У Івано-Франківську відбулася малопомітна подія. Але цю подію можна віднести до знакових, яка характеризує сутнісну основу нашого народу.

Десяток дітей із родин загиблих Героїв АТО із Тернопільщини, дорогою на відпочинок, завітали до нашого міста із єдиною метою, віддати шану пам’яті, юному Герою України та Небесної Сотні Роману Гурику.

Відбулося покладання вінків і квітів до пам’ятника Герою у дворі Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та на Меморіальному кладовищі, де знайшло спочинок тіло Героя.

Стояли дітки, яких вже кровно відзначила війна на Сході України (хтось з них втратив батька, хтось брата) і дивилися в очі юному обличчю із криці. І було зрозуміло, що у лихий час ці дітки обов’язково піднімуть знамено, яке випало з рук загиблого Героя. Адже ми - українці, які кровно пов’язані зі своєю Землею. Ми маємо той патріотичний код, який передається із покоління у покоління і не дозволяє нам бути іншими.

Ті народи, які за своєю ворожо-агресивною природою чужинців завжди намагалися оросити українську землю кров’ю українців, із споконвіків і до нині не розуміють Патріотизму людей які живуть на цій землі. Їхньої віри і їхньої відваги.

Дивлячись на дітей, які навколішки самовіддано молилися біля могили Героя України Романа Гурика, розумію, що їх не треба вчити патріотизму і любові до своєї Батьківщини. Ці почуття вони ввібрали в себе з молоком матері, через непереривний зв'язок поколінь. Через Голос Крові, від стародавніх витязів славного Божа, від славетних великокняжих дружинників, від вільних козаків Січі Запорозької, від Січових стрільців і вояків УПА до сучасної Небесної Сотні. До Романа Гурика, який у свої юні роки став символом Патріотизму і не зламаності духу українського народу, для усіх нас, але у першу чергу для тих діток, які у майбутньому боронитимуть наш край.

Слава минувшим, теперішнім і майбутнім Героям!