Блоги на БРІЗ | Ігор Макарук http://www.briz.if.ua/blogs/45 Блогер Ігор Макарук http://www.briz.if.ua/logo.gif http://www.briz.if.ua/square_logo.png Uk (c) briz.if.ua Tue, 23 May 2017 00:44:57 +0300 CMS 1 Російсько-український конфлікт: на порозі нових глобальних викликів http://briz.if.ua/blogs/453.htm http://briz.if.ua/blogs/453.htm 15-го січня 2015р. Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об"єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором". У цьому важливому документальному зверненні до світового співтовариства наголошується, що "Україна залишається об"єктом воєн­ної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак. ...беручи до уваги норми Статуту ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН №3314 "Визначення агресії" від 14-го грудня 1974 року Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором"[1].

Минув рік. Геополітичні і геостратегічні оцінки складної ситуації, як всередині держави, так і за її межами почали поступово зводитися до  логічного спільного знаменника. Зрозуміло, що світоустрій, який панував протягом останніх століть поступово відходить у минуле, наближаючись до свого рубікону. Тієї точки, яка стане відліком неповернення. Це розуміють, як романтики, так і прагматики. Правда, хвилює інше, а саме те, що тим рубіконом стає Україна. Її територія, державні атрибути, народ.

Спробуємо звернути увагу на позицію відліку, яка може дозволити державі Україна не лише вижити, але й інституційно і позиційно зміцніти, загартуватися, щоб стати великою надією для всього світу. Саму у цьому контексті, хочу започаткувати цикл статей про романтично-прагматичну Україну, від вже минулого сьогодення до, ще не зовсім визначеного майбутнього, яке починає окреслювати перші обриси на вранішньому цивілізаційному горизонті. 

Отже, йдемо до витоків конфлікту. Сьогодні ми чітко розуміємо, що уникнути зіткнення двох світів буде неможливо. І тут велике поле для розмірковування романтиків, які чітко бачать протистояння двох систем, минулого і майбутнього, зла і добра, тоталітаризму і демократії. Майже романтична, споконвічнаборотьба за право бути вільними.    

Цей надзвичайно важливий аспект визначає стан і характер сьогочасного російсько-українського конфлікту, основою якого є бажання переважної більшості українців були вільним, демократичним, цивілізованим, непідвладним деспотії народом. "На заваді природним прагненням українцівпостала російська експансіоністська політика на пострадянському просторі, який Російська Федерація, в особі її нинішнього керівництва, вважає зоною своїх "приві­лейованих інтересів". Звідси й випливає постановка жорсткого примушення України до євразійської інтеграції під егідою РФ і всебічне блокування курсу Києва на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Така полі­тика Росії, що здійснювалася з початку 2000-х років, не передбачала формування дійсно рівно­правних, партнерських і паритетних відносин Москви та Києва і мала за мету перетворення України на підконтрольну державу, яка б рухалася  у фарватері російської політики"[2].

Події, які мали бурхливий і трагічний перебіг, у лютому 2014-го року, стали переломним моментом, який почав руйнувати російські геостратегічні плани. У відповідь Україна отримала пряму агресію з боку тоталітарного режиму Путіна. Був порушений суверенітет і територіальна цілісність незалежної країни. Відбулася анексія Криму, спровокований військовий конфлікт на Сході України. Вперше за роки Незалежності Україна зазнала відчутних втрат (людських, територіальних, економічних, матеріальних), опинившись в стані, так званої "гібридної" війни із іншою країною, яка до цього вважалася стратегічним партнером і гарантом територіальної цілості відповідно до Будапештського протоколу.

Частина проросійських аналітиків намагаються переконати світове співтовариство, що конфлікт на Сході України є внутрішньодержавним, у крайньому разі це "локально-периферійний" російсько-український конфлікт, який суттєво не впливає на стабільність системи міжнародних відносин і не несе загрози світовій системі безпеки.

На сьогоднішній день вже є очевидним той факт, що українсько-російський конфлікт має глобальний вимір, перетворюючись на масштабний "заморожений конфлікт", який загрожує безпеці і стабільності не лише європейському континенту, але й усій світовій системі в цілому.Більше того, цей конфлікт може стати прецедентом у зовнішній політиці країн, які вже мають, такого роду "заморожені" конфлікти.

