Блоги на БРІЗ | СТЕПАНА ПУШИКА ЩОДЕННИКИ http://www.briz.if.ua/blogs/77 Блогер СТЕПАНА ПУШИКА ЩОДЕННИКИ http://www.briz.if.ua/logo.gif http://www.briz.if.ua/square_logo.png Uk (c) briz.if.ua Thu, 14 Nov 2019 19:34:25 +0200 CMS 1 Друга декада березня 1989: Як росіянин Дубінін вимагав повернути українську церкву народові, а євреї створили своє товариство http://briz.if.ua/blogs/639.htm http://briz.if.ua/blogs/639.htm 16.ІІІ.1989.        

Учора виступав на "Карпатпресмаші". Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь створюють осередки, всюди запрошують, але вже сил нема всюди побувати. Вчорашній день був святом. Молоді інженери вдало підготували доповідь і виступи, редактор газети про статут говорив, пробрався на завод і Путько з "Руху". Почав закликати, щоб Посторонко, Матвеєв, Ткачук і Сидорчук познімали свої кандидатури, бо не мають конкурентів на виборах, а як ні - голосувати проти них. Тоді мені довелося виступити. Було багато запитань. Партійні органи кинули все, аби знищити НРУ. Учора теж збирали чапуг, возняків, пугача, аби йшли на підприємства. Коли мене запитали про моє ставлення, то я виступив за Рух. Про це ми написали в листі до редакції, але Турелик, Неоніла Стефурак категорично відмовилися підтримувати рух України, як і Ярош, який щось крутить-вертить, аби не підписувати.

Після створення Товариства був гарний концерт. Виступала капела "Каменярі", співав хор заводу, ансамбль, дівчинка-першокласниця Мар'яна Павлюк (школа №20) прекрасно прочитала "Отче наш" Павличка і кілька поезій Т. Г. Шевченка. Я їй вручив букет квітів і поцілував ручку як великосвітській дамі. Люди плакали з радості, а директор Шинкаренко сердився, що я критикував номенклатуру, що відреклася свого коріння (нація нігілістів національних), і казав, що він мене переміг би на зборах по висуненню кандидатом у депутати.

      Послав я Чебрикову журнал "Україна", де є моя стаття "Пам'ять совісті", аби знав, хто така Лихачова, раз вона написала на мене донос у ЦК КПРС Чебрикову. Ну й приціл! Правову комісію очолює вчорашній голова комітету держбезпеки. Може будь-кого взяти за шкірочку.

                           х                      х                      х

     Вчора почався Пленум ЦК КПРС з аграрних питань. Депутатів обрали від партії. Сміхота - оці вибори. Вже обирають то від одного клану, то від другого. Тепер 100 партійних депутатів на 100 місць. Ще 26 березня побавиться "плебс". Ура! "Найдемократичніші" вибори... Горобці вже сміються. А ще зривають агітки за Ткачука й Сидорчук. На деяких написи: "Голосуйте за Пушика!". Рукою понаписувано.

                          х                      х                          х

    Якийсь чоловік з плакатом вийшов на демонстрацію перед обком партії. Проти нього кинули міліцію, кадебістів. Він не давався, щоб його запакували в машину. Йому на допомогу кинулися люди, говорили міліції, що не мають права, бо є закон. Скоро зібралося дуже багато людей, цілі вулиці, площі. Міліція й кадебісти не знали, що робити, й цього чоловіка, обвішаного плакатами  протесту, завели до вірменської церкви (музей історії релігії та атеїзму). Люди кинулися вслід за ними, та жандарми зачинили двері й нікого не пускали. Дубінін. "Ленинскую мерзость вон из наших церквей!" - напис був на грудях. Нарешті вивели його, посадили в машину і повезли. По місту пустили, що душевно хворий цей чоловік. Аби не було демонстрацій по навчальних закладах, кинули обласних керівників і міських теж, організували репетиції. Цей арешт перед виборами до Верховної Ради СРСР, тому й велика перестраховка.

     Цікаво, що тоді, коли проводився мітинг проти сталінських репресій, до інституту нафти і газу підігнали 18 автобусів, і студентам запропонували (безплатно!!!) провести вихідний день у горах, під Татарським перевалом. Там профілакторії у Яблуниці. Студенти не захотіли їхати, автобуси простояли весь день, і за них довелося платити.

     12 березня у Львові відбулися масові демонстрації проти керівної верхівки, несли плакати й лозунги: "Геть Щербицького!". Кинули КДБ, міліцію і 6-ту роту ("берети" швидкого реагування). Вийшли з дубинками. Намагалися розсікти живу масу, та люди не давалися. Промовляв Горинь, щоб люди боролися проти панівної верхівки. Гориня захищали. Ця маса рухалася по місту з одного району в другий. Міліція й кадебісти били жінок. Жінки верещали, юрба звіріла, і жандарми звіріли теж. Отаке розказують.

     Новий мітинг і демонстрація, присвячені виборам до Верховної Ради СРСР (на це санкції не треба), відбудеться цієї неділі. Львів готується до виступу проти номенклатури. Гадаю, що будуть серйозні події. До виборів - тиждень.  На арешти не підуть. Горинь, Чорновіл, Макар, Калинці - це українські Валенса, Міхник та інші (те, що відбувалося у Гданську та в інших польських містах, нині відбувається у Львові та в інших містах Західної України, в Києві). Я гадаю, що ці події повинні прискорити падіння Щербицького, трохи лібералізувати життя, українізувати республіку. На розв'язання війни не підуть. Мені здається, що Афганістан кліці Брежнєва потрібен був для того, щоб утриматися при владі. Нині, після поразки, люди відчули гнилість системи. Потрібен капітальний ремонт або народження нового.

                               х                       х                       х

     Сьогодні приїжджав Ганущак, кандидат медичних наук. Він працює в Миколаєві головним лікарем тубдиспансера. А сам народився в Сільці, 1951 р. закінчив медінститут. Приїхав на відновлення пам'ятника Т. Г. Шевченкові в селі. Домігся, що поновили плиту з бюстом. Кличе мене до Сільця на відкриття, але я не поїду, бо маю в Калуші бути (створюємо Товариство мови), і в селі рідному літературний вечір. Цей Ганущак аж у Миколаєві робив бюст Шевченка, а його брат привіз звідти до Сільця, лишень казав, аби йому за бензин заплатили.

                                х                        х                          х

(цитати про мову)    Розмовна мова... Є люди, в мові яких слова немов би взуті в чоботища кирзові. І є письменники, які пишуть такою мовою. Правда, письменниками вони самі себе вважають.

    Невже мистецтво - примітивна розвага? Невже найсвітліші уми, найбільші трударі-таланти працювали задля цього? О ні! Шекспір чи Бетховен не стали б працювати задля цього. Не міг Бетховен працювати лишень задля розваг. Якби Леонтович писав задля розваги, то його б не вбив отой кат-чекіст. А Івасюка?

                               х                       х                      х

   В "Україні" читаю про Щолокова, колишнього міністра, друга Брежнєва. Спочатку гинули такі як Івасюк, Тютюнник, Близнець, потім настав час загибелі Щолокових, Андропових, суду над Чурбановими.

  - Влада у вигляді піраміди стійка, але має маленьку голову.

  - Цінність корупції в тому, що вона роз'їдає старе суспільство і створює нове.

  Наприкінці 60-х, виявляється, був замах і на Льоню Брежнєва. Це тоді, коли Нікітін стріляв по машині? Написали, що по космонавтах стріляв...

                               х                        х                        х

    Я ніяк не міг збагнути, чому на пленумі ЦК КПРС лишень робітники осудили діяльність Бориса Єльцина, колишнього першого секретаря Московського міськкому. Виявляється, що в Москві створюють народний фронт за перебудову і Єльцину запропонували очолити його. Коли вже Єльцин стає на чолі народного руху і робить це в Москві, то є надія, що будуть зміни й  переміни. Зрозуміло, що це не могло не налякати всю номенклатуру. В Москві й Ленінграді виникла нова партія - демократична спілка. Членам її вручено партійні квитки. Демократи є вже нині в Прибалтійських республіках, Білорусії, на Україні. Можна сподіватися, що виникне багатопартійна система.

    СРСР катастрофічно втрачає свій інтелект. Коли в 50-х роках за рівнем інтелектуальним СРСР на 3-ому місці у світі, то в 1985-ому - на 42-ому, у 1987-ому - на 57-ому. Зрозуміло, що статистку складали люди зацікавлені, але спад помітний. Інтелект сучасної молоді на задвірках інтелекту. Рок-музика, телебачення - вся поп-музика нічого не дають. Масова культура - загибель душі. Мистецтво - розвал. Класична музика - вищий рівень культури.

                                  х                       х                     х

     Виявляється, що той чоловік, який учора зібрав натовп людей коло Вірменської церкви, де музей атеїзму, це росіянин Дубінін, який начебто справді хворий. Величезний плакат-напис "Ленинскую мерзость вон из наших церков" він обмотав навколо себе грубезним дротом, що ніяк не могли розмотати міліціонери й кадебісти. Його ще не давали люди. Тепер гомонять, що цього Дубініна хтось підкупив або ж підмовив це зробити. Тому й допитують, щоб натрапити на тих, хто стоїть за плечима цього Дубініна, який звідкись приїхав до нашого міста. Якби це зробив українець, пришили б націоналізм.

                                   х                         х                     х

      У Палаці піонерів (це пародія на палац; я б"юся, щоб будинок політосвіти передали під палац) провели шевченківський вечір. Мав слово про Кобзаря, читав свої поезії. Школярі читали Тарасові поезії, бандуристки співали, Зоя Слободян теж співала, а Гретчук все знімав для телебачення. В залі виставка робіт школярів була. Кликали на вечерю до ресторану. Я не пішов. Втомився виступати, та треба. Оцю відлигу треба використати на 100%, щоб розбудити старших і закласти любов до рідного в серця юні. Наш народ і мова його вже не загине.

    19.ІІІ.1989.              

Неділя. Вночі і вранці сиготить дощ. Міські керівні дурні винищили липи на центральній алеї парку, а тепер вирубують тополі навколо озера. Кричатиму. Приїхав Ігор Гаврилюк з Павліхою, забрали мене до Калуша на установчу конференцію Товариства мови. Добре конференцію провели, сильно виступали. Виник ще один осередок "Відродження" і зіштовхнулися між собою. Зібрали представників 40 осередків на конференцію, а Івасюків осередок не пускали. Більше того, коли Івасюкові люди хотіли провести конференцію, то їм заборонили, кваліфікували, як захоплення приміщення, назначили суд на понеділок. Довелося мені і сварити калуських діячів, і мирити, і закликати до миру, бо все полетить шкереберть: "два вкраїнці, три гетьмани". Після моєї розмови  начебто дійшло. Прийдуть реєструватися до нас. Головою Товариства вибрали Ігоря Гаврилюка. Я в якісь мірі сприяв цьому, коли проводили голосування. Створили Раду. Після того повезли мене до Викторова, де відбувся Шевченківський вечір. Я мав слово про Кобзаря, Арсенич теж промовляв про вшанування пам'яті Шевченка на Прикарпатті, хорова капела Крушельницького співала, ансамбль "Любисток" співав, співали бандуристки, читали Шевченкові вірші. Гарний вечір був. Частину учасників вечора я взяв до сестри Олесі, тобто до мами. Повернулися останнім автобусом.

                                                                   МИХАЙЛО  ЗОРІЙ

     Михайло Йосипович Зорій - художник. Закінчив Краківську академію. Послав на конкурс проектів пам'ятників і свій ескіз. Не відзначили. Були музи з лірами. А він не слав у 1938р. і бандури чотири. Не присудили місця й премії. А в 1943 році, коли німці були наполохані, один з українців-керівників сказав:

    - Де твій проект?

Німці не звертали уваги на те, що Михайло Йосипович Зорій (14.УІІІ.1908.н.) разом з Ярославом Корниловичем Лукавецьким відкопують кістки композитора Дениса Січинського, перезахоронюють його, ставлять пам'ятник.  Жінка лікаря-окуліста Грушкевича показувала, де могила Січинського була. А був у місті польський художник Добрава (ополячений чех чи словак) і хотів засадити в тюрму Зорія і Барана Левка Романовича. Україножер. Отакі, як він, восени 1943 року вранці перед прем'єрою "Шаріки" ходили по театру, підкидали пістолети й гранати. А коли закінчилася перша дія, увірвалися гестапівці й почали обшук і арешт. Зорій був декоратором у театрі. Прийшов до нього товариш і на виставу не пішов. "Шаріка" - про січовика. Починається з Черчого, де будинок відпочинку для української інтелігенції, показували й  Індію, Закарпаття. І ось "Генде гох!". Там лимонка, там пістолет. Барнич посивів у лоджії. Автор музики "Українського танго", "Гуцулки Ксені", "Ах, соловію". Слова Романа Савицького, а музика Барнича. Савицький закінчив історичний факультет у Львові, горбатенький, налягав на ногу й з паличкою ходив. Директор фахово-доповнюючої школи. Іван Недільський грав на віолончелі. Був у італійському полоні. Пізніше написав пісню: "Засяло сонце золоте, народ збудивсь зі сну". Мелодія італійських безпритульників. Написав "Червоні маки". Де суд, на Пушкіна, "Товариство української бесіди". Кімната для концертів. 1936 року москофіли відсудили клуб товариства.

     Кость Вишневський, меценат українського драмтеатру імені Тобілевича, який у 1928-30-х роках діяв у будинку "Сокола", де гімназисти тягають штанги. Високий рівень гри. Кость Вишневський витратив 42000 польських злотих. Директор гіпотечного банку. З ним був Мартинець (директор), який фінансував українську футбольну команду. "Пролом". І ось 1944 року Добрава -художник розлучився з жінкою, голодував і ходив по квартирах пиячити і їсти. Він і настукав у НКВД, що Зорій при німцях був декоратором у театрі. І за це "співробітництво" повезли Зорія у Ваніно, щод над Татарською затокою. Тут пересильний порт на Магадан. За чотири місяці на важких роботах Зорій важив 40 кілограмів. А тоді зробили його художником, і вже було легше.

                              х                        х                          х

     Іларій Степанович Ремешило був на війні, перекинули до Коломиї з-за кордону. Служив з ним стукач. Доніс, що не так висловлювався. Арешт. У листопаді 1945 року. В камері сиділа якась Оксана. З нарів відірвала дві дошки, підлізла по трьохметровій стіні до віконця, розбила його, лягла на нари і склом різала вени. В ту камеру з кров'ю свіжою привели фронтовика-солдата Ремешила ( з Львівщини родом). І повезли на Чукотку. Везли 2300 осіб, а довезли живими 13. Тепер він у Калуші працює.

                                х                       х                         х

 Оцей студент з Коломиї Голей уже відсидів два роки на одному курсі. Мабуть, покарали за активність. І тепер бурчать, що організував шевченківський вечір, що "Катерину" читали, що я сказав про новий будинок обкому: "пам'ятник добі великого застою".

                                 х                       х                        х

    Час такий приходить, коли все стає на свої місця і платиться кожному те, що заслужив. Я нікому не заздрю, а мені постійно кидають колоди під ноги й заздрять.

                                    х                        х                       х

     Підтримали євреїв. Вони створили своє товариство. Я мав бути вчора на конференції. І хотів бути, але в Калуші запланували конференцію і шевченківський вечір у рідному селі. Я попросив Смоляка побувати на цьому заході, й Дорошенко прийшов (напевне, Добрянський послав). Євреї задоволені. Було їх на конференції десь 250 осіб.

                             

]]>
Wed, 06 Nov 2019 10:56:52 +0200
Перша половина березня 1989 року: Шевченківські дні і становлення РУХу http://briz.if.ua/blogs/638.htm http://briz.if.ua/blogs/638.htm          1.ІІІ.1989.              Меморіальний музей-гауптвахта Тараса Шевченка. (Короткі записи!).

         2.ІІІ.1989.              На Орськ дорога, сонце світить нам, і холод -9*С. (Короткі записи, запис фольклору!).

         3.ІІІ.1989.          Ночували в Беляєвці. Тут же й виступали вчора в будинку культури. Дуже сильний вітер, сильний мороз, сніги. Гарно приймали нас на азіатській стороні, за Уралом. Прочитали в "Правде", що буде 3000000 шевченківських монет.

    Верхньоозерне, де Тарас побував і допитувався, чи є тут хохли. Цікаво, що українців, які тут довго живуть, називають хохлами. Ми з України, то ми українці, а місцеві - хохли, бо мова нечиста. Верхньоозерна станиця. Отут діяв Пугачов. Будемо ночувати в Гаї. (Записи, фольклор!).

      4.ІІІ.1989.             Сонце, морозець і сніг. Ночували в Гаю (місто мізяників). (Записи!). Орський педінститут імені Т. Г. Шевченка. 21.ІІІ.61 року Міністерство освіти РСФРР присвоїло інституту ім'я Кобзаря. Виступаємо в кабінеті Шевченка. Озброєний пророк України... (Короткі записи!)

      5.ІІІ.1989.            За вчорашній день набрався багато вражень. Побували в музеї, на місцях казарм, плацу, церкви, гауптвахти, виступали в музучилищі, в педінституті; я роздивлявся місто, і навіть день народження відзначили Людмили з обкому, що нас супроводжує, і пом'янули Володимира Івасюка, якому було б 40. Сьогодні зустріч з учнями педучилища в музеї й повернення до Оренбурга, а завтра - виліт на Київ, якщо все буде добре. Тут стоїть сильна зима, а вдома веснують.

Зустрів тут вінницьких селянок, що продають горіхи, яблука і гарбузове насіння. Навчилися українці, як кавказці, торгувати.

      6.ІІІ.1989.           Опівніч. Не спиться. Написав статтю для "Літературної України" про "Шевченківський березень". Вчора повернулися з Орська. Там побували в краєзнавчому музеї. Я пропонував їм зробити етнографічний відділ, де були б виставлені національні костюми росіян, українців, башкирів, татарів. Повернення з Орська виглядало на білу казку. З джерела шевченкового набрав води, везу вербу додому. О 6 годині 50 хвилин виліт до Києва, але тут різниця в часі дві години, то прилетимо, якщо Бог поможе, близько 9-ї ранку.

     Дуже насміялися з Кочевського, якого багато разів прогнали крізь "підкову" в аеропорту, бо дзвонило й дзвонило. Він витяг з кишені ложечку - дзвонило, витяг ліки, гроші - дзвонило. Виявилося, що значки мав при собі. Там же довелось мені підійти до міліціонера й сказати, що письменники. 

     - А мені хоч би й генерал! - відповів.

     - Та письменник вище за генерала.

     Пропустив. І летимо вже з годину до Києва. Паралельно летить військовий літак. Здається, що вже над Україною летимо між синім небом і сивими хмарами.

     Написав статтю про відвідини Оренбурга, Орська й багато інших населених пунктів, де бував наш Тарас, де так багато українців, які нічого не мають, навіть слова рідного в школі.

                             х                      х                         х

     Був у "Літературній Україні", залишив статтю й фотографії про Орську та Оренбурзьку одісею. Це Кочевський порадив,аби я написав. Був у видавництві "Дніпро" й Комвидаві.Розмовляв з Жолоб Світланою, Герасим'юком і багатьма іншими людьми. В "Літературній Україні" розказували, що керівництво республікою (Щербицький, Шевченко, Масол та інші) заповзялося, щоб не допустити створення народного Руху України. Шевченко виступала недавно проти письменників. Виходить,що Горбачов загравав з творчою інтелігенцією. Найближчим часом Верховна Рада прийме закон про державність мови. Все робиться, щоб провести закон двомовності. Це ще гірше, коли російську мову визнають державною в Україні. Вона і без закону державна. Але всі ці процеси примушують людей думати. В Києві була велика демонстрація робітників за народний рух, несли лозунги: "Геть Щербицького!", "Геть Масола!", "Геть Шевченко!". Це розцінюють, як екстремізм. Правда, цій Шевченко давно треба було не тільки "геть" сказати, але й запитати, яким чином вона стала головою Президії Верховної Ради? Велика народна сила ще спить, але й не спить уже. Не бути вже дневі вчорашньому.

                              х                          х                       х

     Я люблю великі й малі вокзали, аеропорти. Я люблю їх і не люблю. Тут люди завжди заклопотані,задумливі, втомлені очікуванням. Але тут мій народ. Саме народ. Різних прошарків народ. Багаті й бідні. Вродливі й не дуже. Щирі й скупі. Тут мій народ... Він кудись їде. Кудись женуть його радощі й біди. Велика залізнична станція Фастів.

     7.ІІІ.1989.       

Прибув додому, а тут уся область гуде, що нібито до поїзда під"їхала чорна "Волга", якісь молодики витягли мене і так побили, що я ледь живий. Гомін, гомін...  Якийсь Павлюк телефонує, що текст звернення, який надрукував "Комсомольський прапор", не співпадає з "Літературною Україною". "Україна" надрукувала ілюстрації творів Заливахи й про Заливаху (Яковини та Андруховича матеріал). Це  прекрасно!

                                     х                        х                    х

    У парку вирізали майже всі старі липи. Пустили поміж люди, що це простір собі роблять письменники. Ти кричиш про збереження природи, а тебе цим же й б'ють. Виступлю в пресі. Наш "Рух" компрометує всеукраїнський. Дива та й годі.

     Цілий день перечитую листи, газети, журнали. Багато цікавого. Разом з жінкою ходили на концерт до 8-го Березня до театру. Звучали дві мої пісні: "Карпатська ніч" і "Пісня про матір". Овації були Сливоцькому.  

     Дав у "Прикарпатську правду" статтю про "Шевченківський березень" на Оренбуржжі й записав коротке інтерв'ю для обласного і республіканського радіо. З Уральських степів привіз багато книжок.

                   х                        х                          х

     Яка цікава ота Марія Бабій! Гадає, що лизання задниць начальницьких допоможе їй на підлості повзти до висот. Примусила, щоб у школі відзначили її 40-річчя. І зробили їй вечір! Притягла Лихачову. Почала виступати проти присвоєння імені Т. г. Шевченка школі № 18, де працює. Тероризувала весь колектив. І ось на партзборах дали їй доброї прочуханки вчителі. Висуває себе в директори Марія. Зробив я з неї письменницю на лихо людям.

      8.ІІІ.1989.      

Жіноче свято. Дарунки я привіз із Оренбурга. Шевчук, Нельки Стефурачки співмешканець теперішній, понадруковував на цигарковому папері про мене різні бздури і поширює по області. Може, діє за завданням? Забагато щось ходить навколо мене різного. Я вже звик до такого й не звертаю уваги. Але чорні сили діють вперто й методично. Чорт з ними!

                           х                       х                         х

     На радіозаводі, в будинку культури "Карпати", відбувся шевченківський вечір. Я мав слово про Тараса. Концерт підготували добрий. Співали студенти та викладачі педінституту, музучилища, філармонія, заводські співаки, уривок з "Відьми" грала Фіцалович, був уривок з "Наймички", і погано читав поезії Суржа, як і Симакова Наталка, зате хлопець-студент читав добре. В міському будинку культури теж вечори, а завтра в театрі. Після мого слова в концерті співав львівський кобзар Михайло Миколайович Баран. Я його слухав уже вдруге чи й втретє. На цей раз познайомилися ближче, погомоніли. Від нього я записав кілька цікавих переказів і легенд. Варто про старого написати нарис. Я і пісні записав.

     9.ІІІ.1989.        

У парку клали квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченкові. Бідні Посторонко, Новицький та іже з ними мусили поклонитися Тарасу. Зійшлися й наші, та не всі. Звучав "Заповіт" та інші пісні на слова Шевченка. Я побачив багато міліції й КДБістів і сказав: "Бідний Тарас, і за життя слідкували за ним жандарми, і після смерті через 128 років слідкують". "Що поробите? Такий вже Тарас" - сказав якийсь кадебіст. А тоді вже почули ми, що ректор педінституту сказав, аби не більше 20 осіб пішли до пам'ятника з педінституту. Й покладання квітів було майже засекречене. Та люди зібралися. Сфотографувалися ми. А тоді пішли до нашої Спілки і написали відповідь смердюхам, які топчуть  Народний Рух України на сторінках газет. Дивна стаття Бориса Олійника в "Радянській Україні" проти Івана Драча. Пише, що не поділяє програму, ще редагував проект і т. д. Правда, що не пише, як проект покалічили в ЦК, як навмисне загубили, як увечері знайшли

в надії, що таке не надрукують, то буде компрометацією НРУ. Невже Борис Олійник робить те ж саме з Драчем, що й із Загребельним? Невже хоче посади голови Спілки письменників, чи Ленінської премії хоче? Не можна нині вносити розкол у рух письменників. Бачу, що на горі робиться щось таке, як у Франківську. Шевчук уже розповсюджує листівки, що я сам себе обрав головою оргкомітету Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Мене вибрали делегати республіканської конференції, сформували оргкомітет на засіданні комітету по відзначенню 175-річчя Шевченка, ввели від обласного Руху Мар'яна Чучука, але на лідера, виявляється, претендував чоловік Нельки Стефурак - Шевчук. І тепер поширює про мене плітки.

                                              х                           х                         х

       Матківського вигнали з роботи. Написали в "Зірку", що бив дітей-синів двох міліціонерів. Він каже, що не бив. Клас ходив його захищати до обкому, міськкому, редакції. Та з ним розправився директор школи. Довго чекав нагоди розправитися. Він Сеник присвоїв звання заслуженої вчительки за те, що зробив Матківський. Матківський запротестував. А тепер підвернулася нагода відомстити. Подія з учнями сталася в жовтні (не бив їх), а вигнали вчителя з 38-річним стажем 2 лютого. Я потелефонував до Коритана (тепер завідувач ідеологічим відділом). Попросив, щоб поновили на роботі. Допомогло начебто. 

                                   х                          х                       х

     Приїжджав Посторонко на ТОС, назвав цей завод "мятежным". Директор розмовляв з ним, а тоді сказав, що мусить іти на засідання трудового колективу. Виступив. Тоді його почали допитуватися, чому їм не дозволили висунути свою людину кандидатом у депутати, тобто письменника Пушика. Він вдав з себе дурника і звалив усе на партком і облвиконком. Тоді економіст Синишин запитав, чому він себе висунув по Снятинському округу. Посторонко сказав, що треба піднімати село. Синишин тоді ще раз встав: "А чи маєте ви суперника?" "Ні, не маю",- відповів.  І втретє встав Синишин: "Будучи на вашому місці, я зняв би свою кандидатуру, щоб не ганьбитися". Посторонко почервонів і нічого не відповів. Засідання трудового колективу закінчилося.

                                    х                        х                         х

      Ходили з дружиною і дітьми в театр, де відбувся шевченківський вечір. Здається, що вперше від 1964 року сиділи в президії всі начальники обласні, сидів і я в першому ряду. Коли я полетів до Оренбурга, Добрянський сказав Дорошенкові, що виступатиме він замість мене. Та Новицький побачив мене на концерті до 8-го Березня, потелефонував Павлові, й виступали ми обидва, бо я сказав, що Ярославові треба виступити. Кононенко зробив доповідь. Тоді надали мені слово. Під овації принесла якась дівчина букет гвоздик, коли я сказав, хто такий Кобзар для нас, як його вшановують казахи й росіяни, башкири, українці на Уралі й за Уралом, і побажав нашому начальству в них вчитися, передати будинок Маргошеса, який служить готелем для начальства, під музей літературний. То був вибух овацій, і коли я закінчив виступ, овації довго не вщухали. Стояли при виконанні "Заповіту". Гарний вечір відбувся в театрі. Переповнено все було. Наш син Тарас подарував букет квітів Христині Фіцалович.

    10.ІІІ.1989.            

Мій виступ в театрі викликав великий резонанс. Ірина Купновицька йде на роботу і каже: "Дайте я вас поцілую". І поцілувала. Інші тиснуть руку. Чинодрали теперішні й минулі поспішають, щоб не зустрічатися. Радіо передало моє інтерв'ю про Шевченківський березень на Оренбуржжі. І вперше за шістнадцять років заговорив Щербицький українською мовою. Раніше він тільки на з'їздах письменників і на зустрічах з творчою інтелігенцією глаголив, а тепер відкривав у Києві Шевченківське свято українською. Ну й "слуга народу"! Не людина, а тьху! І таких тисячі...

                                  х                             х                       х

     На "Меморіалі" в Косові виступав хлопець зі Львівщини й розказував, як енкаведисти оточили село й палили. А молода мати гола й боса з дитиною на руках вирвалася і утікала до лісу по снігах. Поки вона добігала, то дитина замерзла в неї на руках. І стала та жінка ходити  з автоматом у бандерівському загоні, мстити за свою дитину і спалене село.

                                   х                           х                        х

     Приходила до Спілки Катерина Андріївна Савчук з Дубовець ( тепер живе в Івано-Франківську). Хоче 1000 крб., зібраних нею з пенсії (одержує 45 крб. щомісяця), передати на пам'ятник Осмомислові чи Данилу Галицькому. Я їй сказав, щоб поки що не давала, бо ж не потрапить за призначенням. І розповіла мені, що у Воркуті відбула 10 років. Мала хлопця, та його вбили німці в горах. Тоді й вона пішла допомагати. Не говорить, ким була. Лишень коло Солотвина натрапила на засідку. Зловили її. Допитували. Ніякого компромату, лишень хотіла з пазухи (з ліфчика) вийняти ампулу з ціаністим калієм. Тоді скрутили їй руки. Ампулу послали до лабораторії на експертизу. Спочатку сказала, що ліки, потім виявили - отрута. Допитували в Богородчанах. Начальник НКВС Зельонєнький бив. Перевирбовували. В Станіславі тримали її в підвалах, де було арештантів, як оселедців. Вербували:

     - Повернешся в сотню. Будеш агітувати стрільців, аби пов'язали сотників, курінних. Приведеш.

     Не давала згоди. Був січень 1945 року. Тиф... Помирали дівчата, вивозили їх уночі. До Львова везли, коли захворіла. Вийшла з того. Судила "трійка". Дві жінки й чоловік. Завезли до Воркути. Концтабори... 10 років дали їй. Повернулася. Але ті, що поверталися з таборів, дітей не мають. У концтаборах їм давали такі уколи, щоб убити батьківство і материнство. Такі експерименти проводилися не тільки в німецьких, але й у радянських таборах. Не має дітей ця жінка Катерина Савчук. Не має і Володимир Чав'як, 1921 року народження. Він родом з Тустані, а мешкає в Галичі. Він був курінний. Діяв під псевдонімом "Чорнота". Дивно, що курінні мали такі псевдоніми: "Різун", "Чорнота"... Начебто торговельну школу мав. Було б цікаво з ним поговорити, довідатися, як то все виглядало в УПА.

    13.ІІІ.1989.           

У місті багато шевченківських вечорів проводиться. Здається, що ніколи ще не було так багато. Робітники приладобудівного (тепер "Промприлад") зібрали більше 1300 підписів на підтримку Народного Руху України. Сичання з усіх боків національних нігілістів і шовіністів. Народний Рух України налякав їх.

                                х                          х                        х

      В "Известиях" інформація про те, що 250 письменників відкололися від Московської письменницької організації, яку розцінили, як міністерство. Хоч і названо поіменно письменників, але мені здається, що євреї відкололися. Антисемітизм у Росії розгорається сильно. Протиєврейські настрої повсюдно поширюються. Навіть у Івано-Франківську мелють, що євреї хочуть підірвати театр і критий ринок. Зрозуміло, що це відгомін давніх подій. На початку 50-х на єврейському кладовищі вибудували кінотеатр "Космос", і обвалилося перекриття серед ночі. Це могло статися під час показу фільму. Зрозуміло, що людей це насторожило - диверсія. І тепер, коли здають нові об'єкти, то цю подію пригадують і народжують догадки, чутки нові, плітки. Євреям страшенно нашкодили троцькі, каменєви, ягоди, берії та іже з ними. Маланчук і Андропов дуже топтали нас, але і їхньому народові не легше через них.                                 

   14.ІІІ.1989.           

Виспався, хоч і прокинувся о 5-ій ранку. Вчора мав грізну розмову про НРУ. Я підписав звернення на підтримку Руху. Приїжджала вчителька Тацюк з Отинії і розказувала, як шельмують Барчука та інших учителів, які за Рух. Як гриби після дощу, ростуть осередки Товариства мови. Готую конференцію.        

                             х                        х                       х

   Алла Маротчак з Верховини в райкомі комсомолу працювала, та за непокірність, за справедливість її звідти вигнали. Мати, ще за життя, добилася, що обком переселив її з дочкою до Івано-Франківська, надавши двокімнатну квартиру. Тут кинулася Алла в боротьбу з чиновниками. В університеті марксизму-ленінізму задавала гострі питання Полоніну. Прорвалося про гниле суспільство чи партії. І скомандував Полонін, щоб її покарати. Завели персональну справу, хотіли виключити з партії. Довелося Аллі просити пробачення в Полоніна. Тепер вона працює на станції хрестоцвітих культур у ветвідділі. Організувала екскурсію до Канева на 175-річчя Т. Г. Шевченка. Гадали, що 9-го березня там будуть торжества. Поїхало всього тринадцятеро, хоч автобус був на 32 особи. І вернулися розчаровані, бо ніяких урочистостей там не було. Під'їхала "Волга", вийшли з машини люди і поклали там квіти. Сіли в машину й поїхали. Алла привезла собі плакат, випущений до ювілею Тараса, причепила на стіні. Прийшов парторг:

     - Алло, зніми! Стіну псуєш...

Почала Алла вивчати історію України.

                           х                      х                       х

     Іван Цюпа вернувся з тюрми. Відбував кару за несплату аліментів. Каже, що починає робити проект пам'ятника І. Я. Франкові (конкурс продовжено до осені).

                            х                     х                      х

      Не минув безслідно мій виступ у драмтеатрі на шевченківському вечорі. Сьогодні викликали до обкому, і я мав тривалу розмову з Новицьким і Куравським. Почалося все начебто з Товариства мови (бояться, щоб не проголосили "Україна для українців" і аби не переросло в народний рух, хоч це рух і тільки рух), а перейшов Новицький на мій виступ. Є в нього в папочці лист, що начебто хтось написав, як я міг ображати секретарів обкому, що вони сякі-такі, вимагати передачі будинку Марґошеса, говорити, що українці не повинні давати дітей у чужі школи. Хто це написав - не знаю. Гадаю, що то обкомівська заготовка. Але Новицький і Куравський,мабуть, не розраховували, що я піду в атаку і висловлюсь про багато різних неподобств. Я зачепив і осмолодське обкомівське гніздо, і Хом'яківку, і будинок на Ватутіна, коломийських дурнів. Я три години просидів у обкомі. Дізнався, що в області відкривається "Інтурист", приїжджатимуть іноземці. Зачепив я екологію, постачання області. Чув я і докори, і сповідь, і хитрий Новицький лишився задоволений,бо подумав, що мене задобрив, що мир настав, але їм не вдасться грати дурнів і мене мати за дурня.

     Розказують, що на фурнітурному заводі страйкують робітники. Після того, як директор Слободян із секретарем парткому й профспілковим діячем від імені колективу виступили із засудженням НРУ, робітники збунтувалися. Вони вимагають заміни директора. Пристрасті киплять і на інших підприємствах. Управління бурових робіт приєдналося до Руху, і тут теж почали тиснути на людей. 

      Розказують студенти, що 9 березня жителі Коломиї несли квіти до пам'ятника Шевченкові, що в Шепарівцях. Вони вимагали, щоб пам'ятник перенесли в центр Коломиї. Перший секретар кинув міліцію зі щитами й дубинками. Перегородили дорогу. Тоді вінок поклали на те місце, де до 1914 року стояв пам'ятник Т. Г.Шевченкові, але його зруйнували російські війська. Міліція вночі перевезла вінок до пам'ятника поетові у Шепарівці.

    Сьогодні до Івано-Франківська з"їхалися міліцейські боси на нараду. Кажуть, що міліція відмовляється боротися з робітниками. Вимагають діяти спільно з армійськими підрозділами.

    В Коломиї діє Товариство "Поступ".

   15.ІІІ.1989.              

Сьогодні зрозумів я,чому Новицький викликав мене вчора в обком. Зеляк сказав, що Лихачова написала на мене Чебрикову в ЦК КПРС. Залишається кричати "ура!". Скаржилася виступом моїм на шевченківському вечорі. Цікаво, що "предпримет" Чебриков Віктор Михайлович? Пошлю йому журнал зі своєю статтею, або покажу, коли приїде  комісія.

]]>
Thu, 31 Oct 2019 14:22:24 +0200
Створення Народного Руху України http://briz.if.ua/blogs/637.htm http://briz.if.ua/blogs/637.htm 11.ІІ.1989.             

Київ. Ніколи ще Україна не знала такої події. Створено не стільки Товариство, як Народний рух. Вся бюрократична машина на чолі із Щербицьким перелякана, й влади реальної майже нема. Навколо все не каламуть, а багно, в яке кинь каменем, навіть кола не підуть. Смердить усе. А народ відчув письменників силу. Нині вже не ми одні, а й технічна інтелігенція бореться, студентство. Треба було бачити Будинок кіно, обліплений плакатами і лозунгами. Я не сердився навіть, що рухівці перехопили наші мандати й запрошення. Людей наїхало удвічі або й утричі більше, ніж міг вмістити зал. Олесь Гончар виголосив наймужнішу промову. Прекрасно говорили всі. Підіслали якогось Терещенка, начебто робітника. З ганьбою його зігнали. То була не конференція, а глибокий аналіз геноциду проти нашого народу, що триває упродовж століть,а особливо у ХХ столітті. То відбувалося щось таке велике, якого ще не було в нас за 70 років. Ми є!  І є наша мова! Гідність!  Сила!

    12.ІІ.1989.              

Конференція в Будинку кіно продовжується. Якщо в суботу ще говорили в основному про підлі вчинки ідеолога Кравчука, то сьогодні вимагали суду над ним під овації та крики "Ганьба! Геть! До суду!" Особливо після виступу Івана Драча наелектризувалися всі. А як сильно виступали кореянка Лі, вчителька з Бердянська, робітники й інженери, Калинець, Омельченко і всі. Львів'яни з Товариства Лева піднімали плакат "Львів підтримує!" Про Щербицького говорили, проклинали його, але по імені не називали. Але виступив харків'янин і сказав: "Коли був Шелест, то була мова й історія хоч трохи, а Щербицький знищив". І закричали під овації: "Геть Щербицького! Ганьба! Геть!" І згадали, як він у "Комуністі України" друкував статті проти Шелеста (Огульченський-економіст говорив), і вставали, і під овації скандували: "Ганьба! Ганьба!" Всього не опишеш. То було щось велике.

До Києва я їхав з Лазебником Станіславом, і він мені признався, що до Канади мене не пустив Єльченко. На конференції перед Єльченком якийсь робітник зі Львова плакав, що його у Львові зробили націоналістом. Після нього я підійшов до Єльченка й запитав, чому мене не пустили. Він вдав, що не знає, але кинув якусь незрозумілу репліку: "Он ви який?! А ми розшукуємо вас!" Обіцяв посприяти. Але, мабуть, забув, бо його зігнали з трибуни, коли пробував погрожувати, що створюється окрема партія.

Вибрали керівництво Товариством. Павличко очолює, Іваничук і ще два - заступники. Мене вибрали членом Головної Ради Товариства. Прийняли звернення до українського народу. Було сильно! Було відчайдушно! Було могутньо! Ніколи народ не піднімався так духом, як тепер. Олійник, Драч, Павличко - вони йдуть на все й ведуть не одиниці, не десятки, а тисячі... Є рух! Є!

        х                     х                        х

     Вийшла моя повість "Славетний предок Кобзаря" про Шевченкових предків у книжці "В сімї вольній новій".

     14.ІІ.1989.           

Берусь за створення Товариства української мови в Івано-Франківську. Досі нам дозволу не давали. Тепер згоди не питатимемо. Вперед!

В Спілці вдалося пробити чотирьох учасників наради молодих письменників. Поїдуть Мороз, Фуфалько, ще одна жінка - прозаїк і Люся Малкович, яку силою впхав брат Іван. Я ж хочу, аби поїхала гуцулка зі студії Галина Петросаняк.

                                х                       х                        х

     Цей світ ніхто ще не збагнув і не збагне до кінця. Хто міг подумати, що син Якова Петровича Погребняка, секретаря ЦК, а колись першого секретаря Івано-Франківського обкому, посватає дочку Івана Дзюби, того самого Дзюби, якого посадили за працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?", якого називав націоналістом сам Погребняк, хоч він і не належить до крайніх реакціонерів. Можливо, що цей факт одруження сина Погребняка з дочкою Дзюби й послужив приводом для Щербицького: гнати з ЦК до Львова. І керує Погребняк у Львові, діти живуть у Києві, Дзюба виступає і друкується. Гадаю, що свати не зустрічаються у сімейному колі. Дива! Дива! Гени сильніші за політику.

15.ІІ.1989.           

Завершується вивід військ з Афганістану. Стрітення. Перше весняне свято. Вдосвіта пустився падати сніжок, але тільки припудрив землю. Моє тіло відчуває, що будуть сніги ще. Не виспався. Вчора допізна дивилися телефільм "Тепер іду я без дороги" про Тараса Шевченка в Казахстані. Одразу ж пішли дзвінки-відгуки. Карпенко з Києва телефонував. Сьогодні багато відгуків. Усім сподобалася передача моя. Після фільму я мав говорити про екологічні біди у "Вечірньому віснику", та зняли мене. Може, тому, що говорив про Шевченка, а, може, тому, що різко говорив - критикував. Область кипить. Люди агітують за мою кандидатуру у депутати. Хтось навіть по хатах ходить, агітує. Редактора Громадського потягли на бюро обкому за те, що дав пригладжений звіт про окружні збори (не смів і такого давати, бо цим збудоражив народ - не вони махінаціями, а газети) та про критику в бік Чернова. Чернов закликав у "клітки садити письменників і журналістів", а після критики в газеті завив. Громадського вчора чистили на бюро.

                               х                        х                         х

     Перечитав у збірці "В сім'ї вольній, новій" свою документальну повість-дослідження "Славетний предок Кобзаря". Знову співпало: телефільм про Шевченка й повість - у один день. Закон парності. В плані "Молоді" моя нова збірка, а в плані "Дніпра" - збірка Ольги Стрілець, над якою я так багато працював.

     Учора був у мене Босович. Створюється у Львові "Галфільм" (Галицька кіностудія). Я входжу до організаційного комітету. Треба пожертвування збирати, бо кіностудія буде самоокупною.

                               х                       х                        х

     Завершено вивід радянських військ з Афганістану. 3380 українців убито, 2000 самогубців, 12 тисяч ранених, 100 тисяч з порушеною психікою. Скільки крові! Скільки жертв і втрат матеріальних! Величезна подія, яка народ Афганістану на крилах слави піднесла дуже високо, але за це заплачено  дорого. Мені боляче, що українці  ішли туди, гнані кремлівськими  вождями! Мені гірко, що так багато наших хлопців полягло на тій кривавій  війні. Перед очима молодий робітник з Коломиї, який підійшов до мене і запитав: "А чи не будуть до афганців ставитись, як до вбивць?" Цей хлопець служив у Афганістані. Скільки розчарованих молодих! Це не крикливі ветерани Вітчизняної війни, які сиділи по тилах. Це мовчазні хлопці, які розуміють, що війна ця їм і нікому з українців не потрібна. Виводив контингент радянських військ з Афганістану мій ровесник Борис Громов, що перед цим проходив "обкатку" на посаді заступника командувача 38-ї армії, штаб якої по нашій вулиці в колишній  семінарії, єпископській резиденції, де я рахуюся військовим журналістом. Жив Громов  з дружиною Наталею і двома дітьми по сусідству з нами -  через два будинки від нашого, на другому поверсі.  Коли Громов з військами вступив у Афганістан, сім"ю охороняли спортивні хлопці в спортивному взутті. Громов прилетів до Москви на кілька днів і зателефонував, щоб дружина прилетіла. Наші порадили їй  на військовому літаку зі Львова летіти до Ленінграда, а звідси швидкісною електричкою  "Стріла" мчати до Москви, де чекає її генерал. Літак знявся в повітря і в цей самий час таллінський пасажирський лайнер заходив на посадку. Вони вдарилися в повітрі й розлетілися від удару. Не знаю, що привезли з Наталки  до Івано-Франківська. Пригадую Наталчин похорон. Її тіло (якщо було в домовині щось з тіла) забирали батьки до Росії - на Волгу.  Під будинком військових було дуже мало. Я спостерігав за цим похороном. Громов, очевидно, був уже в Афганістані. Дітей забрали з Франкового міста. Син, коли вивели війська з Афганістану, зустрів батька на мості, що був кордоном між СРСР і Афганською Республікою.

20.ІІ.1989.              

Всі гомонять про те, що до Львова їде Горбачов. Я про це чув ще у Києві. Можливо, що зніме Щербицького. Було б добре, якби поклав на рік-два Погребняка.

     В "Молоді України" стаття про те, як судилися Глазовий і Чалий. Виходить, що поему про пригоди Барвінка писали вони обидва, та пізніше Бодьо Чалий усе присвоїв собі, заробив славу і пошану, диплом Андерсена. Особливо цей Чалий розперезався при Маланчукові, коли той зробив його секретарем парткому. Бодьо і мене перевиховував, коли я різко виступив на зборах проти Козаченка (Козаченко, Іщенко, Чалий старалися тоді). І ось настав час, коли Чалого били по морді, а тепер викрили його як злодія. Гіркий кінець на схилі віку... Суд ухвалив виплатити Глазовому гонорар і заборонив Чалому друкувати твір без згоди співавтора Глазового. І в цей самий час Аятола Хомейні послав своїх агентів, щоб убили автора книжки "Сатанинські вірші" Салмані Рашді, якому 41 рік. За голову письменника старий фанатик дає 4 млн. доларів. На грані розриву дипломатичні стосунки. Письменник вибачився перед Іраном, що не хотів образити Коран і Магомета. Я гадаю, що цей інцидент стріляє в бік СРСР. Якщо таке може натворити книжка, то в мусульманських республіках Радянського Союзу будь-коли може вибухнути щось значиміше, більше, страшніше. Афганська війна не завершилася. Вона не може закінчитися виведенням військ. Те, що сталося на Стрітення (коли стрічається зима з літом), 15 лютого відіб'ється луною в історії. Горбачов здобув любов у матерів і батьків, чиї сини гинули за Аму-дар'ю і за горами. Генерал Громов буде проклятий афганцями. Він - генерал-лейтенант, його зустрічав син-восьмикласник у Термезі. А 39 хлопців загинули, повертаючись додому. В Афганістані продовжиться громадянська війна, та я не думаю, що режим Наджіббули втримається при владі.

                                 х                       х                      х

     Учора дивилися виступ Євтушенка по телебаченню. Добрий поет, але втрачає почуття міри. В його віці вже не пасує виступати на рівні Алли Пугачової. Цілувати в руки жінок не вміє, та мов постолом чмакає і видурнюється, присідаючи й повзаючи по залу. Грач.

                                х                       х                       х

     Добрянський заробляв гроші на виступах на Вінничині, а Дорошенко в Тисменицькому районі організував виступи. І ніхто не подав пропозиції до постанови обкому про поліпшення вивчення й поширення сфери вживання української мови. Довелося мені сьогодні писати пропозиції. Добрянський завтра віднесе мої пропозиції до обкому. Ми боремось, а Федорчук нарочито проводить пленум, як і конференцію, російською (вона й не російська) мовою. На радіозаводі виступав, і йому робітники зробили зауваження.

    - А я нарочито не хочу виступати українською, - сказав.

    І Посторонко тут зустрічався й теж російською.

    - Я мовою Леніна виступаю, - сказав.

    Ми йому вже сказали на партконференції, що то мова Валуєва й повії Катерини ІІ. Реакційна партійна верхівка. Поки не виздихають оці покручі, то зрушень не буде.

                                     х                      х                       х

     Нашуміли ми! Так нашуміли, що Горбачов прилетів до Києва. Завтра чи післязавтра буде він у Львові. Тоді полетить у Донецьк і повернеться знову до Києва. Народний рух розцінюють як створення нової партії. Новицький був на нараді в Києві. Сьогодні повернувся й провів нараду з ідеологічною верхівкою. Головне завдання: не допустити створення ланок руху на підприємствах. Вівчар був на цій нараді й розказував мені. Завтра скликають секретарів підприємств, вузів і всіх. Крім Новицького, виступав Постронко. Примітивно, як і завжди. В пресі почалися виступи проти програми руху. Надрочили академіків, і вони виступили в "Радянській Україні". Гадаю, що тепер Москва змушена буде піти на деякі уступки, особливо щодо статусу державності мови. Народний рух почнуть компрометувати.

                                        х                      х                        х

     Постійно шумлять, що мене побили. А сьогодні ввечері, після виступу в педінституті, де я сильно крив сталіністів і брежнєвців, до мене причепився якийсь сталініст-енкаведист і почав провокувати бійку.

    - Ах ты, мазепинец, о Шевченко говориш с телеэкрана! Гад ты!

    І почав увечері серед міста ображати мене в присутності Грабовецького і Середи. Я ледве стримався, щоб не вліпити йому по морді. Грабовецький потягнув мене: "Не смій! То - провокація!"  З пащі цієї свині смерділо горілкою.

                                    х                     х                        х

    21.ІІ.1989.           

Цілу ніч вітер. Дуже тепло. Цілу зиму орють люди городи й поля. Сьогодні по районах збирають активи, робітників, селян, які мають осуджувати й засуджувати народний рух. Міліцію й КДБ кинули до Львова, бо Горбачов мав бути у Львові 22 лютого, але начебто летить спочатку в Донецьк. Учора прилетів до Києва. В Борисполі показували йому "Мрію" - новий літак. Зустрічався з киянами на вулицях, був у Патона і в науковців. Гадаю, що народний рух, боротьба за мову, за правду, за перебудову зумовили його приїзд. Якщо два-три дні я сам створював осередки товариства "Меморіал", добирав кандидатів на конференцію до Києва на 4 і 5 березня, то сьогодні потелефонував з обкому Солован Василь Дмитрович, що 23 лютого в будинку ОНМЦ відбудеться обласна конференція "Меморіалу". Виходить, що з Києва прийшло "добро". Андрухович їде до Спілки на вечір, і я добився, щоб з ним поїхав Василь Добрянський.      Грабовецький після вчорашньої сутички зі сталіністом-енкаведистом, який провокував зі мною бійку, переполошений, Бойко теж перепуджений. Нагнав на нього страху Галюк Василь. Василь хотів учора сказати мені про райкомівську нараду антирухову, та побачив Грабовецького і втік.

                                   х                      х                      х

     Запросили мене на зустріч до проектно-конструкторського інституту. Виступав зо дві години. Було багато запитань. Може, й дурне зробив, але сказав, що Щербицькому пора йти на пенсію, і піддав різкій критиці Посторонка і Федорчука за манкуртство. Прямо сказав, що нині вони зрікаються української мови, а при німцях були б фольксдойче, а при поляках - шляхтою, а при румунах - румунами, а при турках - турками.

    Щербицький, Масол і Шевченко прилетіли з Горбачовим до Львова. Роман Лубківський вітав Горбачова українською мовою, назвав його архітектором перебудови, потрясаючи бородою. Дівчата хліб-сіль вручали і теж промовляли українською. Були зустрічі на "Електроні" (сказав, що йому і Раїсі Максимівні львівський телевізор служив 20 років), в місті, у картинній галереї. Тут Роман Лубківський сів коло Горбачова справа і дуже переживав, аби той не зачепив його обличчя. Очевидно, що Лубківський, Кадирова, Колесса (виступало кілька від творчої інтелігенції) піднімали проблеми мови, культури, екології. Братуня там не бачив я, а ось Федорів та Іваничук були на цій зустрічі. Горбачов подивився старий Львів і сьогодні ж відлетів до Києва. На зустрічі сказано було, що в Донецьку не льотна погода, і тому він раніше прилетів до Львова, але я гадаю, що так треба було. Дехто й досі дивиться на Західну Україну, як на бандерівське гніздо. І хоч Горбачов був у Львові лиш тільки один-єдиний день, львів'яни не могли не скористатися з цього, щоб не висловити свої болі. Та було б злочином упустити таку нагоду. Горбачов перепитав: "Перебудова" - це по-українськи "перестройка"?  Йому сказали, що так.

    22. 02. 89.          

 "Робітнича газета" дала статтю Назарчука Василя про окружні збори, де зіштовхнули мене з Ткачуком. Написав дуже обережно, але з натяком. Зачепив Посторонка й Матвеєва. Оці вибори показують, що Франківщина - найреакційніший закуток. З п'яти претендентів на депутатське місце, четверо проходять "зеленою вулицею", без виборів. Мошки-Полоніни домоглися свого.

                                    х                       х                     х

          Республіканські газети зчинили галас проти народного руху України, в областях іде обробка населення проти письменників, але ж історія засвідчує, що це все тільки на користь НРУ. Я вчора виступав у ПКТІ на захист. Було багато запитань. Номенклатура відчула, що перебудова змиє її.

                             х                          х                          х

         Телефонував я до Львова до Романа Іваничука. Розказував про зустріч з Горбачовим. Виступали там Лубківський, Федорів. Говорили про мову, екологію, розграбування бібліотек (на клопотання Ярузельського віддали багато документів за розпорядженням Горбачова), історію. Дві години йшла зустріч. Іваничук сидів, не говорив нічого, й Горбачов підійшов до нього сам. Говорили приблизно 15 хвилин обидва.

                               х                        х                     х

    У Донецьку виступав дурень Ляшок від імені шахтарів, щоб розігнав Горбачов об"єднання формальні і неформальні на втіху іншому Ляшкові, Щербицькому, пропонував прикрутити творчу інтелігенцію. Зі Львова такої трансляції не було, а з Донецька все передають. От біда та й горе!

 Ляшки: "Если было бы больше колбасы, то все говорили бы на украинском". 

     На товариство алкоголіків збирають гроші по підприємствах, а на рідну мову забороняють, як ось Яцюк з фурнітурного заводу, секретар парторганізації, заборонив.

                 

     24.ІІ.1989.       

 Учора "Радянська Україна" дала статтю "Коломийські "владики", в якій розкритикували коломийських чинодралів за тиск проти мене і тих, що висували мене. Але Шляхтич не зачепив область. Обходять обережненько з Назарчуком. Але поїзд їде. І цей гомін, що котиться краєм, своє робить. Разом з тим про мене поширюють різні чутки. Стараються і провокатори з нашого "Руху". Був Добрянський на "Меморіалі". Сказав, що то шайка провокаторів, яка діє задля того, щоб поламати щось більше, як ось народний рух України (фронт). Затесалися там різні Шевчуки. Тепер знову вони цілим кагалом поїхали до Києва. Самі себе вибирають і їдуть, а ось роботи нема. В конференції Товариства мови брали участь, а ось осередки створювати не хочуть. Таке ж з "Меморіалом" зроблять.

      Відчуваю проти себе різні перешкоди. Розмовляв з Данканичем і Федакою. Виявляється, що моя книжка "Галицька брама" зібрала величезний тираж. Планували видати тиражем 30 тисяч, а видають 15 тисяч. Паскудство і тільки... Кажуть, що нема паперу. "Угрюм-реку" видають 250-тисячним тиражем, а тебе, Пушику, 15-тисячним, хоч ти і зібрав поверх 100 тисяч. Коли та перебудова прийде на Україну? Стало ще гірше з виданням, як колись було. Обман! Навколо обман. Писатиму в Держкомвидав, щоб якось тираж книжки збільшили. По місту поширюють найнеймовірніші чутки, що побили мене, що я очолюю народний рух і під моїм керівництвом в інституті нафти і газу розбили бюст Пушкіна. Що тільки не видумують, аби скомпрометувати мене.

    25.ІІ.1989.             

Нема снігу. Дуже тепло. Якщо така погода утримається й далі, то в березні розів'ються сади. Цілу зиму орали люди городи. Сіятимуть у березні.

     Вчора потелефонували зі Спілки письменників, чи не полетів би я до Оренбурга та до Орська на святкування 175-річчя Т. Г. Шевченка. Летіти треба через Москву. Я дав згоду. В неділю поїду до Києва, а там уже квиток куплений, і в обід - на Москву з Кочевським і Орачем.

     Учора працівники обласної лікарні запросили нас з Дорошенком на шевченківський вечір. Я казав слово про Шевченка, читав поезії, Дорошенко теж читав поезії, медсестри й діти співали... Не був до кінця, бо ж треба було квиток купити. Після всього зійшлися в Спілці Добрянський, Крамаренко, Шляхтич, Юсип, Кирилюк. Пили вино з калини. "Прикарпатська правда" нарешті надрукувала моє звернення про Товариство української мови. Я тепер лишень тим і займаюся, що створюю осередки по області. Боюсь, аби не перетворилося воно в контору, як пам'ятки, фонд культури, знання і т. д.

    "Молодь України" надрукувала мою статтю про Федора Зубанича. Його висунули на шевченківську премію. Федір телефонував, щоб підтримав його, і я написав статтю. Прикро,що найголовніше з неї вирізали. Очевидно, що почалося легеньке "закручування гайок", або ж молодіжна преса під особливим контролем.

                                  х                     х                       х

    У середині січня якась підла душа в Бистрицю випустила високотоксичні відходи. Отруєно все живе в Бистриці. Очевидно, що це той страшний випадок, коли на ТОСі мала статися аварія. Гомоніли, що вдалося запобігти аварії. Виходить, що спустили у річку отруту. Якась труба, невідомо чия, прокладена до річки поблизу Козакової долини.

                                       х                       х                      х

  Хтось навмисне поширює і поширює чутки, що я лежу в реанімації побитий. Я тільки не знаю, чи то вороги поширюють, чи "друзі" такі, як отой п"яний енкаведист, що справді чіплявся до мене серед міста, коли я гуляв з Чайкою і Грабовецьким. Мені радять берегтися, щоб не було такого, як з Галаном. Його вигнали з роботи, забрали в нього зброю, підіслали двох убивць із сокирою. Саме сокира потрібна була, щоб весь рух назвати "сокирницьким", а людей сокирниками, а заодно й підмести Львів і західні області від інтелігенції, студентства, більш-менш свідомого елементу. 15000  осіб забрали зі Львова після вбивства Галана. Оці два дурники-вбивці, що були підіслані начебто за завданням якогось Буй-Тура, вчинили чорну справу, бо ж Ярослав Галан дуже багато знав. І Сталінові (та й не тільки йому) було не вигідно, щоб жив у Львові Галан. Його виманювали в Москву. 50 томів слідчої справи засекречено. Вбивці Галана ще живі досі.

                                    х                      х                     х

    Сьогодні в центрі міста йде збір підписів на захист народного руху України. Шельмувати письменників почала навіть "Прикарпатська правда", але так примітивно, що жаль Громадського, якого сьогодні формально слухали на пленумі обкому за роботу газети. Яка це страшна й підла банда - номенклатура.

     Ніколи ще так не бурлив Івано-Франківськ і область, і вся республіка, як бурлить тепер. Праця наша не минула даром, промочив дощ замерзлий ґрунт, відтає земля, починає дихати. Ніколи ще не було такої теплої зими, ніколи ще українці не відчували такого подуху оновлюючого вітру. Оце, що мене провалили на окружних зборах, повернулося ненавистю до номенклатури. Ця моя поразка означає перемогу багатьох, можливо, що цілої області. Газети оповістили про смерть Григорія Івановича Ткачука з Підвербців, який головував у колгоспі "Україна" Городоцького району на Хмельниччині. Цьому Ткачуку в Підвербцях мали пам'ятник ставити (двічі Герой), та якийсь дід розказав, що той був сотенним в УПА, і Ткачука тихенько відправили на пенсію. Проживши 71 рік, двічі Герой помер. Але люди не всі знають, що є два Ткачуки-герої й голови, і з новою силою загомоніли, що Пушика не пустили в депутати через нього, а сам помер. Цей Ткачук сам не знає, що робити, так йому незручно. І виділив 400 крб. на семінар молодих літераторів. Нелька Стефурак каже, що вона знайшла ці кошти, а я собі думаю: "Нелько, Нелько, якщо би Пушик не був конкурентом в депутати Ткачуку, і якби Ткачук не бачив, що він прогорає, і лиш підлі чиновники фальшем врятували його, то мала би ти дулю з маком, а не 400 крб. на семінар молодих літераторів". Ткачук сам не знає, що робити в цій ситуації, а народ реве, обурюється, протестує.

                                   х                     х                      х

    Коли гастролював у нас Кубанський народний хор,то з величезним успіхом виконували пісню про похорон Т.Г. Шевченка. "Бачив місяць, як учора могилу копали..."  І ніхто не знав, чия то пісня. Хто написав? Народна?!  Та написав цю баладу український письменник, перший біограф Кобзаря Олександр Кониський. Співали вірш на мотиви народних пісень. Найпопулярнішою була пісня на мотив пісні "Віють вітри, віють буйні" з п'єси Івана Котляревського "Наталка-Полтавка". Пісню забороняли, ходила в списках, співали й співають.                                

     26.ІІ.1989.               

Гомонять люди, як у Львові пробивалися львів'яни до Горбачова з плакатами, але кордони міліції, війська, кадебістів не пропускали нікого. Були плакати й лозунги. А в Києві була розмова з письменниками. Тут також несли лозунги "Перебудова - так, Щербицький - ні!" Але в людей виривали з рук ці плакати й лозунги. Завтра я буду в Києві й дізнаюся про все з перших уст. Далека дорога стелиться до Оренбурга й Орська.

                                  х                      х                       х

                                                                   РУХ   І   ОБКОМ

     Рухівці пікетували обком, щоб Посторонко Іван Григорович ішов з посади. На зустріч з членами обкому пішли Дума, Василь Дмитрів, Борис Голодюк, Олег Білоцеркович (тепер у Києві), Микола Кобрин, Андрухів, Озарко. Кобрин у кросовках ходив по кабінету першого секретаря, підходив до Посторонка і говорив коло вуха:

    - Ти, крокодил, надоїв усім. Пиши заяву і йди на пенсію.

    - В нас так не буває. Є ще Київ. Порядок.

    - Нема часу. Пиши заяву.

    Сиділи секретарі. Посторонко доповів до Києва, прилетів завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК КПУ Леонід Кравчук. У Будинку політосвіти відбулася зустріч з рухівцями, а наступного дня і пленум обкому, на який запросили і мене як голову Товариства української мови. Посторонка замінив Куравський. А на Зелені свята відбулася відправа на могилах січових стрільців у сквері, які позносили. Там виступав і Микола Кобрин, за що його заарештували на 15 діб. Кобрин викладав комп'ютери в училищі № 16. І раптом вибори, Микола - депутат, голова народного контролю, ходив по підприємствах:

    - Я вам дозволяю чуть-чуть красти, але небагато.

      27.ІІ.1989.               

Пишу оці рядки в поїзді Івано-Франківськ-Київ. Проїхали деревлянський Коростень, де Малові люди прив'язали князя полянського Ігоря до двох беріз за ноги й відпустили берези. А Ольга прийшла мстити деревлянам. І є попіл у землі від спаленого міста. І є ще Ігорева могила. І Нестор скіфські звичаї (похоронні обряди) подав як помсту, чи то Ольга поламала звичаї (помстилася) і пішла приймати нову віру.

      У Києві лив дощ. Анатолій Логвиненко-Славута мав узяти мені квиток на Оренбург, та в нього помер батько слідом за матір'ю, і він поїхав додому, квитка не купив. Я ледве розшукав Зіну Семенівну, взяв квиток і тут же поїхав на площу Перемоги, щоб устигнути до Борисполя на літак. Правда, ще з Драчем перекинувся кількома словами, а решта розказали Кочевський і Онкович, з якими я летів. Київ вражений від зустрічі Горбачова з письменниками. Наші хруні на чолі із Щербицьким почали шельмувати народний рух. Тоді Гончар, Олійник і Павличко під час зустрічі з активом послали записку Горбачову, що хочуть з ним зустрітись. Олійник поговорив і з Раїсою Максимівною. І зустріч відбулася. Пішли на зустріч Гончар, Мушкетик, Павличко, Сердюк, Драч, Борис Олійник, Міщенко. Дев'ять письменників говорили з Горбачовим. Коли зайшла мова за Рух, Щербицький подибав до комірки і приніс папку з листами, що начебто робітники проти, але Горбачов не хотів навіть дивитися. Леонід Кравчук сидів чорний, коли почалася мова про шельмування ним Руху. Мушкетик запитав, чи буде мова українська державною, і почув, що буде. Так сказав Горбачов. Переполох серед чинодралів великий.

      Ми прилетіли до Внукового, з Внукового на таксі приїхали в Домодєдово і пізно ввечері (тут різниця дві години) були в Оренбурзі. Нас зустріли Большаков, заступник мера міста, заступник завідувача відділом пропаганди міськкому.

             Де Ор біжить до сивого Уралу,

             З'явився город славний Оренбург.

  28.ІІ.1889.            

Оренбург. Мороз. Сніги. Гострий вітер. Ожеледа. Особливо над Яїком-Уралом, де стояв Шевченко і де ми стояли. І були в тій хаті, де Тарас бував. Сильна поїздка. Вражень багато, зустрічей.

    Чудова екскурсія по Оренбургу. Вчора, як тільки приземлився літак, зустрів нас Большаков з партійними і господарськими працівниками, які вручили нам букет троянд. Поселили в готелі "Оренбург". Я - в 627-му номері; Віктор Кочевський, Дмитро Онкович і Крикуненко були на цьому ж поверсі, та сьогодні переселили їх на другий і третій. На п'ятому живуть Володимир та Іван Турецькі (вони народилися в Івано-Франківську, але переїхали з батьками до Львова) і Орест Дмитрович Гнатів. Турецькі старі (батько 1923 року) давні мої приятелі. Ці художники оформляють під Шевченків музей гауптвахту, де сидів Т.Г.Шевченко. Музей-гауптвахта над Уралом-рікою. Чи не оригінально? Ми сьогодні находилися і наїздилися по місту (європейською і азіатською частинами міста). Були в тій хаті, де мешкали Лазаревські. Параска Трифонова й Ніна Чаплигіна (рибачка й учителька) нам показали усі закамарки. Навіть підвал показала 72-річна вдова фронтовика. І ходили попід будинки, куди Тараса привезл; Сарай з мінаретом бачили і все святилище мусульманів. Мустай Карім казав, що приїде до Оренбурга виконувати ленінський декрет про передачу караван сарая башкирам. Тарас Шевченко найперше побачив цю споруду, як його привезли до Оренбурга, який деякий час називався Чкаловим. Бачили ми всі будинки. І училище, де вчився Гагарін, теж бачили.

      І виступали в бібліотеці імені Т. Г. Шевченка, де зібралось немало молоді. Співали нам, і обідали ми в них. Після цього була зустріч з пропагандистами в обласному театрі імені Горького. І в театрі, і в бібліотеці звучали українські пісні. Тут немало українців, але бувають такі сім'ї, що батько - башкир, мати - українка, а діти - росіяни. Асиміляція йде невпинно. Я закликаю створювати товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. З театру мене повезли на трикотажну фабрику, де працюють узбечки і в'єтнамки. Тут і болгар є немало. Одружуються й везуть звідси жінок до Болгарії. Робітники. Мене гарно сприймають. Кочевський, Онкович і Крикуненко їздили на фабрику, але не задоволені, бо там було небагато людей. Чаювали, слухали виступ філармонійної бригади, що підготувала програму за творами Т. Г. Шевченка, самі виступали. Вилітаємо звідси 6-го березня на Київ.

]]>
Mon, 21 Oct 2019 12:55:37 +0300
Початок лютого 1989 року: як компартійці провалили Збори з висунення Пушика у Кандидати http://briz.if.ua/blogs/636.htm http://briz.if.ua/blogs/636.htm 1.II.1989.              

Учора вийшла перша серія телефільму про Тараса Шевченка. Вів її Вінграновський. Були кадри, відзняті нами в Казахстані. Той фільм, що я веду, буде п'ятим або й шостим. Учора знімалися для екологічної телепередачі. Вибрали обмілілу Бистрицю. Я підключив і Яремійчука. Для того, щоб провалити мою кандидатуру на окружних виборах, проти мене пущено все.

                             х                        х                          х

    Вранці йшов до Посторонка й зустрів Полоніна, з гумором сказав йому, як він душить мене. А воно писок перекривило й почало про факти, що він на такій посаді, і про відповідальність. Я сказав, що не 37-ий рік і ще сказав:

    - Не знаю, де ти будеш через півстоліття, а я таки буду в літературі.

І пішов до Посторонка. Чекав мене перший секретар. Я сказав, що людей тероризують, що шахрайство, що саме він дав вказівку добирати людей, щоб Пушика провалили.

    - Та ви напишіть, а ми комісію створимо, перевіримо.

    - Коли вже писати, то я напишу до газети чи до журналу, то хоч гонорар одержу, а що від вас дістану? Нічого...

    Лавина пліток котиться на мене. Видумують, що можуть і що хочуть.

                             х                         х                           х

     Добрянський по телефону розмовляв з Києвом. Зі Спілки на обком надіслали телеграму, що гаряче підтримують мою кандидатуру в народні депутати. А народ шумить, бо рознеслися інструктажі, Добрянському по секрету розповів Юрко Криховецький (секретар Галицького райкому), що позавчора інструктували їх у обкомі про те,що кожен з них несе персональну відповідальність, якщо не засиплють на окружних зборах Пушика. Кожен з них має взяти під свій контроль один ряд і домогтися голосування проти моєї кандидатури в депутати. Одержано таку вказівку. Мафія божеволіє, але діє...                           

      2.ІІ.1989.               

Тепло, дуже тепло. Зими, фактично,  ще не було. Хмари майже непорушно стоять над містом, а сонце ще несміливо  пробивається крізь них. Ось-ось  і з'являться підсніжники. Бруньки на деревах уже  великі, а синоптики  ще  обіцяють  морози. Якщо будуть великі холоди, то можуть обмерзнути сади, бо від тепла в деревах  рушилися соки. Я не вірю, що ця зима ще може бути тяжкою. Не має  вже сили. Сонце йде все вище й вище, а 15 лютого - стрічається зима з літом, а свиня з Вітом, ведмідь барліг або добудує, або розвалить.

                               х                          х                          х

     Гомонять про відзначення соборності України в Києві, тобто ІVУніверсалу. 60 осіб зібралося на квартирі (офіційно забороняли відзначати). На цій квартирі зачитувалися реферати 21 січня. Прийшла міліція, добивалася до середини, але міліціонерів у квартиру не впустили, поки не зачитали всі реферати про возз'єднання України у 1919 році. Нині визнають тільки 1939-ий рік. 70-річчя намагалися забути.

                                  х                         х                        х

     Кубанський народний хор потряс Івано-Франківськ. Раніше кубанцям дозволяли співати лише дві українські пісні, чинили великі перепони, а нині цей колектив більше український і духом, і рухом, ніж наші "буковинці", "гуцули", "верьовки". Навіть наш Тарас після концерту сказав:

    - Мамо! Я аж на "кубанцях" збагнув, яка то сильна українська пісня.

А досі були тільки роки, бітлзи, джексони...

Взяв квиток на молдавський "Жок". Давно я не дивився цей колектив, ще від першої половини сімдесятих, та, гадаю, що не втратив "Жок" свого темпераменту, фарб, сили. Цей рік почався з виступів сильних народних колективів. Я гадаю, що це зробить гарну погоду в місті й області.                            

3.ІІ.1989.           

Тепло. В Америці протягом години температура піднялася до +30*С і вночі впала до -34*С. Аномалії. Робиться щось страшне з природою. Агонізує. Невже справді 2000 рік буде кінцем світу?

     Від Болгарії до Києва чутки про землетрус. Є в Болгарії віщунка баба Ванга. Вона не віщувала, а про неї говорять.

     Не може вбога духом людина зробити світ, середовище своє красивим і багатим.                               

        4.ІІ.1989.              

