"Прикарпатська правда" надрукувала мою обскубану репліку-відповідь  Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я йому врізав по совісті, та Громадський злякався друкувати й поскорочував. Але в цілому відповідь виглядає пристойно.

"Правда" (стаття В. Дрозда) напала на львів"ян, в т. ч. на Федоріва, Братуня й Сорочика, які на боці неформалів. Їдка стаття, вкрай чорна і її тут же передрукувала "Прикарпатська правда"- "Куди вони мітять?".

                    х                          х                       х

Є в газеті також повідомлення Добрянського Василя про те, що 9 жовтня в Івано-Франківську на Галицькій на 4 години було зупинено рух автобусів, тролейбусів, машин. Пишуть, що п'яний водій учинив опір інспектору ДАІ, що той викликав на допомогу міліціонера, й той ударив шофера гумовою палицею, що Гладиш Роман з'явився й погрожував радіостанцією "Свобода", закликав до самосуду. Як пишуться такі інформації - я знаю.

В селі розповідають, що їхав то Микола Костюк, син Василя, брат Славка, який зі мною вчився в одному класі. Він начебто справді не зупинився на вимогу інспектора. Його наздогнали й почали бити. А рухівці йшли з розкопок жертв сталіністів. У другій ямі багато жінок і дівчат. З'явилася легенда, що в ямі була молода з молодим у вбранні шлюбному. Ці рухівці, серед яких був Гладиш, кинулися боронити Костюка Миколу. Він і став записувати на диктофон.

     - Куди тебе бив міліціонер?

     - По руках.

     - Ти не бійся! Правду говори! Ми бачили,що по голові вдарив.

     - Та по голові...

   Натовп розростався, викликали прокурора Пасічника, рух зупинився. Став Костюк героєм дня (в газеті його прізвище не назвали, йде слідство).

Учора в полудне я сів на автобус і поїхав на розкопки Воскресенської церкви. Пасажири автобуса мало мене не побили, бо я звернувся до них, аби голосували за Павличка. "Павличка нам не треба! Павличко в Києві! Нам Пушика треба! Нащо ви себе зняли? Ми все одно проголосуємо за вас!"

     - Та буде недійсне!

     - А чого ви такий недобрий?

    Присіли так, що я утікав, під дощем і лісом ледве дістався на Воскресенське.

Одержимий Лукомський відкопав фундаменти круглої церкви. Іоанесянова партія теж тут копається. Церква збудована на старому цвинтарі і чомусь у фундаменти вмуровані кістяки, черепи. Археологи вважають, що тут ховали людей, а я думаю, що будували на старому покинутому цвинтарі. Фундаменти неглибокі, церква, мабуть, що була дерев'яною. Я захоплений Лукомським, який ревізує відкриття всіх своїх попередників і робить великі відкриття. Лаврецький, Пастернак, Петрушевич були цікаві археологи, але при розкопках чомусь робили великі помилки. Я і нині бачу, що копають хлопці княжий Галич, а попередні культури їх майже не цікавлять. Під кожним фундаментом церкви - трипільці, шнуровики, комарівці - що тільки не відкривається!

Я добряче промок. Пізніше стояли ми під дахом старої хати, яку скоро візьмуть у цегляну сорочку - нову мурують, стіни в сінях повалили.

Іоанесян нічого значного не знайшов на Шевченковім. Лукомський копає і в Бубнищі, в скелях. Каже, що далі 16 століття ніяких слідів не знаходить, але я твердо впевнений, що там було дохристиянське святилище. Можливо, що й ціла обсерваторія. Іоанесян привіз мені виписку з Кіннама (візантійський літописець), який наводить лист імператора до Ярослава Осмомисла про те, що Ярославну, жінку Ігоря, готували видати заміж за королевича Белу, сина Стефана (Іштвана). Візантія була не зацікавлена, аби Галич возз'єднався з уграми, бо це загрожувало грекам. Я гадаю, що Ярославна не Єфросинія, але Стефанія. Перші видавці "Слова" могли сплутати чернече ім'я матері Ольги і "веселіє" розшифрувати, як скрите ім"я. Осмомисл - Ярослав-Степан, а дочка - Ярославна-Степанія, чи не так?

Від редакції:

Ви також можете ознайомитись з цими розкопками в науковій статті Ю.Лукомського за посиланням тут.

 Нині опозиція Єльцин, Афанасьєв, Попов і ще, і ще. Горбачов, якщо не поліпшиться економічне становище в країні, може не втриматися при владі. Гадаю, що у випадку перевороту в союзних республіках можуть статися такі трагічні події, які важко передбачити. Нам, українцям, треба хоч би 5 років спокійного життя, аби на Східній Україні розбудити сонні серця східних українців, українізувати Україну.

                     х                         х                     х

     Записав на радіо інтерв"ю, в якому пояснюю, чому я зняв свою кандидатуру на користь Павличка. Люди атакують радіо, редакції газет, незадоволені тим, що я вчинив, але Павличко мав би бути задоволеним. Крім усього, ми готуємо контроль над кожною виборчою дільницею. На Галич-горі вже йде війна. Там проговорився голова виборчої комісії, що навесні дали 90 зайвих бюлетенів, до райкому він передав чисті протоколи, підписані ним, а там уже так заповнювали, як їм хотілося. Махінації робилися й робляться. І це називається демократією!

                     х                    х                     х

                 ЛЬВІВСЬКА  КРИВАВА  НЕДІЛЯ

   1 жовтня у Львові святкували день міста. На стадіоні було свято пісні. 

Молоді львів'яни загримувалися під Сталіна, Гітлера, Ріббентропа, Молотова і одягли форми енкаведе. Решта були в українському національному одязі. Цих, хто грав українців,тобто, хто в національному одязі, "енкаведисти" охопили колючим дротом і погнали в бік стадіону. Їх туди не пустили. Цю виставу розіграли на місці, де має стояти пам'ятник нашому Кобзареві. Тоді на них налетіла 6-та рота з гумовими палицями, сильно побили багатьох так, що кров змивали. Кажуть, що побили кобзаря Жданкіна, який у Чернівцях на "Червоній руті" здобув Гран-прі. Він лежить у лікарні. Когось там заарештували. Молоді львів'яни кинулися до міліції, інший побіг оповістити людей. Почалося і тут побоїще. Кажуть, що міліція вихопила синьо-жовті прапор з місця, де стоятиме Кобзар. Після цього побоїща 2 години страйкували всі підприємства Львова. Страйк був попереджуючий, аби до судової відповідальності прикликали "побійць", якщо не буде рішучих заходів, застрайкують на довше. Прокуратура СРСР ухвалила на пленумі, що міліція може бити людей безкарно. Це страшний закон і беззаконня.

                         х                       х                    х

Сьогодні до редакції газети "Прикарпатська правда" ввірвалася якась шовіністка й почала кричати, що то не розстрілювали за Пасічною, що вона в райкомі працювала, що не було такого, про що пише газета "Прикарпатська правда" (про розстріли енкаведистами), що всі націоналісти і Пушик націоналіст, і "ему нада всадить 30 пуль". Звіріють оті, хто має рильце в пушку, хто нагрішив на нашій землі.

                         х                      х                      х

 У Калуші сьогодні посклеювали докупи сотні номерів райгазети й протягнули таку доріжку від редакції до міськкому, а потім ту доріжку постелили під ноги. Отак висловлювали свій протест до редакційної "Зорі Прикарпаття". Таке ж саме хочуть в обласному центрі робити з "Прикарпатською правдою".

                         х                       х                    х

      Сьогодні газета "Агро" вийшла тиражем 18500 примірників, хоч виходить тиражем 5000. Газета присвячена ювілею Павличка, є в цьому номері моє звернення до виборців, що я знімаю свою кандидатуру на користь Павличка. Завтра про це скаже обласне радіо (дав інтерв'ю). Друкує Захарук прекрасну розповідь Миронюка про те, як переселялися й виселялися прикарпатські села.

    Сьогодні Івано-Франківщина й Львівщина - найреволюційніші області не тільки на Україні. Йде дуже велика праця, велика енергія, велика правда.

  9.Х.1989.                             

Вночі вимикають електроенергію - економія. Багато читаю. Майбутня поїздка до Польщі вибила мене з колії. Вчора написав текст виступу на конференцію "Життя і творчість Станіслава Вінценза" - 18 жовтня виступатиму. Взяв квиток на Київ. Їхатиму залізницею.

                      х                    х                   х

  Кононенко запрошує на 15-е до Сімферополя. Там створюється Товариство української мови імені Тараса Шевченка.

                      х                      х                   х

                       СПАЛЕННЯ  ЧЕРВОНИХ  ПРАПОРІВ

     Був я у редакції. У Снятині, кажуть, з 6 на 7 жовтня спалили 17 червоних (державних СРСР) прапорів. Начебто двох паліїв зловили і будуть судити. Прапорів Української РСР не чіпали. Зривали червоні прапори і в Івано-Франківську. Здається, що то провокатори так діють, аби  патріотично налаштовані засвітилися, аби всіх їх узяти на облік, а згодом вивезти у Магадани. Коли був мітинг на стадіоні, то якесь п'яне рило тримало в руці синьо-жовтий прапор і варнякало:

    - Я тримать буду! А мені заплатили!

    Зрозуміло, що таке варнякання нарочите, для компрометації.  Робота спецслужб.

  ... А тим часом працівники КДБ ходять по підприємствах і показують фотографії - "розпізнають" учасників мітингів і походів. Попередили директора музичного училища Мокрецького, що Турянська задуже активна.Сильно зростає свідомість народу і революційність його, громадська активність. Ми сьогодні запросили на правління всіх тих, хто контролюватиме хід і наслідки виборів. Наші люди вже агітували по містах і селах, привезли багато вражень.

 10.Х.1989.                                  

 Республіканське радіо заговорило про  львівські події, а раніше тільки вкрай реакційна (чорносотенницька) "Правда України" писала про Львів.

     КЛУМБА в центрі міста - шматок землі, відвойованої в бюрократії під пам'ятник Шевченкові, стала тим місцем-вулканом для всього міста і краю. Тут постійне кипіння пристрастей, тут вивішують найрадикальніші оголошення, вирізки з газет і журналів, тут вариться завтрашній день. Національна символіка, портрет з квітів. І ось 22 вересня два наряди міліції чи спецвійськ зруйнували все, витоптали квіти, забрали й поламали символіку. І вулкан почав діяти. Мітинги. Потім день міста, свято на стадіоні, вистава з колючим дротом, побоїще. Нині гомонять, що в лікарнях померли побиті спецвійськами. "Правда України"  організувала статтю двох побійць-енкаведистів (один з Волині, другий з Франківщини - Мартинюк і Алексєєв), що зі струсом мозку і побоями лежать у лікарні. Зрозумілий хід конем. Двогодинний страйк сколихнув Львів. Якщо не покарають винних, страйк буде довшим і може охопити весь захід України.

Наша область наелектризована не менше, ніж Львів. Кинь сірник - вибухне вся Західна Україна. Погребняк Яків Петрович, перший секретар обкому, голову міста Котика (він із Самбірщини) назвав "последышем Бандеры" і начебто запропонував запровадити у Львові військовий стан. Через 50 років, у рік ювілейний, комендантська година у місті Лева. А хто це сказав, що мій народ виродився?! Він відроджується, як Фенікс. Україна ще не сказала свого слова.

                             х                   х                    х

     У Підмихайлівцях Рогатинського району пустили поміж люди, що на зустріч з виборцями приїде Павличко. Жінки вишили сорочку й рушник, щоб подарувати. А привезли замість Павличка Калуцького...

     Розказують, що після того, як ми з Голубцем познімали свої

кандидатури на користь Павличка, Кицелюк (директор заводу) і себе зняв. Учора ввечері потелефонував хтось із об'єднання "Прикарпатліс", що в друкарні надрукували церковні календарі, на яких заклик голосувати за Калуцького. Такої підлості ще не було в Галицькій землі.

Дуже похолодніло. Дощ пускається, хмари осінні, листя паде. "Прикарпатська правда" вийшла з моєю передвиборною платформою. Відгуки якнайкращі, радять не знімати себе з кандидатів, але я пообіцяв Павличкові й слово ламати не можу. Агітую за його кандидатуру, де тільки можу.

 Був жінчин брат Федь, приїжджали мої знайомі з Павелча. Близько 11-ї години я відіслав декому свої книжки й вирушив до Галича. Але в Пасічній, де церковця, за яку ми так боролися, було дуже багато людей із синьо-жовтими прапорами й тризубами (більше двохсот), а ще кілька церковних фан, хрест і на трибуні, прикрашеній хрестами і квітами, стояли й правили священики. Їх було щось 12 духовних осіб. Відправа підсилювалася мікрофонами, церковцю помалювали й прибрали. А людей було тисячі. Багато з сіл приїхали на цей молебень сумний-пресумний. Люди поминали душі розстріляних людей наших і закопаних у Дем'янових Лазах. Такого ще історія України не знала. Я побув там, подивився. Найбільше вразив мене маленький, що тримав величезний синьо-жовтий прапор (здається, що кадебісти носять прапори й дають гроші, аби інші носили - так компрометують символіку). Було тут багато знайомих, "на боже" гроші збирали, жінки целофанові мішечки підстелювали й вклякали до молитви.

Дмитро Павличко виступав у Бурштині; на 3-тю годину у галицькому сквері встановили машину з гучномовцем, почали сходитися галичани, під"їхав Павличко на "Волзі" з жінкою,а брат його молодший автобусом (рідного брата не підкинув Дмитро до міста й мене не підкинув), Салига Тарас привіз Лубківського з жінкою, Косів Михайло приїхав; з Калуша Павличкові довірені особи Шмигельський, Гаврилюк, Павліха (рать така, що "любит лобизать пантофли сильным мира сего"). Було багато прапорів національних з Бурштина, потім з"явилися з Івано-Франківська великою групою з символікою. Бідолахи думали собі,що ми з Павличком якнайменше поб'ємось, а ми з Павличком обнялися й поцілувалися.

   Говорили про Павличка Павліха, Гаврилюк, Лубківський, сам Дмитро. Було багато крику "Слава!". Оплесків багато було. А я дивився на величезний натовп людей, на великого Тараса Шевченка, що на нас якось поблажливо глядів, і на Замкову гору, і на місто... Коли скінчив Павличко, я підійшов до мікрофона і почав викладати свою платформу з поеми "Золотий тік". Прочитав уривок, а тоді вже казав, чого я добиваюся, пройшовся критикою по апарату, який і навесні оголосив проти мене війну, і тепер. І сказав я:

    Я виступав двічі! Салига Тарас називав мене у виступі князем гідним. Центр міста здригався від виступів. "Слава Пушику!", "Єднання!", "Слава Павличкові!". Чорний стояв перший райкому  Креховецький Юрко і ще деякі апаратники. Вимикали інколи мікрофони, та на мою вимогу вмикали. Ми всі співали "Заповіт" біля пам"ятника. Стрічали хлібом і сіллю, дарували нам вишивки. Я кликав Павличків до матері, та було так багато львів"ян, іванофранківців, що не було змоги привезти всіх до матері, й ми роз'їхалися; щасливий Павличко помчав до Калуша, а я зупинив автобус (ніхто не запросив до машини) і покотився до Івано-Франківська. Павличко не підкинув, у "Волзі" покотився. Думав і думаю, як Павличкові на цьому мітингу давали багато питань і серед них було таке: "Як ви, Павличку, могли колись писати про "синьо-жовте ганчір'я", а тепер стоїте під синьо-жовтими прапорами й славите їх?".  Мені й самому стало холодно від такого запитання, але Павличко звів усе на те, що час такий був. І вміє він викрутитися... Нині він робить багато доброго, і я його підтримав. Розумію, що чуже добро скоро забувається, бо міг би тепер стати депутатом, але є щось вище за мене. Хай побачать люди, що я не кар"єрист, що Україна для мене "не шмат гнилої ковбаси". Піду до парламенту республіки, якщо виберуть. Тоді вже не відступлю

  2.Х.1989.                                

Опівніч. Не спиться. Таким уже вдався. Фактичне безвладдя. В місті купи сміття - нема звалища. Знайшли кар"єр коло Тарновиці. Два дні возили сміття, та люди виставили пікети. Учора телефонував Яковишин, просить мене поїхати на схід села, вмовити, бо нема порятунку. Поїду, мабуть. Голова міста Яковишин не може впливати на людей.

     З Москви пишуть, що там наростає сильне незадоволення урядом. Не виключений військовий переворот.

     Містом ходять озброєні омоновці (спеціальні міліцейські загони), але ті, що носять синьо-жовті прапори й тризуби, не бояться вже їх. У Львові і в нас більше лібералізму, ніж у інших містах. У Чернівцях, наприклад, б"ють ґумовими палицями молодь.

                       х                х                 х

     Учора в моєму селі Вікторові був мітинг на стадіоні. Готувалися вони (і, мабуть, ходили) до могили січовим стрільцям на Лисій горі. Цю могилу підірвали були мінами польські жовніри й жандарми в 1931(0) році, коли на наші села впала карна експедиція. Тоді замучили кати тязівського війта Литвинця. Про нього я написав у "Галицькій брамі". Тарас Салига розказував учора в Галичі, що мій роман продають на львівському базарі по 5 крб., хоч ціна його 2 крб. 10 коп. І на нашому базарі з-під поли продають.

                        х                    х                 х

     Не знаю, що робити. Телефон червоний. Виборці обурені моєю заявою в Галичі, що я знімаю свою кандидатуру на користь Павличка. Кричать: "Павличко - в Києві, а ти - наш! Доволі варягів! Не смій знімати себе!" Назад вороття нема.                       

   3.Х.1989.                                

Сьогодні голова облвиконкому Вадим Олександрович Бойчук запросив нас з Павличком до себе, почастував кавою і коньяком. Начальство бурхливо обговорює те, що я себе зняв з кандидата у народні депутати  СРСР на користь Павличка. Прості люди обурені, бо хочуть мати свого депутата, а не столичного, інші сердяться, що начальство протягне Калуцького, і не буде депутатом ні Павличко, ні я. Дмитро оп"янів від підтримки членів Товариства мови, моєї заяви, яку я написав для "Літературної України". Я йому вручив і свою заяву для виборчої комісії,щоб передав про моє зречення. Гадаю, що вчинив добре. Павличкові потрібен захист депутатський для того, аби він зробив дещо для України, хоч я зробив би не менше нього. Зрозуміло, що я не чекаю віддяк. Народ недовго пам'ятає добрі вчинки, але добрі вчинки робляться насамперед для того, аби люди пам'ятали, що на світі є ще люди, і аби сама людина перевіряла себе саму.

                        х                     х                    х

     Начальник слідчого відділу КДБ Долгіх Михайло Іванович майже в кожному номері хаяв оунівців під псевдонімом Легейда. Тепер, коли відкрилося стільки жертв енкаведистів, замовк, боїться вечорами ходити. Активність спала, коли ми у виступі сказали, що невідомо, якому комітетові належить "Прикарпатська правда" - обласній партії, чи держбезпеки. Гадаю, що у головах молодих чекістів відбувається велика переоцінка, коли дивляться, що натворили їхні вихователі. Та чи покаються? Бандерівців примушували каятися, та не чути каяття злочинців-чекістів.

                       х                   х                   х

     Коли підлий Маланчук-Мільман із Щербицьким захопили владу, почалося полювання на відьом. Тарас Салига був жертва в другому ешелоні арештів. У першому, в 1965-ому заарештували братів Горинів, Осадчого, Мороза, Заливаху і т.д. У другому - Калинців, Базя, Дзюбу, Мельничука. Розказує Антонець-адвокат, що Мельничук говорив, що виступатиме в суді російською мовою.

     - Не треба, Тарасе.

Адвокат порадив виголосити палку промову:

     - Громадяни судді! З почуттям великої провини і каяття стоїть перед вами Тарас Мельничук. Мене звинувачують, що я намагався підірвати радянську владу. Та хто може підірвати її? Ті, що подзенькують зброєю? Та якби вони пішли зі зброєю на нас, то я по однім боці барикад разом з вами!

     І Мельничукові дали найнижчу кару - три роки.

                       х                 х                       х

                               ДОЛІШНІЙ  ВАСИЛЬ

    А Долішній Василь був головним інженером держінспекції газу. По війні начебто сидів за те, що у 1946 році схопили зі зброєю в руках. Жив у Пацикові (тепер Підлісся). Переписував працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація" і якусь працю Мороза. Пив з якимсь надрайоновим провідником, дав йому ці праці прочитати, а той загубив п"яний (я гадаю, що був то завербований донощик і передав до КДБ). А ще кудись їхав Долішній і запитав, що російською розмовляли:

    - А хто ви?

    - Українці.

    - Які до чорта українці? За три дні українського слова не чути.

За це знайшли статтю "антирадянська агітація і пропаганда". Адвокат Антонець на суді доводив, що ніяка це не агітація і, як приклад, навів Сосюри вірш "Любіть Україну". Судив Фардига з Бурштина. Коли почув Долішній, то зрадів:

     - Наш чоловік.

А "наш" засудив на 8 років. А коли Долішньому дали останнє слово, то він сказав:

      - Я нічого у вас не прошу, бо ви вже змовилися стільки мені дати. А скористаюся останнім словом тому, що процес відкритий, і говорив адвокат і його слухали. А коли мене судили 1946 року, то теж був адвокат, але він лишень устав і сів, ніхто його слухати не хотів.

     Долішній відсидів від дзвінка до дзвінка, а коли вернувся, то його знов посадили за хуліганство, як і Тараса Мельничука. Очевидно, що то був такий шаблон у правових органах.                           

4.Х.1989.                            

 Сестра Олеся розповідає про недільні події у нашому селі. На леваді мітинг організували і хід до могили січових стрільців на Лисій горі. Козакова цілу ніч шила синьо-жовті прапори, дітвора бігала по селі й до воріт кожному чіпляла сині й жовті стрічки, дівчата плели вінки й гірлянду, хлопці зробили великий березовий хрест, сховали його до неділі. На мітинг приїхали іванофранківці й калушани. Дуже добре говорили про мене, але просили проголосувати за Павличка. Село обурювалося, що йому радять, за кого голосувати, й стояло за мене. На Лисій горі дізналися, що я зрікся кандидатства в народні депутати на користь Павличка і кричали: "Молодець Пушик! Слава Пушику!". Правда, прибічники Павличка кричали, а галичани гірко те переживали, а потім телефонували й перестрівали: "Не роби того!".

     З піснями з левади ішли аж на Лису гору. Напередодні переписували "Ще не вмерла Україна", "Червону калину", січові пісні. Співали дорогою :

        Бачив я, бачив раненого друга,

        Він впав на землю ще живий.

        Червона кровця з грудь текла рікою,

        Останні слова говорив...

     Була міліція (16 осіб), були, мабуть, і кадебісти. Стояли на горі й спостерігали, що відбувається на леваді, а потім пішли на Лису гору до могили Меленя (ніхто й не знає, хто тут був похований). Закопали хрест березовий на могилі, яку підривали 1931 року польські жовніри (карної експедиції), обклали могилу вінками й гірляндою. Це після того відбувалося, як я з Павличком відмітингував у Галичі й поїхав до Івано-Франківська. Був сильний вітер, холодно, але в Івано-Франківську - служба Божа за жертвами сталінських репресій і хід на місце розкопок, у Бурштині й Галичі зустріч з нами під національною символікою, у Вікторові й на Лисій горі нове дійство, якого не було ще...

А у Львові в цей день пролилася кров. 1 жовтня відбувся мітинг чи демонстрація (17 вересня 100 або й 300 тисяч вийшло добиватися греко-католицької церкви), на людей кинули 6-ту роту, багатьох побили; тоді пішли демонстранти скаржитися прокурору про цей злочин, але тут знову побили львів'ян. Як добре, що я тиждень тому  кровопролиття не допустив. Правда, коли я добився, що людей міліцейські кордони пустили на стадіон, людська ріка зім'яла трьох міліціонерів, вони попадали під ноги, і майору Долішньому поламали ногу, пройшлися ногами, а двом іншим начебто нічого не бракує, живі й здорові. Правда, є такі серед рухівців, що й нарікають. Їм хотілося крові. Я гадаю, що певні люди прагнуть, аби когось убили, аби пролилася кров, аби каліками поробилися. Пригадую, як жінка якась верещала:

      -Би-и-ийте їх! Фаши-и-истів! Бийте!

А потім перша утікала поза плечі, коли з"явилася поблизу міліція з ґумовими кийками.

                       х              х                х

     Радіостанція "Свобода" оперативно повідомляє про події на Івано-Франківщині. Це, очевидно, Гладиш передає Доценкові до Москви, а той - за рубіж.

                        х                х              х

     Те, що нині відбувається на Україні, не може не залишити глибокого сліду  в історії нації. Те, що в хрущовські часи було романтикою, нині стало реальністю, жаль, правда, що під час володарювання трьох трупів (Брежнєва, Черненка й Андропова) Україна опинилася на краю безодні й боязко починає задкувати, але кроки ще дуже малі. Правда, Галичина нині задає тон усій Україні.

                        х                х              х

В історії було вже багато таких періодів, коли владу захоплювали не люди, а людиська й вели все до катастрофи. Особливо після революції "кто был ничем, тот стал всем". Влади хочуть нині всі, та не кожен зуміє вміло користуватися владою. Розумію Толстого, розумію Горького, розумію Франка нині, як ніколи. Можливо, що колись обзиватимуть лібералом (дехто й запроданцем пробував обзивати тихесенько), але я для України роблю нині більше, ніж тисячі "патріотів", для цих же "патріотиків" роблю стільки добра, як ніхто з них, та не вийдеш на вулицю, не крикнеш, не похвалишся. Буває гірко, прикро, важко, та мусиш усе зносити. Так нині наказує Україна. Та дехто любить її як дійну корову, а я роблю усе, аби вона була рівною серед рівних, аби народ був народом, аби відродження не породило ракову пухлину.

У Києві дуже тепло. Золота осінь. У Спілці обговорив усе, що пов"язано з поїздкою до Польщі, полагодив усі справи, пов'язані з Товариством мови, влаштувався до готелю "Київ" і пішов до будинку вчителя на вечір Коцюбинського. Тут виступав я. Павло Загребельний потроху оклигує після перелому ноги. Довго лежав на витяжці. Попросив, аби я роздобув йому тяжку палицю, бо не годен ходити. Ми з ним багато балакали.

Загребельний виголосив слово про Коцюбинського, тоді говорили Чендей, Гуцало, Мотрич, онука М. Коцюбинського, я, Богатирьов з Воронежа. Був концерт.

     Іван Чендей виголосив на вечорі найкращу промову, яку мені доводилося  чути за все життя.

     "Народивши Тараса Шевченка, наш великий український народ народився, аби бути серед усіх народів у світі безсмертним. Народивши Коцюбинського, український народ утвердив себе українським словом серед усіх народів у світі. Слава Коцюбинському!"

     Я попросив Івана записати мені свій виступ, і він записав на календарному плані. Колись напишу про нього, бо Чендей немало розказував про себе під час виступів, на які ми їздили.

                            х                      х                   х

   У "Сяйві" накупив книжок. Моя "Галицька брама" розбіглася моментально. Був на прес-конференції в Спілці письменників про народний рух. Багато нового, багато розмов, багато зустрічей. Ввечері ми допізна чаркувалися: Федорів, Іваничук, Ільницький, Зубанич і ще хлопці. Було нам весело в моєму 901 номері готелю "Київ". Сказав мені Ільницький, що впорядковує книжку повістей Богдана Лепкого і десь там вичитав, що Лепкий теж галицького князя вважає автором "Слова", лиш тільки неправильно називає його.  Як то погано, що від мого покоління було відрізано цілий материк літератури! Романові Федоріву "неформальні рухачі" теж наплели чорт зна що про мене. Йде компрометація. Роман Федорів теж сварив мене, чому я не приїхав на з'їзд НРУ. Треба було мені плюнути на шевчуків... Павличко, бачу, їде всюди, куди кличуть. На фестиваль "Червона рута" запросили і його, і мене. Я - не поїхав, а він - у Чернівцях, щоб проголосували на виборах за нього.

     23.ІХ.1989.             

 Субота. Дні дуже теплі, листя золоте під золотим сонцем. Оксюта сказав мені, що їдемо до Варшави берлінським поїздом з Києва (через Брест). З Варшави повезуть у Лодзь, але я поїду до Вроцлава.

    О 10-ій почалося засідання об'єднаних конференцій Товариства мови й Пленуму, де обговорювали ми закон про мови на Україні. Не давали приміщення, аж театр імені Івана Франка вдалося орендувати.

     Мушкетик виголосив прекрасну доповідь. Павличко вів засідання. Виступав я у театрі. Але мало не втратив свій виступ, бо йшов фільм по центральному телебаченні "Тарасові шляхи". Я працював над цією стрічкою в Казахстані й хотів подивитися, як по-російському продублювали мою мову. Дивився в кабінеті директора театру. Коли зійшов до зали, мені надали слово. Говорив, як у нас б'ють людей гумовими палицями, як шельмують членів Товариства мови і т.д. Виступала директор школи з Гнідина, Перерва, Білаш, міністр освіти, директор школи з Донецька (школи, якої поки що не існує). Кравчук з ЦК виступав. Говорилося багато мудрого і багато дурного. Йшло наше зібрання до 17-ої години, а від 18-ої був мітинг на центральному стадіоні. Леопольда  Ященка відновили в Спілці композиторів. Він привів свій хор і пізніше очолив хід до стадіону зі співами.

      Київ прокидається, задумується, діє. Всі з нетерпінням очікують, коли геть піде Щербицький. Незадоволені виступом Горбачова на пленумі, особливо його заявою про державність російської мови.

  24.ІХ.1889.                               

Неділя. Приїхав поїздом з Києва. На об'єднаному пленумі й конференції були Лесюк, Путько, Шулепа, калушани й коломийці. Поверталися разом. З Янковським і Гаврилюком обговорювали план дій під час виборчої компанії. Я себе зніму на користь Павличка, хоч Дмитро як замутеличений. Він не орієнтується в обстановці. За ці три дні, що я був у Києві, з центра міста викрали й кудись вивезли новий "куб демократії", а натомість коло кінотеатру Франка встановили два "куби" з неіржавічої сталі. З помсти, що знищено другий куб, хтось уночі взяв чорного лаку й заляпав ним усі міськкомівські агітки й вирізки зі статей, включаючи й вірші Павличка проти "тризубників".

     З жінкою трохи ходили по місту. Ввечері дивилися заключний концерт конкурсу "Червона рута". Пустили в ефір пісню Панчишина "Бо до Львова приїжджає генеральний секретар". Такого ще не було в історії нашій. Йде і на Україні великий процес воскресіння нації.

   25.ІХ.1989.                     

Читання, писання, телефонні дзвінки. Вчора порадував мене син Тарас. Написав пісню на мій вірш, що в журналі "Україна", "Інакший світ". Робиться з нього серйозний юнак.

    Приїхав з Ленінграда Іонесян, копаються в Галицькому районі Ауліх, Лукомський, Томенчук, Баран. Рвуть, розривають давнину галицьку різні варяги, амбітні історики. Іонесян уже кілька днів ловить мене. Сьогодні поїдемо в Галич.

                         х                    х                     х

     Не поїхали! Оці вибори забирають у мене все здоров'я і всі дні. Приїжджав Тарас Петраш - моя довірена особа. Сказав йому, як і Занику, як і деяким іншим довіреним, що зніму себе на користь Павличка. Я тільки не розумію, чому він поперся до Калуша, Вигоди й Долини, а мені навіть не потелефонував. Кажуть, що відчуває якусь провину через те, що його кандидатуру висунуто з моєї ініціативи, а тепер він - конкурент. Хай не переживає! Я розраховував, що будуть окружні збори. На тих зборах треба було підпирати один одного. Я тепер підпиратиму його, якщо зніму свою кандидатуру. Мене вмовляють не робити цього. Павличко вчора хотів виступити в Калуші, та вимкнули мікрофон.

    - Перегоріли провідки, - сказали.

    - Коли говориш людям правду, то завжди чомусь перегоряють дротики, - начебто сказав Павличко.

                            х                 х                   х

    Калуська окружна комісія чинить злочинно проти Павличка, Голубця і мене. Калуцького порозвішували по всіх містах і селах, дають інтерв'ю в пресі й по радіо, а про нас роблять спільний плакат, але самі не знають, коли його надрукують. Завтра думав їхати до Калуша, але не поїду, відпала охота. Зневірився в багатьох людях.

    Сьогодні мене прикро образив Петро Арсенич. Я проводив правління Товариства мови, а він бовкнув, як у бочку п...ув. Якийсь дрібничковий і дріб'язковий отой Петро.

                           х                    х                    х

                         РОЗКОПАНА  МОГИЛА

     Сьогодні за містом, коло села Загвіздя, розкопали частину могили, де лежать невинні жертви сталінських катів. У 1940-41 роках тут був лісок. Частину того лісу загородили ("Дем'янів Лаз") й сказали, що військовий об'єкт. Та сюди беріївці возили зі станіславської тюрми розстріляних людей. Люди бачили кров, що капала з машин. Ту кров засипали піском. Пізніше возили живих з тюрми. Вони копали могили, їх страчували і везли нових арештантів. Отаке "визволення" принесли в 1939-му році.

До перебудови люди боялися й говорити про це. Та через 50 років заговорила земля. Розкопали за день 106 кістяків. Кулями пробиті черепи. У ту траншею складали людей очима до очей у два ряди. Траншея 8 метрів довжини, 2,5 метри  глибини. Земля зберегла свідчення. Черепи прострілені. Дівочі коси добулися, збереглися гуцульські кептарики й кожушки. В кишені знайшлися вироки за підписом коменданта й ще якогось чина. Добулися чоботи, вставлені в гумові галоші. Так колись берегли взуття. Галоші чернівецької та львівської фабрик випуску 1940-го і 1941-го років. Золоті й білі зуби добулися. Енкаведисти робили свою чорну справу раніше, ніж гітлерівці. Почерк у них один.

Добровольці йдуть копати. Начебто курсантів школи міліції залучають. Комісія працює... Стаття "Станіславські Куропати" своє зробила.

                           х                     х                  х

    Жаль, що не поїхав на конкурс "Червона рута", але на двох обідах одночасно не побуваєш. Чиновники чернівецькі чинили великі перешкоди. Першого дня міліція відбирала національну символіку, але одна дівчина вкусила міліціонера. Ще одного члена Товариства Лева дуже побила міліція і його повезли до Львова. Символіку національну вдалося відстояти. Концерт проходив з великим тріумфом. Віктор Морозов виступав там із заявою. Було багато кореспондентів, артистів з різних країн. Намагалися не дозволити відкрити криницю Володимира Івасюка. Чи міг я подумати колись, що мій юний друг по смерті своїй стане великим смолоскипом, символом пробудження нації. До конкурсу "Червона рута" Чернівці спали історичним сном. Тепер уже ніколи не заснуть. Треба ще щось зробити із Закарпаттям.

                          х                  х                    х

     Два кобзарі з Києва Микола Будник і Богдан Островський побували в Чернівцях на конкурсі "Червона рута". Поверталися через наше місто. Посідали посеред площі й грали на кобзі й бандурі, співали. Їх обступили довкола й кидали гроші в капелюх. Я теж кілька крб. кинув. Казали, що на відродження кобзарського мистецтва. Островський з Антонівців Шумського району Тернопільської області (живе в Києві).

    Нині багатьма струмками тече відродження українського моря.

  26.ІХ.1989.                              

Замість Громницького на фонд культури пропоную Ігоря Коваля з Крилоса або Кулика з облвиконкому. То молоді люди і можуть щось зробити.

     Найважчий час - це ще не найгірший час.

                           х                  х                    х

    Написав для "Прикарпатської правди" відповіді на анкету депутата, вірніше кандидата в депутати. Павличко поки що мовчить. Сьогодні в Калуші був мітинг, але я не поїхав, аби не заважати Дмитрові.

Поїхав з Яновським за місто, де від четверга розкопують величезну могилу, в якій розстріляні енкаведистами в 1941-му році наші люди. На целофанових полотнах десятки і десятки черепів (добуто їх вже до 180), а ще дві ями не розкопані. Частину черепів склали в скриньки й звезли в село до Загвіздя чи в Пасічну, аби хтось не порозбивав. На окремих купах кістки з ніг, далі купкою кістки рук, ще далі ребра... і таких купок дуже багато на зеленій траві. З другого боку сушаться чорні клапті різних тканин. Ще в одному місці - ложки, частини ременів, гаманці, штучні щелепи, чоботи, гуцульські постоли, ґудзики... Є ґудзики з орлом, але обшиті тканиною - то цивільні люди ґудзиків не мали й обшивали військові. На все те моторошно дивитися. Особливо на коси дівочі або жіночі, на жіночі черепи. Сірники є і люльки. Гроші з гаманців повитрясали, але в одному збереглася виписка з вироку судового. Якогось Станіслава Мишковського, сина Івана, засудили на 10 років, він мав право в десятиденний строк обжалувати вирок, але його вночі розстріляли й привезли в Дем"янові лази. Сюди привозили живих, вони копали могили для розстріляних, а тоді і їх розстрілювали.

 Чому лази Дем'янові? Тому що належали Дем'янові Припханові з Пасічної. Правда, під час розстрілів володів цією горою між потоками його син Петро Дем'янович Припхан. Тоді тут росли різні кущі, пасли худобу в лазах. Приїхали сюди енкаведисти і сказали, що буде військовий об'єкт, обгородили. Трохи вище була стрільниця, тобто стрільбище, де вчилися стріляти. Люди здогадалися, що не те щось, коли кров побачили на дорозі. Це везли в Дем'янів лаз тіла розстріляних у тюрмі.

      Був червень 1941 року, літали німецькі літаки. Ішли вдосвіта по гриби й побачили солдата, що спав над потоком (вартовий). Він не почув босоногих грибників. А вище був офіцер і прогнав. Пішло по селі, що ховають амуніцію. Надвечером знову пішли. Нікого не було. Кинулися відкопувати "зброю", а показалися ноги, руки. Коли увійшли мадяри, почали відкопувати, але спека стояла, розкладалися тіла. Закопали, насипали могили, поставили хрести. По війні трактором зарівняли землю, хрести знесли. Команда від катів, чи й  самі.

     І ось на верху гори, яка тепер без лісу, де почали дачі давати, йдуть розкопки - ексгумація. Враження від побаченого таке, що пером описати неможливо. Щось начебто замерзло всередині. Допускають, що на цьому місці в трьох ямах закопали енкаведисти до 1000 осіб, знищених ними. Багато добровольців відкопують кісточки, бо дехто сподівається знайти батька, діда, вуйка, стрия, сестру...

     Від четверга до понеділка кадебісти розпускали, що тут жертви оунівців або гітлерівців, та коли знайшли виписки вироків, то примовкли. В КДБ збереглися й справі судові. На розкопках є і рухівці, знімають. Томенчук з музею каже, що так добувати кістяки не можна. Квіти є над могилою і вежа-чуга - знак. Машини їдуть, міліціонер не пускає. Молоді кадебісти дивляться, що хто робить. Вони в комісії теж. Богдана Бойка як депутата включили до комісії. Він був на розкопках до полудня. Я довго розмовляв з людьми сполудня. Був погідний день, сонячний.

                             х                    х                   х

     Повернувся до міста. Тут партійні боси на чолі з Ярославом Федорчуком організували мітинг про силу в інтернаціоналізмі. Зібрали партійний актив, зобов"язали організувати робітників, підготувати офіційні прапори, лозунги, повідпускали завчасно з роботи, бо мітинг о 17 год 30 хв. Яремійчукові Роману дали читати резолюцію, він радився, що робити, я сказав, аби реакційні резолюції не зачитував. Він, мабуть, послухав. У центрі міста з"явилися оголошення, що чиновницько-бюрократичний апарат готує мітинг. "Протиставимо їм свої лави, вийдемо з національною символікою! Збір у центрі міста о 17 годині!" - писалося. І зібралися люди. Я після того, що побачив у Дем'янових лазах, не мав охоти йти на мітинг, та коли побачив велику колону під синьо-жовтими прапорами із січовими піснями й вигуками, то інтуїтивно відчув, що проллється нині кров. Той ажіотаж, який розвернули партійні органи, був санкціонований. "Створити інтеррух" - ось яке завдання дістали провінційні божки й старалися. Я бачив, що твориться в Києві, знаю, що було в нас, у Чернівцях і відчув, що буде кривавий вівторок, тому й з жінкою пішов у колоні. На стадіоні "Електрон" було уже багато організованих людей, на трибуні глаголило начальство, коли ми були ще в парку. Я думаю собі, що почали мітинг, як тільки почули в парку пісні й вигуки, або по рації передали, що йде велика колона людей з національною символікою й вигуками. Ці люди рушили через парк на Дзержинську вулицю, а звідси перевулком між базою туристичною  і технікумом фізкультури. Тут шлях колоні перегородив наряд спеціального підрозділу міліції, якими командував наш сусід Ярослав Турковський. Почали співати, кричати, зі стадіону доносився голос виступаючого. Ми обійшли колону, як назустріч рушили міліціонери в касках, бронежилетах і з гумовими палицями. Гадаю, що мали і газ. Вони були страшні,а ще страшніша юрба кричала: "Фашисти! Слава Україні! Пустіть нас!". На дітей і жінок напирала лавина люду, утворилася пробка з машин на вулиці, клубок тіл, гасел, прапорів, закликів, тризубів напирав. Я бачив страх, розгублення, чорні й бліді обличчя з відчаєм. Тоді зі стадіону рушили учасники мітингу. Ці, що були під національною символікою, радісно закричали. Три шеренги міліції в бойовому обладунку були тепер відрізані з обох боків. Щось страшне назрівало. Я кинувся між колону синьо-жовтих і міліцією, що йшла на людей, тримаючи руки на кийках. Сильні хлопці з колони озброїлися металевими держаками від прапорів. Дехто ніс саме деревко, мали каміння, металеві предмети в кишенях, пляшки. Якесь оціпеніння охопило всіх. Я тоді відірвався від журналістів переляканих (Пирожука, Михайлюка, Громадського, Турковської, Петричука та інших, які перелякано дивилися на все), відштовхнув рідну жінку, що стримувала мене за руку, кинувся межи шеренгу озброєної міліції, що сунула, й за три кроки зупинилася перед людьми.

    - Стійте! - крикнув я. - Стійте! Я - кандидат у народні депутати СРСР Степан Пушик! Не бийте людей!

    А жінки верещали: "То фашисти! Бийте їх!" А одна танцювала, як бджола. Мені показали на полковника, який ховався за спинами міліціонерів, і гнав їх на людей. Я і йому крикнув, аби не смів бити людей, бо буде кров. А юрба ревіла. Зуби полковника міліції блищали, й летіла слина з рота, розчепірена долоня в бік стадіону:

     - То не я! То вони розпорядилися!

     - Хто вони?

Він оглянувся у бік стадіону, де начальство вело мітинг.

Я вискочив на бетонований цоколь, що був основою огорожі:

     - Люди! Ви мене знаєте!

     - Знаємо! - крикнули передні, а задні свистали, кричали, гомоніли.

Я тоді побачив залізні сходи й вискочив по сходах вище, аби всі бачили мене, й крикнув щосили:

     - Люди! Я - Степан Пушик!

     - Пушик говорить! Тихше!

     - Ви ж один народ. Як ви можете бити своїх людей?! (І до юрби) Я прошу спокою!

     - А вони нас не пускають на стадіон!

     - Пустять! Витримку проявіть! Я прошу вас! Я зараз приведу когось і пустять!

     І ось дві сили, що напирала одна на одну, зупинилися в зловіщій люті. Я зіскочив на землю, де Міля Турковська, рятуючи мундир свого чоловіка, кинула: "Була вказівка приходити без національної символіки, а чому не послухали?" - і за це її хотіли розтерзати якісь молоді хлопці і дівчата. Я вхопив її і свою жінку за руки, щоб натовп не розтолочив, і побіг на стадіон, пробився до трибуни, де перший секретар міськкому Ярослав Федорчук щось говорив. Я кинувся до нього, до голови міста Яковишина, секретарів обкому Панченка, Новицького:

    - Ідіть на Дзержинського й пропустіть людей, бо там буде трагедія!

    Начальство поперелякувалося.

    - А що там? - запитав Федорчук.

    - Там буде кров! Ідіть негайно, бо почнеться погром! Негайно туди!

    - Я мітинг веду!

    - До ср....и ваш мітинг! Туди йдіть!

Він почервонів. Тоді я сказав Новицькому і Панченку (були там генерали, старі партійці, Лихачова, Шукайло і ще), аби негайно пропустили людей на стадіон. Послали голову міста Яковишина, патрульний вертоліт пролетів над вулицею Дзержинською, де вирувало людське море. Поки прийшов туди Яковишин, уже встигли розбити голову підполковнику Долішньому, і ще два міліціонери лежали, бо тепер у колонах ходять каратисти. Міліція, хоч і бита, не била людей. Лавина звалила міліціонерів.

    Тим часом виступав Степаняк Роман, який взявся за "Зелений світ" з моєї намови. Почали пускати людей з прапорами, і скоро стадіон переріс у гул, оплески, свист. З вигуками "Ганьба!", "Слава Україні!" величезна ріка під національними прапорами ринула до трибуни і їй наперекір ринула організована маса з транспарантами і прапорами червоними, переодягнена школа міліції, кагебісти. До мене лиш тепер дійшло, що ці люди з атрибутикою захищають чинів на трибуні. Це, очевидно, курсанти зі школи міліції або й військові в цивільному. Я побачив страшний переляк на обличчях обласних і міських керівників, коли люди під національною символікою рікою рушили до трибуни, та їм наперекір - червона символіка. В цей час виступав старий комуніст (справжнє прізвище) Арсен, та його слова заглушив крик, свист, спів. Гасло: "Геть імперську політику КПРС!".  До мене з витріщеними очима повернулися всі з трибуни, якось ніби збилися докупи, а секретар обкому Панченко сказав: "Ну что, Степан Григорьевич? Мы вас послушались! Пустили! А теперь вы видите???" На обличчях була блідність і рум'янці, бо стадіон ревів, усе летіло шкереберть. Я сказав: "Бачу!" Узяв попід руки отого Арсена, переставив його убік від мікрофонів, але зупинити людей не міг ніхто, перекричати не міг ніхто, шалений свист переповнив стадіон, бо кадебісти кинулися відбивати прапори й тризуби. І я тоді згадав Фрейда, згадав, що треба вибивати клин клином, і сказав у мікрофон: "Свищемо всі!". Я заклав у рот пальці й у мікрофон так засвистів, що весь стадіон ошелешений замовк.

    - Свищемо всі!

    Але тепер слідом за мною свистала якась частина з тисяч людей. А я свистав у чотири пальці.

     - Ну чого ви? Лункіше!

І тепер я засвистів сам, бо майже всі мовчали, лишень дехто кричав: "Ганьба! Ганьба!"

     - А тепер будемо всі разом кричати: "Ганьба! Ганьба! Ну-ну, голосніше!

     Я у мікрофон повторював усе дзвінкіше: "Ганьба! Ганьба!", а стадіон усе слабше, слабше. Але серед юрби були крайні провокатори, які ще подавали голос. І тоді я запитав їх: "Слухайте! Ви оце кричите "Ганьба!" Кому? Мені? Але ж завдяки мені ви тут! Вас пропустили! Вас не били! І міліцію не били!".

Мені багато разів кричали "Слава Пушику! Слово Пушику!" І тепер уже всі слухали, і я виголосив свою "коронну" промову. Кажуть, що цей виступ потряс і лівих, і правих. Правда, я страшенно вигорів, серце моє розболілося, я відчув велику втому, і серце моє билося з перебоями. Після виступу пішов зі стадіону геть, у парку на лавці слухав, як долинали виступи. Але тепер я був спокійний, що ніхто нікого не битиме, що реакціонерам не вдалося розколоти народ, що екстемізм приборканий. Коли почали зачитувати резолюцію мітингу, зчинився свист, майже усі з національною символікою промарширували навколо стадіону, вийшли до парку, а Шевченківською уже йшли тисячі, неслинаціональні прапори, викрикували гасла й співали, співали, співали. Люди об'єднувалися й об'єднували їх пісні: "Їхав козак через місто", "Йшли діди на муки, підуть і правнуки", січові пісні і т. д.  Потім сотні або й тисячі людей пройшли через усе місто, ззаду їхала міліцейська машина, але ніхто нікого не бив, не розганяв, не топтав. Мене цілували й обнімали десятки людей: "Ви врятували становище!" Місто й область гомонить: "Якби не Пушик, то невідомо, що було би". Я знаю, що було би дуже недобре. Може, запровадили б і військовий стан.. Були б жертви. Дивно, але мене підтримав Гладиш. "Хто не розуміє і не хоче слухати мудрих слів Пушика, той - провокатор!", - сказав Роман у своєму виступі.

     Нині люди починають тверезіти. Навіть міліція з ненавистю ставиться до апаратників, які кидають їх на людей. Мені багато міліціонерів дякують за відчайдушний вчинок, рухівці, жителі міста. Але це коштує великої душевної напруги. Не спалося вночі, все думав, перебирав у пам"яті сказане, боліло серце.

    27.ІХ.1989.                            

З'явився Олег Іанесян, вірменський єврей, що живе у Ленінграді й розкопує Галич. Від 15 вересня він коло Пантелеймонівської церкви стоїть табором і шукає монастиря Святої Трійці між Шевченковим і Гробиськами, знову відкопав фундаменти Воскресенської церкви на Крилосі. Вже кілька днів ловив мене, та я мав багато клопотів, аж сьогодні зустрілися, пообідали, поїхали на Крилос і Шевченкове. Він дуже задоволений, що я про нього написав у романі. Познайомив мене з Рождественською, дочкою Всеволода. Вона вивчає графіті Пантелеймона. Про ці письмена я говорив у телефільмі "Живе слово". Але вивчає вона поверхово. Губкін тут, Єрьохін - я цих знаю.

     Наговорився, надивився. Іанесян каже, що треба створити галицьку експедицію і об"єднати його, Ауліха, Лукомського (який розкопує скали Бубнища і якісь ходи чи печери). Я зустрічався на полі з людьми, що буряки копали, як кандидат у народні депутати (агітую і за Павличка: "Голосуйте за письменників!"). Ходилими полями. Розкопки у Мніському саду (тут начебто був монастир Святої Трійці), по полі

Єжів, де, гадаю, могло бути й дохристиянське святилище.

    З Олегом допізна гомоніли у наметі за Пантелеймонівською церквою, що аж зорі засвітили там,на Шевченковім, де Лімниця під горою добігає до Дністра. Дивний тут світ і прекрасний, лиш тільки електростанція димить. Іанесян подарував мені цікаву книжку, а я йому свою. Коли ми гуртом: Олег, Томенчук, який розкопує Буківню, Єрьохін, ще якісь люди пили пиво, підсів незнайомець, що мене знає, і сказав Олегові, що він ленінградський кацап єврейського походження з Вірменії. Я дуже сміявся з такого визначення.

 28.ІХ.1989.                     

Написав для "Прикарпатської правди" відповіді на питання (платформа у вигляді інтерв"ю). Провів заняття літературної студії в педінституті.

Місто гуде про мій вчинок у день мітингу. Називають це героїзмом. Постраждав тоді майор міліції Долішній і ще три міліціонери. Хто з демонстрантів постраждав - невідомо. Це сталося, коли я побіг на стадіон добитися, аби трибунне начальство дало вказівку спецзагонам міліції пропустити людей. Мені тиснуть руку знайомі й незнайомі, обнімають за те, що і кровопролиття не допустив, і зірвав задум апаратників створити інтерфронт. На стадіоні змішалися червоні й синьо-жовті, і вже величезна маніфестація пройшла містом під національною символікою ввечері, коли мітинг закінчився.

 Павличко з жінкою вернувся з Києва. Сьогодні він їздив до Стопчатова, бо йому 60 років. Завтра зустрічаємось.

                          х                   х                      х

    У "Прапорі" №9 надрукували драматичну поему Лесі Українки "Бояриня" і мою статтю "Дорога через вересень".

                         х                      х                    х

    Збулося моє пророцтво: зняли одного з найбільших катів рідного народу Володьку Щербицького. Правда, залишив він після себе багато гною. Івашко Володимир Антонович сів на його крісло. Теж Володька, але з Полтавщини. Працював у Харкові, Дніпропетровську трошечки. Жартували в Дніпропетровську, що коли там першим секретарем був Бойко, то говорили:

    - Як живете?

    - Бойко!!!

    - А тепер?

    - І - вашко...

   Гадаю, що гірше не буде, як при Щербицькому. Оцей пленум, який провів Горбачов, транслювався по телебаченню й нагадував комедію з часів Анни Іоанівни. Яка бридота теперішні керівники! Яка гниль! А народ реве і стогне...

                         х                    х                   х

       "Прикарпатська правда" надрукувала статтю про мітинг і сутичку. Ні слова нема правди про те, що мало статися, з мого виступу лишився хвостик. По радіо передали виступи лизунів і апаратників. З мого виступу не дали ні слова. Отакі-то справи в нас на Прикарпатті. Добре, що хоч назвали прізвище, що виступав.

                         х                   х                  х

     У Києві на спільному пленумі Товариства української мови й Спілки письменників я сказав, що наші священики тільки тоді відпускають гріхи, коли грішник передплатив літературне видання. "Літературна Україна" на першій сторінці сказала, що я виступав, а на останній подала це як досвід з передплатної кампанії. "Помагай, Боже!"  Я і справді підмовив священиків Новосада, Дзундзу, ще кількох, аби так робили.

 29.ІХ.1989.                 

 Мало сплю. Переробив свою "платформу" для "Прикарпатської правди" і поїхав на зустріч до Калуша. Виступав на заводі, де директором головастий єврей Наму, у культосвітньому училищі. Відчуваю, що переможу на цих виборах, міг би стати народним депутатом СРСР, але це було б тяжким ударом для Дмитра Павличка. Він виступав на заводі, а його односелець зі Стопчатова сказав: "Та що голосувати за Павличка, як він за своїх 60 років у Стопчатові навіть стовпчика не забив". Віруючі й священики кажуть, що він обпльовував релігію і Шептицького. Сам Павличко не зрікається цього на зустрічах: "Такий час був. А тепер я підтримую тризуб, синьо-жовтий прапор і українську католицьку церкву!" Східняки й місцеві комуністи дуже люті на Павличка, що дволично діє.

     Мені радять не знімати себе на користь Павличка. Кажуть, що я у великому виграші. Прості люди за мною, інтелігенція, робітники. Проти мене розпускають найнеймовірніші чутки, але після зустрічі люди швидко переходять на мій бік. А з Калуцького апарат робить бога. Кілька друкарень працює на нього. Доагітувалися до того, що сам Рижков, голова Ради Міністрів СРСР, радиться з ним, як розвивати лісовий комплекс. Два дні, як став генеральним директором, а до того був директором у Вигоді, виступав у Москві на нараді, де був і Рижков, і це використали для агіток за Калуцького. Аж млоїть... В окружній комісії сказали мені, що Голубець прислав телеграму: зрікся кандидатства. Мої довірені особи Довгаль, Заник, Коломієць. Коломієць казав, що Павличко в готелі журився:

   - Пушик знімати себе не хоче. Я, мабуть, не пройду...

   Я ввечері пішов до нього в готель, вивів його надвір, ми ходили довго поза готель, і я йому сказав: " Не журіться! Я себе зніму на вашу користь". Він, бідний, аж перемінився з радості. Кликав мене з ним до Долини і Болехова, але я відмовився їхати, хоч і треба було поїхати до Рахині, подивитися, що там комбінують вояки. Домовилися, що в неділю у Галичі мітинг, і я на цьому мітингу зніму свою кандидатуру. Дмитро розуміє, що галичани - мої виборці, коли підійдуть до урни. Мені телефонують і кажуть не знімати своєї кандидатури, бо маю найбільше шансів пройти. "Ти тут! Ти наш!".

    Я пізно повернувся з Калуша і довелося ще йти до редакції, бо мою виборну платформу перенесли аж на вівторок у газеті, а я задумав свою кандидатуру зняти у неділю, у Галичі на мітингу. Зрозуміло, що ніхто ніколи не надрукував би мені такого гострого матеріалу. Треба використати кандидатство для доброї справи. Я допізна свій матеріал передруковував, вичитував.

 30.ІХ.1989.                                 

Довелося скоротити в газеті свою передвиборну платформу, бо не лізло більше 20 рядків. На завтра йде і розповідь про розкопки жертв сталіністів за містом. Михайлюк пише. Я здогадався, чому мій матеріал він переніс на вівторок. Його матеріал і мій потрясуть завтра область, і в "білому домі" скаженітимуть. Дивно,але Левенко,генерал КДБ, виявився набагато прогресивнішим, ніж партійні й господарські функціонери, його заступники. Коли "Прикарпатська правда" надрукувала натяк Андрухіва про довоєнні розстріли невинних жертв, Михайлюк хотів дати новий матеріал. Але генерала Левенка, а Харченко (його заступник) злякався, побіг до обкому, поступила вказівка: "Зняти!". Добре, що Гордієнко Василь у газеті "Вперед" наважився надрукувати про злочини НКВД. І почалося... Коли створили обласну комісію, увійшов сюди голова ради ветеранів, колишній секретар обкому з ідеологій Чернов Олександр Олімпович. Він у нас панує від війни. Чинив шалений опір. Коли навіть розкопали більше двохсот кістяків, він казав, що то не може бути, і не поїхав навіть дивитися. Телефонував до Тронька, який був до війни першим секретарем обкому комсомолу, але Тронько  начебто відповів, що "він би щось чув про розстріли". Одним словом, "чорна гвардія" діяла активно, аби все списати на гітлерівців і українських буржуазних націоналістів. Але виявилося, що першими злочинцями були червоні енкаведисти.

     Левенко дав добро на публікацію. Сьогодні прислав свого помічника - лисого майора, і той вичитував статтю, яку Михайлюк дає в завтрашній номер. Великої сили детонатор закладено в наші два матеріали.

ІВАН  ДРАЧ: Ось ви побували у Львові, у Києві, на машині їхали з Києва в Донецьк. Ви побачили хоч одну назву села українською мовою? України вже нема.

ГОРБАЧОВ:    Иван, не пужай!

ІВАН  ДРАЧ: У Вінниці за одну ніч зникли усі написи вулиць українською мовою, переписали російською.

ГОРБАЧОВ: (До Щербицького) Это правда?

ЩЕРБИЦЬКИЙ: Правда, но это не мы. Это комунхоз. (Сміх)

МУШКЕТИК: Ваше ставлення до статусу державності української мови?

ГОРБАЧОВ: Положительно. Будет! Мне запомнились со школьных лет стихи: "Україно моя! Мені в світі нічого не треба..." (Процитував строфу). Это, кажется, Тычина.

ПАВЛИЧКО: Ні, Михайле Сергійовичу, це один з кращих віршів Андрія Малишка.

Почав Горбачов про перебудову: "Эпиграфом к перестройке могут быть слова:

                  Думи мої, думи мої,

                  Лихо мені з вами..."

 ПАВЛИЧКО: Михайле Сергійовичу, в Шевченка є кращі слова, що можуть стати епіграфом для перебудови:

                    Борітеся - поборите!

                    Вам Бог помагає...

Михайле Сергійовичу, ви скликаєте людей щопівроку, радитеся з письменниками. А з нами в Україні ніхто не хоче радитися. Якби не ви, то ми були б цього кабінету і не бачили.

                          х                    х                       х

    З"їзд НРУ висловився за те, щоб зняли з посад Щербицького і Шевченко.

   Однією з вимог шахтарів-страйкарів було: зняти Щербицького...

   Мільйони почули мою репліку по всесоюзному телебаченню, що Щербицький утратив живий зв"язок з життям, від 67-го року не був на Прикарпатті.

    Ненависть до Щербицького сягнула апогею. На 23 вересня назначено Пленум ЦК КП України з організаційних питань. Знімають з роботи Щербицького.

                        х                    х                   х

     У обкомі й облвиконкомі закрили спецбуфет - жолоб для номенклатури. Люди відреагували так:

    - Сьогодні в обкомі день трауру.

                        х                      х                   х

    Учора увечері моїй дружині якась жінка зателефонувала, що в центрі міста рухівці будуть бити вашого чоловіка. Жінка з дітьми побігла в центр міста. Там ходили міліціонери в касках, панцерних жилетах і з дубинками (в зв'язку з подіями, які готуються на 17 вересня). Кинули спецформування на Західну Україну. Крім цього, з'їзд НРУ налякав не тільки  Київ, чи Франківськ, а й Москву. 120 кореспондентів передали на цілий світ про цю подію. Лиш тільки свої не знімали. В "Актуальній камері" показали дядьків у вишиванках і з вусами: мовляв, шабаш націоналістів. Тому й вигнали телебачення із з'їзду. Японія заплатила 1,5 мільйона доларів за право трансляції зйомок. Та я відволікся.

   Жінка з дітьми (Тарас озброївся японською палицею) побігли мене рятувати. Бо ж тата б'ють. А я, приїхавши з Калуша, не мав ключа й кукав попід хату. Провокація нова. Нарочито телефонували. Ще й трагічне видовище прибило мене. Коло Піонерського парку (трохи вище, де магазин "Меблі") дві дівчини років 14-16 перебігали Галицьку вулицю, а два такі самі підсвинки мчали на мотоциклі і одну з них збили посеред вулиці. Вона була мертва, не дихала. Русяве волосся. Білявий, що міг бути її чоловіком, жував жуйку, і куціший жував. Вони, безперечно, хотіли показатися перед ними і наїхали. Дивувало мене, що так спокійно стояли й ходили зі шлемофонами, коли з'явився міліціонер, ще й  оправдовувалися, а шофер з вусами казав:

     - Та вони мене обігнали, що мало на машину не налетіли.

     - Хто-о? Я?  Ми?

     - Та мовчи... ти...

З"явилася швидка допомога і з-межи гурмища людей забрали дівчину-труп, чи, може, ще живу...

 З"явилася дружина з дітьми. В коридорі Лесі привиділося, що на горищі хтось є, бо хочуть убити тата! "Там хтось ходить!"

Тепер я збагнув, що таке страх дітей і жінок. Я сміявся з цього. Зустрів двох рухівців, ходив з ними і балакав, що багато дурниць робимо. У хаті переживала жінка і діти. А хіба не такий самий страх у сім'ях росіянів, євреїв, якщо їх лякають по телефонах? А ще оці патрулі, що з гумовими палицями ходять по місту, наводять на людей сум'яття.

                             ВІЙСЬКОВІ

    У суботу в Крихівцях, де стоїть військова частина, два офіцери засперечалися з хлопцями, і один хлопець офіцера вліпив по морді. А, може, офіцер хлопця вдарив спочатку. Мені розповідав про це прапорщик, уродженець Кобак, що між Вістовою і Боднаровом сідав на автобус. І тоді один з офіцерів побіг у військове містечко, а другий по командира частини. Цей перший по тривозі підняв солдатів у казармі, озброїв автоматами,а командир частини сказав видати холості патрони. І ось автоматники почали обстрілювати Крихівці. Ходили по хатах. Але один місцевий житель, що відслужив службу в армії, зрозумів, що стріляють угору з холостих, тому в одного солдата відібрав автомат і кинув у кущі. А тоді накинувся на командира частини. Невідомо, чим би це все закінчилося, якби хтось узяв рушницю для самозахисту, або солдатам видали бойові патрони. Був би новий Бабин чи Більшівці, як у 1944-му. Як легко спровокувати різню.

                        х                   х                   х

  Був у облвиконкомі. Сардачуків зять по секрету розповів мені про передвиборну ситуацію. Посторонко лютує, що мене знову висунули в депутати. Але ще більша злива проти Павличка. Показав мені вірші, які намножили на машинці. То Павличкові вірші, які він писав у молодості проти тризубників і жовтоблакитників, проти Шептицького. Попідбирали компромат, аби розповсюдити по районах, щоб показати дводушність поета. Не знаю, чи в обкомі партії то робилося, чи в КДБ. Можливо, що з Києва прислали. Кинуть межи люди, аби тільки Калуцького протягнути в депутати. Сам не знаю, що робити. Хочу зняти свою кандидатуру на користь Павличка, але бачу тепер, що це смертельно небезпечно. Проти Павличка пустять у хід усе, щоб розчистити дорогу Калуцькому... Павличко запаморочився.                   

14.ІХ.1989.                                     

Прокидаюся дуже рано, і вже сон не вертається. Оці й попередні вибори забрали в мене дуже багато часу. Знову оформлення анкет, платформи, нарешті закликали до обкому: зустріч членів бюро обкому з творчою інтелігенцією. Вкрай примітивні виступи: Посторонка, Яроша, Бабій, Нестеренка, Грицька Кирилюка. Грицько звів усе до своєї п"єси про Галана, Бабій - що нема чим клас білити. Почав Нестеренко про приміщення для театру. Я не витримав і почав, що таких зустрічей не треба, бо вони нічого не дають. Народ чекає від нас вирішення серйозних справ. І я почав, що днями, може, знімуть Щербицького (начебто 23.ІХ. - пленум) - всі засміялися, і аби "вожді" області негайно добивалися від нового першого і від Масола поліпшення постачання області продуктами, бо інакше народ піде на штурм м'ясокомбінатів. Я казав, що приміщення адміністративного будинку треба передати під медичний центр, генеральський готель коло парку - теж. Я казав, аби всі багатотиражки об'єднати в міську газету і дати дихати "Прикарпатській правді". Заодне закликав до тверезості проти насильства з боку правових органів і закликав до пильності проти можливого перевороту, бо ж приховується все. Казав, якщо не перебудуються власті, то народ не вибере. Вчив історії. Національної символіки. Кажуть, що найкращий виступ, бо пробивав і асфальт для Вікторова, і вимагав відкрити область, і проти пам'ятника інтернаціоналістам і Морозова з театру.

 15.ІХ.1989.                       

Увечері ходив містом. На нашому будинку хтось написав: "Бийте москалів!" Я гадаю, що це могли написати кадебісти або партапаратники, щоб мене скомпрометувати перед виборами.

      Новицький на зустрічі в обкомі говорив, що в Рогатинському районі на 17 вересня мало бути до 20 весіль.І ось "молодчики", як висловився він, почали об"їжджати  весільних ґаздів з вимогою,  аби весілля перенесли, бо 17-го - день трауру, і якщо не послухаються, то спалять хати і стайні. Не знаю, чия це дурнувата робота.

     У центрі на паркані розвісили листівки, щоб 17  вересня о 9-й годині вечора всі взяли з дому свічки, взялися за руки й організували такий свічковий хід (мавпують події прибалтійців). Якщо хтось не засвітить свічку в місті, то нехай засвітить у вікні квартири чи будинку. Всі ці оголошення довели до того, що з Одеси привезли батальон ОМОНу (отдел милиции особого назначения). Ходять по місту трійками. Чобітки з короткими халявками (від удару такого чобітка на грубій підошві легко сконати), гумові палиці при боці, рація, пістолет, у старшого електричний ліхтарик ззаду, здається, що балончики з газом сльозоточивим. Ходять по місту, по парку.    

    Коло молочного кафе стояли хлопці близько першої години. Оці "чорносорочечники", як їх охрестили в народі, причепилися до хлопця, побили, кинули в машину, привезли в міліцію. Розказує жінка, що то сина її співробітниці  отак побили. Ліг до лікарні, зняв побої, передав у прокуратуру. Побили Анатолія Тарана.

                        х                    х               х

     Каже Тарас наш, що телефонував тричі якийсь тип, погрожуючи, що мене передав до суду за "Галицьку браму". "Націоналістична книжка" - кричав.

  16.ІХ.1989.                 

Субота. Цілий день проводив Раду Товариства мови. Правда, вночі ще писав статтю про перебування в Карпатах Михайла Коцюбинського, бо ніхто не згадав, що 125-річчя письменника. Заніс до редакції. Наперед казав Громадському, аби запланував на неділю, але надрукують аж у вівторок, бо йде багато офіціозу.

      Рада йшла дуже бурхливо. Івасюк хотів спровокувати побоїще (проводити раду під синьо-жовтими прапорами і тризубами). Оцього лишень хотів загін "особого назначения" ОМОН. Дуже важко мені з величезним Товариством - 14000 членів. Дуже багато дурнів, але більшість - прекрасні. Бачу, що люди не орієнтуються в обстановці. Інколи доводиться мені пригальмовувати, аби віз зі снопами не перевернули. Гірко дивитися, як всі оті івасюки, шмигельські, гаврилюки, шевчуки вже бачать себе апаратниками республіканського, обласного і районного рівнів. Усі влади хочуть...                         

  17.ІХ.1989.                      

Вчора вдень на "кубі" й на паркані з"явилося оголошення Товариства "Рух", що ніякого походу зі свічками не буде, що це - провокація, що ніхто росіян і євреїв бити не буде, що компрометація.

     Росіяни і євреї тремтіли, що убиватимуть їх сьогодні. Коли з'явилася моя стаття, всі ніби воскресли.

     В дитячий садок прийшов хлопчик і сказав:

     - Будуть бродити по крові...

     - А де ти таке чув?

     - Удома. Тато з мамою говорили.

Що тільки не розпускають. Гадаю, що розпускають ті, кому впоперек горла українське відродження.

     Вчора з Києва показували мітинг на стадіоні. Стояв свист шалений, коли говорив Яворівський. "Штрейбрехери" діють, їх організовують.

                          х                  х                   х

     Позавчора я читав листівку про вечір свічок 17. ІХ. 89р. Підійшли "чорносорочечники". Один питає мене:

    - А ви свічку приготували?

    - Приготував.

    - Навіщо?

    - Аби тобі в задницю запхати...

Тут і налетіли... Врятував мене статус недоторканості. Все ж... кандидат в народні депутати СРСР.

                          х                  х                 х

               ГАМЗАТОВ (після нашого вечора в Москві)

     Пригадується початок сімдесятих. Реакція чорна. Вітошинський Ярослав Дем'янович був начальником Львівського управління культури. Максимчук Святослав до нього:

     - Коли буде дозвіл на літературні концерти?

     - У вас програма з націоналістичним ухилом.

     - А "Мій Дагестан" теж з націоналістичним?

     - Я люблю поезії Гамзатова, як і Межелайтіса, але книжка "Мій Дагестан" написана з нацоналістичних позицій.

      - Що-о-о?

      - Що?

      - Що-о-о?

      - Що таке?

      - Аби ви знали: автор буде знати.

Через Міляна в Москву передав листа.

      - Расул не приїхав.

У Махачкалу телефонує:

      - Расул Гамзатович, вас турбує Максимчук зі Львова.

      - А-а-а!

      - То не телефонна розмова, але мені в рідному місті сказали, що ваша книжка "Мій Дагестан"написана з націоналістичних позицій.

      - Подібне міг сказати ідіот. Книжка перекладається на мови світу. Я буду у Львові в лютому (був грудень). У Львові хороша земля. Резеда там.

      Резеда Ібрагімова (1987 року померла від раку), готувала зустріч з Расулом в університеті. Не приїхав, але включив радіо:

     Приїхав до театру:

Де не був Максимчук, там читав роман. А через півроку записав на українському радіо.                       

 18.ІХ.1989.                             

Вчора у Львові відбулася грандіозна демонстрація на захист української греко-католицької церкви. В програмі "Час" показали й назвали цифру - 100000 учасників. Це величезної сили вибух, і я переконаний, що найближчим часом буде дозволена греко-католицька церква, очевидно, що після Пленуму ЦК КПРС. З"їзд НРУ і ця демонстрація примусять Москву дати Україні більшу свободу. Пленум з національного питання стане великою сутичкою перебудовників і реакціонерів. Настав такий час, коли Україна хоче сказати своє слово. Воно буде гучніше за всіх, і його почує весь світ.

                       х                    х                   х

                     СВІЧКИ   СЕРЕД   МІСТА

      Учора серед міста все ж зібралися люди й засвітили свічки, ставши колом. А посередині кола утворили хрест зі свічок. І вийшов хрест у колі. А у Львові сотні тисяч людей вийшли на демонстрацію. У вістях передали, що греко-католицької церкви добивалися, хоч то було 17-го, у день, коли Червона Армія перейшла Збруч. З цієї нагоди сильні виступи в Польщі. Радянську Армію виганяють додому.

      Вчора ввечері кадебіст подзвонив у двері нібито шукав, де будинок 54-а. Я подумав собі, що це перевіряють, чи я вдома. Правда, не знаю з якої нагоди. Мені вже погрожують по телефону. Я звик до погроз.

                             х                 х                 х

    Проти Павличка ведеться така робота, що навіть прізвище його "загубили" в інформації про висунення кандидатом у депутати в Долинській райгазеті.

                           х                    х                    х

     Провів правління Товариства. До нас ходить дуже багато людей. Приїхав Романко й повіз мене в свій агроінститут. Там організували прекрасний куток "Рідне слово" (на стендах вірші про мову, портрет Кобзаря в рушниках). Всю документацію українізували. Росіяни підняли гвалт. Особливо жінка одного кадебіста олютилася. Понаписували пасквілі на Романка. Заступник Тивончука запропонував йому подавати заяву й іти з посади. Мушу рятувати Романка.

     19.ІХ.1989.                

Нарешті і з Польщі, і з Києва дістав виклики, з 16 по 21 жовтня Дні української літератури в Польщі. Від'їзд з Києва 15-го. У Вроцлаві конференція за Вінцензом. Виходить, що мені не треба ніяких додаткових клопотань. Турелик також запрошена для участі в Днях...

                            х                    х                      х

    У Чернівцях - конкурс "Червона рута". Мене запросили, але я не поїхав. Бігав до міліції, оформляв паспорт, щоб поїхати до Польщі, забракували папери, переробляю. Приїхав Ігор Коваль. Розказує, що апарат і кадебісти не переслідують його і членів осередку Товариства мови після того, як я написав листи до бюро райкому і його підписали Павличко, Голубець, Калуцький. Зіграло своє і те, що я зробив Коваля довіреною особою. Пустили поміж люди, що Павличко пияк. Калуш обліпили агітками за Калуцького. Випустив міськком.

                            х                     х                   х

     В "Прикарпатській правді" вийшла моя стаття про Коцюбинського "На червоному гуцульському коні". Такі статті забирають багато часу, та мушу служити, бо ж член ювілейної комісії - 125-річчя від дня народження Коцюбинського. Завтра їду до Києва. Виступатиму на ювійлейному вечорі Коцюбинського. А в суботу об'єднаний Пленум Товариства мови і Спілки письменників (так оповістили по лінії Спілки), а Правління Товариства прислало запрошення на позачергову конференцію, мандати прислали. Нині важко розібратися, що робиться навколо нас. Гадаю, що будемо обговорювати проект Закону про мови.

                             х                     х                    х

   Почався Пленум ЦК КПРС з національного питання. Слухаю, дивлюсь. Втіхи мало.

Вчора на правлінні Товариства Шулепа, Турянська і Путько розтрубіли, що Павличко їде поїздом, якбито його зустріти. Зустрічати, то зустрічати. Турянська одягла сукенку "в українському дусі", взяла двох дівчат з училища у вишиваночках, прийшов Степаняк, двоюрідний брат Турянської, і її батько-пенсіонер, старий Путько Антін Іванович, якого всюди повно. Він виголошує всюди промови, "перевиховує" в національному дусі всіх і вся, а після нього я кілька днів "поліпшую" міжнаціональні стосунки жителів міста Івано-Франківська, бо ж крайнощі, крайнощі, крайнощі...

Пішов і я на вокзал зустріти Павличка, щоб разом їхати до Калуша. Домовився з офіцером запасу, що підкине, бо поїзд затримувався більш як на годину. До того я написав замітку до "Прикарпатської правди", що в суботу рада Товариства мови, і ще раз подивився свій телефільм "Живе слово", який повторювали вдруге. Кажуть, що добрий фільм.

І ось приїхав поїзд, а Павличка в поїзді не було. Ходили по перону, очікували. Залишалася година до початку засідання окружної комісії по виборах, а я ще був у Івано-Франківську, і Павличка не було. Зв'язався з Добрянською, взяв номер телефону Павличка і Спілки з довідника, додзвонився до Спілки: Павличко ще вранці з Борисполя полетів до Івано-Франківська. Я мав ще 40 хвилин до початку роботи окружної комісії і машиною помчав до Калуша.

Всюдисущий підлабузник Ярослав Ярош зустрів Павличка (він телефонував до Спілки, бо до мене не міг додзвонитися; я ж був напередодні в Калуші) і повіз до Калуша, нікому нічого не сказавши. Тепер він тягався за нами, як сморід за штанами.

   Приїхав Голубець, приїхав Калуцький, приїхав отой директор зі Львова, що має в Рогатинському районі філіал заводу. Там висували Калуцького, але хтось запропонував цього (прізвище не запам'ятав) і пройшов. Цей директор так по-дурному виступав, що сміялися з нього всі, навіть члени окружної, навіть виборці й  довірені особи. Калуцький умом і обсягом знань теж не блиснув. Голубець виступав, як львівський пан-інтелігент (відчувається, що він - людина слизька). Павличко глаголив, як політик високого рівня, який удало провів з"їзд НРУ. Він висварив мене, чому я не приїхав на з'їзд. Я і сам каявся,що не поїхав. Коли вибирали делегатів, сидів у Павлівському лісі, нічого не знав, не сказали.(Виявляється КДБ формувало: Яковина, Гладиш, Дума і т. д.)

     Калушани були вражені, що ми з Павличком такі близькі приятелі. Вони розраховували, що між нами гризня, неприязнь, ворожнеча, як і між ними. Перед початком засідання окружної ми, взявшись за плечі, ходили і радилися, як бути далі. Тепер ситуація така, що за мною піде більшість. Люди вже знають, як переслідували мене під час першого висунення. Якщо Павличка висунули калуські підприємства,то ці його,а села, культпрацівники, сфера обслуговування в Калуському районі - мої, Галицький район теж мій, Рогатинського - значна частина або й увесь, частина Долинського. Зрозуміло, що не треба ризикувати. Павличко в Києві робить велику справу. Гадаю, що варто його підтримати, а самому йти в депутати від республіки. Ми домовилися з Дмитром, що реєструємося обидва, а далі побачимо... Правда, я побачив, що Павличко дуже й дуже хоче бути депутатом Верховної Ради СРСР.

      Коли виступили наші довірені особи, коли мені надали слово - слухали всі дуже уважно. Кажуть, що програма моя міцна, але в цей час Гаврилюк та Івасюк вирішили показати перед Павличком, що вони за нього, й почали задавати мені провокаційні питання. Ігор Гаврилюк гадає, що Павличко протягне його до Спілки, а Івасюк - владолюбець і екстреміст. Я ніяк не можу об'єднати ці два осередки в один, бо обидва хочуть керувати, а Онишко і Шмигельський підкеровувати. Івасюкове об'єднання осередків - "Відродження", Гаврилюкове - "Просвіта". Гризуться, як пси. Почав я мирити - став ворогом обидвох. Я, звичайно, легко відбив напади обидвох, і Павличко побачив, хто є хто:

    Івасюк, щоб блиснути перед Павличком, почав критикувати, що незадовільно працює Товариство мови (від Шевчука йде), але коли я перелічив малу частину зробленого й запитав, що він доброго зробив, той і сів... Пізніше говорили мені, що Івасюк, Гаврилюк і Шмигельський каялися за своє малювання перед Павличком, бо вони виглядали смішні, немічні й свиноваті. Такий уже закон. Якби я приїхав з Києва, а Павличко тут жив, то було би навпаки. Загравали би зі мною.

    Найприкріше, коли ти життя кладеш, аби хоч щось добре зробити людям і оцим Гаврилюкам та Івасюкам, а виходить... Тепер усі вони, включаючи івано-франківських неформалів, приготувалися владу брати в свої руки. Хочуть усі поробитися депутатами. Біда, коли івасюки, шевчуки й гладиші вождями стануть.

   У кабінеті Мелешка довго слухали про районні справи. Тепер калуські керівники щебечуть інакше зі мною. Слухали розповідь Павличка про зустріч із Горбачовим і про з"їзд НРУ.   

Сьогодні між 8-ою і 9-ою годиною по першій програмі радіо прозвучав наш радіопереклик Харків - Черкаси - Івано-Франківськ - Київ.

Дуже добре, що дали мої зауваження до проекту Закону про мову державну. І вчора по телебаченню, і сьогодні по радіо пішло кілька важливих зауважень: чому про компактне проживання нацменів на Україні є в Законі, а про українців за межами України - ні слова нема? Чому керівники мають знати мову лишень "у певному обсязі необхідному..."? Чому нічого не мовиться про словники технічних та інших термінів?; чому простір для маніпуляцій знову дається Міністерству освіти? Я давав конкретні пропозиції. Сподівався, що Анатолій Перерва і хтось з Черкас теж щось запропонує, але там люди несміливі. Запропонував термін впровадження законів скоротити з 5 і 10 років до 2 і 3.

    Пішло... Викинули про Коваля Ігоря, що шельмують його, і ще багато повикидали.

                        х                    х                     х

    І цього разу хитрують в окружній комісії. Учора був я в Калуші на мітингу, районні божки сказали, що реєстрація 14. ІХ. 89р. Я спокійно поїхав до Івано-Франківська. Боліла голова, не спав, пішов до редакції, і там випадково почув від Пирожука, що завтра засідає окружна комісія і сьогодні останній день, коли приймають заяви від кандидатів. Зрозуміло,що я поїхав до Калуша. Там якийсь дідок почав мені молоти, що Нікітін з облвиконкому обіцяв мені сказати. Я запитав, чому телеграму не послали. Той сказав, що послали. Вони її справді послали, але після мого приїзду; заяву і дві фотографії я передав, а завтра знову треба їхати: реєстрація кандидатів у депутати, видадуть посвідчення.

    Завтра приїде Павличко Дмитро. Після повернення з Калуша я провів правління Товариства. Було дуже багато людей. Арсенич, Путько і Турянська розповіли про установчий з"їзд народного руху. Мені раніше про з'їзд детально розповів Василь Добрянський, що був там як кореспондент "Прикарпатської правди". Треба було й мені поїхати. Але людський організм теж має межі. Всього не охопиш. Я роблю те, чого не зробить ніхто. Дуже лишень боляче мені, що шмаркатий Шевчук поширює про мене найнеймовірніші чутки. Він хотів стати головою Товариства мови, щоб стати депутатом. В неділю на цвинтарі був знову якийсь мітинг. Хтось там хотів читати мій вірш, а Шевчучок прошипів: "Не читати Пушика. То - запроданець". Ая, запродався Пушик рідній Україні, весь запродався.

  Сьогодні якийсь Павленко зателефонував, що начебто я вчора по телебаченню говорив, аби не вивчали російську мову.

     - Та хто таке молов?

     - Я чув. І ми всі чули.

     - Та не говорив я такого.

     - Я чув.

     - То було вуха продути.

І поклав трубку. Знову телефонує.

                      х                     х               х

Головою народного руху України став Іван Драч. Заступники: Сергій Конєв, який у виступі казав: "Баба - литвинка, тато - росіянин, мама - полька, а я - український буржуазний націоналіст". Другий заступник - Горинь. Було дуже багато кореспондентів з багатьох країн. Лишень українське телебачення не транслювало цю подію.

 Мартеросян Сергій, полковник, народний депутат. Коли енкаведисти хотіли примінити силу, він сказав:

     - А я маю полк...

Дощ. Болить голова. О 9-ій виступав на відкритті СШ № 23.

Запрошували студенти педінституту на зустріч, але я не пішов, бо ж пообіцяв бути в Боднарові, в школі, де мене висунули в депутати.

Зустріч з вчителями й учнями відбулася в будинку культури. Величезна зацікавленість тим, що відбувається в країні. Теперішні школярі завтра будуть громадянами вже зовсім інакшими.

Я одній школі і другій, а також своїм знайомим подарував "Галицьку браму". Книжка має шалений успіх. Книгарі приховують книжки, аби ще й наступного місяця виконати план продажу - "Брама" рятує книготорг.

Коли я повернувся з Боднарова, потелефонував Заник, що в культосвітньому технікумі в Калуші висували в депутати Павличка, але хтось запропонував і Пушика. Під час таємного голосування проголосували за мене, за Павличка кинули свої голоси тільки 14-ро. Зрозуміло, що я підтримаю Павличка. Тепер у депутати ідуть Павличко, Калуцький, Голубець і Пушик. Ще Галицький мехзавод пропонує мою кандидатуру. Напруга величезна.

На відкритті школи № 23 Федорчук, перший міському, розказував, що Никонов збирав у Москві перших секретарів міськкомів і говорили, аби робітничі колективи самі себе годували. В Москві в магазинах нічого нема; незадоволення страшенне. Відкрито обговорюють способи, як скинути Горбачова. Весь чиновницький апарат скрипить, шипить, стогне й компрометує Михайла Сергійовича, як тільки може.

Тверезомислячі люди, як ось Шмільов, вимагають рішучих реформ, бо інакше буде голод. Щоб врятуватися, радить брати позики товарами й продуктами. Назріває криза всього. І вона вже почалася. Між євреями і росіянами йде сильнее тертя. Всі гріхи нині списують на євреїв. Зрозуміло, що жовтневий переворот здійснювали росіяни, вкраїнці, латиші - люди різних національностей, але очолювали його багато справжніх євреїв і напівєвреїв. Нищення України було жахливим актом. Нині йде критика Маркса, Леніна, знищено Сталіна й Брежнєва, Суслова і іже з ними. Троцький і Суслов - однакові бандити.

Так виглядає, що теперішнє керівництво хоче країну перевести на нові рейки; хоче відмовитися від войовничого комунізму, бо ж комунізм - утопія,коли такі страшні екологічні проблеми, перенаселення планети. Краще вірити в загробне життя, ніж у комунізм - така доктрина Кремля.

Радіо, телебачення, газети й журнали нині перенасичені різними "чудами", знахарями-екстрасенсами, повір"ями, чарівниками, що махають руками, гіпнотизерами - все направлене на те, щоб людей відволікти від насущних проблем.

"Програма кашпіровизації свідомості". Зомбування. Московські вчені ґвалтом кричать,аби розпустити колгоспи й радгоспи, дати людям землю в довічне користування, а колгоспи не дають навіть грядки під дачі - городи міським жителям. Якщо колгоспи й радгоспи розпустять, то розпустять й райкоми та райвиконкоми з величезними службами. Великі події стануться за рік-два.

Вибори в місцеві органи - це вже велика громадянська війна. Сьогодні всеукраїнський мітинг з осудженням проекту закону, за яким чиновники захотіли лишитися при владі. Наближається велика сутичка. Очевидно, що спочатку треба було провести ці місцеві вибори.

х х х Група київських депутатів видає бюлетень "Голос". Підписують Грищук, Черняк, Щербак, Яворівський (редактор), Жалко-Титмаренко, Солопенко. Є тут сильна критика бюрократії. Описано, як били мого доброго знайомого Миколу Кагарлицького. Зламали йому два ребра коло Верховної Ради в Києві. Після "Голосу" з"явилося повідомлення в "Літературній Україні", що йде слідство. Сумніваюся, що покарають.

х х х До 500-річчя єдиної Російської держави випускаються золоті, срібні, платинові та інші гроші. Цікаво,чи до ювілею Української чи Грузинської держав випустять ювілейні монети? Чи нарешті пам"ятник 1000-ліття Росії назвуть пам"ятником 1000-ліття Русі, хоч би до 1100-ліччя чи 1200-річчя?

х х х На міському пленумі КПУ сильно критикували неформалів-рухівців. В прокуратурі завели кримінальну справу на Гладиша. Казала Голейко Ірина, що їй обіцяли в прокуратурі дати Гладишеві "по-зав"язку". Я вмовляв Голейко, аби з прокуратури забрала свою заяву на Гладиша. Не хоче. Буду ще з нею домовлятися, бо й справді цьому дурневі ще дадуть кілька років тюрми. Очевидно, що й Шевчука тягають, бо Неоніла Стефурак мала летіти в Казахстан на декаду літератури й мистецтва, але відмовилася, зіславшись на хворобу. Я гадаю, що не хвороба тому причина, а те, що Шевчука можуть заарештувати. На пленумі Харченко, заступник начальника управління КДБ, говорив про "профілактику" рухівців. Очевидно, що тепер підуть далі, бо напруга не спадає.

2.ІХ.1989.

Субота. Холодно. Похмуро. Дощ. І по болоті, під дощем, чалапали люди від автобуса міського і від автобусної станції через поле, бо міськвиконком дозволив мітинг серед поля за Пасічною і Загвіздям. Не виходило їм не дозволити, бо ж мітинг всеукраїнський про проект закону про вибори. Депутати закликали до мітингу, союзні депутати. Чинодрали вирішили надути український народ. Не вийде. Під дощем і на вітрі трепетали синьо-жовті прапори і лозунги. Перед мікрофоном громили партократію, бюрократію, то захищали її. - Дякую партії за те, що загнала нас у нинішнє болото! - двозначно казав оратор.

Громили Щербицького, Посторонка; громили катів-сталіністів. Федорчук намагався загравати з учасниками мітингу. Його засипали запитаннями. Виявляється, що в області виробляється 192 тис. тонн м'яса в забійній вазі, окрім того, що кожний селянин тримає для себе птицю і худобу. Це величезна кількість м'яса. І майже все вивозять з області. З Федорчуком почав дискусію Качан-суддя. Федорчук спочатку відповідав на запитання, чому він тисне на суд, а тоді Качан почав: - Я не питаю про грушки, але чому ти туди лізеш? Федорчукові й багатьом свистали, кричали "ганьба".

Над парасолями літали ластівки й чайка літала. Ластівки, мабуть, грілися. А, може, сприймали парасолі за воду. Низько, майже доторкалися парасоль. Збирали гроші на НРУ і на "Рух". Виступав Ребрик, який лікувався в Англії. Написав мені про нього Фостун, що був там. Але я того Ребрика не знаю, не розмовляв з ним, хоч він мене знає. На мітингу зо 2-3 рази згадували моє ім"я, аби мене обирали депутатом до Верховної Ради України. Інші говорили, що Пушик може займатися проблемами культури, але як зрозуміти, що неформали всі себе пропонують депутатами (секретар парткому ТОСу говорив), коли треба комусь економіку піднімати. Говорили й говорили. Радили, аби я теж виступив, та я не мав ні найменшої охоти. Ми вже виговорилися на 10 років наперед. Пора переходити до реальних справ. Тішить те, що світ дуже змінився й далі змінюється.

х х х Дуже розгублені вчителі й викладачі суспільних дисциплін. Зняли історію партії, суспільствознавство, політекономію, марксизм-ленінізм - все замінено читанням лекцій про етапи розвитку і т. д. Ніхто тепер не знає, що вчити і як вчити. Ніхто з посад не знімає брехачів. Величезне розчарування й страх серед демагогів. Інші коробляться від гніву. А страх і гнів затуманюють мозок, паралізують рух. Страшенно зросла злочинність. Про це щоденно пишуть газети, показують злочинців по телебаченню.

х х х Сьогодні по другому каналу всесоюзного телебачення йшов фільм "Звинувачують свідки". Це той самий фільм, який я торік робив з молдованами про загибель Дністра. Я не сподівався, що залишать у фільмі мою різку критику Щербицького, Посторонка, калуських хіміків, Гаммера. - А про що балакати, коли перший секретар ЦК КПУ Щербицький у нашій області був ще 1967 року, 21 рік тому. Хіба він знає, що в нас діється? І це пішло, як і інше, про що я говорив і показував. Не фільм, а суд. Сильно зробили. Відчуваю, що політичний труп Щербицького та його оточення мститимуть. Але "вошивому дідові" недовгий вік.

х х х На завтра в "Прикарпатській правді" йде пісня "Грудка України". Колись через цей вірш я мав багато неприємностей. Дають і фотографію. Виступаю на відкритті школи №23, яка все ж таки українська. Добилися. Хоч війна була довга, затяжна, вперта й нервова. Коли не допомагала просьба, то була грозьба, що місто вийде на демонстрацію. Діяло. Тепер на все вводяться талони: на цукор, на зубну пасту, на мило, на зошити, на шкарпетки... Скоро введуть талон і на душу.

3.ІХ.1989.