У ключовому аспекті побудови міжнародних систем, Україно-російська війна стала лакмусовим індикатором, який виявив суттєву неспроможність і неготовність адекватно і ефективно реагувати на глобальні виклики основних інституцій світової системи безпеки.Ті інституції, які безпосередньо відповідають за життєдіяльну безпеку і функціонування міжнародних систем різних типів. Одним із головних інститутів глобальної системи безпеки єРада Безпеки Організації Об"єднаних Націй (UnitedNationsSecurityCouncil).Саме цей керівний, глобальний орган, який покликаний слідкувати за дотриманням мирного співіснування акторів міжнародних відносин, виявився неспроможним віднайти консенсусні рішення, щоб запобігти розпалюванню конфронтації на найвищому рівні системи безпеки. Про це констатує Президент України Петро Порошенко в своєму інтерв"ю австралійському теле­каналу АВС: "...Конфлікт на Сході України продемонстрував неефективність післявоєнної глобальної системи без­пеки, включно з Радою Безпеки ООН. І це відбулося тому, що один з постійних членів, який має право вето, є агресором"[3].

Ще більшу недієздатність проявив інститут європейської системи безпеки ОБСЄ. Даний інститут, який мав зайняти провідну роль в урегулюванні україно-російського конфлікту, взагалі не зміг запропонувати адекватних і ефективних механізмів, які могли мінімізувати глобальні виклики породжені цим конфліктом.

Отже, сьогоднішня світова система безпеки постала перед цілою низкою глобальних викликів, які можуть зруйнувати усю історично усталену локацію світоустрою. Із великого переліку глобальних викликів, можна виокремити кілька основних, найбільш суттєвих, які несуть найбільшу загрозу сучасній системі міжнародних відносин. І ось тут ми переходимо до прагматичного бачення комплексного підходу оцінок ситуації, яка складається у контексті російсько-українського конфлікту.

По-перше. Створюється прецедент, який робить ймовірною можливість застосування військової сили у вирішенні суперечок між державами, як провідними акторами міжнародних відносин. Тобто, докорінно руйнується вся договірно-правова база системи міжнародних відносин, нівелюються всі системні ціннісні принципи, які давали можливість утримуватися від агресії і порушень домовленостей між державами. Вкотре на порядок денний виходить теорія "демократичного миру", яка стверджує, що демократичні держави не воюють одна з одною[4]. Тобто, підтвердженням теорії є постулат, що агресор, апріорі не є демократичною державою, звідси і виникає загроза стабільності міжнародної системи.

По-друге. Мінімізується достатня можливість ефективного контролю за розповсюдженням ядерної зброї, у тому числі на найбільш небезпечних і проблемних територіях, адже відсутній ефективний механізм, який може запобігати безконтрольному розповсюдженню ядерної зброї. І цей аспект стає актуальним у той час, коли створений прецедент недотримання Будапештського меморандуму, згідно якого Україна відмовилася від третього у світі ядерного потенціалу. Більше того, одна держава зазнала агресії від держави, яка виступала гарантом безпеки і територіальної цілісності суб"єкта меморандуму. Підтвердженням вищесказаного стала заява Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна на Саміті з питань ядерної безпеки в Нідерландах: "Гарантії безпеки були основоположною умовою приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї"[5]. На сьогодні, будь-які гарантії безпеки, можуть бути сумнівними і не будуть сприйматися, тому що не має ефективного механізму їх дотримання. Це знову підводить нас до розуміння знецінення договірних принципів побудови системи мирного співіснування суб"єктів міжнародних відносин і права. Особливо коли основоположні принципи порушує держава із ядерним статусом.

По-третє. Виникає загроза "замороженого", неврегульованого конфлікту у центрі Європи, який буде постійною загрозою дестабілізації ситуації в цілому Балтійсько-Чорноморському регіоні. Регіоні, який позиціонується, як майбутній центр врегулювання багаторівневих питань безпеки.