 Сьогодні звітно-виборні збори нашої організації. Окружні збори по висуненню кандидатів у депутати 8 лютого. Ці події вибили мене з колії. Добре, що вчора завершили доповідь, ще раз перечитали її. Я продиктував Павлові і доповідь, і проект резолюції. Сьогодні о 14-й годині звіт. Передбачається великий бій з чиновниками. Події тривожать. Керівника неформального товариства "Рух"  Чучука досі не поновили на роботі. Павло Добрянський приніс з обкому вість, що начебто "рухівці" повезли до Яремчі свій вертеп і там танцювали на книжці Горбачова "Перебудова". Гадаю, що провокація чистісінької проби, аби вдарити по неформальному об'єднанні, а заодно нагнати страху на Київ і Москву. Ще одна дивна деталь. Добрянський, Яновський і Смоляк виступали на ТОСі. До них підійшов робітник і сказав, що знає, де в 1939-41 роках ховали розстріляних. Вище Загвіздя і Пасічної лежить 10 тисяч жертв Сталіна і Берії. Готувався антисталінський мітинг, і цей чоловік обіцяв показати це місце, що було замасковане під зенітну частину. Але цей чоловік чомусь почав уникати Добрянського. Чи не провели з ним "профілактику"?  Хто сказав? Наш Смоляк Олександр, який дуже добивався, аби наперед прочитати доповідь? Цього добивався й Новицький з обкому. Про що буде мова на зборах? Чому ми позапрошували так багато літераторів, учителів, художників, професуру? А, може, прослуховується Спілка? Коли прийшов з "Руху" Дума, Павло говорив з ним і дав адресу цього чоловіка. Невже Дума працює на КДБ?

      Над озером одна росіянка сказала мені: правильно зробив, що не виступав на мітингу. Вона знає щось більше, ніж ми знаємо. Страшний ажіотаж, який розгорівся проти моєї кандидатури в депутати, прояснив мені, хто є хто. Досі я й не думав, що маю таку підтримку в народі, що мене так ненавидять номенклатурники всіх рівнів.

5.ІІ.1989.           

Вчора відбулися звітно-виборні збори нашої організації. Я головував, Добрянський читав доповідь, Бойко секретарював - вів протокол. З Києва на збори приїхав Юрій Сердюк, був Новицький. Ми п'ятеро сиділи в президії. На свої збори  запросили вчителів мови й літератури міста, керівництво культурою, освітою, театром, філармонією - гостей було більше, як літераторів. Виступали Бойко, Андрухович, Василь Добрянський, Бабій Марія, Ігор Гаврилюк, Кирилюк, Неоніла Стефурак, Ярош, Буртняк, учителі. Збори були гострі, значимі, войовничі проти сталінщини, брежнєвщини, номенклатури, за мову, культуру, гідність народу нашого. Проголосували, аби доповідь була надрукована в "Прикарпатській правді", хоч я мало в це вірю, але я провів це голосування, зобов'язав Новицького і Громадського надрукувати. Взагалі-то я Ромася, Громадського, Новицького "взув" кілька разів прилюдно.

     Люди розказують страшні історії про війну номенклатурників проти мене. Калуська й Коломийська газети не опублікували навіть повідомлення про те, що мене висунули кандидатом у депутати. З кожним делегатом окружних зборів проводяться двогодинні розмови, щоб вони обов'язково голосували проти моєї кандидатури. Готується провал. Навіть Новицький проговорився, що готуються компрометуючі факти й запитання. По області розпускають усілякі чутки. Не знаю, що говорять делегатам зборів. Я не думав, що таку велику загрозу становлю для держиморд, що на мою особу тратиться ними така велика енергія. Вчора виступав Кіселюк і розказував про яремчансько-надвірнянські приготування на війну проти мене. Розказував і про те, як нафтовики через двори і цвинтарі прокладають водогін Прут - Пасічна, щоб запомповувати ту воду в нафтові пласти. Спочатку брехали людям, що їм проведуть газ, і люди дали згоду на газифікацію, а виявилося, що обманули їх. Тепер брешуть, що братимуть 10 тисяч кубів води з Прута, а фактично братимуть 1 млн. 100 тис. кубів. Люди обурені, протестують.

                             х                    х                         х

    Після обговорення доповіді перейшли до виборів бюро. Яновський кинув репліку, щоб оновити бюро. Я дав людям волю. Запропонували шестеро. Ввели Яроша, а ось Бойко виявився за бортом. Мені було прикро, що Бойко не член бюро. Знаючи його характер (він в собі носить образу), я радий був зняти свою кандидатуру, але Яновський закричав, аби заступником Добрянського був Пушик. Бойко пошкандибав додому (хоч він не мав би ображатися, бо ж пасивний дуже, і як депутат обласний нічого не робить, а я зробив усе, щоб висунути його на конкурс ВУРПС), а всі інші пішли до ресторану. Я був там не більше, як півгодини. Залишив Павлові гроші,а сам поїхав до будинку культури "Карпати". Тут виступав молдавський "Жок". Я дуже хотів, щоб подивилися виступ ансамблю мої діти й послав їх з жінкою на концерт. Пізніше під'їхав і сам, але побачив лиш кілька номерів. Я "Жок" бачив раніше. Здається, що колектив утратив свіжість. А, може, то я втратив свіжість, не так сприймаю, як у юності. Ми поверталися пішки від піонерського парку.                             

  6.ІІ.1989.             

Учора останній радянський солдат покинув Кабул. Майже 10 років йшла ця страшна війна. Скільки невинної крові пролито! Скільки ще проллється! У той рік, коли Брежнєв любувався своїм пам'ятником у Дніпродзержинську, в штабах уже розроблялася афганська авантюра. Коли нарешті розкажуть про Устинова, Андропова? Коли судитимуть катів, через яких загинуло багато наших хлопців?

                               НАРОДНИЙ    РУХ

     Учора дивився я телепередачу, яка не може залишити байдужим жодного українця. В Києві уже втретє зібралася ініціативна група створення народного Руху (Фронту). З півтисячі київських письменників у будинку кіно зібралося більше половини. Працівників газет, журналів, видавництв, телебачення, радіо, академічних установ (інституту літератури) не пустили (про це говорив Брюховецький). Був на установчій конференції в будинку кіно завідуючий ідеологічним відділом Кравчук. Його там засвистали, затупали, загулюкали, бо ж робив усе, аби зірвати цю конференцію. Очолили ініціативу Павличко, Олійник, Драч (ще письменники). Брав інтерв'ю у Кравчука такий же самий єврей з телебачення. Кравчук удавав обуреного, ображеного, чіпляв ярлики, говорив, що неконституційно, що член Руху не може бути членом партії. Але ж Драч, Павличко, Яворівський, Тельнюк, Іванченко (Іванова) говорили серйозно про те, що ніякої перебудови нема. Конференція тривала 5 годин. Війна сильна була, безкомпромісна, хіба Юрій Щербак, який замінив Коротича в Україні, махав хвостом то туди, то сюди. Скласти собі уявлення про подію з кількох інтерв'ю неможливо, але два коментарі Кравчука засвідчують, що стався перепелох на найвищім щаблі драбини. Це ще один великий удар по Щербицькому і по його шайці. Дні брежнєвця пораховані.

     Репортаж передавали по радіо. Сьогодні повторюють по телебаченню. Гадаю, що ця інформація розбудить людей (а особливо молодь) ще більше. Махінації навколо мовного питання будуть викриті. Статус державності мови доведеться визнати!  Цікаво те, що народний рух дістав назву від нашого товариства "Рух".

                                х                        х                        х

     Юрія Мушкетика провалили в Збаразькому районі Тернопільської області. Зрозуміло, що зроблено це навмисне після того,  як він виступив на установчій конференції народного руху. Іменем подільських селян і робітників розправилися з керівником нашої Спілки. Сумно, дуже сумно це бачити й чути.

                                 х                      х                         х

     Потелефонували з виборчої комісії, що в середу, о 14-ій годині,  окружні збори. Вирішується доля моя. Не знаю, як вирішиться, але реакція чорна.  Все зробили, щоб провалити мене. З творчої інтелігенції й працівників культури на збори не взяли нікого. Усього два запрошення виділили на Спілку письменників, коли Павло Добрянський  потелефонував до міському КПУ  Сергієві  Вознюкові... Розпускають плітки, що я не син селянина, а попів син. Дурний їх піп хрестив і над ними штани спустив...

      ...А область гуде, що мене побили, що ограбували квартиру, що в реанімації лежу при смерті, що можу не вийти з коми...

8.ІІ.1989.           

Сьогодні окружні збори. Вчора приходив Засідко з Дубівців. Розказував, що від їхнього заводу "Карпатпресмаш" піде тільки двоє на ці збори, хоч обіцяли їм 34 мандати. Розповідав, як їх тероризував начальник міської міліції Гончаренко зі своїми "мечоносцями". Спочатку не давали дозволу на проведення зборів. Казали, що голова трудового колективу Островський у відрядженні. Начальник виробництва Король Сергій Леонідович (заступник голови трудового колективу) дав дозвіл, а потім утік у кущі. Василь Ластовецький теж організатор висунення мене в депутати. На нього впали громи й блискавки. Коли СКБ (спецконструкторське бюро автоматичних ліній) зібрало збори й висунуло, кинули Валентину Макарівну Шукайло (секретаря міськкому). Вона кричала на робітників:

    - Що ви робите? Кого вибираєте? Та ви...

Більше години "давила" керівна дама робітників та інженерів. Тепер почалося шельмування в багатотиражці. Так ось для чого  ці багатотиражки створюються! Шельмували за те, що зверталися в центральну виборчу комісію. Але звідти приїхав такий представник, що звинуватив ініціаторів. Люди стоять на черзі, щоб отримати квартиру. Їм пригрозили, що квартири не одержать.

                                 х                    х                     х

     І ось відбулася комедія в будинку політосвіти. Запланована, хитра, підла. Звозили людей: по 34 з кожного району. Підагітованих, вибраних на чолі з церберами, які поглядами мали гасити руки тих, що піднімали мандати. Я ніколи не бачив так багато кадебістів, як сьогодні, міліції. Сам Харченко, заступник, керував ними. Якісь хлопці прийшли під будинок політосвіти з лозунгом: "Хто голосує за Пушика, той голосує за перебудову!" Стривожило це всіх. Кинули міліцію. Говорили, що поки не зареєстрований кандидат, агітувати не можна. Радили мені піти і сказати, щоб вони не тримали цей плакат, але я сказав, що не піду, бо погана прикмета вертатися. Вручили список виборчій комісії, де зібрали підписи на підтримку кандидатури Пушика, та оголосили, що юридичної ваги вона не має, але вже пізніше оголосили. Виступили з програмами Ткачук, Кнігіницький,  Грушецький-орендар і я. Вони говорили, скільки хотіли, а мені кинули репліку "регламент", хоч мали говорити 15 хвилин, а я говорив не більше 10 хвилин. Це було заплановано. Залу я полонив, хоч там були підагітовані й вибрані. Підло обдурили мене. З "Карпатпресмашу" виділили двох, хоч обіцяли 24 особи, яких і не вистачало мені при голосуванні. Та Іванишин і Ферлей - великі молодці. Вони сказали людям усе, що хотіли сказати, що творили з ними і зі мною, як обробляли людей. Вони кидали відважно, грізно, палко (то був суд) про фальсифікацію цих виборів, про махінації, про компрометації різними функціонерами, як ось калуські й коломийські. Я не хотів бути суперником Ткачукові. Він хворий (рак простати). Він - не дурний чоловік, але махінації чиновників з людьми звели нас, зіштовхнули, принизили. Кнігіницький  зняв свою кандидатуру, а нам трьом довелося бути іграшками. Я не міг зняти, люди не давали, яких тероризували. Сфальсифікували все. Підло виступив Палій (голова-орендатор), ще багато інших. Я тільки тепер зрозумів, чому ті колективи, які висували мене, душили, а Ткачука висували й висували, й висували... Це були його голоси під конвоєм начальства.

     Закон про вибори паскудний, фальшивий, що дає змогу знайти в ньому десятки дірок для чинодралів. Верхівка сама себе назначає депутатами, а решта кинуті на партійне решето, щоб обрати "потрібних". Жахливо, підло, болісно за людей, за наш народ, який легко обдурити, бо він довірливий, боязливий, витлумлений, потоптаний, і ніколи не підніметься, якщо він чинить таке з Мушкетиком, зі мною, з багатьма іншими людьми, які хоч щось, та можуть відстояти. Я не добрав зо три десятки голосів і в список не потрапив. Виборів не буде. Будуть назначені депутатами Ткачук, Матвеєв, Посторонко, доярка і столяр, здається. Ото і вся перебудова!

      Цікаво, що й при підліку голосів за мене була теж фальсифікація. Всього було 612 делегатів, то чому наслідки голосування такі:

      за - 239, проти - 136, утримались -  166, всього - 541.  Де ж тоді 71 голос? Виходить, що я потрапляв до списку. Фальсифікація. Ось чому Полонін грав вар'ята і казав: "Ось товариш не піднімає свій мандат! Він участь у виборах не бере". Це була гра! Підла! Брудна! До мене тільки тепер доходить, як раз-у-раз порушували законодавство, не інформували людей, протягнули відкрите голосування, неправильно підрахували голоси. О Боже! Боже! Чи прийде колись кара на цю банду номенклатурну?

     Виходить, що ці "демократичні" вибори ще більш недемократичні, ніж колишні, коли назначали депутатів. Млоїть. Єдине, чим можна пишатися, - банда відчула страх і кинула все, щоб не допустити прогресивних людей до влади. Скільки підставлених, оброблених, проінструктованих! Та перебудову вже не задушити. Перед обкомом і облвиконкомом носили плакат: "Голосуйте за Пушика!" Перед будинком політосвіти теж стояли з плакатом: "Хто за Пушика, той за перебудову!" Роздавали листівки. Кадебістів було так багато! Одні обсервували з вікон будинку політосвіти, другі були в коридорах, треті вешталися навколо будинку політосвіти. І міліція з раціями. Багато міліції.

   9.ІІ.1989.               

Майже безсонна ніч. Образа на душі. Ображені люди з Коломиї, з Калуша, з Івано-Франківська. Телефонували мені пізно ввечері учасники окружних зборів. Плачуть. Несправедливість дика, страшна. Ігор Борис, режисер, кричав у театрі: "Не оберуть Пушика!" Як-не-як членом обкому його зробили. Телефонують мені Галюк Василь, Нестеренко - співчувають.

]]>
Thu, 17 Oct 2019 12:20:44 +0300
Як Прикарпаття агітувало за Пушика - народного депутата http://briz.if.ua/blogs/635.htm http://briz.if.ua/blogs/635.htm 21.І.1989.       

Їду до Боднарова. В радгоспі "Калуський" нове висунення. Правда, дозвіл дали вчора сполудня (міськком і міськвиконком Калуша), і не знаю, чи Бенько з Іванишиним підготувалися.

                        

                                  ВИСУНЕННЯ

     Виявляється, що на виборчу кампанію відпущені значні кошти, і я мав право брати відрядження для поїздок у ті пункти, де мене висувають кандидатом у депутати. Жінка повернулася з Києва, а я сів на калуський автобус і поїхав до Боднарова. До будинку культури зразу йти не хотілося, бо ж приїхав завчасно, і пішов по траві понад потічок, де білів морозець. На дуже синьому небі сяяло ясне сонце і освітило білі гори Карпати. Гори в снігах, високі. Особливо Сивуля, немов великі брили випаленого, але негашеного вапна світили на півдні. Я навіть віршував.

    Я пішов до будинку культури і не вірив, що зберуться люди. Мені говорили, що там два тижні працювали райком, райвиконком, міліція. Але з'їжджалися люди, роїлися чинодрали. Були там Іванишин і Бенько. Вони молодці, що заготовили мандати (листівки поштові з печатками), виставили на дверях молодих хлопців і почали пропускати людей. Людей правих і лівих з'їхалося багато, але стражі чатували пильно. І ось почали наступ на мене. Головою зборів і кандидатом у депутати висунули директора радгоспу Лаврика Петра Дмитровича. Для цього підмовили міськкомівці доярку Олександру Дмитрівну Жураківську. Написали їй папір, щоб прочитала, який директор добрий (учорашній міськкомівець, номенклатурник). Вона дорікнула й мені:

    - А що нам з Пушика? Приїде й книжку напише.

Номенклатурники "заулибались". Але ось виступив Іванишин. І став говорити про мене. Після нього одні виступали за директора,але інші за мене. Вийшов директор, почав обіцяти дороги, газ, школу. Говорив довго. А тоді вийшов я. І зробив зауваження,що книжка зробила міністром, другого директором, третю - дояркою, але всіх людьми, а нас народом. Бо коли Катерина ІІ знищила Січ Запорізьку, закріпачила наш народ, розділила його, коли когут піяв на 4 держави, то Котляревський, Шевченко, Шашкевич творили націю; книжки писали - мандати українського народу. І почав викладати свою програму. І про відновлення залізниці, і про калуське пекло, і про ТОС, і про газифікацію сіл, і про правову державу. І виступ мені вдався! І стаття в "Україні" була на устах у виступаючих. Почали голосувати. Перелічували по кілька разів. І виявили шахрайство. Нарешті полічили голоси. Виявилося, що тільки 12 проголосували за директора, а решта всі запропонували мою кандидатуру. Журналісти писали все і на магнітофон, і в блокноти. Я бачив,як виступав піт на обличчі секретаря міськкому, коли люди з трибуни розповідали про ту "обробку", що велася міськкомом, парткомом, міліцією, щоб тільки не допустити Пушика. Не вийшло. Ввечері прозвучало по радіо, що Пушика висунули кандидатом у депутати до Верховної Ради СРСР. Я вигорів усередині. Ображає, що так провокують. Іванишин з трибуни сказав, як озивали мене націоналістом калуські партійні держиморди. А директора "кинули під танки".

 

 22.І.1989.                 

Я не спав майже. Потелефонували з Коломиї, що конференція о 9 год. 30 хв., що готується провокація. Організаторів висунення мене кандидатом до Верховної Ради СРСР викликали до міськкому, по півдня тримали "на килимі". На заводі постійно сидів завідувач відділу з міськкому, й до нього по черзі кликали "зачинщиків висунення".

Коли я о 5-ій ранку вирушив на вокзал, коли сів у автобус і приїхав до Коломиї на завод "Сільмаш", там ще не було "ініціаторів", але на прохідній я почув, що приїхав з Івано-Франківська ще вчора завсектором обліку обкому, їхній партсекретар учорашній Лєбедєв. Він прийшов і на партконференцію. "Груба риба" Корчинський Віктор Олекс. (перший міськкому), директор парторг, ще кілька, серед яких депутат до Верховної Ради УРСР Білодід. На мене уваги майже не звертали. Коли вони розгорталися в кабінетах директора й парторга, то я в підвалі, де радіовузол і АТС. Я спокійно собі сів і спостерігав, як починалася вистава, яка раз-у-раз провалювалася. Корчинський "і іже з ним" не делегати конференції, але їх запросили в президію. Білодід узяв на себе головування. Коли почали обговорювати, як голосувати, чи таємно, чи відкрито, то більшість делегатів висловилось за таємне голосування, і було зрозуміло, що меншість за відкрите. Але Білодід сказав: "Хто проти?" І лічильна комісія сказала, що більшість за відкрите. Стало зрозуміло, що в зал пропустили "штрейбрехерів". Запропонували, аби ті, що за таємне голосування, сіли по один бік зали, а хто за відкрите - по другий. І зашуміли, бо відчули, що виявиться шахрайство. Зірвався Корчинський:

    - Найдемократичніше голосування таємне.

І тоді почалося висунення. Запропонували мою кандидатуру. І тоді, щоб я не набрав більше половини голосів, почали висувати "за вказівкою" директора заводу "Коломиясільмаш" Руденького, директора заводу "Карпатливмаш" Шинкаренка, який до того в Коломиї працював на цьому ж заводі, Захаревича, Тішанова,Семенюка. Висували начальник відділу кадрів, завцехами, ще деякі діячі. Врахували національний принцип, кутковий і пустили різні чутки, що я належу до організації якоїсь (у Львові!), що я націоналіст, що... Виступали в обговоренні. І Пушик - добре, але нам би заводського товариша. І ніхто не заїкнувся, що є Коломийський територіальний округ, а це - національний. Нарешті: "Пушик дбатиме про свій Галич, а не про Коломию". Але багато виступали за мене. І що найцікавіше! Росіяни пропонували мою кандидатуру. Лєбедєв-обкомівець не витримав. Зробили перерву. Цей підійшов до росіянки і сказав:

    - Я не ждал от вас, русских, этого...

Виступило 17 осіб. Конференція йшла більше 6 годин. Дали мені слово. І я виступив із своєю програмою. І коли після мене говорив директор, то сказав, що йому тяжко виступати, бо зала після мене вибухнула оваціями. І всі решта говорили одне і те ж. І так дійшли до голосування. І бачив я, як морщилися, як непокоїлися Корчинський, Білодід. Корчинський синій був, коли молодий парторг цеху Геннадій Романюк, найбільший страждалець, розповів, як його викликав у партком Михайло Іванович Мошура, а там завідувач із міськкому починав перевиховувати:

    - Що Пушик дасть нам і вам? Нічого!

    30 арів на душу - світова норма це. "Єдине, що можу пообіцяти: даром їсти хліб ваш не буду. І панської труби слухати не буду." Я кинув репліку: "А що київський держарбітр дасть?"

     Ще йшов підрахунок голосів, коли мені вже шептали на вухо:

    - Ви пройшли!  За вас - 260!

А коли оголосили, то під овації вручили букет квітів, які я віддав Дарії Ферлей. Мені тиснули руки ті ж, що мене топтали. Я відвернув голову й казав:

    - Герої нашого часу. Ви геніальні аферисти.

    - Демократія... - Корчинський. Гласність.

    Одягався в радіовузлі. Їхав додому з кореспондентами радіо. Боднарчук дає репортажі. Ромась до мами їздив. Я від 4-ої години ранку нічого не їв і запросив усіх до ресторану "Кооператор". Повечеряли о 18-ій годині.                             

23.І.1989.      

Сьогодні на заводі "Карпатпресмаш" мала відбутися конференція по висуненню мене кандидатом у депутати. Але зробили все, щоб вона не відбулася. Тут сиділи з міськкому і обкому. Коли ініціативна група все таки наполягала, то сказали, що нема дозволу ради трудового колективу. На жаль, ініціатори не знали, що дозвіл може дати міськвиконком. Коли я прийшов на завод на ту годину, коли мала відбутися конференція, то мене завели у відділ кадрів, аби я ні з ким не зустрівся.

    А я здогадувався, що це крутійство. Шукали Поліщук і не знайшли. Аж увечері я дізнався від неї, що вона була на робочому місці, що шалений тиск був на неї, на всю орггрупу. Ось чому сидів на заводі начальник міліції Гончаренко, коли я там з'явився. 860 підписів за те, аби я був кандидатом у депутати. І це налякало.

    Сьогодні не передали по радіо інформацію про те, що мене виснули в Коломиї. Сказали, що аж завтра вранці буде повідомлено. Дива та й годі. Розказує Христина Фіцалович і Семчук, що обком аж гуде з люті. Тепер я знаю добре цю зграю псів.

    25.І.1989.           

Я чекав наслідків, і совість мучила мене, що через кілька годин у Києві має відбутися вечір Володимира Івасюка. Я думав-думав і вирішив, що пам'ять про друга вища за моє депутатство, й поїхав до аеропорту. Та тут практично неможливо було дістати квиток. Я пішов на крайнощі: підписав свою книжку жінці з міліції, і вона знайшла місце. Такий тиск через те, що в суботу якийсь сибіряк примушував льотчиків, аби летіли до Англії й запалив бензиновий факел, якусь хлопавку підірвав. Його скрутили, заарештували. Кинули комісію. Та я був у літаку, летів. Приземлилися. Добрався до Спілки, перекусив, і за цей час зібралося дуже багато людей. Конференц-зал був переповнений, стояли в коридорах і проходах. 

     Я з Качканом покавував у "Енеї", погомонів із Запорожець, ще з багатьма. А в коридорі я звернув увагу, що за лисуватим високим чоловіком спостерігає якась жінка в платті шоколадного кольору. Я не сумнівався, що вона з КДБ. Потім той чоловік підійшов до мене:

    - Я Січко з Долини. Я сидів у тюрмі за Івасюка і хочу виступити на вечорі.

    - Веде вечір Коломієць, а я - запрошений.

Та порадився з Коломійцем і Скуратівським. Сказали вони, що давати слово Січкові не варто - вийде скандал політичний.

    Відкрив вечір Володимир Коломієць. Один художник вирізьбив прекрасний портрет Івасюка. Його поклали на роялі, поруч букет калини. Я мав пристрасне слово про Володимира Івасюка, прочитав наприкінці вірші "Пам'яті друга" й "Заплаканий промінь". Після мене співали сестри Тельнюк, Ткаченко-солістка, говорили Рибчинський, Дончик, батько Івасюк Михайло Григорович, ще дехто. А із залу йшли записки, щоб дати виступити. І встав Січко. І почав:

  - Говорять про смерть Івасюка, але не називають, хто його вбив. А повісили його кагебісти. Спочатку вбили, а пізніше підвісили, бо якби він сам це зробив, то на шиї був би синій слід. Такого сліду не було! Я - член української гельсінської групи Січко з Долини! Ми повинні домогтися, аби вбивців викрили.

  Він говорив із зали, стоячи серед людей, яких набилося немовби оселедців. Вихопився Юрій Рибчинський і почав:

    - Товаришу, я вас не знаю! Але Івасюк лауреат комсомольської премії, улюбленець радянської молоді.

    Він говорив, "щоб дати Січкові належну відповідь" - сказав перед цим і після цього. Я, слухаючи це, згадав, що перед моїм словом прозвучав голос Івасюка про радянську молодь і радянську пісню. Очевидно, що такі слова добрали навмисне. Коломієць про виступ Січка сказав:

     - Ну що ж? У нас плюралізм і гласність!

     Але в залі лунали голоси російською мовою проти виступу Січка. Українці кричали на підтримку його. Всі заспівали "Червону руту". Якесь дівчатко грало й співало пісню пам'яті Івасюка.

     Мене потягнули знайомі з телебачення, радіожурналісти. Лисицина завела аж під "Еней".

     - Там так багато нашпиговано в стелю електроніки для підслуховування, що навіть мій магнітофон чує, - сказала вона.

      Та як тільки ми почали записувати інтерв'ю, якась жіночка, а потім і хлопець посунули начебто для того, щоб вийти (ніби заблудилися). Я дав інтерв'ю для редакції мовлення за кордон і поїхав на вокзал, але на свій поїзд не встиг. Думав будь-яким їхати, але квитків не було. Трапився якийсь Гудзь з Києва, і ми обидва пробилися на ковельський поїзд. Добре, що мав я письменницький квиток. Директор поїзда взяв нас "на борт", і до 6-ої ранку ми доїхали до Здолбунова. Тут цілу годину чекали трускавецького, і вдосвіта я ходив до пам'ятника партизанові Приходьку,трохи містом ходив. У Львові побував у редакції "Жовтня", але завтра львівські письменники звітують. Зустрівся лиш тільки з Трипачуком. Хотів устигнути на рахівський, але поїзд шмигнув перед носом. Приміською електричкою доїхав до Ходорова, а в Ходорові пересів на "Червону руту" до Івано-Франківська.

Тут - революція. Був Олег Кравець з жінкою Людмилою з "Карпатпресмашу". Розповів, який страшний тиск переживають робітники й інженери. Збори, які все ж таки провели вони, визнали не дійсними. На нових зборах обзивали організаторів поганими словами, казали, що Пушик сам не хоче висунення, що протоколи не дійсні, бо голова зборів відмовляється від підпису. Цього голову зборів перед тим обробляли.

   26.І.1989.       

Вислуховую історії про те, як тероризують людей, які мене висунули кандидатом у депутати. Об 11-ій годині ранку потелефонували з окружної виборчої комісії, аби я написав заяву про свою згоду балотуватися по Івано-Франківському національно-територіальному округу. Я, звичайно, написав заяву. Під облвиконкомом зустрів Іванишина і секретаря радгоспу "Калуський". Секретар був розгублений, то знімав, то натягав на голову шапку. Виявилося, що секретаря парткому викликали до Калуського міськкому й погрозами вибили з нього листа-скаргу, що порушено Закон при проведенні виборів у Боднарові.

 Коли я виходив з облвиконкому, мене наздогнав Анатолій Микитович Островський з "Карпатпресмашу" (голова окружної комісії):

    - Степане Григоровичу, мур, страшний мур, який ми пробити не годні. Боріться.

    А тим часом ішли законні і незаконні висунення кандидатом у депутати Ткачука Василя. Все роблять для того, аби на окружних зборах не допустити мене до списку.

     Був день народження. Приходили Яремійчуки, Українчучка. Був у мене Кравець з дружиною. Розказували страшні історії про те, як їх тероризують за мене. Мої братчики-літератори й пальцем об палець не вдарять. Бабій організувала собі сорокарічний ювілей у якійсь школі. Ніхто з наших не ходив туди. Добрянський з Дорошенком їздили до Дніпропетровська на нараду.

     Посторонко виступав на нараді в обкомі й говорив:

     - За власть нада бороться. Неформалы стремятся к власти.

Виявляється, що Брежнєв зронив цю фразу, коли вручав нагороду своєму зятеві Чурбанову.

    27.І.1989.         

Коли ми святкували мій день народження, то під будинком стояла машина КДБ № 93-23 й усе фіксувала, що ми говорили. Навпроти є міліцейський пункт, і я запитав міліціонерів, чи то справді машина КДБ. Вони сказали, що так. Нюхачі з КДБ супроводжували нас Шевченківською вулицею.

    Гомонять, що по Львову скоротили 7000 стукачів, які одержували щомісяця по 40 крб. від КДБ. До Андропова було 30 крб., але це асоціювалося з 30 срібняками, тому й підвищили. Нашим івано-франківським тайним і явним поліцаям нічого робити, тому й самі вивішують синьо-жовті прапорці, провокують народ.

                                  ДЕМОНСТРАНТ

    Напередодні партконференції перед обкомом і облвиконкомом ходив чоловік з великим щитом, на якому був напис: "Верніть мене на роботу!" Кажуть, що до нього підійшов працівник КДБ і сказав: "Йди геть!" "Дай п'ятірку!" - сказав демонстрант. Той вийняв п'ять карбованців, і демонстрант пішов геть. Після конференції знову з'явився той демонстрант з тарифою. На цей раз до нього під'їхав високорослий чекіст, показав посвідчення і сказав йти до машини. Його начебто завезли до лікарні для душевнохворих. Отаке розказали мені в облвиконкомі.

                           х                      х                       х

    Ще на 22 січня у Львові, Тернополі, Івано-Франківську мали відбутися мітинги пам'яті проти сталінських репресій. Дали дозвіл, а пізніше схопилися за голови, бо ж 70-річчя ІУ Універсалу, возз'єднання Східної і Західної України - УНР і ЗУНР. Перенесли на 29 січня. Вчора в парку робили трибуну (мітинг мав відбутися в центрі міста) й оголошували з машини про це. Приходили на радіо й у газети давати оголошення, але не взяли в "рухівців". Зате сильно сполошилися власті, КДБ, міліція. Тому й парк вибрали, щоб легко все блокувати. Очікується великий здвиг народу. Насторожені всі. Приходив на радіо якийсь з КДБ і казав, аби журналісти записували все, навіть репліки й викрики. Таке Безгачнюк розказує. Начебто він відповів, щоб вони на свої ґудзики записували. Очікують, що приїдуть до Івано-Франківська львів'яни, прибалтійці й вірмени з об'єднання "Карабах". На мою думку, КДБ може спровокувати рухівців, щоб пізніше "крутити голови". Потрібно пильно остерігатися провокацій, інакше реакція піде в наступ. Сексотів повно.

                               х                      х                       х

     Мені виповнилося 45 років. Уклеєно в паспорт останню фотографію. Був в облвиконкомі. Дізнався, що на ТОСі кипіло все цілий тиждень. Хотіли мене висунути кандидатом у депутати від цього заводу, але приборкали колектив так же само, як і "Карпатпресмаш". Сказали  мені працівники облвиконкому, що велику війну проти мене ведуть.Ті, що світять мені у вічі, ті найбільше й шкодять. Лихачова все рве і мече.                                    

    28.І.1989.              

Не спиться мені. Лізуть думки всякі до голови. Теперішня номенклатурна мафія погубить найкращі сподівання. Перечитую матеріали пленуму Спілки письменників СРСР. Перечитую Курбаса (і українською, і російською видали). Читаю "Вітчизну", "Жовтень". У "Жовтні" - мій екслібрис "Дзвонар". Б'ю в два дзвони.

                                х                       х                      х

      Нинішній Київ - це величезна купа історичного попелу, але в тому попелі є не тільки іскри вогню, але й грані (жар), і з цього легко розвести ватру.

                                  х                       х                      х

     За освітою я теж спеціаліст сільського господарства, і коли мені говорять про інтенсивну технологію (про отруту - гербіциди, пестициди), то я не хочу, щоб наша прекрасна земля і вода зробилися наркоманками. Я хочу, аби навесні не опадали зелені листки з вишень, і не опадало волосся з явориків і вишеньок у Чернівцях, щоб родилися огірки на наших городах, щоб не свистали раки по лікарнях, а були справжні раки у воді, аби бджоли не вимерли, так як вимерли хрущі, аби атомні реактори ставили під землею у пустелях і тундрах, а не на чорноземах. Возили туди вахти, як в Тюмень. Ви, мабуть, не знаєте того, що відходи атомних електростанцій із соціалістичних країн возять нам, додому. Щоб стояли в кожному місці замірники радіації, чистити води й повітря, щоб не боялися наші медики чинуш. Ми або будемо народом, або будемо лишень заготконторою, заготскотом... 

За 10 років від нафти ми вторгували 176 мільярдів доларів. І всі ті мільярди поїхали до Америки за зерно. А наші села без газу і без бензину стоять машини, автобуси, трактори. Досить щебетати народові, що йому ніщо не загрожує. Я дізнаюся, що не наші керівники визначають, що й де будувати, а визначають за нас у Москві. Приховує медицина від людей аморальність лікаря. Живуть на заражених землях. Помирають люди, які вертаються з Чорнобиля. Аварійний будинок вимагає підпори. Мова - першооснова національного духу. Я хочу, аби на прилавках наших магазинів з'являлося хоч дещо з того, що виставляється перед "високими гостями" з Києва чи Москви, щоб ціни на помідори, кавуни, цибулю були хоч би такі, як у Львові чи Тернополі.

  Агонія Дністра. Екологічна чума вже косить людей, а чиновники бенкетують. Мені світять у вічі, а я вдаю, що не бачу їхньої підлості. Діоген удень зі свічкою шукав людини. До нас їдуть туристи. Думаємо, як їх  розмістити краще й нагодувати, а чи думаємо, як там лісоруби мерзнуть і мокнуть, а приходять у холодну колибу і варять собі кулешу.

     Я став на суд честі.

     Земля гине, країна гине, бо країни без землі немає.

     Справжні письменники завжди совість народу.

     Коли суспільство закрите, воно з'їдає саме себе.

     Не може вбога духом людина зробити світ красивим і багатим.

   29.І.1089.      

 Фіцалович Христина розказала вчора, що приїжджав з ЦК партії інструктор з приводу "незапланованого" висунення Пушика кандидатом у народні депутати СРСР. Організували листа від секретаря парткому радгоспу "Калуський", підговорили якогось слюсаря, який на окружній комісії при цековцю молов:

    - Он надел вышитую сорочку и говорил: "Я вам дам родной язык!"

Я справді був у вишитій сорочці, але про мову я говорив зовсім не те і не так.

    Ректор педінституту розповів учора, що й до нього підходила ініціативна група, але він перенаправив її до парткому. Кононенко викликав ініціаторів. З міськкому теж заборонили висувати мене. Якась учителька зібрала жителів свого мікрорайону, щоб мене висунути, але її серед ночі привезли до облвиконкому й давали там перцю. Не спали і вожді обласні. Я їм добре попсував нерви і далі псую.

                               х                       х                      х

   Страшенно всі сполошені тим, що сьогодні антисталінський мітинг. Сподіваються приїзду Макара і Гориня зі Львова, Ростислава Братуня, прибалтійців, членів організації "Карабах".  Яковишин, голова міста, викликав позавчора "рухівців" і кричав на них. Страшно сполохані партійні органи, КДБ, міліція. Це я знаю від журналістів. Хата моя під пильним наглядом, а, коли йду в містом, то ходять хвостом.

                                х                       х                      х

    

                                       М І Т И Н Г

     Кінець січня. А надворі весняне сонце. Здається, що ось-ось бруньки порозпукуються, трава починає зеленіти. Такого теплого січня ще не було ніколи. А люди рікою пливуть до парку. Кличуть афіші: мітинг проти сталінських репресій. Було надруковано: 22 січня, та заборонили, бо ІУ Універсал. Перенесли на 29 січня. Стару дату заклеїли. Було надруковано, що на площі Перемоги, в центрі міста. Запротестували сталіністи і мітинг перенесли  до парку. Йдуть і йдуть люди. Пливуть і пливуть. Виступає Петро Арсенич. Виступає росіянин, що був репресований. Виступає хтось з Товариства Лева. Розповідає, як бюрократія не допускає висунення в депутати Ростислава Братуня. А хтось кричить у мікрофони:

    - Так же само не допускають і в нас Пушика!

    - Боріться з бюрократією!

    Випускають євреїв Лева і Григор"єва. Мелють довго, але ні про що. Тупають, свищуть, зганяють. Лев потім перейшов на українську: "Та я місцевий, я..." Зігнали Лева, не слухали. Чапуга почав про бандерівські репресії. Хтось там вірш читав. Сотні кадебістів, міліції, тисячі людей. Заклики, щоб жертвам сталінізму пам'ятник поставити. Зуміли з мітинга зробити щось таке собі, ніяке. Якийсь Водницький Ярослав Іванович з "Геофізприладу" йшов з мітингу і свій вірш дав мені. Слабенький, але бачу, що робітник схвильований дуже:

    - Вас бракувало на тому мітингу...

Одні закликали ставити пам'ятник жертвам сталінських репресій, а такі, як Чапуга, - жертвам бандерівців. Закликали боротися із бюрократією.

                            

 30.І.1989.             

Я прокинувся дуже рано, обійшов озеро, але стан хворобливий, кашляю. Оце депутатство прибило мене. Я на власній шкірі відчув, яка це страшна сила - номенклатурна мафія. Ця, добре організована, банда вб'є, розтопче, знищить. Я розумію тепер, що найкращий лідер не має сили побороти цю чорну 19-мільйонну гвардію.

                                    х                      х                        х

    

  Балотуються по Івано-Франківському національно-територіальному округу № 47:

1. Ткачук Василь, голова колгоспу.

2. Кнігіницький Василь Васильович, голова колгоспу.

3. Грушецький Ярослав Федорович, орендар колгоспу імені Стефаника.

4. Пушик Степан Григорович.

                                 х                     х                         х

    У книготорзі списали портрети членів політбюро. Лишилися рамки від портретів. А дали по 23 копійки за прекрасний шедевр живопису - Сикстинську мадонну. І ось сидить старий дід,  робітник книготоргу, і в ці рамки вставляє мадонну. Виходять прекрасні ікони. Дрезденська Богородиця іде в сільські хати й міські квартири.

                                   х                      х                        х

         Місто гуде:

    - Пушик має великі неприємності. Житлово-експлуатаціне управління теж, що висували його. Серед ночі підняли облвиконком, привезли серед ночі ініціаторів висунення й мучили їх,поки не відмовилися від протоколу і всього.

                                    х                      х                      х

     Приїхали з Калуша. Розказують, що Посторонко рвав і метав, коли дізнався, що Коломия і Калуш висунули мене  кандидатом в депутати. Це від нього пішла вказівка: "Нє пущать!" Як тільки з Калуша приїхали, підповз білий фургон ІФЛ -17 -38, начинений апаратурою. Слухають, про що в хаті говориться. Якщо з комуністом отаке витворяють, то що роблять з простими людьми? Мафія... Організована мафія, яка вкорочує віку, не дає людям  вільно зітхнути, гальмує перебудову. Вона доведе країну до загибелі.

                                    х                      х                        х

     Провінція - це як дика говра  (двір) у горах. Уже давно весна, проліски цвітуть, а тут ще лежить сніг. Інколи старий дочікується нового; торішній сегорішнього. Отак і з перебудовою. Вона в столицях, а в Івано-Франківську - замерзло все.

    Семчука Миколу з книготоргу викликали до КДБ за те, що на зборах виступав на захист української мови. І постанова ЦК України (аж дві), а людей викликають на профілактику. Бідний Семчук. Він і без того переляканий. Маланій з Калуського культосвітнього технікуму хочуть скоротити за те, що поскаржилася нам за утиски щодо української культури.

    В місті багато розмов про мітинг, який організувало товариство "Рух". Все перетворилося на якісь збори. Шлемка, Чапугу, Фіглевського, Григор'єва, Лева засвистали й затупали ногами. Було в парку кілька тисяч людей. Дума Зенко виступав не зле, якийсь з товариства Лева щось говорив, колись репресований. Прикро,що ніхто з письменників не виступив. Не було Пушика й не виступали Добрянський, Дорошенко, Смоляк. Були на мітингу, але не виступали. Боялися одні других: сталіністи домагалися пам'ятника жертвам бандерівщини, а молодь - жертвам сталінізму і енкаведе. Розмов про мітинг багато як у Івано-Франківську, так і за межами обласного центру. ]]>
Tue, 15 Oct 2019 16:25:19 +0300
У партійній номенклатурі у січні 1989 року вчинився справжній переполох: громадські об'єднання вимагають висунення Пушика в Кандидати до Верховної Ради України http://briz.if.ua/blogs/634.htm http://briz.if.ua/blogs/634.htm 11.І.1989.        

 У "Прикарпатській правді" добірка матеріалів, організована КДБ, про долинського Василя Січка, якого засудили за виступ на могилі Івасюка Володимира. В червні його критикували за різку діяльність. І ось тепер за те, що створює "Український християнсько-демократичний фронт" (УХДФ). Його прийняли до Української Гельсінської Спілки (УГС), куди входять Чорновіл і Горинь. Тепер пишуть, що Січко рветься в лідери, бо збирав підписи начебто за те, щоб відкрити українську католицьку церкву, а повіз до Москви і представив, що люди хочуть фронту. Зрозуміло, що КДБ не хочеться ні одного, ні другого, та фронт страшніший, і критикують за це.

                                                          х                        х                          х

     Пишуть, що поезія - душа народу. Але поезія була й офіціанткою-душечкою, що прислуговувала сталінцям, брежнєвцям, андроповцям, якого нині так оберігають, як збите яйце, нібито не він очолював відомство імені Берії, нібито не його "батири" саджали  в психушки поетів, нібито не він сукав петлю Івасюкові, Близницеві, Тютюнникові, нібито не його "воспіватєлі" нас викликали, щоб посіяти страх у душі, щоб та душа, випалена страхом, ставала пустелею, щоб не здатна була дати сили мисленому  древу літератури. А хіба не Андропов винен, що то тут, то там знаходили вбитих, кинутих під поїзд, зарізаних, утоплених, повішених кращих синів українського та й інших народів? А скільки сиділо по тюрмах! А хіба не він арештовував угорський уряд під час революції 1956 року? Хіба не він брав участь у нищенні Чехословаччини? Хіба не на його совісті Афганістан? Хіба не він підпирав брежнєвсько-сусловську машину? Не він хіба змазував трансмісію цієї чорної машини кров'ю і слізьми кращих синів і дочок народів Радянського Союзу? Орден чорних рицарів плаща і кинджала діяв. Я вистояв. Коли мене били спереду й з боків, то мав гори Карпати, об які міг опертися спиною, і гори захищали мене від ударів у спину. Якби зірвався звідси і поїхав кудись, то міг би був багато втратити, можливо, що й життя втратив би.

 13.І.1989.                  

Уночі підмерзло, день сонячний, Маланка. Розказує Чорний з педінституту, що на портреті Щербицького вже тричі ставили хрест студенти або викладачі. Тричі міняли портрет на стенді, де члени Політбюро. Вирішили поміняти місцями, перенесли вище (так ректор розпорядився), але хтось не розібрав у темряві й перекреслив Чебрикова, здається. Вся Україна чекає, коли цей політичний труп Щербицький Володимир Васильович піде з посади, а він себе ще висуває в депутати. Брежнєва зняв з верху, де герої, й поставив поруч у музеї Великої Вітчизняної війни.

                                х                      х                        х

Щось таки важу на цьому світі, якщо вчора приїжджали директор Боднарівської СШ Бенько Іван Олексійович і начальник цеху радгоспу "Калуський" з Мислова Василь Олексійович Іванишин, аби я дав згоду балотуватися депутатом Верховної Ради СРСР. А сьогодні потелефонувала Дарія Дмитрівна Ферлей з Коломийського заводу "Сільмаш", що вони мене в Коломиї висувають теж у депутати. Попросила біографічні дані про мене, я й передав по телефону. Люди надіються, що вибори будуть демократичними, але життя показує, як звіріють номенклатурники, як комбінують вони, щоб не допустити прогресивних людей до влади. Коломияни теж за мене.

                                х                      х                        х

"Літературна Україна" надрукувала Статут Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка (проект). Що тепер скажуть чиновники-розбійники? А нам не давали дозволу на створення Товариства. Тепер рушиться. Ні в кого не будемо питати.

 Вийшла "Прикарпатська правда" зі статтею Богдана Михайлюка "Власна думка", в якій дістали своє Чернов і Захар'ян за "клітки", в які колишній перший ідеолог області пропонував саджати письменників і журналістів. Громадський боявся її давати, але я ходив до нього, висміював, той червонів, пітнів. Я налякав, що коли понесе до обкому, то я висмію його з трибуни. І бідний Громадський через півмісяця (або й більше) дав статтю. Добрянський, напевне, втішився, а "чорна гвардія" шипить, мабуть, скаженіє, скрипить зубами.

                                 х                     х                      х

Мав я сьогодні казати слово про Маланку. Але Ярош написав своє ім'я в афіші. Потім ту афішу зірвала Карась. Ми порадилися, Добрянський пішов до обкому, добився дозволу і сказав, що там була домова, аби я говорив слово. Сьогодні Ярош попередив Добрянського, аби він попередив мене, щоб "небагато говорив Пушик". Я не збирався багато говорити, але маю в рукописі книжку про міфологію слов'ян, знаю те, чого в Україні ніхто нині не знає. І ось у будинку культури підійшов до мене Ярош, що він говоритиме найдовше (бо він на афіші, яку сам робив, а я "доповню" трошки). Це мене якось образило. Я сказав, що хвилин 15 виступатиму, що знаю і маю що сказати більше, ніж він. Зрозуміло, що треба йому поставити в заслугу те, що привіз з Королівки Маланку, яку там називають Меланкою.

                                х                       х                        х

     На 22 січня товариству "Рух" дали дозвіл на проведення антисталінського мітинга. Мене теж запросили виступити на майдані в центрі міста. Але сьогодні начебто сполошилися власті, розшукували за "рухівцями", відбирали дозвіл: 22 січня річниця Універсалу (ІУ). ЗУНР возз'єдналася з УНР у січні 1919 року. Виходить, що 80 років - кругла дата. Дивно, але проголошення навіть Радянської влади в Україні не святкували цього року. Не дозволять і згадувати День Злуки.

                                    х                        х                          х

     Приїхав Василь Скуратівський. Він видав нову книжку "Просвіт". У двох нарисах пише й про мене, бо ж, бачу, користувався моїм нарисом про тисові гаї. Пише він по-газетному, але таких книжок нині треба. Я ж дуже багато часу трачу на інші речі, хоч міг би успішно видавати такі ж книжки. Василь Скуратівський - чоловік потрібний нашій культурі.

                                    х                       х                         х

                                       РАДІАЦІЯ

    Роман Яремійчук був у "Прикарпатській правді" (в редакції). Орнат сказав, що після трагедії, яка сталася у Кіровограді, прийшла вказівка заміряти рівень радіації. І ось виявилося, що рівень цей надзвичайно високий. У Кіровограді контейнери з ураном використовували як важелі на кранах. Потім розбили й брали уран, як срібло, в кишені. Можливо, що й звідти, або й свій контейнер розбили в нашому місті. Могли це зробити навмисне. Йде слідство. Займається цим прокурор Данилів. Ніякої інформації він не дає нікому. Що робиться з нами, світе мій? Якщо в Мексиці розбили отакий контейнер, то в нас шуміли - писали, а тут і в Кіровограді сталося, і в Чернівцях, і в нас... Мені крутило руки й ломало ноги. Чому дезактивацію не провели? Це ще раз говорить про драматичні й трагічні дні, що наближаються. Невже не можна встановити дозиметри, щоб кожний глянув і знав, що робиться з нами?

                                    х                        х                       х

      Гуляли з Яремійчуком, розмовляли. А чорноволосий (хімічні кучері) телефонував, то телефон не працював. Він заскочив за липу й спостерігав за нами. Негласний нагляд поліції. Величезна армія нахлібників не має що робити й слідкують за письменником і доктором технічних наук, які годують всю оцю зграю нероб. Я на свої гонорари, а він на відкриття наукові. Як це страшно, коли тебе, людину, яка життя кладе на вівтар батьківщини, можуть будь-коли зробити ворогом. Можуть будь-що вчинити з тобою. Можуть розтоптати, вбити, звинуватити в будь-чому.

     Цікаво, що посилене патрулювання міліції та кадебістів не тільки напередодні й під час державних свят, але й під час і напередодні релігійних. Гомонять, що в Богородчанах вивісили націоналістичні прапори. Гадаю, що робота самих кадебістів, щоб наполохати Москву й Київ. Треба показати якусь роботу.

                                     х                       х                        х

    Ніщо і ніхто ніколи не оглуплював так людський мозок і серце, як різні посидіння (збори, наради, засідання, семінари) у ХХ столітті. Ніде і ніколи люди не били себе в груди, визнаючи єдину істину. І засідали, засідали, засідали...

  15. І.1989.          

Сказати, що українська література в ХХ столітті піднялася на верховини в порівнянні з ХІХ століттям, то це буде помилкою. Так, освіта і освіченість виросла, але Шевченко, Франко, Леся Українка - недосяжні вершини. Якщо зважити на те, що "проклятий капіталізм" на Західній Україні розвивався до 1944 року (Галичина й Волинь - 39 р., Буковина - 40р., Закарпаття - 44р.), то він народив Кобилянську, Стефаника, Черемшину, Турянського, Потушняка, Чайківського... Ми опинилися над прірвою. І нам стріляли в серця, в чоло, в легені. А ми падали й падали. Такого ще світ не знав й не знатиме. "Розстріляне відродження". Чи правда це ?                              

   17.І.1989.            

Ранок ясний, з-за хмар сходить сонце. Де ж ви є, йорданські морози?

Журнал "Москва" і журнал "Политическое образование" сильно розгромили Віталія Коротича. Те, що він робив в Україні, вийшло на Союз. Виходить, що від людей нічого неможливо приховати, все стає явним. Росіяни розправляються безпощадно зі своїми противниками, і ніхто їм не закидає звинувачення в націоналізмі. Невже і на цей раз Коротич не зрозуміє нічого й буде таким же, як він був. В Україну не повернеться, побоїться радіації, але і в Москві рівень "політичної радіації" для нього досить високий. Серед кандидатів у депутати до Верховної Ради від КПРС є Олійник, Герман-Гранін, Белов, Айтматов (усього 7 письменників), та Коротича нема.

                                 х                      х                      х

Так виглядає, що піде Коротич услід за Чайковським. У Москві проходить пленум Спілки письменників. Гадаю,що "громадянська війна" продовжується. Коротич у своєму журналі надрукував статтю під величезним чорним заголовком "Громадянська війна" в літературі". Рупор "холодної війни" - Коротич... Я півдня читав цю статтю.

                                   х                     х                   х

       Сьогодні приїжджали хлопці з Калуського району. Почали висувати мене кандидатом до Івано-Франківського національного виборчого округу, і на них вчинили сильний тиск калуські чиновники. Спочатку спробували викликати "на килим". Викликали директора радгоспу, парторга; кинули в село міліцію, приїжджав завідувач відділом, на голову трудового колективу тиснули, забрали в нього машину. Стався переполох і в Калуші, і в Коломиї. Там теж тиснули на ініціаторів, називали їх націоналістами. Корчинський телефонував до Новицького. Новицький начебто сказав, аби робили так, як хоче трудовий колектив. Телефонували із заводу "Карпатпресмаш". Там теж хочуть, аби мене висунули в депутати. Справжній переполох стався в номенклатурі. Нове положення про вибори розбудило людей. Люди хочуть своїх депутатів, а чиновники все роблять, аби був тільки один-єдиний, щоб знову не люди обирали своїх послів.

                                                             х                      х                        х

     Скуратівський Василь ще тут. Бере Христину Стебельську на свою телепрограму до Києва. Його "Берегиню" висунули на Шевченківську премію. Кавували ми разом. Я запросив його на щедрий вечір, на вечерю. Зустрів Посторонка. Бачу, що сердитий за критику мою. Та чорт з ним.

  19.І.1989.                   

Багато читаю. "Огонек" прочитав, де надруковано лист Колосова на адресу Бондарєва. Це хитрий прийом Коротича. Він, мабуть, уже пронюхав, що його громлять у "Москве". А ось учора в "Правде" вийшов колективний лист Алексеєва, Бондарчука, Распутіна на захист Бондарєва. Борис Васильєв у "Известиях" дав три подачі статті, в якій оглянув історію Радянської влади від Лютневої революції. Він спростовує всю історію і приходить до сумного висновку, що злочин вчинили більшовики в 1917 році. Виявляється, що пострілів у Зимовому палаці не було, що Керенський у жіночому платті не втікав, а вивіз за кордон величезний архів, що більшовики скористалися із незгод, бо уряд Керенського боявся, аби не стався військовий переворот (наступав Краснов). Матрос-анархіст Железняков о 4-ій ранку кинув фразу "Караул - втомився!" І це вирішило все. Васильєв роздумує, що духовність була знищена, в своєму розвитку народи країни були відкинуті назад на багато років. Почали нищити пам'ятки, звичаї, обряди. Під видом наступу на церкви вбивалося все живе. Вбили Єсеніна, з голоду вмер Блок, емігрували передові письменники, Горький після повернення став прислужником. З його уст злинув "соцреалізм" - тунель. Він не осуджував репресій. Його отруїли все одно. Дуже й дуже багато невідомого відкривається. Переучуюсь не тільки я. Знав дещо, а ось вони не знали, народ не знав.

                                 х                          х                          х

     Номенклатура звіріє. Розмовляв по телефону з Дарією Дмитрівною Ферлей. На заводі "Сільмаш" революція. Страшний тиск з обкому, аби мене не висунули кандидатом в депутати. Її викликали в міськком. Викликали ще й інших моїх прибічників. Зірвали завтрашні збори. Начебто перенесли на неділю. Не вдалося зарізати мою кандидатуру, то пішли по цехах, почали агітувати "штрейбрехерів". Вони висунули ще трьох своїх, аби лиш мене вибити. В Боднарові йде така ж сама війна. В голови робітничого колективу забрали машину, до нього приїжджали з райкому, присилали міліцію, директора школи посилають на якусь нараду, лиш аби він не організовував збори. Йде страшний тиск на тих, хто захотів висунути мене в депутати. Треба бути обережним на вулицях, можуть зробити що завгодно зі мною.

                                  х                         х                        х

                               ГРАБІВСЬКА    ВІЙНА

     В Грабовці є церква. Кілька років тому кинули в це село міліцію з псами, погромили все - "освоювали церкву" й вивезли в Болехів. Але в Болехові церква, наповнена іконами та різним церковним майном, загадково згоріла. Безперечно, що навмисне спалили під керівництвом різних петрових, олефіренків і т. д. І ось тепер людям дозволяють відкривати церкви. Житель цього чи сусіднього села Гаврилів закінчив Ленінградську духовну академію. Але не визнав православ'я, перейшов на греко-католицький обряд. Почало село боротьбу за відновлення уніатської церкви. Гаврилів очолює її. На Різдво в селі чергувала міліція, кадебісти, приїхали з телебачення (пішло по Калуському району, що це з англійського телебачення, та я гадаю, що це служби фіксували на плівку активних поборників). Грабовець на лінії вогню.                                 

     20.І.1989.                

Я погано сплю, бо оце висунення в депутати забирає багато сил і енергії, а ще дітей треба відправити до школи, проконтролювати. Часто болить голова. Ось і учора дуже боліла. В студентів сесія. Двох студійців рекомендую на нараду молодих письменників до Києва.

     Щойно телефонувала Поліщук із заводу "Карпатпресмаш". Вона вже телефонувала, аби я дав згоду бути висуненим у депутати. І ось зібрали 860 підписів. Робітники однодушні: "Наш кумир! Наш!" - кричали. На неї чинять тиск. Але все одно ініціативна група домоглася, що в понеділок о 16-ій годині 30 хвилин відбудеться висунення мене в депутати прямо перед заводським корпусом. Висували мене і в інституті нафти і газу, але вчинили тиск на Максиміва, секретаря парткому. Виплив Адаменко. Я порадив Яремійчука. Починається сильна війна. Завтра вона розпочнеться в радгоспі "Калуський", позавтра в Коломиї, а в понеділок на "Карпатпресмаші".

                                  х                       х                           х

     В Чехословаччині, в Празі, на площі Вацлава відбуваються демонстрації молоді. Минуло 20 років, відколи ввели війська. Тоді спалив себе студент Карлівського університету Ян Палах.

     Сьогодні відбулися збори в інституті нафти і газу. Гомонять, що висунули кандидатами в депутати Адаменка, Яремійчука і мене. Сьогодні приходив Кричун Василь, конструктор, і агітував балотуватися. В Коломиї страшенний шантаж і натиск. Землячок Добрянського виконує волю Посторонка та й інших. Сьогодні мало відбутися висунення на заводі "Сільмаш", але так зробили, аби перенести на неділю. А в неділю завод не працює. Шантаж, залякування, тиск...

]]>
Tue, 08 Oct 2019 09:05:51 +0300
Я дуже боюсь, аби патріотизм не вилився у фанатизм http://briz.if.ua/blogs/633.htm http://briz.if.ua/blogs/633.htm     1.І.1989.           

Зустріли Новий рік удома, хоч збиралися до Яремійчуків або до Фіголів, та в Тараса були свої плани - йти з ватагою хлопців у місто після зустрічі Нового року, тому й ми залишилися вдома. Повечеряли, подивилися телепередачу, пішли до ялинки. Велике оновлення душі народної: колядують, співають, але все роблять дві області: Львівська й Івано-Франківська, ще трохи Київ, а ось Тернопільщина, Волинь, Буковина, Закарпаття - сонні. Про інших й не питай.

         Був сильний вітер, пускали ракети, рвали якісь пакети, грала музика (війна за українізацію дає свої плоди). І вирішили здивувати вертепом Вова Нестеренко і Марина Златоус. Мене завжди коробить, коли дурниці різні викидає Стебельська (на цей раз ні з того, ні з сього Дворському Павлові дарувала на екрані писанку, хоч цей атрибут великодний), а тепер Нестеренко зробив чудо з вертепу. Жодної коляди, скакала коза й чорт, але не було ні ангела, ні царів, ні пастухів, ні жида.  Море людей розколисувало майдан то в бік ялинки, то навпаки, у бік фонтана. З динаміків лилися пісні, дехто танцював, злітали ракети, стояли гуртом і колядували релігійних колядок, кидали бенгальські вогні, смерділа сірка, хлопавки стріляли, били по шиях підлітків (якийсь з насолодою доганяв, бив по плечах і штовхав), пищали, що по ногах стають; вивели Данилюки свою доньку в кролячій шубці й Боднарчуки вийшли. Потім ми пішли в парк до ялинки, Шевченківська колядувала й співала, ходили переодягнені в масках і без...            Вітер і сонце. Безсоння.

                      ОРЕНДНИЙ ПІДРЯД

     Українцям дають в оренду землю, ферми, пасіки, а ось культуру українську взяли в оренду лихачови, токаренки, криштафовичі, жолтонозькі, нестеренки. Після виступу львівського вертепу зібрали екстрене засідання бюро обкому. Каже Арсенич, що й  Паньківа висварили за виставку різдвяних листівок США і Канади, які виставив Арсенич у театрі разом з роботами українських художників минулих часів. А у Львові начебто зняли першого секретаря міськкому, а ідеологічний бог, новий секретар, утік до Москви.

      По місту рознеслося, що коло педінституту відбувся мітинг, на якому закликали бити москалів. Я про ніякий мітинг не чув. Очевидно, що дискусію "Нужен ли Украине государственный язык" подають уже, як мітинг. І гомонять, що росіянам буде Карабах. Самі росіяни розпускають такі чутки. Я дуже боюсь, аби патріотизм не вилився у фанатизм. Є дуже багато дурнів, яких дуже легко скерувати, щоб пізніше піти в наступ на відродження. Тут, на Прикарпатті, аж скриплять гальма, так хочуть зупинити українізацію, та їм не вдається. Іде потужний наступ молодих сил, прокидаються ті, що спали. "Прикарпатська правда" нині надрукувала два мої вірші і серед них "Сталініста". Це нечуване. Очевидно, що втрата тиражу, 25000 менше передплатників примушує Громадського лавірувати. Жаль, що не можна газету взяти в орендний підряд.

 2. І.1989.             

Приморозило вночі. Учора дув сильний вітер і на вечір надув снігу. Обліпив дерева. В місті танув сніг, а в парку все біліло. Ми з жінкою пройшлися трохи й дивилися кіно. Я читаю "Мазепу" Володимира Сосюри і про "Мазепу". В 60-ті роки мені показував рукопис поеми Віктор Брезицький, казав, що якийсь його земляк узяв читати "Мазепу" з дарчим написом і подописував за Сосюру. Довелося Брезицькому відновлювати текст. Не думав я, що "Мазепу" надрукують у 80-ті роки. Виходить, що треба писати, а люди побачать і вирішать, що з тим робити.

      У новорічну ніч у центрі міста попалили всіх Дідів Морозів, Снігурочок, звірів. Начебто в один момент усе спалахнуло й згоріло. Це якась зла сила організувала спалення, і міліція нічого не могла зробити. А що, коли це навмисне зроблено? Після маланкування і вертепу в театрі, після виступів на захист мови, дискусій, треба і  це списати на "местных бандеровцев" і організували цю диверсію, щоб насторожити Київ і Москву, посіяти страх серед місцевих інородців, що є сили, які діють. Я чомусь думаю, що навмисне спалили новорічну атрибутику на площі в центрі міста.

                           х            х           х

      Книжку пісень про кохання, яку я видав, продавали півдня; поетичну "Луни" - кілька днів, а де-не-де тиждень - два; а ось проза моя ("Страж-гора") лежала майже три місяці, бо замовили дуже багато, та вже розпродали і її, нема вже книжки, розійшлася. Виходить, що можна і треба видавати книжки більшими тиражами, більше треба видавати.

                           х            х          х

     У Львові була організована виставка живопису опального художника Заливахи, який сидів у тюрмі. Кажуть, що успіх мала ця виставка великий. Хочуть організувати виставку й у нашому художньому музеї. Журнал "Україна" обіцяє надрукувати цілу вклейку його робіт. Я мав писати, та перебіг Яковина. Приходить визнання. Дай, Боже, щоб не повторився рік 1965-й. У СРСР може статися фашистський путч.

     Мій вірш "Сталініст" (заголовок зняли) має сильний резонанс. Гомонять про нього.

     Я зробив нині фотографії для паспорта. Остання вклейка. Далі вже старість. Далі змін не буде на обличчі. Чого я домігся в житті?  Став письменником. Я можу писати твори кращі й гірші, але вже ніхто не дорікне, що я не письменник.

    3.І.1989.            

  Передруковую працю про "Слово о полку..." ("Криваве весілля на Каялі").  Хочеться, щоб нарешті видали книжкою,  але коли О. Мишанич з іншими "знавцями"  побачить у видавничому плані мою працю, що виходить книжкою, то все зробить, щоб праця не вийшла, а Чапуги знову понаписують у ЦК, КДБ, який то націоналіст С.П.

Багато часу забирають дрібні й чужі справи. Завжди комусь щось або за когось мушу робити. Вчора ввечері з Добрянським писали доповідь. Я диктую, а він пише. Доводилося писати за нього всі листи, виступи, характеристики, редагувати колись і тепер, хоч з голови ради клубу творчої інтелігенції прогнали за статтю в "Україні".

     Сьогодні на фольклорне свято школярів  республіки з Києва до нас приїжджає  Микола Вінграновський. Запрошених  Бориса Олійника   та Юрія Мушкетика не буде. Начебто Дмитро Павличко і Вадим Скоморовський теж будуть. Кажуть, що один з організаторів свята, найбільший збирач і видавець фольклору на Івано-Франківщині Степан Пушик повинен  виступити на святі. Ми з Добрянським запланували провести збори письменницькі  14-го  січня (на Старий Новий рік), а тепер вони переносяться.

                      х           х              х

        Приїхав Микола Вінграновський. Зустрів. Поселив до готелю "Україна".  Провів з ним півдня. Розповідає про  перебування у США. Каже, що Коротич своєю книжкою "Лице ненависті" страшенно нашкодив Україні. Українці-"нейтрали" після виходу Коротичевої книжки не хочуть розмовляти з жодним українським письменником. Коротича в Америці  приймали на найвищому рівні, возили по всій Америці, посольство добирало матеріали для його "Ненависті", а він напаскудив.  Американці українського походження, що не належать до партій, -  "нейтрали".  Вони своєрідна еліта на еміграції, інтелектуали. Посольство шукало з ними  контактів, щоб Вінграновський зустрівся з ними.  Нарешті Миколу  допустили. Зустрілися на квартирі. Розмовляли. Якийсь Богдан Грицюк з Тернопільщини й Стахурський розповідали про підлість Коротича. Коли Вінграновський виходив з квартири, то Стахурський вийняв пістолет, покрутив ним і сказав:

     - Оце бачиш? Перша куля для Коротича. Коротич у США більше не з"явиться, мабуть.

                 х            х           х

       Ігор Новиченко, син Леоніда Новиченка, нашого критика,  працює у США  в посольстві чи в представництві ООН.  Дружина його - татарка. І він, і вона добре розмовляють українською мовою. Возив Ігор Вінграновського по Нью-Йорку. Завіз до повій. Якась італійка нав"язалася.  Розказує, що хотіла 25 доларів, та Микола сказав їй, що бідний руський. Вона начебто мовила: "Рашен". Так руських називають, і повернула Вінграновському 15 доларів. Новиченко мало не помер. Думаю, що Вінграновський випив й імпровізував.

                  х         х           х

     Вінграновський виступав з трибуни ООН. Перед ним слово мав білоруський поет Янка Купала. Він невисокий і поклали підставку.  Її не прибрали і Вінграновський стояв на трибуні, як велетень. Міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе був задоволений його промовою. Відзначили дев"ятихвилинний Миколин виступ срібною нагородою.

   - Та ж вам би в опері співати! - сказав Шеварднадзе.- Що треба?

   - Хочу побачити Америку.

    І Шеварднадзе сказав зробити так, щоб Америку Вінграновський побачив.

               х            х           х

    Вінграновський поїхав на рибалку до села Миколи Жулинського (у Боримель Млинівського району). Жив у якоїсь Фросі Іванівни. Пішов до церкви. А там старенький священикі кілька жіночок та чоловіків на хорах підспівують йому. Миколаі собі піднявсяна церковні хори іпочав так підспівувати, що  священик заслухався, а бабки аж забулися. Пішов священик перепочити годинку. А з церковної двадцятки чоловік кличе за захрестію і вручає пакунок тонких і товстих свічок за те, що Вінграновський правив. Оберемок цілий.

       Другої неділі збирається  Вінграновський до Тавпижиск до церкви.

       -  Миколо, не йди, бо мене з партії виключать,- просить парторг.

       Не пішов. А свічки привіз до Києва. І ось наприкінці 1988-го року  був у Києві благодійний концерт "Роде наш красний". Приїхав вертеп Товариства Лева зі Львова. А свічок не мали. Вінграновський приніс 4 свічки для вертепу. І знадобилися на сцені концертного залу "Україна". Вертеп виступив - усі встали, Вінграновський вірш прочитав - усі встали теж. Приїхав єпископ з Вінничини, привіз капшук грошей. А вхідні квитки - 5 крб.

                       х          х          х

      У селі Холодна Балка Одеської області знімали "Думу про Британку". Церкви в Холодній Балці нема, а ось в сусіднім селі Нерубайське є. Вирішили приїхати вночі, коли паски святять, на всеночну. З газика вилізло 12 душ козаків: червоні кожухи, довге волосся, вусаті. Вінграновський найнижчий. Жінки подумали - новий священик приїхав з Одеси (там семінарія). Кинулися руку цілувати Миколі. 200 помольців. Стоять  і дивляться Олялін, Мірошниченко і інші.

      Вийшов старий священик, подивився, та нічого не сказав, продовжив службу. А біля церкви - клуб. І динамік горлає. Жодної душі нема, та кіномеханік виконує наказ: крутить антирелігійний фільм - проводить атеїстичну роботу. З динаміка проклинають попів, а піп відправляє всеночну. І 12 артистів з кіностудії в церкві. З ними Вінграновський - режисер і письменник.

   4.І.1989.              

Вранці запрошують до школи № 17 на зустріч, але хай ідуть туди Добрянський, Вінграновський і Дорошенко. Я писатиму. Вчора боліла голова і тільки до обіду працював, а  після обіду був з Вінграновським у майстерні Петра Рибчака, посиділи в кафе, по місту походили.

      І почули страшну новину. Не хулігани, а міліція чи кадебісти попалили снігурку, Діда Мороза, звірів та всі інші прикраси біля ялинки в центрі міста. Я справді чув там їдкий запах, а дехто потрапив до реанімації. Робилося це навмисне, щоб на "бандеровцев", як нас називають, кинути тінь, бо ж неважко було оббризкати спеціальним розчином, щоб не горіло, та не зробили цього. З одного боку кинуто тінь на місцеве населення, а з другого боку - зіпсувати свято місцевому населенню й скомпрометувати перебудову... Можливо, зроблено це, щоб біля ялинки не збиралися школярі з усіх областей, не слухали коляд і самі не вчилися, щоб на Різдвяні святаялинка не гуртувала іванофранківців і гостей.

        Вчора я  слухав виступ Івана Драча в передачі "Від першої особи".Добре. Ми, письменники, активно  взялися за перебудову.

                       х        х        х

     Думав, що попрацюю над книжкою, та довелося йти виступали перед учителями шкіл області. І не шкодую. Була сильна зустріч. Відкрив літературне дійство Павло Добрянський, читав свої поезії і говорив прозою Микола Вінграновський, виступили зі своїми віршами Ярослав Дорошенко і Ярослав Ярош. Кажуть, що я добре виступаю і читаю поезії, тому мені завжди надають слово на завершення таких ось зустрічей. Коли я закінчив свій виступ,  всі педагоги ринули до нас за автографами й погомоніти.  Деякі дами з Інституту вдосконалення вчителів, яким довірено дбати про політичну "цноту" всіх, хто виступає перед учителями,  хижо дивилися на нас. Звіріють, що ми нічого й нікого не боїмося, що боремось за правдиву історію, українське слово, за очищення суспільства.

      І звіріє начальство. 13січня  в міському  будинку культури №1 мала відбутися  Маланка, та  учора раптом  познімали афіші. Знімала завідуюча міським відділом культури Ганна Карась за чиїмсь повелінням  зверху. Спочатку заборонили безплатну "Маланку". Думали, щоквитки не купуватимуть. Та люди розкупили квитки на 500 крб. (по 3 крб.за місце платили).  Нічого начальству не залишалося зробити, як  заборонити Маланку. Очевидно, що пам"ятали, як 1970 року, коли художніми керівниками Гуцульського ансамблю  пісні і танцю стали Богдан Дерев"янко та Іван Легкий, я створив сценічну композицію "Пори року". Це були коляди, щедрівки, гаївки, купальські пісні й ігрища, весілля. Тоді я вперше вивів на професійну сцену Маланку, Козу... О, як сильно сприймали глядачі нову програму колективу, з яким я працюю від 1967 року, коли заспівали "гуцули" мою і Білашеву пісню "Треба йти до осені", а згодом багато пісень, картин, сюїт моїх звучало й звучить. Коли ансамбль приїхав до Львова, то у філармонії довелося виконувати по два рази. Зала аплодувала й вигукувала. А наступного дня сам начальник  управління культури вилучив з програми і Коляду, і Маланку, і Козу, і Щедрівки...

      Тоді довелося піти з редакції газети. Не так давно вигнали з посади голови ради клубу творчої інтелігенції. Тепер, кажуть, що вигнали з посади асистента  медінституту за те, що став головою неформального науково-культурного товариства, Маркіяна Чучука.  Буду  боротися за нього, щоб поновили на роботі. Але народ прокидається. Реакція божеволіє. Ненавидять Горбачова.  Начебто 31 грудня, о 19 годині, вертеп і колядники з Надвірної колядували, яких  хотіли колядок. Це налякало партноменклатуру. Їх земляк з Надвірної (інструктор міськкому) записував, скільки разів згадали Ісуса. Очевидно, що спалення дідів морозів і іншої атрибутики  на площі біля ялинки пов"язане з цим. А нині республіканське фольклорне свято і  терміново дещо оновлювали.