Щербицький сполошився, бо Яворівський у програмі "Погляд" ударив по нинішніх правителях. "Брехня депутата Яворівського" - заголовок у газетах. Виступають теперішні чинодрали й проти альтернативного закону про вибори, який запропонувала група депутатів до Верховної Ради СРСР. "Направлено на розкол і конфронтацію", - заявляють. Та я гадаю, що давно пора відколоти мафію Щербицького. 

Загадкова заява прозвучала вчора по телебаченню. Виступив з нею не Горбачов, а Лигачов, намагаючись заспокоїти народ, що нібито виступає від імені і за дорученням Горбачова. Такі заяви дуже двозначні. Горбачов ніде не з'являється. Гомонять, що в Криму відпочиває. Наближається жовтень. А в жовтні змістили Хрущова. Що буде цього року? За священними законами парності мав би піти в жовтні Щербицький, якого народні "поети" називають вошивцем, бо ж мила й порошку нема. Нині усі віршують.

х х х Вчора я не був до кінця на мітингу. А там, виявляється, в резолюцію записали, аби мене висунути в народні депутати до республіки. Були ще гострі виступи.

х х х В "Известиях" фото: гори зброї, яку вилучено зі сховків на Кавказі (кулемети, автомати, патрони). Коваленко з обкому розказує, що грузинська міліція видавала зброю абхазцям,а військові тепер шукають. х х х Зіштовхнулися не на життя, а на смерть дві сили на Україні: завтрашнє і учорашнє. Учорашні мають усе: радіо, телебачення, пресу; завтрашні - віру. В газетах, по радіо й телебаченню останній крик Щербицького і не останній його команди (фактично заява ТАРС) про Яворівського. Шельмують Черняка. Трохи легше пишуть і говорять про Гончара. Але шиплять! Величезна стаття Валюші Шевченко про проект закону про вибори (ох, який демократичний!), а письменники готують новий Карабах, що вони (ох, які!) гонорари загрібають. І в тому дусі. Продовжується шельмування НРУ, неформальних об'єднань.

Вразила мене публікація в "Радянській Україні" про "Пласт", фотографія. Щось моє серце каже, що в українському християнсько-демократичному фронті повно провокаторів, які навмисно хлопчиків організовують, щоб цим лякати Москву, підрубувати Горбачова.

Петро Січко, колишній бандерівський пропагандист сотні, Василь - його син (творець Спілки), Р. Чикальський керував "Пластом", який розміщувався коло хутора Паланики в Городоцькому районі на Львівщині. Табір розгромили, дітей порозвозили по домівках. І завели на кожного справу в КДБ. Ой Січки, Січки... Цікаво, хто отой Чикальський? Чи розуміє інтелігенція, що "армія готова навести порядок", як висловився сьогодні один підполковник? Вигідно! Ой вигідно, аби шуму й крику було багато! Аби кілька хлопчиків називалися куренем імені Романа Шухевича. "Тоді треба боротися" - такий висновок роблять у Києві й Москві. Запровадять диктатуру. А мені хочеться морди бити "організаторам" оцього "куреня пластунів". Це явна провокація проти всього руху на Україні.

х х х Молдавія здобула велику перемогу для себе. Сесія Верховної Ради ухвалила, що мова набирає статусу державної, що приймають шрифт латинський. Кирилиця в Молдавії вмирає. Дивні події! Якась російськомовна сім"я прислала на чотириденну сесію такого змісту телеграму: "Допоможіть розміняти квартиру, виїхати з Молдавії". Інші росіяни (та й українці, які мене дивують) бунтують, багато підприємств страйкують через Закон про мову. А прибалтійські республіки вимагають суверенітету. До нього вони йдуть вперто й мудро, хоч усього можна сподіватися від Москви. Ніколи ще росіяни не переживали такого струсу, хіба під час громадянської війни.

х х х 9 серпня 1989 року в Москві відбувся з"їзд "Спілки сіоністів", який проголосив "сильну орієнтацію на Ізраїль, на ідеологію релігійного сіонізму". Анатолій Іванов у "Правде" пише про це.

4.ІХ.1989.

Я майже нічого не пишу, лишень займаюся Товариством, їжджу, зустрічаюся з людьми, лишень читаю і читаю. Оце висунення в депутати відсунуло мене від творчості. Рік найактивнішого сонця і рік великої переоцінки всього. Проходить велика девальвація не тільки грошей, девальвувалося все те, що від 1917 року було догмою. За те, що нині вважається пустим місцем, що не вартує виїденого яйця, ще недавно люди платили життям.

х х х Сьогодні я відсилав книжки своїм друзям до Києва. Коло віконця на пошті вертілася якась дівка. Вона купували марку чи дві, щось там ззаду мене писала. Я відіслав бандеролі, пішов по грошовий переказ, вийшов і перед поштою став розмовляти із знайомими. Через хвилин 10-15 та сама дівка підійшла і сказала, що я взяв її гаманець з грішми, бо вона його забула, а коло віконця більше нікого не було, лише я. Я їй відповів, що маю свої гроші і її гроші мені не потрібні, і гаманця її не бачив, бо й справді не бачив. -Там була десятка, а я більше грошей не маю. Я тоді вийняв свій гаманець і дав цій дівці 10 карбованців, бо вона справді виглядала якоюсь убогою не з одежі, а щось у ній було незрозуміле для мене. Я подумав, що треба допомогти, бо завжди допомагаю людям, чим можу. Вона взяла мою десятку і тоді майже закричала: - О! То ви вкрали мої гроші! Люди звернули на мене увагу. Я почервонів аж поза вуха і спітнів: - Дівчино! Я мав би при собі ваш гаманець, але я його не маю.

Люди обступили нас. Я розкрив свій дипломат, вивернув кишені, сказав нарешті, хто я такий, і що ніколи ні в кого не взяв ні копійки. Але ця підла й нікчемна дівка причепилася, що я підібрав її гаманець. На моє щастя, якийсь чоловік (мені здається, що нюхач, який слідкував за мною) побачив усю цю сцену й запитав, що було в "кошельку". Я побачив у його руках гаманець і запитав, чи цей. Вона теж побачила, і тоді я сказав, що вона передо мною повинна вибачитися. Але ця мерзота, замість того, щоб вибачитися і щоб подякувати чоловікові за те, що повертає гаманець, накинулася на нього, навіщо він украв у неї гаманець, хоч вона його забула на пошті. Якби-то хтось інший підібрав, не бачити б їй гаманця. Я гадаю, що й цей чоловік не віддав би гаманця, але його вразив мій вчинок і те, що дівка напала на мене. Я весь червоний, як рак, став пояснювати людям, що сталося, але до них це не доходило, і я з сорому прорік: - Чому дурна? Бо бідна! Чому бідна? Бо дурна... Але дурнем виявився я, бо хотів допомогти. Якась жінка сказала: - Ніколи не робіть людям добро. То була звичайнісінька провокація. Ославила мене при людях.

х х х Качкан приїхав. Перекинулися з ним кількома словами про київські новини.

х х х Їздив до Галича на механічний завод. Тут висували мене кандидатом у народні депутати СРСР. Одноголосно проголосували. Правда, було багато начальства, нюхачів... Я виступав гостро. Правда, на мене вже настукали в райком, що я під час літературної зустрічі критикував Криховецького, Галущака, Посторонка, Щербицького... Йде страшенна агітація проти мене й компрометація з двох боків. Начальство республіканське й обласне і проти Павличка, і проти мене. Тактика ножиць використовується. Апарат удає, що нібито стоїть за мною, а неформали агітують проти мене; неформали агітують за Павличка, а вся бюрократія проти нього з тим, щоб ми обидва відсіялися,а пройшов Калуцький. Боюсь, що буде підміна бюлетенів... Завтра завершується висунення кандидатів у депутати. До виборів місяць і один день. Чекаю приїзду Дмитра Павличка, щоб усе обговорити з ним.

5.ІХ.1989.

Опублікували проект Закону про мови Української РСР. У нас завжди скомбінують щось. Маю десятки зауважень щодо статей і найперше про назву Закону. Чому не Закон про статус державності? Потелефонували з кореспондентського пункту, щоб дати інтерв'ю про Закон. Я пішов, наговорив їм для "Вечірнього вісника" хвилин на 20. З обласного радіо теж попросили прокоментувати проект Закону. Я їм теж наговорив на магнітофон багато зауважень.Розкритикував і проект, і уряд республіки та обласних урядовців. Дістав верстку книжки Ольги Стрілець, яку я впорядкував. Колись ледачий Ярош брався за цю роботу, але нічого не зробив. Я видав посмертну дитячу книжечку "Веселий карнавал" і оце видаю "Обпалену троянду" (поезії опубліковані й неопубліковані, фронтовий щоденник у скороченому вигляді). Багато часу затратив, коштів. Але хто зробить, коли сам не візьмуся за це? І взявся, і зробив, і дочка Ольги Стрілець, яка не вірила, що книжка вийде, заплакала, коли побачила верстку, з вдячності заплакала. Цілий день і ціла ніч пішли на отаку працю. Юрків Богдан був у гостях. Сподівається, що я і йому допоможу видати збірку пісень. Спробую. Одержав урядову телеграму, що висунули мене кандидатом у народні депутати. Окружна комісія прислала.

6.ІХ.1989.

У центрі міста точаться суперечки. З одного боку прогресист-рухівець наступає, а з другого - Граф з міськкому захищається. Геть усе перебирають. Починають від національної символіки, а закінчують м'ясом, якого нема в магазині, й знищеними цвинтарями по Радянській (єврейським і нашим). Обростають гурмищем людей. Коли спочатку чулися тільки суперечки, то тепер стають вигуки схвалення й осуду. І моє прізвище згадували. І дуже активний сварливий демагог казав, що письменників у нас нема, бо ніхто в "Прикарпатську правду" не написав про національну символіку. А хто надрукує?

х х х В "Огоньке" група чекістів дорікає полковникові КДБ Ярославу Васильовичу Карповичу, який недавно каявся за те, що переслідував Солженіцина, Аксьонову та інших. Звинувачував інших, а тепер і його звинуватили. Колишній партійний функціонер теж назвав брехачем полковника-чекіста. На люди ще ніколи не виходили ці люди "таємні". Тепер і там стався злам.

х х х Між військовими теж ідуть суперечки, що далі діяти. Військові підтримують тих, хто на мітингах виступає з радикальними промовами. Говорять, що віщуни пророкують лиха, доки керуватиме "мічений Міша" - отак охрестили Горбачова. Кажуть, що після нього керуватиме державою жінка. Я не бачу на обрії лідера в спідниці.

7.ІХ.1989. Час тепер революційний і не пишеться. Громадська робота забирає всі дні і ночі. Лиш вичитав верстку "Обпаленої троянди" Ольги Стрілець - уже їдь виступати у район (осередок мови добродійний концерт організував), або давай когось іншого, рятуй снятинського вчителя - з роботи звільнили, порадь те, порадь се, підпиши документ, прочитай рукопис.

х х х В "Музиці" вийшла моя стаття про давнього нашого композитора Дмитра Княгиницького під назвою "Забуте ім'я". Був у міліції (в ОВІРі), оформляю візу до Польщі на Дні літератури й на конференцію за творчістю Станіслава Вінценза. Щось дивне робиться з тими поїздками.

8.ІХ.1989.

У Києві відкрився з"їзд НРУ під національною символікою: на сцені велетенський тризуб, в актовому залі політехнічного інституту синьо-жовті прапори. Шельмований "Правдою України" та іншими виданнями Яворівський зробив доповідь. З"їхалося дуже багато делегатів від прогресивних організацій США, Канади, Польщі ("Солідарність" тут) і інших країн. Більше 1160 делегатів з України. Кореспондента "Правди України" й ще деяких видань на конференцію не пустили. По телебаченню скаржився якийсь одесит, що і його з делегатами не пустили. Там, виявляється, створили дві організації НРУ. Одним не давали дозволу, то вони на території Молдавії зібралися, а інші творилися з дозволу властей. Коли партапарат відчув, що НРУ буде створено, то почали проникати в його лави різні авантюрники й провокатори. Зрозуміло стає мені, чому таке закрутилося навколо Яворівського ("Правда України" навіть необандеровцем назвала). Вчора Степан Семенович Пудло сказав мені, що є вказівка "зверху", тобто по лінії ЦК партії, створювати на Україні інтерфронт. Якщо такий фронт буде створено партійно-господарським апаратом і КДБ, то можна сподіватися будь-якої провокації. Ніколи ще панівна верхівка не була так перелякана, як нині. Наше Товариство мови і досі в області не зареєстрували, так що не можемо й копійки взяти з рахунку. Я гадаю, що це робилося навмисне, аби 15-тисячний загін не приєднався до НРУ перед з"їздом. Ми взяли до себе хор "Червону калину" і галицький молодіжний театр, який ставить тепер "Розриту могилу". Наш обласний театр після Москви гастролює в Тернополі, а тернопільський у нас. Кілька днів був львівський "Не журись". Тарас наш ходив. Квитки - 4 крб. Реклами ніякої, а молоді повно. Про Горбачова пісню співали.

х х х Був Ігор Коваль з учителькою і ще двома вчителями. Справа дуже складна. Ним уже давно цікавиться КДБ. Це мені сказав один чоловік, якого випитували і про Коваля, і про мене. У Вікторівській школі №2 було відкриття музею, потім вечори в будинку культури - все, виявляється, фіксувалося. І ось Коваль перейшов до Крилоса. Тут знову вечори. Створили п'єсу за романом Романа Федоріва "Отчий світильник". За цю виставу почали переслідувати директора школи Коваля. Він не здавався, поставив "Отчий світильник" і в Галичі. Тоді організувалося Товариство української мови. Криховецький, перший секретар райкому, начальник КДБ почали шельмувати школу. На збори організаційні приїхав з Калуша Івасюк (товариство "Відродження" і ще хтось) із синьо-жовтими прапорами. Івасюк трохи вар"ятський, і можна гадати, що це вкрай перелякало районні власті. Криховецький прямо став радити Ковалеві:

- Лишися Товариства мови й буде все гаразд.

Коваль Ігор не лишався, а взявся організовувати музей "Слова о полку Ігоревім".

І тоді в селі спалили, навмисне, мабуть, три чи дві скирти соломи чи конюшини. Міліція кинулася тягати членів Товариства мови. Коваль поїхав до райкому скаржитися Криховецькому Юркові (першому секретареві). Той знову почав говорити, аби розпустили осередок Товариства, запевняв, що міліція лишить його в спокої, але як тільки Коваль приїхав до Крилоса,міліція вже була в селі. Найбільше припекло районним чиновникам те, що Товариство звернулося до людей, аби поновили пам"ятні хрести, поставлені на честь знесення панщини. Жителі сіл, що входять до Крилоської сільради, тут же витесали великі хрести й закопали. Зрозуміло, що районні власті "наклали в штани". Українець з райкому була, коли мене висували кандидатом у депутати, і я з трибуни захищав Коваля. Мені пізніше шептали, що в школі цілували синьо-жовтий прапор і присягалися начебто, що на серпневій нараді вчителька не взяла грамоту...

Я скористався тим, що був радіопереклик Харків - Івано-Франківськ-Черкаси з нагоди проекту Закону про мови УРСР, і сказав через ефір, як шельмують Ігоря Коваля і членів Товариства мови. Порадив Ігореві: - Негайно забрати заяву з райвно й сидіти директором. - У понеділок виступити із заявою на правлінні Товариства. - Заготовити скарги до обкому, ЦК партії і Головній Раді Товариства. Будемо боротися. Я хотів би, аби Ігор Коваль очолив фонд культури (обласне відділення).

9.ІХ.1989.

Країна охоплена страйками, мітингами, аваріями. В Балтійському морі фінський чи норвезький корабель розпоров риболовецьке судно, й воно пішло на дно. Загинуло 16 осіб, радиста-українця хотіли врятувати й не змогли. Гадаю, що нарочито це вчинено. Прибалтійські республіки (Естонія, Литва і Латвія) йдуть до самовизначення й відокремлення від СРСР. Інтерфронти, які тут поутворювалися, оголошують страйки за страйками. Так же само задає тон Молдавія. Вже прийнято закон про державність мови й вводиться латинський алфавіт. Тепер не буде ніякої різниці між Молдавією і Румунією. Вони возз'єднаються й будуть вимагати Буковини та інших земель українських. Інтерфронт у Молдавії теж страйкує. В Одесі стоять поїзди з імпортними товарами і продуктами. Залізничники вже оголошували страйк, але вдалося їх переконати, що заробіток їм піднімуть, як і шахтарям, що страйкували. Шахтарі показали зразок вимогливості, порядку й наполегливості. Цей страйк потряс основи СРСР, налякав весь бюрократичний апарат, засвідчив, що теперішні профспілки - це піна. Назрівають сильні події на Кавказі. Тут, у Вірменії, знову був землетрус учора, але ще сильніше трясе параліч доріг. Поїзди громлять, автобуси громлять, як у Азербайджані, так і у Вірменії. Абхазія і Грузія, Азербайджан і Вірменія - ці ворогуючі пари... Я чомусь вірю, що в Середній Азії ось-ось виникне новий спалах сутичок і страйків, рух за арабську графіку письма вже почався і вони переможуть. Піднялися найменші народи. Ось-ось і Угорщина переродиться в капіталістичну країну, бо сама компартія розсипається на інші партії. У Польщі комуністи фактично втрачають реальну владу. Йде дуже глибокий процес перетворення соціалістичної системи в інакший організм. У цій ситуації Україна здобуває статус державної мови, демократизується, і кожен українець пізнає себе. Народний рух України - це дуже велика сила. Ми всім Товариством вливаємось у нього... Москва перелякана. На 10 млрд. крб купують товари першої необхідності, щоб задобрити народ. Обіцяють, що буде м'ясо, мило, пральні порошки, шкарпетки і т. д.

х х х Сьогодні по телебаченню і по радіо з тривожним зверненням виступив Горбачов. Сказав і про те, що поширюють чутки про можливість перевороту і навіть громадянську війну. Говорив про дефіцити, попередив, що неможливі страйки нині, про складнощі в національному питанні, про злочинність. Збільшується чисельність військ енкавеес, створюються робітничі дружини. Гадаю, що піде наступ і на учасників мітингів, і на чинодралів.

х х х А в Києві кілька днів то дощ, то прояснення. "Динамівці" Києва перемогли мінчан. Тепер так політизувалося суспільство, що на стадіонах порожньо, хоч ідуть цікаві матчі. Стадіони стали місцями мітингів, засідання й з'їзди цікавіші, ніж спортивні заходи. Уже два дні в Києві йде з'їзд НРУ. "Правда України" плаче, що кореспондентів до зали не допустили. Що заслужили.

х х х Сьогодні по обласному радіо йшла гостра, полемічна передача про долю рідної мови. Я, може, й зарізко вдарив по Сніжко з Городенківського району, яка місяць тому замахнулася і на Товариство, і на Шевченка. Молоде й дурне. Ще й адвокати знайшлися. Повикидали багато, але багато пішло в ефір; багатьом це упоперек горла.

х х х За командою міськкому замість "рухівського куба демократії", який розбили, коло кінотеатру імені Ів. Франка встановили металевий. Тут Федорчуків виступ на мітингу, за який (гомонить місто) Посторонко хоче заслухати першого міста на бюро обкому. Федорчук вивісив тут вірш Павличка Дмитра, в якому той опльовує тризуб і тризубників жовтоблакитних, хоч сам тепер сидить у президії, в Києві, на з"їзді НРУ під тризубом і перед синьо-жовтими знаменами. Павличкові перед виборами такої реклами не потрібно.

10.ІХ.1989.

Рано-вранці сів на автобус і поїхав до Калуша на екологічний мітинг. Було дуже багато людей, національна символіка, співи. Мені багато чого не подобається. Мало зрілих людей. Патріотизм кутковий, заяви інколи на грані образ людей інших національностей. Це загибель найкращих поривів. Гадаю, що народний рух України внесе свіжий струмінь і підніме все на іншу висоту. Апаратники заграють з народом. Я виступав. Говорив і читав вірш. Сприймали бурхливо. Запінений Івасюк агітує за Павличка, інші - за мою кандидатуру в депутати. Боюсь, що це вигідно апаратникам, аби був такий розкол. Чекаю приїзду Павличка. Треба виважити все до найменших дрібниць. Я його підтримаю.

х х х Після виступу на мітингу я забіг до одного господаря в Калуші (коло стадіону) й подивився свій телефільм "Живе слово". Зроблено (кажуть і телефонують) дуже добре. Я хоч і варився на тій спеці, але фільмом задоволений: Галич - Говерла - Криворівня. Сказав дещо про Грушевського. Багато людей прослухали й радіопередачу про долю нашої мови.

х х х На цьому світі існує закон парності. О 12-й годині почали показ телефільму, а о 19-30 год. дали інтерв"ю-зауваження до проекту закону про державність мови. Аж неприємно мені, що двічі в один день показали. Завтра ще й радіопереклик. Зрозуміло, що я говорю про речі принципові, але знайдуться такі, що не пробачать. Особливо "друзі".                   

Учора провів засідання правління Товариства мови (щопонеділка засідаємо), а в суботу - раду, на якій обговорили багато гострих питань. Збираємо матеріали про етикетування продукції й різних виробів (аби все перевели на українську мову), ведення документації теж. Вже ряд підприємств стали україномовними, хоч опір великий, багатьом, зокрема Шулепі Степану Григоровичу, погрожують по телефону. Я на таке вже й не реагую. Постійно шантажують. З Добрянським розділили допомоги по Літфонду. Собі я не беру нічого жодного разу. Павло теж не взяв. Готуємо в Спілку Павла Федюка, Ігоря Гаврилюка, який приватно видав другу книжку; проситься Багірова, хоч книжки я їй допомагав писати. Якщо Тарас Мельничук до кінця року видасть поетичну книжку (а така надія є!), то приймемо і його, бо то поет від Бога, хоч характером препаскудний.

 х х х

 Неділя була перенасичена подіями. Єпископ Макарій організував хресний хід (перенесення копії ікони Матері Божої на Ясну гору в Гошеві до монастиря, бо оригінал десь пропав). Дійшли з Івано-Франківська до Павлівки, і далі йдуть, щоб на Богородицю (28.VІІІ.89.) бути там. Війна між католиками і православними.

 Екологічний мітинг переріс у дві події. Ми боролися проти хімічних підприємств, могильників високотоксичних відходів і відходів від атомних станцій, які нібито хочуть хоронити в Грабівці й Рахині, проти дубинок і чинодральства, проти Гриньківського водосховища й Гамерівських підприємств. А частина неформалів водила по вулицях міста львів"ян і жителів області під національною символікою. Цей захід перелякав украй росіян, євреїв, поляків. Особливо лозунг "Геть окупанти з України!" перелякав. "Куда нам теперь деться?" - запитують росіяни.

 В Коломиї теж гомоніло все, цвіло національними прапорами. Пішов гомін, що зник, невідомо куди, Січко. Начебто три дні перед мітингом в неділю шукали його й нема. Лишень не знаю я, котрий Січко зник. Василь??? Гомонять, що у Долинському районі задумали висувати кандидатом до Верховної Ради СРСР Січка. Можна тільки уявити собі, який то переполох серед апаратників і різних служб: пропагандист бандерівської сотні - депутат Верховної Ради СРСР. А, може, то син його Василь хоче балотуватись?

 х х х

 Учора приїжджав до мене Микола Гнисюк з Москви (він сам уродженець Могилів-Подільська, а працює фотокором "Советского экрана"). Пропонує мені написати текст для фотоальбому, який має вийти в Швейцарії. Ця книжка буде про Гуцульщину. Його фото, мій текст. Гадаю, що треба зробити. Я йому учора склав список об'єктів, які треба знімати.

 х х х

 ПАМ"ЯТНИК

 Терміново споруджують пам"ятник возз"єднання перед обкомом. У центрі міста з"явились листівки-заклики, що на цей пам"ятник 200 тисяч беруть із житлового фонду. В газеті з'явилося, що йде збір пожертвувань. Я сказав, що на Молотова й Ріббентропа грошей не дам.

Замаскувалися, прокляті, під козаків і опришків, грають на кобзі й цимбалах, і хочуть, аби ми під їх музику танцювали. А українці не хочуть скакати ні задком, ні передком - прапори носять, гасла вигукують, Щербицького проганяють з посади.

 х х х

 Сталіністи озлоблені до краю. Грицько Кирилюк, енкаведист, прийшов з городу, де пенсіонери-чекісти збираються, і каже:

- Що буде, як на червону пляму Горбачова впаде цегла?

- Закінчиться перебудова...- відповідає сам собі Грицько і сміється.

А Добрянський Павло осадив енкаведиста Грицька. Почав Кирилюк оправдовуватись, що чув. Хотіли б, аби Михайла Горбачова не стало, тоді почались би "варфоломіївські ночі".

 х х х

 Озвіріння. Потелефонував Степан Григорович Шулепа. Каже, що побили його зятя-хірурга коло хати.

Він, очевидно, був на мітингу. Погрожують Шулепі за те, що домігся переведення документації на українську мову. Кажуть, що вб"ють його.

 Завтра "Прикарпатська правда" дає повідомлення, що вбив хтось Лебедя з Донецька, який приїхав до родичів у Івано-Франківськ. Труп виявлено коло ресторану "Бистриця" на Набережній. Боюсь, що цього О. В. Лебедя 1952 р.н. вбито за Левицького Романа, або ті ж убили, що й Левицького. Чи не навмисне вбили, щоб збити ненависть?

 Пропав якийсь І. Макар, 1955 року народження з Ганусівки. Поїхав брати квитки на літак і не вернувся з Івано-Франківська.. У Стрию побили Січка, здається, молодого... Молоді хлопці заворушилися. Щоб захищати себе від міліції, кадебістів і різних провокаторів, почали створювати курси каратистів і самбістів.

 На заводі "Карпатпресмаш" хочуть виразити недовір"я Іванові Постронкові, першому обкому, й не допустити на цю посаду Ярослава Федорчука, першого міськкому. Керівництво перелякане.

 Львівська "Ленінська молодь" надрукувала листа групи депутатів Верховної Ради СРСР про новий виборчий закон на Україні, в якому різко розкритикували кліку Щербицького. Підписали листа Федорів, Братунь, Яворівський і навіть Сидорчучка підписала, оця оббивальниця меблів, яку в депутати тягнуло начальство, яку зневажають виборці.

 Київ переляканий. Проект Закону розгромлено в "Огоньку". Я теж послав листа в "Радянську Україну" проти проекту нового Закону, не можна таке ухвалювати.

 Між 4 і 5 годинами вдосвіта три кадебісти чи міліціонери (у цивільному) з центру міста куб, на якому рухівці вивішують різні оголошення й вирізки з газет, перенесли аж на задвірки клубу медінституту. Рухівці випустили про це повідомлення. Куб, на якому червоно-жовто-сині смуги, перенесли знову в центр. Обком і міськком партії почав вивішувати різні звернення і копії статей (перебиті на "Ері"), в яких обпльовуються неформальні об'єднання, ОУН, УПА, національна символіка. Нині вкрай реакційні газети "Правда України" і "Робітнича". Раз-у-раз редакція "Прикарпатської правди" дістає завдання передруковувати звідси статті, в яких очорнюють Чорновола, Ірину Калинець, Січків, Гориня. Дійшло до того, що наказали статтю передрукувати з "Радянського міліціонера", але журналісти не захотіли її друкувати.

З"явився народний фронт. Ситуація вкрай напружена. Товариство "Рух" хоч і називається культурно- наукове, пішло шляхом крайньої політизації. Нема в ньому ні науки, ні культури, є лишень повна безвідповідальність. Шевчук Славко і Роман Гладиш пересварилися й ворогують, Мітингують, але на більше вони не здатні, політичну владу їм віддавати не можна, бо вони світ зробили б божевільним. Нема тверезого підходу. Нині, як ніколи, потрібні розумні і мислячі люди, які могли б повести людей. Будь-якого дня може відбутися державний переворот, і кривавий терор може втопити все найсвятіше.

 Нині Україна дуже й дуже ніяка. Захід почав прокидатися, а схід спить історичним сном. Прочитав у "Молоді України" про події в Запоріжжі. Оптимізму ще дуже мало. Тверезість - ось що потрібно нині. Потрібно провести вибори в республіканську Верховну Раду й місцеві органи. Потрібне очищення, бо інакше не здобуде народ нічого, хіба смерть і сльози.

 25.VІІІ.1989.

Я їздив до Галича на мехзавод, де відбулася літературна зустріч. Хочуть висунути мене кандидатом у депутати, а організаторів (Тараса Петраша) уже викликали до райкому - тиснуть, щоб відступити. Заводське начальство теж косо дивиться на своїх же й на мене. Зі страху, мабуть, чи тому, що виступ мій був гострий. Я повернувся з Галича ввечері якийсь пригнічений. Дністер нині вже отруєний до решта, води в Галичі нема, хоч Галич на водах.

 х х х

 В центрі міста нові події. Вночі на вчора знову вкрали "куб демократії",занесли його за кінотеатр імені Івана Франка і там порізали й поламали. Рухівці кинулися шукати цей куб, знайшли й позбивали докупи, щоб можна було встановити, принесли на місце, чорною тушшю написали плакат і вивісили на верху понищеного куба: "Громадо! Вчинено ще один акт проти демократії і перебудови. Вночі, на 24 серпня, невідомі забрали й понищили цей куб..."

 х х х

 Позавчора за містом (вище Пасічної), поблизу того місця, де НКВС закопували розстріляних українців, відбувся несанкціонований мітинг з нагоди 50-річчя підписання німецько-радянського пакту Ріббентропа-Молотова. Мітинг почався ввечері, близько 8-ої години, й тривав зо дві години. Міліцейські автобуси з гумовими палицями не могли під"їхати, бо туди від автобусної веде лишень стежка через засаджене поле. Було там багато синьо-жовтих прапорів. Провокатори кричали: "Бий москалів і комуністів!" Начальник міліції Гончаренко закликав розійтися, бо мітинг несанкціонований, але ніхто його не слухав. Людей було близько 5000, прапорів десятки, коли наближалися до міста, позвивали прапори ті, хто був на мітингу, й почимчикували по домівках...

 х х х

 Гомонять, що коло нашого м'ясокомбінату приварили до рейок колеса вагонів, у яких вивозять м'ясо та м'ясні вироби в Кемерово, Москву, Донецьк, Ленінград.

 х х х

 Ніхто не турбується долею пам'ятника Іванові Франкові для нашого міста, хіба що шкодять. Дію сам. Розіслав умови в усі організації художників, опублікував учора в "Літературній Україні", дав повідомлення в "Радянській Україні", і його надрукували "Вісті з України". Гадаю, що третій тур щось подарує нам. Агітую, аби один із проектів пам'ятника Шевченкові, що на конкурсі у Львові здобуде призове місце, взяти для Івано-Франківська.

 х х х

 Був на сесії обласної ради з питань екології. Говорільня. Брехня. Суцільна гра. Не втримався, вдарив по Постронкові, а Галюк з редакції надбіг переляканий, що Посторонко не втручається, хоч всі оці галючки, михайлючки, кіндратючки на Посторонка перли в редакції. Боягузи...

 х х х

 Товариство мови забирає в мене весь час, всі сили. В неділю день народження Івана Яковича Франка. Збиралися, вирішили покласти квіти до пам'ятника. Я казав, щоб вечір організувати, але Ярош нічого не робить, хоч я поклав його на свою колишню посаду, і всі інші теж нічого не роблять, а в мене вже нема змоги працювати за всіх і за вся.

Домовився, що будинок культури дасть нам залу для проведення Ради Товариства, 16 вересня. Запросимо директорів підприємств, фабрик - всіх керівників, аби українізувалися й українізували діловодство, назви продукції і т. д. Шулепа буде доповідачем...

 х х х

 Група депутатів звернулася до законодавців і народу, аби був прийнятий демократичніший закон про вибори. Запропонували альтернативний. На них зразу ж накинулася чорна сила, серед яких Шибик та інші. Прогресисти закликають 2.ІХ.89р. на всеукраїнський мітинг. Написали, аби навіть до страйків вдатися, якщо затвердять цей закон про вибори. Величезна гризня.

 х х х

 Розпускають найнеймовірніші чутки. Сьогодні наздогнав мене єврей і запитав, чи то правда, що складено списки, і 17 вересня різатимуть євреїв. Це навмисне вбивають клин між народами. Гадаю, що ті, над ким нависла загроза. Смішно мені з єврея.

 - Я...я вже вступив до Руху... Мені сказали, що списки складені, щоб 17-го різати євреїв...

 О Господи!

 х х х

 Величезні події в прибалтійських республіках. У день підписання пакту Молотова-Ріббентропа естонці, латиші й литвини взялися за руки, і цей ланцюг розтягнувся був на 600 км. Прибалти виходять із СРСР, і, гадаю, ніякий терор не зупинить цей процес. Колоніальна система, якою б вона не була, не має майбутнього... Насуваються грізні літа. Імперія розвалюється.

 х х х

 ЖЕРТВИ В СРСР

 За публікаціями в пресі можна скласти таку таблицю людських жертв в СРСР:

Громадянська війна 1917-22 р.р. - 13 млн. осіб;

Колективізація - 10-13 млн. осіб;

Голодомор - 16 млн. осіб;

Репресії 37-38 років - 12 млн. осіб;

У 1938-50 р.р. поміщено в концтабори - 12 млн. осіб і приблизно 1 млн. розстріляно;

Війна забрала - 27 або 37 млн. осіб;

Голод повоєнний - 6-7 млн. осіб;

За колоски розстріляні 2 млн. осіб.

За роки радянської влади знищено 97 або 107 мільйонів осіб.

 27.VІІІ.1989.

Сьогодні був Пленум міськкому партії. Розказував Роман Яремійчук, що Федорчук Ярослав вперше виступав українською мовою, але піддав критиці мою особу за "екстремістські прояви членів Товариства мови". Пушик не працює з осередками заводів "Карпатпресмашу", арматурного, "Геофізприладу". Нагоріло і за те, що агітуємо за Дмитра Павличка в депутати до Верховної Ради СРСР. Вже пропагують нового генерального директора "Прикарпатлісу" Калуцького. Ще не застило тіло Вереса, як цього Калуцького назначено на цю "темну" посаду і вже в депутати до Верховної ради СРСР, хоч Верес був до республіки. Але оскільки незабаром нові вибори, то замість померлого Вереса вже на посаду не пропонують нікого.

 х х х

 В центрі міста щовечора демонструють кіно, аби не мітингували. На побитому "кубі" знову висять листівки.

 Цікаво, що сьогодні на партійному пленумі мав слово єврей начальник міської міліції Гончаренко. Він заявив, що надалі діятиме тільки в рамках закону. Виходить, що моя критика міліції на мітингу своє дала, а нині ще й у "Комсомольському прапорі" Турелик дала добірку листів. Галина змінюється разом із газетою.

 На "кубі демократії" оголошення, що у Львові виникла Спілка української молоді (СНУМ). Закликають й іванофранківців до Спілки.

 27.VІІІ.1989.

Неділя. Сонячно. День народження Івана Франка, покладання квітів до пам"ятника, який нагадує пародію на Франка. Тішуся, що газети дали мої оголошення про конкурс, який утретє продовжено.

 Олекса Іванович Шокалюк, колишній завідувач ідеологічним відділом обкому, а тепер завідувач кафедрою інституту нафти і газу стривожений тим, що син його на Загайпільському сірчаному рудникові бере активну участь у діяльності Товариства української мови, до НРУ примкнув. Отакі-то парадокси... Батько - реакціонер, а син - прогресист.

 х х х

 Сьогодні день народження І. Я. Франка. Жодного рядка в газетах нема, жодного слова по радіо. Ми зібралися великою групою (актив Товариства мови) і поклали до пам"ятника квіти. Я виголосив коротке слово, підійшли ще люди.

 Зайшов до Спілки письменників прочитати пошту і слідом за мною відчиняє двері Вадим Бойчук, голова облвиконкому, що прогулювався парком. Довго гомоніли, зо дві години. Я перед ним підняв багато проблем, радив Куравського взяти на місце Лихачової, заступником з гуманітарних питань, а Ілика Миколу теж підтягти вище. Бойчук признався, що "на верхах" тепер серйозно ставляться до мене, як до реального кандидата в народні депутати до Верховної Ради СРСР. Я говорив йому, аби Москву й Київ поставив перед фактом, що народ повстане, якщо так грабуватимуть область. Вивозиться 65 - 67% м'яса. Цікава арифметика. Те зерно, яке завозиться в область, переводять на м'ясо і грабують, хоч ця арифметика досить відносна. В карбованцях завіз і вивіз складає різницю 10 млн. крб. Виходить, що це грабіж постійний. Вдалося вирвати на наступний рік 2000 тонн м'яса. Тепер везуть наше м'ясо у Донецьк, Ворошиловград, Вірменію та ще в деякі міста, а в області залишають кості. Закрили майже всі кооперативні магазини, шашличні. Отак ми говорили, і з'явилася у мене цікава ідея.

В Монастириськах на Тернопільщині хотіли будувати цементний завод. Люди збунтувалися, не допустили. Тепер хочуть починати будівництво в Дубівцях. Тут уже люди задихаються від Бурштина, ТОСу, цементного Ямницького, Калуша. А що, коли одним пострілом убити двох зайців? Переконати монастириських селян, що той завод може врятувати і нас, і їх, і дасть найголовніше: відновиться залізниця Тернопіль - Івано-Франківськ через Нижнів. Уже можна настелити полотно Бучач - Монастириськ, а звідси рукою подати до Івано-Франківська. Залишається побудувати на Дністрі міст. Набагато скоротиться дорога до Києва і до Москви. Заодно в Карпати буде легко доїхати з Тернополя.

 х х х

 Сказав Вадим Бойчук, що Іван Скиба, перший секретар обкому, не винен, що обрізали постачання м'ясом область, що Скиба опирався цьому, але його ніхто не питав. Бойчук невисокої думки про господарські здібності Івана Скиби і про нього самого. Я зі свого боку переконував Бойчука, що не можна бити демонстрантів гумовими палицями, чинити будь-які репресії проти "Руху" і т. д. Я казав йому, що треба стримувати отих Півнєвих і подібних до них; не допускати більше хімічних підприємств, стримувати військових. Нарешті ми зговорилися, що Бойчук їде в делятинську зону й рятує церкву, яка колись належала до села Луги. Цю унікальну церкву, де був дуже цінний іконостас, були б знищили, а на території військової бази вона збереглася. Я Бойчука буквально просив, аби від негайно їхав до генерала й вмовляв його ремонтувати церкву, або перевезти в Манявський скит. Краще не рухати, лиш відремонтувати. Міжнародна обстановка складається так, що ця база військова буде ліквідована і, мабуть, відновиться село Луги. Було б великим здобутком,якби ця церква дочекалася відновлення виселеного села. Я говорив Бойчукові, аби він якнайшвидше хапав майданчики, які звільняють військові. Один такий у Вороні, де стояли ракети, передають колгоспові. Відходів від атомних станцій на території області не хоронитимуть. Ми балакали довго. Клопотав, аби Чучука, голову Товариства "Рух", поновили на роботі. Бачу, що на рівні обласному між керівниками йде велике тертя. Бойчук з ними заграє. Хоче залишитися головою.

 х х х

 З"явився в мене ще один "дерзкій" план, якщо справді піду в депутати, і не кинуть мені колоду під ноги; добитися, щоб новий адміністративний будинок (де обком і облвиконком) передали під готель "Інтурист". Тоді буде валюта. А старий будинок чудово надається під адміністрацію...

 х х х

Ми тепер є немала сила, що об'єднує тисячі людей, і за кілька місяців зроблено те, що й не снилося. Ось результати Товариства української мови:

 1. Обласні й міські наради, активи, партійні пленуми проводяться українською мовою. В суботу Федорчук виголосив доповідь українською мовою. Місто найдовше затягувало українізацію. Шукайло - росіянка, і всі виступали українською.

 2. Українізація відбувається на десятках підприємств, організацій, установ і т. д.

 3. Відвойовано школу № 23. Українська школа, а не двомовна. В училищах, вузах, школах поворот до рідного. Виникла маса гуртків.

 4. Різко зросла передплата на прогресивні українські журнали.

 5. Відібрали готель, де ночували найвищі гості (будинок Маргошеса). Тут діти будуть.

 6. З'явилися вулиці Дністровська і Височана, ночами виправлено назви населених пунктів на українську мову. Хто це зробив - невідомо поки що, але зроблено це після моєї статті "Дивлюсь я на назву".

 7. Перевірка шкіл і дитячих садків щодо стану вивчення української мови сколихнула область.

 8. У вересні скликаємо керівників підприємств області, щоб всі етикетки на продукції були українською мовою.

 9. Колядування, щедрування, гаївки, купальські свята - без Товариства не було б цього.

 10. Мітинги, свята мови, фольклорні свята, рятування членів Товариства, екологічна боротьба, боротьба за вечори Івасюка, Шевченківські свята... Всього не перелічити.

 х х х

 Ситуація вкрай напружена. Вся Східна Україна спить, Львівська й Івано-Франківська області на грані революційного вибуху. Будь-хто і будь-коли може спровокувати цей вибух, і тоді проллється кров, ріки крові, море крові. Оці неформали-"рухівці" не здатні очолити народ. Амбіції, дріб'язковість, примітивізм з них аж пре. Почали поширювати про мене найнеймовірніші чутки, що я продався начальству, що пруся в депутати, але народ мені не повірить. Це страшенно вигідно саме апарату, саме тим, проти кого воюють неформали. Треба терміново, аби ці неформали змінили назву, бо компрометують НРУ вкрай. На 17 вересня готується щось грандіозне. Можуть піти в хід лопатки, танки і що завгодно. Розтоптати Львів і Франківськ дуже легко. В цей час мовчати не можна. І хоч сиплються погрози, що зі мною будуть порахунки, що нібито я продався начальству, мовчати не можна нині. Не допустити провокації. Чи буду я депутатом, чи ні - це не має значення. Депутатство моє нині потрібне не мені. Цей період треба використати для народу й во ім"я народу. Можливо, підготую телеграму до ЦК КПРС.

 х х х

 Розказують, що мітинг відбувся в Жидачеві, на якому виступала сестра Степана Бандери. Були там тисячі людей. У Львові всупереч заборонам властей пам'ятник Шевченкові стоятиме в центрі міста.

 На 2 вересня назначено всеукраїнський мітинг протесту проти реакційного закону про вибори до українського парламенту. Дозволили мітинг на вимогу депутатів, бо пригрозили страйком.

 Страйки відбуваються і в нашому місті. Страйкував цех фурнітурного заводу, бавовняна фабрика, здається.

 х х х

 Апарат переляканий. Боюсь, що готують змову проти Горбачова. В "Аргументах і фактах" повідомлено про те, що прокуратура СРСР депутатській комісії досі не дає "узбецько-московської справи", яку вели Гдлян та Іванов. Ниточки тягнуться до Кремля і до Лигачова (а, може, й не до одного). Тепер народ добре бачить, хто є хто...

 х х х

 Обком робить все, аби Івана Федоровича Калуцького, якого кілька днів тому назначили директором виробничого об'єднання "Прикарпатліс", зробити депутатом Верховної Ради СРСР. Уже вчора висунули його. Буде війна між партбюрократією і народом.

 х х х

 Щоб відвернути увагу людей від екологічних, соціальних та національних проблем, у газетах і журналах десятки публікацій про хіромантію, "барабашок", чарівників, екстрасенсів і т. д.

 У Сочинській газеті дивне інтерв'ю про появу інопланетян чи гномів, які сіро-зелені або синьо-сірі й з'являються перед появою кульової блискавки, мають паралізуючий погляд, відключають телебачення й годинники. З'являються близько 3-ої ночі в квартирі п'ятиповерхового будинку. Я читаю отакі статті і все більше й більше переконуюсь, що наші предки називали чортами, дідьками й дияволами отаких привидів. "Кульова блискавка" - червоний дідько, якого вбиває Перун-Громовик (запізнілий вибух плазми) - це безумовно. Вона і стрибає, і котиться, і свище, і вбиває коня, людину, дерево; палить. Ми ще дуже мало знаємо світ. Можливо, що ці "чуда" направлені ще й на те, щоб відволікти людей від американських успіхів у освоєнні космосу. "Вояджер" облетів планету Нептун і відкрив 6 невідомих супутників, на яких є атмосфера. "Вояджер" вилетів на околиці сонячної системи. Очевидно, що там є ще невідомі планети. Пролетіти на відстані 5000 км від Нептуна й облетіти його - це успіх нечуваний. Вже задля цього варто було народитися й жити.

 29.VІІІ.1989.

Сказав мені Ярема Петрів, який тепер пошту возить, що начебто його родич з Америки надішле на моє ім'я для Товариства української мови множильну машинку. Хоч і будуть неприємності, але це нам вкрай потрібне. Дуже багато праці, дуже багато крикунів, дуже багато легковажних. Серце болить постійно.

 х х х

 У цей час треба максимум зваженості, розуму й таланту, щоб не наламати дров. Неформали інколи нагадують піну на високій воді. Багатьом крикунам хочеться діяти то від письменників, то від Товариства мови, то ще від когось, але люди, які щось можуть робити, придивляються й мовчать. Сплять історично цілі області на Україні. Якщо революційні Львів та Івано-Франківськ, то Вінниця, Житомир, Дніпропетровськ, не кажучи про Полтаву, Донецьк і всі інші міста, мусять хоч би поворухнутися. Тут треба найперше вибороти садки, школи, закон про мову треба забезпечити тією силою, яка впровадить його у життя.

 Мене дивують молоді люди. Зрозуміло, що багато корисного роблять рухівці, але ще більше дурного, коли стріляють по горобцях. Становище таке, що треба консолідації, а не роз'єднання. Люди страшенно закомплексовані й неосвічені, не знають історії. Зараз кинулися топтати 1939-ий рік. Але ж, якщо Латвія, Литва та Естонія втратила суверенітет, якщо Польщу окупувала Німеччина, то українські землі зібралися докупи: Буковина, Закарпаття, Галичина й оба боки Дніпра. Гомонять про рік 1919-ий, але ж не втрималася тоді Україна. Очевидно, що треба було пройти ще одне Дантове коло. Якщо деяких дурнів послухати нині, то виходить, що треба знов колоти Україну на четверо, чого хочуть румуни, угорці й поляки. Вони ніяк не можуть збагнути, що були окупантами. Зрозуміло, що сталінські репресії вбили мрію і віру народів і народу Західної України. Але ж історію неможливо переробити, треба бачити завтрашнє з позицій сьогоднішнього дня.

 Я, можливо, і в чомусь помиляюсь, але зла своєму народові я не бажав ніколи, а тому робитиму все, аби він не розколовся на два ворогуючі народи. Нині потрібно розуму і дій зважених.

 х х х

 Для себе заново відкриваю Андрія Чайковського. Щойно вийшов роман "Сагайдачний", а раніше повісті під назвою "Олюнька". Тільки тепер дійшло, що Памво Беринда не просто сам подався до Києва. Це галичанин Петро Конашевич-Сагайдачний збирав галичан. Виходить, що в історії України було кілька таких періодів, коли галичани вдихали душу в зранене тіло народу. Не думав, що цього року доведеться мені рятувати коломийців від штрафів, якими обклали членів Товариства за мітинг на могилі Андрія Чайковського.

 х х х

 На шкіряному об'єднанні сьогодні створили ми осередок Товариства української мови. Народжувався в боях. Є там секретар парткому, жінка холодної краси, якась Кабанова (здається, Інна). Підготувала "адвокатку" з Дніпропетровщини, яка повинна була "підловити" мене в "ідейно незрілих виступах", та й вона почала палиці в колеса пхати. Але я обидвох розбив "залізними аргументами", за допомогою філософів, народних приповідок, логіки. Правда, Антон Іванович Путько загнув тут задуже про те, що читати треба тільки Шевченка, Франка, Лесю Українку і нікого більше; в депутати до місцевих рад обирати тільки українців і нікого більше. Сказав і утік геть. Такий наламає дров багато.

 Я вислухав виступи, сам виступав двічі, провів голосування. Обрали головою Цуциловську, Карабіна - заступником. Майже щотижня треба десь бути при створенні осередку, а щодня захищати членів Товариства.

 х х х

 Сьогодні всі дружки мої ведуть себе якось неприродно. Виявляється, що на бюро обкому партії обговорювалось щодо висунення мене кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Партійні органи вирішили повернути справу так, аби вийшло, що я їхня кандидатура. В очах революційно настроєної маси я виглядатиму "ставлеником власть імущих". Це надія, що голосуватимуть проти мене, але за директора "Прикарпатлісу". Зіштовхнути хочуть з Павичком. Разом з тим керівники (а особливо Посторонко) відчули, що народ украй обурений, члени Товариства мови Посторонку висловлюють недовір'я, на кожному кроці люди дорікають, що вибрали нікудишніх депутатів. Ця хвиля незадоволення примушує керівництво загравати з масою. Що далі? Як поставиться народ? Що чекає в Калуші, Долині, Галичі й Рогатині? Обком і облвиконком відчули, що мене висунуть кандидатом у депутати і без них, тому й вирішили збити ажіотаж. Гру затіяли. Можливо, що Павличко для них більш небезпечний? Сумніваюсь. Павличко в Києві, а я - тут. Їм нас обидвох не треба.

 х х х

 Чекаю завтрашнього дня. Моя стаття в "Прикарпатській правді" буде вибухом великої сили. Боюсь, що підлакують, знімуть пафос. Штукатурити в цій газеті вміють, як ніде. Говорять одне, а роблять інше.

 30.VІІІ.1989.

Свинотники Богдан Галюк і Богдан Михайлюк у моєму матеріалі "Чутки... чутки..." повикидали деякі місця й вписали, що "з одного боку полетіли каміння й пляшки"... Не писав я цього!!! Я писав тільки про гумові палиці, якими міліція била людей. Тепер ударили по мені. В очах громадськості я - брехач і пристосуванець. Звертався до редакції, щоб дали виправлення помилки. Не хочуть продажні писаки. Це мене мучить. Переляканий Галюк і на сесії обласної ради мало не вмер, коли я сказав, що Посторонко чинить тиск на газету, що колектив обурений. Нікудишні люди... Що Громадський, що Галюк. Думка Громадського - це не думка громадськості.

 х х х

 Проти мене ведеться шалена кампанія. Калуцького висунули кандидатом на його ж, Вигодському, комбінаті; Павличко, з нашої намови робітників, пішов по Калуському "Хлорвінілу"; мене висунули у понеділок на Галицькому мехзаводі. Говорять, що хтось ще агітує за львівського вченого (здається, що це отой ботанік, що виступав на екологічній нараді навесні).

 х х х

 Якщо би ми знали, що висунуть Калуцького, то були б не агітували, може, за Павличка. Мені члени Товариства пропонували балотуватися, але я розраховував, що висунуть багатьох (обіцяли до 30), що буде окружне "сито" (збори), тому стояв і стою за Павличка. Добре, що тепер є нас два, якщо дочекаюся понеділка і там мене висунуть, бо ж готуються висувати. Збори в понеділок о 16 год. 30 хв.

 31.VІІІ.1989.

Удосвіта вибіг до парку. Там Василь Мороз - мій вихованець. Розказує, що в обкомі шаленіли з приводу того, що я дорікав чиновникам, які учасників мітингів називають "бидлом", "худобою". Правда, ці слова мені зі статті викинули, а написали "лайливі слова". Кого він мав на оці? А Півнєва! А Баранник!

 х х х

 Що таке щоденникові записи? Це блідий відблиск подій. Не завжди ти маєш змогу дивитися на події згори, інколи з вікна, інколи зі щілини, інколи й з-за грат, чи в ямі перебуваєш і нічого не видно. А інколи не можеш висвітлити всього. Минає час і стає сумно, що поруч з тобою були великі люди, і ти міг інакше повестися, більше дізнатися про них, чи про щось інше, але...

 х х х

 Подавали мене до суду, що я комусь там сказав "москаль"...

То треба було подати до суду Івана Котляревського за "Москаля-чарівника", Тараса Шевченка за "оддадуть у москалі", Маяковського за "Слышишь, москаль, зубов не скаль", людей з прізвищами Москаль, Москаленко; москвофілів (Товариство імені Качковського) і народ за "як були австріяки, то були сякі-такі, а як прийшли москалі, то був хліб на столі"; Черниченка, що на з'їзді депутатів сказав, що в його селі москалем людей лякали.

 х х х

 Раби безталанні, художник за подругу має свободу. Далі в країні не може процвітати рабство, інакше країна ця загине. Раби можуть тільки примітивними знаряддями праці користуватися,бо ж раб знаряддя своєї праці ламає. Полонені турками козаки могли веслувати на галерах тільки прикованими, але сучасний літак чи космічний корабель не може вести прикований раб; не може він вести атомний підводний човен, не може сидіти за електронікою на сучасному підприємстві. Тільки вільна людина може вільно мислити й робити унікальні відкриття.

 х х х

 Минулої п'ятниці хлопці з нашого двора поїхали в Павелецький ліс з палаткою. Ночували там. Близько п'ятої ранку почало їм снитися, що гадюка лізе, що топиться. Малий прокинувся, почав вилазити з намету і тут дістав по голові. Почали бити по черзі всіх, хто вилазив.

 - Ти москаль?

 - Сам ти москаль!

Ударив...

 - Ти москаль?

 - Сам ти москаль!

Ударив...

Переступали побитих з розквашеними мордами. Один називався "Льохою", другий - "Беком" (це ті, що били). Савчука - художника сина (Орисиного) називають Дундоном, інших ще якось (міських). Цих побили, ограбували (рюкзаки, речі позабирали). Міські зі старших класів повернулися до міста. Батьки заявили в міліцію. Цих грабіжників переловили. Вони з Павлівки, на 2-3 роки старші, працюють, чи один працює на заводі. Будуть сидіти грабіжники. Але не це мене лякає. Лякає антагонізм між міськими юнаками і сільськими. І ці, і ті - українці. А що було б, якби інородці? Невже патріотизм так легко може перейти в бандитизм, якщо впаде на дику, некультурну ниву? Це має бути уроком для багатьох. Атомним реактором не може керувати фірман чи доярка. Правда, в нас і доярки, і кухарки, і костоправи увійшли до Верховної Ради.

 х х х

 Мої братчики-журналісти добилися свого. В статті дописали "пляшки і каміння", і це було саме те, чого треба було для компрометації мене перед виборцями. Пущено в хід ще й інший компромат. Розсердила стаття багатьох функціонерів. Мене вибило з колії творчої...

 Сьогодні віддувався за Товариство української мови. В Калуші, в Долині, в Коломиї, в Івано-Франківську йде революційне перетворення життя, і тільки один Господь Бог знає, скільки в мене забирає часу, сил, енергії рятувати людей від ударів. Вступаюся за кожного, переконую, наполягаю, аби не шельмували, не переслідували активістів, не мстили. І як це гірко слухати, коли кажуть, що не чути Товариства. Листівка на паркані вивішена рухівцями, ото праця, а в нас гостра війна за школи, за слово рідне, за культуру, за гідність народу.

 Не для слави, але для людей - ото найвищий заповіт. Найлегше пустити під укіс велику справу.

Цього вечора, 11 серпня, так побили Романа Левицького, що він, не приходячи до пам'яті, помер у лікарні. Роман Степаняк бачив, як він лежав.

 х х х

 Бачили з дочкою Лесею орлана над Чорним лісом. Символічно: орел над Чорним лісом. Водив я її на звірогосподарство дивитися на норок. Є там ручний самець "Василько", що не утікає з рук і не кусає. Завжди у звірогосподарстві є отакий пестун. Колись ми вже були там і бачили такого ж звірка. Звірогосподарство має більше 100 биків, сіє лікарські трави, не має чим тепер скосити те жито, що вже з колоса сиплеться. Завідує тим Гасумов. Вусатий, чорнявий уродженець Більшівців, що подібний до турка. Виявляється, що батько його служив тут в армії, оженився з галичанкою, і він уже чистий українець.

12.VІІІ.1989.

У центрі міста під "парканом демократії" йде збір підписів проти будівництва могильників радіо- і високотоксичних відходів у Грабівці Калуського району, в Рахині Долинського району та поблизу Лисця на полігоні. Діти лисіють уже і в Чернієві. Назріває щось тривожне. Посторонко, який був на нараді серетарів обкомів у Москві, сьогодні проводить нараду із секретарями райкомів. Перший секретар Долинського райкому Кондратюк виступив з критикою курсу Горбачова, і Посторонко не спростував його, нічого не заперечив. Усе йшло російською мовою - в редакції говорять. Кажуть, що в Дніпропетровську теж піддано критиці Горбачовщину. Я гадаю, що діє добре організована мафіозна команда, направлена на зміщення Горбачова або й ліквідацію. Тривожно... Розказує Богдан Михайлюк, що Посторонко виступав на заводі "Позитрон". Його заплескали там, відповідав на запитання і йому зробили зауваження, що обмежений чоловік. З намови Ярослава Федорчука? Після його виступу зібралися інженери й висловили Посторонкові недовір"я. Богдан Михайлюк написав звіт про цю зустріч, але вчора з обкому дали команду: звіт не друкувати.

 Чиновники шиплять, дичіють з люті, а коли вже в агонії звір двадцятимільйонноголовий - це дуже небезпечно. Наступив надзвичайно відповідальний момент, а отакі, як Січко з Долини, роблять "ведмежу послугу" всьому народові на Україні. Таких, як Січко, бояться, бо його мають за "нічного лицаря з ножем і петлею", хоч він цим і не займався може. Нині може щось удіяти тільки розум, воля, думка та єднання, а не дурна ворожнеча.

 х х

 У Львові виходять самвидавські газети "Віче" і "Поступ". Листівку про події 12 березня 1989 року, коли били людей, видала "Молода Україна". Ці матеріали читають.

 Про калуський екологічний мітинг заборонили писати в газетах і передавати по радіо. Це робиться навмисно, щоб "не злякати Гамера" або не привернути уваги міжнародних експертів...

 х х х

 Граната в лазні

 Розказували на озері, що кілька хлопців прийшли до лазні на Камо митися й сказали:

Один вийняв гранату-лимонку й поклав перед касиркою:

Хвилин 15 пили пиво, вернулися:

Взяв гранату, кинув у кишеню і пішов. Я гадаю, що це чистісінька легенда або провокація правоохоронних органів.

 13.VІІІ.1989.

Читав "Первісну культуру" Тайлора. Перед цим простудіював "Міфологічну бібліотеку" Аполлодара, ще кілька книжок. Взагалі-то я дуже багато читаю історичної літератури і, зокрема, з історії різних релігій, але робота в Товаристві мови з"їдає весь час. Квартира - штаб.

 х х х

 ОЗВІРІННЯ

 Сьогодні в Івано-Франківську сталося таке, що не зітреться через десятки й сотні років. Вперше напередодні 50-річчя Возз"єднання і за 50 років застосовано ґумові кийки проти молодих хлопців. Треба запам"ятати цей день грозовий. 13 серпня 1989 року о 16-ій годині, коли насувалася справжня гроза там, де від Радянської відходить вулиця Колійова (Залізнична), міліція і КДБ влаштували побоїще. Ще одна неділя, як було у Львові 12 березня 1989 року. А сталося ось що... Українські католики зібралися сьогодні в Угорниках (село,що тепер у складі міста), щоб відсвяткувати 1000-річчя прийняття християнства. Єпископ Василик мав там відправу, було багато католицьких священиків, були неформали з прапорами українськими національними та з іншою символікою. І ось відправа закінчилася. Величезна маса людей рушила під синьо-жовтими прапорами до центра міста. Їх намагалися зупинити коло кінотеатру Горького, але люди прорвалися на міст і перейшли міст. Міліція і кадебісти перегородили вулицю Радянську машинами, автобусами ПАЗ і живим кордоном, щоб ця ріка людей не прорвалася до центра Івано-Франківська. Міліціонери були з ґумовими кийками, в панцерних жилетах і, здається, зі щитами. Привезли їх у трьох автобусах. Мій колишній сусід Ярослав Турковський командував. Прапороносців скерували з перегородженої Радянської на Колійову, але як тільки 50 авангардистів із синьо-жовтими прапорами звернули вправо, така ж або більша група міліціонерів розсікла колону, оточила прапороносців і почала виривати прапори й молотити під аптекою людей кийками. І тоді на виручку тих, яких били, кинулися люди, які були на відправі, і ті, що були на вулиці.

Тоді жінки з криками: "Фашисти! Кати! Ганьба!" змішалися з тим клубком.

 Ізлива зупинила побоїще. Міліціонерам, мабуть, видали наркотики, або ж дали випити, бо вони були бліді, люті... Але раптом руки опустилися в міліціонерів. Крик, шум, гомін - усе перемішалося. Дівчата розвернули прапори, почали кидати прутики на міліціонерів. Тоді один з неформалів сказав:

 - Не кидайте, бо вони це витлумачать так, як їм треба.

Хлинула злива. І всі звернули на Радянську, а міліціонери посідали в три автобуси й поїхали. Центр міста знову розцвів прапорами, співали січові пісні, йшли далі. І сили не було такої, аби могла зупинити сотні й сотні, а, може, й тисячі людей... Місто гуде...

 Зрозуміло, що били з наказу таких, як Посторонко, якому позавчора партійний комітет військового заводу "Позитрон" висловив недовір'я. Цей його озлобило. Дружок Посторонків Кондратюк з Долини на нараді критикував Горбачова; "кремлівські мрійники" - сказав. Ця нарада реакціонерів і дала наказ сьогоднішньому погрому. Після побоїща вдарив грім, почалася злива. Злива була короткою, але отверезила одних і других.

 х х х

 Був мітинг у Бурштині з прапорами. Котроїсь ночі хтось червоною фарбою переправив усі назви населених пунктів на дороговказах на українську мову. Розказує Богдан Бойко, що до Бурштина одна фарба, а далі інакша.

 х х х

 На об'єднанні "Карпати", на ще деяких заводах перейшли на українську мову. Всю документацію, збори, планірки - все по-нашому. Таку ж ухвалу винесли на "Карпатпресмаші". Ремзавод українізувався. Це важкі кроки Товариства мови. Але це наші перемоги.

 15.VІІІ.1989.

Молдавани випустили фільм "Звинувачуються свідки", в якому і я звинувачую губителів Калуша, Дністра. Тепер, де можу, звинувачую міліцію і чиновників за побоїще. Досить! Адміністративно-командну систему кожен справжній митець не хоче живити своєю кров"ю. По берегах Дністра цероз печінки в 7 разів вищий, ніж в середньому по Молдавії. Буду виступати на мітингу. Гнати треба Щербицького, Посторонка і їм подібних.

 Учора провів засідання Товариства української мови. Шельмує райком долинців. Я написав листи до райкому, до редакції, яка розкритикувала Товариство, і Янковському.

 х х х

 Галичани пропонують мені балотуватися в депутати замість Матвеєва, а ми через Товариство кинули клич: "За Павличка!". Я написав листа Павличкові. Треба йти обом, бо на окружних зборах буде знову відсів.

 х х х

 Богдан Бойко у комісії облвиконкому з реабілітації репресованих. Він, Капуляк з обкому комсомолу, з КДБ якийсь їздили в Надвірну. Якийсь дід розказував, як НКВД перед війною убивав людей під Надвірною. Закарпатські українці не могли витримати мадярського гніту й переходили кордон, бо вірили в справедливість радянської влади. Та тільки закарпатці з'являлися на нашому боці, як прикордонники їх арештовували, передавали в руки чекістів, а чекісти возили за Надвірну під гору й там (перед тим катуючи) убивали чимсь твердим, щоб не було чути пострілів. Дід виявився відвертим. Він не знав, що з ними чекіст у комісії, й говорив:

 - Ой, українці, не пхайте совітові два пальці в зуби, бо відкусить.

 х х х

 Київське побоїще

 Останньої суботи липня в Києві перед Верховною Радою України була демонстрація і мітинг. Добивалися навіть російськомовні українці державності мови, національної символіки, зняття Щербицького. Кинули міліцію, але жінки підняли одного міліціонера з кийкою і в спецобладунку й кинули ним до плит, що аж кров облила. Синьо-жовті прапори носять навіть російськомовні кияни.

 16.VІІІ.1989. У центрі міста синьо-жовтий прапор з чорною стрічкою і оголошенням, що вбито члена "Руху" Левицького...

 х х х

 Уночі , коли падають зорі...

 СМЕРТЬ РОМАНА ЛЕВИЦЬКОГО

 Роман Васильович Левицький, круглий сирота з Васючина Рогатинського району. Працював інженером на паровозоремонтному заводі, комуніст. Думав женитися через місяць. Він народився у 1964 році. Належав до неформального науково-культурного товариства "Рух". Півтора тижні тому назад він виступав у Калуші на екологічному мітингу. Кажуть, що проти демонстрантів у Калуші міліція і КДБ застосували сльозогінний газ "Черемуха". Тієї неділі він виступав, коли це сталося. Через тиждень у Івано-Франківську була відправа греко-католиків (1000-річчя християнства) і хід з національними прапорами, який завершився міліцейським погромом і великою брехнею. "Рухівці" тлумачать, що уночі з 11 на 12 (з п'ятниці на суботу) Романа Левицького викликали з гуртожитку (за другою версією зайшли до нього в гуртожиток) й на вулиці Кармелюка (за іншою версією, що дає міліція, на автобусній коло Новгородської) побили так, що його напівмертвого забрала швидка допомога, і він помер 12 серпня, коли падають з неба зорі, о 14 годині. Гомонять, що з машини викинули під автобус, що до обласної лікарні везли його четверо, і хворий чув: "Бей у сонную артерию!" Смерть утаїли... Смерть наступила в суботу, але в неділю був оцей хід у Івано-Франківську й у Бурштині мітинг, тому й утаїли, щоб уникнути ускладнень. Та вбивці прорахувалися. Сьогодні тіло Романа Левицького повезли до Васючина. Але товариство "Рух" в центрі міста на "паркані демократії" вивісило синьо-жовтий прапор з чорною стрічкою й чорною тушшю написали оголошення про вбивство члена "Руху" Романа Васильовича Левицького.

 Цілий день вирує площа. Тисячі людей читають, коментують, обурюються. Колишній завідувач кафедрою російської літератури Зуєв у центрі міста на майдані обурювався, чому влада не зніме прапор, а я сказав, аби старий краще йшов додому і сплюнув. Він розкричався на мене. Наманулися Рудківський Василь (перекладач з таджицької) і попер на старого, Вітушинський-художник, поляк теж втрутився. І скоро на площі утворилося величезне коло (тут були десятки кадебістів і міліціонерів переодягнених). Я нарешті вирвав старого з кола, вивів і провів на Шевченківську, аби йшов додому, хоч йому треба було дати по морді.

 Ніхто не сумнівається, що Левицького вбито кадебістами і міліціонерами. Гомонять, що мали його побити на пострах, але переборщили. Він упав головою до бетону і дістав смертельний удар. Вбито його так, як хлопця в центрі міста були вбили. На оголошенні написано: "Нас стало менше на одного українця".

 В радіостудії дві дами з освіти, Марчук, працівниця радіо Надія Семенкович і я дискутували про долю української мови й культури... Я різко критикував Щербицького, Посторонка і оту недолугу Ірину Сніжко з села Ясенів-Пільний Городенківського району (боюсь, що не піде). Передача вийшла дуже гостра... Коли я знову з'явився в центрі, то побачив, що тут міліція вивісила на паркані своє оголошення, що хулігани вбили Романа Левицького і нібито міліція натрапила на слід "хулігана".

 Номенклатура, міліція і всяка шваль схвалює недільні кийки, підтримує міліцейську брехню, виступає проти українського відродження. Чапуга прийшов на площу й почав виступати:

 - Чого ви тут зібралися? Що?

 - Хто то такий?

 - Чапуга! - крикнув Василь Галюк.

 - А! То ця сука! - і всі почали плювати на Чапугу. Той утік...

 Вирує місто... Кипить... Чиновники поховалися. Ішли курсанти школи міліції, Хвостін, колишній енкаведист, крикнув:

Зупинився курсант школи міліції, що йшов у строю:

 -То ви хочете, аби ми проти свого народу виступали?

І пішли, а Хвостін зостався, але скоро зник з майдану.

 Дружина зустрічала нашого Тараса, що вернувся з Ленінграда. Ішли ввечері через центр. Ще більше людей зібралося на майдані. Вже з"явилося три синьо-жовті прапори, жінки й дівчата співають похоронні пісні. По області б"ють "неугодних". 15 нападів.

 х х х

 Газета "Вперед" - найпрогресивніша з усіх в області. На завтра дає цілий розворот "Станіславські Куропати". Це велике звинувачення катам-енкаведистам, які розстрілювали нас у 1939-1941 р.р. Повоєнний час ще не чіпали. Гадаю, що газету не знімуть уже. Я маю завтрашній випуск. Це велика бомба, силу якої не виміряти нікому. Гордієнкові вже треба ставити пам"ятник, як і вчителеві Андрухіву. Дали!!!

 х х х

 Робітники галицького механічного заводу запропонували мені балотуватися кандидатом у депутати замість Матвеєва. Збори завтра, а, виявляється, окружна комісія ще не створена. Галицький райком і райвиконком хотіли обдурити колектив заводу і мене, аби висунення визнати недійсним. Почекаємо ще трохи. Товариство наше кинулося висувати Павличка, піду і я, якщо висунуть. Тягнуть ще багатьох, мабуть, для махінацій. Пізно ввечері телефонував Сергій Вознюк, що тільки після 26 серпня почнуться висунення. Якийсь Голубець зі Львова теж претендує на Калуш.

 х х х

 ГЕРОЯМ СЛАВА!

 У Клубівцях утворили колгосп "Маяк". Його очолив Микола Федорович Турик, брата якого розстріляли енкаведисти. Тепер по селах йде реконструкція обелісків полеглим. Ось і в Клубівцях Турик розпорядився зробити пам"ятник полеглим на фронті. Скульптор з одного боку зробив зірку, а з другого (в дусі часу) - хрест, а над хрестом і зіркою написав "Героям слава!". Примчала до села "чорна дама" - так називають секретаря з ідеології Тисменицького райкому Чернаєву. Вона потягла на бюро Турика, бо це ж бандерівці так віталися: "Слава Україні!", а відповідали "Героям слава!". Оксана Гречух на бюро райкому грала грека, що нібито не розуміє, що й до чого. А коли почали ще й греко-католиків плутати з католиками, то й не витримала:

 - От відкрили костьол для поляків. Тепер усі греко-католики підуть до костьолу.

 - Та що ви говорите? Ми теж були греко-католиками, але коли нас переселили поляки, то жоден українець не пішов до польського костьолу, а пішов до православної церкви. Та й хрестяться інакше українці, а інакше поляки...

 Наші партійні функціонери цих тонкощів не знають.

 18.VІІІ.1989.

Сьогодні розмовляв з лікарями. Виявляється, Левицький вбитий прийомом карате по шиї (чи не так убитий Володимир Івасюк, а пізніше підвісили). За останні дні в Івано-Франківські лікарні доставлено трьох молодих хлопців, убитих цим же прийомом - ззаду по шиї, як і Левицького. А всього було 15 чи 16 випадків. Учора коло універмагу підібрали убитого теж. В нинішній "Прикарпатській правді" стаття "Кому це вигідно?" - про те,що рухівці вчинили ажіотаж навколо вбивства Романа Левицького. Повне безправ'я. Правові боси намагаються подати все, як хуліганський вчинок. Насувається гроза. Ненависть до влади.

 х х х

 Учора з церковського готелю вивозили меблі. Мені не можуть простити чиновники, що будинок Маргошеса відібрано, а ще в березні мені говорили, що я взявся за дурну справу. Дурними виявилися боягузи. Сьогодні надрукували повідомлення комісії про впорядкування назв - все, що я виклав у статті "Дивлюсь я на назву..."

 х х х

 Посторонко й Новицький заборонили друкувати в газеті звіт Михайлюків про зустріч Івана Посторонка - депутата з робітниками й службовцями "Позитрону", але "Правда" за подібне маніпулювання розкритикувала котрийсь обком і сьогодні дали "Пошук істини". Дали тільки дещо з того, про що говорилося. Про В. Щербицького немає нічого. Зате на "паркані демократії" в центрі міста є коломийковий вірш, де Щербицького знищено. Вірш за майстерністю написання примітивний, але дуже гострий. Сотні й тисячі людей переписали його. Думаю, що надішлють його і Щербицькому, як отому Ляшку в Донецьк посилають вареної й гнилої ковбаси, бо він на зустрічі з Горбачовим казав, що якби то на прилавках було більше ковбаси та м'яса від української мови, то всі заговорили б по-українськи. Отакий Ляшок-хохол на Донеччині.

 х х х

 Вирує місто. В центрі букетами квітів обложили клена (гладіолусами червоними), а по бетонованих бордюрах світять свічки. І той клен стоїть нині, неначе зелений Роман Левицький, убитий.

 Тумба в центрі міста обліплена вирізками з самвидавської газети "Поступ". Тут величезна інформація про злочини НКВС і ГПУ на Західній Україні. Страшні факти. В Дрогобичі, Львові, Золочеві, Умані, Отинії, Надвірні, Станіславі було розстріляно від 1939 до 1941 року приблизно 50000 осіб, тисячі виселено в Сибір. Коли ввійшли німці, то виявили священика розіп"ятого на стіні камери, немовби Христос він. Роти катованим зашивали дротом, пороли животи, відрізували язики, жінкам відрізували груди, вибирали очі, ламали руки, ноги, відбивали нирки й печінки. Оце творили доблесні чекісти.

 Факти... Факти... Факти... Страшна інформація, нечувана, перед якою блідне все. Камери тюремні переповнені трупами, на стінах кров і мозок.

 Офіцер-енкаведист при допиті хотів згвалтувати дівчину, та вона вкусила його в горло (п'яний був) і втекла - так врятувалася. Депутати розстріляні, священики, студенти й викладачі гімназій. Коли катували й стріляли, заводили трактор на повну потужність, щоб глушити крики, постріли. Ніколи вже народ не зможе пройнятися симпатією до чекістів. Це - кати, в яких багато перейняло гестапо. В перші дні німці смакували тим, що відкрилося, дивилися, фотографували, приводили представників Червоного Хреста, кореспондентів. Пізніше чинили те ж саме або й ще гірше, бо ж навчилися в більшовиків.

 х х х

 Сьогодні я сильно сварився з Півнєвим (тепер другий секретар) за те, що гумовими палицями били греко-католиків. Я казав йому, що далі - безодня, що "чуття єдиної родини" не утвердити дубинками й саперними лопатками... Він пінився. Казав, що з рухівцями часто дискутують, але коли йшов з Федорчуком Ярославом (першим), його перестрів Гладиш і сказав:

Федорчук сказав:

 Казав Півнєв, що дійсно був на відправі греко-католиків. Єпископа Василика охороняє сильний чоловік. Він шусьнув у машину й утік. А всі ринули дамбою понад ріку. Каже, що якийсь чоловік дав юнакові 25 крб, аби той ніс синьо-жовтий прапор. Не знаю,чи правда, чи вибрехав, але містом уже ходить, що й по 50 крб платили за відвагу. Можливо, що розпускають компромат партійні боси,КДБ, міліція. Півнєв намагався звинувачувати організаторів (було багато з Долини, Калуша). Каже, що до поїзда було ще 1,5 години, тому й рушили всі через центр, заважаючи транспорту (на фотографіях, вивішених у центрі, видко, як машини йдуть поряд з колоною). Півнєв каже, що потерпав, аби дитина або дорослий не потрапив під машину. Каже, що коли 3000-на колона з"явилася на мості над залізничним полотном, то всі шалено почали кричати: "Ганьба! Ганька! Геть!". Каже, що ніхто не давав команди бити, а в міліціонерів нерви не витримали (це брехня), що Гончаренко, начальник міліції, через мегафон закликав до порядку (Він утік і сидів у автобусі). Я сказав Півнєву, що тепер його називають у місті "шефом гестапо Півнєвим". Кричали під час побиття: "Фашисти! Гестапівці!".Півнєв рухівців називав скотами, диччю, але я його зупинив. Він тоді мені:

Я цілком згідний з тим, що далі може бути комендантська година, танки, арешти, але повені не загатити. Народ встає!

 В неділю екологічний мітинг. Знову все приводять в бойову готовність. Можуть бити. В Коломиї мітинг проводить Товариство української мови.

 Спека немилосердна, велика напруга. Народжується народ. Плітки, роздуми, надії, розчарування. Я в центрі цих подій.

 Гомонять, що Галичина хоче самостійності, щоб пізніше приєднати всю Україну. Найнеймовірніші розмови, чутки, правда й брехня в перемішку.

 19.VІІІ.1989.

Спаса. Після спекотних днів уночі звіявся вітер, захмарилося, і настав похмурий ранок. Я затемна пішов на Бистрицю й там скупався, назбирав полину, деревію, нарвав вівса. Закінчується літо. А нерви напружені. Десятки зустрічей. Повертаючись, зустрів Кайкана, колишнього голову облвиконкому, й запитав:

 - То що, інтелігенція ніколи не була провідною силою? А як же з Шевченком, Франком, Леніним? (Це він так виступав на зустрічі членів бюро обкому з ветеранами). І як ви могли з такими поглядами керувати областю?

 - Не була!

І почав мені про Івана Франка молоти. Але Франка не знає. Я його вдарив тим же Франком. Він почав про утопістів. Я запитав:

 - А Сталін, Хрущов, Брежнєв не утопісти?

 - Як?

 - А так, що на 80-ті роки обіцяли комунізм, що капіталістичний світ зогниє, що національне питання вирішене раз і назавжди... Що казати?

 - З такими поглядами йди і здай партквиток!

 - А, може, навпаки зробити? Ви здасте, бо незаслужено благами користувалися й користуєтесь, а я тяжко працюю.

 З рота йому бризнула слина, і він пішов геть, до висушеного озера, яке заросло бур'янами.

 х х х

 Страйкові комітети починають створюватися на підприємствах області. Робітники й інженери фабрик і заводів попереджують, що як тільки ще раз застосують гумові палиці або гази, то почнеться загальний страйк. Гадаю, що стайккоми будуть захистом активістів. Якщо ще когось уб"ють, як ось убили Романа Левицького, будуть страйки протесту, демонстрації

 У першій декаді вересня в Києві відбудеться установчий з"їзд Народного Руху України за перебудову. В будинку художників минулої суботи обрано делегатів від нашої області. Цікаво, що 500 працівників Бурштинської ДРЕС приєдналися до НРУ.

 х х х

 Ночами в центрі міста зникає газета "Вперед" з публікацією "Станіславські куропати", вірш про Щербицького, ще деякі матеріали, а люди вперто вивішують нові. Це, безперечно, робота КДБ, міліції, а нищать за вказівкою обкому і міськкому. Йде величезна робота. Центр роїться. Площа Перемоги стає символом, владолюбці скаженіють, як і кати, що винищували мій народ.

 х х х

 В центрі міста зустрів Романа Гладиша. Він, здається, змарнів і нібито розгублений. Я запитав, чи справді став кореспондентом радіостанції "Свобода". Виявляється, що в Москві на цій посаді якийсь Доценко з Полтавщини; має там трикімнатну квартиру, а Гладиш лиш тільки передав через нього свою інформацію на "Свободу". Я так зрозумів зі слів Гладиша, що він будь-коли сподівається арешту.

 х х х

 На мітингу в парку був лозунг: "Окупанти, забирайтесь з України!" По місту пішли листівки: "Бий москалів!" Гадаю, що дехто навмисне поширює такі заклики, щоб скерувати всю ненависть на рухівців. Тепер на мітинги й демонстрації молоді хлопці йдуть з загостреними монетами, камінням і пляшками в кишенях, щоб захищатися від кийків.

 х х х

 Приїхав до мене режисер з Київської студії хронікально-документальних фільмів, щоб я написав сценарій про праслов"янську віру. Очевидно, що треба зробити! Хоч тепер значно важливіші проблеми й справи стоять передо мною...

 х х х

 Літо 1989 року, безперечно, ввійде в історію нашого краю. Стався психологічний злам. Люди розлучаються зі страхом. Страх перекочовує до тих, хто був постраховищем для українців... Учора скаржився Півнєв, що він не має ні дня, ні ночі, ні вихідного... Україна відроджується. Щоб вийти на білий світ із пекла, треба подолати 9 смертельних кіл. Але в неї є нині проводирі.

 20.VІІІ.1989.

Неділя. Вчора хмарилося і парило. Над Волинню пронісся ураган, який знищив 30 сіл. Метеорологи обіцяли грозу і в Карпатах, але вранці сходило червоне сонце, вдень пекло... Щоденно центр міста, як мурашник - читають на кубі вирізки з газет, повідомлення, оголошення. Одне з них про мітинг в Коломиї об 13 годині за місцевим часом. Власті дають московський час, а ініціатори мітингу - місцевий. Це після того, як в Угринові на 45 хвилин затримали поїзд, який їхав зі Стрия чи Моршина, а в ньому долинські та калуські демонстранти. В Коломиї Товариство мови проводить мітинг.

В Івано-Франківську на 11 годину дозволили екологічний мітинг. Мав бути девіз "Екологія природи - екологія душі", але власті (звинувачують Яковишина, Костючика, Федорчука) залишили тільки "Екологія природи". Думали власті, де дозволити провести мітинг. Просили парк - не дали, просили площу за стадіоном - не дали, просили стадіон "Електрон" - не дали. Дали стадіон "Локомотив"...

 До 11 години рушили люди на стадіон, а коло вокзалу шикувалися колони. Зі Львова приїхало дуже багато людей з прапорами, символікою, лозунгами. Тільки в одній колоні я налічив 80 синьо-жовтих прапорів і приблизно ще по стільки ж в двох інших колонах. Скоро все злилося.

Ми з дружиною теж ішли в цій колоні до стадіону. Була добре поставлена організація. Молоді хлопці-спортсмени з синьо-жовтими пов'язками керували рухом по площах і вулицях. Ішли й вигукували:

 - Пісню, щастя і свободу українському народу!

Інші вже співали: "Пісню, волю і свободу українському народу!". Співали січові маршові пісні. Несли прапори великі і малі. Несли лозунги: "Геть кліку Щербицького!", "Слава Україні!", "Геть окупантів з України!". Скандували: "Геть Посторонка!", "Щербицького до дідорні!". З піснями зробили коло по стадіону, точніше - чотирикутник, хоч Славко Шевчук закликав зупинитися і вислухати його. Не слухали. Він кілька разів повторив, що він заступник голови культурно-наукового товариства "Рух". Чучук, голова, ховає голову в пісок. Нарешті всі з прапорами й лозунгами зупинилися перед трибуною, вийшли на поле стадіону. Шевчук зачитав звернення до громади, до депутатів Яворівського і Братуня про те, як Яковишин, Костючик і Федорчук зривали мітинг, не давали місця і самовільно переінакшили назву мітингу. Він висловив протест і закликав покинути стадіон. Зрозуміло, що це було зроблено навмисне, щоб походити з прапорами, лозунгами й піснями вулицями міста. Я подумав собі, що така акція нерозумна. Якщо зібралося тисячі людей, то треба цю аудиторію використати. Я ж член всеукраїнської екологічної комісії. Я дивився, чи всі підуть, а коли побачив, що половина пішла, а половина лишилася, то я постановив, що виступатиму. Добре, що лишився член Ради Товариства української мови Р. Степаняк, Турянської брат. Спочатку говорив він про ті страшні екологічні проблеми й про брехню. За ним виступив я. Мені вчинили овацію. Спочатку прочитав вірш "Хтось мов кличе мене, Степане!" А тоді говорив про те, що не витримує вже природа області й України такого страшного навантаження. Що не можна таємно відкривати нові цехи на ТОСі, брати нові заводи в Калуш, перекривати Лімницю. Я з різкою критикою пройшовся по Капітанчуку, Посторонку. Звернувся до міліції:

 - Гумова палиця з двома кінцями. Грузинська міліція захищала своїх людей від десантників з лопатками саперними, а ви били своїх братів.

 Я засудив насильницькі заходи проти демонстрантів, закликав до єдності, а не роз'єднання, заспокоїв росіян, євреїв, поляків (деякі жінки впадають у істерику, бо ж бояться, що будуть їх різати і дітей - це підігрівають спецслужби). Виступив якийсь Вінтоняк, Федорчук (помітно робиться радикальнішим) і ще хтось. А коли надали слово Чапузі, я пішов геть. До кінця мітингу не був, бо дуже багато роботи, цікаво було, що робить друга частина людей.

 По дорозі зайшли до костьолу, який передали полякам. При Польщі він не діяв. Кажуть, що ксьондза прислали з Польщі. Я бачив його, як причащав поляків і полячок, а над ним літали горобці. Костьол не діяв ні при Польщі, ні при німцях, аж тепер почав діяти. Тут був склад, хотіли робити молодіжний центр - повернули полякам.

 А опрапорена колона з тисяч іванофранківців, львів'ян, жителів області рушила вулицями з вигуками:"Ура!","Ганьба!","Волю Україні!", "Слава Україні!" - пішли по Гагарінській-Вовчинецькій, Дністровській на Новгородську, тоді на місце вбивства Романа Левицького, далі по Шевченківській до парку. На ходу ділилися булками, перекушували, співали й вигукували гасла. Мітинг був на Набережній. По силі емоційного впливу на людей такого ще місто наше не знало... Зрозуміло, що викликало це великий страх серед російського населення. Особливо те, що на місці вбивства Романа Левицького з'явилася ціла гора квітів. Ці квіти поклали учасники демонстрації. Пізніше пішли поклонитися пам'ятнику Шевченка в парку по Шевченківській, а верталися Пушкінською. Якась п'яна росіянка почала кидати з балкона яйцями, кричати, кинула тарілку, а всі кричали: "Ганьба!, Геть окупантів!, Геть Посторонка!, Геть кліку Щербицького!".

 Цілий день вирував Івано-Франківськ. Скрекотали кіно- й телекамери. На кожного кадебісти завели досьє. Сьогодні на озері Галина, син і чоловік якої в КДБ, сказала мені, що знають, де хто живе, і з цим миритися не будуть - переарештують, а коли щось завариться, то "русские перебьют всех!". Вона, бачу, перелякана теж, але відчуває лікті сина й чоловіка. Мене тривожить ситуація в краї. Страшенно багато лжепатріотиків, які не Україну люблять, а себе в Україні. Оці щербицькі, посторонки, лихачові та іже з ними викликають лють народу. Народ ненавидить цю банду, але банда народ звинуватить і пустить проти нього все.

 х х х

 Розказував мені міліціонер Марій, що гумові палиці (дубинки) для міліції виготовляли на одному з наших, іванофранківських, заводів. Узяли тільки одну з іншої області для взірця, і за цим взірцем зробили гумові кийки, які ходили по спинах демонстрантів 13 серпня 1989 року. Молитва під гумовою палицею...

 х х х

 Після того, як у газеті "Вперед" вийшли "Станіславські Куропати", Новицький Євген Антонович, другий обкому, потелефонував Ілику, аби заслухати Гордієнка Василя, редактора, на бюро.

Відстояв свого редактора.

 х х х

 Зустрів підполковника Олексія Лопатку, заступника начальника управління внутрішніх справ. Каже, що на тиждень летить у Міністерство внутрішніх справ на нараду.

Виходить, що наближаються суворі події.

 Цей Лопатка був у Львові. Попов, теперішній начальник Львівського УВС (був у нас), уже дістав дві догани й "несоответствие по службе" за львівські події. Каже, що Івано-Франківськ - це не Львів. Очевидно, що ця московська нарада навчить, як закручувати гайки.

 х х х

 В центрі міста два дні висів такий вірш:

 У Києві, на Печері, в дуже гарній хаті,

 Сидить дідок на престолі сивий, волохатий.

Сидить, сидить на престолі і ніяк не впаде.

Вистачить вже на Вкраїні тієї зарази.

 Ой пора вже, старий дурню, з того трону злізти,

 Бо довів ти Україну, що нема що їсти.

Нема мила, нема м"яса і не буде солі,

І немає українцям в своїй землі волі.

 Нема сили тій потворі вже більше терпіти,

 Пора йому вже на той світ в пекло полетіти.

Ой ти, діду, ти, вошивцю, ти, юдо проклятий,

За Чорнобиль тобі треба голову зірвати.

 А за те, що вивів людей ти на демонстрацію,

 Тебе треба посадити на ту радіацію.

Щоб в твоїм всім поколінні виродки родились,

Щоб на них, як на проклятих, всі люди дивились.

 Будеш вмирать в тяжких муках і не зможеш вмерти,

 І земля тебе не прийме після твої смерті.

Тебе тяжко Бог скарає за всі наші муки,

І наложиш ти, сволото, ще на себе руки.

 Відчувається, що цей вірш склав хтось з нашого краю в дусі пісень-хронік (новин). Дару поетичного автор не має, але серце його кипить ненавистю до Володимира Васильовича Щербицького, як і в усього народу кипить.

 х х х

 ЛЮДОЇДСТВО 1941 -го

 Розказував Гордієнко Василь, що до редакції надходять відгуки на "Станіславські Куропати". Один чоловік написав, що під час будівництва аеродрому в Станіславі (тут моя мати працювала і батько) людей годували людським м'ясом. Був дуже наваристий і жирний борщ, жирна котлета, але м'ясу тому чогось не вистачало. Коли до Станіслава ввійшли мадяри, то виявили, що в котли клали м'ясо людей. Українці їли самі себе в 1941 році перед початком війни. Зрозуміло, що це могло бути і провокацією окупантів, але людоїдство на Україні вже було під час голодомору 1933-го року. Відкрилися страшні таємниці, і нема вже такої сили, аби могла знов насунути полуду нам на очі. Народ прозріває погодинно, росте не по днях, а по годинах.

У профілакторію. У лісі за Рибним. Два дні лив дощ. Сьогодні випогодилося. Вчора боліла голова, але я все одно записував пісні від Липчучки. Унікальна жінка. Не вчилася в школі, але життєвою мудрістю світиться вся.

 х х х

 Нова трагедія. В Києві завалилася головна пошта й міністерство зв"язку. Загинуло 11 осіб, двоє в тяжкому стані. На головній, Жовтневій площі це сталося начебто вчора о 16-ій годині дня. Подія дуже символічна. Повені на Далекому Сході, в Індії, Китаї, Кореї.

 х х х

 Страйк вуглярів - це те, що найперше вдарило й налякало реакціонерів, які гальмують перебудову. Зрозуміло, що дехто розраховував на інше. Раніше страйки розганяли й розстрілювали. Тепер сталося таке, що змінить дуже багато. Відбулася репетиція.

 х х х

 На черговому екологічному мітингу я повинен виступити про те, що Батьківщина в небезпеці. Екологічна небезпека нависла над нами, що сім'ї малочисельні, що майбутнього не буде...

 х х х

 Закінчилися гастролі львів'ян-заньківчан. Стрічався з Кадировою, Брилинським, Максимчуком та з іншими. Домовився про концерти літературні Максимчука. Святослав читав лірику і "Похорон". Розказував, що Іваничук Роман казав йому:

 Святослав у клубі письменників ще раз читав, і тоді Іваничук вимовив: "Та тепер я вже розумію! То всі ми Мирони!". Дійшло до "папи", що і він Мирон. Але як на мене, то Іван Франко міг ліпше зробити цю поему. Скажуть: філософська поема. А хіба "Мойсей" не філософія? Го-го! Яка то глибока філософія.

 х х х

 Позавчора я мав тут, у профілакторії "Здоров"я", літературний вечір. В їдальні було багато людей. Дуже добре сприймали. Дуже багато розмов. Пасічник приніс мені букет прекрасних троянд , які сам виростив.

Навколо нашого Тараса почали дівчата витися, бо раптом виявили, що він син письменника. Тарас на них не звертає уваги (соромиться мене). Сьогодні з мамою поїхав до міста вибирати паспорт, бо в неділю їде до Ленінграда. Паспорт, мабуть, не випишуть, бо тільки у вівторок здав документи, а ось довідку вибере. Відчуваю, що школярів намагаються ізолювати від революційних подій на Прикарпатті й везуть у "колиску Жовтневої революції".

 4.VІІІ.1989.

Робітника й селянина обдурити легше, ніж інтелігента. Інтелігент - скептик, він недовірливо ставиться до політичних ігор, бо інструмент його - аналіз. Дивно, що Горбачов зумів на свій бік перетягнути інтелігенцію, яка його підтримала, як нікого з лідерів. Навіть Ленін не мав такої підтримки. Але, якщо він почне відходити від цього курсу, то його очікує катастрофа.