Якщо на сьогодні, хтось із європейських політиків дослухається до думки проросійських аналітиків, що Україна є буферною зоною між двома світами: цивілізованим Заходом і диким Сходом, то ця точка зору є хибною і не далекоглядною. Адже, російський агресивний режим, розглядає Україну, не як буфер Європи, а як можливий плацдарм, для подальшої експансії свого впливу на континенті, підриву домінуючих європейських і цивілізаційних цінностей із метою розвалу Європейського Союзу. Саме відсутність єдності у принципових питаннях між лідерами сьогоднішньої Європи, сприяє агресивним планам російського режиму. Адже, із російської пропаганди неодноразово звучав меседж про міцну духовну єдність росіян і штучно об"єднану Європу, яка розвалиться при перших дестабілізуючих факторах. Першими такими факторами стали теракти у європейських містах, що призвело європейців до розуміння незахищеності і безпорадності перед ймовірною загрозою. Другим фактором стала хвиля арабських біженців до Європи із Ближнього Сходу, де ситуація була вкрай дестабілізована, також прямому втручанню російської військової машини.

В цій ситуації, прагматично підходячи до питання безпеки, Європа не може сподіватися, що Україна стане зоною, яка захистить Старий Світ від агресивних посягань азійської, ординської Росії.

По-четверте. Загроза виходу конфлікту на якісно новий рівень. Із конфлікту Україна-Росія на протистояння Цивілізований Захід-Росія. Прагматики міжнародних відносин розуміють, що на "етапі прояву"[6], відбувається чітка поляризація розуміння ціннісних підходів до формування ефективної системи безпеки. Виникають перманентні союзи, які розколюють світ, підштовхуючи його до нової "холодної війни". Росія мобілізовує всі свої  ресурси, а також своїх сьогоденних союзників, для відвертої боротьби на глобальному рівні із ще на сьогодні цивілізованим світом.

На противагу російським агресивним планам виникають регіональні лідери, які намагаються протистояти можливій російській експансії (Польща, країни Балтії). Саме ці країни стали найближчими союзниками України, тому що розуміють, на відміну від Німеччини, Італії, Франції, реальну небезпеку, яку для них несе російський шовіністичний режим.

На фоні цих процесів, швидкими темпами втрачається довіра держав одна до одної, адже відсутня ефективна договірна база, яка могла б слугувати основою дотримання домовленостей у мирному, малоконфліктному форматі. Про безконфліктний формат, сьогодні питання навіть не ставиться. Вважається, що він є утопічним на даному етапі побудови системи мирного співіснування у рамках міжнародних відносин. Мова йде про мінімізацію глобальних викликів, які постають перед світом.

Дані події є результатом того, що свого часу ЄС і НАТО, не підійшли прагматично до розуміння та вивчення загроз і викликів, які може нести для світу і всієї розбудованої системи міжнародних відносин Росія, як мілітаризований, авторитарний агресор із потужним ядерним потенціалом. Не були розроблені аналітичні кроки вивчення та прогнозування можливих проявів, які очевидно вели і провокували нинішню ситуацію, яка вже поглиблена на стільки, що світ постав на етап не повернення до минулих ціннісних питань, в сфері безпеки міжнародних відносин.

Отже, під загрозою опинилася вся міжнародна договірна система, яка була основою першого рівня підтримання системи мирного співіснування всіх акторів міжнародних відносин. Адже російська експансія, не отримавши належного спротиву від міжнародної спільноти і міжнародних інституцій безпеки, може отримати мотиваційні важелі для розширення своїх вторгнень на території інших суверенних держав, які можуть бути потенційно об"єктами великоросійських шовіністичних інтересів.

По-п"яте. Докорінно руйнується, як глобальна, так і регіональна усталені системи безпеки. Що ми бачимо? Що нині ні один актор міжнародних відносин, тим більше, якщо він не володіє ядерним запасом, не може собі гарантувати безпеку і непорушність своїх кордонів. Україна, у повній мірі, відчула неспроможність світової системи безпеки вирішувати глобальні кризові явища, як на першому, аналітичному рівні, так і на другому, практичному, коли починається дипломатична криза, а також на третьому рівні військової агресії. Політика силового вирішення конфліктних питань несе велику загрозу системі міжнародних відносин, провокуючи її до саморуйнації, адже плюндруються основоположні принципи мирного співіснування. Тепер сильніший актор може безкарно диктувати свою волю іншому суб"єкту міжнародного права і міжнародних відносин.

Отже, україно-російська війна винесла на порядок денний багато глобальних питань, на які, поки що, не має навіть найелементарніших відповідей. Світ спостерігає за конфліктом з надією, що питання поступово еволюціонує і вирішиться само собою. Ні, не вирішиться, тому, що на порядку денному постала низка глобальних викликів, які потрібно вирішувати у рамках колективної безпеки, за наявності механізмів, які не будуть давати можливості використовувати силові методи у побудові двох чи багатосторонніх відносин.