      Кажуть, що на Коломийщині хотіли показати Маланку, але там перелякалися. Секретар парторганізації телефонував  до райкому, а його лякали;

      - Не можна... Он львів"яни, що зробили: вночі, коли спала цензура, самі проникли на телестудію і показали вертеп з колядами. За це хтось відповість.

       Отакі-то ідеологи в нас. По райкомах і селах працюють, але не знають, що ефір захопити в нас серед ночі неможливо. Трансляцію вечора "Роде наш красний" сприймають як самозахоплення телестудії. Ого-го-го!

   Ми з Добрянським порадилися, аби віндо обкому телефонував.  Там усі розгублені, але "нє пущать!" нині не діє. Спочатку заборонили колядування, тепер - дозволили начебто.

  Я сьогодні дав гостре інтерв"ю для республіканського радіо про фольклор і про те, що робиться навколо нього в Україні. Начебто в п"ятницю обіцяють передати.

                      х          х         х

     "Прикарпатська правда" втратила 25000 передплатників,

"Комсомольський прапор" - 14000. Боягузство народ бачить. Та чи зрозуміють обласні керівники та редактори, що далі так жити не можна?

     А ось "Літературна Україна" має більше, як 100000 передплатників. Ніколи ще наша (письменницька)  газета не виходила таким великим тиражем. Ні, не вмерла нація наша, лиш тільки заснула вона твердим сном.

                      х         х        х

      Від 1934 до 1941 року  було розстріляно 19 млн. 850 тис. радянських громадян. Сюди не входить число померлих від голоду 1933 року і полеглих на війні. Нині вже вголос говорять, що не 20 млн. убито під час Вітчизняної війни, а значно більше. А геноцид проти українського народу розпочався до 1933 року. Мільйони людських життів забрала перша світова війна, потім революція і громадянська, голод 1921 року й нищення почалося, коли вбито композитора Леонтовича, художника  Мурашка, поета Чумака...

       Виявляється, що Тичина був під арештом, і його врятував Елан Блакитний. Рильського теж вели під пістолетом через Київ до підвалу в теперішньому Жовтневому палаці. Сидів Сосюра. Сидів Вишня. А де розстріляні Микола Куліш, Мирослав Ірчан і тисячі інших?

                       х            х          х

        Роман Кухарук повернувся з армії і прислав мені свої вірші. Буде з нього  поет, якщо його не вб"ють охоронці політичної цнотливості. Романа я колись похвалив у журналі. Він вступив до Київського університету, забрали до війська. Повернувся. Пише. Надрукувався у "Вітрилах". Йому 21 рік.  Хоче в "Жовтні" виступити, та ці вірші не надрукують. Боюсь тільки, аби зазнайство або горілка не спалили хлопця. Все залежить, як варитиме казанок, коли поновиться в університеті.  Підтримую буковинця.

                        х         х             х

       Розказував залуківський чоловік, що служив у Красноярську. Закінчував там інститут і працював. Одружився з Марією Янкіною, дід якої переселений з Чернігівщини. Пішов на базар, а там українки качки продають. Розмовляють, нібито в нас.

     - Звідки ви?

     - З Урбейського району.

Розговорилися. Виявилося, що після громадянської війни в Харкові організували курси червоних старшин, де навчали української мови. Генерал Єфремов, що похований в Красноярську, командував у тій офіцерській школі. Пізніше стали переводити в Красноярськ.

     - Поїдемо, але з усіма.

     Коли переїхали, то стали вимагати української школи.

Відкривайте! Але де візьмете вчителів? Приїдуть з України.

Організували школу. А через рік чи більше українізація закінчилася. "Сметанку" (все, що краще) перегнали на Зелений Клин, а обслугу розселили по селах Білі Ур"я і Чорні Ур"я Урбейського району Красноярського краю. В цих селах усе по-українськи, і качок вирощують, возять звідси качки продавати.

      6.І.1989.       

Святий вечір. Свято фольклорне триває. Вміє Івано-Франківщина організувати. Добрянський вчора ходив до обкому й домігся, що буде Маланка в будинку культури. Опиралися, мололи, що знову "екстремізм" і релігійність. Він сказав, що про Маланку говоритиме Пушик, і все буде добре. Я вчора висміяв Криштафовича і Яковишина (мера і зама міста). Сказав обом:

     - А за що вас поважати? Наближається 500 років повстання Івана Мухи. Де вулиця? Вулиця Козланюка без будинку жодного. Де вулиця Ярославни, Височана? Павлик Морозов і досі на ляльковому театрі.

   А заступниці голови облвиконкому Лихачовій уже доповіли все в найменших деталях, як Добрянський виступав у школі № 17, як сипав Пітікіній і Лихачовій. Скаржився Арсенич, що Вахнован з управління культури зняла виставку листівок Кульчицької та Гебус -Боронецької, не дозволила дітям показувати в театрі.

   7.І.1989.         

Вінграновський Микола їздив учора на вечерю до Рівні чи то до Ріпного і повернувся аж сьогодні. Задоволений колядою.

                    КОЛЯДУВАННЯ ВІНГРАНОВСЬКОГО

      Хоч і почалася горбачовська перебудова, але було невідомо, чим вона завершиться.Завідувачем відділу агітації і пропаганди Івано-Франківського обкому компартії був мій ровесник Зіновій Куравський. Він закінчив Івано-Франківський педінститут, працював  першим секретарем.  Зіновій Куравський боявся якоїсь провокації, бо після нашого виступу перед учителями  деякі педагоги й керівники підняли великий хай, що зібралися в школі №17 націоналісти і т.д. Куравський розумів, що коли донесеться до Києва, то можуть і його посунути за нас, і він вирішив, що буде найкраще, коли Микола Вінграновський поїде в бойківське село Ріпне на Святий вечір. Він викликав до обкому різьбяра Петра Рипчака, сказав, що виділяє рафік, але нехай він бере дружину Богданку, сина й поета Миколу Вінграновського і везе в гірське село Ріпне до тещі - матері  своєї бойкині-дружини. Вінграновський хоче подивитися, як у нас святкують.

     Петро зрадів, бо  добратися з Івано-Франківська на Рожнятівщину нелегко. На святу вечерю до Ріпного їхали через Калуш, Рожнятів і Перегінськ. Темніло. На цвинтарях усіх населених пунктів на засніжених могилах горіли свічки, і Миколу це дуже вразило, бо на Миколаївщині й Київщині він такого не бачив. 

     Петрова теща Марія Гошко дуже зраділа. Вона ставила на стіл кутю та інші страви. В куті стояв Дідух, на столі була отава, накрита обрусом, горіла свічка, стояли хліби-колядники. Матері допомагала дочка Богдана.

     Вінграновський був вражений побаченим. Смакувало 12 страв Святого вечора. Він одразу скомпанувався з братом Богдани Зіновієм Рошком. Він точив долота на буровій. Недавно одружився, народилася в нього дочка Мар"яна,якійминув рочок. Вона не давала заснути Миколі, бо плакала вночі. А Микола наслухався бойківських коляд, серед яких була і Марка Боєслава "Настав Святий вечір в сорок сьомім році, сумна наша Україна, плач на кожнім кроці". Співали тихо. Вінграновський слухав.

    Уночі він ходив по свіжому сніжку й бачив слід чи птахи, чи звірка. Не спав і Зіновій Рошко. Обидва ходили по дворі до опівночі. А другої днини Вінграновський написав вірш.

    До Івано-Франківська поверталися з Ріпного через Чорний ліс і Богордчани. Вийшли поблизу села Красне, ходили по лісі. Ніхто не знав, що там, де закінчується цей ліс, де роздоріжжя на Солотвин, що називався Краснопіль, є старий розбитий бункер, у якому 22 лютого 1952 року застрелився Марко Боєслав, коли енкаведисти виявили бункер. Це він створив коляду "Настав Святий вечір". І таку ж саму смерть прийняли його побратими й секретарка.

    Вінграновський з Рипчаками повернувся до Івано-Франківська.

    Отаким були Святий вечір і Різдво для степовика.

                        х          х          х

  До обіду, як і вчора, записував передачі для республіканського радіо. Були в мене Майя Андріївна Гончарова-Міщенко й Світлана Чутова-Власенко. Наговорив їм багато різного, записали вірші. Сполудня почався наш виступ у педінституті. Функціонери робили все, щоб не організувати Шевченківського вечора, та їм не вдалося пригасити ініціативу нашу. І ось розпочали ми вечір. Приїхав Всеволод Нестайко, повернувся Микола Вінграновський, прийшов Павло Добрянський. Затримувалося телебачення, і чекав у готелі Микола Вінграновський. Поїхали по нього до готелю. Відкрив ректор вечір, і згасло світло. "Згорів цілий трасформатор". Не пробку вибило, не виключило, а трансформатор згорів. Я зрозумів так, що вчинили це навмисне, щоб вечір не відбувся. Кинули чутку, що діти потомилися. Та в напівтемному залі зринула пісня. То під бандуру співала наша Галина Іллєва, літстудійка. Співала народні пісні. Співали ті, що в залі були. Я її запросив на сцену й співала зі сцени. І всі співали "Реве та стогне", "Думи мої, думи мої". І тоді побачили, що не розійдуться люди, почали тягнути якесь аварійне світло. І ми почали свій виступ. Сильно говорив Микола Вінграновський і вірші читав, після нього говорив я і читав вірші, композитор Шаповаленко, Павло Добрянський говорив, Нестайко. Нам слали записки. Я дістав багато записок від дітей і учителів з різних областей. І довелося "Сталініста" прочитати, коли запитали, хто герой нашого часу. Я сказав, що лицемір - герой нашого часу, і вибухнули овації. І про предків Шевченка питали. І про творчість, і про різні політичні події. Запитали й про товариство "Лева". Я зачепив і Рух. І розповів, як Чучука звільнили з роботи, і як Маланку забороняли. Зал вибухнув оваціями за виступ мій.

      Божеволіють різні Пітікіни і Посторонкова жінка (секретаря обкому). Після нашого виступу на курсах телефонували в ЦК, пересварилися. Страшенно киплять на організаторів зустрічі. Зрозуміло, що проковтнути не змогли, коли я в присутності Посторонкової жінки сказав, що Посторонко потішає нас новими хімічними заводами й торбами целофановими, які робитимуть у Калуші, бо "інакше продовольчу програму нам не виконати". Я зіронізував, що нас і без целофанових торбів пустили з торбами. І за мову сильно сказали ми. Я переконаний, що наші реакціонери все зробили, аби наш виступ не записало телебачення.   

      8.І.1989.           

Виступ мій у педінституті перед учасниками фольклорного фестивалю справив велике враження. Телефонував Нестеренко: "Аби Пушик нічого не написав, то би залишився одною геніальною фразою "Герой нашого часу - лицемір!" Сподобалося людям. Правда, ці ж самі люди розп"яли б тебе, якби їм звелів це зробити якийсь сталін чи нерон. Чи народиться той, хто до кінця збагне природу людини?

                     х        х        х

      Не встигло розвиднитись, як приїхав Коваль Ігор з Крилоса, а з ним ще якийсь чоловік. Пробивають газ для села. Я повинен знайти якогось Іваночка, той Іваночко з Ямниці, але начальником по постачанню в Уренгої (в Сибіру); йому відвантажать 250 тис. штук цегли, а він дасть 300 тонн труб, якими потече до Крилоса газ.Я повинен знайти цього Іваночка і з Ковалем та ще з одним чоловіком, що приїхав своєю машиною, іти пити, щоб ті труби вибити. Люди втратили всяку делікатність. Я не можу відмовити, а вони наполягають, і йде день за днем, лиш блискають.

                           х              х            х

   Вертеп ходив сьогодні по місту. Арсенич організував, чи хтось з його знайомих. Я чекав-чекав, а потім пішов пройтися до парку. Здається, що після війни вертеп отак жодного року не ходив центром міста.

]]>
Thu, 03 Oct 2019 14:24:48 +0300
Чим закінчився 1988 рік? http://briz.if.ua/blogs/632.htm http://briz.if.ua/blogs/632.htm  22.ХІІ.1988.

Жінчині іменини - Анни Зачатия. Нічний морозець і вітер. Мені легше стало, бо вчора ввечері плюнув на усе, пішов до лазні, випарився, хлопці зробили масаж, обліпився перцовими пластирями і кашляю. Лесі доручив привітати маму, і з Павлом Добрянським побігли на меблевий комбінат на виступ (заробляємо гроші вірменам). Крик навколо вірменської біди тому зчинили, щоб заглушити чорнобильське лихо. Туди не їхав ні Рижков, ні Горбачов, ні Щербицький не сидів у Чорнобилі; дарунків не брали, іноземців не пускали й не пускають. Бідні вірмени, але й ми, українці, пережили таке, чого ще ніхто не переживав, а функціонери все роблять, аби з катастрофи зробити забавку. З лиха - фарс. Злочинці та й тільки. Про це говоримо на зустрічах. Про мову рідну говоримо, а в залах сидять функціонери, які тепер кажуть: "Пока переждать нада. А патом - косить!"

 х х х

 Вийшов номер "Літературної України". Матеріали Пленуму надрукували в трьох номерах. Прекрасно. Є список кандидатур на Шевченківську премію. Крім Тютюнника, є Лубківський, Мовчан, Коломієць, Білик, Талалай, Базилевський; є й по журналістиці Зубанич,Скуратівський, Гоян. Мого прізвища нема. Олійник Борис запевнив, що наступного року вже точно, бо цього року треба дати посмертно Григіру Тютюннику. Я погодився, щоб зняли мою кандидатуру. Вже вдруге був близько коло Державної премії, але щастя моє таке, що дрімає, дрімає, а прокинеться - пізно вже. Та цього року я нітрохи не шкодую, бо присудять Тютюннику. Він заслужив.

 х х х

 Сьогодні два виступи у фонд Вірменії. Вранці на меблевому комбінаті були з Добрянським, після того був у сестри, засів за працю й не вставав з-за стола до 15 год.30 хв. Тоді з Дорошенком поїхали на завод "Позитрон". Надійшов П.Федюк (я його новели подав до альманаха; надрукували, принесли гонорар) і взяли його з собою. Там уже, як штик, був сумнозвісний піїта Симчич, якого всюди повно. Обидва мої виступи були могутні. Люди зацікавлені, присилають багато записок, реакція гостра.

 Я мав заняття з літгрупою і поїхав до інституту, а хлопці залишилися. Зійшлося сьогодні багато студійців. Від 7 години до 22-ої - трохи забагато працювати, як на моє здоров"я.

 х х х

 Фостун прислав мені з Англії свою книжку "Над Галичем гримить". Це повість про Осмомисла. Йшла з Англії місяць і 11 днів. Читали й перечитували, але не вилучили.

 23.ХІІ.1988.

Сонце. Снігу вже майже нема, а в горах глибочезні сніги. Рано-вранці довелось виступати перед директорами, заступниками обласних книготоргів, перед начальством з Києва (Юрченком, Клименком, братом Євгена Гуцала - багато приїхало на семінар). Раніше запрошували секретарів обкомів на відкриття, а тепер запросили мене. Я розповів їм історію землі Галицької і не тільки, пересипаючи цю повість поезією і проблемами книговидавничими, суспільними. Не сподівався, що матиму такий успіх. Кияни і свої наполягли, аби я поїхав з усіма в Яремче. Я не хотів, бо маю дуже багато роботи, але й відмовлятися не випадало, бо в руках цих людей доля української книжки, і я мав нагоду сказати їм, що говориться на з"їздах, пленумах, зборах. Нема нагоди з цими людьми поговорити відверто. Підключили мою "половину", аби й жінка вмовляла провести екскурсію для гостей. Я сказав, щоб був мікрофон. Автобус замовили в екскурсбюро, поїхали й машини, і я почав розповідь про край, про письменників, про видавничу політику, наголошуючи на іменах репресованих, забутих, на історіях і істориках. Ми зупинялися в Яремчі, а потім поїхали аж до колиби, де чекала вечеря. Олійник, директор книготоргу, вирішив вразити і киян, і всіх гостей. Співали там і танцювали, гомоніли й читав вірші Клименко з Києва, який колись працював у ЦК партії, та директор ровенського книготоргу, дихаючи мені в обличчя, а я не знав, куди відвертати голову, бо Клименкові вірші були російські й гладкі дуже, а цей ровенчанин читав поезії Вінграновського.

Я пішов у сніги, до смерек під місяцем, носив воду з річки, і білочка прийшла до ополонки воду пити (а, може, й не білочка). Стрибав під місяцем звірок, і якась полтавка, що в Дніпропетровську працює, залицялася, а потім причепилася до нас з Клименком. Я ту Ольгу з Клименком перевернув у сніг і припорпав. Тут, у горах, під місяцем, у полоні снігів, люди відходили душами.

24.ХІІ.1988.

Приходив Полєк Володимир, щоб я поїхав до Коломиї до учнів у вівторок. Заженуть мене в могилу оці зустрічі, але є такі аудиторії, як оця, шкільна, що відмовлятися грішно. Ми зуміли привернути людей на свій бік, і не чиновників слухають нині, а письменників.

Знову гомонять, що прийшли до мене на квартиру кадебісти й побили мене в хаті. Можливо, що й планувалося щось таке. Бо ось Карл Волох, тепер кор. "Молоді України", був у мене позавчора (взяв "Бойківщину") і розказував страшні речі. Бачу, що він, як і я, під особливим "негласним наглядом". Коли він потелефонував, а потім приїхав до мене, ми вийшли надвір і ходили парком і Шевченківською. І за нами слідом ходив якийсь в шкірянці з борідкою. Біда та й годі.

 25. ХІІ.1988.

О сьомій вийшов надвір. Гудів літак у аеропорту (поштовий), і дощ падав, сильний вітер хитав дерева в парку. Через годину той вітер перейшов в ураган, а дощ - в крупи білі, та скоро ті крупи зробилися стіною білого снігового пилу, побілів парк, вулиця, лиш уже інший літак деренчав над містом (мабуть, що у Львові або в Тернополі не дали посадки), бо не міг сідати в тій сніговій завії. Снігова буря заліпила все за кілька хвилин, виривала вікна, двері, гримала, рвала, ламала дерева. Таке щось подібне було напередодні Купала ввечері, як тепер, на католицьке різдво, сьогодні. Цикли, цикли... Добре, що цьогорічна буря змістилася трохи вперед, і на Новий рік не поб"є вітер прикраси на ялинках, як у попередні роки.

 Сьогодні в театрі фольклорне свято: вертеп, колядки, маланка, щедрівки,але квитки зникли, нема... Спочатку писали на афішах, що концерт добродійний, на пам"ятник Франку. Потім властьімущих налякали афіші, і, щоб стерти вертеп, маланку, коляди й щедрівки, сказали, що виручка піде у фонд Вірменії. Надрукували афіші заново, але вже лишилися лиш виступи фольклорних колективів. Кинулися люди за квитками, та нема квитків, зникли. Очевидно, що знову розповсюдили між фізкультурниками, міліцією, щоб тільки їх не дістали такі, як оце ми.

 26.ХІІ.1988.

Учора писав до полудня, а о 15-ій пішов з Тарасом до театру. Жінка з Лесею лишилися на 19-ту, бо вони мали квиток, а ми не мали. Якась жінка відпродала нам свій зайвий. Робилося під театром щось неймовірне. Уже там, де сходиться Чапаєва з Радянською, питали зайвого квитка. У фойє театру торгували листівками святковими з написами "Бойківщина","Гуцульщина", "Покуття", "Опілля". То Храпко із Снятина продавав по 4 листівки за 3 крб. Гуцулка коники з бриндзи продавала, балабушки. Ще були сувеніри. А Петро Арсенич виставив різдвяні листівки з Канади, США і наших художників виставив (Гебус-Баранецьку) і т. д. Дівчата видзвонювали і кликали на коляду. Громницький виголосив слово вступне. Годі було впізнати колишнього душителя. І ось ямницький Дейчаківський і його, чи не його жінка показалися на сцені, як господар з господинею (вчителькою з с. Ямниця). Р.А.Постолянюк. А із зали з колядою рушили колядники. Ніс Дейчаківський діда, в якому кукурікали й кудкудакали діти, несли Василя-сніп, сіна під обрус, кутю й солодощі. З плєсом гуцульським рушили верховинці (брав участь Гуцульський ансамбль, Прокурава, Снятин, рожнятівці), заколядували. Почали ворожити дівчата з музучилища, вийшов наш вертеп. І вийшов вертеп львівський. Якщо наші колективи ще колядували перероблені на сучасний лад коляди, то львів"яни почали "Нова радість стала" і коляду підхопило більше тисячі шанувальників в залі. Винесли "Вертеп" і почалася декламація з колядою "Небо і земля нині торжествують". Ірод і чорти калічили російську мову і кликали Мошка, щоб служив їм. Від пострілу падав Ірод, Мошко й чорти, із шаблею являвся гетьман України і вигукував: "Слава Україні", а зала відповідала на клич. Явився ангел, який провозвістив різдво України. Три царі й пастухи були. Мені аж не сподобався цей виклик і приниження гідності єврея Мошка, який вінчував:"Вінчую вас, яко жид, най вам ся всьо держит, корова від бику, най вам дасть молоку". Зрозуміло, що вертеп підняв усіх людей, учинили овацію, але я дивився на одного єврея, що не встав, і думав, що вам, братчики-українці, треба знати, що не був євреєм отой дід у дохристиянські часи, то вже, коли орендарі й на церкви мали право, виник у вертепі отакий жид. І якщо так показують Ірода й жида, то люди в залі пам"ятають про топтання народу в тридцяті, сорокові, п"ятдесяті, шістдесяті, сімдесяті й у першій половині вісімдесятих років всякими ягодами, беріями, кагановичами, сусловими, маланчуками, брежнєвським виводком.

 Зала гриміла, колядувала, аплодувала. Було дуже багато кадебістів. І тоді й наші почали колядувати церковні коляди: "Бог ся рождає". Свічку засвітили у вертепі, казали, що Іродові не дадуть Божого сина... А за вертепом вийшла на сцену маланка прокуравська, потім маланка снятинська, вінчувальники хлопчики й дівчатка прийшли, почали й собі ворожити, а хлопчики викрадали то хустинку, то коралі, то чобітки. Танцювали менші й більші. Христина Стебельська, що вела, жартувала. Казала, що дівка за три дні до смерті вийшла заміж і говорила, що вже нажилася з чоловіком. Оскільки наступний рік - рік змії, то зробили цікаву інсценізацію. Христина зі змієм говорила, що чоловіки мають робити, а що жінки... Що чоловіки мають сказати на Новий рік: "Вітаю тебе, зміюко, з Новим роком".

 Тоді бойківська маланка вийшла на сцену. Танцювали голубку, вінчували. Діти казали: "Дайте гроші паперові, будьте, ґаздо, гонорові". Кутю носили по залі, дарунки давали, кожен щось говорив про коляду. Із зали хорова капела колядувала. Львівському вертепу давали маку. "У Львові на ринку склянка маку 10 крб.!" -казала Стебельська. Потім йорданську воду святили і щедрували, носили по залі. Жінка-вчителька дітей своїх рідних вивела й защедрували щедрівочку. І коза була в маланках. Правда, ніхто не знає, що означає ця коза. І мене не спиталися, що це земля вступає в сузір"я Козерога (дім кози). А коли вступає вона в сузір"я Водолія (водяника), то йорданські свята наступають, посвячення води (Арданиця, ретити воду).

 

...Війна наша дає перемоги. Тільки тепер до мене доходить, який то страшний був Андропов Юрчик. То при ньому пішли циркуляри про русифікацію.

 "Инструктивное письмо Мин. Виш. И среднеспец.образования СССР № 28 от 28 июля 1983 года "Об учебных планах подготовительных отделений при высших учебных заведениях".

 "Иструкция по учету и хранению музейных ценностей, находящихся на хранении в государственных музеях СССР"від 1984р.

 "Вся учетно-хранительная документация, утвержденная данной инструкцией, ведется на русском языке"... 25 позицій.

 х х х

 Михайло Івасюк прислав книжку пісень Володимира-сина, яка щойно вийшла в Києві. Я пішов на пошту й зустрів давню знайому. Приїхав Ступарик і наполіг, аби я виступив перед заступниками директорів шкіл чотирьох областей. Запросили й Сливоцького. Я читав поезії й говорив про екологічні й культурологічні проблеми. Величезна зацікавленість, але я такої напруги далі не витримаю. Відбивався, щоб не їхати до Коломиї, та Полєк і студент-практикант ходять, просять. Сам не знаю, де сховатися.

 28. ХІІ.1988.

Коломийська школа № 5 добивається повернення імені Т.Г. Шевченка, а коломийські чинодрали гальмують. Сьогодні відбудеться нарада в облвиконкомі, і я там постараюся "гавкнути", як Франко писав.

 х х х

 Сьогодні було дві наради, які я успішно відсидів. Спочатку радилися в педінституті, в ректора, бо від 4 до 7 січня до нас приїжджають 380 дітей з різних областей республіки на фольклорне свято. Разом з ними приїдуть Дмитро Павличко, Юрій Мушкетик і Борис Олійник. Буде в педінституті зустріч, концерт, і ми будемо виступати. Я запропонував подарувати кожній дитині сопілку, окрім інших дарунків. Кононенко дуже хоче показати свій інститут, і сьогодні ми перечилися: він хоче якнайменше Шевченка давати, а я таки наполягав, бо ж 175-річчя.

 х х х

 Воблвиконкомі була нарада з приводу святкування 175-річчя Тараса. Іронія долі, що Лихачова, яка всіма фібрами своєї душі ненавидить Шевченка й Україну, голова обласної комісії. Були її підручні Токаренко й Криштофович (великі носії культури), Лю-бінець, Легкий, Чучук з Товариства "Рух", Нестеренко, Борис, обласна бібліотекарка, Дорошенко і ще дехто. Дивно, але в заходи не включили багато наших пропозицій. Я виступив і продублював усе, що ми пропонували. Домігся, аби записали заново:

 1) Відновлення пам"ятника над Черемошем.

 2) Передачі будинку Марґошеса під літературний музей.

 3) Сказав, як забороняють встановлювати пам"ятники в селах і відновити назву школи імені Т.Г.Шевченка в Коломиї.

 4) Встановити барельєфи на початках вулиць, що носять ім"я Кобзаря.

 Пропонував ще ряд заходів. Дійшло до того, що не давали приміщення театру під урочисте засідання. Я виступив з критикою і домігся театру.

 Війна, війна, війна... Коштує це великого здоров"я, нервів, часу...

 х х х

 У Києві молода наукова поросль починає критично аналізувати й оцінювати деякі настанови Леніна, шукати причини нинішніх бід в його помилках. Звинувачують за введення:

 1. Однопартійної системи.

 2. Заборону фракцій, тобто боротьбу думок у середині партії.

 3. Вождизм. Уже при ньому називали його вождем.

 4. Те, що не залишив і не підготував спадкоємця влади, що дало змогу Сталіну укріпитися й почати страшний терор.

 Про це говориться тепер не віч-на-віч, а з катедри. Нові люди мислять по-новому.

 х х х

 Сьогодні передали по телебаченню, що скасовано всі ухвали про найменування вулиць, колгоспів, населених пунктів, меморіальних таблиць Брежнєву й Черненку. Познімали імена з вузів, заводів, скасували іменні стипендії. Велика подія. Але пора вже назвати іменем Хрущова хоч би вулиці. Цікаво, що Черненко жив поблизу нашого літінституту на Великій Бронній.

 х х х

 

 Провів заняття з літстудійцями. Всі живуть новим роком. Учора розважалися історики. Коли я гуляв з Крамаренком і Кобелем, вибігли студенти й запустили сигнальну ракету. Ракета вдарилася об липову гілку, зламала її і сама впала нам під ноги. Почала танцювати, свистати, горіти. Крамаренко перелякався, а я зорієнтувався зразу і хотів зловити ракетника, та повтікали всі до інституту. На київському стадіоні такою ж ракетою був вбитий чоловік, і якби ця ракета потрапила у когось із нас, було б сумно.

 х х х

 Гомонять, що коли Горбачов прилетів до Вірменії і зустрівся там з людьми, то вірмени кидали йому в обличчя гіркі звинувачення, навіть ображали, принижували гідність. Він так перехвилювався, що захворів. Тому й не був на з"їзді вчителів. З"їзд пройшов погано. Одні естонці й грузини вимагали, щоб школа виховувала естонця-патріота й грузина-патріота... Від України поїхали на з"їзд лихачови, пітікіни й інші. Виступаючого затупали й зігнали з трибуни.

 х х х

 Сполошені люди вчорашньою передачею. Начебто показували Макара, який вимагав на мітингу поставити пам"ятник Бандері. Україна б"є рекорди "в перебудові". Все в дусі чорних часів сталінщини й брежнєвщини. Україна на особливому рахунку. Жать і жать... Ім"я Щербицького звучить нині, як прокляття.

 х х х

 У ХХ столітті ми пережили щось гірше, ніж рабство. Раби були власністю одного пана, і інший пан не мав права до чужої власності. Були дні, коли пани-рабовласники прислуговували своїм рабам. Але ніколи навіть рабовласники не знищували так своїх рабів, як робили з нами в 20, 30, 40, 50-ті роки. Що це було? Це була помста євреїв за Олега і Святослава (князів), які розгромили Хазарську державу в Криму. Верхівка Хазарського царства - євреї. Хазари примусили багатьох платити данину й нас. Визволилися від них, розбили. Багато було й інших моментів у історії, коли євреям віддавали в оренду навіть церкви. За експлуатацію, за визиск, за споювання народу, за обкрадання козаки й гайдамаки мстили євреям-орендарям, а нам помстилися вони після революції. Вже під час громадянської війни такі, як Бернштейн-Троцький перебили кращих синів моєї землі. Але і євреям мстили німці. Суцільне нищення одних другими. Правда, нас винищили набагато більше, де власними, а де Сталіновими руками. Що далі? Тепер євреї нищать і культуру, і народ, і землю. Атомнохімічні "зашморги", насаджування керівників, компрометування, нищення мови. Дехто сталінську добу називає "соціалістичним феодалізмом". Ні, це було щось страшніше. Рабство у своїх найгірших, найкарикатурніших виявах.

 31.ХІІ.1988.

Сильні вітри і теплінь. Учора було плюс 9, плюс 10 С, хоч і буря. Весь грудень якийсь вітряний. Дракон-Шаркань показує,що його володарювання закінчується. Підповзає рік Змії. Що несе нам? 1905 - революція; 1917р. - революція; 1929 р. - сталінські репресії (початок); 1941 р.- початок війни; 1953 р. - смерть Сталіна й початок відлиги; 1965 р.- репресії брежнєвські, арешти й суди; 1977 р. - реакція теж. Що несе цей рік Змії?

 Погано спалося. Коли буря, то я завжди збуджений і погано сплю. Читав козацький літопис Яворницького. На зустрічах сильно агітую за літературні видання, щоб передплачували. "Жовтень" уже набрав 40 тис. тиражу,"Літ. Україна" тягне до 100 тисяч. Небувале ще для наших видань літературних.

 х х х

 Шарґа... Вітер зриває дахи. Б"є на ялинках прикраси. Ходять студенти щедрувати й колядувати. Зустріли мене серед міста і почали колядувати. Люди обступили. Я їм заплатив, а вони зраділи, що добре заплатив за коляду й гроші сховали в целофанову торбинку. Переплуталася тепер коляда. Зірка, чорт, снігурочка, Дід Мороз - що тільки не йде в той карнавал. Про чистоту годі й думати. Головне, що пісню українську несуть до людей дівчата й хлопці.

 х х х

 Показують "Вокруг смеха". Який примітив. Який нікчемний отой Іванов зі своєю шайкою арканових, жванецьких! Які грубощі! "Кое-кто без мыла хотел пролезть в мою передачу".Деградація... І безсоромність авторів. Україну не пускають на Союз взагалі. Та й українське телебачення показує примітивний фільм російською мовою, щоб не дати чогось святкового, рідного, гарячого. Але, якщо верхи ще тиснуть, що внизу підлісок росте, і будуть ці люди інакші. Та все ж іронічні усмішки на устах. Гуцул каже: "Перебудова - то ліс: уверху шумить, а внизу - тихо". Майже ніяких перемін. А в магазинах ще бідніше. Три роки говорільні. Наступає четвертий. Невже не буде рішучих перемін? Якщо ні, то Горбачова змете ця чорна сила, яка сподівається реставрації старого.

]]>
Tue, 01 Oct 2019 13:39:03 +0300
Друга декада грудня 1988 року http://briz.if.ua/blogs/631.htm http://briz.if.ua/blogs/631.htm 12.ХІІ.1988.

Цілу добу паде дощ. У парку булькотить каналізація, і всі нечистоти пливуть у озера. Люди бурхливо обговорюють виступ Добрянського і падіння Соляника. Він зробив квартиру своєму синові, який залишився у місті після розподілу. На партконференції один з делегатів запитав Соляника, як так він зумів зробити своїм дітям квартиру?

Соляник сказав:

 - Та вони молоді спеціалісти.

 - Моє питання до голови міськвиконкому Яковишина. Скільки молодих спеціалістів на черзі в місті?

 - Близько двох тисяч.

 - Хто допомагав обійти закон, робив зятю квартиру?

 - Та Бойчук допомагав (Бойчук зі страху сховав голову під стіл) і інші допомагали...

 Почалося голосування. Полонін організував підрахунок голосів, збивався. Тоді стали по одному коло кожного ряду, і Соляника не ввели в члени обкому, хоч був кандидатом у члени бюро.

 х х х

Сьогодні чую, що Соляника виключили з партії і потурили з роботи. Копильців переживає, що Київ переплутав прізвище першого секретаря. Постаренка - передали по радіо, а не Посторонка.

Не переживай, - кажу, - він уже справді постарів.

 х х х

 Гадаю, що пригода із Соляником налякала обласних чиновників до півсмерті, й вони далі вагатимуться, чи заселяти будинок, який воздвигли собі на Ватутіна, чи ні.

 х х х

Зайшов до редакції. Першого дня, після виступу на конференції, Павла Добрянського вітали журналісти, а сьогодні повернувся Громадський з обкому й приніс інакше повітря в редакцію. Михайлюк хотів критикувати Чернова за те, що той вимагав письменників і журналістів саджати в клітки, а нині пішов узадгузь. Я забрав у Михайлюка стенограму виступу і спробую сам сказати дещо про "клітку"...

 13.ХІІ.1988.

Удосвіта дощ. Андрій наслав відлигу. Вчора відбувся пленум ЦК КПУ. На місце Титаренка прийшов Івашко. Я давно пророчив йому крісло Щербицького. Гадаю, що з усіх варіантів ця кандидатура непогана, якщо вірити Перерві Анатолієві. Івашко починав партійну дорогу в Харкові. Наш з"їзд потряс і налякав його. Гадаю, що це був урок для Івашка. Якщо він стане першим секретарем, то в питанні українізації мав би зіграти позитивну роль. Щербицький сидітиме принаймні до весни.

 х х х

Приїхала з Києва Пилипенко і Василь Герасим"юк (прокуравський). Вони в "Дніпрі" працюють. Василь - редактор-надомник. Зустрічалися зі студентами філфаку, а я наманувся до бібліотеки. Кіліченко запросила і мене. Довелось виступити. А о п"ятій дискутували ми з художниками про те, як нам далі жити й діяти. Не подобається мені екстремізм Вітушинського й дрібничковість Арсенича. Я хотів піти з вечора, але перед тим сказав:

 - Люди, схаменіться! Два вкраїнці - три гетьмани. Та ж думайте щось!

І це якось отверезило людей. Говорили про діло. Я, наприклад, і не знав, що в Хлібичині Снятинського району є церква з унікальними іконами грецької школи. Їх розкрадають. Багато богомазів, які ремонтують і малюють церкви, малюють Аллу Пугачову з ангельськими крилами (це москвичі, білоруси). Ці ж малярі своєю мазаниною оновлюють церкви, а шедеври крадуть, або замальовують...

 - Подумаєш... Вкрали якісь малі образки з іконостасу. Ми великі не дали вкрасти... - говорив голова сільради.

 В багатьох селах уже попадали бані церков.

 х х х

Не можу відійти від дискусії вчорашньої. Вітошинський кричав, як у його майстерні обшук робили, що йому хочеться підірвати оцей новий обком партії, якби мав чим. Я осадив Вітушинського й Арсенича.

 - Та ж не будьте дурнями! Таким, як Чернов, що на парткоференції закликає саджати в тюремні клітки письменників і журналістів, вигідно, щоб були такі крикуни, як ви! Згадайте Грабовського про Грінченка: "Патріотів українських завжди вистачало, та робітників не було!" Працюйте. Чому ви не творите щось добре?

 Після того мого виступу, коли я заявив, що піду з вечора, коли будуть такі "терористичні" викрики, обстановка внормувалася. Я і Арсеничеві зробив зауваження, що дрібниці возносить у ранг основного, і замість того, щоб спільно боротися за розширення літературного музею із залою для Франка й Шевченка, він шумить про музей шани Шевченкової.

 Павло Добрянський виступав, Герасим"юк, Пилипенко, Коровай і ще кілька осіб. Потім пішли до "України" - ресторану повечеряти.

 х х х

 Назарчук у "Робітничій газеті" дав велику статтю про обласну партійну конференцію, де в двох місцях згадав виступи Добрянського і розписав, як Соляник зятеві Гудзю зробив квартиру, а якийсь Вересов, запасник, оце вивів на чисту воду, бо на квартиру претендував ветеран Грамаков. Якщо би на житло претендував хтось з місцевих, то ніхто би й не заікнувся, а так... Згорів голова агропрому області, кандидат у члени бюро обкому. Такого ще не було в області, а тому й говорять, говорять, говорять... За Соляника було 284 делегати, 279 - проти, 115 - утрималися. Я думаю, що тепер, після критики Добрянського про кадрову політику, хтось у це крісло сяде з місцевих.

 15.ХІІ.1988.

Уночі був морозець, вітер, а вранці - сонце. Я вперше за багато ночей виспався. Правда, ніяк не можу позбутися кашлю. Щось сидить у грудях, і перцеві пластирі не допомагають. Щоденно працюю над "Кривавим весіллям на Каялі". Хочу сам відредагувати, бо в Києві обов"язково наплутають. Швець хай редагує повість про Лесю, нариси, а я вже сам візьмусь за літературознавство, за працю про "Слово".

16.ХІІ.1988.

Вчора в педінституті організували дискусію: "Нужен ли Украине государственный украинский язык".

Запросили мене, але я ще загітував Добрянського, Добрянський привів Бойка і Яроша.

Ми й почали з іронії: "А чи потрібна Франції французька мова".

"А чи потрібна в педінституті українська, коли навіть оголошення й дискусію відкривають російською?"

А почав дискусію Возняк. Якийсь чоловік обурювався, що Бердника і Литвина не пустили до інституту. Шовіністи (зокрема Павліков Герасим) казав, що не треба української державної мови, якась росіянка розгублена була, що треба вивчати. Я побачив, що утворюється балаган і взяв слово.

Говорив про Петра І, як нищив Україну, про Катерину ІІ, художника Глазунова, що пропонує цій повії поставити пам"ятник у Одесі, про Валуєва й Емський указ, про пореволюційну українізацію, про сталінсько-брежнєвський терор, про війну і сучасних "діячів", як ось Щербицький, що ніколи не виступає українською, а хліб їсть; як ось Шевченко, президент України, яка в Одесі сказала два слова українською, щоб письменники почули, і тут же перейшла на російську, про Сологуба, який тут пропонував "давать по зубам", і про Чернова, який пропонує в клітки саджати письменників і журналістів (я назвав Тараса Мельничука й ще кількох, які при Чернову, коли той керував, сиділи по тюрмах за виступи на захист рідної мови); про Федорчука я говорив, що лицемір, бо хоч він з Волині, та конференцію партійну провів російською.

 Я говорив двічі, сперечаючись з Павликовим, і, пояснюючи, навіщо потрібен закон про державність української мови, оперуючи цифрами. Я гадаю, що цю дискусію організовано навмисне, щоб побачити розстановку сил, виявити думки людей. Після мого виступу дуже енергійно включилися українські філологи, потім пішли в атаку філософи й росіяни-студенти, потім Бабій включився, але я пішов на заняття літературної студії.

 х х х

 Педінститут, як рій ос, після вчорашнього нашого диспуту. Нас росіяни і євреї інакше не називають, лиш тільки - націоналісти. Виходить, що праведним дозволяється не знати мови, не шанувати, топтати гідність народу, а коли ти на захист сказав слово - націоналіст. О, Боже, Боже! Що тільки не повидумували! Що я Федорчука назвав фашистом, хоч я критикував його за конференцію, проведену російською мовою, і казав, що не великий здобуток для росіян той, хто при Австрії ставав австріяком, при Польщі - поляком, при німцях - фольксдойчем, а тепер - росіянином, сина звільняє від вивчення рідної мови.

 х х х

Щоденно слідкую за подіями у Вірменії. Подобається мені Рижков. Косигін не зумів би так діяти, як цей Голова Ради Міністрів. Оригінальний чоловік. А якщо відверто, то ще жоден уряд не йшов "у народ" так, як уряд Горбачова-Рижкова. Щербицький людей боїться, а Горбачов, Рижков - ні.

18.ХІІ.1988.

Учора разом з Добрянським їздили до Галича на свято рідної мови. Був там кобзар Василь Стефанович Литвин, з яким я вже давно знайомий. Гарно співав. Я відкривав свято рідної мови, а потім у концерті читав свої поезії, а Павло Добрянський гумор читав. Жінка Голійчука, секретаря райкому (він з Медині) добре підготувала свято з піснями (відновили галицькі гаївки), уривком з "Наталки-Полтавки", з танцями, поезією і багатьма піснями. Оце, що ми робимо по школах, через 10 років дасть добрий урожай. Росте відважне покоління патріотів.

 Цікаво, що на третьому році нашої праці заворушилися робітничі колективи. На заводі ТОС (тонкого органічного синтезу) виступали Добрянський, Дорошенко, Смоляк (афішували, що я виступатиму) і було багато запитань. Питали, доки сидітиме Лихачова; коли відновлять уніатську церкву й багато різних інших запитань було.

 х х х

 В Галичі я наслухався цікавих історій про Жуковського. Цей недоучка, морський чи сухопутний старшина, був першим секретарем Більшівцівського райкому. 30 жовтня 1961р. Сталіна винесли з мавзолею, а в грудні студеного зимового вечора районне начальство-актив зібралися, аби скинути з п"єдесталу пам"ятник вусатого кавказця. Особливо було прикро, коли Сталін був з Леніним (парні скульптури). Скидали обидвох. У Більшівцях пили всі активісти. Підігнали трактор. О третій ночі закинули линву на шию вождеві (робив це перший секретар комсомолу).Трактор шарпнув, голова відлетіла, а постать лишилася на п"єдесталі. Ще шарпнули, і Сталін злетів. Потягнули й розбивали ідола кийлами. Жуковський лиш тільки керував цим.

 19.ХІІ.1988.

Миколая. Хмарно й важко. Жінка з Лесею вчора їздили до Вікторова на празник. Автобуси не ходили, лиш один рейс пустили (кінець року, економія пального, огляд хору шоферів). Верталися машиною Василевого родича.

 Серед міста я бачив велику бійку. Билися хлопці з хлопцями. Спочатку помордники були, потім кулаками під дихало, нарешті били ногами. Люди байдуже дивилися. Їх так було багато, і така люта бійка йшла, що я не ризикнув пхатися, щоб не дістати ножем. Кинувся до телефону і викликав міліцію. Приїхали машиною, але кинулися ловити забіяк тільки тоді, як я крикнув на них, бо й сам був готовий допомогти. Розбіглися, але двох зловили. Це був єдиний вихід - виклик міліції, бо одного били лежачого ногами і могли вбити.

 х х х

 У Києві відбулася нарада представників неформальних об"єднань. Йде створення народного фронту. 27-28 січня в палаці "Україна" нарада представників. Мене, кажуть делегати, ввели до організаційного комітету народного руху України. Тепер уже Щербицького прямо називають катом, русифікатором, гнилим болотом, але він не думає йти з посади.

 Вчора по телевізору показали могутній концерт "Роде наш". Львів"яни привезли вертеп до Києва і всю вертепну виставу з колядками "Бог предвічний", "Небо і земля", з жидом, ангелом, царями й пастушками передали на республіку разом з іншими творами. Братунь виступав теж. Люди вражені й піднесені. Не вірять, що таке можливе в наш час. Гомонять люди, перелякане кодло функціонерів, які давно вже втратили національну гідність і гордість.

 У прибалтійських республіках відкривають українські школи. Наступає нове пробудження народів, і ми, українці, не повинні бути позаду. Діяти!

 20.ХІІ.1988.

Відсвяткували ми 50-річчя Яновського. Непогано говорив про нього Богдан Бойко, сам Микола міг краще промовляти, якийсь тисменицький хлопець прочитав новелу його, а ось Маланючка Оксана, жінка його теперішня, організувала концерт. Співали бандуристи, учні музучилища колядували, студенти педінституту співали, Марія Бабій поклала Миколі на голову лавровий вінок і на шию шнурок перцю (намисто). Ми з Добрянським сміялися, що заслужив Микола, коли ходив до неї на кавалєрку...

 х х х

 Тефонував у "Карпати". Запропонували мені видати двотомник до 50-річчя. Я кілька днів оформляв документи. Відіслали до комвидаву, а звідти відповіли, що не "Карпати", а "Радянський письменник" планує видати мій двотомник. Івана Чендея двотомник теж у "Радянському письменнику" вийде. Завершують читати коректуру "Галицької брами" й передають цензору. Якраз переносять мої поправки. Книжка велика, підходять свята, затримається вихід моєї книжки.

 х х х

 Нам досі не дали дозволу з облвиконкому на створення Товариства рідної мови імені Т. Г. Шевченка. Місяць відлежав документ у Лихачової, а сьогодні - нема Статуту. Подав Добрянський Статут. Далі дозволу не дають. Хотіло Товариство "Рух" провести антисталінський мітинг - заборонили. Проведіть спочатку антигітлерівський мітинг - аргумент.

 х х х

 Був на малій педраді в школі. Зібрали два дев"яті класи разом з батьками. Нарікають, що дев"яті класи уступають десятим. Жінку з Лесею послав до театру, щоб подивилися "Тіні забутих предків", а ми з Тарасом слухали разом, а потім тільки батьки з учителями радилися, що з дітьми робити. А діти ростуть і характер мають...

]]>
Tue, 24 Sep 2019 16:21:51 +0300
Перша декада грудня 1988: підтримка постраждалих від землетрусу у Вірменії http://briz.if.ua/blogs/629.htm http://briz.if.ua/blogs/629.htm 1.ХІІ.1988.

Засідала наша приймальна. Після прийому нових кандидатів до Спілки з Опанасюком поїхали до "Веселки". Нас ввели до редакційної ради видавництва. Примусили виступити. Я говорив про те, що майже не видають фольклор, особливо легенди, ігри, пісні, казки, що треба видати все те, що про нас говорили колись зарубіжні історики, мандрівники, письменники...

 Поїхав до видавництва "Радянський письменник", впорядкував рукопис книжки "Дараби пливуть у легенду", а працю про "Слово" забрав, бо хочу сам відредагувати й передрукувати. Тоді пішов до університету. Студенти-журналісти запросили Плачинду й мене. Тут, в університеті, почалося неспокійне життя. Створилася "Громада", "Меморіал", видають "Дзвін". Дихнув свіжий вітер у стіни університету. Особливо цікавий виступ проти військової кафедри, де виставлено було пікети, вимагали не прикликати до армії, закрити цю кафедру і т. д. Драч на пленумі захищав студентів. Особливо розгорілася зацікавленість Биківнею, де енкаведисти розстрілювали й хоронили розстріляних під Жовтневим палацом.

 6.ХІІ.1988 р. 

І вчора, і сьогодні читаю верстку роману "Галицька брама". Добрянський навозив меблів, спілчанська хата стала затишна. Правда, деякі старі меблі він забрав собі, але хай... Я вже знаю, як то нелегко діставати і звозити все. Ми з Бойком і Дорошенком розвантажували з машини й складали шафи.

 Приходив якийсь підозрілий тип у кожусі. Сказав, що з Глибівки Богородчанського району, що "з релігійним питанням". То, безперечно, провокатор, бо напроти будинку стояв ще один тип (очевидно, що обидва з КДБ). Ще й запропонував написати релігійне клопотання. Я його до хати не запросив, а пальцем показав на того кадебіста в чорному плащі, аби він йому написав і порадив, до кого звертатися "з релігійним питанням".

 Після того, як прозвучало у виступі П. Мовчана: "Ось ми говоримо про мову, а Пушик каже, що в Івано-Франківську партійна конференція пройшла російською", Кравчук з ЦК потелефонував до нас, у обком. Тепер тут перекладають поспішно доповідь Посторонка з російської на українську. Після мого виступу в автопарку водії запротестували проти проведення політінформацій та зборів російською. І вирішили мене купити напередодні конференції. Для виступу шукали матеріалу, мабуть. Ось і підіслали "з релігійним питанням". Свинота!!!

 х х х

 7.ХІІ.1988

Зустрів підполковника Мантолу. Він з курсантами школи міліції був у Чернівцях. Кинули пригашувати мітинги. Заступник міністра внутрішніх справ був там. У виступі звинувачував Баранова ( з міністерства охорони здоров"я), місцевих і пресу, особливо "Молодий буковинець", де лиса дитина на тлі Чернівців. Створили групу провокаторів, яка била вікна й вивіску розбили. Зайняла міліція облвиконком. Заплювали все. Чиновники принишкло сиділи в кабінетах, а потім Євдокименко (?) (перший міськкому Чернівців) у виступі дякував, що навчили, як треба працювати (тобто міліція навчила). Смішно, страшно, нікчемно. Люди сміються, що від талію, який у бензині, чотири рази мили Чернівці. Тут діє підприємство, яке переробляє плутоній - кажуть. Начебто сидить шофер таксі, який уночі бачив, як солдати в костюмах протихімічного і протирадіаційного захисту дезактивацію проводили. Там, де були поруділі дерева, їх вояки зрізали й зробили майданчик для дітей. Сталося щось жахливе...

 х х х

Добрянський каже, що з Дорошенком виступали в Новиці Калуського району. Начебто в Петранці Рожнятівського сталося таке: голова сільради шукав способу, як знищити церкву й наказав різати смереки, аби вони падали на церкву, але церква витримала. Тоді він з "активістами" увірвався до середини, стали зривати ікони й топтати. І Павло Добрянський навів цей факт.

 - Вони так душі наші топчуть своїми немитими чобітьми!

Люди ревіли аж. Люди співали на вечорі. Сидів Олефіренко, сидів голова колгоспу. Коли сказали, що треба машину, аби відвезти письменників, то голова бурчав:

 - Вони нас ганьблять, а ми повинні їм давати машину.

Хотіли Олефіренко й сільські боси провести ще якийсь захід, але люди не хотіли йти туди.

 х х х

Кажуть, що в Калуші, коли випускають з труби отруйні речовини, то птахи, що пролітають, падають мертвими.

 Сьогодні страшний землетрус у Вірменії.

8.ХІІ.1988.

Зранку крізь хмари пробивається сонце. Від понеділка вичитую верстку "Галицька брама". Учора виступав перед учителями в педінституті. Повинен був засідати в екологічній комісії з Адаменком, Яремійчуком (добиваємось інституту екології), та не відпустили педагоги. Я їм розказував про пленум і про все найгостріше. Реакція бурхлива, але сиділи й закаменілі душі, налякані тим, що робиться. Обласні чинуші намагаються зробити все, щоб ніхто з письменників не виступив. Я все ж наполіг, аби Павло Добрянський взяв слово. Продиктував йому виступ. Він каже, що й мене пропонував, але ж Пушик не делегат. Сьогодні з ним має балакати кадебіст. Про що - не знаю. Яремійчук мені уже вдруге говорить про те, що на людях Добрянський говорить про мене недобре. Це саме казала Кіліченко. Я, звичайно, все це пускаю повз вуха. Во ім"я діла треба прощати людям їх слабості. Від того, що Добрянський принижує мене, я меншим не стану, а сварка зруйнує все.

 х х х

Сталося вчора лихо велике у Вірменії - восьмибальний землетрус зруйнував багато міст. Загинуло багато вірменів. На кого Бог, на того й люди. Многостраждальні вірмени... Такого землетрусу не було 80 років.

9.ХІІ.1988.

Щодня вичитую верстку "Галицької брами". Зробили мені слайди Бусовиського святилища. Передплатив 12-титомник Шевченка, дістав черговий том Карамзіна, 15 крб. кожний том. Страшна дорожнеча. Провів заняття з літстудійцями. Ми випустили цілий розворот у студентській газеті. Дав інтерв"ю для дискусійного клубу істориків.

Сьогодні розпочинається обласна партійна конференція. Роблять усе, аби Добрянському не дати виступити. Павло вчора почав давати назад, але я ще працював над його виступом і наполіг добиватися слова. Ми не можемо програти війну за рідну мову. Вчора був концерт для делегатів. Нема бензину хліба підвезти й для лікарень нема, а кілька днів з усієї області звозили півтори тисячі артистів, і "баба Яга" Лихачова була головним режисером цього концерту.

 х х х

Страшне лихо впало на Вірменію. Землетрус знищив кілька міст і сіл. Загинули тисячі вірмен (кажуть, що 70 тис.). Учора показували руїни. Прилетів Рижков, перервав візит у США Горбачов. Він мав бути на Кубі й у Англії, але полетів прямо до Москви. Ще недавно різалися вірмени і азербайджанці, мітингували, з"явилося суворе попередження про масове звільнення з роботи як тих, так і тих національностей, а Бог наслав кару в Закавказзя. Тільки один-єдиний поштовх з-під землі - й сталося страшне й велике лихо. Там будинки будують з каміння, і можна уявити собі, скільки то людей ще лежить під руйновищами.

Вчора я запропонував Павлові провести кілька вечорів у фонд допомоги вірменам. Щось на цьому світі таке, чого не хоче розуміти людина. Якась закономірність діє. Наші предки це розуміли краще за нас.

 х х х

Дуже болить голова, бо готуючи Добрянському виступ на парткоференцію, я хвилювався, нервував і наполягав, аби він добився права на виступ, аби не лякався, аби переміг себе. І я свого добився. Мій виступ, мовлений устами Добрянського, був грандіозний. Я розумію, що його не простять ні Павлові, ні мені, але це великий ляпас всім держимордам. Не ляпас, а побиття морд Посторонку, Федорчукові і всім хруням-хохлам. Хай знає світ, що наш народ не бидло, а народ. Він має ще багато світла в душі. І ми, його совість, не раби, а борці. Ми - письменники.

х х х

Розказує Добрянський, що перед ним виступав Чернов Олександр Олімпович і російською мовою сказав, що в комітет ветеранів війни і праці йдуть листи такого змісту: "Пора письменників і журналістів саджати до кліток..."

Добрянський перед виступом сказав:

 - Я прошу в мій час не зараховувати репліку на адресу Чернова. Почекайте , Олександре Олімповичу, нехай клітки трохи провітряться.

І почав виступати. Чотири рази були бурхливі овації, особливо, коли сказав про будинок Марґошеса коло парку, де ночують функціонери або їхні жінки, а мав би тут бути літературний музей; про "істребітельниє батальйони войовничих атеїстів", які щороку направляють у райони розганяти колядників, щедрівників, вертеп і маланку, про екологію, мову... Одним словом, виступ був грандіозним. Ніколи ще не піднімали ми питання, що за 50 років Радянської влади з нашого краю не було ще ні секретаря ЦК, ні міністра, ні першого секретаря,ні іншого керівника республіканського рівня, не кажучи вже про союзний. А тепер прозвучало. І що дивно! Сологуб підтримав Добрянського за церкви й екологію і говорив українською мовою. До речі, коли Добрянський сказав, що на сором міську партконференцію провели російською мовою, делегати теж вибухнули оплесками. Проти Павла проголосувало 13 дикунів, таких як Захар"ян і Чернов.

х х х

У перерві зібралися єврейки Бабенко, Крюкова-Корсун, Жолтонозька і ще кілька, і так коментували виступ:

 - То з Пушикового кодла.

А одна чорнява жінка підійшла до Павла і сказала йому про цю "рецензію". Звіріють. Бігав навколо Павла і Шестацький:

 - То Пушик писав! То з Пушиком ви робили! Я бачив!

А вони справді бачили вчора пізно ввечері, десь об 11 годині, як ми писали в Спілці, а вони гуляли парком...

 І підходив Боднар, колишній галицький перший секретар і учорашній голова парткомісії:

 - Розговорилися тепер письменники. А колись лишень отак... За комір...

 І викрутився, неначе на катку, на лакованій підлозі й пішов... Каже Павло, що Харченко, заступник начальника КДБ, підходив і тиснув йому руку:

 - І гостро, і все політично правильно...

Молоді люди сприйняли Павлів виступ емоційно, а сталіністи казилися.

10.ХІІ.1988.

Погано спав, бо перехвилювався, чи дадуть виступити Добрянському на партконференції. А, коли виступив, то реакція області (багато знають, що написав виступ Пушик) знов не давала заснути. Я вичитував верстку. А рано-вранці пішов на станцію переливання крові. І одягли мене в маску, дали на ноги чуні з якоїсь тканини, підійшов я до віконця й дав ліву руку, бо права пише. Від серця давав кров вірменам. І багато студентів прийшло на станцію переливання крові. Трохи в очах чорніє, бо не виспався і кров здав.

 Коли ішов на станцію, то прапори червоні знімали коло пам"ятника Леніну, а коли вертався, то з чорними стрічками приспускали. День трауру в країні. Здається, що вперше такий день оголосили з нагоди лиха вірменського. Раніше траур був, коли вмирали вожді.

 Пригадую, на з"їзді письменників вірменка-секретар ЦК говорила, що наш Чорнобиль врятував Вірменію від третього геноциду, бо їхня АЕС на вулканічній тріщині. І ось сталося. Західні країни не допомагали, коли сталася аварія в Чорнобилі (боялися радіації та й іронізували в пресі, по радіо й телебаченню), а тепер кинулися допомагати. Летять рятувальні бригади з псами, які чують присипаних людей, везуть гроші, одяг, харчі, медикаменти. Виступ Горбачова в ООН напередодні землетрусу, в якому він сказав про скорочення армії на півмільйона осіб, примусив світ подивитися на нас інакшими очима. Крапелька крові моєї поможе Вірменії в горі її, крапелька крові.

х х х

Рівно 40 років тому, в 1948 році, такий же самий нещадний землетрус стався в Туркменії, в Ашхабаді. Невже є якась закономірність? Невже йде землетрус у наш бік?

х х х

 Розказує Добрянський, що був на пленумі, на якому обирали Посторонка й інших секретарів. Артеменко пішов на пенсію, а його замінив Дембіцький з Городенки. Виступав там Сологуб. На цей раз російською і заявив, що перебудова перебудовою, а піднялися різні елементи,що їх повипускали з тюрем, зв"язуються з Естонією і треба їм давати по зубах. Так і сказав. І ще сказав, що треба й нам так виступати, аби народ аплодував.

 х х х

 Виступ Добрянського був "ударом по зубах" багатьом чинодралам, шовіністам, хруням. Навіть Сологуб не стримався і на пленумі, де вже залишилося саме керівне кодло, всі "глаголили" російською, і він вимагав "давать по зубам". Оцих сологубів лякають львівські і київські події. У Львові з нагоди 40-річчя Декларації прав людини знову відбулися великі події. Вірменська трагедія розбудила народи. В нас пошта завалена посилками, люди зносять консерви, одяг, гроші. Я після донорства відходжу потрохи. В голові якийсь туман.

 Учора були в нас Косики, а ми ходили до Добрянського. Він трохи пригнічений, бо Сологуб, він на людях хоч і підтримав деякі пропозиції, та на пленумі оце "давать по зубам" стосувалося й нас, як і Чернова пропозиція "писателей и журналистов пора сажать в клетки".

 х х х

 В Рожнятові гидкий клімат. Ота Майя, яка вчилася зі мною в Богородчанах, на посаді першого секретаря райкому творить розбій. Розказують, що з помсти хтось купив кілька кавалків ковбаси і це кільце повісив Леніну на шию біля райкому. Щоб не давати цьому "огласки", кільце ковбаси з шиї Ілліча зняли, бо ж боялися, що летітимуть голови.

 х х х

Дуже багато читаю. І страшно читати, як винищували мій народ сталіністи й шовіністи. Єврейські злочини проти України. Наприкінці липня 1919 року отруїли Боженка - командира Таращанського полку. 11 серпня 1919 року застрелили в штабі Тимофія Вікторовича Черняка, командира Новгород-Сіверської бригади. 30 серпня 1919 року інспектор 9 штабу Павло Соломонович Танхіль-Танхілевич застрілив на передовій під Білошицею начальника дивізії Миколу Щорса з наказу Аролова в присутності заступника Щорса Дубового Івана, якого залякали, а потім теж убили. Ще й для підстраховки послали шофера Касо Зіновія Ароновича. Труп Щорса відвезли в Самару-Куйбишев, де й поховали. Коли добули в 1949(?), він лежав, як живий, та за кілька хвилин почорнів і розсипався.

 Жінка Миколи Щорса - єврейка Фрума Ростова. Списували все на петлюрівців. Алла Розенблюм, медсестра, була при смерті Щорса, хотіла змінити пов"язку, та не дозволили.

 Іван Цюпа зробив прекрасну публікацію. Кропив"янського Миколу Григоровича теж знищили аролови, семенови й танхіли. Який жах!

]]>
Mon, 09 Sep 2019 16:28:41 +0300
Поправки до Конституції СРСР, зросійщений театр та вимоги горбачьовської Перебудови http://briz.if.ua/blogs/628.htm http://briz.if.ua/blogs/628.htm 20.ХІ.1988.              

У Києві назрівають великі події. Вчора ми провели прекрасний вечір коломийки. Організатор - товариство "Рух". Приїхав Роман Іваничук (він у сестри в Коломиї), Іван Малкович, делегація товариства Лева зі Львова. Будинок культури прибрали рушниками майстрині. Зала була переповнена, всі балкони забиті, продавалися сувеніри. Цей захід провели за рахунок пожертвувань, які зібрали на святі Франка, яке ми провели наприкінці серпня. Тепер продавали керамічні сувеніри: дві пташки з написом "Українська коломийка".

І почалося. Вступне слово коротке, пісня, танці коломийського "Покуття", слово Турянської, спів і танець Чуперчука, прекрасні виступи Івана Малковича та Романа Іваничука, а ще - Юрія Андруховича, Арсенича, Шевчука, і ще, і ще. І коли вечір закінчувався, закричали із зали, аби Пушик виступив. І я теж вітав усіх і говорив про коломийку. Було то прекрасне дійство.

  х           х           х

І сказав Малкович на вечорі, що відбувся у Києві екологічний мітинг, на якому було 5 тисяч людей (нас теж запрошували, та не поїхав ніхто від нас) і на тому мітингу вирішено створити український народний фронт на підтримку перебудови. В Прибалтиці сидять Медведєв, Чебриков, безпартійного Паулса зробили Міністром культури Латвії (композитора), а в Києві збирається в середу комітет народного фронту сприяння перебудові. Це, мабуть, стало причиною тому, що в понеділок скликають позачерговий Пленум ЦК КП України. Невже допустять до створення фронту? Якщо завтра знімуть Щербицького, то народний фронт діятиме. Кажуть, що в Грузії теж виник народний фронт. А у Вірменії почався масовий виїзд вірменів за кордон. США вже не приймає, бо згідно закону можуть упустити в країну до 50 тисяч чоловік на рік. Карабах лишився в складі Азербайджану завдяки військам, але це напруги не зняло.

Еміграція, втеча...

Після вечора коломийки ми пішли на фольклорний театр, який створює Нестеренко.  Запросив багатьох кобзарів, а ще наші бандуристи приєдналися, деякі артисти з театру -  і ось дивилися і слухали ми думи, пісні, поезії. Сліпі Супрун і Приштопа, Нечепа з Чернігова й Барани зі Львова... І ще, і ще...

Наша Леся квіти носила і на вечорі коломийки, і на цьому вечорі.  Виступ фольклорного театру дивилися й слухали наші ідеологи: Новицький, Куравський і ще багато. Я до Новицького мовив:

- Оце вже справді почалася перебудова, якщо секретарі обкому на кобзарів ходять.

Файно було... Тільки перед тим, як іти на концерт, перед нашим будинком, де опорний пункт, чатував "привид" у чорному плащі (такі плащі гестапівці носили). Негласний нагляд поліції. Ми пішли на концерт, і він пішов. Гадали, що в мене збиралися організатори вечора, чи слідкували, до кого підуть Іваничук, Малкович. Одним словом, спостерігали за будинком. Здається, що й на сусідів покладено певні функції, бо якесь загадкове ставлення.

 21.ХІ.1988.              

Сьогодні Михайла. Говорили, що їде Михайло на білому коні, та цього року Дмитро приїхав, але сніг зник. Я два дні прибирав у кабінеті, впорядковував свої рукописи. Вчора, як засів за папірці о 9 год. ранку, то вийшов надвір аж о 9 год.30 хв. ввечері. Після того зо дві години ходив з Яремійчуком. Він був на конференції партійній. Хохли виступали російською мовою. Два виступи українською прозвучали, і серед них Посторонків. Іван виявився мудрішим за Федорчука, і це слово рідною мовою було йому за честь, і ще одним ударом по Федорчуку. З творчої інтелігенції не взяли в міські керівні органи нікого. За нами з Яремійчуком слідкують. Жуган на конференції сказав Яремійчукові: "Ми знаємо, що після засідання ініціативної групи про створення інституту екології ви з Пушиком пішли до бібліотеки".

  х              х          х

Розповідають, що після публікацій про Купати, енкаведисти розстріляли тисячі білорусів, 1 листопада люди зі свічками рушили з Мінська до того лісу, в якому кістяки розстріляних. І тоді власті Мінська мобілізували робітників (чи переодягли під робітників спецслужбовців), і кинули із залізними прутами на розгон свічкової демонстрації. Били. Виходить, що Купати і тепер під забороною.

                     х             х           х

Учора був другий виступ кобзарів (фольклорна вистава фольклорного театру). Вийшов якийсь чоловік під кінець і почав:

      - Добрий ранок!

Зала засміялася.

      - Ні, я не помилився. Це ранок нашого народу, який спав і тепер прокидається...

Так почав свій виступ цей чоловік.

  22.ХІ.1988.       

Нарешті вдалося добитися проведення наради з питань екології. Сьогодні зібрали приблизно 500 осіб з області. Запросили нас. Перед цим Жуган з обкому намагався вплинути на Яремійчука, щоб той виступив м"яко. Нарада, яку вів Бойчук, набирала отакої собі форми колиски. Почав заколисувати нас Соляник, тоді Манів, нарешті Хабер:

      - Буде! Зробимо!

      І тоді я не витримав, підійшов до мікрофона:

      - Не заколисуйте нас. Заколисували перед чорнобильським лихом, заколисують після чернівецького, і ви заколисуєте замість того, щоб пробудитися й вдарити на сполох. З Дністра п"ють воду 10 млн. людей. Йдеться не про мене. Я в свої сорок знаю, чим пахне поцілунок, але я хочу, щоб мої діти, внуки Посторонка, внуки Бойчука теж мали майбутнє, а його не буде при такому ставленні до природи. Землі лишилося 20 років. Це не моя думка. Це думка вчених. Та куди вже далі йти, коли будівельники в джерело, з якого живляться ставки в парку, спустили каналізацію, коли Хабер заколисує, що нові хімічні виробництва не шкідливі. Нема нешкідливих виробництв хімічних! Це казки! Хабер мав би сказати, як провалилася вулиця під землю, як загинули люди під час вибуху, як журналістів викликають до міськкому, аби не торкались питань забруднення навколишнього середовища, як викрали з редакції підшивку газет, бо в ній були співчуття родинам тих, кого отруїв смертоносний газ.

Про ТОС і Дністер.

Отак приблизно я говорив, але пристрасно і краще. Хабер почав викручуватися, Манів теж, Кучер (академік, але то пародія на академіка) почав і нашим, і вашим хвалу співати, але втрутився Климишин і нагадав Кучерові, як ще в 1974 році створили у Львові своєрідну комісію, але коли Климишин виступив проти меліорації, випрямляння річок, то його вигнали з комісії й політичний ярлик намагалися приклеїти.

       Виступав Орел з облздороввідділу, головний інженер ТОСу Беляєв. (Правда, я ще сказав про цей завод-бомбу і про захворювання в моєму селі).

       Виступив Посторонко. На диво виступив добре, підтримав мене й Климишина. А Блонському й Яремійчукові намагалися заткати пельку. Блонський узяв коротке слово, але виступав боязко. Тоді я на міґах почав показувати Яремійчукові, що він дурень (крутив коло голови), якщо не виступить, не візьме хоч три хвилини. Зрозуміло, що в три хвилини ніхто не вкладеться ніколи. І Яремійчук справді виступив, і говорив хвилин 10-15, і хоч міг виступити гостріше, але головне сказав. Навів убивчі цифри, які зібрав він і Адаменко.

       І було дуже багато запитань. Але найбільше вдарило всіх запитання Шлемка з театру:

      - Чому Посторонко ігнорує вимогою Леніна й виступав російською мовою?

     Спочатку Постронко сказав, що анонімне запитання й відповідати не буде, але Шлемко підвівся й сказав, що то його записка і він чекає відповіді.  Посторонко сказав, що він виступав мовою Леніна. І групка почала аплодувати, але більшість мовчала. Якась дама навіть викрикнула:

      - Ну й націоналіст!

      Посторонко почав писати в записничок.

23.ХІ.1988.      

Учора по радіо передали коляду "Ой радуйся, земле", в якій вперше прозвучало "син Божий народився". Після 1000- ліття християнства почалося відродження його. В Грушці відкрили церкву, закопали великий хрест, барвінком обвитий, і зійшлося багато людей (все село). Правили три священики, накидали 1500 карбованців "на Боже", були діти і навіть рядові члени партії. Ренесанс християнства на Русі?

 х          х        х

 Дуже рання зима. Вже третю ніч лежить сніг, а на завтра сильний мороз. Починається сувора зима, яка чимсь нагадує мені 1966-й рік у Підмосков"ї. Почалася ця зима занадто швидко.

 х          х           х

Прочитав інтерв"ю з Вороновим. Він спростовує, що Шелєпин і Семичастий організували переворот. Не вони ініціатори, щоб Брежнєв замінив Хрущова, а сам Брежнєв. Я гадаю, що Воронов правди не сказав. Змова плелася приблизно рік. Суслов - слуга Сталіна, слуга Хрущова і слуга Брежнєва. Йому  і довірили зачитати ухвалу. Прикро, що наші хохли такі, як Підгорний, Кириленко, Шелест самі собі викопали могилу й нам заодно. Щербицький діяв на користь Брежнєва.

     Вияснюється тепер, що Хрущова з"їли масони. П"ята колона висувала своїх. Жінка Брежнєва - родичка Мехліса, кажуть, Гришин, Громико, Соломенцев - всі оці загадкові люди в уряді робили все, щоб знищити Хрущова.

    - Його нацьковували на творчу інтелігенцію;

    - Його загітували розділити партійні комітети на сільські й промислові, обмежити селян з худобою й присадибами;

- Неврожай 1963 року й кукурудза, а ще приховування продуктів...

    Як хитро обплітали павутиною Микиту.

  х           х           х

     Репресовано й реабілітовано Хрущовим більше 20 000 000 людей. Знищено бандою Сталіна, Кагановича, Зінов"єва, Каменєва, Молотова і іже з ними - 2 000 000 дітей. На Україні в 1934 році - 193 члени і кандитати в члени Спілки письменників. До 1937 року знищено і репресовано більше ста. 40 000 генералів й офіцерів знищено. 47% шкіл, але в них всього 24% дітей. У Харкові, Ворошиловграді, Одесі, Чернігові, Сумах, Кривому Розі, Запоріжжі, Криму нема жодної української школи, нема дитячих садків, ясел.

    Русифіковано всі вузи, технікуми. Нарком освіти УРСР О.Шумський у 1927 році довів число шкіл з українською мовою навчання до 78%, а технікумів - до 39%. Він наполіг, щоб зняли Кагановича.