 х х х

 Тіньова економіка існує. Колись на панській землі працювали кріпаки, а золото лилося в панські кишені; нині працюють колгоспники й робітники, а гроші ллються в кишені голів колгоспів, директорів заводів, партійних і господарський діячів.

 Нині йде велика війна. На вістрі цієї війни Лигачов Єгор Кузьмич з одного боку , Тельман Хоренович Гдлян і Микола Веніамінович Іванов (слідчі) з другого. Колись таке було неможливим, а нині йде війна. "Узбецька" справа переросла в "Кремлівську", як висловився Гдлян. І Горбачов це розуміє. Штучні дефіцити - війна проти нього. А ще лякає його Єльцин, популярність якого велика. Демократизацію Єльцин називає своїм іменем - лібералізація.

 В Грузії діє партія національної незалежності Грузії, яку очолює Церетелі.

 х х х

 Коли я був у Тбілісі, то заходив до Надара Гурешидзе, який працював тоді в Раді Міністрів. Я був і перед будинком урядовим і в будинку, де вночі на 9 квітня 1989 року пролилася кров. Ця подія така ж, як і 9 січня 1905 року, як ота кривава неділя. Через 12 років була революція. Поразка у війні з Японією така ж, як і поразка у Афганістані. Почалася нова доба і боротьба проти радянської буржуазії, яка викохалася за 70 років.

 х х х

 Сьогодні я телефонував до редакції "Комсомольського прапора". Розказував Білецький, що Ботюк Василь опинився в багатотиражці "Карпатпресмашу". Редактор пішов у відпустку, а Ботюк лишився замість нього. І написав критичну статтю про мітинг в Івано-Франківську. Він так написав, що робітники збунтувалися, пішли до директора і сказали, аби той негайно звільнив Ботюка. Шинкаренко - директор почав захищати Ботюка. Тоді вони сказали:

 - Ти дивися, бо ми ще тебе не вибирали.

Парторг почав викручуватися теж. Ботюк Василь, аби то якось перетерлося, втік у відпустку. Робітники вимагають, аби його вигнати з багатотиражки.

7.VІІІ.1989.

Опівніч. Перечитую Івана Франка, Захарію Степанку - румуна. Щоденно ковтаю кипу газет, журналів. Треба обмежувати себе, бо ж часу на писання не залишається зовсім. Фольклористика теж добра злодійка, але на неї не нарікаю я. Громадська робота - злодійка.

 У 1939 чи 1940 роках в Павелецький ліс, що називається Бовки (справа, як їхати на Калуш), приїхала крита військова машина. Солдати щось там у лісі робили, бо машина світила. Вінтоняк-лісник гадав, що крадуть ліс і підкрався до тої машини, але показатися боявся. Другої днини він прийшов і побачив свіжу землю. Він її розпорпав і тоді показався гуцульський дитячий постолик, а далі і кептар гуцульський. Цей лісник не став далі розкопувати, а побіг до сільради. Голова сільради зателефонував до НКВД. Через ніч лісник на тому місці побачив велику яму. Тут були прикопані розстріляні, але де їх знову прикопали, ніхто не знає...

 х х х

 У полудне поїхав до міста, бо від ранку збирав підпеньки і назбирав їх цілу торбу. Але не ця головна причина. Чуло моє серце, відчувало, що з "Карпат" надійшов сигнальний примірник "Галицької брами". Тепер я можу зітхнути полегшено: книжка вийшла, маю два романи. Видання прекрасне (оправа, папір). Гадаю, що книжку сприймуть так, як треба. Це історія нашого краю.

 З Бойком, Добрянським, Юсипом "замочили" роман, і я пішов на правління Товариства мови, яке клюють з усіх боків. У "Червоній Долині" розгромили Долинський осередок за мітинг. Особливо Янковського побили (треба захищати хлопця). Виявляється, що на тому мітингу Січко прилюдно спалив районку. Стаття за підписом "Колектив редакції". Нікудишню статтю підготував Путько, і я йому сказав, що це демагогія.

 Приїжджав Бибик, син Федя Бибика і Соні. Він у Чернівцях, узяли його на роботу в квартирний відділ міськради. Приїхав до села, почали хлопці створювати оргкомітет, щоб поставити пам"ятник Шевченкові, а голова сільради Горальник з міліціонером прийшов до Козака погрожувати, що батьки постраждають через них. Я сказав Бибикові, аби не боялися шантажистів, а свого добивалися. Спочатку поставимо Височанові пам'ятник, а потім Шевченкові.

 Ввечері сестра Олеся розказала, що не тільки через це приходив міліціонер. Наша "Середина" - Качалівка знов відзначилася. Молоді хлопці пошили чи десь дістали синьо-жовтий прапор і пішли з ним до лісу (в Лази). Пили там горілку і радилися. А після того пошикувалися в колону і під прапором українським і піснями "Ще не вмерла Україна" та іншими сходили з гори до села, марширувалися на лугах і розмахували прапором. Потім купалися. Зрозуміло, що хтось доніс про це в район. Почали переслідувати директора Криліської школи Ігоря Коваля. Ним цікавляться в КДБ, галицьке начальство хоче знімати його з директора. Треба чоловіка захищати від дурнів.

 У неділю був у Калуші несанкціонований мітинг. Цілий день, як і в Долині, під українськими прапорами ходили по новому і старому Калушу, провели й екологічний мітинг. Хтось приїжджав до Вікторова по мене, але хто і звідки - невідомо. Гадаю, що з Калуша. Приходять і із заводів робітники. Я вже нічого не годен робити через людей.

 У неділю був мітинг на єврейському кладовищі.

 8.VІІІ.1989.

Був у облвиконкомі, бо треба було підписати Статут Товариства мови - хочуть закрити рахунок у банку, який нам відкрили. Виготовили ми бланки. Був Петро Федюк. Готуємо його до Спілки. Він створив кооператив "Чорногора" при Літфонді. Я порадив залучити й фонд культури, створити реставраційну майстерню, рятувати пам'ятки. Написав листа Борису Олійнику, щоб і Федюку допоміг, і поклопотав за Святослава Максимчука, щоб той нарешті став Заслуженим артистом України. Утряс багато дрібних справ у Товаристві мови й Спілці письменників, узяв Лесю і поїхали в ліс до профілакторію (пишуть, що в Павлівці, хоч до Павлівки звідси чотири постоли по карті). Ішли з Лесею через ліс з-під Ценджова (Тязева) й устигли на обід. Робітники ремзаводу приїжджали запрошувати на зустріч.

 "Прикарпатська правда" зібрала всього 16 тисяч передплатників, хоч мала колись 200 тисяч.

 Місто обговорює мітинги в Долині, Калуші і на єврейському цвинтарі. Євреїв зібралося мало, молоді майже не було. Рехтман прибіг, коли розходилися. Перелякані євреї. Ця нація відзначалася і відзначається політичним нюхом. По руках ходить текст листа Солоухіна до Солженіцина, протоколи сіонських мудреців, катехіс єврея в СРСР та інший самвидав. Підсунули й мені. Євреїв намагалися асимілювати 2000 років, а вони залишилися євреями. Всі біди ХХ століття нині списують на цей 20-мільйонний народ.

 Зустріли з Павлом Федюком Хвостіна. Колишній кадебіст і обкомівець сказав, що колоніальна система вижила себе, і тепер у нас тріщить усе. Танки нині безсилі. Витяг блокнот і почав зачитувати цифри, скільки знищено людей від революції. Виходить 97 - 107 мільйонів по СРСР. Розказував, як у 30-их роках знищили червону українську армію. Зробили нібито маневри. Згідно плану північні сили оточують українські частини між Дніпропетровськом, Кіровоградом, Жмеринкою, Києвом і т.д. За планом українські частини здаються, складають зброю. Українські командири гадали собі, що це військова гра, а зробили все насправді. Заарештували всіх командирів аж до сотників і розстріляли, бо Українська Червона армія була без зброї, яку склали нібито за умовами військової гри. Уціліли одиниці. Білоскурський (Кушнірюк за псевдонімом) з Коломиї був на курсах "Выстрел" і вцілів там. Я був у Солнечногорську поблизу тих курсів. Винищення велося дико. Війна показала, що без патріотизму національного нічого не відстояти.

 Ніщо так не об'єднує людей, як національна ідея. Якщо росіяни носили в армії будьонівки, розроблені на основі шоломів Київської Русі, то українці носили папахи зі шликами, як теперішні полковники. Латиські стрільці врятували Леніна і його уряд у 1918-му році, щоб здобути незалежність Латвії. Чехословацький корпус народив Чехословаччину. А чи була б Західна Українська Народна Республіка, якби не було січових стрільців?

 9.VІІІ.1989.

Тут у "Здоров'ї" люди нудяться. Після літературного вечора не мав проходу: коли ще щось таке буде? В понеділок зустрів Любу Клопотовську. Дала згоду на виступ. Сьогодні привезли її, і ось дали концерт ми обоє. Я розповідав, вона співала. Було гарно й невимушено.

 Телефонував додому. Жінка моя засіла за "Галицьку браму". Говорить, що дуже цікаво їй.

 х х х

 Я сьогодні почув страшну новину. На ТОСі хочуть пустити ще два цехи нових виробництв, які страшенно погано впливатимуть на кров - раки крові будуть і т. д. Кричатиму.

 "Прикарпатська правда" вже обробляє населення, щоб насадити гамерівські заводи в Калуші. Мовчати не можна. Готуватимемо мітинг протесту.

 х х х

 Коли зняли Микиту Хрущова, в Ростові-на-Дону висів лозунг: "Геть короля з Кремля, а королеву з полів!". Чорним написано було. Королевою полів називав Микита Хрущов кукурудзу. А Зарудний тут же написав "На білому світі", де теж за кукурудзу проїхався по Хрущову, хоч кукурудза - велике благо для України, Молдавії. Вона Карпати від голодної смерті рятувала.

 х х х

 Все переоцінюється... Упродовж 70 років обіцяли в СРСР щастя і благодать у майбутньому. А хіба у потойбічному царстві не обіцяють християни райське життя? Що змінилось? Нині бідуй, терпи, корися, а колись настане сонячне майбутнє. Воно ще далі, ніж у християн, які в рай входять, переступивши смертний рубіж. Віруючим хоч помирати легше, ніж невіруючим у комуністичне майбутнє.

Поїхали всі до села, бо в сестри Ганни весілля, дочку віддає. Пропонували мені старостою бути, але я цю функцію передав швагрові Василеві. Василь і сестра Олеся дуже багато напрацювалися там. Взагалі родина моя дружна, і всі підключились до роботи. Все було добре, весело і гарно. Виплели з барвінку і яблук "соломони" (вінок), і наш Тарас з дружкою прибивали до стелі. В селі були збудовані дві буди (шатра): одна для гостей, друга для танців.

     На весіллі і під час поїздки в гори я позаписував багато пісень.   

     22.VІІ.1989.                      

Субота. Весілля. Працювали всі, як воли. Особливо жінки працювали. Жених з Івано-Франківська, тато його з Вікторова. Спочатку хотіли робити весілля в їдальні, а потім вирішили вдома. Поз"їжджалося багато гостей. Приїхав наш двоюрідний брат Петро з жінкою і сином. Привезли молодій вінок, поїхали до Івано-Франківська розписуватися, там трохи погостилися в молодого і автобусом приїхали в село. Посходилися сільські гості (було 200 гостей). Весілля було велике, гучне, музики безперервно грали. Ми двічі прибирали зі столів і знову накривали на столи вже під ранок. Танцювали. Не спали ми до ранку, обслуговуючи всіх.

 23.VІІ.1989.                      

Ми тільки-тільки позасинали, щось снилося, як прибігла Ганя-сестра, розбудила: приїхала секретар міськкому Валентина Макарівна Шукайло, аби я їхав виступати на мітингу, бо я - кандидат у депутати  до Верховної Ради України. Хоч "ура" кричи! Ця сама Шукайло, яка приборкувала "Карпатпресмаш", коли мене висували в депутати, тепер вирішила, що я підтримаю офіціозні кола на мітингу. Не вийшло. Я сказав сестрам пригостити Шукайло і шофера, дали їм на дорогу  калача і солодкого, але їхати відмовився. Я не мав ні найменшої охоти, не спавши три ночі, мітингувати в парку Шевченка. Їм треба було мого авторитету. Я вважаю, що своїм пером роблю більшу справу.

Та все ж мені хотілося бути на тому зібранні. На 16 годину знову зійшлися гості, а я поїхав до міста. Якраз рушили зі стадіону "Електрон" по вулиці Шевченка. Мітинг був дозволений до 15 год., а тоді Яковишин Богдан, голова міста, вимкнув мікрофон. Ще мітингували. Гасло "Вся влада Радам!" було дозволено. На інших лозунгах написано: "Геть колонізаторів!", "Щербицького в дідорню!" Але, крім лозунгів, було дуже багато синьо-жовтих прапорів, десь більше 100. Людей на мітингу було зо 100 тисяч осіб. Зі Львова приїхав Чорновіл, виступав.

Офіційні органи теж зібрали невелику купку людей з червоними прапорами, але вулицями міста вони не проходили. Кажуть, що добре виступав від росіян якийсь Сергеєв, що підтримав синьо-жовтий прапор і вимагав повернення старого російського прапора. Росіянин говорив, що КДБ навмисне нацьковує людей одної національності на інших, закликав об"єднуватись. Говорили й про мене, що чиновники не пустили  в депутати.

Івано-Франківськ ще ніколи, мабуть, не бачив стільки синьо-жовтих стягів, з якими йшли від стадіону до пам"ятника Тарасові Шевченку, де нахилили стяги, а далі Шевченківською вулицею до обкому партії й на вокзал, звідки верталися львів"яни додому. В мітингу брала участь "гельсінська спілка", до якої належить і Василь Січка, що виступав на мітингу. Він сидів 15 діб у тюрмі. На мітингу говорили, що синьо-жовтий прапор заплямив себе кров"ю, а інші відповідали, що червоний прапор і партія комуністична заплямувала себе кров"ю ще більше.

      Петро Арсенич закликав не передплачувати брехливу "Прикарпатську правду", яка шельмує НРУ, не дає своїх сторінок прогресистам, а різним чапугам і ясінським.

      Робиться в країні щось значне і значиме. Страйкували і страйкують усі вугільні шахти Кузбасу, Донбасу і Львівсько-Волинський басейн. Такої солідарності ще не було. Зрозуміло, це сильно вдарить по економіці і по Горбачову, але заодно світ бачить, як тріщить імперія, в які страшні суперечності зайшов табір соціалізму. Всім зрозуміло, що далі так СРСР розвиватися не може. Це агонія старого світу. Потрібні глибокі переміни, реформи, і кожен народ повинен мати своє лице.

     Юрко Щербак казав, що без культури і мови народ деградує у всьому, що коли ми хочемо приєднатися до європейського  співтовариства, то рівень української культури має бути не нижчий, як у Франції. Поки що Україна задушена гірше, як африканські країни.                        

  25.VІІ.1989.                         

У краєзнавчому музеї провів правління Товариства. В суботу була нарада керівників осередків. Нараду провів Шулепа, бо я їздив до сестри на весілля. Було на нараді до 120 керівників осередків. Учора після правління Товариства подивилися репортаж з установчої конференції Київської регіональної організації НРУ. Дали сильні фрагменти з виступів. Це велика пропаганда НРУ, хоч диктор спростовував, критикував, але це було блідим на тлі виступів.

    26.УІІ.1989.                     

Ми сім"єю відпочиваємо у профілакторії за містом. Але з Тарасом їздили до міста. Він одержує паспорт - зробив фотографії, а я зробив для іноземного паспорта, бо запрошують на Дні української літератури до Польщі та на конференцію "Життя і творчість Вінценза".

    Приїхали з міста до Ценжева, а звідти лісом ішли до профілакторію і заблудили, вийшли аж на звірогосподарство. В лісі почався дощ, захопила нас ніч, а Тарас воркотів, що я його водив лісами. А мені хотілося, аби він відчув вечірній ліс.

                              Х                           х                       х

  Місто бурхливо обговорює мітинг, який відбувся в неділю в парку.

-      Якось аж душа виросла, - казав мені один робітник.

    Яремійчука Романа засвистали. Він готувався гостро виступити про екологію. Але щось не так пішло. Молоді хлопці почали свистати. Яремійчук почав сваритися:

    -Ти, недоноску! Що ти зробив, що ти свищеш мені, професору?

Тоді почали свистати всі "недоноски" і не дали Яремійчукові сказати слова. Він пішов ображений, розгублений, а сьогодні я зателефонував йому: "Ето недоносок Яремийчук?" "А хто то?" - питає. "Ето вьі на митинге вьіступали?" Згодом я признався і вислухав всі його скарги. Домовилися, що він негайно робить статтю у формі наказу депутату Ткачукові для газети "Агро". Облвиконком напирає перекривати Лімницю, бо для Калуша треба води - будують Гамерівські заводи, від яких США відмовилися. Це загибель.  Готуємо мітинги протесту. Добрянський каже, що проти мене шиплять і праві, і ліві. Гадаю, Павло і сам шипить, бо сьогодні почав, що начальство мене тягне в депутати України. Заздрість є заздрість. Але начальство побачило, як народ стоїть за мною, відчуває, що зі мною вчинили підло, а ще вказівка зверху - очолити висування кандидатів у депутати, бо ж партія втрачає керівну роль. Але оця "керівна роль" обернеться тепер проти мене. Почнуть шельмувати мене. Уже почали "роботу". Я все ж спробую поборотися, бо нині від депутата дуже багато залежить. Стоятиму за народ, якщо народ мене зрозуміє.

                                         х                    х                 х

                МИГА  МИХАЙЛО  ДЕМ'ЯНОВИЧ

 Із Львівщини, з Топорева. Заарештували в тети на сіні. Били так, що тіло посиніло, пальці припирали. Привезли в Золочів. Три свідки.

-      Роздягайсь!

Не міг. Роздягли. Мазав тіло санітар. Вели попід руки. Вдень не давали спати, а вночі - допити. До Львова. 7 місяців допитували.

-      Я нічого не знаю! А як знаю, то не скажу!

Документи в Москву. Спецнарада (трійка) присудили 8 років і свідкам по 8 років. Родичі не знали. В хліб записку і кинув у юрбу. Написав батькам. Повезли до Києва, тоді до Воронежа, а з Воронежа в Горький. На півночі Горьковської області Ватлаг, 15-ий лагерний пункт. Сиділи із злодіями та вбивцями. Злодії в карти грали, а ці працювали. Різали ліс, корчували пні, прокладали залізницю на Воркуту. "Видихаючий лаг пункт". Коли ще міг робити, то в колгосп на 4 години, а ні, то... Інколи лікарня. Коли не міг іти, то коневі до хвоста прив"язували, щоб вів - з "доводом", називали. "Попки" - охоронці. Не виконував норми - наручники.  У 1949 році відділили політичних від злодіїв. Якщо злодій щось погане сказав на уряд, чи інакше - політичний.

     Собаки, охоронці, пхають в товарняки. Везуть у Караганду. Не знали куди. Лиш по дорозі морзянкою вибили. Це - рятунок, бо етапних 750 грамів хліба на день. На станціях дерев'яними молотками обстукували вагони, чи нема десь дірки, чи не тікають. Дошка з діркою глуха... А в Караганді в землянки поселили. Великий табір. Тут теж злодії були. Закон: де поклав, там стоїть. Три місяці нікуди не брали. Тоді з Берією колотилося. Ходив Льоня-злодій, що взимку й влітку носив під пахвою сокиру. Крали. І тоді вчинили погром. Об'єдналися й убили 97 злодіїв-росіян і ще кілька десятків поранили. Почалося слідство проти українців, яких називали бандерівцями. Відділили. Наших кинули в шахти. Майже щозміни гинуло по кілька; било вугілля, вагонетки. Застрайкували бандерівці; домагалися робіт на поверхні. Викликали. Заслання. Нарешті знову в товарні вагони запхали й повезли в Хабаровськ. Сюди й батьків виселили. Не мали права конфіскувати майно й вивозити, а вивезли. Там, у Хабаровському краї, було дуже багато наших. Тут і дівчата, і хлопці, і чоловіки. Познайомився з 26-річною з Криховець, оженився. Хлопець народився. Привозили воду паровозами. Поліз набирати, а машиніст:

    - Ти, бандера, ще води захотів!

А той валянком у зуби. Накинулися ще два машиністи. А один наш колов дрова й кинувся на допомогу Мизі. Почав колуном бити. Знову слідство. Росіянин вступився. Підріс хлопець. Удома по-українському розмовляв, а на вулиці по-російському.

    - Їдемо, жінко, додому!

    Приїхали до Криховець. Не прописували. Щодня два міліціонери приходили. Не давали праці.

    - Їдемо, жінко, назад у Хабаровську область.

   Поїхали. Звідти перебралися в Одеську. З Одеської - сюди. Не прописували жінку в цій області, а Мигу у Львівській. На тещине ім'я купили хату у Павлівці. Далека родичка працювала в сільраді на Львівщині. Прописала. Тоді виписали жінку, а через деякий час чоловіка: "Не хоче тут жінка жити, мушу їхати на Франківщину". Через багато років прописали в Павлівці. Робив на малі гроші до пенсії. Дістав 57 крб. пенсії. Підробляє в профілакторії. Син закінчив технікум радіоелектроніки. Оженився до армії. Служить у ракетних військах в Брянській області.

                       х                    х                    х

     У селі Нивиця бандерівці обстріляли ковпаківців. На конях оточили. Вбили більше 30 хлопців. Зігнали до стодоли. Один скочив на коня й погнав до німців. "Рятуйте!" Дві танкетки почали стріляти. Втекли. На деяких обличчях була здерта шкіра, щоб не можна було впізнати, хто то. Під горлом підрізували й знімали шкіру.

                      х                     х                     х

     Сотник "Малиновий" воював ще в 1919 році. Його вбили свої ж. Агентура на нього накапала, що хоче втекти до Польщі, а есбісти ліквідували. Таких випадків було багато, коли невинні гинули. Нікуди не думав утікати сотник "Малиновий". "Гамалію" з Чорного лісу посилали до Польщі мстити  за погром українських сіл, коли поляки там вчинили різню.                     

                          х                    х                         х

    У Рибнім з церкви двох чоловіків забрали (Пилипа Мачкура і ще старого) і розстріляли в Рибному. Енкаведисти. То був 1946 рік. То було десь у квітні місяці. Другий Мачкур Данило врятувався. На животі повз три кілометри до лісу. Він був секретарем сільради.

                     х                         х                     х

   Панський ліс ялиновий; там розстрілювали енкаведисти (це Кабанка). А німців розстрілювали на людськім у Лазах. Там є така долинка і потічок. Десь на ​Суху Ліщину теж возили енкаведисти розстрілювати.

                    х                           х                     х

    Мадяри утікали на Рибне і Гуту. Одна стайня в Рибному згоріла від кулі. В Майдані 1944 року церква згоріла. Люди кинулися в ліси й церкву збудували 1946 року.

29.VІІ.1989.                 

Моя доба - це доба не тільки космічних польотів, але й НЛО, телекінез, парапсихологія, бермудський трикутник, снігова людина, "барабашка", хіромантія.

     Людську думку можна порівняти хіба що зі світлом зірок, яке летить до нас тисячі, а від галактики й мільйони світлових років. Але думка наша сягає ще далі, навіть туди, звідки й світло вже не доходить. Безмежний всесвіт, безмежна й думка. 

                    х                           х                     х

    Український народ не здобув волі у 1917-20 роках, але пісні, які створено в той час, вартують великих перемог. У виконанні Гуцульського ансамблю передають "Ой видно село...". Ця пісня з того часу. І не лишень ця. "Слово про Ігорів похід" теж поразка породила. І наші пісні тому такі сильні, що в народу величезне бажання бути вільним.

Приїхали з Київського телебачення знімати отой телефільм, про який домовлялися зі мною ще торік, а я все відкладав. Завтра приступаємо до зйомок в Галичі, а післязавтра їдемо в гори.

Всі четверо ходили до театру дивитися "Отелло" Шекспіра у постановці Львівського театру імені Марії Заньковецької. Був з Максимчуком Святославом. Хоче звання. Клопотатиму, аби йому дали заслуженого артиста. Отелло-Стригун мені не сподобався. Козак добре грав. На жінку і дітей вистава справила велике враження.

12.VІІ.1989.                

Немилосердна спека. Тереня Масенка дочка, жінка Андрія Німенка, зять Ганни Чубач і ще четверо з телебачення та я поїхали на Крилос, в Шевченкове, до Межигірців, Галича. Знімали оту телепередачу, яка мені не принесе ніякої насолоди. Коли повернулися, то обідали всі у нас вдома. Сестра Олеся з дітьми своїми була у нас.

     Зустрів Грабовецького. Він страшенно нарікає на свого сина, що той поклав 6 двійок випускникам-заочникам. Посварились на цьому.    

13.VІІ.1989.               

Допоміг дістати хлопцям до Києва на літак квитки. Поїхали через Надвірну під Говерлу. Я гадав там побути на "Заросляку" з жінкою і дітьми, але дощі нас вигнали з гір. Там дещо зняли і поїхали в Криворівню - знову знімали. Верталися додому через Косів, Коломию. Леся і Тарас привезли багато вражень, а я - розчарування. Щось мені не сподобалися оті зйомки. Хотів у Буркуті залишитися відпочити із сімейством своїм, але там, здається лісництво горіло, то не було б де зупинитись, почалися дощі, і ми повернулися.

  14.VІІ.1989.                     

Цілу ніч падав дощ, а вранці лив, як з відра. Дощу дуже треба, але почалися жнива, і все може згноїти.

        Був у редакції "Прикарпатської правди". На неділю готують добірку моїх віршів з фотографією. Дай, Боже, аби дали її. Журналісти жартують, що дають двох Степанів. Нарис Шафети про Бандеру і мою добірку...

        Розказують журналісти, що показували радіозавод Володимиру Щербицькому. Жінки одягли білосніжні халати.

       Привезли його до колгоспу. Жінки почали кричати, що цукру нема.

        - А самогон робите?

        - Та трапляється.

        - Ось бачите, ми боремось проти самогоноваріння, а ви самогон п"єте, а потім дурні діти народжуються.                               

      15.VIІ.1989.                          

Пізно ввечері поїхали в аеропорт мої телевізійники - я їх провів. Жінка з Лесею поїхали до села, а ми Тарасом в місті. Працюю. Але найкраще йде праця, коли ти наодинці з папером.

      Учора потелефонувала сестра Романа Гнатишина і сказала, що в Харкові загинув її брат, що працював у журналі "Ранок". Навесні він приїжджав до Івано-франківська, замовив мені статтю. Познайомились ми з ним, коли він ще у "Прикарпатській правді" працював. Довелось йому звідси утікати до Харкова, там одружився, має двоє дітей. Начебто кінь убив його, чи з коня падав. Молодий чоловік, 42 роки. Яка безглузда смерть.

 16.VІІ.1989.               

Випогодилося. Земля напилася дощу - це добре. Я не виспався, бо за стіною було весілля, грала музика.

Вийшла "Прикарпатська правда", де є ціла сторінка моїх віршів (так ще ця газета мої поезії не давала). 10 віршів у "Вітчизні", 10 віршів у газеті - це вже книжечка. Я задоволений. У цій же газеті надруковано початок повісті про лідера ОУН Степана Бандеру, про його оточення і родину. Я вчора сів у редакції і перечитав усю повість, бо деяких деталей я просто не знав. Перечитав матеріали про звірства НКВС між 1939-м і 1941-м роками. Андрухів - молодець. Люди бояться ще, але не всі. Матеріали поки що забороняють друкувати (створили комісію на чолі з Капітанчуком), але рушилося. Для багатьох катів нині Бандера не такий страшний, як їхні злочини перед народом. Упустити цю нагоду не можна. Треба надрукувати про все, що творилося, хоч і минуло майже півстоліття. Богдан Михайлюк, може, би і не дав мені читати, але я приніс пляшку коньяку, і серце зм"якло. Три камери в тюрмі були до стелі завалені трупами. Розстрілювали коло Павелчого в лісі. Трактор там працював, аби не було чути пострілів і криків - там дуб росте, де в ямах розстріляні...

  19.VІІ.1989.                  

Була зустріч чи нарада з керівництвом області. Я зрозумів, що усіх чиновників найбільше лякають вибори. Буде обов"язково альтернативна кандидатура до місцевих органів, почнеться чистка апарату, який фактично паралізований подіями як у столиці, так і на місцях. Учора телефонував Осадчук (їде Мороз, просив для неї замовити готель) і сказав, що верхівці тепер не до Руху. Застрайкував Кузбас, його підтримали робітники Донбасу. Оцей робітничий виступ - це вже не інтелігенція, яку можна шельмувати щербицьким і кравчукам. Країну роздирають національні протиріччя. Кавказ охоплений громадянською війною. Вірмени воюють з азербайджанцями, а абхазці з грузинами - це завжди події йдуть у парі. Після Казахстану мав бути Узбекистан.

   20.VІІ.1989.                     

Хмариться; у горах то дощ, то сонце. Бачив райдугу під горою, що лежала на лісах, а я стояв на горі Кринті, й хмари огортали мене, поливаючи дощем, а сонце і вітер висушували.

     Дався я на підмову Пудлові і Ромасеві (керівникам радіо) й поїхав з ними у Верховинський район. Доїхали до Замагори, там пересіли на вантажну машину і під дощем їхали аж до того місця, де вбили Заведію-Небесійчука і його побратимів повбивали на Пантелеймона 9 серпня 1951 року. Звідси йшли на полонину Кринту пішки, бо слизько було, й голова колгоспу Шекеряк боявся, аби машина не перекинулась. На полонині ватаг Костюк розказував, як знайшов убитого Небесійчука.

     Були з нами жіночий ансамбль будівельників і бандуристки. Виступали перед літувальниками (день радіо на полонині), пообідали там і зійшли та з"їхали вже під сонцем - випогодилося. Краса гір стоїть ув очах моїх.

      Поверталися із Замагори через Красноїлля, бо я ніколи ще не бачив того місця, де сходяться ці села, хоч у Головах та Красноїллі був не раз. Та й взагалі, Гуцульщину я знаю досконало і тепер можу сказати, що нема такого села, в якому б я не побував.

      Через Ясенів і Криворівню вернулися до Верховини, бо з нами їхав Ватаманюк - редактор, фотокор Манойлюк і ще якийсь з райкому - треба було їх там лишити. Ми верталися знову горами через Ворохту.

Учора до Івано-Франківська приїхали зі Стрия Євген Долматовський, Юрій Кузнєцов, Юрій Дудін, Петро Кошель, Віталій Крикуненко (ці з Москви); Галина Булика і Казимир Комейша (з Білорусії); Улугбек Ісдавлетов, Рустам Джангуджин (казахи) і багато інших (з різних республік Союзу). Мав і я з ними їхати до Рівного і Луцька, але я не поїхав. У Львові не хотіли тримати таку велику кількість письменників і за 5 годин після приїзду відправили до Стрия. В Стрию Віктор Романюк організував великий вечір. Зустрічали письменників з синьо-жовтим прапором і вигуками "Слава Україні!".

Добрянський Павло з Громадським, обкомівцями і керівництвом Долини довго чекали письменників на межі  областей. Потім були виступи в Долині й обід. Рустем Джангуджин говорив про синьо-жовтий прапор і бажав йому майбутнього. Це сприймалося з великим ентузіазмом. Долина перелякана і без цього. Потім переїхали до Івано-Франківська. Розіслали письменників по заводах. На "Позитрон" секретар парткому не пустив Аманту Айспурієте з Латвії і ще когось. Казав, що завод режимний і може пустити тільки п"ятьох. Це велика брехня. Тепер кажуть, що мав тільки 5 сувенірів, а я думаю, що побоявся радикальних виступів.

Ввечері мені потелефонував Анатолій Перерва. Я взяв пляшку коньяку і пішов до готелю "Україна". Зустрів Павла Добрянського і завернув його, прийшов Крикуненко, Комейша, Кузнєцов, і ми випили по чарці. Павло причепився, аби я провів екскурсію по місту, музеях і щоб їхав з ними до Яремча. Довелося згодитися. Я розповідав про місто, про історію в музеї, повів на виставку Арсеничевої колекції, повів до художнього  музею на  виставку Опанаса Заливахи. Тут Аманда Айспурієте згадала, що Заливаха сидів разом з латиським письменником Зімонтом Скуєнікасом. Там Заливаха малював литовського письменника і частиночками той портрет виносили на волю і вже потім склеювали докупи. Цей портрет є в литовця.

Потім я почастував письменників кавою, познущався з Вацлава Петровая за його москвофільство.

Я повів розповідь про історію краю і аж до Яремчі з перервами розказував.

Нас зустріли на межі Надвірнянського району. В Надвірні розіслали нас по підприємствах і колгоспах, пообідали після виступів. Я поїхав на нафтопереробний завод.  Вів тут зустріч і наприкінці читав свої поезії. Хотів Перерві й Крикуненку показати Говерлу. Аманда Айспурієте почула. А з нею ще дехто захотіли їхати на Говерлу. Була вже 4-та година, хмарилося, і я знав, що раніше 2-ої години ночі не вернемось. Нас почали переконувати і керівники району не їхати.

І тут проявила свій норов Аманда. Вона випила чарку і почала казати:

Я став уникати  агресивної латишки. Латиші тепер дуже сконсолідувалися, і одна з них каже: "Якщо через п"ять років на території Латвії залишиться хоч один-єдиний росіянин, то я спалю себе!"

Я від Надвірної до Яремчого далі розказував про історію краю. В Яремчі влаштували нас на турбазі, гостям показали водоспад, і була вечеря в "Гуцульщині"-ресторані. Грав Орел зі своїм оркестром, співала Люба Орел. Микола Литвин-кобзар підготував мені сюрприз. Виявляється, що він узяв слова мої з журналу "Вітчизна" і написав пісню "Козак гуляє". І ось тепер, коли я з Долматовським говорив про різне, він приніс бандуру і заспівав "Козак гуляє". Пісню підхопили. Він виконав ще 2-3 пісні. А тоді на прохання Люби Орел кобзар ще раз співав мою пісню. Письменники підхопили. А потім я просив Любу, аби співала народні пісні.

Після вечері Глущак запросив до себе, в номер. Він подарував мені журнал "Левеня", який вийшов у Львові. Але скоро в суперечці зчепилися Микола Лалакін і Рустем Джангуджин. Рустем говорив, що Росія - імперія, яка дивиться на Казахстан, як на колонію. Той сказав, що казахи живуть за рахунок інших народів. Рустем сказав, що не треба їм жити за рахунок інших, краще звільнитися від цього. Хай Росія дасть змогу казахам жити самим. Лалакін почав ображати, що той не знає два рази по два, скільки буде, а хоче державності. Це вже мене, Добрянського, Глущака образило, і ми вийшли з номера. Вийшов і Рустем. Це - кандидат філології, критик. Я пройнявся симпатією до нього.

  02.VІІ.1989.                  

Переночували в Яремчі на турбазі. Вранці поснідали, посідали в автобус наші гості й поїхали. Добрянський поїхав з ними до кордону з Буковиною, де письменників візьмуть під крило  чернівецькі власті й письменники. Латишка лишилася в Яремчі, аби побачити Говерлу. А ми поїхали до села Пнів, де відкривали пам"ятник Шевченкові. Приїхали сюди і земляки Шевченка, учасники художньої самодіяльності. Спочатку виступали в Івано-Франківську. Це було так доречно, хоч Безсмертний ще в суботу був переляканий, коли Микола Литвин співав, і всі ми співали, виголошували тости. А коли Орел заграв "Аркана", казах чи вірменин сказав: "Я хочу випити за "Аркан", який Україна накинула нам на наші серця!"

В селі Пнів зібралося багато людей. Приїхала і моя жінка з Лесею і Тарасом. Коли відкрили погруддя, то ми від Товариства мови поклали кошик квітів. Виступав Безсмертний, потім я виступав. Якась жінка мені до ніг поклала польові квіти, й люди вибухнули оваціями. Я ті квіти поклав до підніжжя пам"ятника. Гарно говорив учитель. "Слава Україні!" - кричав робітник і відповіли "Героям слава!" Правда, він дуже погані вірші читав. Виступала директор музею Шевченка з Кирилівки. Співали зведені хори  Надвірної і Шевченкового села. Концерт був під школою. Черкасці поспішали до Калуша на виступ. Ми з ними доїхали до Івано-Франківська. Їхали хлопці з "Руху", співали січові пісні. 

Не встиг приїхати до міста, як приїхали з Підпечар, аби я прибув на літературний вечір. На цей вечір прийшли хлопці з синьо-жовтими прапорами. Виявляється, що вони воювали в Афганістані. Людей було дуже багато, питання були дуже гострі. Мені дуже не хотілося, аби летіли голови в молодих хлопців, яких уже виключають із інститутів. Але рух іде, наростає. Співали прекрасні пісні, співали й мою "Пісню про матір".

Сил уже нема. Велика напруга, що серце не витримує.

 03.VІІ.1989.             

Телефонують з Києва, що вчора перед стадіоном у Києві був мітинг на підтримку народного руху. Виступали там Яворівський, Брюховецький. Носили на спинах плакати, аби Щербицький забирався геть; Кравчука, завідеологічним відділом ЦК КПУ, фотографували на тлі синьо-жовтих прапорів. Товариство наше приєднається до Руху.

В цій ситуації ми, письменники, не можемо бути поза народним рухом. Я назвав би це об"єднання фронтом. Тепер, коли членів Товариства більше 10-ти тисяч - ця армія стала реальною силою, яка увіллється в народний рух України.

                              Х                         х                      х

Розказують, що вчора хор з Шевченкового села приїхав до Калуша. Зустрічати його вийшло майже все місто. Коли почався концерт, то в залі почулися дивні звуки: чах! чах! чах!  Хористи поперелякувалися, бо раптом увесь зал розцвів синьо-жовтими прапорами, які повистрілювали з ручок, як з парасольок. Такого земляки Тарасові ще не бачили, тому й спочатку перелякалися. Дівчатка й хлопчики в національних строях носили їм квіти, кожну пісню стрічали оваціями, розпродали всі квитки на підтримку музею Кобзаря. Хтось кинув клич, і жителі Калуша ще скинули 700 крб. на музей.

Приїзд придніпрянців викликав нове піднесення за Дністром. Наше місто, як і Львів, дуже революційне.

                              Х                           х                       х

Тішуся, що виходить книжка Ольги Стрілець, до якої я доклав немало праці, як і до попередньої, що вийшла у "Веселці". "Обпалена троянда"... Чи добре я назвав її? Чи була б задоволена назвою Ольга? Якусь там копійчину дістане дочка її Лариса. Ще з півроку до виходу збірки Лариса написала мені великого листа, в якому описує свою важку долю. Не візьму я  в неї жодної копійки з гонорару, хоч і потратився на передруки. Хай витрачу своє, та в неї,одинокої жінки з дитиною, не візьму. 

                              Х                           х                       х

Розказують, що в Києві на зібранні  Руху був з"явився і чорно-червоний прапор УПА-ОУН, але організатори НРУ розпорядилися, щоб його прибрали. Виходить, що 18 червня 1989 року на колишньому цвинтарі в Івано-Франківську був цей прапор.

У кожній справі є свій авангард; своя "золота серединка", бо вона має схильність прибиватися до найреакційнішого, до чорного. Золото  дуже швидко перетворюється в попіл. Це помічено не мною. Це спостерігали наші предки, які натворили легенд про закляті скарби, про чортівський блуд і т. д.

                            Х                           х                       х

      Народи, як і люди мають свою молодість, свій зрілий вік, старість і, очевидно, долю. Одним народам припадає розквітнути на зорі свого становлення, іншим - на середньому віку, третім - у старості. Не всім народам, як і націям, судився довгий вік. На шляху розвитку стоять пороги. Для людей - це хвороби. Один перелізе через низький поріг, а через високий не перейде. Загине під цим порогом, а інший подолає і найвищі пороги. Так і з народами. Один народ немовби не відчуває перешкод на шляху, рухається, а інший гине, нема в нього імунітету, втрачено опірність організму.

                              Х                             х                         х

      Війна - негативна селекція. Народ, який постійно веде війни, не має майбутнього, бо у війнах гине цвіт, після якого залишається голе дерево, гола земля, порожня колиска. Найкращих, найздоровіших, найвродливіших їла війна. На Запорізькій Січі не можна було одружуватись. А якщо піти далі? Хто ті відчайдушні кімерійці? Князі повбивали себе, коли народ не підтримав їх. Які то мали бути прекрасні витязі! Скільки гідності мали! А скіфи - сколоти? Який то мав бути прекрасний матеріал для майбутніх поколінь, а вони 28 років волочилися по Азії, сягнули Африки, а їхні жінки спали з рабами сліпими й народжували синів і дочок з рабською кров"ю. Ці сини сліпих рабів утікали не від меча, а від нагайки утікали. А ще тоді братовбивство почалося. Досить було братові увірувати у грецького бога, як його вбито  братом. І таке братовбивство точилося через усю нашу історію.

                     Х                            х                          х 

      Страшні не ті, хто розуміє, а страшні ті, хто не хоче розуміти. Тепер осуджують січових стрільців, стрільців галицької армії, бандерівців, але чи можна з висоти іншого історичного коліна ставити це у вину людям, кості яких згнили уже в землі, і які для себе не здобули ніяких благ.

     Для вирішення будь-якої проблеми треба мудрих людей, а не таких, які не знають і знати не хочуть, і чути не хочуть, а вважають, що все знають... Не мудрствуй лукаво, тобто не сумнівайся, якщо ти чогось не знаєш. Душевна опора, може, важливіша, ніж фізична. Людина із зламаною душею - це моральний паралітик. Душа, дехто каже, це від матерії, яку поки що не можемо зафіксувати, тільки людина людину фіксує. Але чи матерія це? На світі майже все взаємодіє в парі, то й душа має бути щось інше.  

 06.VІІ.1989.                    

З сьогодні на завтра купальська ніч. Тішуся, що в багатьох населених пунктах області підхоплено мій заклик організувати святкування Купала. Звичаї не повинні вмерти. Звичаї не девальвуються. 

      Учора Добрянського провідав у лікарні. В нього аритмія серця. Каже, що відчув це в Коломиї, коли той підлий Лалакін з Володимира почав ганьбити музей Гуцульського мистецтва в Коломиї:

І тут з Добрянським стався приступ. Ми вчора гарно поговорили.

     Потім з дружиною і Мілею Добрянською пішли до гаражів. У Добрянських є ще стара картопля, і ми взяли у них цілу сумку.

                          Х                        х                        х

     Помер генеральний директор "Прикарпатлісу" Василь Федорович Верес, якого Скиба зробив героєм соцпраці, а Скибу Верес просунув до Москви. Не дотягнув Верес півроку до пенсії. Все мав чоловік. Зробив ліс Вереса героєм, кандидатом, але смерть хабаря не взяла.

                           Х                          х                       х

    Тішуся тим, що Василя Мороза Громадський взяв до редакції "Прикарпатської правди". Я цього хлопця опікую вже 6-7 років, допоміг йому вступити до педінституту, послав на нараду молодих письменників, друкував. Сподіваюся, що з нього щось вийде. Веду переговори з видавництвом, аби видали його поетичну книжку.

                           Х                          х                      х

    Полегшало на душі. Маму виписали з лікарні, і Богдан повіз її до села. Я обдарував лікарів і медсестер. А тоді разом з жінкою пішли на Бистрицю, де я вперше поплавав. І стало мені легко і гарно. Гірська вода має в собі силу велику. Після того пішли на свято купальське до парку. Так багато людей не було тут ще ніколи. Хлопці дівчат кидали  у воду, дівчата сушилися коло ватри. Дуже тепла ніч. Ігрища. Завтра Купала на Бистриці Золотій, а післязавтра в Галичі на Дністрі. А по всій області купальські свята цієї ночі. Не знаю, як колись оцінять мою діяльність на посаді голови Товариства української мови, але оце, що цілу ніч місто співає, вся область співає, це заслуга моя і моїх колег.

                             Х                       х                    х

     У Львові вийшов перший номер газети "Віче". Продають всюди, по поїздах. Є тут про те, що побили Романа Гладиша, і різна інформація.

     Тепер я здогадуюсь, чому у нас шумлять, що мене і мого сина заарештовано. Виявляється, що 18.VІ.89 р. частина демонстрантів з лозунгами і плакатами з цвинтаря пішла під тюрму "визволяти" Січка Василя, якого закрили на 15 діб за організацію демонстрації в Долині 11 червня. Підійшли тисячі під тюрму. Міліція стала зі щитами і кийками в три шеренги вздовж стіни. Демонстранти почали вимагати, аби випустили Січку.

Кричали Полоніну, завідувачу адмінвідділом обкому, який там був:

     Полоніна не слухали, бо вже тисячоголосо кричали: "Пушика! Пушика! Випустіть Пушика!"

      Сидів Січка, але люди не знали, хто такий Січка і за що сидить, а ось Пушик - знаний письменник, та ще міг стати депутатом. Одним словом, юрба "визволяла" Пушика. А через день-два вже область гомоніла, що посадили Пушика і його сина, хоч сидів Січка і його син Василь...  

   09.VІІ.1989.                 

 Назріває велике лихо на землі, і головними злочинцями будуть технократи. Як можна було підписувати угоду на будівництво в Калуші хімічних підприємств на 200 млн. крб.? Лисіють діти, отруєна земля й Дністер. Яремійчук вернувся з поїздок по Сибірах. Підбиваю його на створення "Зеленого світу" в Івано-Франківську. Треба щось робити з навколишнім середовищем.    

    10.УІІ.1989.                     

До обіду працював. Тоді пішов по журнал "Соціалістична культура" № 7, в якому надруковано мій матеріал про квартет "Легінь" і кольорова фотографія на обкладинці журналу.

     В редакції мені сказали, що мене розшукують з обкому, і я пішов туди. Виявляється, в обкомі зібралися прокурор області Андріуца, начальник управління внутрішніх справ Паньков, секретар обкому Полонін, Куравський, Трофанова і ще інші чиновники. Виявляється, що то реакція на той лист, з яким ми звернулися до обкому про переслідування інтелігенції і про витримку під час мітингу. З великої групи авторів цього листа були тільки Арсенич, Головатий, Ханегар і я. Зате розмова вийшла гостра. Я виклав усе, що накипіло на душі. І за Добрянського вступився, і за коломийських оштрафованих, і за членів Товариства, і за Гладиша, і за Чучука, і за себе.

Дещо цікаве я почув і від чиновників. Виявляється, що після мітингу до магазину грамплатівок зайшла пара немолодих людей, питали чи є українські пісні. Вони запитали, чому вона не розмовляє українською, і чоловік цей довго не дискутував, а вдарив її чимось твердим по обличчю. Тепер міліція шукає тих, хто побив. Правда, хто побив Гладиша, міліція чомусь не шукає. Головний поліцай області запевняв, що вони не організовували напад на Гладиша.

"Прикарпатська правда" опублікували мою статтю "Дивлюсь я на назву...". Стаття має сильний резонанс. Вдалося казати те, чого не говорилося раніше, бо не можна було опублікувати.

 х х х

Великий гомін про події недільні в Івано-Франківську. Серед ночі начебто зарубіжні радіостанції передавали, що в демонстраціях і мітингах взяли участь 100000 людей. Гадаю, що цифра ця завищена.

Коли львів'яни верталися додому, то попросили іванофранківців, щоб провели їх до поїзда, бо не довіряли миролюбному настрою місцевих властей. Їх проводили вулицями. А потім на вокзальній площі гуляли хлопці з прапорами. До них підходили:

 - Що це в тебе таке?

 - Це грузинський національний прапор.

 - А в тебе?

 - Литовський національний прапор.

 - А в тебе?

 - Естонський.

Для когось це, може, малозначні деталі, а я вбачаю в цьому одну прикмету часу: всі нації СРСР хочуть правди. Рух національний глобальний. Начебто в Казахстані знову рух.

 х х х

Завгородній - козинський сотник, мав сильний бункер у селі Козині. НКВС мали свою "циганку" в селі, що доносила. В господаря Сови було весілля, чи гостина. Завгородній пив зі своїми хлопцями, а вартовий стояв. Опергрупа зняла вартового зі стійки й увірвалася до хати, де був Завгородній зі своїми. Не хотіли здаватися, не хотіли починати бій у хаті межи гостями.

 - Не хочеться гинути ні нам, ні вам! - сказав Завгородній.

 - То розійдемось.

 - А як? Ми почнемо виходити, а ви нас перестріляєте.

 - Давай так: один ваш виходить, а один наш. Тут є передні й задні двері... Виходимо узадгузь. Ми з тобою виходимо останні.

А надворі глибочезні сніги. Відчинили передні й задні двері... Виходили взадгузь енкаведисти й бандерівці, падали в сніг. А тоді шкварнули з автоматів. Почався гострий бій у глибоких снігах. Отак розійшлися... з боєм... То був 1946-й рік.

 х х х

 Коло Войнилова жили два брати. Один пішов в УПА (бандерівцем став), а другий пішов у міліцію. Той, що служив у міліції, щоб довести свою вірність режимові, вислідив, де ховається брат, убив його, відрубав голову, поклав у мішок і приніс до району.

 А дехто вражений жорстокостями Риму. Зблідне все і всі, коли висипати з мішка таємниць усе, що пережила моя Україна.

 х х х

Напередодні Зеленої Неділі у Грушці на високому дереві, на цвинтарі, хтось вивісив синьо-жовтий прапор. Ціле село виходить на могили померлих, і місцеві керівники не знали, що робити. Голова сільради говорив: "Я його там не вивішував і не полізу знімати!" Нарешті підмовили якогось, щоб той прапор зняв, а голова грушківської сільради Тлумацького району замкнув його до сейфа чи до шухляди.

 х х х

Уже в Івано-Франківську студенти носять синьо-жовті прапорці на комірах піджаків. І в той же час складають списки по інститутах і підприємствах тих, хто був на панахиді й мітингах.

 Сьогодні йде розбір за участю всього партапарату і верхівки. Переляк великий. Але навіть росіяни захоплюються витримкою, культурою і тактом організаторів. Герасим Павликов пережив переляк і каже: "А ти знаєш, якщо можна було сподіватися провокації, то з боку міліції та властей наших".

 Федорчук відважно ходив по цвинтарі й казав, що мітинг не санкціонований, платитимуть штраф у розмірі 300 крб. і оплатять вартість "витоптаної травички". Сказали, що заплатять.

 Цікаво, що перед неділею збирали наради, проводили інструктажі. В інститутах українців намагалися зайняти роботою, а росіян погнали на мітинг. Так з української філології педінституту не брали нікого, а з російської мови і літератури погнали. Федорчук їм і активістам радив:

 - Коли мітингуючі будуть кричати "Слава!", ви кричіть "Ганьба!" А коли кричатимуть вони "Ганьба!", то ви кричіть "Слава!"

 Панахида почалася раніше, як планували. Львівських священиків переарештували, прорвався лишень Гаврилів. Панахиду він розпочав раніше. Коли почався мітинг, начальник управління КДБ наказував розійтися. Врубали на цвинтарі народну музику й народні пісні. Почали говорити виступаючі.

 - Ганьба! Ганьба! - закричали.

 Але росіяни не вміють вимовляти "г", і виходило в Павликова "Ґаньба!"

 - Та не "ґаньба", а "ганьба!" - поправляв Федорчук Павликова.

 "Слава Україні!" - вигукнули. Тут група зриву мітингу хотіла кричати "Ганьба!", але схаменулися, що Україну ганьбити не можна. І в цей час через голосники Ніна Матвієнко заспівала пісню про Україну (розраховували українськими піснями заглушити голоси виступаючих), а тут таке співпало: "Слава Україні! Самостійність Україні!" Викриків "Ганьба!" не було...

 Тоді вигукнули: "Ганьба сталінсько-брежнєвській кліці!". Мали кричати за інструктажем "Слава!", але... Зірвалося...

 На приладобудівному заводі виготовляли контрлозунги: "Геть демагогію! За працю!" Ще всякі... З цього ж заводу Марко Путько тримав синьо-жовтий прапор. Прапорів було більше 20, лозунги.

 х х х

 У Китаї відбулося щось жахливе. Війська розстріляли повсталих студентів у Пекіні. Китайці голодували, а тепер наїлися і почали вимагати демократизації. Їх солдати розстрілювали. Це ще один крок до загибелі комуністичних ідеалів, а, може, й системи соціалістичної. Оці старі правителі тримаються зубами за владу і йдуть на все. Китайський Ден Сяо Пін, здається, наші Брежнєв, Андропов, Черненко, Щербицький, Хонекер, Чаушеску... Та невже народи не бачать, що потрібно обмежувати владу твердими законами, щоб змінювалися перші особи так, як американські президенти.

 х х х

 Сьогодні телефонували з прокуратури. Виявляється, що нашому зверненню дали хід тієї ж ночі. Воно з обкому пішло до міськкому, його зачитали перед активом, що науково-творча інтелігенція просить мати витримку, не чинити насильства, щоб не спровокувати лихо. Врахували і звернення Добрянського на зборах активу. І хоч дичіли вони, але заяву довелося вислухати, як і весь виступ. Сьогодні у "Прикарпатській правді" нема ні слова з того, що сказав Добрянський, але наприкінці звіту є один абзац: " Учасники зборів піддали критиці деякі твердження виступу П. К. Добрянського, як поспішні, не обґрунтовані". Все в іванофранківському дусі і варіанті. Але боятися Добрянському нічого. Все, що ми написали, прозвучало і пішло в народ. Люди почули, знають, рознеслося сказане, та, зрештою, на пропозиції треба реагувати.

 В нашому листі до обкому напередодні мітингу фігурувало те, як на мене були напади міліції, як Попова, викладача педінституту, посадили в день виборів, як Гладиша побили. Сьогодні телефонував Мартинюк з прокуратури, що той лист уже в прокуратурі. Розбираються.

 24.VІ.1989.

Крикуненко організував автопробіг по західних областях України і мене запрошував до Рівного на понеділок, але я відмовився їхати. Хоч варто би побувати в Рівному, Луцьку, Львові.

Моя і Добрянського жінки збираються на 4 дні до Угорщини. Тепер такі короткочасні поїздки, де поєднується культурологічна програма з придбанням барахла, стали популярними в нас.

 х х х

 Серед росіян і тих, хто себе скомпрометував у повоєнні роки, ширяться найнеймовірніші чутки. Вже гомонять, що по лісах будують таємні схрони, де начебто складають зброю і продовольчі запаси.

 Сьогодні з рибалки йшов колишній опер по боротьбі з бандитизмом і говорив, що Січка з Долини обов'язково або в аварію потрапить, або з лікарні не вийде, або ще щось з ним станеться, що він вихованець Шептицького, був у лісі, двічі сидів, має в швейцарському банку капітал великий на рахунку. Хотів виїхати за кордон, але його не випускають за межі СРСР. Батьковим шляхом ідуть і сини.

 х х х

 ЗАВГОРОДНІЙ з Козини - сотник УПА. Мав до 30-ти років. Хата його батьків стояла на горі. Вбили його за Дністром, десь поблизу Водників. Ішла опергрупа і побачили на подвір'ю боївку Завгороднього. Дід пас корову і його запитали, хто то є на подвір'ї.

 - Там діти бавляться...

Але опер приклав до очей бінокль і побачив вартового у німецькому мундирі й сказав оточувати село. Зав'язався бій. Завгородній відступав з ручним кулеметом через городи. Але городи від городів були відділені колючими дротами з окопів періоду першої світової війни. Він зачепився за дріт і, коли падав, ручним кулеметом стукнув об землю, й кулемет вистрілив. У цій опергрупі був грузин-здоровило й, моментально зорієтувавшись, кинувся туди, і поки Завгородній випутувався з дроту, прикладом розчерепанив сотникові голову. Його скрутили, забинтували йому голову, поклали на віз.

 - Живого ви мене не довезете! - сказав і якось зірвав з голови пов'язку.

 Він помер на возі від втрати крові. До станції довезли вже мертвого. Що тільки не переживав мій край за свою історію!

 х х х

 Тепер багато суперечок про національну символіку. Синьо-жовтий прапор тлумачать, як єдність духу (небо, Бог) і матерії (земля, пшеничне поле); одночасно це й народження сонця (схід - синє) і його вмирання (захід - жовте). Тризуб - єдність світобудови (небо, земля, підземний світ). До козацького малинового прапора тепер ставляться інакше. Це він був спочатку, а потім став прапором Великої французької революції (цікаво, що Пилипа Орлика син став французьким генералом і графом). А потім червоний стяг прийшов до нас у революцію 1905 і 1917 років. І козацька республіка проголосила такі лозунги, як свобода, рівність, братерство; це ідеї Запорізької Січі пізніше вилилися в свободу слова, друку, совісті. На цьому світі ніщо не зникає і не виникає; воно у вічному русі, як матерія, так само й ідеї.

 х х х

 Яка то страшна сталінська доба!

1952-й рік. Із Львівського університету виключають Миколу Артемовича Ратушняка за те, що він сказав, що Христофор Колумб відкрив Америку. Треба було казати, що російські козаки відкрили. Треба було говорити, що Вольтову дугу відкрив Петров. І не зважали на те, що дуга Вольтова. Симптом Бромберга називали симптомом Бромберга-Щеткіна. І не було відкриття наукового, до якого б не долучили ім'я російського вченого чи лжеученого. А нині дивуються, де брався російський шовінізм?.. Де взявся націоналізм?..

 х х х

Увечері з Яремійчуком ходили-гуляли парком і зустріли одного міліцейського начальника. Він сказав, що готується якийсь суворий наказ про несанкціоновані мітинги і демонстрації. Виявляється, що вчора демонстрація була під обкомом і облвиконкомом, аби випустили з тюрми священика (то не Гаврилів сидить, а якийсь із Вовчинця), а завтра будуть демонстрації і зібрання в Галичі, Калуші й Коломиї. Знову начебто приїдуть львів'яни. Насторога у влади велика. Ми сиділи з Яремійчуком у дворі, а якийсь кущами ліз. Очевидно, що нюхач. Мене вже бісить, коли бачу оцих нероб, які заробляють копійки на учених і письменниках.

 х х х

 Виявляється, що коли у нас був отой мітинг і демонстрації, то виходили на Київ і Москву. З Медведєвим радилися, що робити, і той сказав не чинити насильств, дотримуватися етики й дисципліни.

Ходять чутки, що саперні лопатки і гази мали бути у Львові, але тбіліські події випередили цей акт, і Львів не постраждав.

 25.VІ.1989.

Не поїхав до Рівного, не поїхав до Кіцманя на конкурс "Червона рута" і на весілля до Воробія не поїхав - працюю. Так можна проїздити й просвистати все життя, а мені вже 46-й. Дуже багато часу в мене вкрали друзі, армія, бідування-сирітство, тяжка брежнєвська доба, поневіряння, журналістика. Був час такий, який легше було перебути в тюрмі, ніж на волі.

 х х х

 Я сьогодні носив матері вечерю до лікарні і йшов через центр міста. А там, виявляється, Галина Турелик зі своїми агітує за тираж газети "Комсомольський прапор" з нагоди Дня молоді. Щось там промовляли, а потім концерт вперемішку з "афганцями" був. Галина вела програму, Фіголь її чатував, і Нелька Стефурак зі своїм Шевчуком були там, та повтікали, коли я підійшов до молодих журналістів. Соромно обидвом, що порозпускали про мене різні плітки й чутки.

 х х х

 Сьогодні в лікарні почув, що серед ночі привезли пораненого кулею чоловіка, а другий пробитий викруткою. Ці люди начебто брали участь у мітингах і демонстраціях. А,може, десь прапор вивішували? Виходить, що в нас є жертви. Начебто вчора була демонстрація під обкомом, і сьогодні багато жінок сиділо посеред міста, коло пошти, і начебто в Косові, Коломиї, Галичі й Калуші сьогодні мали відбутися мітинги й демонстрації.

Якийсь шофер розповідав, що тиждень тому в місто транспорт не пускали, а випустили автобус з міста об 11 годині. Через Галич їхав поїзд на Івано-Франківськ, і з вікон розвівалися синьо-жовті прапори, які виставили львів'яни.

Греко-католицьких священиків начебто поарештували. Міліція і КДБ пасли ще одного в Івано-Франківську, щоб заарештувати й не допустити до людей на цвинтар. Але він у спортивній формі вискочив на город, городом кинувся в іншу вулицю, де чекала вже машина. Він забіг у ту машину, переодягнувся в свою реверенду і приїхав на цвинтар. А міліціонери й кадебісти чекали на нього коло хати, в якій він мешкає.

 Росіяни страшенно перелякані тим, що відбувається на Україні. І не тільки росіяни.

 х х х

 В "Известиях" є стаття про Узинські події на Мангишлаку (рік тому цю область злили з Гур'євською). Виявляється, що серед багатьох вимог казахи хочуть перейменувати місто Шевченко в Актау (здається, що це Білий Лебідь). Казахи виганяють з міста вірменів та інших кавказців. Алмаатинські події мають продовження. Якщо додати сюди Фергану, Ашхабат, Тбілісі, Карабах, Молдавію, Білорусію, прибалтійські республіки й події в самій Росії, то все це говорить про те, що пленум з національного питання повинен бути не таким, як попередні пленуми. Я гадаю, що Росія змушена і на Україні трохи попустити віжки, щоб не стався великої сили вибух. Шароварний патріотизм для властей не страшний. Зроблять дещо.

 А тим часом молодь набирає в свої легені озону. На мою думку, Хрущов з більшим тріском ламав культ Сталіна, але тепер пішли перетворення глибше. Нині національне питання гостре, як бритва, і гласність нині більша, ніж тоді. Правда, ламка бюрократичного апарату відбувається кількома заходами, а нині цей апарат практично ще не ламаний.

 27.VІ.1989.

Сонячні дні настали нарешті. Вчора я впорядкував книжку вибраних поезій для "Дніпра".

Підготував добірку віршів своїх для "Прикарпатської правди", провів правління Товариства української мови, оглянув Арсеничеву виставку різних матеріалів, яка відкриється в музеї сьогодні. Зустрів Фіголя Михайла, Фічору з ленінградським професором Беловим, і ми, розмовляючи з ним, пішли до Гуменного в майстерню, де був і Василь Корпанюк; потім зайшов до Добрянського, з яким вечеряли й розмовляли до опівночі. Вдень, правда, Юзва з Дорошенком заходили до Спілки. Дорошенко нібито схвильований тією війною, яку ведуть проти мене Стефурачка й Шевчук, утягуючи в орбіту Слоньовську, Турелик. Рознюхали, що Добрянський хоче йти на пенсію і рвуться до влади. Одні, місячи мене в бруді, Дорошенко співчуваючи.

Спочатку Андруховича вони виставляють уперед, а я оце читаю другу збірку "Середмістя" і стає мені сумно, бо не бачу я нічого великого у тому віршуванні. Так можна заримувати геть усе. Зрозуміло, що Андрухович розумний, і я сподіваюся, аби саме такі хлопці брали Спілку в свої руки, але на сьогодні то дуже ризиковано Андруховича рекомендувати керівником Спілки. Він іде на вищі літературні курси. Гадаю, що там він зрозуміє немало. Прикро, що юний поет сприймає мене за свого ворога. Ворог йому Стефурачка, яка відчуває свою бездарність.

 х х х

 А тим часом, поки проти мене ведеться війна, я кинув клич, аби збирали підписи проти затоплення козацьких могил у Берестечку, заодно збирають підписи за державність нашої мови, частину передали нині до Києва. Борис Олійник став заступником Голови Ради національностей Верховної Ради СРСР. Це немала подія. Гадаю, що тут він користі принесе більше, ніж у Народному русі, який поки що дитя мертвонароджене. Білоруси поїхали до Литви у Вільнюс і там створили Народний Фронт Білорусії. Очевидно, що Україні теж потрібен саме фронт.

 А російська "Память" організовує "поход" під Полтаву на честь 280-річчя битви зі шведами. Фонд культури обмундирував у тодішні строї, а на козацьку одежу "не вистачило" грошей. Шовінізм діє. Мабуть, невипадково журнал "Україна" надрукував прекрасну розповідь про Івана Мазепу та його вірші, де пісня є "Ой горе тій чайці". Невже і на цей раз українці будуть спокійно дивитися на цю виставу?

 28.VІ.1989.

Почалася розправа над студентами. Тим, хто був на цвинтарі на мітингу чи якось інакше висловив свій патріотизм, на сесії ставлять незадовільні оцінки, щоб виключити з інститутів.

 х х х

 Львів'ян, які їхали до Коломиї організовувати подібний мітинг, до міста не допустили. Ходять чутки, що поїзд зупинили в полі, міліція перепинила машини і т. д.

 х х х

 Потелефонував секретар міськкому Федорчук. Боротьба за школу №23, гадаю, завершиться успішно. Мої листи начальство дістало, "дотримуються думки", щоб школа була українською. Добре, що Борис Олійник став великим начальником. Я тепер ним лякаю міське і обласне начальство - діє ефективно. Каже Федорчук, що дістає анонімки: "Якщо зробите школу російською, буде вам новий Карабах!" Очевидно, що хтось із робітників написав, бо підписано "жителі міста". Моє головування в Товаристві забирає весь вільний час і взагалі весь час.

 х х х

 Греко-католики, які проводять у Москві демонстрацію, телефонували до Раїси Максимівни Горбачової у Фонд культури, аби дозволили їм мати на Західній Україні свою церкву, і вона їм пообіцяла. Громницький приїхав з Москви, здається, і обурювався:

 - Да кто она такая? Церковь разрешает!

Сьогодні в телефонній розмові з Федорчуком Ярославом теж прорвало першого секретаря міськкому:

 - Це, що Раїса вмішується в державні справи, - погано для країни.

Виходить, що партійно-господарський апарат уже пройшов відповідну обробку, якщо по телефону перший секретар міста осуджує діяльність Горбачової.

 Щодо греко-католицької церкви, то від оцього розколу між нею і православною церквою український народ не виграє нічого. Рим не визнає греко-католицької церкви, а єдина автокефальна церква - то вже інша річ. Грузини, вірмени мають свої автокефальні церкви, а українських автокефальних усього 16 чи 18 церков, але їх буде тисячі. Правда, згодом католики з православними можуть утворити автокефальність. У боротьбі за українізацію греко-католики позитивну роль відіграватимуть, впливатимуть і на православних. Кажуть, що Ростислав Братунь голодує в Москві разом з жінками й попами. Оцей Ростислав - особа дивна. Колись він був референтом ОУН, потім крайній сталініст у своїй творчості, згодом на Іваничука організовував пасквілі, звинувачуючи його в націоналізмі, за Івасюка Володимира зняли з голови Спілки, а тепер пробився в депутати на спинах Товариства Лева та інших неформалів. Я не зміг би отак жити, отак вертітися, як Ростик. Біда, що в літературі слід його малопомітний.

 х х х

 Іде викладач з педінституту Сілецький:

 - Як ваш усусус?

Він бачив Тараса у військовому обладунку і назвав українським січовим стрільцем. Усусуси шмаркаті.

 х х х

 До Товариства мови я залучив тисячі членів. З Михайлом Степановичем Овчаром з Єзуполя ми познайомилися в Шешорах в профілакторії. Працює в Івано-Франківському відділі Укрзахідінтері. Підійшов до мене, і я сказав: "Створюйте осередок Товариства української мови". І він створив, приніс документи. Інколи досить було переговорити на вулиці, і все горіло.

 Х х х

У різні організації Спілки художників розіслав умови ІІІ туру конкурсу на пам"ятник Іванові Франкові. Бачу, що чиновники роблять усе, аби конкурс зірвати. Через Арсенича до Києва передав підписи прикарпатців за те, щоб українська мова була державною. Десятки тисяч підписів зібрало Товариство мови. Тепер починаємо кампанію проти затоплення козацьких могил у Берестечку атомною електростанцією.

 Х х х

 Я втомився вже воювати. Підлі і фальшиві дружки тільки й думають про те, аби урвати ласий шмат, але ніхто не підставить свою голову, ніхто не відстоюватиме принципову позицію. Добре, що хоч Добрянський є однодумцем, і з моїми ідеями та думками відчайдушно йде на трибуну, говорить. Багато робить Арсенич у Товаристві мови.

 30.VІ.1989.

Не виспався, бо опівночі після чотириденної поїздки до Угорщини вернулися моя дружина, її племінниця, Добрянського жінка. Купила магнітофон, дітям якогось барахла, подивилася, як люди живуть у Європі.

 Зустрів ректора Кононенка. Сказав, що школа № 23 буде українською. Виходить, що наша боротьба недаремна. Як би то вже там не було, але мене начальство обласне й міське не ігнорує, до листів і усних слів дослухаються. Найбільше вплинула погроза, що 12000 членів Товариства української мови вийдуть на мітинг, якщо школу зроблять російсько-українською.

 По республіканському радіо почали читати мій роман "Галицька брама". Артист Козак читав сторінки з роману, а я слухав і терпло тіло, бо дуже перекручував слова, наголоси. Треба сидіти поруч і поправляти.

 Х х х

 Подарував мені Довган свою першу збірку. Прочитав і її, і Андруховичеву. Андрухович, безперечно, і сильніший, і мудріший, і цікавіший, але теперішнім хлопцям бракує поетичного кисню. Розважливі мудрагелі без вогню.

Учора і сьогодні холодно, хмарно. Я бігаю до матері в лікарню - ношу їду. Вчора їй було легше, повечеряла. Возили на японський апарат "Луна". Підозріння різні, діагнозу точного нема. Хвороби материні пригнобили мене на два роки. Добре, що не згодився на операцію серцеву. Рік мати прожила, а могла й не перенести втручання ножа в організм.

 х х х

 Провели раду Товариства української мови імені Т. Шевченка. Я виголосив доповідь про стан з вивченням мови в дитячих садках, школах, профтехучилищах, технікумах, вузах. Дуже добре виступали члени ради. Шулепа зробив повідомлення з інших питань, прийняли звернення, різні ухвали. Йде великий наступ і на наше Товариство, і ми наступаємо. Це особливий момент в історії не тільки українського, але і всіх народів, що населяють СРСР і соціалістичну систему. Зараз особливо боремося за те, щоб у школі №23, яка здається під ключ цього року, не було російських класів, проти повернення області старої назви, за україномовний режим. Ми вже добилися немало, хоч Товариство діє недовго.

 х х х

 Сьогодні на раді Товариства виступила Маланій з Калуша, що в Долині й Калуші лисіють діти так же само, як і в Чернівцях. Сьогодні в "Прикарпатській правді" спростування, що причина інша, що нічого спільного з Чернівцями це не має. Я гадаю, що це чергова брехня. Ні словом не обмовилися про радіоактивне зараження, коли стався в Чорнобилі вибух, сильніший у 2,5 тисячі разів, ніж у Хіросімі. Чому ж тоді облисіли кури, зубри і дикі свині?

 х х х

 Закінчився з'їзд народних депутатів. Такого ще не було ніколи. Але Горбачову вдалося провести до влади далеко не прогресивних діячів. Не знаю, як далі ітимуть переміни, але тепер становище катастрофічне в економіці. Гадаю, що аж тепер підуть на реформу.

 х х х

 Олжас Сулейменов навів жахливі факти по Семипалатинській області, де атомний полігон. Виявляється, що там випробовували бомби в атмосфері, а тепер випробовують під землею. Налічується десь 2,5 тисячі вибухів. Виявляється, що рівень радіоактивного зараження дуже високий. Майже щороку в атмосферу виривається радіоактивний газ. Дітям з носів тече кров, бувають інші ознаки захворювань. Коли іноземці заміряли на Семипалатинській зоні рівень радіації, то жахнулися. Сулейменов спостеріг дивну закономірність. Бомбу творив геніальний Курчатов, а відповідав за неї кат Берія. Те, що Берія нечистий, то факт, але і Курчатова неможливо назвати святим. Опромінений Курчатов помер, а Берію розстріляли.

 х х х

 О 2-ій годині ночі спецмашина спецрозчином миє вулицю Шевченка, хоч удень падав дощ. Очевидно, що на Ровенській АЕС справді була аварія, або ж Чорнобиль дихає далі. Чому саме опівночі проводять дезактивацію? Кирилюкова жінка сказала, що померла мала дитина, але поставили діагноз, що гостре респіраторне захворювання. А дитину цю привезли з Прип'яті, лікували від опромінення.

 Що буде з нами? Чому саме Україна має витримати на собі ще одне жахливе випробування?

 12.VІ.1989.

Вчора брат Богдан з жінкою приїжджали, провідали маму в лікарні, а після того я їх запросив на виставку творів Опанаса Заливахи. Взяли й дітей. Був там і Заливаха-страждалець. Якийсь поляк хоче взяти його виставку до Варшави. Зрозуміло, що Заливаха - явище небуденне.

Йому - 65. Багато літ пішло на тюрми. Він довше сидів, ніж мешкав в Івано-Франківську. Приїхав сюди 1962-го, 1965-го вже сидів. Цікаво те, що чоловік Олександри Синиці арештовував його і садив до тюрми, а тепер Синиця приводила Петра Кравчука з Канади на цю виставку. Парність! Парність! Гарно написав про виставку старий Іванців Денис, художник. Ця виставка - друга. Перша була 1963-го року, але діяла тільки два тижні. Погромили її після пленуму з ідеологічних питань. Формалізм, абстракціонізм, націоналізм - ось якою була оцінка догматиків. Ця виставка в значній мірі й стала приводом до арешту Заливахи. Я вчора з ним познайомився, хоч на відстані ми були знайомі. Я навіть вів переговори зі Спілкою письменників, щоб там організувати виставку творів Заливахи, й Таран Анатолій дав згоду, а тим часом саме життя повернуло так, що Львів організував виставку. Прийшло визнання, партократичні окови впали. Жінка, що наглядає в музеї, розказувала мені, що перед відкриттям виставки приходили з КДБ, і розтлумачував мистецтвознавець їм, що є що на полотнах Заливахи. Коли вернувся з тюрми Опанас Заливаха,то без роботи ходив. Узяв його один начальник з торгівлі, але змушений був щоденно телефонувати в КДБ, коли художник приходив на роботу і коли ішов з праці. Його супроводжували тіні.

 х х х

 І я під постійним наглядом. Інколи так розсерджусь, що підходжу не раз до "стовпчика" в кросівках (це їх так узувають, щоб швидко бігали) й запитую: "Як служиться?". Вчора пас мене недавній солдат з Коропця. Колись він їхав зі мною в купе одному зі Львова, а тепер - нюхач. Служба зовнішнього стеження. Як тільки хтось приходить до мене, чи приїжджає, вже нюхач у спортивному є, або машина під хату під'їжджає. Вчора їхав до Жовтня (Єзуполя) на великий вечір, який організував осередок Товариства української мови. Зробили платний вечір, аби кошти перерахувати на рахунок нашого Товариства. Я читав поезії, розповідав про діяльність нашого Товариства, потім був прекрасний концерт. Не сподівався, що так скоро повиучують вірші напам'ять з моєї добірки, яка у "Вітчизні". Люди мають великий нюх. Уже багато перестрівали мене й дякували за ці вірші. Довго чекали вони друку, багато вистраждав я за "Козака" ("Не пийте, хлопці!"). Вчора зі сцени читали "Сагайдачного" і цей вірш, співали "Пісню про матір". А хлопчики слідкують.

 ЧЕШИБІСЬКИЙ ЕТЮД

 Костьол і кляштор. У кляшторі, що над Дровничем-потоком, який витікає з нашого лісу, тепер - лікарня, а по війні розміщувалося НКВД. У підвалах катували арештованих. В костьолі ХУІ століття тепер склад штабу цивільної оборони. Там начебто похований Потоцький, який помер у татарському полоні (його передав татарам Хмельницький). Розповідають, що підземні ходи прорито з костьолу й до палацу Дідушицького, де тепер санаторій для хворобливих дітей. ...І ще коло костьолу і кляштора росте висока й крислата липа. Під ту липу привозили вбитих бандерівців і виставляли напоказ, аби люди серед трупів впізнавали своїх чи знайомих. Ніякого знаку, лиш липа. А коло палацу пана Дідушицького, де нині дитячий санаторій, що дихає викидами з ТОСу, пам'ятник, на якому написані імена тих, що загинули за встановлення радянської влади. Серед них є і Лука Паркулаб, брат Василя Паркулаба. Це місце, де жив пан, було колись замчиском з валами, млинівкою обводнене місце, з ровами, і льохи там збереглися, керамічна плитка.

 А за Бистрицею, де ліс Гнилий Кут, є ще Біла дорога. І розповідають, що зліва, де ота дорога, запалася церква. Очевидно, що й там було святилище дохристиянське. Треба на довше приїхати до Жовтня, все дослідити.

 х х х

 Я ніяк не міг збагнути, чому конференцію Товариства української мови вирішили проводити не в Долині, але у Вигоді. Я туди послав художника Миколу Яковину.

 І ось сьогодні дізнався, що в Долині відбувся грандіозний мітинг з демонстрацією. В Болехівському лісі була ракетний майданчик, де тримали стратегічні ракети в підземних колодязях. Згідно угод з Америкою по ОСО-2 ці ракети вивезли і додумалися, аби ці підземелля використати для захоронення радіоактивних відходів. Кажуть, що з Делятина возять чи хочуть возити ці відходи. Я гадаю, що задумали звозити з багатьох місць. Можливо, що такі ж самі радіоактивні відходи розсипали в Чернівцях. І ось люди вирішили провести мітинг коло пам'ятника Леніну. Їм не дозволили цього зробити. Заарештували Січку старого. Тоді син цього Січки очолив демонстрацію. Зібралися коло пам'ятника Тарасові Шевченкові. Жінки кричали, що хочуть народжувати здорових дітей. Власті начебто пообіцяли, що могильника не буде.

 Ось чому вчора пас мене хлопець з Коропця. Я ж член екологічної комісії. Мушу виходити на начальство, щоб могильник не робили.

 х х х

 Був я сьогодні в обкомі партії, в облвиконкомі, в облздороввідділі - збирав матеріал для статті. Діти справді лисіють, але облисіння не таке, як у Чернівцях. Є всі підстави думати, що це наслідки чорнобильської аварії. Долинські події трохи не такі, як оце я описав вище. Йде велика боротьба, щоб Гошівський греко-католицький монастир не був православним, де ігуменом зробили вже якогось росіянина. Тут сильний рух за відновлення уніатської церкви. В Москві безперервно голодують українці-галичани, щоб добитися дозволу на створення греко-католицького єпископату.

 Революційною Долина стала тому, що Любачівський, вихідець з Долини, став кардиналом при Войтилі - папі римському, бо ж мати його Емілія з Долинського повіту, нібито полька, як і Любачівського.

 Тільки сьогодні я збагнув, що вчора в Долині була репетиція перед подіями, які мають відбутися 18 червня в Івано-Франківську.

 До Долини їхав греко-католицький отець Гаврилів. Священика цього заарештували. Поприїжджали львів'яни. Вони й очолили колону. В руках мали палиці. Скоро ці палиці спрацювали, як автоматичні парасолі: натискують на кнопку,й вистрілює синьо-жовтий прапор. Пройшли повз пам'ятник Леніну, пам'ятник Шевченку і рушили до міліції визволяти Гавриліва й Січку старого. Гавриліва випустили, а про Січку говорили таке:

 - Називайте нас бюрократами, або не називайте, але Січки в нас нема. Він сидить в Івано-Франківську, засуджений судом на 10 діб, і ніхто не має права його звільнити.

 Тоді колона під національними прапорами рушила до церкви. Озброєні гумовими кийками й щитами міліціонери (кинули кадебістів і міліціонерів з Івано-Франківська) чекали напоготові. Запропонувати тут Гавриліву відправити молебень. Тим часом в квартирі блокували Січка Василя - сина. Три дні він не виходив з хати, щоб його не схопили й не заарештували. Коли колона рушила в місто, він вискочив через вікно і кинувся до демонстрантів. Тут уже охороняла його дружина охоронців. Січка (тепер його пишуть Січко) свого добився.

 Щось подібне відбулося і в Калуші. Демонстрацію очолив другий син Січки. І ось 18 червня на зруйнованому цвинтарі в Івано-Франківську (в день Зелених свят) відбудеться панахида на зарівняних могилах січових стрільців. Правда, там лежали не тільки січові стрільці, але й польські легіонери. По області члени "Руху" розповсюдили листівки-агітки про цю панахиду. Сподівалися, що зі Львова приїде велика група священиків, членів Гельсінської спілки, з Товариства Лева, НРУ. Йде активна підготовка до Зелених свят і до цієї несанкціонованої панахиди, якої бояться в обкомі партії, як вогню. Безперечно, що будуть там прапори, тризуби, плакати, промови. З"їдеться багато людей з області й із сусідніх областей. Це мені розказали Новицький і Куравський. Я сьогодні з ними витримав війну за те, щоб школа №23 була повністю українською. Я навіть пригрозив, що місто вийде на демонстрацію. Новицький дуже щебетав, що приміщення Товариству мови виділено. Скаржився, що хтось з Івано-Франківська близько 23 години потелефонував у Міністерство внутрішніх справ до Москви, що Івано-Франківськ бурлить, скоро розгромлять обком, а ви чого спите там? Новицького підняли з ліжка: "Що там у вас? - Нічого... Трудящі відпочивають". Провокація була така...

 х х х

 У Києві зо два місяці тому відбулася конференція "Меморіалу". Збирали тоді ініціаторів, аби послати делегатів. Але після Києва ніхто й не думає, щоб створити організацію, яка б діяла. Одні бояться, іншим невигідно, а я вже сил не маю. А є про що говорити й писати.

 х х х

 В 1941-ому році в станіславській тюрмі було багато заарештованих. Тільки з Ямниці заарештували Василя Андрійовича Ребрика, Михайла Григоровича Шпільчака, Романа Миколайовича Якимечка, Богдана Дмитровича Дейчаківського, Володимира Семеновича Каравановича, Антона Станіславовича Войновського, Миколу Олексійовича Шпільчака, Пилипа Коваля. Усіх розстріляли, за винятком Б. Д. Дейчаківського, А.С. Войновського і П. Коваля. Їм вдалося вирватися з НКВС. В 1944-ому Дейчаківський і Войновський втекли за кордон, а Коваль пішов на фронт і не вернувся. Решта заарештовані постріляні, як вороги. На території тюрми були викопані глибочезні ями. В шестиметрову скидали розстріляних польських офіцерів, а в інші - стріляли українців. Деяких вивозили за місто, розстрілювали й ховали вище Загвіздя, в Дем"яновому Лазу.

 Коли до Станіслава ввійшли німці, повідкопували трупи. Почалося урочисте перезахоронення на цвинтарі по Радянській. З домовинами стояли від катедри, де була відправа, до цвинтаря. Домовини й домовини розстріляних. Поховали в братерській могилі, яку зарівняли, коли зносили цвинтар. Там, де була ця могила, з обох боків обставлена гробами убитих енкаведистів. Тепер сюди вулицю прокладають. Мабуть, що ніхто вже не встановить імен усіх розстріляних у 1939-41р.р., не кажучи вже про пізніші жертви. По війні лік вівся на тисячі й десятки тисяч.

 х х х

 Познайомився нині з Михайлом Миронюком, який досліджує назви сіл і міст. Він, бачу, живе небагато. Працює по архівах. Каже, що дістає пенсію - інвалід. Розказує, що в області виявив уже 25 сіл, які виселили в сталінські часи. Прикро, що не має чоловік вищої освіти, а йому вже 47 років. Тішиться тим, що Гордієнко наважився надрукувати його матеріал про те, як переселяли прикарпатців. Є люди на світі.

 х х х

 Телефонувала Дарія Ферлей з Коломиї. Каже, що оштрафували на 50 крб. членів Товариства "Поступ", які поклали квіти до пам"ятника Чайковському-письменнику і сказали там кілька слів. Це розцінили, як мітинг. "Поступ" не хотіли реєструвати, і вони влилися в "Рух". Тепер у Рогатині є "Дзвін", тут - "Рух", у Калуші Товариство мови назвали "Відродження" (осередок), і вони влилися в наше Товариство.

 Їздили члени Ради до Залукви на створення осередка. Раніше райком душив цей осередок. Вчителька, що деякий час була головою сільради (делегатка партконференції), написала навіть у КДБ на вчительку-ініціаторку. Тепер усе різко змінилося. Але на установчій конференції люди говорили, як знищено каплицю (ця жіночка доклала рук). Товариство створили в Залукві. Я захищаю коломиян.

 х х х

 Гомін про мітинг на цвинтарі, де були могили стрільців Галицької армії. Вчора телефонував зі Львова якийсь чоловік, чи то правда, що буде закладка меморіалу січовим стрільцям. Рознеслося по Україні. Обласне начальство перелякане. Гадаю, що в неділю великі сили кинуть в Івано-Франківськ. Можливо, що й корпус швидкого реагування буде. Правда, львівські проводирі теж готуються приїхати. Цікаво, що організатори мітингів і демонстрацій мають своєрідні загони самооборони. В Долині, в райкомі, Матвіїву з редакції "Прикарпатської правди" показували оригінальну зброю львівських "бойовиків". Між двома бетонованими стовпчиками є ланцюг, який демонстрант крутить у руці, щоб до нього з дубинкою не приступив міліціонер. Цей бетонний пропелер може й голову відсікти.

 Галичина вступила в новий період революційного піднесення.

 15.VІ.1989.

18 червня - Зелена неділя. Кардинал Любачівський (уродженець Долини, єпископ філадельфійський) проголосив її днем Січових Стрільців. Гомонить місто. З цього приводу й готується панахида, яка дуже налякала не лише обласні власті. Посторонко Іван Григорович, перший обкому, ще сьогодні тікає у відпустку, хоч тільки що вернувся з Москви зі з'їзду депутатів. Уся відповідальність лягає на плечі Новицького Євгена Антоновича, другого секретаря. Переполох. Очікують приїзду 5000 "гостей" зі Львова та інших міст. Іде агітація, що в Івано-Франківську на зруйнованому цвинтарі відкривають меморіал січовим стрільцям. Завтра велика нарада з керівниками підприємств і секретарями парторганізацій, аби робітники не йшли на цю панахиду. Сьогодні вже були різні наради, бо з книготоргу начебто повинні піти 10 "свідомих та ідейних" - сказав директор і парторг, бо коло театру "будуть націоналісти мітингувати".

 В обкомі чи міськкомі показували фільм про події в Долині. Каже Громадський, що страшно дивитися. Гадаю, що не одному йому страшно. Січка молодший мав там мегафон, священик М. Гаврилів правив серед вулиці службу.

Інший священик Ярослав Лесів з групою богомольців у Москві. В газеті "Московские новости" є фотографія, як навколішки на вулиці Горького моляться наші жінки й чоловіки на чолі зі священиком, тримаючи в руках плакат, що греко-католицька церква українська добивається визнання. Гадаю, що подія, яка має відбутися 18 червня 1989 року, у Зелену неділю, в Івано-Франківську, теж направлена на відновлення греко-католицької церкви.

 На нараді (розказує Громадський) говорили, аби не допустити кровопролиття. На афішах, що оповіщали про цю подію, писали "дітей не брати". Ця деталь говорить про те, що може бути сутичка.

 Сьогодні до Спілки приходив з КДБ і випитував мене і Добрянського про те, чи письменники братимуть участь, бо по області пішло, що письменники виступатимуть. Ми з Павлом тим часом підготували виступ на господарський актив - треба відвоювати 23-ю школу, аби була українською, не допустити новий цемзавод, відстояти ще дещо... Гадаю, що виступати на цій панахиді ні мені, ні Павлові не треба. Попереду важливіші завдання.

Сьогодні приїжджали до мене з Калуського району. Оскільки Матвеєв став всесоюзним арбітром і з депутатської посади його відкликають, мені пропонують знову балотуватись по Калуському територіальному виборчому округу до Верховної Ради СРСР. Депутатський мандат потрібний не тільки мені. Гадаю, що депутатська посада в наш час важить набагато більше, ніж виступ на мітингу. Одне говорити на міському цвинтарі, інше - на весь світ. Можливо, що піду ще раз у бій. Люди наші стали розумніші. Світ змінюється дуже скоро. Навіть Петро Кравчук не може зрозуміти того, що робиться в нас, хоч приїхав з Канади. А робиться перебудова. Ціла скала обламалася, і утворилося багато джерел, показалися різні пласти різних епох - від мертвиці сталінської до глею брежнєвського, до чорнозему нинішнього й корисних копалин. Все показалося! А нам орати, сіяти... Починається велике.

 16.VІ.1989.

"Прикарпатська правда" видрукувала велику добірку листів проти діяльності В. Січка. Цей Січко з Долини, вийшов з Української Гельсінської Спілки, яку очолюють Горинь, Чорновіл і ще хтось там (Стасів-Калинець?) і створив свій Український християнсько-демократичний фронт. Він- лідер, збирав підписи- пише газета. Заодно надруковано коментар про події в Долині, інтерв"ю із Соколовим, заступником прокурора, який попереджує, що за мітинги й демонстрації - штрафи й ув'язнення. Зрозуміло, що це засторога перед недільною подією...

 х х х

 "Ч У М А"

 Виявляється, що ніякої чуми на Снятинській птахофабриці нема, що це тільки причина, аби обмежити в"їзд людей з інших областей на неділю. Тому й надрукували таке в газеті "Прикарпатська правда".

 Боже, Боже, яка дурна провінція і які дурні керівники! По всіх організаціях збори, аби люди не йшли на оту Панахиду, що буде на колишньому цвинтарі - це одна агітація; інша - аби давали опір тим, хто виступатиме. В усіх колективах іде така обробка робітників і службовців. Це плодить різні чутки. Одні кажуть, що буде відкриття меморіалу січовим стрільцям, а інші, що освятять синьо-жовтий прапор на могилах галицьких стрільців, які зарівняли із землею. Терміново розвішують оголошення, що в місті відбудеться легкоатлетичний крос (це аби перекрити вулиці міста), в парку оголошують свято туристів і альпіністів; попереджують, аби з дітьми не йшли на мітинг. Бачу, що з вулиць ретельно прибираються плити, каміння; стягаються війська (криті військові машини на вулицях), патрулювання. Бачу,що переполох у місті страшний. Бояться, що спалахне нова Фергана.

 КАЛІЦТВО РОМАНА ГЛАДИША

 Один з найбільших крикунів "Руху" поїхав до Львова на координаційну раду НРУ, де його ввели до складу цього центру. Він кричав про це, пішов до Івана Слюсара в обком, доповів, хто він і що він є. І юриста-консультанта обласної санітарної станції забрали на 9 днів служити в Надвірнянському зразковому полку (ізолювали його). Там дали такого духа йому, що взяв лікарняне. І ось зо два дні тому вийшов Гладиш з дому до лікарні №1 (на Матейки) закривати лікарняний листок. За ним, мабуть, їхала машина, чи йшов координатор з КДБ, мабуть. Коли Роман Гладиш наближався до лікарні, на нього напали два "хулігани" в плащ-накидках. Вони були так замасковані (із закритими обличчями), аби ніхто не впізнав. Гладиша вдарили по голові, а коли він упав, то копали. Зламали йому руку, побили грудну клітку, ребра. Очевидно, що зроблено це навмисне (так місто гомонить), щоб залякати інших, і Гладиш не міг взяти участі в мітингу на цвинтарі в неділю. Це,що побили Гладиша Романа, матиме сильний резонанс між людьми і озлобить простолюд.

 х х х

 Після того, що сталося з Романом Гладишем, я повірив, що чутки небезпідставно поширювалися, що я в реанімації, що побитий, поламаний і т. д. У нас усього можна сподіватися й очікувати. Мене могли побити і навіть убити. Фашизм не умер, фашизм живучий. Готували людей.

 х х х

 По радіо передають теж, що 18 червня свято туриста в парку (атракціони, змагання пішоходів, виступи колективів художньої самодіяльності). Оголошують під бій барабанів. Про мітинг-панахиду ні слова не кажуть...

 Обіцяють дощ і зливу. А у горах мокрий сніг.