Виходячи з вищесказаного ми підходимо до основоположного запитання: "Що робити далі і яким чином творити сьогодення, для майбутньої міжнародної системи безпеки якісно нового рівня?". Більше того, як сформувати прагматичне розуміння нового явища планетарної безпеки? На сьогодні лише тверезий глобальний прагматизм може стати передумовою для початку пошуку шляхів формування нової архітектури системи безпеки, як на континенті, так і у світі в цілому. Потрібні нові механізми для створення надійних засобів запобігання вирішення силовими засобами конфліктів різних рівнів.

Можливо для наших нащадків буде дивним той аспект, що у першій чверті двадцять першого століття основною проблемою світового співтовариства, була суверенна безпека акторів міжнародних відносин.

Про модернізацію системи міжнародної безпеки і побудову багаторівневих механізмів блокування агресивних намірів нестабільних режимів, поміркуємо у наступній статті.

Дякую за увагу і терпіння.

 

Використані джерела:

1.Постанову "Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об"єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором"// [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/129-19.

2. Російсько-український конфлікт: стан, наслідки, перспективи розвитку подій // [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/analytic_5_6_Ukr_Ros_2014_site_s.pdf.

3. Конфлікт в Україні продемонстрував неефективність Ради Безпеки ООН - П. Порошенко [Електронний ресурс] // Тиждень.ua. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/125730.

4. Small M. The War Proneness of Democratic Regimes. / M. Small, J.D. Singer // Jerusalem Journal of International Relations,1976, vol.1, №.4 (Summer 1976). - 50-69 pp.

5. Генсек ООН: Ядерні держави порушили зобов"язання перед Україною [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2014/03/24/7020170/view_print/.

6. Макарук І.В. Особливості прагматизму сучасної системи міжнародних відносин / І.В. Макарук // Вісник СевНТУ. - 2010. - 182-184 с.

 

 

]]>
Sun, 28 Feb 2016 16:03:16 +0200
Директор школи майбутнього http://briz.if.ua/blogs/420.htm http://briz.if.ua/blogs/420.htm Так вже склалося, що велику частину свого життя, а саме етап свого формування і становлення, ми віддаємо школі. До освітнього закладу ми приходимо маленькими дітками, а полишаємо поріг школи уже майже дорослими і майже сформованими особистостями. Саме у школі ми зустрічаємося із першим психологічним тиском на нашу індивідуалістичну свідомість. Перше приниження, перша несправедливість... Тобто якими ми є сьогодні, у більшій мірі, маємо завдячувати саме "застінкам" нашої рідної школи. З тим місцем, де ми стикаємося із складеною віковою системою, яка покликана лише на одне, перетворення індивідуальності на сіру колективну масу.

Уже чверть століття ми живемо у Незалежній державі. За цей час освітній простір України мав пройти шлях докорінного системного реформування, який повинен був кристалізувати майбутнє покоління українців, як індивідуально сильну європейську націю. Що ж з відбулося з освітою, особливо дошкільною і середньою, насправді? А насправді був змінений лише косметичний декор.

Раніше, у імперській радянській школі, діти одягали піонерські галстуки, ходили строєм, співали патріотичних пісень. На сьогодні дітей у школі заставили скинути колишні атрибути імперії, одягли всіх у вишиванки і примушують далі ходити строєм і співати інші патріотичні пісні. Що системно змінилося у виховані? Нічого! Наша освіта продовжує ламати індивідуальність дитину, примушуючи її коритися стадному принципу.

На сьогодні відомо, що дев"яносто відсотків випускників наших ЗОШ, не здатні приймати самостійні рішення. Вони не зможуть працювати на менеджерських позиціях. У більшості виникають проблеми із самореалізацією. Ось яку "важливу" суспільну роль на сьогодні відіграє школа.

А хіба може бути по іншому? Адже на менеджерському, управлінському рівні освітніми закладами, сидять люди минулого століття, які виховані колишньою імперською, партійною системою. Більшість із таких управлінців, це люди які ніколи не будуть мислити відповідно до змін, які сьогодні диктує час. Тому що це буде злам їхнього уявлення про світ. А у цей час, до школи приходять дітки двадцять першого століття. Дітки схильні до високого рівня комунікації, інформатизації, які вже мислять зовсім іншими категоріями. Тобто це покоління, яке зовсім не вписується у життєвий світогляд більшості сучасних директорів шкіл.