     У СРСР - 1 млн. сиріт. З них 321 000 дітей у дитячих будинках, що складає 22% союзного показника, коли населення України - 18% від союзного. Покинуті матерями 6,5 тис. По країні 25 дітей на 1000 помирає від раку.

   В будинках для перестарілих на Україні - 50 000 (старі і інваліди).Злочинність росте. Третина шлюбів розвалюється: 200 000 лишаються напівсиротами. ...Прекрасна , співуча, милозвучна мова, яка вважається другою в світі після італійської, в устах шмаркатих національних поліглотів стала "провинциальным наречием".

      Пишуть про "утечку умов", а скільки з України повтікало через те, що невиносима атмосфера.

      Безликі українські театри. Всі однакові, у всіх репертуар один. На початку ХХ ст. шовініст-реакціонер, що називався ще й драматургом і театральним критиком, писав у своїй книзі "Хохлы и хохлушки": "... когда читаешь произведения малорусских драматургов, то поражаешься отсутствием оригинальности даже в языке. Он необыкновенно беден и явно переведен с русского, так что добросовестные хохломаны должны допустить, что или сходство двух наречий - велико- и малорусского - так близко, что оба они не что иное, как один и то же язык, или, что малорусские драматурги думают по-русски и в уме переводят русскую мысль по-хохлацки. Это объясняет и появление множества сочиненных слов, единственно для того, чтобы речь была менее похожа на русскую. Мы, например, не понимаем, почему у г. Кропивницкого "поцелуй" називается "поцилуй, у г. Старицкого "поцилунок"?

       Отакі тепер думають Сєдворіни.

  х            х          х

   Харківський театр ляльок їхав на гастролі в Краків і для польських дітей підготував виставу польською мовою, а в Харкові, на українській землі, цей же театр грає виключно російською.

  Репресії в часи брежнєвсько-сусловської мафії були дуже й дуже значні. Удар по українській інтелігенції нанесено зловісно, дико, підступно, а якщо підрахувати всі втрати, то можна вжахнутися. Як тільки зняли Хрущова, то його не торкали, а вдарили по нас.

     1.Згоріла Академічна бібліотека.

 2. Знищено сотні й тисячі церков, каплиць, хрестів.

Вбито Івасюка, Іванишина, Тютюнника, Близнеця, Стуса, Марченка, Тихого в тюрмі.

І ніхто ніколи не підрахує скільки знищено свободолюбивців.

4. Посаджено в тюрми Калинця, його жінку Ірину, Т. Мельничука, Гука, Ребрика, Василя Рубана (6 років), Дзюбу, Гориня, Мороза (двічі), Заливаху, Базя, Сеник.

Багатьох заарештовано, як он Гелету, Косіва, Коровая і ще, і ще. Завербовані.

5. Дуже багатьох виключено із Спілок, вигнано з роботи, не друковано, замовчувано, вигнано з великих міст; багато спилися, багатьох побито, вбито, повішено, втоплено; виключено з партії Василя Голобородька, Качіра Григорія.

                  х         х           х

     Мене ввели до комісії по відзначенню 125-річчя від дня народження Ольги Кобилянської. Чернівецька тривога (облисіння дітей) довели до того, що забули про ювілей і комісія створена в пессій голос (27. ХІ. 88р. уже ювілей). Нічого не встигнеш зробити.

                 х             х            х

      Триває обговорення нових поправок до Конституці СРСР, проекту виборів. Для союзних республік - закабалення нові закони. А тим часом і шумить, і гуде в Прибалтиці й на Кавказі. Знекровлена Україна ще спить, але є вже багато молодих людей,які дістають відвагу і шукають, що робити. Я вірю, що скоро здригнеться моя земля від вибухів і сама почне рухатися.

                  х          х            х

     Привезли мені з Чернівців кілька номерів "Молодого буковинця" і саме той, де є облисіла, заплакана дитина, голова якої в смогу заводів і ще якихось будов, хмар, димів. Саме цей номер Качаловський, голова республіканської комісії, кидав в обличчя першому секретареві Чернівецького обкому. Отак, це перебудова!

   27.ХІ.1988.             

Поїздом заїхав до Києва. В дорозі записував народні пісні. Одразу ж подався на нараду кобзарів, яку вирішено назвати першим з"їздом кобзарів України. Прибуло 47 кобзарів і багато гостей, серед яких був і я. Погода "хляпова", сіро і сиро. Знімали нас на кіно. На вечір добрався до Ірпеня, одну ніч ночував у верхньому корпусі, а потім перебрався в нижній.

  28.ХІ.1988.                

Сонячно. Тарас Салига в Ірпені й багато моїх знайомих. Деякі вибиралися, щоб дати нам "життєвий простір". Я поїхав до Києва, побував у "Сяйві" (накупив книжок), в Білаша був. Зустрів там Павличка. Разом з ним рушили до Спілки, зустріли Братуня, що приїхав на пленум. Наслухався від Братуня й Павличка різних новин, а вони мене слухали. Завернули до кав"ярні. Перед цим я був у "Молоді", де подав рукопис нової збірки "Галич". Тут цікаві хлопці. Правда, Маруга скаржився, що євреї вигризають його з "Барвінка". В Спілці я забрав читати книжки наших "абітурієнтів" (кандитатів до Спілки), заскочив до Академії Наук, випросив деякі старі книжки й вернувся в Ірпінь. У Києві важко побувати всюди, де треба. Розкидано все.

29.ХІ.1988.             

Похолодніло. Падав сніг. Поїхали ми на пленум Спілки. Салига соромився їхати, але я його потягнув. З"явилися Іваничук, Перерва, Опанасюк, Керекеш, Чендей, Лубківський  (Добрянський раніше приїхав). Пленум був сильний. Нарешті ми добилися, що в Чигирині не буде АЕС і каналу Дунай-Дніпро не буде.

      Київ шумить. На екологічному мітингу створено ініціативну групу народного руху. В ЦК сполошилися й лишили тільки членів парткому в групі, але письменники зібралися вдруге. Гомонять про Грузію, яка вимагає від"єднання. Студенти тут голодують, відбуваються демонстрації, гомонять про Азербайджан, Вірменію і Карабах, про Прибалтику. Кажуть, що Щербицький попередив Горбачова про змову проти нього. Коли з"явилася в "Сов. Росии" стаття, то за нею стояли сили, які готували переворот. Тому й сидить Щербицький. Сидить і міністр охорони здоров"я Романенко. Жінка Щербицького і його жінка - сестри. Щербицький свою тещу поховав на Байковому цвинтарі в ряду почесних людей ще й з білого мармуру пам"ятник поставив. Хоч "ура" кричи! Але якщо він попередив Горбачова про змову проти нього, то дещо можна йому простити. Пленум Спілки був гострий і сильний.

     Увечері показали нам сильний фільм "Поріг". Шовкошитного  я захищав на приймальній і не помилився. Роман Сергієнко і він зробили фільм-звинувачення. Я не знав, що загинула вся зміна в Чорнобилі, коли стався вибух, що Славутич у зараженій зоні, що міліція ходила в распіраторах, а діти грали у футбол. Я плакав, коли дивився фільм. Плакав, що ми такі нещасні, обдурені, принижені, що ми миші, над якими експериментують.

  30.ХІ.1988.         

Ураган на Тернопільщині, буря в Києві й буремний пленум. Павличко, Драч, Жулинський, Мушкетик, Мовчан - будителі. Підлий Довнар почав молоти всупереч. Мені жаль було Новиченка, який перед нами каявся в своїх гріхах, і очі його блищали страшним блиском, а його, академіка Леоніда Новиченка, зганяли з трибуни оплесками й тупотінням ніг. Таке ж чекало Кравчука з ЦК. Тут і я не стримався і виступив:

    - Чи не скаже тов. Кравчук, де ті марсіяни, що на одну-дві вулиці в Чернівцях наслали дощ кислотний?

 Я вимагав комісії екологічної у верхів"я Дністра, він сказав, що скоро буде об"єктивний висновок комісії. Але висновку не буде. Один з членів комісії шепнув моєму товаришеві, що в Чернівцях не талій, але плутоній. Стався викид, чи вибух плутонію. Солдати дезактивацію проводили. Але й тепер миють місто. Брешуть! Брешуть! Брешуть!

      У Білорусії били мінчан за те, що пішли на Куропати вшанувати пам"ять убитих, розстріляних енкаведистами. Подібне щось було у Чернівцях, 20 000 вийшли на мітинг. Тоді між людей кинули групу провокаторів. Ці провокатори розбили пляшками вивіску на облвиконкомі й побили вікна. Мітинг кваліфікували, як безпорядки.

       У Білорусії, протестуючи, покінчила життя самогубством народна поетеса Євдокія Яніщиць. З протесту.

]]>
Thu, 05 Sep 2019 14:47:41 +0300
Для мене справжня велич – це самовіддана праця і любов до Батьківщини http://briz.if.ua/blogs/627.htm http://briz.if.ua/blogs/627.htm 11.ХІ.1988.       

Читав у "Правде" про чернівецьку трагедію. Коментар Чазова, міністра охорони здоров"я СРСР. Каже, що лисіють світлоокі, русяві й біляві, слабенькі діти віком до 14 років. Звалюють на кислотні дощі, які з талієм. Талій випробовували для стрижки овець. Та чи так це? Діти стають збуджені, виникають галюцинації. А діти приходять зі школи й розказують, що двоє дітей облисіли в Надвірній. Є випадки і в Івано-Франківську. Вчора я телефонував на радіо, аби дали повідомлення й інтерв"ю із завідувачем облздороввідділом. Боднарчук пробував, але нічого з того не вийшло.

                 х           х             х

Разом з Дорошенком виступали перед продавцями. Для людей відкриття те, про що ми говоримо. Йде праця умів. Ніколи ще не працювала так розумово машина нашої держави.

                х           х             х

Дивно, але факт, що російські письменники, які групуються навколо "Нашого современника" шукають підтримки серед українців. Про це засвідчує київська зустріч. Коротич в "Огоньке" намагається показувати трагедію партійних функціонерів, а не трагедію народів, яку створювали функціонери. Судити треба не Сталіна, а сталінізм, троцькізм і всю злочинну зграю. Коротич нині майже глава п"ятої колони, яка діє і в "Литературной газете".

 

                х                х              х

Відіслав статтю в "Известия" про екологічну обстановку в нашому регіоні. Як безбожно брешуть міністри Чазов і Романенко в пресі, по радіо і телебаченню! Кажуть, що кислотні дощі викликали отруєння талієм у Чернівцях. А "Прикарпатська правда" пише, що хвороба спалахнула (117 дітей) тільки на одній вулиці у Чернівцях. То невже кислотний дощ падав лише на одну вулицю у Чернівцях? Ну й ідіоти! Я сьогодні говорив про це на зустрічі.

 12.ХІ.1988.        

 Газета "Вперед" надрукувала мого "Сталініста" і ще два вірші. Турелик злякалася друкувати, а Гордієнко дав.      

Сьогодні партійна конференція в Тисмениці. Уявляю собі, як делегати читають мого "Сталініста". Розказував Гордієнко, що погоджував мою добірку в райкомі з Миколою Іликом. Був там голова райвиконкому Петрів. І почав отой Петрів про мене і сяке, і таке. А Микола Ілик сказав:

      - То мій друг Пушик. 

               х         х             х

    Приїхав з Чернівців Стрихович. Привіз дочку до Желізняка (вона семикласниця), щоб не облисіла, як інші 120 дітей. Розказує, що комісії міняють одну за одною, щоб заплутати все. Зупинили філіал Київського заводу. Дітей  дозволяють вивозити. Почалося облисіння 6 серпня 1988 року. Особливо у видолинках. Талій фіксують до 53 см висоти, тому й діти швидше хворіють. Почали лисіти ті євреї, які виїхали до Ізраїлю. Їх тепер не пускають до жодної країни, поки не виясниться, яка хвороба, чому виникла. Найрізноманітніші вигадки. Приїхала з Москви головний терапевт Союзного Міністерства. Виступала по телебаченню:

Що їсти? - питають.

     -   Вот мамалига из салом. Хорошо давать детям. Я ела. Меня угощали. Понравилось.

     Сміються з дурепи в Чернівцях, але сміх цей крізь сльози. Філіал Київського інституту твердосплавних металів. А вчені (Яремійчук) кажуть, що, очевидно, був витік отруйних газів. Військові винні у цьому. Та невже то в нашому Делятині зберігається бактеріологічна, ядерна зброя і отрута? Невже з літаків (форму носять авіаційну) мають розсівати на голови те, що в горі Довбушанці, що на території села Лугів. У Лойовій теж облисіли мати і дитина. Невже в зоні сталося щось страшне, і вітер поніс на Чернівці, або з Прутською водою потекло? Нервово-паралітичний газ чи рідина якась??? Тому й крутять, тому й брешуть, тому й... О, Господи! Що тільки не роблять з нами? Нервово-паралітичний газ і облисіння... Ні, це не кислотний дощ!

13.ХІ.1988.                  

Учора боліла голова, і я майже не писав, лишень читав. Був у Романа Яремійчука, доктора технічних наук. Ми з ним часто зустрічаємось, дискутуємо, і треба сказати, що після наших розмов іде Яремійчук таранити рутину. Ось і Григоренка, завдяки йому, погнали із секретаря парткому інституту нафти і газу. Вчора я набрав у нього книжок і прийшов додому. Настрій якийсь невиразний. Дуже велика зневіра у людей, а ще гнітить оте, що майже щотижня стається аварія. Хай би мене й убили, але я переконаний, що сталіністи, брежнєвці й увесь клан чинодралів використовують усе, аби скомпрометувати Горбачова. Вони навмисне організовують надзвичайні події. А проти українців продовжується геноцид: Чорнобиль, пароплав, отруєння Дністра, вибух у Калуші, аварія поїзда "Вуглик", чернівецька "хвороба", насаджування атомних реакторів, питання мови, звичаїв. Цікаво: доки триматимуть Щербицького?

                      х           х             х

Постійно студіюю "Біблію" і дивуюся з того, що наші предки не зуміли створити чогось подібного. Володимир Святославович, князь, який запровадив християнство, був великим егоїстом. Усю історію стер, усіх попередників своїх замкнув на замок забуття. А було б прекрасно, якби то ми мали історію свою священну, хоч би перелік династій. Яка велика історія лежить під каменем забуття!

16.ХІ.1988.              

Збиралися вчора в інституті нафти і газу. Обговорювали проект  створення інституту екології на базі філіалу науково-дослідного інституту лісів Карпат. Чи дасть щось, чи ні, але було нас з півсотні тих людей, які щось можуть добитися. Добре, що повернувся Адаменко з Молдавії, підключився ректор Тарасов, Кіндрачук, дуже добре виступив Яремійчук, я теж виступав. Будемо наступати. Навіть те, що в Загайполі закрили сірчаний рудник, для Коломийщини значить багато. Виявляється, що технократи одичіли повністю.

    Добився я, що 22 листопада буде обласна екологічна нарада.

Тут я уже пішов через чортів, щоб тільки розворушити сон обласних чинодралів і допомогти їм перебороти власний страх. Побачимо, як буде далі йти цей процес.

                          х          х         х

 Успішно завершилось випробування космічного корабля багаторазового використання "Буран" і ракети "Енергія". Перемога (для престижу) немала. Горбачов виступав у Орлі. Був там Лигачов (ображений і зловісний, як видко по ньому на параді й тут). Пішов Горбачов у наступ на націоналізм. У Прибалтиці тепер сидять Чебриков, Медведєв, кинули туди війська. Прибалтійські події, як і середньоазіатські, як і кавказькі, сколихнули світ. Це полум"я. І якщо вогонь хочуть загасити в одному місці, він спалахує в іншому.

Свята рідної мови, які проводяться тепер майже у кожній школі, не можуть не діяти на дітвору. Ми їздимо на ці свята, виступаємо.

                                    х            х         х

У неділю у Львові на вокзалі відбулася велика демонстрація. Тут зустрічали і давніх, і теперішніх так званих дисидентів. З"їхалися колишні в"язні. Люди вийшли з плакатами, лозунгами, квітами; кричали "ура!",несли на руках потерпілих. Львів нині - найгарячіша точка на Україні. Те, що вчора було у Львові, нині буде у нас - це аксіома. Івано-Франківськ - це не Ужгород, не Луцьк, не Тернопіль, не Чернівці. Приховати від світу те, що робиться нині в нас, неможливо.

                   х          х          х

Дорошенко, Ярош і я виступали перед учителями шкіл області. Сильна була зустріч. Після того з автопідприємства приїхала машина, і я змушений був їхати до шоферів на таку ж саму зустріч. Втомили мене оці виступи, які виснажують душу, але треба. Йде боротьба за гідність нації, за її право, за виживання, за завтрашній день. Не можемо нині спати, коли реакція сподівається знов реставрувати сталінізм, брехню, вбивства, підступність, підлість.

 17.ХІ.1988.          

Провів заняття літературної студії. Область і місто переповнене плітками про мене: що я з молоденькими дівчатками мало не бурделі завів, що мене побили два в квартирі, що мене убили, що на мене наїхала машина, що... Кажуть, що йдуть плітки з "білого дому", тобто з обкому.

                            х             х           х

 "Літ. Україна" надрукувала сильну статтю Анатолія Крима "Тривожно нині в Чернівцях". Це єдина більш-менш об"єктивна і гостра стаття. Стрихович з телебачення приїхав сюди і каже, що в євреїв сильніший інстинкт самозбереження, тому й стаття така пристойна. А в Чернівцях фактично з"їли редактора "Молодого буковинця"  Загайського, який у суботу на першій сторінці надрукував фотографію облисілої дитини і вмонтував колаж із заводських труб, стоків і всякого чорта.

Приїхав Качаловський, голова комісії, член Політбюро, і начебто ту газету кинув у обличчя першому секретареві обкому. Дали секретареві обкому комсомолу догану, а редактора вигнали чи виганяють. Приїхав Романенко, міністр охорони здоров"я; з лакованими нігтями виступав перед телекамерою. Намагалися звинувачувати членкора Товстюка, який відає філіалом інституту твердих сплавів. Брат його у Канаді, і почали шукати вини його, що диверсія. КДБ тягало. Він сказав обстежити найближчу школу. Аналізи відправив до Києва - поклали під сукно. Відправив до інституту криміналістики в Москву. З Москви був Баранов. Сказав, що мафію чернівецьку не переможе і поїхав.

У Бричанах (райцентр молдавський) облисіли теж четверо дітей. 

 18.ХІ.1988.              

 "Літературна Україна" така цікава газета, що неможливо її не читати.

Говоримо про велич. Для мене справжня велич - це самовіддана праця і любов до Батьківщини. Патріотів є немало, а робітників - одиниці. Це слова П.Грабовського про Б.Грінченка, який став носієм духу Т.Г.Шевченка, але його в народу намагалися вкрасти, кинути в забуття. Борис Грінченко прожив стільки ж літ, як і Шевченко, - 47.  Іван Миколайчук зіграв Кобзаря в кіно і теж прожив 47 років. Я не знаю, чи ще в якомусь народі випалювались таланти так ,як у моєму. Україну намагалися зробити пустелею, але вона така багата, що це зробити неможливо.

  х          х              х

У Києві був великий екологічний мітинг. Запрошували і нас. Я не поїхав, бо фізично не можу всюди бувати, а братчики й сестрички не захотіли їхати. Розказують, що був плакат "Хіросіма,  Нагасакі, Чорнобиль...", але порадили зняти. Через тиждень поїду до Києва. Там багато назріло різних подій і заходів.

                   х              х               х

 Не знаю, скільки правди в розповіді Кирилюка Грицька, але вчора він мені розказував про Гука. Гук був учителем у Іваниківці (тепер Тисменицький район). Добився, що встановили, чи хотіли встановити погруддя Кобзаря. Зібрав гроші. 150-річчя Шевченка. Все начебто йшло добре. Хрущову дали Шевченківську премію, та проти нього Шелєпін уже снував змову. І стався переворот.

 І почалося "полювання на відьм". Якась учителька написала на Гука-вчителя донос, що той збирав гроші на пам"ятник Шевченкові, запрошував Кирилюка на зустріч і в автобусі вів з Кирилюком націоналістичні розмови. Каже Грицько, що Гукові мали дати 5 років, а дали 2,5. Він відсидів півтора й повернувся. Але вчителем вже працювати не міг, не дозволяли, і пішов на  приладобудівний завод ("Геофізприлад").

                 х             х               х

 Суспільство (верхівка) поділено на два табори. До чиновників зневага з боку всіх верств населення. Володарює умами народу творча інтелігенція. Ми чиновників називаємо бюрократами, а вони нас - демагогами. На виступі в облвиконкомі скажу: "Шановні бюрократи і демагоги! Треба рятувати землю".

]]>
Tue, 03 Sep 2019 19:41:43 +0300
Листопад 1988 р. Перша декада http://briz.if.ua/blogs/626.htm http://briz.if.ua/blogs/626.htm 01.ХІ.1988.         

Почалися задушні дні. Мали маму виписати з лікарні, і ми з братом понакуповували цукерок, квітів, я набрав своїх книжок і пороздаровували медперсоналу. А маму ще не виписали.

 В "Правде Украиньі" страшна публікація про невідому хворобу у Чернівцях, від якої діти до 14 років лисіють, відмовляє вестибулярний апарат. Захворіло 97 дітей, але смертних випадків нема. Велика кількість медиків з"їхалися до Чернівців, щоб встановити причину епідемії. 

х                    х                   х

     Цікавився в медиків, чи дійсно в Румунії стався ядерний вибух. Не знають. Сказали, що викид ртуті був у Румунії. Про атомну катастрофу начебто повідомили зарубіжні радіостанції. З"явилась версія, що румуни хочуть позбавити нафти, яку почали добувати наші на Буковині, й підривають ядерні заряди, стався викид. Нічого конкретного.

 

2. ХІ.1988.       

Погідно й тепло, хоч учора пролітав сніг. Щодня бігаю до матері у лікарню. В книгарнях розпродали мої книжки; ще тепер дістали збірку пісень і днями почнуть торгувати нею. Болять ноги. Дуже багато запрошень на зустрічі. Вибірково ходжу. Уже добралися до мене, як до керівника літстудії педінституту, і шарпають. Виходить, що за 50 карбованців я повинен відпрацювати 39 годин щомісяця. Розумію, що це зачіпка, аби вижити із цієї маленької роботи, щоб ізолювати від студентів. Те, що студентський клуб організував виступи Стахіва, Коника, а тепер хотів надати сцену Олесеві Берднику й Василеві Литвинові, викликало страшну реакцію. Почалася перевірка роботи обкому профспілки працівників культури, студентського клубу, докопалися й до мене. Побачимо, що робитимуть далі. Кононенко, теперішній ректор, - це реакціонер. Пропагує російську мову, постійно картаючи всіх і вся за діалектизми, оголошуючи постійну війну діалектам. Начебто не діалекти - криниці для поповнення мовної ріки і українського моря.

                      х           х             х

 Хоч заховайся кудись. Додому вриваються: "Виступи в нас!" Ходив на зустріч з журналістами західних областей, які навчаються у комсомольській зональній школі. Профспілкові голови тягнули на курси, але я не пішов. Сил уже нема, вигораю. Але треба говорити людям, щоб інакшими були. Від цих людей багато залежить.

      У "Молоді України" Волох дав повідомлення про масове захворювання в Чернівцях. Уже 97 потерпілих. Я написав листи київському прокурору і чернівецькій комісії. В Києві судять сім"ю, яка нібито отруювала дітей талієм. Я гадаю, що це дурниця. Злі люди напатякали, а слідчі душу виб"ють.

      Я написав, щоб шукали причини в Делятині, де військова зона, в Коломиї (Загайпільський сірчаний рудник), заборонили будівництво нових заводів у Калуші, перевірили наш ТОС, Стебник, Калуш; заборонили вивозити відходи з очисних споруд на поля. Не знаю, що буде. Але два листи я написав.

  3.ХІ.1988.        

Іде зима. На півночі України вже ожеледиця, а в нас - сильні вітри. А в Чернівцях страшна паніка! Невідома хвороба, коли (кажуть, що за одну ніч) повністю лисіють діти; осипається з них волосся, як листя з дерев. Буковинці позабирали зі шкіл учнів, порозбігалися, немовби під час Чорнобильської аварії. Нова біда впала на мою землю! Геноцид проти українського народу.

                         х        х         х

       Учора в кав"ярні "Юність" я промовляв перед директорами шкіл західних областей. Говорив про мову рідну, про культуру, закликав садити дерева, боротися за чистоту природи. І читав поезії. Коли читав "Сталініста" (цей вірш має великий успіх), то надбіг міліціонер знизу. Там є слова: "Вина! Вина! Вина!". Він подумав, що хтось напився і кричить до офіціанток, або злякало те, що я критикував Посторонка за комарівські заводи, за Лімницю і Калуш.  Біг! А я кажу:

   - Прошу! Прошу, товаришу міліціонер!

Він зупинився під регіт директорів шкіл. Я продовжував читати поезії. А потім мене оточили директори шкіл, і кожен грав з себе патріота і т.д.

                         х          х          х

      І ще одне велике відкриття подарувала Галицька земля. В Пітричі Томенчук і Лукомський Юрко відкопали ще одну невідому церкву-ротонду. Дві церкви за один сезон відкрилися в Давньому Галичі: в Царині під Винницею (винниця - виногардник, так і тепер кажуть на Закарпатті) - Іванівська, а на Пітричі - Петра і Павла. Круглої форми церква. То велике відкриття. Жаль, що сніг почав падати, жаль...

                        х          х              х

       Бурлить Львів. Почалися задушні дні, і вчора ціле місто зі свічками ринуло на Янівський цвинтар, де священики правили молебні за січових стрільців. Начебто Ростислав Братунь виступав там і говорив про славу України й героїв України. До Львова начебто стягнули війська. Народ співав, говорив, плакав. І хоч шовіністи шиплять, доведеться йти на поступки, бо повторення репресій неможливе. Я не вірю. Може бути прикручування, але народ ніколи не простить злочинів катам, не стане на коліна, не залякати молоде покоління. Гримить! Нова доба наступає! Колоніальна система вижила себе, імперія дала серйозні тріщини. Я прочитав програму Народного фронту Латвії, яка опублікована в російськомовній партійній газеті. Така подія не може не вплинути на Білорусію, Україну, Литву та й на інші республіки. Якщо піднімаються цілі народи, то це вже дуже серйозно, і тільки сліпець може сидіти в норі і мовчати.      

 5.ХІ.1988                   

Учора був теплий день. Завершили друкувати "Славетного предка Кобзаря", і я відіслав газети до Інституту літератури, до "Вітчизни" і Роману Федоріву. Гадаю, що котрийсь журнал надрукує. Наливайко з Києва прислав "Вітчизну" і "Мовознавство", де є його статті. Він був на моєму вечорі в Києві, коли я виступав про "Слово".

                          х            х              х

 Надворі мороз, сонце й мало снігу. Тарас пішов до школи. Багато читає. Василь Глинчак повернув зі Львова, їдучи до села Парище. Я йому подарував книжки. Передав і Мирославу Скочелясу. Розказують, що влада Львова дала дозвіл на проведення відправи на Янівському цвинтарі. Прийшли львів"яни, священики; виступали Р. Братунь, Р.Іваничук на мітингу коло могил січових стрільців. А ось товариству Лева на проведення зборів дозволу не дали. Пам"ятник Іванові Франкові стоїть у риштуваннях, щоб не допустити мітингів. "Ремонт і реконструкція" пам"ятника. Цікава деталь, як на характеристику епохи. В Польщі не справилися з робітничими виступами в Ґданську, то закривають судноверф. А пам"ятник І.Я.Франкові не закриєте, панове. Не заселять поки що будинок, який вибудувало собі начальство на Ватутіна в нас.

 Не випускають Макара, якого заарештовано у Львові на мітингу за те, що вимагав пам"ятника бандерівцям. Кажуть, що він з Бойківщини, цей вусатий Макар.

                          х            х              х

       Зустрів Попова з педінституту. Розказує, що 12 молодих викладачів написали до обкому листа з протестом, що начальство побудувало собі палац на Ватутіна, а 18 тисяч сімей чекають на квартири. Сьогодні до ректора приїхав заступник голови облвиконкому Капітанчук. Почав умовляти Шатохіна, Попова і ще когось там, аби схаменулися, не писали вище. Ректор теж вмовляв, а парторг мовчазно підтримував молодь. Коли збирали підписи, то В. Грабовецький і ще багато викладачів не підписали листа. Злякалися. Шатохін, Попов - революційні хлопці, бо їм ніхто не повісить ярлик націоналістів.

      Хтось кинув камінь у вікно будинку начальницького. Викладачі нарікали і на обком, що вибудували такий величезний будинок для себе. Йшла гостра суперечка в ректора.

      Попов пропонує створити народний фронт для боротьби з бюрократією. Назрівають великі події.

                     х            х            х

      Сьогодні виписали маму з обласної лікарні. Я роздаровував лікарям і медсестрам квіти, книжки, цукерки, поки мама переодягалася. Привів додому. Спала мама, поки не приїхав Богдан з жінкою і дітьми. Мама рвалася до села. Я відпустив. Все одно доведеться везти до Львова на операцію. Страшно. Болить серце і в мене. Хай мати побуде декілька днів у селі, хай відійде, а тоді вже хай доля диктує і Бог. Треба зважитись, щоб жити, та щось зупиняє мене.

  7.ХІ.1988.       

Пишу книжечку для товариства "Україна". Писав учора до полудня, а тоді вийшов у місто і побачив у самому центрі між поштою і переговорним пунктом багато людей. Там стояли дві великі тумби, обклеєні вирізками з газет: про екологію одна, а друга про мову рідну з віршем Дм. Павличка "Моголи". Були й два гасла - "За державність української мови!" і "Не допустимо безглуздя (чи загибель) Калуша!" Другий лозунг треба уточнити. За столами сиділи члени товариства "Рух" і збирали підписи. Людей було дуже багато. Перелякані енкаведисти-алкоголіки: "Да, тысмотри, что требуют". Я поставив свій підпис ще перед виступом Бердника і Василя Литвина. Там теж ішов збір підписів. Товариство "Рух" зрушилося і діє. Тут було багато різного люду. Леонов фотографував. Цікаво, що Франківськ відразу підхоплює естафету після Львова. Там товариство Лева, а тут "Рух".

      На четверту годину під"їхала машина з Крилоса, і я з Фіголем поїхав до його села. Ігор Коваль організував там чудовий вечір, де ми мали бути головними заводіями. Зрозуміло, що маючи машину, я не міг не загітувати хлопців звернути вправо. Через Козину поїхали на Пітрич, бо там, на горі, де живе Чаграк, Юрко Лукомський і Томенчук натрапили на нову церкву. Кажуть, що церква ця ротонда, тобто кругла. Ми, звичайно, полізли на Пітрицьку гору, побачили Чаграків город, перехрещений навхрест ровами-зондами, оглянули поховання й зонд. Покликав я Чаграка, який колись приїжджав до мене зі своїми п"єсами. Тепер він читав мені свої вірші й кликав нас на обід, але ми з Михайлом Фіголем подякували йому (відмовилися). Оглянули глибочезні яри-укріплення і зійшли до дороги. Найбільше, що мене вразило, це те, що в Пітричі храм на "Зеленець" (Свято Божого тіла, 9-ий четвер). Зеленець - це чисто язичницьке свято, дохристиянське, і Дмитрія тут святкують. А Дмитро зв"язаний з Деметрою. Церковця маленька під черепом червоним унизу, під горою, а не на горі. Колись церква стояла на горі. Сказав мені Чаграк, що, за переказами, ще одна церква (кругла) стояла в углі, тобто в Усті, де Гнила Липа впадає в Дністер. Треба сказати Лукомському Юркові, аби там копав, бо вчора з Лукомським ми й не поговорили.

      До Крилоського будинку культури зійшлося жителів з чотирьох сіл (Крилос-гора, Підгородь,Четверки й Комарів). Спочатку промовляв Михайло Фіголь, тоді надали слово мені. Говорив і прозою, і віршами. Читав "Золотий Тік", "Сталініста", "Кагановича",  "Виставку собак", "Файні люди", ще деякі твори. Абсолютне злиття з аудиторією, увага. Пробудження і вибух овацій.

      Юрко Лукомський демонстрував слайди своїх розкопів, розповідав про давні церкви. Після того школярі показали дві інсценізації про Осмомислову сім"ю, яку за романом Федоріва написав Ігор Коваль, і за романом Загребельного "Роксолана" (вчителька написала). Співали школярі й сільські співачки. Є у Крилосі Ганна Григорівна Сорочинська (Маланій), яка підготувала виступ сільських співачок у формі вечорниць. Коли вже вечір закінчувався, я попросив заспівати ще й весільних. І заспівали всі: і сцена, і зала. І сталося щось таке, що раптом всі відчули єдиним організмом. Пісні виправляли душі галичанок, пісні ішли ще з княжих часів у наш день і верталися у той день. Ніхто не казав людям, що співати і як співати, і дух воскрес. Після того імпровізованого виступу в будинку культури люди оточили мене, я давав автографи, а вони дякували за такий вечір, якого ще в них не було. Тільки Михайло Фіголь шептав мені, що в залі сидить озлоблений на весь світ Михайло Бойчук. Це він не знав, де дітися, коли я читав вірш "Сталініст", бо ж через нього в Крилосі багатьох вивезли до Сибіру й заарештували при Сталіні. Коли ми виходили з будинку культури, то під будинком стали в коло крилоські хлопці та ґазди і співали своїх пісень. Співали натхненно і відважно, що аж село пливло на тих піснях. Ми повечеряли й повернулися до міста. У Крилосі я записав кілька пісень.

                     х            х              х

 В ніч із 6 на 7 листопада 1988 року семикласники СШ № 15 на шпилі костелу Св. Йосипа на Майзлях (колись це був кінотеатр ім. Горького) вивісили синьо-жовтий прапор. Організатором був на кілька років старший Віталій Гайдукевич ("Гайдук"). Пошила прапор учениця Світлана Деркач, намалювала тризуб. Віталій Сідлак, Андрій Альков та інші семикласники шнурами страхували Ігоря Дуневича, що поліз на шпиль костелу й дротом у трьох місцях прикрутив прапор. Демонстрація. Розстрілювали прапор із автомата з меншої бані костелу. Стояв. Привезли альпініста в міліцейському авто у плащ-палатці. "Мавпи". 6 дір на прапорі від куль.

                     х           х           х

Учора по телебаченню передавали мій виступ у Кіровограді. Сьогодні в Києві пройшла демонстрація під українськими гаслами і т. д.  Борис Олійник виступав з Москви, з Красної Площі по радіо і телебаченню. А тим часом усі чекають реформи політичної системи, пленуму з національних питань. Та навіть, коли відбудеться пленум, то чорні сили чинитимуть опір. Може вибухнути громадянська війна.

       Перед очима стоїть учорашня площа в центрі міста. Два кадебісти-алкоголіки.

   - Да ты смотри, что написано! - сказав менший червононосий і пальцем тикнув на гасло "Українській мові - державний статус!"

   - Ничего не вижу! -сказав вищий.

   - Да во! Во! Во! Смотри!

І переляк, і злість, і сум"яття на обличчях.

 

     9.ХІ.1988.   

 В педінституті виступав Новицький Євген, другий секретар обкому. Астроном - професор Климишин Іван Антонович подав записку, в якій запитав, навіщо керівництво області бере в Калуш нові хімічні заводи. Через два дні Посторонко викликав до себе Климишина й почав його сварити:

    - Ви - професор, навчаєте студентів, але замість того, щоб підтримувати нас, вносите смуту. Все вивчено...

    - Знаєте, нас уже перед Чорнобильською катастрофою заспокоювали. Я - астроном, займаюся небом. Там більше порядку, як на землі.

     І пішов з кабінету.

                        х          х          х

       Коли була зустріч в обкомі й ми атакували керівництво за втрату скромності, Посторонко так нас заспокоював:

   - Товарищи, да это наш общий дом! Заходите, пожалуйста!           

 

 

 

]]>
Wed, 28 Aug 2019 17:42:00 +0300
Працівники зросійщених підприємств вимагають українізації http://briz.if.ua/blogs/625.htm http://briz.if.ua/blogs/625.htm   11.Х.1988.

Сонячно і погідно, спав погано, бо сняться тяжкі сни, лізуть у голову всякі думки. Мати в лікарні, а теща повільно помирає. Жінка постійно плаче, аж жаль збирає, але нічим помогти не можу. "Вже на Божій дорозі" - так говорили наші предки про людину, яка доживає свого віку.

Прочитав першу подачу спогадів Михайла Грушевського в журналі "Київ". Аж дивно мені, що такий цікавий чоловік мав таке нецікаве дитинство. Або не вмів оповісти про нього, зате зумів створити історію України в 10-ти томах. Я дуже багато читаю. Серед ночі прочитав казки, легенди, перекази, притчі й пісні Козака закарпатського. 

                              Х                       х                       х

     Щербицький, смердючий політичний труп, учора на Пленумі ЦК у черговий раз проїхався по письменниках і по "Літературній Україні". Очевидно, що сьогодні його не знімуть, але покладуть на Титаренкове місце того, хто замінить цього брежнєвця. Всюди перебудова, а в Україні і далі "завинчивание гаек". Але на цей раз зірветься різьба. Мовчати не будемо. Вчора я виступав різко і пристрасно перед робітниками, а робітники - сила. Не дивуюся тепер, чому не надрукували нашого звернення про державність мови. Щербицький органічно ненавидить письменників, як і письменники його.

                           Х                        х                    х

      Були з жінкою на вечорі пам"яті родини Крушельницьких, яку майже всю знищено в тридцятих роках. Крушельницьких фактично виманили зі Львова до Харкова, заарештували й розстріляли. Письменник Крушельницький поїхав по смерть. Ярош зробив вступне слово (банально й з перекрученнями, як і все в нього), тоді промовляв Арсенич Петро, Іван Михайлович Михайлюк з Коломиї, приїхали зі Львова обидві Крушельницькі - археолог і музикантка-піаністка. Дуже схвильовано вони розказували про пережите. Я і не знав, що сім"ям репресованих не можна було жити ближче, ніж за 50 км до кордонів України, тому й Крушельницькі переїхали до Курська. Одна з Крушельницьких, яка консерваторію закінчила під прізвищем матері, грала Барвінського. Дуже добре співали хлопці з музучилища - фольклорний ансамбль "Калинова сопілка", читала вірш Крушельницького дочка Турянської, співав Головатий, співали бандуристки.

     Для мене було ударом те, що Любомир Дмитерко давав фальшиві свідчення на Крушельницьких і ще на багатьох письменників, звинувачуючи всіх у належності до різних націоналістичних організацій. Тим самим займався і Ткачук Іван - уродженець П"ядик, земляк Ірчана. Примусили його. Виявився слабосильним. Це мені розказував Іван Михайлович Романюк з Коломиї. Цей лікар також був засланий в Якутію. Він знає багато цікавого і страшного.

  14.Х.1988.

Погідно. Осінь тиха. Покрова. "Ой, Покрово-Покровонько, покрий мою головоньку, як не хустков, то онучев, най ся дівкою не мучу" - отак молилися дівчата в давнину.

     Я не спав цілу ніч. Це завжди так, коли перенервуєш. Вчора була зустріч з членами  бюро обкому, і ми з Павлом Добрянським і ще Ярош виступали. Я казав, аби готель для "білих" (будинок Маргошеса) передали під музей літератури, а Будинок політосвіти - під палац піонерів, якщо вже не віддають обком; Павло, за моєю намовою, вдарив і за перекручені назви і за мову українську (боявся виступати, та після мого виступу підвівся). Молодець Павло, бо й за Калуш і за Лімницю вдарив.

     На мене розсердився П"ятківський, бо врізав і йому за колишнє розпинання: "Поменше диктату щодо обласної преси і радіо. Ви, Іване Григоровичу, зобов"язали персонально опікуватися завідувачами відділами всім, що йде в газети і ефір. Але ж, скажімо, П"ятківський, може, й непоганий, як керівник, але нікудишній журналіст! Коли він починає поучувати, як писати, то це ображає".

     Каже Павло, що він образився. Нехай! Гадаю, що й задумається.

     Я пішов до педінституту, не добув до кінця. Тут я веду літературну студію. І мені добре з цими юними людьми.                         

 15.Х.1988.

Золота осінь. Бабине літо. Сонце сяє над золотом парку. І почалися приступи в тещі. Помирає. Жінка моя поїхала до неї. Плаче, аж розхворілася. Я бігаю до своєї мами до лікарні. На операцію наважитися боюсь. 69-ий  рік і операція на серце. Страшнувато.

      В "Прикарпатській правді" почали друкувати моє есе "Славетний предок Кобзаря". Резонанс дуже великий має моя перша подача. Студенти педінституту майже силоміць затягли мене до себе на політгодину. Математики, а так зацікавлено слухали! Ми робимо величезну справу, і якщо колись будителів було небагато, то тепер - полк. Діємо.

     Учора передавали виступ Романа Іваничука "Від першої особи". Моя передача була довшою. Роман за годину встиг сказати багато. Паралельно по першій програмі центрального телебачення пустили фільм "Білий птах з чорною ознакою".

17.Х.1988.     

Вчора дивився по телевізору півгодинну передачу за книжкою Галини Турелик "Монологи". Коли я летів до Казахстану, то був у Скидана, радилися про фільм, і Скидан повів мову про Турелик. Я, звичайно Галину підтримав. Сказав, що треба дати передачу про неї. Скидан і запланував передачу "Світ поезії". А Богдан Фіголь у вчорашньому номері "Прикарпатської правди" написав про Галю і дали добірку віршів. Слухаючи вчорашні Галині вірші, я відчув якусь нарочитість. Мені здається, що Турелик не творить, а робить.

                           Х                          х                       х

     Наша праця недаремна. Зустрів Славка Харандюка з об"єднання "Геофізприлад". Розказує, що відбулися збори в них. Робітники й службовці вимагають українізації підприємства. Якщо цей рух перекинувся в робітничі колективи, то оця наша боротьба за українську мову недаремно ведеться, але кричати "ура!" ще зарано.

     20.Х.1988.

Дні лише блискають. Побіг вранці до парку. Вночі моросів дощ, падає мокре листя з дерев, тисячі галок присіли високі дерева. Коли я сплеснув у долоні, то те чорне зграїще зривалося в сіре небо і неслося на місто. Я сплеснув ще і ще. І каркання, шум крил, роїння переповнило світанкове повітря. Виглядає, що скоро похолодніє, якщо стільки галичі злетілося до міського парку.

                               Х                        х                        х

    Сьогоднішня "Літературна Україна" на першій сторінці надрукувала мою фотографію з хутора Надія. Очевидно, що вже висунули на Шевченківську, раз отак подають. Є надія, виходить. Мені було би приємно дістати цю премію в рік 175-річчя Тараса Шевченка.

                               Х                         х                       х

    Сьогодні Грабовецький перепросив мене. Після того, як я підколов його за помилки, провінціали почали з усіх боків забавлятися ним. Професор, знаючи, який з нього фактажист, забоявся, що я його розіб"ю, і сьогодні вибачився в присутності своїх колег з проханням більше його не критикувати; сказав, що мене не публічитиме теж. Я пристав на таке. Професор почав сперечатися, але я його першоджерелами переміг.

                            Х                    х                     х

     За клопотами я забув, що сьогодні заняття літстудії. Разом з Добрянським ходили на літературно-музичний вечір Антонюк з Миколаєва. Вона з чоловіком підготувала "Марусю Чурай". Деякі підсвинки з фізкультурного технікуму прийшли в навушниках до філармонії. Квитки розповсюдили, а на вечір прийшло фізкультурників мало. Антонюк скаржилася, що в Миколаївській філармонії казали їй:

Зачем ето нада?

    Звіріють чорні сили, та молодь стільки набрала в себе правди, що вже нас не перемогти. Цих трьох років вистачить на ціле покоління  людей.

    Днями передавали про свято мови в Кіровограді. Транслювали і мій виступ з віршем "Виставка собак".

                      

  21.Х.1988.

Орнат повернувся з Канади і привіз мені листи від Петра Кравчука. Виходить, що і мене, і його обдурили. Мені брехали, що з Канади не прислали виклик на мене, тому я не міг поїхати. А Кравчукові потелефонували, що поїде Погребенник і Зіновія Франко, а я - ні. Кравчук обурений лжеперебудовою. А я ще більше обурений і ображений. Яка тільки підла система!

       Не пустили на Близький Схід.

       Не дали Шевченківську премію.

       Не пустили до Канади.

       Вигнали з роботи.

       Не вірю, що буде моя кандидатура в новому списку висунутих, хоч і висувають.

     Суцільне топтання, шкідництво, приниження, обман. Де я живу? Всяким лахундрам можна їздити за кордон, а мені заборонено.

     Виступав перед учнями профтехучилища № 2. Сильно виступав. А за дверима стояв нюхач і утікав, коли я виходив. Та я вже перестав боятися. Я безправніший, ніж папуаси. Ніззя! І нікому нічого не доведеш. Мав я вчора виступати на одному підприємстві, але виступ зірвався. Я гадаю, що мене навмисне намагаються ізолювати. Помста. За все мстять озвірілі дикуни.

    22.Х.1988.      

Приїхала із США Євгенія Фучило з Лемкосоюзу. Мені потелефонував Сливоцький, і я зустрівся з нею, подарував свої книжки.

    О 12-ій годині почалися збори письменників. Збори були бурхливі, сильні, напористі за участю чиновників з обкому управління культури. Я виступав і за екологію, за мову і культуру, піддав сильній критиці Посторонка й інших чинуш. Сказав, як мене обдурили з поїздкою до Канади. Всі говорили пристрасно, викривали страшні речі, що діються в області. Я вперто добивався, аби будинок Маргошеса передали під літературний музей. Критикував і за пародійну зустріч членів бюро з нами.

      Прийняли до Спілки Ольгу Слоньовську і Бундзяка, випили коньяку з кавою і пішли до педінституту на зустріч лауреатів премії Ірчана з молоддю. Я читав "Сталініста", "Хто там кличе мене", "Виставку собак" і говорив до молоді. Богдан Бойко теж говорив непогано, Турелик, а художники й театрали - кепсько. Сливоцький виконав мою пісню "Співають гори". Було контролерів багато: Куравський, Полонін, ще кілька.                        

    23.Х.1988.     

 Опівніч. Не спиться. Ігор Кічак з Коломиї написав репліку на "Буса і Джуса", і в "Літературній Україні" надрукували. Таке, що нема що в дві тріски взяти, але й жаба хоче копнути коня. Я відповів йому на шести сторінках. Дурний, а ще дурніші в редакції, що дали.

                          Х                        х                    х

    Одержав з Києва два примірники пісенника "Сміються, плачуть  солов"ї", який я впорядкував, включивши багато своїх записів народних пісень про кохання. Післяслово скоротили, але щире воно. Цензура не пропустила, бачу, "пане-капітане" і поміняли на "козаче". Але друком, оформленням, форматом я задоволений. Головне, що пішли пісні такі, як: "Повіяв вітер степовий", "Їхав козак на війноньку", "Служив козак у війську" - пісні, що давно не потрапляли, або й ніколи не потрапляли до книжок. Записані мною співанки теж друкуються вперше. Ця збірка майже вся саме записана мною. Я цим пісенником задоволений і, гадаю, що молодь теж скаже мені "спасибі" за тридцятип"ятитисячний подарунок. Вважаю, що це видання важливіше за оригінальну книжку. Такий мій перший вклад у діяльність комісії фонду культури, до якої я входжу.

                           Х                            х                     х

      Жінка вчора повернулася з села плачучи. Рано-вранці я взяв Лесю, жінку і поїхали до Грушки. Вдалося швидко доїхати. Після нічного приморозку днина була сонячна й світла, а очі моєї тещі вже потьмяніли. Мучиться, не їсть, але ще при свідомості. Я довго говорив з нею. Розказувала, що народилася тоді, коли сапали картоплю і кукурудзу. Як батькові хліба несла в поле й не привіталася, а сусід питав:

    -Ти що там у писку маєш?

    На все життя запам"ятала, що треба вітатися. Євдокія Богович згасає на очах. Люди приходять провідувати і ніби прощатись.

                        Х                    х                     х

     Після обіду повернулися до міста. Потім пішов у місто і збагнув, чому таке пильне патрулювання. В будинку культури виступають Остап Стахів і Коник, а члени "Руху" збирають підписи проти розбудови калуської хімії та за державність української мови. Я теж підписався. А людей було дуже багато, і кадебісти пасли хлопця і дівчину, які збирали підписи. Настав той момент, коли заворушився весь народ. Українізації не уникнути чинодралам. А вони звіріють. Дочка Василя Сологуба в інституті нафти і газу написала конспект українською мовою, а викладач примусив переписати, бо "вуз всесоюзний". Дико! 

                           Х                    х                     х

     Невже наші дурні, що при владі, не розуміють єдиного: народ -море. Списані на пенсію займають керівні посади, робляться керівниками товариств книголюбів, пам"яток історії та культури, фонду культури і т. д., а молодь, яка могла би робити цю працю набагато краще, не має занять і об"єднується в неформальні об"єднання. Старий партархів не дає ходу молоді.

                         Х                       х                  х

     Був у матері в лікарні. У вівторок випишуть додому. Від операції поки що утримаємось. Тяжко, дуже тяжко. А ще постійно чипить під будинком чоловічок з КДБ. Негласний  надзор. О скільки можна нюхати!

Я, здається все своє свідоме життя під наглядом, і ці наглядачі викликають огиду і образу. Колись говорив мені один нюхач, що я на особливому обліку в КДБ. Але за що, питається?! Невже справді діє змова проти Горбачова, і кожний, хто за перебудову, небезпечний?

  24.Х.1988.    

 Прокинувся близько четвертої від якогось сну. І жінка не спала. А в цей час умирала жінчина мама, а моя теща. Близько сьомої дуже дзвінко й дуже довго задзвонив телефон і побудив дітей. То був Федь-брат жінки. Сказав, що померла мати. Добре, що я вчора поїхав до села з жінкою і Лесею. І ось тепер, коли жінка голосить, Леся теж плаче, Тарас сів і схопився за голову. Я дорікнув йому, що не поїхав попрощатися з бабусею, яка його няньчила. Прожила 76 років. А хотіла ще жити. Вчора казала:

    - Не знати, чи я з цього ще вийду, чи ні?

     Учора прийшла до тещі моєї сусіда і сказала їй теща:

    -Маріє, сеї ночі я буду вмирати...

Передчувала смерть свою, і підганяла доньок, аби буряки викопали, моркву, аби позамітали подвір"я.

     Дивно світ цей створений. І дивно людина створена. Листя опадає з дерев, завмирає природа й умирає жінка, що знала тільки землю.

                           Х                       х                     х

    По телефону з Добрянським ми перемовилися про одичіння обласних керівників. Я сказав, що треба їхати до Горбачова, бо тут нас мають за дурних. Наші телефони прослуховуються.

     Новицький пізно ввечері потелефонував мені додому, що він не шкодив мені, що підписав мої документи в Канаду.

Ну то тоді КДБ постарався! - сказав я.

 І висловив усе, що накипіло. І про бездарну доповідь Посторонка. І про гру, жонглювання, безпринципність. І про переслідування мене. І все говорив, що недоговорив на зустрічі в обкомі. Сказав, що такі зустрічі не потрібні нікому. Сказав: "Ви вже двадцять років бавилися мною, маєте нагоду ще побавитися. Мене висунули на Державну премію імені Т. Г. Шевченка, то можете не пропустити, як до Канади не пустили". Він викручувався, а я наступав і наступав.

     26.Х.1988.

Уночі вдарив сильний мороз і випогодилося. З настанням  темряви сходив учора ввечері величезний місяць і світив разом із сонцем уранці. В повісті Распутіна є геніальна думка, що недобре, коли місяць і сонце разом на небі. І справді недобре. Померла теща моя.

     Дуже тяжко пережила похорон матері моя жінка. Марії-сестрі легше, бо вона вигоріла вже, коли помер Михайло, її чоловік.

     З цвинтаря поїхали автобусом на поминки, пообідали й поїхали до міста, хоч жінка хотіла ще лишитися, але я сказав їхати, бо за три дні і дві ночі вона геть почорніла. А ще до того плакала щоденно. Приїхали книготоргівським автобусом всі четверо, помилися й полягали спати, а я оце пишу, бо сон не береться. Леся, виявляється, всі ці дні ходила з температурою.

 27.Х.1988.      

Я дуже вигорів, здають нерви. Руки болять, ноги болять і все в середині болить. Леся кашляє, температурить, до школи не пішла. Стан здоров"я мами погіршився, видно смерть свахи вплинула на неї. 

    Вчора відбулися партзбори в "Прикарпатській правді". Обрали Михайлюка секретарем парторганізації. Виступав Новицький, другий секретар обкому, і критикував мене за "нетактовність", бо три дні тому я різко з ним поговорив по телефону. Академік Голубець каже: "А нам би хоч одного такого Пушика!" Лишень Пушикові не легше ні від перших, ні від других.

    Провів заняття з літстудійцями. Цікавий народ і цікавляться літературою. Правда, між ними є ті, що доносять про кожне мовлене мною слово. 

                          Х                       х                      х

    Сьогодні телефонував Станіслав Лазебник з Товариства "Україна". Просить, аби я написав книжку для українців. Я застрайкував. Каже, що наступного року поїду до Канади. Це вже реакція на моє обурення. Знають уже, що Орнат був у Канаді. Інформує їх посольство чи служби. Мене не пускає обком.

   29.Х.1988.

Спалось мені погано. Вчора дружина їздила до Грушки, але скоро повернулася (брат Федір привіз). Була на могилі матері.  Я геть розбитий, хворий.  Я гадаю, що наближається зима, тому й стан такий після стресів.

     В нас проходить фестиваль фільмів Миколайчукових. Ярош організував показ погано. Що не робить, то сяк-так. Калушани розказували, що це компрометація, а не прославляння Миколайчука. Мене Ярош відшив від участі у фестивалі, хоч ми з Миколайчуком були друзями сердечними від ранньої юності. Заздрісний і злий Ярош, хоч я його пропонував на своє місце голови клубу творчої інтелігенції.

                       Х                     х                      х

    Здобуто ще одну перемогу. В інституті нафти і газу прокатали секретаря парткому Григоренка. На збори прийшов секретар міськкому Ноздрін і зятьок Шокалюка, інструктор Головчанський. Старалися з усіх сил, аби залишити Григоренка секретарем парткому. Але виступив Яремійчук  і нагадав Григоренкові деякі  його гріхи, і навіть те, як мене, Добрянського, Турелик, Стефурак не пустили виступати перед студентами. Угодник Сухоребрий, голова профкому, теж рятував Григоренка, і за це його не вибрали до парткому.

    Обрали "товариша майора" Максиміва з Криховець. Він колись очолював обком профспілки електриків. Розумний, гарний хлопець, що зовні схожий на Франка. Я гадаю, що кращої кандидатури годі знайти. Яремійчук так виступив, що йому вчинили овацію. І пішло... Григоренко навіть не добув до кінця зборів. Час настав такий, коли кажуть: "Вуйку, посуньтеся!" І посунули.

                 Х                          х                     х

 

                         ЛИТВИН   І   БЕРДНИК

    Був я з Тарасом на денному виступі Олеся Бердника та кобзаря Литвина, брата Миколи. Граф з міськкому телефонував директорові будинку культури: 

Дивіться, аби там чогось не сталося!

 А з будинку культури відповіла: 

Та вони вже якісь листи зачитували, що перед будинком культури проведуть концерт, якщо не дозволять в будинку культури.

     А люди йшли і йшли. Зал переповнений.

     Почався дивний спів (багато творів самого Литвина), а Бердник говорив і про зруйнування Січі, і про валуєвсьі укази, і про Тараса, і про Франка, і про Лесю, і про нас. І сипалися із залу записки, питання. Було багато нюхачів, та не знали, що їм робити. Питали про Стуса (книжка його виходить, і тіло перевезуть в Україну), і про державність мови питали. Сказав Бердник, що Масик, секретар Київського міськкому, запевнив, що буде закон про державність української мови. І я тоді встав з крісла, за мною встали всі і вчинили овації. Із зали знову потекли записки, питання, квіти. Було і таке питання: "Доки Лихачова і Алоєва керуватимуть культурою?" Бердник спочатку прочитав "Лихачов" і оторопів, бо гадав, що про академіка питають, та пізніше дійшло до нього: "Лихачова". Люди позбуваються страху. Слухали кобзаря і письменника, який двічі сидів. Потім оточили цих людей, розпитували, брали автографи. Я підійшов до Бердника, бо він мені телефонував удень, і до Литвина.                      

    31.Х.1988.

Погідно і сонячно. Сьогодні хтось, не назвавши себе, потелефонував до редакції і сказав: "Чому ви мовчите про те, що в Румунії стався ядерний вибух?". Це, мабуть, правда, бо так же само, як і в травні 1986 року, болять руки, ноги. І це вже з тиждень отакий стан зі мною. Громадський каже, що з його організмом теж робиться щось незрозуміле. Невже приречені ми на загибель? Ким прокляті і коли? Якщо не від радіації, то від хімізації, але гинемо. О Господи!

                           Х                        х                       х

     Аж 145 крб. заплатили мені з "Молоді" за впорядкування збірки "Сміються, плачуть солов"ї". Виходить, що за запис пісень не дали мені ні копійки. Прислав і Князький у подарунок свою збірку (видали удвох із закарпатцем). Один з одного боку, а другий - з другого. Смішне. Володимира Товтина Скунць благословляє, а я - Князького. Попросили нас написати кілька слів, хоч ні з Князького, ні Товтина поетів добрих не буде.

                            Х                        х                       х

    Лесь Бердник і кобзар Литвин мали сьогодні виступати в актовому залі педінституту, але зірвали афіші й не дозволили їм виступати, бо вчора в будинку культури їх два виступи потрясли місто. "Ніззя!" Скаженіють гальма перебудови.

    Особливо оскаженіла Бабич з кінофікації. Вона, Граф (інструктор міськкому), Коробейник, Вайнер постаралися, щоб зробити пародію з фестивалю фільмів Івана Миколайчука. Затримали виготовлення афіш, у афішах наробили помилок, зробили вінегрет з російсько-українських фільмів. Фактично не пустили на екран "Тіні забутих предків", "Білого птаха". "Знайшлися"  тільки "Розвідники". В Калуші відбулося погано свято-фестиваль. В Івано-Франківську нагнали до "Космосу" фізкультурників, щоб не допустити до зали  людей, які прийшли вшанувати Івана Миколайчука. Граф молов несусвітнє. В Коломиї йому не хотіли дати слова. Іван Гаврилюк випив (у перерві задобрювали Гаврилюка, Степанкова й Брундукова) і почав перекривлювати Щербицького: "Товарищи! История  Советской Украиньі начинается с семнадцатого года!"

  Поїхали артисти до Києва. А Бабич розгорнула діяльність. Навіть до ЦК телефонувала, щоб Яроша поставили на місце. Він, виявляється, вигнав ще з кабінету Івана Слюсара в обкомі. Ярош говорив з Іваном, а вона ввірвалася:

    -Я попереду вас прийшов, то вийдіть звідси!

    - Что-о-о! Я до Новіцкого пойду!

   - Можете вже йти, а зараз закрийте двері з того боку!

Це найбільше озлобило керівну даму Бабич. А в цілому зробили все, аби ще раз убити Миколайчука.

]]>
Tue, 20 Aug 2019 10:03:24 +0300
Жовтень 1988, перша декада http://briz.if.ua/blogs/624.htm http://briz.if.ua/blogs/624.htm 01.Х.1988.      

Жовтень надворі. Вчительське свято. Діти до школи, жінка - до мами до села. А я задоволений, що вчора провітрили найвищий ешелон влади й повиганяли на пенсію. Тепер уже почнеться і в Україні чищення срачів. Невідомо ще, кого поставлять на місце Щербицького. Я підагітував телебачення зробити для "Прожектора перебудови" випуск "Кого ждут Карпатские терема". Дав згоду розповідати про Добрикову дачу в Чорному лісі, про осмолодську дачу, про яремчанські борделі, в Пігах, за Рогатином, під Рожнятовом, на Бурштинському морі, в Бубнищу, в Лукві, за Косовом у Діброві, під Страгорою на вулиці Шевченка, про новий обком і житловий будинок на Ватутіна, який терміново заселяють чиновники. На зустрічі в обкомі хочу підняти це питання передачі спецбудівель. Наступає той момент, коли треба діяти, бо в нас, у області, найгірший настрій серед людей.

                         Х                         х                         х

     Газета "Агро" фірми "Прут", яку редагує Дмитро Захарук, набагато цікавіша, як "Прикарпатська правда". Лихі люди збагнули, що колгоспна газета перетворилася в обласну, тому заборонили передплачувати її.

                         Х                       х                         х

    Сьогодні до хати приліз якийсь провокатор, почав молоти, що він Нестор, що шанувальник мого таланту, що хоче запросити мене в училище № 4, що зі Львова, що він націоналіст, і був там, де вбили Івасюка. Я спочатку подумав, що він психічно хворий, а коли почув, що від нього несе горілкою, то випроводив з хати.

    А вчора приходив до нас обідати брат Сенька Івана. Начебто на курсах директорів у педінституті. Я йому попідписував книжки й братові його, але не знаю, чи справді то Сеньків брат,...   

02.Х.1988.    

Я вирішив зробити собі відпустку на один-єдиний день. Взяв жінку, Тараса, сіли ми на автобус і поїхали до Боднарова. З Боднарова пішли в Бабинський ліс і лісом ішли аж до льонопереробного заводу. Назбирали підпеньок кілька відер і верталися через заводське подвір"я. Не думав, що так багато прекрасної землі пішло під цей завод. Дуже хворі на голову проектанти, господарники.

     Під вечір вернулися до міста. Тіло гуде, але душа відпочила.

                                    Х                        х                      х

       Повернувся з Києва Павло Добрянський і розказує, що сам Олесь Гончар настоює, аби мою кандидатуру висунули на здобуття Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Запорожець навіть підкреслила: "Це кандидат номер один". Виходить, що Борис Олійник з Олесем Терентійовичем оговорювали мою кандидатуру, бо я сумніваюся, щоб сам корифей читав мою "Галицьку браму", а "Брама" начебто теж фігурує. Я вірю й не вірю, що дадуть мені Шевченківську премію. Вже один раз давали. 

                              Х                          х                       х

      Горбачов учора став президентом. Нарешті можна з упевненістю сказати, що він надійно сидить у сідлі керівника держави. Тепер наступає черга почистити українські стайні. На республіку може сісти Скиба. Про нього гомонять і в Києві. Ця кандидатура ліпша, ніж всі інші. Чекаємо змін!

                              Х                         х                      х

      В Києві був вечір Лесі Українки. Телебачення зігнорувало цей захід, що обурило київських письменників. Очевидно, що це реакція на кіровоградські події. Зустрів сьогодні Клікавку і її чоловіка. Говорить, що ми під час свята перевернули Кіровоградщину. В обласній газеті є навіть те, що я нашого Посторонка критикував за зневагу до рідної мови. Молодці кіровоградці, що надрукували це у своїй газеті. Йде війна, і поки що ми здобуваємо перемоги, але україножери казяться.

 05.Х.1988.      

Погідна осіння днина. Мені гарно пишеться восени, але ця осінь, як і рік увесь,тяжка і тривожна. Рано-вранці поїхав до села й привіз до обласної лікарні маму. Сказали, що зі Львова викличуть кардіолога, і будуть вирішувати, оперувати чи ні. А поки мама лежить у нас, кашляє. Сумно.

  06.Х.1988.       

Наближаються приморозки нічні. Вже сива роса. Бойко в селі, Добрянський на виступах. "Прикарпатська правда" хоче друкувати мою розповідь про предків Т. Г. Шевченка. Довелося скорочувати трохи. Ця газетна публікація для читацького загалу важливіша, ніж вихід збірника.

Зустрів Добрянського Василя і Чорнокниша. Хлопці пишуть прозу, та з друком їм важкувато. Уклав угоду з "Карпатами" Добрянський, а книжку ще не редагують, бо зібрала всього 8 тисяч тиражу. Чорнокниш відклав роман і пише повість. Я прочитав початки їх творів і бачу, що буде толк з обидвох. Тішуся, що після моїх виступів та розмов у обкомі з Новицьким Добрянському повернули партквиток. Я про нього говорив і з Федорчуком. Василь Добрянський каже, що після того, як його вигнали з багатотиражки, приходив до нього додому той самий міліціонер, який забрав його до витверезника. Каявся старший лейтенант. Світ цей загадковий, підлий і фальшивий.

  07.Х.1988.      

Прекрасний осінній день. Навчання в школі й роботи нема, бо ж день конституції, але я мав з учнями немало солодкої мороки. Леся наша вчиться в п"ятому класі. На батьківських зборах я підкинув учительці пропозицію: показати дітям Галич. Вчителька схопилась за ідею, але я повинен провести екскурсію. І ось сьогодні довелось мені пожертвувати одним днем. Повставали ми рано-вранці, жінка поїхала до матері в село, а ми з Лесею пішли до школи. Один з батьків виділив автобус. Я провів екскурсію по Івано-Франківську, розповідав про села та про славетних людей наших, так виїхали ми на Лису гору. Завів їх у ліс,  де городище й укріплення давні. Діти, як олені, бігали там. Тоді поїхали на Крилос. Показав їм фундаменти старої Успенської церкви, нову церкву, музей, Галичину могилу, княжу криницю, золотий тік, показав Миколаївську церкву, Покрови (де була), монастир сокільський, діброву, Кирилівку; спустились ми під Винницю, де Юрко Лукомський консервує нове відкриття "на Царинці"; він і розповідав про свої розкопки й показав знахідки (найцікавіше - три саркофаги); поїхали ми через Підгородь на Четверки, показував Вознесенську церкву Анни, каплицю, пам"ятник Хмельницькому, Гробиська, Панталеймона й Спасівку на Шевченковім. Тут я зустрів Олега Іонесяна з Ленінграда. Він уже знає, що я написав про нього в романі, але не читав ще. Він обіцяв мені невідомий документ про Ярославну, але досі не прислав. Я сварив його за паскудство на розкопках. Виявляється, що він переслідує єдине - докторську дисертацію. Розкопуючи церкву Анни, Спасівську, він прикидав фундаменти будь-як, а його попередники, навіть Лев Лаврецький, робили консервацію дуже сумлінно. Юрко Лукомський роповів мені, що Іонесян фактично знищив трипільське поселення поблизу церкви Анни.

     Буду боротися за створення Галицької експедиції. Є люди місцеві, що можуть тримати все в своїх руках, патріоти. Галич повинен  стати великим науковим центром. Потрібен Сікорський Галичу, дуже потрібен.

Поїхали ми з дітьми на Замкову гору, а звідти в сілецький ліс. Розстелили целофанові простирадла, кожна дитина виклала свій обід. Я розвів ватру, напекли картоплі. Обрали князя і княгиню (Лесі випало бути княгинею). Я оту гру закомандував. Дітям було цікаво і весело.

Приїхали до міста під вечір. Леся хотіла до Грушки, до мами, але я не пустив, вечір наближався. Тарас весь день учив уроки, а ввечері я їх обох відправив до театру на виставу "Пошились у дурні" Ровенського театру.

                           Х                     х                   х

Розказував мені Сікора, викладач з інституту нафти і газу, що діти українців, які були вивезені до Казахстану сталінцями, кинулися поступати до інституту нафти і газу. Але надійшла вказівка: пильно перевірити й не приймати на навчання, що було й зроблено. Так само кинулися сюди діти виселених в Якутію. До них теж поставилися особливо.

Ось тобі і демократія! Ось тобі і рівність! Ось тобі і правова держава!

 08.Х.1988.    

Молодці білоруси. Розкопали Куропати під Мінськом, де в тридцяті роки енкаведисти розстрілювали мінчан, а по війні частину кістяків викопали і спалили. Тепер ведеться слідство, і є надія, що буде суд над радянськими фашистами. В Україні таких самих місць є багато. Коли розкопають Вінницький парк імені Козицького?  Але українці чомусь мовчать. Такі, як Щербицький, Посторонко і іже з ними не дають і слова промовити. Це сміття ще держиться за владу, хоч 11 жовтня Щербицького повинні погнати. Дай, Боже, щоб знайшовся тверезий чоловік на цю посаду. Україна мусить зітхнути й вдихнути в легені свіжого повітря, бо інакше вона загине. Цей натиск води, ця гать прорве греблю і нема сили такої, яка могла би зупинити цей процес.                       

10.Х.1988.     

День дуже сонячний, теплий, і листя золоте опадає, та синій виноград чекає, аби я його зібрав. Цілий день пішов на те, аби матір до лікарні покласти, хіба що прочитав у журналі "Київ" спогади  Грушевського-академіка, був у педінституті, провів заняття літстудії.

     Забув про зустріч в спецуправлінні 429 "Електромонтаж", де головним інженером Гаращук М.В. Приїхав по мене, і я не посмів відмовити йому. Дивує, що люди не вірять у перебудову, бояться перемін і сподіваються, що котрогось дня переможуть свої піночети. Та я вірю, що перемога над чілійським Піночетом стала можливою через те, що в нас іде перебудова. В "Известиях" тривожні статті про екологію і радісні про з"їзд народного фронту на підтримку перебудови в Латвії.

]]>
Thu, 01 Aug 2019 15:12:57 +0300
Вересень 1988: "Переживаємо період, коли чорні сили вже озвіріли" http://briz.if.ua/blogs/622.htm http://briz.if.ua/blogs/622.htm 20.ІХ.1988

Одні поїхали на батьківщину Яновського, другі ще кудись, а ми в Красносілля. До нас підсів Братунь, бо їхали з телебачення й з ЦК Дроб'язко. Виступали Захар Гончарук, Володимир Бровченко, Братунь, Микола Литвин, Перепеляк. Про мене навмисне чи не навмисне забули, і я сказав, що демонстративно піду. Тоді секретар райкому підбіг до жінки голови ведучої, і я на "ура" читав поезії. Зробили цю зустріч у формі вечорниць. Співали й танцювали. Був там з нами львівський  "Дзвіночок" - капела бандуристів зі Львова. Вечорниці були чудові, але було б краще, якби вся школа слухала наші виступи, а то більшість пішла в степ урожай збирати, а вибрані святкували мову.

 Ми поспішали на хутір Надія до Тобілевичів. Тут мало відбутися основне свято, сюди з'їжджалися ми всі. Дивно, що будень вибрали (знову ж, щоб якнайвужче)... Але люди з'їхалися. Навіть Левко Різник, онук Карпенка-Карого, вчителі з різних областей, студенти. 

                               МАРІЯ   з  ЧОРНОБИЛЯ

    Їхала з нами працівниця інституту вдосконалення вчителів, дуже гарна й розумна жінка. І розказала мені страшну історію. Закінчила вона педінститут у Кіровограді. Вийшла заміж за хлопця, не мали де жити й пішов служити прапорщиком, працював секретником у ракетній військовій частині ППО. Цей артдивізіон стояв і стоїть за 10 кілометрів від чорнобильської атомної, прикриває її на випадок нападу з повітря. Вона спала з дитиною, коли стався вибух. Ніхто нічого не знав - ні чоловік, ні вона. Несли службу солдати й офіцери цілу ніч, цілий день, ще ніч, і тільки 28 квітня побачили,що дуже багато машин їде з Прип'яті. Тоді й вони вирішили евакуюватися. Взяла дитину, влізла (вмістилося семеро) в машину й виїхала. Але ніхто не порадив помитися й скинути одежу. Так і ходила. До лікарів звернулася, а вони не вміли дозиметром користуватися. Чоловік навчив її, то вона й показала, що треба на кнопочку натиснути. Зашкалило!.. Треба було скидати плаття, а нового не мала за що купити. А чоловік, всі офіцери й солдати несли бойове чергування на точці, коли ліквідовували наслідки аварії. І служить до тепер. А дитина захворіла. Кажуть, що дизентерія (забороняють точний діагноз встановлювати). П'ють гранатовий сік. Домоглися переводу з Чорнобиля в Кіровоград. Ця жінка береже свій стан. Ми обідали, а вона не їла. Голодна була. Я дав їй каравая, що нам вручили, їла дорогою.