 х х х

 Я оце все фіксую в свій щоденник, а серце моє відчуває, що проллються ріки й моря крові. Фактично в кожній, навіть найменшій, республіці ніхто вже не хоче так жити, як жили дотепер. Народи інстинктивно відчули, що на краю загибелі, й прокинулися над кручею. Повиникали фронти народні, які стоятимуть на смерть. Якщо є фронт, то будуть бої, буде кров і буде відродження. Ніхто не хоче втрачати своє найбільше надбання, залишене предками, найбільший скарб - рідну мову, не хоче, щоб земля стала пустелею. Очевидно, що Радянський Союз уже не зможе існувати таким, яким він був дотепер. Колоніальні держави розпалися, і від цього ні французи, ні японці, ні англійці, ні німці, ні шведи біднішими не стали, нещасливішими теж не стали.

 х х х

 Коли вбито в народі духовність, тоді цвинтарі стають місцями танцювальних майданчиків, гульбищами. Приблизно такі слова мовив Достоєвський, і вони спливають на гадку, коли дивишся на знесений цвинтар у центрі міста, де має відбутися панахида, на зрив якої кинуто всі сили області. Сьогодні по радіо виступив голова міста Яковишин з осудом екстремістів, як висловився він, які розвішують листівки про те, що побито Романа Гладиша, а Гладиш, бачте, на нікого не скаржився, і він, Яковишин, нічого про цього члена "Руху" не знає.

 Очевидно, що напруга наростає, як і страх. Щойно на вулиці Шевченка підбирали й вантажили на машини кам"яні плити, зникли кам"яні урни - бояться, мабуть, щоб не кидали ними. Шатохін приніс листа-протест проти нападів на мене, на Попова, на Гладиша. Адресують першому секретареві Іванові Посторонкові, а той утік у відпустку. Мені здається, що історія з Гладишем вийде далеко за межі області. Вона обурить все населення. Гладиш, виявляється, втратив свідомість після удару, а тоді вже його добивали. І це в цивілізованому суспільстві, в правовій державі? Ні, мовчати не можна! Нині напали на Гладиша, а завтра нападуть на когось іншого.

 На кістках хочуть побудувати будинок чаю. На цвинтарі цьому. Й дорогу прокладають через цвинтар.

 х х х

 Старий Щербицький по телебаченню виступив і, стоячи однією ногою в могилі, дав інтерв"ю для телебачення українською мовою. Кректав, стогнав, читав з паперу, але мова була українська вперше за багато-багато літ (раніше хіба на з'їздах письменників виступав). Йде перебудова! Навіть трупа примусили ми рідну мову згадати.

 17.VІ.1989.

Зустрів у парку Адаменка, який повернувся з Угорщини. Нашим дурням-керівникам він запропонував розробки, як Дністер рятувати від загибелі, але нічого з того не вийшло, зате угорці схопилися. Він це робить безплатно, за те, що годують його і спить там. Угорщина - відкрита країна. Будь-хто може поїхати до Відня. Угорщина йде вперед.

 х х х

 Для "Прикарпатської правди" зробив велику статтю "Дивлюсь я на назву..." про перекручення назв міст і сіл, про перейменування. Ходив до редакції вичитувати, й в цей час забіг Йосип Дребот, теперішній секретар міськвиконкому.

Виявилося, що завтрашні події так налякали обласне й міське керівництво, що, крім "чуми курячої" в Снятині і свята туристів у парку, оголосили неділю днем чистоти навколишнього середовища, рух транспорту обмежений. Дребот приніс рішення міськвиконкому. Це таке смішне! Особливо, коли читаєш нинішню "Прикарпатську правду". В ній звернення до населення Яковишина, з яким він виступав по радіо.

Згадується в статті Роман Гладиш, якого побили, але тепер він - герой на день. Я вчора й позавчора диктував виступ Павлові Добрянському, з яким він сьогодні має виступити за всяку ціну на активі області, і в ньому є цілий абзац на захист Гладиша; інший - на захист оштрафованих у Коломиї, що квіти клали на могилу Чайківського й виступали, на захист членів Товариства і школи №23, щоб стала українською...

 Коли я вертався додому, то зустрів Іроденка, який мене просив не йти завтра на цвинтар (так багато кажуть мені), бо міліції й КДБ видана вогнепальна зброя, включаючи автомати. По телефону говорили зі Щербицьким, і той дав команду: "Зробити все, щоб не допустити Фергану й Карабах!" Він фактично дав "добро" на зброю. Думаю, що цим можуть скористатися. Іроденкові сказали машиною не виїжджати до Надвірної, бо палитимуть приватні машини. Виходить, що можна сподіватися всього.

 х х х

 Щойно повернувся Добрянський з активу. Виступив! Каже, що навалилися на нього Полонін, богородчанський перший секретар Йосип Комісарук, чернятинський голова колгоспу. Викрикували. Полонін кричав, що він - росіянин, і де його дитина має йти вчитися (дивний аргумент, коли Україна русифікована). Богородчанський Комісарук Йосип кричав, що в Богородчанах треба вивчати російську, а не українську. Така була реакція за школу №23 і за те,що в Богородчанах, Верховині, Городенці забороняють створювати осередки Товариства мови, не пустили в російські школи членів Ради.

 Начальник управління внутрішніх справ дав пояснення, що Гладиш, справді побитий, але... не знають, хто бив. Добре, що Добрянський це сказав з трибуни. Підтвердили, що дали згоду на будівництво нового цемзаводу в Дубівцях на 500000 тонн цементу в рік. Голова чернятинського колгоспу кричав, що нема з чого гробівця зробити. Виходить, що цемент потрібний на гробівці..., бо ж вкоротить нам віку і хімія, і цемент, і все на світі. Підписали, виходить, Бойчук і Посторонко (підлі-препідлі)... Буде завод... Таємно підписали, а нам брехали...

 Оце здичіння, яке було після виступу Добрянського, пов"язане із завтрашніми подіями. Павло назвав і тих, що переслідують членів Товариства, яких поштрафували за квіти на могилу Чайківського покладені... Сказав... І честь йому за це! Хай киплять! Хай дичіють! І за сміттєзвалище в Ценжеві сказав. Якщо йти за логікою чинодралів (це найбільше озлобило), то нам усім треба лягати в могилу.

 Пишу якось так нечітко, бо дуже розхвильований.

 х х х

 Кажуть, що до Івано-Франківська прибули три батальйони військ швидкого реагування, яким дана вказівка стріляти, якщо хтось зачепить солдата (навмисна провокація не виключена); що прибули зі Львова кадебісти; що мобілізували транспорт автопідприємств; що мали бити вікна в обкомі й облвиконкомі; що відбудеться посвята тризуба й синьо-жовтого прапора; що озброєні міліція, КДБ і всі. Виступ Добрянського, зрозуміло, теж підлив оливи у вогонь. Чиновництво боїться народу, а розмовляти при допомозі сили і зброї з душею людини - це дурна затія. Можна вбити тіло, а душа випурхне й полетить. Тільки тепер мені зрозуміло, чому винищують старі могили, цвинтар. Це ж коріння наше - могили предків. Нищення могил, знесення цвинтарів - це підрубування коріння нації.

 Невже в Івано-Франківську може дійти до комендантської години?

 х х х

 По скриньках поштових розкидали листівку-заклик, аби раз у місяць, починаючи з 18 червня, не ходив ніякий транспорт "День охорони навколишнього середовища" - отак назвали заклик, аби ніхто не в"їхав у місто у зв"язку з Панахидою і мітингом. Гадаю, що затримають рух поїздів. Петра Арсенича назначили черговим у краєзнавчому музеї. Не знаю, чи така вказівка була, чи сам він захотів. Знають, що у Львові продано до Івано-Франківська 700 квитків. Поїзд...

 Надвечір'я. Ішов я до матері в лікарню. Посторонко, виявляється, втік у відпустку. Це мені Новицький сказав, якого я зустрів на вулиці Івана Франка. Виступом Добрянського не задоволені. Але я в розмові продублював усе, що Павло сказав з трибуни. І запитав, чи не нагадує це чорні часи? Був при мені Вірста з радіозаводу. Він, виявляється, їздив з колегами до Берестечка. І там зустрічали із синьо-жовтими прапорами, і наші привезли прапор. З Волині збираються на цю Панахиду. В місті є автобус із Литви. Мабуть, що приїхали спеціально. Лікарня гуде. По заводах збори, аби не йти на "зборище екстремістів, хуліганських елементів і націоналістів" - тепер таке формулювання. Навіть для медиків зробили робочий день.

 х х х

 Посилене патрулювання. Якась насторога у центрі міста. Хмарилося цілий день,а під вечір сонце пригріло, душно стало. Прийшов я додому. А четверо хлопців п'яних ідуть спотикаючись і співають:

 Там, під Львівським замком,

 Сухий дуб стоїть...

 Співають, ідучи вулицею Шевченка, попри опорний пункт ідуть. І раптом машина міліцейська з витверезника "Алло! Ми шукаємо таланти!" - мчить. Не видно мені, чи забрали. Пісня була заборонена, а в останні роки набула поширення.

 х х х

Якщо в армії можна командувати, якщо на підприємстві можна писати накази, то в літературі й мистецтві цього не сміє ніхто робити, бо ж нема сили такої, яка б примусила серце любити. Тут діють закони любові. Терпіння й страждання - ось що таке творчість.

 х х х

 Я гадаю, що вибори до місцевих рад повинні вичистити авгієві стайні, бо ніякої перебудови не буде.

 18.VІ.1989.

Зелена Неділя. Трійця, кажуть. Цілу ніч випускники шкіл співали, цілу ніч їздили міліцейські машини й машини КДБ, було чути сирени. Я не спав, бо співали, думав.

 Підлітки по 14-15 років учора говорили в автобусі:

 Мене лякає, що хтось може спровокувати малих на цей безглуздий вчинок. Ввечері пізно прийшли до мене Шатохін, Попов і ще якийсь чоловік, щоб я підписав звернення до властей проти застосування сили сьогодні. Підписало нас того листа зо два десятки осіб, і викладачі педінституту понесли до обкому партії черговому. Сьогодні з десятої ранку пролітають над містом вертольоти. Гомонять, що до Івано-Франківська завезено 1500 дубинок і куленепробивних щитів.

 Учора ввечері батько вів малого сина, і було цікаво слухати їх діалог. Коли син малий сміявся, як будуть бити міліцію, і сміявся, коли батько казав, що будуть стріляти в тих, хто битиме. Я слухав розмову, стоячи на балконі, бо тоді якраз погасло світло, й вулиця Шевченка стала темною, як тунель, лишень міліцейська рація десь потріскувала. Не спалося. Горлиці гудуть, горобці цвірінькають, машини гудуть... День іде!

 х х х

 Небезпідставно підлітки говорили про штурм тюрми. Сьогодні відбулася Панахида за січовими стрільцями, яка переросла в мітинг на колишньому кладовищі, за готелем "Україна" й театром імені Івана Франка. Зібралося тут 50-60 тисяч людей.

Ніякі сили не могли зупинити людського моря. Було багато синьо-жовтих прапорів, чорних з червоним (казали - естонських), литовських національних і грузинських, здається.

Приїхали львів"яни і з інших областей.

Коли відбувалася Панахида, ніхто не заважав, лишень кадебіст зламав синьо-жовтий прапор і терновий вінок, але прапорів було багато і плакатів: "Щербицький - русифікатор!", "Слава Україні!". Коли почали виступати організатори Панахиди й мітингу, через гучномовці ввімкнули народну музику, коломийки, аби заглушити слова. Федорчук старався. Євген Антонович Новицький, другий обкому, ходив по сквері вперед і назад. Були напоготові кийки, щити, пластикові кулі, сльозогінні гази (так інформували мене знайомі міліціонери з раціями, коли я підійшов до них). Після цього мітингу колона під національними прапорами, з тризубом ринула в бік залізничного вокзалу, і тут теж закликали народ діяти. "Під лежачий камінь вода не тече",- говорили. Тоді колона пішла в бік парку, і під тюрмою вимагали звільнення молодого Січки. Січку заарештували за демонстрацію, мітинг у неділю (сина), який відбувся в Долині. Відбулася демонстрація й мітинг і в Калуші, начебто другий Січка організував. Учора випустили старого Січку, який сидів у Товмачику, здається, чи тут. Я гадаю, що тримали його в Івано-Франківську, але демонстрантам казали, що в Коломиї, Товмачику. Не знаю, що відповіли демонстрантам тюремні власті. Кажуть, що й до парку пішли. Збиралися на Гуцульщину, в Коломию і Калуш збиралися, але о 20-55 год. київським поїздом їдуть основні організатори до Львова.

 Не знаю, чи був знову побитий Роман Гладиш. Його обіцяли взяти з лікарні й принести на цвинтар (тепер сквер). Очевидно, що не дозволили. Йде компрометація "Руху". Хтось розкидав листівки: "Вбий росіянина!" Я гадаю, що це робота органів держбезпеки, ідеологів, або якихось дурнів, аби вбити клин між представниками різних національностей, скомпрометувати неформальне об"єднання. Не виключено, що це робота якогось дурня.

Вчора Мар"ян Чучук і Роман Гладиш йшли Шевченківською і верталися. Можливо, що їх викликали в КДБ перед сьогоднішніми подіями, які сколихнули не тільки Івано-Франківськ, але й область нашу й сусідні.

 Закінчилось все без дубинок і кровопролиття. Але такі події можуть довести до військового перевороту. Такі реакціонери, як генерали Родіонов, колишній сусід мій Громов (недаремне його після Афганістану зробили командувачем Київського округу) можуть піти на все. Я не вірю цим піночетам.

 Наближається вечір, але міліція і всі військові сили в бойовій готовності, бо очікують, що слідом за цим дійством буде нове. Та, зрештою, так і буває на цьому світі (все в парі) - історія повторюється двічі. Революційні події наростатимуть. Очевидно, що після Івано-Франківська буде щось у Тернополі, а тоді охопить усі області аж до Києва, якщо процес відродження нації не потоплять у крові й не згноять у тюрмах. Відродження набрало таких обертів, що його вже не зупинити. Поїзд котиться.

 На цих мітингах було дуже багато дітвори, юнацтва, молодих людей. Син Степана Гусака, студент Львівської політехніки, приїхав з Моршина. Тато замкнув у особняку на другому поверсі. Не пускав. Зв"язав простині, спустився, приїхав до Івано-Франківська як член Товариства Лева. Працівники партійні зайняли готель "Україна" й спостерігали з вікон за всім, що робилося в сквері. Боягузи. Я думаю, що тут були не тільки партійні працівники, але й штаб "приборкання" був тут же. Величезні затрати на автотранспорт, на кінофототелеплівку (все ж фіксували), аби розправитися пізніше. Голова міста Яковишин пробував звернутися через мегафон, що мітинг не санкціонований, але підлітки зі школи-інтернату, начебто перерізали дроти, чи то ораторам львівським перерізали. Коли виступав Яковишин, стояв суцільний свист, не дали йому виголосити промову. Це перелякало й обурило власті, що владу не визнає народ. У інших країнах подають у відставку. В нас почнеться поповнення досьє, виклики і т. д., коли опізнаватимуть тих, хто був на мітингу і демонстрації. Тепер кадебісти матимуть роботу на деякий час і менше нюхатимуть за мною і моїми друзями. Нас тепер дуже багато. За 50 років Радянської влади (а цього року 50-річчя) не було ще такої події в Івано-Франківську. Вона примусить переоцінити багатьох своє ставлення до місцевого населення. Ми не раби!!!

 х х х

 Сьогодні я мав довгу розмову з ректором педінституту Кононенком, щоб школа № 23 була таки українською. Говорив, що йде збір підписів, що будуть демонстрації, що Добрянський вчора на активі вимагав, щоб школа ця була українською. Слухав, але нічого не обіцяв.

 х х х

 В І Т Р Я К

 Я нічого не бачив такого веселого й радісного, як вітряк, що махає крильми й меле пшеницю. Я нічого не бачив такого сумного, як вітряк у музеї під Києвом, що забув свою роботу й призначення. Він нагадав мені поета й художника, якому заборонили писати й малювати. Поетові заборонили за його вдачу бунтарську і волелюбну. А ти, вітряку, не вписався в нашу ентеерівську добу.

 19.VІ.1989

Місто, як вулик. Виявляється, що чорно-червоно-білий прапор - це австрійський. Оскільки січові стрільці воювали на боці Австро-Угорщини, то й винесли той прапор. Був і січовий, малиновий. Січовики воювали під козацьким малиновим прапором...

 Пішло по області, що нашого Тараса заарештували. Плутають Січку з Пушиком. Забавляються нами.

 Йде бурхливе обговорення вчорашньої події.

 Якийсь майор міліції в автобусі повертався з Рогатина й говорив: "А що такого в синьо-жовтому прапорі? Синє небо й жовта пшениця!" У цьому ж автобусі їхав рибалити Іроденко... Оскільки він колишній райкомівець і кадебіст, здається, то й напав на майора за такі розмови. Сьогодні грозився добитися, щоб майора вигнали зі служби. Я Іроденка переконував, аби не псував чоловікові кар"єру.

 Коли мітингували перед вокзалом у сквері, там людей було більше, ніж на кладовищі й перед тюрмою. Фактично зібралися пасажири із автовокзалу й залізничного вокзалу. Там хтось з "Руху" чи львів"янин читав мій вірш з "Вітчизни" "Присвята собі".

 Стрийський поїзд не впустили на станцію. Пасажири з Угринова йшли до міста пішки. Зробили навмисне так, щоб пасажири не встигли на мітинг.

 Високе начальство через біноклі спостерігало з готелю "Україна" за кладовищем.

 Федорчук зібрав активістів і проінструктував, аби на виступи неформалів і членів Гельсінської спілки кричали: "Ганьба!", а своїм: "Слава!". Те ж саме робили львів"яни й наші активісти. Вийшов базар. Бо одні кричали "Ганьба!", а другі - "Слава!". І скоро злилися ці вигуки; ніхто вже не міг розібрати, кому ганьба, а кому слава. Хіба що Щербицького ганьбили. На полотні було написано "Щербіцкій за русифікацію!" В російській транскрипції та на російський лад написали.

 Росіянин, учень профтехучилища, хвалився із захопленням:

 - Мама! Да мы им, сволочам, дали. Знамена пронесли, говорили. А они с дубинками, с оружием. Мы им кричали! Свистели! А потом пошли под тюрьму. А из тюрьмы кричали нам: "Мы с вами, братцы!"

 - Но ты понимаешь, кого ты поддерживал? Они же шли под националистической символикой.

 - А мне то что? Да мы этим мильтонам! Да мы этим чинушам! Да мы!

 Обіцяють рухівці, що тепер кожного тижня відбуватимуться мітинги.

 х х х

 Сьогодні на аматурному заводі Товариство української мови (осередок) організувало літературний вечір. Я виступав майже дві години. Величезна зацікавленість. Дуже гарно вітали мене. Багато запитань.

 х х х

 Провів засідання правління Товариства. Були коломийці. Я їм розказав про виступ Добрянського на обласному активі на захист оштрафованих за Чайківського. Поїхали задоволені.

 х х х

 Виступ Добрянського дав уже добрий наслідок. У Богородчанах створюють Товариство української мови. Хоч і казився Комісарук, але нікуди не дівся. В середу створюють осередок. Треба гавкати. Під лежачий камінь вода не тече.

Опівніч. Не спиться. Падає дощ. Я гадаю собі, що цей дощ дуже і дуже потрібний, бо зливи прибили землю, й вона зробилася, як панцир.

Казав Іван Малкович, що моя поетична книжка "Галич" зібрала шалений тираж - більше 23 тисячі примірників, але такий тираж не дадуть мені.

 х х х

 Продовжується з'їзд народних депутатів. Є дуже гострі виступи. Йде всенародний суд за вбивства в Тбілісі, викривають професійних убивць з 6-го полку 19-ої дивізії імені Дзержинського, зіштовхнулася керівна мафія зі слідчими Гдляном та Івановим, досі не призналися, хто дав команду вбивати в Тбілісі. Йде суд злочинів імперії, яка опинилася на краю катастрофи економічної, політичної, соціальної. Ніколи ще не кидали таких гірких слів правди у вічі бюрократично-злодійській мафії, ніколи ще стільки передових людей не проривалося в найвищий ешелон влади, ніколи ще не було такої війни. Я гадаю, що після цього з'їзду будуть дуже великі події в СРСР. Не може народ зупинитися на півдорозі.

 2.VІ.1989.

Читаю про з'їзд депутатів, де і я міг бути, і дивлюся з'їзд. Дуже гостро проходить боротьба. На Політбюро начебто на один рік дали строк Горбачову. Він відчуває змову проти себе, а тому хоче позбутися Лигачова. Історія зі слідчими Гдляном та Івановим з одного боку й Лигачовим з другого не така вже й невинна, як здається комусь. А тут ще і Єльцин пішов ва-банк проти Лигачова, який стоїть на сторожі номенклатурної еліти і її благ. Ситуація така, що Москва і Ленінград можуть повстати, якщо їх підтримає армія. Після того, що трапилось в Тбілісі, до КДБ, міліції, армії ненависть. До цього додалися події у Вірменії та Азербайджані, Якутії, Молдавії, Казахстані, Прибалтиці. Україна принишкла. Особливо команда Щербицького принишкла, який доживає віку свого й піде зганьблений. Я думаю, що затишшя це перед бурею. Процес українізації почався. Молодь набирається духу нового. Світ не може бути таким, яким він був до тепер. Економічна катастрофа, перед якою стоїть країна і вся соціалістична система, породить щось, безперечно.

 х х х

 Галина Турелик проявила себе ще раз як реакціонерка: вигнала з роботи Василя Ганущака, найкращого журналіста. Невже думає вона, що в цей час можна жити так, як при Брежнєві? Після пленуму обкому, на якому слухали газету, Галина вирішила позбутися Василя Ганущака. Скунць їй написав гострого листа.

 4.VІ.1989.

Учора, о 23 год.14 хв. на території Башкирії, коли розминалися поїзди Новосибірськ-Адлер і Адлер-Новосибірськ, стався вибух на газогоні (виявляється, сюди проходить газогін рідкого газу). Вибух був страшної сили. Повідомили, що жертви багаточисельні. Очевидно, що вибух розметав поїзди. Понеділок, 5 червня 1989 року, оголошено днем жалоби. Чому ж не оголошували день трауру, коли в Тбілісі рубали людей саперними лопатками і труїли газом? Я гадаю, що це може бути диверсія - помста за Тбілісі. Горбачов і Рижков вилетіли туди, між Уфу і Ошу, де це сталося. Комісію створили.

 х х х

Зарубіжне радіо передає, що понад 800 осіб загинуло. Багато дітей везли на кримське узбережжя на відпочинок і всі загинули. Горбачов узяв з собою Рижкова, Язова, Чазова і полетів на місце трагедії. Горбачов боїться перевороту військових.

Щось страшне робиться в країні. Серед чиновників апатія, приховують мило, зубну пасту, продукти (на базарі м"ясо по 6 крб. за кг); розпускають різні плітки. Номенклатура боїться втратити привілеї, військові бояться скорочення, всі разом бояться, що викриють злодійство й махінації, корупцію. Кати-вбивці бояться, що їм доведеться відповідати за масовий терор проти свого населення. Водночас колоніальна система давно себе вижила. СРСР уже не може існувати у тій формі, в якій був впродовж 70 років. Вся соціалістична система здригається від вибухів. Якщо у Тбілісі загинуло десятки людей, то в Пекіні - сотні. Тут військовий стан. Узбекистан теж гомонить. Там запровадили комендантську годину. Польща шумить, Болгарія. Розкипівся казан соціалістичний, а яка каша звариться, то невідомо. Помер Аятолла Хомейні. Я гадаю, що в Ірані теж будуть переміни. Наші мусульмани моляться на аятолу. Араби можуть дарити по Ізраїлю. Гомонять довкола про кінець світу в 2000 році, про міченого Михайла (Горбачова), про різне. Щось робиться із сонячною системою і людьми. Роки активного сонця.

 5.VІ.1989.

Учора приїхав Петро Кравчук, президент українців Канади. Я з ним бачився ще в Києві, бо прибув на шевченківські свята, лишився на свято словесності ( виступали ми разом у Жовтневому палаці), а тепер мандрує по Львівщині, Івано-Франківщині (100-річчя української еміграції). Вчора зустрічала його Олександра Синиця, водила до художнього музею, де старий висварив екскурсовода, що не знає мови української; з Арсеничем домовився про спільну публікацію про Кирила Геника. Старому сподобалася виставка Панаса Заливахи, до якого нарешті приходить визнання. Сьогодні старий захотів погомоніти зі мною. Поселили його в 327-му номері, двері якого погано відчиняються, і 78-річний Петро Кравчук боїться згоріти. Я зустрів Мадригу, і той тут же пообіцяв поліпшити умови канадійцеві.

Ми від 8-ої ранку до 10-ої снідали в готельному кафе й балакали про різне. Мені особливо було цікаво слухати, як у квітні 1967 року президент Компартії Канади Тим (Тимофій) Бак (англієць), провінційний лідер Компартії (Манітоба) Бел (Вільям) Росс (єврей); Василь Гарасим, секретар крайового виконавчого комітету Товариства об'єднаних канадців, член ЦК Компартії; Юрій Соломон, провінційний секретар ТОУК (Альберт), Антін Білецький, голова крайового комітету робітничого запомогового Товариства, і Петро Кравчук (тоді секретар крайового ТОУК, тобто вів протоколи) їздили по Україні й приїхали в Івано-Франківськ.

То була інспекція про стан української мови. З ними їздив тодішній ідеолог України Андрій Данилович Скаба - великий реакціонер, хоч Маланчук був куди більший.Дискутували з керівництвом області, у тому числі з Кайканом, Погребняком. На день народження В.І.Леніна дві години розмовляли із Сусловим. "Мы наших украинцев не обижаем",- сказав Суслов.

А пізніше визнали недійсною висновки комісії. Єврей Бел Росс підтримував домагання українців. Пізніше єврей Каштан, голова Компартії Канади, повів політику інакше. І аж тепер, через 22 роки, визнали, що рішення Пленуму Компартії Канади помилкове. На Кравчука дивилися криво ще й тому, що він виступив проти введення військ радянських до Чехословаччини."Якщо комуністи воюватимуть з комуністами, то вже велика біда",- сказав. Розказував Кравчук і про Ірчана та про Сембая, про себе. Він поїхав до Небилова, а завтра разом поїдемо до Снятина.

 х х х

Тепер щопонеділка збирається правління Товариства української мови. Засідаємо по 2-3 години. В суботу - рада Товариства української мови. Я, як голова, доповідач. Комісії, створені нами для перевірки, як ставляться до української мови, не пускали в школи, училища, садки. З "Карпатпресмашу" приходять до мене на скаргу, що приходили з КДБ і вимагали списки членів Товариства мови, та секретар парткому сказав, що не знає членів. До мене ще ніхто не приходив. Здається, що це місцеві діячі хочуть відзначитися. Списків я їм не дам і нічого говорити не буду. Це залякування. Деякі матеріали про переслідування ми все ж зібрали. Дамо бій україножерам.

 Кілька місяців забрала в мене праця в Товаристві. Сьогодні бігав до директора друкарні - бланки робимо. Завтра треба йти до голови міськвиконкому вибивати приміщення. Як дорого дається праця во ім"я завтрашнього. А з іншого боку. Що таке життя? Ось їхали два поїзди, і не залишилося від них нічого.... І не жили ще люди на білому світі.

 х х х

У нас в області нікудишня атмосфера. Апатія оповила районних керівників, які відчувають, що обласні керівники придурки, підлі, злодійкуваті й бездіяльні. Сподівалися, що Панченко буде мудріший за Посторонка, а він такий же. Чекає, як посісти крісло першого, або перемахнути в іншу область. Решта всі примітиви, нічого не хочуть, лишень нажитися на народному горбі.

 7.VІ.1989.

Вчора я їздив з Петром Кравчуком до Снятина, Русова і Торговиці. Синиця, яко кадебістське око, і секретар Товариства "Україна" (обласного), поїхала теж. Я дуже задоволений цим дводенним спілкуванням з 78-річним канадцем-українцем. Я йому, здається, теж сподобався, бо каже, аби я написав роман про еміграцію. Розповідав про Ярослава Барнича, композитора, який, виявляється, жив і в США, і в Канаді. Каже, що був невисокий і вуса маленькі носив. Кравчук з ним часто зустрічався, як і з Юрком Стефаником, прах якого в батькових ногах у Русові на горбі (два роки тому привезла той прах фон Драгомирецька, жінка Юркова). Ми виходили на цвинтар, в музеї були, і Тофанка запросила нас до хати, бо Кравчук добре знав її тата. Тофанка обцілувала старого, гостила нас. Кравчук дуже багато цікавого розказав про Ірчана. Обіцяв мені прислати археологію України Ярослава Пастернака. Коби прислав.

 Жаль, що позавчора Орнат з ним поїхав до Небилова. Я міг ще багато розпитати про різні події і різних людей.

 х х х

 Мало спав, бо о 4 год. 37 хв. прибув поїзд Львів-Чернівці, і ми з Тарасом пішли зустрічати Лесю, яка з однокласниками їздила до Москви. Верталися до Львова, а не до Івано-Франківська, у Львові пересадку робили. Гарні вчителі у Лесі, кращі, ніж у Тараса. Леся після мандрівки відсипається.

 х х х

 Канадський Петро Кравчук розказував, що Софронова, редактора "Огонька", зсунула з посади Горбачова Р.М. Начебто дала друкувати листи Гумильова і запитала, коли вийдуть. Софронов начебто сказав, що він - редактор, то в своєму журналі цього білогвардійця не надрукує. Вона поправила, що "в нашому журналі". І Софронову довелося піти, а Віталій Коротич вискочив на це місце.

 х х х

 Криваві події в Пекіні та в інших містах Китаю. Тут війна між студентами, які добиваються демократизації суспільства, армією і поліцією. Тут справжні бої, сотні вбитих. Друге Тбілісі. До 50-ти вбитих і у Ферганській долині. Тут б"ються узбеки з турками на національному ґрунті. Відродження націй. Я гадаю, що й українська нація вступила в першу стадію свого відродження. На Україні поки що тільки Львів та Київ почали будити народ. Зрозуміло, що дуже багато дикого, грубого, примітивного, але повінь саме такою буває. Ріка народного життя мусить очистити річище від сміття.

 х х х

 Матері стало погано. Приїхав Зенко, який з армії вернувся, і приніс цю сумну звістку. Я скочив до обласної лікарні. Про запас прихопив дефіцитні ліки, які дістали медики.

 Матері дуже й дуже погано. Блює, не їсть, скаржиться, що під грудьми ріже. Дуже жовте обличчя. Пішов дощ і нема доїзду. Домовилися з Воробійом за машину, але я побачив, що без лікарні не обійтись, попросив лікаря Шевчука, який постійно слідкує за здоров'ям матері,щоб викликав швидку допомогу. Машина приїхала скоро, заїхала на подвір'я, так що маму нести не довелося. Олеся зібрала маму, і ми рушили до Івано-Франківська. Тут і брат Богдан під'їхав. Гадав я маму везти до інфекційної лікарні, бо Шевчук поставив діагноз на жовтільницю (хворобу Боткіна), але той же Шевчук порадив спочатку їхати на станцію швидкої допомоги. Тут лікарі оглянули матір мою і направили до лікарні на Франка. Зі станції маму перевезли вже міською машиною швидкої. Знову слухали, робили аналізи і близько опівночі поклали до хірургічного відділення.

 8.VІ.1989.

Не виспався. Тепер уже все заступила хвороба матері. Мати нічого не хоче їсти. Я силоміць примусив проковтнути 12 ложок рисової каші. Більше нічого не їсть. Лякає, що обличчя матері стало нібито моложаве, десь зникли зморшки, але мама дуже й дуже схудла. Якісь незрозумілі перетворення проходять у організмі на сімдесятому році життя. Сил майже нема в матері. Капають у вени, дають уколи.

 х х х

 Вибив приміщення для Товариства української мови. Яковишин, голова міста, не хотів прийняти Шулепу, а Костючик і Криштафович обіцяли, та нічого не давали. Я зустрівся з Федорчуком, переговорив з Яковишиним, і вчора обидва доповіли, що приміщення виділено. І голова міста, і перший секретар телефонували, бо їх налякав, що під час виборчої кампанії члени Товариства будуть агітувати проти них. Бояться нас, бо це велика сила.

 х х х

 Триває з"їзд народних депутатів. Учора делегація Литви покинула з"їзд, коли хотіли прийняти закон про комісію нагляду за виконанням конституції.

 Велика війна в Узбекистані (Фергана), де узбеки ріжуть турків, а турки - узбеків, і тут уже є табір біженців, як у Палестині. Ця різня перейшла на міліцію і урядовців. Запроваджено військовий стан.

 Нема спокою в Карабаху. На з"їзді казахи сказали, що сапери лопатки пустили в хід в Алма-Аті, приховавши справжнє число жертв під час грудневих подій. Я переконаний, що всі ці події не можуть не змінити наше життя.

 9.VІ.1989.

Написав доповідь на завтрашню раду Товариства української мови. Пішов у місто - зустрів Кулика з Черкас. Розказує, як після виступу на з'їзді художників у Києві (рік 1963) через годину його квартира в Івано-Франківську була вже під наглядом, а згодом і обшукали. У 1973-ому його навіть прикрили діячі з КДБ - слідство вели.

 х х х

 Панас Заливаха - це великий художник. Про це засвідчує його виставка, яка діє в художньому музеї.

 Іван Русинко, директор українського музею у Свиднику, надіслав мені ще один науковий збірник.

 х х х

 Як багато українців сиділо по тюрмах у брежнєвські часи! Павелецький Богдан Ребрик, який нині лікує свої очі десь в Італії чи в іншій країні, сидів аж двічі. Озарко, який тепер на арматурному заводі працює, теж сидів у Сокирянах на Буковині два роки. Івана Дутчака з Коломийського району заарештували за те, що говорив щось, три доби потримали під арештом, і він зізнався, що читав працю Івана Дзюби, що Тарас Салига давав йому. Тоді й Салигу викликали в прокуратуру. Між Салигою і Дутчаком дружба перервалася назавжди. Дутчака через короткий час оперували (відкрилася виразка), потім удруге оперували, і він після операції помер. Дуже молодим помер, за 40 років було, або й не було ще. Він, здається, зі Слобідки Лісної був. Я гадаю, що він жив би, якби не це терзання органів КДБ.

 Засудили Тараса Мельничука в той час. Заарештували Володимира Іванишина, випустили, а потім привезли тіло, бо кинули в Одесі чи Тернополі під трамвай чи під поїзд. Судили Долішнього з газового господарства за те, що читав Дзюбу. Судили Стрільціва - вчителя за анекдоти. Судили Гука за пам'ятник Шевченкові (з Іваниківки). Судили Ірину Сеник, поетесу й санітарку. Багатьох повиключали з інститутів. Багатьох шельмували. Брежнєвська доба була така ж, як і сталінська, хіба що не розстрілювали, зате вкорочували віку інакшими способами.

 Андропов - це той же Ієгуда Ягода, той же Єжов, той же Берія. Якщо жінка Щолокова - міністра внутрішніх справ справді прострілила йому нирку, то колись їй покладуть пам'ятник. Андропов міг згноїти нас по тюрмах. Практикували тоді таємні вбивства.

Про мене розпускають різні плітки, чутки, компромат. Найновіше: Пушик дає назад, виступає проти "Руху". Біда та й годі. Купка наших вар"ятів-неформалів - "Рух" і НРУ - Рух. Якщо я сказав, що Шевчук, Гладиш і ще дехто  - дурні, з якими нічого серйозного не зробиш, то вони розцінюють це, як виступ проти "Руху".

А люди не знають, що є два "Рухи". Спрацювало, мабуть, і те, що я сказав на установчій конференції, аби спочатку створити Товариство української мови, а потім уже про НРУ говорити, коли Гладиш викрикував. Люди не знають, як багато підводних рифів треба обходити, аби зареєстрували нас, аби щось зробити. З трудом відкрили рахунок, не дають приміщення, не роблять печатки й бланків, не реєструють ще.

Нічого ще нема, а робота ведеться більша, ніж ото весь "Рух" вів. Криком нічого не здобудеш. Потрібна праця. Мені дуже подобаються Шлемки. Вони роблять свою справу дуже глибоко й гідно. Я хочу зробити Товариство української мови великою силою. Коли зареєструють, виграємо вибори, а ні - програємо.

                      х                  х                х

Кажуть, що в Івано-Франківську відбулася таємна нарада за участю всіх перших секретарів райкомів західних областей і секретарів обкомів з приводу того, що у Львові створено координаційний центр народного руху. Проводили нараду Єльченко й Кравчук. Кравчука прокатали на виборах у Чернівцях. Завтра останній тур. Люди гомонять про те, що Іван Драч на зустрічі з Горбачовим сказав Щербицькому, аби той заяву  написав і йшов на пенсію. Люди втомилися терпіти диктатуру цього виродка.

                       х                 х                   х

     Була звітно-виборна конференція Товариства охорони пам"яток.

Голова Галина Лихачова дуже загравала зі мною. Так загравала, що навіть до конференції міськвиконком прийняв ухвалу, аби вулицю Ворошилова перейменувати на Семена Височана, а Будьонного вулиці повернути давню назву Дністровська. Я виступав на конференції.

Говорив про те, що руйнівникам пам'яток, які тепер керують, треба поступитися місцем молодим; що комбінують з пам'ятником І.Франкові й з пам'ятником Височанові; що на меморіальній дошці перед колишньою гімназією не знайшлося місця багатьом визначним діячам; що пора стати обличчям до Галича й створити тут постійно діючу археологічну експедицію, все передати в одні руки, що "партархів", як і господарський архів не влаштовувати на культуру; що в багатьох районах гальмують із створенням осередків Товариства української мови імені Т. Шевченка, що пора для господарських і партпрацівників організувати навчання з краєзнавства і народознавства, що пора підійти тверезіше до впорядкування назв міст і сіл.

Про нашу "Биківню" говорив. Мій виступ багатьом не сподобався з числа "партархіву" й діючих чиновників. Зате прогресивне крило дуже аплодувало. Були з Києва: інструктор ЦК і з республіканського Товариства. Я персонально зобов'язав інструктора, щоб у найближчі дні республіканські газети дали повідомлення про продовження конкурсу на пам'ятник Іванові Франкові.

     Все дається важко, але якщо солдати клали життя за те, щоб здобути один-єдиний будинок, то можна не щадити себе для того, щоб вернути вулиці чи селу давню назву або дати нову. Височанова вулиця є!

                          х                     х                    х

    З Шулепою радилися. Привезли списки тих людей, які вимагають надання статусу державності українській мові. Мені теж назвозили списки з різних підприємств і районів. До Києва повезу до 15000 підписів. Робітники й інженери переживають, аби хтось не напав на мене й не відібрав ці списки. Пропонують охорону. Я відмовився від такої пропозиції. Мрію собі, що в "Україні" буде літературний вечір за участю уряду, і там я вручу списки Дмитрові Павличкові або й Орлик, чи й  іншій персоні.

                           х                   х                    х

     Сьогодні понаписував багато листів: священикам у Городенку, щоб включалися в діяльність Товариства, перераховували пожертвування і внески; відписав  Геннадієві Коробкову до Волгограда, з яким навчався в Літінституті, Володимиру Піщуліну до  Москви, з яким служив на ракетній базі. Зібралося багато листів, на які не встигаю відповідати.

                            х                      х                      х

     На верхах заварилася сильна каша. В "Известиях" опубліковано рішучий протест Лигачова й Соломенцева, з яким вони звернулися до прокуратури СРСР з приводу інтерв'ю Гдляна та Іванова (слідчих), де ці слідчі звинувачуються в наклепі на цих вождів.

Слідчі заявили, що з Узбекистану йшли хабарі секретареві ЦК КПРС Лигачову й голові партконтролю Соломенцеву. Це прозвучало в інтерв"ю по ленінградському телебаченню. І заварилася каша. Гдляна й Іванова звинувачують у катуванні арештованих і порушенні законності. Про це виступали газети. На підтримку слідчих відбулася демонстрація протесту. Такого ще в історії СРСР не було ніколи. Соломенцев і Лигачов протестують. Це дуже на користь Єльцину, який віддав міністерський портфель, бо став депутатом Верховної Ради. Великі події.

                           х                       х                    х

    Горбачов вернувся з Китаю. Нібито налагодилися контакти. А тим часом розшумівся Краків. Студентська організація "Воля і спокій (мир і свобода)" громила радянське консульство, вимагаючи забиратися геть і вивести війська. Кидали каміння, пляшки в консульство, дрібну монету "на дорогу". Їх розганяли сльозогінними газами, дубинками й водометами. Тепер виникли барикади на вулицях. Дуже неспокійно в Кракові...                         

     21.V.1989.         

Сьогодні підемо до кінотеатру на прем"єру "Камінної душі". Цей фільм знімали торік у Верховинському районі.

    Люди бурхливо обговорюють нову подію: якийсь льотчик Олександр Зуєв, уже начебто демобілізований, викрав літак військовий і посадив його в Туреччині. При цьому поранив вартового. Це вже виглядає як анекдот. Руст Матіас сідає на Красну площу, Біленко викрадає найновіший літак, приземляється в Японії, Зуєв викрав літак, напади і втечі з Союзу. Тепер така ситуація, що важко сказати, чим усе закінчиться. Яремійчук вернувся з Москви і розказує, що там така атмосфера, що переживаєш за своє життя. Втікав додому з Москви.

     А в Москві таксисти прокручують на магнітофонах текст розмови Гдляна (слідчого) з Горбачовим, під час якої він інформував, що Лигачов, Соломенцев та інші теж замішані в хабарництві, корупції і т.д.

                         х                 х                    х

    У Китаї під час візиту Горбачова великий рух студентів і робітників (тисячі демонстрантів). Демонстрації. Вводять військове становище.

    Капітан Олександр Зуєв викрав літак МІГ-29. З бази коло Батумі злетів, а сів у Трапезунді. Поранений у руку, і сам поранив вартового. Чи це не протест проти політики Горбачова? Чи не навмисне цю втечу підготували?

    У Москві виходить журнал "Гласність".

    24.V.1989.         

Прибув до Києва. Тут розгублені люди. Ще не закінчилися урочистості до 175-річчя Шевченкового народження, а тут - дні Києва, з'їзд народних депутатів у Москві й наше свято писемності. З Москви замість 100 гостей прибуло 300. Не було місця в готелях. Мене якось влаштували в "Золотому колосі", де я мав ліжко. Зі мною жив батько з дочкою, інженер з Іжевська, потім два молдавани, а в інших номерах - учасники художньої самодіяльності.

    Я відчув, що Київ наляканий подіями коло пам'ятника Кобзареві. На закритті свята розвівалися синьо-жовті знамена.

Після кривавих днів у Тбілісі та ще й  газогубства, в зв'язку зі з'їздом київські гицлі не знають, що робити. Молодь носить значки-прапорці синьо-жовті, стрічки й навіть на майданах серед червоних є сині, є жовті прапори. Але зайшов я в Товариство української мови (це в Спілці, бо приміщення ще нема) і побачив там дівчину, яка на установчій конференції була ще студенткою. Там вона в національній одежі й волосся пов'язала синьо-жовтими стрічками. Тепер відрахували її за неуспішність, і Павличко Дмитро взяв її до себе, в Товариство. Тут, у Києві, Товариство мови бездіяльніше за наше. Досі нічого нема - ні приміщення, ні печатки, ні бланків квитків, ні значків - хвала Богу, що зареєстрували. Я був на двох засіданнях, у виступах давав чосу. Нас не зареєстрували, бо нема всіх паперів.

     Відкриття свята організували на території Софійського собору. Виступав Павличко, екзарх Філарет, Роспутін, білорус, болгарин і т.д. Я стояв у президії, а потім пішов помежи люди. Багато наїхало гостей з Канади, США, Югославії, Чехословаччини, Франції. З багатьма познайомився.                      

     25.V.1989.         

Вийшов № 5 журналу "Вітчизна", де є мої вірші. Ніколи не сподівався, що колись надрукують "Не пийте, хлопці", "Присвяту собі" та й інші. Вдалося!

Познайомився з Корсюком з Румунії. Розгублений, бо запізнюється назад, не було квитків на Бухарест. Зустріли Йона Георгіце. Він геть розгублений. Каже,що двічі нападали на його квартиру. Боцу примусили застрілитися. Георге Воде запакували в психлікарню, а оце потелефонували, що КРАЗ задавив Матковського. Каже Йон, що задавили навмисне. Машина його загадково зіпсувалася на дорозі. Він хотів її відремонтувати, а тут над'їхали одночасно дві машини й зробили з письменника і його машини пляцок. У Тбілісі діяли лопатки, в Молдавії випробовують отакий спосіб залякати народ. А що готують для України?

     В Москві йде з'їзд народних депутатів, подібного якому ще не було в історії. Я виступав у Жовтневому палаці разом з Мушкетиком, Драчем, Сердюком, Павличком, Влад, Жуковим, болгарами, білорусами. Вручив Павличкові 17000 підписів за державність мови. Ці підписи зібрало наше Товариство за два дні в центрі Івано-Франківська. Навіть Кікабідзе розписався - грузинський співак. Читав я "Сталініста" і "Пам'яті Івасюка". Овацію вчинили нам з Павличком. З Франції приїхало подружжя Вірстів, і старий професор дуже хотів, аби я з ним сидів на концерті. Я сів поруч. Сподобався йому мій виступ.                           

     26.V.1989.                

У Спілці був "Круглий стіл", на якому виступали Ілля Толстой, Романов з Новгорода, білоруси, болгари і багато росіян. Їм не сподобалося навіть те,  що свято велося українською мовою, навіть погрожували, як ось Боднаренко. Найгірші полукровки, як оцей напів... Я, звичайно, не міг не дати здачі. Почав Павличко, а я і Сердюк додали їм, аби не забували, що вони гості.

    Був у журналі "Музика", вичитав верстку статті про композитора Дмитра Княгиницького. Перед цим був у видавництві "Дніпро", де переглянув передруковану книжку Ольги Стрілець і розплатився з друкарками за передрук збірки. Доклав я дуже багато праці, часу й коштів, але я не шкодую. Хай Ольга Стрілець має книжку посмертну. Відредагувала збірку жінка нашого Козаченка з Калуша, який був колись нашим студійцем. Я працював з цим хлопчиком, виховував як літератора, який нині сам ґазда. Був у Товаристві "Україна". Багато цікавих знайомств, зустрічей, засідань, лекцій, фільмів. Буде що згадати про ці дні.                            

    27.V.1989.              

Свято продовжується. Вчора був у Академії наук, в музеї Києва. З Осипчуком дискутували про "Слово". З Піхманцем довго гомоніли. Хоче до Івано-Франківська повертатися з Києва. Захистився він. Засідала Рада Товариства мови. Я виступав там і казав, що потрібне діло, а не засідання. Огульчанському ставлять палиці в колеса на роботі. Іван Гончар гарно говорив, Бурячок. Леопольд Ященко, з яким я їхав на Раду, розказував, як його переслідували за купальське свято над Дніпром, за відродження обрядів і як тепер переслідують.

    Я був у музеї Максима Рильського. Подивився експозицію, а опісля сидів на повітрі, слухав трансляцію Верховної Ради СРСР. Цілий вечір провів з дніпропетровцями і одеситами, які приїжджали на Раду Товариства. Душать козаків, але вони не здаються.

    Борис Тимошенко із синьо-жовтим прапорцем на комірці діяльний у Товаристві. Жінка його із сином поїхала в США. В сина розпад внутрішніх органів. У пресі за кордоном з'явилися публікації: "Врятуємо внука Антоненка-Давидовича". Взяли 21-річного хлопця в національний центр і лікують. Він не хоче повертатися сюди. А Борис із другим сином у Києві. Може статися так, що він теж поїде у США.                          

    28.V.1989.              

Неділя. Був на святі міста Києва. Щоденно коло пошти гарячі дискусії. Тут гурмище людей-дискусантів. Дискутують про державність мови української, про еліту, про з"їзд народних депутатів, який набрав великої суспільної напруги (показують по телебаченню, транслюють по радіо). І на площах, і в переходах щовечора виступають гітарні барди, продають квіти і портрети мальовані. Тут же, на коліні, малюють. Знову йшли під синьо-жовтими прапорами на Подолі. Я пішов на Поділ. І оту "райдугу" Щербицького роздивився, і пам'ятник Маґдебурзького права 1802 року, і Сковороду, і Києво-Могилянську Академію, і Борисів узвіз, і фундаменти Пирогощої, знищеної у 30-ті роки, церкви, де хлопці якісь були з орлом-беркутом. Це вже було, як в часи князя Ігоря. Тут мене атакувало телебачення й радіо. Ввечері передали інтерв"ю - вдома бачили.

     Я сів у поїзд і у вагоні 2-го класу покотився до Івано-Франківська. Синьо-жовті прапори в Києві, у Львові.                          

    30.V.1989.            

Не дають спокою люди. З усіма своїми бідами, скаргами їдуть до мене, а сил нема в усе вникнути. Я не депутат.    

     31.V.1989.          

 Середа. Погідно. Треба вже дощу. Болить голова, а це ознака, що дощ падатиме. Вчора з Добрянським обмінювалися враженнями - він про шевченківське плавання розповідав, а я про свято слов"янської словесності і писемності. Моє телеінтерв'ю слухали й дивилися сусіди. Сьогодні радіо республіканське дало про обсерваторію в Карпатах.

                           х                       х                   х

    Тарас склав екзамени: географію на "5", алгебру на "3". Тепер грає. Лесю вчора відправили до Москви на екскурсію. Зі школи поїхали окремі класи.

                           х                     х                     х

 Йде з'їзд народних депутатів. Транслюють усе по радіо й телебаченню. Дізнаємось про таке, чого раніше ніхто не знав. Особливо цікавий суд всесвітній над убивцями-вояками. Виявляється, що Розумовський, Чебриков, Родіонов, заступник міністра збройних сил проводили тбіліську операцію. І указ надрукували 8. ІУ. 89р., щоб уночі розпочати. Сильні виступи. Ще й фільм показали. І до верхівки керівної добираються. Гдлян та Іванов (слідчі) наступають на Лигачова та інших.

Цікаво, що виплило. На Політбюро вже двічі обговорювали питання про зняття Горбачова. Як тільки він кудись їде, в країні починається...

                            х                    х                     х

     Вчора з Коломиї приїжджала Ольга Буртняк і говорила, що Ткачук  телефонував з Москви. Матвеєва - республіканського арбітра беруть до Москви і відкликають з депутатства. Ткачук пропонує мені йти знову на боротьбу за депутатство, та я щось не маю охоти.

                            х                      х                         х

     З Павлом Добрянським були в обкомі партії, в архітектурі й з Федорчуком балакали про перейменування вулиць, впорядкування агітації, про приміщення для Товариства мови. Тішуся, що вже є вулиця Височана і вернулася Дністровська. Захар'ян знову виходить з ідеями. Піонерський парк пропонує назвати парком інтернаціоналістів, щоб пам'ятник афганцям поставити, що ніяк не можна допустити.

     Жахливий пам'ятник хочуть поставити перед обкомом партії до 50-річчя Возз'єднання. Прибалтика кричить, що була то окупація, але для України це явище було возз'єднанням усіх земель. Ні, не можна відкидати все і вся. Так, були страшні сталінсько-беріївські репресії, вивозили на Сибір, дике створення колгоспів, нищення церков, мови, пам'яток, але невідомо, скільки голів українських довелось би покласти, якби відвойовували Галичину й Волинь, Закарпаття й Буковину. Я гадаю, що 1939-й рік був подією для нашого народу історичною. Товариство "Рух" начебто розіслало відозву про цю подію. Я поки що  не читав, що вони там пишуть. Гадаю, що на рівні пам'ятника, який пропонує Чайка поставити: гуцул грає на цимбалах, а східняк - на кобзі. Посередині два стовпці, на яких прапор з Леніним. Риють уже, копають. Та не бачив ніхто того пам'ятника-ескізу. Поставлять...

                             х                    х                     х

     Дуже сильні виступи депутатів на з'їзді. Виступали Єльцин, Борис Олійник, Власов. Власов різко розкритикував КДБ, цю чорну державу в державі, яка пожирає величезні кошти. Єльцин вдарив по привілейованому класу, який панує, а інші на грані голодної смерті, поза межею бідності. Та особлива боротьба йде навколо тбіліської трагедії. Депутат з Прибалтики сказав, що він знімає з себе депутатське повноваження доти, поки генерал Родіонов-убивця сидітиме на з'їзді депутатів. Хтось (не почув хто) висловив недовір'я уряду за те, що не хочуть признатися в тому, хто конкретно дав команду військовим убивати й застосовувати гази. Нині ми знаємо, що є 19-та дивізія Дзержинського і 6-й полк убивав грузинів, труїв. Які страшні гнійники виявилися на цьому з'їзді. Обламалася скеля й показалося те, чого ми не знали й не підозрювали, що є такий механізм. Ці вибори і цей з'їзд історичні. Все може бути, але ніколи вже не втаїти від народу того, про що дізналися ми від 1985-го року, а особливо 1989-го. Те, що Горбачов дав команду показати всьому світові, передати по радіо з'їзд депутатів, велика його перемога. Я гадаю, що це перелом, і якщо навіть військова хунта наважиться здійснити переворот, то народи вже не підуть на примирення.

А тим часом із Жовтня приїхав чоловік, який створив Товариство української мови, привіз список членів (прізвище його Богдан Салій), і кадебіст у спортформі спостерігав за нами. Ось тобі й демократичні перетворення. Борис Олійник говорить, що чинять перешкоди в діяльності Товариства, Власов криє КДБ, а в Івано-Франківську все, як і було колись. Нюхають...

     10 червня в Долині конференція Товариства. Тут є уже близько 1300 членів. А в Тлумачі вже кілька разів викликали до КДБ ініціаторів створення Товариства. Отакі-то суперечності! Отака-то війна. І сидять собі тихесенько українські депутати в Москві... Благодать та й годі...

                                х                    х                 х

   Єврейство нині відіграє немалу роль у тих процесах, які відбуваються в СРСР. Це страшенно лякає росіян-шовіністів. По руках ходять листи, в яких євреями називають усіх, починаючи від Леніна й закінчуючи жінкою Горбачова, яку називають Максудовною. Ленін по матері справді Бланк. Але важко повірити в те, що Володимир Святославович (Великий) народжений теж Малкою-єврейкою. Чому ж тоді її брат Добриня, а Малк Любечанин? Звинувачують Володимира, що хрестився в Корсуні, що хазари хрестили його. Леніна і його соратників звинувачують у тому, що на совісті Леніна 37 млн. жертв, а на совісті Сталіна 30 млн. Сталіна теж називають півжидом. А ось Троцький - Бронштейн, Ларін, Луначарський, Зінов'єв, Володарський-Коган, Урицький, Давидович, Розенталь, Свердлов-Марголін, Раковський, Воровський, Золотницький, Каменєв, Каганович, Слуцький, Гришин-Рабинович, Литвинов-Френкель - євреї, як і багато інших.        Звинувачують і генерала Давида Абрамовича Драгунського, що він створив антисіоністичний комітет для маскування. В отих писаннях євреїв звинувачують у всіх земних гріхах, що аж смішно читати. Якщо мова про Чорнобиль, то реактори тут, як інші атомні електростанції, поставили євреї, але повірити, що в Чернівцях диверсію вчинили євреї, то якось не в'яжеться. Правда, лисіють тут русяві і синьоокі, а чорних не бере ця хвороба. Пишуть, що СНІД теж на совісті євреїв, як і жертвоприношення, як і химерні проекти віку, як і нищення всього. Читаєш отакий трактат, що підсунули тобі невідомо хто й навіщо, і робиться моторошно від заклику "Вбий жида!" Уже били жидів, а потім жиди били нас, або починали бити жидів, а потім нас били. Я прочитав оце плутане писання. Невже справді в Тернополі в кавуни запускали шприцами СНІД. Не вірю, що таке було! Війну Наполеона і війну Гітлера подають як війни проти єврейства. Яковлєва і Коротича теж викривають. Я гадаю, що така агітація проти євреїв може викликати погроми. Євреї не можуть бути спокійними. Можливо, що вони будуть підтримувати національне відродження в республіках, хоч з другого боку відкриваються злочини, за які  винитимуть саме євреїв. Складний час. Але я в єврея каменем не кину.

                            х                     х                    х

      В Києві розказували мені, що Успенський собор підірвали не німці, а енкаведисти. Двох чи трьох поліцаї вбили, а ось той, що підірвав Успенську церкву, начебто дістав звання Героя Радянського Союзу. Чи реставрують? Я пожертвував гроші на церкву Пирогощої, де планується розмістити музей "Слова о полку Ігоревім". Я познайомився в Києві з москвичами, які створили музей на громадських засадах.

                            х                  х               х

    У Києві на заключному мітингу шевченківського свята болгарин побажав українцям синього неба на тлі золотих степів,  і тоді розгорнули  синьо-жовті знамена і тризуби, а ще великі плакати з написами жертв, серед яких було ім"я й Володимира Івасюка, а нижче цих імен знак питання: хто вбив? Марія Орлик була перелякана побаченим - розказує Павло Добрянський.

Вчора я виступав у школі № 11. Кликали й до обкому. Лихачова на мене написала в ЦК КПРС члену Політбюро Чебрикову, щоб мене поставили на місце і захистили її від нападок націоналістів. Новицький розповів про це Зелякові, а Зеляк сказав мені.

Я запакував у конверт журнал з моєю статтею і написав до Москви Чебрикову: "Мені стало відомо, що заступник голови облвиконкому Лихачова написала вам на мене. Посилаю вам журнал, де є моя стаття "Пам"ять совісті", щоб ви зрозуміли, хто така Лихачова. Заодне скажу, що за 50 років радянської влади жоден вихідець з нашого краю не став ні першим секретарем, ні міністром, ні іншим керівником республіканського рівня, не кажучи вже про союзний". Чебриков, виявляється, листа прочитав, подякував мені, зобов"язавши обласних діячів поговорити зі мною. Я бачу, що цей лист налякав і міських, і обласних, бо вже Федорчук зі мною балакав, і Куравський, і Постронко, і, певне, Новицький буде. Вчора мене запевнили, що Лихачова сидітиме ще два місяці й на її місце, мабуть, сяде Куравський, бо Лавренко з Москви не вернеться (з Академії суспільних наук). Вона виходить удруге заміж і "осідає" в Москві або в Києві.                            х х х      Ходили вчора на концерт Івана Поповича. Тут знімають телефільм про нього, а Нестеренко організував кооперативні концерти. Свою лавочку Вова Нестеренко називає фольклорним театром, хоч це тільки ширма для вибивання грошей. Він оркестр Санькова підключив також. Як тільки оркестрову групу не називають. Тепер - "Вернісаж". Попович "шпарить" під фонограму. Його ловлять. Він каже, що то живий звук.                            х х х      000700073 - такий рахунок нашого Товариства імені Тараса Шевченка в Житлсоцбанку. Нарешті вдалося його відкрити. Мені приємно, що маю таких заступників, як Шулепа Степан Григорович і Лесюк Микола Петрович.                           х х х      Учора я був у Слюсара в обкомі. Був там і Гладиш. Цей юрист - революціонер на словах. Тільки кричить. Входить до "Руху", "Меморіалу", тепер НРУ (зональний комітет), перся в керівництво Товариства мови імені Тараса Шевченка, виступав, кричав; тепер галасує по вулицях, у обкомі теж проводив революцію перед Слюсарем (я йому сказав, аби хоч перед Посторонком кричав), і ось забирають його до армії, аби нейтралізувати Гладиша. Побачив учора і Леоніда Йосиповича Говзмана. З Яковиною стояв, а якийсь у спорт формі, присівши, спостерігав за ними, бо ж їздили до Львова на ту нараду. Не знаю, як Яковина й Говзман, але Гладиш дурнуватий у цих викриках. Я сказав йому: ізолюють Гладиша від народу. Бачу, що йому це сподобалося.                           х х х      Шлемко створив драматичний молодіжний театр. Карась і Шукайло хочуть влаштувати йому "смотрини", не пускають на сцену. Воюю з ними.      Провів заняття літстудії. Люди сполохані тим, що ночами миють спецрозчином вулиці. Дезактивація. Так само мили в 1986 році, але ніхто нікому не говорив, що Івано-Франківщина заражена більше, ніж Київ. Отой дощ напередодні травневих свят приніс нам лихо. Діти помирають. Тепер у Івано-Франківську 17-19 мілірентген, але усе в повідомленнях занижене.

12.V.1989.

Перевтомлений. Пишу статтю для журналу "Прапор", бо ж зробили членом редколегії та й треба щось робити для них. Щоденно багато громадської роботи.      Міністерство атомної енергетики хоче знищити "Козацькі могили". Роблять штучне водоймище, щоб підняти рівень води, якої не вистачає. В Чорнобилі вигадали переробляти відходи з атомних станцій усієї Європи. Банда! Банда! Банда!

13.V.1989.

Газета "Комсомольський прапор" дала рецензію Князького на пісенник "Сміються, плачуть солов'ї". Не розумію, навіщо писати і давати такі рецензії, ліпше повідомлення дати. Хоч і мій пісенник, але навіщо? У цьому ж номері 77 імен хлопців, які загинули в Афганістані. Міфологічне число 77. Жахливо це. Ціла сотня загинула нізащо. А скільки по Вкраїні? Колись і не повідомляли, скільки вбито в Єгипті, скількох у В"єтнамі вбили, у Чехословаччині й Угорщині.      Дивилися по телебаченню львівський театр "Не журись". Добре, що хоч таке є, але в цілому... В цілому революційно.                              х х х      Товариство української мови розгортає роботу. Вчора до Києва й в обласні та міські органи відіслав кілька листів, щоб школа № 23 була українською без російських класів. Планувалося на 1800 учнів, а буде 1200. Базова школа для педінституту.       Вчора в центрі міста інженери й робітники заводів зібрали більше 10 тисяч підписів з вимогою надати нашій мові статус державної. Паркан, що огороджує незакінчену добудову переговорного пункту огорнули тканиною і вивісили там статут Товариства, цитати з творів Шевченкових, ще різні написи. Єврей Роговий зловив мене коло пам'ятника Міцкевичу й потягнув дивитися, що написано "возвеличу рабів німих". Та поки я підійшов, цю "неактуальну" цитату зняли, бо Роговий кричав. Була там Шукайло і капітан міліції, проганяли тих, що збирали підписи, але люди не вступалися.

14.V.1989.

Ми сьогодні відкрили барельєф Кобзаря на початку вулиці Шевченківської, а в центрі міста величезні стилізовані рушники на ліхтарях, сцена і багато хорів, солістів, читців. Величезний концерт, виставки. Навіть програма називається "Любіть Україну". Гаївки виконуються, музика. Твори Заливахи виставлені в художньому музеї. І дощ не падав до полудня, а в полуднє пішов дощ майовий. І ввечері ллє. 8 травня Дністер піднявся на 4 метри, затопило багато сіл (особливо Львівщина постраждала). Якщо дощ піде на цілу ніч, то знову повінь зробить.                                 х х х      Завтра у жінки день народження. Була Лариса (колишня Ярошева) з донькою, Добрянська і Лесючка були. Разом почимчикували на прем"єру новонародженого театру. Шлемко з жінкою прекрасний театр створили, поставили "Розриту могилу" - виставу, якої ще не бачив Івано-Франківськ і ніхто на Вкраїні не бачив. І треба було бути на виставі! Що тут робилося! Фактично мала бути здача, але людей так багато прийшло, що працівники відділу культури почали продавати квитки.

Продали майже на 700 карбованців. Ці гроші не хочуть віддати на Товариство мови. А ще дуже багато пройшло без квитків. Вибухнув зал оваціями під час вистави, співали "Червону калину". Не обійшлося без вискочок.

Якийсь "рухівець" говорив про відкриття пам"ятника у Воскресінцях, що там бюрократи планували свято на дві години, але їм не вдалося це зробити, говорив, що над Львовом звівся в небо прапор жовто-блакитний (виявляється, що такий самий прапор був у Воскресінцях). Я не знаю, хто цей хлопець. Можливо, що із КДБ провокатор. У Воскресінці поїхали Надя Стасів, яка прапор шила, Володимир Ковальчук, Ігор Андрухів, Роман Гладиш, Роман Круцик, Ігор Попович, Ярослав Шевчук, Маркіян Чучук. Підняв Володимир Ковальчук - відважний. Арсенич Петро теж вихопився і промовляв банально, примітивно, вбого, як і завжди, щоб збирали фольклор, закінчив коломийкою. Боюсь, щоб патріотизм не вилився у фанатизм.

Було обговорення "Розритої могили". Підло виступав Борис, і я йому сказав усе, що думав, і про шевченківський концерт, і про двомовний театр, і про сьогоднішній виступ. Був там Кочержук з міськкому, Ганна Карась, Райковська, Володимир Нестеренко, Микола Лесюк, Ходорович, Шулепа, ще якісь люди.

Йшла суперечка. Театрові ходу не дають. Цікавило начальство, чий буде театр. Шлемко хоче, аби при Товаристві мови діяв, культура хилить на свій бік, аби задушити дитя. Йде війна. Я захищав театр як міг. В мене вже нерви напружені, як струни. За Шлемків театр треба боротися. Це щось набагато сильніше, як хор "Червона калина". Ректор Кононенко з педінституту вигнав цей театр. Шлемко одержимий, як і його жінка Ольга, як і Захарії, як і теперішня молодь. Зала плакала на виставі й вибухнула оваціями; підспівували й кричали "Слава!"

х х х

Лесюк з Григорською їздили до Воскресінців. Вернулися, і Марія засікла їх. Приревнувала й пішла з концерту, не чекаючи їх. Ярош теж вертався з Коломиї з Лесюком. Стояв з Григорською, а в цей час Лариса вийшла з дочкою. Ярош стояв-стояв, а тоді сказав: "Оце моя дочка". Він почав її кликати до себе, але мала не підійшла. Він тоді сам підійшов до неї, вмовляв, але дочка не пішла й не захотіла з батьком розмовляти. Характером однакові.

15.V.1989.

Цілу ніч ллє дощ. Вчора боліла голова, але я з нагоди дня народження дружини перехилив чарку, і не знаю, чи ота чарка, чи великої сили вистава "Розрита могила", яку поставив Галицький молодіжний театр (так себе називає Шлемків драмгурток), чи дощ, що почався, чи моя полеміка на захист театру, але голова перестала боліти. На вчора снилося, що я ходив якимись дебрами, загубив черевики чи мешти і босий ходив коло горішньої школи в селі, і начебто земля була замерзлою, але я не відчував холоду. Пророчий сон. Так, земля справді розмерзається. Тепер, я гадаю, процес відродження України вступив у глибшу стадію, ніж у 1960-61 р.р. Правда, тоді було більше українського в Україні, але тепер українізація відбувається з іншого боку. В 1964-му році на рубежі 150-річного ювілею Кобзаря українське відродження закінчилося, на рубежі 175-річчя Шевченка українізація повинна початися на вищому рівні. Той вогонь, що у нас розгорівся, у Львові, у Києві, у Тернополі, піде далі. Чорнобильське й Чернівецьке лиха, Чигиринська, Ровенська й Хмельницька атомні електростанції - все це отверезило людей. Я гадаю, що світ уже ніколи не буде таким, яким він був до 1985-го року. Україна воскресне, як Фенікс. х х х Цілу добу дощ. До обіду писав. У обід поїхав до Чернієва. Там у клубі зібралися учителі й учні школи, геологи, колгоспники. Прекрасна зустріч відбулася. За вікном дощ, а в клубі - тіснота і поезія моя. Вернувся, а тут - новина: Ганна Карась заборонила виставу Галицького театру. Розказує Ходорович, що в міськкомі чи КДБ дали їй великого бобу. Десь близько 17-ої години Ходорович розігнав усіх своїх працівників, позамикав усі двері, вивісив оголошення, що вистава переноситься. Гомонять, що найбільше налякало чиновників те, що неформал Ковальчук розмахував жовто-блакитним прапорцем у Воскресінцях. Його дружок учора після вистави повідомив аудиторію про це. Промовляв. А тут довкола одні дурні, другі підлі, а треті провокатори. Налізло їх у наше Товариство мови, в неформальний рух, а ти, Пушику, ходи, телефонуй по обкомах і міськкомах, добивайся, аби двері будинку культури відчинили, бо під будинком сотні людей зібралося. Йшла нині єврейка з будинку культури Сімкіна і: - Правильно сделали, что "Розритую могилу" отменили. Як важко чогось добитися. Та доб'юсь. Добре, що мене слухають деякі керівники. х х х

У Львові - торжество. Ростислав Братунь став депутатом до Верховної Ради СРСР. Це ще одна велика перемога. По іншому округу нікого не вибрали. В Києві теж нікого не вибрали. Залишилися Телятников і Яворівський, Карпенко і ще один робітник. Є надія, що ще один або й два мандати будуть у письменників. А донедавна мололи, що письменники не мають довір'я в народі й ніхто їх не уповноважував виступати від імені народу. Казяться чинодрали.

16.V.1989.

Закарпаття затопило 1 і 2 травня, Львівщину і нас - 6,7,8 травня, навіть 9 -го повінь була. А ось учора і позавчора знову гуляли води, тобто 14 і 15-го. Я їхав до Чернієва і бачив Бистрицю велику, чорну, сильну. Ці дві повені вичистили потоки й ріки, промили міста й села. Люди вперто гомонять, що в Делятині стався вибух і заражена радіацією місцевість. Я все ж сумніваюся. Можливо, що розбили атомну чи водневу бомбу й стався витік плутонію чи урану. Там же нема ніяких уранових копалень х х х Наша бухгалтерка вчора в обід пішла собі додому, а Спілку лишила відчиненою. Там собі ґаздували різні люди, аж увечері потелефонувала якась жінка, і я пішов замкнути нашу організацію. Можливо, навмисне це зробила. Стукачка? Жучки ставили? х х х Вкоротять мені віку наші "революціонери". Скільки було боротьби, щоб дозволили відкрити пам'ятник Шевченкові! Ще одна перемога! Це вже після вистави "Розрита могила" був крик. І заборонили другу виставу. І зібралося гурмище людей під будинком культури замкненим, бо ж по підприємствах розповсюдили платні запрошення. Коли я з'явився під будинком культури,то Шлемко уже здер оголошення Ходоровича. Люди кинулися до мене: "Рятуйте виставу! Інакше підемо в парк і будемо грати коло пам'ятника Кобзареві". Там було повно кадебістів, міліції. Я пішов телефонувати до обкому, щоб відкрили будинок культури. Іван Слюсар мене послухав, десь знайшов Токаренка, Токаренко, начальник управління культури, знайшов підлеглих. Будинок культури відчинили аж о 20 год 30 хв., хоч вистава мала початися о 19 год. 30 хв. Артисти Галицького молодіжного театру мили самі сцену, а тим часом Петро Арсенич розказував історію міста. Почалася вистава о 21-ій годині. Люди йшли вражені й задоволені, бо людей було дуже багато. Не менше 1000, як і вчора.

х х х А пізно ввечері, коли я вже задрімав, прийшов Головатий. Прислав його Петро Арсенич, аби я підписав листа, щоб міськвиконком дозволив провести мітинг на могилі Дениса Січинського. Це вже мене вивело з рівноваги. Замість того, щоб організувати концерт, покласти квіти, "братчики" по Товариству знову мітингувати хочуть, бо мріють про депутатство. Агентурники КДБ. Я висварив Арсенича й не підписав листа, бо вже пішло кілька важливіших листів і до обкому, і до міськкому, і в інші організації. Не хочу, аби Товариство вбили в зародку, коли воно ще й не зареєстроване. А "братія" виконує вказівки КДБ. Сказав їм піти на створення осередку Товариства мови на залізниці. Кажуть, що не можуть, не престижно - замала аудиторія. Доведеться самому йти.

х х х Богдан Бойко приїхав із села. Дуже схуд. Каже, що серце болить від Великодня. Скаржиться, що жінка іншим вибиває дачі, а його мамі навіть город не завеснує. Якийсь надірваний Богдан, розгублений. Закінчив нарешті статтю для журналу "Прапор" і відіслав її сьогодні. Не знаю, чи надрукують, хоч запланували в №9. Намучився з нею і незадоволений.

х х х Я під посиленим наглядом КДБ. Невже кожен письменник, який робить те, що й дозволено Конституцією, постановами і т.д., переживає отаке? У великих містах усе простіше. Там більше об'єктів для стеження за ними. Сьогодні в драмтеатрі була зустріч зі співаком Вахтангом Кікабідзе. Розповідав страшні речі про побоїще в Грузії. Виходить, що операція готувалася завчасно. Абхазці добиваються від'єднання від Грузії і приєднання до Росії. Грузини кажуть, що в ХУІІ столітті вони прийшли і зайняли грузинські землі (ні, в ХІІ ст.). Абхазці проводили демонстрації. 5 квітня міліціонерам і кадебістам Грузії запропонували здати зброю. А вночі з 8 на 9-те почали запроваджувати військовий стан. І тоді глава грузинської церкви звернувся до людей. Та вже кинули спеціальний підрозділ 300 чоловік із саперними лопатками, що гострі, як бритва. Б"ють цими лопатками в три місця, від чого людина гине. Солдатам дали наркотики,бо вони одичіли (це знімали скритою камерою). Рубали і чоловіків,і жінок. Коли одна жінка втекла, то солдат з люті рубав брук. За іншою дівчиною гнався з кілометр і зарубав. Порубану жінку забрала швидка,а вона проклинала. Тоді солдат розбив вікно й добив поранену. Порубали міліціонерів і кадебістів, які рятували людей від одичілих молодчиків-спецназівців.

Почали труїти людей якимись газами. Кажуть, що газ цей застосовувався в Афганістані. В лікарнях лежать 2,5 тисячі людей. Нервово-паралітичний газ? Співак говорив відважно. Люди вражені почутим. Кікабідзе сказав, що Грузія цього не простить ніколи. Грузини переконані, що ця провокація підготовлена навмисне, аби скомпрометувати Горбачова. Таке ж саме, що стосується Карабаху і Вірменії.

Сьогодні в Івано-Франківську величезні черги. Продають по пачці прального порошку, по куску господарського мила, по куску туалетного мила. Зникла зубна паста. Тепер пустили чутки, що зникнуть сірники і сіль. Робиться це навмисне, аби посіяти паніку, викликати незадоволення. Невже справді чорним силам вдасться задушити перебудову? Горбачов і Яковлєв у Китаї. Невже готують переворот? Військові страшенно обурені скороченням армії.

х х х Сьогодні приїхала до Спілки якась Тамара Онуфріївна Германюк. Вона з П"ядиків, працює в онкодиспансері, була вивезена в Печору разом з мамою. Їздила до Польщі. Тато її в США. За тата її вивезли на Північ. В Польщі вона була в Любомира Литвинця, що там лікарем. Він великий оригінал і філософ. Я з ним познайомився в кав"ярні. Здається, Володимир Баран мене познайомив з ним. Привезла мені в подарунок платівку модного молодіжного ансамблю. Це Тарасові втіха, бо я такою музикою не захоплююсь. Ця Германючка мені не сподобалася. Але багатство письменника - це багатство зв"язків зі світом. Вона розказала мені, що батько січовика Степана Мельничука не поїхав до Чорткова хоронити свого сина, якого там розстріляли чи то повісили поляки в листопаді 1922 року. Примусили зректися сина, і старий злякався, що і його закатують. х х х Обіцяли нам виділити кімнату для Товариства мови, а тепер уже крутять. Пітікіна, секретар міськкому КПУ з питань ідеології, страшенно збунтувалася, що ми організували перевірку, як навчають української мови в дошкільних закладах, школах, училищах, технікумах. Директор радіозаводу зробив зауваження Шулепі, що той з робочого телефону подзвонив Пітікіній. Це вже пішла команда від "покровителів", тобто кагебісти фіксують, звідки телефонують.

17.V.1989.

Я дуже зденервований, як кажуть у Львові; не йшов сон уночі, й лиш тільки під ранок заснув і до 9-ої години спав. Мав їхати до Калуша виступати, але не поїхав,бо мали дах ремонтувати, тече, але аж завтра будуть. А ще сьогодні проводили вечір Володимира Івасюка в інституті нафти і газу. Страшенна нервова напруга. Відбувся Пленум ЦК КПУ. Хрунь Щербицький діє в тому ж дусі, що й раніше. Хвалить франківських чинодралів за успішно проведені вибори. Колись говорили, що Івано-Франківщина на другому місці після Туркменії. Тепер на першому.

Пішли в наступ на гельсінську спілку й на народний Рух. Критикує координаційну раду Руху, радіо й телебачення, а особливо Львів, де УГС (гельсінківці) пройшли повз трибуни на першотравневій демонстрації під жовто-блакитними прапорами. Нічого не каже про державність української мови. Я гадаю, що розвиток подій на цьому не завершиться. Машина заведена й котиться. Торік з партії вийшло 1862 члени (здали партквитки); за перший квартал цього року з партії вийшло 1299 членів. Це тільки по Україні. Я думаю, що по Союзу ще вищий відсоток. Особливо Закавказзя й Прибалтика киплять. Ця страшна подія, що сталася в квітні, вже ніколи не вивітриться із сердець грузинів. Землетрус на Кавказі стався. Грузини сердяться, що Україна не висловила співчуття з приводу побоїща. Українці деякі кажуть, що Грузія теж не висловлювала співчуття, коли Сталін і Берія винищили мільйони українців, може, й десятки мільйонів.

18.V.1989.

Сьогодні чуюся набагато краще, хоч і спав небагато. Наше Товариство української мови сильно розгортає свою роботу. Був прекрасний вечір Володимира Івасюка в інституті нафти і газу. Інститутський актовий зал був переповнений. Михайло Івасюк на цей раз приїхав із старшою дочкою і зятем Крисою. Цей художник - брат скрипаля Олега Криси, який тепер залишився на два роки в Канаді з дружиною.

х х х Сосюра хотів примирити в собі українського патріота й більшовика-комуніста. Він написав дуже багато творів, у яких "розстрілював у собі петлюрівця" в той самий час, коли Сталін розстрілював і комуністів, і націоналістів, коли цвіт української культури був обморожений кулями, колимами, соловками. Хвильовий собі кулю пускає в чоло. А Сосюру із допитів - у божевільню. Написав послу ГПУ. І Рильський під арештом, і Тичина. Врятують їх пісні про ката Сталіна, і вірш "Ура", що "Партія веде".

ВЕЧІР ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА

І було людей так багато, що ніде голці було впасти. Співали й читали поезії. Говорив Михайло Івасюк і, як завжди, хвалив мене, що я не відрікся від дружби з Володею, а протягом 10-ти років боровся за Володимира, говорив з високих трибун, у пресі, по радіо, телебаченню, і здобув перемогу. Володимира не вдалося віддати забуттю. Івасюки дуже добре ставляться до мене. Особливо Михайло Григорович усюди хвалить. Він так підготував залу, що мені вчинили овації, коли я читав вірш "Пам'яті друга" і "Все бачили люди", коли розповідав про Володю і той бруд, який лили на композитора і поета. Кошти, виручені на вечорі, підуть на Товариство мови. Хочуть люди ще такого вечора. Будемо проводити. Правда, я вже перетворився в громадського діяча, а не в літератора. Все це мене вбиває. Але що життя? Життя - це сон!

СМЕРТЬ ВАСИЛЯ МОРУГИ

Редактор "Барвінку" Василь Моруга, мій добрий друг, з Геннадієм Літневським і дівчиною з Томська (це, здається, племінниця теперішнього секретаря ЦК Лігачова, про яку Василь розказував мені; хотів одружитися з нею і вона кандидат якихось наук, хотіла його) поїхали до Болгарії. Їхали через Румунію. Василева мати казала не їхати машиною, але Моруга не послухався. Поверталися з Болгарії. І ось на румунському кордоні, очевидно, повбивали їх. Сказали румуни, що врізалися в дерево, за іншою версією, що вибухнув двигун і згоріли. Та я переконаний, що їх зупинили, пограбували, повбивали, облили машину бензином і запалили. Це пов"язано з тим, що робиться в Молдавії. Румунський шовінізм. Я чомусь думаю, що не аварія сталася там, а політичні події стали причиною загибелі трьох молодих людей. Сьогодні чи вчора привезли обгорілих до Києва, хоронитимуть завтра. Учора телефонував Чередниченко, але мене не було. Сьогодні я телефонував до Дмитра,і мені телефонувала Камінчук. Усе це правда. Мені гірко. Василя догризла мафія, яка нині вгніздилася в "Молоді". Він мріяв оженитися. Мати його старенька. Це велике потрясіння для всіх. Ні, в цьому житті не можна сподіватися на завтрашній день. Треба все робити сьогодні. Все, що можеш зробити.

х х х У Кракові два дні 16-17 травня кипіла молодь. Кидали в будинок консульства СРСР каміння, хотіли прорватися на територію, вимагаючи, аби з Польщі вивели радянські війська. Проти них кинули водомети, сльозогінні гази, поліцію з дубинками. Там тепер консулом Петро Сардачук. Відчуваю, як він перелякався, коли почалася ота заворуха - антирадянська демонстрація. Кидали гроші на дорогу.

х х х Виявляється, що Левко Лук"яненко, який очолює Гельсінську спілку - юрист. Гомонять, що таке ж саме, яке вчинили у Тбілісі, готували для Львова, чи й готують. У Львові готується громадська панахида 21 травня на могилі Володимира Івасюка. Начебто греко-католицькі священики прийдуть на ту відправу. Микола Посікіра, львівський скульптор, який зробив украй поганий пам"ятник Миколі Леонтовичу, робить надмогильник для Володимира Івасюка.

х х х Громадська робота... Сьогодні півдня просидів на тиражній комісії. Нікому нічого не треба. Ніхто не ходить замовляти книжки. Хіба гроші роблять на виступах мої літературні братчики і сестрички. Дуже багато здоров"я забирають сварки за кожну українську книжку. Провів заняття літературної студії. Зайшов ректор Кононенко і почав розмову про базову школу №23. Виявляється, що листи мої до обкому й міських властей про те, щоб ця школа була чисто українською, вже переполошили багатьох. Головне наступати.

х х х Два-три дні тому Богдан Бойко вернувся з Діброви, і я його не впізнав. Дуже схуд, став якийсь пригнічений, втомлений, сумний. Я не знав причини, аж Ліда сказала, що з редакції "Жовтня" повернули рукопис роману "Столочене жито". Мені сказав Роман Іваничук, що відмовився друкувати його роман ще в лютому, а прислали аж тепер. Очевидно, що лежав рукопис у секретарки. Ніколи Богданові ще не вертали отак рукописів, і це великий удар по ньому. Крім усього, він розуміє, що час переоцінити усе, і нині вже нормальний чоловік на національне питання не буде дивитися так, як він дивився в 70-ті роки. Очевидно, що так писати не треба було, як він писав. У 70-ті роки Богдан на боротьбі з націоналізмом зарвав великої слави, він дуже багато наобіцяв. На кінець 80-тих прийшло розчарування. Тільки тепер він напише такий твір, що стане помітним у його доробку, якщо переборе розчарування. Він - талановитий і мав би перебороти всі сумніви і невдачі. Як можу, так підтримую в ньому цей вогонь.                         

Співпав Великдень з Першотравнем. Учора ввечері і сьогодні до полудня злива з грозою. Гримить, ллє. Я жінку з дітьми відіслав до Грушки, а сам пишу. Сьогодні ходив на демонстрацію. Всі помокли, порозбігалися. Я теж почвалав додому під дощем.

                           х                   х                 х

    Сказав мені Володимир Іваницький, теперішній зав облвно, що цієї ночі на новому переговорному пункті хтось вивісив жовто-блакитний прапор. Спроектував цю споруду Славко Дяків з Більшівців. З вежею спроектував. Цього року мають відкрити цей переговорний пункт. І ось цієї ночі ця вежа в центрі міста пригодилася комусь для прапора, який вивісив до 9-ої години ранку, і лиш тоді його зняли. Я гадаю, що такий прапор могли вивісити над містом Івано-Франківськом навмисно. Кілька червоних прапорів зірвали. Це Парфан зробив.

                           х                   х                      х

   В Грузії відмінили футбольну зустріч "Динамо"- "Спартак" і відмінили першотравневу демонстрацію. Ці, що в Грузії вчинили кривавий погром, видумують різні нісенітниці про напади на військових. Це прозвучало в програмі "Час". А кореспондент "Правды" по Грузії це спростував.

                          х                       х                        х

    Грозової ночі, з Великодня на світлий понеділок, напередодні 1 Травня, хтось у центрі міста поліз на недобудований будинок. А через годину, як зняли прапор, під дощем танцювали румунський танець демонстранти, бо приїхали з Румунії гості, з Байя-Маре. "Правда" в статті Дрозда згадала Посторонка, який одного себе висунув у депутати. Вдарили по Бандурівському, Погребняка згадали - перших секретарів.

                          х                 х                  х

      Поїхав до Вікторова на зустріч  випускників. Цілий день цідив дощ над Франківськом, важкі хмари висіли. Та коли я поїхав на автобусну, то за горами пожовкло небо, а коли виїхав на Лису гору, то виглянуло сонце. З трьох боків висіли важкі, сині, аж темні хмари, неначе гори. Я ішов гостинцем поміж зелені стіни дерев, і душа моя купалася в співах пташні. А коли вийшов я з лісу, то побачив гори на півдні, підсвічені сонцем. Ще хмари важкі висіли. То були останні хмари зими, тепер уже перемагало тепло повсюдно. Їхав Юрій на білому коні; через білі шапки Карпат скакав і грав у зелену сурму на всю Галичину, на всю Україну, на всю Європу, на півсвіту. Я сходив з гори у село - біле від білих садів. Воно аж ніби змаліло під великим травневим сонцем, що дивилося на світ, викупаний дощем, освічений блискавкою. Над'їхала машина і підбрала мене, повезла по чистому асфальті в село.

     2.V.1989.            

Випогоджується. Але вранці ще падав дощ. Болить голова, розколюється на дві половини, млоїть. Цвітуть яблуні, цвіте бузок, дуб зазеленів. Дуже й дуже рання весна.

     Люди бурхливо обговорюють львівські події, криваву подію у Тбілісі, виступила Вірменія (сильна багатотисячна демонстрація), гуде Москва, гуде Ленінград і Прибалтика. А в нас заборонили свято гаївки, яке готували робітники арматурного і радіозаводу. Мало бути свято веснянок у Опришівцях, та прийшло "височайшеє повеление": "ніззя". Заборонили й по школах гаївкувати.

      Сьогодні гуляв із Дмитром Захаруком. Каже, що Іван Посторонко й Ярослав Федорчук проводили нараду з директорами заводів і давали вказівки: "Пушика не пускати на заводи". "Як це так? Інструктор міськкому на завод не проникне, а Пушик вільно іде!" Начебто мої фотографії  на прохідних є. Не пущать! З фотографіями, мабуть, вигадали, як вигадали, що я в реанімації, що я в психушці, що побили, що машина наїхала.

     Пухнуть досьє в КДБ на кожного, хто підтримує перебудову. Дуже сильні ще застійники. В нас особливе кодло, яке викохалося за 45 років радянської влади. Але я думаю, що  Горбачов не зупиниться, а вибори до місцевих рад ще прочистять джерела наших душ.

                        х                    х                   х

     Зустрів сина Кройтора. Ішов у гості до чеського партсекретаря, який у нас тут, на газогоні, веде ідеологічну роботу серед робітників. Цей парторг у Празі покинув жінку з двома дітьми, а тут зійшовся з артисткою, що прийшла до нашого театру. Нарікає чех на перебудову:

    Чехів теж уразила та ж сама хвороба, що й СРСР: "слуги" народу панують, а господар-народ бідує.

                         х                    х                    х

                            СВЯТА   ОЛЕНА

     В Струпкові була криничка, вода якої вважалася цілющою. І ось ще за Польщі одна жінка оголосила, що їй тут з"явилася Божа Мати. Ця жінка називалася Олена. І ринули люди до Струпкова з Польщі, Білорусії, України. Олена сиділа коло кринички, люди кидали гроші. Її прозвали Святою. Збудували в Струпкові каплицю на цьому джерелі. Стояла каплиця. В 50-ті роки померла Свята Олена. Але люди далі ходили і їздили до Струпкова. І ось 3-4 роки тому розвалили цю каплицю, заорали-забили джерело з цілющою водою. І тоді люди з помсти почали палити колгоспні скирти з соломою, конюшиною. Міліції дали наказ: знайти, хто палить. А один чоловік напився, йшов п'яний через поле до села. Вислідили його і схопили. Били в Коломиї у міліції. Так били, що він узяв на себе чужу вину. Не палив скирти, а сказав, що спалив, і його засудили.

     Отаку історію розказав голосківський чоловік.

                      х                    х                    х

     Учора  у Вікторові ми провели великий  вечір зустрічі  випускників шкіл. Але зустрілися не лишень випускники, зустрічалися й теперішні  школярі. Я виголосив  вступне слово, прокурор Савчук виступив, Ткачівський-фотограф говорив, економіст, робітник Федір Бибик. Після першої частини вечора відбувся концерт-вечорниці, мене  запросили читати свої  поезії, гаївки наші поставили на сцені. Жаль, що директора школи Воробія не було. Він доклав багато зусиль, аби побудувати школу,  а з директора погнали. Я говорив, що дуже несправедливо вчинили з ним. Після концерту почалися  танці, але я побіг до матері додому. Матері пішов 70-ий рік. Треба її знову покласти до лікарні. Був у нас  Глушко, завтрашній доктор медицини, була і Люба Чейпеш. Обстежили матір.  Бачили, що їй краще, але з ногою прикро.

                         х                    х                       х

                        Львівські й  херсонські  події

    Роман Яремійчук був у Львові в тестя. Розказує, що на демонстрацію не пускали з синьо-жовтими прапорами членів Гельсінської спілки, членів Товариства української мови, народного Руху, Товариства  Лева, але вони прорвалися й колоною пройшли повз трибуну. У командувача Прикарпатським військовим округом вилиці ходили з люті, але перешкодити не зміг.

    Дівчата носять синьо-жовті стрічки, хлопці - сорочки, старі жінки - букети з двох квіток: синьої і жовтої. Греко-католицькі священики  святили паски. Було 10-15 тисяч кошиків обох конфесій. Моляться й відправляють обряди старші жінки, молодих менше.

     В центрі, де не дозволяли ставити пам'ятник Тарасові Шевченкові, нарешті вивісили величезний портрет Кобзаря, а з двох боків тріпочуть на вітрі  синьо-жовті прапорці. Перший секретар обкому Яків Погребняк проходив  з дружиною і поклав  галузку бузку. Ту галузку взяли й прикріпили до синьо-жовтого прапора. Розповідають про дискусію на мітингу з першим секретарем обкому Яковом Петровичем Погребняком. Михайло Горинь запитав, чи згідний він, партійний керівник області, аби на цьому місці Тарас Шевченко стояв. Той помовчав  хвилинку і сказав, що непогане місце.

     - Шановна громадо, завтра на цьому місці, де стоятиме наш Кобзар, покладання квітів! - звернувся  до учасників віча Горинь.

     Велика війна йде за депутатство. Драча й Іваничука не пропустили на окружних зборах балотуватися кандидатами в депутати. Був страйк одногодинний,  пікет львів'ян коло Центральної виборчої комісії в Москві чи коло Верховної Ради. Сказали там, що порушення незначні. Тепер всі гомонять про те, аби бюлетені забирати з собою, а не кидати в скриньку. Ростислав Братунь прорвався на цьому турі, але з ним у списку ще до 10 інших кандидатів у депутати Верховної Ради.

      В Москві розганяли демонстрацію, організовану новою партією - демократична спілка. Якогось львів'янина, що у Москві вчиться, так врізали знопівці кийком по спині, що шкіра трісла й плечі почорніли. Лежить у лікарні. Були на демонстрації й українські демократи з синьо-жовтими прапорами й промовляли там.

     А в Херсоні, в день народження Гітлера (20.ІУ. - 100 років), була демонстрація юних фашистів. Вийшли в основному учні профтехучилищ. Чи не організовано це КГБ, щоб  простих людей налякати. Пішов люд у баламут, і ці події не можуть не народити чогось нового і значного. Лавину не спинити.  Теперішні події глибші, ніж події 1904-1905 років, чи й 1917-го. Вони ще розгортаються. Гряде нова доба.                                                

     3.V.1989.          