І яка доля чекає таку дитину? Нехай це запитання залишається риторичним. Мені хотілося б поміркувати про майбутній вихід із ситуації, що склалася. Яким має бути директор школи майбутнього? Адже зрозуміло, що системи не зламаєш в один день і ще не одне дитяче життя буде деформоване...

Вже сьогодні слід починати реформувати системні підходи фундаментальних основ організації освітнього процесу. Окрім того важливою ланкою є підготовка ланки управлінських кадрів. Тобто вирощення плеяди тих нових директорів шкіл, які будуть дивитися на освітній процес і бачити у ньому індивідуально сильну дитину, а не сіру масу виконавців. Адже час диктуватиме системні зміни і ми нікуди від цього не дінемося.

Позитивним моментом є те, що у нашому Прикарпатському національному університеті є глибинне розуміння даної проблеми. Більше того, на певному рівні цю проблему, у супереч системі починають вирішувати. Так у рамках Інституту післядипломної освіти відкрито магістерську програму підготовки освітніх кадрів за напрямком: "Управління навчальним закладом". Тобто Прикарпатський університет декларує готовність розпочати підготовку директорів шкіл майбутнього. Тих хто, своїми інноваціями, буде докорінно змінювати нашу освіту, особливо її середню ланку. Навчить творчо мислити і креативно підходити до вирішення будь-яких проблем, пов"язаних із становленням і розбудовою нашого суспільства.

Вже дуже скоро ми побачимо перших випускників-магістрів, які творитимуть новий освітній простір нашого краю. Але це лише перший крок у майбутніх великих перетвореннях у освіті...   

]]>
Thu, 02 Jul 2015 09:40:04 +0300
Українська армія: творець нової Слави Героїв http://briz.if.ua/blogs/417.htm http://briz.if.ua/blogs/417.htm У прадавніх літописах віднайдено тексти, які відображають тогочасний життєвий устрій наших давніх пращурів. Через віки із давньої сивини до нас дійшли уривчасті клаптики того світоглядного бачення світоустрою, який відображався у виконанні споконвічних Законів, які були заповідані нам. Серед тих законів, був одним із головних, так званий Кодекс Воїна, який відображав дух з яким має жити і служити своїй землі покликаний Воїн."...Сила воїна не в зброї, а в його клятві Честі і Вірності, темрява оточує Зали Слави, і ім'я тій темряві - страх. Воїн, який убив свій страх, стає витязем..".

 Так вже склалося, що кожна історична епоха, творила свої міфи, свою історію, своїх героїв. Ми знаємо, що наша земля, у билинних своїх піснях прославляла вустами боянів, скальдів, лірників, споконвічно відважних витязів, непоборних лицарів, загадкових характерників, незламних стрільців і упівців. І здавалося, що на якийсь час, наша історія вичерпалася у наших Героях. Що наснага відступила кудись подалі, що й вороги сучасні вже не ті, не підступні. Але це лиш здавалося.

Прийшов ненаситний, ненависний ворог і постукав у двері нашого дому, зі сподіванням, що українці злякаються, забудуть своїх героїв і не проснеться у них в пам"яті розуміння того, чиї вони нащадки. А так, як міркував ворог не сталося. Постав український люд у всій своїй величі, піднялася українська армія із попелу і породила своїх Героїв нашого часу.

Тепер історія, поряд із витязями, лицарями, характерниками, буде знати ймення нових Героїв - Кіборги. Дивлячись в обличчя цих Героїв розумієш, що вони ніколи не читали стародавнього Кодексу Воїна, тому, що їм не треба його читати. Цей кодекс вони мають у генетичному коді пам"яті, який передався нам від наших предків. Бо хіба не про сучасних Кіборгів написано у тому стародавньому Законі: "...Сила воїна - в єдності восьми правил: Правді, Честі, Совісті, Вірі, Твердості Духу, Волі до перемоги, Вірності Обов'язку і Любові до Батьківщини..."?