                               х                      х                      х

    А на хуторі Надія мітингували без нас. Говорили Драч, Павличко, Бровченко, професори і ще дехто. Ми поклали квіти до пам'ятника. Було там багато людей. Потім усі перейшли на поле драматургічне. Співали, танцювали, читали поезії, а я вирішив заглянути в кожний куточок хутора Надії. Оглянув музей у хаті Тобілевичів, новий музей, батьківську хату, діброву, напився води з джерела, обійшов ставок, накупив значків, путівників, познайомився з багатьма людьми; син Тобілевича (він професор-політехнік) впізнав мене, й ми довго говорили про різне, дав інтерв'ю для республіканського радіо, а після всього ми поїхали у Кіровоград. У ресторані "Добруджа" дали для нас концерт "Зоряни". Ми теж наспівалися, я імітував Бориса Олійника, Козаченка, Федоріва, Іваничука. Обидва з Павличком навчили всіх співати "Ой служив я в пана". Був там і Білаш. Івасюк поїхав. У Драча в номері до опівночі їли ми кавуни й балакали. Павличко і Драч нині великі люди.

 21.ІХ.1988

Виступали перед студентами педінституту в палаці культури. Заворушився Кіровоград. Яблуку ніде впасти. Я повинен був їхати на "Зелену Браму", та як поїдеш, коли двогодинний виступ. Вів Павличко. Ми говорили про гідність українця, про мову, про добу сталінську й брежнєвську, про чиновництво й читали сильні вірші. Драч поїхав, та приїхав Білаш, читали поезії Бровченко, Кочевський, Скунць, Бортняк, Маруга, Гончаренко й інші. Братунь полетів, а ми дивилися й слухали концерт, тоді понесли квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченкові. Читали поезії серед міста. Всі поїхали до готелю, а Панченко, Гончаренко, Рябчук, Гордасевич, Кремінь і я пішли до дитячої бібліотеки. Тут, виявляється, директором родичка Посторонка, тому-то й мене дуже хотіли там бачити. Тоді вона почала хвалитися, що на Прикарпатті вдалося їй дістати паркет і майстрів. Про Посторонка зайшла мова, і я сказав:

    - Посторонко - ніякий секретар. Гризуться, як собаки, з першим міськкому та соромиться рідної мови. Я і зі сцени сказав, що ваш Посторонко ніколи не розмовляє українською.

Ой, бачили б люди, як ця дама змінилася й перемінилася. Безперечно, що передасть усе Посторонкові, а він злопам'ятний, не упустить можливості відомстити. Та чорт з ним! Я йому й у вічі сказав про це. Прийшли на зустріч діти з елітної школи. Ми їх переучували. Читали їм сильні вірші.

                                   х                     х                        х

     О 18-ій годині почався заключний вечір. Говорили начальники з Києва. Говорив і Павличко. Він зачитав листа-звернення до Голови Президії Верховної Ради України про надання статусу державної мови. Текст звернення народився під час свята. Це перелякало Дроб"язка з ЦК, бо всі вчинили овацію й встали. Вставали ми й під час  виконання "Вічного революціонера". Павличко закінчив виступ віршем "Молитва". До того між ним і Хоменко була гостра розмова, бо нашу дівчину з Коломиї Хоменко хотіла зняти з віршем: "Де ви взяли цей вірш "Рідна мова"?" Дівчина розплакалася. А вірш з журналу "Україна". Читала. І чудово співали дві калушанки.

     Вручили після заключного концерту грамоти, призи. Свято сягнуло апогею.

                                 х                      х                      х

  Таланти одинокі, а бездари тримаються купи, бо вони можуть перемагати тільки групою, як зграя вовків. Завжди талановиту людину запитують, чи вона щаслива. Щасливими бувають тільки дурні або мертві. Щастя - мить, воно довгим не буває. Це - блискавка, а після короткого спалаху блискавки буває довгим плач дощу. Рівновага душі підтримується працею. Праця й боротьба - це прекрасно, а ще любов і принципи. Безпринципна людина не може створити нічого гідного. Чесність - це стержень, але порядність вища за чесноту. Коли людина побачила, що інший порушив закон, він, будучи на місці чесного громадянина, мав би донести на нього, але порядний не доніс, бо відчув, що ця людина порушила закон не через те, що хотіла це зробити, а тому, що не мала виходу, що не мала життєвого досвіду, що була інша причина.

Я думаю, що правий був Ернест Хемінгуей, коли при одержанні Нобелівської премії за "Старий і море", говорив: "Письменництво в ідеальному вигляді - це самотнє життя. Всілякі літературні об'єднання дещо заповнюють цю самотність митця, але навряд чи підвищують рівень його майстерності. Відмовляючись від самотності задля громадської діяльності, письменник виростає в очах суспільства, як громадянин, але часто починає писати гірше. Він працює на самоті, і якщо він добрий письменник, то щодня мусить залишатися один на один (віч-на-віч) з вічністю, або відчувати, що те, що він пише, піде у небуття. Для справжнього письменника кожен твір мусить бути початком нових зусиль досягти недосяжного".

 24.ІХ.1988.      

Переживаємо період, коли чорні сили вже озвіріли. Сливоцький і ансамбль "Усмішка" прилетіли з США і кажуть, що в Москві не могли купити молока, щоб перекусити. Все позникало з магазинів.

Коли ми були у Кіровограді на святі рідної мови, Володимир Бровченко розповідав мені, що потелефонували з Канади й сказали: в Палермо спалили музей Т. Г. Шевченка і згорів він ущент. Я думаю, що це зв"язано з Панчишиним зі Львова, який 20 років працював на КДБ, а центр ОУН гадав, що він керівник підпілля на Україні. Можливо, що зроблено це навмисне україноненависниками.

Цікаво, що пожежу в Ленінградській бібліотеці учинили сталіністи, які боялися, що випливуть наверх їхні злочини. Лихачов  цю пожежу порівняв з чорнобильською катастрофою у культурі. Спочатку спалили українську бібліотеку, а через чверть століття - російську в Ленінграді. Чи не фашизм це? 

 25.ІХ.1988.         

На 106-му році життя померла Ольга Дучимінська. Про Дучимінську колись писатимуть, як про унікум. Найстаріша жителька міста Івано-Франківська, найстаріша поетеса-українка.

Академіку Дмитру Лихачову відіслав кілька своїх праць про "Слово" і книжку з перекладом "Слова", примітками. До Румунії Ткачукові теж послав свої книжки, той готує там антологію української поезії румунською мовою.

Стець із Золочева написав, що корону Данила Галицького 1945-го або 46-го року реквізували поляки при обшуку в перемишльського єпископа Коциловського. Я написав Борисові Олійнику листа, що треба потрусити Польшу й вернути вкрадені скарби.

Прочитав страшну публікацію білоруських журналістів про Купати. Там, під Мінськом, у тридцятих роках розстрілювали людей енкаведисти, а по війні кістяки відкопували солдати, щоб замести сліди.

Коли вже розкопають парк Козицького у Вінниці? Коли розкажемо правду про сорокові роки в Галичині

Кати учорашні сьогодні дичіють і скаженіють. Вони можуть вчинити все, що завгодно. Вони нас ненавидять, бо ж бояться.

В інституті нафти і газу хтось заїкнувся, що пора відмінити шовіністичні накази й читати дисципліни хоч деякі українською мовою, то його обізвали націоналістом на партзборах.

                        Х                       х                       х 

     Австрія не могла так, як Росія, передових людей засилати до Сибіру. Вона їх засилала в найглухіші закутки Карпат. І дуже прорахувалися душителі. Якщо батько Осипа Вітошинського відбував заслання в Красноїллі на Гуцульщині, і народив тут сина, то цей син Остап (18.ІХ.1838 р.н.), коли виріс, у Денисові Козівського району Тернопільської області організував сільський хор - один з найкращих сільських хорів. Мене запрошували в Денисів на святкування 150-річчя Осипа Вітошинського, але я поїхав на Дні рідної мови.

    Луку Гарматія з Поділля (теж Тернопільщина) заслали в Голови учителем. Він там став великим збирачем фольклору. Антін Онищук прославився в селі Зелениці за Надвірною, збираючи фольклор. Розстріляний Онищук у 1937 році. 

                          Х                          х                        х

    Старі пердуни поперелякувалися святкуванням дня народження Івана Франка на вулиці його імені. Грицькові Кирилюкові шипів якийсь пердун:

     -Ви, Григорію Васильовичу, уникайте Пушика. Він з душком націоналізму. Організував мітинг коло пам"ятника  Франкові.

    Який дурень! Поперелякувались мерзотники. 

    По телебаченню й по радіо передавали мої інтерв"ю. Це так важливо, що прозвучали мої роздуми про державність української мови.                      

  27.ІХ.1988.        

Горбачов зустрічався з керівниками газет, журналів, з письменниками, і через тиждень роблять таку ж зустріч у нашому обкомі. Гра! Гра! Гра!

   А тим часом ростуть озонні діри, розбудовується Калуш (нові заводи),  поширюють радіоелектронні заводи. З одних - отрута, а з других - важкі елементи, які роблять безплідними хлопців. Очисні споруди не проводять біологічної очистки води, чекають ночі, аби скинути все у Бистрицю, і дощу чекають. І в лісі коло Галича будують сховище для високотоксичних відходів. Буду знову говорити на зустрічі, хоч нічого це не дає.

                          Х                        х                     х

     Розповідала мені Яницька, як казяться чорні сили, як розпускають різне про мене. Далі розпускають, що я в реанімації, що мене побили.

     А стара Дарія Цвєк телефонувала:

-      Ви скажіть, прокляті комуністи, що ви зробили з молодим чоловіком?

Це вона мене "молодим чоловіком" називає.

     Обласний чиновник навіть Олеся Гончара брудом обливає...

  30.ІХ.1988.            

Працюю над поетичною збіркою, був на відкритті виставки Михайла Фіголя і виступав там. Учора  теж виступав, у Будинку політосвіти проходив семінар учителів. Запросили Дорошенка, Турелик, Яроша і мене. Зустріч відбувалася так гостро, що деякі сталіністи після мого вірша "Сталініст" повискакували із зали. Я розказав про свято рідної мови, про україножерів обласних, про екологічну обстановку, про чинодралів і про зловживання владою.

    Ця зустріч передувала подіям сьогоднішнього дня - Горбачов блискуче усунув від влади Громика, Соломинцева, Добриніна, Долгих, Капітонова, перевів Чебрикова в секретарі ЦК, щоб і КДБ мати під контролем. Тепер можна повірити в перебудову! Горбачов стає президентом. Є надія, що демократичний вітер овіє весь народ.

Я в своєму виступі на відкритті виставки сказав: "Сьогодні перебудова здобула ще одну перемогу. Ввечері про це почуєте. А нашим керівникам давно вже пора українізувати наші вузи, профтехучилища і т.д.". 

]]>
Thu, 18 Jul 2019 10:07:18 +0300
Постанова про статус естонської мови як державної повинна вплинути на свідомість українців http://briz.if.ua/blogs/620.htm http://briz.if.ua/blogs/620.htm 11.ІХ.1988.          

Будівництво Чигиринської АЕС відмінено. В Естонії ЦК прийняв постанову про те, що естонська мова -державна мова республіки. Це велика перемога, яка не може не вплинути на свідомість українців. Через шість днів я повинен бути в Кіровограді на святі рідної мови. Прямого рейсу літака нема, то я взяв на ЯК-40 до Черкас, а звідти чимось доберуся.

          Розказував Яремійчук, що розвертався машиною і виїхав на тротуар. І раптом почув сильний удар по капоту.

    - Що таке? - запитав по-українськи.

    - У-у-у, бандеры! - завила морда з планками. Я стрелял таких, как ты!

Професор Яремійчук розгубився, тоді раптово розвернувся й кинув йому:

    - Ну й вонючка ти!

Звіріють ще більше звірі з відомства ягоди, єжова, берії.

12.ІХ.1988.        

Благодать, коли всі розходяться з дому, а ти залишаєшся з Музою. Вона тебе любить тоді.

Був у лікарні в тещі. Пожовкла, та лікарі все ще не ставлять кінцевого діагнозу. Завтра повезуть в онкодиспансер на апарат. Лікарям подарував кілька своїх книжок.

Був у редакції, потім з Бабієм говорили про різне. Прочитав у "Правде" Волкогонова "Демон революції" про Лейбу Бронштейна (Троцького). Я не знав фактично нічого про його життя. Це він підготував план знищення України, яке втілив у життя Сталін; він один із авторів усесвітнього панування євреїв. Боротьба Сталіна з євреями привела і його до загибелі. Але спочатку він розправився з Троцьким. Вислав на кораблі "Ильич" в Мармурове море на маленький острів, звідти він переїжджав з країни в країну, аж поки не опинився Мексиці. Будинок був перетворений у фортецю з вишками й кулеметами, охороною. Коли Сталін дізнався, що він пише книжку "Сталін", у якій пророчить падіння його, група лжеполіцаїв (загін Берії) увірвалася до броньованої фортеці Троцького і з автоматів просікла усі кімнати. Друга жінка Бронштейна і син заховалися в кутку. 1 серпня 1940 року прийшла телеграма, що Троцького вбито. На цей раз підіслали кінопромисловця. Він увійшов у довір'я до Троцького, приніс статтю, щоб той вичитав. І вдарив по голові прес-пап'є. Берія організував це вбивство.

13.ІХ.1988.     

Був у мене вдома професор з Канади Юхас Михайло Васильович (батько його з Іллінців). Познайомився я з ним у неділю, хоч бачилися ще у Львові на Франковому святі. А в неділю ми з ним довго балакали. Сьогодні він мав зустріч з викладачами й студентами педінституту. Ішов з працівницею музею, а я назустріч йому Шевченківською. Обіцяв же старому книжки, а другої нагоди не буде подарувати (поїду до матері) й запросив до хати. Можливо, що це комусь не сподобається з наших чиновників, але не міг же я тримати старого під хатою. В нас, коли хтось приїжджає з-за кордону, то так опікають його, як великого шпигуна, хоч той Юхас - прогресивний діяч. Пригостив канадійця.

                                   х                    х                        х

Тещу мою сьогодні обстежували в онкологічному диспансері. Діагноз страшний: рак підшлункової залози, метастази пішли в печінку. Жінка плаче.

14.ІХ.1988.       

Готуюся до поїздки в Кіровоград на свято мови. Розболілася голова, і я поїхав до села до матері. Трохи лежить, трохи ходить вона. Доведеться ще брати її до лікарні, але нехай вона прийме курс лікарськими травами, які назначив Шпук, лікар з Братишева чи Делеви. До нього вже двічі возили маму брат Богдан і сестра Олеся. Колись цього Шпука виключили з медінституту за лікування травами. Приписали йому знахарство. Михальчук, мій сусід, захищав його через "Молодь України".

Мати хоче розмовляти. Розказує про минуле, про Глушкового діда й батька. Глушко лікував маму. Мати моя школярам їсти варила на першому поверсі й не раз давала їсти цим Глушкам. Телефонували з "Карпат", аби я заповнив заявку на видання двотомника до свого 50-річчя. Багато писанини, але я зроблю це.

                                   х                      х                     х

    В "Литгазете" прочитав сильну статтю про Брежнєва. Бурлацький Федір при Хрущові й Брежнєві працював у ЦК КПРС. Публіцист з нього сильний. Для мене відкриття, що змову проти Хрущова очолив не Суслов, а Шелєпін, якого в Англії закидали помідорами. Він на своє місце влаштував комсомольця Семичастого, потім підмовив Суслова й Брежнєва проти Хрущова. Він готувався стати вождем, воскресити сталінські часи й сталінські методи "кручення голів", але Бог є на світі, і це зробити йому не вдалося. Які то страшні люди: Шелєпін, Суслов, Брежнєв, Андропов, Грішин "и несть им числа". Як погано закінчують підлі люди!

    Телефонував Скунць з Долини. Він там на виступах, які організовує Дорошенко. Їдемо обидва в Кіровоград на свято мови. Просить грошей позичити. Позичу, бо вартий своїм талантом.

16.ІХ.1988.          

 Разом з Богданом Бойком ходили провідати Павла Добрянського у лікарні. Подарував хлопцям і "Луни", і зібрання "Страж-гора". Телефонував Женченко, що саме оця книжка прози, мабуть, піде на Шевченківську. Борис Олійник кликав на якесь засідання, але я відмовився їхати: свято мови в Кіровограді важливіше.

                                   х                     х                     х

     З'явився Горбачов. Полетів до Красноярська, в Хакасію і Норильськ. Зустрічається з людьми, розмовляє. Такого цікавого лідера ще не було в нас, хіба що Хрущов любив отак їздити. Він хоче зрушити з місця й витягнути на тверду дорогу танк, що по башту погруз у болоті й грузне далі з поламаним мотором і нікудишнім екіпажем.

                                    х                     х                      х

Вчора з Вінниці прийшов лист від якогось БРУКу. Все робиться начебто від неформального об'єднання на захист мови. Та я чомусь думаю, що "неформальні об'єднання" культорологічного напрямку створюються навмисне, аби виявляти всіх тих, хто сюди тягнеться. Шовінізм - прокляття ХХ століття, а він в свою чергу породив крайній націоналізм.

                                  х                     х                      х

     У "Прикарпатській правді" поправка. Петрів з Тлумацького району опротестувала, що вона не писала листа про єпископа Василика та інших уніатів. Дивно робляться матеріали. Якщо в Росії йде перебудова, то в Україні скаженіють чорні сили реакції. Преса заповнена матеріалами в дусі найбільшого застою. Гадаю, що це вже агонія. Щербицький повинен піти з посади вже тепер, негайно.

     Був у мене Петро Скунць з чоловіком Олениної сестри. Я подарував їм книжки свої, і Петро поїхав поїздом до Києва. В неділю з Києва виїжджають автобусами. Я ж полечу до Черкас, а з Черкас доберуся до Кіровограда на свято мови.

 17.ІХ.1988.          

У педінституті переляк, бо якусь студентку-піаністку направили в Рогатинський район, а вона там не захотіла працювати й перевелася в Тисменицький, бо сама з Івано-Франківська. Написала до "Радянської України", що на музпеді не того навчають, що школярам потрібно, і Шляхтич зацікавився тим листом. Були партійні збори, Шляхтич слухав виступи і взявся за статтю. Кононенко злякався, бо мріє повернутися до Києва на інститут іноземних мов, і почав мене просити, аби я вплинув на Шляхтича. Я не знав ситуації, а коли  усе вислухав, то й не посмів сказати: "Не пиши, Василю Панасовичу".

                  х                                    х                       х

Вилетів літаком на Черкаси. Там переночував, оглянув місто і поїхав автобусом до Кіровограда на свято рідної мови.

 17.ІХ.1988.           

 До Кіровограда літак не летить, і ЯК-42 приніс мене до Черкас.

Вечір. Автобусів у колишній Єлисаветград нема. Я хотів сісти на поїзд Москва-Одеса, але квитків не було, та й не їде потяг через обласний центр, а тільки через область. Є поїзд о 1-ій ночі, але вирішив я ночувати. З якимсь узбеком Кочкорем Саїбовим,  шкільним вчителем російської з-під Самарканда влаштувалися в готелі "Україна" в сосновому гаю за Черкасами. В ресторані весілля. Співають українських пісень. Ми перекусили і пішли гуляти під сосни.

                            х                     х                     х

    Викладає російську цей узбек. Виходить, що й Україну зробили базою російської мови. Вранці з цим узбеком поснідали в центрі міста, і я поїхав на автовокзал, де взяв квиток на новокаховський автобус до Кіровограда. Про прибуття й відправлення автобусів повідомляли російською. Я підійшов до начальства і висварив їх, чому не виконують постанови ЦК КПУ, і тут же почали оголошувати рейси  українською. Спочатку путалися, але скоро виломився голос і мова, пішло! Виходить, що кожному сказати треба по слову й діло буде.

      Докотивсядо Сміли. Звідси письменника Смілянського, чиїми творами я зачитувався в дитинстві, -  корінь. Доїхав до Кіровограда. У  готелі  застав Степана Реп'яха, Михайла Івасюка з дочкою Оксаною,  Ростислава Братуня, болгар, А.Бортняка, Д.Кременя, В. Панченка, через деякий час  приїхали з Києва Павличко, Драч, Білоус, Бровченко, Погрібний, Скунць, Грабовський з Житомира, Демків, Осадчук. У готелях "Київ" і "Україна" поселилися науковці, а нас, літераторів, у готелі  "Добруджа" держать, щоб менше спілкувались.

   Отаке-то  Свято рідної мови! Святкувати можна тоді, коли здобудемо перемогу, а поки що йде боротьба за українське слово.  Ми, письменники, примусили суспільство задуматися, що далі так жити неможливо. "Кіровоградська правда" надрукувала цілий розворот матеріалів про рідну мову. Тут же є Павличків вірш  "Моголи".

18.ІХ.1988.            

 Розбили нас на групи й повели  показувати заводи, аби якнайменше агітували ми за мову українську. Я розсердився й сказав про це перед камерою "Вістей" республіканських. Другого дня ставлення до мене було особливе. По телебаченню прозвучало, що нас намагаються приймати, як святкових гостей, а ми приїхали не святкувати, а боротися. Святкувати можна тільки тоді, коли здобуто перемогу, коли ми почуємо, що є конституційний акт, що українська мова має статус державної мови. Другого дня мене намагалися обминути, коли ми виступали в Красносіллі, але цього зробити їм не вдалося. Після "Ротера" - заводу повели нас на 10 хвилин до палацу культури, але я сказав Павличкові не годитися на таке.

    - Та нас чекають у облвиконкомі, - квапили.

    - Почекають! - сказав я, і Павличко (великий молодець!) пристав на це.

   Ми говорили про рідну мову і читали поезії, які самі хотіли. Молодь дуже гарно сприйняла наш виступ. Там продовжувалися співи, а ми пішли до облвиконкому, де вже сиділо обласне начальство і з Києва приїхали Марія Орлик (заступник голови Ради Міністрів), Хоменко (вона росла в Кутах, батько був першим секретарем райкому) - заступник міністра освіти, Олененко - міністр культури, Білаш - композитор. Я ближче познайомився з головою облвиконкому Володимиром Желібою, "ідеологічний центр" Світлана Шапикіна заслуговує окремої новели.

    Пообідали, поклали квіти й пішли на відкриття свята до філармонії. Промовляли там Орлик, Павличко й Драч. Був прекрасний концерт, й торгівля книжками була, десятки різних колективів, виставка дитячих виробів. Тут я відчув, як багато українського в Єлисаветграді - Кіровограді й на цих чорноземах.

19.ІХ.1988.             

Ранній ранок. Ми з Івасюком Михайлом живемо в 311-ому номері готелю "Добруджа".  Старий пише роман про останні схлипи Галицько-Волинського князівства. Дмитро Дедько не дає спокою Михайлові.  Івасюк  добре знає румунську мову і літературу. Його обурює румунський шовінізм. Старий читав молдавську літературу молдавською мовою в Чернівецькому  університеті. Студенти-молдавани пішли до ректора і попросили, щоб ніхто інший, а  Івасюк читав. Заодно попросили, щоб українську викладав  українською. Коли Івасюк заходив до аудиторії, то молдавани хором співали "Червону руту" і "Я піду в далекі гори".

                             х                       х                    х

       Дмитро Гнатюк - богатир із сентиментальною душею. Василь Михайлюк -  український композитор з Вашковець Кіцманського району. Він написав "Черемшину", "Смерічки", "Стежечку" і збудував хату за гонорари своїх  пісень,  Павло Дворський - гарний хлопець, Василь Зінкевич, Назар Яремчук служать українській пісні. Вона для них цариця. Левко Дудківський вдарився в рок. 12 пісень і жодної української. Посварився Дудківський з Яремчуком.

      4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк. Батько в сільськогосподарському технікумі й школі вчителював. Мати теж в середній школі вчителькою. Брат жив у рідній хаті. В будинку вчителя жили, де левада Воробкевичів.

]]>
Wed, 10 Jul 2019 12:53:53 +0300
Перша декада вересня 1988 року http://briz.if.ua/blogs/619.htm http://briz.if.ua/blogs/619.htm  1.ІХ.1988.     

Не спав, бо Леся температурила. Не хотів будити жінку (плаче, що в матері невиліковна хвороба, вчора серцевий приступ був), то сам зробив малій масаж, натер горілкою з оцтом і чорним перцем, червоною паприкою, напоїв чаєм з обліпихою, і (диво дивнеє) Леся вранці була здорова, пішла на ранок. Пішов і я до школи, бо запросили на урок миру. Я їм розповідав дещо й читав вірші. Гадав, що попрацюю, але потягли до школи №20. Не міг відмовити, бо теперішня директорка вчила Тараса.

 Ауліх образився, що я над ним покепкував у "Галицькій брамі". Жінка його написала мені листа, Крушельницька потелефонувала - ні гумору, ні критики не визнають учені мужі, амбіція і амбітність. Нехай! Знаю єдине, що Галич треба передати в одні руки. Хай патріот, а не варяг перевертає землю, хай не розтікаються знахідки по світах.

                                   х                      х                     х 

Дорошенко організовує виступи в Долинському районі. Кликав і мене, та я відмовився їхати. Добрянський, Ярош і Смоляк їздили до Коломиї, Косова й в Кути - Франковими дорогами. Цього року, як ніколи, відсвяткували ми день народження Каменяра. Неля Стефурак лишень до Коломиї доїхала, а хлопці аж у Буркуті були.

2.ІХ.1988

Телефонував Іван Малкович, аби давати анотацію до книжки, яку планують на 1990-ий рік. Я передзвонив йому. Назвав майбутню книжку "Галич". Хай буде вже пара до "Галицької брами". Передруковую деякі вірші, які написав цього року, деякі злетіли з "Лун", деякі з інших збірок - гадаю, що "Галич" вийде, бо попереду ще більше року. Подам збірку, аби рецензували, а поки дійде до редагування, напишу нові поезії або й поеми. Коби тільки здоровим був я, родина та й мирно життя текло. Чую, що душа моя переповнена і болем, і враженнями, а голова - знаннями. Є про що писати. 

3.ІХ.1988

Пишу спогади про Івана Миколайчука, передруковую нові вірші для майбутньої збірки "Галич". Мало сплю, але бігаю і гуляю щодня. Читаю.

Зустрів Богдана Фіголя (крилоського), який на меблевому комбінаті завідує цехом індивідуальних замовлень. Два місяці був у Криму. Розказує, що між Ялтою і Севастополем на мисі Сокур вибудували дачу-палац для Горбачова. Будували військові, керує командувач Чорноморським флотом, а наші, як і завжди, виконують усі дерев'яні роботи: меблі, столярку, облицювання, все. Виходить, що Горбачова стара дача не влаштовує. Богдан каже, що всі матеріали, які йдуть на будівництво будинку по вулиці Ватутіна, оформляються за заниженими цінами. Перегородка коштує 4000 крб., а калькуляцію складають на 1000 крб.

4.ІХ.1988.        

Крутиться-вертиться в моїй голові задум поеми або драми "Син Сталіна". Працюю від раннього ранку, хіба що з Бойком походили по місту. Він нарешті завершує свій роман "Столочене жито". Я йому подарував свою книжку, видану "Дніпром", і показав поетичну. Зустріли Бориса, режисера, з Карась і Мелкумовим. Я йому виклав усе, що думаю про театр і про нього, і про репертуарну політику взагалі. Почав, що за "Іванова" його візьмуть до Москви й Кишинева, а що з Українки чи Воробкевича?

- Та ти б від цього і починав. Ти працюєш не задля народу, який тебе годує і одягає, а задля того, щоб показати себе в Москві й Кишиневі... А такі, як Курбас, розуміли театр інакше.

Нарешті я йому дорікнув за те, що пообіцяв поставити інсценізацію Антківа за Романом Іваничуком "Шрами на скелях", і нічого не робить. Борис, щоб згладити все, запитав, що я думаю про "Отчий світильник" Романа Федоріва.

    - Ставити треба і негайно! - кажу йому.

Ми попрощалися і розійшлися. Богдан побіг передруковувати роман, а я спогади про Івана Миколайчука. На базарі купив грибів, і діти аж підскочили.

                               х                       х                       х

Готується перевірка області й пленум про продовольчу програму. Щоб показати, як турбуються населенням, місто завалили кавунами, помідорами, динями, виноградом. Ніколи ще не продавали кавуни по 30 копійок (тобто за останнє десятиріччя). Ті, що везли кавуни за тридев'ять земель, аби заробити, не мають ніякого зиску, бо кавуни вже не хочуть купувати.

5.ІХ.1988.     

Був на художній раді у філармонії. Гризуться там, як собаки Легкий, Воротняк, Шиптур, Дев'ятов. У Воротняка визріла вар'ятська ідея: створити камерний хор. Бази, практично, ніякої, кадрів теж нема, жити ніде. Я сказав, що на базі коломийського танцювального колективу (з Греції золоту нагороду привезли - перше місце) треба створити щось таке, як "Жок". Кілька років б'юся,аби до програми включили "Гордіянку" і ще дещо з Даниних танців - не вдається рутину перемогти. Сьогодні начебто помирилися Легкий з Шиптуром. Богдан взявся писати "Пісню про Тлумач" (в жовтні 650 років першої згадки) на бездарні слова. Мене довго просять написати пісню. Я сьогодні, повертаючись з художньої ради, написав слова, а Шиптур компонує музику. Хай мають. Я там закінчував технікум, та й жінка моя тлумацька.

6.ІХ.1988.      

У Литві на атомній електростанції сталася аварія - загорілися кабелі. Що думають собі прокляті чиновники? Гадаю, що Литва тепер не мовчатиме. "Правда" заколисує народ, одразу ж дали статтю "После Чорнобыля". Чигиринський майданчик передали під завод - все це одночасно, аби не було вибуху обурення.

10.ІХ.1988.             

Вчора посварився з Громадським. Сказав йому все, що накипіло на душі. Підлабузник, донощик, мабуть. Газету перетворив у листок поліцейського управління.

]]>
Mon, 08 Jul 2019 10:36:52 +0300
Пушик: Я живу в країні, де брехня возведена до нечуваних висот, де говорять одне, а роблять інше http://briz.if.ua/blogs/618.htm http://briz.if.ua/blogs/618.htm     21.УІІІ.1988.     

Учора почався сезон полювання. І начальство на державних машинах поїхало стріляти качок, куликів, голубів... Та чи вибирають вони, в що стріляти? І  Кахно опівночі приплив у білій "Волзі" з трофеями. Вже не заступник голови області, та пільги ті ж самі і розбій теж той самий...

Яремійчук повернувся своєю "Волгою" із Словаччини. Не може нарозказуватися про культуру і високий життєвий рівень країни. Події 1968 року пішли на користь словакам. На керівних посадах сиділо багато чехів і євреїв, а після того федерація двох республік почала розвиватися досить самостійно: чехи не вивчають словацьку мову, а словаки - чеську. Зате почав розвиватися словацький шовінізм у ставленні до українського населення. Дуже багато українців поробилося словаками. Тут гостро стоїть циганське питання. Циганські сім'ї  великі, але більшість циганів не працює, часто організовуються з циганів розбійницькі та злодійські шайки. Циганська проблема дуже гостра і в нас. Вчитися цигани не хочуть, а благами користуються.

                                  х                     х                      х

 Хлопці з Молдавії, які роблять фільм про Дністер (і мене знімали в ньому), розказували, що жінка Бодюла народила від Брежнєва дочку Світлану. Вмер Брежнєв, але вмерла й жінка Бодюла, а самого Бодюла в Москві розбив параліч. Він сидить у квартирі й не виходить. Молдавські журналісти хотіли в нього взяти інтерв'ю, але Бодюл відмовився...

                                   х                      х                      х

    Яковлєв каже, що Брежнєв був сентиментальний. Рибок, що погинули, пошкодував, що й рішення Політбюро з'явилося по Байкалу. Але це не заважало йому розправлятися з політичними противниками, вводити війська в Чехословаччину й Афганістан, гноїти по тюрмах поетів, брати хабарі, чіпляти на себе найвищі нагороди. Навіть орден Перемоги взяв, хоч не мав права такого, бо той орден вручали за особливі заслуги великим діячам.

  22.УІІІ.1988.     

Мав я велику надію, що у вересні поїду до Канади. Оформив документи, розтрубіли від ранньої весни, і ось сьогодні потелефонувала Синиця, що... двох запросили, а я... третій. Поїдуть Зіновія Франко та Федір Погребенник, а ти, Пушику, може, за рік поїдеш. Я відчував, що так станеться, бо вже не пустили мене на Близький Схід. Там у моєму досьє це вже зафіксовано, і бюрократична машина завжди даватиме - "ні", якщо виникатиме питання поїздки за кордон. Я живу в країні, де брехня возведена до нечуваних висот, де говорять одне, а роблять інше. Величезні мафіозі проникли в усі пори суспільного життя, і головне завдання цих кланів - топтати все, що росте.

Затримка з виходом моїх книжок - це ланка одного ланцюжка. Я помітив, що по радіо не передають моїх пісень. І ось не поїдеш, Пушику, до Канади. Навіщо, аби ти набрався там ума, аби тебе знали, аби ти написав щось. Ти -індіанець, абориген-галіцієць, і твій край - заготконтора й полігон.

     Які підлі людиська навколо! Яка дичина! З письменником роблять, що хочуть. Залишається ще повантажити у вагони для худоби й вивезти на Біломор-Канал або в Магадан. Мало що змінилося з часів Сталіна. Підлість! Кругом підлість! Таке ж ставлення в Південно-Африканській республіці до негрів, як у нас до українців. Правда, там хоч атомних електростанцій і хімічних комбінатів не будують посеред великих міст... Сумно й страшно... Жахливо навіть...

                                   х                    х                        х

                                         РОЗКОПКИ

    Приїхав Володимир Баран. Розкопує в Кукільниках селище. Перед цим був на розкопках у Німеччині. Відкрили старе слов'янське місто. Розказав мені професор багато цікавого про свої відкриття, про археологію взагалі. Ми півдня просиділи в "Кришталі" (кав'ярні) втрьох: Угрин, Баран і я. Слухав. Виявляється, що албанці - осколок колишніх траків (фракійців), які були і в нас.

    Празька культура - склавини, пеньківська - анти, колочинська - задніпровська (5-7 ст. н. е.). Ці три культури стикаються там, де Київ. Виходить, що легенда про трьох братів Кия, Щека і Хорива - справді племінна. 

 23. УІІІ.1988.       

Номенклатура - ось той клас, який створився в нас на зміну класу буржуазії. В кожній області вузи, де би престижні професії могли здобувати діти номенклатурників. Якщо не можна в себе, то йде облік міжобласний, міжреспубліканський. Дуже багато бездарних дітей, але місця їм забезпечені. Це велике гальмо в розвитку суспільства. У самій номенклатурі є ще й клани.

                                    х                     х                       х

    Був у Спілці, в редакції. Плануємо відсвяткувати день народження Івана Франка. Радилися. Правда, Добрянський лягає до Федора Мамчура в лікарню, так що з моєї затії, щоб створити Товариство української мови, не виходить поки що нічого.

 25.УІІІ.1988.        

Недаремне не спалося мені вчора. Книготорг одержав 7000 примірників моєї книжки прози ("Страж-гора", "Перо", "Ключ"). Сигнальної не мав і випросив пачку. Довго, дуже довго йшла вона до мене. А сполудня прийшов журнал "Жовтень", де кінець "Галицької брами". Так що я тепер автор двох романів.

Третя подача багатьох чинуш виведе з рівноваги. Я сильно вдарив по номенклатурі, по безрідних іванах, по перешиванцях. Мені й самому сподобалося те, що написав. І хоч "Брамі" чогось, може, й бракує (в сюжеті), але не міг я знайти ліпшої форми, щоб втиснути все те багатство інформації про галицьку землю. Хай собі говорять те, що хочуть, але книжка моя - це том живої історії мого народу. Вона не може загубитися й померти! Вона є! І мої позиції укріпилися. Глибше я вкоренився  в рідній землі. Дуже чекаю поетичної книжки й двох публікацій про "Слово". Це викличе бурю або розгублення серед найбільших знавців "Слова".

                                х                    х                     х

21 серпня, на двадцятиріччя вводу військ, Чехословаччиною прокотилися мітинги протесту, страйки, демонстрації. Кажуть ("Правда" пише), що в Москві, де Тверський бульвар стикається з вулицею Горького, відбулася теж демонстрація за виведення військ з Чехословаччини, проти окупації. Дозвіл на демонстрацію не дали, а, коли зібралися люди, їх просто розігнали. Столиця кипить.

                               х                     х                      х

    Про Австрію часів Івана Франка кажуть, що це загниваюча імперія. Добре, що вона гнила, і Іван Франко мав змогу надрукувати все, що він написав, а якби імперія була квітуча й сонячна, то не мали б ми Івана Яковича Франка і багатьох талантів не мали б.                             

 26.УІІІ.1988.       

 "Літературна Україна" в кожному номері друкує мене. Дав спогад про Володимира Івасюка, своєрідний відгук на смерть Воронька, тепер про пам'ятник Каменяреві. "Молодь України" надрукувала теж цю ж замітку. Газети читають. Одразу ж відгукнувся Іван Цюпа. Він, виявляється, сидить у тюрмі в Райківцях на Хмельниччині, бо передав листа через робітника. А, може, то лікувальна установа, де алкоголіків перевиховують? Хоче і він пам'ятник Іванові Франкові робити. Я йому послав умови конкурсу.

                                      х                      х                       х

     Приїхав Герман Павликов з Ульяновська й Москви. Розказує, що був на демонстрації коло кав"ярні "Ліра" в Москві, яка відбулася 21 серпня 1988 року, і про неї написала газета "Правда". Виступ був не тільки проти 20-тирічної окупації Чехословаччини, але й проти Михайла Горбачова: "Дайте сахара!", "Долой Горбачова!", "Возьми Раю-царицу і освободите столицу!". Зрозуміло, що ці лозунги викинули синки чорних людей-катів. Озвіріла вже банда сталіністів, і треба пильно дивитися, аби не повторився 1964-ий, коли "з'їли" Хрущова. Вони маскуються під прогресивних. Зрозуміло, що Раїса Максимівна мала б зрозуміти, що вона своєю поведінкою компрометує Михайла Горбачова. Її москвичі називають Максудовною, але вона українка Титаренко.

    Читав я виступи й інтерв'ю Яковлєва в прибалтійських республіках. Коротич терпить фіаско. Один з тих, що давав свідчення на делегатів- номенклатурників конференції вже відмовився від показань і слідчого звинуватив. Зрозуміло, що дали зрозуміти, що його чекає... Але моя думка така, що московський демократичний фронт, який вже розгалузився на Україну й Прибалтику, з часом стане новою партією. Якщо проти демократичного фронту почнуться репресії, то він піде в підпілля, як колись РСДРП. Це нове інтернаціональне явище швидко поширюється, і я чомусь так думаю: виникне нова партія. З часом у СРСР буде дві партії - комуністична й демократична. Правда, ще невідомо, яка програма у демократичного фронту. Але якщо по великому рахунку міряти, то СРСР в агонії. Ця велетенська країна нагадує Давній Рим, коли величезна маса, обурена пануванням патриціїв-номенклатурників, не хоче працювати,а хоче хліба й видовищ. Цей голод на видовища й хліб полонив суперміста, де люди голодні й хочуть чистого повітря, зеленої природи. Наркоману й алкоголіку не треба високих ідей. Сексуальна розбещеність більша, як в стародавніх Греції та Римі.

      Днями зустрів жінку-сусідку, що народним засідателем (на пошті працює вона). Чоловік її літає в Тюменську область, і з ним фактично вона не живе, але йшла на судове засідання. Дивно, але засідання відбувалося не в суді,а в опорному пункті міліції навпроти мого будинку. Тут, де чергують дружинники, за якусь годину мало розлучитися 15 пар. В опорному пункті міліції розлучалося 15 сімейних пар. Це щось неймовірне, але факт залишається фактом. Я зустрів її після обіду... А, може, комусь вигідно, аби тріщали сім'ї, родини?                                                  

  27.УІІІ.1988.         

Добрянський ліг до лікарні, а мені сказав йти на серпневу нараду вчителів, де він мав бути. Я виступав на нараді тріумфально для українців і квасно для людей без роду й племені або прихованих євреїв пітікіних, августінових і т. д.  Українська мова впоперек горла багатьом. Якраз дістали мою книжку, і багато педагогів купили її, довелося давати автографи. Наслухавшись виступючих, я відчув жаль, що такі ніякі люди навчають наших дітей. Педагог мав би запалити вогонь у дитині, а ця інертна маса (кажу про актив) погасить.

     Не знав я, що хохлячок Грицькевич, який відає торгівлею, свого синка звільнив від вивчення української мови. Написав заяву. Такий же Волков і ще деякі чиновнички.

     Я сказав у виступі: чому то так є, як тільки здається нова школа, то туди переводять російський контингент дітей, а українцям віддають старе приміщення. Так було з першою, так з двадцятою...

     Виступав різко проти перекриття греблею Лімниці й будівництва нових заводів у Калуші, забруднення рік. Августінов, теперішній директор військових заводів "Родон", виступаючи про будівництво заводів своєї галузі, підколов мене: "Якщо дозволить Пушик". Я в боргу не залишився, відбив... Бідний Мойсеєнко, колишній завідувач пропагандою, а тепер директор школи № 4 головував і, коли я сказав, що не чути української пісні навіть коло новорічної ялинки, почав оправдовуватись, що не так, і се, і те, але я його перебив.

                            х                      х                       х

    Сьогодні рано-вранці поклали кошик з квітами до пам'ятника Каменяреві на вулиці його імені. Ніс кошик я з Міхнюком. Зібралися тут люди з культури. О 18-ій годині буде тут мітинг, якого добилося товариство "Рух", а о 19-ій годині проведемо літературний вечір у будинку культури по Шевченківській вулиці.

  28.УІІІ.1988.       

Неділя й Богородиця. Закінчується літо. З'їжджаються студенти. Позавчора, коли ми з жінкою поверталися з кіно, то в самому центрі слухали гуцульські пісні якогось гітариста. Пісні примітивні, але вже українською мовою. Багато молоді було. "Кристал" вечорами роїться.

     Вчора провели мітинг коло пам'ятника Іванові Франкові по вулиці Франка. Товариство "Рух" довго добивалося, довго думали-гадали в міськвиконкомі (зрозуміло, що не тільки тут), що робити, й нарешті дали дозвіл. Було багато людей, багато міліції й переодягнених. Могло бути ще більше, але ж сталася НП у Гошеві. До завтрашнього дня церква православна запланувала відкриття Гошівського монастиря. А село після спалення дерев'яної церкви було вже наелектризоване, а ще підігріли греко-католики (є якийсь єпископ Василик, якого начебто висвятив єпископ (а в Римі й кардинал) Сліпий (легенда). Неправда. Днями "Прикарпатська правда" друкувала статтю про нього й про уніатських священиків.

     Після мітингу ішов я до будинку культури на франківський вечір і зустрів викладача школи міліції. Він був п'яний і став мені говорити, що всю школу міліції підняли по тривозі. Видали всім панцирні жилети, щити, дубинки; посадили в автобуси й повезли до Гошева. Там все село повстало чи й села. Люди озброїлися пляшками, ножами, камінням і не пустили православних відкривати монастир. Кинули районну міліцію, але почався бій. І ось підняли школу міліції, кинули до Гошева. Цікаво, що там робиться? Арешти?

     На мітингу надали мені слово першому. Я говорив про Каменяра, про те, щоб будинок Маргошеса передати під музей Івана франка (це зустріли люди овацією), читав вірші. Виступили Арсенич, Головатий, Турянська; звучали пісні, "Каменярі" -вірш. Зібрано багато грошей на будівництво школи імені Тараса Шевченка в Польщі. Вів мітинг (це й не мітинг, а свято Франка) Шевчук - Неоніли Стефурак чоловік, хоч сама Неоніла з Галиною Турелик не прийшли ні до пам'ятника, ні на музично-літературний вечір. На вечорі у будинку культури я читав поезії, Богдан Юрків, Головатий, тріо бандуристок співали пісні на мої слова; Дорошенко і Ярош теж читали поезії свої, а ансамбль "Смерічка" співав пісні. Обидва заходи були пристрасними, ми виступали на захист культури, мови. Я вперше почув пісню на свої слова "Мелодія ночі", яку написав Терлецький. Здається, що вона вдалася йому. Після мітингу й вечора Юрків Богдан, Кривень, з філармонії співак, Головатий були в нас удома на вечері. Посиділи десь до першої, і нічка мені пропала. Хвилювання під час виступів, кава, аналіз усього, а ще думка, що в Гошеві може пролитися кров (арешти будуть точно), не давали заснути. Я не спав, перекидався з боку на бік, і зараз болить у мене серце.

                                     х                      х                     х

     Знову не виходить з голови Гошів. Я переконаний, що не повстало би село, якби не спалили в Гошеві дерев'яну церкву під горою. Вночі під'їхали, облили бензином, підпалили й утекли... А тепер пожинають плоди в Гошеві.

                                  х                      х                     х

     Головний бандит, який нашу область перетворив у хімічну клоаку - це Добрик. З Дніпродзержинська перетягнув багато своїх дружків, вони мали зв'язки з міністерством хімічної промисловості й почали будувати на погибель нам Калуш. Кондратенко, тодішній директор, зумів утертися в довір'я до Добрика, платив за ніщо заробітну плату його авантюрній жінці, давав хабарі й купив собі героя. Він і тепер на заводі ТОС складає проекти розширення. А в Калуші стоять у запасі тисячі тонн хлору, і якби, не дай Боже, стався там вибух чи упав літак, чи ще щось, то на 300 кілометрів за вітром вимерло би все живе.

                                  х                      х                       х

    Розмовляв з Манжалою. Він з курсантами школи міліції два місяці був у Вірменії. Прилетіли з палицями й щитами, але заявили, що курсанти проти вірмен дубинки не візьмуть, хоч московські генерали агітували: "Дать им, армянам!". Вірмени вели себе спокійно, в гості запрошували наших міліціонерів. Події в аеропорту були спровоковані навмисне, щоб вдарити по демонстрантах. Приїхали в автобусі якісь люди, почали шуміти, кинули військових:

    - Русским покинуть зал аеропорта!

А один залишився, щоб бачити, як діятимуть солдати. Військовий вирвав дитину у матері, яка  дитину годувала. Вірменка з люті вдарила солдата пляшкою. Це роздули, почали калашматити вірмен. А майор з пістолета вистрелив у чоло й убив вірмена тут же. Вірмени терміново видали книжку про Карабах, і Манжала привіз її. Курсанти школи міліції вернулися і тут кинули їх до Гошева.

    До Гошівського монастиря на свято Богородиці зійшлося тисячі віруючих не тільки з Долинського району, а й з кількох областей. Це страшенно налякало власті, духовних, тому й кинули міліцію.                        

29. УІІІ.1988.         

Пишу спогад про Івана Миколайчука. Довго пишу, з місяць. Болить голова. Кілька книжок відіслав до Києва, бо там хочуть висунути мою кандидатуру на здобуття премії Т. Г. Шевченка. Це Бориса Олійника затія. Перечитав за цей рік "Культуру і життя" і пішов на Бистрицю, щоб хоч трохи розвіятися. Впізнав там мене інженер з "Водбуду". Має над рікою город. Запросив до себе і почастував коньяком. І диво дивнеє. Коньяк справді розширює судини кори головного мозку. Чи той коньяк, чи розмова, чи купіль, але я зробився свіжий і бадьорий. Купалися ми під місяцем великим. До нього прийшли ще два сусіди, і ми всі четверо полізли у воду. Купальник Адама і місячна ніч.

                                  х                      х                   х

                                       АНДРЕЙ  ШЕПТИЦЬКИЙ

     По галицьких селах ходять легенди про митрополита Андрея. Коли він служив у австрійській армії офіцером-кіннотником, то на іподромі побачив багатого єврея з дочкою. Шептицький почав до неї залицятися. Єврейка теж закохалася в офіцера і начебто завагітніла від нього. Тим часом офіцера викликали до Франца-Йосифа, чи до інших чиновників і запропонували стати намісником кардинала Сембратовича. Коли той помре, Шептицький замінить його. Андрій Шептицький замінив мундир військовий на чорну ризу - став монахом, єпископом станіславським, митрополитом львівським. Син його від єврейки був управителем митрополичих маєтків у Осмолоді до Мельника, чи після Мельника, чи разом з Мельником (посада його називалася якось інакше). Коли німці почали нищити євреїв, однієї ночі рабін Львова постукав до Шептицького. Його впустили до митрополита. Шептицький сховав його і переховував ще багатьох євреїв. За це йому стоїть пам'ятник у Ізраїлі.

  30.УІІІ.1988.        

У неділю начебто відкрили в Гошеві монастир. Православне духовенство при допомозі влади перемогло греко-католиків, які не давали церкву й монастир. Цікаво те, що два священики, які закінчили православну семінарію чи й академію, перейшли на уніатську віру. Повсюдно йде тертя, боротьба, натиск і опір. Нейтралів залишилося дуже мало, хіба що серед наших літераторів, художників, акторів.

    В "Культурі і житті" знову побили Галину Турелик за те, що на догоду властям вигнала з роботи Карла Волоха. Волоха захистили київські євреї (я теж на його боці цілком), а чиновників і Галину Турелик справедливо виставили на посміховище. Я з нею ще побалакаю, хоч знаю, що образиться на мене смертельно. Така вже  в неї вдача. Та чи тільки в неї? Яновський щоденно п'яний волочиться, але й слова не скаже на захист мови й культури. Ярош так вже випирав мене з посади голови клубу творчої інтелігенції, а коли я передав йому цю посаду, практично нічого не робить...

                              х                    х                     х

     Гомонять, що під час розмови Цвігуна з Сусловим, коли той доповів йому про злочинну сім'ю Брежнєва, "чорний кардинал" зразу ж усе засекретив. 

    - А що мені робити тепер? - запитав Семйон Цвігун з Вінничини.

    - Найкраще на вашому місці застрелитись, - сказав Суслов.

На мою думку, Андропов на всі 100% використав цього довірливого й простодумного українця-подоляка і по його трупі вискочив у вожді. Труп Черненко був чудовий для нього, як друга особа, яку ось-ось треба було замінити. Бог врятував нас від Андропова, який міг перетворити країну в концтабір. На його совісті Машеров.

                              х                     х                      х

В "Правде" надрукували великий матеріал про зятя Брежнєва Чурбанова. Кажуть, що Брежнєвська кліка переправила в швейцарські банки мільярд карбованців, і Чурбанов знає номери рахунків. Невже і на цей раз переможуть ці чорні бандити, що при владі? Як Скибі тепер здається? Дали ж Чурбанову даруночок. Скиба був ініціатором візиту зятька. Здавалося мені, що хоч цей чесний, а він звичайнісінький кар'єрист, як і більшість. Потрібні якісь радикальні заходи в оздоровленні всього організму. Перебудова забуксувала на місці. Досить глянути на все те, що робиться в області, аби, як у краплі води, побачити всю країну. Гниль, суцільна гниль, і Горбачов безсилий щось зробити.

                                  х                     х                     х

 "Прикарпатська правда" думала-думала й дає на завтра інформацію про свято Франкове, яке ми провели. Фотографію Пушика заборонено давати - Боднаря-гітариста дають. "Рух" поволі рухається. Наші літератори поїхали по Франкових місцях до Коломиї,  Криворівні й Косова. Я теж мав їхати, але Добрянський лягає до лікарні - треба комусь бути на домарстві.                                     

 31.УІІІ.1988.    

Відчуваю, що почалося на Україні "завинчивание гаек". "Радянська Україна" дала нову статтю про культурологічний клуб, а "Комсомольское знамя" про львівські мітинги й демонстрації. Дивно, що не б'ють тих, хто спровокував львівські виступи, заборонивши створення Товариства рідної мови імені Т. Г. Шевченка. Найстрашніше те, що навіть слово українське розцінюється, як націоналізм. Але ж "хіба ревуть воли, як ясла повні"? Власті змушені будуть піти на уступки, бо інакше буде велика пожежа. Те, що робиться в Польщі та в інших країнах, так чи інакше підніматиме свідомість українця. Міцні й постійні зв'язки з іншими народами викличуть ріст самоповаги до загальнолюдського рівня. Процес незворотній.

"Радянська Україна" цитує лист якоїсь українки-екстремістки, де дає таку характеристику росіянам: "поллитра водки и хвост селедки" - такий рівень. Зрозуміло, що це вкрай неправильно. Істинний росіянин добрий, розумний, працьовитий, але імперський дух посіяв злі зерна в душі багатьох росіян, і вони розбрелися по світу, покинувши свою землю на поталу - центр Росії перетворився в пустелю. 

                         х                   х                      х

Потелефонував Тарас Салига, що здобув для мене мою поетичну книжку "Луни". Вийшла вже з друку на львівському "Атласі". Обіцяє передати поїздом, бо поки вона потрапить до книгарень, мине багато часу. Виходить, що можна буде і цю збірку висувати на премію, якщо вже така каша вариться.

Телефонував Малкович, що на 1990-й рік планують мою поетичну книжку, треба писати анотацію.

                        х                   х                      х

Помер великий страждалець, перекладач Лукаш, мужня людина. Я з ним був знайомий, зустрічалися в Києві, розмовляли. Відходять люди, приходять інші їм на зміну.

]]>
Fri, 05 Jul 2019 11:01:09 +0300
Є митці, в яких імпровізація сильніша, як реалізація задуманого твору http://briz.if.ua/blogs/617.htm http://briz.if.ua/blogs/617.htm 14.УІІІ.1988.

Учора цілий день збиралося на дощ, а вночі били сильні громи й блискало. Нічна серпнева гроза була коротка, тепла. Вранці бігав парком. Росте там посаджена мною вербичка з Чернечої гори, а прутики з Шевченкової верби мангишлацької я тримав у воді, а вчора висадив у грядку, бо вже показалися корінці. Дощ полив мої верби. х х х Багато читаю, а, точніше, перечитую всього Шевченка. Журнал "Всесвіт" надрукував уривки з книжки Грабовича, яку мені показувала Соломія Павличко. Бачу, що я міг написати глибше про міфологію в творчості Кобзаря. Можливо, що я відгукнуся великою рецензією на цей твір американського українця, але то мудрування схоласта. Чужий Грабовичу Тарас. х х х Є митці, в яких імпровізація сильніша, як реалізація задуманого твору. х х х Володимир Ульянов, можливо, що не став би вождем, якщо б цар не повісив його брата за замах на нього. Підготували першу революцію 1905 року - невдала; лютнева і третя - Жовтнева. А далі почалася громадянська війна. Дивно, але факт, що Сталін знищив тих воєначальників, які відзначалися в нищенні інших людей у громадянську. Хіба Тухачевський, Блюхер, Якір, Фрунзе не вбивали повсталих селян під проводом Антонова, українців? Можливо, що діє якийсь вищий закон: ти убив і тебе вбито. Але чому тоді такі вбивці, як Молотов і Каганович прожили таке довге життя? Неосвіченого Дем"янюка євреї знайшли і в США, судять, а чому нема суду над євреями, які винищили мільйони українців, бо в Губчека, ГПУ, НКВС, КДБ на 80-90 відсотків сиділи Генріхи Ягоди, батири Косіора, Кагановича. Чому не судять Кагановича?

15.УІІІ.1988

Сонячні, спекотні дні. Тарас перся у Ворохту, але я його не пустив. Леся побула трохи тут, їздили з мамою до Вікторова, а тепер знову захотіла пасти корову у Грушці. Діти повиростали в цьому селі, й воно їм миліше, як Вікторів. Правда, Тарас тепер уже до ніякого села не хоче їхати. Почався період повноліття. Горнеться до серйозної літератури, читає. Навіть батькову "Галицьку браму" в двох журналах прочитав. По радіо вчора передали інтерв"ю зі мною про зйомки телефільму "Тарасовими шляхами" в Казахстані. х х х Здається, що за мною постійно ведеться спостереження. Не знаю, чи хочуть мене зробити ворогом народу, чи дивляться, з ким спілкуюся у зв"язку з поїздкою до Канади. Під опорним пунктом міліції, під нашими вікнами, на лавочці сидить то один в цивільному, то другий. То підходить до того в картатій сорочці, то відходить, а потім заходить у коридор сусіднього будинку. Провінція живе за своїми законами, і ця величезна кількість кадебістів і міліцейських, просто не має чим займатися. Топтуни, топтуни... На Україні панує велика реакція. Прочитав у "Известиях" про львівського Пижика і про всю мафію. В суботньому номері є велика стаття про "Память", яка дуже активно мітингує у Ленінграді. Виступають в основному проти євреїв, але шовінізм, як правило, розчиняє одними, а місить іншими. В Ленінграді можуть собі дозволити, а на Україні розігнали раз-два і львів"ян, і киян. Та, на мою думку, це не вихід із становища, що склалося. Хочуть того, чи не хочуть такі, як Щербицький і Лигачов, але іти на поступки в національному питанні доведеться. Уже тільки терор може налякати людей, та й то не всіх. Питає мене колишня викладачка педінституту Купріянівна: - Ви - член партії? - Член. - А скажіть мені, як ваша партія могла допустити таке, щоб Сталін, Берія, Каганович знищили свого народу більше, ніж Гітлер, Мусоліні, Піночет разом узяті? Мій батько теж вірив у ідеали, був членом партії, та і його розстріляли. І я вирішила тікати все далі й далі на захід, і опинилася аж в Івано-Франківську. Що я мав їй, Купріянівній, відповісти? Я не йшов у партію за вигодою. Я дихнув свіжим повітрям у добу Хрущова. Коли служив у армії, то ще не відчував, що змінився світ за три роки, що Брежнєв із клікою хочуть повернути культ. Я молодим поступив у партію, а в партії люди різні. Ті, що найбільше клянуться в ідейності і вірності, будують для себе величезні квартири (12 квартир) на Ватутіна, а 12 сімей викладачів живуть у гуртожитку поблизу й запитують: "А що нам, безквартирникам, робити? І з гуртожитку виженуть..." Світе мій, куди ти заїхав? Який ти підлий і фальшивий! Тонеш у бруді й гинеш гниючи... На паркані, за яким виріс будинок для обласних чиновників, хтось написав крейдою "Геть буржуїв!" Цей напис поспішно витерли.

17.УІІІ.1988.

Приїжджав Михайло Івасюк з дочкою Оксаною і зятем. Задумав Івасюк роман про Дядька Дмитра, тобто про загибель Галицько-Волинського князівства, і попросив мене показати Галич. Я, звичайно, погодився. Спочатку поїхали на Криліс. Я провів екскурсію і по території дитинця, і по музею; поїхали до Княжої криниці, де і пообідали. Потім поїхали на розкопки церкви, фундаменти якої вже засипали землею. Я пішов до Ігоря Коваля і взяв у нього рукопис Йосипа Пеленського (Й. Гр. Пеленський "Галич і його будівництво в давній добі ХІІ - ХІУ ст.". жаль, що я раніше не прочитав цю рукописну працю. Тепер перечитую. Але щойно потелефонувала сестра Олеся, що погіршився стан здоров"я матері. Треба буде знову бігати по лікарнях і просити, щоб взяли до лікарні. Тепер і теща, і мати хворіють, і все на нашій голові.

18.УІІІ.1988

Засів за працю Й.Гр. Пеленського "Галич і його будівництво в древній добі (ХІІ-ХІУ ст.)", Львів 1952. Дуже амбітний і самовпевнений Пеленський, але роздуми його цікаві. Сполудня поїхав до села до матері. Їй стало краще, п"є козяче молоко. Жінка ходить в лікарню до своєї мами. Підозрюють рак. Вона дуже схудла. Добрянський з радіокомітетчиками та бандуристками їздив на полонину, кликав і мене, але я відмовився їхати. Нема радості, коли хворі обидві мами. х х х

Розказують про те, як розганяли учасників мітингу у Львові. Хапали за волосся, викручували руки й кидали в машини. Хто пробував фотографувати, в того виривали з рук фотоапарати й розбивали об землю. Цей погром сильно зневірив людей у перебудову. Виходить, що Україна може існувати лише на правах губернії-провінції, й тільки провінційний рівень життя, мислення допустимі. Дуже плюють на першого секретаря Якова Погребняка, який недавно прийшов на місце Добрика.

  20.УІІІ.1988.           

Болить серце. Теща в лікарні. Ми з Тарасом удома, а жінка поїхала до Лесі у Грушку, щоб накопати там картоплі. Приходив учора Богдан Шиптур, приносив нову пісню на мої слова. Я дещо поправляв і підколював його, що Грицак пише кращі пісні...                                 

                                  ЗАЧАХ ДУБОК

    На святкування сторічного ювілею письменника Василя Стефаника з'їхалися до Русова гості з усіх світів. Був травень погідний, і земля святкувала радісно. І вирішили в Русові на згадку про це велике свято посадити Стефаникову діброву. Хай кожен почесний гість візьме дубок-саджанець і на ньому буде напис, чий він. Так з'явився дубок Олеся Гончара, дубок Дмитра Павличка, дубок Ірини Вільде... Посадив свого дубка і великий душитель української культури, тоді секретар з питань ідеології, Валентин Мільман, що сховався за нове прізвище - Маланчук. Підлизи підібрали для нього найкращий і найбільший дубок, щоб гінко ріс. І ось від 1971 року минуло 17 років. Гінко пішли вгору рости дубки Гончара, Павличка, Вільде. Лиш не хоче рости дубок Валентина Маланчука - зачах, пішов кущем, верх усох і сам хоче всихати. Ось і проявилася наяву мудрість народна, що посаджене лихим чоловіком дерево і рости не хоче, і родити добре не буде...                                                  х                        х                            х

    Вірмени приїжджають і розказують, що коли були страйки в них і сталася сутичка в аеропорту з військовими, майор-офіцер, вірменин, що воював у Афганістані, знімав на камеру все, що там робилося. І тоді один солдат випустив у нього автоматну чергу. Так військовий військового убив - росіянин вірменина. І таке твориться в наші дні на нашій грішній землі. Львів'яни мовлять, що з Вірменії перекинули "сили швидкого реагування" до Львова, коли там готувався новий мітинг. Тепер мені стає зрозумілою реакція на львівські події. Боялися, що від цієї іскри розгориться всеукраїнська пожежа. Карабах запалив Вірменію, і Львів міг зробити подібне, а це вже налякало. Тому й погасили це полум'я, але грані багато і будь-коли може виникнути новий вогонь.

]]>
Tue, 02 Jul 2019 23:54:13 +0300
Серпень 1988: "почали думати й переоцінювати все не в хмільному чаді, а на світлі голови" http://briz.if.ua/blogs/616.htm http://briz.if.ua/blogs/616.htm 01.УІІІ.1988.

Сонце. Спека. І навіщо я згодився летіти з телевізійниками на Мангишлак? Нема квитків, я чекаю виклику в Івано-Франківську, а Скидан б"ється в Києві. Я добре вивчив біографію Т. Г. Шевченка, особливо знаю до дрібниць 10-річне заслання, а все решта засвоїв значно раніше. Правда, пам"ять моя вже не витримує величезної кількості інформації. Завтра вже остаточно знатиму, чи тепер летимо, чи аж 25 серпня.

Мангишлак може перерости в повість. Я Середню Азію трохи знаю: Туркменія, Узбекистан, а тепер пахне дорога в місто Шевченкове на Каспії. х х х

Днями був у мене Богдан Шиптур з жінкою. Я дав йому якийсь вірш, а сьогодні він каже мені, що створив пісню. Ми з ним маємо вже кілька пісень.

х х х

Намочив я чотири бутлі вишень - так у нас в селі кажуть, хоч правильніше - засипав цукром. Буде вишняк. Хоч антиалкогольна пропаганда йде вже на спад. Нічим платити людям за роботу, і від сьогодні в кав"ярні дали коньяк, вино, з"явилося пиво по торговельних точках, і все повертається на старі кола.

Самогонники виявилися сильнішими за державну монополію. А скільки постраждало за "період боротьби"! Скільки повмирало й стало каліками через те, що пили всякого чорта! Тепер "зелений змій" знову заповзатиме в кишені й душі, витягатиме грошенята, а дехто наживатиметься, як і раніше. Жаль, що багато виноградників повикорчовували і виноробні заводи стали не тими, що були. І прекрасних вин нема нині.

А скільки творів понищили цензори, вилущуючи згадки про вино, горілку, коньяк. Та попри все, цей захід був розрахований на розумних, і отверезіння наступило. Я гадаю, що почали думати й переоцінювати все не в хмільному чаді, а на світлі голови.

х х х

Чую, що Шукайло, секретарка міському КПУ з ідеології, дуже скрипить зубами, що в парку святкували Івана Купала. - Больше я не разрешу этого никому и никогда! - кричала перед Кіращучкою, директоркою парку.

х х х

Мою "Галицьку браму" читають. Маю вже гарні відгуки. Вчора був тут Качкан (вертався з Трускавця і їхав у Шешори, рятується з сином і жінкою від радіації), і ми багато з ним говорили про різне. Каже, що вийшла Петрашева книжка, яку готував він до друку. Видавництво спочатку мені пропонувало переписати цю річ, але я відмовився, писав тоді "Браму" і ще дещо, сил не було в мене ще й за цей рукопис сідати.

Гомонять, що на Крилосі відновлять церкву Успенську. Якщо так, то є нагода збудувати добротний музей "Княжий Галич". Сьогодні ми радилися з Фіголем, аби цей музей був нічим іншим, як поновленням митрополичих палат - фундаменти збереглися. Правда, невідомо, де поділася позолочена чаша, хрести, євангеліє в срібному окутті.

х х х

Сьогодні підірвали ракети на нашій базі, які підлягають знищенню. Залишилися осколки. Йде скорочення зброї.

03.УІІІ.1988

Зрадів я, що переноситься наш виліт на Мангишлак. Гадав, що хоч тиждень поп"ємо східницької мінеральної води, та високе теленачальство здобуло шість квитків, і я вирішив летіти. В Східниці був тільки два дні. Там Борис Олійник з жінкою відпочиває, Марія Байко з малоцікавим чоловіком-скульптором, Колесса з онукою, мої, Тамара Косичка з малим. Я покликав Бориса Олійника з жінкою на кавуна, який ми привезли з Івано-Франківська. Зібралася уся наша компанія. Жінки поспівали, а ми з Олійником погомоніли. Багато цікавого почув від нього. Раїса Горбачова по батьку Титаренко з Чернігівщини, а мати сибірячка. Казала Борисові, що з батьком пов'язаний Шевченко на стіні, а з матір"ю - сибірські пельмені. Борис з нею засідає у фонді культури.

В Москві багато ворогів України й української культури. Навіть звіти приховують. Олійник взяв читати два номера "Жовтня" з моєю "Брамою" і "Україну" з "Бусом" (моєю статтею). Пізно ввечері ми з жінкою потелефонували до Києва, і Скидан, завредакцією літдрами, сказав летіти, квитки пробили. Я вже не спав, бо не було коли спати.

На завтра у Львові готується новий мітинг коло пам"ятника Каменяреві, тому газети, радіо, телебачення передають Указ Президії Верховної Ради України про демонстрації, мітинги, який щойно видано, теж у зв"язку з львівськими подіями. Весь рух очолюють Макар, Чорновіл, Калинцева жінка. Цей Макар - український Валенса. Львів кипить, нуртує, шукає.

04.УІІІ.1988.

Сергій Козак летить з нами до Рівного, а звідти їде до Володимира Антоновича Плютинського, голови передового колгоспу. Я з ним познайомився в Узбекистані на Декаді української літератури і мистецтва. Розказував Козак, як на нараді ідеологічного активу у Верховній Раді він сказав: -А чи знаєте, як Хрущов співає українські народні пісні? Ми з ним співали на пару. І оцю, заборонену в нас, "Ой на горі там женці жнуть". Співаємо, а я думаю, а як Хрущов співатиме далі. А він: "Попе -попереду Дорошенко!" І в мікрофон я заспівав у Верховній раді. Злива оплесків, реабілітація пісні. Хрущов зняв Щербицького. Він пішов Першим секретарем у Запоріжжя, дістав інфаркт. Коли його повернули (після падіння Хрущова), то він іронічно запитав: -А что сегодня спойоте?

Після того, як зняли Шелеста, назначили Маланчука. Цей Маланчук-Мільман від 1971 року до 1973 року почав розправлятися з лідерами літераторів, композиторів, художників, музичними й кіно. Вихованець Грушецького, який колись ешелонами українців західних областей вивозив у Сибір, почав геноцид. Критика роману Олеся Гончара "Собор", зняли його з голови Спілки.

Георгій Майборода, голова Спілки композиторів, був доставлений у витверезник - компрометація, зняли. Звинуватили Сергія Козака, тоді голову музично-хорового товариства, у різних махінаціях, хоч головна вина - 365 музичних шкіл, які відкрив, хорову капелу Дорогого і ще три художні колективи. Зняли Василя Касіяна, теж звинувативши у всіх гріхах. Зняли Наталію Ужвій. Щоб пригасити шум, який зчинився, через півроку дали їй Героя Соцпраці. Вручав нагороду Щербицький, але не прорік жодного слова. Коли вчорашня голова українського театрального товариства попросилася на прийом до нього - не допустив до себе. Почалося "избиение" Миколайчука, Параджанова, Ільєнка. А нині Україна чекає, коли нарешті виженуть Щербицького. Одні сподіваються приходу Івана Скиби, інші Розумовського, а дехто навіть Капта бачить на посаді першої особи республіки. Гомонять кияни, що Фідель Кастро не захотів Капта на посаді посла на Кубі. Х х х Ми в літаку АН-24, летимо з Києва до Харкова. Хмари над цією частиною республіки, але не дощові. Дощик тільки поросів і сильний вітер. Вчора я зустрів Тараса Салигу в академкнизі. Не хотів признатися, чого прилетів. Очевидно, що це пов"язано із статтею в "Літературній Україні" проти його виступу. Сьогодні вийшла газета. Є ця стаття. Міг Грабовський потелефонувати Тарасові, й він прилетів. Тарас скриває. Є щось загадкове в ньому поряд з гарним і людяним. З Харкова вилітаємо до Казахстану близько 18 години. Х х х Точно за графіком злетіли з Харківського аеропорту й попливли на південний схід. Пробиває хмари ТУ-134 А і такі, ніби по грудках їде віз. Якась жінка, коли летіли зі Львова, казала: "Трохи є грудок у небі, але нічого". Трьома перескоками дістаюся до місця заслання нашого Тараса. Я давно мріяв побувати тут, і вже посилали, та секретарка сказала Борису Олійнику, що я не полечу. Тоді я сердився, що мене не взяли, а тепер думаю, що краще сталося, бо я начитався літератури і з кіногрупою більше побачу, ніж міг побачити тоді, коли треба було виступати на вечорі в Шевченковому. Зрозуміло, що треба просити Бога, аби благополучно долетіти і сісти, бо ось літаком так кидає, що аж скрипить у вухах. Ще ніколи я не летів у таких ямах. Очевидно, що вже почалися оті вітрища, про які попередили по телебаченню, коли ми чекали рейсу в депутатській кімнаті. Те, що сам міністр робив нам квитки, вплинуло й на обслугу аеродрому. Ніхто не обмацував, провели перших до літака й розсадили, і ось линемо до обласного центру Мангишлак - місто Шевченко, де 130 років тому наш Шевченко карався, мучився, але не каявся. Його корінь вріс у Карпати, а крона розпростерлася по всьому світу. І ось лечу я туди, де він жив, на березі Каспію. Що мені, нащадкові Тараса, сказати і тим людям, і своїм про Мангишлак нашого Кобзаря? Х х х АКТАУ - Біла гора, це готель, де ми поселилися в Шевченку. Ще рік тому це був центр Мангишлацької області, але після демонстрацій, під видом скорочення чиновників Колбік "упразніл" цю область, приєднавши Мангишлак до Гур"євської області. Гур"єв - нині центр області, як і колись. Шевченківці ображені. Ми прилетіли, нас не зустріли навіть. Поселили в готелі "Біла гора", нема води. В обласному центрі вода була б. Коли ми прилетіли, то заходило сонце, і я бачив такий же червоний смуток, як і Шевченко бачив, і намалював. Дика пустеля і червоне сонце, а з-під нього вітер з моря, та здається, що то вітер з України. І ще я бачив з літака круг берега моря. Дивна дуга.

06.УІІІ.1988. Дали нам землячку-супровідницю, й ми виїхали за 132 км до Новопетровського укріплення - форту Шевченка, повертаючи на тюркські кладовища. Діна Михайлівна Децюк-Семиниченко (дівоче) родом з Чернігівщини (її чоловік звідти ж) поїхала з нами до форту Шевченко. Вона, крім основної праці, екскурсовод, розповідала дуже багато цікавого про Мангишлак. Я і не знав, що тут відкритим способом добувають уран. Зверху пустеля, а внизу чорний шар глини - то руда. Тут дуже багато засуджених працює. Про це саме чули ми й від першого секретаря.