 Товариство української мови щодня забирає в мене багато часу, здоров"я, сил, енергії, коштів  Створюємо нові осередки, вибиваємо приміщення, робимо печатку, штамп, замовили бланки, створили хорову капелу "Червона калина", підготували свято гаївок, а обласне і міське начальство  заборонило його проводити під приводом, що це релігійний великодній обряд.  Та мій виступ по обласному радіо не був марним. Села й міста підхопили моє звернення. У Грушці, наприклад, навіть учителі місцевої школи гаївкували. Школярі  Вікторова підготували цілу програму. А про все, що сталося, можна написати книгу-звіт. Це вже не пропаде ніколи.

                            х                    х                    х

                          ПЕС    МЕНЕ    ВРЯТУВАВ

    Коли я був маленький, то біг до річки Луквиці. Усе мене  на Стахове щось тягнуло. Там було так глибоко, що втопився фірман, що їхав до Стаха  Януша коней кувати. Коні схарапудилися, почали брати назад, віз покотився з гори у воду. Фірман випав з воза у Луквицю, зверху привалили його  коні чи то фіра. Це місце називали "на Стаховім", хоч тут було поле мого прадіда Сницара, але коли він помер, коли закінчувалася Перша світова війна, то прабаба не мала за що навіть хрест і труну замовити і віддала за це шмат землі панському стельмаху. Він тут побудував свою хату. Під час другої світової війни помер мій дід Кирило Дзундза. Залишилося шестеро сиріт, які не мали коня й плуга, а був голод. Щоб не померли з голоду брати й сестри, моя мати вийшла заміж за вдівця. Батько орав і собі й свекрусі, а його сестра постійно точила брата, навіщо він сватав молоду Марію, коли міг узяти її подругу-вдову. Добра в хаті не було, і моя мати хотіла мене втопити і сама втопитися на Стаховім, та побоялася кари Божої на тім світі. А мене щось кликало до річки. Того дня вода розгулялася, коли я побіг дивитися на велику Луквицю. За мною побіг наш пес Брисько. Тато з мамою щось робили коло хати, коли почули, що пес над  водою  чогось  скавулить. Тато  побіг до річки. Я уже був у воді, коли пес схопив мене заду за сорочину  тримав мене, щоб я не захлинувся каламутною водою,  й скавулів. Я був уже синій, але пес тримав, аби я не пішов на дно. Мене відтелепали і я вижив.

     А вдруге врятував мене на Стаховім  Славко-вуйко, коли ми з Ромком  Бучковським вчилися плавати, а  втретє - Люльцин Мирось (Сницар),  коли мені не вистачило сили переплисти глибоке місце на Козаковім. Тепер річка не та. Вона зарвала частину нашого саду, її перекопала організація Гальмуй-вода, як її жартома називають, а там, де втопився їздовий і я топився, виросла лоза. 

4.V.1989.          

 Уночі вітер дув, а  сьогодні сонце світить. Я вчора ще накупив помідорів, і ми з жінкою засадили весь наш городець. Я, крім цього, засадив соняшником увесь той рів, яким проклали кабель і засипали його. Я зверху засадив, аби цвів, аби дітвора мала забавку влітку й восени. Якщо не поламають - ростиме.

                         х                        х                   х

                         ПОСТОРОНКОВА     ЛЮТЬ

     Розказував Якібчук, що днями викликали його до обкому партії. Проводив нараду Посторонко. Зібрав Лихачову, Новицького, Бойчука, Токаренка. І почав Посторонко з піною на устах кричати за приміщення художнього музею. Виявляється, що Якібчук написав листа Горбачову й передав його через Раїсу Максимівну. Вона обіцяла допомогти, яко заступник голови Фонду культури,  підключила чоловіка, і Горбачов, мабуть, на нараді перед Пленумом дав шміру Посторонкові. Сюди долучилися лист школярів, мій лист, скарги інших людей. Іван Григорович Посторонко кричав безперервно півтори години:

      - Перестройщик, понимаешь! Он написал! А мне ты говорил?

      - Говорив.

      - Когда?

      - Був у вас такого-то числа 1986 року.

      - И что?

      - Пообіцяли і нічого не зробили.

     Він зі своїми клерками не піде в костел за місто. Не схочуть піти з центра. І люди не підуть. Треба рішати. Мені до четвертої години треба дати відповідь у Москву. Написав, що Іван Скиба обіцяв дитячий світ під картинну галерею.

      І Посторонко пообіцяв, що дадуть це приміщення, а поки що виділяють гуртожиток  фізкультурного технікуму.

      В "Правде" цікава стаття про кадрову політику. Такі, як Постронко, відчувають, що їхня пісня доходить до кінця.                           

 7.V.1989.               

Страшенно ображає отой негласний нагляд кадебістів. Яких тільки засобів не застосовують! Що поробиш? У газеті "Аргументи і факти" пишуть, що в країні майже півмільйона (400000 штатних працівників КДБ, окрім сексотів). На цю величезну армію щороку тратиться 10 000 000 000 крб. І не мають що робити, і мусять щось робити. Слідкують за письменниками, а особливо за мною. Вигідно і ворогом зробити, щоб вислужитися. Через оті машини, що ввечері під хатою стояли, я  не спав цілу ніч,  аж  о 4-ій ранку заснув, а о 7-ій уже прокинувся. Не давала спати злива. Цілу добу ллє і ллє. В двох місцях сильно протікає дах, і я тричі за ніч виливав воду з різних шабатурок, щоб не протекла стеля. На кадебістів гроші є, а на дах нема.

                           х                   х                    х

     Зателефонував Роман Гнатишин, що ввели мене до редколегії журналу "Прапор", і прізвище вже є в 4-ому числі на обкладинці. Кілька разів Федорів подавав мене до редколегії "Жовтня", але в ЦК хтось мене викреслював, а вписував замість мене прізвище Галини Турелик. Це так олютило львів"ян, що вони при першій нагоді викинули Галину з редколегії.

     Вийшов журнал "Україна" №18, де є моя стаття "Не кидай палиці на чужі ґалиці". Коломийський І. Кічак вирішив мені відомстити за те, що я не схвалив його статей, і дав торік репліку в "Україні" на статтю мою "Бус і Джус". Його репліка дала мені змогу дати статтю-відповідь, у якій я виклав чимало такого, що ніяк не йшло в попередніх публікаціях. Я фактично викрив усі фальсифікації й інсинуації зі "Словом" у добу Катерини ІІ. Ця публікація викличе гнів не Кічака, але академіків. Гадаю, що саме ця публікація, можливо, вартує багатьох попередніх. Молодці хлопці, що дали! Тут і про Данила Заточника я сказав, і про Боянову пісню, і про Троянь, і взагалі публікація сильна. Збудоражить багатьох знавців "Слова о полку Ігоревім".

                        х                 х                     х

     Розказував мені молодий міліціонер, що ввечері, напередодні Першотравня, йшли хлопці, і над головами їхніми звисали прапори. Один з них вишмаркався в червоний прапор, утер носа й пішов вулицею. Ось тобі і патріотизм, про який говорять з високих трибун.

                        х                 х                 х

   На стінах будинків і на парканах крейдою малюють тризуби, свастики гітлерівські, а юні росіяни зробили з Гітлера кумира. Фашизація лякає євреїв дуже, хоч єврей Юліан Семенов прислужився найбільше для створення культу фашистських вождів. Його телесеріал "Сімнадцять миттєвостей весни" зробив своє. Зерно посіяно.

    8.V.1989.               

По республіканському радіо передали моє інтерв'ю про діяльність Товариства української мови. На громадську роботу йде до 80% часу. Переслідують членів Товариства. Рятую.

                      х                      х                     х

                                                  МАКУХ

     Колишній міністр внутрішніх справ ЗУНРу.  Адвокат. Засновник "Каменярів". Друг Стефаника. Хоронив письменника у Русові. Коли прийшла Червона Армія, то переховувався в Заліщиках. Коли прийшли німці, Макух побачив беззаконня й написав листа Гітлеру. Його заарештували і помер Макух у Зальцбургу.  А жінку його вивезли на Сибір уже по війні, чи ще й  перед війною. Вона до Тлумача повернулася й померла там у колишньої наймички, здається. Я в Тлумачі на стовпі читав оголошення про похорон Макушихи.

                       х                   х                      х

     Нарешті газети пишуть, що наші солдати воювали в Єгипті та у В'єтнамі. А я служив у той час. І возили ракети до В'єтнаму, і хлопці їздили туди через Китай. Били по літаках американських ракетами С-75.  

                       х                     х                    х

     НКВС має бути визнане злочинною організацією, як і німецьке гестапо. Сталін, Молотов, Калінін, Ворошилов і вся банда мають бути посмертно виключені з партії.

                       х                   х                  х

     Багато суперечок, де були слов'янські об'єднання Куявія, Славія і Артанія, які згадують арабські й перські географи. Чомусь учені не звертають уваги на те, що всі три об"єднання русинські. Мені давно вже не дає спокою Закарпатське Арданове. Я чогось думаю, що там був центр Арданії (Артанії).  Про це я написав статтю і надіслав до "Закарпатської правди" і до "Жовтня". Куявія - Київщина; Славія - Переяславщина; Артанія (треба Арданія) - регіон Карпат і, можливо, Подунав'я.

    9.V.1989.             

День Перемоги. Діти пішли на покладання квітів і на "живий коридор", яким проходять ветерани війни. У Надвірній, Яремчі, Ворохті (і взагалі в Карпатах) лежить сніг. Упав на цвіт студений сніг. Настрій у міських людей невеселий, бо в магазинах нема ні одягу, ні взуття, ні інших товарів, і ще навмисне створюють дефіцит.

                              х                       х                   х

    Зустрів Ігоря Герету з Тернополя (він часто приїжджає до брата). Розповідав про життя, про діяльність "Меморіалу" (там виникло фактично дві організації) одна створена стихійно, а друга - обкомом. Петрука-Попика поновлюють у партії, якого виключили були за осередок НРУ. Цього року було веснянкування (гагілки) в Тернополі за озером. Розказував, як Гром'яка провели в народні депутати. Герета розказував мені про свою археологічну працю, я випитував про дохристиянські святилища.

                       х                     х                        х

    Учора ввечері потелефонував Федорчук Ярослав Петрович (він телефонував кілька разів, але я уникав зустрічі). Ходили по парку. Скаржився на Посторонка, що з Бойчуком підписали  згоду на будівництво цементного заводу в Дубівцях. Обидва підлі й безхребетні. Бачу, що заграє Федорчук, відчуваючи хитке становище всіх  партократів. Але чи є на таких посадах святі? Не було, нема й не буде!

                       х                       х                      х

     Колишній голова обласної ради П. Кайкан розказував, що 1938-го року, коли вже комінтерн розпустив КПЗУ, польські власті судили комуністів.  Комуністи не вірили, що партія розпущена (називали це тактичним ходом, дезорієнтацією). В КПЗУ лідером тоді був поляк Мар'ян Нашковський. Він був заступником Дрогобицького окружкому КПЗУ, а  звідти  направили до Станиславова  секретарем окружкому. Жив навпроти катедри (Лесі Українки), де медінститут. Заарештували його завдяки провокаторові, що мав псевдо "Врубель  (Горобець)" і Семен (у якомусь селі жив і провалював комуністів). Процес Мар'яна Нашківського був гучний. Всього судили 32 особи. Захищав львівський адвокат. Коло Дубівців жив якийсь ґазда. З ним Нашковський зустрічався в очереті. Їх сфотографували. Адвокат під сумнів поставив цю фотографію. Поліції не хотілося видавати провокатора, який у Нашковського вважався секретарем і все знав (завербований хитрий Горобець). Ґазда не хотів визнати. Прокурор сказав, аби заприсягнув ґазда на Євангелії. Заприсягнув і відрікся.

    - Судити як клятвовідступника! - кричав прокурор.

    В 1939-ому році Мар'яна Нашковського вивозили з тюрми карні злочинці. Пізніше, мабуть, виселили до Сибіру. Був представником Польщі в ООН, потім заступником міністра внутрішніх справ. Написав спогади "Важкі дні" 1962 року. А провокатора розстріляли в 1939-ому році, коли документи польської поліції потрапили до рук НКВД. Нашковський - друг Гомулки.

                       х                      х                      х

     Вийшли з жінкою в місто й зустріли там Гладиша, юриста із санстанції обласної. Розповідає, що повернувся зі Львова. Там створили координаційний комітет НРУ на Західні області України, до якого ввійшли Іваничук, Лубківський, Братунь і багато інших людей: науковців, робітників, інженерів... Конференцію провели під національними символами: синьо-жовтим прапором, тризубом, стрічками двох кольорів. Їздив до Львова і єврей Гровзман, чи як його прізвище? Кажуть, що дисидент, що начебто сидів. У Москві його не прописують, то він перебрався до Івано-Франківська. Якийсь росіянин виступав у Львові і оцей Гладиш. Відчуваю, що намолов оцей чоловік - юрист. Здається, в Гюго в романі "93-й" є вислів, що молоді орли хочуть крові. Якщо отакому фанатикові, чи він українець, чи він росіянин, чи німець, чи єврей дати безмежну владу, то без крові не обійтися. Дуже багато крику, маніфестів, закликів, а ось естонці, литвини й латиші роблять свою справу розумно, вперто й здобувають перемогу за перемогою.

Ми в селі. Тут так гарно. Виспалися так, як ніколи. Вночі падав дощ, а ранок імлисто-сонячний із зозулями, синицями, шпаками й дроздами, півні кукурікають, і десь ворона каркає. Коза народила троє козенят (дві кізочки і цапок), кролиця - кроленят, а Манчишина сука теж ось-ось має розродитися. Приходить до нас їсти, а наш пес Брисько ревнує. Цього року, що живе, те цвіте і по селі, і по місті.

                           х                  х                       х

В інститути дали команду, аби кулі на демонстрації першотравневій несли червоного кольору, боронь Боже, не жовтого й не блакитного. В попередні роки несли трьох кольорів, та червоні голками проколювали. Дурнота ідеологічна.

                           х                      х                       х

До нашого села привозять атеїсти з міста великих дітей хрестити. Діти кричать на цілу церкву:

-      Я не хочу хреститися! Я не хочу!

Та священик свариться і хрестить. Сварить батьків, сварить кумів, що пізно привертають дітей до Бога.

         х                    х                     х

Сьогодні вдруге передали наш телефільм "Тепер іду я без дороги" про семирічне заслання Тараса в закаспійській пустелі. Я веду цю розповідь. Людям подобається. Кажуть - найкраще зроблена моя серія. Козак розказував, що "Свобода" вчора передала про наш "Рух" і Чучука, якого вигнали з роботи. І мене згадали, що захищав Чучука перед партократами.

      х                      х                      х

     Сьогодні дуже багато людей ходило до церкви по вербичку-шутку - вербна (шуткова) неділя. Жінка з Лесею і сестрою Олесею ходила, але людей було так багато, що Леся наша втекла додому й з Олею пішла до лісу.

     24.ІV.1989.          

У Москві щось робиться неймовірне. Якась Новодворська, мати двох дітей, створила нову партію - демократичну спілку. Видали партквитки, платять внески, проводять мітинги. Всі кричать, що КПРС себе скомпрометувала (тут і репресії, і Афганістан, і злодійство, і мафія, і хабарництво, і катастрофа в економіці). На демонстрації чи мітингу, який відбувся днями, заарештували 40 демократів, застосувавши на практиці новий закон "за компрометацію" і т.д. Сказали, що намагалися не допустити тбіліських подій. До людей зверталися через телебачення, щоб не виходили на демонстрацію.

Страшеннв гризня в Спілці письменників СРСР між росіянами і євреями. Вознесенський, Євтушенко, Коротич (приблизно 400 письменників) створили свою окрему організацію "Анрель" (в квітні відбувся пленум, що знаменує початок перебудови). Але начебто завтра має відбутися позачерговий Пленум ЦК КПРС. Ситуація тривожна. Можуть зняти Горбачова. В Польщі до влади прийшли різні партії, включаючи й "Солідарність", в Угорщині розпустили комсомол і створюють нову організацію.

      Львів проводить демонстрації й страйкує, бо тут на окружних зборах не пропустили в депутати Івана Драча. Начебто одногодинний попереджуючий страйк провели львівські робітники, й пообіцяли Івана Драча пропустити.

      А Кравчук нині знову топтав НРУ-"Рух",  йому помагав журналіст, а філософ Попович відбивався від обох. Казав, що куль не вистачить усіх перестріляти. Назрівають грандіозні події. В цій ситуації до влади  можуть прийти військові. Побачимо, що скажуть на Пленумі ЦК. Очевидно, що будуть якісь кардинальні переміни. Низи не хочуть так жити, як жили, а верхи не можуть уже щось дати низам.

       І найстрашніше, що коли ти виступаєш за перебудову, за соціальну справедливість, за мову, тобі тут же наклеюють ярлик націоналіста або екстреміста. Екстремізм нині щось таке, як колись "ворог народу". Гряде доба великих перемін.

  Ніколи ще СРСР і соціалістичну систему не роз"їдали такі суперечності, не потрясали так найрізноманітніших відтінків рухи, не було ще таких великих надій на соціальну справедливість. Прокинулись народи...                        

     25.ІV.1989.             

Написав сердитого листа Ненашеву, голові Комвидаву Союзу про те, що він не дає паперу видавництвам, і Україна на голодному пайку.  Добрянський підпише, і, може, виб'ємо трохи паперу для українських видавництв узагалі й "Карпат" зокрема.

                            х                   х                       х

     Відбувся позачерговий Пленум ЦК. Горбачов вигнав більше 120 членів ЦК, комісій ревізійних. На верху піраміди йде велика війна й боротьба. Передали, що пенсіонерів вигнали, але пенсіонерів багато лишилося. Я потерпав, аби Горбачова не скинули. Думаю, що на з"їзді депутатів він стане президентом, і це теж зустрічалося в штики. Чи не так? Ситуація складна. Горбачов хоче їхати в Китай. Львів страйкує через те, що Івана Драча й Романа Іваничука не пропустили на окружних зборах у депутати.

                                            х                     х                    х

  Учора до мене приходили піонери з 20-ї школи м. Івано-Франківська. Виявляється, що шестикласниці й семикласниці написали Горбачову листа про те, що в Івано-Франківську діє мафія; обком побудували на історичній пам"ятці, умови життя собі створили комуністичні, мене не пропустили кандидатом у депутати. Цей лист переслали до міськкому з Москви, і тепер до школи ходить інструктор міськкому й щоденно тероризує піонерів, аби вони сказали, хто їх намовив написати такого листа. Школа № 20 шумить уся. Діти приходили вчора просити взяти їх під захист. Цей інструктор сьогодні знову прийде до школи. Тривога!

                             х                     х                     х

   Вигнали з роботи Матківського, що начебто копнув дочку міліціонера. Школярі з плакатом "Верніть нам учителя Матківського!" ходили до міськкому, редакції "Прикарпатська правда", облвно. Матківського суд не поновив, хоч я ходив до судді Черепія просити за нього. Не можуть простити демонстрації учнівської. Цього Матківського треба захищати, бо вчитель.                            

     26.ІV.1989.          

Провели засідання правління Товариства мови (вчора на радіо записав звернення до радіослухачів, аби гаївкували цього року і в травні кожен куток і вулиця провели свято "Садок вишневий коло хати"). На обласній конференції я звернувся до делегатів, аби на честь народження Товариства посадили дерева вздовж доріг, у населених пунктах, як ото в 1848 році садили на честь знесення панщини. Робимо печатку, штамп, бланки, відкриваємо рахунок в банку. Посвідчення підписав, щоб перевірили стан вивчення української мови в школах.

                               х                     х                       х

     В "Неделе" стаття "Фашики". Виходить, що серед молоді (особливо в Росії) багато таких, що називають себе фашистами. Чорні куртки, чорні сорочки, розкопки на місцях боїв, фашистська символіка, поведінка. Невже справді все повторюється на цьому світі? Внуки тих, кого вбивали фашисти, стають самі фашистами. Гіппі, панки, фашисти. Ні, радянські фашисти - це виклик бюрократії, це виклик дворянству, класу, який виник на наших горбах.                               

     27.ІV.1989.                    

До обіду писав і читав, а о третій пішов до Спілки. На перекваліфікацію до Івано-Франківська приїхав з Космача якийсь Бербеничук, заніс мені свій "роман" і я мусив то оцінити. Хлопець амбітний, а таланту нема - брак. Рукопис його, здається, побував уже в багатьох руках. Пішов ображений, бо гадав, що він уже класик. Ще й сказав, що якби Пушик таке написав, то надрукували б, а його - ні, бо з Космача. Майже всі графомании так думають.

     Приходив з медінституту якийсь студент з Ковалівки, що був виключений за участь в "Русі" і за язик. Потім його поновили. Казав, що викликали його в КДБ, Чучука і Шевчука теж викликали.

  Про Чапугу студенти гомонять, що на шкірфірмі крали шкіри, а він машиною возив на села. Ось тобі і "правильний ідеолог".

     Приходили з 20-ї школи Таня Туланінова (дочка Христини Володимирівни, вона вчиться в 7-му класі), Світлана Мирославівна Андрійчук та Ірина Василівна Дяченко. Розказували, що написали до ЦК КПРС листа Горбачову. І ось у вівторок і в середу тероризує їх Сергій Євгенович Лягін, інструктор міськкому. Підключилася й директорка школи Любов Костянтинівна Іванцева, завуч теж. Цей Лягін плів несусвітні речі, що на обком (на будівництво) скидалися по 5 крб., що ніякої пам'ятки не було, що вони зганьбили школу. А учениці з гордо піднятими головами прийшли сьогодні до школи. Мати Тані телефонувала мені у вівторок ввечері і розказала, як тероризують учениць, добиваються, аби призналися, хто їх підмовив на таке (а ніхто не підмовив, кажуть). Я сказав, хай не переживає - виступлю в газеті. Другої днини тиск на дітей був менший. Я ще раз переконався, що телефон прослуховується, бо я розмовляв по телефону. Будинок мій теж під пильним оком спостерігачів. Стояв один нюхач коло опорного пункту (до шостої години), а другий вище цього будиночка вже після восьмої. Нагляд КДБ, поліції. А тут ще Білокінь з Києва переслав мені шарф, який привіз з Німеччини від Зубенка, жінці якого я послав свої книжки. Їй адресу мою, виявляється, дала Наталка Черченко, коли та потелефонувала до редакції "Вітчизна" з Німеччини. Я послав Наталі книжки, а цей привіз шарф. Білокінь, історик, переслав мені. Перевірили, що в бандеролі, зламали сургучеві печатки, начебто там антирадянщина. А то лах.

                               х                  х                     х

  Виділили дільничних, які ходять вулицями Ватутіна, Шевченка, Герасимова й Пушкіна, охороняючи начальство. Сьогодні чомусь відключили наш спілчанський телефон, і будинок під наглядом. Що б це значило? Хто приїхав до міста, чи хто телефонує, що Пушик ізольований?  Чи не зв'язано це з подіями львівськими, Великоднем і травнем? Щось є...

  29.ІV.1989.            

 Виспався. Вчора, хоч і цілу ніч працював, писав і вдень. Виснажився нервово. Люди активно обговорюють наслідки Пленуму ЦК КПРС. Підмів Михайло Горбачов немало сміття. Довго ще треба вичищувати Авдієві стайні.

                              х                     х                    х

                           ЮНІ   ФАШИСТИ

    100-річчя Гітлера, яке минуло 20 квітня 1989 року, підігріло юних неофашистів. Кажуть, що й за Івано-Франківськом, у ліску (між Драгомирчанами й Чукалівкою) теж зібралося до 40 учнів профтехучилищ, які цілу ніч палили вогні. Гомонять, що так відзначили Гітлерів ювілей. Шікльгрубер народився 20.04.1889 році в Брацнау на Ікні в Австрії. Мати померла 1908 року. Дев'ятнадцятирічний півсирота мріяв стати художником. Та пішов на війну. Двічі поранений.

   Та особливий ажіотаж був у Смоленську. Сюди з'їхалися юні фашисти з усієї Росії, бо начебто мала бути зустріч фашистів. Думаю, що все це організовує КДБ.

     Велике кипіння пристрастей у Ленінграді й Москві. Там були навіть перестрілки. Народження кооперативного руху породило рекет. Міліціонери очолюють злочинні шайки, які оббирають кооператорів. Загострився фашизм. Оцей рух "за чистоту російської крові" поки що направлений проти євреїв, але завтра він буде скерований і проти українців та України.

     Павличко опублікував "Єврейські мелодії". Цей цикл дуже добре зустріли євреї. Цикл віршів зробив Дмитро непогано. Він часто ступає слідами Франка, але шлях Дмитра звивистіший, хоч пише дуже майстерно.

     Передали, що в республіці 51, 7 млн. населення на 1 січня.

                                х               х                  х

   У будинку культури радилися орендарі. Виступав Василь Галюк. Зустріли його виступ добре, хотіли обрати головою, але він відмовився, сказав, що може машина збити (тонкий натяк), і це багатьом не сподобалося. А на з'їзд до Києва делегатом його обрали. Пустий то чоловік. Орендний підряд, сімейний підряд, гласність - нові непмани. Заворушилося. І девальвація грошей, і нічого нема в магазинах.

                           х                     х                      х

   Зустрів грузина. Розповідає, що в Тбілісі сталося щось страшне. Вчора більш-менш правдиво показали по телебаченню про ту страшну трагедію. Грузія захотіла самостійності, найвищий духовний отець почав відправу перед будинком уряду й демонстрантами. Тоді й кинули десантників, танки. Саперними лопатками вбивали людей. Цілий кілометр гнався солдат за дівчиною і зарубав 17-річну лопатою. Вагітну жінку вбили, а коли почула мати, то вмерла від розриву серця.

    Вчора була страшна телепередача про Тбіліську криваву неділю. Людей оточили й не випускали, і  в оточенні вбивали. Оголосили комендантську годину і стріляли, хто йшов, хоч дехто і не знав про її запровадження. Куля засіла в стегні хлопця. Міліція хотіла відгородити натовп від десантників, але в міліції повідбирали пістолети. Застосували якийсь хімічний дим. Складника не знають медики й не знають, як лікувати потерпілих. Молодий хлопчина утікав від солдата. Забіг у під"їзд і закричав: "Дяденька, не убивай меня!" Але десантник убив. Відбирали кінокамери, фотоапарати й усе, але одна стрічка якось збереглася, як і фотографії. Потрапило це на телебачення. Грузин розказує, що загинуло і поранено до 1000 людей, а не 19. "Цього Грузія ніколи не простить!" - сказав цей грузин. Першим секретарем Шеварнадзе поставив свого родича. Каже, що справжнє прізвище його батька чи діда було інакше.

      Грузія плаче. Плакала Вірменія, плакав Казахстан, плакала Україна в дні Чорнобиля, плаче Грузія.

     30.ІV.1989.               

Великдень. Бузок зацвів. Не пам"ятаю ще такої ранньої весни. Бузок цвів на Зелені свята, а цього року на Великдень. Ранок прохолодний після вечірнього дощу. Я вчора завершив передруковувати "Криваве весілля на Каялі" й відіслав рукопис Шевцеві-редактору. Всі сили забрало "Слово". Прибрав у кабінеті нарешті. Зустрів Качкана і Юсипа. Качкан захистив докторську й написав роман. Київ дав йому багато. Розповідає про війну між Шибиком-редактором "Робітничої" і Карпенком - редактором "Вечірнього Києва". Цей Шибик - сміття, як і Шамота колишній. Коли на виборах прогорів Масик, то цей перший міськкому почав звинувачувати редактора "Вечірнього Києва" Карпенка, що той слабо його пропагував, підтримував інших, і вирішив з"їсти Карпенка, послав ревкомісію, що той приховує листи з осудженням НРУ. Висновки надрукувала "Робітнича". Карпенко тоді зібрав збори колективу, осудили висновки комісії, надрукували й ухвалили звернутися в ревкомісію ЦК КПРС. І почалася війна. Університет тоді, щоб підтримати Карпенка, висунув його кандидатом у народні депутати до Верховної Ради СРСР, бо Масик прогорів. Тепер цей редактор може стати депутатом. Війна...

                            х                     х                       х

     Не можу відійти ніяк. Масові вбивства жінок десантниками в Тбілісі - це щось жахливіше, як кривава неділя в Петербурзі. В Петербурзі вів людей священик Гапон, і в Тбілісі молився з людьми головний священик Грузії. Мене завжди дивує оцей закон парності.

      Вбивали людей близько 4-ої години ночі. Кривава ніч у Тбілісі. Порівнюють з чілійськими подіями.

                           х                   х                   х

     Надрукували наслідки перепису населення. Україна на останньому місці за приростом населення. Вимираюча нація. Одних витлумили в Афганістані, других з"їв Чорнобиль, треті переселилися, четверті русифікувалися, п"яті не народилися. Ніде не робиться стільки абортів, як в СРСР.

                             х                х               х

     Закінчилася Вітчизняна війна 44 роки тому, і тільки тепер опублікували, що 6000000 військових пропали безвісті. Нема на них документів, не засвідчено, що патріоти вони. Один із шести мільйонів поблизу Кремлівської стіни в Москві. Один із шести мільйонів... А решта? Це ж майже шість мільйонів сімей не знають, де лежать сини, батьки, брати, швагри... О Господи! Яке страшне це ХХ століття!

Передали по радіо вранці, що в Грузії, в Тбілісі, перед урядовим будинком був величезний багатотисячний мітинг. Проти людей кинули міліцію, війська, КДБ. Пишуть, що 16 осіб задушили, багато є поранених і т.д. Грузія, Абхазія добиваються самовизначення й від"єднання від СРСР. Виходить, що весь Кавказ і Закавказзя цього хоче. Подібний 20-тисячний мітинг був і в Кишеневі. На суботу й неділю в села не пускають автобуси, аби молдовани не з"їжджалися до столиці. Тут начебто теж були жертви.

                         х                    х                  х

Гомонять у місті, що в Грузії хотіли захопити владу, тому й кинули війська. Гумовими кийками били людей. Те, що робилося в Угорщині, Чехії і Польщі, прийшло до нас. Середня Азія, Кавказ, Прибалтика, Молдавія, Білорусія - всі шумлять. Загомонить і Україна. Виникне багатопартійність. Якщо не підуть на багатопартійну систему, розсиплеться Союз. Але буде громадянська війна. Всюди палає незадоволення, криза всього, девальвація грошей, нестача продуктів харчування, товарів. Гряде щось велике.                       

     11.ІV.1989.               

Тепло, аж душно. Сонце бреде в хмарі й цвітуть сади. Писав доповідь на конференцію, сполудня в Спілці прийняв делегатів конференції, створював осередок на заводі "Позитрон" . Тут сильний опір чинить начальство, навіть браму замкнули, щоб члени Товариства української мови імені Тараса Шевченка обходили все заводське подвір'я, та ми почекали пів години. Я мав доповідь і пішов із заводу, а вибори проводили вже без мене. Лишився там Головатий. Мене засипали питаннями про НРУ. Я сказав, що позитивно ставлюся до Руху. Позавчора мені телефонувала  якась літераторка з Тернополя, що там уже виникли організації, але перервали телефону розмову.

    Про Щербицького я сказав робітникам таке: "Я завжди шанував старих людей і гадаю, що Щербицькому пора йти на пенсію". Зала вибухнула овацією. Із заводу "Позитрон" поїхав до музею. Тут діє університет "Скарби народу", і я мав лекцію "Шевченківськими місцями", але розмова вийшла набагато ширша і глибша. Знову запитань багато. Прокидається Україна.

   Вже пізно ввечері засідали із Шулепою і Путьком; був і Лесюк. Обком готує диверсію. Я передчував, що обком щось комбінує з мандатами і запрошеннями. Був Шулепа в Івана Слюсара, і той сказав, що "Рух" поширює свої запрошення.

    - Та, певне, інакші?

    - Ні, такі самі.

    - Нічого, ми на кожне запрошення і мандат ударили печатку.

    - А - а - а... - розчаровано сказав Іван Слюсар.

Добре, що я придумав проштампелювати мандати і запрошення. Не вдасться обкому скомбінувати.

    Вчора в обід я прокрутив багато цікавого. Шулепа Степан Григорович (нас два Сепани Григоровичі) крутиться, а Путько вже забувається - склероз розвивається. Правда, він теж робить добру справу. Ходив Путько до єпископа Макарія, аби дав представника до Ради. Виділив Новосада, кандидата богослов'я, який у катедрі править. Буде цей священик у Раді і виступатиме на конференції від церкви. Макарій спочатку злякався, коли Путько запропонував увійти до Ради Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а далі запропонував Новосада. Церква - це сила, з нею воювати обкомові складніше.

     13.ІV.1989.           

Три дні гуде область, що в Делятині стався ядерний вибух, і різко піднялася радіація. Кажуть, що там видобувають уранову руду (на місці села Луги), інші, що стоять літаки, треті, що - ракети. Військові носять авіаформу, то цілком може бути, що там арсенал ядерної і хімічної зброї для авіації. Делятинська і Чернівецька трагедії цілком можуть бути взаємопов"язані, бо ж Чернівці (старий район) п"ють воду з Прута. Земля йде до загибелі. Науково-технічний прогрес - прискорення вмирання всього вічного і святого.

    14.ІV.1989.         

Вчора до опівночі радилися про проведення конференції в суботу. Осередки ростуть, як гриби. Вже маємо членів 7000-8000, а осередків більше 80. Пишу доповідь три  дні. Виступав у інституті нафти і газу на святі науки. Тут наш осередок. Добиваємось викладання  рідною мовою. Я читав поезії. Клопотовська, яка повернулася з Індії, співала, а ще бандуристки, Володимир Пірус. Я до кінця не був, бо дуже багато роботи. З Лесюком Миколою, Путьком Антоном, Шулепою сиділи допізна в Спілці письменників. Запрошення розповсюджені, доповідь майже написав, резолюція складена. Сплю тепер мало. Спалюю себе. Напруга. Серце болить.

    15. ІV.1989.               

І ось настав день установчої конференції Товариства рідної мови імені Тараса Шевченка. Як добре, що я не пішов на те, щоб провести її будь-як!  Як добре, що виступив по радіо і в газеті (в "Прикарпатській правді" аж двічі). Як добре, що помирив два ворогуючі об"єднання в Калуші!  Як добре, що "рухівці" прислухалися, що не можна отак діяти на авантюру, і неформалам не вдалося розколоти моноліт. Славко Шевчук лишився обкаканий, бо ніхто за ним не пішов, і його на конференцію не запросили. Виступав Маркіян Чучук

І вихопився Роман Гладиш (то чоловік нарваний). О 10 годині ранку в будинку політосвіти було вже багато людей з усіх районів області. Я встав о 6-ій годині ранку і ще переробив 4-5 сторінок доповіді. Читав її хвилин 50! Раз-у-раз мене переривали оваціями, а коли закінчив читати, то всі встали й довго аплодували мені. Конференцію  відкривав я. Присутніх було 700-800 делегатів. Величезне піднесення. З президії я віддав усі крісла, бо не було на чому сидіти. Вели конференцію Лесюк і Шулепа позмінно. Троє ми сиділи на сцені, а студентки протоколювали виступи. Виступали прекрасно. Про Статут співдоповідь мав Шулепа. Прекрасно промовляв артист Шлемко, інженер Головатий, Данилишин, вчителька Бойко Віра, Левенець з Коломиї, Гаврилюк з Калуша.

Завпропагандою обкому Куравський виступив сяко-тако... Яковина теж не дуже добре виступив. Ми зібрали 1650 крб. на Галфільм, пам"ятник Франкові й Роксолані. Провели голосування, прийняли резолюцію, звернення. Я мав заключне слово. Дали для делегатів прекрасний концерт. Провів першу нараду з правлінням і радою. Попереду велика праця. Створення Товариства й конференція - велике потрясіння для області. Не було ще такого. Мої повноваження голови оргкомітету закінчилися, я став головою Товариства.

      У Тернополі за створення організації НРУ виключили з партії  відповідального секретаря письменницької організації Петрука-Попика. Слабенький поет, та відважний чоловік. Щербицький розіслав листа про боротьбу з НРУ, з неформалами. Реакція наступає на всіх фронтах, але тепер процес демократизації глибший, як при Хрущові, й нині Щербицький - гороб"яче опудало. Усі народи не закують у кайдани.

     16.ІV.1989.             

 Дуже мало й погано спав. Аналізував, як ішли ми до створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Наша ініціативна група виникла ще торік, гальмували створення осередків. І нині гальмують. Та проломили стіну, утворили немалу силу, провели велику конференцію - 800 осіб було. Добре, що ми дали змогу народитися. Пішла слава по краю. Закипіла праця.

                            х                    х                      х

     Вернулися з Ужгорода Ярослав Дорошенко і Павло Добрянський. Були на виступах. Ярош їздив теж книжку пробивати. Ми Товариство створили, а вони гроші заробляють. Закарпатці й далі гризуться між собою. Іван Чендей висміяв Жупанина в оповіданні "Кукурічки". Вовчок бігає і паплюжить Петра Скунця й Івана Чендея. Скунць розказує, що коли помер Вовчків батько, то ховали його зі священиком. Петро Скунць у обкомі взяв машину й поїхав у Нижній Бистрий. Коли Вовчок побачив, що їде рафік з обкомівськими номерами, то втік у ліс. Петровцій пише ганебні доноси на Петра Скунця й Івана Чендея. На звітно-виборних зборах хотіли замінити Вовчка Скунцем, але Петро не захотів іти на цю посаду. Тоді запропонували Керекеша, але вони зібрали порівну голосів. Почали телефонувати на квартиру до Ладижця (він не був на зборах), і той сказав слово за Вовчка. Отак і лишився бездарний Василь головою письменників Закарпаття.

  19.ІV.1989.               

Відбулися звітно-виборні збори Київської організації СПУ. Обрано головою Івана Драча. Це чиновникам, як серпом по яйцях. В Києві та у Львові йде війна за депутатські місця. Погребняк (перший зі Львова) й Масик (перший Києва) провалені на виборах. Знову борються Драч, Братунь, Яворівський, Павличко підключився, редактор "Вечірнього Києва" - Карпенко.Чотири літа перебудови втомили людей, бо наслідки дуже сумні на нашій Україні."Доборолась Україна до самого краю, гірше ляхів свої діти її розпинають". Але все одно, то вже не те, що було до 1985-го і навіть у 1985-му.

                          х                       х                        х

                       БЕЗРОБІТНИЙ

     Прийшов сьогодні вранці мій ровесник Володимир Прокопович Боднар. Кремезний, сильний. Казав, що працював бетонником у "Прикарпатжитлобуд", та його вигнали за язик. Ще раніше когось там штрикнув ножем на Бистриці. За що сидів. Жінка його- прибиральниця, мають двоє дітей. І вигнали Боднара з роботи. Він уже кілька разів проводив демонстрації. 2 січня - перед обкомом, 17 грудня, коли партконференція ішла, 3 квітня знову носив плакат з написом: "Я - Боднар Володимр Прокопович з Угорник. Безробітний. Двоє дітей голодують і жінка". Звертався Боднар до київського Федорука, який очолює Гельсінську українську спілку, той відправив до сивовусого й сивоволосого представника, який є у Івано-Франківську (не хотів Боднар сказати, хто це такий, казав, що різьбар). Але той не поміг. Був у Посторонка, знає всіх кадебістів. Посторонко прийняв його, але сказав, що органи цим займаються - вмив руки. Тепер каже Боднар, що їде до Чорновола у Львів, або напише за кордон. Лузав соняшник оцей Боднар і розказував про свої біди.

                         х                    х                     х

   Радіостанція "Свобода" присвятила моїй творчості двадцятихвилинну передачу. Багато чули її, а я не чув. Кажуть, що досить об'єктивно говорили про мою творчість, про книжку "Луни" і про "Слово о полку", яке я переклав і розшифрував немало темних місць

    20.ІV.1989.            .

Дуже тривожно, що адміністративно-командний апарат не здає, а тільки укріплює свої позиції. Розігнали агропром, та кожен шукає, де б то прилаштуватися, в село ніхто не хоче повертатися.

   Телефонував Женченко, аби наші художники: Мурафа, Боєчко, Обідняк, Губаль, Осадца давали свої твори для художнього салону в Канаду. Якийсь мільйонер Лисенко (українець) організовує той салон.

                            х                     х                     х

     "Літературна Україна" надрукувала велику статтю Слабошпицького. Хвалить мою "Галицьку браму". Пише Михайло, що вийшла в "Карпатах", а вона ще не вийшла з друку, за журналом написав.

                           х                      х                    х

   Провів заняття літгрупи. Відбувся оргкомітет Товариства української мови  на кафедрі мови педінституту. Я попросив Лесюка, щоб пустив нас на кафедру. Збираємо правління в середу.

                         х                     х                    х

    Суспільство зайшло у великі суперечності. Номенклатурна мафія середнього і вище середнього рівня скомпрометувала себе вкрай, і я не вірю, що врятує її новий драконівський закон. Гомонять, що народний фронт виник і в Узбекистані. Люди хочуть перемін, а еліта приймає закон, що за образу й компрометацію чиновника даватимуть до 3-х років або 2000 крб. штрафу. Штрафи зростатимуть. Такого світ не бачив ще.

Ми з Грабовецьким ходили по місту, потім сиділи в Спілці, аж надійшов Шатохін з листом на захист Попова, який сидить уже 8 діб за дрібне хуліганство. Під час виборів гриміла музика на виборчій дільниці в гуртожитку. Він просив скрутити гучномовці, його гнали, він ударив кулаком і розбив кватирку. Дістав 10 діб не стільки за хуліганство, як за те, що викладач і студентам викладає не так, як інші ретрогради, писав з Шатохіним листа, щоб квартири, які збудувало начальство собі, передали студентам під ясла-садок. За це й покарали.

                                     х                     х                      х

  Рухівці-неформали показували мені статтю проти статті Ясінського Адольфа. Адольф у "Прикарпатській правді" топтав НРУ і тих, хто підтримує його. Не надрукує Громадський.

   Про мене ходять найнеймовірніші чутки:

   - Побили в квартирі, вчинили трус.

   - Зняли з поїзда, посадили в чорну "Волгу", повезли кудись, побили.

  - Спалили мою машину й побили.

  - Потрапив у реанімацію в Івано-Франківську.

  - Лежу в реанімації у Львові.

  - Засадили до психлікарні.

  - Наїхали машиною...

Галина Турелик хотіла дати відповідь на листи, та не надрукувала. Не розумію, чи людям хочеться мати мученика, чи навмисно розпускають таке про мене, аби залякати. Перед виборами розпускали, зрозуміло чого. А тепер?

                          х                         х                       х

З космічним апаратом "Фобос" втрачено зв'язок. Ще раніше вийшов з ладу перший апарат. Преса тепер пише про різні чудеса, й це підсилює в людей чекання на пришестя месії або кінця світу. Нині 99% людей вірять, що інопланетяни - постійні гості землі, що поблизу землі крутиться невидима планета, через яку загинув "Челінджер", що ходить вона вісімкою, що на планетах душі наші. Таке говорять, що нормальний збожеволіє.

                            х                        х                       х

У Молдавії була величезна демонстрація (20000) з людськими жертвами. Зустріч Горбачова з керівниками засобів масової інформації якась особлива. Крім доповіді, ніяких повідомлень про виступи. Почалося закручування гайок? Нині все тлумачиться як націоналізм. Демонстрація - націоналізм, мітинг - націоналізм, свіже слово - націоналізм, рідне слово - націоналізм... ізм... ізм... ізм...

                             х                        х                       х

 Женченко прилетів з Києва. Обідав у нас. Потім я посадив його на поїзд до Коломиї, де виступатимуть. Розповідав про гризню в Спілці. Він підтримує Бориса Олійника, бо той узяв Женченка у Фонд культури на роботу. Борис Олійник хоче лишити пост партійного секретаря. Якщо вірити Женченкові, уже написав заяву, що виходить із спілчанських секретарів. Зрозуміло, що Борис повівся підло щодо Руху. А попри це, він через Раїсу Максимівну передав листа-прохання групи письменників зустрітися з ними. Програма була розписана до хвилини, та Горбачов сказав, що зустрінеться за рахунок обіду. І зустріч відбулася.

                               х                      х                      х

Сьогодні зранку прийшов до нас Роман Яремійчук, професор, і сидів до обіду. Він відпочивав у Кисловодську. В інституті нафти і газу йде гризня. Обком і міськком хочуть з'їсти ректора Тарасова за те, що секретарем парткому не обрали Івана Григоренка. Цей Григоренко осів у педінституті викладачем. У Києві є якийсь Бугай, що мітить на місце Тарасова. Йому й розчищають дорогу. Погрожують, що після того, як з'їдять Тарасова, візьмуться за Яремійчука. Цей Яремійчук з іншими хлопцями потроху українізує інститут нафти і газу.

                                х                       х                      х

   Сьогодні Гуцульський ансамбль давав прекрасний концерт з нагоди 175-річчя Шевченка. Ми були всі четверо. Казали дякувати зі сцени, але я відмовився. Арсенич дякував. В місті святкували "Гуморину" з нагоди дня сміху учорашнього. Написали гумореску про новий ринок і про Яковишина (голову міста) і читали під регіт людей. "Рух" теж давав концерт до ювілею  Т. Г. Шевченка.

   3.ІV.1989.             

До обіду передруковував "Криваве весілля на Каялі", а сполудня був у Спілці. Журналіст Мороз їхав до Києва до міністерства,і я передав ним листа до Спілки.

Видали великим томом Стуса-страждальця. Прочитав передмову, поезії. Він хоронив Аллу Горську 7 грудня 1970 року.  Жиленко на цій фотографії. Світлична впорядкувала збірку. Не моя то книжка. Видана розкішно, та людина її не бачила. І журнал поему дав.

                                  х                       х                     х   

      Львів бурхливо обговорює наслідки виборів. Погребняк не став депутатом, Качуру, секретаря ЦК КПУ, прокотили, Бандровський із Закарпаття прогорів, Машка не обрали в Києві, як і Згурського, у Ворошиловграді не зібрав голосів Ляхов, Полотченко - в Чернігові. Такої поразки партійні функціонери першої категорії ще не знали. У Львові знову пробують висунути Ростислава Братуня  й Івана Драча. Це викличе немалий переполох. У Росії події не менші. Недовір'я всьому керівництву Ленінграда, не пройшли перші секретарі в Хабаровську, Приморському краї. Це ще не революція, але такого ще не знали й не бачили функціонери. Восени вибори до місцевих рад. На цей раз еліта видумає ще всілякі ходи-виходи, аби втриматись при владі. Але і люди вже навчилися, як діяти. Гряде щось нове.

                                   х                       х                       х

    Галина Турелик видала поетичну збірку в "Радянському письменнику". Бліденька книжка, хоч і велика. "Між альфою і омегою" називається. Поміркованість, осторога, брак знань і життя. Пише вірші, але не горить ними, видає книжки, начальству б'є поклони. Мені чомусь часом жаль, що вона саме така, а не інакша. Могла би бути з вогником, з болем за рідну землю, мову і народ. Нині не можна щадити себе, треба воювати.

                                   х                      х                       х

       Примітивний Півнєв, секретар міськкому, на навчанні керівних кадрів обзивав мене націоналістом, що я, коли йду до людей, одягаю вишиту сорочку, а "до них"- сорочку з краваткою. Та брешеш, Півнєв! Вишита сорочка - націоналізм!!! Я розумію, що мені не можуть простити різких виступів проти бюрократії, що в них рильця в пушку, що мене їм не вдасться зломити, розтоптати. В неділю, коли був у нас Яремійчук, знову машина під хатою стояла і записувала нашу розмову. Чорт з ними! Хай пишуть! Убили не одного, й мене хочуть убити. Страшно, що таке твориться на білому світі. Кодло, страшне кодло. Їм би 37-ий... Не вийде... Горбачов укріпився. І ми з ним.

                              х                       х                      х

     Наробив я сам собі біди своїми виступами, дурним характером своїм, принциповістю. Болить серце. Нерви нікудишні. І не спав уночі, і вдень не закриваються очі. Зле мені, дуже недобре на серці. Про діток думаю, які ще малі. У люди б їх вивести. Надірветься серце моє у бурях і штормах життєвих.                     

5.ІV.1089.                    

Учора був день магнітної бурі. Я не заснув ні на волос, боліло серце, накатав лютого листа Постронкові й Новицькому, та поки що не відіслав. Потелефонував Півнєву, але він почав хвостом вертіти, що так не говорив на школі партактиву. Сполудня я був на конференції Товариства української мови на приладобудівному заводі. Спочатку виступив хор, потім промовляли робітники, інженери, я теж виступив з промовою. Було там кількасот промприладівців, які воскресають душею.

      Ввечері зібрав актив оргкомітету. Ми переписали (зареєстрували) всі осередки, склали список ради, правління, ревкомісії, тобто запропонуємо тих людей конференції, які мали б робити діло. І тут відкрив я собі Америку. Прийшов голова осередку з СКТБ і показав листівочку, яку надіслав нібито "Рух", що 9 квітня коло пам'ятника Т. Г. Шевченкові в парку збирають уповноважених осередків Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Розіслав ці листівки Шевчук, мабуть. Оця купка людей, які назвали себе "Рухом" (тобто неформали), сприймається, нібито це Народний Рух України. Нині я вже бачу, що в неформальне обєднання "Рух" увійшло повно агентів КДБ та міліції. Зроблено вже чимало для компрометації мого імені, а тепер - для компрометації всього Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка і для Народного Руху України. Вся реакція області робила все, щоб пригальмувати створення осередків, щоб конференція не відбулася, а  купку "ініціаторів" зібрати, щоб організаці не набула масовості, а тепер, коли я, Шулепа, Лесюк, Гаврилюк доклали стільки труду, аби Товариство стало багатотисячним, аби конференція 15 квітня стала трибуною і голосом народу, агенти вдалися до зриву конференції: 9 квітня коло пам'ятника Т. Г. Шевченкові в парку роблять збори уповноважених. Розіслали свої листівочки для зриву того, що має відбутися 15 квітня 1989 р. В "Русі" неформальному так багато провокаторів, що аж страшно. "Властьімущі" знають навіть про те, що тільки думають робити "рухівці", і маніпулюють ними. Направляють то на компрометацію Народного Руху України, то на компрометацію Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, то на компрометацію Пушика.

                           х                       х                      х

    У Крилосі відновили Успенську церкву, де був музей "Давній Галич". У нашому селі теж хочуть відбудувати горішню церкву. Крилошани домурували "митрополині палати", розширили музей. 

                                           "ЛІТЕР"

    Розказував мені колишній комісар міліції, що машина, яка інколи під'їжджає під мій будинок, називається "літер". Підслуховують. Прослуховується все. Високочастотний зв'язок теж прослуховується. Телефони. Подають в'язки паперів. Використовують як компромат. Компрометують по-всякому. Чорна сотня працює і в час демократизації. Реакція може взяти гору будь-коли.

                            х                        х                      х

    Польща на грані економічного краху. Ніхто не хоче працювати. Кинулися всі в спекуляцію. Їздять по цілій Європі, спекулюють. Купують у Туреччині, перепродують в Угорщині, Румунії, СРСР. Вмомент у нас  зникли кольорові телевізори. Скупили поляки. Сотні тонн золота вивезли -конвертують знатні. Нація польська деградує. Це - розпуста. Праця зробила людину людиною, а не злодійство й махінації.Через поляків-торгашів нині тінь паде на всіх інших.

                              х                       х                       х

    Був у медичному училищі на святі мови, виступав і створили осередок Товариства мови. Прекрасний вечір, прекрасний настрій, прекрасні пісні й поезії, з якими виступали студенти.

6.ІV.1989.         

Дуже холодний і сирий цей тиждень - вербниця.  Дощі. Зацвіли абрискоси, сливи. Цього року в березні зацвів золотий дощ і сливки, нарциси, тюльпани. І сьогодні ллє дощ.

Громадська робота забирає в мене ввесь час. с. Зранку бігав до суду. Учитель Матковський начебто копнув у ногу у жовтні ученицю, що вона не хотіла мити стіни й копнула двері. Матковський каже, що це чистої води провокація, бо зразу його з роботи не звільнили, аж у лютому. Тепер він судиться. Сьогодні я ходив до Черепія, голови міського суду, просити, аби допоміг Матковському, бо ота міліцейська дівка заслужила копняка. Це сильний учитель української мови й літератури. Залишилося йому три роки до пенсії. Багато страждав на віку.  Я говорив з Петром Миколайовичем Черепієм довго й по-людському, бо він із Сапогова родом. Обіцяв допомогти.

                          х                     х                     х

 Приїхало з районів багато ініціаторів створення осередків Товариства мови. Вислуховував біди кожного. Не пишу, бо на громадській роботі згораю. О 16-ій поїхав на радіозавод. Там створений могутній осередок - десь до 600-700 осіб. Шулепа Степан Григорович, мій заступник, виступив з доповіддю. Він утиснув у неї все, що почув у Києві, додав наших проблем. Я теж виступав там. Перебили оваціями, коли сказав, що номенклатурники моляться, щоб повернулися давні часи, які вже ніколи не повернуться. Сильно виступали й інші, сильно підготувалися до конференції.

Далі я провів заняття з літстудійцями. Ростуть мої вихованці. З Василя Мороза щось буде, з Ільєвої, з Галини Петросаняк. Ми допізна говорили про літературу, про життя й громадянську позицію.

 7.ІV.1989.            

Викладач педінституту Володимир Попов вийшов з-під арешту. За вказівкою обкому і міськкому Попова розмалювали на сторінках "Прикарпатської правди" Орнат і Михайлюк, що він на виборчій дільниці розбив вікно. 10 діб дістав викладач-ленінградець, який працює за 120 крб. До Попова прийшла міліція чинити обшук, чи нема якогось компромату. Сидів у тюрмі на Чекістів з якимсь зеком у спецізоляторі.Оголосив голодівку. Каже, що спав на голій підлозі. Зрозуміло, що з ним розправилися за те, що виступав проти чиновницької еліти. Попов має жінку і двоє дітей. Шкода хлопця, дуже його жаль, бо хоче перемін, але стіну не розбити.

                                х                    х                       х

     Секретареві парткому радіозаводу робітники й інженери говорили:

     - Та ж дозволено створювати Товариство української мови!

     - Дозволено! Але краще б його не було, -крізь зуби прошипів цей діяч.

На мене дивляться, як на чорта, чинодрали й боягузи доморощені.

                                х                       х                     х  

     До обіду писав, тоді забіг до управління по пресі й до редакції "Комсомольського прапора". Із Олександром Смоляком пішли до краєзнавчого музею подивитися макет діорами "Давній Галич".

Запросили на обговорення. Робили Турецький і Орест Заборський. Я з ним зустрічався в Оренбурзі, куди вони привозили муляжі уральського козака, солдата й унтера для музею "Гауптвахта Тараса Шевченка". Ця робота художників мені не сподобалася, і я висловив багато критичних зауважень.

Був у обкомі партії. Запрошення на конференцію і мандати досі ще не надрукували. Крутять, бояться Товариства, пускають дозволені й недозволені методи, щоб зірвати. Але вже велика енергія пішла в народ. Учорашня конференція на радіозаводі перетворилася в могутнє дійство. Навіть директор сказав: "Усе! Я завод переводжу на українську мову".  Сьогодні знову допізна готували конференцію: Шулепа Степан Григорович, Лесюк Микола Петрович, старий Путько, а я вже мушу найбільше бігати, їздити, ламати і добиватися свого. Письменники сплять.

                                  х                     х                    х

   Пирожук згадав у статті моє прізвище перед виборами. В обкомі давали шпрайсу за це Галюкові й Громадському. Пирожук процитував закон Конституції, що можна викреслювати кандидата в депутати, якщо він один у бюлетені. І за це давали розгону. Райгазети передрукували статтю, але без цього абзацу. Ніззя!

8.ІV.1989.               

Приїхала з Москви якась комісія - 15 осіб, начебто кооперативи перевіряти. Я гадаю, що мета її інакша. В обкомі великий переполох. Виселили жильців з другого поверху в готелі "Україна", аби комісія не мала ніякого контакту з людьми. Цікаво, чому цю комісію не поселили в білому будинку коло нашої Спілки? Навіть Громницького послали з ними в Яремче. Радилися, як утирати "гостям" очі. Очистили цілий поверх...

                         х                      х                      х

  Щоденно збираю оргкомітет. Готуємо конференцію Товариства. Правда, це дурна затія - оргкомітет. Працює четверо: Шулепа, Путько старий, Лесюк і я, хоч у оргкомітеті більше десяти членів. Мої виступи в "Прикарпатській правді" підняли високу хвилю ініціативи. Осередки ростуть, як гриби після дощу. Членів Товариства уже є не менше 6000. Я створюю Товариство, а мої колеги гроші заробляють на виступах.

   Вернувся з Коломиї Женченко. Він виступав разом із Добрянським, Ярошем, Славутою-Логвиненком, Дорошенком у Коломийському районі. Добрянський каже, що Женченко-дурень найнижчого ґатунку, бо дуже любить чиновників, пиху і плете несусвітнє, але гостя треба приймати добре, тому і я зустрів його, провів на поїзд київський, той поїхав. Розказував, що Горбачова мати-українка і віруюча в Бога була, тому й Горбачов до церкви ставиться лояльно. Пітірім-митрополит, який став депутатом Верховної Ради СРСР, родич Раїси Максимівни чи самого Горбачова. Коли Бориса Олійника рекомендували депутатом до Верховної Ради СРСР, то Щербицький виступив проти; не може приборкати письменників. Борис Олійник мовчав. Наприкінці обговорення взяв слово секретар Петрозаводського обкому і сказав: "Як же це так? Усі перші секретарі своїх захищають, а Володимир Щербицький нищить. Та ж всі ми чули найкращий виступ на партконференції, з яким виступив Олійник". І Бориса Олійника залишили в списку, а коли голосували, то Щербицький голосував проти нього (всього семеро проти було).

                           х                      х                        х

     Позавчора був у мене Васильєв - Христини Сорохтей чоловік. Ставить пам'ятник Сорохтеєві-художнику і Христині-його дочці. Нежонатий Василь, вдівцем ходить і багато горілки п'є, розказує про свою роботу в міліції і шкодує за Христиною.

9.ІV.1989.        

Чуже -першокласне, своє -другосортне (вторинне) -отак думає молодь. Все вторинне. І мова, і пісня, і ми. Чи багато це  півхвилини. Якщо ви спізнились на автобус, поїзд чи літак- багато. Ми спізнились на брежнєвську добу. Рашидова на площі Леніна поховано. Брежнєва і Суслова - коло Мавзолею. Де Щербицький?

          Товариство української мови на "Позитроні"

  Слюсар 6-го розряду від руки написав оголошення, що на заводі створюється Товариство української мови. Зібралося до сотні осіб.

    - Хто "за"? - підняли руки зо три десятки.

    - Хто "проти"? - більшість підняли руки, бо їх обробили в парткомі й прислали. Шевчук сказав:

    - Хто "проти", може йти додому, а хто "за", той залишається на організаційні збори.

    Через день-два прийшов чоловік і каже:

    - Я виходжу з Товариства.

    - Що сталося?

    - В мене жінка й дитина.

    - Викликали?

    - Викликали.

    - Ну і що?

    - Я в черзі на одержання кварири.

Петровський, начальник цеху на "Позитроні", викликав Шевчука:

    - Або виходь з того Руху, або потрапиш під скорочення.

    - Я батьківську мову на роботу не міняю.

Роман Яковина створив кооператив:

    - Ходи до мене, я кооператив створив.

     Пішов. А на заводі "Позитрон" за створення Товариства мови взявся робітник Володимир Ковальчук. Він запросив мене. Секретар парткому сказав закрити приміщення.

    І ось виборча кампанія. Левка Лук'яненка висунули кандидатом у депутати до Верховної Ради. Виступав на заводі "Позитрон", прийшов на зустріч Шевчук і розказав, як Петровський виганяв його з роботи.

                              х                     х                     х

      Розказував Шевчук, що Михайло Лісовський працював на арматурному й на ТОСі, після виборів потрапив до облради. Сказав Шевчукові, що з ним хоче поговорити заступник начальника управління СБ Володимир Костянтинович Харченко. Кудись поїхали. Харченко почав, щоб Шевчук переговорив з депутатами, аби на начальника управління СБ підтримали кандидатуру Громова. Шевчук нібито сказав:

    - А в мене є думка, що начальником управління СБ в області має бути Володимир Харченко.

    - Та я вже пенсійного віку.

    - Нічого, попрацюєте...

    Харченко зашарівся і замовк. Він уже літав на золотих хмарах, а Шевчук від Руху пішов на роботу в СБ, де й прогорів разом із Войтовичем, коли той забрав його до Львова.

     Бачу, що все було просякнуте агентами.    

Другий тиждень маринують мій матеріал про утиски щодо створення осередків Товариства української мови. Вчора півдня боровся за кожну українську книжку. Книгарі замовляють Пікулів, а не кращих письменників. Жартома кинув одній, що недорозвинуті замовники, то це переросло в образу.

Ввечері виступав перед батьками в дитячому садку, де завідує Дорошенкова Ганна. Всюди з людьми розмовляю відверто, читаю гострі поезії. Це дуже не подобається багатьом. Громадська робота забирає всі сили, весь час, здоров'я, але інакше нині не можна. Або тепер щось здобути, або ніколи. В "Правде" велика стаття про Естонію. В прибалтійських республіках по два фронти: національні й інтернаціональні; на Україні йде гидке переслідування народнорухівців. Я на всіх зустрічах дістаю запитання, як я ставлюся до НРУ. Я відповідаю, що позитивно. В області йде офіційно велика агітація за Ткачука й неофіційно - проти його кандидатури в депутати.

Наші чинодрали-брехачі зганьбилися по вуха перед народом.

                                    ПРОВОКАЦІЯ

Приїжджав Ганущак з Миколаєва на відкриття пам'ятника Шевченкові в с. Сільці. Лев Бачинський приїжджав на відкриття. Тут був пам'ятник, та під час першої світової війни російські солдати підірвали його. Лишилася тільки половина тієї піраміди. Коли край окупувала Польща, заборонили відновити пам'ятник. Аж у 1937 році знову домурували з каменю піраміду, відновили напис, що то Кобзареві до його 100-річчя. Та настала друга світова війна. А по війні заварилося нове. ОУН, УПА і енкаведе й МГБ. В Єзуполі - район. Солдати й офіцери їхали до райцентру й з райцентру, вчилися стріляти по мармуровій плиті на пам'ятнику. Лишилися на мармурі відбитки куль енкаведистів. Довго так стояв пам'ятник, не дозволяли його відновити. Аж цього року Ганущак у Миколаєві зробив гранітну табличку, на ній вирізьбили зображення Кобзаря й напис. Привезли. І взялися впорядковувати могилу. Від 6 березня щоденно після роботи виходили сілецькі люди на толоку. Тепер громадське поле забудоване. На тлі нових хат виріс пам'ятник. І ось на 19 березня назначили відкриття. Зібрався хор. Жінки пішли до лісу, нарвали барвінку, сплели велику гірлянду. Та напередодні примчав з району цербер Кардаш. І почав забороняти. Тиснув на голову сільради, аби відмінив відкриття під тим приводом, що не готовий пам'ятник. Та люди сказали, що поїдуть до обкому. Він кудись телефонував, і нарешті дозволили відкриття, лишень зобов'язали так вибудувати програму, аби ніхто не виступив з Руху чи з інших людей. Бодьо Галюк злякався, і хоч то його рідне село - не приїхав на велике свято його села.

     І ось пішли ми з Ганущаком Михайлом Михайловичем на каву, зустріли Ігоря Куцяка-лікаря, що був у Алжіру. Пішли разом. І був під "Дністром" у гастрономі ще якийсь "великий діяч". І йшли ми з Ігорем. І йшов йшов отой діяч. А на колонах поштових міськком комсомолу порозвішував листівки: "Молодь міста! Нам потрібний молодий депутат. Голосуйте за нього!" Мається на увазі Сидорчук. І ось отой вертун, що крутився коло нас, зірвав оцю листівку. Ми постояли в центрі 5-10 хвилин, і тут я помітив, що до нас під'їжджає міліцейська машина. Я сказав, що пора додому, але коло фонтана вже на нас чатували 4 цивільних і з машини вискочили троє міліціонерів. Я зрозумів, що оті цивільні, то з КДБ. Нам запропонували сідати в машину.

     - А це з якої рації?

     - Сідайте! Розберемось у відділі!

     - З чим розберемось?

     - Ви зірвали...

     - Що зірвали?

     - Наші люди за вами слідкують.

 І мене, і Ігоря почали запихати в міліцейську машину. Я не давався, сварився.

     - Нічого я не зривав!

 А вони силою. Я тоді сказав, хто я є, і пустився йти.

     - Я знаю,- сказав один і вихопив з пазухи рацію, але мене оточили і почали пхати до машини. Збиралися люди.

     - Тихіше! - почав приборкувати мене.

Коли я відчув, що цербери нас запхають у машину, я сказав:

     - До виборів, як кандидат у народні депутати, я маю право недоторканості.

 Хоч право це з мене зняли на окружних зборах, але це подіяло. Я тоді пішов у наступ:

     - Хлопчику, я написав для тебе 20 книжок і півсотні пісень.

     - Я тобі не хлопчик! Я - капітан!

     - А я - майор.

І вирвався я до телефонної будки, набрав міліцію і сказав, що кандидат у депутати Пушик, зв'яжіть з Гончаренком. А коли нема, викличте начальство будь-яке. І тут оці круки в цивільному і міліцейському, що під"їхали в УАЗі №02-20, раптом відчули, що люди, які почали збиратися, і поява начальства, і моя агресивність можуть повернутися до них другим боком. Я кинувся перестрівати машину, а всі розбіглися й роз'їхалися. Два вищі чини передо мною вибачилися. Цікаво, що Петро Петрович Косюк з радіозаводу за цим провокаційним концертом спостерігав. Він мене провів аж до мого будинку, і тільки по дорозі до мене дійшло, що це була провокація. Продумана провокація, щоби спровокувати мене перед виборами.

Вся область гуде, що будуть викреслювати інших кандидатів, а мене дописувати. Такі бюлетені будуть не дійсні, але людям не поясниш це. Усе кипить, усі гудуть, усі сподіваються. І вирішили розпустити по області, що мене побили, що під'їхали машиною до поїзда, що в квартирі побили, що в реанімації. Тижнів зо два тому чіплявся енкаведист, а сьогодні справді машина була. Як хитро хотіли скомпрометувати: зривав агітки... ось як можна повернути. Підіслали провокатора, вартували коло пошти, сам зірвав листівку, а ти, кандидате в депутати, їдь у відділ міліції. Вийде, що правильно тебе зрізали на окружних! Отак мається наша "найдемократичніша система"! Отак захищає тебе твоя міліція! Отак береже! "Наші люди за вами весь час слідкують..." Як він по-дурному проговорився, що я перебуваю під негласним наглядом міліції і КДБ. Особливо оці круки в цивільному обурюють. Недорослі нюхачі. Нічого їм робити... Підлота провокаційна...

                              х                      х                      х

     Товариство "Рух" у неділю вивісило великий плакат, аби бойкотувати вибори, якщо Посторонко, Сидорчук, Матвеєв і Ткачук не знімуть своїх кандидатур, бо ж вони порушили ухвалу партконференції: нема з кого вибирати. Вивісив хтось один з "Руху". А пізно ввечері викликали до першого секретаря міськкому партії. Там уже сиділи Шукайло, Яковишин та ще хтось там. Це називалося "засіданням бюро обкому". Викликали Мар'яна Чучука, якого вже звільнили з роботи в медінституті, й навіть суд не поновив, і пішов з ним юрист. Накинувся на них Федорчук. А цей юрист сказав:

      - Та ж чекайте! Ми ніде не порушили конституцію. Я, як юрист, знаю, що можна голосувати за кандидатів у депутати й проти них.

      - О! Цей "Рух"! Там самі вороги. Виїдуть за кордон, а тут кинуть.

      - Нам з рідної землі нічого виїжджати...

А тим часом по області ходили листівки-агітки проти цих кандидатів, яких заготовив "Рух". Цікаво, що ці листівки зривали власті й міліція, а тих, хто зірвав би листівку міськкому комсомолу, забирають до міліції і КДБ, виганяють з роботи. Сильна демократія! Чиновники божеволіють через те, що не можна нині посадити в пермські табори, вивезти в Сибір, убити. Навіть оці вибори зіпсували багато крові чиновникам. А ще НРУ. Сьогодні в "Сільських вістях" є інтерв'ю Петра Осадчука про Народний Рух України, але газету не допустили до кіосків, не знаю, чи дійшла вона до передплатників. Ніколи ще в наших поганяйлів не було такого важкого часу. Народ пробудився!

                          х                      х                      х

    Сьогодні телефонував Граф з міськкому. Хотів адреси Спілки письменників.

    - Котрий Граф? - запитав я.

    - Графів не так багато, - сказав він.

    - Отой з міськкому?

    - Той самий.

    - Той, що знущався з Миколайчука, крутив одну частину фільму російською, а другу - українською? Не допустив людей на сеанси?.

    - Та то неправда! Я чув, що і на письменницьких зборах таке говорили. То неправда. Я люблю Миколайчука.

    - Ти гроші любиш, а не Миколайчука! - сказав йому і поклав трубку.

     24.ІІІ.1989.            

Страшенний ажіотаж довкола виборів. Якийсь кадебіст викладачці педінституту чи її чоловікові говорив:

    - Не спрашивайте! Обстановка взрывоопасная. Сложно очень... Кругом листовки, чтобы Пушика избирать.

    А люди справді роблять усе, щоб не обирати назначених обкомом. Одні закликають до бойкоту виборів, інші - дописувати Пушика, треті - викреслювати Матвеєва, Сидорчук, Ткачука. Загомоніли, що приходить на місце Щербицького Скиба Іван Іванович. Не знахідка для України, але і не найгірший. І для нас мав би він бути не злий, якщо не скапустився в Москві. Мав би він мати серце до України.

   У "Прикарпатській правді" вийшло моє інтерв'ю про Товариство української мови і про гальма. Не дають його створити в деяких місцях. Підредагували мене перукарі з редакції.

25.ІІІ.1989

Бурлить педінститут. Кілька днів тому виступала в ньому Лихачова, а сьогодні "приборкували" студентів два перші секретарі: Посторонко і Федорчук. Виступали. Бояться, що проваляться їхні кандидати. "Рух" агітує проти одиноких кандидатів, але їхні агітки зриває міліція і дружинники, а ось за провладних кандидатів агітують газети, радіо, листівки. Мобілізовані КДБ, міліція й дружинники. Бояться бунтів. Івано-Франківщина показала себе ще раз, яке то гниле болото теперішня влада. Навіть Креховецький у Галичі обзиває мене націоналістом. Гей дурень, дурень!

                             х                       х                          х

     Будинок по вулиці Ватутіна обіцяли віддати для багатодітних сімей, а зайняло начальство. Тепер кажуть про чинодралів:

    - О! Це той будинок, де "багатодітні" мешкають.

   Вивісили табличку на тому будинку, де жив перший секретар і начальник КДБ, що тут філіал жіночої консультації, а будинок тримають для нового секретаря обкому і начальника КДБ.

                              х                       х                       х

    Учора був у тресті "Прикарпатліс". Біда та й годі. Повернення до оренди потягло зловживання. Колгоспи й радгоспи відчули, що можна буде рубати ліс. Тепер захоплюють полонини з приполонинськими лісами й тут же їх рубають. Мафіозі, мафіозі. Петрів - директор радгоспу "Брустурівський" обкрутив Бойчука, голову області, доліз до Масола, голови Ради Міністрів, і домігся лісу й полонини.

26.ІІІ.1989.          

Радилися з Шулепою, як провести конференцію Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Затягаємо якнайдалі, аби множилися осередки. Процес створення їх цікавіший, як діяльність у Товаристві. Тепер ці осередки сильно діють на свідомість. Дуже багато читаю: монографію про Івана Мазепу, видану у Львові Ільком Борщаком і Рене Мартелем написану; грецькі гімни, Біблію, журнали, газети. Дістав другий том "Словаря книжников и книжности Древней Руси".

                                   ГОЛОСУВАННЯ

Не вибори, а голосування. Нема з кого вибирати - по одному кандидату. Люди викреслюють Сидорчучку й Ткачука. Але власті вдалися до комбінації нової. Поклали в кабіни прості й тверді олівці, аби можна було витерти те, що викреслено олівцем. Боюсь, що передбачена підміна бюлетенів. Всього можна сподіватись і очікувати. Хіба міг Іван Драч подумати, що 21 лютого його запросили на зустріч з випускниками для того, аби 23 березня в "Правде Украины" виступив директор Білогородської середньої школи №1 Києво-Святошинського району якийсь В. Гурнак, що такий-сякий Іван Драч за 7 хв. поклав до кишені 46 крб. 90 коп. Цього не могло бути. Тільки з метою компрометації зроблено це перед виборами. Організатор НРУ, кандидат у депутати і рвач. Драч-рвач. Отак і нищать нас.

                             х                        х                       х

   А тим часом львівський театр "Не журись" співає пісні про приїзд Горбачова до Львова, про те, як садили без коріння ялинки, як мили шампунем тротуари,  милом дороги і т. д. Написав пісню Панчишин, а Едуард Драч написав: "Віддайте мову". В Москві викрикують: "Партия была, партия есть, партия ела и будет есть!".

                              х                         х                     х

    А в Коломиї ловлять журналістів і вчених, привозять до витверезника, там сидить держиморда-запасник:

    - Делай семь поворотов вокруг собственной оси!

   Коли захитався, то роблять висновок, що середня ступінь оп'яніння. Бунтуєш, то прив'язують до крісла й б'ють... Демократія. Кулибаб'юк розказує, що на його очах таке робилося.

                               х                         х                    х

    У Львові Ірина Калинець сидить 10 діб під арештом. Кирилюк Грицько розповідає, що слухав "Свободу". Передали, що Тарас Мельничук і син якогось священика видають щоквартальник "Карби на горах". Начебто вийшов другий номер. Тарас Мельничук десь в Одесі. Йому цього року - 50. Запланували в "Молоді" книжку. Думаю, що тепер вона вийде. Малкович редактор. Він дав Мельничукову добірку в "Україні". Варто би було, аби вийшла книжка Тарасова. Це, може, важливіше, ніж цей рукописний альманах, бо мав би Тарас ім'я. Книжка вже готова, відредагована.

                               х                          х                       х

    Я ніяк не можу збагнути, чому в наших Карпатах так багато тюркських слів. Невже справді гори заселяли полоненими половцями, татарвою, печенігами? Я гадаю, що тут осів  раніший пласт. Можливо, що кочові скіфи були загнані в наші гори.

    Аж сьогодні збагнув я, чому то пустили по області, що лежу побитий у реанімації. Це аби за мене не голосували й не викреслювали Ткачука. В Ткачука - рак простати, люди це знають і кажуть, що з хворого депутата толку не буде, то й пустили, що Пушик у реанімації. Говорили нині виборці:

      - Що голосувати за Пушика, коли він у реанімації.

     А ще розпустили, що я пияк і гуляка-бабник. Це теж для компрометації.

                         х                       х                      х

  Попов Володимир Григорович, викладач педінституту. Мешкає в гуртожитку. Веде ліберальні розмови зі студентами,бо ж "пітєрец". Підписав колективного листа проти начальства, яке палац собі збудувало. І ось сьогодні почалося голосування. На виборчій дільниці рано-вранці ввімкнули динаміки, аби було весело виборцям. Попов пішов сваритися, аби притишили музику. Не слухали його. Попов ударив кулаком і розбив скло чи віконце. Його схопили й завезли до міліції. Півнєв, який недавно став другим секретарем, вирішив відзначитися.

       - Що там у вас за мудрагель такий? - запитав ректора Кононенка Віталія Івановича.

Той переляканий, за Попова не вступився. І Попову дали 10 діб за дрібне хуліганство, хоч він справедливо вимагав тиші. Попов -русифікований єврей. Йому націоналізм не пришиють. Місцевому би дали більше, з інституту вигнали б.

27.ІІІ.1989

Вибори співпали з переведенням годинників на літній час. Про мене розпустили плітки, що я лежу в реанімації, у Львові. Це вже вихлюпнулося за межі області. Зробили це, безперечно, ті, хто був зацікавлений, аби не голосували проти Ткачука, Посторонка, Матвеєва, Сидорчук. Вони зібрали дуже багато голосів проти. Не пройшла апаратниця Полюк, а пройшла колгоспниця Телезин з Тлумацького району. Гомонять, що у Львові провалили на виборах Якова Петровича Погребняка за те, що била міліція людей. Крім цього першого секретаря, не пройшов у Ворошиловграді Ляхов, Бандровський в Ужгороді, Масик у Києві, Згурський (голова міста) у Києві, ще зо два перші секретарі обкомів... Провалили Івана Драча, а вибрали Амосова. Провалили Яворівського, а вибрали Щербака. Завтра опублікують результати голосування.

                           х                       х                     х

     В Житомирській області проводять експерименти над жителями сіл. Не виселили людей із радіоактивної зони. Там уже почали народжуватися поросята, в яких по одному окові на цілу голову, безногі телята. Про це зроблено фільм "Мікрофон". Його не пускають на екрани. Експерименти на людях. Це на рівні фашизму. Аварія в Чорнобилі - це 17-21 бомб, які впали на Хіросіму і Нагасакі. Про японські міста знає ввесь світ, а про справжнє лихо Чорнобильське світ не дізнається ніколи. Брехня... брехня... брехня...

                               х                         х                       х

       Приїхав Роман Гнатишин з Харкова. Ввели мене до редколегії журналу "Прапор" і атакують, щоб написав статтю в 9-й номер про Західну Україну та її долю.                          

  28.ІІІ.1989.          

Провели засідання оргкомітету Товариства української мови. Страшенно важко. Проти нас пущено все. Забороняють створювати осередки райкоми й парткоми. Йде шельмування народного руху. Бояться, що народний рух діятиме через Товариство мови. Сьогодні мав круту розмову із секретарем міськкому КПУ Шукайло. Добивалася, щоб я заборонив Головатому, аби той не збирав підписів на підтримку народного руху на "Промприладі". Я, звичайно, з неї посміявся. Бо в той же час з Городенківщини приїхав священик і привіз 4000 підписів на підтримку руху. Я сказав, аби передав Павлові Добрянському, щоб той поки що замкнув у сейф, а тридцятого передамо до Києва. Рух діє!

     Я сьогодні розповів про те, як мене забирали до міліції. Дехто шипів, що не треба... Особливо Слюсар Іван з обкому. Там, у обкомі, міськкомі й райкомах особливі люди - підлі, фальшиві, крутії й брехачі. Раби зарплат. Виявляється, що "найрідніший" Куравський Зенко, який грає великого друга, так сказав про мене одному торгашеві, коли торгаш запитав: "Чому ви так не любите Пушика й усе пускаєте проти нього, зате всі підтримуєте Ткачука Василя?" :

    - Одне плескати язиком, а друге - працювати.

   Тепер я на своїй книжці напишу такий автограф: "Тому, який постійно плеще язиком, від того, хто постійно працює. Куравському - Пушик словами Куравського, щоб знав оцінку його праці".

    Стебельська сьогодні розповідала мені про те, як Лихачова брехала, що переговорила з Марією Стеф'юк, Дмитром Павличком, Романом Іваничуком, Федором Погребенником, що вони приїхати не можуть, що Марія Стеф'юк хоче полежати в нашій обкомівській лікарні й тоді виступить. Коли Стебельська потелефонувала до Марії, то виявляється, що все це брехня. Їй не телефонувала Лихачова. "Великий покровитель талантів" Куравський теж зіграв дурника з себе. Зробили все, аби лауреатів Шевченківської премії, вихідців з Івано-Франківщини, не запрошувати.

 29.ІІІ.1989.           

Сьогодні має бути вечір до 40-річчя Володимира Івасюка. Графоман Ярош, якого я залишив на своєму кріслі, організовує цей вечір, але мене не кличе, хоч в Івано-Франківську я єдиний, з ким дружив Івасюк і на чиї слова писав пісні. Дивний Ярош. Я не поїхав до Чернівців - він поперся. Я не поїхав до Львова - дивно, що він не погнався. Вибили йому квартиру, але ніхто з письменників не знає, де та квартира, і ніхто в Яроша у квартирі не був. Зрозуміло, що на цьому вечорі мені треба хоч би вірші про Володимира прочитати.

                       х                       х                        х

      Учора на оргкомітеті Товариства мови були гострі суперечки. Слюсар та ще деякі чиновнички роблять усе, аби конференція стала формальним відбуттям, а саме Товариство - конторою. Не вийде! 15 квітня зберемо 400 делегатів і 100 запрошених. А мене підганяють на конференцію з 20-30 делегатів. Обком боїться такої потужної сили. 

     30.ІІІ.1989.         

 Ярош усе робить, аби я не виступив на вечорі Володимира Івасюка. Та приїхав Михайло Івасюк з дочкою і зятем, Микола Бучко, Марія Матіос, Лазарук. Старий Михайло Григорович і слухати не хотів, аби вечір відбувся без мене. Недоколисаний поет з Королівки почав молоти, аби я тільки у другому відділі концерту брав участь. Я йому сказав кілька гострих слів. Зрозуміло, що він ніяк не міг проковтнути ті овації, якими вкрили мене люди за чесну розповідь про Володимира, за вірші. Гарно виступала  співачка з Чернівців Савчук, Кривень, "Росинка", бандуристки і сам Михайло Івасюк. Гарно виступали Марія Матіос, Мирось Лазарук, який колись був учасником нарад молодих літераторів, а нині вже заступник редактора молодіжної газети, запитував на вечорі:

     - Чому ми на своїй землі повинні запитувати в когось, чи співати нам, чи ні? чи любити, чи ні? чи вшановувати, чи ні?

   Лазарук подарував мені свою першу книжку "Коломия". Я тішуся, що з колишніх початківців, з якими довелося колись працювати на семінарах-нарадах, виросли свідомі поети: Герасим'юк, Малкович, Лазарук, Слоньовська. Слоньовська надіслала мені листа: радіє, що її прийнято до Спілки письменників, дякує за підтримку.

                            х                        х                        х

     А інші аж шиплять. Учора було обласне свято рідної мови, поз'їжджалися і літератори юні. Мав бути на відкритті Добрянський, але поїхав заробляти гроші до Коломиї і нікому про це не сказав. На відкриття прийшов Олександр Смоляк. Сполудня вже ми прийшли: Андрухович, Стефурак, Ігор Гаврилюк, Смоляк, Галина Ільєва з педінституту виступала, юні початківці. Було багато дуже запитань. Я відповідав, що аж заступник завоблвно Іваницького на сцену вихопилися разом із Шараневичкою, що треба закінчувати. Я сказав, що Рух письменники підтримують, що по вулиці Леніна в трьох клітках літературний музей, а по вулиці Шевченка ночують "вірні ленінці" 2-3 рази на рік у палаці Марґошеса, та Посторонко не поспішає передати два готелі народові. Я це говорив і на двох вечорах Івасюкових у будинку культури. Приймали слухачі мене дуже добре, з оваціями, і старий Івасюк говорив, що протягом десятиріччя, коли на ім'я його сина наклали табу, лишень Пушик лишився вірним другом, писав про Володю, говорив, підтримував, боровся за нього. Може, й задуже хвалив мене Михайло Івасюк. Сьогодні вечір Івасюка в Коломиї, але я не поїду, хоч запрошували.

                            х                       х                      х

     Учора в Будинку культури мені показали текст листівки, яку вивісили за склом. Ходорович, директор, зняв її й потелефонував до КДБ. Звідти примчав Лісовський чи Лісковський (завкультурою), узяв її, не доторкаючись пальцями (напевне, зніматимуть чи вже зняли відбитки пальців того, хто вивішував листівку), завив у газету і поніс на Чекістів. Але поки той Лісковський прийшов, Ходорович переписав текст листівки і дав мені:

     "Громадяни Івано-Франківська! Висунення кандидатів у народні депутати  СРСР стали для іванофранківців серйозним іспитом на громадянську активність і політичну зрілість. Вперше за 50 років люди мали можливість висунути свого, не "рекомендованого" зверху кандидата. Та прогресивним силам не вдалося відстояти свого обранця. Підібрані і відповідно проінструктовані окружні передвиборні збори заблокували Степана Пушика, і він не став кандидатом у депутати. Але боротьба не була марною!!! Десятки тисяч людей, які раніше були рабами паперової бюрократії, прокинулися до свідомого політичного життя. Іванофранківці переконалися, хто є справжнім бійцем за перебудову, а хто тільки проголошує красиві гасла з трибуни. Ми побачили, що шлях до перемоги - в об'єднанні всіх прогресивних сил для боротьби проти бюрократії.

          Це наш  найбільший здобуток і головна зброя!!!

    Невдача С. Пушика не стане кінцем виборчої кампанії. І залишився ще останній шанс продемонструвати свою громадянську зрілість.

          Бойкот виборів недопустимий!!!

    Цим ви тільки допоможете бюрократичному апарату у виборі своїх кандидатів.

          Не можна вписувати в бюлетень інші прізвища!!!

    Згідно закону такий бюлетень буде недійсним і не враховуватиметься при голосуванні. Треба викреслювати обидва прізвища з бюлетеня: викреслення стане виявом народної недовіри до таких кандидатів. Якщо жоден з них не набере більше половини голосів, БУДЕ ПРОВЕДЕНО ПОВТОРНУ ВИБОРЧУ КАМПАНІЮ.

    Громадяни! 26 березня від особистої позиції кожного з нас залежить, хто переможе в цих виборах - народ чи бюрократія".

Кажуть, що такі чи подібні листівки були розповсюджені по районах області. Здається мені, що зробили це рухівці, хоч ніхто мене в це не посвячував. Уявляю собі, як працівники КДБ пильно вивчали в лабораторіях цей документ. Демократія, чорт побери! Свобода! На багатьох виборчих дільницях були кулькові ручки без стержнів, прості олівці, щоб після голосування витерти легко закреслене, або з такими стержнями ручки, які не писали.

                          х                       х                         х

   "Прикарпатська правда" надрукувала наші пропозиції щодо перейменування вулиць Івано-Франківська та лялькового театру.

    Розказують,що Пітікіна (завміськвно) написала заяву, а Яковишин підписав. Вона начебто на таке й не розраховувала, лишень хотіла налякати, що піде з посади. Велика діячка, що принципово не хоче розмовляти українською мовою, та хоче керувати українськими школами й проводити свою русифікаторську політику.

                          х                      х                        х

     Шевченко... Коли повертався він із заслання, то нагадував столітнього діда. Я побував у тих місцях, де він відбував заслання, і здається мені, що не солдатська муштра зробила з нього столітнього дідугана,не пісковита пустеля, не біль за Україною,а царська заборона писати й малювати, а ще "строжайший надзор". Я теж помер би, якби в Оренбурзьких степах і пустелях Каракумів забрали в мене перо і папір.

                           х                      х                       х

    Поети - це півні. Коли ще все і вся спить міцним сном, а поети вже будять: "Вставай, хто не спить! В кого думка постала! Година для праці настала!" Досвітні вогні засвічують після півнів. Тим, хто приспав Україну, не треба поетів, композиторів, художників. Їм треба, щоб народ працював до сьомого поту, решта часу спав, а коли з'явилася в нього вільна хвилина, то дай йому горілки, рок-музику, голих жінок на телеекрані, футбол.

                           х                      х                       х

      КДБ збирає на мене досьє навіть по заводах. На зустрічах мене запитують, як я ставлюся до Народного Руху. Сказав і вчора,що позитивно. "Промприлад" бурлить, хоч там я і не був на зустрічі, як голова оргкомітету мови, брали різні пояснення від людей. Сумно стало жити на Вкраїні, особливо письменникам. Україна в кліщах. І доки сидітиме Щербицький та його команда?

Учора виступав на "Карпатпресмаші". Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь створюють осередки, всюди запрошують, але вже сил нема всюди побувати. Вчорашній день був святом. Молоді інженери вдало підготували доповідь і виступи, редактор газети про статут говорив, пробрався на завод і Путько з "Руху". Почав закликати, щоб Посторонко, Матвеєв, Ткачук і Сидорчук познімали свої кандидатури, бо не мають конкурентів на виборах, а як ні - голосувати проти них. Тоді мені довелося виступити. Було багато запитань. Партійні органи кинули все, аби знищити НРУ. Учора теж збирали чапуг, возняків, пугача, аби йшли на підприємства. Коли мене запитали про моє ставлення, то я виступив за Рух. Про це ми написали в листі до редакції, але Турелик, Неоніла Стефурак категорично відмовилися підтримувати рух України, як і Ярош, який щось крутить-вертить, аби не підписувати.

Після створення Товариства був гарний концерт. Виступала капела "Каменярі", співав хор заводу, ансамбль, дівчинка-першокласниця Мар'яна Павлюк (школа №20) прекрасно прочитала "Отче наш" Павличка і кілька поезій Т. Г. Шевченка. Я їй вручив букет квітів і поцілував ручку як великосвітській дамі. Люди плакали з радості, а директор Шинкаренко сердився, що я критикував номенклатуру, що відреклася свого коріння (нація нігілістів національних), і казав, що він мене переміг би на зборах по висуненню кандидатом у депутати.

      Послав я Чебрикову журнал "Україна", де є моя стаття "Пам'ять совісті", аби знав, хто така Лихачова, раз вона написала на мене донос у ЦК КПРС Чебрикову. Ну й приціл! Правову комісію очолює вчорашній голова комітету держбезпеки. Може будь-кого взяти за шкірочку.

                           х                      х                      х

     Вчора почався Пленум ЦК КПРС з аграрних питань. Депутатів обрали від партії. Сміхота - оці вибори. Вже обирають то від одного клану, то від другого. Тепер 100 партійних депутатів на 100 місць. Ще 26 березня побавиться "плебс". Ура! "Найдемократичніші" вибори... Горобці вже сміються. А ще зривають агітки за Ткачука й Сидорчук. На деяких написи: "Голосуйте за Пушика!". Рукою понаписувано.

                          х                      х                          х

    Якийсь чоловік з плакатом вийшов на демонстрацію перед обком партії. Проти нього кинули міліцію, кадебістів. Він не давався, щоб його запакували в машину. Йому на допомогу кинулися люди, говорили міліції, що не мають права, бо є закон. Скоро зібралося дуже багато людей, цілі вулиці, площі. Міліція й кадебісти не знали, що робити, й цього чоловіка, обвішаного плакатами  протесту, завели до вірменської церкви (музей історії релігії та атеїзму). Люди кинулися вслід за ними, та жандарми зачинили двері й нікого не пускали. Дубінін. "Ленинскую мерзость вон из наших церквей!" - напис був на грудях. Нарешті вивели його, посадили в машину і повезли. По місту пустили, що душевно хворий цей чоловік. Аби не було демонстрацій по навчальних закладах, кинули обласних керівників і міських теж, організували репетиції. Цей арешт перед виборами до Верховної Ради СРСР, тому й велика перестраховка.

     Цікаво, що тоді, коли проводився мітинг проти сталінських репресій, до інституту нафти і газу підігнали 18 автобусів, і студентам запропонували (безплатно!!!) провести вихідний день у горах, під Татарським перевалом. Там профілакторії у Яблуниці. Студенти не захотіли їхати, автобуси простояли весь день, і за них довелося платити.

     12 березня у Львові відбулися масові демонстрації проти керівної верхівки, несли плакати й лозунги: "Геть Щербицького!". Кинули КДБ, міліцію і 6-ту роту ("берети" швидкого реагування). Вийшли з дубинками. Намагалися розсікти живу масу, та люди не давалися. Промовляв Горинь, щоб люди боролися проти панівної верхівки. Гориня захищали. Ця маса рухалася по місту з одного району в другий. Міліція й кадебісти били жінок. Жінки верещали, юрба звіріла, і жандарми звіріли теж. Отаке розказують.

     Новий мітинг і демонстрація, присвячені виборам до Верховної Ради СРСР (на це санкції не треба), відбудеться цієї неділі. Львів готується до виступу проти номенклатури. Гадаю, що будуть серйозні події. До виборів - тиждень.  На арешти не підуть. Горинь, Чорновіл, Макар, Калинці - це українські Валенса, Міхник та інші (те, що відбувалося у Гданську та в інших польських містах, нині відбувається у Львові та в інших містах Західної України, в Києві). Я гадаю, що ці події повинні прискорити падіння Щербицького, трохи лібералізувати життя, українізувати республіку. На розв'язання війни не підуть. Мені здається, що Афганістан кліці Брежнєва потрібен був для того, щоб утриматися при владі. Нині, після поразки, люди відчули гнилість системи. Потрібен капітальний ремонт або народження нового.