Пройде певний час і наші нащадки будуть у своїх легендарних піснях славити, наших сучасних Героїв Кіборгів, які змогли у собі поєднати найкращі якості колишніх Героїв витязів, лицарів, характерників, січовиків, упівців. Це про всіх них сказано у Кодексі Воїна: "...Воїн народжується для битв, але вмирає заради миру. Сила воїна - це палаюче світло його Віри у Перемогу. Воїн, який віддав життя за Батьківщину - приєднується до Полку Перуна, ставши воїном Раті Небесної, який Землю-Матінку від нежиті злої оберігає...".

Сьогодні люта "нежить" намагається прорватися на терена нашої Рідної Землі, але їй на заваді стоїть Слава! Велика Слава наших Героїв! Тих героїв які живуть Кодексом Воїна, який є: "...звід непорушних законів, за якими жили, живуть і жити будуть всі воїни Землі нашої рідної"...   

]]>
Mon, 15 Jun 2015 13:16:00 +0300
Патріотизм: із покоління у покоління http://briz.if.ua/blogs/415.htm http://briz.if.ua/blogs/415.htm У Івано-Франківську відбулася малопомітна подія. Але цю подію можна віднести до знакових, яка характеризує сутнісну основу нашого народу.

Десяток дітей із родин загиблих Героїв АТО із Тернопільщини, дорогою на відпочинок, завітали до нашого міста із єдиною метою, віддати шану пам"яті, юному Герою України та Небесної Сотні Роману Гурику.

Відбулося покладання вінків і квітів до пам"ятника Герою у дворі Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та на Меморіальному кладовищі, де знайшло спочинок тіло Героя.

Стояли дітки, яких вже кровно відзначила війна на Сході України (хтось з них втратив батька, хтось брата) і дивилися в очі юному обличчю із криці. І було зрозуміло, що у лихий час ці дітки обов"язково піднімуть знамено, яке випало з рук загиблого Героя. Адже ми - українці, які кровно пов"язані зі своєю Землею. Ми маємо той патріотичний код, який передається із покоління у покоління і не дозволяє нам бути іншими.

Ті народи, які за своєю ворожо-агресивною природою чужинців завжди намагалися оросити українську землю кров"ю українців, із споконвіків і до нині не розуміють Патріотизму людей які живуть на цій землі. Їхньої віри і їхньої відваги.

Дивлячись на дітей, які навколішки самовіддано молилися біля могили Героя України Романа Гурика, розумію, що їх не треба вчити патріотизму і любові до своєї Батьківщини. Ці почуття вони ввібрали в себе з молоком матері, через непереривний зв'язок поколінь. Через Голос Крові, від стародавніх витязів славного Божа, від славетних великокняжих дружинників, від вільних козаків Січі Запорозької, від Січових стрільців і вояків УПА до сучасної Небесної Сотні. До Романа Гурика, який у свої юні роки став символом Патріотизму і не зламаності духу українського народу, для усіх нас, але у першу чергу для тих діток, які у майбутньому боронитимуть наш край.

Слава минувшим, теперішнім і майбутнім Героям!

]]>
Thu, 11 Jun 2015 09:28:30 +0300
PRESS-EUROPE: "Євромайдан, заради прагнення кращого життя перетворився у війну «брат-на-брата» http://briz.if.ua/blogs/257.htm http://briz.if.ua/blogs/257.htm МаріяКиїв

PRESS - EUROPE

Євромайдан, заради прагнення кращого життя перетворився у війну "брат-на-брата"

Як нам відомо, існує дві сторони найголовнішої події в Україні. Ми вирішили дізнатись чи справді люди у формі негативно налаштовані до людей, які відстоюють свою політику на головній площі країни.  Інтерв"ю з курсантом МВС та фото з другої сторони барикад.

-Скажіть,будь ласка, чи по своїй волі ви були в епіцентрі подій?

- Звичайно ж ні, ніхто не знає, що курсанти МВС були замішані у Євромайдан. Всі сприймали нас як "Беркут" та всю ненависть і провокацію кидали в нашу сторону, не лише словами, а і холодною зброєю та димовими засобами. Нам надали наказ і ми його виконували.

- А чому ж Ви не змогли протистояти тому, щоб Вас не замішували в цей процес?

- Тому, що політика у нашій державі не дає свободи дій, тим паче у нашій структурі.  Нам залишилось пару місяців, щоб завершити вуз, ніхто не бажає вступати у протистояння, оскільки піклуються про своє майбутнє. Кожен курсант який стояв на Майдані, стояв не по своїй волі. Нам надали наказ, а ми його виконували.