Місто Шевченко особливе. Тут нема жодної розвалюхи - все нове, хоч і воду дістають з морської. Бачили ми унікальні цвинтарі. Дуже оригінальні пам"ятники на могилах. Є мавзолей "Дуся". Солдат був поранений, його виходила (навіть кров свою давала) українка Євдокія, і казах оженився з нею, привіз на Мангишлак, вона народила йому дітей. Повмирали обоє порівняно молодими, мають мавзолей, названий іменем українки. Вона померла християнкою, він - мусульманином. Не зуміли повечеряти, і велике щастя, що запаслися консервами. Це був наш підвечірок, вечеря і сніданок. Ще випросив чаю без цукру у чергової - і при цім лягли спати. Зранку знімали майдан, Тарасову вербу, музей, землянку. Я наловив тут цікавих людей з Тули, Києва, Казахстану, вів з ними розмову. Взяв кілька гілочок з Тарасової верби, щоб виростити з них Шевченкові верби вдома. Потелефонував я до партсекретаря, аби хоч в обід погодували нас гарячим. Він дав команду, і кафе відчинилося, казашки зварили обід. Я розплатився, налив повну каністру чаю, і ми поїхали в пустелю - туди, куди Шевченко ходив у Чорногірську (Каратоуську) експедицію. Там є Тарасові джерела, звідки він пив воду, де малював. Були у місцині, що називається Канга-Баба, де теж є цвинтар, поховання знатної туркменки, джерело і руїни дитячого будинку. Розказував молодий казах, як у 1929 році напали на сиріт туркменські басмачі й вирізали всіх. Інший казав, що 1934 року віспа косила. Що одні від хвороб вимерли, інші - від голоду. Я зрозумів, що це сталінське божевілля було. І ще зрозумів, що старші про басмачів поганого не говорять. Були ми в селі казахському, де нас пригостили верблюжим молоком-шубатом (я випив аж дві піали), знімали юрту, в юрті казахів. Я організував спів. Потім з молодим казахом їздив поруч на коні, а також поїхав у степ, знайшов старого аксакала на ослі. За ним біг молодий віслюк і собака. Я його запросив під"їхати до юрти, а стара казашка помітила, не зрозуміла, чого я забрав старого зі степу, і бігла зі сваркою, чи добрим словом. Коли хлопці все познімали, поїхали до криниці, де набрали води. Над цим джерелом була моя розповідь для телеглядачів. До нас пристав Ілик Сергій Васильович, який нібито в Києві працював у інституті вдосконалення вчителів, а вчився в інституті з Мушкетиком і Плачиндою. Щось він поганої думки про Мушкетика, але я, спілкуючись з ним, відчув, що цей Ілик із якогось вінницького села, хоч і ветеран війни, гірший Мушкетика. Він розказував про батька поетеси Оксани Забужко Степана. Виявляється, що він із Львівщини, сидів там же, де й Сліпий. Цей Ілик, яко ветеран, один раз в рік має право мандрувати безплатно хоч би на край Союзу і поїхав собі до Оренбурга, Орська, Гур"єва, сюди - по Шевченківських місцях. Про Гур"єв він поганої думки. Нарікає, що росіяни ніде не вшановують пам'ять Т. Шевченка. Нема ні музеїв, ні пам"ятників, ні меморіальних таблиць. Повернулися з форту Шевченкового ввечері.

7.УІІІ.88р. Далеко за містом стояла веселка-райдуга. Це велика рідкість - веселка над пустелею і над морем, але цього року, розказував директор музею, в пустелі лили дощі, та такі, яких давно не було. 08.УІІІ.1988. Коли душно, я не годен спати. Вставав, брав душ, пив воду, лягав і вставав, не виспавшись. Коли сходить і заходить сонце, над Мангишлаком з"являються хмари. Казав директор музею, що кілька великих дощів було у них - це нечуване для Мангишлаку. Таке трапляється дуже рідко. А на цей час напоїла пустелю вода й не пересохнуть джерела. Після вчорашнього "фортування" (це я так називаю наші зйомки телефільму "Тарасовими шляхами" у форту Шевченка) Богдан Доценко вмирає. Я теж почуваю себе кепсько. З одного боку - це через велику спеку, обезводнення, незвичні харчі, опріснена вода й верблюже молоко: шабат нам дуже посмакував, але треба пам"ятати, що росли ми з коровами, а не з верблюдами. Я приберіг пляшку горілки і вирішив "поборотися з тверезістю". Взяв перцю, солі, розвів на горілці й почав лікуватися. Це діє безвідмовно на шлункові розлади, хоч медики інколи протестують проти цього. Лікував Доценка. Х х х Сьогодні по телебаченню сказали, що день щасливий - чотири вісімки зійшлися: 8.8.88р. Не знаю, як хто, але я щасливий тим, що побачив місце заслання Кобзаря. 09.УІІІ.1988. Вчора, після дводенної праці тяжкої й голодування в форту Шевченко та в пустелях, зробили ми собі перепочинок. Сплю мало, багато читаю. Купив декілька книг про Мангишлак. Сполудня поїхали на базар, накупили кавунів, динь і поїхали на море. Море прекрасне, а кавуни ні. Відчувається багато нітратів. Мангишлак забезпечується продуктами централізовано, через Москву, бо тут виробляється своєї продукції дуже мало. Правда, море таке, що може годувати всю республіку, якщо набудувати санаторіїв, профілакторіїв, допускати інших туристів. Тут прекрасний камінь-вапняк білий, рожевий. Німеччина купує, Японія. Каменярі заробляють валюту, аби синки й дочки високих чинів гуляли по світах, як ото донечка Льоні Брежнєва Галя гуляла по Югославії. Так що в усі часи є свої царі, царята і свої Тараси. Хай і не такі, як Кобзар, але є, бо ж без них світ був би суцільно чорним. МОРЕ і ПУСТЕЛЯ

Вітер гоготів! А хвилі з потужною натугою, з інтервалом 2 -3 хвилини вилітали на берег: шу-шух! шу-шух! шух! шух! Де вона бралася ота біла хвиля в свинцевому морі. І тільки там, де була течія моря, якісь білі смуги, неначе смуги морських аеродромів, стелилися далеко від берега. Морська течія! І течія його життя! А дощ рідкими, але важкими краплями падав на сухий, прогрітий, пропечений пісок, розбивався об гострі голки верблюжої колючки, падав на полинові кущики, які ще не спасли каракулеві вівці. Вітер жене хвилі. З берега вітер - холодна вода. З моря вітер - тепла вода. А верблюди ходять берегом і байдуже їм, що море, що хмариться, що ми знімаємо їх. Пасуться. Місяць можуть жити без води. А пустеля, як шкіра мишачого верблюда. А білий верблюд-альбінос ходить подалі. ВЕРБЛЮД Одногорбий верблюд дає більше молока. Його держать задля молока. А двогорбий - в"ючний. Далеко в степ тікають для парування. Тоді може й убити. Женуться за людиною. Трискладний, як вудка. По степу розбрелися верблюди: по двоє, по троє, по четверо. Нічого й нікого не боїться оце створіння. Ціле стадо ходить. І влітку, і взимку ходять верблюди. Снігу нема. На початку року випало 5-10 см снігу й тримався тиждень. Лежав сніг, бо вдарив мороз. Вітер змітає сніг у байрак, піском притрусить, і до весни тут лежить сніг.

10.УІІІ.1988. Ніч з 9 на 10 не спали майже. О 4-ій виїхали до аеропорту, але оскільки різниця в часі 2 години, то прилетіли до Харкова, коли сходило сонце. Коли були в небі, то воно світило там, а приземлилися - сходило. І ось ми в харківському аеропорту. На рідну Україну добралися, та з Харкова до Івано-Франківська, Львова й Чернівців літаки є, лишень нема квитків. Сиджу невиспаний і відходжу від пустелі. Там було +36*С, а тут +14*С. Коли ми виїжджали, то перед досвітком почав падати дощ. Збиралося на дощ і вчора, і позавчора, та тільки сьогодні спрагла пустеля зволожить уста небесною вологою. Київські телевізійники Дейнека, Зінченко, Доценко думають їхати поїздом. Я кидаюся в сектор посадки, вмовляю жінку чергову, здобуваю квиток у касі, заодно роблю зауваження, що не треба оголошувати "Львіва", а правильно "Львова". Отак Харків українізувався. Лечу до Львова, а не до Львіва, як оголошують. Нарешті на моє зауваження реагують. Я хапаю квиток, через ленінградський сектор влітаю на посадку, але тут - біда! Корінець мали відірвати в секторі. Я мечуся. Дві рентген-дами зчиняють крик, приводять міліціонера, і мене хочуть вигнати. Але я вже нізащо не відступлю і кажу: - Якщо на посадку йдуть з депутатської кімнати, то треба бути ввічливим сержант. Я і званням вище вас. Це діє. З"являється дама, що виділила для мене місце в літаку. Під"їжджає автобус. Сідаємо на ТУ-134А. І ось я уже в повітрі. Лечу до Львова. Одісея моя в пустелі Мангишлаку закінчується. Х х х Учора ми їздили знімати верблюжі стежки в пустелі. Коли Даценко сказав, що є квитки на Харків, то поїхали на базар. Я купив там букет гладіолусів, а тоді поїхали до пам"ятника Тарасові в місті його імені. Цей пам"ятник, мабуть, найкращий з усіх, які тільки стоять по великих містах. Цей Кобзар із солдатською шинелею на спині, в задумі. Дуже значима та задума його. Перед ним Каспій. Я поклав букет гладіолусів до постамента, а Дейнека зняв це. А потім ми кинулися шукати казаха Тараса. У форту Шевченко є їх аж вісімнадцять, але ми тоді поїхали в Кангу-Бабу й не шукали - понадіялися на більше місто. Нам дали адресу двох казахів Тарасів. Самі ми знайшли й третього. Але виявилося, що третій пішов до армії служити, другого не застали вдома, і тільки третій - Холелов Тарас, інтелігентний інженер, батько трьох дітей, дав нам інтерв"ю для фільму "Дорогами Тараса". Повинно бути шість серій телефільму. Це ідея Гальченка. Поки що ми перші зробили про закаспійське семиліття Тарасове. Х х х Зробив я сьогодні великий переліт: Шевченко - Харків - Львів. Зі Львова вернувся поїздом, заплативши штраф, бо поїзд уже рушав, коли я з"явився на вокзалі. Душно. Але вдома найліпше. Прислали верстку статті "Архітектура "Слова" з журналу "Радянське літературознавство". Запланували її у вересневе число. Дай, Боже, аби вийшла вона. Почали друкувати поетичну книжку, де переклад "Слова"; вийшла стаття про Буса й Джуса в "Україні". Це добре! Добре, що в "Молоді України" є моя замітка про продовження конкурсу на пам"ятник Франкові для нашого міста. Борюся, щоб стояв Каменяр.

11.УІІІ.1988. Відіслав гранки статті в "Радянське літературознавство". Почув, що вранці передавали по радіо огляд газет і згадали мій спогад про Володимира Івасюка в "Літературній Україні". Одержав газету - справді є ціла сторінка про Володю. Написали ще Братунь, Кудлик, Станкович і Щериця, передрукували Софії Ротару слово. Районна тисменицька газета закінчила друкувати мій нарис про предка Шевченка. Дав інтерв"ю для радіо про зйомки нашого телефільму про перебування там Шевченка. Х х х Чи може бути колективним геній? Не може. Українські поети в 30-40 роки писали колективно "Івана Голоту". На Прикарпатті колективну поему писали в 50-ті чи 60-ті роки Карпенко, Осічний, Омельченко, Кубик... Ну і що? З Музою не можна поводитися так, як з бордельною дівкою. Колективний секс - це від лукавого. Це ж саме колективна літературна творчість. А фольклор? Творить хтось один-два, а шліфують десятки, сотні, тисячі... Це редактори. Х х х Виводять війська з Афганістану. Трублять про героїв нагороджених. Журналіст київський каже: "Німецьких фашистів, які напали на нас, теж нагороджували хрестами й називали в Німеччині героями". Лещинський, коментатор центрального телебачення, поїхав у Кабул через те, що має астму. Надіявся, що в цих гарячих пісках астма мине, але мікрофон видає, як він задихається. В нас, у місті, дуже побили якогось хлопця, що воював у Афганістані. Х х х По вулиці Ватутіна, в саду, мали будувати дитячий садок, але начальство за кілька місяців вибудувало (руками будівельників) величезний триповерховий будинок на 12 квартир. Площа трикімнатної квартири 130 квадратних метрів. Це страшно озлобило людей. Пишуть у Москву. Сьогодні перестрів мене один чоловік і казав, що сфотографував ці "найбільшого поліпшення палати", і радився, куди послати. А чиновники бояться, що заберуть будинок, і кинули учнів профтехучилищ, студентів, щоб якнайшвидше заселити палац. Минувся час, коли боялись люди й мовчали, але й гласність ще безправна і її ігнорують чини. Х х х У "Креді" Миколи Реріха читаємо: "Мистецтво об"єднає людство. Мистецтво єдине й неподільне. Мистецтво має багато гілля, але корінь єдиний..." Виходить, що і письменник, і музикант, і живописець, і театральний актор, і кіномитець, і композитор - будь-який робітник мистецтва має пам"ятати, що корінь єдиний, і він заглиблений у рідну землю, в народ. Тільки цей корінь спроможний добути силу живлющу навіть в пустельні часи повсюдного отупіння й збайдужіння, і врятувати красу від загибелі. Мистецтво - для всіх, але творить його майстер один. Дуже важливо мати своє священне джерело натхнення, свою головицю. Реріх пише, що навіть тюрми мають бути красивими, тоді не буде в"язниць. Х х х Був у редакції "Комсомольського прапора". Сварився з дівками - Турелик і Стефурак, щоб з творчою молоддю працювали якось краще. З "Радянського письменника" повернули рукопис Богдана Томенчука, як і Ганущака позаторік. Я сказав, аби хлопці дали мені рукописи, буду пробивати. Скількох молодих засмоктало провінційне болото! Вирвався до столиці - пан, а ось столичні пани уже не пускають уперед. Х х х Смерть Воронька Потелефонував Дорошенко, що розшукують за мною з "Літературної України": помер Платон Воронько, і дають цілу сторінку про нього. А оскільки він ковпаківець, то треба й з Карпат відгуку-слова. Я передзвонив у відділ інформації й продиктував коротке слово, а тоді зв"язався з Куравським, аби й область послала співчуття. Зроблять. Воронько - то дуже цікава постать. З карпатського оточення, поранений, він виходив під псевдонімом сотника Української повстанської армії (УПА). Він мені розказував про свої нелегкі дороги до війни, під час війни, і як учився в Літературному інституті. Ковпаківці з"їхалися до Яремчі відзначати 45-річчя рейду, а Воронько в цей час помирав у Києві. Ще через кілька років одиниці залишаться в живих. Час забирає людей... vvvv 

]]>
Sun, 30 Jun 2019 17:21:10 +0300
Як вперше голосно почали говорити, що "бандерівщина - опір сталінщини" http://briz.if.ua/blogs/615.htm http://briz.if.ua/blogs/615.htm  9.VІІ.1988

Спустили озеро. Після моїх виступів у пресі й по телебаченню, на зустрічах починають чистити його. Сьогодні вранці десятки рибалок бродили в каші - ловили коропи й карасі, що задихалися без води. Чорне болото, люди й риба, яку хапали жадібно й несли додому. Виловили рибу. А до половини озеро заросло вже травою. Вчора я ішов з річки, то перейшов його впоперек по середині в кросовках.                              х х х                         БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ СТУПКА Народний артист України. Я з ним познайомився давним-давно, ще 1969-го року в Скольному, коли в комсомольсько-молодіжному таборі проходила нарада-семінар творчої молоді західних областей. Проводив Львівський обком комсомолу. Ступка, підкотивши одну штанку, грав у футбол. Було нас там багато: Ільницький, Стельмах, Максимчук, Кудлик, Петренко, Герасимчук, Кушплер та інші. Тоді я підпеньок назбирав, Петренко заніс на кухню посмажити, та мені не дали й попробувати. Було там гарно й весело. Пізніше ми не раз зустрічалися зі Стригуном, Ступкою, Данченком, Кадировою... Зустрічалися у Києві, у Львові і в Івано-Франківську, куди приїжджав театр імені Заньковецької, а тепер Івана Франка, Київський уже втретє. Іду сьогодні з Богданом Грицаком (той безперервно балабонить про свої пісні), а спереду якісь троє. Оглядається Ступка, а з ним Шах, ще один актор. Пожартували, погомоніли й пішли на каву. Посідали на Радянській і пили, гомонячи. Богдан грає Котляревського в "Енеїді" і паралельно знімається в "Кам"яній душі" за повістю Хоткевича. Кіногрупа стоїть у Верховині. Режисер Клименко надіється, що через 25 років повториться таке саме, яке було з "Тінями забутих предків", коли Сергій Параджанов відкрив собі Карпати й Івана Миколайчука. Тоді били цих людей, чіпляли їм "ізми"; а нині Вірменія кипить, Іван в могилі, а Параджанов живий. У Вірменії страйки, щоб повернути Карабах. Сам церковний лідер-католикос звертався до вірменського народу, щоб тверезими були. І в нас, особливо у Львові, щочетверга збираються люди коло пам'ятника Івана Франка, де університет. Кажуть, що Львівське товариство Лева сьогодні в селі Майдан поблизу калуської траси проводить свято Івана Купала. Таке ж свято в Галичі. Але чому після Івана? Страшенне патрулювання кадебістів. Коли ми сиділи на Радянській і пили каву, то коло нас підсувалися й навколо нас крутилися щось четверо "недорослів". Богдан Ступка розказував про тата Сильвестра, який 33 роки співав у львівському оперному театрі. Мама Богданова не працювала ніде ніколи - домогосподарка. Уродженці села Нестерівського району (це тепер Новий Львів). Село Куликів, як їхати на Гаї. Богдан Ступка оженився з Ларисою Качмасовою (каже, що суміш росіянки з білорускою). Син їх Остап закінчив театральний інститут, актор. Одного сина мають. Ступка вважає своєю найкращою роллю в кіно одного з Дзвонарів у фільмі " Білий птах з чорною ознакою", а в театрі - Задорожного ("Украдене щастя"). З пієтетом говорить про чоловіка Ліни Костенко Цвіркунова, який був директором кіностудії імені Довженка і при ньому поставлено "Захар Беркут", " Пропала грамота", "Криниця для спраглих" і т.д. За це й вигнали. Ступці багато дало спілкування з Романом Іваничуком. Роман Ступці, як і мені, постійно каже: - Чому ти мені викаєш? Кажи ти... Ступка: - Я колись скажу. Але так, аби ти аж здригнувся. І ось одного разу на Ватутіна, 6 відкрились чорні двері одного з кабінетів, оті, що з коридора, і на порозі виріс Ступка. - Сервус, бику красний! - вигукнув артист театру Заньковецької. - Що ти собі позволяєш? - Та ти казав перейти на ти. - То ти вже перейшов? Нарешті... Файно... Ступка любить співати. Особливо сороміцькі коломийки: Любила-мсі на постели І на околоті. Ще сі хочу полюбити На колючім дроті. Відколи я оженивсі, То лиш набідивсі. Мою маму так злюбили, Лиш хребет лишивсі.  

10.VІІ.1988

Сьогодні дивився денну виставу киян "Енеїда". Рок увірвався і на сцену театру Івана Франка. Коли вертався, то у вікні бібліотеки для юнацтва побачив чорну майку з короткими рукавами, на якій білою фарбою через трафарет написано:"Ударим кулаком металлического рока по пережиткам пролетарского искусства", а нижче того напису на друкарській машинці додруковано: "Эта майка подарок двух молодых металлистов Ивано-Франковскому рок-клубу. Утверждаю Пакар Ю". Вікно розчинене, вітер розвіває ту чорну ганчірку. Люди зупинялися, усміхалися, а далі стояв кадебіст і спостерігав. Поруч у вікні лялькового театру вивішені фотографії комічні - виставка. Чорна майка і чорні сорочки фашистів. Чи нема тут спільного? А Льоня Гах все друкує і друкує про рок-музику в "Комсомольському прапорі", а Галина Турелик благословляє. Це навмисне. Це безпечніше для властей, ніж те, що робиться у Львові, Москві, Ленінграді. Розказують, що на останньому мітингу з'явилися своєрідні "штрейбрехери", яких гучномовцями забезпечили. Якась Андреєва з львівської молодіжної газети "Ленінська молодь" найбільше біситься там, показує свій шовінізм. Редактор цієї газети найпрогресивніший з усіх львівських редакторів. Він об'єктивно надрукував про мітинг. "Це остання така публікація", - сказав, ідучи з профілактики в обкомі. Макар львівський нагадує мені польського Валенсу, але він значно мудріший. Я з ним не знайомий, не бачив його, але читав у газетах і чую від нього про людей. На цьому мітингу добилися місця для пам'ятника Т. Г. Шевченкові, зібрали велику суму грошей. Начебто говорили про мою публікацію про предків Шевченка. "Шевченко має спільне коріння між Галичиною і Східною Україною!" - вигукували на тому мітингу і зсилалися на публікацію в газеті "Вперед". Люди читають, виявляється, передають все одні одним, слухають.

Вчора слухали мій репортаж по радіо з розкопок у Крилосі. Я, правда, не чув себе, а ось мати в лікарні слухала. Не пишеться мені, але багато читаю. Гомонять, що на львівському мітингу говорили, що бандерівщина - це опір сталінщині. Виступала там старенька жінка і розказувала: "Я - жертва сталінізму. Мене сімнадцятирічною забрали і життя скалічили моє". Гомонять, що в перший четвер наступного місяця знову збирають мітинг. Ініціативна група називає себе "Український демократичний фронт". Вірмени телеграмою вітали мітинг. А Вірменія нині страйкує. Вся нація повстала проти Азербайджану. Вимагають приєднання Карабаху. Сьогодні по телебаченню показували цей гарячий район. Тут, виявляється, уже не вперше робилося отаке.

11.VІІ.1988

Юзва відмовився їхати у Верховинський район на виступи. Довелося послухати Дорошенка й поїхати замість нього. Не спав усю ніч, а гори лікують. Крім того, я давно постановив побувати на горі Стіг і на Кедроватому, де сідець Довбушів. І ось їду! Поїздом докотився до Ворохти. Перед посадкою побачив свіжий випуск "України", купив і побачив свою статтю "Бус і Джус" (до 200-річчя відкритя "Слова о полку Ігоревім"). Ця моя публікація сколихне багатьох. Відкриваю невідоме. Предківщину відкриваю. Читав і радів, що дали.

Я влаштувався на турбазі разом з Дорошенком. Я хоч почувався кепсько, але був змушений їхати на лісокомбінат. Відбувся тут прекрасний вечір. Нас тут приймали прекрасно і вечеряли разом, а тоді поїхали на ночівлю.

13.VІІ.1988

У Верховині багато опришків, жінок, дівчат у гуцульській одежі - йдуть зйомки "Камінної душі". Відкрив для себе, що в Жаб'ї-Верховині збереглася та хата, в якій разом з Квіткою була Леся Українка. Я був там (вже третій власник ґаздує), обдивився все. Відкрив, що Верховинський райком стоїть на тому ж місці, де була церква. Ця хата, де Леся була, перейшла до лікаря Питлина; від Питлина до Моровка Болеслава Михайловича, а в нього купив Танасійчук Іван Федорович з Пробійнівки. Відкрив собі й Палійчука, про якого оповідання понаписували Іван Ле та Яновський. Він з Бабина. А дочку його я знаю віддавна. Вона працювала в комсомолі, вчилася в педінституті, а тепер завідує дитсадком. Подарувала мені фотографії батькові. Я почув багато цікавого.

Вранці приїхала машина, і ми розтеклися по колгоспах. Я поїхав у Красний Луг (тепер Красник). Тут ніколи ще не виступав письменник, і реакція була шалена. Слухали прекрасно, вражені й захоплені. Особливо цікаво було їм про Баюрака, який з цього села мав жінку Бобручку, про інших опришків. І тоді я вирішив здійснити свою багаторічну мрію: на Кедроватому побувати, посидіти на Довбушевому сідці. Підмовив секретаря парторганізації. Дивно, але факт, що він ще не був там ніколи, хоч тут народився і живе, шофер теж не був. Виявилося, що в нього є родич єгер Хацюк, що тепер у національному парку.

Поки збиралися, почалася гроза, але в мене вдача така: не відступати! Ми втрьох полізли через ліс на Згари, а далі на Степанець (не знав, що є в мене тезко полонинський верх). Я наслухався багато дивних історій.

На Степанці паслися коні і його Зірка. Коні сподівалися, що ми щось несемо, й кинулися до нас, а за ними й корови з телятами. Мало не розтоптали нас коні, коли побачили, що нічого їм не даємо. А далі Хацюк показував нам бурсучі нори, рідкісні рослини (родеолу), послід ведмедя. Єгер розказував і показував зарості рододендрону. Так ми вийшли на шпичку Матіюкову, а звідси крізь терени Кедроватий. Були ми мокрі, як хлющі, а тут різкий вітер ударив нам у голі й мокрі груди, показалися латки снігу на верхах. Сніг був на Кедроватому, на Розщібенному, на Лисиній, на Марічесці. Але не це тут зацікавило мене, а сідець-крісло, видовбане в камені. Я сів і був вражений краєвидом. Ніде ніколи я не бачив такої краси, такого царства гір, таких кольорів. За Бистрицем уже було чисте небо, а тут ще гриміло і падав дощ, але я пив красу, був вражений побаченим. Тут ховалися останні язичники, тут були опришки! Тут якась підла душа прочитала книжку наших легенд "Ходили опришки" і вже тепер шукала скарбів, повідколювала великі плити з того каменя, землю порозкопувала. Я сміявся. А потім ми сходили навпростець через ліси й побачили, як дикі свині перерили землю. - А чим дикі свині тут живляться? - запитав я. І почув, що в соснових лісах росте такий горішок, ніби картопля, що називається кунягубка (трюфель). Скоро єгер і парторг Бельмега знайшли цю кунягубку. Вона, виявляється, росте без коріння і без пагіння. Я ту картоплю-кунягубку сховав у кишеню, аби показати біологам. "В кого понос, то лікують кунягубкою", - казали мені. Скоро ми сполохали диких курей. То сімейство глухарів вивелося - аж семеро. Виявилося, що ми вийшли на токовисько глухарів. Тут треба бути навесні. Ми спустилися в видолинок, тоді полізли на верх полонини, і єгер сердився, що відірвали таблицю з написом "Національний парк". Нарікав на колгоспи, що не чистять полонини. Вивів Хацюк до столика з лавками під дашком. Тут ми перекусили. Поруч було сіно, заготовлене для звірини, яке чомусь не їли олені. Потім ми ішли гірськими стежками, переходили потоки й співали аж до Бистриця. Прийшли пізно увечері. Жінка Хацюка прийшла з магазину (вона вчиться в кооперативному технікумі заочно), готувала вечерю, дала ягід, розводу, гуляш, але їсти це не хотілося, крім розводу і ягід. Я їм подарував книжку, бо нічого більше не мав, і ми поїхали. Була вже пізня ніч. Бельмега лишився в Краснику, а мене шофер привіз до Верховини, але моїх колег там уже не було. Вони роз'їхалися. Я ліг спати щасливий, що побував у далеких горах.

16.VІІ.1988

Уночі падав невеликий дощ. Не виспався, бо не давали співаки й машини, сміх. Як швидко змінився настрій народу. Ще кілька років тому місто ввечері було немовби мертве, тільки дружинники й міліція чатували на "порушників спокою". Тепер люди не бояться співати й сміються над властьімущими. Часто співають пісню "Ой там підо Львовом" і грають її. Популярна "Повіяв вітер степовий". х х х Ігор Коваль - одержимий чоловік. Він перейшов працювати директором школи в Крилос. Він хапається за все. Колись я йому розповів про "галицького Шлімана" Лева Лаврецького, залукв'янського священика, який був промоскофільської орієнтації, і через це народники не його прославляли, але Шараневича. Москофіл-шліман залишився у затінку. Коваль про це одразу ж написав для галицької газети, тепер - для "Комсомольського прапора", підключив нас, Лукомського Юрка. Це добре. Зрозуміло, що Лукомський на дві голови вище Коваля, але він не вміє писати. Я дуже хотів би, щоб Коваль вивчив першоджерела, аби глибше аналізував факти. Пригадую його негативні відгуки на мої публікації про "Слово". Тепер йому за них соромно. Коваль трохи змінився. Але, на жаль, не хоче він копати глибоко, вивчати в деталях джерела. Поверховість - це найбільший недолік Грабовецького, Коваля і багатьох інших істориків, як ось Ауліх і "несть им числа". Якби моя воля, то я б передав у руки Лукомського чи Коваля весь "Давній Галич", хай би він вів там усе господарство історичне.

18.VІІ.1988

Телефонували з Київського телебачення (Скидан), чи не поїхав би я на Мангишлак, щоб звідти повести передачу про Т. Г. Шевченка. Одного разу я мав туди летіти, але зірвалося. На цей раз полечу, бо треба колись там побувати. Нарешті починається відзначення 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. х х х Вичитав першу "порцію" відредагованої в "Карпатах" "Галицької брами" і відіслав Тамарі Лісун. Відіслав також вірші, які одержав від Денисова в його перекладах. Він впорядковує збірник поетів Західної України і мої вірші дає до тієї книжки.

19.VІІ.1988

Транслювали засідання Президії Верховної Ради СРСР з приводу подій у Карабасі, Степанакерті (Азербайджані й Вірменії). Вірмени займають чітку позицію: Карабах долучити до республіки, а ось азербайджанці не віддають. Кажуть, що це їхня територія. Москва теж боїться, щоб це не озлобило мусульманів. Горбачов у своєму виступі ще раз наголосив про мови, національні культури. Це ще один удар по наших "моголах". А в цілому засідання залишило неприємний осадок. Злодюги й хабарники Закавказзя знайшли добрий спосіб, як можна сховатися за страйки. Треба би було спочатку викрити банду, а потім уже страйкувати. В нас, в Україні, створилися теж цілі угрупування бандюг. Досить нашого одного Косова, аби відчути, що робиться. Марта Тимчук цілу сумку грошей пхала Марії Стеф"юк, щоб та допомогла їй зайняти місце Яцоли - першого секретаря; Не менше, мабуть, заробив колишній наш перший секретар обкому Віктор Добрик, який, що хотів, те й творив у Львові й Івано-Франківську. Тепер його пригріла Москва. Та чи сниться йому Іван Миколайчук, якого починав за фільм "Білий птах з чорною ознакою" розпинати? Чи сниться той ведмідь-циркач, якого випустили з клітки, а Добрик стріляв у нього на звірогосподарстві у Павлівці. Роман Федорів описав вуйка-ведмедя в повісті, а Добрик повернув, що ведмідь - бандерівець і випсярив Романа в кулуарах на партактиві чи конференції. х х х Бігаю до матері в лікарню. Їй легше. Маю надію, що наступить одужання остаточне. Вона вже значно ліпше їсть. Правда, тривоги геть вибили мене з колії.   

]]>
Fri, 21 Jun 2019 11:32:32 +0300
Початок липня 1988: партійна всесоюзна Конференція: боротьба нового зі старим; перебудова дійшла вже і до Франківська http://briz.if.ua/blogs/614.htm http://briz.if.ua/blogs/614.htm 1.VІІ.1988

У Москві проходить найбурхливіша за всю історію Радянського Союзу конференція. Ніколи ще не було такої гостроти, ніколи ще не транслювали по радіо й телебаченню так відкрито все. Навіть Громико, Соломенцеву, Афанасьєву й Арбатову сказали, що пора вже їм забиратися з посад. Навіть Коротича примусили пояснити, чому журнал написав, що злодії й хабарники потрапили на конференцію. Перед цим доручили ревізійній комісії під керівництвом Розумовського перевірити. Генеральний прокурор сказав, що нікого не арештовували й справи не відкривали. Тоді Коротич сказав, що члени уряду й ЦК тиснуть на слідчих, аби не сміли арештовувати, й подав список до ревкомісії. Цікаво поводиться й Горбачов. Вступає в дискусії, розказує, як не вдається йому переконати людей, що необхідна політична реформа. Та це легко зрозуміти, що ніхто не хоче йти з теплих посад, де вже давно комунізм настав. Хто хоче з комунізму вертатися в гіпертрофований і недобудований соціалізм? Дуже гостро ставиться національне питання. Ніколи ще не обговорювали його так відкрито, і тепер моя Україна теж пробудиться, лише треба, аби замість Щербицького прийшов хтось чесніший і порядніший.

Конференція сильна! Боротьба нового зі старим, і нове повинно перемогти. Політичні трупи можуть ще насмердіти, але той сморід уже не отруїть суспільство. Ленінградський секретар навіть за Єльцина вступився і так виглядає, що йому дадуть виступити на партконференції. Якщо виступить, то Лігачов одержить ще один удар, а заодно й уся мафія. Ніна Андреєва написала новий лист на партконференцію, де обстоює свої "принципи". Зіштовхнулося... Плюралізм, який називався в словниках буржуазним, на устах комуністів СРСР і починає діяти реально. х х х Бігаю до матері. Глушко із Залукви пише докторську по серцю. Він часто оглядає маму, як і Середюк-професор. І ось він сказав раз мамі, що із Залукви, а мама каже: - Я знала Глушка із Залукви. - Та то мій тато був. Він помер. А мати розплакалася. Глушко розтривожився, бо не зрозумів, чого то мати плаче. А потім мати розповіла, що коли була дівчиною, то Глушків батько зі своїм батьком "бив таму" (укріплював береги нашої річки Луквиці) й вечорами проводив маму додому. Залицявся до неї. Це розхвилювало вже обох: і маму, і Глушка, і мені було дивно це чути, бо ніколи мати не розказувала про Глушка. А це було перше кохання, бо мати в той час була ще дівчатком, бігала до діда до школи, де дід техробом (сторожем - говорили) працював.

І ще дізнався я цього року, що батько Дмитра Яремича, дочка якого вступала до педінституту цього року, сватався до моєї матері, та переговорили вороги, бо бідна. Й коли Дмитро звертався до мене, аби я допоміг його дочці вступити, то матері це не сподобалося, згадалася стара рана, лишень мені про це не розказала, а невістці - дружині моїй. Дива та й годі!

Розказувала мати, що ці залуквівські Глушки жили бідно. Хата їхня коло каплиці. Зо три роки тому галицькі й залукв'янські "діячі" зруйнували каплицю, яку було збудовано на честь знесення панщини в Галичині. Раніше з каплиці викрадено скульптуру Христа і Богоматері, а тоді найняли руйнівників, заплатили їм. І зруйнували каплицю, щоб на цьому місці побудувати крамницю-магазин. Люди позбігалися, дивилися на руйнацію, а коли каплиця впала, повіяло холодом, сніг почав падати. А до тої каплиці, ідучи пішки до Галича, заходили молитися мої баба, мати і я. Пригадую, як вдарила злива з громами, і я тут перечікував той дощ. Свічки горіли, молився і я... Відпочинок для ніг і душі. х х х ВОРОГ НАРОДУ Йшов пленум Харківського обкому чи актив області. Якась дурна баба вийшла на трибуну і секретаря райкому чи директора заводу назвала ворогом народу. А в ті сталінські роки після такої заяви під'їжджав чорний ворон, і "ворог народу" зникав. Цей чоловік пише записку головуючому і просить слова. Той не дає. Пише другу записку. Не дає. Пише й третю... "якщо ви мені не надасте слова для репліки, то я встану і на весь зал вигукну: "Не тільки я ворог народу, але й головуючий, з яким я дію заодно". Той надав слово "ворогові народу". - Товариші! Я хотів сказати, що така-то курва, лиш я не годен це довести! І зала вибухнула реготом. "Ворога народу" ніхто не заарештував.

3.VІІ.1988

Закінчилася партконференція і чтиво закінчилося. Велетенська енергія пішла в народ, і не може вона не оновити суспільство, не може не розбудити мій народ. Я не знав, що в березні 1985 року за Горбачова стояли Громико, Чебриков, Лігачов. Ця конференція укріпила позиції Горбачова. За нею буде новий наступ на сучасну мафію. Дуже міцний лід, але йде весна і він зникне. х х х Багато читаю. В "Прикарпатській правді" надрукували невелику статтю, яку я продиктував Добрянському, а підписали ми ще й Бойка. Це про майбутній палац культури в Івано-Франківську, про створення молодіжного театру на базі лялькового. Будувати палац культури на ріні не варто.

5.VІІ.1988

Спека. Щодня оббігаю озеро, яке цього року не заповнили водою - "беруться" ремонтувати, як вже багато разів "брались".

х х х Телефонував до Львова Кудликові. Сказав Роман, що Чапуга вдруге написав на мене донос, що я... Одне слово, те саме, що писав у газету "Вперед", тепер нашурував туди. Гадаю, що на цей раз керував його рукою той, хто встиг прочитати першу подачу "Галицької брами".

6.VІІ.1988

Вчора Ярослав Дорошенко, Смоляк і я виступали перед учителями української мови й літератури. З'їхалися з усіх західних областей. Зацікавлено йшла розмова, гостро. Вчителька зі Снятинщини скаржилася, що в Русові заріс бур'яном пам'ятник Стефаникові. Я сказав, що вона з учнями могла би прибрати там, біля пам'ятника. А якщо подумати, то час би вже вирішити з директором музею. Кириловому синові не можна давати директорство, бо все проп'є, а іншого директора нема. х х х У світі шум про літак іранський, який збили американці з корабля. Загинуло 398 пасажирів, серед них тільки дітей 66. Світ ще раз переконався, що не США і не СРСР терплять від військових, а інші країни. Майже 800 пасажирів було у двох літаках, що збиті військовими СРСР і США. Страхіття! А ще страхітливіші уряди Ірану й Іраку, що дев'ятий рік ведуть бойню. І поруч таке ж в Афганістані. х х х Загітував Ромася, голову радіокомітету, він узяв Безгачнюка, а я Тараса свого і поїхали радіомашиною на розкопки церкви на крилоському підгородді (під Винницею). Там копають тепер львів'яни під рукою Лукомського, з ним Коваль Ігор, який тепер директором школи в Крилосі. Організував і дітей. Викопався саркофаг з двома похованнями (очевидно, то двох Берладників у одну року поклали, дитяче поховання, і мають надію, що ще одна рока є у фундаментах. Ця церква (можливо, що Іванівська) дуже цікава. Датують її ХІІ століттям. Був сьогодні москвич Абрамов на розкопках і ще якийсь зі Львова. З Крилоса ми завернули до Вікторова. Поки ми з Василем готували обід, Ромась, Безгачнюк, шофер і Тарас вилізли на черешню, що вже пристигла, й смушили ягоди. Пообідали, скупалися й до міста. х х х Гомонять, що завтра, 7 липня на Івана Купала, у Львові відбудеться новий виступ на захист української мови й культури. Дуже насторожений Львів і довкола Львова. Був тут Лубківський, коли відкривали таблицю на колишній гімназії, і говорив, що оті львівські екстремісти завдають великої шкоди цьому рухові лібералізації та українізації. Я так не думаю. В кожному явищі є щось біле і чорне. Люди дуже довго дивилися на світ крізь чорні або рожеві окуляри, а коли їх скинути, то й від світла може почорніти в очах. Львів завжди левиний... х х х УРАГАН Працівникам парку я допомагав розробляти сценарій купальського свята. І ось на 21 год. 30 хв. було призначене це свято, але в цей час почало творитися щось страшне. Вдень температура на сонці перейшла за +40*С, а в тіні було десь +35*С. Страшенно пекло. ...Поніс матері вечерю до лікарні і бачив зловісну хмару, що брала в петлю призахідне сонце. Я вернувся з лікарні, ввімкнув телевізор, і тоді сивий аж голубий ураган почав виривати з корінням дерева. Дощу не було, але пилево-зелена буря підняла в небо якусь незрозумілу хмару і страшної сили вітер почав трощити геть усе: виривав з корінням дерева, трощив липи, верби, рвав дубове гілля, крутив травою, бив шибки, знімав дахи, а дерево, що падало, обривало електричні проводи і валило стовпи. А в цей час у небі було багато літаків. Надлетів ураган, і аеродроми Західної України не приймали літаки, лиш тільки Івано-Франківський аеродром діяв. З Москви летіла Грицюкова донька, яка захищала там дисертацію. І розказує, що з літаком у повітрі почало творитися щось неймовірне. Ним кидало, він провалювався в ями, на борту почали всі блювати, плакати, кричати, панікувати. Грицюк машиною їхав по дочку, і перед машиною впала липа, перегородивши вулицю, - встиг загальмувати. Падали тополі на військову частину, падали верби й тополі понад озером, попадали липи й тополі в парку, вулиця наша встелена гіллям, листям, папером, сміттям. Крутив смерч. Коли в нас бився Іван Купало з Арідником, по телебаченню передавали, що в Німеччині великої шкоди наробив цей ураган. Він до нас примчав із Заходу. Приніс блискавки, громи, короткий дощ. І ще по телевізору показували, як затоплює Башкирію і як Вірменія страйкує. Поблизу аеропорту зібралися тисячі людей, багато зайняли аеропорт, не давали злітати літакам. Кинули сюди війська. У військових кидали камінням, пляшками. Є поранені. І все через Карабах. Ситуація на Кавказі дуже і дуже серйозна. Постійні страйки. Якщо будуть застосовувати сили, тут, в горах, може виникнути партизанська війна - Афганістан показав, що перемогти партизанів практично неможливо. Азербайджан і Вірменія нині дуже напружені точки. х х х Після бурі ми з жінкою і Лесею пішли до парку, де вже святкували Купала. Над озером горіла ватра, співали, читали гумор, відьма з віником бігала і її кидали у воду, плавали на човнах, вінки кидали у воду, кидали дівчат і молодиць. Стояла над водою якась молодиця, хтось надбіг, ззаду штовхнув, і вона в одежі булькнула в озеро, що лиш сумка її змахнула над плесом. Вилізла вся мокра й пішла додому. Ця була в чорному. А іншу в білому кинули у воду, і вона втопила мешти. - Діставай! - кричала. Бо будеш платити. І хлопець пірнав під воду. У світлі фар і вогню виловлював довго мешти. Спочатку один дістав, потім другий. Русалки бігали по берегах і колисалися між вербами. Хлопці перескакували через ватру, дехто зачіпав ломаччя, летіли іскри в небо і на людей. Міліція спостерігала за порядком. А на човнах плавали хлопці й веслами тріскалися, воду розпліскували. А потім хоровод був понад озерця. Аж на міст вибігали - таке коло велике утворилося. Було дуже багато людей у парку. Співали й танцювали коло вогнища. І допізна співало місто.

Такого в нас давно не було, а точніше, ще ніколи не було. Перебудова діє нарешті! Дійшло і до Івано-Франківська.  

]]>
Tue, 18 Jun 2019 16:51:24 +0300
Червень 1988 року: відгомін Чорнобильської трагедії, понищений Кобзар та повінь на Прикарпатті http://briz.if.ua/blogs/613.htm http://briz.if.ua/blogs/613.htm 1.VІ.1988

Випогоджується. Купив сестрі Олесі імпортні чоботи й учора возив на фабрику. Каже, що мама впала духом, почала говорити про смерть. Мушу поїхати й підбадьорити. Боюсь, аби не онко... Спробую ще покласти до лікарні на обстеження, хоч у селі вона під контролем лікаря Шевчука, і там тепер курорт: легко дихати, спів пташок, свіже молоко і все вітамінізоване.

У газеті "Вперед" друкую нарис про предка Т.Г.Шевченка Івана Бойка. Хоч і районна (дав їм, щоб закріпити за собою право першовідкривача, аби не вийшло так, як з автором "Слова" Володимиром Галицьким), але читачі зацікавилися публікацією, бігають за цими номерами газети.

4.VІ.88

Був на Бистриці. Прибула ріка, може знести кладку на Загвіздя, а якщо підніметься ще на метр, то заллє дачі. Через 19 років - повінь в той же самий час, бо через 19 років той самий шлях місяця стає на те саме місце. Земля так напилася води, що уже не приймає. Центр циклону поблизу Одеси. На початку червня 1969 року великі води гуляли краєм, все повторюється через 19 років.

5.VІ.1988

Гомонять, що в Москві зібралася ініціативна група, яка хоче створити демократичну партію. Начебто Григорянц, з яким зустрічався Рейган, очолює ініціативну групу. Двопартійність - це було би благо для СРСР. Виступав Дрозд, кореспондент "Правды", у редакції нашій і говорив, що Щербицького вже тричі хотіли зняти з посади, але ніяк не вдається це зробити. Вкоренився пень трухлявий і кат рідного народу. В цій обстановці він принишк, бо не хочеться віддавати владу. Знає, що йому не подарують нищення України, репресій, змови з Брежнєвим проти Хрущова й Шелеста.

                              х                     х                      х

За Осмолодою, де Мшяна, був чоловічий монастир. Далеко в горах, у райському закутку. Жило тут кілька монахів. Нижче Осмолоди, ближче до Гринькова, був жіночий монастир - більше 10 жінок перебувало у ньому. А по середині, в Підлютому, в райському закутку, поблизу мінерального джерела, митрополит і кардинал Сембратович збудував дерев'яний терем. Сюди часто приїжджав Шептицький, який замінив Сембратовича. Після війни 1945-го року бандерівці спалили терем, бо тут гарнізон стояв. Кириченко сказав відбудувати. І Гаврищук взявся для лісників. Підгорний зробив своєю дачею. 1978 року нова пожежа. І ось відбудовують у 1988-му.

6.VІ.1988

Встановилася сонячна погода. Вчора я організував Бойкову жінку (Богдан утік до села), Добрянських, своїх на концерт львів'ян Коника і бандуриста Тараса Стахіва. Вони підготували прекрасну програму "Шевченкова дума", з якою вже виступали в педінституті (це викликало переполох, особливо Павличкова "Молитва" до Тараса. Коник читає її до портрета). І ось будинок культури взяв львів'ян на два концерти. Людей і людиськ було багато, приймали прекрасно. Ще й мене підняли розповісти про предка Шевченка. І я говорив про Бойка Івана і Якима. Арсенич через цих хлопців організував збір підписів на відкриття літературного музею в приміщенні колишнього товариства "Сокіл". Вони зі сцени оголосили звернення, і ми попідписували листи. Всі, хто був на концерті, підписувалися під відозвою. Після концерту Добрянські нас запросили до себе, й ми випили там домашнього вина з винограду, й одразу кров заграла, голова не болить. Дурні останні ті, хто гадає, що вино шкідливе. Зрозуміло, що печінка відчуває його, але все тіло теж відчуває оновлення крові, і кров та оздоровить і печінку, якщо пити небагато.

 9.VІ.1988

Учора з Лесею поїхали на лісокомбінат "Осмолода" - просив Дорошенко, бо куди не прийде, всюди просять Добрянського і мене. Я там виступив, а потім пообідали й з Юренцем, секретарем парткому, поїхали з Брошнева до Осмолоди. Їхали спецдрезиною, і я реально відчув тривогу апаратника: "Що зі мною буде після партконфернції?" Позавчора їхав я до Цінявої через Чорний ліс. У Росільні я звернув увагу на пам'ятний знак з вінком. Аптекарка, що їхала в машині (на повороті коло "Лісової пісні" нас підібрав зубний технік), розказала, що цього хлопця машиною вбив директор Осмолодського лісокомбінату. П'яний їхав разом з начальником рожнятівської міліції. Зробили так, що шофера засудили на три роки (він узяв вину на себе, так як не мав права передавати кермо). Шофер сидів, директор забезпечував його сім'ю, хлопець, що закінчив 10-й клас рік тому (точно в день випуску), гнив у землі.

                                     х                       х                        х

Щодня дощі. Ріки каламутні. Води до несхочу напилася земля. Леся з великою цікавістю дивилася на бойківські села, селища й на гори. Юренець розказував, що у Перегінську є п"ять мільйонерів -це керони, які бригади лісорубів возять у інші республіки. Я був свідком, як одна така бригада вилітала в Калінінську область.

Ми їхали крізь дощ. Зупинялися в Підлютому, і тут я оглянув те місце, де збирають мінеральну воду і возять до Перегінська на завод. Тут же я обійшов ту казкову споруду в лісі, де колись розкошували Сембритович, Шептицький, Підгорний, Лисенко, і тепер відбудовують той будинок. Для Спілки купити його не вдасться, бо не схочуть продати. Майстер розказав мені багато цікавого про цю "дачу". Обійшов там я усе.

Перед виступом моїм відбулися збори в Осмолоді, а я тим часом поїхав з Лесею на Різаню, де колись був уже, спустившись із Сивулі. Виступи мої і на лісокомбінаті, і в селищі сприйняли прекрасно. Запросили на вечерю. Погомоніли. Я вдень записав кілька легенд.

Їхали з гір машиною. Розказали мені в машині цікаву історію, пов'язану з Ясенською церквою.

                                      МЕСНИК - ОДИНАК

     Був у Сливках хлопець, що вернувся з армії. Коли згоріла Ясенська церква, підозріння впало на Миговича, голову сільради. Тоді цей хлопець прийшов до Ясеня і бив двічі голову сільради за спалену церкву. Тоді взяв і запалив приміщення сільради, потім ще щось запалив. Нарешті зробив міну і з міною їхав чи йшов до Рожнятова підривати райком партії за спалену церкву. За ним, мабуть, слідкували, бо затримали й примусово поклали до лікарні для душевно хворих. Я дуже сумніваюся, що психічно хворий юнак здатен змайструвати міну й зривати з помсти райком.

                               х                     х                       х

Сьогодні повернулися з Лесею до міста. Ночували у Брошневі, бо не хотів я мучити шофера - його послали завезти нас до міста. Не виспалися, й робота не йшла. Провів заняття з літстудійцями. Записав радіопередачу про Володимира Івасюка. Багато читаю.

Академік Лігасов покінчив життя через Чорнобильську катастрофу. Він винен теж, що сталося таке, але висповідався перед смертю. Газета "Правда" надрукувала його роздуми. Відчувається, що багато його міркувань і висновків залишилися за берегами газетних сторінок. Чорнобиль - велика драма і трагедія. І чому це мало статися саме в Україні? Кільце атомних - геноцид. Проектанти робили це навмисне, а підлий Щербицький погоджувався; на все, що казали, що робили, очі заплющував.

 10.VІ.1988

Оця пора літня завжди для творчості несприятлива. Людина робиться важкою. Передновок.

Учора я розмовляв з механіком із Житомира. Його в перші дні кинули в Прип'ять. Розказує, що був суцільний бардак. Дозиметри не діяли, бо батареї давно вийшли з ладу, ніхто не дивився до них, респіраторів не було в запасі і ніяких засобів захисту не було. Діти гралися в пісочку після вибуху. Відрядженим не давали їсти. Якась жінка, що перебувала поки що в зоні, привезла відро яєць, і житомирські хлопці під радіацією купували в неї й пили сирі яйця. Ніхто не знав, що робити, хіба що військові. Мародери одразу завелися.

Тепер теж беруть у Чорнобиль. Ніхто новобранців не навчає, як поводитися в зоні. Молоді житомирські хлопці вилазили з цікавості на дахи висотних будинків, дивилися на панораму дикої зони (там коні здичавілі досі ходять), а  скрізь  висока радіація. Хлопці падали на вулицях Прип'яті, де були патрулями. Млоїло їх, блювали й падали. Чорнобиль - то найбільший біль.

                            х                      х                        х

На партзборах читають закритий лист ЦК КПРС з приводу виведення військ з Афганістану. У редакції зборів ще не було, й змісту листа ще не знаю. Єдине, що чув: визнано нарешті помилкою те, що сталося в грудні 1973-го. Нарешті... А хто поверне матерям синів і щорічних п'ять мільярдів карбованців - стільки йшло на війну.

                               х                     х                      х

Ми з Добрянським під недремним оком спецслужб. Виходить, що рушії перебудови розцінюються, як вороги, і особливо на Україні. В роки реакції (застою, як кажуть) я зазнавав постійного цькування, затискувань,  переслідувань, і таке ж саме тепер. Нюхачі тоді в пошані й сьогодні теж, а письменники, виходить, завжди бюрократам впоперек горла. Є любов до батьківщини бюрократа і є любов людини, любов творчої людини жагуча, палка, незрадлива й болюча.

                                  х                    х                      х

Вістовську молодицю питають:

    - Де працює ваш чоловік?

    - Або він працює? Онде на мості стоїть!

А чоловік її охороняє міст на Лімниці.

                                   х                    х                     х

Їде туркмен на ослі, а ззаду жінка його ледве шкандибає.

    - Куди їдеш, Курбане?

    - Жінку до лікаря везу...

11.VІ.1988

Багато читаю. Одержав перший том Соловйова, Ключевського, Карамзіна (історії); в журналах читаю Яворницького та Величка. Шовіністи знову заворушилися: обмежують тиражі українських газет, журналів, книжок. "Літературна Україна" - не більше 65 тисяч, мою книжку видають тиражем лише 6 тисяч, в той час, коли область замовила 12 тисяч примірників; навіть тиражі обласних газет обмежили.

В космосі четверо наших і болгарин Олександров. На Дзержинського в підвалі, де по війні катували й судили людей (був трибунал), грузини відкривають кооперативне кафе "Грузинська кухня". Йде там ремонт, малюють, і гадають грузини брати великі гроші. Люди молоді не знають, що там було, ходитимуть.

                            х                     х                       х

   Перший обкому Посторонко був на зборах у нашому колгоспі, виступав у Брині на зборах. Виступав там Ігор Коваль, директор школи №2, сильно критикував. Казав, що за роки радянської влади нічого не збудовано в селі. Орнат був на зборах і розказує, що прижартовував Посторонко. Він  після нашої критики українізується.

12.VІ.1988

Дуже багато читаю. В "Юности" Розган нищить Ворошилова й Сталіна, в інших газетах інші розповіді. Повернення до старих часів уже не буде. В об'єднанні "Геофізприлад" скоротили багатьох офіцерів у відставці: армійських, кадебістів, міліцейських, які нічого не робили. Йде очищення й оновлення. В муках, але йде. Всі з нетерпінням чекають наслідків конференції. Коротича й ректора Афанасьєва (МГУ) в Москві не вибрали делегатами, Коротич поїде від Херсонської області - Україна рятує. Не можуть Афанасьєву простити виступу на захист Єльцина.

                                х                    х                       х

     У "Правде" стаття про Гірський Карабах. Там від 23 травня страйкує вірменське населення, створені загони самооборони від азербайджанців. Вимагають вірмени, щоб область приєднали до материнської землі.

В "Известиях" висновки державної комісії щодо кримських татарів. Добилися вони газет, журналів, радіомовлення і прописки в Криму, але автономії їм не дають. За останні місяці в Криму розселилося до трьох тисяч татарів. Створюють татарські колгоспи і радгоспи в Криму. Син Добрянського був тут і розказує, що ситуація там складна. Дехто панікує, бо татари на ці поступки малі не йдуть, а добиваються більшого. Смішно, але поляки-шовіністи мріють про Західну Україну, а мадяри про Закарпаття. Відчуваю, що назрівають великі події. Національні рухи вже охопили всю країну. Росіяни вперше відчули силу азіатів, Прибалтика не спить, і в цьому котлі не може не варитися українське питання.

Селяни борються за церкви. Сьогодні приїжджали до мене дві жінки з Камінної, чи не допоміг би я їм домогтися, аби відкрили церкву. Храм їм погромили  1985 чи 1986 року. Закрили церкву й у Цуцилові сусідньому. Жінки ці їздили до Києва, до Москви, а тепер збираються до Молдавії. Є там якийсь Руденко-священик, що очолює цей рух. На Україні боротьба йде двома потоками: одні домагаються автокефальної церкви, а другі греко-католицької (уніатської). Православні московського патріархату під проводом Макарія в області намагаються якнайбільше грошей витягнути для московського патріархату. На реставрацію Свято-Данилівського монастиря тільки від Івано-Франківщини надійшло 160 тисяч карбованців. Макарій так інструктує попів:

    - Кажіть віруючим, що молитва до Бога не прийнята, якщо не дали грошей "на боже".

    Продають свічки. Україна дає левову частину грошей Москві, тобто патріархові на всі заходи, що пов'язані з 1000-літтям запровадження християнства в Київській Русі, хоч Київ і Україна на задньому плані в цих заходах.

                                х                    х                     х

                                   ВІТРАЖ    ДЛЯ    УНІВЕРСИТЕТУ

     Панас Заливаха, художник, що жив і вчився в Ленінграді, одружився з дочкою проректора художнього інституту, а потім Фіголь переманив його до Івано-Франківська, дивував усіх своїми незвичними роботами і пробудженням національного духу. Він зробив незвичний портрет Кобзаря (11 варіантів). І ось одного дня, близько 11-ої години, відчинилися двері його майстерні-халабуди, що по вулиці Панфіловців, і в прочинені двері  полилася музика (крутив магнітофон).

    - Я сьогодні створив свого Шевченка.

Той портрет вразив усіх у Києві. І було вирішено, що Опанас Заливаха перенесе його на скло для університету імені Т.Г.Шевченка. І він робив вітраж: 7 метрів висотою і 3,5 метрів шириною. А наближався травень 1965 року. Прийшов інструктор з ЦК:

     - Какого х... ти здесь делаєш?

     - Я знаю, що ви відповідальний працівник. Що це за мова?

     - Пошол ти на х...

Робота була готова. Другого дня мало відбутися відкриття. Зібралися журналісти, художники. Але вночі з Шевченка були тільки скалки. Якась лиха душа влізла з молотком у фойє університету й побила зображення Кобзаря. Великий вітраж загинув. Заливаху посадили на 5 років у пермські табори. Тепер він добивається виставки. Допитувався у Добрянського, чи не міг би в Спілці письменників виставити свої роботи. Павло Добрянський нічого втішного йому не сказав.

 13.VІ.1988        

У Сполучеих Штатах Америки видали збірку пісень Івасюка Володимира. Вчора розказував мені один киянин, що дуже розкішне це видання. Є в книжці пісні і на мої слова.

Учора передали, що 16 академіків пішли з посад. Марчук замінив їх молодими.

Святкували 1000-ліття хрещення Русі, показують по телебаченню і, як парадокс, іде нищення церков. Села цьому чинять опір. Тим часом радіостанції передають церковні відправи, проповіді, і це теж слухають. Дуже складний і дивний час, але оптимістичний, з надіями. В "Неделе" стаття про Л. Брежнєва і його кліку.

                                х                       х                     х

  Прочитав статтю Лади-Бестужева про Брежнєва і брежнєвщину в "Неделе", а у "Вечірньому Києві" та "Радянській Україні" - погром українського культурологічного клубу. Оце і є дві сторони однієї медалі. Росія демократизується, а Україна спить історичним сном, приспана шайкою Брежнєва і Щербицького. Цікаво, хто отой Набока, що головує в цьому клубі, куди налізло багато різної наволочі-провокаторів? Не без того, що клуб створили спецслужби.

                                  х                       х                      х

    До Тисменицького райкому партії днями прийшов старий комуніст із села Рошнева й на стіл першого секретаря Ілика поклав свій партквиток:

    - Я вже старий, хворий і не хочу бути в партії. Коли я лежав у лікарні, ніхто з комуністів мене не провідав, а безпартійні діди і баби провідували.

Поклав старий партквиток і пішов. Цей перший збагнув перебудову серцем.

У Москві сьогодні заклали камінь, де буде збудовано храм 1000-ліття запровадження християнства на Русі. Цей акт сильно мобілізує віруючих. У нас будуть домагатися відкриття закритих церков. Перший крок зроблено. Кардинал папський зустрівся з Горбачовим.

                           х                         х                        х

     Із Залигіним був я в Новгороді на святкуванні 1000-ліття хрещення Русі. Сьогодні зустрівся знову на телеекрані: редакція "Нового мира" зустрічалася з читачами. Інтелектуальна Росія тривожиться, куди поверне кермо партконференція. Знову говорили про статтю Ніни Андреєвої, за якою стоять великі сили чорної реакції.

14.VІ.1988.     

"Комсомольская правда" надрукувала статтю київської журналістки про те, як у Києві заборонили провести мітинг пам'яті з нагоди других роковин чорнобильської трагедії і розігнали демонстрацію. В Москві мітинг був на цвинтарі, де поховані чорнобильці, а в Києві "ніззя", але це тільки озлоблює людей і, якщо найближчим часом Щербицького не випруть на пенсію, може статися вибух.

"Известия" вступилися за Леся Танюка, режисера, якого розтоптала київська мафія вдруге.

                 х                         х                        х

 

                     ПРО   ГАВРИЩУКА  Григорія Васильовича

    Розказує недавній голова облвиконкому Петро Кайкан, що Гаврищук заповзявся своє рідне село Космач зробити селищем міського типу. Почав прокладати дорогу з Космача на Ворохту через гори. Сказали, що дорога та нікому не потрібна, й дали йому перцю на бюро обкому (Лисенко Яків секретар). З Кайканом Гаврищук не рахувався. Поїхав до Коротченка - голови Верховної Ради України (Гаврищук обирався чотири рази депутатом) і пробив постанову про переведення села Космача в селище міського типу.

    - А чи добре буде? - запитав Кайкан.

    - Ти підписуй.

    - Ну добре.

Кайкан потелефонував Коротченкові:

    - А як же з податками?

    - Як у місті! Вдвічі більші.

Через три тижні прибіг Гаврищук, зняв шапку, несміливо відчинив двері і почав на "ви":

    - Делегації за делегаціями їздять. Не хочуть селища міського типу. Я допустився помилки.

А постанову вже прийняли й надіслали до Києва, ще тільки у відомостях треба надрукувати. Кинувся Гаврищук до Коротченка.

    - Ну добре, але більше таких дурниць не робіть.

І Космач залишився селом, хоч міг стати містечком. Але тоді жителі села за свої сінокоси змушені були б платити вдвічі більші податки. Заморозив Гаврищук спорудження дороги Космач - Ворохта.

 Володимир Гаврищук розказує, що його батькові, тоді керуючому трестом "Прикарпатліс", вкоротили життя євреї Михайло Лев, Ігор Сербін (тоді редактор "Прикарпатської правди") і кореспондент "Правды" Шумський. Перші два та ще дехто підмовили Шумського, аби виступив у "Правде", і така ж стаття була підготовлена в нашій обласній газеті. У чому звинувачували Гаврищука? Побудував дорогу, хотів міст через Дністер будувати, який з'єднав би Луку і Незвисько, а ще передав будинок тресту "Прикарпатліс" під інститут нафти і газу, що створювався (ви збудуєте собі, бо ж багаті). Гаврищук згодився передати, а на будівництво грошей не давали, ніби забули. Гаврищука звинувачували, що він мільйонер, хоч Володимир клянеться, що жив старий чесно,на зароблене, хоча був керуючим трестом "Прикарпатліс". І ось вистрілили дві статті. Старому це вкоротило життя на 10 років. Сказав синові й попросив, аби той написав відповідь для обкому (треба реагувати на критику).

    - А ти чуєшся винним? - запитав.

    - Ні, сину.

    - То плюнь на цю мелюзгу, а їдь у ЦК.

І гуцул з Космача поїхав до Києва, походив по кабінетах і нікому не довелося реагувати на критику.

    Разом з сім'єю поїхав на Дністер до Уніжа. Був з ним і Володимир з жінкою. Розігрілися на сонці. Гаврищук забрів у воду (плавати не вмів), хлюпнув на себе води і упав та й поплив за водою. Володимир схопив човен, наздогнав, витягнув тіло з води (жінка лікар і ще хтось там був), кинулися рятувати, але 64-річний Гаврищук, який першим виступав на народних зборах і сесії про воз'єднання, в 1939 чи 1940-му, помер 22 серпня 1965 року. То було в неділю. Помився і його понесло... Інсульт?

19. VІ.1988.     

Цілий день не відходжу від матері. Їй стало гірше (мабуть, реакція на ліки). Мені здається, що лікарі досі не знають джерела інфекції. Пневмонія, поширення серця - це супутнє. Боюсь, аби не онко. Черговий лікар призначив якийсь тринітрат і я гадав, що мати помре: почала марити, зір пропав, ослабла й втратила свідомість. Я і сам мало не помер і підняв по тривозі медперсонал. Підключили крапельницю з ліками, я тримав оті провідки на долоні, аби не вилетіла голка з вени, бо мати зачіпала ліктем. Потім мати з ложечки випила 100 грамів чаю і заснула. Сон - найкращий лікар. Було б добре, якби вона спала до ранку. Стан такий, що хочуть переводити в реанімацію. Поки що лежить в палаті реабілітації. Тут є три-чотири бабусі й три молоді жінки. Одна з Верховини, що працювала на пекарні, тягала мішки по 60-70 кілограмів з мукою і надірвала серце. А їй тільки 26 чи 28 років.

 Друга з Березівки - інфаркт перенесла. Чоловік її сестри азербайджанець. Працює на будівництві газогонів разом з вірменами. Оженився в Березівці. Той азербайджанець потелефонував з лікарні додому, в Баку, до матері. Мати сказала, що в них війна. Ввели танкові війська через карабахську різню і те, що вірмени вирішили приєднати Карабах до Вірменії, а Верховна Рада Азербайджану не віддає. Оскільки дорога до Єревану йде через Азербайджан, то ситуація тут дуже і дуже напружена. Якщо раніше шум був у країнах соцтабору, то тепер у СРСР - шуми. Тут без організаторів не обійшлося, бо ж робиться все це перед партконференцією. Що буде завтра?

                             х                        х                           х 

    На Кавказі запровадять військовий стан і комендантську годину. Танки на вулицях Баку, танки в Карабасі, щоб не було війни. Відбувся мітинг контрмітингам і виступам на заводах і в містах. Виявляється, що азербайджанці утікають з Вірменії так же само, як і з Азербайджану вірмени.

 20.VІ.1988.       

Учора весь день і до опівночі просидів біля мами. Пережив великий стрес, коли мати зажила сильнодіючі ліки і почалося з нею щось неймовірне. Відходила повільно, але відходила до пізньої ночі, і я сидів коло ліжка. Вдосвіта знову побіг до лікарні. Ввечері й уранці заставив примусово з'їсти по яйцеві й випити чаю. Годую з ложечки, як малу дитину. Цієї ночі били сильні поти - кілька разів змінювали білизну, і це мене тішить - виходить з організму зайвина. Вчора матері було холодно...   

Якийсь Мельник зі Львова запрошує на відкриття Товариства рідної мови. Не поїду, бо здоров'я матері вище за всі товариства разом узяті. Сьогодні брали маму на американський апарат "Луна". Показало, що між стінками серця утворилося багато гною. Збирався консиліум лікарів за участю професора Середюка. Перекардит - діагноз. Вирішили маму перевести у реанімацію і там робити прокол, щоб витягнути гній. Операція дуже ризикована. Нікульшина (тепер вона інакше пишеться по чоловікові) завідує цим відділенням і веде маму. Ми порадилися, аби зразу не робили прокол, а лікували інакшими методами, а тоді буде видко, як чинити далі.  Головне, що встановили діагноз, і я маю надію, що розсмокчеться гнійник. Тепер я бачу, що легеневу хворобу добре не вилікували. В місті мама не хотіли бути, а в селі не втрималися від роботи: пасли худобу, працювали на городі. Здається, що й змокли на дощі. Крім цього, треба було багато їсти і вживати ліки. Дощова погода, сирість, холоднеча - все це подіяло на ослаблений організм, і запалення виникло поблизу серця, утворилося велике вогнище гною. Тепер треба наступати, аби перемогти. 

                                х                        х                          х

     Був у газетах і на радіо. Заніс етюд про Олександра Смоляка, якому 27 червня виповнюється 50! Заодно вичитав чергову подачу про предка Т. Г. Шевченка. Орнат сказав, що завтра об 19-ій годині на львівському стадіоні збирається демократичний фронт на підтримку перебудови. 7000 львів'ян уже поставили свої підписи на підтримку. Львів показує свою революційність і в наші дні. Я сказав Орнату, аби взяв редакційну машину й поїдемо разом. "Громадський не дасть", - сказав Орнат. "Тоді треба в нас провести подібний мітинг", - сказав я.

 21.VІ.1988.       

Бігаю в лікарню до матері. Пропонують операцію на серці у Львові. Там є лікар Біблюк, що уміє це робити. Я проти операції. Хай поки що рятують, як можуть.

Дочекався журналу "Жовтень". Є початок "Галицької брами". Потелефонував Федака, що відредагували цей же роман в "Карпатах", передруковують, пересилають, аби я вичитав. Побачу й почую, що скажуть читачі й критика. Я перечитав ще раз першу подачу й відчуваю, що твір непоганий. Галичани матимуть своєрідну історію краю, історію звичаїв і обрядів, історію княжого і селянського родів.

    Добрянська на роботі організувала культпохід на японський фільм, і ми з Добрянськими ходили дивитися. Сильна кінострічка.

    Від'їжджає від нас Кримський театр і вже втретє прибуває на гастролі Київський імені Івана Франка. Полонило наше місто киян і приміщенням. Везуть "Енеїду", везуть "Мазепу" - це добре.

 23.VІ.1988.        

Бреде сонце в хмарах. Косив над озером. Був у матері. З нею складно. Сестра Олеся приїхала. Призналася, що мати перебродила річку, як ішла до дочки Ганни, і набрала води в ґумові чоботи. Ось так, Степане. Ти докладав усіх зусиль, щоб врятувати маму: підключав найкращих лікарів, діставав найкращі ліки, бігав, влаштовував, а мати перебрела собі річку Луквицю, і тепер ти повторно робиш усе, аби врятувати від іншої хвороби. Боже, коли вже людина матиме розум! Оце віками губило наш народ. Без щитів у бій, при температурі по снігу, після пневмонії у холодну воду. Я втомлений уже.

               

 24.VІ.1988.     

Вчора провів заняття з літераторами педінституту. Тішуся, що стала Бреславська студенткою. Її двічі валили на вступних. Яремичева Марія з Вікторова теж пройшла на заочне. Людмилу Малкович направили в Космач (присілок Завоєли) вчителькою, Іван Малкович, її брат, талановитий, а ось вона - не знаю. Вчилася поганенько, тепер не хоче їхати працювати за направленням в глухий присілок Космача. І можна цих дівчат зрозуміти. Недовчена друкарка в кращому становищі, ніж людина з вищою освітою, бо друкарка в місті, а вчителька в закутку, де й хлопця не знайти, щоб вийти заміж.

                                    х                         х                         х

Боюсь, аби моя поїздка до Канади не накрилася. Велику групу працівників канадського посольства вигнали з країни, і вчинили так же само з канадськими дипломатами. Це, безперечно, загострить міжнародні стосунки. Гадаю, що нарада семи найрозвиненіших країн в Канаді теж вплинула на цей інцидент. Надії не втрачаю, але сумнів закрався.

                                   х                      х                       х

     Тарас Салига прислав мені ті номери газет "Вільна Україна" і "Львівська правда", де опубліковані статті про мітинг біля пам'ятника Каменяреві на Університетській. Прислав і агітку - попередження-звернення міськвиконкому, яку терміново надруковано в друкарні. Стаття у "Вільній Україні" дуже жовчна, а в російській газеті більш об'єктивна. Виявляється, що виступ цей фактично спровокували власті. В клубі машинобудівників мали зібратися фундатори Товариства рідної мови, але їх до будинку культури не пропустили.

Тоді організатори пішли до пам'ятника І. Франкові. Щоб ця акція дістала офіційне спрямування, власті вирішили провести зустріч-мітинг з делегатами партконференції. Делегати пішли до будинку культури, а на площі почалися виступи якогось Макара, Гориня, Чорновола, Калинцевої жінки. Чорновіл начебто розказував про те, як він зустрічався з Рейганом, виступав за права нації, особи, за церкву і демократію. Коли з'явилися делегати партконференції, то почалася на людях сильна дискусія, взаємні образи. Тут зібралося дуже багато різного люду. Організатори мітингу оголосили, що демократичний фронт призначає новий мітинг (мав відбутися на стадіоні). Одночасно із статтями в газетах опубліковано тимчасові правила проведення мітингів, зборів, демонстрацій - це, безперечно, для того, аби не допустити нового виступу. Розказують, що у Львів були кинуті війська, були люди з інших республік, які теж виступають за право на рідну мову, культуру, демократію.   