                               х                       х                       х

     Сьогодні приїжджав Ганущак, кандидат медичних наук. Він працює в Миколаєві головним лікарем тубдиспансера. А сам народився в Сільці, 1951 р. закінчив медінститут. Приїхав на відновлення пам'ятника Т. Г. Шевченкові в селі. Домігся, що поновили плиту з бюстом. Кличе мене до Сільця на відкриття, але я не поїду, бо маю в Калуші бути (створюємо Товариство мови), і в селі рідному літературний вечір. Цей Ганущак аж у Миколаєві робив бюст Шевченка, а його брат привіз звідти до Сільця, лишень казав, аби йому за бензин заплатили.

                                х                        х                          х

(цитати про мову)    Розмовна мова... Є люди, в мові яких слова немов би взуті в чоботища кирзові. І є письменники, які пишуть такою мовою. Правда, письменниками вони самі себе вважають.

    Невже мистецтво - примітивна розвага? Невже найсвітліші уми, найбільші трударі-таланти працювали задля цього? О ні! Шекспір чи Бетховен не стали б працювати задля цього. Не міг Бетховен працювати лишень задля розваг. Якби Леонтович писав задля розваги, то його б не вбив отой кат-чекіст. А Івасюка?

                               х                       х                      х

   В "Україні" читаю про Щолокова, колишнього міністра, друга Брежнєва. Спочатку гинули такі як Івасюк, Тютюнник, Близнець, потім настав час загибелі Щолокових, Андропових, суду над Чурбановими.

  - Влада у вигляді піраміди стійка, але має маленьку голову.

  - Цінність корупції в тому, що вона роз'їдає старе суспільство і створює нове.

  Наприкінці 60-х, виявляється, був замах і на Льоню Брежнєва. Це тоді, коли Нікітін стріляв по машині? Написали, що по космонавтах стріляв...

                               х                        х                        х

    Я ніяк не міг збагнути, чому на пленумі ЦК КПРС лишень робітники осудили діяльність Бориса Єльцина, колишнього першого секретаря Московського міськкому. Виявляється, що в Москві створюють народний фронт за перебудову і Єльцину запропонували очолити його. Коли вже Єльцин стає на чолі народного руху і робить це в Москві, то є надія, що будуть зміни й  переміни. Зрозуміло, що це не могло не налякати всю номенклатуру. В Москві й Ленінграді виникла нова партія - демократична спілка. Членам її вручено партійні квитки. Демократи є вже нині в Прибалтійських республіках, Білорусії, на Україні. Можна сподіватися, що виникне багатопартійна система.

    СРСР катастрофічно втрачає свій інтелект. Коли в 50-х роках за рівнем інтелектуальним СРСР на 3-ому місці у світі, то в 1985-ому - на 42-ому, у 1987-ому - на 57-ому. Зрозуміло, що статистку складали люди зацікавлені, але спад помітний. Інтелект сучасної молоді на задвірках інтелекту. Рок-музика, телебачення - вся поп-музика нічого не дають. Масова культура - загибель душі. Мистецтво - розвал. Класична музика - вищий рівень культури.

                                  х                       х                     х

     Виявляється, що той чоловік, який учора зібрав натовп людей коло Вірменської церкви, де музей атеїзму, це росіянин Дубінін, який начебто справді хворий. Величезний плакат-напис "Ленинскую мерзость вон из наших церков" він обмотав навколо себе грубезним дротом, що ніяк не могли розмотати міліціонери й кадебісти. Його ще не давали люди. Тепер гомонять, що цього Дубініна хтось підкупив або ж підмовив це зробити. Тому й допитують, щоб натрапити на тих, хто стоїть за плечима цього Дубініна, який звідкись приїхав до нашого міста. Якби це зробив українець, пришили б націоналізм.

                                   х                         х                     х

      У Палаці піонерів (це пародія на палац; я б"юся, щоб будинок політосвіти передали під палац) провели шевченківський вечір. Мав слово про Кобзаря, читав свої поезії. Школярі читали Тарасові поезії, бандуристки співали, Зоя Слободян теж співала, а Гретчук все знімав для телебачення. В залі виставка робіт школярів була. Кликали на вечерю до ресторану. Я не пішов. Втомився виступати, та треба. Оцю відлигу треба використати на 100%, щоб розбудити старших і закласти любов до рідного в серця юні. Наш народ і мова його вже не загине.

    19.ІІІ.1989.              

Неділя. Вночі і вранці сиготить дощ. Міські керівні дурні винищили липи на центральній алеї парку, а тепер вирубують тополі навколо озера. Кричатиму. Приїхав Ігор Гаврилюк з Павліхою, забрали мене до Калуша на установчу конференцію Товариства мови. Добре конференцію провели, сильно виступали. Виник ще один осередок "Відродження" і зіштовхнулися між собою. Зібрали представників 40 осередків на конференцію, а Івасюків осередок не пускали. Більше того, коли Івасюкові люди хотіли провести конференцію, то їм заборонили, кваліфікували, як захоплення приміщення, назначили суд на понеділок. Довелося мені і сварити калуських діячів, і мирити, і закликати до миру, бо все полетить шкереберть: "два вкраїнці, три гетьмани". Після моєї розмови  начебто дійшло. Прийдуть реєструватися до нас. Головою Товариства вибрали Ігоря Гаврилюка. Я в якісь мірі сприяв цьому, коли проводили голосування. Створили Раду. Після того повезли мене до Викторова, де відбувся Шевченківський вечір. Я мав слово про Кобзаря, Арсенич теж промовляв про вшанування пам'яті Шевченка на Прикарпатті, хорова капела Крушельницького співала, ансамбль "Любисток" співав, співали бандуристки, читали Шевченкові вірші. Гарний вечір був. Частину учасників вечора я взяв до сестри Олесі, тобто до мами. Повернулися останнім автобусом.

                                                                   МИХАЙЛО  ЗОРІЙ

     Михайло Йосипович Зорій - художник. Закінчив Краківську академію. Послав на конкурс проектів пам'ятників і свій ескіз. Не відзначили. Були музи з лірами. А він не слав у 1938р. і бандури чотири. Не присудили місця й премії. А в 1943 році, коли німці були наполохані, один з українців-керівників сказав:

    - Де твій проект?

Німці не звертали уваги на те, що Михайло Йосипович Зорій (14.УІІІ.1908.н.) разом з Ярославом Корниловичем Лукавецьким відкопують кістки композитора Дениса Січинського, перезахоронюють його, ставлять пам'ятник.  Жінка лікаря-окуліста Грушкевича показувала, де могила Січинського була. А був у місті польський художник Добрава (ополячений чех чи словак) і хотів засадити в тюрму Зорія і Барана Левка Романовича. Україножер. Отакі, як він, восени 1943 року вранці перед прем'єрою "Шаріки" ходили по театру, підкидали пістолети й гранати. А коли закінчилася перша дія, увірвалися гестапівці й почали обшук і арешт. Зорій був декоратором у театрі. Прийшов до нього товариш і на виставу не пішов. "Шаріка" - про січовика. Починається з Черчого, де будинок відпочинку для української інтелігенції, показували й  Індію, Закарпаття. І ось "Генде гох!". Там лимонка, там пістолет. Барнич посивів у лоджії. Автор музики "Українського танго", "Гуцулки Ксені", "Ах, соловію". Слова Романа Савицького, а музика Барнича. Савицький закінчив історичний факультет у Львові, горбатенький, налягав на ногу й з паличкою ходив. Директор фахово-доповнюючої школи. Іван Недільський грав на віолончелі. Був у італійському полоні. Пізніше написав пісню: "Засяло сонце золоте, народ збудивсь зі сну". Мелодія італійських безпритульників. Написав "Червоні маки". Де суд, на Пушкіна, "Товариство української бесіди". Кімната для концертів. 1936 року москофіли відсудили клуб товариства.

     Кость Вишневський, меценат українського драмтеатру імені Тобілевича, який у 1928-30-х роках діяв у будинку "Сокола", де гімназисти тягають штанги. Високий рівень гри. Кость Вишневський витратив 42000 польських злотих. Директор гіпотечного банку. З ним був Мартинець (директор), який фінансував українську футбольну команду. "Пролом". І ось 1944 року Добрава -художник розлучився з жінкою, голодував і ходив по квартирах пиячити і їсти. Він і настукав у НКВД, що Зорій при німцях був декоратором у театрі. І за це "співробітництво" повезли Зорія у Ваніно, щод над Татарською затокою. Тут пересильний порт на Магадан. За чотири місяці на важких роботах Зорій важив 40 кілограмів. А тоді зробили його художником, і вже було легше.

                              х                        х                          х

     Іларій Степанович Ремешило був на війні, перекинули до Коломиї з-за кордону. Служив з ним стукач. Доніс, що не так висловлювався. Арешт. У листопаді 1945 року. В камері сиділа якась Оксана. З нарів відірвала дві дошки, підлізла по трьохметровій стіні до віконця, розбила його, лягла на нари і склом різала вени. В ту камеру з кров'ю свіжою привели фронтовика-солдата Ремешила ( з Львівщини родом). І повезли на Чукотку. Везли 2300 осіб, а довезли живими 13. Тепер він у Калуші працює.

                                х                       х                         х

 Оцей студент з Коломиї Голей уже відсидів два роки на одному курсі. Мабуть, покарали за активність. І тепер бурчать, що організував шевченківський вечір, що "Катерину" читали, що я сказав про новий будинок обкому: "пам'ятник добі великого застою".

                                 х                       х                        х

    Час такий приходить, коли все стає на свої місця і платиться кожному те, що заслужив. Я нікому не заздрю, а мені постійно кидають колоди під ноги й заздрять.

                                    х                        х                       х

     Підтримали євреїв. Вони створили своє товариство. Я мав бути вчора на конференції. І хотів бути, але в Калуші запланували конференцію і шевченківський вечір у рідному селі. Я попросив Смоляка побувати на цьому заході, й Дорошенко прийшов (напевне, Добрянський послав). Євреї задоволені. Було їх на конференції десь 250 осіб.

         2.ІІІ.1989.              На Орськ дорога, сонце світить нам, і холод -9*С. (Короткі записи, запис фольклору!).

         3.ІІІ.1989.          Ночували в Беляєвці. Тут же й виступали вчора в будинку культури. Дуже сильний вітер, сильний мороз, сніги. Гарно приймали нас на азіатській стороні, за Уралом. Прочитали в "Правде", що буде 3000000 шевченківських монет.

    Верхньоозерне, де Тарас побував і допитувався, чи є тут хохли. Цікаво, що українців, які тут довго живуть, називають хохлами. Ми з України, то ми українці, а місцеві - хохли, бо мова нечиста. Верхньоозерна станиця. Отут діяв Пугачов. Будемо ночувати в Гаї. (Записи, фольклор!).

      4.ІІІ.1989.             Сонце, морозець і сніг. Ночували в Гаю (місто мізяників). (Записи!). Орський педінститут імені Т. Г. Шевченка. 21.ІІІ.61 року Міністерство освіти РСФРР присвоїло інституту ім'я Кобзаря. Виступаємо в кабінеті Шевченка. Озброєний пророк України... (Короткі записи!)

      5.ІІІ.1989.            За вчорашній день набрався багато вражень. Побували в музеї, на місцях казарм, плацу, церкви, гауптвахти, виступали в музучилищі, в педінституті; я роздивлявся місто, і навіть день народження відзначили Людмили з обкому, що нас супроводжує, і пом'янули Володимира Івасюка, якому було б 40. Сьогодні зустріч з учнями педучилища в музеї й повернення до Оренбурга, а завтра - виліт на Київ, якщо все буде добре. Тут стоїть сильна зима, а вдома веснують.

Зустрів тут вінницьких селянок, що продають горіхи, яблука і гарбузове насіння. Навчилися українці, як кавказці, торгувати.

      6.ІІІ.1989.           Опівніч. Не спиться. Написав статтю для "Літературної України" про "Шевченківський березень". Вчора повернулися з Орська. Там побували в краєзнавчому музеї. Я пропонував їм зробити етнографічний відділ, де були б виставлені національні костюми росіян, українців, башкирів, татарів. Повернення з Орська виглядало на білу казку. З джерела шевченкового набрав води, везу вербу додому. О 6 годині 50 хвилин виліт до Києва, але тут різниця в часі дві години, то прилетимо, якщо Бог поможе, близько 9-ї ранку.

     Дуже насміялися з Кочевського, якого багато разів прогнали крізь "підкову" в аеропорту, бо дзвонило й дзвонило. Він витяг з кишені ложечку - дзвонило, витяг ліки, гроші - дзвонило. Виявилося, що значки мав при собі. Там же довелось мені підійти до міліціонера й сказати, що письменники. 

     - А мені хоч би й генерал! - відповів.

     - Та письменник вище за генерала.

     Пропустив. І летимо вже з годину до Києва. Паралельно летить військовий літак. Здається, що вже над Україною летимо між синім небом і сивими хмарами.

     Написав статтю про відвідини Оренбурга, Орська й багато інших населених пунктів, де бував наш Тарас, де так багато українців, які нічого не мають, навіть слова рідного в школі.

                             х                      х                         х

     Був у "Літературній Україні", залишив статтю й фотографії про Орську та Оренбурзьку одісею. Це Кочевський порадив,аби я написав. Був у видавництві "Дніпро" й Комвидаві.Розмовляв з Жолоб Світланою, Герасим'юком і багатьма іншими людьми. В "Літературній Україні" розказували, що керівництво республікою (Щербицький, Шевченко, Масол та інші) заповзялося, щоб не допустити створення народного Руху України. Шевченко виступала недавно проти письменників. Виходить,що Горбачов загравав з творчою інтелігенцією. Найближчим часом Верховна Рада прийме закон про державність мови. Все робиться, щоб провести закон двомовності. Це ще гірше, коли російську мову визнають державною в Україні. Вона і без закону державна. Але всі ці процеси примушують людей думати. В Києві була велика демонстрація робітників за народний рух, несли лозунги: "Геть Щербицького!", "Геть Масола!", "Геть Шевченко!". Це розцінюють, як екстремізм. Правда, цій Шевченко давно треба було не тільки "геть" сказати, але й запитати, яким чином вона стала головою Президії Верховної Ради? Велика народна сила ще спить, але й не спить уже. Не бути вже дневі вчорашньому.

                              х                          х                       х

     Я люблю великі й малі вокзали, аеропорти. Я люблю їх і не люблю. Тут люди завжди заклопотані,задумливі, втомлені очікуванням. Але тут мій народ. Саме народ. Різних прошарків народ. Багаті й бідні. Вродливі й не дуже. Щирі й скупі. Тут мій народ... Він кудись їде. Кудись женуть його радощі й біди. Велика залізнична станція Фастів.

     7.ІІІ.1989.       

Прибув додому, а тут уся область гуде, що нібито до поїзда під"їхала чорна "Волга", якісь молодики витягли мене і так побили, що я ледь живий. Гомін, гомін...  Якийсь Павлюк телефонує, що текст звернення, який надрукував "Комсомольський прапор", не співпадає з "Літературною Україною". "Україна" надрукувала ілюстрації творів Заливахи й про Заливаху (Яковини та Андруховича матеріал). Це  прекрасно!

                                     х                        х                    х

    У парку вирізали майже всі старі липи. Пустили поміж люди, що це простір собі роблять письменники. Ти кричиш про збереження природи, а тебе цим же й б'ють. Виступлю в пресі. Наш "Рух" компрометує всеукраїнський. Дива та й годі.

     Цілий день перечитую листи, газети, журнали. Багато цікавого. Разом з жінкою ходили на концерт до 8-го Березня до театру. Звучали дві мої пісні: "Карпатська ніч" і "Пісня про матір". Овації були Сливоцькому.  

     Дав у "Прикарпатську правду" статтю про "Шевченківський березень" на Оренбуржжі й записав коротке інтерв'ю для обласного і республіканського радіо. З Уральських степів привіз багато книжок.

                   х                        х                          х

     Яка цікава ота Марія Бабій! Гадає, що лизання задниць начальницьких допоможе їй на підлості повзти до висот. Примусила, щоб у школі відзначили її 40-річчя. І зробили їй вечір! Притягла Лихачову. Почала виступати проти присвоєння імені Т. г. Шевченка школі № 18, де працює. Тероризувала весь колектив. І ось на партзборах дали їй доброї прочуханки вчителі. Висуває себе в директори Марія. Зробив я з неї письменницю на лихо людям.

      8.ІІІ.1989.      

Жіноче свято. Дарунки я привіз із Оренбурга. Шевчук, Нельки Стефурачки співмешканець теперішній, понадруковував на цигарковому папері про мене різні бздури і поширює по області. Може, діє за завданням? Забагато щось ходить навколо мене різного. Я вже звик до такого й не звертаю уваги. Але чорні сили діють вперто й методично. Чорт з ними!

                           х                       х                         х

     На радіозаводі, в будинку культури "Карпати", відбувся шевченківський вечір. Я мав слово про Тараса. Концерт підготували добрий. Співали студенти та викладачі педінституту, музучилища, філармонія, заводські співаки, уривок з "Відьми" грала Фіцалович, був уривок з "Наймички", і погано читав поезії Суржа, як і Симакова Наталка, зате хлопець-студент читав добре. В міському будинку культури теж вечори, а завтра в театрі. Після мого слова в концерті співав львівський кобзар Михайло Миколайович Баран. Я його слухав уже вдруге чи й втретє. На цей раз познайомилися ближче, погомоніли. Від нього я записав кілька цікавих переказів і легенд. Варто про старого написати нарис. Я і пісні записав.

     9.ІІІ.1989.        

У парку клали квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченкові. Бідні Посторонко, Новицький та іже з ними мусили поклонитися Тарасу. Зійшлися й наші, та не всі. Звучав "Заповіт" та інші пісні на слова Шевченка. Я побачив багато міліції й КДБістів і сказав: "Бідний Тарас, і за життя слідкували за ним жандарми, і після смерті через 128 років слідкують". "Що поробите? Такий вже Тарас" - сказав якийсь кадебіст. А тоді вже почули ми, що ректор педінституту сказав, аби не більше 20 осіб пішли до пам'ятника з педінституту. Й покладання квітів було майже засекречене. Та люди зібралися. Сфотографувалися ми. А тоді пішли до нашої Спілки і написали відповідь смердюхам, які топчуть  Народний Рух України на сторінках газет. Дивна стаття Бориса Олійника в "Радянській Україні" проти Івана Драча. Пише, що не поділяє програму, ще редагував проект і т. д. Правда, що не пише, як проект покалічили в ЦК, як навмисне загубили, як увечері знайшли

в надії, що таке не надрукують, то буде компрометацією НРУ. Невже Борис Олійник робить те ж саме з Драчем, що й із Загребельним? Невже хоче посади голови Спілки письменників, чи Ленінської премії хоче? Не можна нині вносити розкол у рух письменників. Бачу, що на горі робиться щось таке, як у Франківську. Шевчук уже розповсюджує листівки, що я сам себе обрав головою оргкомітету Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Мене вибрали делегати республіканської конференції, сформували оргкомітет на засіданні комітету по відзначенню 175-річчя Шевченка, ввели від обласного Руху Мар'яна Чучука, але на лідера, виявляється, претендував чоловік Нельки Стефурак - Шевчук. І тепер поширює про мене плітки.

                                              х                           х                         х

       Матківського вигнали з роботи. Написали в "Зірку", що бив дітей-синів двох міліціонерів. Він каже, що не бив. Клас ходив його захищати до обкому, міськкому, редакції. Та з ним розправився директор школи. Довго чекав нагоди розправитися. Він Сеник присвоїв звання заслуженої вчительки за те, що зробив Матківський. Матківський запротестував. А тепер підвернулася нагода відомстити. Подія з учнями сталася в жовтні (не бив їх), а вигнали вчителя з 38-річним стажем 2 лютого. Я потелефонував до Коритана (тепер завідувач ідеологічим відділом). Попросив, щоб поновили на роботі. Допомогло начебто. 

                                   х                          х                       х

     Приїжджав Посторонко на ТОС, назвав цей завод "мятежным". Директор розмовляв з ним, а тоді сказав, що мусить іти на засідання трудового колективу. Виступив. Тоді його почали допитуватися, чому їм не дозволили висунути свою людину кандидатом у депутати, тобто письменника Пушика. Він вдав з себе дурника і звалив усе на партком і облвиконком. Тоді економіст Синишин запитав, чому він себе висунув по Снятинському округу. Посторонко сказав, що треба піднімати село. Синишин тоді ще раз встав: "А чи маєте ви суперника?" "Ні, не маю",- відповів.  І втретє встав Синишин: "Будучи на вашому місці, я зняв би свою кандидатуру, щоб не ганьбитися". Посторонко почервонів і нічого не відповів. Засідання трудового колективу закінчилося.

                                    х                        х                         х

      Ходили з дружиною і дітьми в театр, де відбувся шевченківський вечір. Здається, що вперше від 1964 року сиділи в президії всі начальники обласні, сидів і я в першому ряду. Коли я полетів до Оренбурга, Добрянський сказав Дорошенкові, що виступатиме він замість мене. Та Новицький побачив мене на концерті до 8-го Березня, потелефонував Павлові, й виступали ми обидва, бо я сказав, що Ярославові треба виступити. Кононенко зробив доповідь. Тоді надали мені слово. Під овації принесла якась дівчина букет гвоздик, коли я сказав, хто такий Кобзар для нас, як його вшановують казахи й росіяни, башкири, українці на Уралі й за Уралом, і побажав нашому начальству в них вчитися, передати будинок Маргошеса, який служить готелем для начальства, під музей літературний. То був вибух овацій, і коли я закінчив виступ, овації довго не вщухали. Стояли при виконанні "Заповіту". Гарний вечір відбувся в театрі. Переповнено все було. Наш син Тарас подарував букет квітів Христині Фіцалович.

    10.ІІІ.1989.            

Мій виступ в театрі викликав великий резонанс. Ірина Купновицька йде на роботу і каже: "Дайте я вас поцілую". І поцілувала. Інші тиснуть руку. Чинодрали теперішні й минулі поспішають, щоб не зустрічатися. Радіо передало моє інтерв'ю про Шевченківський березень на Оренбуржжі. І вперше за шістнадцять років заговорив Щербицький українською мовою. Раніше він тільки на з'їздах письменників і на зустрічах з творчою інтелігенцією глаголив, а тепер відкривав у Києві Шевченківське свято українською. Ну й "слуга народу"! Не людина, а тьху! І таких тисячі...

                                  х                             х                       х

     На "Меморіалі" в Косові виступав хлопець зі Львівщини й розказував, як енкаведисти оточили село й палили. А молода мати гола й боса з дитиною на руках вирвалася і утікала до лісу по снігах. Поки вона добігала, то дитина замерзла в неї на руках. І стала та жінка ходити  з автоматом у бандерівському загоні, мстити за свою дитину і спалене село.

                                   х                           х                        х

     Приходила до Спілки Катерина Андріївна Савчук з Дубовець ( тепер живе в Івано-Франківську). Хоче 1000 крб., зібраних нею з пенсії (одержує 45 крб. щомісяця), передати на пам'ятник Осмомислові чи Данилу Галицькому. Я їй сказав, щоб поки що не давала, бо ж не потрапить за призначенням. І розповіла мені, що у Воркуті відбула 10 років. Мала хлопця, та його вбили німці в горах. Тоді й вона пішла допомагати. Не говорить, ким була. Лишень коло Солотвина натрапила на засідку. Зловили її. Допитували. Ніякого компромату, лишень хотіла з пазухи (з ліфчика) вийняти ампулу з ціаністим калієм. Тоді скрутили їй руки. Ампулу послали до лабораторії на експертизу. Спочатку сказала, що ліки, потім виявили - отрута. Допитували в Богородчанах. Начальник НКВС Зельонєнький бив. Перевирбовували. В Станіславі тримали її в підвалах, де було арештантів, як оселедців. Вербували:

     - Повернешся в сотню. Будеш агітувати стрільців, аби пов'язали сотників, курінних. Приведеш.

     Не давала згоди. Був січень 1945 року. Тиф... Помирали дівчата, вивозили їх уночі. До Львова везли, коли захворіла. Вийшла з того. Судила "трійка". Дві жінки й чоловік. Завезли до Воркути. Концтабори... 10 років дали їй. Повернулася. Але ті, що поверталися з таборів, дітей не мають. У концтаборах їм давали такі уколи, щоб убити батьківство і материнство. Такі експерименти проводилися не тільки в німецьких, але й у радянських таборах. Не має дітей ця жінка Катерина Савчук. Не має і Володимир Чав'як, 1921 року народження. Він родом з Тустані, а мешкає в Галичі. Він був курінний. Діяв під псевдонімом "Чорнота". Дивно, що курінні мали такі псевдоніми: "Різун", "Чорнота"... Начебто торговельну школу мав. Було б цікаво з ним поговорити, довідатися, як то все виглядало в УПА.

    13.ІІІ.1989.           

У місті багато шевченківських вечорів проводиться. Здається, що ніколи ще не було так багато. Робітники приладобудівного (тепер "Промприлад") зібрали більше 1300 підписів на підтримку Народного Руху України. Сичання з усіх боків національних нігілістів і шовіністів. Народний Рух України налякав їх.

                                х                          х                        х

      В "Известиях" інформація про те, що 250 письменників відкололися від Московської письменницької організації, яку розцінили, як міністерство. Хоч і названо поіменно письменників, але мені здається, що євреї відкололися. Антисемітизм у Росії розгорається сильно. Протиєврейські настрої повсюдно поширюються. Навіть у Івано-Франківську мелють, що євреї хочуть підірвати театр і критий ринок. Зрозуміло, що це відгомін давніх подій. На початку 50-х на єврейському кладовищі вибудували кінотеатр "Космос", і обвалилося перекриття серед ночі. Це могло статися під час показу фільму. Зрозуміло, що людей це насторожило - диверсія. І тепер, коли здають нові об'єкти, то цю подію пригадують і народжують догадки, чутки нові, плітки. Євреям страшенно нашкодили троцькі, каменєви, ягоди, берії та іже з ними. Маланчук і Андропов дуже топтали нас, але і їхньому народові не легше через них.                                 

   14.ІІІ.1989.           

Виспався, хоч і прокинувся о 5-ій ранку. Вчора мав грізну розмову про НРУ. Я підписав звернення на підтримку Руху. Приїжджала вчителька Тацюк з Отинії і розказувала, як шельмують Барчука та інших учителів, які за Рух. Як гриби після дощу, ростуть осередки Товариства мови. Готую конференцію.        

                             х                        х                       х

   Алла Маротчак з Верховини в райкомі комсомолу працювала, та за непокірність, за справедливість її звідти вигнали. Мати, ще за життя, добилася, що обком переселив її з дочкою до Івано-Франківська, надавши двокімнатну квартиру. Тут кинулася Алла в боротьбу з чиновниками. В університеті марксизму-ленінізму задавала гострі питання Полоніну. Прорвалося про гниле суспільство чи партії. І скомандував Полонін, щоб її покарати. Завели персональну справу, хотіли виключити з партії. Довелося Аллі просити пробачення в Полоніна. Тепер вона працює на станції хрестоцвітих культур у ветвідділі. Організувала екскурсію до Канева на 175-річчя Т. Г. Шевченка. Гадали, що 9-го березня там будуть торжества. Поїхало всього тринадцятеро, хоч автобус був на 32 особи. І вернулися розчаровані, бо ніяких урочистостей там не було. Під'їхала "Волга", вийшли з машини люди і поклали там квіти. Сіли в машину й поїхали. Алла привезла собі плакат, випущений до ювілею Тараса, причепила на стіні. Прийшов парторг:

     - Алло, зніми! Стіну псуєш...

Почала Алла вивчати історію України.

                           х                      х                       х

     Іван Цюпа вернувся з тюрми. Відбував кару за несплату аліментів. Каже, що починає робити проект пам'ятника І. Я. Франкові (конкурс продовжено до осені).

                            х                     х                      х

      Не минув безслідно мій виступ у драмтеатрі на шевченківському вечорі. Сьогодні викликали до обкому, і я мав тривалу розмову з Новицьким і Куравським. Почалося все начебто з Товариства мови (бояться, щоб не проголосили "Україна для українців" і аби не переросло в народний рух, хоч це рух і тільки рух), а перейшов Новицький на мій виступ. Є в нього в папочці лист, що начебто хтось написав, як я міг ображати секретарів обкому, що вони сякі-такі, вимагати передачі будинку Марґошеса, говорити, що українці не повинні давати дітей у чужі школи. Хто це написав - не знаю. Гадаю, що то обкомівська заготовка. Але Новицький і Куравський,мабуть, не розраховували, що я піду в атаку і висловлюсь про багато різних неподобств. Я зачепив і осмолодське обкомівське гніздо, і Хом'яківку, і будинок на Ватутіна, коломийських дурнів. Я три години просидів у обкомі. Дізнався, що в області відкривається "Інтурист", приїжджатимуть іноземці. Зачепив я екологію, постачання області. Чув я і докори, і сповідь, і хитрий Новицький лишився задоволений,бо подумав, що мене задобрив, що мир настав, але їм не вдасться грати дурнів і мене мати за дурня.

     Розказують, що на фурнітурному заводі страйкують робітники. Після того, як директор Слободян із секретарем парткому й профспілковим діячем від імені колективу виступили із засудженням НРУ, робітники збунтувалися. Вони вимагають заміни директора. Пристрасті киплять і на інших підприємствах. Управління бурових робіт приєдналося до Руху, і тут теж почали тиснути на людей. 

      Розказують студенти, що 9 березня жителі Коломиї несли квіти до пам'ятника Шевченкові, що в Шепарівцях. Вони вимагали, щоб пам'ятник перенесли в центр Коломиї. Перший секретар кинув міліцію зі щитами й дубинками. Перегородили дорогу. Тоді вінок поклали на те місце, де до 1914 року стояв пам'ятник Т. Г.Шевченкові, але його зруйнували російські війська. Міліція вночі перевезла вінок до пам'ятника поетові у Шепарівці.

    Сьогодні до Івано-Франківська з"їхалися міліцейські боси на нараду. Кажуть, що міліція відмовляється боротися з робітниками. Вимагають діяти спільно з армійськими підрозділами.

    В Коломиї діє Товариство "Поступ".

   15.ІІІ.1989.              

Сьогодні зрозумів я,чому Новицький викликав мене вчора в обком. Зеляк сказав, що Лихачова написала на мене Чебрикову в ЦК КПРС. Залишається кричати "ура!". Скаржилася виступом моїм на шевченківському вечорі. Цікаво, що "предпримет" Чебриков Віктор Михайлович? Пошлю йому журнал зі своєю статтею, або покажу, коли приїде  комісія.

Київ. Ніколи ще Україна не знала такої події. Створено не стільки Товариство, як Народний рух. Вся бюрократична машина на чолі із Щербицьким перелякана, й влади реальної майже нема. Навколо все не каламуть, а багно, в яке кинь каменем, навіть кола не підуть. Смердить усе. А народ відчув письменників силу. Нині вже не ми одні, а й технічна інтелігенція бореться, студентство. Треба було бачити Будинок кіно, обліплений плакатами і лозунгами. Я не сердився навіть, що рухівці перехопили наші мандати й запрошення. Людей наїхало удвічі або й утричі більше, ніж міг вмістити зал. Олесь Гончар виголосив наймужнішу промову. Прекрасно говорили всі. Підіслали якогось Терещенка, начебто робітника. З ганьбою його зігнали. То була не конференція, а глибокий аналіз геноциду проти нашого народу, що триває упродовж століть,а особливо у ХХ столітті. То відбувалося щось таке велике, якого ще не було в нас за 70 років. Ми є!  І є наша мова! Гідність!  Сила!

    12.ІІ.1989.              

Конференція в Будинку кіно продовжується. Якщо в суботу ще говорили в основному про підлі вчинки ідеолога Кравчука, то сьогодні вимагали суду над ним під овації та крики "Ганьба! Геть! До суду!" Особливо після виступу Івана Драча наелектризувалися всі. А як сильно виступали кореянка Лі, вчителька з Бердянська, робітники й інженери, Калинець, Омельченко і всі. Львів'яни з Товариства Лева піднімали плакат "Львів підтримує!" Про Щербицького говорили, проклинали його, але по імені не називали. Але виступив харків'янин і сказав: "Коли був Шелест, то була мова й історія хоч трохи, а Щербицький знищив". І закричали під овації: "Геть Щербицького! Ганьба! Геть!" І згадали, як він у "Комуністі України" друкував статті проти Шелеста (Огульченський-економіст говорив), і вставали, і під овації скандували: "Ганьба! Ганьба!" Всього не опишеш. То було щось велике.

До Києва я їхав з Лазебником Станіславом, і він мені признався, що до Канади мене не пустив Єльченко. На конференції перед Єльченком якийсь робітник зі Львова плакав, що його у Львові зробили націоналістом. Після нього я підійшов до Єльченка й запитав, чому мене не пустили. Він вдав, що не знає, але кинув якусь незрозумілу репліку: "Он ви який?! А ми розшукуємо вас!" Обіцяв посприяти. Але, мабуть, забув, бо його зігнали з трибуни, коли пробував погрожувати, що створюється окрема партія.

Вибрали керівництво Товариством. Павличко очолює, Іваничук і ще два - заступники. Мене вибрали членом Головної Ради Товариства. Прийняли звернення до українського народу. Було сильно! Було відчайдушно! Було могутньо! Ніколи народ не піднімався так духом, як тепер. Олійник, Драч, Павличко - вони йдуть на все й ведуть не одиниці, не десятки, а тисячі... Є рух! Є!

        х                     х                        х

     Вийшла моя повість "Славетний предок Кобзаря" про Шевченкових предків у книжці "В сімї вольній новій".

     14.ІІ.1989.           

Берусь за створення Товариства української мови в Івано-Франківську. Досі нам дозволу не давали. Тепер згоди не питатимемо. Вперед!

В Спілці вдалося пробити чотирьох учасників наради молодих письменників. Поїдуть Мороз, Фуфалько, ще одна жінка - прозаїк і Люся Малкович, яку силою впхав брат Іван. Я ж хочу, аби поїхала гуцулка зі студії Галина Петросаняк.

                                х                       х                        х

     Цей світ ніхто ще не збагнув і не збагне до кінця. Хто міг подумати, що син Якова Петровича Погребняка, секретаря ЦК, а колись першого секретаря Івано-Франківського обкому, посватає дочку Івана Дзюби, того самого Дзюби, якого посадили за працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?", якого називав націоналістом сам Погребняк, хоч він і не належить до крайніх реакціонерів. Можливо, що цей факт одруження сина Погребняка з дочкою Дзюби й послужив приводом для Щербицького: гнати з ЦК до Львова. І керує Погребняк у Львові, діти живуть у Києві, Дзюба виступає і друкується. Гадаю, що свати не зустрічаються у сімейному колі. Дива! Дива! Гени сильніші за політику.

15.ІІ.1989.           

Завершується вивід військ з Афганістану. Стрітення. Перше весняне свято. Вдосвіта пустився падати сніжок, але тільки припудрив землю. Моє тіло відчуває, що будуть сніги ще. Не виспався. Вчора допізна дивилися телефільм "Тепер іду я без дороги" про Тараса Шевченка в Казахстані. Одразу ж пішли дзвінки-відгуки. Карпенко з Києва телефонував. Сьогодні багато відгуків. Усім сподобалася передача моя. Після фільму я мав говорити про екологічні біди у "Вечірньому віснику", та зняли мене. Може, тому, що говорив про Шевченка, а, може, тому, що різко говорив - критикував. Область кипить. Люди агітують за мою кандидатуру у депутати. Хтось навіть по хатах ходить, агітує. Редактора Громадського потягли на бюро обкому за те, що дав пригладжений звіт про окружні збори (не смів і такого давати, бо цим збудоражив народ - не вони махінаціями, а газети) та про критику в бік Чернова. Чернов закликав у "клітки садити письменників і журналістів", а після критики в газеті завив. Громадського вчора чистили на бюро.

                               х                        х                         х

     Перечитав у збірці "В сім'ї вольній, новій" свою документальну повість-дослідження "Славетний предок Кобзаря". Знову співпало: телефільм про Шевченка й повість - у один день. Закон парності. В плані "Молоді" моя нова збірка, а в плані "Дніпра" - збірка Ольги Стрілець, над якою я так багато працював.

     Учора був у мене Босович. Створюється у Львові "Галфільм" (Галицька кіностудія). Я входжу до організаційного комітету. Треба пожертвування збирати, бо кіностудія буде самоокупною.

                               х                       х                        х

     Завершено вивід радянських військ з Афганістану. 3380 українців убито, 2000 самогубців, 12 тисяч ранених, 100 тисяч з порушеною психікою. Скільки крові! Скільки жертв і втрат матеріальних! Величезна подія, яка народ Афганістану на крилах слави піднесла дуже високо, але за це заплачено  дорого. Мені боляче, що українці  ішли туди, гнані кремлівськими  вождями! Мені гірко, що так багато наших хлопців полягло на тій кривавій  війні. Перед очима молодий робітник з Коломиї, який підійшов до мене і запитав: "А чи не будуть до афганців ставитись, як до вбивць?" Цей хлопець служив у Афганістані. Скільки розчарованих молодих! Це не крикливі ветерани Вітчизняної війни, які сиділи по тилах. Це мовчазні хлопці, які розуміють, що війна ця їм і нікому з українців не потрібна. Виводив контингент радянських військ з Афганістану мій ровесник Борис Громов, що перед цим проходив "обкатку" на посаді заступника командувача 38-ї армії, штаб якої по нашій вулиці в колишній  семінарії, єпископській резиденції, де я рахуюся військовим журналістом. Жив Громов  з дружиною Наталею і двома дітьми по сусідству з нами -  через два будинки від нашого, на другому поверсі.  Коли Громов з військами вступив у Афганістан, сім"ю охороняли спортивні хлопці в спортивному взутті. Громов прилетів до Москви на кілька днів і зателефонував, щоб дружина прилетіла. Наші порадили їй  на військовому літаку зі Львова летіти до Ленінграда, а звідси швидкісною електричкою  "Стріла" мчати до Москви, де чекає її генерал. Літак знявся в повітря і в цей самий час таллінський пасажирський лайнер заходив на посадку. Вони вдарилися в повітрі й розлетілися від удару. Не знаю, що привезли з Наталки  до Івано-Франківська. Пригадую Наталчин похорон. Її тіло (якщо було в домовині щось з тіла) забирали батьки до Росії - на Волгу.  Під будинком військових було дуже мало. Я спостерігав за цим похороном. Громов, очевидно, був уже в Афганістані. Дітей забрали з Франкового міста. Син, коли вивели війська з Афганістану, зустрів батька на мості, що був кордоном між СРСР і Афганською Республікою.

20.ІІ.1989.              

Всі гомонять про те, що до Львова їде Горбачов. Я про це чув ще у Києві. Можливо, що зніме Щербицького. Було б добре, якби поклав на рік-два Погребняка.

     В "Молоді України" стаття про те, як судилися Глазовий і Чалий. Виходить, що поему про пригоди Барвінка писали вони обидва, та пізніше Бодьо Чалий усе присвоїв собі, заробив славу і пошану, диплом Андерсена. Особливо цей Чалий розперезався при Маланчукові, коли той зробив його секретарем парткому. Бодьо і мене перевиховував, коли я різко виступив на зборах проти Козаченка (Козаченко, Іщенко, Чалий старалися тоді). І ось настав час, коли Чалого били по морді, а тепер викрили його як злодія. Гіркий кінець на схилі віку... Суд ухвалив виплатити Глазовому гонорар і заборонив Чалому друкувати твір без згоди співавтора Глазового. І в цей самий час Аятола Хомейні послав своїх агентів, щоб убили автора книжки "Сатанинські вірші" Салмані Рашді, якому 41 рік. За голову письменника старий фанатик дає 4 млн. доларів. На грані розриву дипломатичні стосунки. Письменник вибачився перед Іраном, що не хотів образити Коран і Магомета. Я гадаю, що цей інцидент стріляє в бік СРСР. Якщо таке може натворити книжка, то в мусульманських республіках Радянського Союзу будь-коли може вибухнути щось значиміше, більше, страшніше. Афганська війна не завершилася. Вона не може закінчитися виведенням військ. Те, що сталося на Стрітення (коли стрічається зима з літом), 15 лютого відіб'ється луною в історії. Горбачов здобув любов у матерів і батьків, чиї сини гинули за Аму-дар'ю і за горами. Генерал Громов буде проклятий афганцями. Він - генерал-лейтенант, його зустрічав син-восьмикласник у Термезі. А 39 хлопців загинули, повертаючись додому. В Афганістані продовжиться громадянська війна, та я не думаю, що режим Наджіббули втримається при владі.

                                 х                       х                      х

     Учора дивилися виступ Євтушенка по телебаченню. Добрий поет, але втрачає почуття міри. В його віці вже не пасує виступати на рівні Алли Пугачової. Цілувати в руки жінок не вміє, та мов постолом чмакає і видурнюється, присідаючи й повзаючи по залу. Грач.

                                х                       х                       х

     Добрянський заробляв гроші на виступах на Вінничині, а Дорошенко в Тисменицькому районі організував виступи. І ніхто не подав пропозиції до постанови обкому про поліпшення вивчення й поширення сфери вживання української мови. Довелося мені сьогодні писати пропозиції. Добрянський завтра віднесе мої пропозиції до обкому. Ми боремось, а Федорчук нарочито проводить пленум, як і конференцію, російською (вона й не російська) мовою. На радіозаводі виступав, і йому робітники зробили зауваження.

    - А я нарочито не хочу виступати українською, - сказав.

    І Посторонко тут зустрічався й теж російською.

    - Я мовою Леніна виступаю, - сказав.

    Ми йому вже сказали на партконференції, що то мова Валуєва й повії Катерини ІІ. Реакційна партійна верхівка. Поки не виздихають оці покручі, то зрушень не буде.

                                     х                      х                       х

     Нашуміли ми! Так нашуміли, що Горбачов прилетів до Києва. Завтра чи післязавтра буде він у Львові. Тоді полетить у Донецьк і повернеться знову до Києва. Народний рух розцінюють як створення нової партії. Новицький був на нараді в Києві. Сьогодні повернувся й провів нараду з ідеологічною верхівкою. Головне завдання: не допустити створення ланок руху на підприємствах. Вівчар був на цій нараді й розказував мені. Завтра скликають секретарів підприємств, вузів і всіх. Крім Новицького, виступав Постронко. Примітивно, як і завжди. В пресі почалися виступи проти програми руху. Надрочили академіків, і вони виступили в "Радянській Україні". Гадаю, що тепер Москва змушена буде піти на деякі уступки, особливо щодо статусу державності мови. Народний рух почнуть компрометувати.

                                        х                      х                        х

     Постійно шумлять, що мене побили. А сьогодні ввечері, після виступу в педінституті, де я сильно крив сталіністів і брежнєвців, до мене причепився якийсь сталініст-енкаведист і почав провокувати бійку.

    - Ах ты, мазепинец, о Шевченко говориш с телеэкрана! Гад ты!

    І почав увечері серед міста ображати мене в присутності Грабовецького і Середи. Я ледве стримався, щоб не вліпити йому по морді. Грабовецький потягнув мене: "Не смій! То - провокація!"  З пащі цієї свині смерділо горілкою.

                                    х                     х                        х

    21.ІІ.1989.           

Цілу ніч вітер. Дуже тепло. Цілу зиму орють люди городи й поля. Сьогодні по районах збирають активи, робітників, селян, які мають осуджувати й засуджувати народний рух. Міліцію й КДБ кинули до Львова, бо Горбачов мав бути у Львові 22 лютого, але начебто летить спочатку в Донецьк. Учора прилетів до Києва. В Борисполі показували йому "Мрію" - новий літак. Зустрічався з киянами на вулицях, був у Патона і в науковців. Гадаю, що народний рух, боротьба за мову, за правду, за перебудову зумовили його приїзд. Якщо два-три дні я сам створював осередки товариства "Меморіал", добирав кандидатів на конференцію до Києва на 4 і 5 березня, то сьогодні потелефонував з обкому Солован Василь Дмитрович, що 23 лютого в будинку ОНМЦ відбудеться обласна конференція "Меморіалу". Виходить, що з Києва прийшло "добро". Андрухович їде до Спілки на вечір, і я добився, щоб з ним поїхав Василь Добрянський.      Грабовецький після вчорашньої сутички зі сталіністом-енкаведистом, який провокував зі мною бійку, переполошений, Бойко теж перепуджений. Нагнав на нього страху Галюк Василь. Василь хотів учора сказати мені про райкомівську нараду антирухову, та побачив Грабовецького і втік.

                                   х                      х                      х

     Запросили мене на зустріч до проектно-конструкторського інституту. Виступав зо дві години. Було багато запитань. Може, й дурне зробив, але сказав, що Щербицькому пора йти на пенсію, і піддав різкій критиці Посторонка і Федорчука за манкуртство. Прямо сказав, що нині вони зрікаються української мови, а при німцях були б фольксдойче, а при поляках - шляхтою, а при румунах - румунами, а при турках - турками.

    Щербицький, Масол і Шевченко прилетіли з Горбачовим до Львова. Роман Лубківський вітав Горбачова українською мовою, назвав його архітектором перебудови, потрясаючи бородою. Дівчата хліб-сіль вручали і теж промовляли українською. Були зустрічі на "Електроні" (сказав, що йому і Раїсі Максимівні львівський телевізор служив 20 років), в місті, у картинній галереї. Тут Роман Лубківський сів коло Горбачова справа і дуже переживав, аби той не зачепив його обличчя. Очевидно, що Лубківський, Кадирова, Колесса (виступало кілька від творчої інтелігенції) піднімали проблеми мови, культури, екології. Братуня там не бачив я, а ось Федорів та Іваничук були на цій зустрічі. Горбачов подивився старий Львів і сьогодні ж відлетів до Києва. На зустрічі сказано було, що в Донецьку не льотна погода, і тому він раніше прилетів до Львова, але я гадаю, що так треба було. Дехто й досі дивиться на Західну Україну, як на бандерівське гніздо. І хоч Горбачов був у Львові лиш тільки один-єдиний день, львів'яни не могли не скористатися з цього, щоб не висловити свої болі. Та було б злочином упустити таку нагоду. Горбачов перепитав: "Перебудова" - це по-українськи "перестройка"?  Йому сказали, що так.

    22. 02. 89.          

 "Робітнича газета" дала статтю Назарчука Василя про окружні збори, де зіштовхнули мене з Ткачуком. Написав дуже обережно, але з натяком. Зачепив Посторонка й Матвеєва. Оці вибори показують, що Франківщина - найреакційніший закуток. З п'яти претендентів на депутатське місце, четверо проходять "зеленою вулицею", без виборів. Мошки-Полоніни домоглися свого.

                                    х                       х                     х

          Республіканські газети зчинили галас проти народного руху України, в областях іде обробка населення проти письменників, але ж історія засвідчує, що це все тільки на користь НРУ. Я вчора виступав у ПКТІ на захист. Було багато запитань. Номенклатура відчула, що перебудова змиє її.

                             х                          х                          х

         Телефонував я до Львова до Романа Іваничука. Розказував про зустріч з Горбачовим. Виступали там Лубківський, Федорів. Говорили про мову, екологію, розграбування бібліотек (на клопотання Ярузельського віддали багато документів за розпорядженням Горбачова), історію. Дві години йшла зустріч. Іваничук сидів, не говорив нічого, й Горбачов підійшов до нього сам. Говорили приблизно 15 хвилин обидва.

                               х                        х                     х

    У Донецьку виступав дурень Ляшок від імені шахтарів, щоб розігнав Горбачов об"єднання формальні і неформальні на втіху іншому Ляшкові, Щербицькому, пропонував прикрутити творчу інтелігенцію. Зі Львова такої трансляції не було, а з Донецька все передають. От біда та й горе!

 Ляшки: "Если было бы больше колбасы, то все говорили бы на украинском". 

     На товариство алкоголіків збирають гроші по підприємствах, а на рідну мову забороняють, як ось Яцюк з фурнітурного заводу, секретар парторганізації, заборонив.

     24.ІІ.1989.       

 Учора "Радянська Україна" дала статтю "Коломийські "владики", в якій розкритикували коломийських чинодралів за тиск проти мене і тих, що висували мене. Але Шляхтич не зачепив область. Обходять обережненько з Назарчуком. Але поїзд їде. І цей гомін, що котиться краєм, своє робить. Разом з тим про мене поширюють різні чутки. Стараються і провокатори з нашого "Руху". Був Добрянський на "Меморіалі". Сказав, що то шайка провокаторів, яка діє задля того, щоб поламати щось більше, як ось народний рух України (фронт). Затесалися там різні Шевчуки. Тепер знову вони цілим кагалом поїхали до Києва. Самі себе вибирають і їдуть, а ось роботи нема. В конференції Товариства мови брали участь, а ось осередки створювати не хочуть. Таке ж з "Меморіалом" зроблять.

      Відчуваю проти себе різні перешкоди. Розмовляв з Данканичем і Федакою. Виявляється, що моя книжка "Галицька брама" зібрала величезний тираж. Планували видати тиражем 30 тисяч, а видають 15 тисяч. Паскудство і тільки... Кажуть, що нема паперу. "Угрюм-реку" видають 250-тисячним тиражем, а тебе, Пушику, 15-тисячним, хоч ти і зібрав поверх 100 тисяч. Коли та перебудова прийде на Україну? Стало ще гірше з виданням, як колись було. Обман! Навколо обман. Писатиму в Держкомвидав, щоб якось тираж книжки збільшили. По місту поширюють найнеймовірніші чутки, що побили мене, що я очолюю народний рух і під моїм керівництвом в інституті нафти і газу розбили бюст Пушкіна. Що тільки не видумують, аби скомпрометувати мене.

    25.ІІ.1989.             

Нема снігу. Дуже тепло. Якщо така погода утримається й далі, то в березні розів'ються сади. Цілу зиму орали люди городи. Сіятимуть у березні.

     Вчора потелефонували зі Спілки письменників, чи не полетів би я до Оренбурга та до Орська на святкування 175-річчя Т. Г. Шевченка. Летіти треба через Москву. Я дав згоду. В неділю поїду до Києва, а там уже квиток куплений, і в обід - на Москву з Кочевським і Орачем.

     Учора працівники обласної лікарні запросили нас з Дорошенком на шевченківський вечір. Я казав слово про Шевченка, читав поезії, Дорошенко теж читав поезії, медсестри й діти співали... Не був до кінця, бо ж треба було квиток купити. Після всього зійшлися в Спілці Добрянський, Крамаренко, Шляхтич, Юсип, Кирилюк. Пили вино з калини. "Прикарпатська правда" нарешті надрукувала моє звернення про Товариство української мови. Я тепер лишень тим і займаюся, що створюю осередки по області. Боюсь, аби не перетворилося воно в контору, як пам'ятки, фонд культури, знання і т. д.

    "Молодь України" надрукувала мою статтю про Федора Зубанича. Його висунули на шевченківську премію. Федір телефонував, щоб підтримав його, і я написав статтю. Прикро,що найголовніше з неї вирізали. Очевидно, що почалося легеньке "закручування гайок", або ж молодіжна преса під особливим контролем.

                                  х                     х                       х

    У середині січня якась підла душа в Бистрицю випустила високотоксичні відходи. Отруєно все живе в Бистриці. Очевидно, що це той страшний випадок, коли на ТОСі мала статися аварія. Гомоніли, що вдалося запобігти аварії. Виходить, що спустили у річку отруту. Якась труба, невідомо чия, прокладена до річки поблизу Козакової долини.

                                       х                       х                      х

  Хтось навмисне поширює і поширює чутки, що я лежу в реанімації побитий. Я тільки не знаю, чи то вороги поширюють, чи "друзі" такі, як отой п"яний енкаведист, що справді чіплявся до мене серед міста, коли я гуляв з Чайкою і Грабовецьким. Мені радять берегтися, щоб не було такого, як з Галаном. Його вигнали з роботи, забрали в нього зброю, підіслали двох убивць із сокирою. Саме сокира потрібна була, щоб весь рух назвати "сокирницьким", а людей сокирниками, а заодно й підмести Львів і західні області від інтелігенції, студентства, більш-менш свідомого елементу. 15000  осіб забрали зі Львова після вбивства Галана. Оці два дурники-вбивці, що були підіслані начебто за завданням якогось Буй-Тура, вчинили чорну справу, бо ж Ярослав Галан дуже багато знав. І Сталінові (та й не тільки йому) було не вигідно, щоб жив у Львові Галан. Його виманювали в Москву. 50 томів слідчої справи засекречено. Вбивці Галана ще живі досі.

                                    х                      х                     х

    Сьогодні в центрі міста йде збір підписів на захист народного руху України. Шельмувати письменників почала навіть "Прикарпатська правда", але так примітивно, що жаль Громадського, якого сьогодні формально слухали на пленумі обкому за роботу газети. Яка це страшна й підла банда - номенклатура.

     Ніколи ще так не бурлив Івано-Франківськ і область, і вся республіка, як бурлить тепер. Праця наша не минула даром, промочив дощ замерзлий ґрунт, відтає земля, починає дихати. Ніколи ще не було такої теплої зими, ніколи ще українці не відчували такого подуху оновлюючого вітру. Оце, що мене провалили на окружних зборах, повернулося ненавистю до номенклатури. Ця моя поразка означає перемогу багатьох, можливо, що цілої області. Газети оповістили про смерть Григорія Івановича Ткачука з Підвербців, який головував у колгоспі "Україна" Городоцького району на Хмельниччині. Цьому Ткачуку в Підвербцях мали пам'ятник ставити (двічі Герой), та якийсь дід розказав, що той був сотенним в УПА, і Ткачука тихенько відправили на пенсію. Проживши 71 рік, двічі Герой помер. Але люди не всі знають, що є два Ткачуки-герої й голови, і з новою силою загомоніли, що Пушика не пустили в депутати через нього, а сам помер. Цей Ткачук сам не знає, що робити, так йому незручно. І виділив 400 крб. на семінар молодих літераторів. Нелька Стефурак каже, що вона знайшла ці кошти, а я собі думаю: "Нелько, Нелько, якщо би Пушик не був конкурентом в депутати Ткачуку, і якби Ткачук не бачив, що він прогорає, і лиш підлі чиновники фальшем врятували його, то мала би ти дулю з маком, а не 400 крб. на семінар молодих літераторів". Ткачук сам не знає, що робити в цій ситуації, а народ реве, обурюється, протестує.

                                   х                     х                      х

    Коли гастролював у нас Кубанський народний хор,то з величезним успіхом виконували пісню про похорон Т.Г. Шевченка. "Бачив місяць, як учора могилу копали..."  І ніхто не знав, чия то пісня. Хто написав? Народна?!  Та написав цю баладу український письменник, перший біограф Кобзаря Олександр Кониський. Співали вірш на мотиви народних пісень. Найпопулярнішою була пісня на мотив пісні "Віють вітри, віють буйні" з п'єси Івана Котляревського "Наталка-Полтавка". Пісню забороняли, ходила в списках, співали й співають.                                

     26.ІІ.1989.               

Гомонять люди, як у Львові пробивалися львів'яни до Горбачова з плакатами, але кордони міліції, війська, кадебістів не пропускали нікого. Були плакати й лозунги. А в Києві була розмова з письменниками. Тут також несли лозунги "Перебудова - так, Щербицький - ні!" Але в людей виривали з рук ці плакати й лозунги. Завтра я буду в Києві й дізнаюся про все з перших уст. Далека дорога стелиться до Оренбурга й Орська.

                                  х                      х                       х

                                                                   РУХ   І   ОБКОМ

     Рухівці пікетували обком, щоб Посторонко Іван Григорович ішов з посади. На зустріч з членами обкому пішли Дума, Василь Дмитрів, Борис Голодюк, Олег Білоцеркович (тепер у Києві), Микола Кобрин, Андрухів, Озарко. Кобрин у кросовках ходив по кабінету першого секретаря, підходив до Посторонка і говорив коло вуха:

    - Ти, крокодил, надоїв усім. Пиши заяву і йди на пенсію.

    - В нас так не буває. Є ще Київ. Порядок.

    - Нема часу. Пиши заяву.

    Сиділи секретарі. Посторонко доповів до Києва, прилетів завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК КПУ Леонід Кравчук. У Будинку політосвіти відбулася зустріч з рухівцями, а наступного дня і пленум обкому, на який запросили і мене як голову Товариства української мови. Посторонка замінив Куравський. А на Зелені свята відбулася відправа на могилах січових стрільців у сквері, які позносили. Там виступав і Микола Кобрин, за що його заарештували на 15 діб. Кобрин викладав комп'ютери в училищі № 16. І раптом вибори, Микола - депутат, голова народного контролю, ходив по підприємствах:

    - Я вам дозволяю чуть-чуть красти, але небагато.

      27.ІІ.1989.               

Пишу оці рядки в поїзді Івано-Франківськ-Київ. Проїхали деревлянський Коростень, де Малові люди прив'язали князя полянського Ігоря до двох беріз за ноги й відпустили берези. А Ольга прийшла мстити деревлянам. І є попіл у землі від спаленого міста. І є ще Ігорева могила. І Нестор скіфські звичаї (похоронні обряди) подав як помсту, чи то Ольга поламала звичаї (помстилася) і пішла приймати нову віру.

      У Києві лив дощ. Анатолій Логвиненко-Славута мав узяти мені квиток на Оренбург, та в нього помер батько слідом за матір'ю, і він поїхав додому, квитка не купив. Я ледве розшукав Зіну Семенівну, взяв квиток і тут же поїхав на площу Перемоги, щоб устигнути до Борисполя на літак. Правда, ще з Драчем перекинувся кількома словами, а решта розказали Кочевський і Онкович, з якими я летів. Київ вражений від зустрічі Горбачова з письменниками. Наші хруні на чолі із Щербицьким почали шельмувати народний рух. Тоді Гончар, Олійник і Павличко під час зустрічі з активом послали записку Горбачову, що хочуть з ним зустрітись. Олійник поговорив і з Раїсою Максимівною. І зустріч відбулася. Пішли на зустріч Гончар, Мушкетик, Павличко, Сердюк, Драч, Борис Олійник, Міщенко. Дев'ять письменників говорили з Горбачовим. Коли зайшла мова за Рух, Щербицький подибав до комірки і приніс папку з листами, що начебто робітники проти, але Горбачов не хотів навіть дивитися. Леонід Кравчук сидів чорний, коли почалася мова про шельмування ним Руху. Мушкетик запитав, чи буде мова українська державною, і почув, що буде. Так сказав Горбачов. Переполох серед чинодралів великий.

      Ми прилетіли до Внукового, з Внукового на таксі приїхали в Домодєдово і пізно ввечері (тут різниця дві години) були в Оренбурзі. Нас зустріли Большаков, заступник мера міста, заступник завідувача відділом пропаганди міськкому.

             Де Ор біжить до сивого Уралу,

             З'явився город славний Оренбург.

  28.ІІ.1889.            

Оренбург. Мороз. Сніги. Гострий вітер. Ожеледа. Особливо над Яїком-Уралом, де стояв Шевченко і де ми стояли. І були в тій хаті, де Тарас бував. Сильна поїздка. Вражень багато, зустрічей.

    Чудова екскурсія по Оренбургу. Вчора, як тільки приземлився літак, зустрів нас Большаков з партійними і господарськими працівниками, які вручили нам букет троянд. Поселили в готелі "Оренбург". Я - в 627-му номері; Віктор Кочевський, Дмитро Онкович і Крикуненко були на цьому ж поверсі, та сьогодні переселили їх на другий і третій. На п'ятому живуть Володимир та Іван Турецькі (вони народилися в Івано-Франківську, але переїхали з батьками до Львова) і Орест Дмитрович Гнатів. Турецькі старі (батько 1923 року) давні мої приятелі. Ці художники оформляють під Шевченків музей гауптвахту, де сидів Т.Г.Шевченко. Музей-гауптвахта над Уралом-рікою. Чи не оригінально? Ми сьогодні находилися і наїздилися по місту (європейською і азіатською частинами міста). Були в тій хаті, де мешкали Лазаревські. Параска Трифонова й Ніна Чаплигіна (рибачка й учителька) нам показали усі закамарки. Навіть підвал показала 72-річна вдова фронтовика. І ходили попід будинки, куди Тараса привезл; Сарай з мінаретом бачили і все святилище мусульманів. Мустай Карім казав, що приїде до Оренбурга виконувати ленінський декрет про передачу караван сарая башкирам. Тарас Шевченко найперше побачив цю споруду, як його привезли до Оренбурга, який деякий час називався Чкаловим. Бачили ми всі будинки. І училище, де вчився Гагарін, теж бачили.

      І виступали в бібліотеці імені Т. Г. Шевченка, де зібралось немало молоді. Співали нам, і обідали ми в них. Після цього була зустріч з пропагандистами в обласному театрі імені Горького. І в театрі, і в бібліотеці звучали українські пісні. Тут немало українців, але бувають такі сім'ї, що батько - башкир, мати - українка, а діти - росіяни. Асиміляція йде невпинно. Я закликаю створювати товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. З театру мене повезли на трикотажну фабрику, де працюють узбечки і в'єтнамки. Тут і болгар є немало. Одружуються й везуть звідси жінок до Болгарії. Робітники. Мене гарно сприймають. Кочевський, Онкович і Крикуненко їздили на фабрику, але не задоволені, бо там було небагато людей. Чаювали, слухали виступ філармонійної бригади, що підготувала програму за творами Т. Г. Шевченка, самі виступали. Вилітаємо звідси 6-го березня на Київ.

Учора вийшла перша серія телефільму про Тараса Шевченка. Вів її Вінграновський. Були кадри, відзняті нами в Казахстані. Той фільм, що я веду, буде п'ятим або й шостим. Учора знімалися для екологічної телепередачі. Вибрали обмілілу Бистрицю. Я підключив і Яремійчука. Для того, щоб провалити мою кандидатуру на окружних виборах, проти мене пущено все.

                             х                        х                          х

    Вранці йшов до Посторонка й зустрів Полоніна, з гумором сказав йому, як він душить мене. А воно писок перекривило й почало про факти, що він на такій посаді, і про відповідальність. Я сказав, що не 37-ий рік і ще сказав:

    - Не знаю, де ти будеш через півстоліття, а я таки буду в літературі.

І пішов до Посторонка. Чекав мене перший секретар. Я сказав, що людей тероризують, що шахрайство, що саме він дав вказівку добирати людей, щоб Пушика провалили.

    - Та ви напишіть, а ми комісію створимо, перевіримо.

    - Коли вже писати, то я напишу до газети чи до журналу, то хоч гонорар одержу, а що від вас дістану? Нічого...

    Лавина пліток котиться на мене. Видумують, що можуть і що хочуть.

                             х                         х                           х

     Добрянський по телефону розмовляв з Києвом. Зі Спілки на обком надіслали телеграму, що гаряче підтримують мою кандидатуру в народні депутати. А народ шумить, бо рознеслися інструктажі, Добрянському по секрету розповів Юрко Криховецький (секретар Галицького райкому), що позавчора інструктували їх у обкомі про те,що кожен з них несе персональну відповідальність, якщо не засиплють на окружних зборах Пушика. Кожен з них має взяти під свій контроль один ряд і домогтися голосування проти моєї кандидатури в депутати. Одержано таку вказівку. Мафія божеволіє, але діє...                           

      2.ІІ.1989.               

Тепло, дуже тепло. Зими, фактично,  ще не було. Хмари майже непорушно стоять над містом, а сонце ще несміливо  пробивається крізь них. Ось-ось  і з'являться підсніжники. Бруньки на деревах уже  великі, а синоптики  ще  обіцяють  морози. Якщо будуть великі холоди, то можуть обмерзнути сади, бо від тепла в деревах  рушилися соки. Я не вірю, що ця зима ще може бути тяжкою. Не має  вже сили. Сонце йде все вище й вище, а 15 лютого - стрічається зима з літом, а свиня з Вітом, ведмідь барліг або добудує, або розвалить.

                               х                          х                          х

     Гомонять про відзначення соборності України в Києві, тобто ІVУніверсалу. 60 осіб зібралося на квартирі (офіційно забороняли відзначати). На цій квартирі зачитувалися реферати 21 січня. Прийшла міліція, добивалася до середини, але міліціонерів у квартиру не впустили, поки не зачитали всі реферати про возз'єднання України у 1919 році. Нині визнають тільки 1939-ий рік. 70-річчя намагалися забути.

                                  х                         х                        х

     Кубанський народний хор потряс Івано-Франківськ. Раніше кубанцям дозволяли співати лише дві українські пісні, чинили великі перепони, а нині цей колектив більше український і духом, і рухом, ніж наші "буковинці", "гуцули", "верьовки". Навіть наш Тарас після концерту сказав:

    - Мамо! Я аж на "кубанцях" збагнув, яка то сильна українська пісня.

А досі були тільки роки, бітлзи, джексони...

Взяв квиток на молдавський "Жок". Давно я не дивився цей колектив, ще від першої половини сімдесятих, та, гадаю, що не втратив "Жок" свого темпераменту, фарб, сили. Цей рік почався з виступів сильних народних колективів. Я гадаю, що це зробить гарну погоду в місті й області.                            

3.ІІ.1989.           

Тепло. В Америці протягом години температура піднялася до +30*С і вночі впала до -34*С. Аномалії. Робиться щось страшне з природою. Агонізує. Невже справді 2000 рік буде кінцем світу?

     Від Болгарії до Києва чутки про землетрус. Є в Болгарії віщунка баба Ванга. Вона не віщувала, а про неї говорять.

     Не може вбога духом людина зробити світ, середовище своє красивим і багатим.                               

        4.ІІ.1989.              

 Сьогодні звітно-виборні збори нашої організації. Окружні збори по висуненню кандидатів у депутати 8 лютого. Ці події вибили мене з колії. Добре, що вчора завершили доповідь, ще раз перечитали її. Я продиктував Павлові і доповідь, і проект резолюції. Сьогодні о 14-й годині звіт. Передбачається великий бій з чиновниками. Події тривожать. Керівника неформального товариства "Рух"  Чучука досі не поновили на роботі. Павло Добрянський приніс з обкому вість, що начебто "рухівці" повезли до Яремчі свій вертеп і там танцювали на книжці Горбачова "Перебудова". Гадаю, що провокація чистісінької проби, аби вдарити по неформальному об'єднанні, а заодно нагнати страху на Київ і Москву. Ще одна дивна деталь. Добрянський, Яновський і Смоляк виступали на ТОСі. До них підійшов робітник і сказав, що знає, де в 1939-41 роках ховали розстріляних. Вище Загвіздя і Пасічної лежить 10 тисяч жертв Сталіна і Берії. Готувався антисталінський мітинг, і цей чоловік обіцяв показати це місце, що було замасковане під зенітну частину. Але цей чоловік чомусь почав уникати Добрянського. Чи не провели з ним "профілактику"?  Хто сказав? Наш Смоляк Олександр, який дуже добивався, аби наперед прочитати доповідь? Цього добивався й Новицький з обкому. Про що буде мова на зборах? Чому ми позапрошували так багато літераторів, учителів, художників, професуру? А, може, прослуховується Спілка? Коли прийшов з "Руху" Дума, Павло говорив з ним і дав адресу цього чоловіка. Невже Дума працює на КДБ?

      Над озером одна росіянка сказала мені: правильно зробив, що не виступав на мітингу. Вона знає щось більше, ніж ми знаємо. Страшний ажіотаж, який розгорівся проти моєї кандидатури в депутати, прояснив мені, хто є хто. Досі я й не думав, що маю таку підтримку в народі, що мене так ненавидять номенклатурники всіх рівнів.

5.ІІ.1989.           

Вчора відбулися звітно-виборні збори нашої організації. Я головував, Добрянський читав доповідь, Бойко секретарював - вів протокол. З Києва на збори приїхав Юрій Сердюк, був Новицький. Ми п'ятеро сиділи в президії. На свої збори  запросили вчителів мови й літератури міста, керівництво культурою, освітою, театром, філармонією - гостей було більше, як літераторів. Виступали Бойко, Андрухович, Василь Добрянський, Бабій Марія, Ігор Гаврилюк, Кирилюк, Неоніла Стефурак, Ярош, Буртняк, учителі. Збори були гострі, значимі, войовничі проти сталінщини, брежнєвщини, номенклатури, за мову, культуру, гідність народу нашого. Проголосували, аби доповідь була надрукована в "Прикарпатській правді", хоч я мало в це вірю, але я провів це голосування, зобов'язав Новицького і Громадського надрукувати. Взагалі-то я Ромася, Громадського, Новицького "взув" кілька разів прилюдно.

     Люди розказують страшні історії про війну номенклатурників проти мене. Калуська й Коломийська газети не опублікували навіть повідомлення про те, що мене висунули кандидатом у депутати. З кожним делегатом окружних зборів проводяться двогодинні розмови, щоб вони обов'язково голосували проти моєї кандидатури. Готується провал. Навіть Новицький проговорився, що готуються компрометуючі факти й запитання. По області розпускають усілякі чутки. Не знаю, що говорять делегатам зборів. Я не думав, що таку велику загрозу становлю для держиморд, що на мою особу тратиться ними така велика енергія. Вчора виступав Кіселюк і розказував про яремчансько-надвірнянські приготування на війну проти мене. Розказував і про те, як нафтовики через двори і цвинтарі прокладають водогін Прут - Пасічна, щоб запомповувати ту воду в нафтові пласти. Спочатку брехали людям, що їм проведуть газ, і люди дали згоду на газифікацію, а виявилося, що обманули їх. Тепер брешуть, що братимуть 10 тисяч кубів води з Прута, а фактично братимуть 1 млн. 100 тис. кубів. Люди обурені, протестують.

                             х                    х                         х

    Після обговорення доповіді перейшли до виборів бюро. Яновський кинув репліку, щоб оновити бюро. Я дав людям волю. Запропонували шестеро. Ввели Яроша, а ось Бойко виявився за бортом. Мені було прикро, що Бойко не член бюро. Знаючи його характер (він в собі носить образу), я радий був зняти свою кандидатуру, але Яновський закричав, аби заступником Добрянського був Пушик. Бойко пошкандибав додому (хоч він не мав би ображатися, бо ж пасивний дуже, і як депутат обласний нічого не робить, а я зробив усе, щоб висунути його на конкурс ВУРПС), а всі інші пішли до ресторану. Я був там не більше, як півгодини. Залишив Павлові гроші,а сам поїхав до будинку культури "Карпати". Тут виступав молдавський "Жок". Я дуже хотів, щоб подивилися виступ ансамблю мої діти й послав їх з жінкою на концерт. Пізніше під'їхав і сам, але побачив лиш кілька номерів. Я "Жок" бачив раніше. Здається, що колектив утратив свіжість. А, може, то я втратив свіжість, не так сприймаю, як у юності. Ми поверталися пішки від піонерського парку.                             

  6.ІІ.1989.             

Учора останній радянський солдат покинув Кабул. Майже 10 років йшла ця страшна війна. Скільки невинної крові пролито! Скільки ще проллється! У той рік, коли Брежнєв любувався своїм пам'ятником у Дніпродзержинську, в штабах уже розроблялася афганська авантюра. Коли нарешті розкажуть про Устинова, Андропова? Коли судитимуть катів, через яких загинуло багато наших хлопців?

                               НАРОДНИЙ    РУХ

     Учора дивився я телепередачу, яка не може залишити байдужим жодного українця. В Києві уже втретє зібралася ініціативна група створення народного Руху (Фронту). З півтисячі київських письменників у будинку кіно зібралося більше половини. Працівників газет, журналів, видавництв, телебачення, радіо, академічних установ (інституту літератури) не пустили (про це говорив Брюховецький). Був на установчій конференції в будинку кіно завідуючий ідеологічним відділом Кравчук. Його там засвистали, затупали, загулюкали, бо ж робив усе, аби зірвати цю конференцію. Очолили ініціативу Павличко, Олійник, Драч (ще письменники). Брав інтерв'ю у Кравчука такий же самий єврей з телебачення. Кравчук удавав обуреного, ображеного, чіпляв ярлики, говорив, що неконституційно, що член Руху не може бути членом партії. Але ж Драч, Павличко, Яворівський, Тельнюк, Іванченко (Іванова) говорили серйозно про те, що ніякої перебудови нема. Конференція тривала 5 годин. Війна сильна була, безкомпромісна, хіба Юрій Щербак, який замінив Коротича в Україні, махав хвостом то туди, то сюди. Скласти собі уявлення про подію з кількох інтерв'ю неможливо, але два коментарі Кравчука засвідчують, що стався перепелох на найвищім щаблі драбини. Це ще один великий удар по Щербицькому і по його шайці. Дні брежнєвця пораховані.

     Репортаж передавали по радіо. Сьогодні повторюють по телебаченню. Гадаю, що ця інформація розбудить людей (а особливо молодь) ще більше. Махінації навколо мовного питання будуть викриті. Статус державності мови доведеться визнати!  Цікаво те, що народний рух дістав назву від нашого товариства "Рух".

                                х                        х                        х

     Юрія Мушкетика провалили в Збаразькому районі Тернопільської області. Зрозуміло, що зроблено це навмисне після того,  як він виступив на установчій конференції народного руху. Іменем подільських селян і робітників розправилися з керівником нашої Спілки. Сумно, дуже сумно це бачити й чути.

                                 х                      х                         х

     Потелефонували з виборчої комісії, що в середу, о 14-ій годині,  окружні збори. Вирішується доля моя. Не знаю, як вирішиться, але реакція чорна.  Все зробили, щоб провалити мене. З творчої інтелігенції й працівників культури на збори не взяли нікого. Усього два запрошення виділили на Спілку письменників, коли Павло Добрянський  потелефонував до міському КПУ  Сергієві  Вознюкові... Розпускають плітки, що я не син селянина, а попів син. Дурний їх піп хрестив і над ними штани спустив...

      ...А область гуде, що мене побили, що ограбували квартиру, що в реанімації лежу при смерті, що можу не вийти з коми...

8.ІІ.1989.           

Сьогодні окружні збори. Вчора приходив Засідко з Дубівців. Розказував, що від їхнього заводу "Карпатпресмаш" піде тільки двоє на ці збори, хоч обіцяли їм 34 мандати. Розповідав, як їх тероризував начальник міської міліції Гончаренко зі своїми "мечоносцями". Спочатку не давали дозволу на проведення зборів. Казали, що голова трудового колективу Островський у відрядженні. Начальник виробництва Король Сергій Леонідович (заступник голови трудового колективу) дав дозвіл, а потім утік у кущі. Василь Ластовецький теж організатор висунення мене в депутати. На нього впали громи й блискавки. Коли СКБ (спецконструкторське бюро автоматичних ліній) зібрало збори й висунуло, кинули Валентину Макарівну Шукайло (секретаря міськкому). Вона кричала на робітників:

    - Що ви робите? Кого вибираєте? Та ви...

Більше години "давила" керівна дама робітників та інженерів. Тепер почалося шельмування в багатотиражці. Так ось для чого  ці багатотиражки створюються! Шельмували за те, що зверталися в центральну виборчу комісію. Але звідти приїхав такий представник, що звинуватив ініціаторів. Люди стоять на черзі, щоб отримати квартиру. Їм пригрозили, що квартири не одержать.

                                 х                    х                     х

     І ось відбулася комедія в будинку політосвіти. Запланована, хитра, підла. Звозили людей: по 34 з кожного району. Підагітованих, вибраних на чолі з церберами, які поглядами мали гасити руки тих, що піднімали мандати. Я ніколи не бачив так багато кадебістів, як сьогодні, міліції. Сам Харченко, заступник, керував ними. Якісь хлопці прийшли під будинок політосвіти з лозунгом: "Хто голосує за Пушика, той голосує за перебудову!" Стривожило це всіх. Кинули міліцію. Говорили, що поки не зареєстрований кандидат, агітувати не можна. Радили мені піти і сказати, щоб вони не тримали цей плакат, але я сказав, що не піду, бо погана прикмета вертатися. Вручили список виборчій комісії, де зібрали підписи на підтримку кандидатури Пушика, та оголосили, що юридичної ваги вона не має, але вже пізніше оголосили. Виступили з програмами Ткачук, Кнігіницький,  Грушецький-орендар і я. Вони говорили, скільки хотіли, а мені кинули репліку "регламент", хоч мали говорити 15 хвилин, а я говорив не більше 10 хвилин. Це було заплановано. Залу я полонив, хоч там були підагітовані й вибрані. Підло обдурили мене. З "Карпатпресмашу" виділили двох, хоч обіцяли 24 особи, яких і не вистачало мені при голосуванні. Та Іванишин і Ферлей - великі молодці. Вони сказали людям усе, що хотіли сказати, що творили з ними і зі мною, як обробляли людей. Вони кидали відважно, грізно, палко (то був суд) про фальсифікацію цих виборів, про махінації, про компрометації різними функціонерами, як ось калуські й коломийські. Я не хотів бути суперником Ткачукові. Він хворий (рак простати). Він - не дурний чоловік, але махінації чиновників з людьми звели нас, зіштовхнули, принизили. Кнігіницький  зняв свою кандидатуру, а нам трьом довелося бути іграшками. Я не міг зняти, люди не давали, яких тероризували. Сфальсифікували все. Підло виступив Палій (голова-орендатор), ще багато інших. Я тільки тепер зрозумів, чому ті колективи, які висували мене, душили, а Ткачука висували й висували, й висували... Це були його голоси під конвоєм начальства.

     Закон про вибори паскудний, фальшивий, що дає змогу знайти в ньому десятки дірок для чинодралів. Верхівка сама себе назначає депутатами, а решта кинуті на партійне решето, щоб обрати "потрібних". Жахливо, підло, болісно за людей, за наш народ, який легко обдурити, бо він довірливий, боязливий, витлумлений, потоптаний, і ніколи не підніметься, якщо він чинить таке з Мушкетиком, зі мною, з багатьма іншими людьми, які хоч щось, та можуть відстояти. Я не добрав зо три десятки голосів і в список не потрапив. Виборів не буде. Будуть назначені депутатами Ткачук, Матвеєв, Посторонко, доярка і столяр, здається. Ото і вся перебудова!

      Цікаво, що й при підліку голосів за мене була теж фальсифікація. Всього було 612 делегатів, то чому наслідки голосування такі:

      за - 239, проти - 136, утримались -  166, всього - 541.  Де ж тоді 71 голос? Виходить, що я потрапляв до списку. Фальсифікація. Ось чому Полонін грав вар'ята і казав: "Ось товариш не піднімає свій мандат! Він участь у виборах не бере". Це була гра! Підла! Брудна! До мене тільки тепер доходить, як раз-у-раз порушували законодавство, не інформували людей, протягнули відкрите голосування, неправильно підрахували голоси. О Боже! Боже! Чи прийде колись кара на цю банду номенклатурну?

     Виходить, що ці "демократичні" вибори ще більш недемократичні, ніж колишні, коли назначали депутатів. Млоїть. Єдине, чим можна пишатися, - банда відчула страх і кинула все, щоб не допустити прогресивних людей до влади. Скільки підставлених, оброблених, проінструктованих! Та перебудову вже не задушити. Перед обкомом і облвиконкомом носили плакат: "Голосуйте за Пушика!" Перед будинком політосвіти теж стояли з плакатом: "Хто за Пушика, той за перебудову!" Роздавали листівки. Кадебістів було так багато! Одні обсервували з вікон будинку політосвіти, другі були в коридорах, треті вешталися навколо будинку політосвіти. І міліція з раціями. Багато міліції.

   9.ІІ.1989.               

Майже безсонна ніч. Образа на душі. Ображені люди з Коломиї, з Калуша, з Івано-Франківська. Телефонували мені пізно ввечері учасники окружних зборів. Плачуть. Несправедливість дика, страшна. Ігор Борис, режисер, кричав у театрі: "Не оберуть Пушика!" Як-не-як членом обкому його зробили. Телефонують мені Галюк Василь, Нестеренко - співчувають.

Їду до Боднарова. В радгоспі "Калуський" нове висунення. Правда, дозвіл дали вчора сполудня (міськком і міськвиконком Калуша), і не знаю, чи Бенько з Іванишиним підготувалися.

                                  ВИСУНЕННЯ

     Виявляється, що на виборчу кампанію відпущені значні кошти, і я мав право брати відрядження для поїздок у ті пункти, де мене висувають кандидатом у депутати. Жінка повернулася з Києва, а я сів на калуський автобус і поїхав до Боднарова. До будинку культури зразу йти не хотілося, бо ж приїхав завчасно, і пішов по траві понад потічок, де білів морозець. На дуже синьому небі сяяло ясне сонце і освітило білі гори Карпати. Гори в снігах, високі. Особливо Сивуля, немов великі брили випаленого, але негашеного вапна світили на півдні. Я навіть віршував.

    Я пішов до будинку культури і не вірив, що зберуться люди. Мені говорили, що там два тижні працювали райком, райвиконком, міліція. Але з'їжджалися люди, роїлися чинодрали. Були там Іванишин і Бенько. Вони молодці, що заготовили мандати (листівки поштові з печатками), виставили на дверях молодих хлопців і почали пропускати людей. Людей правих і лівих з'їхалося багато, але стражі чатували пильно. І ось почали наступ на мене. Головою зборів і кандидатом у депутати висунули директора радгоспу Лаврика Петра Дмитровича. Для цього підмовили міськкомівці доярку Олександру Дмитрівну Жураківську. Написали їй папір, щоб прочитала, який директор добрий (учорашній міськкомівець, номенклатурник). Вона дорікнула й мені:

    - А що нам з Пушика? Приїде й книжку напише.

Номенклатурники "заулибались". Але ось виступив Іванишин. І став говорити про мене. Після нього одні виступали за директора,але інші за мене. Вийшов директор, почав обіцяти дороги, газ, школу. Говорив довго. А тоді вийшов я. І зробив зауваження,що книжка зробила міністром, другого директором, третю - дояркою, але всіх людьми, а нас народом. Бо коли Катерина ІІ знищила Січ Запорізьку, закріпачила наш народ, розділила його, коли когут піяв на 4 держави, то Котляревський, Шевченко, Шашкевич творили націю; книжки писали - мандати українського народу. І почав викладати свою програму. І про відновлення залізниці, і про калуське пекло, і про ТОС, і про газифікацію сіл, і про правову державу. І виступ мені вдався! І стаття в "Україні" була на устах у виступаючих. Почали голосувати. Перелічували по кілька разів. І виявили шахрайство. Нарешті полічили голоси. Виявилося, що тільки 12 проголосували за директора, а решта всі запропонували мою кандидатуру. Журналісти писали все і на магнітофон, і в блокноти. Я бачив,як виступав піт на обличчі секретаря міськкому, коли люди з трибуни розповідали про ту "обробку", що велася міськкомом, парткомом, міліцією, щоб тільки не допустити Пушика. Не вийшло. Ввечері прозвучало по радіо, що Пушика висунули кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Я вигорів усередині. Ображає, що так провокують. Іванишин з трибуни сказав, як озивали мене націоналістом калуські партійні держиморди. А директора "кинули під танки".

 22.І.1989.                 

Я не спав майже. Потелефонували з Коломиї, що конференція о 9 год. 30 хв., що готується провокація. Організаторів висунення мене кандидатом до Верховної Ради СРСР викликали до міськкому, по півдня тримали "на килимі". На заводі постійно сидів завідувач відділу з міськкому, й до нього по черзі кликали "зачинщиків висунення".

Коли я о 5-ій ранку вирушив на вокзал, коли сів у автобус і приїхав до Коломиї на завод "Сільмаш", там ще не було "ініціаторів", але на прохідній я почув, що приїхав з Івано-Франківська ще вчора завсектором обліку обкому, їхній партсекретар учорашній Лєбедєв. Він прийшов і на партконференцію. "Груба риба" Корчинський Віктор Олекс. (перший міськкому), директор парторг, ще кілька, серед яких депутат до Верховної Ради УРСР Білодід. На мене уваги майже не звертали. Коли вони розгорталися в кабінетах директора й парторга, то я в підвалі, де радіовузол і АТС. Я спокійно собі сів і спостерігав, як починалася вистава, яка раз-у-раз провалювалася. Корчинський "і іже з ним" не делегати конференції, але їх запросили в президію. Білодід узяв на себе головування. Коли почали обговорювати, як голосувати, чи таємно, чи відкрито, то більшість делегатів висловилось за таємне голосування, і було зрозуміло, що меншість за відкрите. Але Білодід сказав: "Хто проти?" І лічильна комісія сказала, що більшість за відкрите. Стало зрозуміло, що в зал пропустили "штрейбрехерів". Запропонували, аби ті, що за таємне голосування, сіли по один бік зали, а хто за відкрите - по другий. І зашуміли, бо відчули, що виявиться шахрайство. Зірвався Корчинський:

    - Найдемократичніше голосування таємне.

І тоді почалося висунення. Запропонували мою кандидатуру. І тоді, щоб я не набрав більше половини голосів, почали висувати "за вказівкою" директора заводу "Коломиясільмаш" Руденького, директора заводу "Карпатливмаш" Шинкаренка, який до того в Коломиї працював на цьому ж заводі, Захаревича, Тішанова,Семенюка. Висували начальник відділу кадрів, завцехами, ще деякі діячі. Врахували національний принцип, кутковий і пустили різні чутки, що я належу до організації якоїсь (у Львові!), що я націоналіст, що... Виступали в обговоренні. І Пушик - добре, але нам би заводського товариша. І ніхто не заїкнувся, що є Коломийський територіальний округ, а це - національний. Нарешті: "Пушик дбатиме про свій Галич, а не про Коломию". Але багато виступали за мене. І що найцікавіше! Росіяни пропонували мою кандидатуру. Лєбедєв-обкомівець не витримав. Зробили перерву. Цей підійшов до росіянки і сказав:

    - Я не ждал от вас, русских, этого...

Виступило 17 осіб. Конференція йшла більше 6 годин. Дали мені слово. І я виступив із своєю програмою. І коли після мене говорив директор, то сказав, що йому тяжко виступати, бо зала після мене вибухнула оваціями. І всі решта говорили одне і те ж. І так дійшли до голосування. І бачив я, як морщилися, як непокоїлися Корчинський, Білодід. Корчинський синій був, коли молодий парторг цеху Геннадій Романюк, найбільший страждалець, розповів, як його викликав у партком Михайло Іванович Мошура, а там завідувач із міськкому починав перевиховувати:

    - Що Пушик дасть нам і вам? Нічого!

    30 арів на душу - світова норма це. "Єдине, що можу пообіцяти: даром їсти хліб ваш не буду. І панської труби слухати не буду." Я кинув репліку: "А що київський держарбітр дасть?"

     Ще йшов підрахунок голосів, коли мені вже шептали на вухо:

    - Ви пройшли!  За вас - 260!

А коли оголосили, то під овації вручили букет квітів, які я віддав Дарії Ферлей. Мені тиснули руки ті ж, що мене топтали. Я відвернув голову й казав:

    - Герої нашого часу. Ви геніальні аферисти.

    - Демократія... - Корчинський. Гласність.

    Одягався в радіовузлі. Їхав додому з кореспондентами радіо. Боднарчук дає репортажі. Ромась до мами їздив. Я від 4-ої години ранку нічого не їв і запросив усіх до ресторану "Кооператор". Повечеряли о 18-ій годині.                             

23.І.1989.      

Сьогодні на заводі "Карпатпресмаш" мала відбутися конференція по висуненню мене кандидатом у депутати. Але зробили все, щоб вона не відбулася. Тут сиділи з міськкому і обкому. Коли ініціативна група все таки наполягала, то сказали, що нема дозволу ради трудового колективу. На жаль, ініціатори не знали, що дозвіл може дати міськвиконком. Коли я прийшов на завод на ту годину, коли мала відбутися конференція, то мене завели у відділ кадрів, аби я ні з ким не зустрівся.

    А я здогадувався, що це крутійство. Шукали Поліщук і не знайшли. Аж увечері я дізнався від неї, що вона була на робочому місці, що шалений тиск був на неї, на всю орггрупу. Ось чому сидів на заводі начальник міліції Гончаренко, коли я там з'явився. 860 підписів за те, аби я був кандидатом у депутати. І це налякало.

    Сьогодні не передали по радіо інформацію про те, що мене виснули в Коломиї. Сказали, що аж завтра вранці буде повідомлено. Дива та й годі. Розказує Христина Фіцалович і Семчук, що обком аж гуде з люті. Тепер я знаю добре цю зграю псів.

    25.І.1989.           

Я чекав наслідків, і совість мучила мене, що через кілька годин у Києві має відбутися вечір Володимира Івасюка. Я думав-думав і вирішив, що пам'ять про друга вища за моє депутатство, й поїхав до аеропорту. Та тут практично неможливо було дістати квиток. Я пішов на крайнощі: підписав свою книжку жінці з міліції, і вона знайшла місце. Такий тиск через те, що в суботу якийсь сибіряк примушував льотчиків, аби летіли до Англії й запалив бензиновий факел, якусь хлопавку підірвав. Його скрутили, заарештували. Кинули комісію. Та я був у літаку, летів. Приземлилися. Добрався до Спілки, перекусив, і за цей час зібралося дуже багато людей. Конференц-зал був переповнений, стояли в коридорах і проходах. 

     Я з Качканом покавував у "Енеї", погомонів із Запорожець, ще з багатьма. А в коридорі я звернув увагу, що за лисуватим високим чоловіком спостерігає якась жінка в платті шоколадного кольору. Я не сумнівався, що вона з КДБ. Потім той чоловік підійшов до мене:

    - Я Січко з Долини. Я сидів у тюрмі за Івасюка і хочу виступити на вечорі.

    - Веде вечір Коломієць, а я - запрошений.

Та порадився з Коломійцем і Скуратівським. Сказали вони, що давати слово Січкові не варто - вийде скандал політичний.

    Відкрив вечір Володимир Коломієць. Один художник вирізьбив прекрасний портрет Івасюка. Його поклали на роялі, поруч букет калини. Я мав пристрасне слово про Володимира Івасюка, прочитав наприкінці вірші "Пам'яті друга" й "Заплаканий промінь". Після мене співали сестри Тельнюк, Ткаченко-солістка, говорили Рибчинський, Дончик, батько Івасюк Михайло Григорович, ще дехто. А із залу йшли записки, щоб дати виступити. І встав Січко. І почав:

  - Говорять про смерть Івасюка, але не називають, хто його вбив. А повісили його кагебісти. Спочатку вбили, а пізніше підвісили, бо якби він сам це зробив, то на шиї був би синій слід. Такого сліду не було! Я - член української гельсінської групи Січко з Долини! Ми повинні домогтися, аби вбивців викрили.

  Він говорив із зали, стоячи серед людей, яких набилося немовби оселедців. Вихопився Юрій Рибчинський і почав:

    - Товаришу, я вас не знаю! Але Івасюк лауреат комсомольської премії, улюбленець радянської молоді.

    Він говорив, "щоб дати Січкові належну відповідь" - сказав перед цим і після цього. Я, слухаючи це, згадав, що перед моїм словом прозвучав голос Івасюка про радянську молодь і радянську пісню. Очевидно, що такі слова добрали навмисне. Коломієць про виступ Січка сказав:

     - Ну що ж? У нас плюралізм і гласність!

     Але в залі лунали голоси російською мовою проти виступу Січка. Українці кричали на підтримку його. Всі заспівали "Червону руту". Якесь дівчатко грало й співало пісню пам'яті Івасюка.

     Мене потягнули знайомі з телебачення, радіожурналісти. Лисицина завела аж під "Еней".

     - Там так багато нашпиговано в стелю електроніки для підслуховування, що навіть мій магнітофон чує, - сказала вона.