- Які були умови вашого перебування?

- Це був жах. З холодом було боротися дуже важко, не рятувало нас навіть 3 комплекти спідньої білизни. Ми стояли по 2 години, після чого мінялися. Грілися у холодних автобусах, їли 3 рази на день  та спали по 4 години на добу.

- Поділіться емоціями, які закипали у Вас, коли ви стояли там.

- Ми надіялись лише на віру, що все мине і люди отямляться та не допустять  ситуацію до воєнних дій. Коли нас стоїть 70 чоловік одним тоненьким ланцюжком, а напроти  зверх 700 чоловік налаштованих на негатив, та у нас навіть не має жодних засобів самооборони, крім порожнього газового-балончика, страх переповнював.

- З ваших курсантів хтось постраждав?

- Звичайно, ми стояли на холоді  та не відчуваючи тіла. На моїх очах хтось кинув металеву палицю курсанту на ноги, яка переломила всі пальці на ногах.  У всіх були алергічні реакції по всьому тілу, а очі пекли від отрути яка летіла в нас.

- Яку ви підтримуєте політику?

- Ми за життя у вільній країні, без кровопролиття!

]]>
Sat, 15 Feb 2014 08:24:39 +0200
Спомин перший: «Добре, що на цьому світі, є таке щастя, як дорога додому» http://briz.if.ua/blogs/256.htm http://briz.if.ua/blogs/256.htm "Хорошо, что есть на свете, это счастье путь домой"! Зі словами цієї пісні, яка колись була популярною, у нині неіснуючій державі, я завжди сідав у потяг, автобус, легковий автомобіль, коли повертався додому. Згадалися ці слова і у Варшаві, коли з усмішкою фотографувався біля автобуса, який мав везти нас додому. Так це було щастя повертатися додому, до своєї країни. Туди де нас чекають.

Ось останні гроші проговорюються на телефоні польського оператора, тому що вони вже сьогодні не будуть потрібні, адже я завтра буду дома і обійму своїх рідних. Так думалося мені, так думалося всім. Так думав водій автобуса. Чомусь, як навмисно врізалися у вухо слова: "Тату все добре, я виїхав з Варшави".

Я усміхнувся, подивися на дружину і сказав, що я пересяду на перед, щоб було зручніше долати далеку дорогу. Вона погодилася і я зручно сів на вільному місці і задоволено дивлячись у темне, з миготінням ліхтарів вікно. Знову, як слова молитва, згадалася пісня: "Добре, що на цьому світі, є таке щастя, як дорога додому"...

Але ця дорога, уперше в моєму житті не була дорогою додому. Вона була дорогою до перехрестя. До фатального перехрестя між життям і смертю. Тим перехрестям, де не можуть розминутися чиїсь долі...

Далі все було миттєво. Сліпуче світло із правого боку, яке на шаленій швидкості наближалося до нашого автобуса. Заворожено дивлюся на це світло, не вірячи, що таке може бути. На якусь мить заплющую очі, з надією, що світло зникне. Але марно, світло вже тут, воно поряд... І страшної сили удар. Автобус понесло вліво. Відчувається, що водій з усіх сил намагається сталеву машину втримати на колесах. Ми всі віримо, що так і буде, але крен і з"являється розуміння того, що завтра ти додому не потрапиш... А можливо ніколи... 

Що я в ту мить думав? За чимось шкодував? Щось хотів? Не знаю. Але я точно розумів, що можу зараз померти... Лиш одна запульсувала думка: "Від нині я знаю, з яким відчуттям гинуть люди"...

Автобус впав на правий бік і завмер. Як потім виявилося, ще раз йому перевернутися завадив злощасний легковий автомобіль, який і був тим сліпучим світлом, яку несло, на своїх крилах смерть...

Почув крики і стогін пасажирів... Відчув бите під правим плечем віконне скло впереміж із сирою землею і теплу цівку між лівим оком і скронею... Вдихнув на повні груди свіже повітря із запахом солярки і зрозумівши, що Бог в друге дарував мені життя, зірвався на ноги зі словами: "Наталочко, ти де?"...  

]]>
Fri, 14 Feb 2014 17:06:58 +0200