Виходить, що від Якутії до Львова, від крайньої східної точки, до крайньої західної, потрясли країну революційні виступи. Хочуть того шовіністи, чи не хочуть, але мусять поступитися - приїзд Щербицького до Ужгорода, поява масла в наших магазинах - це перші реальні сходи львівського виступу. Поступки в національному питанні будуть. Якщо і далі зволікатимуть чинодрали, то може дійти до серйозних сутичок. Кореспонденти розписали в газетах, як процвітає у Львові українська мова, як багато шкіл, але ні слова нема про те, що в інших районах України, в інших республіках, де живуть українці. Розповідають, що на мітингу делегатом на конференцію пропонували Романа Іваничука і Лубківського Романа. Якщо торік юрмища людей шукали появи Богоматері, то цього року люди збираються, щоб підтримати перебудову. Зрозуміло, що кожне явище має світлий бік і тіньовий, але політик, який при владі, не може не рахуватися з тим, що діється в країні. І вже не може бути відступу, не вдасться вже поновити Сталіна. В "Новом мире" читаю Василя Селюніна "Истоки" - стаття, де критикується французька революція. Маркс, Енгельс і Ленін, Троцький, Сталін... У "Вітчизні" є стаття Вернадського "Українське питання і російська дійсність". Час на місці не стоїть. Я писав у щоденнику, що Геракл росте по годинах, і він розірве кайдани.

 25.VІ.1988.        Були в мене Яремійчук Роман, доктор і професор з інститут нафти і газу, та Бойко Богдан. Богданів син Роман, завдяки Яремійчуку, йде до аспірантури. Бере його Мірзаджанзаде. Мені коштувало немало зусиль переконати Бойків, що слід Роману йти до аспірантури, я їх звів з Яремійчуком.

     З редакції "Жовтня" прислали верстку (третю подачу "Галицької брами"), і я читав її до опівночі з невеликою перевою: дивився фінальний матч СРСР -Голландія. На цей раз нашим не пощастило виграти. Навіть пенальті не забив Заваров. Але і срібло - велика заслуга. Ця першість ще раз виявила, з якою ненавистю спортивна Москва дивиться на Лобановського і українських футболістів. З ненавистю! Хоч честь СРСР Україна захищає вже дуже давно і не тільки у футболі. Один Бубка Сергій що вартує!                                                                                                          

                                х                       х                          х

    Першу подачу "Галицької брами" зустріли читачі прекрасно, але чиновники, бачу, шиплять, бо я проїхався по них гострим пером.

 28.VІ.1988.        

Починається партійна конференція. Люди чекають від неї більшого, ніж від усіх останніх з'їздів.

                 х                         х                        х

  Слухав по телебаченню розповідь про "Смерічку" й пісні "Смерічки". Колись безвусі юнаки через 20-річчя поробилися бородатими й балакають про нові пошуки. Неможливо віднайти й повернути юність, і не вірю, що можна повернути стару славу "Смерічки". Бачу, що я допоміг Софії Ротару стати народною СРСР. Кілька разів виступав, що вона Народна України, а пісень українських не співає. Ось і дали їй Народної СРСР.

                              х                      х                       х

   

     Був у Івано-Франківську Василь Стефак, заходив до Андріяшка. Розказує, що після виступів у Львові Погребняк мав сувору розмову з Романом Федорівим. Роман, як депутат Верховної Ради СРСР, написав листа на ім"я Щербицького. Зміст листа невідомий мені, але він дуже не сподобався Щербицькому і, закономірно, що Єльченко Юрій Никифорович (теперішній ідеолог) реагував так же само. Погребняк дорікав Федоріву, що той пише й друкує в основному історичні твори ("Ми проаналізували", - говорив). Одним словом, на "Жовтень" знову летять блискавки. Можна сподіватися, що найближчим часом "Радянська Україна", "Комуніст України" або ж "Літературна Україна" виступлять з критикою "Жовтня" і перепаде й мені за "Галицьку браму", бо це ж найсвіжіша публікація. Дай, Боже, аби встиг я видати роман книжкою.

 29.VІ.1988.      

 ...Перечитав матеріали конференції. Горбачов має велику опозицію в Політбюро і ЦК КПРС, тому й доповідь його без конкретних прикладів і фактів. Боюсь, що й на цей раз гальмо включиться, аби рішучих дій не було. Національні рухи налякали шовіністів, а злодюги все роблять, аби громадську думку скерувати в інший бік. Пленум ЦК КПРС з національних питань буде більш рішучим, лиш тільки невідомо, що станеться до того часу в країні. Я думаю, що гребля, яку хоче підремонтувати Щербицький, не витримає того напору, що набирає сили, і Україна ще скаже своє слово.

   Запровадження військового стану у Карабасі - не вирішення проблеми. За великими націями піднімуться й малі. Злам стався і попереду доба Буревісника й бурі.

                            х                     х                    х

    Це дуже добре, що "Літературна Україна" та "Жовтень" надрукували статті про Ольгу Дучимінську з нагоди її 105-х роковин. Здається, що то найстаріша письменниця всіх часів і народів, що мужньо й стійко перенесла допити й тюрми, заслання. Вбивство Галана організоване для розправи з інтелігенцією Галичини й Волині - так гомонять сьогодні. В сталінські часи все могло бути, бо й у наші дні робиться щось подібне. Ніхто не знає правди про загибель Івасюка, Яцоли, Іванишина Володимира. А хіба з радості лізли в петлю Тютюнник, Близнець, Бойко? Можливо, що є такі наркотики, які підсипають, щоб до самогубства довести. Та чи треба наркотика, коли гнітюча атмосфера навколо тебе, коли тиснуть на горло і, коли ти непритомнієш, дають трошечки кисню. Мої зрілі роки, найкращі роки, припали на страшну добу брежнєвсько-андропівського каземата, і я зробив найкраще, що міг зробити - кинувся вивчати й записувати фольклор. Інші не змогли втриматися, не виплили. Бачу, як нині мучиться Бойко Богдан. Тоді йому співали дифірамби, сам він роздавав інтерв'ю, що на п'яти столах лежать його п'ять романів, а нині він переоцінює все, хоче писати якось інакше, але вже неможливо вискочити з тієї наїждженої колії. І не пишеться йому. І неспокійно на душі Богданові. 

 30.VІ.1988.      

  Йде в Москві партконфернція. Горбачов заграє з противниками перебудови. Виступають проти Абалкіна, який запропонував створити й демократичну партію. Дуже гостро стоять національні питання. Чітко розрізнилися два табори: російський і європейський. Особливо Бондарєв виступив. Пішли атаки на Коротича і "Огонек". Моя така думка, що це тільки початок затяжної війни. Те, що декларувала "Пам'ять", підтримують Бондарєв, Проскурін, Іванов, Распутін, Носов, Астаф'єв, Белов з одного боку, а Юліан Семьонов, Вознесенський, Окуджава, Боровик, Рождественський з другого... Іде гризня. Про це говорив Карпов (відважний чоловік, але не письменник). Ульянов виступав за свободу преси, але його не підтримають, бо чорні сили бояться випустити з рук цю грізну силу. Йде конференція. І все приведено в стан боєготовності. Стоять кадебісти, ходять міліціонери, дружинники теж патрулюють по місту.

]]>
Mon, 10 Jun 2019 12:42:22 +0300
Травень 1988: україномовний Первомайський парад та "важка шапка Мономаха" http://briz.if.ua/blogs/612.htm http://briz.if.ua/blogs/612.htm 1.05.1988

Неділя. Дуже гарний день. Демонстрація. На нас з Павлом дивляться, як на чортів! 

- Украинская мова и мова! Надоело уже! - обурювався Карпенко з обкому, сусід Павлів. - Мушкетик тоже постоянно об этом же!

Я дивився демонстрацію з Києва і радів: лозунги й плакати всі українською, спів, інтерв"ю, вигуки; українські національні костюми.

О недаремне, ні! ведем тяжку війну За рідне слово, право на культуру.

Перебудова почалася. Вона вже зачепила народ, і зерна, посіяні нами за два роки, зійдуть і заколосяться.  

2.05.1988

Сонце! Починається буйне цвітіння дерев. Учора боліла голова, але випив таблетку і пішов на Бистрицю. Там скинув спортформу, і сонце обцілувало мене промінням. Голова заспокоїлась. Там зі мною був Йосип Гах. Розказував, як Іван Скиба сказав Куравському зробити місце для Марії Стеф"юк у театрі, але він був з жінкою, і не знав, де Марію посадити, бо всі місця були розподілені. Тоді пересували на одне місце всіх - Скиба сказав.

Тарас учора з друзями ходив до лісу: гітара, обід і шалу повна голова. х х х По українському телебаченню показували телефільм "Червона рута Івасюка". Робота нам вдалася. Виступ мій розрубали на багато уривків і вийшло так, що ми із Зінкевичем ведемо дуетом розповідь про друга. Ротару глаголила "по-великоросски" і ота дама, що "стріляла" за Володимиром (з телебачення), теж. Стріхович починав і завершував фільм. Я і сам здивувався, що так у мене щиро вийшло і незле, а особливо про те, як Володимир-місяць молодий підняв крила української естради, коли вона під кригою застою опустила їх. І добре мені вдалося сказати про його сині очі, в яких можна було втопитися, і порівняння з Миколою Леонтовичем, якого вбито в двадцяті роки. Йшло кілька пісень у передачі, серед яких "Шумить пшениця, як Дунай" на мої слова. х х х Гомонять, що Скиба їде до Києва першим секретарем ЦК. Було б непогано. Дуже складна обстановка в промисловості. Якесь розгублення чи навмисне гальмування. Скорочення апарату треба було провести блискавично. Тепер виробилась стратегія гальмування. Шкодять. Кажуть, що Рейган видав книжку, в якій пророкує розвал соціалістичної системи й СРСР. Дивно, що така книжка вийшла перед приїздом до СРСР.

3.05.1988

По республіканському радіо транслювали мій літвечір зі Спілки "Слово о полку Ігоревім" (міфи, фольклор, література). Страшенно обскубали, але моїх опонентів дали повністю: Німчука, Пінчука, Тараканова, Варченка. Співали дифірамби мені. Перетворився Пушик в найавторитетнішого дослідника "Слова" - отаке говорили по першій програмі радіо. Я втомився вже від тих виступів: учора по телебаченню, сьогодні по радіо. Все це тягарем лягає на душу, перебуваєш в якомусь чеканні, і енергія людей, які говорять про тебе і обговорюють, тисне, хочеш ти того, чи не хочеш. Важко носити шапку Мономаха.

4.05.1988

Я вчора відзначив день преси, хоч свято аж завтра. Хотілося якось з себе скинути тягар виступів, поїздок, передач - підсумувати все й братися за нову працю.

Був у Спілці. Приїжджав з Рунгур Микола. Хоче видати кілька книжок (раніше було скромніше бажання - одну), та писати не навчився. Я вже йому деякі вірші правив, дещо друкував у газетах, але він хоче стати великим, хоч йому вже 50. х х х Були партзбори. Нудні, ніякі, примітивні, як і завжди в "Прикарпатській правді". Я сказав Громадському, що пора вже щось друкувати в газеті. Він відповів, що письменники багато беруть на себе. Я сказав, що бідний Тарас Шевченко не порадився з Громадським і взяв так багато на себе. х х х

СИЛА ВОЛІ

Каже Павло Добрянський: -Я таки маю силу волі: не п"ю, не курю і навіть з жінками кинув. - А я, Павле, кинув пити, курити, але з жінками... оте не можу ніяк покинути. Безвольний я, друже.

5.05.1988

Зранку теплі хмари ходять над краєм. Теплі короткі дощики гріють цвіт. За одну ніч вишня розцвіла, та мало бджіл у місті. День преси.

Вчора у виступі "відвінчував" Громадського за нікудишню редакторську діяльність: "Молодий ти, а борода в душі виросла". Він був червоний, як буряк.

Завтра буде велика війна з приводу наших зборів і статей про збори. Обком збирає театралів і літераторів. Збурення пекла! Чорні сили казяться. Приїжджала вчителька музичної школи з Бурштина і розповідала, як Малашевський, заступник начальника управління культури, звинувачував їх у націоналізмі за проведений шевченківський вечір. Там іде гризня в школі. х х х У суботу в парку було відкриття фестивалю народного мистецтва. Провів заняття з літстудійцями. Обговорили вірші Василя Мороза, прозаїків і прочитали вголос статтю Романа Іваничука, що надрукована в журналі "Київ". Стаття могутня, стаття про нашу національну гідність. До того він виступав у львівській молодіжній газеті. Молодь дуже зацікавлено сприймає такі публікації. Запалюється ними. х х х Потелефонував Петро Палій. До стелі підскакує, бо одержав телеграму-вітання, що його поновлено в Спілці письменників. Зрозуміло, що без моєї підтримки на приймальній комісії його б не поновили. Я, можливо, не воював би за нього, якби не внуки-сироти, не той вірш, за який його виключено.  

6.05.1988

Сонце і багато цвіту. День Юрія-Георгія Побідоносця. Під його знаменом ідемо сьогодні на війну проти шовіністів з театру, які хочуть загибелі нашої мови. Тепер уже чітке протистояння: хто за, хто проти. До статті в "Україні" були усні виступи. Було їх багато. Тоді - вибух бомби в найпопулярнішому журналі. Далі в "Жовтні" - за пам"ятник, в "Культурі і житті", по телебаченню тричі, по радіо. Це дуже розворушило сон людей. Вороги сичать, але всі, "хто серцем кучерявий", збагнули, що нема кращого золота, як рідна культура, мова, гідність народу. Пішла в народ енергія письменників, і цей титан, цей Юрій Побідоносець, рве кайдани, ідучи вперед. Князь Ігор у день цей вирушав на половців.

х х х

Кожне століття всій цивілізації приносить свої випробування, як і людині її вік. Випробування йде на виживання фізичне й духовне. Фізичне виживання - перша половина ХХ століття, духовне - друга половина ХХ століття. Український народ пережив страшну катастрофу. Нас почали нищити 1905 року, потім нищила перша світова війна, громадянська, голод 1933 року і репресії тридцятих, друга світова, репресії сорокових, а потім дике топтання гідності, культури і всього святого. Ніколи ще не було такої катастрофи, як оця, катастрофа ХХ століття.

Я знав, що буде багато противників перебудови, але такого опору не чекав. Я боюсь, дуже боюсь, аби не перемогли чорні сили. В такому випадку буде, як у Чілі. Мені здається, що оті незадоволення, різня - штучно створені. Я завжди виступав за братерство і рівність народів, за взаємоповагу і взаєморозуміння. Комсомолець і комуніст - це не космополіт і не націоналіст, а патріот. Це той,що не зрікається своєї матері, своєї мови, але шанує і чуже.

З учорашньої зустрічі я виніс єдине: середній інтелігент - ніхто, перекотиполе. Люди не думають про те, що Сталін, Гітлер, Пілсудський породили страх і ненависть. Невже і тепер складуться умови так, що будуть крутити голови? Якщо так, то наступить велика катастрофа. Втомилося ХХ століття, сп"яніло від крові, від брехні втомилося. Мене дивують ті літератори, яких влаштовує отаке ставлення до мови. Хто ж їх читатиме завтра, якщо сьогодні мова має вмерти? х х х Самосвідомість кожної людини, особливо національна самосвідомість народів і народностей СРСР, росте щодня й щогодини. Я вірю, що нема в світі такої сили, яка могла би зупинити того ангела-благовісника, що вирвався з-під каменя гніту в ці дні перебудови. Фактично після наших з"їздів почався цей невідворотній процес відродження. Преса, література вже зачепила широкі верстви населення, наші слова сходять у народі, а врожай колись буде. Горбачов - єдиний керівник держави, якому вірить простолюд.

Революційний ренесанс нації неминучий. Імперії розвалилися повсюдно, але дух імперіалізму живучий, і саме в СРСР є дуже велика чорна сила вчорашніх функціонерів, катів, демагогів, які ладні піти на все, аби знищити весняну зелень демократизму, гласності, загальмувати процес оновлення, як це сталося в 1964-ому. Але на цей раз Геракл не дасться скувати.

10.05.1988

Учора я повернувся від матері. Нічого так не заспокоює, як ночівля в рідній хаті. Жінка з дітьми повернулися до міста в неділю. На Лису гору йшов пішки, а там мене підібрав наш вікторівський газда. Про мене ходять легенди помежи люди, усі переживають, аби чогось не сталося зі мною.

Вчора в парку святкували День перемоги. Виступали художні колективи міста, пекли шашлики, продавали пиво, морозиво, різні солодощі, працювали атракціони. Напередодні було свято преси, але мене не запрошували. Громадський образився на мене за критику на зборах.  

11.05.1988

Учора дістав верстку "Галицької брами" (перша подача в "Жовтні"), прочитав, виправив помилки. Після наших виступів з трибун і в пресі вчора збиралося бюро обкому, де дуже гостро обговорювали екологічні питання. Романенка, директора "Хлорвінілу", директора Бурштинської ДРЕС, директора Надвірнянського нафтопереробного заводу зобов"язали в найкоротший термін завершити будівництво очисних споруд. Це добре, що з нами, письменниками, почали рахуватися, й слова наші нарешті стали діловими.

Коли була нарада в будинку політосвіти, то Новицький постійно, що не говорив, питав у Добрянського і в мене, чи правильно він каже. Відступати нам уже нікуди. Тепер може бути тільки загибель або наступ. А в селі мені кажуть: -Ти взяв на свої плечі непосильну гору.

Комусь треба взяти. А якщо не я, то хто візьме? Наші письменники, як здохлі кури. Добре, що Павло Добрянський переміг себе. х х х На вулиці Шевченківській зустрів хлопця з Довгопілля, де я колись працював. Вступає до педінституту на музпед. Коли я познайомився з ним, то він аж затремтів: - Ви - Пушик?! Я вам щось скажу! Мені дали команду піти по селах і позбирати журнал "Україна" з вашою статтею, але я відмовився. А коли вийшли відгуки, то секретар парткому колгоспу Савчук сказав: "Я знав, що цей чоловік на місці!" Це про мене він так говорив. х х х Учора водив літстудійців на радіо, і там записали велику передачу. Студенти від задоволення аж підскакували. Доведеться мені котрогось дня з Богданом Кучером почистити цей запис, щоб вийшла гарна передача. Х х х Вчора телефонував мені додому Токаренко, що роблять пам"ятник Височанові у Вікторові. Це після моєї розмови з ним на нараді тиждень тому, коли нас збирав Новицький. Головне, щоб поставили пам"ятник цього року, бо всього можна сподіватися завтра. Крім пам"ятника, я пробиваю асфальтову дорогу до села. Іванишин дає згоду і асфальт зі щебенем. Робоча сила за селом. х х х Дивився з Харкова шевченківське свято. Який мудрий Павличко! Врубав вірш про моголів українських. Монголи не проміняли б мову за пів-Європи й за Азію, а наші манкурти-моголи добровільно зреклися. Трансляція отакого вечора рівнозначна трансляції роботи з"їзду партії, а, може, й важливіша. Народ прокидається зі сну. Треба все робити, аби він не задрімав знову. Участь у святі гостей з різних республік і країн піднесе Україну й сина України - Тараса.

14.05.1988

Сьогодні моя половина відзначає своє 40-річчя. Хотіла Ганна вести гостей до ресторану, але я порадив готувати вечерю вдома. Тут можна й до ранку бавитися, а в ресторані - не довше 23-ої години. Цілий тиждень дістає продукти, закуповує, варить, смажить. Я наносив крісел з центру технічної інформації, щоб було на чому сидіти. Мене отакі гостини страшенно втомлюють. Повна хата гостей. Ми не спали. Не люблю отаких вечірок, сидінь по ресторанах. Очевидно, що вік уже не той.

16.05.1988. У Галицькому районі розпочався тиждень літератури. Виступають Василь Кохан з Ужгорода, Неоніла Стефурак, Ярош, Дорошенко, Добрянський. Я поїхав на відкриття і виступав у Бурштинському енерготехнікумі, на ДРЕС і в будинку культури "Прометей". Був на Касовій горі. Я каюся, що сказав при Ярошеві й Стефурак, що їду на гору. Вони подалися слідом, і Неоніла нарвала великий букет горицвіту, божого тіла і ще різних рідкісних квітів. Я висварив її. У віршах і статтях захищати природу, а насправді - нищити.

Люди дуже сильно сприймають виступи. Каже Дорошенко, що всі хочуть лишень Пушика і Добрянського. До мене знову підходили працівники музшколи. Там бунт проти директора. Вони скаржилися аж до Горбачова. Знов обком розбирався. Мене обсіли, як бджоли матку, молоді викладачі: поможіть! А я критикувати в пресі не хочу, бо ж він талановитий організатор хорів. Просив його, аби помирився з колективом.  

18.05.1988

Нема дощу. Дуже суха весна, що нагадує 1979 рік, коли зник Володя Івасюк, коли ми його ховали. Весна тоді була спекотна. Через 9 років ми зробили про нього передачу.

Сьогодні Токаренко, Любінець, заступник обласного архітектора, галицький архітектор Дяків, Сопільник (скульптор), Гордійчук, секретар райкому і я їздили до Вікторова вибирати місце під пам"ятник. Я підключив ще й Коваля, директора школи, голову сільради. Була пропозиція на горі біля долішньої церкви, але я вимріяв місце на роздоріжжі, серед села, де автобусна, і моя, як кажуть, взяла. Вирішили, що там стоятиме Височан.

Я скористався з нагоди і поїхав до Галича, бо вже три дні відпускали для моєї матері вугілля. На це раз вдалося купити 4 тонни. Дали мені й машину. Приїхали на подвір"я, а там слід від вугілля: Василь-швагро вчора поїхав на паливний склад і купив машину вугілля. Тепер матимуть чим палити на два роки. х х х Телефонував Скорина з Києва, що мені треба їхати до Новгорода на святкування 1000-ліття слов"янської писемності. Очолює делегацію Бондарєв, збір у Москві, але я, мабуть, полечу до Новгорода прямо з Івано-Франківська на Ленінград.

19.05.1988

У нас підло обирали делегатів на партконференцію. Де-не-де були збори, а потім на пленумі назвали, хто їде. А їдуть всі ті ж лжепередовики й чиновники: Посторонко, Корчинський, Кондратюк, Бойчук - нікого з інтелігенції не беруть. Боюсь, що ця мафія може вчинити переворот, якщо по Союзу обирають так само. х х х Цього року священикам і віруючим було дозволено відправу за полеглих з нагоди Дня Перемоги, християни зі священиками ходили до могил. Це з нагоди 1000-ліття хрещення Київської Русі, з одного боку, а з другого - Афганістан. Щоб заглушити гнів, обурення і прикрощі, бо ж так багато полягло в тій волелюбній країні наших хлопців і ще більше афганців, дозволено помолитися рідним за спасіння душ жертв. Щодня показують один і той же підрозділ, що вертається додому, вже на території СРСР показують, і передають, що з Пакистану йдуть каравани зі зброєю. Буде ще тут багато лиха і нам, і афганцям, які вже ніколи не простять того, що там содіяно. Узяв квиток на Ленінград, провів заняття з літстудійцями.

20.05.1988

Вичитав верстку збірки пісень "Співають, плачуть солов"ї", яку я впорядкував ще торік влітку. Дещо повикидали, скоротили передмову, яка стала післямовою, але добре те, що виходить. Хай молодь співає народні пісні. Правда, планувалось 40 тисяч примірників, а виходить 35 тисяч.

Розказує Добрянський, що Посторонко на пленумі обкому розповідав про довірливу розмову Горбачова з керівниками республік та областей про врегулювання афганської проблеми. Признався Горбачов: - Я хоч і був у Політбюро, але питання, вводити війська в Афганістан, чи ні, вирішувалося без мене. (Брежнєв, Устинов, Суслов і, мабуть, Андропов схвалили цей божевільний крок.). І ще сказав Горбачов, що загинуло 15 тисяч солдатів і 30 тисяч поранених. Ці цифри, мабуть, дуже занижені військовими обліковцями. І сказав Горбачов, що війну треба закінчувати в Афганістані. Твердомисляча людина Горбачов, а військові обурені його політикою. Гинули не чиновники, а рядові солдати. Високі офіцери й генерали наживалися на війні: контрабанда, високі оклади, рік за три, звання і безвідповідальність, хоч і фронтовики...  

22.05.1988

Лечу на Ленінград - 1000-ліття впровадження християнства і словесності. І хоч Володимир хрестив Русь у Києві, зробили так, аби Київ був збоку. Було хмарно. О 4-ій вилетіли з Івано-Франківська і через 2 години приземлилися в Пулковім під Ленінградом. Я тримався своїх, щоб не мати мороки з квитками і посадками. І добре зробив. Уже в аеропорту нас зустріли з мікроавтобусом. Їдучи Радіщевським шляхом "Із Петербурга в Москву", завернули в лісок і перекусили. Погода стояла прекрасна. Влаштували нас у готелі "Садко". Тут ми ще почаювали і пішли спати. Комарі кусали немилосердно і ми не виспалися.

23.05.1988 

Новгород. Свято слов'янської писемності й культури Учора ЯКом прилетіли до Ленінграда: Богдан Михайлюк з редакції, Савченко з міськвиконкому, Іванова з педінституту. Живемо з Михайлюком в одному номері. Новгород змінився до невпізнання. Я тут утретє (вперше був з нашими літераторами наприкінці шістдесятих, потім у 1972-му і ось знову). Рано-вранці з"явився Юрій Гребенюк з Людмилою Савченко, яка з нами була постійно. Дуже вродлива і мила особа. За сніданком дізналися, що на свято відпустили півмільйона карбованців, а решта грошей з місцевого бюджету. Багато церков й будинків реставрували й відремонтували, багато вулиць заасфальтували, багато збудували нових будинків. Нам влаштували екскурсії по Ярославовому дворищі, приймали в райкомах і міськкомах, гостили, розказували й слухали нас. Пообіцяли мені, що назвуть вулицю іменем Франка і магазин "Карпати" чи "Галич", бо я їм сказав, що є в нас вулиця Новгородська, ресторан "Ільмень", бар "Садко". Познайомився з ансамблістами козацької пісні з Москви.  

24.05.1988

Поз"їжджалися! З Москви приїхали Юрій Бондарєв, Сергій Залигін, Петро Проскурін, а з ними Валентин Распутін, Сангі, Юрій Кузнєцов і багато інших. З багатьма я познайомився ближче. Сангі, наприклад, розповів мені, як Чингіз Айтматов створив свою повість "Рудий пес, що біжить берегом моря". Каже, що Айтматов був у нього вдома. На вечорі, де ми читали свої поезії, Сангі запитав людей у залі: - Скажіть мені, ви хотіли б, аби я знав лише російську мову чи і свою рідну мову нівхів? А із зали відповіли: - І свою рідну! - Ось бачите, а в нас уже не було шкіл і не вивчали мову. Я тоді звернувся до Верховної Ради і ухвалили, аби знову навчали дітей писати і читати рідною мовою.

Цього дня всі ми пішли на відкриття свята слов"янського письма і культури. Прибуло багато духовних осіб. Один полковник цілувався з єпископом й митрополитами, а інший подзвонював медалями, носив портретик найбільшого ката всіх часів і народів Сталіна. Демонстративно носив. Багато було журналістів, операторів, знімали чорноризців. Ректор духовної академії з Кіровоградської області - українець. Він мене познайомив з митрополитом Ленінградським і Новгородським Сергієм та іншими духовними особами.

Усі пішли в Кремль. Там у записах дзвонили дзвони, бо новгородські зняті з дзвіниці. Чув я, як співала капела імені Глінки, церковні хори співали. Ми йшли до пам"ятників і вічного вогню, потім до трибун, де відбулося відкриття свята. Літаки розкидали листівки, і насувалася гроза, але дощ ішов недовго і говорили теж недовго, а потім співали. Приїхав сюди і Кубанський козачий хор з Краснодарського краю. Козаки і козачки співали українські пісні. Ми з Лубківським підійшли і слухали, а потім приєдналися і співали з ними. Оскільки я був у вишиванці, то і мене прийняли за кубанського козака. Ми співали дуже гарно, нас обступили з усіх боків, слухали. Я ще й дзвіночком дзвонив, який нам дали при вході до Кремля.

А потім пішли до нового театру на відкриття свята. Концерт був могутній. Виступали хори, капели, читці, танцюристи, музиканти. З нами був артист Жженов. Там йому вчинили овацію, коли він прочитав два вірші Микола Рубцова, з яким я був добре знайомий, і нині каюся, що крім спогадів, нічого не маю від нього. Згадав, як ми в Москві, коли їхали до Ясної Поляни, я цілу дорогу співав українські пісні, і Микола Рубцов слухав їх задоволено.

Після концерту допізна москвичі пиячили й співали. Я заходив до них, але розмови цікавої не вийшло.

25.05.1988

У будинку політосвіти почалася конференція "Методологічні проблеми розвитку і дослідження слов'янської культури". Назви всі з епітетом "слов"янський", але свято чисто російське. Лишень натяком говорять про Київ, що з Києва пішло все. Російський шовінізм невиліковний. Відкривав конференцію Євген Чекалін, академік. Сухувато говорив академік Микита Толстой, онук Льва Толстого. Гідно виступав Трубачов. Для себе я відкрив немало цікавого, що стосується назв слов"янських храмів. Такі слова, як церква, хрест наші предки перейняли від германців, а не від греків. Я збагнув у Новгороді, що йде Ренесанс християнства. Йде і торгівля та спекуляція, але йде і оновлення чеснот людських. Це докотиться до нас безперечно. Після обіду я побував на секції Трубачова, послухав тут кілька доповідей, а потім перейшов у секцію Толстого, де виступив про "Слово о полку". Старий запросив мене і вдруге на трибуну, бо кілька доповідачів не приїхало, а старому було цікаво послухати про карпатські звичаї (він закоханий у них). У його секції кипіли пристрасті щодо розвитку національних мов і культур.

Роман Лубківський перетворився в мандрівну птаху. Зі свята летить до Болгарії. Розказував про свої пригоди з встановленням пам"ятника Шевченкові, про клуб Лева і гризню, яка не припиняється у Львові. Він захищав Калинця у Москві на пленумі, а Ігор Калинець сказав, що йому захисту Лубківського не треба.

26.05.1988

Організували нам поїздку на Валдай з ночівлею в профілакторії. На Валдаї діє будинок відпочинку Політбюро ЦК КПРС. Я скупався, хоч і холодна вода. Сказали мені, що у Валдаї виявлено радіоактивний стронцій. Начебто з ракетної бази потрапив у озера чи із заводів. Зате соловейки тут заливаються, комарня кусає, риба грає. Ночували на базі відпочинку заводу.

27.05.1988

Цього дня приймали нас у міськкомі й міськвиконкомі. Багато цікавого почули. Увечері виступали в будинку культури профспілок. Вів вечір Петро Проскурін. Гарно говорив Залигін, про християнство мовив Распутін, нівх Санчі виступав, і я з ними теж виступав.

28. 05.1988

День міста Новгорода. Ми пішли на Набережну і дивилися театралізовану виставу, яку показували на мості через Волхов. Ішли князі, царі, їхали; пливли по Волхову кораблі, човни (гості-купці, воїни), і аж до революції та війни. Великий дзвін звисав з моста і вздовж перил вітрила з гербами стояли. Листівки летіли з мосту (це революція), була й ця війна. Танцювали по берегах, і мене взяла в танець якась новгородка. Співали хори. Було гарне свято. А після обіду поїхали ми на передмістя, де музей просто неба. Тут розпочалося велике свято фольклору. Співали веснянок, гралися, хороводи водили, весілля йшло, скоморохи веселили людей, музики грали, хори співали. Мене теж вхопили артисти й довелося гратися з ними, а потім двічі давати інтерв"ю про свято, про звичаї та обряди, про фольклор. Я обходив хати в музеї, обдивився втретє церкви дерев"яні і прийшов до висновку, що в Росії почалося щось значне. Прокидається зі сну бородата Росія, дух її росте, і це не може обминути Україну. Я з великою насолодою подивився і послухав народну драму "Цар Максиміліан". Я багато читав про неї, але це не те, що подивитися на горбку під дерев"яною церквою, де співає хор, а перед хором сидить цар Максиміліан і наказує першому міністру то гробаря привести, щоб поховав богатирів, то сина його привезти з в"язниці й стратити. Близько до вертепу стоїть оця народна драма. Знову я тут зустрів українців-козаків з Кубані, що співали. І я помагав співати їм. Відбулося закриття свята на естраді. Знову виступ Залигіна, Лубківського, археолога-новгородця. Знову співи, танці і музики. Читали "Слово о полку Ігоревім". Не знаю, який дурень навчив артистів так псувати текст давньої пам"ятки. Вони українську мову калічать страшно. В Новгороді було дуже багато іноземців: болгари, поляки, чехи і т. д. Я познайомився з Ковачем з Пряшева. Жінка одного з Рокфеллерів викупила в Лондоні дві ікони й подарувала Новгороду (вони тут украдені). А скільки ікон знищено в нас, на Україні? За останні роки поруйновано, попалено, поламано. Оце розказують мені, як галицькі діячі нищили в Старих Скоморохах церкву, як в Сапогові нищили, а люди кидали камінням в міліцію, захищали церкву. Багато різного наслухався я.

30.05.1988

Провів заняття з літстудійцями. Розповів їм про новгородське свято писемності, сказав, що в четвер виходить в ефір радіопередача (читатимуть вони свої вірші). Радіють студенти, велика втіха для них, що звучатимуть їхні твори їхніми голосами.  

31.05.1988

Газета "Известия" надрукувала фотографії зі свята писемності й культури, де і мене зафіксував фотограф. Телефонував Римарук з Товариства "Україна", аби я написав книжечку про Західну Україну для українців, які за рубежем. Почався сезон відпусток, і кияни телефонують, щоб влаштувати їх десь у горах. Єфімов просить. Приїхав Коваль з Яремичем із Вікторова. Яремичева донька до педінституту вступає і просить допомогти. Коваль працює вже директором школи в Крилосі. Учора обговорили з ним, як піднімати наш Галич. Поки що він нехай створює клас "Слова о полку" - один відділ у музеї, куди діти приїжджатимуть на урок "Слова". Передав для "Літературної України" відгук на тези до партконференції, де теж піднімаю це питання. І не тільки історії торкаюся, але й екології та інших проблем.    

]]>
Thu, 06 Jun 2019 23:05:53 +0300
Квітень 1988 року: як Пушик розмовлял англійською, змова проти Горбачова та провінційні підкилимні ігри http://briz.if.ua/blogs/611.htm http://briz.if.ua/blogs/611.htm 1.04.1988

Добрянського кличуть до обкому.

Театрали підняли бучу після наших зборів про русифікацію. Іваницький договорився до того, що театр наш має ставити вистави не лише російською, а й англійською. Я кілька разів телефонував керівництву театру від імені англійця, що начебто гостює тут, і питався, коли прем"єра вистави англійською мовою.

Висловив їм подяку від Маргарет Тетчер, прем"єра Англії. Дурні, як чопи. Сприйняли за реального англійця.

2.04.1988

Цілу ніч падав теплий дощ. Від сьогодні ввели картки на цукор. Ходять чутки, що в Києві був страйк. Я гадаю: розпускають такі чутки навмисне. Компрометують політику Горбачова.

Напруга на Кавказі не спадає. Очолює рух вірменський кандидат наук. Вся нація виступила за свою гідність. Це щось глибше, як "Солідарність" польська. Вірмени начебто виступають за розпуск Компартії, яка спровокувала себе в 30-ті й 40-ві репресіями, а пізніше хабарництвом, злодійством, бюрократизмом. Справи серйозні.

х  х х

Вчора у філармонії був вечір гумору. Добрянський відкрив - бліденько виступив. Нестеренко взяв на себе роль ведучого. Це була моя ідея провести такий вечір Чорногуза Олега. Судити його. 

Павло цей хід підказав Нестеренкові-режисеру, але вони погубили все. Вітошинський читав Дудареві гуморески й мої "Файні люди", Дейчаківський читав Стефаника й Руданського. Найкраще виступив новий ансамбль "Верховинці" - Володимир Пірус заспівав мою і Білашеву пісню "Над горою місяць повен".

Ляльковий театр зіграв якусь мініатюру. Дуже примітивна інсценізація за гуморескою Жванецького. Гаврилюк з Калуша читав пародії на Павличка, на Чубач, на мене теж прочитав. Ми були на вечорі всією сім"єю.

х  х х

Вчора Добрянський був у обкомі. Там Борис з Добряком нападали на нього за наші збори й вимагали вибачення й спростування статті у "Комсомольському прапорі". Б"ють на те, що стаття ідеологічно шкідлива. Турелик перелякана. Куравський, П"ятківський і Курищук зайняли нейтральну позицію, але, щоб їх не звинуватили, схиляються до театру. Любимов, Борис - талановиті, але політичні спекулянти.

3.04.1988

Наступає весна. Шуткова неділя. Птаство оживило весь світ. На сонці велика активність. Кажуть, що такої активності не фіксували за 140 років.

Розказують, що в Києві на стіні написали чорною фарбою: "Дядя Миша, тетя Рая, дайте сахара до чая". Боюсь, що існує змова проти Горбачова,  і ним хочуть так же закусити, як Хрущовим.

х  х х

Вчора дивився телепередачу: інтерв"ю Погрібного з Гончарем з нагоди 70-річчя. Молодець Олесь Терентійович. Виступив на захист мови і культури, Ми з Богданом Бойком послали вітальну телеграму Гончареві. Заслужив старий доброго слова.

х  х х

Вчора був звіт Миколи Ковтка з нагоди його 50-річчя. Співав у концерті пісні на мої слова "Треба йти до осені", "Човенце", "Я пригадую верби", а "Любисток" виконав Богдан Юрків з ансамблем. Я Миколу привітав, альбом подарував. Співав Микола класику і сучасні пісні. Має голос і душу полтавець,що виріс у Жабйому і Долині. Тепер чомусь нема таких співаків. На природі колись росли люди, а тепер по норах ростуть.

4.04.1988.     Ніч була безсонна. До 4-ї години я вичитав рукопис "Славетний предок Кобзаря" і сьогодні відіслав один до "Радянського письменника", а другий до журналу "Київ". День дуже теплий. Вчора виграв на лотерею курочку, поки в підвалі, треба відвезти в село.

     Був у Спілці й редакціях. Нам чіпляють усякі ярлики на "ізм" - націоналісти. Галина Турелик пише "від редакції", передає в обком і тікає до Києва. Пробував дещо вверстати в її "від редакції", але боїться. Сумніваюся, що листа з театру надрукують. Було б навіть добре. Це викличе шалений ажіотаж і приверне увагу громадськості. Прогниле болото і жаби! жаби! жаби!

    

 

      5.ІУ.1988.       Сонячно. Годуємо курку в підвалі. Їмо салати з кропиви, щоб поновити запаси вітамінів в організмах. Засів знову за "Слово". Маю надію, що воно таки піде в книжці. Півдня просидів у бібліотеці. Перечитав журнал "Огонек" за цей рік. Неможливо всього осягнути, що друкується. Був у музеї. Заніс книжку Арсеничеві про опришків.

     Чорні сили дуже озлоблені на перебудову. Обласні чиновники пророчать, що на партконференції Горбачова знімуть з Генсека. Шиплять, казяться й бісяться. Треба пильнувати, як ніколи, цього чоловіка. На цей раз народ не обхитрити.

 

 

     7.ІУ.1988.Благовіщення. Сонце сяє. Вчора з Москви приїхав Володимир Піщулін, мій однополчанин. Він був техніком на ракетній базі, а я - солдатом. Після закінчення Літературного інституту він працював у газеті "Красная звезда" і "На боевом посту", звідки пішов до редакції "Советского воина". Дослужився до полковника, вийшов у відставку, а тепер працює кореспондентом якогось журналу. Ми вчора посиділи з ним у ресторані (він приїхав у відрядження). Після того прийшли до нас додому і ще тут сиділи допізна. Я не виспався.

 

    8.ІУ.1988.Передав фотографії для Канади, провів заняття з літстудійцями. Каюся, що раніше не взяв цю студію. Молоді люди зразу хапають оте,що їм говориш.

     Деякі літературознавці, як ось Погребенник, Мишанич, ще деякі "діячі" порпаються в рукописах великих і повірили в те, що й вони великі. До сучасних письменників ставлення в них зверхнє. Їх аж дратує те, коли хтось починає поправляти чи уточнювати, вказувати на їхню тугодумність і тупоумність. 

                           Х                      х                       х

     Є магнітні аномалії. Але є такі аномалії, як моя Україна, через яку прокотилося тисячі війн, навколо якої гриміло і гримить, яку топтали і топчуть, убивали й убивають, де відбулася чорнобильська трагедія. Сьогодні зустрічаю працівника військкомату. Каже, що 36 офіцерів посилають у Чорнобиль. А це молоді хлопці. Люди не хочуть туди їхати, шукають будь-якого приводу, аби не бути опроміненим.

                          

  10.ІУ.1988.    Великдень. Дощі, сніги. Дітей, як і щороку, кличуть до школи, щоб не "знищити обрядовість", але народ - повінь. Розказує Добрянський, що в Калуші все місто вийшло святити паски - молоді й старі. Тупоумні чиновники й порожні атеїсти вважають, що народну поезію можна знищити. Та народ не віддає своїх святинь і святощів. Упирається, як тільки може.

                             Х                        х                        х

    У "Літертурній Україні" стаття Раїси Скалій, у якій вона розбомбила підлого Фіалка з кіностудії імені Довженка. Там сильно окопалися сіоністи й шовіністи, і найменший прояв українського духу трактують, як націоналізм.

 

12.ІУ.1988.      Сьогодні гріє сонце і навіть душно. Закінчив рецензію на рукопис Володимира Качкана. Був у Спілці. Гуляли з Бабієм і Шумейком. Любомир Бабій із Серафинців. Він з усіх, так званих науковців, найбільш підготовлений.

    По телебаченню опівночі перед Великоднем передали церковну відправу за участю патріарха Пимена. Дива! В Сільці відкрили церкву, якої люди добивалися довгі роки, на Великдень відкрили.

    Померла Стефанович, керівник капели бандуристів, моя велика прихильниця. Вона мала рак мозку. Колись я написав про неї та про її капелу для "Прикарпатської правди". Було дуже багато людей на похороні. Їй було 54 роки.

 

 13.ІУ.1988.          Цьогорічні великодні свята відбулися під знаком відродження обрядовості. Коло церков роїлася молодь і не було нарядів "активістів", що розганяють молодь, яка збирається на гаївки. В Грушці робили хлопці "дзвіниці", а дівчата хороводили навколо церкви. Є і моя краплина в цьому "дозволі". Мої статті, виступи тут і в Києві теж зробили своє. Люди відчули, що перебудова не на словах, а на ділі.

                           

 14.ІУ.1988.       Сьогодні Богдан Шиптур дає свій  творчий звіт у філармонії. Мені там треба сказати слово про нього. Виконуватимуть чотири пісні на мої слова. Їду до Києва на приймальну комісію Спілки письменників.

     Учора передавали мій виступ по телебаченню з приводу перейменувань і перекручень назв населених пунктів. Жаль, що я не подивився. Резонанс у народі добрий. Телефонують і дякують за порушену проблему. Заодно вдарив я, що зникли українські назви населених пунктів.

                                Х                        х                     х

       Готується пленум обкому про освіту. Роблять так, аби ніхто з письменників не виступив на ньому. Порадилися з Добрянським, що треба наполягати, аби дали виступити.

                                Х                          х                      х

      Богдан Шиптур мав у філармонії творчий вечір. Я виступав на ньому. У виступі зачепив чиновників, які викинули прізвище Бажанського з меморіальної таблиці на колишній гімназії, зачепив,що руйнують колишній готель "Брістоль", де помер Січинський, говорив про музичних діячів краю, традиції яких має розвивати Богдан.

      Вітав його і Богдан Янівський зі Львова. В концерті звучали чотири пісні на мої слова. Три я почув, а четверту - ні, бо поїхав на вокзал. Зі мною в вагоні їхав якийсь музикант, що захоплювався моїми книжками й виступами в пресі. Я такі захоплення вислуховую з напругою, неприємно, коли у вічі отак говорять.

                                

 

      17.ІУ.1988.        З Іваничуком, Керекешем їздили з Ірпеня до Києва дивитися "Листопадову ніч" Юліуша Словацького в постановці Краківського театру. П"єса публіцистична, постановка не сильна. Коли вийшли з театру, зустріли Ступку, що вертався з Івано-Франківська, де була конференція театралів. Казав, що хоче тікати від радіації. Скорик Мирослав, композитор, теж перебирається з Києва до Львова. Ступка мітив до театру Ленінського комсомолу в Москву. Я його вдруге бештав, Іваничук помагав. Ідучи на каву, ми зустріли такого ж ізгоя, що вернувся з Москви, Леся Танюка. Розказував, що його доїдають, але він не здається. Говорив, як негідно поводиться Іваненко з ЦК. Цей Іваненко, виявляється, з Чернігівщини. Був поганим журналістом. За Леся заступається в Москві Лавров, але в міськкомі є якийсь Зауральський, що раніше був у КДБ, і тепер з"їдає Танюка. Називає його ворогом.

      В Києві в агонії Щербицький і його підніжки. За памфлет "Кирильцьо" вигнали з посади редактора "Радянської освіти" Щербатенка. Тепер виганяють з посади Семиволоса, редактора "Молодої гвардії" за те,що надрукував статтю Вернадського "Українське питання і російська дійсність".

                          Х                          х                         х

     Минає рівно 20 років, коли я вперше побачив Ірпінь - місячний семінар молодих поетів і прозаїків. Живі ще Малишко, Смолич, Головко, Кирилюк Євген, Панч - і вся гвардія ведуча. Як тоді гарно було!

     І ось знов у Ірпені, але тепер - радіація. Альтанка в гаю спорохнявіла, дерева й кущі, які так веселили нас, відчужилися. Офіцери ліквідовують чорнобильську біду й харчуються в нашім будинку творчості.

     ...Мені було тоді 24 роки. Аж не віриться. Фабрику побудували поруч. І лише Довженкова сосна ще залишилася рости. Крива й похилена сосна.

 18.ІУ.1988.       Понеділок. Почали ми засідати у Спілці. Приймали перших кандидатів. Я підтримую багатьох. Найбільше тішуся, що Косіва прийняли (я виступав за нього), що виконав прохання Петра Палія, що прислужився багатьом. Колись варто написати репортаж з приймальної. Дивні люди. Яка геніальна Ліна Костенко, як поетеса, а яка занудиста, як виступає. Кажуть, що і в Дрозда розвивається шизофренія. Коли Загребельний написав "Південний комфорт", той поніс його роман до прокуратури. Через це Дрозда не пустили до США. Замість нього поїхав Олег Чорногуз. Коли Чорногуз був в Івано-Франківську, то розказував, що подав заяву, аби його звільнили з посади  редактора "Перця". Почалася там гризня між ним і Чепігою. До цього Чорногуза в мене ставлення тепер особливе. Колись я думав, що він справді значимий чоловік, а тепер бачу - дрібненький. Навіть брата на ювілей свій не запросив.

 

 19.ІУ.1988.    Знову засідали. Щоденно буваю то у видавництві "Радянський письменник, то в академічних інститутах. З Дзюбенко редагував свій нарис про предків Т. Г. Шевченка. Обіцяє дати в збірник, що виходить наступного року. Сюди ж дають уривок з праці Грабовича, з яким я познайомився у Львові на франківському симпозіумі. Тепер я познайомився з його працею про творчість Кобзаря. Принесла книжку Соломія Павличко. Вона переклала її.

      Я був у "Веселці". Заніс рукопис Володимира Качкана з рецензією, яку написав.

 

 20.ІУ.1988.      З Іваничуком просиджував вечори, слухав його оповідання про батьків, про Коломию, про Львів. Коли ми верталися з театру, Іваничук показав пальцем на ощадкасу й прорік:

    -Отут зберігаються мої мільйони.

    Мільйонів він не мав. За тритомник і нові видання має десятки тисяч, але він ощадливий, не тратить, як ото я.

     Був у журналі "Радянське літературознавство", обіцяють статтю надрукувати у №7 або у №8. Другу статтю заніс до журналу "Література й мова в школі". Тут працює Анатолій Шевченко. Обіцяє надрукувати. Все про "Слово" я понаписував.

 

 22.ІУ.1988.        Заїхав до Львова. Речі здав до камери, поїхав до "Жовтня". Заплатив друкарці за передрук "Галицької брами". Починають друкувати з шостого номера. Тираж журналу сягнув за 30 тисяч. Вертався додому рахівським поїздом.

   Зі своїми студійцями в педінституті провів заняття. Ростуть, бачу, мої вихованці. З Павлом Добрянським ходили парком і обговорювали наші питання. За час моєї відсутності відбувся суботник: Павло, Бойко, Дорошенко, Галя-бухгалтерка, комунгоспівці впорядкували  двір спілчанський, зробили клумби. Гарно тут тепер.

    Телефонують, щоб приїхав до Монастириська на зустріч. Я відмовився. Коли був у Києві, то забігав до товариства "Україна". Казали, що мандрівка по канадських університетах, куди мав би я летіти, найкраща з усіх. Прекрасно, коби тільки не наклали табу на мою поїздку.

   

     23.ІУ.1988.        Субота. Дітвора в школі, жінку відіслав до села, щоб помогла веснувати. В Ірпіні я написав два вірші. Треба буде довести їх до пуття. Планують у "Молоді" збірку віршів на 1990-ий рік. У Львові я забігав на фабрику "Атлас". Там без руху в начальника виробничого відділу на полиці лежала моя поетична книжка "Луни". План роблять на романах, а виробництво поетичної книжки складне і неприбуткове. Ось і затримали. Я просив, аби прискорили друк. Обіцяли...

                          Х                        х                       х

    Розказував Реп"ях Станіслав, що на секретаріаті він пропонував мою кандидатуру до комісії по відзначенню ювілею Михайла Коцюбинського, але кияни кричали: "Всюди Пушик та й Пушик!" Коли я дізнався про це, то сказав йому: "Боже, борони!" - і зняв свою кандидатуру.

                          Х                       х                         х

    В "Комсомольському прапорі" Турелик надрукувала лист-протест театру проти наших зборів. Винен залишився журналіст Ганущак Василь. Дала "від редакції", але ніяке. Бідна Галина і бідна її газета. Бідна Україна, але найбідніші області. Ніякої перебудови, тільки божевілля бюрократів, шовіністів, самоїдів, доробкевичів.

 

 24.ІУ.1988.     Бігав парком. Вербичка з Чернечої гори, яку я посадив біля пам"ятника Т. Шевченкові, розпустила зелені листочки.

     Цього року нікому з письменників, артистів і художників не присудили Ленінську премію. Не присуджено нікому і зі слов"янських народів. Дістає премію Тенгіз Євгенович Абуладзе за "Мольбу", "Древо бажання" і "Покаяння". Борис Олійник премії не одержав. Це вже реалістичний підхід.

 

25.ІУ.1988.       Продиктував Добрянському виступ, з яким виступатиме на Пленумі про освіту. В журналі "Жовтень" надрукували виклад звіту про наші збори. Це дуже підбадьорило Павла. Бо ж після розмов у обкомі, після колективного листа до "Комсомольського прапора" вийшов ще й "Жовтень". Разом з тим "Культура і життя" вдарила по запорізькому театру, де також вирішили русифікуватися. Ситуація дивна й не на користь шовіністам. Ми вирішили не відступати, а боротися за українську мову до кінця.

     Стебельська приїхала зі Львова. Там "Клуб Лева" провів гаївки в Шевченківському гаї. Падав сніг на Великдень, але молодь валила на свято. Співали гаївок, веселилися, гралися на самий Великдень. Розмножили запрошення з гаївками, продавали малюнки у "Фонд Дністра". Заворушився Львів - теперішня духовна столиця України.

Київ не такий. Київ розгублений і пригноблений радіацією, страхом, невизначеністю, а Львів дає тим часом великий імпульс. Якщо збирають кошти на впорядкування Дністра, то чом би й нам не зібрати на впорядкування озера. Треба обов"язково підкинути ідею, бо деякі чиновники хочуть засипати озеро. Треба нам створити клуб Каменяра.

                             Х                         х                           х

    Був у редакціях. Там переляк. Гордієнкові, редакторові газети "Вперед", нагоріло за матеріал Ігоря Коваля про мене і за вірш-присвяту Пушику, в якому йдеться "про собак, які руйнують церкви". Черкасова казилася. Тепер бачу, що стала вона  інструктором міськвиконкому. Очевидно, що готують її на місце Савченко. Мафія діє. Боюсь, що вона пролізе і на місце Лихачової. Каже Гордієнко, що від читачів нема відбою. Все приходять і просять, щоб дістати вірш про Пушика, який під псевдонімом написав і надрукував Дем"янюк, працівник газети.

 

 26.ІУ.1988.    Учора телефонував Харченкові, як звелів Галсуян перед моєю поїздкою до Києва. Переплутали "бідні" час моєї поїздки до Канади. Гадали, що в травні, як і планувалося, а перенесли на осінь. Мали мене вчити пильності, мабуть, а я гадав, що буде розпинання за виступи. Розмова не відбулася. Зрозуміло, що проти мене змова чорних сил. 

  27.ІУ.1988.     Леся захворіла і не йде до школи. Я гадав, що гірчичники з масажами допоможуть, та доведеться кликати лікарку. Ще працюю над виступом Добрянського, а взамін маю подільську народну пісню, яку він мені наспівав. Не розумію, що діється з Галиною Турелик. Після статті Ганущака про наші збори вона уникає зустрічі. Дала протестуючого листа з театру з ніяким коментарем. А я переслав ту газету в "Жовтень"-журнал, і там надрукували виклад. В театрі знову зчинився рейвах. Вчора мене викликав Федорчук Ярослав Петрович, перший міськкому. Ситуація в нього критична. Перший обкому з"їдає його. Просить підтримати його в пресі. Готує  Посторонко когось іншого на Федорчукове місце.

                            Х                      х                        хт

     Приїжджав сьогодні Мирослав Іванів зі Львова, привіз мені пісню, що написав на мої слова. Шуневич з львівської "Ватри" співає її. Він закінчив наше музучилище й консерваторію львівську.

     Телефонував старий Юрій Крих. Хоче, аби я написав про нього нарис. Старий мав колись скрипку  Страдіварі (коли Західну Україну приєднали до СРСР Калінін вручив йому цей інструмент на деякий час. Вибухнула війна, і старий переховував скрипку, аби німці не забрали. По війні повернув скрипку).

                            

 28.ІУ.1988.         О 8-ій виступав на хімзаводі. Це вже Дорошенко, як організатор бюро пропаганди художньої літератури, впряг мене в роботу. Син Добрянського привіз свого сина. Парадокс віку: онук розмовляє російською, не знаючи рідної (живуть у Криму), Павло-дідусь нині виступає на обласному партактиві на захист української мови. Я йому підготував добрий виступ. З Києва приїхав Масол, теперішній Голова Ради Міністрів, і є нагода підняти ряд проблем на республіканському рівні.

     Добрянський учора ходив на "Ярошів вечір". Він начебто приурочив до 250-річчя Довбушевого руху в рамках творчої інтелігенції, але фактично поставив уривок зі своєї драматичної поеми, і сам читав свої вірші. Мені він запропонував прочитати "Голови". Я спитав, чому тільки один вірш. Він сказав, що треба програму надати, хоч ніхто програми такої не вимагає. Не пішов я на той вечір. Добрянський був і сказав:

-      Самореклама Яроша.

    Коли потрібна була квартира, то підлизувався до мене, просив підтримки, а тепер холодом дихає.

     29.ІУ.1988.            Я дуже погано спав. Вигорів через виступ Добрянського на пленумі обкому. Продиктував, потім ще двічі правив, секретарі обкому вмовляли Добрянського не виступати, але Павло наполіг. Посторонко про освіту доповідав російською. Сухо, нікчемно, загально. Такі ж були виступи комсомолят, полковників, робітників. І ось наприкінці надали слово Добрянському. І пішов Павло говорити про печерних людей і про тих, що душі свої полишали ще по печерах. Питався, де і яка нація цивілізована ставить питання, вивчати рідну мову, чи ні? Громив інститути, культурні установи і чинуш за нищення мови і культури. Павло виступав 15 хвилин у великій напрузі. Риб"ячі очі світили з президії. Та ось зала вибухнула овацією, і тоді надали слово Голові Ради Міністрів Масолу. І він після виступу Добрянського заговорив українською.

     Виступ Добрянського був вибухом бомби. Я всю ніч не спав, бо ввечері ходили з Павлом, обговорювали. Для нікого не секрет, що Пушик написав цей маніфест, з яким виступав Павло.

                          Х                       х                      х

     Виникають Товариства шанувальників української мови. Виникло таке товариство у Вищому технічному училищі імені Баумана в Москві, хоч і чинили опір. Добрянський учора з трибуни теж говорив, що треба вводити поліпшення вивчення української мови в російських школах, що треба створювати Товариства української мови і т. д.

 

  30.ІУ.1988.      Починають цвісти дерева, прапори на вулицях, і Посторонко, перший секретар, все когось зустрічає або проводжає коло білого будинку на Шевченківській, і в газетах гострі публікації, але не в Україні так пишуть, у Москві. На Україні сидить держиморда-регулятор і не пускає свіжої думки. Цьому Володьці дні вже злічені. Зустрічаю Зеляка, проректора медінституту, каже, що Добрянський гостро виступив на партактиві, але Левенко, головний чекіст області, все те записував. Я кажу йому: "Писалося на магнітофон, то ж навіщо було до книжечки записувати?"  Лякаються свіжої думки.

                              Х                      х                      х

      Учора я виступав на зустрічі із статистиками області. Богдан Українчук, мій одногрупник по технікуму, тепер працює в статуправлінні. І його попросили, аби організував зустріч зі мною. Довелося виступати перед великою аудиторією. Закінчив виступ, а люди не розходилися, і я змушений був ще читати поезії, говорити про боротьбу за нове, за рідну мову, за культуру, за гідність.

 

                                 Х                      х                   х

   Запрошували мене до Вербівки на відкриття будинку культури. Хотілося поїхати в те бойківське село біля Перегінська, але не поїхав, бо писалося мені.

 Всі республіканські газети широко дали звіти з партактиву області, бо ж брав участь Голова Ради Міністрів Віталій Масол (йому 55 років, кандидат технічних наук). Я дуже тішуся, що вмовив Павла добитися виступу, що вдалося мені належно зробити йому виступ, що був Масол. Хай молодий прем"єр України знає думку народу, думку письменників - совісті народу. З другого боку, ми сильно вдарили по обласних чинушах. Масол і словом не заїкнувся, що у виступі щось не так, а навпаки, підтримав.

 

]]>
Mon, 03 Jun 2019 14:31:01 +0300
Березень 1988 р. http://briz.if.ua/blogs/610.htm http://briz.if.ua/blogs/610.htm 01.ІІІ.1988

З опівночі падав сніг. Біло, гарно. Бігаю до матері в лікарню. З шевченківськими вечорами ціла проблема. Шкодять і шкодять, як тільки можуть. На Ганущака накинулися за статтю-звіт про наші збори. В театрі здійнялася буря. Вчора попередив мене полковник міліції Виноградник, що мене справді намагаються на чомусь підловити з помсти за статті й виступи (закріплені "хвости"). Мафія діє.

х х х Сьогодні були вибори голови клубу творчої інтелігенції. Я своє місце уступив ще у вересні, коли мене почали переслідувати за статтю "Пам'ять совісті". І ось гризня до нині, хто сяде на цих 100 крб. Збиралися і Ярош, і Роп"яник, і Марина Златоуст та Ломницький, і Марія Бабій. Сьогодні зібрали представників творчих спілок на вибори керівника клубу. Мусій Пилип"юк повів так збори, що Марія Бабій мала посісти цю посаду, залишаючи за собою частину уроків у школі. Був ще Ломницький, але він голосів не зібрав, Ярошеві одразу нагадали догану. Тоді я встав і сказав, що Мусій веде себе, як диктатор, що Бабій не є організатор, що на цю посаду найбільше підходить Ярош. Цікаво, що Іваницький себе пропонував на громадських засадах. Я запропонував його заступником Яроша, знаючи про те, що вони гризуться, як пси. На збори прийшли артисти з піною на губах - стаття про наші письменницькі збори, на яких ми піддали різкій критиці мовну і репертуарну політику, збурила цілу область. Секретар обкому комсомолу Капуляк з піною теж погрожував, що зітре на порох Ганущака Василя.

02.ІІІ.1988

Я дуже мало спав. Нанервувався на тих зборах, щоб протягнути на своє крісло Яроша, який усе життя тільки свинив мені. Можуть сказати, що я безпринципний. Навпаки, Ярош зробить більше, ніж Бабій, чи Ломницький.

Потім посиділи в кафе, а ззаду нас сидів "нюхач" і слухав, про що ми говорили. А ми говорили про виданий матеріал з наших зборів.

x х х Допоміг Сливоцькому зробити виступ. Вітатиме жінок у театрі. Наманувся Білейчук Богдан. Сливоцький познайомив мене з ним. Цей Білейчук працює в журналі "Дніпро" й підробляє в "Україні" й в інших виданнях. Недавно цілком справедливо розкритикував "Беркут" і "Синевир" - ансамблі нашої філармонії. З "Беркута" написали скаргу на Білейчука. Він приїхав сюди. Бачу, що з цього тридцятирічного журналіста щось буде. Він і по Софії Ротару після мене вдарив у "Комсомольском знамени".

03.ІІІ.1988

Погода чисто березнева, то пролетять легкі сніжинки, то вітер закрутить листям торішнім, то розіб"є шибку, то гримне дверима в під"їзді. Цілий день шукала мою квартиру Параска Яцевська з Грабівця Богородчанського. Місцеве начальство хоче зруйнувати Вознесенську церкву, яка колись стояла коло монастиря на горі, що підпорятковується Манявському Скитові. У 1780-их роках монастир Австрія закрила, церкву перенесено в село. Тепер тут є дві церкви. Одна діє, а другу руйнують. Люди хотіли тут зробити музей, а чиновники протестують. Прийшла жінка Пушика шукати. Дав я їй довідку, що церква - пам"ятка, дав журнал "Україна" зі статтею, дав адреси Товариства пам"яток і фонду культури, пообіцяв поговорити з районним начальством.

04.ІІІ.1988

Вчора напружено працював. Вранці виступав у інформаційному центрі про рідну мову. Були Добрянський і Коровай (Олександр робить портрет Кобзаря на вечір, Павло бореться, аби в програмі залишили "Заповіт" - знову божеволіють випердиші епохи); далі сиджу над "Галицькою брамою", бо вже треба подавати на редагування, читав бездарні вірші якоїсь вчительки і провів заняття літертурної студії. На цей раз я запросив Василя Ганущака, обговорювали ми Тулая. Признався мені Григорій Кирилюк, що його синові Андрієві (служив у органах) було дано завдання, аби тато дав йому компрометуючі факти про мене для паскуд з управління. Ось тобі й "увага до творчої інтелігенції"! Інший на моєму місці збожеволів би. Йде підла робота, щоб знищити мене, але це зробити їм не вдасться. Мене можуть вбити, але справу, якій я посвятив себе, не вб"є ніхто, сили нема такої. x х х Розказує Христина Фіцалович про оскаженіння в театрі після виходу статті-звіту про наші збори. Борис, режисер, кричав: - Пушика і Добрянського треба рятувати! Якийсь другий син Рабіна - Марченко з піною верещав, що російські п"єси він буде ставити на великій сцені нашого театру. Іваницький робив теж саме. Готують колективного листа. Звинувачують нас шовіністи в націоналізмі. Дива та й годі! В Москві пленум Спілки про національні відносини, взаємоповагу і т.д., а в нас он куди загинають. Нищать культуру. Немає більшого болота, як наше управління культури, театр, філармонія, ляльковий театр і т.д. Все прогнило наскрізь, і відступати далі нікуди. Якщо письменник - совість народу, то треба бути совістю. x х х Сьогодні одержав повістку: 9 березня, коли в театрі відбудеться шевченківський вечір, мене забирають до армії. На 17 годину, 9 березня, я повинен з"явитися до військкомату на К.З. (командирські заняття). Виходить, що не тільки з Пушкіним, Лермонтовим, Гулаком так розправлялися, але й з Пушиком чинять теж саме. На шевченківський вечір Токаренко виділив тільки по два запрошення на кожного письменника, а решта ділить сам. "Заповіт" був під забороною, та Добрянському вдалося його відстояти. x х х Сьогодні нашу маму виписали з лікарні. Від 25 січня до 4 березня лежала. Аналіз крові нормальний, але тривога на серці не вляглася. В легенях ще не розійшлося затемнення. Радили лікарі через три тижні зробити знову рентген.

Мати живе в нас. Поки не буде тепла, не пущу до села, хоч і рветься. Там справді скрута: Василь-зять іде на роботу, Олеся на роботу, а малі діти самі, ще й худобу треба доглянути.

06.ІІІ.1988

Робиться весна. Тепле сонце. Слободян Михайло Дмитрович, директор фурнітурного заводу, родом з Угринова, чоловік сучасний. Попросив Сливоцького, щоб створив на заводі хор. Вчора на зустрічі з нами хор співав три українські пісні з великим успіхом. Я читав поезії, Сливоцький співав "Пісню про матір", "Співають гори". Цю пісню "Співають гори" надрукували в "Молоді України" зі словом Михайла Сливоцького.

07.ІІІ.1988

Я вчора закінчив читання "Галицької брами" і відіслав рукопис до "Карпат", а "Прикарпатська правда" закінчила друкувати розділ з цього роману. Запросили мене сказати слово про Шевченка на радіозаводі, що я і зробив. Відкрили ми вечір Павличковим віршем про раба, який не встав, коли співали "Заповіт". Тоді говорив я про Тараса і край наш. Актори театру зробили постановку за творами Кобзаря. Крім цього, Шлемко читав "І мертвим, і живим...", Симакова читала "Наймичку". Хор радіозаводу співав пісні на слова Шевченка і українські народні пісні, закінчив "Заповітом", і всі встали. Вечір нам вдався. Збір коштів від вечора піде у фонд культури. Після вечора директор заводу забрав нас до себе додому. Частували нас цілий вечір. Х х х Цього року душителі культури дуже прорахувалися. Вони робили все, аби шевченківські вечори були тільки на околицях міста, та ми пробили і в театрі свято. І ось в Микитинцях та в актовому залі радіозаводу відбулись шевченківські вечори. В педінституті і в театрі теж відбудуться. А ще проведено вечір у художньому музеї, куди зійшлося дуже багато жителів міста. П"ять головних вечорів - такого ще не було. Арсенича не допустили виступити в театрі.

08.ІІІ.1988. Надрукували шевченківських лауреатів. Федорів знову не одержав премії. Відзначили Шевчука Валерія, Івана Миколайчука, Стеф"юк Марію, Ніну Матвієнко, літературознавців за видання творів Франка (серед них і Погребенника). Прикро, що Григір Тютюнник залишився без премії. Самогубство лякає. Івасюк теж не згаданий. 09.ІІІ.1988. Усю ніч не міг заснути. Сіро, сиро, мокро - березіль! Зустрічає мене на вулиці якийсь чоловік і каже, що утворилась якась ініціативна група на підтримку резолюції письменників щодо захисту рідної мови. Люди в урядові інстанції надсилають свої листи. А ми, письменники, під сильним ковпаком. Вийти на вулицю не можу - вже нюхало з апаратом стоїть. Я боюся, що чорні сили хочуть захопити владу, зняти з посади Горбачова, і тому так пильно слідкують за тими, хто підтримує перебудову. Намагаються будь-як, а скомпрометувати нас всіх. Не вийде! 10.ІІІ.1988. Київ. Прямо з вокзалу я поїхав до будинку кіно. Встиг на відкриття екологічної конференції. Юрій Щербак почав читати уривок з поеми "Сон". Тоді голова кінокомітету Беликов, з яким я був у Середній Азії, відкрив конференцію. Академік Ситник виголосив "Слово". Після нього говорили Зрезанцев і Шокало. Щербак умовив і мене виступити. Я подумав і дав бій за Калуш. Розказав, а боягузи - керівники місцеві бояться вищих і беруть все, що дають. Говорив, що неможливо допустити, аби випили Лімницю, за ТОС, за "Заросляк" і т. д. Показували нам унікальні фільми, які не потрапляють на екран загальносоюзний. Сполудня я поїхав до видавництва "Молодь", де відредагував збірку пісень, яку впорядкував (сюди я включив чимало своїх записів). 12.ІІІ.1988. Субота. У Києві дуже не стійка погода. Сніг, вітри. Читаю верстку прозової книжки "Страж-гора", - видавництво "Дніпро". В театрі імені Франка дивився "Мазепу" Юліуша Словацького. 13.ІІІ.1988. Неділя. Вітри і сніг. Гуляв годину схилами Дніпра, по снігах бродив, поки сонце не зійшло,читав верстку "Страж-гори". Зо два дні тому вечеряли з Цековим Юрієм. Він сказав, аби я не пропустив газети "Молода гвардія" зі статтею академіка Вернадського "Українське питання і російська громадськість". Стаття дійсно вийшла, і я оббігав пів Києва, щоб купити кілька газет і привезти додому.

15.ІІІ.1988. Мій вечір про "Слово о полку Ігоревім". Перемога! У Спілці був вечір, записав для радіо інтерв"ю. Удосвіта гуляв. Оформив відрядження в Літфонді. Пішов до Міністерства. Всі чиновники боягузи і після злого листа мого Олененко дав команду - продовжити конкурс на пам"ятник Франкові. Я їм пригрозив, що виступлю в пресі. Був в іституті літератури і мови. Почали шельмувати Леся Танюка люди насторожені. Зустрічав багатьох цікавих людей. Павличко, Дончик і Гриценко напередодні прилетіли з Канади. Всі чекають, хто ж сяде на місце Щербицького. Гомонять про Розумовського і Скибу. Те, що Моргуна призначено головою комітету охорони природи, всіх теж якось обнадіяло. Візит Горбачова до Югославії - це початок великих дій щодо національної політики. Пленум СПУ, на якому виступили Мушкетик, Лубківський і Олійник, - теж репетиція перед пленумом партійним. Розказують учасники пленуму, що Євтушенко, Вознесенський і інші демонстративно не прийшли на цей пленум, а Коротич заявився був і втік. Оці виступи проти його інтерв"ю дуже підірвали авторитет цього хитрунчика серед обивателів. Мовчан захворів. На мій вечір "Слово о полку Ігоревім" (фольклор, міф, література) зійшлося дуже багато людей. Конференц-зал був переповнений. Письменники, історики, літературознавці, мовознавці, журналісти, видавці і, звичайно, знавці "Слова". Я виступав зо дві години після того, як вечір відкрив Володимир Коломієць. Після мене говорили Іван Ворченко, Василь Німчук, Володимир Харитонов, Степан Пінчук, Володимир Осипчук, Євген Павленко. Я боявся, що мене розгромлять, але сталося диво - опоненти почали мене розхвалювати, аудиторія ревіла, аплодувала й гомоніла, коли хтось намагався мені щось закинути. Весь мій вечір записували для радіо. Коли вечір закінчився (зі мною в президії були Коломієць, Павличко й Осадчук), люди обступили і засипали питаннями. Павличка, Пінчука, Чередниченка і ще кількох я запросив до готелю "Київ". Ми гарно посиділи, погомоніли. Павличко розказував про Канаду. 17.ІІІ.1988. Учора пізно ввечері літаком АН-24 прилетів до рідного міста. Голова переобтяжена враженнями, подіями, як і серце. Хотів приїхати лише на свій вечір, але виклик-запрошення на екологічну конференцію прискорило мою поїздку. Добре, що я заскочив на пошту. Там уже кілька днів лежала верстка прозової книжки "Страж-гора", що виходить у "Дніпрі" - більше 500 сторінок. Забрав з собою. Виїхав 9 березня. В цей день тисячі людей облягали театр. Свої запрошення я дав жінці й дітям, і вони пішли на шевченківський вечір. Ніякі запобіжні заходи властей не могли зупинити товпище людей. У театр набилося до двох тисяч людей, а ще більше стояли під театром. Добрянський навіть у "Прикарпатській правді" давав пояснення, чому на вечір не могли потрапити всі бажаючі.

18.ІІІ.1988. Хмарно. Обіцяють вітри. Погано спав, болить серце. В "Літературній Україні" стаття про нашу нараду в Києві. Створено республіканську комісію "Письменник і екологія", до якої введено і мене. Тепер треба втовкмачувати людям, як захищати природу, що робити... Інакше завтрашнього в нас не буде.