      Та як тільки ми почали записувати інтерв'ю, якась жіночка, а потім і хлопець посунули начебто для того, щоб вийти (ніби заблудилися). Я дав інтерв'ю для редакції мовлення за кордон і поїхав на вокзал, але на свій поїзд не встиг. Думав будь-яким їхати, але квитків не було. Трапився якийсь Гудзь з Києва, і ми обидва пробилися на ковельський поїзд. Добре, що мав я письменницький квиток. Директор поїзда взяв нас "на борт", і до 6-ої ранку ми доїхали до Здолбунова. Тут цілу годину чекали трускавецького, і вдосвіта я ходив до пам'ятника партизанові Приходьку,трохи містом ходив. У Львові побував у редакції "Жовтня", але завтра львівські письменники звітують. Зустрівся лиш тільки з Трипачуком. Хотів устигнути на рахівський, але поїзд шмигнув перед носом. Приміською електричкою доїхав до Ходорова, а в Ходорові пересів на "Червону руту" до Івано-Франківська.

Тут - революція. Був Олег Кравець з жінкою Людмилою з "Карпатпресмашу". Розповів, який страшний тиск переживають робітники й інженери. Збори, які все ж таки провели вони, визнали не дійсними. На нових зборах обзивали організаторів поганими словами, казали, що Пушик сам не хоче висунення, що протоколи не дійсні, бо голова зборів відмовляється від підпису. Цього голову зборів перед тим обробляли.

   26.І.1989.       

Вислуховую історії про те, як тероризують людей, які мене висунули кандидатом у депутати. Об 11-ій годині ранку потелефонували з окружної виборчої комісії, аби я написав заяву про свою згоду балотуватися по Івано-Франківському національно-територіальному округу. Я, звичайно, написав заяву. Під облвиконкомом зустрів Іванишина і секретаря радгоспу "Калуський". Секретар був розгублений, то знімав, то натягав на голову шапку. Виявилося, що секретаря парткому викликали до Калуського міськкому й погрозами вибили з нього листа-скаргу, що порушено Закон при проведенні виборів у Боднарові.

 Коли я виходив з облвиконкому, мене наздогнав Анатолій Микитович Островський з "Карпатпресмашу" (голова окружної комісії):

    - Степане Григоровичу, мур, страшний мур, який ми пробити не годні. Боріться.

    А тим часом ішли законні і незаконні висунення кандидатом у депутати Ткачука Василя. Все роблять для того, аби на окружних зборах не допустити мене до списку.

     Був день народження. Приходили Яремійчуки, Українчучка. Був у мене Кравець з дружиною. Розказували страшні історії про те, як їх тероризують за мене. Мої братчики-літератори й пальцем об палець не вдарять. Бабій організувала собі сорокарічний ювілей у якійсь школі. Ніхто з наших не ходив туди. Добрянський з Дорошенком їздили до Дніпропетровська на нараду.

     Посторонко виступав на нараді в обкомі й говорив:

     - За власть нада бороться. Неформалы стремятся к власти.

Виявляється, що Брежнєв зронив цю фразу, коли вручав нагороду своєму зятеві Чурбанову.

    27.І.1989.         

Коли ми святкували мій день народження, то під будинком стояла машина КДБ № 93-23 й усе фіксувала, що ми говорили. Навпроти є міліцейський пункт, і я запитав міліціонерів, чи то справді машина КДБ. Вони сказали, що так. Нюхачі з КДБ супроводжували нас Шевченківською вулицею.

    Гомонять, що по Львову скоротили 7000 стукачів, які одержували щомісяця по 40 крб. від КДБ. До Андропова було 30 крб., але це асоціювалося з 30 срібняками, тому й підвищили. Нашим івано-франківським тайним і явним поліцаям нічого робити, тому й самі вивішують синьо-жовті прапорці, провокують народ.

                                  ДЕМОНСТРАНТ

    Напередодні партконференції перед обкомом і облвиконкомом ходив чоловік з великим щитом, на якому був напис: "Верніть мене на роботу!" Кажуть, що до нього підійшов працівник КДБ і сказав: "Йди геть!" "Дай п'ятірку!" - сказав демонстрант. Той вийняв п'ять карбованців, і демонстрант пішов геть. Після конференції знову з'явився той демонстрант з тарифою. На цей раз до нього під'їхав високорослий чекіст, показав посвідчення і сказав йти до машини. Його начебто завезли до лікарні для душевнохворих. Отаке розказали мені в облвиконкомі.

                           х                      х                       х

    Ще на 22 січня у Львові, Тернополі, Івано-Франківську мали відбутися мітинги пам'яті проти сталінських репресій. Дали дозвіл, а пізніше схопилися за голови, бо ж 70-річчя ІУ Універсалу, возз'єднання Східної і Західної України - УНР і ЗУНР. Перенесли на 29 січня. Вчора в парку робили трибуну (мітинг мав відбутися в центрі міста) й оголошували з машини про це. Приходили на радіо й у газети давати оголошення, але не взяли в "рухівців". Зате сильно сполошилися власті, КДБ, міліція. Тому й парк вибрали, щоб легко все блокувати. Очікується великий здвиг народу. Насторожені всі. Приходив на радіо якийсь з КДБ і казав, аби журналісти записували все, навіть репліки й викрики. Таке Безгачнюк розказує. Начебто він відповів, щоб вони на свої ґудзики записували. Очікують, що приїдуть до Івано-Франківська львів'яни, прибалтійці й вірмени з об'єднання "Карабах". На мою думку, КДБ може спровокувати рухівців, щоб пізніше "крутити голови". Потрібно пильно остерігатися провокацій, інакше реакція піде в наступ. Сексотів повно.

                               х                      х                       х

     Мені виповнилося 45 років. Уклеєно в паспорт останню фотографію. Був в облвиконкомі. Дізнався, що на ТОСі кипіло все цілий тиждень. Хотіли мене висунути кандидатом у депутати від цього заводу, але приборкали колектив так же само, як і "Карпатпресмаш". Сказали  мені працівники облвиконкому, що велику війну проти мене ведуть.Ті, що світять мені у вічі, ті найбільше й шкодять. Лихачова все рве і мече.                                    

    28.І.1989.              

Не спиться мені. Лізуть думки всякі до голови. Теперішня номенклатурна мафія погубить найкращі сподівання. Перечитую матеріали пленуму Спілки письменників СРСР. Перечитую Курбаса (і українською, і російською видали). Читаю "Вітчизну", "Жовтень". У "Жовтні" - мій екслібрис "Дзвонар". Б'ю в два дзвони.

                                х                       х                      х

      Нинішній Київ - це величезна купа історичного попелу, але в тому попелі є не тільки іскри вогню, але й грані (жар), і з цього легко розвести ватру.

                                  х                       х                      х

     За освітою я теж спеціаліст сільського господарства, і коли мені говорять про інтенсивну технологію (про отруту - гербіциди, пестициди), то я не хочу, щоб наша прекрасна земля і вода зробилися наркоманками. Я хочу, аби навесні не опадали зелені листки з вишень, і не опадало волосся з явориків і вишеньок у Чернівцях, щоб родилися огірки на наших городах, щоб не свистали раки по лікарнях, а були справжні раки у воді, аби бджоли не вимерли, так як вимерли хрущі, аби атомні реактори ставили під землею у пустелях і тундрах, а не на чорноземах. Возили туди вахти, як в Тюмень. Ви, мабуть, не знаєте того, що відходи атомних електростанцій із соціалістичних країн возять нам, додому. Щоб стояли в кожному місці замірники радіації, чистити води й повітря, щоб не боялися наші медики чинуш. Ми або будемо народом, або будемо лишень заготконторою, заготскотом... 

За 10 років від нафти ми вторгували 176 мільярдів доларів. І всі ті мільярди поїхали до Америки за зерно. А наші села без газу і без бензину стоять машини, автобуси, трактори. Досить щебетати народові, що йому ніщо не загрожує. Я дізнаюся, що не наші керівники визначають, що й де будувати, а визначають за нас у Москві. Приховує медицина від людей аморальність лікаря. Живуть на заражених землях. Помирають люди, які вертаються з Чорнобиля. Аварійний будинок вимагає підпори. Мова - першооснова національного духу. Я хочу, аби на прилавках наших магазинів з'являлося хоч дещо з того, що виставляється перед "високими гостями" з Києва чи Москви, щоб ціни на помідори, кавуни, цибулю були хоч би такі, як у Львові чи Тернополі.

  Агонія Дністра. Екологічна чума вже косить людей, а чиновники бенкетують. Мені світять у вічі, а я вдаю, що не бачу їхньої підлості. Діоген удень зі свічкою шукав людини. До нас їдуть туристи. Думаємо, як їх  розмістити краще й нагодувати, а чи думаємо, як там лісоруби мерзнуть і мокнуть, а приходять у холодну колибу і варять собі кулешу.

     Я став на суд честі.

     Земля гине, країна гине, бо країни без землі немає.

     Справжні письменники завжди совість народу.

     Коли суспільство закрите, воно з'їдає саме себе.

     Не може вбога духом людина зробити світ красивим і багатим.

   29.І.1089.      

 Фіцалович Христина розказала вчора, що приїжджав з ЦК партії інструктор з приводу "незапланованого" висунення Пушика кандидатом у народні депутати СРСР. Організували листа від секретаря парткому радгоспу "Калуський", підговорили якогось слюсаря, який на окружній комісії при цековцю молов:

    - Он надел вышитую сорочку и говорил: "Я вам дам родной язык!"

Я справді був у вишитій сорочці, але про мову я говорив зовсім не те і не так.

    Ректор педінституту розповів учора, що й до нього підходила ініціативна група, але він перенаправив її до парткому. Кононенко викликав ініціаторів. З міськкому теж заборонили висувати мене. Якась учителька зібрала жителів свого мікрорайону, щоб мене висунути, але її серед ночі привезли до облвиконкому й давали там перцю. Не спали і вожді обласні. Я їм добре попсував нерви і далі псую.

                               х                       х                      х

   Страшенно всі сполошені тим, що сьогодні антисталінський мітинг. Сподіваються приїзду Макара і Гориня зі Львова, Ростислава Братуня, прибалтійців, членів організації "Карабах".  Яковишин, голова міста, викликав позавчора "рухівців" і кричав на них. Страшно сполохані партійні органи, КДБ, міліція. Це я знаю від журналістів. Хата моя під пильним наглядом, а, коли йду в містом, то ходять хвостом.

                                х                       х                      х

                                       М І Т И Н Г

     Кінець січня. А надворі весняне сонце. Здається, що ось-ось бруньки порозпукуються, трава починає зеленіти. Такого теплого січня ще не було ніколи. А люди рікою пливуть до парку. Кличуть афіші: мітинг проти сталінських репресій. Було надруковано: 22 січня, та заборонили, бо ІУ Універсал. Перенесли на 29 січня. Стару дату заклеїли. Було надруковано, що на площі Перемоги, в центрі міста. Запротестували сталіністи і мітинг перенесли  до парку. Йдуть і йдуть люди. Пливуть і пливуть. Виступає Петро Арсенич. Виступає росіянин, що був репресований. Виступає хтось з Товариства Лева. Розповідає, як бюрократія не допускає висунення в депутати Ростислава Братуня. А хтось кричить у мікрофони:

    - Так же само не допускають і в нас Пушика!

    - Боріться з бюрократією!

    Випускають євреїв Лева і Григор"єва. Мелють довго, але ні про що. Тупають, свищуть, зганяють. Лев потім перейшов на українську: "Та я місцевий, я..." Зігнали Лева, не слухали. Чапуга почав про бандерівські репресії. Хтось там вірш читав. Сотні кадебістів, міліції, тисячі людей. Заклики, щоб жертвам сталінізму пам'ятник поставити. Зуміли з мітинга зробити щось таке собі, ніяке. Якийсь Водницький Ярослав Іванович з "Геофізприладу" йшов з мітингу і свій вірш дав мені. Слабенький, але бачу, що робітник схвильований дуже:

    - Вас бракувало на тому мітингу...

Одні закликали ставити пам'ятник жертвам сталінських репресій, а такі, як Чапуга, - жертвам бандерівців. Закликали боротися із бюрократією.

 30.І.1989.             

Я прокинувся дуже рано, обійшов озеро, але стан хворобливий, кашляю. Оце депутатство прибило мене. Я на власній шкірі відчув, яка це страшна сила - номенклатурна мафія. Ця, добре організована, банда вб'є, розтопче, знищить. Я розумію тепер, що найкращий лідер не має сили побороти цю чорну 19-мільйонну гвардію.

                                    х                      х                        х

  Балотуються по Івано-Франківському національно-територіальному округу № 47:

1. Ткачук Василь, голова колгоспу.

2. Кнігіницький Василь Васильович, голова колгоспу.

3. Грушецький Ярослав Федорович, орендар колгоспу імені Стефаника.

4. Пушик Степан Григорович.

                                 х                     х                         х

    У книготорзі списали портрети членів політбюро. Лишилися рамки від портретів. А дали по 23 копійки за прекрасний шедевр живопису - Сикстинську мадонну. І ось сидить старий дід,  робітник книготоргу, і в ці рамки вставляє мадонну. Виходять прекрасні ікони. Дрезденська Богородиця іде в сільські хати й міські квартири.

                                   х                      х                        х

         Місто гуде:

    - Пушик має великі неприємності. Житлово-експлуатаціне управління теж, що висували його. Серед ночі підняли облвиконком, привезли серед ночі ініціаторів висунення й мучили їх,поки не відмовилися від протоколу і всього.

                                    х                      х                      х

     Приїхали з Калуша. Розказують, що Посторонко рвав і метав, коли дізнався, що Коломия і Калуш висунули мене  кандидатом в депутати. Це від нього пішла вказівка: "Нє пущать!" Як тільки з Калуша приїхали, підповз білий фургон ІФЛ -17 -38, начинений апаратурою. Слухають, про що в хаті говориться. Якщо з комуністом отаке витворяють, то що роблять з простими людьми? Мафія... Організована мафія, яка вкорочує віку, не дає людям  вільно зітхнути, гальмує перебудову. Вона доведе країну до загибелі.

                                    х                      х                        х

     Провінція - це як дика говра  (двір) у горах. Уже давно весна, проліски цвітуть, а тут ще лежить сніг. Інколи старий дочікується нового; торішній сегорішнього. Отак і з перебудовою. Вона в столицях, а в Івано-Франківську - замерзло все.

    Семчука Миколу з книготоргу викликали до КДБ за те, що на зборах виступав на захист української мови. І постанова ЦК України (аж дві), а людей викликають на профілактику. Бідний Семчук. Він і без того переляканий. Маланій з Калуського культосвітнього технікуму хочуть скоротити за те, що поскаржилася нам за утиски щодо української культури.

 У "Прикарпатській правді" добірка матеріалів, організована КДБ, про долинського Василя Січка, якого засудили за виступ на могилі Івасюка Володимира. В червні його критикували за різку діяльність. І ось тепер за те, що створює "Український християнсько-демократичний фронт" (УХДФ). Його прийняли до Української Гельсінської Спілки (УГС), куди входять Чорновіл і Горинь. Тепер пишуть, що Січко рветься в лідери, бо збирав підписи начебто за те, щоб відкрити українську католицьку церкву, а повіз до Москви і представив, що люди хочуть фронту. Зрозуміло, що КДБ не хочеться ні одного, ні другого, та фронт страшніший, і критикують за це.

                                                          х                        х                          х

     Пишуть, що поезія - душа народу. Але поезія була й офіціанткою-душечкою, що прислуговувала сталінцям, брежнєвцям, андроповцям, якого нині так оберігають, як збите яйце, нібито не він очолював відомство імені Берії, нібито не його "батири" саджали  в психушки поетів, нібито не він сукав петлю Івасюкові, Близницеві, Тютюнникові, нібито не його "воспіватєлі" нас викликали, щоб посіяти страх у душі, щоб та душа, випалена страхом, ставала пустелею, щоб не здатна була дати сили мисленому  древу літератури. А хіба не Андропов винен, що то тут, то там знаходили вбитих, кинутих під поїзд, зарізаних, утоплених, повішених кращих синів українського та й інших народів? А скільки сиділо по тюрмах! А хіба не він арештовував угорський уряд під час революції 1956 року? Хіба не він брав участь у нищенні Чехословаччини? Хіба не на його совісті Афганістан? Хіба не він підпирав брежнєвсько-сусловську машину? Не він хіба змазував трансмісію цієї чорної машини кров'ю і слізьми кращих синів і дочок народів Радянського Союзу? Орден чорних рицарів плаща і кинджала діяв. Я вистояв. Коли мене били спереду й з боків, то мав гори Карпати, об які міг опертися спиною, і гори захищали мене від ударів у спину. Якби зірвався звідси і поїхав кудись, то міг би був багато втратити, можливо, що й життя втратив би.

 13.І.1989.                  

Уночі підмерзло, день сонячний, Маланка. Розказує Чорний з педінституту, що на портреті Щербицького вже тричі ставили хрест студенти або викладачі. Тричі міняли портрет на стенді, де члени Політбюро. Вирішили поміняти місцями, перенесли вище (так ректор розпорядився), але хтось не розібрав у темряві й перекреслив Чебрикова, здається. Вся Україна чекає, коли цей політичний труп Щербицький Володимир Васильович піде з посади, а він себе ще висуває в депутати. Брежнєва зняв з верху, де герої, й поставив поруч у музеї Великої Вітчизняної війни.

                                х                      х                        х

Щось таки важу на цьому світі, якщо вчора приїжджали директор Боднарівської СШ Бенько Іван Олексійович і начальник цеху радгоспу "Калуський" з Мислова Василь Олексійович Іванишин, аби я дав згоду балотуватися депутатом Верховної Ради СРСР. А сьогодні потелефонувала Дарія Дмитрівна Ферлей з Коломийського заводу "Сільмаш", що вони мене в Коломиї висувають теж у депутати. Попросила біографічні дані про мене, я й передав по телефону. Люди надіються, що вибори будуть демократичними, але життя показує, як звіріють номенклатурники, як комбінують вони, щоб не допустити прогресивних людей до влади. Коломияни теж за мене.

                                х                      х                        х

"Літературна Україна" надрукувала Статут Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (проект). Що тепер скажуть чиновники-розбійники? А нам не давали дозволу на створення Товариства. Тепер рушиться. Ні в кого не будемо питати.

 Вийшла "Прикарпатська правда" зі статтею Богдана Михайлюка "Власна думка", в якій дістали своє Чернов і Захар'ян за "клітки", в які колишній перший ідеолог області пропонував саджати письменників і журналістів. Громадський боявся її давати, але я ходив до нього, висміював, той червонів, пітнів. Я налякав, що коли понесе до обкому, то я висмію його з трибуни. І бідний Громадський через півмісяця (або й більше) дав статтю. Добрянський, напевне, втішився, а "чорна гвардія" шипить, мабуть, скаженіє, скрипить зубами.

                                 х                     х                      х

Мав я сьогодні казати слово про Маланку. Але Ярош написав своє ім'я в афіші. Потім ту афішу зірвала Карась. Ми порадилися, Добрянський пішов до обкому, добився дозволу і сказав, що там була домова, аби я говорив слово. Сьогодні Ярош попередив Добрянського, аби він попередив мене, щоб "небагато говорив Пушик". Я не збирався багато говорити, але маю в рукописі книжку про міфологію слов'ян, знаю те, чого в Україні ніхто нині не знає. І ось у будинку культури підійшов до мене Ярош, що він говоритиме найдовше (бо він на афіші, яку сам робив, а я "доповню" трошки). Це мене якось образило. Я сказав, що хвилин 15 виступатиму, що знаю і маю що сказати більше, ніж він. Зрозуміло, що треба йому поставити в заслугу те, що привіз з Королівки Маланку, яку там називають Меланкою.

                                х                       х                        х

     На 22 січня товариству "Рух" дали дозвіл на проведення антисталінського мітинга. Мене теж запросили виступити на майдані в центрі міста. Але сьогодні начебто сполошилися власті, розшукували за "рухівцями", відбирали дозвіл: 22 січня річниця Універсалу (ІУ). ЗУНР возз'єдналася з УНР у січні 1919 року. Виходить, що 80 років - кругла дата. Дивно, але проголошення навіть Радянської влади в Україні не святкували цього року. Не дозволять і згадувати День Злуки.

                                    х                        х                          х

     Приїхав Василь Скуратівський. Він видав нову книжку "Просвіт". У двох нарисах пише й про мене, бо ж, бачу, користувався моїм нарисом про тисові гаї. Пише він по-газетному, але таких книжок нині треба. Я ж дуже багато часу трачу на інші речі, хоч міг би успішно видавати такі ж книжки. Василь Скуратівський - чоловік потрібний нашій культурі.

                                    х                       х                         х

                                       РАДІАЦІЯ

    Роман Яремійчук був у "Прикарпатській правді" (в редакції). Орнат сказав, що після трагедії, яка сталася у Кіровограді, прийшла вказівка заміряти рівень радіації. І ось виявилося, що рівень цей надзвичайно високий. У Кіровограді контейнери з ураном використовували як важелі на кранах. Потім розбили й брали уран, як срібло, в кишені. Можливо, що й звідти, або й свій контейнер розбили в нашому місті. Могли це зробити навмисне. Йде слідство. Займається цим прокурор Данилів. Ніякої інформації він не дає нікому. Що робиться з нами, світе мій? Якщо в Мексиці розбили отакий контейнер, то в нас шуміли - писали, а тут і в Кіровограді сталося, і в Чернівцях, і в нас... Мені крутило руки й ломало ноги. Чому дезактивацію не провели? Це ще раз говорить про драматичні й трагічні дні, що наближаються. Невже не можна встановити дозиметри, щоб кожний глянув і знав, що робиться з нами?

                                    х                        х                       х

      Гуляли з Яремійчуком, розмовляли. А чорноволосий (хімічні кучері) телефонував, то телефон не працював. Він заскочив за липу й спостерігав за нами. Негласний нагляд поліції. Величезна армія нахлібників не має що робити й слідкують за письменником і доктором технічних наук, які годують всю оцю зграю нероб. Я на свої гонорари, а він на відкриття наукові. Як це страшно, коли тебе, людину, яка життя кладе на вівтар батьківщини, можуть будь-коли зробити ворогом. Можуть будь-що вчинити з тобою. Можуть розтоптати, вбити, звинуватити в будь-чому.

     Цікаво, що посилене патрулювання міліції та кадебістів не тільки напередодні й під час державних свят, але й під час і напередодні релігійних. Гомонять, що в Богородчанах вивісили націоналістичні прапори. Гадаю, що робота самих кадебістів, щоб наполохати Москву й Київ. Треба показати якусь роботу.

                                     х                       х                        х

    Ніщо і ніхто ніколи не оглуплював так людський мозок і серце, як різні посидіння (збори, наради, засідання, семінари) у ХХ столітті. Ніде і ніколи люди не били себе в груди, визнаючи єдину істину. І засідали, засідали, засідали...

  15. І.1989.          

Сказати, що українська література в ХХ столітті піднялася на верховини в порівнянні з ХІХ століттям, то це буде помилкою. Так, освіта і освіченість виросла, але Шевченко, Франко, Леся Українка - недосяжні вершини. Якщо зважити на те, що "проклятий капіталізм" на Західній Україні розвивався до 1944 року (Галичина й Волинь - 39 р., Буковина - 40р., Закарпаття - 44р.), то він народив Кобилянську, Стефаника, Черемшину, Турянського, Потушняка, Чайківського... Ми опинилися над прірвою. І нам стріляли в серця, в чоло, в легені. А ми падали й падали. Такого ще світ не знав й не знатиме. "Розстріляне відродження". Чи правда це ?                              

   17.І.1989.            

Ранок ясний, з-за хмар сходить сонце. Де ж ви є, йорданські морози?

Журнал "Москва" і журнал "Политическое образование" сильно розгромили Віталія Коротича. Те, що він робив в Україні, вийшло на Союз. Виходить, що від людей нічого неможливо приховати, все стає явним. Росіяни розправляються безпощадно зі своїми противниками, і ніхто їм не закидає звинувачення в націоналізмі. Невже і на цей раз Коротич не зрозуміє нічого й буде таким же, як він був. В Україну не повернеться, побоїться радіації, але і в Москві рівень "політичної радіації" для нього досить високий. Серед кандидатів у депутати до Верховної Ради від КПРС є Олійник, Герман-Гранін, Белов, Айтматов (усього 7 письменників), та Коротича нема.

                                 х                      х                      х

Так виглядає, що піде Коротич услід за Чайковським. У Москві проходить пленум Спілки письменників. Гадаю,що "громадянська війна" продовжується. Коротич у своєму журналі надрукував статтю під величезним чорним заголовком "Громадянська війна" в літературі". Рупор "холодної війни" - Коротич... Я півдня читав цю статтю.

                                   х                     х                   х

       Сьогодні приїжджали хлопці з Калуського району. Почали висувати мене кандидатом до Івано-Франківського національного виборчого округу, і на них вчинили сильний тиск калуські чиновники. Спочатку спробували викликати "на килим". Викликали директора радгоспу, парторга; кинули в село міліцію, приїжджав завідувач відділом, на голову трудового колективу тиснули, забрали в нього машину. Стався переполох і в Калуші, і в Коломиї. Там теж тиснули на ініціаторів, називали їх націоналістами. Корчинський телефонував до Новицького. Новицький начебто сказав, аби робили так, як хоче трудовий колектив. Телефонували із заводу "Карпатпресмаш". Там теж хочуть, аби мене висунули в депутати. Справжній переполох стався в номенклатурі. Нове положення про вибори розбудило людей. Люди хочуть своїх депутатів, а чиновники все роблять, аби був тільки один-єдиний, щоб знову не люди обирали своїх послів.

                                                             х                      х                        х

     Скуратівський Василь ще тут. Бере Христину Стебельську на свою телепрограму до Києва. Його "Берегиню" висунули на Шевченківську премію. Кавували ми разом. Я запросив його на щедрий вечір, на вечерю. Зустрів Посторонка. Бачу, що сердитий за критику мою. Та чорт з ним.

  19.І.1989.                   

Багато читаю. "Огонек" прочитав, де надруковано лист Колосова на адресу Бондарєва. Це хитрий прийом Коротича. Він, мабуть, уже пронюхав, що його громлять у "Москве". А ось учора в "Правде" вийшов колективний лист Алексеєва, Бондарчука, Распутіна на захист Бондарєва. Борис Васильєв у "Известиях" дав три подачі статті, в якій оглянув історію Радянської влади від Лютневої революції. Він спростовує всю історію і приходить до сумного висновку, що злочин вчинили більшовики в 1917 році. Виявляється, що пострілів у Зимовому палаці не було, що Керенський у жіночому платті не втікав, а вивіз за кордон величезний архів, що більшовики скористалися із незгод, бо уряд Керенського боявся, аби не стався військовий переворот (наступав Краснов). Матрос-анархіст Железняков о 4-ій ранку кинув фразу "Караул - втомився!" І це вирішило все. Васильєв роздумує, що духовність була знищена, в своєму розвитку народи країни були відкинуті назад на багато років. Почали нищити пам'ятки, звичаї, обряди. Під видом наступу на церкви вбивалося все живе. Вбили Єсеніна, з голоду вмер Блок, емігрували передові письменники, Горький після повернення став прислужником. З його уст злинув "соцреалізм" - тунель. Він не осуджував репресій. Його отруїли все одно. Дуже й дуже багато невідомого відкривається. Переучуюсь не тільки я. Знав дещо, а ось вони не знали, народ не знав.

                                 х                          х                          х

     Номенклатура звіріє. Розмовляв по телефону з Дарією Дмитрівною Ферлей. На заводі "Сільмаш" революція. Страшний тиск з обкому, аби мене не висунули кандидатом в депутати. Її викликали в міськком. Викликали ще й інших моїх прибічників. Зірвали завтрашні збори. Начебто перенесли на неділю. Не вдалося зарізати мою кандидатуру, то пішли по цехах, почали агітувати "штрейбрехерів". Вони висунули ще трьох своїх, аби лиш мене вибити. В Боднарові йде така ж сама війна. В голови робітничого колективу забрали машину, до нього приїжджали з райкому, присилали міліцію, директора школи посилають на якусь нараду, лиш аби він не організовував збори. Йде страшний тиск на тих, хто захотів висунути мене в депутати. Треба бути обережним на вулицях, можуть зробити що завгодно зі мною.

                                  х                         х                        х

                               ГРАБІВСЬКА    ВІЙНА

     В Грабовці є церква. Кілька років тому кинули в це село міліцію з псами, погромили все - "освоювали церкву" й вивезли в Болехів. Але в Болехові церква, наповнена іконами та різним церковним майном, загадково згоріла. Безперечно, що навмисне спалили під керівництвом різних петрових, олефіренків і т. д. І ось тепер людям дозволяють відкривати церкви. Житель цього чи сусіднього села Гаврилів закінчив Ленінградську духовну академію. Але не визнав православ'я, перейшов на греко-католицький обряд. Почало село боротьбу за відновлення уніатської церкви. Гаврилів очолює її. На Різдво в селі чергувала міліція, кадебісти, приїхали з телебачення (пішло по Калуському району, що це з англійського телебачення, та я гадаю, що це служби фіксували на плівку активних поборників). Грабовець на лінії вогню.                                 

     20.І.1989.                

Я погано сплю, бо оце висунення в депутати забирає багато сил і енергії, а ще дітей треба відправити до школи, проконтролювати. Часто болить голова. Ось і учора дуже боліла. В студентів сесія. Двох студійців рекомендую на нараду молодих письменників до Києва.

     Щойно телефонувала Поліщук із заводу "Карпатпресмаш". Вона вже телефонувала, аби я дав згоду бути висуненим у депутати. І ось зібрали 860 підписів. Робітники однодушні: "Наш кумир! Наш!" - кричали. На неї чинять тиск. Але все одно ініціативна група домоглася, що в понеділок о 16-ій годині 30 хвилин відбудеться висунення мене в депутати прямо перед заводським корпусом. Висували мене і в інституті нафти і газу, але вчинили тиск на Максиміва, секретаря парткому. Виплив Адаменко. Я порадив Яремійчука. Починається сильна війна. Завтра вона розпочнеться в радгоспі "Калуський", позавтра в Коломиї, а в понеділок на "Карпатпресмаші".

                                  х                       х                           х

     В Чехословаччині, в Празі, на площі Вацлава відбуваються демонстрації молоді. Минуло 20 років, відколи ввели війська. Тоді спалив себе студент Карлівського університету Ян Палах.

     Сьогодні відбулися збори в інституті нафти і газу. Гомонять, що висунули кандидатами в депутати Адаменка, Яремійчука і мене. Сьогодні приходив Кричун Василь, конструктор, і агітував балотуватися. В Коломиї страшенний шантаж і натиск. Землячок Добрянського виконує волю Посторонка та й інших. Сьогодні мало відбутися висунення на заводі "Сільмаш", але так зробили, аби перенести на неділю. А в неділю завод не працює. Шантаж, залякування, тиск...

Зустріли Новий рік удома, хоч збиралися до Яремійчуків або до Фіголів, та в Тараса були свої плани - йти з ватагою хлопців у місто після зустрічі Нового року, тому й ми залишилися вдома. Повечеряли, подивилися телепередачу, пішли до ялинки. Велике оновлення душі народної: колядують, співають, але все роблять дві області: Львівська й Івано-Франківська, ще трохи Київ, а ось Тернопільщина, Волинь, Буковина, Закарпаття - сонні. Про інших й не питай.

         Був сильний вітер, пускали ракети, рвали якісь пакети, грала музика (війна за українізацію дає свої плоди). І вирішили здивувати вертепом Вова Нестеренко і Марина Златоус. Мене завжди коробить, коли дурниці різні викидає Стебельська (на цей раз ні з того, ні з сього Дворському Павлові дарувала на екрані писанку, хоч цей атрибут великодний), а тепер Нестеренко зробив чудо з вертепу. Жодної коляди, скакала коза й чорт, але не було ні ангела, ні царів, ні пастухів, ні жида.  Море людей розколисувало майдан то в бік ялинки, то навпаки, у бік фонтана. З динаміків лилися пісні, дехто танцював, злітали ракети, стояли гуртом і колядували релігійних колядок, кидали бенгальські вогні, смерділа сірка, хлопавки стріляли, били по шиях підлітків (якийсь з насолодою доганяв, бив по плечах і штовхав), пищали, що по ногах стають; вивели Данилюки свою доньку в кролячій шубці й Боднарчуки вийшли. Потім ми пішли в парк до ялинки, Шевченківська колядувала й співала, ходили переодягнені в масках і без...            Вітер і сонце. Безсоння.

                      ОРЕНДНИЙ ПІДРЯД

     Українцям дають в оренду землю, ферми, пасіки, а ось культуру українську взяли в оренду лихачови, токаренки, криштафовичі, жолтонозькі, нестеренки. Після виступу львівського вертепу зібрали екстрене засідання бюро обкому. Каже Арсенич, що й  Паньківа висварили за виставку різдвяних листівок США і Канади, які виставив Арсенич у театрі разом з роботами українських художників минулих часів. А у Львові начебто зняли першого секретаря міськкому, а ідеологічний бог, новий секретар, утік до Москви.

      По місту рознеслося, що коло педінституту відбувся мітинг, на якому закликали бити москалів. Я про ніякий мітинг не чув. Очевидно, що дискусію "Нужен ли Украине государственный язык" подають уже, як мітинг. І гомонять, що росіянам буде Карабах. Самі росіяни розпускають такі чутки. Я дуже боюсь, аби патріотизм не вилився у фанатизм. Є дуже багато дурнів, яких дуже легко скерувати, щоб пізніше піти в наступ на відродження. Тут, на Прикарпатті, аж скриплять гальма, так хочуть зупинити українізацію, та їм не вдається. Іде потужний наступ молодих сил, прокидаються ті, що спали. "Прикарпатська правда" нині надрукувала два мої вірші і серед них "Сталініста". Це нечуване. Очевидно, що втрата тиражу, 25000 менше передплатників примушує Громадського лавірувати. Жаль, що не можна газету взяти в орендний підряд.

 2. І.1989.             

Приморозило вночі. Учора дув сильний вітер і на вечір надув снігу. Обліпив дерева. В місті танув сніг, а в парку все біліло. Ми з жінкою пройшлися трохи й дивилися кіно. Я читаю "Мазепу" Володимира Сосюри і про "Мазепу". В 60-ті роки мені показував рукопис поеми Віктор Брезицький, казав, що якийсь його земляк узяв читати "Мазепу" з дарчим написом і подописував за Сосюру. Довелося Брезицькому відновлювати текст. Не думав я, що "Мазепу" надрукують у 80-ті роки. Виходить, що треба писати, а люди побачать і вирішать, що з тим робити.

      У новорічну ніч у центрі міста попалили всіх Дідів Морозів, Снігурочок, звірів. Начебто в один момент усе спалахнуло й згоріло. Це якась зла сила організувала спалення, і міліція нічого не могла зробити. А що, коли це навмисне зроблено? Після маланкування і вертепу в театрі, після виступів на захист мови, дискусій, треба і  це списати на "местных бандеровцев" і організували цю диверсію, щоб насторожити Київ і Москву, посіяти страх серед місцевих інородців, що є сили, які діють. Я чомусь думаю, що навмисне спалили новорічну атрибутику на площі в центрі міста.

                           х            х           х

      Книжку пісень про кохання, яку я видав, продавали півдня; поетичну "Луни" - кілька днів, а де-не-де тиждень - два; а ось проза моя ("Страж-гора") лежала майже три місяці, бо замовили дуже багато, та вже розпродали і її, нема вже книжки, розійшлася. Виходить, що можна і треба видавати книжки більшими тиражами, більше треба видавати.

                           х            х          х

     У Львові була організована виставка живопису опального художника Заливахи, який сидів у тюрмі. Кажуть, що успіх мала ця виставка великий. Хочуть організувати виставку й у нашому художньому музеї. Журнал "Україна" обіцяє надрукувати цілу вклейку його робіт. Я мав писати, та перебіг Яковина. Приходить визнання. Дай, Боже, щоб не повторився рік 1965-й. У СРСР може статися фашистський путч.

     Мій вірш "Сталініст" (заголовок зняли) має сильний резонанс. Гомонять про нього.

     Я зробив нині фотографії для паспорта. Остання вклейка. Далі вже старість. Далі змін не буде на обличчі. Чого я домігся в житті?  Став письменником. Я можу писати твори кращі й гірші, але вже ніхто не дорікне, що я не письменник.

    3.І.1989.            

  Передруковую працю про "Слово о полку..." ("Криваве весілля на Каялі").  Хочеться, щоб нарешті видали книжкою,  але коли О. Мишанич з іншими "знавцями"  побачить у видавничому плані мою працю, що виходить книжкою, то все зробить, щоб праця не вийшла, а Чапуги знову понаписують у ЦК, КДБ, який то націоналіст С.П.

Багато часу забирають дрібні й чужі справи. Завжди комусь щось або за когось мушу робити. Вчора ввечері з Добрянським писали доповідь. Я диктую, а він пише. Доводилося писати за нього всі листи, виступи, характеристики, редагувати колись і тепер, хоч з голови ради клубу творчої інтелігенції прогнали за статтю в "Україні".

     Сьогодні на фольклорне свято школярів  республіки з Києва до нас приїжджає  Микола Вінграновський. Запрошених  Бориса Олійника   та Юрія Мушкетика не буде. Начебто Дмитро Павличко і Вадим Скоморовський теж будуть. Кажуть, що один з організаторів свята, найбільший збирач і видавець фольклору на Івано-Франківщині Степан Пушик повинен  виступити на святі. Ми з Добрянським запланували провести збори письменницькі  14-го  січня (на Старий Новий рік), а тепер вони переносяться.

                      х           х              х

        Приїхав Микола Вінграновський. Зустрів. Поселив до готелю "Україна".  Провів з ним півдня. Розповідає про  перебування у США. Каже, що Коротич своєю книжкою "Лице ненависті" страшенно нашкодив Україні. Українці-"нейтрали" після виходу Коротичевої книжки не хочуть розмовляти з жодним українським письменником. Коротича в Америці  приймали на найвищому рівні, возили по всій Америці, посольство добирало матеріали для його "Ненависті", а він напаскудив.  Американці українського походження, що не належать до партій, -  "нейтрали".  Вони своєрідна еліта на еміграції, інтелектуали. Посольство шукало з ними  контактів, щоб Вінграновський зустрівся з ними.  Нарешті Миколу  допустили. Зустрілися на квартирі. Розмовляли. Якийсь Богдан Грицюк з Тернопільщини й Стахурський розповідали про підлість Коротича. Коли Вінграновський виходив з квартири, то Стахурський вийняв пістолет, покрутив ним і сказав:

     - Оце бачиш? Перша куля для Коротича. Коротич у США більше не з"явиться, мабуть.

                 х            х           х

       Ігор Новиченко, син Леоніда Новиченка, нашого критика,  працює у США  в посольстві чи в представництві ООН.  Дружина його - татарка. І він, і вона добре розмовляють українською мовою. Возив Ігор Вінграновського по Нью-Йорку. Завіз до повій. Якась італійка нав"язалася.  Розказує, що хотіла 25 доларів, та Микола сказав їй, що бідний руський. Вона начебто мовила: "Рашен". Так руських називають, і повернула Вінграновському 15 доларів. Новиченко мало не помер. Думаю, що Вінграновський випив й імпровізував.

                  х         х           х

     Вінграновський виступав з трибуни ООН. Перед ним слово мав білоруський поет Янка Купала. Він невисокий і поклали підставку.  Її не прибрали і Вінграновський стояв на трибуні, як велетень. Міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе був задоволений його промовою. Відзначили дев"ятихвилинний Миколин виступ срібною нагородою.

   - Та ж вам би в опері співати! - сказав Шеварднадзе.- Що треба?

   - Хочу побачити Америку.

    І Шеварднадзе сказав зробити так, щоб Америку Вінграновський побачив.

               х            х           х

    Вінграновський поїхав на рибалку до села Миколи Жулинського (у Боримель Млинівського району). Жив у якоїсь Фросі Іванівни. Пішов до церкви. А там старенький священикі кілька жіночок та чоловіків на хорах підспівують йому. Миколаі собі піднявсяна церковні хори іпочав так підспівувати, що  священик заслухався, а бабки аж забулися. Пішов священик перепочити годинку. А з церковної двадцятки чоловік кличе за захрестію і вручає пакунок тонких і товстих свічок за те, що Вінграновський правив. Оберемок цілий.

       Другої неділі збирається  Вінграновський до Тавпижиск до церкви.

       -  Миколо, не йди, бо мене з партії виключать,- просить парторг.

       Не пішов. А свічки привіз до Києва. І ось наприкінці 1988-го року  був у Києві благодійний концерт "Роде наш красний". Приїхав вертеп Товариства Лева зі Львова. А свічок не мали. Вінграновський приніс 4 свічки для вертепу. І знадобилися на сцені концертного залу "Україна". Вертеп виступив - усі встали, Вінграновський вірш прочитав - усі встали теж. Приїхав єпископ з Вінничини, привіз капшук грошей. А вхідні квитки - 5 крб.

                       х          х          х

      У селі Холодна Балка Одеської області знімали "Думу про Британку". Церкви в Холодній Балці нема, а ось в сусіднім селі Нерубайське є. Вирішили приїхати вночі, коли паски святять, на всеночну. З газика вилізло 12 душ козаків: червоні кожухи, довге волосся, вусаті. Вінграновський найнижчий. Жінки подумали - новий священик приїхав з Одеси (там семінарія). Кинулися руку цілувати Миколі. 200 помольців. Стоять  і дивляться Олялін, Мірошниченко і інші.

      Вийшов старий священик, подивився, та нічого не сказав, продовжив службу. А біля церкви - клуб. І динамік горлає. Жодної душі нема, та кіномеханік виконує наказ: крутить антирелігійний фільм - проводить атеїстичну роботу. З динаміка проклинають попів, а піп відправляє всеночну. І 12 артистів з кіностудії в церкві. З ними Вінграновський - режисер і письменник.

   4.І.1989.              

Вранці запрошують до школи № 17 на зустріч, але хай ідуть туди Добрянський, Вінграновський і Дорошенко. Я писатиму. Вчора боліла голова і тільки до обіду працював, а  після обіду був з Вінграновським у майстерні Петра Рибчака, посиділи в кафе, по місту походили.

      І почули страшну новину. Не хулігани, а міліція чи кадебісти попалили снігурку, Діда Мороза, звірів та всі інші прикраси біля ялинки в центрі міста. Я справді чув там їдкий запах, а дехто потрапив до реанімації. Робилося це навмисне, щоб на "бандеровцев", як нас називають, кинути тінь, бо ж неважко було оббризкати спеціальним розчином, щоб не горіло, та не зробили цього. З одного боку кинуто тінь на місцеве населення, а з другого боку - зіпсувати свято місцевому населенню й скомпрометувати перебудову... Можливо, зроблено це, щоб біля ялинки не збиралися школярі з усіх областей, не слухали коляд і самі не вчилися, щоб на Різдвяні святаялинка не гуртувала іванофранківців і гостей.

        Вчора я  слухав виступ Івана Драча в передачі "Від першої особи".Добре. Ми, письменники, активно  взялися за перебудову.

                       х        х        х

     Думав, що попрацюю над книжкою, та довелося йти виступали перед учителями шкіл області. І не шкодую. Була сильна зустріч. Відкрив літературне дійство Павло Добрянський, читав свої поезії і говорив прозою Микола Вінграновський, виступили зі своїми віршами Ярослав Дорошенко і Ярослав Ярош. Кажуть, що я добре виступаю і читаю поезії, тому мені завжди надають слово на завершення таких ось зустрічей. Коли я закінчив свій виступ,  всі педагоги ринули до нас за автографами й погомоніти.  Деякі дами з Інституту вдосконалення вчителів, яким довірено дбати про політичну "цноту" всіх, хто виступає перед учителями,  хижо дивилися на нас. Звіріють, що ми нічого й нікого не боїмося, що боремось за правдиву історію, українське слово, за очищення суспільства.

      І звіріє начальство. 13січня  в міському  будинку культури №1 мала відбутися  Маланка, та  учора раптом  познімали афіші. Знімала завідуюча міським відділом культури Ганна Карась за чиїмсь повелінням  зверху. Спочатку заборонили безплатну "Маланку". Думали, щоквитки не купуватимуть. Та люди розкупили квитки на 500 крб. (по 3 крб.за місце платили).  Нічого начальству не залишалося зробити, як  заборонити Маланку. Очевидно, що пам"ятали, як 1970 року, коли художніми керівниками Гуцульського ансамблю  пісні і танцю стали Богдан Дерев"янко та Іван Легкий, я створив сценічну композицію "Пори року". Це були коляди, щедрівки, гаївки, купальські пісні й ігрища, весілля. Тоді я вперше вивів на професійну сцену Маланку, Козу... О, як сильно сприймали глядачі нову програму колективу, з яким я працюю від 1967 року, коли заспівали "гуцули" мою і Білашеву пісню "Треба йти до осені", а згодом багато пісень, картин, сюїт моїх звучало й звучить. Коли ансамбль приїхав до Львова, то у філармонії довелося виконувати по два рази. Зала аплодувала й вигукувала. А наступного дня сам начальник  управління культури вилучив з програми і Коляду, і Маланку, і Козу, і Щедрівки...

      Тоді довелося піти з редакції газети. Не так давно вигнали з посади голови ради клубу творчої інтелігенції. Тепер, кажуть, що вигнали з посади асистента  медінституту за те, що став головою неформального науково-культурного товариства, Маркіяна Чучука.  Буду  боротися за нього, щоб поновили на роботі. Але народ прокидається. Реакція божеволіє. Ненавидять Горбачова.  Начебто 31 грудня, о 19 годині, вертеп і колядники з Надвірної колядували, яких  хотіли колядок. Це налякало партноменклатуру. Їх земляк з Надвірної (інструктор міськкому) записував, скільки разів згадали Ісуса. Очевидно, що спалення дідів морозів і іншої атрибутики  на площі біля ялинки пов"язане з цим. А нині республіканське фольклорне свято і  терміново дещо оновлювали.

      Кажуть, що на Коломийщині хотіли показати Маланку, але там перелякалися. Секретар парторганізації телефонував  до райкому, а його лякали;

      - Не можна... Он львів"яни, що зробили: вночі, коли спала цензура, самі проникли на телестудію і показали вертеп з колядами. За це хтось відповість.

       Отакі-то ідеологи в нас. По райкомах і селах працюють, але не знають, що ефір захопити в нас серед ночі неможливо. Трансляцію вечора "Роде наш красний" сприймають як самозахоплення телестудії. Ого-го-го!

   Ми з Добрянським порадилися, аби віндо обкому телефонував.  Там усі розгублені, але "нє пущать!" нині не діє. Спочатку заборонили колядування, тепер - дозволили начебто.

  Я сьогодні дав гостре інтерв"ю для республіканського радіо про фольклор і про те, що робиться навколо нього в Україні. Начебто в п"ятницю обіцяють передати.

                      х          х         х

     "Прикарпатська правда" втратила 25000 передплатників,

"Комсомольський прапор" - 14000. Боягузство народ бачить. Та чи зрозуміють обласні керівники та редактори, що далі так жити не можна?

     А ось "Літературна Україна" має більше, як 100000 передплатників. Ніколи ще наша (письменницька)  газета не виходила таким великим тиражем. Ні, не вмерла нація наша, лиш тільки заснула вона твердим сном.

                      х         х        х

      Від 1934 до 1941 року  було розстріляно 19 млн. 850 тис. радянських громадян. Сюди не входить число померлих від голоду 1933 року і полеглих на війні. Нині вже вголос говорять, що не 20 млн. убито під час Вітчизняної війни, а значно більше. А геноцид проти українського народу розпочався до 1933 року. Мільйони людських життів забрала перша світова війна, потім революція і громадянська, голод 1921 року й нищення почалося, коли вбито композитора Леонтовича, художника  Мурашка, поета Чумака...

       Виявляється, що Тичина був під арештом, і його врятував Елан Блакитний. Рильського теж вели під пістолетом через Київ до підвалу в теперішньому Жовтневому палаці. Сидів Сосюра. Сидів Вишня. А де розстріляні Микола Куліш, Мирослав Ірчан і тисячі інших?

                       х            х          х

        Роман Кухарук повернувся з армії і прислав мені свої вірші. Буде з нього  поет, якщо його не вб"ють охоронці політичної цнотливості. Романа я колись похвалив у журналі. Він вступив до Київського університету, забрали до війська. Повернувся. Пише. Надрукувався у "Вітрилах". Йому 21 рік.  Хоче в "Жовтні" виступити, та ці вірші не надрукують. Боюсь тільки, аби зазнайство або горілка не спалили хлопця. Все залежить, як варитиме казанок, коли поновиться в університеті.  Підтримую буковинця.

                        х         х             х

       Розказував залуківський чоловік, що служив у Красноярську. Закінчував там інститут і працював. Одружився з Марією Янкіною, дід якої переселений з Чернігівщини. Пішов на базар, а там українки качки продають. Розмовляють, нібито в нас.

     - Звідки ви?

     - З Урбейського району.

Розговорилися. Виявилося, що після громадянської війни в Харкові організували курси червоних старшин, де навчали української мови. Генерал Єфремов, що похований в Красноярську, командував у тій офіцерській школі. Пізніше стали переводити в Красноярськ.

     - Поїдемо, але з усіма.

     Коли переїхали, то стали вимагати української школи.

Організували школу. А через рік чи більше українізація закінчилася. "Сметанку" (все, що краще) перегнали на Зелений Клин, а обслугу розселили по селах Білі Ур"я і Чорні Ур"я Урбейського району Красноярського краю. В цих селах усе по-українськи, і качок вирощують, возять звідси качки продавати.

      6.І.1989.       

Святий вечір. Свято фольклорне триває. Вміє Івано-Франківщина організувати. Добрянський вчора ходив до обкому й домігся, що буде Маланка в будинку культури. Опиралися, мололи, що знову "екстремізм" і релігійність. Він сказав, що про Маланку говоритиме Пушик, і все буде добре. Я вчора висміяв Криштафовича і Яковишина (мера і зама міста). Сказав обом:

     - А за що вас поважати? Наближається 500 років повстання Івана Мухи. Де вулиця? Вулиця Козланюка без будинку жодного. Де вулиця Ярославни, Височана? Павлик Морозов і досі на ляльковому театрі.

   А заступниці голови облвиконкому Лихачовій уже доповіли все в найменших деталях, як Добрянський виступав у школі № 17, як сипав Пітікіній і Лихачовій. Скаржився Арсенич, що Вахнован з управління культури зняла виставку листівок Кульчицької та Гебус -Боронецької, не дозволила дітям показувати в театрі.

   7.І.1989.         

Вінграновський Микола їздив учора на вечерю до Рівні чи то до Ріпного і повернувся аж сьогодні. Задоволений колядою.

                    КОЛЯДУВАННЯ ВІНГРАНОВСЬКОГО

      Хоч і почалася горбачовська перебудова, але було невідомо, чим вона завершиться.Завідувачем відділу агітації і пропаганди Івано-Франківського обкому компартії був мій ровесник Зіновій Куравський. Він закінчив Івано-Франківський педінститут, працював  першим секретарем.  Зіновій Куравський боявся якоїсь провокації, бо після нашого виступу перед учителями  деякі педагоги й керівники підняли великий хай, що зібралися в школі №17 націоналісти і т.д. Куравський розумів, що коли донесеться до Києва, то можуть і його посунути за нас, і він вирішив, що буде найкраще, коли Микола Вінграновський поїде в бойківське село Ріпне на Святий вечір. Він викликав до обкому різьбяра Петра Рипчака, сказав, що виділяє рафік, але нехай він бере дружину Богданку, сина й поета Миколу Вінграновського і везе в гірське село Ріпне до тещі - матері  своєї бойкині-дружини. Вінграновський хоче подивитися, як у нас святкують.

     Петро зрадів, бо  добратися з Івано-Франківська на Рожнятівщину нелегко. На святу вечерю до Ріпного їхали через Калуш, Рожнятів і Перегінськ. Темніло. На цвинтарях усіх населених пунктів на засніжених могилах горіли свічки, і Миколу це дуже вразило, бо на Миколаївщині й Київщині він такого не бачив. 

     Петрова теща Марія Гошко дуже зраділа. Вона ставила на стіл кутю та інші страви. В куті стояв Дідух, на столі була отава, накрита обрусом, горіла свічка, стояли хліби-колядники. Матері допомагала дочка Богдана.

     Вінграновський був вражений побаченим. Смакувало 12 страв Святого вечора. Він одразу скомпанувався з братом Богдани Зіновієм Рошком. Він точив долота на буровій. Недавно одружився, народилася в нього дочка Мар"яна,якійминув рочок. Вона не давала заснути Миколі, бо плакала вночі. А Микола наслухався бойківських коляд, серед яких була і Марка Боєслава "Настав Святий вечір в сорок сьомім році, сумна наша Україна, плач на кожнім кроці". Співали тихо. Вінграновський слухав.

    Уночі він ходив по свіжому сніжку й бачив слід чи птахи, чи звірка. Не спав і Зіновій Рошко. Обидва ходили по дворі до опівночі. А другої днини Вінграновський написав вірш.

    До Івано-Франківська поверталися з Ріпного через Чорний ліс і Богордчани. Вийшли поблизу села Красне, ходили по лісі. Ніхто не знав, що там, де закінчується цей ліс, де роздоріжжя на Солотвин, що називався Краснопіль, є старий розбитий бункер, у якому 22 лютого 1952 року застрелився Марко Боєслав, коли енкаведисти виявили бункер. Це він створив коляду "Настав Святий вечір". І таку ж саму смерть прийняли його побратими й секретарка.

    Вінграновський з Рипчаками повернувся до Івано-Франківська.

    Отаким були Святий вечір і Різдво для степовика.

                        х          х          х

  До обіду, як і вчора, записував передачі для республіканського радіо. Були в мене Майя Андріївна Гончарова-Міщенко й Світлана Чутова-Власенко. Наговорив їм багато різного, записали вірші. Сполудня почався наш виступ у педінституті. Функціонери робили все, щоб не організувати Шевченківського вечора, та їм не вдалося пригасити ініціативу нашу. І ось розпочали ми вечір. Приїхав Всеволод Нестайко, повернувся Микола Вінграновський, прийшов Павло Добрянський. Затримувалося телебачення, і чекав у готелі Микола Вінграновський. Поїхали по нього до готелю. Відкрив ректор вечір, і згасло світло. "Згорів цілий трасформатор". Не пробку вибило, не виключило, а трансформатор згорів. Я зрозумів так, що вчинили це навмисне, щоб вечір не відбувся. Кинули чутку, що діти потомилися. Та в напівтемному залі зринула пісня. То під бандуру співала наша Галина Іллєва, літстудійка. Співала народні пісні. Співали ті, що в залі були. Я її запросив на сцену й співала зі сцени. І всі співали "Реве та стогне", "Думи мої, думи мої". І тоді побачили, що не розійдуться люди, почали тягнути якесь аварійне світло. І ми почали свій виступ. Сильно говорив Микола Вінграновський і вірші читав, після нього говорив я і читав вірші, композитор Шаповаленко, Павло Добрянський говорив, Нестайко. Нам слали записки. Я дістав багато записок від дітей і учителів з різних областей. І довелося "Сталініста" прочитати, коли запитали, хто герой нашого часу. Я сказав, що лицемір - герой нашого часу, і вибухнули овації. І про предків Шевченка питали. І про творчість, і про різні політичні події. Запитали й про товариство "Лева". Я зачепив і Рух. І розповів, як Чучука звільнили з роботи, і як Маланку забороняли. Зал вибухнув оваціями за виступ мій.

      Божеволіють різні Пітікіни і Посторонкова жінка (секретаря обкому). Після нашого виступу на курсах телефонували в ЦК, пересварилися. Страшенно киплять на організаторів зустрічі. Зрозуміло, що проковтнути не змогли, коли я в присутності Посторонкової жінки сказав, що Посторонко потішає нас новими хімічними заводами й торбами целофановими, які робитимуть у Калуші, бо "інакше продовольчу програму нам не виконати". Я зіронізував, що нас і без целофанових торбів пустили з торбами. І за мову сильно сказали ми. Я переконаний, що наші реакціонери все зробили, аби наш виступ не записало телебачення.   

      8.І.1989.           

Виступ мій у педінституті перед учасниками фольклорного фестивалю справив велике враження. Телефонував Нестеренко: "Аби Пушик нічого не написав, то би залишився одною геніальною фразою "Герой нашого часу - лицемір!" Сподобалося людям. Правда, ці ж самі люди розп"яли б тебе, якби їм звелів це зробити якийсь сталін чи нерон. Чи народиться той, хто до кінця збагне природу людини?

                     х        х        х

      Не встигло розвиднитись, як приїхав Коваль Ігор з Крилоса, а з ним ще якийсь чоловік. Пробивають газ для села. Я повинен знайти якогось Іваночка, той Іваночко з Ямниці, але начальником по постачанню в Уренгої (в Сибіру); йому відвантажать 250 тис. штук цегли, а він дасть 300 тонн труб, якими потече до Крилоса газ.Я повинен знайти цього Іваночка і з Ковалем та ще з одним чоловіком, що приїхав своєю машиною, іти пити, щоб ті труби вибити. Люди втратили всяку делікатність. Я не можу відмовити, а вони наполягають, і йде день за днем, лиш блискають.

                           х              х            х

   Вертеп ходив сьогодні по місту. Арсенич організував, чи хтось з його знайомих. Я чекав-чекав, а потім пішов пройтися до парку. Здається, що після війни вертеп отак жодного року не ходив центром міста.

Жінчині іменини - Анни Зачатия. Нічний морозець і вітер. Мені легше стало, бо вчора ввечері плюнув на усе, пішов до лазні, випарився, хлопці зробили масаж, обліпився перцовими пластирями і кашляю. Лесі доручив привітати маму, і з Павлом Добрянським побігли на меблевий комбінат на виступ (заробляємо гроші вірменам). Крик навколо вірменської біди тому зчинили, щоб заглушити чорнобильське лихо. Туди не їхав ні Рижков, ні Горбачов, ні Щербицький не сидів у Чорнобилі; дарунків не брали, іноземців не пускали й не пускають. Бідні вірмени, але й ми, українці, пережили таке, чого ще ніхто не переживав, а функціонери все роблять, аби з катастрофи зробити забавку. З лиха - фарс. Злочинці та й тільки. Про це говоримо на зустрічах. Про мову рідну говоримо, а в залах сидять функціонери, які тепер кажуть: "Пока переждать нада. А патом - косить!"

 х х х

 Вийшов номер "Літературної України". Матеріали Пленуму надрукували в трьох номерах. Прекрасно. Є список кандидатур на Шевченківську премію. Крім Тютюнника, є Лубківський, Мовчан, Коломієць, Білик, Талалай, Базилевський; є й по журналістиці Зубанич,Скуратівський, Гоян. Мого прізвища нема. Олійник Борис запевнив, що наступного року вже точно, бо цього року треба дати посмертно Григіру Тютюннику. Я погодився, щоб зняли мою кандидатуру. Вже вдруге був близько коло Державної премії, але щастя моє таке, що дрімає, дрімає, а прокинеться - пізно вже. Та цього року я нітрохи не шкодую, бо присудять Тютюннику. Він заслужив.

 х х х

 Сьогодні два виступи у фонд Вірменії. Вранці на меблевому комбінаті були з Добрянським, після того був у сестри, засів за працю й не вставав з-за стола до 15 год.30 хв. Тоді з Дорошенком поїхали на завод "Позитрон". Надійшов П.Федюк (я його новели подав до альманаха; надрукували, принесли гонорар) і взяли його з собою. Там уже, як штик, був сумнозвісний піїта Симчич, якого всюди повно. Обидва мої виступи були могутні. Люди зацікавлені, присилають багато записок, реакція гостра.

 Я мав заняття з літгрупою і поїхав до інституту, а хлопці залишилися. Зійшлося сьогодні багато студійців. Від 7 години до 22-ої - трохи забагато працювати, як на моє здоров"я.

 х х х

 Фостун прислав мені з Англії свою книжку "Над Галичем гримить". Це повість про Осмомисла. Йшла з Англії місяць і 11 днів. Читали й перечитували, але не вилучили.

 23.ХІІ.1988.

Сонце. Снігу вже майже нема, а в горах глибочезні сніги. Рано-вранці довелось виступати перед директорами, заступниками обласних книготоргів, перед начальством з Києва (Юрченком, Клименком, братом Євгена Гуцала - багато приїхало на семінар). Раніше запрошували секретарів обкомів на відкриття, а тепер запросили мене. Я розповів їм історію землі Галицької і не тільки, пересипаючи цю повість поезією і проблемами книговидавничими, суспільними. Не сподівався, що матиму такий успіх. Кияни і свої наполягли, аби я поїхав з усіма в Яремче. Я не хотів, бо маю дуже багато роботи, але й відмовлятися не випадало, бо в руках цих людей доля української книжки, і я мав нагоду сказати їм, що говориться на з"їздах, пленумах, зборах. Нема нагоди з цими людьми поговорити відверто. Підключили мою "половину", аби й жінка вмовляла провести екскурсію для гостей. Я сказав, щоб був мікрофон. Автобус замовили в екскурсбюро, поїхали й машини, і я почав розповідь про край, про письменників, про видавничу політику, наголошуючи на іменах репресованих, забутих, на історіях і істориках. Ми зупинялися в Яремчі, а потім поїхали аж до колиби, де чекала вечеря. Олійник, директор книготоргу, вирішив вразити і киян, і всіх гостей. Співали там і танцювали, гомоніли й читав вірші Клименко з Києва, який колись працював у ЦК партії, та директор ровенського книготоргу, дихаючи мені в обличчя, а я не знав, куди відвертати голову, бо Клименкові вірші були російські й гладкі дуже, а цей ровенчанин читав поезії Вінграновського.

Я пішов у сніги, до смерек під місяцем, носив воду з річки, і білочка прийшла до ополонки воду пити (а, може, й не білочка). Стрибав під місяцем звірок, і якась полтавка, що в Дніпропетровську працює, залицялася, а потім причепилася до нас з Клименком. Я ту Ольгу з Клименком перевернув у сніг і припорпав. Тут, у горах, під місяцем, у полоні снігів, люди відходили душами.

24.ХІІ.1988.

Приходив Полєк Володимир, щоб я поїхав до Коломиї до учнів у вівторок. Заженуть мене в могилу оці зустрічі, але є такі аудиторії, як оця, шкільна, що відмовлятися грішно. Ми зуміли привернути людей на свій бік, і не чиновників слухають нині, а письменників.

Знову гомонять, що прийшли до мене на квартиру кадебісти й побили мене в хаті. Можливо, що й планувалося щось таке. Бо ось Карл Волох, тепер кор. "Молоді України", був у мене позавчора (взяв "Бойківщину") і розказував страшні речі. Бачу, що він, як і я, під особливим "негласним наглядом". Коли він потелефонував, а потім приїхав до мене, ми вийшли надвір і ходили парком і Шевченківською. І за нами слідом ходив якийсь в шкірянці з борідкою. Біда та й годі.

 25. ХІІ.1988.

О сьомій вийшов надвір. Гудів літак у аеропорту (поштовий), і дощ падав, сильний вітер хитав дерева в парку. Через годину той вітер перейшов в ураган, а дощ - в крупи білі, та скоро ті крупи зробилися стіною білого снігового пилу, побілів парк, вулиця, лиш уже інший літак деренчав над містом (мабуть, що у Львові або в Тернополі не дали посадки), бо не міг сідати в тій сніговій завії. Снігова буря заліпила все за кілька хвилин, виривала вікна, двері, гримала, рвала, ламала дерева. Таке щось подібне було напередодні Купала ввечері, як тепер, на католицьке різдво, сьогодні. Цикли, цикли... Добре, що цьогорічна буря змістилася трохи вперед, і на Новий рік не поб"є вітер прикраси на ялинках, як у попередні роки.

 Сьогодні в театрі фольклорне свято: вертеп, колядки, маланка, щедрівки,але квитки зникли, нема... Спочатку писали на афішах, що концерт добродійний, на пам"ятник Франку. Потім властьімущих налякали афіші, і, щоб стерти вертеп, маланку, коляди й щедрівки, сказали, що виручка піде у фонд Вірменії. Надрукували афіші заново, але вже лишилися лиш виступи фольклорних колективів. Кинулися люди за квитками, та нема квитків, зникли. Очевидно, що знову розповсюдили між фізкультурниками, міліцією, щоб тільки їх не дістали такі, як оце ми.

 26.ХІІ.1988.

Учора писав до полудня, а о 15-ій пішов з Тарасом до театру. Жінка з Лесею лишилися на 19-ту, бо вони мали квиток, а ми не мали. Якась жінка відпродала нам свій зайвий. Робилося під театром щось неймовірне. Уже там, де сходиться Чапаєва з Радянською, питали зайвого квитка. У фойє театру торгували листівками святковими з написами "Бойківщина","Гуцульщина", "Покуття", "Опілля". То Храпко із Снятина продавав по 4 листівки за 3 крб. Гуцулка коники з бриндзи продавала, балабушки. Ще були сувеніри. А Петро Арсенич виставив різдвяні листівки з Канади, США і наших художників виставив (Гебус-Баранецьку) і т. д. Дівчата видзвонювали і кликали на коляду. Громницький виголосив слово вступне. Годі було впізнати колишнього душителя. І ось ямницький Дейчаківський і його, чи не його жінка показалися на сцені, як господар з господинею (вчителькою з с. Ямниця). Р.А.Постолянюк. А із зали з колядою рушили колядники. Ніс Дейчаківський діда, в якому кукурікали й кудкудакали діти, несли Василя-сніп, сіна під обрус, кутю й солодощі. З плєсом гуцульським рушили верховинці (брав участь Гуцульський ансамбль, Прокурава, Снятин, рожнятівці), заколядували. Почали ворожити дівчата з музучилища, вийшов наш вертеп. І вийшов вертеп львівський. Якщо наші колективи ще колядували перероблені на сучасний лад коляди, то львів"яни почали "Нова радість стала" і коляду підхопило більше тисячі шанувальників в залі. Винесли "Вертеп" і почалася декламація з колядою "Небо і земля нині торжествують". Ірод і чорти калічили російську мову і кликали Мошка, щоб служив їм. Від пострілу падав Ірод, Мошко й чорти, із шаблею являвся гетьман України і вигукував: "Слава Україні", а зала відповідала на клич. Явився ангел, який провозвістив різдво України. Три царі й пастухи були. Мені аж не сподобався цей виклик і приниження гідності єврея Мошка, який вінчував:"Вінчую вас, яко жид, най вам ся всьо держит, корова від бику, най вам дасть молоку". Зрозуміло, що вертеп підняв усіх людей, учинили овацію, але я дивився на одного єврея, що не встав, і думав, що вам, братчики-українці, треба знати, що не був євреєм отой дід у дохристиянські часи, то вже, коли орендарі й на церкви мали право, виник у вертепі отакий жид. І якщо так показують Ірода й жида, то люди в залі пам"ятають про топтання народу в тридцяті, сорокові, п"ятдесяті, шістдесяті, сімдесяті й у першій половині вісімдесятих років всякими ягодами, беріями, кагановичами, сусловими, маланчуками, брежнєвським виводком.

 Зала гриміла, колядувала, аплодувала. Було дуже багато кадебістів. І тоді й наші почали колядувати церковні коляди: "Бог ся рождає". Свічку засвітили у вертепі, казали, що Іродові не дадуть Божого сина... А за вертепом вийшла на сцену маланка прокуравська, потім маланка снятинська, вінчувальники хлопчики й дівчатка прийшли, почали й собі ворожити, а хлопчики викрадали то хустинку, то коралі, то чобітки. Танцювали менші й більші. Христина Стебельська, що вела, жартувала. Казала, що дівка за три дні до смерті вийшла заміж і говорила, що вже нажилася з чоловіком. Оскільки наступний рік - рік змії, то зробили цікаву інсценізацію. Христина зі змієм говорила, що чоловіки мають робити, а що жінки... Що чоловіки мають сказати на Новий рік: "Вітаю тебе, зміюко, з Новим роком".

 Тоді бойківська маланка вийшла на сцену. Танцювали голубку, вінчували. Діти казали: "Дайте гроші паперові, будьте, ґаздо, гонорові". Кутю носили по залі, дарунки давали, кожен щось говорив про коляду. Із зали хорова капела колядувала. Львівському вертепу давали маку. "У Львові на ринку склянка маку 10 крб.!" -казала Стебельська. Потім йорданську воду святили і щедрували, носили по залі. Жінка-вчителька дітей своїх рідних вивела й защедрували щедрівочку. І коза була в маланках. Правда, ніхто не знає, що означає ця коза. І мене не спиталися, що це земля вступає в сузір"я Козерога (дім кози). А коли вступає вона в сузір"я Водолія (водяника), то йорданські свята наступають, посвячення води (Арданиця, ретити воду).

...Війна наша дає перемоги. Тільки тепер до мене доходить, який то страшний був Андропов Юрчик. То при ньому пішли циркуляри про русифікацію.

 "Инструктивное письмо Мин. Виш. И среднеспец.образования СССР № 28 от 28 июля 1983 года "Об учебных планах подготовительных отделений при высших учебных заведениях".

 "Иструкция по учету и хранению музейных ценностей, находящихся на хранении в государственных музеях СССР"від 1984р.

 "Вся учетно-хранительная документация, утвержденная данной инструкцией, ведется на русском языке"... 25 позицій.

 х х х

 Михайло Івасюк прислав книжку пісень Володимира-сина, яка щойно вийшла в Києві. Я пішов на пошту й зустрів давню знайому. Приїхав Ступарик і наполіг, аби я виступив перед заступниками директорів шкіл чотирьох областей. Запросили й Сливоцького. Я читав поезії й говорив про екологічні й культурологічні проблеми. Величезна зацікавленість, але я такої напруги далі не витримаю. Відбивався, щоб не їхати до Коломиї, та Полєк і студент-практикант ходять, просять. Сам не знаю, де сховатися.

 28. ХІІ.1988.

Коломийська школа № 5 добивається повернення імені Т.Г. Шевченка, а коломийські чинодрали гальмують. Сьогодні відбудеться нарада в облвиконкомі, і я там постараюся "гавкнути", як Франко писав.

 х х х

 Сьогодні було дві наради, які я успішно відсидів. Спочатку радилися в педінституті, в ректора, бо від 4 до 7 січня до нас приїжджають 380 дітей з різних областей республіки на фольклорне свято. Разом з ними приїдуть Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик і Борис Олійник. Буде в педінституті зустріч, концерт, і ми будемо виступати. Я запропонував подарувати кожній дитині сопілку, окрім інших дарунків. Кононенко дуже хоче показати свій інститут, і сьогодні ми перечилися: він хоче якнайменше Шевченка давати, а я таки наполягав, бо ж 175-річчя.

 х х х

 Воблвиконкомі була нарада з приводу святкування 175-річчя Тараса. Іронія долі, що Лихачова, яка всіма фібрами своєї душі ненавидить Шевченка й Україну, голова обласної комісії. Були її підручні Токаренко й Криштофович (великі носії культури), Лю-бінець, Легкий, Чучук з Товариства "Рух", Нестеренко, Борис, обласна бібліотекарка, Дорошенко і ще дехто. Дивно, але в заходи не включили багато наших пропозицій. Я виступив і продублював усе, що ми пропонували. Домігся, аби записали заново:

 1) Відновлення пам"ятника над Черемошем.

 2) Передачі будинку Марґошеса під літературний музей.

 3) Сказав, як забороняють встановлювати пам"ятники в селах і відновити назву школи імені Т.Г.Шевченка в Коломиї.

 4) Встановити барельєфи на початках вулиць, що носять ім"я Кобзаря.

 Пропонував ще ряд заходів. Дійшло до того, що не давали приміщення театру під урочисте засідання. Я виступив з критикою і домігся театру.

 Війна, війна, війна... Коштує це великого здоров"я, нервів, часу...

 х х х

 У Києві молода наукова поросль починає критично аналізувати й оцінювати деякі настанови Леніна, шукати причини нинішніх бід в його помилках. Звинувачують за введення:

 1. Однопартійної системи.

 2. Заборону фракцій, тобто боротьбу думок у середині партії.

 3. Вождизм. Уже при ньому називали його вождем.

 4. Те, що не залишив і не підготував спадкоємця влади, що дало змогу Сталіну укріпитися й почати страшний терор.

 Про це говориться тепер не віч-на-віч, а з катедри. Нові люди мислять по-новому.

 х х х

 Сьогодні передали по телебаченню, що скасовано всі ухвали про найменування вулиць, колгоспів, населених пунктів, меморіальних таблиць Брежнєву й Черненку. Познімали імена з вузів, заводів, скасували іменні стипендії. Велика подія. Але пора вже назвати іменем Хрущова хоч би вулиці. Цікаво, що Черненко жив поблизу нашого літінституту на Великій Бронній.

 х х х

 Провів заняття з літстудійцями. Всі живуть новим роком. Учора розважалися історики. Коли я гуляв з Крамаренком і Кобелем, вибігли студенти й запустили сигнальну ракету. Ракета вдарилася об липову гілку, зламала її і сама впала нам під ноги. Почала танцювати, свистати, горіти. Крамаренко перелякався, а я зорієнтувався зразу і хотів зловити ракетника, та повтікали всі до інституту. На київському стадіоні такою ж ракетою був вбитий чоловік, і якби ця ракета потрапила у когось із нас, було б сумно.

 х х х

 Гомонять, що коли Горбачов прилетів до Вірменії і зустрівся там з людьми, то вірмени кидали йому в обличчя гіркі звинувачення, навіть ображали, принижували гідність. Він так перехвилювався, що захворів. Тому й не був на з"їзді вчителів. З"їзд пройшов погано. Одні естонці й грузини вимагали, щоб школа виховувала естонця-патріота й грузина-патріота... Від України поїхали на з"їзд лихачови, пітікіни й інші. Виступаючого затупали й зігнали з трибуни.

 х х х

 Сполошені люди вчорашньою передачею. Начебто показували Макара, який вимагав на мітингу поставити пам"ятник Бандері. Україна б"є рекорди "в перебудові". Все в дусі чорних часів сталінщини й брежнєвщини. Україна на особливому рахунку. Жать і жать... Ім"я Щербицького звучить нині, як прокляття.

 х х х

 У ХХ столітті ми пережили щось гірше, ніж рабство. Раби були власністю одного пана, і інший пан не мав права до чужої власності. Були дні, коли пани-рабовласники прислуговували своїм рабам. Але ніколи навіть рабовласники не знищували так своїх рабів, як робили з нами в 20, 30, 40, 50-ті роки. Що це було? Це була помста євреїв за Олега і Святослава (князів), які розгромили Хазарську державу в Криму. Верхівка Хазарського царства - євреї. Хазари примусили багатьох платити данину й нас. Визволилися від них, розбили. Багато було й інших моментів у історії, коли євреям віддавали в оренду навіть церкви. За експлуатацію, за визиск, за споювання народу, за обкрадання козаки й гайдамаки мстили євреям-орендарям, а нам помстилися вони після революції. Вже під час громадянської війни такі, як Бернштейн-Троцький перебили кращих синів моєї землі. Але і євреям мстили німці. Суцільне нищення одних другими. Правда, нас винищили набагато більше, де власними, а де Сталіновими руками. Що далі? Тепер євреї нищать і культуру, і народ, і землю. Атомнохімічні "зашморги", насаджування керівників, компрометування, нищення мови. Дехто сталінську добу називає "соціалістичним феодалізмом". Ні, це було щось страшніше. Рабство у своїх найгірших, найкарикатурніших виявах.

 31.ХІІ.1988.

Сильні вітри і теплінь. Учора було плюс 9, плюс 10 С, хоч і буря. Весь грудень якийсь вітряний. Дракон-Шаркань показує,що його володарювання закінчується. Підповзає рік Змії. Що несе нам? 1905 - революція; 1917р. - революція; 1929 р. - сталінські репресії (початок); 1941 р.- початок війни; 1953 р. - смерть Сталіна й початок відлиги; 1965 р.- репресії брежнєвські, арешти й суди; 1977 р. - реакція теж. Що несе цей рік Змії?

 Погано спалося. Коли буря, то я завжди збуджений і погано сплю. Читав козацький літопис Яворницького. На зустрічах сильно агітую за літературні видання, щоб передплачували. "Жовтень" уже набрав 40 тис. тиражу,"Літ. Україна" тягне до 100 тисяч. Небувале ще для наших видань літературних.

 х х х

 Шарґа... Вітер зриває дахи. Б"є на ялинках прикраси. Ходять студенти щедрувати й колядувати. Зустріли мене серед міста і почали колядувати. Люди обступили. Я їм заплатив, а вони зраділи, що добре заплатив за коляду й гроші сховали в целофанову торбинку. Переплуталася тепер коляда. Зірка, чорт, снігурочка, Дід Мороз - що тільки не йде в той карнавал. Про чистоту годі й думати. Головне, що пісню українську несуть до людей дівчата й хлопці.

 х х х

 Показують "Вокруг смеха". Який примітив. Який нікчемний отой Іванов зі своєю шайкою арканових, жванецьких! Які грубощі! "Кое-кто без мыла хотел пролезть в мою передачу".Деградація... І безсоромність авторів. Україну не пускають на Союз взагалі. Та й українське телебачення показує примітивний фільм російською мовою, щоб не дати чогось святкового, рідного, гарячого. Але, якщо верхи ще тиснуть, що внизу підлісок росте, і будуть ці люди інакші. Та все ж іронічні усмішки на устах. Гуцул каже: "Перебудова - то ліс: уверху шумить, а внизу - тихо". Майже ніяких перемін. А в магазинах ще бідніше. Три роки говорільні. Наступає четвертий. Невже не буде рішучих перемін? Якщо ні, то Горбачова змете ця чорна сила, яка сподівається реставрації старого.

Цілу добу паде дощ. У парку булькотить каналізація, і всі нечистоти пливуть у озера. Люди бурхливо обговорюють виступ Добрянського і падіння Соляника. Він зробив квартиру своєму синові, який залишився у місті після розподілу. На партконференції один з делегатів запитав Соляника, як так він зумів зробити своїм дітям квартиру?

Соляник сказав:

 - Та вони молоді спеціалісти.

 - Моє питання до голови міськвиконкому Яковишина. Скільки молодих спеціалістів на черзі в місті?

 - Близько двох тисяч.

 - Хто допомагав обійти закон, робив зятю квартиру?

 - Та Бойчук допомагав (Бойчук зі страху сховав голову під стіл) і інші допомагали...

 Почалося голосування. Полонін організував підрахунок голосів, збивався. Тоді стали по одному коло кожного ряду, і Соляника не ввели в члени обкому, хоч був кандидатом у члени бюро.

 х х х

Сьогодні чую, що Соляника виключили з партії і потурили з роботи. Копильців переживає, що Київ переплутав прізвище першого секретаря. Постаренка - передали по радіо, а не Посторонка.

 х х х

 Гадаю, що пригода із Соляником налякала обласних чиновників до півсмерті, й вони далі вагатимуться, чи заселяти будинок, який воздвигли собі на Ватутіна, чи ні.

 х х х

Зайшов до редакції. Першого дня, після виступу на конференції, Павла Добрянського вітали журналісти, а сьогодні повернувся Громадський з обкому й приніс інакше повітря в редакцію. Михайлюк хотів критикувати Чернова за те, що той вимагав письменників і журналістів саджати в клітки, а нині пішов узадгузь. Я забрав у Михайлюка стенограму виступу і спробую сам сказати дещо про "клітку"...

 13.ХІІ.1988.

Удосвіта дощ. Андрій наслав відлигу. Вчора відбувся пленум ЦК КПУ. На місце Титаренка прийшов Івашко. Я давно пророчив йому крісло Щербицького. Гадаю, що з усіх варіантів ця кандидатура непогана, якщо вірити Перерві Анатолієві. Івашко починав партійну дорогу в Харкові. Наш з"їзд потряс і налякав його. Гадаю, що це був урок для Івашка. Якщо він стане першим секретарем, то в питанні українізації мав би зіграти позитивну роль. Щербицький сидітиме принаймні до весни.

 х х х

Приїхала з Києва Пилипенко і Василь Герасим"юк (прокуравський). Вони в "Дніпрі" працюють. Василь - редактор-надомник. Зустрічалися зі студентами філфаку, а я наманувся до бібліотеки. Кіліченко запросила і мене. Довелось виступити. А о п"ятій дискутували ми з художниками про те, як нам далі жити й діяти. Не подобається мені екстремізм Вітушинського й дрібничковість Арсенича. Я хотів піти з вечора, але перед тим сказав:

 - Люди, схаменіться! Два вкраїнці - три гетьмани. Та ж думайте щось!

І це якось отверезило людей. Говорили про діло. Я, наприклад, і не знав, що в Хлібичині Снятинського району є церква з унікальними іконами грецької школи. Їх розкрадають. Багато богомазів, які ремонтують і малюють церкви, малюють Аллу Пугачову з ангельськими крилами (це москвичі, білоруси). Ці ж малярі своєю мазаниною оновлюють церкви, а шедеври крадуть, або замальовують...

 - Подумаєш... Вкрали якісь малі образки з іконостасу. Ми великі не дали вкрасти... - говорив голова сільради.

 В багатьох селах уже попадали бані церков.

 х х х

Не можу відійти від дискусії вчорашньої. Вітошинський кричав, як у його майстерні обшук робили, що йому хочеться підірвати оцей новий обком партії, якби мав чим. Я осадив Вітушинського й Арсенича.

 - Та ж не будьте дурнями! Таким, як Чернов, що на парткоференції закликає саджати в тюремні клітки письменників і журналістів, вигідно, щоб були такі крикуни, як ви! Згадайте Грабовського про Грінченка: "Патріотів українських завжди вистачало, та робітників не було!" Працюйте. Чому ви не творите щось добре?

 Після того мого виступу, коли я заявив, що піду з вечора, коли будуть такі "терористичні" викрики, обстановка внормувалася. Я і Арсеничеві зробив зауваження, що дрібниці возносить у ранг основного, і замість того, щоб спільно боротися за розширення літературного музею із залою для Франка й Шевченка, він шумить про музей шани Шевченкової.

 Павло Добрянський виступав, Герасим"юк, Пилипенко, Коровай і ще кілька осіб. Потім пішли до "України" - ресторану повечеряти.

 х х х

 Назарчук у "Робітничій газеті" дав велику статтю про обласну партійну конференцію, де в двох місцях згадав виступи Добрянського і розписав, як Соляник зятеві Гудзю зробив квартиру, а якийсь Вересов, запасник, оце вивів на чисту воду, бо на квартиру претендував ветеран Грамаков. Якщо би на житло претендував хтось з місцевих, то ніхто би й не заікнувся, а так... Згорів голова агропрому області, кандидат у члени бюро обкому. Такого ще не було в області, а тому й говорять, говорять, говорять... За Соляника було 284 делегати, 279 - проти, 115 - утрималися. Я думаю, що тепер, після критики Добрянського про кадрову політику, хтось у це крісло сяде з місцевих.

 15.ХІІ.1988.

Уночі був морозець, вітер, а вранці - сонце. Я вперше за багато ночей виспався. Правда, ніяк не можу позбутися кашлю. Щось сидить у грудях, і перцеві пластирі не допомагають. Щоденно працюю над "Кривавим весіллям на Каялі". Хочу сам відредагувати, бо в Києві обов"язково наплутають. Швець хай редагує повість про Лесю, нариси, а я вже сам візьмусь за літературознавство, за працю про "Слово".

16.ХІІ.1988.

Вчора в педінституті організували дискусію: "Нужен ли Украине государственный украинский язык".

Запросили мене, але я ще загітував Добрянського, Добрянський привів Бойка і Яроша.

Ми й почали з іронії: "А чи потрібна Франції французька мова".

"А чи потрібна в педінституті українська, коли навіть оголошення й дискусію відкривають російською?"

А почав дискусію Возняк. Якийсь чоловік обурювався, що Бердника і Литвина не пустили до інституту. Шовіністи (зокрема Павліков Герасим) казав, що не треба української державної мови, якась росіянка розгублена була, що треба вивчати. Я побачив, що утворюється балаган і взяв слово.

Говорив про Петра І, як нищив Україну, про Катерину ІІ, художника Глазунова, що пропонує цій повії поставити пам"ятник у Одесі, про Валуєва й Емський указ, про пореволюційну українізацію, про сталінсько-брежнєвський терор, про війну і сучасних "діячів", як ось Щербицький, що ніколи не виступає українською, а хліб їсть; як ось Шевченко, президент України, яка в Одесі сказала два слова українською, щоб письменники почули, і тут же перейшла на російську, про Сологуба, який тут пропонував "давать по зубам", і про Чернова, який пропонує в клітки саджати письменників і журналістів (я назвав Тараса Мельничука й ще кількох, які при Чернову, коли той керував, сиділи по тюрмах за виступи на захист рідної мови); про Федорчука я говорив, що лицемір, бо хоч він з Волині, та конференцію партійну провів російською.

 Я говорив двічі, сперечаючись з Павликовим, і, пояснюючи, навіщо потрібен закон про державність української мови, оперуючи цифрами. Я гадаю, що цю дискусію організовано навмисне, щоб побачити розстановку сил, виявити думки людей. Після мого виступу дуже енергійно включилися українські філологи, потім пішли в атаку філософи й росіяни-студенти, потім Бабій включився, але я пішов на заняття літературної студії.

 х х х

 Педінститут, як рій ос, після вчорашнього нашого диспуту. Нас росіяни і євреї інакше не називають, лиш тільки - націоналісти. Виходить, що праведним дозволяється не знати мови, не шанувати, топтати гідність народу, а коли ти на захист сказав слово - націоналіст. О, Боже, Боже! Що тільки не повидумували! Що я Федорчука назвав фашистом, хоч я критикував його за конференцію, проведену російською мовою, і казав, що не великий здобуток для росіян той, хто при Австрії ставав австріяком, при Польщі - поляком, при німцях - фольксдойчем, а тепер - росіянином, сина звільняє від вивчення рідної мови.

 х х х

Щоденно слідкую за подіями у Вірменії. Подобається мені Рижков. Косигін не зумів би так діяти, як цей Голова Ради Міністрів. Оригінальний чоловік. А якщо відверто, то ще жоден уряд не йшов "у народ" так, як уряд Горбачова-Рижкова. Щербицький людей боїться, а Горбачов, Рижков - ні.

18.ХІІ.1988.

Учора разом з Добрянським їздили до Галича на свято рідної мови. Був там кобзар Василь Стефанович Литвин, з яким я вже давно знайомий. Гарно співав. Я відкривав свято рідної мови, а потім у концерті читав свої поезії, а Павло Добрянський гумор читав. Жінка Голійчука, секретаря райкому (він з Медині) добре підготувала свято з піснями (відновили галицькі гаївки), уривком з "Наталки-Полтавки", з танцями, поезією і багатьма піснями. Оце, що ми робимо по школах, через 10 років дасть добрий урожай. Росте відважне покоління патріотів.

 Цікаво, що на третьому році нашої праці заворушилися робітничі колективи. На заводі ТОС (тонкого органічного синтезу) виступали Добрянський, Дорошенко, Смоляк (афішували, що я виступатиму) і було багато запитань. Питали, доки сидітиме Лихачова; коли відновлять уніатську церкву й багато різних інших запитань було.

 х х х

 В Галичі я наслухався цікавих історій про Жуковського. Цей недоучка, морський чи сухопутний старшина, був першим секретарем Більшівцівського райкому. 30 жовтня 1961р. Сталіна винесли з мавзолею, а в грудні студеного зимового вечора районне начальство-актив зібралися, аби скинути з п"єдесталу пам"ятник вусатого кавказця. Особливо було прикро, коли Сталін був з Леніним (парні скульптури). Скидали обидвох. У Більшівцях пили всі активісти. Підігнали трактор. О третій ночі закинули линву на шию вождеві (робив це перший секретар комсомолу).Трактор шарпнув, голова відлетіла, а постать лишилася на п"єдесталі. Ще шарпнули, і Сталін злетів. Потягнули й розбивали ідола кийлами. Жуковський лиш тільки керував цим.

 19.ХІІ.1988.

Миколая. Хмарно й важко. Жінка з Лесею вчора їздили до Вікторова на празник. Автобуси не ходили, лиш один рейс пустили (кінець року, економія пального, огляд хору шоферів). Верталися машиною Василевого родича.

 Серед міста я бачив велику бійку. Билися хлопці з хлопцями. Спочатку помордники були, потім кулаками під дихало, нарешті били ногами. Люди байдуже дивилися. Їх так було багато, і така люта бійка йшла, що я не ризикнув пхатися, щоб не дістати ножем. Кинувся до телефону і викликав міліцію. Приїхали машиною, але кинулися ловити забіяк тільки тоді, як я крикнув на них, бо й сам був готовий допомогти. Розбіглися, але двох зловили. Це був єдиний вихід - виклик міліції, бо одного били лежачого ногами і могли вбити.

 х х х

 У Києві відбулася нарада представників неформальних об"єднань. Йде створення народного фронту. 27-28 січня в палаці "Україна" нарада представників. Мене, кажуть делегати, ввели до організаційного комітету народного руху України. Тепер уже Щербицького прямо називають катом, русифікатором, гнилим болотом, але він не думає йти з посади.

 Вчора по телевізору показали могутній концерт "Роде наш". Львів"яни привезли вертеп до Києва і всю вертепну виставу з колядками "Бог предвічний", "Небо і земля", з жидом, ангелом, царями й пастушками передали на республіку разом з іншими творами. Братунь виступав теж. Люди вражені й піднесені. Не вірять, що таке можливе в наш час. Гомонять люди, перелякане кодло функціонерів, які давно вже втратили національну гідність і гордість.

 У прибалтійських республіках відкривають українські школи. Наступає нове пробудження народів, і ми, українці, не повинні бути позаду. Діяти!

 20.ХІІ.1988.

Відсвяткували ми 50-річчя Яновського. Непогано говорив про нього Богдан Бойко, сам Микола міг краще промовляти, якийсь тисменицький хлопець прочитав новелу його, а ось Маланючка Оксана, жінка його теперішня, організувала концерт. Співали бандуристи, учні музучилища колядували, студенти педінституту співали, Марія Бабій поклала Миколі на голову лавровий вінок і на шию шнурок перцю (намисто). Ми з Добрянським сміялися, що заслужив Микола, коли ходив до неї на кавалєрку...

 х х х

 Тефонував у "Карпати". Запропонували мені видати двотомник до 50-річчя. Я кілька днів оформляв документи. Відіслали до комвидаву, а звідти відповіли, що не "Карпати", а "Радянський письменник" планує видати мій двотомник. Івана Чендея двотомник теж у "Радянському письменнику" вийде. Завершують читати коректуру "Галицької брами" й передають цензору. Якраз переносять мої поправки. Книжка велика, підходять свята, затримається вихід моєї книжки.

 х х х

 Нам досі не дали дозволу з облвиконкому на створення Товариства рідної мови імені Т. Г. Шевченка. Місяць відлежав документ у Лихачової, а сьогодні - нема Статуту. Подав Добрянський Статут. Далі дозволу не дають. Хотіло Товариство "Рух" провести антисталінський мітинг - заборонили. Проведіть спочатку антигітлерівський мітинг - аргумент.

 х х х

 Був на малій педраді в школі. Зібрали два дев"яті класи разом з батьками. Нарікають, що дев"яті класи уступають десятим. Жінку з Лесею послав до театру, щоб подивилися "Тіні забутих предків", а ми з Тарасом слухали разом, а потім тільки батьки з учителями радилися, що з дітьми робити. А діти ростуть і характер мають...

Засідала наша приймальна. Після прийому нових кандидатів до Спілки з Опанасюком поїхали до "Веселки". Нас ввели до редакційної ради видавництва. Примусили виступити. Я говорив про те, що майже не видають фольклор, особливо легенди, ігри, пісні, казки, що треба видати все те, що про нас говорили колись зарубіжні історики, мандрівники, письменники...

 Поїхав до видавництва "Радянський письменник", впорядкував рукопис книжки "Дараби пливуть у легенду", а працю про "Слово" забрав, бо хочу сам відредагувати й передрукувати. Тоді пішов до університету. Студенти-журналісти запросили Плачинду й мене. Тут, в університеті, почалося неспокійне життя. Створилася "Громада", "Меморіал", видають "Дзвін". Дихнув свіжий вітер у стіни університету. Особливо цікавий виступ проти військової кафедри, де виставлено було пікети, вимагали не прикликати до армії, закрити цю кафедру і т. д. Драч на пленумі захищав студентів. Особливо розгорілася зацікавленість Биківнею, де енкаведисти розстрілювали й хоронили розстріляних під Жовтневим палацом.

 6.ХІІ.1988 р. 

І вчора, і сьогодні читаю верстку роману "Галицька брама". Добрянський навозив меблів, спілчанська хата стала затишна. Правда, деякі старі меблі він забрав собі, але хай... Я вже знаю, як то нелегко діставати і звозити все. Ми з Бойком і Дорошенком розвантажували з машини й складали шафи.

 Приходив якийсь підозрілий тип у кожусі. Сказав, що з Глибівки Богородчанського району, що "з релігійним питанням". То, безперечно, провокатор, бо напроти будинку стояв ще один тип (очевидно, що обидва з КДБ). Ще й запропонував написати релігійне клопотання. Я його до хати не запросив, а пальцем показав на того кадебіста в чорному плащі, аби він йому написав і порадив, до кого звертатися "з релігійним питанням".

 Після того, як прозвучало у виступі П. Мовчана: "Ось ми говоримо про мову, а Пушик каже, що в Івано-Франківську партійна конференція пройшла російською", Кравчук з ЦК потелефонував до нас, у обком. Тепер тут перекладають поспішно доповідь Посторонка з російської на українську. Після мого виступу в автопарку водії запротестували проти проведення політінформацій та зборів російською. І вирішили мене купити напередодні конференції. Для виступу шукали матеріалу, мабуть. Ось і підіслали "з релігійним питанням". Свинота!!!

 х х х

 7.ХІІ.1988

Зустрів підполковника Мантолу. Він з курсантами школи міліції був у Чернівцях. Кинули пригашувати мітинги. Заступник міністра внутрішніх справ був там. У виступі звинувачував Баранова ( з міністерства охорони здоров"я), місцевих і пресу, особливо "Молодий буковинець", де лиса дитина на тлі Чернівців. Створили групу провокаторів, яка била вікна й вивіску розбили. Зайняла міліція облвиконком. Заплювали все. Чиновники принишкло сиділи в кабінетах, а потім Євдокименко (?) (перший міськкому Чернівців) у виступі дякував, що навчили, як треба працювати (тобто міліція навчила). Смішно, страшно, нікчемно. Люди сміються, що від талію, який у бензині, чотири рази мили Чернівці. Тут діє підприємство, яке переробляє плутоній - кажуть. Начебто сидить шофер таксі, який уночі бачив, як солдати в костюмах протихімічного і протирадіаційного захисту дезактивацію проводили. Там, де були поруділі дерева, їх вояки зрізали й зробили майданчик для дітей. Сталося щось жахливе...

 х х х

Добрянський каже, що з Дорошенком виступали в Новиці Калуського району. Начебто в Петранці Рожнятівського сталося таке: голова сільради шукав способу, як знищити церкву й наказав різати смереки, аби вони падали на церкву, але церква витримала. Тоді він з "активістами" увірвався до середини, стали зривати ікони й топтати. І Павло Добрянський навів цей факт.

 - Вони так душі наші топчуть своїми немитими чобітьми!

Люди ревіли аж. Люди співали на вечорі. Сидів Олефіренко, сидів голова колгоспу. Коли сказали, що треба машину, аби відвезти письменників, то голова бурчав:

 - Вони нас ганьблять, а ми повинні їм давати машину.

Хотіли Олефіренко й сільські боси провести ще якийсь захід, але люди не хотіли йти туди.

 х х х

Кажуть, що в Калуші, коли випускають з труби отруйні речовини, то птахи, що пролітають, падають мертвими.

 Сьогодні страшний землетрус у Вірменії.

8.ХІІ.1988.

Зранку крізь хмари пробивається сонце. Від понеділка вичитую верстку "Галицька брама". Учора виступав перед учителями в педінституті. Повинен був засідати в екологічній комісії з Адаменком, Яремійчуком (добиваємось інституту екології), та не відпустили педагоги. Я їм розказував про пленум і про все найгостріше. Реакція бурхлива, але сиділи й закаменілі душі, налякані тим, що робиться. Обласні чинуші намагаються зробити все, щоб ніхто з письменників не виступив. Я все ж наполіг, аби Павло Добрянський взяв слово. Продиктував йому виступ. Він каже, що й мене пропонував, але ж Пушик не делегат. Сьогодні з ним має балакати кадебіст. Про що - не знаю. Яремійчук мені уже вдруге говорить про те, що на людях Добрянський говорить про мене недобре. Це саме казала Кіліченко. Я, звичайно, все це пускаю повз вуха. Во ім"я діла треба прощати людям їх слабості. Від того, що Добрянський принижує мене, я меншим не стану, а сварка зруйнує все.

 х х х

Сталося вчора лихо велике у Вірменії - восьмибальний землетрус зруйнував багато міст. Загинуло багато вірменів. На кого Бог, на того й люди. Многостраждальні вірмени... Такого землетрусу не було 80 років.

9.ХІІ.1988.

Щодня вичитую верстку "Галицької брами". Зробили мені слайди Бусовиського святилища. Передплатив 12-титомник Шевченка, дістав черговий том Карамзіна, 15 крб. кожний том. Страшна дорожнеча. Провів заняття з літстудійцями. Ми випустили цілий розворот у студентській газеті. Дав інтерв"ю для дискусійного клубу істориків.

Сьогодні розпочинається обласна партійна конференція. Роблять усе, аби Добрянському не дати виступити. Павло вчора почав давати назад, але я ще працював над його виступом і наполіг добиватися слова. Ми не можемо програти війну за рідну мову. Вчора був концерт для делегатів. Нема бензину хліба підвезти й для лікарень нема, а кілька днів з усієї області звозили півтори тисячі артистів, і "баба Яга" Лихачова була головним режисером цього концерту.

 х х х

Страшне лихо впало на Вірменію. Землетрус знищив кілька міст і сіл. Загинули тисячі вірмен (кажуть, що 70 тис.). Учора показували руїни. Прилетів Рижков, перервав візит у США Горбачов. Він мав бути на Кубі й у Англії, але полетів прямо до Москви. Ще недавно різалися вірмени і азербайджанці, мітингували, з"явилося суворе попередження про масове звільнення з роботи як тих, так і тих національностей, а Бог наслав кару в Закавказзя. Тільки один-єдиний поштовх з-під землі - й сталося страшне й велике лихо. Там будинки будують з каміння, і можна уявити собі, скільки то людей ще лежить під руйновищами.

Вчора я запропонував Павлові провести кілька вечорів у фонд допомоги вірменам. Щось на цьому світі таке, чого не хоче розуміти людина. Якась закономірність діє. Наші предки це розуміли краще за нас.

 х х х

Дуже болить голова, бо готуючи Добрянському виступ на парткоференцію, я хвилювався, нервував і наполягав, аби він добився права на виступ, аби не лякався, аби переміг себе. І я свого добився. Мій виступ, мовлений устами Добрянського, був грандіозний. Я розумію, що його не простять ні Павлові, ні мені, але це великий ляпас всім держимордам. Не ляпас, а побиття морд Посторонку, Федорчукові і всім хруням-хохлам. Хай знає світ, що наш народ не бидло, а народ. Він має ще багато світла в душі. І ми, його совість, не раби, а борці. Ми - письменники.

х х х

Розказує Добрянський, що перед ним виступав Чернов Олександр Олімпович і російською мовою сказав, що в комітет ветеранів війни і праці йдуть листи такого змісту: "Пора письменників і журналістів саджати до кліток..."

Добрянський перед виступом сказав:

 - Я прошу в мій час не зараховувати репліку на адресу Чернова. Почекайте , Олександре Олімповичу, нехай клітки трохи провітряться.

І почав виступати. Чотири рази були бурхливі овації, особливо, коли сказав про будинок Марґошеса коло парку, де ночують функціонери або їхні жінки, а мав би тут бути літературний музей; про "істребітельниє батальйони войовничих атеїстів", які щороку направляють у райони розганяти колядників, щедрівників, вертеп і маланку, про екологію, мову... Одним словом, виступ був грандіозним. Ніколи ще не піднімали ми питання, що за 50 років Радянської влади з нашого краю не було ще ні секретаря ЦК, ні міністра, ні першого секретаря,ні іншого керівника республіканського рівня, не кажучи вже про союзний. А тепер прозвучало. І що дивно! Сологуб підтримав Добрянського за церкви й екологію і говорив українською мовою. До речі, коли Добрянський сказав, що на сором міську партконференцію провели російською мовою, делегати теж вибухнули оплесками. Проти Павла проголосувало 13 дикунів, таких як Захар"ян і Чернов.

х х х

У перерві зібралися єврейки Бабенко, Крюкова-Корсун, Жолтонозька і ще кілька, і так коментували виступ:

 - То з Пушикового кодла.

А одна чорнява жінка підійшла до Павла і сказала йому про цю "рецензію". Звіріють. Бігав навколо Павла і Шестацький:

 - То Пушик писав! То з Пушиком ви робили! Я бачив!

А вони справді бачили вчора пізно ввечері, десь об 11 годині, як ми писали в Спілці, а вони гуляли парком...

 І підходив Боднар, колишній галицький перший секретар і учорашній голова парткомісії:

 - Розговорилися тепер письменники. А колись лишень отак... За комір...

 І викрутився, неначе на катку, на лакованій підлозі й пішов... Каже Павло, що Харченко, заступник начальника КДБ, підходив і тиснув йому руку:

 - І гостро, і все політично правильно...

Молоді люди сприйняли Павлів виступ емоційно, а сталіністи казилися.

10.ХІІ.1988.

Погано спав, бо перехвилювався, чи дадуть виступити Добрянському на партконференції. А, коли виступив, то реакція області (багато знають, що написав виступ Пушик) знов не давала заснути. Я вичитував верстку. А рано-вранці пішов на станцію переливання крові. І одягли мене в маску, дали на ноги чуні з якоїсь тканини, підійшов я до віконця й дав ліву руку, бо права пише. Від серця давав кров вірменам. І багато студентів прийшло на станцію переливання крові. Трохи в очах чорніє, бо не виспався і кров здав.

 Коли ішов на станцію, то прапори червоні знімали коло пам"ятника Леніну, а коли вертався, то з чорними стрічками приспускали. День трауру в країні. Здається, що вперше такий день оголосили з нагоди лиха вірменського. Раніше траур був, коли вмирали вожді.

 Пригадую, на з"їзді письменників вірменка-секретар ЦК говорила, що наш Чорнобиль врятував Вірменію від третього геноциду, бо їхня АЕС на вулканічній тріщині. І ось сталося. Західні країни не допомагали, коли сталася аварія в Чорнобилі (боялися радіації та й іронізували в пресі, по радіо й телебаченню), а тепер кинулися допомагати. Летять рятувальні бригади з псами, які чують присипаних людей, везуть гроші, одяг, харчі, медикаменти. Виступ Горбачова в ООН напередодні землетрусу, в якому він сказав про скорочення армії на півмільйона осіб, примусив світ подивитися на нас інакшими очима. Крапелька крові моєї поможе Вірменії в горі її, крапелька крові.

х х х

Рівно 40 років тому, в 1948 році, такий же самий нещадний землетрус стався в Туркменії, в Ашхабаді. Невже є якась закономірність? Невже йде землетрус у наш бік?

х х х

 Розказує Добрянський, що був на пленумі, на якому обирали Посторонка й інших секретарів. Артеменко пішов на пенсію, а його замінив Дембіцький з Городенки. Виступав там Сологуб. На цей раз російською і заявив, що перебудова перебудовою, а піднялися різні елементи,що їх повипускали з тюрем, зв"язуються з Естонією і треба їм давати по зубах. Так і сказав. І ще сказав, що треба й нам так виступати, аби народ аплодував.

 х х х

 Виступ Добрянського був "ударом по зубах" багатьом чинодралам, шовіністам, хруням. Навіть Сологуб не стримався і на пленумі, де вже залишилося саме керівне кодло, всі "глаголили" російською, і він вимагав "давать по зубам". Оцих сологубів лякають львівські і київські події. У Львові з нагоди 40-річчя Декларації прав людини знову відбулися великі події. Вірменська трагедія розбудила народи. В нас пошта завалена посилками, люди зносять консерви, одяг, гроші. Я після донорства відходжу потрохи. В голові якийсь туман.

 Учора були в нас Косики, а ми ходили до Добрянського. Він трохи пригнічений, бо Сологуб, він на людях хоч і підтримав деякі пропозиції, та на пленумі оце "давать по зубам" стосувалося й нас, як і Чернова пропозиція "писателей и журналистов пора сажать в клетки".

 х х х

 В Рожнятові гидкий клімат. Ота Майя, яка вчилася зі мною в Богородчанах, на посаді першого секретаря райкому творить розбій. Розказують, що з помсти хтось купив кілька кавалків ковбаси і це кільце повісив Леніну на шию біля райкому. Щоб не давати цьому "огласки", кільце ковбаси з шиї Ілліча зняли, бо ж боялися, що летітимуть голови.

 х х х

Дуже багато читаю. І страшно читати, як винищували мій народ сталіністи й шовіністи. Єврейські злочини проти України. Наприкінці липня 1919 року отруїли Боженка - командира Таращанського полку. 11 серпня 1919 року застрелили в штабі Тимофія Вікторовича Черняка, командира Новгород-Сіверської бригади. 30 серпня 1919 року інспектор 9 штабу Павло Соломонович Танхіль-Танхілевич застрілив на передовій під Білошицею начальника дивізії Миколу Щорса з наказу Аролова в присутності заступника Щорса Дубового Івана, якого залякали, а потім теж убили. Ще й для підстраховки послали шофера Касо Зіновія Ароновича. Труп Щорса відвезли в Самару-Куйбишев, де й поховали. Коли добули в 1949(?), він лежав, як живий, та за кілька хвилин почорнів і розсипався.

 Жінка Миколи Щорса - єврейка Фрума Ростова. Списували все на петлюрівців. Алла Розенблюм, медсестра, була при смерті Щорса, хотіла змінити пов"язку, та не дозволили.

 Іван Цюпа зробив прекрасну публікацію. Кропив"янського Миколу Григоровича теж знищили аролови, семенови й танхіли. Який жах!

У Києві назрівають великі події. Вчора ми провели прекрасний вечір коломийки. Організатор - товариство "Рух". Приїхав Роман Іваничук (він у сестри в Коломиї), Іван Малкович, делегація товариства Лева зі Львова. Будинок культури прибрали рушниками майстрині. Зала була переповнена, всі балкони забиті, продавалися сувеніри. Цей захід провели за рахунок пожертвувань, які зібрали на святі Франка, яке ми провели наприкінці серпня. Тепер продавали керамічні сувеніри: дві пташки з написом "Українська коломийка".

І почалося. Вступне слово коротке, пісня, танці коломийського "Покуття", слово Турянської, спів і танець Чуперчука, прекрасні виступи Івана Малковича та Романа Іваничука, а ще - Юрія Андруховича, Арсенича, Шевчука, і ще, і ще. І коли вечір закінчувався, закричали із зали, аби Пушик виступив. І я теж вітав усіх і говорив про коломийку. Було то прекрасне дійство.

  х           х           х

І сказав Малкович на вечорі, що відбувся у Києві екологічний мітинг, на якому було 5 тисяч людей (нас теж запрошували, та не поїхав ніхто від нас) і на тому мітингу вирішено створити український народний фронт на підтримку перебудови. В Прибалтиці сидять Медведєв, Чебриков, безпартійного Паулса зробили Міністром культури Латвії (композитора), а в Києві збирається в середу комітет народного фронту сприяння перебудові. Це, мабуть, стало причиною тому, що в понеділок скликають позачерговий Пленум ЦК КП України. Невже допустять до створення фронту? Якщо завтра знімуть Щербицького, то народний фронт діятиме. Кажуть, що в Грузії теж виник народний фронт. А у Вірменії почався масовий виїзд вірменів за кордон. США вже не приймає, бо згідно закону можуть упустити в країну до 50 тисяч чоловік на рік. Карабах лишився в складі Азербайджану завдяки військам, але це напруги не зняло.

Еміграція, втеча...

Після вечора коломийки ми пішли на фольклорний театр, який створює Нестеренко.  Запросив багатьох кобзарів, а ще наші бандуристи приєдналися, деякі артисти з театру -  і ось дивилися і слухали ми думи, пісні, поезії. Сліпі Супрун і Приштопа, Нечепа з Чернігова й Барани зі Львова... І ще, і ще...

Наша Леся квіти носила і на вечорі коломийки, і на цьому вечорі.  Виступ фольклорного театру дивилися й слухали наші ідеологи: Новицький, Куравський і ще багато. Я до Новицького мовив:

- Оце вже справді почалася перебудова, якщо секретарі обкому на кобзарів ходять.

Файно було... Тільки перед тим, як іти на концерт, перед нашим будинком, де опорний пункт, чатував "привид" у чорному плащі (такі плащі гестапівці носили). Негласний нагляд поліції. Ми пішли на концерт, і він пішов. Гадали, що в мене збиралися організатори вечора, чи слідкували, до кого підуть Іваничук, Малкович. Одним словом, спостерігали за будинком. Здається, що й на сусідів покладено певні функції, бо якесь загадкове ставлення.

 21.ХІ.1988.              

Сьогодні Михайла. Говорили, що їде Михайло на білому коні, та цього року Дмитро приїхав, але сніг зник. Я два дні прибирав у кабінеті, впорядковував свої рукописи. Вчора, як засів за папірці о 9 год. ранку, то вийшов надвір аж о 9 год.30 хв. ввечері. Після того зо дві години ходив з Яремійчуком. Він був на конференції партійній. Хохли виступали російською мовою. Два виступи українською прозвучали, і серед них Посторонків. Іван виявився мудрішим за Федорчука, і це слово рідною мовою було йому за честь, і ще одним ударом по Федорчуку. З творчої інтелігенції не взяли в міські керівні органи нікого. За нами з Яремійчуком слідкують. Жуган на конференції сказав Яремійчукові: "Ми знаємо, що після засідання ініціативної групи про створення інституту екології ви з Пушиком пішли до бібліотеки".

  х              х          х

Розповідають, що після публікацій про Купати, енкаведисти розстріляли тисячі білорусів, 1 листопада люди зі свічками рушили з Мінська до того лісу, в якому кістяки розстріляних. І тоді власті Мінська мобілізували робітників (чи переодягли під робітників спецслужбовців), і кинули із залізними прутами на розгон свічкової демонстрації. Били. Виходить, що Купати і тепер під забороною.

                     х             х           х

Учора був другий виступ кобзарів (фольклорна вистава фольклорного театру). Вийшов якийсь чоловік під кінець і почав:

      - Добрий ранок!

Зала засміялася.

      - Ні, я не помилився. Це ранок нашого народу, який спав і тепер прокидається...

Так почав свій виступ цей чоловік.

  22.ХІ.1988.       

Нарешті вдалося добитися проведення наради з питань екології. Сьогодні зібрали приблизно 500 осіб з області. Запросили нас. Перед цим Жуган з обкому намагався вплинути на Яремійчука, щоб той виступив м"яко. Нарада, яку вів Бойчук, набирала отакої собі форми колиски. Почав заколисувати нас Соляник, тоді Манів, нарешті Хабер:

      - Буде! Зробимо!

      І тоді я не витримав, підійшов до мікрофона:

      - Не заколисуйте нас. Заколисували перед чорнобильським лихом, заколисують після чернівецького, і ви заколисуєте замість того, щоб пробудитися й вдарити на сполох. З Дністра п"ють воду 10 млн. людей. Йдеться не про мене. Я в свої сорок знаю, чим пахне поцілунок, але я хочу, щоб мої діти, внуки Посторонка, внуки Бойчука теж мали майбутнє, а його не буде при такому ставленні до природи. Землі лишилося 20 років. Це не моя думка. Це думка вчених. Та куди вже далі йти, коли будівельники в джерело, з якого живляться ставки в парку, спустили каналізацію, коли Хабер заколисує, що нові хімічні виробництва не шкідливі. Нема нешкідливих виробництв хімічних! Це казки! Хабер мав би сказати, як провалилася вулиця під землю, як загинули люди під час вибуху, як журналістів викликають до міськкому, аби не торкались питань забруднення навколишнього середовища, як викрали з редакції підшивку газет, бо в ній були співчуття родинам тих, кого отруїв смертоносний газ.

Про ТОС і Дністер.

Отак приблизно я говорив, але пристрасно і краще. Хабер почав викручуватися, Манів теж, Кучер (академік, але то пародія на академіка) почав і нашим, і вашим хвалу співати, але втрутився Климишин і нагадав Кучерові, як ще в 1974 році створили у Львові своєрідну комісію, але коли Климишин виступив проти меліорації, випрямляння річок, то його вигнали з комісії й політичний ярлик намагалися приклеїти.

       Виступав Орел з облздороввідділу, головний інженер ТОСу Беляєв. (Правда, я ще сказав про цей завод-бомбу і про захворювання в моєму селі).

       Виступив Посторонко. На диво виступив добре, підтримав мене й Климишина. А Блонському й Яремійчукові намагалися заткати пельку. Блонський узяв коротке слово, але виступав боязко. Тоді я на міґах почав показувати Яремійчукові, що він дурень (крутив коло голови), якщо не виступить, не візьме хоч три хвилини. Зрозуміло, що в три хвилини ніхто не вкладеться ніколи. І Яремійчук справді виступив, і говорив хвилин 10-15, і хоч міг виступити гостріше, але головне сказав. Навів убивчі цифри, які зібрав він і Адаменко.

       І було дуже багато запитань. Але найбільше вдарило всіх запитання Шлемка з театру:

      - Чому Посторонко ігнорує вимогою Леніна й виступав російською мовою?

     Спочатку Постронко сказав, що анонімне запитання й відповідати не буде, але Шлемко підвівся й сказав, що то його записка і він чекає відповіді.  Посторонко сказав, що він виступав мовою Леніна. І групка почала аплодувати, але більшість мовчала. Якась дама навіть викрикнула:

      - Ну й націоналіст!

      Посторонко почав писати в записничок.

23.ХІ.1988.      

Учора по радіо передали коляду "Ой радуйся, земле", в якій вперше прозвучало "син Божий народився". Після 1000- ліття християнства почалося відродження його. В Грушці відкрили церкву, закопали великий хрест, барвінком обвитий, і зійшлося багато людей (все село). Правили три священики, накидали 1500 карбованців "на Боже", були діти і навіть рядові члени партії. Ренесанс християнства на Русі?

 х          х        х

 Дуже рання зима. Вже третю ніч лежить сніг, а на завтра сильний мороз. Починається сувора зима, яка чимсь нагадує мені 1966-й рік у Підмосков"ї. Почалася ця зима занадто швидко.

 х          х           х

Прочитав інтерв"ю з Вороновим. Він спростовує, що Шелєпин і Семичастий організували переворот. Не вони ініціатори, щоб Брежнєв замінив Хрущова, а сам Брежнєв. Я гадаю, що Воронов правди не сказав. Змова плелася приблизно рік. Суслов - слуга Сталіна, слуга Хрущова і слуга Брежнєва. Йому  і довірили зачитати ухвалу. Прикро, що наші хохли такі, як Підгорний, Кириленко, Шелест самі собі викопали могилу й нам заодно. Щербицький діяв на користь Брежнєва.

     Вияснюється тепер, що Хрущова з"їли масони. П"ята колона висувала своїх. Жінка Брежнєва - родичка Мехліса, кажуть, Гришин, Громико, Соломенцев - всі оці загадкові люди в уряді робили все, щоб знищити Хрущова.

    - Його нацьковували на творчу інтелігенцію;

    - Його загітували розділити партійні комітети на сільські й промислові, обмежити селян з худобою й присадибами;

- Неврожай 1963 року й кукурудза, а ще приховування продуктів...

    Як хитро обплітали павутиною Микиту.

  х           х           х

     Репресовано й реабілітовано Хрущовим більше 20 000 000 людей. Знищено бандою Сталіна, Кагановича, Зінов"єва, Каменєва, Молотова і іже з ними - 2 000 000 дітей. На Україні в 1934 році - 193 члени і кандитати в члени Спілки письменників. До 1937 року знищено і репресовано більше ста. 40 000 генералів й офіцерів знищено. 47% шкіл, але в них всього 24% дітей. У Харкові, Ворошиловграді, Одесі, Чернігові, Сумах, Кривому Розі, Запоріжжі, Криму нема жодної української школи, нема дитячих садків, ясел.

    Русифіковано всі вузи, технікуми. Нарком освіти УРСР О.Шумський у 1927 році довів число шкіл з українською мовою навчання до 78%, а технікумів - до 39%. Він наполіг, щоб зняли Кагановича.

     У СРСР - 1 млн. сиріт. З них 321 000 дітей у дитячих будинках, що складає 22% союзного показника, коли населення України - 18% від союзного. Покинуті матерями 6,5 тис. По країні 25 дітей на 1000 помирає від раку.

   В будинках для перестарілих на Україні - 50 000 (старі і інваліди).Злочинність росте. Третина шлюбів розвалюється: 200 000 лишаються напівсиротами. ...Прекрасна , співуча, милозвучна мова, яка вважається другою в світі після італійської, в устах шмаркатих національних поліглотів стала "провинциальным наречием".

      Пишуть про "утечку умов", а скільки з України повтікало через те, що невиносима атмосфера.

      Безликі українські театри. Всі однакові, у всіх репертуар один. На початку ХХ ст. шовініст-реакціонер, що називався ще й драматургом і театральним критиком, писав у своїй книзі "Хохлы и хохлушки": "... когда читаешь произведения малорусских драматургов, то поражаешься отсутствием оригинальности даже в языке. Он необыкновенно беден и явно переведен с русского, так что добросовестные хохломаны должны допустить, что или сходство двух наречий - велико- и малорусского - так близко, что оба они не что иное, как один и то же язык, или, что малорусские драматурги думают по-русски и в уме переводят русскую мысль по-хохлацки. Это объясняет и появление множества сочиненных слов, единственно для того, чтобы речь была менее похожа на русскую. Мы, например, не понимаем, почему у г. Кропивницкого "поцелуй" називается "поцилуй, у г. Старицкого "поцилунок"?

       Отакі тепер думають Сєдворіни.

  х            х          х

   Харківський театр ляльок їхав на гастролі в Краків і для польських дітей підготував виставу польською мовою, а в Харкові, на українській землі, цей же театр грає виключно російською.

  Репресії в часи брежнєвсько-сусловської мафії були дуже й дуже значні. Удар по українській інтелігенції нанесено зловісно, дико, підступно, а якщо підрахувати всі втрати, то можна вжахнутися. Як тільки зняли Хрущова, то його не торкали, а вдарили по нас.

     1.Згоріла Академічна бібліотека.

 2. Знищено сотні й тисячі церков, каплиць, хрестів.

І ніхто ніколи не підрахує скільки знищено свободолюбивців.

4. Посаджено в тюрми Калинця, його жінку Ірину, Т. Мельничука, Гука, Ребрика, Василя Рубана (6 років), Дзюбу, Гориня, Мороза (двічі), Заливаху, Базя, Сеник.

Багатьох заарештовано, як он Гелету, Косіва, Коровая і ще, і ще. Завербовані.

5. Дуже багатьох виключено із Спілок, вигнано з роботи, не друковано, замовчувано, вигнано з великих міст; багато спилися, багатьох побито, вбито, повішено, втоплено; виключено з партії Василя Голобородька, Качіра Григорія.

                  х         х           х

     Мене ввели до комісії по відзначенню 125-річчя від дня народження Ольги Кобилянської. Чернівецька тривога (облисіння дітей) довели до того, що забули про ювілей і комісія створена в пессій голос (27. ХІ. 88р. уже ювілей). Нічого не встигнеш зробити.

                 х             х            х

      Триває обговорення нових поправок до Конституці СРСР, проекту виборів. Для союзних республік - закабалення нові закони. А тим часом і шумить, і гуде в Прибалтиці й на Кавказі. Знекровлена Україна ще спить, але є вже багато молодих людей,які дістають відвагу і шукають, що робити. Я вірю, що скоро здригнеться моя земля від вибухів і сама почне рухатися.

                  х          х            х

     Привезли мені з Чернівців кілька номерів "Молодого буковинця" і саме той, де є облисіла, заплакана дитина, голова якої в смогу заводів і ще якихось будов, хмар, димів. Саме цей номер Качаловський, голова республіканської комісії, кидав в обличчя першому секретареві Чернівецького обкому. Отак, це перебудова!

   27.ХІ.1988.             

Поїздом заїхав до Києва. В дорозі записував народні пісні. Одразу ж подався на нараду кобзарів, яку вирішено назвати першим з"їздом кобзарів України. Прибуло 47 кобзарів і багато гостей, серед яких був і я. Погода "хляпова", сіро і сиро. Знімали нас на кіно. На вечір добрався до Ірпеня, одну ніч ночував у верхньому корпусі, а потім перебрався в нижній.

  28.ХІ.1988.                

Сонячно. Тарас Салига в Ірпені й багато моїх знайомих. Деякі вибиралися, щоб дати нам "життєвий простір". Я поїхав до Києва, побував у "Сяйві" (накупив книжок), в Білаша був. Зустрів там Павличка. Разом з ним рушили до Спілки, зустріли Братуня, що приїхав на пленум. Наслухався від Братуня й Павличка різних новин, а вони мене слухали. Завернули до кав"ярні. Перед цим я був у "Молоді", де подав рукопис нової збірки "Галич". Тут цікаві хлопці. Правда, Маруга скаржився, що євреї вигризають його з "Барвінка". В Спілці я забрав читати книжки наших "абітурієнтів" (кандитатів до Спілки), заскочив до Академії Наук, випросив деякі старі книжки й вернувся в Ірпінь. У Києві важко побувати всюди, де треба. Розкидано все.

29.ХІ.1988.             

Похолодніло. Падав сніг. Поїхали ми на пленум Спілки. Салига соромився їхати, але я його потягнув. З"явилися Іваничук, Перерва, Опанасюк, Керекеш, Чендей, Лубківський  (Добрянський раніше приїхав). Пленум був сильний. Нарешті ми добилися, що в Чигирині не буде АЕС і каналу Дунай-Дніпро не буде.

      Київ шумить. На екологічному мітингу створено ініціативну групу народного руху. В ЦК сполошилися й лишили тільки членів парткому в групі, але письменники зібралися вдруге. Гомонять про Грузію, яка вимагає від"єднання. Студенти тут голодують, відбуваються демонстрації, гомонять про Азербайджан, Вірменію і Карабах, про Прибалтику. Кажуть, що Щербицький попередив Горбачова про змову проти нього. Коли з"явилася в "Сов. Росии" стаття, то за нею стояли сили, які готували переворот. Тому й сидить Щербицький. Сидить і міністр охорони здоров"я Романенко. Жінка Щербицького і його жінка - сестри. Щербицький свою тещу поховав на Байковому цвинтарі в ряду почесних людей ще й з білого мармуру пам"ятник поставив. Хоч "ура" кричи! Але якщо він попередив Горбачова про змову проти нього, то дещо можна йому простити. Пленум Спілки був гострий і сильний.

     Увечері показали нам сильний фільм "Поріг". Шовкошитного  я захищав на приймальній і не помилився. Роман Сергієнко і він зробили фільм-звинувачення. Я не знав, що загинула вся зміна в Чорнобилі, коли стався вибух, що Славутич у зараженій зоні, що міліція ходила в распіраторах, а діти грали у футбол. Я плакав, коли дивився фільм. Плакав, що ми такі нещасні, обдурені, принижені, що ми миші, над якими експериментують.

  30.ХІ.1988.         

Ураган на Тернопільщині, буря в Києві й буремний пленум. Павличко, Драч, Жулинський, Мушкетик, Мовчан - будителі. Підлий Довнар почав молоти всупереч. Мені жаль було Новиченка, який перед нами каявся в своїх гріхах, і очі його блищали страшним блиском, а його, академіка Леоніда Новиченка, зганяли з трибуни оплесками й тупотінням ніг. Таке ж чекало Кравчука з ЦК. Тут і я не стримався і виступив:

    - Чи не скаже тов. Кравчук, де ті марсіяни, що на одну-дві вулиці в Чернівцях наслали дощ кислотний?

 Я вимагав комісії екологічної у верхів"я Дністра, він сказав, що скоро буде об"єктивний висновок комісії. Але висновку не буде. Один з членів комісії шепнув моєму товаришеві, що в Чернівцях не талій, але плутоній. Стався викид, чи вибух плутонію. Солдати дезактивацію проводили. Але й тепер миють місто. Брешуть! Брешуть! Брешуть!

      У Білорусії били мінчан за те, що пішли на Куропати вшанувати пам"ять убитих, розстріляних енкаведистами. Подібне щось було у Чернівцях, 20 000 вийшли на мітинг. Тоді між людей кинули групу провокаторів. Ці провокатори розбили пляшками вивіску на облвиконкомі й побили вікна. Мітинг кваліфікували, як безпорядки.

       У Білорусії, протестуючи, покінчила життя самогубством народна поетеса Євдокія Яніщиць. З протесту.

Читав у "Правде" про чернівецьку трагедію. Коментар Чазова, міністра охорони здоров"я СРСР. Каже, що лисіють світлоокі, русяві й біляві, слабенькі діти віком до 14 років. Звалюють на кислотні дощі, які з талієм. Талій випробовували для стрижки овець. Та чи так це? Діти стають збуджені, виникають галюцинації. А діти приходять зі школи й розказують, що двоє дітей облисіли в Надвірній. Є випадки і в Івано-Франківську. Вчора я телефонував на радіо, аби дали повідомлення й інтерв"ю із завідувачем облздороввідділом. Боднарчук пробував, але нічого з того не вийшло.

                 х           х             х

Разом з Дорошенком виступали перед продавцями. Для людей відкриття те, про що ми говоримо. Йде праця умів. Ніколи ще не працювала так розумово машина нашої держави.

                х           х             х

Дивно, але факт, що російські письменники, які групуються навколо "Нашого современника" шукають підтримки серед українців. Про це засвідчує київська зустріч. Коротич в "Огоньке" намагається показувати трагедію партійних функціонерів, а не трагедію народів, яку створювали функціонери. Судити треба не Сталіна, а сталінізм, троцькізм і всю злочинну зграю. Коротич нині майже глава п"ятої колони, яка діє і в "Литературной газете".

                х                х              х

Відіслав статтю в "Известия" про екологічну обстановку в нашому регіоні. Як безбожно брешуть міністри Чазов і Романенко в пресі, по радіо і телебаченню! Кажуть, що кислотні дощі викликали отруєння талієм у Чернівцях. А "Прикарпатська правда" пише, що хвороба спалахнула (117 дітей) тільки на одній вулиці у Чернівцях. То невже кислотний дощ падав лише на одну вулицю у Чернівцях? Ну й ідіоти! Я сьогодні говорив про це на зустрічі.

 12.ХІ.1988.        

 Газета "Вперед" надрукувала мого "Сталініста" і ще два вірші. Турелик злякалася друкувати, а Гордієнко дав.      

Сьогодні партійна конференція в Тисмениці. Уявляю собі, як делегати читають мого "Сталініста". Розказував Гордієнко, що погоджував мою добірку в райкомі з Миколою Іликом. Був там голова райвиконкому Петрів. І почав отой Петрів про мене і сяке, і таке. А Микола Ілик сказав:

      - То мій друг Пушик. 

               х         х             х

    Приїхав з Чернівців Стрихович. Привіз дочку до Желізняка (вона семикласниця), щоб не облисіла, як інші 120 дітей. Розказує, що комісії міняють одну за одною, щоб заплутати все. Зупинили філіал Київського заводу. Дітей  дозволяють вивозити. Почалося облисіння 6 серпня 1988 року. Особливо у видолинках. Талій фіксують до 53 см висоти, тому й діти швидше хворіють. Почали лисіти ті євреї, які виїхали до Ізраїлю. Їх тепер не пускають до жодної країни, поки не виясниться, яка хвороба, чому виникла. Найрізноманітніші вигадки. Приїхала з Москви головний терапевт Союзного Міністерства. Виступала по телебаченню:

     -   Вот мамалига из салом. Хорошо давать детям. Я ела. Меня угощали. Понравилось.

     Сміються з дурепи в Чернівцях, але сміх цей крізь сльози. Філіал Київського інституту твердосплавних металів. А вчені (Яремійчук) кажуть, що, очевидно, був витік отруйних газів. Військові винні у цьому. Та невже то в нашому Делятині зберігається бактеріологічна, ядерна зброя і отрута? Невже з літаків (форму носять авіаційну) мають розсівати на голови те, що в горі Довбушанці, що на території села Лугів. У Лойовій теж облисіли мати і дитина. Невже в зоні сталося щось страшне, і вітер поніс на Чернівці, або з Прутською водою потекло? Нервово-паралітичний газ чи рідина якась??? Тому й крутять, тому й брешуть, тому й... О, Господи! Що тільки не роблять з нами? Нервово-паралітичний газ і облисіння... Ні, це не кислотний дощ!

13.ХІ.1988.                  

Учора боліла голова, і я майже не писав, лишень читав. Був у Романа Яремійчука, доктора технічних наук. Ми з ним часто зустрічаємось, дискутуємо, і треба сказати, що після наших розмов іде Яремійчук таранити рутину. Ось і Григоренка, завдяки йому, погнали із секретаря парткому інституту нафти і газу. Вчора я набрав у нього книжок і прийшов додому. Настрій якийсь невиразний. Дуже велика зневіра у людей, а ще гнітить оте, що майже щотижня стається аварія. Хай би мене й убили, але я переконаний, що сталіністи, брежнєвці й увесь клан чинодралів використовують усе, аби скомпрометувати Горбачова. Вони навмисне організовують надзвичайні події. А проти українців продовжується геноцид: Чорнобиль, пароплав, отруєння Дністра, вибух у Калуші, аварія поїзда "Вуглик", чернівецька "хвороба", насаджування атомних реакторів, питання мови, звичаїв. Цікаво: доки триматимуть Щербицького?

                      х           х             х

Постійно студіюю "Біблію" і дивуюся з того, що наші предки не зуміли створити чогось подібного. Володимир Святославович, князь, який запровадив християнство, був великим егоїстом. Усю історію стер, усіх попередників своїх замкнув на замок забуття. А було б прекрасно, якби то ми мали історію свою священну, хоч би перелік династій. Яка велика історія лежить під каменем забуття!

16.ХІ.1988.              

Збиралися вчора в інституті нафти і газу. Обговорювали проект  створення інституту екології на базі філіалу науково-дослідного інституту лісів Карпат. Чи дасть щось, чи ні, але було нас з півсотні тих людей, які щось можуть добитися. Добре, що повернувся Адаменко з Молдавії, підключився ректор Тарасов, Кіндрачук, дуже добре виступив Яремійчук, я теж виступав. Будемо наступати. Навіть те, що в Загайполі закрили сірчаний рудник, для Коломийщини значить багато. Виявляється, що технократи одичіли повністю.

    Добився я, що 22 листопада буде обласна екологічна нарада.

Тут я уже пішов через чортів, щоб тільки розворушити сон обласних чинодралів і допомогти їм перебороти власний страх. Побачимо, як буде далі йти цей процес.

                          х          х         х

 Успішно завершилось випробування космічного корабля багаторазового використання "Буран" і ракети "Енергія". Перемога (для престижу) немала. Горбачов виступав у Орлі. Був там Лигачов (ображений і зловісний, як видко по ньому на параді й тут). Пішов Горбачов у наступ на націоналізм. У Прибалтиці тепер сидять Чебриков, Медведєв, кинули туди війська. Прибалтійські події, як і середньоазіатські, як і кавказькі, сколихнули світ. Це полум"я. І якщо вогонь хочуть загасити в одному місці, він спалахує в іншому.

Свята рідної мови, які проводяться тепер майже у кожній школі, не можуть не діяти на дітвору. Ми їздимо на ці свята, виступаємо.

                                    х            х         х

У неділю у Львові на вокзалі відбулася велика демонстрація. Тут зустрічали і давніх, і теперішніх так званих дисидентів. З"їхалися колишні в"язні. Люди вийшли з плакатами, лозунгами, квітами; кричали "ура!",несли на руках потерпілих. Львів нині - найгарячіша точка на Україні. Те, що вчора було у Львові, нині буде у нас - це аксіома. Івано-Франківськ - це не Ужгород, не Луцьк, не Тернопіль, не Чернівці. Приховати від світу те, що робиться нині в нас, неможливо.

                   х          х          х

Дорошенко, Ярош і я виступали перед учителями шкіл області. Сильна була зустріч. Після того з автопідприємства приїхала машина, і я змушений був їхати до шоферів на таку ж саму зустріч. Втомили мене оці виступи, які виснажують душу, але треба. Йде боротьба за гідність нації, за її право, за виживання, за завтрашній день. Не можемо нині спати, коли реакція сподівається знов реставрувати сталінізм, брехню, вбивства, підступність, підлість.

 17.ХІ.1988.          

Провів заняття літературної студії. Область і місто переповнене плітками про мене: що я з молоденькими дівчатками мало не бурделі завів, що мене побили два в квартирі, що мене убили, що на мене наїхала машина, що... Кажуть, що йдуть плітки з "білого дому", тобто з обкому.

                            х             х           х

 "Літ. Україна" надрукувала сильну статтю Анатолія Крима "Тривожно нині в Чернівцях". Це єдина більш-менш об"єктивна і гостра стаття. Стрихович з телебачення приїхав сюди і каже, що в євреїв сильніший інстинкт самозбереження, тому й стаття така пристойна. А в Чернівцях фактично з"їли редактора "Молодого буковинця"  Загайського, який у суботу на першій сторінці надрукував фотографію облисілої дитини і вмонтував колаж із заводських труб, стоків і всякого чорта.

Приїхав Качаловський, голова комісії, член Політбюро, і начебто ту газету кинув у обличчя першому секретареві обкому. Дали секретареві обкому комсомолу догану, а редактора вигнали чи виганяють. Приїхав Романенко, міністр охорони здоров"я; з лакованими нігтями виступав перед телекамерою. Намагалися звинувачувати членкора Товстюка, який відає філіалом інституту твердих сплавів. Брат його у Канаді, і почали шукати вини його, що диверсія. КДБ тягало. Він сказав обстежити найближчу школу. Аналізи відправив до Києва - поклали під сукно. Відправив до інституту криміналістики в Москву. З Москви був Баранов. Сказав, що мафію чернівецьку не переможе і поїхав.

У Бричанах (райцентр молдавський) облисіли теж четверо дітей. 

 18.ХІ.1988.              

 "Літературна Україна" така цікава газета, що неможливо її не читати.

Говоримо про велич. Для мене справжня велич - це самовіддана праця і любов до Батьківщини. Патріотів є немало, а робітників - одиниці. Це слова П.Грабовського про Б.Грінченка, який став носієм духу Т.Г.Шевченка, але його в народу намагалися вкрасти, кинути в забуття. Борис Грінченко прожив стільки ж літ, як і Шевченко, - 47.  Іван Миколайчук зіграв Кобзаря в кіно і теж прожив 47 років. Я не знаю, чи ще в якомусь народі випалювались таланти так ,як у моєму. Україну намагалися зробити пустелею, але вона така багата, що це зробити неможливо.

  х          х              х

У Києві був великий екологічний мітинг. Запрошували і нас. Я не поїхав, бо фізично не можу всюди бувати, а братчики й сестрички не захотіли їхати. Розказують, що був плакат "Хіросіма,  Нагасакі, Чорнобиль...", але порадили зняти. Через тиждень поїду до Києва. Там багато назріло різних подій і заходів.

                   х              х               х

 Не знаю, скільки правди в розповіді Кирилюка Грицька, але вчора він мені розказував про Гука. Гук був учителем у Іваниківці (тепер Тисменицький район). Добився, що встановили, чи хотіли встановити погруддя Кобзаря. Зібрав гроші. 150-річчя Шевченка. Все начебто йшло добре. Хрущову дали Шевченківську премію, та проти нього Шелєпін уже снував змову. І стався переворот.

 І почалося "полювання на відьм". Якась учителька написала на Гука-вчителя донос, що той збирав гроші на пам"ятник Шевченкові, запрошував Кирилюка на зустріч і в автобусі вів з Кирилюком націоналістичні розмови. Каже Грицько, що Гукові мали дати 5 років, а дали 2,5. Він відсидів півтора й повернувся. Але вчителем вже працювати не міг, не дозволяли, і пішов на  приладобудівний завод ("Геофізприлад").

                 х             х               х

 Суспільство (верхівка) поділено на два табори. До чиновників зневага з боку всіх верств населення. Володарює умами народу творча інтелігенція. Ми чиновників називаємо бюрократами, а вони нас - демагогами. На виступі в облвиконкомі скажу: "Шановні бюрократи і демагоги! Треба рятувати землю".

Почалися задушні дні. Мали маму виписати з лікарні, і ми з братом понакуповували цукерок, квітів, я набрав своїх книжок і пороздаровували медперсоналу. А маму ще не виписали.

 В "Правде Украиньі" страшна публікація про невідому хворобу у Чернівцях, від якої діти до 14 років лисіють, відмовляє вестибулярний апарат. Захворіло 97 дітей, але смертних випадків нема. Велика кількість медиків з"їхалися до Чернівців, щоб встановити причину епідемії. 

х                    х                   х

     Цікавився в медиків, чи дійсно в Румунії стався ядерний вибух. Не знають. Сказали, що викид ртуті був у Румунії. Про атомну катастрофу начебто повідомили зарубіжні радіостанції. З"явилась версія, що румуни хочуть позбавити нафти, яку почали добувати наші на Буковині, й підривають ядерні заряди, стався викид. Нічого конкретного.

2. ХІ.1988.       

Погідно й тепло, хоч учора пролітав сніг. Щодня бігаю до матері у лікарню. В книгарнях розпродали мої книжки; ще тепер дістали збірку пісень і днями почнуть торгувати нею. Болять ноги. Дуже багато запрошень на зустрічі. Вибірково ходжу. Уже добралися до мене, як до керівника літстудії педінституту, і шарпають. Виходить, що за 50 карбованців я повинен відпрацювати 39 годин щомісяця. Розумію, що це зачіпка, аби вижити із цієї маленької роботи, щоб ізолювати від студентів. Те, що студентський клуб організував виступи Стахіва, Коника, а тепер хотів надати сцену Олесеві Берднику й Василеві Литвинові, викликало страшну реакцію. Почалася перевірка роботи обкому профспілки працівників культури, студентського клубу, докопалися й до мене. Побачимо, що робитимуть далі. Кононенко, теперішній ректор, - це реакціонер. Пропагує російську мову, постійно картаючи всіх і вся за діалектизми, оголошуючи постійну війну діалектам. Начебто не діалекти - криниці для поповнення мовної ріки і українського моря.

                      х           х             х

 Хоч заховайся кудись. Додому вриваються: "Виступи в нас!" Ходив на зустріч з журналістами західних областей, які навчаються у комсомольській зональній школі. Профспілкові голови тягнули на курси, але я не пішов. Сил уже нема, вигораю. Але треба говорити людям, щоб інакшими були. Від цих людей багато залежить.

      У "Молоді України" Волох дав повідомлення про масове захворювання в Чернівцях. Уже 97 потерпілих. Я написав листи київському прокурору і чернівецькій комісії. В Києві судять сім"ю, яка нібито отруювала дітей талієм. Я гадаю, що це дурниця. Злі люди напатякали, а слідчі душу виб"ють.

      Я написав, щоб шукали причини в Делятині, де військова зона, в Коломиї (Загайпільський сірчаний рудник), заборонили будівництво нових заводів у Калуші, перевірили наш ТОС, Стебник, Калуш; заборонили вивозити відходи з очисних споруд на поля. Не знаю, що буде. Але два листи я написав.

  3.ХІ.1988.        

Іде зима. На півночі України вже ожеледиця, а в нас - сильні вітри. А в Чернівцях страшна паніка! Невідома хвороба, коли (кажуть, що за одну ніч) повністю лисіють діти; осипається з них волосся, як листя з дерев. Буковинці позабирали зі шкіл учнів, порозбігалися, немовби під час Чорнобильської аварії. Нова біда впала на мою землю! Геноцид проти українського народу.

                         х        х         х

       Учора в кав"ярні "Юність" я промовляв перед директорами шкіл західних областей. Говорив про мову рідну, про культуру, закликав садити дерева, боротися за чистоту природи. І читав поезії. Коли читав "Сталініста" (цей вірш має великий успіх), то надбіг міліціонер знизу. Там є слова: "Вина! Вина! Вина!". Він подумав, що хтось напився і кричить до офіціанток, або злякало те, що я критикував Посторонка за комарівські заводи, за Лімницю і Калуш.  Біг! А я кажу:

   - Прошу! Прошу, товаришу міліціонер!

Він зупинився під регіт директорів шкіл. Я продовжував читати поезії. А потім мене оточили директори шкіл, і кожен грав з себе патріота і т.д.

                         х          х          х

      І ще одне велике відкриття подарувала Галицька земля. В Пітричі Томенчук і Лукомський Юрко відкопали ще одну невідому церкву-ротонду. Дві церкви за один сезон відкрилися в Давньому Галичі: в Царині під Винницею (винниця - виногардник, так і тепер кажуть на Закарпатті) - Іванівська, а на Пітричі - Петра і Павла. Круглої форми церква. То велике відкриття. Жаль, що сніг почав падати, жаль...

                        х          х              х

       Бурлить Львів. Почалися задушні дні, і вчора ціле місто зі свічками ринуло на Янівський цвинтар, де священики правили молебні за січових стрільців. Начебто Ростислав Братунь виступав там і говорив про славу України й героїв України. До Львова начебто стягнули війська. Народ співав, говорив, плакав. І хоч шовіністи шиплять, доведеться йти на поступки, бо повторення репресій неможливе. Я не вірю. Може бути прикручування, але народ ніколи не простить злочинів катам, не стане на коліна, не залякати молоде покоління. Гримить! Нова доба наступає! Колоніальна система вижила себе, імперія дала серйозні тріщини. Я прочитав програму Народного фронту Латвії, яка опублікована в російськомовній партійній газеті. Така подія не може не вплинути на Білорусію, Україну, Литву та й на інші республіки. Якщо піднімаються цілі народи, то це вже дуже серйозно, і тільки сліпець може сидіти в норі і мовчати.      

 5.ХІ.1988                   

Учора був теплий день. Завершили друкувати "Славетного предка Кобзаря", і я відіслав газети до Інституту літератури, до "Вітчизни" і Роману Федоріву. Гадаю, що котрийсь журнал надрукує. Наливайко з Києва прислав "Вітчизну" і "Мовознавство", де є його статті. Він був на моєму вечорі в Києві, коли я виступав про "Слово".

                          х            х              х

 Надворі мороз, сонце й мало снігу. Тарас пішов до школи. Багато читає. Василь Глинчак повернув зі Львова, їдучи до села Парище. Я йому подарував книжки. Передав і Мирославу Скочелясу. Розказують, що влада Львова дала дозвіл на проведення відправи на Янівському цвинтарі. Прийшли львів"яни, священики; виступали Р. Братунь, Р.Іваничук на мітингу коло могил січових стрільців. А ось товариству Лева на проведення зборів дозволу не дали. Пам"ятник Іванові Франкові стоїть у риштуваннях, щоб не допустити мітингів. "Ремонт і реконструкція" пам"ятника. Цікава деталь, як на характеристику епохи. В Польщі не справилися з робітничими виступами в Ґданську, то закривають судноверф. А пам"ятник І.Я.Франкові не закриєте, панове. Не заселять поки що будинок, який вибудувало собі начальство на Ватутіна в нас.

 Не випускають Макара, якого заарештовано у Львові на мітингу за те, що вимагав пам"ятника бандерівцям. Кажуть, що він з Бойківщини, цей вусатий Макар.

                          х            х              х

       Зустрів Попова з педінституту. Розказує, що 12 молодих викладачів написали до обкому листа з протестом, що начальство побудувало собі палац на Ватутіна, а 18 тисяч сімей чекають на квартири. Сьогодні до ректора приїхав заступник голови облвиконкому Капітанчук. Почав умовляти Шатохіна, Попова і ще когось там, аби схаменулися, не писали вище. Ректор теж вмовляв, а парторг мовчазно підтримував молодь. Коли збирали підписи, то В. Грабовецький і ще багато викладачів не підписали листа. Злякалися. Шатохін, Попов - революційні хлопці, бо їм ніхто не повісить ярлик націоналістів.

      Хтось кинув камінь у вікно будинку начальницького. Викладачі нарікали і на обком, що вибудували такий величезний будинок для себе. Йшла гостра суперечка в ректора.

      Попов пропонує створити народний фронт для боротьби з бюрократією. Назрівають великі події.

                     х            х            х

      Сьогодні виписали маму з обласної лікарні. Я роздаровував лікарям і медсестрам квіти, книжки, цукерки, поки мама переодягалася. Привів додому. Спала мама, поки не приїхав Богдан з жінкою і дітьми. Мама рвалася до села. Я відпустив. Все одно доведеться везти до Львова на операцію. Страшно. Болить серце і в мене. Хай мати побуде декілька днів у селі, хай відійде, а тоді вже хай доля диктує і Бог. Треба зважитись, щоб жити, та щось зупиняє мене.

  7.ХІ.1988.       

Пишу книжечку для товариства "Україна". Писав учора до полудня, а тоді вийшов у місто і побачив у самому центрі між поштою і переговорним пунктом багато людей. Там стояли дві великі тумби, обклеєні вирізками з газет: про екологію одна, а друга про мову рідну з віршем Дм. Павличка "Моголи". Були й два гасла - "За державність української мови!" і "Не допустимо безглуздя (чи загибель) Калуша!" Другий лозунг треба уточнити. За столами сиділи члени товариства "Рух" і збирали підписи. Людей було дуже багато. Перелякані енкаведисти-алкоголіки: "Да, тысмотри, что требуют". Я поставив свій підпис ще перед виступом Бердника і Василя Литвина. Там теж ішов збір підписів. Товариство "Рух" зрушилося і діє. Тут було багато різного люду. Леонов фотографував. Цікаво, що Франківськ відразу підхоплює естафету після Львова. Там товариство Лева, а тут "Рух".

      На четверту годину під"їхала машина з Крилоса, і я з Фіголем поїхав до його села. Ігор Коваль організував там чудовий вечір, де ми мали бути головними заводіями. Зрозуміло, що маючи машину, я не міг не загітувати хлопців звернути вправо. Через Козину поїхали на Пітрич, бо там, на горі, де живе Чаграк, Юрко Лукомський і Томенчук натрапили на нову церкву. Кажуть, що церква ця ротонда, тобто кругла. Ми, звичайно, полізли на Пітрицьку гору, побачили Чаграків город, перехрещений навхрест ровами-зондами, оглянули поховання й зонд. Покликав я Чаграка, який колись приїжджав до мене зі своїми п"єсами. Тепер він читав мені свої вірші й кликав нас на обід, але ми з Михайлом Фіголем подякували йому (відмовилися). Оглянули глибочезні яри-укріплення і зійшли до дороги. Найбільше, що мене вразило, це те, що в Пітричі храм на "Зеленець" (Свято Божого тіла, 9-ий четвер). Зеленець - це чисто язичницьке свято, дохристиянське, і Дмитрія тут святкують. А Дмитро зв"язаний з Деметрою. Церковця маленька під черепом червоним унизу, під горою, а не на горі. Колись церква стояла на горі. Сказав мені Чаграк, що, за переказами, ще одна церква (кругла) стояла в углі, тобто в Усті, де Гнила Липа впадає в Дністер. Треба сказати Лукомському Юркові, аби там копав, бо вчора з Лукомським ми й не поговорили.

      До Крилоського будинку культури зійшлося жителів з чотирьох сіл (Крилос-гора, Підгородь,Четверки й Комарів). Спочатку промовляв Михайло Фіголь, тоді надали слово мені. Говорив і прозою, і віршами. Читав "Золотий Тік", "Сталініста", "Кагановича",  "Виставку собак", "Файні люди", ще деякі твори. Абсолютне злиття з аудиторією, увага. Пробудження і вибух овацій.

      Юрко Лукомський демонстрував слайди своїх розкопів, розповідав про давні церкви. Після того школярі показали дві інсценізації про Осмомислову сім"ю, яку за романом Федоріва написав Ігор Коваль, і за романом Загребельного "Роксолана" (вчителька написала). Співали школярі й сільські співачки. Є у Крилосі Ганна Григорівна Сорочинська (Маланій), яка підготувала виступ сільських співачок у формі вечорниць. Коли вже вечір закінчувався, я попросив заспівати ще й весільних. І заспівали всі: і сцена, і зала. І сталося щось таке, що раптом всі відчули єдиним організмом. Пісні виправляли душі галичанок, пісні ішли ще з княжих часів у наш день і верталися у той день. Ніхто не казав людям, що співати і як співати, і дух воскрес. Після того імпровізованого виступу в будинку культури люди оточили мене, я давав автографи, а вони дякували за такий вечір, якого ще в них не було. Тільки Михайло Фіголь шептав мені, що в залі сидить озлоблений на весь світ Михайло Бойчук. Це він не знав, де дітися, коли я читав вірш "Сталініст", бо ж через нього в Крилосі багатьох вивезли до Сибіру й заарештували при Сталіні. Коли ми виходили з будинку культури, то під будинком стали в коло крилоські хлопці та ґазди і співали своїх пісень. Співали натхненно і відважно, що аж село пливло на тих піснях. Ми повечеряли й повернулися до міста. У Крилосі я записав кілька пісень.

                     х            х              х

 В ніч із 6 на 7 листопада 1988 року семикласники СШ № 15 на шпилі костелу Св. Йосипа на Майзлях (колись це був кінотеатр ім. Горького) вивісили синьо-жовтий прапор. Організатором був на кілька років старший Віталій Гайдукевич ("Гайдук"). Пошила прапор учениця Світлана Деркач, намалювала тризуб. Віталій Сідлак, Андрій Альков та інші семикласники шнурами страхували Ігоря Дуневича, що поліз на шпиль костелу й дротом у трьох місцях прикрутив прапор. Демонстрація. Розстрілювали прапор із автомата з меншої бані костелу. Стояв. Привезли альпініста в міліцейському авто у плащ-палатці. "Мавпи". 6 дір на прапорі від куль.

                     х           х           х

Учора по телебаченню передавали мій виступ у Кіровограді. Сьогодні в Києві пройшла демонстрація під українськими гаслами і т. д.  Борис Олійник виступав з Москви, з Красної Площі по радіо і телебаченню. А тим часом усі чекають реформи політичної системи, пленуму з національних питань. Та навіть, коли відбудеться пленум, то чорні сили чинитимуть опір. Може вибухнути громадянська війна.

       Перед очима стоїть учорашня площа в центрі міста. Два кадебісти-алкоголіки.

   - Да ты смотри, что написано! - сказав менший червононосий і пальцем тикнув на гасло "Українській мові - державний статус!"

   - Ничего не вижу! -сказав вищий.

   - Да во! Во! Во! Смотри!

І переляк, і злість, і сум"яття на обличчях.

     9.ХІ.1988.   

 В педінституті виступав Новицький Євген, другий секретар обкому. Астроном - професор Климишин Іван Антонович подав записку, в якій запитав, навіщо керівництво області бере в Калуш нові хімічні заводи. Через два дні Посторонко викликав до себе Климишина й почав його сварити:

    - Ви - професор, навчаєте студентів, але замість того, щоб підтримувати нас, вносите смуту. Все вивчено...

    - Знаєте, нас уже перед Чорнобильською катастрофою заспокоювали. Я - астроном, займаюся небом. Там більше порядку, як на землі.

     І пішов з кабінету.

                        х          х          х

       Коли була зустріч в обкомі й ми атакували керівництво за втрату скромності, Посторонко так нас заспокоював:

   - Товарищи, да это наш общий дом! Заходите, пожалуйста!           

Сонячно і погідно, спав погано, бо сняться тяжкі сни, лізуть у голову всякі думки. Мати в лікарні, а теща повільно помирає. Жінка постійно плаче, аж жаль збирає, але нічим помогти не можу. "Вже на Божій дорозі" - так говорили наші предки про людину, яка доживає свого віку.

Прочитав першу подачу спогадів Михайла Грушевського в журналі "Київ". Аж дивно мені, що такий цікавий чоловік мав таке нецікаве дитинство. Або не вмів оповісти про нього, зате зумів створити історію України в 10-ти томах. Я дуже багато читаю. Серед ночі прочитав казки, легенди, перекази, притчі й пісні Козака закарпатського. 

                              Х                       х                       х

     Щербицький, смердючий політичний труп, учора на Пленумі ЦК у черговий раз проїхався по письменниках і по "Літературній Україні". Очевидно, що сьогодні його не знімуть, але покладуть на Титаренкове місце того, хто замінить цього брежнєвця. Всюди перебудова, а в Україні і далі "завинчивание гаек". Але на цей раз зірветься різьба. Мовчати не будемо. Вчора я виступав різко і пристрасно перед робітниками, а робітники - сила. Не дивуюся тепер, чому не надрукували нашого звернення про державність мови. Щербицький органічно ненавидить письменників, як і письменники його.

                           Х                        х                    х

      Були з жінкою на вечорі пам"яті родини Крушельницьких, яку майже всю знищено в тридцятих роках. Крушельницьких фактично виманили зі Львова до Харкова, заарештували й розстріляли. Письменник Крушельницький поїхав по смерть. Ярош зробив вступне слово (банально й з перекрученнями, як і все в нього), тоді промовляв Арсенич Петро, Іван Михайлович Михайлюк з Коломиї, приїхали зі Львова обидві Крушельницькі - археолог і музикантка-піаністка. Дуже схвильовано вони розказували про пережите. Я і не знав, що сім"ям репресованих не можна було жити ближче, ніж за 50 км до кордонів України, тому й Крушельницькі переїхали до Курська. Одна з Крушельницьких, яка консерваторію закінчила під прізвищем матері, грала Барвінського. Дуже добре співали хлопці з музучилища - фольклорний ансамбль "Калинова сопілка", читала вірш Крушельницького дочка Турянської, співав Головатий, співали бандуристки.

     Для мене було ударом те, що Любомир Дмитерко давав фальшиві свідчення на Крушельницьких і ще на багатьох письменників, звинувачуючи всіх у належності до різних націоналістичних організацій. Тим самим займався і Ткачук Іван - уродженець П"ядик, земляк Ірчана. Примусили його. Виявився слабосильним. Це мені розказував Іван Михайлович Романюк з Коломиї. Цей лікар також був засланий в Якутію. Він знає багато цікавого і страшного.

  14.Х.1988.

Погідно. Осінь тиха. Покрова. "Ой, Покрово-Покровонько, покрий мою головоньку, як не хустков, то онучев, най ся дівкою не мучу" - отак молилися дівчата в давнину.

     Я не спав цілу ніч. Це завжди так, коли перенервуєш. Вчора була зустріч з членами  бюро обкому, і ми з Павлом Добрянським і ще Ярош виступали. Я казав, аби готель для "білих" (будинок Маргошеса) передали під музей літератури, а Будинок політосвіти - під палац піонерів, якщо вже не віддають обком; Павло, за моєю намовою, вдарив і за перекручені назви і за мову українську (боявся виступати, та після мого виступу підвівся). Молодець Павло, бо й за Калуш і за Лімницю вдарив.

     На мене розсердився П"ятківський, бо врізав і йому за колишнє розпинання: "Поменше диктату щодо обласної преси і радіо. Ви, Іване Григоровичу, зобов"язали персонально опікуватися завідувачами відділами всім, що йде в газети і ефір. Але ж, скажімо, П"ятківський, може, й непоганий, як керівник, але нікудишній журналіст! Коли він починає поучувати, як писати, то це ображає".

     Каже Павло, що він образився. Нехай! Гадаю, що й задумається.

     Я пішов до педінституту, не добув до кінця. Тут я веду літературну студію. І мені добре з цими юними людьми.                         

 15.Х.1988.

Золота осінь. Бабине літо. Сонце сяє над золотом парку. І почалися приступи в тещі. Помирає. Жінка моя поїхала до неї. Плаче, аж розхворілася. Я бігаю до своєї мами до лікарні. На операцію наважитися боюсь. 69-ий  рік і операція на серце. Страшнувато.

      В "Прикарпатській правді" почали друкувати моє есе "Славетний предок Кобзаря". Резонанс дуже великий має моя перша подача. Студенти педінституту майже силоміць затягли мене до себе на політгодину. Математики, а так зацікавлено слухали! Ми робимо величезну справу, і якщо колись будителів було небагато, то тепер - полк. Діємо.

     Учора передавали виступ Романа Іваничука "Від першої особи". Моя передача була довшою. Роман за годину встиг сказати багато. Паралельно по першій програмі центрального телебачення пустили фільм "Білий птах з чорною ознакою".

17.Х.1988.     

Вчора дивився по телевізору півгодинну передачу за книжкою Галини Турелик "Монологи". Коли я летів до Казахстану, то був у Скидана, радилися про фільм, і Скидан повів мову про Турелик. Я, звичайно Галину підтримав. Сказав, що треба дати передачу про неї. Скидан і запланував передачу "Світ поезії". А Богдан Фіголь у вчорашньому номері "Прикарпатської правди" написав про Галю і дали добірку віршів. Слухаючи вчорашні Галині вірші, я відчув якусь нарочитість. Мені здається, що Турелик не творить, а робить.

                           Х                          х                       х

     Наша праця недаремна. Зустрів Славка Харандюка з об"єднання "Геофізприлад". Розказує, що відбулися збори в них. Робітники й службовці вимагають українізації підприємства. Якщо цей рух перекинувся в робітничі колективи, то оця наша боротьба за українську мову недаремно ведеться, але кричати "ура!" ще зарано.

     20.Х.1988.

Дні лише блискають. Побіг вранці до парку. Вночі моросів дощ, падає мокре листя з дерев, тисячі галок присіли високі дерева. Коли я сплеснув у долоні, то те чорне зграїще зривалося в сіре небо і неслося на місто. Я сплеснув ще і ще. І каркання, шум крил, роїння переповнило світанкове повітря. Виглядає, що скоро похолодніє, якщо стільки галичі злетілося до міського парку.

                               Х                        х                        х

    Сьогоднішня "Літературна Україна" на першій сторінці надрукувала мою фотографію з хутора Надія. Очевидно, що вже висунули на Шевченківську, раз отак подають. Є надія, виходить. Мені було би приємно дістати цю премію в рік 175-річчя Тараса Шевченка.

                               Х                         х                       х

    Сьогодні Грабовецький перепросив мене. Після того, як я підколов його за помилки, провінціали почали з усіх боків забавлятися ним. Професор, знаючи, який з нього фактажист, забоявся, що я його розіб"ю, і сьогодні вибачився в присутності своїх колег з проханням більше його не критикувати; сказав, що мене не публічитиме теж. Я пристав на таке. Професор почав сперечатися, але я його першоджерелами переміг.

                            Х                    х                     х

     За клопотами я забув, що сьогодні заняття літстудії. Разом з Добрянським ходили на літературно-музичний вечір Антонюк з Миколаєва. Вона з чоловіком підготувала "Марусю Чурай". Деякі підсвинки з фізкультурного технікуму прийшли в навушниках до філармонії. Квитки розповсюдили, а на вечір прийшло фізкультурників мало. Антонюк скаржилася, що в Миколаївській філармонії казали їй:

    Звіріють чорні сили, та молодь стільки набрала в себе правди, що вже нас не перемогти. Цих трьох років вистачить на ціле покоління  людей.

    Днями передавали про свято мови в Кіровограді. Транслювали і мій виступ з віршем "Виставка собак".

  21.Х.1988.

Орнат повернувся з Канади і привіз мені листи від Петра Кравчука. Виходить, що і мене, і його обдурили. Мені брехали, що з Канади не прислали виклик на мене, тому я не міг поїхати. А Кравчукові потелефонували, що поїде Погребенник і Зіновія Франко, а я - ні. Кравчук обурений лжеперебудовою. А я ще більше обурений і ображений. Яка тільки підла система!

       Не пустили на Близький Схід.

       Не дали Шевченківську премію.

       Не пустили до Канади.

       Вигнали з роботи.

       Не вірю, що буде моя кандидатура в новому списку висунутих, хоч і висувають.

     Суцільне топтання, шкідництво, приниження, обман. Де я живу? Всяким лахундрам можна їздити за кордон, а мені заборонено.

     Виступав перед учнями профтехучилища № 2. Сильно виступав. А за дверима стояв нюхач і утікав, коли я виходив. Та я вже перестав боятися. Я безправніший, ніж папуаси. Ніззя! І нікому нічого не доведеш. Мав я вчора виступати на одному підприємстві, але виступ зірвався. Я гадаю, що мене навмисне намагаються ізолювати. Помста. За все мстять озвірілі дикуни.

    22.Х.1988.      

Приїхала із США Євгенія Фучило з Лемкосоюзу. Мені потелефонував Сливоцький, і я зустрівся з нею, подарував свої книжки.

    О 12-ій годині почалися збори письменників. Збори були бурхливі, сильні, напористі за участю чиновників з обкому управління культури. Я виступав і за екологію, за мову і культуру, піддав сильній критиці Посторонка й інших чинуш. Сказав, як мене обдурили з поїздкою до Канади. Всі говорили пристрасно, викривали страшні речі, що діються в області. Я вперто добивався, аби будинок Маргошеса передали під літературний музей. Критикував і за пародійну зустріч членів бюро з нами.

      Прийняли до Спілки Ольгу Слоньовську і Бундзяка, випили коньяку з кавою і пішли до педінституту на зустріч лауреатів премії Ірчана з молоддю. Я читав "Сталініста", "Хто там кличе мене", "Виставку собак" і говорив до молоді. Богдан Бойко теж говорив непогано, Турелик, а художники й театрали - кепсько. Сливоцький виконав мою пісню "Співають гори". Було контролерів багато: Куравський, Полонін, ще кілька.                        

    23.Х.1988.     

 Опівніч. Не спиться. Ігор Кічак з Коломиї написав репліку на "Буса і Джуса", і в "Літературній Україні" надрукували. Таке, що нема що в дві тріски взяти, але й жаба хоче копнути коня. Я відповів йому на шести сторінках. Дурний, а ще дурніші в редакції, що дали.

                          Х                        х                    х

    Одержав з Києва два примірники пісенника "Сміються, плачуть  солов"ї", який я впорядкував, включивши багато своїх записів народних пісень про кохання. Післяслово скоротили, але щире воно. Цензура не пропустила, бачу, "пане-капітане" і поміняли на "козаче". Але друком, оформленням, форматом я задоволений. Головне, що пішли пісні такі, як: "Повіяв вітер степовий", "Їхав козак на війноньку", "Служив козак у війську" - пісні, що давно не потрапляли, або й ніколи не потрапляли до книжок. Записані мною співанки теж друкуються вперше. Ця збірка майже вся саме записана мною. Я цим пісенником задоволений і, гадаю, що молодь теж скаже мені "спасибі" за тридцятип"ятитисячний подарунок. Вважаю, що це видання важливіше за оригінальну книжку. Такий мій перший вклад у діяльність комісії фонду культури, до якої я входжу.

                           Х                            х                     х

      Жінка вчора повернулася з села плачучи. Рано-вранці я взяв Лесю, жінку і поїхали до Грушки. Вдалося швидко доїхати. Після нічного приморозку днина була сонячна й світла, а очі моєї тещі вже потьмяніли. Мучиться, не їсть, але ще при свідомості. Я довго говорив з нею. Розказувала, що народилася тоді, коли сапали картоплю і кукурудзу. Як батькові хліба несла в поле й не привіталася, а сусід питав:

    -Ти що там у писку маєш?

    На все життя запам"ятала, що треба вітатися. Євдокія Богович згасає на очах. Люди приходять провідувати і ніби прощатись.

                        Х                    х                     х

     Після обіду повернулися до міста. Потім пішов у місто і збагнув, чому таке пильне патрулювання. В будинку культури виступають Остап Стахів і Коник, а члени "Руху" збирають підписи проти розбудови калуської хімії та за державність української мови. Я теж підписався. А людей було дуже багато, і кадебісти пасли хлопця і дівчину, які збирали підписи. Настав той момент, коли заворушився весь народ. Українізації не уникнути чинодралам. А вони звіріють. Дочка Василя Сологуба в інституті нафти і газу написала конспект українською мовою, а викладач примусив переписати, бо "вуз всесоюзний". Дико! 

                           Х                    х                     х

     Невже наші дурні, що при владі, не розуміють єдиного: народ -море. Списані на пенсію займають керівні посади, робляться керівниками товариств книголюбів, пам"яток історії та культури, фонду культури і т. д., а молодь, яка могла би робити цю працю набагато краще, не має занять і об"єднується в неформальні об"єднання. Старий партархів не дає ходу молоді.

                         Х                       х                  х

     Був у матері в лікарні. У вівторок випишуть додому. Від операції поки що утримаємось. Тяжко, дуже тяжко. А ще постійно чипить під будинком чоловічок з КДБ. Негласний  надзор. О скільки можна нюхати!

Я, здається все своє свідоме життя під наглядом, і ці наглядачі викликають огиду і образу. Колись говорив мені один нюхач, що я на особливому обліку в КДБ. Але за що, питається?! Невже справді діє змова проти Горбачова, і кожний, хто за перебудову, небезпечний?

  24.Х.1988.    

 Прокинувся близько четвертої від якогось сну. І жінка не спала. А в цей час умирала жінчина мама, а моя теща. Близько сьомої дуже дзвінко й дуже довго задзвонив телефон і побудив дітей. То був Федь-брат жінки. Сказав, що померла мати. Добре, що я вчора поїхав до села з жінкою і Лесею. І ось тепер, коли жінка голосить, Леся теж плаче, Тарас сів і схопився за голову. Я дорікнув йому, що не поїхав попрощатися з бабусею, яка його няньчила. Прожила 76 років. А хотіла ще жити. Вчора казала:

    - Не знати, чи я з цього ще вийду, чи ні?

     Учора прийшла до тещі моєї сусіда і сказала їй теща:

    -Маріє, сеї ночі я буду вмирати...

Передчувала смерть свою, і підганяла доньок, аби буряки викопали, моркву, аби позамітали подвір"я.

     Дивно світ цей створений. І дивно людина створена. Листя опадає з дерев, завмирає природа й умирає жінка, що знала тільки землю.

                           Х                       х                     х

    По телефону з Добрянським ми перемовилися про одичіння обласних керівників. Я сказав, що треба їхати до Горбачова, бо тут нас мають за дурних. Наші телефони прослуховуються.

     Новицький пізно ввечері потелефонував мені додому, що він не шкодив мені, що підписав мої документи в Канаду.

 І висловив усе, що накипіло. І про бездарну доповідь Посторонка. І про гру, жонглювання, безпринципність. І про переслідування мене. І все говорив, що недоговорив на зустрічі в обкомі. Сказав, що такі зустрічі не потрібні нікому. Сказав: "Ви вже двадцять років бавилися мною, маєте нагоду ще побавитися. Мене висунули на Державну премію імені Т. Г. Шевченка, то можете не пропустити, як до Канади не пустили". Він викручувався, а я наступав і наступав.

     26.Х.1988.

Уночі вдарив сильний мороз і випогодилося. З настанням  темряви сходив учора ввечері величезний місяць і світив разом із сонцем уранці. В повісті Распутіна є геніальна думка, що недобре, коли місяць і сонце разом на небі. І справді недобре. Померла теща моя.

     Дуже тяжко пережила похорон матері моя жінка. Марії-сестрі легше, бо вона вигоріла вже, коли помер Михайло, її чоловік.

     З цвинтаря поїхали автобусом на поминки, пообідали й поїхали до міста, хоч жінка хотіла ще лишитися, але я сказав їхати, бо за три дні і дві ночі вона геть почорніла. А ще до того плакала щоденно. Приїхали книготоргівським автобусом всі четверо, помилися й полягали спати, а я оце пишу, бо сон не береться. Леся, виявляється, всі ці дні ходила з температурою.

 27.Х.1988.      

Я дуже вигорів, здають нерви. Руки болять, ноги болять і все в середині болить. Леся кашляє, температурить, до школи не пішла. Стан здоров"я мами погіршився, видно смерть свахи вплинула на неї. 

    Вчора відбулися партзбори в "Прикарпатській правді". Обрали Михайлюка секретарем парторганізації. Виступав Новицький, другий секретар обкому, і критикував мене за "нетактовність", бо три дні тому я різко з ним поговорив по телефону. Академік Голубець каже: "А нам би хоч одного такого Пушика!" Лишень Пушикові не легше ні від перших, ні від других.

    Провів заняття з літстудійцями. Цікавий народ і цікавляться літературою. Правда, між ними є ті, що доносять про кожне мовлене мною слово. 

                          Х                       х                      х

    Сьогодні телефонував Станіслав Лазебник з Товариства "Україна". Просить, аби я написав книжку для українців. Я застрайкував. Каже, що наступного року поїду до Канади. Це вже реакція на моє обурення. Знають уже, що Орнат був у Канаді. Інформує їх посольство чи служби. Мене не пускає обком.

   29.Х.1988.

Спалось мені погано. Вчора дружина їздила до Грушки, але скоро повернулася (брат Федір привіз). Була на могилі матері.  Я геть розбитий, хворий.  Я гадаю, що наближається зима, тому й стан такий після стресів.

     В нас проходить фестиваль фільмів Миколайчукових. Ярош організував показ погано. Що не робить, то сяк-так. Калушани розказували, що це компрометація, а не прославляння Миколайчука. Мене Ярош відшив від участі у фестивалі, хоч ми з Миколайчуком були друзями сердечними від ранньої юності. Заздрісний і злий Ярош, хоч я його пропонував на своє місце голови клубу творчої інтелігенції.

                       Х                     х                      х

    Здобуто ще одну перемогу. В інституті нафти і газу прокатали секретаря парткому Григоренка. На збори прийшов секретар міськкому Ноздрін і зятьок Шокалюка, інструктор Головчанський. Старалися з усіх сил, аби залишити Григоренка секретарем парткому. Але виступив Яремійчук  і нагадав Григоренкові деякі  його гріхи, і навіть те, як мене, Добрянського, Турелик, Стефурак не пустили виступати перед студентами. Угодник Сухоребрий, голова профкому, теж рятував Григоренка, і за це його не вибрали до парткому.

    Обрали "товариша майора" Максиміва з Криховець. Він колись очолював обком профспілки електриків. Розумний, гарний хлопець, що зовні схожий на Франка. Я гадаю, що кращої кандидатури годі знайти. Яремійчук так виступив, що йому вчинили овацію. І пішло... Григоренко навіть не добув до кінця зборів. Час настав такий, коли кажуть: "Вуйку, посуньтеся!" І посунули.

                 Х                          х                     х

                         ЛИТВИН   І   БЕРДНИК

    Був я з Тарасом на денному виступі Олеся Бердника та кобзаря Литвина, брата Миколи. Граф з міськкому телефонував директорові будинку культури: 

 А з будинку культури відповіла: 

     А люди йшли і йшли. Зал переповнений.

     Почався дивний спів (багато творів самого Литвина), а Бердник говорив і про зруйнування Січі, і про валуєвсьі укази, і про Тараса, і про Франка, і про Лесю, і про нас. І сипалися із залу записки, питання. Було багато нюхачів, та не знали, що їм робити. Питали про Стуса (книжка його виходить, і тіло перевезуть в Україну), і про державність мови питали. Сказав Бердник, що Масик, секретар Київського міськкому, запевнив, що буде закон про державність української мови. І я тоді встав з крісла, за мною встали всі і вчинили овації. Із зали знову потекли записки, питання, квіти. Було і таке питання: "Доки Лихачова і Алоєва керуватимуть культурою?" Бердник спочатку прочитав "Лихачов" і оторопів, бо гадав, що про академіка питають, та пізніше дійшло до нього: "Лихачова". Люди позбуваються страху. Слухали кобзаря і письменника, який двічі сидів. Потім оточили цих людей, розпитували, брали автографи. Я підійшов до Бердника, бо він мені телефонував удень, і до Литвина.                      

    31.Х.1988.

Погідно і сонячно. Сьогодні хтось, не назвавши себе, потелефонував до редакції і сказав: "Чому ви мовчите про те, що в Румунії стався ядерний вибух?". Це, мабуть, правда, бо так же само, як і в травні 1986 року, болять руки, ноги. І це вже з тиждень отакий стан зі мною. Громадський каже, що з його організмом теж робиться щось незрозуміле. Невже приречені ми на загибель? Ким прокляті і коли? Якщо не від радіації, то від хімізації, але гинемо. О Господи!

                           Х                        х                       х

     Аж 145 крб. заплатили мені з "Молоді" за впорядкування збірки "Сміються, плачуть солов"ї". Виходить, що за запис пісень не дали мені ні копійки. Прислав і Князький у подарунок свою збірку (видали удвох із закарпатцем). Один з одного боку, а другий - з другого. Смішне. Володимира Товтина Скунць благословляє, а я - Князького. Попросили нас написати кілька слів, хоч ні з Князького, ні Товтина поетів добрих не буде.

                            Х                        х                       х

    Лесь Бердник і кобзар Литвин мали сьогодні виступати в актовому залі педінституту, але зірвали афіші й не дозволили їм виступати, бо вчора в будинку культури їх два виступи потрясли місто. "Ніззя!" Скаженіють гальма перебудови.

    Особливо оскаженіла Бабич з кінофікації. Вона, Граф (інструктор міськкому), Коробейник, Вайнер постаралися, щоб зробити пародію з фестивалю фільмів Івана Миколайчука. Затримали виготовлення афіш, у афішах наробили помилок, зробили вінегрет з російсько-українських фільмів. Фактично не пустили на екран "Тіні забутих предків", "Білого птаха". "Знайшлися"  тільки "Розвідники". В Калуші відбулося погано свято-фестиваль. В Івано-Франківську нагнали до "Космосу" фізкультурників, щоб не допустити до зали  людей, які прийшли вшанувати Івана Миколайчука. Граф молов несусвітнє. В Коломиї йому не хотіли дати слова. Іван Гаврилюк випив (у перерві задобрювали Гаврилюка, Степанкова й Брундукова) і почав перекривлювати Щербицького: "Товарищи! История  Советской Украиньі начинается с семнадцатого года!"

  Поїхали артисти до Києва. А Бабич розгорнула діяльність. Навіть до ЦК телефонувала, щоб Яроша поставили на місце. Він, виявляється, вигнав ще з кабінету Івана Слюсара в обкомі. Ярош говорив з Іваном, а вона ввірвалася:

    -Я попереду вас прийшов, то вийдіть звідси!

    - Что-о-о! Я до Новіцкого пойду!

   - Можете вже йти, а зараз закрийте двері з того боку!

Це найбільше озлобило керівну даму Бабич. А в цілому зробили все, аби ще раз убити Миколайчука.

Жовтень надворі. Вчительське свято. Діти до школи, жінка - до мами до села. А я задоволений, що вчора провітрили найвищий ешелон влади й повиганяли на пенсію. Тепер уже почнеться і в Україні чищення срачів. Невідомо ще, кого поставлять на місце Щербицького. Я підагітував телебачення зробити для "Прожектора перебудови" випуск "Кого ждут Карпатские терема". Дав згоду розповідати про Добрикову дачу в Чорному лісі, про осмолодську дачу, про яремчанські борделі, в Пігах, за Рогатином, під Рожнятовом, на Бурштинському морі, в Бубнищу, в Лукві, за Косовом у Діброві, під Страгорою на вулиці Шевченка, про новий обком і житловий будинок на Ватутіна, який терміново заселяють чиновники. На зустрічі в обкомі хочу підняти це питання передачі спецбудівель. Наступає той момент, коли треба діяти, бо в нас, у області, найгірший настрій серед людей.

                         Х                         х                         х

     Газета "Агро" фірми "Прут", яку редагує Дмитро Захарук, набагато цікавіша, як "Прикарпатська правда". Лихі люди збагнули, що колгоспна газета перетворилася в обласну, тому заборонили передплачувати її.

                         Х                       х                         х

    Сьогодні до хати приліз якийсь провокатор, почав молоти, що він Нестор, що шанувальник мого таланту, що хоче запросити мене в училище № 4, що зі Львова, що він націоналіст, і був там, де вбили Івасюка. Я спочатку подумав, що він психічно хворий, а коли почув, що від нього несе горілкою, то випроводив з хати.

    А вчора приходив до нас обідати брат Сенька Івана. Начебто на курсах директорів у педінституті. Я йому попідписував книжки й братові його, але не знаю, чи справді то Сеньків брат,...   

02.Х.1988.    

Я вирішив зробити собі відпустку на один-єдиний день. Взяв жінку, Тараса, сіли ми на автобус і поїхали до Боднарова. З Боднарова пішли в Бабинський ліс і лісом ішли аж до льонопереробного заводу. Назбирали підпеньок кілька відер і верталися через заводське подвір"я. Не думав, що так багато прекрасної землі пішло під цей завод. Дуже хворі на голову проектанти, господарники.

     Під вечір вернулися до міста. Тіло гуде, але душа відпочила.

                                    Х                        х                      х

       Повернувся з Києва Павло Добрянський і розказує, що сам Олесь Гончар настоює, аби мою кандидатуру висунули на здобуття Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Запорожець навіть підкреслила: "Це кандидат номер один". Виходить, що Борис Олійник з Олесем Терентійовичем оговорювали мою кандидатуру, бо я сумніваюся, щоб сам корифей читав мою "Галицьку браму", а "Брама" начебто теж фігурує. Я вірю й не вірю, що дадуть мені Шевченківську премію. Вже один раз давали. 

                              Х                          х                       х

      Горбачов учора став президентом. Нарешті можна з упевненістю сказати, що він надійно сидить у сідлі керівника держави. Тепер наступає черга почистити українські стайні. На республіку може сісти Скиба. Про нього гомонять і в Києві. Ця кандидатура ліпша, ніж всі інші. Чекаємо змін!

                              Х                         х                      х

      В Києві був вечір Лесі Українки. Телебачення зігнорувало цей захід, що обурило київських письменників. Очевидно, що це реакція на кіровоградські події. Зустрів сьогодні Клікавку і її чоловіка. Говорить, що ми під час свята перевернули Кіровоградщину. В обласній газеті є навіть те, що я нашого Посторонка критикував за зневагу до рідної мови. Молодці кіровоградці, що надрукували це у своїй газеті. Йде війна, і поки що ми здобуваємо перемоги, але україножери казяться.

 05.Х.1988.      

Погідна осіння днина. Мені гарно пишеться восени, але ця осінь, як і рік увесь,тяжка і тривожна. Рано-вранці поїхав до села й привіз до обласної лікарні маму. Сказали, що зі Львова викличуть кардіолога, і будуть вирішувати, оперувати чи ні. А поки мама лежить у нас, кашляє. Сумно.

  06.Х.1988.       

Наближаються приморозки нічні. Вже сива роса. Бойко в селі, Добрянський на виступах. "Прикарпатська правда" хоче друкувати мою розповідь про предків Т. Г. Шевченка. Довелося скорочувати трохи. Ця газетна публікація для читацького загалу важливіша, ніж вихід збірника.

Зустрів Добрянського Василя і Чорнокниша. Хлопці пишуть прозу, та з друком їм важкувато. Уклав угоду з "Карпатами" Добрянський, а книжку ще не редагують, бо зібрала всього 8 тисяч тиражу. Чорнокниш відклав роман і пише повість. Я прочитав початки їх творів і бачу, що буде толк з обидвох. Тішуся, що після моїх виступів та розмов у обкомі з Новицьким Добрянському повернули партквиток. Я про нього говорив і з Федорчуком. Василь Добрянський каже, що після того, як його вигнали з багатотиражки, приходив до нього додому той самий міліціонер, який забрав його до витверезника. Каявся старший лейтенант. Світ цей загадковий, підлий і фальшивий.

  07.Х.1988.      

Прекрасний осінній день. Навчання в школі й роботи нема, бо ж день конституції, але я мав з учнями немало солодкої мороки. Леся наша вчиться в п"ятому класі. На батьківських зборах я підкинув учительці пропозицію: показати дітям Галич. Вчителька схопилась за ідею, але я повинен провести екскурсію. І ось сьогодні довелось мені пожертвувати одним днем. Повставали ми рано-вранці, жінка поїхала до матері в село, а ми з Лесею пішли до школи. Один з батьків виділив автобус. Я провів екскурсію по Івано-Франківську, розповідав про села та про славетних людей наших, так виїхали ми на Лису гору. Завів їх у ліс,  де городище й укріплення давні. Діти, як олені, бігали там. Тоді поїхали на Крилос. Показав їм фундаменти старої Успенської церкви, нову церкву, музей, Галичину могилу, княжу криницю, золотий тік, показав Миколаївську церкву, Покрови (де була), монастир сокільський, діброву, Кирилівку; спустились ми під Винницю, де Юрко Лукомський консервує нове відкриття "на Царинці"; він і розповідав про свої розкопки й показав знахідки (найцікавіше - три саркофаги); поїхали ми через Підгородь на Четверки, показував Вознесенську церкву Анни, каплицю, пам"ятник Хмельницькому, Гробиська, Панталеймона й Спасівку на Шевченковім. Тут я зустрів Олега Іонесяна з Ленінграда. Він уже знає, що я написав про нього в романі, але не читав ще. Він обіцяв мені невідомий документ про Ярославну, але досі не прислав. Я сварив його за паскудство на розкопках. Виявляється, що він переслідує єдине - докторську дисертацію. Розкопуючи церкву Анни, Спасівську, він прикидав фундаменти будь-як, а його попередники, навіть Лев Лаврецький, робили консервацію дуже сумлінно. Юрко Лукомський роповів мені, що Іонесян фактично знищив трипільське поселення поблизу церкви Анни.

     Буду боротися за створення Галицької експедиції. Є люди місцеві, що можуть тримати все в своїх руках, патріоти. Галич повинен  стати великим науковим центром. Потрібен Сікорський Галичу, дуже потрібен.

Поїхали ми з дітьми на Замкову гору, а звідти в сілецький ліс. Розстелили целофанові простирадла, кожна дитина виклала свій обід. Я розвів ватру, напекли картоплі. Обрали князя і княгиню (Лесі випало бути княгинею). Я оту гру закомандував. Дітям було цікаво і весело.

Приїхали до міста під вечір. Леся хотіла до Грушки, до мами, але я не пустив, вечір наближався. Тарас весь день учив уроки, а ввечері я їх обох відправив до театру на виставу "Пошились у дурні" Ровенського театру.

                           Х                     х                   х

Розказував мені Сікора, викладач з інституту нафти і газу, що діти українців, які були вивезені до Казахстану сталінцями, кинулися поступати до інституту нафти і газу. Але надійшла вказівка: пильно перевірити й не приймати на навчання, що було й зроблено. Так само кинулися сюди діти виселених в Якутію. До них теж поставилися особливо.

Ось тобі і демократія! Ось тобі і рівність! Ось тобі і правова держава!

 08.Х.1988.    

Молодці білоруси. Розкопали Куропати під Мінськом, де в тридцяті роки енкаведисти розстрілювали мінчан, а по війні частину кістяків викопали і спалили. Тепер ведеться слідство, і є надія, що буде суд над радянськими фашистами. В Україні таких самих місць є багато. Коли розкопають Вінницький парк імені Козицького?  Але українці чомусь мовчать. Такі, як Щербицький, Посторонко і іже з ними не дають і слова промовити. Це сміття ще держиться за владу, хоч 11 жовтня Щербицького повинні погнати. Дай, Боже, щоб знайшовся тверезий чоловік на цю посаду. Україна мусить зітхнути й вдихнути в легені свіжого повітря, бо інакше вона загине. Цей натиск води, ця гать прорве греблю і нема сили такої, яка могла би зупинити цей процес.                       

10.Х.1988.     

День дуже сонячний, теплий, і листя золоте опадає, та синій виноград чекає, аби я його зібрав. Цілий день пішов на те, аби матір до лікарні покласти, хіба що прочитав у журналі "Київ" спогади  Грушевського-академіка, був у педінституті, провів заняття літстудії.

     Забув про зустріч в спецуправлінні 429 "Електромонтаж", де головним інженером Гаращук М.В. Приїхав по мене, і я не посмів відмовити йому. Дивує, що люди не вірять у перебудову, бояться перемін і сподіваються, що котрогось дня переможуть свої піночети. Та я вірю, що перемога над чілійським Піночетом стала можливою через те, що в нас іде перебудова. В "Известиях" тривожні статті про екологію і радісні про з"їзд народного фронту на підтримку перебудови в Латвії.