19.ІІІ.1988. Сніг пролітає весь день. Передруковую нарис про Шевченкового предка, бо хочуть дати його до ювілейного збірника. Розказував голова Галицького РАПО, як Лихачова перла на мене і брехала на жінку мою, що начебто вона казала: - Мій Степан буде доти писати, поки останній москаль не забереться з Івано-Франківська. Ну й примітивна! Зустрівся Мельничук, студент медінституту. Казав, що хотіли зі мною провести всеінститутський вечір, але їм заборонили зустрічатися зі мною. Дозволили зібрати лиш два курси стоматологічного факультету. Я під особливим наглядом. Вчора ввечері пройшовся парком, і плентається слідом якась нікчема, здоровило. Я став у тінь і віч-на-віч з ним зіткнувся. Ось тобі й перебудова. Навмисне шкодять, не дають, аби було ліпше й людяніше.

21.ІІІ.1988. Був у військкоматі й відпросився, бо треба було їхати служити аж під Самбір. Відчуваю, що військові бюрократи будь-ким заповнюють "гнізда", або й навмисне брали мене. Трапився морський офіцер. Я сказав, що дихнути ніколи, хай би брав іншого разу, той викликав прапорщика, і я пішов додому. Зустрів Парипу-журналіста. Дав мені суботній номер газети "Вперед", де Ігор Коваль надрукував статтю в мій захист "Ти, серце, не спиш?" Х х х Учора з жінкою були у Вікторові. Через те, що був я у Києві, двічі перенесли шевченківський вечір у селі. І ось, нарешті, я повернувся. Напередодні потелефонував Тарас Салига, і ми зустрілися в селі. Ігор Коваль - молодець. Створили в школі №2 хор, сам він грав у виставі, вечорниці сільські показали, а наперед Тарас Салига виголосив слово про Кобзаря. Я доповнив своїм виступом, говорив про Шевченка, читав поезії. Людей зібралось море. Встали, коли хор заспівав "Заповіт", підхопили всі. Коваль, Шевчук, Воробій запрошували залишитися на вечір, але ми поїхали до Івано-Франківська, і повечеряли в нас. Мати моя потрохи крутиться вдома, годує внуків і худобу. Закололи порося і нам дали трохи м"яса.

23.ІІІ.1988. Ходив на зустріч з городенківським лікарем Блонським (він вивчає екологію), де і сам виступив про те, що говорилося в Києві на екологічній нараді. Я й після наради (на каві) довго говорив з Капуляком, з секретарем з обкому комсомолу, аби негайно оголосили серед молоді "Зелену весну", щоб прибрати береги річок, озер, засадити деревами, повичищувати джерела. Х х х Вийшов на демонстрацію Кременчуг. Тут склалася тяжка екологічна обстановка, нема очисних споруд, а набудували заводів. "Сельская жизнь" надрукувала статтю. Редактор місцевої газети хотів її передрукувати, власті місцеві не дозволили. І тоді тисячі людей вийшли на демонстрацію. Це, мабуть, перша екологічна демонстрація, що відбулася в Україні, і про яку повідомило радіо і телебачення. Дуже складні й цікаві процеси відбуваються в країні. І дуже трагічні. Паразитуючий елемент піде на все, щоб тільки не допустити революційних перетворень. Ось учора гуляємо. А міністр-шляховик засвітив світло в будинку Маргошеса (біля парку). Сюди до нього чимчикують обласні чиновники, несуть коньяки, різьблені гуцульські вироби. А два дні тому поїхав міністр-побутовик. Теж тут жив. Теж носили йому.

24.ІІІ.1988. Учора викликали до обкому й дали документи на поїздку до Канади. Треба заповнювати, робити фотографії, проходити медкомісію. Добрянський покликав мене до будинку політосвіти, щоб виступити перед учасниками республіканського семінару атеїстів. Були там ще Турелик, Ярош, львівські письменники Тріпачук і Книш, з Чернівців Фольварочний. Читали ми поезії, але цим не обійшлося, бо вони нав"язали нам полеміку й дискусію. Я сказав: "Християнство не тільки "опіум для народу", але й тисячоліття нашої культури. В Польщі духовні особи ухвалили в честь 1000-ліття збудувати 1000 костьолів, а держава - 1000 шкіл. В нас же вилито мільйони слів". Виступ мій зустріли бурхливо. Ярош від заздрощів мало не вмер. Я зробив йому зауваження, бо ж бубонів, коли я почав говорити. Він зробив афішу, всіх уписав, крім мого імені. Хоч я утвердив його на своє місце. Біс з ним. Запросив я гостей на вечерю до ресторану. Посиділи, погомоніли. Фольварочний розказував про московський пленум. Боруздін висловився про антиросійські настрої в Україні, а Лубківський його "остепенив". Борис Олійник сказав, що Шелест на схилі віку погано засвоїв українську мову, а зробили його націоналістом. Лубківський захищав Калинця. Ніл Гілевич сильно боровся за мову, Мушкетик підтримував, Петерс теж. Олійник рветься до влади. На крісло Мушкетика хоче сісти. Я так забігався, заслухався, завиступався, що забув про заняття з літстудією. Біда зі мною. Аж голова перестала боліти - так зажурився. 26.ІІІ.1988. Був у Чернівцях. Записався для телефільму "Червона рута" Володимира Івасюка". В. Стрихович робить фільм. Каже, що дуже тяжко йде. До Чернівців добратися було неможливо. Канікули. Поїзди переповнені. Допоміг черговий на вокзалі. Я записався. Разом з працівниками студії повечеряли (я запросив їх до ресторану) і поїхав поїздом додому. Побачив оту Ніну Василівну Гречковську-Щербакову, що була в Івано-Франківську того березневого вечора, коли Володимир Івасюк привіз мені пісню. Це до неї він їхав. Має чоловіка, дитину. І розказує, що скаржився їй Володя: - Мені постійно здається, що за мною хтось начебто слідкує... 27.ІІІ.1988. Перейшли на літній час. Я вчора сів на міський потяг і доїхав до Чернівців. Дорогою записував дещо від пасажирів. Після запису передачі їздили машиною по Чернівцях (Стрихович з оператором показували, де була перша квартира Івасюків). Повернувся близько першої і ще писав, бо після кави сон не брався. Х х х 28.ІІІ.1988. Нічний дощ. Гудуть горлиці, паруються качки на озері, де вже майже розтанула крига. Вчора весь день читав. Читаю "Журавлиний крик" Іваничука. В "Літературній Україні" дали велику добірку В. Симоненка, де є вірш "Злодій", який на зорі моєї юності ходив у рукописах і за нього були в нас великі неприємності. Дехто поплатився навіть життям за те, що нині друкується в газетах, журналах, книжках. Х х х У педінституті почалося свято словесності. Я виступав на пленарному засіданні. Відкрив тиждень ректор Кононенко. Виступив ленінградський доктор Віталій Кодухов, студентка Пархуць і Оксана Шараневич з інституту вдосконалення вчителів. Х х х Розказували мені, як Нижник за завданням Лихачової, приходила до краєзнавчого музею, збирала всіх і агітувала, аби написали колективне спростування проти статті Ігоря Коваля в газеті "Вперед" "Ти, серце, не спиш?" Ці збори нічого не дали, і тоді використали Грабовецького і Чапугу. Чапуга, як кажуть, рад старатися - написав. Тепер у райгазеті сполошилися: що ж робити? Найбільше божевілля наступило після шевченківських вечорів, яких ми добилися і провели, і де звучав вірш Павличків про "шнурків", що не встали під час виконання "Заповіту". І шнурки обласні показилися... 30.ІІІ.1988. Бігаю по лікарях. Довідки треба на Канаду. Дочитую "Третю роту" Сосюри. Я був кращої думки про нього й про Малишка. Не знав, що таке буває межи корифеями.

31.ІІІ.1988. Після дощів потепліло. Працюю щоденно. Вибрав медичну довідку. Провів заняття літстудії. Вперше мої вихованці "на людях" читали свої твори. Після них читали твори інші студенти. З великим тріумфом виступає в нас хор імені Верьовки. На першому концерті в театрі їх засипали квітами. Вчора виступали в актовому залі педінституту. Я переказав, аби Леся приїхала. Завів її на концерт. Сам же не ходив, бо слухав цей хор кілька разів в Узбекистані. Там ми були разом на Днях України. Х х х Нема цукру в Івано-Франківську. Вводять картки. Боротьба з алкоголізмом, підвищення цін на спиртне обернулося катастрофою. Самогонку нині роблять робітники, колгоспники, службовці. Спочатку цукор зник у Києві, потім у Вінниці, тепер у нас. Я думаю, що винні не тільки самогонщики. Компрометують Горбачова. Діє змова.  

]]>
Fri, 31 May 2019 17:24:32 +0300
Лютий 1988 року: реабілітований Грушевський, отруєний Дністер і як стати знаменитим завдяки телебаченню http://briz.if.ua/blogs/609.htm http://briz.if.ua/blogs/609.htm 02.02.1988

Учора був прекрасний зимовий день. Вітри вщухли, небо вичистилося, і сонце сяяло над білими кучугурами. Я передав до Львова, у "Жовтень", купу фотографій для ілюстрації "Галицької брами", був у Спілці, в педінституті, в школі. Почав Тарас зразково вчитися, але старання вистачає не надовго. Мушу постійно його контролювати. Недурний хлопець, має прекрасну пам'ять, вірш вчить за кілька хвилин, але, як і кожний хлопець, має свої "мухи". Закінчує восьмий клас, і мушу насісти на нього, аби працював так, як треба працювати завжди.

х х х Борис Микитович Харчук, якого знав я добре, помер на 57-ому році життя. Помер, розказує Добрянський, від інфаркту, коли їхав з Прибалтики. І цього з"їли. Пригадую статтю Ярмиша, що тепер редактор "Радуги". Як він при Маланчукові топтав цього письменника! А Виноградський друкував це. Добивали і Тютюнника, і Харчука, і мене товкли тоді. І чи настане день розплати?

х х х

Дочитав "Діти Арбата" Рибакова і першу подачу "Третьої роти" Сосюри. Десятки статей, оповідань - все переварити важко. ХХ століття і 2-ге тисячоліття підводить риску і виводить баланс між активом і пасивом.

03.02.1988

Телефонували з Києва, що передача моя вийде 13 лютого. Хотіли взяти інтерв"ю для тижневика "Говорить і показує Київ", але мене не було - говорили з Тарасом. Вдосвіта бігав до матері в лікарню. Температура вже майже нормальна, але ще колотимуть. Могла мати померти через лікарів, якби я вчасно не кинувся рятувати. Мало пишу, але політично росту не днями, а годинами. Страшенно багато читаю. Дав завдання Арсеничу скласти списки тих літераторів, яких треба реабілітувати. Добре було б, якби Дучимінську поновили в Спілці. Влітку буде їй 105 років.

Арсенич склав текст листа про відкриття Шевченкового музею в колишньому товаристві "Сокіл" коло нового обкому, де тепер "Авангард". До першої світової війни тут стояло погруддя Т. Г. Шевченка, але російські солдати-шовіністи розбили цей бюст. Петро Арсенич дуже неграмотний, робить помилки граматичні, і я сьогодні вичитав оті його листи, поправив помилки і підписав клопотання. Листа цього інші бояться підписувати. Нікудишня в нас інтелігенція.

х х х

Зустрічаю сьогодні Гуменного і Чернявського, і розказують вони, що в театрі підслухали розмову одну: Пушикові ходу не давати, не популяризувати і т. д. Не хотіли сказати, хто це давав таку установку: Лихачова? Токаренко? Шукайло? Дізнаюсь.

Відчуваю, як загарчать нині вони, прочитавши реагування Міністерства внутрішніх справ УРСР. Генерал-майора Старовецького, який мешкав по сусідству з нами, знято з посади начальника Одеського управління внутрішніх справ, і ще кількох знято. Виїхала група з Москви шукати тих, що били начальника слідчого відділу.

Парткомісія союзна вже покарала багатьох. Тепер справи підуть далі. Цікаво, як Боровик вертить хвостом у Києві, ставши там головним політиком Міністерства. В Україні незабаром буде велике чистилище, коли піде з посади Щербицький. Прогнило все наскрізь. Особливо при Брежнєві, коли за будь-яке слово могли кинути за грати, вбити, втопити, повісити. "Тобі радянська влада не подобається?", "Ти що? Проти радянської влади?" - ось головні звинувачення, які висували тоді. Нині паскуди злодійкуваті причаїлися. Але якби вони з"їли Горбачова, то нами були би заповнені всі тюрми.

04.02.1988

Відлига. Сонце сяє і капає з дахів. Зиму цьогорічну вовки з"їли.

Учора передали по телебаченню указ, що на 40% обрізують кількість службових машин, які на державному бюджеті, й на 20% тих, що на місцевому. Дуже мудрий указ. Тепер багатьом начальничкам доведеться пішечки ходити, як і їхнім жіночкам та діточкам. Третина чиновників буде змушена приземлитися.

Ура! Ура! Прикро, що аж влітку. Треба би швидше! А скільки то бензину державного йшло в приватні машини! Скаженіють і божеволіють учорашні всевладні. Багажники були забиті продуктами. І сам вертався ситенький і п"яненький, і додому віз у машині. Першого липня почнеться велика чистка-скорочення. Багатьом чорним полковникам скажуть посунутися, бо скорочення йде.

05.02.1988

Опівніч. Серце болить. Не спиться. За мною постійно слідкують з КДБ. Що я винен? Те, що виконую ухвалу з"їзду письменників і виступаю на захист рідної мови і культури? Невже ідеологи наші не розуміють, що в цій обстановці міжнародній треба гуртуватися слов"янству, всім народам, аби вижити. На сьогодні не головні національні питання, але екологічні, але без поваги до самого себе, без любові до джерельця, садка, ліска, поля нема любові до землі. З природою щось робиться страшне.

Я боюся, що вороги перебудови беруть на облік кожного, хто підтримує політику Горбачова. Боюсь, що може повторитися 1937-ий рік. Треба бути пильними. Провінція страшна і дика. Можуть тобі пришити націоналізм, антирадянщину і що завгодно, бо ти говориш правду.

х х х Про мене і далі поширюють різні чутки. В Тисмениці йдуть плітки, що мені відрубали руку. Але найбільше мене вбиває інше: шушукання, що мною цікавляться кадебісти. Хай цікавляться, чорт з ними! Така вже доля українського письменника. Я, може, в чомусь і помиляюсь. Але ж письменник має право на помилку. Він - першопроходець, а це так нелегко. Письменник - совість народу, то невже хтось думає, що совість може мати якусь норму, як ковбаса. Пайки совісті не видають нікому. Совість або є, або її нема.

Після оцих страшних борінь я щось напишу, або не напишу нічого. Тривожна птаха не співає. Треба якогось просвітлення на душі.

х х х

У молодості мені було значно легше, ніж тепер. Тоді я навіть на Маланчука свистав, що бив мене. А тепер важче на душі й на серці, все болить. Чого то світ такий? Чого? Невже люди дістають насолоду від того, що вбивають поетів? Можливо!

На мене мають лють, І бруд на мене ллють. Мене постійно б"ють, Мене колись уб"ють.

Та я іще живий, І пісня ще жива. Співаймо, світе мій, - Є музика й слова.

Не буде вже мене, Та буде пісні лет. Хтось, може, спом"яне, Що жив такий поет.

07.02.1988

Неділя. У парку сьогодні свято "Прикарпатської зими". Зима ця дуже тепла, а тому можна сподіватися раннього цвітіння дерев. Десь у квітні зацвітуть сливи й черешні. Може сніг упасти на цвіт, бо бруньки готові ось-ось розпукнутися - зима підготувала їх до раннього цвітіння.

Гомонять у місті, що чорнобильський саркофаг у багатьох місцях потріскав. Очевидно, що через ці щілини виходить радіація. Ми сидимо на бомбі сповільненої дії.

08.02.1988

Добрянський був. Готуємо збори письменників, обговорювали доповідь. Розказував, що сильно виступали в медучилищі на захист рідної мови. Потім поїхали на м"ясокомбінат. Телефонує:

-Что такое? - Да вот поетов на бойню привезли. - Не понимаю! - Что не понимаешь? Я тебе русским язьіком говорю: поетов на бойню привезли.

І вийшов зустрічати Добрянського і Рабенчука головний різник. Руки по лікті в крові, халат в крові. Добрянський назад, назад, назад. -То не я! То він поет, - показує на Рабенчука. А різник: -Ні, не він! Ви - вища середня вгодованість. ...І почався виступ і сміх.

9.02.1988

Вівторок. Захмарилося. Трохи заспокоїлось серце. Сьогодні оповіщено про заяву Горбачова про вивід радянських військ з Афганістану. Почнуть виводити з 15 травня 1988 року. Це дуже добре. Вулиць у селах не вистачає називати іменами полеглих інтернаціоналістів.

10.02.1988

Тумани, сирість, сніг зникає. Зібрались їхати до Городенки Добрянський, Бойко, Ярош і я. Машини довго не було, а тут зателефонував жінчин брат Федір, що дістає машину "Москвич" по черзі, та його викреслили зі списку, бо припиняється випуск "Москвичів", двигуни яких працюють на 76-ому бензині.

Попереднього разу йому давали, але на 93-му бензині, він не взяв. Тож і сказали, що черга втрачена - починай спочатку. Ось і довелося мені втрутитися, бо за законом той, хто купує, має право двічі відмовлятися. Але цього не дотримуються. Тут процвітає спекуляція і хабарництво. Я поїхав на станцію технічного догляду, зайшов до головного інженера Стіни, і диво-дивнеє, назвавши своє прізвище, я Стіну "пробив". Стіна написав резолюцію, за рахунок резерву виділити Боговичу машину. Федір дуже зрадів. А ми поїхали до Городенки.

Зустрічалися із вчителями і школярами. Районний будинок був переповнений. Приймали нас чудово: горілку тепер подають у збанку для компоту. Цей струс позитивно вплинув на моє серце і на серце Павла Добрянського.

Вчора він посварився з Шукайло та з іншими чиновниками. Вони вирішили зробити так, аби свято Т. Г. Шевченка відзначати у заводських клубах радіозаводу й "Позитрону", але щоб не було загальноміського вечора. Ми боремось за театр. Не виходить! Сьогодні порадилися з Павлом і вийшли на обком партії. Куравський і в кут, і в двері, але не мав де дітися. Трошечки змінилася ситуація, але ще доведеться боротися.

12.02.1988

Заходив до "Прикарпатської правди", де лежить півроку уривок з роману. Ніякі люди, "на ніщо" перейшла газета. Бояться, дуже бояться. Мене давненько не запрошують на зустрічі з активом області (після моїх гострих виступів) - тепер там Галина Турелик і Неоніла Стефурак виступають "так, как нада". Цікаво, що й Добрянського і Бойка не кличуть теж.

13.02.1988

Учора "Известия" надрукували статтю Цикори про те, що відкрито вільний доступ до праць академіка-історика Грушевського. Ще недавно за Грушевського, коли ти читав, давали по 25, 15, 10 років, а при Брежнєві 3 -7. Тисячі людей постраждало і ось... Грушевський реабілітований... Вірю, що й буде виданий.

х х х Були письменницькі збори. Ми з Добрянським домовилися дати бій в області такий, як на з"їзді й на пленумах наших у Києві. Позапрошували з культури, театрів, комсомолу, освіти, був з обкому Куравський.

Говорили про стан з вивченням рідної мови, про повагу, про культуру, екологію, піднімаємо, щоб відновити Коломийський театр і створити журнал "Карпати". Куравський доповів, що єдина з пропозицій моїх на зустрічі з членами бюро обкому виконана - творча інтелігенція матиме пайки, з іншим важче. Але, як би там не було, ми добиваємось великих перемог. Учорашні принишкли. Правда, дехто й шкодить.

Куравський сьогодні мене критикував за те, що я Савченко у виступі назвав "цьоцею-дрибцею, якій давно пора на пенсію", а про Токаренка сказав, що йому не культурою керувати, а бути офіціантом у ресторані. Погрожував, що можуть мене до суду подати за образу гонору.

14.02.1988

Учора вийшла в ефір моя телепередача "Від першої особи" і тривала цілу годину. Після того мій телефон був червоний від дзвінків. Телефонували з Києва Миколайчук Марія - Іванова жінка, Зінкевич-співак, Мирослав Скочиляс зі Львова, Олена Скунць з Ужгорода, Лупій Олесь з Києва і безперервно дзвонили з міста. Всім дуже сподобалась моя передача, хоч її трохи обрізали. Відчуваю, як кипів Посторонко (перший секретар), коли я говорив про Калуш, про Дністер отруєний, як інші кипіли, коли я за мову й пісню говорив. Дали вірш "Виставка собак", вірш про Івасюка і багато інших творів. Добрянський мені не телефонував і не привітав. Бойко Богдан привітав, і ми ходили з ним до опівночі. Десятки привітань над озером, телефонують і вранці. х х х

Кілька днів тому телефонував один Лупій з Одеси, а вчора - Олесь Лупій з Києва. Дякують, що після мого виступу на Пленумі, замість трьох копій рідною мовою надрукували 50 українських копій "Князя Данила Галицького".

х х х Проходу не дають. Усі вражені телепередачею. Навіть Постронко перестрів мене і зупинив: - А... дивився, - проковтнув критику за Калуш і похвалив. - Гарна передача. Сім"єю дивилися всі.

Ми стояли, а люди підходили вітатися. І було мені незручно, що Посторонка, першого секретаря обкому, не знають, а мене всі знають, вітають. Я вже тактовно знайомив: "Оцей чоловік - перший секретар". Бачу, що така передача зробила більше, ніж тисячі звичайних виступів.

Дружина бігала до моєї матері в лікарню, і мати розказувала, що там розбилися на дві групи. Одні вболівали за мене під час передачі, другі бурчали: "Опять об украинской культуре и язьіке", треті демонстративно ходили по коридору, аж медсестра влетіла до ординаторської, куди набилося повно хворих дивитися передачу, і почала кричати: "Хто вас сюди пустив?". Але черговий лікар сказав: "Ідіть і робіть свою роботу! Хай дивляться!"

Мати моя говорить: - Не треба йому було так гостро! То Гітлер так робив. Коли прийшли німці, то дали людям свободу, аби видіти, хто чим дихає, а потім похапали й повбивали весь цвіт. Так і тепер може бути...

х х х

Телефонують. Якийсь з Моринець напрошується, щоб мене побачити. Лишень глянути, але в мене в хаті. Слідом інший дзвінок. І російською: - Это зоопарк? Я здогадався, що цьому не сподобався вірш "Виставка собак", який я читав у передачі. - Похоронне бюро, - кажу. - А почему уши торчат с трубки? - і поклав трубку.

х х х У наш час знаменитим можна стати через п"ять хвилин. І все це завдяки телебаченню. Сьогодні телефонував онук Василя Стефаника зі Львова і ще багато телефонували, окрім літераторів, журналістів, акторів. Творча братія мовчить, немовби заціпило їм. Заздросте, заздросте, невже ти і наді мною отак запануєш?!

16.02.1988

Бігаю до матері, ношу домашні обіди. Вона дуже любить борщ, який варить моя жінка, її невістка.

Почалося переселення нашої Спілки. Добрянський, здається, знову поїхав на виступи з Рабенчуком, а я мушу складати різні списки - собі на голову виступив на зустрічі з членами бюро обкому, щоб нам давали пайки, і справа зрушилася, хоч Добрянський за тими пайками бігав, та не зміг пробити, а мені вдалося.

Після телепередачі переполох у Калуші. Прискорено будують очисні споруди - сказав мені завпропагандою міськкому. Це дуже добре.

х х х

Сьогодні одна жінка прибігла до моєї на роботу й сказала, що за мною пильно слідкує ОБХС. Виходить, що мене хочуть скомпрометувати, і можна сподіватися будь-якої провокації. А я, дурень, гадав, що то з КДБ ходять за мною. Я обов"язково про це говоритиму із секретарем обкому. Моя телепередача викликала співчуття людей, і вони прибігають, кажуть, що вариться довкола мене.

Сьогодні якась провокаторка підколювалася до моєї жінки, випитувала, де вона купила пальто, і чи не дістала би для її доньки, бо вона її віддала заміж і нічого не дала, а тепер готова переплатити, аби купити таке пальто. Як примітивно діють агенти ОБХС! Але все це дуже насторожує. Навколо мене розіклали "ловушки", аби скомпрометувати. Постараємось якось перетерпіти і це. Прикро, що не пишеться, коли на душі неспокійно.

17.02.1988

Сьогодні мені багато що прояснилося. Потелефонував мені Новицький Євген Антонович, другий секретар обкому. Критика моя не була марною, що він обюрократився. Вирішив зі мною погомоніти. Виявилося... Мене хочуть послати в США або до Канади. Виходить, що не без участі Павличка, Бровченка - поїду. Ось чому я був під пильним оком спецслужб. Нарешті я почув з уст Новицького, що мене в Канаді й США добре знають в прогресивних колах, і я повинен поїхати в серпні або вересні. Я, звичайно, перебуваючи в Новицького, зробив усе, аби якнайбільше забити цвяхів і добитися корисного і потрібного:

Найперше запропонував, аби художній музей не переводити з катедрального костьолу в костьоли коло Горького, а будувати універмаг новий. Цей універмаг, що є, використати під дитячий світ, а дитячий світ віддати під художній музей. Зійшлися й на тому, щоб відремонтувати краєзнавчий музей. Я добився також, щоб поновили в партії Миколу Яновського і Василя Добрянського; говорив про архітектора Дяківа і Гуменного. Сказав, що якщо їх не реабілітують, то через півстоліття про Новицького й Посторонка писатимуть, як про ретроградів, душителів талантів і чинуш. Громадський і Федорчук (перший міськкому) пруть на те, аби створити письменницьку парторганізацію. Я категорично відмовився бути секретарем і сказав, що хочемо і надалі бути при редакції "Прикарпатської правди". Розмовлятимуть ще з Добрянським. Телефонні діячі не хочуть підключити наш старий телефон у нове приміщення. Новицький дав розпорядження підключити той телефон. Говорили про відновлення Коломийського театру на самоокупності. Я обурювався, що Токаренко став начальником управління культури. Говорили про пам"ятник Франкові. Я просив підігнати Київ. Зачепили багато питань... Проговорили півтори години.

х х х Михайлові Сливоцькому написав відгук для присвоєння йому звання доцента. Говорив з Новицьким, аби підтримав його перед всесоюзним Міністерством.

18.02.1988

Виспався. Заспокоїлося серце. О 6-ій оббіг озеро, зробив зарядку. В Москві відбувається Пленув ЦК КПРС про середню і вищу освіту. Щербицькому напередодні дали орден Леніна.

Вчора написав мені Олесь Гончар. Дивився з родиною мій виступ по телебаченню. Старий став дуже сентиментальним, бо виспівав мені таку похвалу, що аж незручно. Передача його дуже розхвилювала.

Написала Колос Лариса, прислала запрошення з кіностудії Довженка. Зробили мене членом Ради з питань розвитку українського національного кіномистецтва. Запрошують 22 лютого прибути на кіностудію.

19.02.1988

Я почував себе кепсько. Все одно провів заняття з літстудійцями в педінституті. Після мого виступу по телебаченню до нас в студію почали ходити студенти з медучилища, заочники. Вчора було до двадцяти студійців. Я запросив Юрка Андруховича на зустріч. Спочатку ми обговорювали новачків, а потім слухали Андруховича.

Прочитав збірку Марії Корпанючки "Говоряща глина". Вийшла книжка Івана Малковича, яку принесла мені його сестра Людмила. Вона ходить на студію.

Йде потужна хвиля молодих поетів, а прозаїків поки що не видко.

Неборак, Олекса Ірванець і Юрій Андрухович створили свою неформальну групу "БУ - БА - БУ" (бурлеск, балаган, буфонада). Зрозуміло, що це жарт.

Вірш "Пан Базьо" написали всі троє.

20.02.1988

Субота.

Уночі падав сніг. О шостій пішов у чергу, щоб купити масла (бо продають лише по суботах і дуже великі черги). Потім підійшла жінка з Тарасом, аби купити більше масла, бо в одні руки відпускають тільки одну пачку, а на тиждень не вистачає. Леся хворіє.

Я перечитав матеріали Пленуму ЦК КРПС про освіту. Йде війна на верхах. Дуже багато противників перебудови, які мріють про реставрацію старого. А тим часом самосвідомість людей зростає.

В книготорзі, де працює моя дружина, відбулися збори, на яких виступав боязливий Микола Семчук, директор, на захист української мови. Колишній обкомівець дістав відвагу.

Після моєї критики по телебаченню, що Ротару не співає українських пісень, учора дали цілу передачу по радіо: "Софія Ротару співає українські пісні".

х х х

Тисменицька газета (районна) надрукувала статтю про мою телепередачу і два вірші "Пам"яті друга" (Івасюкові) та "Виставка собак", які я читав з телеекрану тиждень тому. На ці вірші багато заявок і я, нарешті, надрукував, хоч раніше не хотіли їх брати ніде.

Був у мене Василь Їжак. Гуляли. Скаржиться на високий тиск. З молодою в нього, мабуть, наступило охолодження. Йому ж 57 років...

24.02.1988

В обкомі профспілки привітали мене з Днем Армії і вручили книжки й букетик підсніжників. Весна!

Передали по радіо повідомлення про міжнаціональні зіткнення між вірменами й азербайджанцями-турками. Національне питання виплило в країні на перше місце.

Між Горбачовим і Лигачовим миру нема. Деякі злостивці по місту розповсюджують, що Горбачову залишилось керувати один місяць. Він має дуже багато ворогів серед тих катів, що нищили народи.

х х х

Телефонував Анатолій Таран, що 15 березня 1988 року у Спілці письменників відбудеться мій вечір: "Слово о полку Ігоревім" - міфи, фольклор, література". Відкриє його Павло Мовчан... Поїду! Я дуже люблю народження весни - березіль. І цей весняний вечір, після зимового по телебаченню, мав би мені вдатися. Маю надію, що літня зустріч буде в Канаді або США, якщо вже в обкомі сказали готуватися.

25.02.1988

Написав лютого листа до видавництва "Карпати" з приводу виходу книжок "Брати Галичі" й "Два Галича". Що тільки не зробили з моєю статтею історичною в цих видавництвах!

Виступав перед студентами медичного інституту, провів заняття літстудії в педінституті. Тепер не можна мовчати - народ молодий пробуджується. Я його давно вже буджу, але тепер молодь п"є слова, коли виступаєш. І тішуся тим, що літстудійці робляться активними, починають сперечатися, починають збирати фольклор і краще пишуть, більше читають потрібного... Вчора я їм прочитав лекцію з майстерності, обговорили вірші Людмили Малкович (вона перевелася з Київського інституту імені Горького), а тоді я запропонував читати вірші улюблених поетів. Читали Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича і Павличків найновіший вірш про те, що не встав раб на Шевченківськім вечорі під час виконання "Заповіту", прочитали.

26.02.1988

У "Литературной газете" чудовий нарис Федора Бурлацького про Хрущова. Скільки нового й невідомого! З якою симпатією написано! Горбачов навчався в МДУ разом з дочкою і зятем Хрущова. Це зіграло неабияку роль для реабілітації "козака". Правда, стаття так написана, щоб дати урок оточенню Горбачова: "Дивіться пильно, бо один уже поплатився", і дивіться, що натворили сталіністи з Брежнєвим, коли з"їли Хрущова.

х х х

Після моєї сварки з міськими діячами і розмови з Новицьким Євгеном Антоновичем, другим обкому, вчора позадкували шовіністи. Дають театр для святкування Шевченківського вечора. Добрянський ходив на нараду, хотіли натиснути на нього, та Павло - молодець, сказав: "Ідіть письменникам скажіть, аби не святкували Кобзаря в театрі. Я виконую їхню волю. Було прийти на збори й послухати, як вони нарікали на вас". Нарешті організацію ми вивели на той щабель, коли з нами рахуються.

х х х

Я і не знав, що днями на 94-му році помер Сергій Аврамович Верхратський. Зробили операцію на аденому і через два-три тижні не стало товариша колишнього Міністра Української Народної Республіки, особистого лікаря Грушевського, Петлюри, Винниченка. Дочекався реабілітації Грушевського й Винниченка і помер. Майже століття протекло через його тіло...

х х х

Цілий день забрала підготовка до Шевченківського вечора. Вирішували, хто платитиме за театр, за афіші, за запрошення. Посварився з діячами від культури на тій нараді, з Добрянським ходили до художників домовлятися, щоб зробили запрошення, потім до друкарні. Обіцяють зробити запрошення і афіші.

27.02.1988

"Комсомольський прапор" дав великий звіт Василя Ганущака із зборів наших. Дивуюся, що Леонід Гах надрукував. Турелик була б не дала. Де ж це вона поділася, що Гах підписує газету?

28.ІІ.1988

Учора боліла мене голова, і я не працював, а перебирав свої папери в кабінеті, і пішов до редакції - почали друкувати уривок з "Галицької брами". Бачу, що Галюк уже засох і хоче тікати на пенсію.

Цікаво, що відкрився новий кооператив. Редакція дала оголошення, але друкарка в номері телефону переплутала цифри (замість 5 надрукувала 3). То був телефон якогось фронтовика. Люди почали телефонувати. А стара тоді до редакції кинулась: - Бандеровци проклятьіе, ето вьі специально!

Галюк відповідав тактовно. Тоді вона почала телефонувати Бондаренкові. Той сидів синій. Я цим ходом скористаюся і дам оголошення, що Добрянський відкрив кооператив з виготовлення жіночих бюстгалтерів. Оцим підколю Павла...

х х х

Якась напруга... Події в Азербайджані (сутички між вірменами і азербайджанцями) набрали катастрофічних розмірів, якщо вже Горбачов звернувся до народів з посланням. І закрадається думка, що чорні сили навмисне організовують це. Торік була серія диверсій: залізниця, море, пожежі, забруднення і т. д. Цього року почалися демонстрації й сутички, аби скомпрометувати політику Горбачова. Погіршилося постачання в багатьох містах. Треба бути дуже пильному.

х х х

Стаття про наші збори в "Комсомольському прапорі", де піддано різкій критиці політику зневаги до української мови в нашому театрі, викликала бурю в цьому осиному гнізді. Зустрів нас з Павлом Гурін і цокотів, що і нам ще нагорить за це. Шиплять... Як змії свищуть, але й шипіння не лякає, бо змія все ж таки боїться людини. Правда, серед змій треба поводитись обережно.

29.ІІ.1988

Понеділок.

Закінчується зима. Майже не спав. Тарасів учитель фізики збагнув, що коли підловить Тараса на завданні, то матиме нагоду прийти до нас, і я за нього напишу статтю. І ось вчора вже прибіг, що Тарас не дописав класну роботу. Відібрав у нього зошит і примчав. Я злість зігнав на Тарасові. А тоді пірвала мене злість на цього Колибаб"юка. Якби я не знав, який він грамотний, якби не читав його нотатки, то, може, й змовчав би. Я Колибаб"юку всипав теж учора, відкрив двері і спровадив його. А сам вже спати не міг, бо дуже рознервувався. Близько першої почав засинати і тут розбудив телефон. Арсенич має дивну звичку, вже вдруге телефонує опівночі. Це вже мене взагалі вивело з рівноваги. Каже, що запрацювався і не звернув увагу, що вже пізно. Артист та й годі. Каже, що у Львові хочуть провести конференцію про Галицько-Волинське князівство; запрошують й мене виступити на ній. Нібито Арсенич не міг мені це сказати сьогодні. І ніченька пропала.

]]>
Mon, 27 May 2019 11:09:42 +0300
Січень 1988: До кінця 2-го тисячоліття залишилося 12 років, і ці літа будуть буремними http://briz.if.ua/blogs/607.htm http://briz.if.ua/blogs/607.htm Відтепер Щоденники Степана Пушика плануємо подавати у хронологічній послідовності, починаючи з січня 1988 року. Саме з цього періоду у видавництві Місто НВ готується до друку Пушиків життєпис - адже у ті часи закладалися великі зміни в Україні, зумовлені смертями генсеків колишнього Радянського Союзу, горбачовською перебудовою, економічною та політичною кризою комуністичної імперії. Прикарпаття вже тоді жило у передчутті великих змін, а рухали ці зміни наші громадські діячі, письменники, поети, історики... Пушик не був спостерігачем, він був активним будителем громадської думки, яскравим патріотом, який відстоював українську мову і національну гідність українців. Які актуальні його роздуми, його резюме в нинішній час!

01.І.1988

Зустрічали Новий рік у Богородчанах, у брата Богдана. Були там усі троє, а Леся була у баби в селі. Вона дуже любить сільську ідилію і стихію. Дуже поетична. В "Прикарпатській" - моє новорічне інтерв"ю. Громадський і Галюк обскубали його, повикидали все, де я кажу про гідність і гордість національну, про мову і культуру, де критикую "ревнителів" за те, що навіть факультет української мови і літератури в педінституті з німецьким ухилом.

В "Літературній Україні" надрукували мою статтю про коляду, відгомін якої є в "Слові о полку Ігоревім".

По телебаченню передавали чудовий концерт: колядували, щедрували, віншували, співали; показували нашу Маланку і звізду. Дуже добра телепередача! Наскрізь народна й українська.

Пишу далі про Івана Бойка - предка Т. Г. Шевченка. По телевізору показали фільм "Пропала грамота", який Іван Миколайчук показував мені колись на студії імені Довженка. Все, що зроблено, не загине ніколи. Тоді не випустили на екран, а нині мільйони подивилися. Ось вона - вища справедливість.

03.І.1988.

Неділя. Працював. Ось-ось піде сніг. Відчуваю вже його тілом.

В "Сільських вістях", кажуть, надрукували мої вірші.

В "Правде" велика стаття про підвищення плати за квартиру. Гомонять, що й за криниці платитимуть, тобто за користування водою з усіх джерел.

Борис Васильєв у "Известиях" громить Сталіна, хвалить і критикує Хрущова, б"є Брежнєва і все чиновництво, а заодно "Пам'ять" російську. До кінця 2-го тисячоліття залишилося 12 років, і ці літа будуть буремними.

04.І.1988.

Снігу нема. Дуже тепло. Осіння погода стоїть у Європі. Такого тепла давно не було. І бродіння в народі...

Гомонять, що в Москві на дверях Образцова, режисера театру ляльок, вивісили череп з кістками. І такі вивіски були на квартирах багатьох євреїв.

Коли Андрій Вознесенський виступав, то в залі були викрики антисемітські. Оце недавно помер Аркадій Райкін; коли в Києві був концерт його, то теж кричали: "Жиде, ти вище аптекаря не критикуєш нікого!"

Нікого не скорочено з чиновників, а ті, що були на звичайних посадах (часто молоді люди), опинилися на вулиці без будь-яких дотацій і без роботи. Мусить наступити велике скорочення паразитуючого елементу, інакше - смерть. Перебудова нічого не дає. Госпрозрахунок породив тисячі проблем.

Війна в Афганістані розгоряється. Якщо лилися потоки крові, то тепер ллються ріки. Йдуть великі бої, і гинуть наші люди. Минуло вісім років, а кінця брежнєвсько-андроповсько-устиновській авантюрі нема.

Голодне новоріччя. З Москви чиновник будь-коли може потелефонувати Посторонкові й скаже: "Відвантажте стільки-то м"яса в Пензенську область". Але Щербицький не може, не має права, потелефонувати в Пензенську область і сказати: "Відвантажте!" А люди говорять про якийсь націоналізм. Оце слово придумали підлі чинуші, аби ним захищати свої злочинні вчинки. Якщо не буде шовінізму, то це слово зникне само собою. Проте...

05.І.1988.

На радіо переполох. Безгачнюк зробив передачу про трагедію Калуша.Тут щочетверга дитина народжується дебільною, величезний процент захворюваності раком, ухвалено закрити магнієве виробництво, але цехи працюють далі. Критикнули трішки, та Посторонко викликав Ромася, голову радіокомітету, і кричав: "Як посміли?" Безгачнюк мав у столі довідку про ці злочини, але вночі хтось викрав.

06.І.1988.

Цю ніч не спав. За мною ходять нюхачі. Майже щовечора, коли гуляю, бачу у затінку, коло липи, то одного, то другого. Після падіння Єльцина люди почали зневірюватися. Кожен запитує: "Якщо демократизація і гласність, то чому не надрукували виступ Єльцина на Пленумі ЦК КПРС, а осудження його організували?".

Поїхав до Калуша, де виступав на січневій нараді вчителів. Калуш захлорований. Щороку висаджують дерева біля хімічних підприємств, а вони не приймаються.

Надворі +15*С. Така теплінь стоїть уже довго. Смородина починає розвиватися, озимина почала рости, зазеленіло кругом, верба викинула котики.

07.І.1988.

Вчора передали, що на клопотання трудящих містові Набережні Човни повернено історичну назву. Нема вже Брежнєва-міста. І Брежнєвського району в Москві нема, і станції метро нема. Це ще один удар по культу, по брежнєвцям, по цій епосі. Багато читаю. Господи, дай так, аби цей період, ця доба продовжилася якнайдалі. Нарешті! Нарешті протверезіли й сліпцям настало провидіння. Те, про що пишуть газети й журнали в Москві та Києві, ще засуджується, процвітає в Івано-Франківську. Не сходить з думки вчорашня сутичка з військовим комісаром у Калуші. Після мого виступу "глаголив" солдафон і зауваження прорік щодо моїх слів на захист рідної мови. Ніякої перебудови на Прикарпатті немає. Все йде по-старому.

Х х х Нарешті я зрозумів, чому перебуваю під пильною увагою нюхачів. Сказав мені Хвостін, що мою статтю "Пам'ять совісті" взяла на озброєння московська "Пам'ять". Начебто сам Васильєв цитував мою статтю. Невже наші нюхачі думають, що я маю якийсь зв'язок з оцією "Пам"яттю"? Бачу, що матиму неприємності й немалі. Наші варвари ще не можуть прийти до тями, але вони використовують усі засоби, аби вдарити по мені, щоб помститися.

Х х х Провів заняття з літстудійцями педінституту. Здивувався сам, як швидко гуцулка з Черемошни Галина Петросаняк переродилася. Півтори місяці тому читала недолугі віршики, а сьогодні - бризнуло свіжістю. Збагнула, що є поезія, а що ні. Буде щось з неї. Є зацікавленість, а це немало. Сьогодні тільки над її творами працював. Цікаво з молодими студентами, дуже цікаво.

09.І.1988.

І вчора, і сьогодні дуже тепло. Нарциси почали рости, озимина висока, трава зеленіє. Іменини мої - Степана. І похорон Христини Сорохтей. Купив квіти, сів на автобус і поїхав на Чукалівку. Христину привезли зі Львова на цвинтар, де лежать її батько й брат. Приїхало багато львів"ян: Федорів з жінкою, Возницький, Фіголь, Брик, Остафійчук, жінка Івана і ще багато родичів. Нас теж було багато. Федорів відкрив мітинг, потім говорили Фіглевський, Брик, і я сказав слово над могилою. Козовик заспівав "Чуєш, брате мій", ми підхопили. Потім поїхали до бару "Садко", де справили поминки за нею. Знову ми говорили. Я сказав, як Христя в редакції себе гідно поводила. Христина не прожила навіть 54 роки. З чоловіком прожила 30 років і померла на Різдво. Гарна була людина. Дуже важко втрачати таких. Я наплакався тяжко.

10.І.1988.

Підсніжники продають уже. Аномалії в природі. Сподіваюсь, що дихне холодом північ. Мене кличуть до Києва на Пленум, та я не знаю, чи їхати, чи ні - нема охоти. Федорів каже: "Треба!" Йде боротьба за майбутнє української мови, народу. Прочитав оповідання Володимира Винниченка в журналі "Жовтень". Якого сильного письменника маємо ми, та не знаємо! Затаїли його, приховали від нашого покоління, ув"язнили більше, як на півстоліття.

Х х х Учора дивився телепередачу з Києва. Павличко, Мокренко, Стебельська, і переклик студій з виступами народних колективів. Павличко, де може, там бореться за мову, за школи. Нас небагато, але за нами підуть мільйони. Я вірю в наш завтрашній день.

11.І.1988.

Завтра мені треба бути на Пленумі Спілки, але, мабуть, не поїду. Бачу, як болісно це сприймає Добрянський. Кілька днів тому він повів мову: "Треба би мені йти з посади. Я відчуваю, що інші переросли мене". Поїхав до Києва, а з Києва поїде до Білої церкви на виступи, і зароблятиме там гроші аж до 26 січня, хоч так уже треба провести збори. Бачу, як розсипається наша організація. Всі по групках. На січневих нарадах учителів ніхто не виступав, крім мене. Добрянський ніби захворів, хоч так треба було в місті виступати. Лихачова перла там на творчу інтелігенцію.

Х х х Хотів вилетіти до Києва, але квитків не було. Поїхав на залізничний вокзал, але й тут квитків не було. Зайшов до Дмитра Юсипа, і Рада, яка з ним сидить в одному кабінеті, дістала квиток на поїзд. Я накидав собі тези виступу і поїхав до Києва. Зі мною в купе їхали двоє старих до Коростеня, і я від них записав дві щедрівки.

12.І.1988.

Мушкетик відкривав Пленум. Клуб був переповнений. Гуцало зробив доповідь на 1 год. 40 хвилин. Він охопив усе господарство, що стосується дитячої літератури. Учительський син, як ніхто, знає всі проблеми дошкільні, шкільні, інститутські. Записалося на виступи більше 30 осіб. Дуже гарно говорив Борис Тимошенко, директор школи з Гнідина, Чередниченко, Братунь і багато інших. Сказали, аби я виступив про фольклор. Всі не встигали. Я вже й не хотів говорити, і Мушкетик оголосив, що Пушик виступав на минулому пленумі, але всі в залі закричали, аби я говорив, і Мушкетик надав мені слово.

Я почав з того, що мова українська в Україні має стати державною, інакше не розквітне вона. Що знов на Новий рік я не міг навіть купити листівку з українським текстом, що нема книгарень в селах. Що в педінституті імені Василя Стефаника нема факультету української мови, а спарений з німецькою мовою. Сказав, що вийшов фільм "Князь Данило Галицький", але тільки три копії українською і майже 500 російською. Що конче потрібно української студії грамплатівок і заводу свого, що треба для відеотек робити. Говорив про незадовільне видання фольклору. Мене обнімали й цілували після мого виступу.

Я тут же сів на метро й поїхав на вокзал. Якийсь львів"янин продавав квиток. Я відкупив у нього, сів на поїзд і покотився до Львова.

Х х х На Пленумі до мене підходив Братунь Ростислав і попросив підтримати вертеп. Я це у виступі зробив. Став розказувати, як три вертепи ходили по Львову. Були в письменників, артистів, художників.

10 січня вирушили йти вертепи до ялинки. І ось рушили: ангел, три царі, пастушки, ірод, жид. Сполошилися КДБ, міліція. У формі й в цивільному оточили вертеп. Їхала машина з мигавкою, йшли попереду майори міліції й чекісти, а за ними ангел білосніжний з білими крилами. З трьох боків оточили ангела, і не знали "стражі порядку", що робити, бо 31 грудня група львівських письменників через "Літературну Україну" звернулася до громадськості, аби дозволити колядки, щедрівки, вертеп, маланку. І ось я підтримав з трибуни їх вертеп, і дуже сміявся, як Ростислав розповідав про цьогорічний львівський вертеп.

Заворушився народ в Україні, вертається до звичаїв і обрядів. А це - здоров"я народу, його чистота, любов і натхнення. Оцей вертеп організував "Клуб Лева".

14.І.1988.

Рік Новий за старим стилем. Учора - Маланка, а нині - Василя. Працював над "Легендою про предка Кобзаря". Провів заняття літстудії в педінституті. Тут учора відбулися дуже бурхливі партзбори. Хочуть знімати Крюкова, та ніхто не хоче йти секретарем парткому. Якоїсь студентки мати ходила скаржитись на Крюкова, що ображав її дочку. Був на зборах Ноздрін з міськкому. Всі виступали дуже бурхливо.

15.І.1988.

Нічний мороз і сонячні дні. Два дні тому прочитав матеріали зустрічі партійних керівників з редакторами засобів масової інформації та керівниками творчих спілок. Повернення назад нема... Це добре. Щогодини, щодня, щотижня всі більше й більше людей прокидається зі сплячки; росте велет, що називається свідомістю.

Х х х В "Україні" написав Борис Олійник про Яворницького і надруковано статтю Дмитра Яворницького. Відзначено лауреатів журналу. Моєї фотографії і премії нема, хоч резонанс величезний від статті. Каже Михайленко, що й досі йдуть відгуки на мою статтю. Через це й не преміювали мене. Радіостанції коментували, попередруковували в інших країнах, в народі -сильний резонанс. Бог з ними. Добре, що вийшла стаття і своє зробила. Розбудив Україну через журнал "Україна".

17.І.1988.

І знову безсонна ніч минула. Сьогодні відбувся пленум міськкому. Виступав на ньому Посторонко (перший секретар обкому) і знову плів про загострення релігійності, національних пережитків і про творчу інтелігенцію. Зрозуміло, що всі це сприйняли як камінь у мій бік. А нерви вже не витримують. І не сплю, і лізуть думки різні в голову. Не за себе боюсь! Діти малі, і їм важко буде в цьому гадючнику. Шовіністи і чинодрали все роблять, аби не було ніякої перебудови, демократизації. Найперші удари дістаються нам, письменникам. А все одно багатьом доведеться встати з крісел. Ось-ось почнеться скорочення нероб, що живуть за рахунок народу.

Х х х Вийшла постанова про докорінне поліпшення навколишнього середовища. Це добре. Академік Сахаров майже повністю реабілітований. Виступає він за виведення військ з Афганістану. Обіцяє Горбачов з травня почати виведення військ.

В "Известиях" стаття про хабарництво на рівні секретаря Брежнєва.

19.І.1988.

Йордан. Такої зими ще не було, мабуть, на Україні. Вчора падав дрібен дощик, хоч завжди в цей час тріщать йорданські морози; над ополонками витесували з льоду хрести, обливали розсолом з червоного буряка, прикрашали вінками. Аномалії і в природі, і в житті, і в усьому.

Вчора була в нас на святій вечері Добрянського жінка, бо Павло заробляє на виступах гроші, приїде аж 26 січня. Дуже серце болить мене. Вночі не спалося, вставав, пив ліки. І вранці болить. Тільки озеро - найкращий лік від усіх хвороб. Трошки біг, а більше йшов навколо озера. Хмарно. Ледь-ледь примерзло. І хоче природа снігу, бо втомилося все від оцього хворобливого тепла.

Х х х Передруковую вірші літстудійки Петросаняк. Спробую надрукувати. Мій виступ у Києві справив сильне враження. Приїхала міністерська комісія перевіряти педінститут і гомонять про мене. Я сказав, що навіть факультету української мови й літератури вже нема, а з німецькою...

20.І.1988.

Середа. Сухий морозець уночі. Забігав до Спілки. Але я вже намагаюся більше прив"язувати себе до крісла, бо в газетах і журналах так багато цікавого, що неможливо всього осягнути, доби замало. КРИХ і МАХНО Розказував мені Крих Юрій, як він молодим скрипалем потрапив у Париж. Зайшов до ресторану пообідати. Місць не було. -В мене є закапелок, але там сидить один чоловік. Чи не заважатиме? - сказав власник ресторану. - Нічого. З кимсь цікавіше... І власник завів його до кімнатки. Там сидів п"яний і дудлив вино. А тоді вино до вартості страв не входило. Робили це навмисне, аби приманити клієнтуру. П"яний сидів за столиком і варнякав щось по-російськи. - Ти знаєш, хто я такий? - Та звідки? - сказав Крих. - Я - Нестор Махно! - А... Той бандит! Махно скипів і почав доводити, що він не бандит. Розказував, що з Марусею був у Румунії, але його звідти виперли. Потім Маруся забрала в нього всі гроші й інше майно і втекла, бо Нестор став пити.. . Розказував Махно Криху, як він брав Катеринослав (Дніпропетровськ). Під видом весілля в"їжджав у місто. А потім молодий і молода залягли за кулемети. А у фільмах показують, що так діяли червоноармійці. Ні, Махнова тактика. Пообідав Крих, наслухався Несторових оповідань і пішов...

Х х х Знову звіріють обласні чиновники. Олександр Климчук в "Україні" дав коментар до фотографій Пилип"юка з фольклорного свята, і провів усю "організацію" разом з ярмарком, процитував листи з "Прикарпатської правди", оті відгуки на ярмарок, і про те, що людей не повідомили про відмінене свято. Страшне незадоволення верхів. Перед цим вийшла моя стаття в "Культурі і житті", а оце новий удар "України". Тепер не розмовляють уже не тільки зі мною, але й зі Стебельською та іншими культпрацівниками.

Ті, що їздили на конях і кидали нас під копита, нині ходять чорні, скриплять зубами, гарчать, як пси. Ніколи ще чиновники не почували себе так кепсько, як нині. Насувається велике скорочення. Виганятимуть дармоїдів з усіх-усюд, навіть з армії, міліції, КДБ, обкомів, облвиконкомів, ЦК і т. д.

22.І.1988.

Учора так боліло мене серце, що я ледве не вмер. Від ліків розболілася голова, печінка. Та все одно провів заняття з літстудійцями, з Бойком обійшов озеро. Мати захворіла - їду до села. Люди хворіють через таку погоду. Січень закінчується, а зими не було ще.

Х х х Телефонували з Києва з телебачення, що художня рада й начальство студійне прийняли мою передачу "Від першої особи". В ефір випускають у перших числах лютого після програми "Час".

Вертався я з села, і їхав в автобусі Ігор Коваль, директор горішньої школи. Я його запросив додому. Бідний просив пробачення, що колись брався критикувати мене за Володимира Галицького. Він боявся, що я з ним і не розмовлятиму, а вийшло навпаки... підтримую його, де тільки можу.

23.І.1988.

Я учора їздив до села. Мати грипує. Температура висока. Я привіз ліки і продукти. Коли температура спаде, візьму маму до міста, хоч і не хоче їхати з села. До села йшов я з Лисої гори пішки, лісом ішов, полями, через потоки, і трохи відпочив. Удома різав січку, колов дрова. Гриць, племінник, прийшов з армії. Дуже в прикрих умовах служив.

Х х х Павло Загребельний надіслав мені свої "Неймовірні оповідання". Дивний чоловік і письменник. І не просив я його, а надписав автограф і надіслав.

Х х х Я сьогодні мало не плюнув у вічі Громадському, редактору "Прикарпатської правди". Попросив машини, щоб маму привезти - зіграв вар"ята, що нема.

Потім зайшов до редакції і бачу в сторінці статтю Голинського і Артима. Роздраконили Дяківа-архітектора і Гуменного-художника, що потрапили до витверезника. Начебто побилися в ресторані, хоч не могла то бути бійка, хіба що жартівлива потасовка, бо ж обидва з художнього комбінату. Прошу я Громадського і Артима, аби зняли цей матеріал, бо шкода талановитих людей - та де там! Дяків - автор проекту "Молочного кафе", "Союздруку", переговорного пункту та інших споруд.

Гуменний - кращий графік. Але дурні дурнями. Просив я вірші Бреславської надрукувати, але... Висоцького надрукував. На цілу сторінку дав про цього талановитого, але штучно роздутого до космічних розмірів артиста й шансоньє.

26.І.1988.

Сніг і вітер. Безсонні ночі, біль серця у мене - це через те, що мати хвора. Передивився дві серії про Висоцького... Москва вміє творити кумирів собі. В нас були б згноїли Висоцького. Є й сильніші, як Висоцький, але... українці. Чи хтось пробував зробити фільм про Івана Миколайчука чи Володимира Івасюка?

Х х х 27.І.1988.

Сьогодні у "Прикарпатській правді" відзначився Володимир Грабовецький. Написав статтю "Коли виник Галич?" Фактично задля того, щоб дзьобнути мене: "Серед ряду гіпотез (а їх біля 10) остання, на нашу думку, найбільш надумана. Автор її письменник С. Пушик, намагаючись переконати, що назва граду пішла від слова "галиця", як колись називали змію, підкріплює свої аргументи сучасними фольклорними даними. Все це не відповідає історичному процесу, оскільки автор не заглиблюється в історичну добу". Перед тим є теж реверанс: "Закиди літописцеві, що це було для нього невигідно, як про це пишуть деякі необізнані з історією того часу автори, надто надумано і довільно".

Треба розуміти, що я необізнаний, а Грабовецький "обізнаний". А як же "необізнаний" написав "Галицьку браму", вісім років досліджує "Слово"? Ну й Грабовецький. Не захотів я його брати в співавтори до праці про "Слово" і мстить. Це похвальба Ігоря Коваля в "Комсомольському прапорі" так вплинула на нього, що написав. Коваль сказав, що "блискуча гіпотеза", а Грабовецький вирішив розтоптати. Очевидно, що вони разом з Громадським, якого я днями відчитав за політику в газеті, відомстили мені. Їхнє сьогодні, а моє буде завтра!

28.І.1988.

Передивився всі серії про Висоцького. Найоб"єктивнішу оцінку йому дав Євтушенко. Висоцький не був ні великий артист, ні великий поет, ні великий співак, ні великий композитор, а ось бунтар - так, дійсно був. Через сім років слова прийшли про Висоцького та не до Висоцького. Поети п"ятами йдуть по лезу ножа.

Х х х В "Культурі і життя" є величезна стаття Івана Дзюби про українську культуру. Стаття філософська. Згадує мене поряд з Гончарем, Шевчуком, Павличком, Скуратівським аж двічі. Тут же полеміка навколо "Плахи", яку поставлено в нашому театрі. Коби довше тривав оцей стан потепління. Теле- і радіопередачі, журнали й газети друкують такі матеріали, які повертають народові його ім"я. Це коштує величезної напруги, нервів, болю серця, борінь, приниження, сумнівів, але потрібно во ім"я майбутнього нашого. Без жертовності нинішньої не буде завтрашнього.

30.І.1988.

Сьогодні була зустріч членів бюро обкому з редакторами засобів масової інформації (заввідділами й кореспондентами), активом творчих спілок. На зустрічі була Турелик, Кирилюк, Радиш і я. Довелося виступати. Доповідь виголосив Посторонко (перший секретар), тоді Громадський говорив, тоді Голіков з радіо, після нього я. Кажуть, що я виступав дуже сильно. Почав з підколки Посторонка: -А ви, Іване Андрійовичу, виявляється, навіть умієте українською мовою розмовляти й виступати. - Та-а. - Дякую, дякую. Ви краще й чистіше володієте, ніж Яковишин. Оце слухав його по радіо і страшно стало, що з Братковець він, а така страшна мова. І сказав, що гинуть книги в підвалах, до 100 тисяч книг. Такий обком відгрохали, а книжку, яка зробила Посторонка першим секретарем, Кононенка ректором, Сливоцького співаком, нема кому врятувати. Бібліотеки нема. А тоді про Калуш, що до загибелі Дністер доводить, що хлор людей отруює, У тому Калуші нема кому вичистити Млинівку від сміття... Захистив "Плаху" (виставу) від того дурня, що напав у "Культурі і житті" на театр. Кажу: "Чому на Чингіза Айтматова не нападає, а на театр?". Сказав, що багато "ізмів" (Посторонко в доповіді теж почав), але чомусь ніхто не говорить про найбільший "ізм" - "баранізм". Я говорив пристрасно і зачепив ще цілий ряд проблем. Посторонко у заключному слові відбивався за Калуш.

31.І.1988.

Цілу ніч буря снігом сипле у вікна, намітає кучугури - гарно так! "Прикарпатська правда" надрукувала велику добірку Світлани Бреславської, яку я підготував. Ото буде втіхи повні міхи! Не спиться. Заснув близько другої ночі, а вранці пішов до парку. Вітер валить з ніг. Після довгого тепла зима здобула свої права і перемогу.  

]]>
Thu, 23 May 2019 08:51:11 +0300
Росте інакше покоління українців, яке ніколи не піде в рабство до Москви http://briz.if.ua/blogs/605.htm http://briz.if.ua/blogs/605.htm 2 серпня 2018 р.

День подібний до учорашнього: сонце бреде в імлі. Спав мало. Ліками прагну допомогти своєму організмові, але ефект малий. Утік на балкон, у тишу під дубом. Надзвичайно буйна зелень, якої не бачили ми десятки літ. Не бачили й таких великих дорідних чорниць. Був добрий урожай ягід, вродили яблука й груші, вишні, черешні, кущові ягоди, полуниці.

І тільки через війну настрою нема. Сумно. * * * Дмитро Юсип сидить у своїх Лужках. Телефонує про щоденні дощі й повені, про нічні грози з сильними блискавками й громами, що Стрия видно. Бойки журяться, що негода згноїть трави, і не буде чим зимувати худобу. * * * Мабуть, Надію Савченко, що зі зброєю і з своїми однодумцями планувала захопити парламент, розправитися з деким, будуть судити. Луценко в телеефірі робить серйозні заяви і про соратника Савченко. * * * Горить Америка. Величезна лісова пожежа, що охопила і населені пункти (міста). Кинули великі сили пожежників, але кінця-краю не видно.

3 серпня 2018 р.

Майже безсонна ніч. Щось гаряче, коли встаєш, біжить від голови до спини, щось не дає дихати, рухатися. Вичитую поезії давніх літ. Надійшло свіже число "Літературної України", в якому все ті ж малоцікаві автори і славолюби. Мої хвороби відбили мене від газет і часописів. У "Літературній Україні" блиснув статтею про Світлану Короненко Тарас Салига - мій односельчанин.

4 серпня 2018 р.

Ніч важка й майже безсонна. То редагував поезії, то засинав на короткий час. Дочка готується відпочивати з сім"єю в Албанії. До Албанії дорога неблизька, але там дешевий відпочинок. Мені не хочеться, аби вони їхали автом аж туди, коли Одеса, Румунія, Болгарія поряд. Світланина онука у 17 років так досконало знає німецьку мову, що через Інтернет заробляє по 500 євро, і викладачка говорить, що їй нічого робити в нашому університеті. Це вже зовсім інакше покоління українців, яке ніколи не піде в рабство до Москви. * * * З Києва телефонував Богдан Горинь. У вересні спробуємо висунути його книгу про Святослава Гординського на Шевченківську премію. Я вже про це радився з Хоробом і Голодом. У "Літературній Україні" рецензію на Богданове видання опублікував Базилевський. Я прочитав. Добре написав.

5 серпня 2018 р.

Після сніданку знову засів за свої писання на балконі. Завтра Леся зі своїми вирушають до Албанії на відпочинок. Дружина ходила до церкви помолитися за щасливу дорогу й повернення додому. * * * Господи! Який немудрий мій племінник Павло, що послухав дружину і з дітьми поїхав на заробітки до Португалії. Там тепер дмуть суховії з Сахари, температура повітря сягнула +50 градусів, не набагато нижча в Іспанії, палає Греція, Сполучені Штати. Європа взагалі цього року перегрілася; наші синоптики попереджають про пожежонебезпечну обстановку в багатьох областях українських. Сьогодні чи не найкраще місце для відпочинку - Карпати.

6 серпня 2018 р.

Залишається згадати, як американці скинули атомну бомбу на японське місто Гіросіму. А нині сонце бреде в хмарах, і я немовби розбомблений увесь після майже безсонної ночі. * * * Дружина їздила на город копати картоплю. Я по телефону розмовляв з сином - хочу виїхати з ним за місто, побути в лісі. Телефонував Яремійчук Роман зі Львова; каже, що там була короткочасна гроза. А я весь день просидів за комп"ютером.

7 серпня 2018 р.

Спекотно. Ніч майже безсонна. Комп"ютер виснажує. Мене заболіло ліве око. Ноги попухли. На вулиці майже не буваю. * * * Праця над двотомником легенд і переказів. * * * Леся телефонувала, що мешкають у готелі, що море через дорогу. Внук Святослав з друзями летить до Єгипту. А я думаю собі, які нерозумні українці. Інші народи приманюють туристів, аби везли до них валюту, а наші радо розвозять зароблене по цілому світу.

]]>
Mon, 20 May 2019 09:53:35 +0300
29 липня 2018: Сьогодні я почуваюся здоровішим, але це не той Степан Пушик, що був молодим http://briz.if.ua/blogs/604.htm http://briz.if.ua/blogs/604.htm 22 липня 2018 р.     

...Я не можу знайти причини, чому й за що вдарила доля мене на такий тривалий час.

Здавалося б, що успіх за успіхом, що і родині, і друзям, і чужим людям робив добре, але тяжка заздрість людська впала на мене. Поховали матір, поховали двох братів і сестер, а перед ними батька шваґра Василя, пізніше шваґра Богдана Гойсана...

Хай Господь простить моїм ворогам. Не хочу тут називати близьких людей, для яких головне бажання - скористати.

Мені інколи здається, що "Бусова книга" вдарила мене. Цей величезний матеріал не міг не подіяти на інших, включаючи і літераторів, наших так званих науковців.

Я перепрацював і знепритомнів і один раз, і другий, і третій. Тріщина правої ноги, побиті ребра, операція на серці, ... падіння в київському метро, порятунок Зіновія Бойчука (дістав гроші на операцію серця), реакція на злодюг, що закрали гроші, які виділили на видання моїх книжок.

А ще похорони вуйка Йосифа і вуйни Марії, двоюрідного брата Славка, Вишиванюка, Гордієнка і інших... Болить, що втратив Василя Пилип"юка, не віриться, що Ромко Бучковський відійшов раніше, ніж я.

Мене болить те, що кадебісти закрали мої підручники-щоденники. Мене болить шлунок, нирки...

Але все має свій кінець і початок. Важке самопочуття, низький тиск, не слухаються ноги. Але радісно, що виростають онуки. Олесеві допоміг дійти до четвертого курсу юридичного факультету, Святослав працьовитий, розумний і вже на другому курсі Київського політехнічного інституту вивчає комп"ютерну справу, цікавиться наукою і мистецтвом, фізикою й астрономією. Йому часто говорять: "Ти такий розумний, як і твій дідусь Степан", а я тільки всміхаюся.

...Я ледве тягаю ноги, але вийшов на балкон, розклав свої зошити і пишу. А з лип уже осипаються жовті листочки. ...Вечорами парубота затягне кілька рядків співанки, та фактично фольклорові й сучасній українській пісні оголошено смерть україножерами.      

23 липня 2018 р.     

...Бачу, що Україна, крім власних ворогів, друзів має малувато. Переговори Трампа з Путіним, на яких начебто не йшлося про Україну, фактично велися, як ліквідувати Українську державу.

                        *     *     *

Такої спеки, яка стояла досі, серце не витримує. Болять ноги, крижі, ребра, і прошу в Бога єдиного - дати мені хоч кілька місяців, щоб відредагував книжки легенд і поезій.

Доносяться телефонні дзвінки, але я уникаю пустопорожніх, довгих розмов.

24 липня 2018 р.     

Третя година ночі. Я то дрімав, то набирав на комп"ютер давні поезії, бо коли лягаю, то все одно не спиться. Важко дихати.   

                        *     *     *

У моєму віці малий ефект від нічної творчої праці. Комп"ютер виснажує. Дощова ніч напувала землю, та тільки не душу.

Дивно, що стояла надзвичайно душна і гаряча погода, але так швидко похолодніло, майже поосеніло. Хотілося поїхати до рідного села, зустрітися з родиною і приятелями, які ще живі.

25 липня 2018 р.    

До полудня хмарно, і здається, буде дощ. Крізь відчинені двері на балкон до світлиці вривається дзвінкий стукіт каблуків.

                        *     *     *

Мені 74,5 роки. За все життя ніколи ще не було такого важкого року.  Розмовляю з різними людьми і майже від кожного чую, як важко стало жити. Я б сказав, що йдеться не про матеріальне становище, а про гнітючий настрій. Я планував піти на пошту, до редакції, до адміністрації, до банку "Аваль" і не тільки.

Вночі було важко. Апетиту нема. Послав дружину на базар, щоб купила баклажанів, бо саме в баклажанах є ті мікроелементи, які потрібні моєму організмові. 

Пробую дивитися телевізор, але передачі гидкі, бездарні, недолугі. ...Уряд вдає, що нарешті наведе порядок, хоч насправді все вже скерували в бік виборів. Яке бридке слово "проплачено". А насправді торгівля на виборах, мітингах, підкуп давним-давно стали нормою.

                        *     *     *

Богданові Бойкові торік минуло 80 років від дня народження. Будував Богдан хату у Діброві, та смерть перервала будівництво.  І ось завтра о 10-ій годині повинні ми відкрити анотацій ну дошку Богданові Бойкові. Запрошують виступити на відкритті.

                        *     *     *

Дуже хочу десь поїхати з Івано-Франківська, а поки що зганяю з себе воду, заживаю ліки, оце сиджу на внутрішньому балконі й пишу під велетнем-дубом. І сумую. Чому такий сумний цей світ, коли тобі виповнилося багато літ? ...Уже майже накрила місто темрява, але я все одно сиджу на балконі й слухаю тишу.

26 липня 2018 р.    

Сьогодні на будинку, де вже є дошка Павлові Добрянському, відкрили дошку й Богданові Бойкові.  Я вранці почув, що серце "не тягне". Але з підстраховкою дружини зійшов по сходах вниз. На Шевченківській побачив, що темні хмари згустилися над містом. Кроки важкі. Під 78-м будинком уже згуртувалися люди. Марцінківа, міського голови, ще не було, і я привітався з жінками, літераторами, жителями будинку, журналістами й кількома чиновниками, пенсіонерами, директором Літературного музею.

Відкрили дошку Марцінків з Бараном, але моя промова була найдовша і найпристрасніша. Я говорив про наше приятелювання з Богданом, але вже вночі прикинув, що кращої нагоди, аби вибити квартиру Ользу Слоньовській, не трапиться.

...Сказали, що синів тут нема, і дружини Ліди нема, померла. Та я подумав собі, що не була вже Ліда дружиною, а з Ободянською зв"язався, яка брала хабарі, щоб і дітям, і собі купити квартири. А коли студенти виказали її, то всіх хабарників з філологічного здала міліції, і тільки ректор Кононенко  врятував їх. Ободянську засудили умовно, дали примусівку, вона у видавництві працювала, а коли повернулася на кафедру, то відбулося скорочення, і від неї відсахнулися колеги й колежанки.

Журнал "Перевал" став сімейним. Богдан і своїх синів влаштував, і Ободянську та її сина. Ліда стала в журналі непотрібна. Для Ободянської теж все закінчилося плачевно.

...Я сказав, що в будинку живе дух Богданів, дещо згадав з пережитого, згадав книжку "По голови... по голови...", хоч подумав, що ніяк не слід було йому давати мерзенні інтерв"ю для "Комсомольськой правды".

Марцінків похвалився, що вже відкрили 102 анотаційні дошки, та я мовив, що голові міському варто дати одну квартиру письменниці й науковцю Ользі Слоньовській, чоловік якої отемнів, а мати прооперована на рак.

Я говорив Марцінківу, аби він узяв під свій контроль квартири, в яких доживають віку безрідні одинокі діди й бабусі. Я, маючи на оці сусіда, сам знаю чоловіка, який переписав на себе п"ять помешкань бездітних пенсіонерів, пообіцявши їх поховати і поставити пам"ятники, але як тільки дід чи баба напишуть заповіт, він відвозить їх у хоспіс і навіть не цікавиться ними.

Я сказав, що всі такі квартири мають бути в голови міста на обліку, і з цього фонду виділяти житло творчій інтелігенції й малоімущим, а народ не забуде, що при Марцінківу навели з цим лад.

Я пройшовся по чиновниках, що в палаці Потоцьких організували концерт оголених ідіотів, пропонував по 25 гарячих дати; припинити ставити пам"ятні знаки чужоземним окупантам, познімати вивіски з торгових точок, якщо це написи не українською мовою.

Мене дуже й дуже підтримали. Йшов запис для студій телебачення. Розумію, скільки ворогів нажив. Але я сказав, що мені уже погрожували відвезти до лісу і там розправитися.

Врізав по Єшкілєву і Бондарєву, які понаписували в "Кореспонденті", що Олекса Довбуш - бандит. А то не бандити ті, котрі розстрілювали українських патріотів або вивозили їх у Магадани, Красноярські, Караганди, Тюмені та Воркути, Сандармохи і Печори?

Коли ми відкрили анотаційну дошку Богданові Бойкові, вдарила сильна злива. З помічником Марцінківа зайшли на каву. Я довго сидів у кафе і аналізував усе. 

28 липня 2018 р.    

Буде Українська автокефальна православна церква. До Києва на святкування 1030-річчя з"їхалося багато делегацій.

Пригадалося мені, як 30 років тому у Великому Новгороді святкували ми 1000-річчя прийняття християнства на Русі, хоч не в Новгороді і не в Москві хрестили Русь, а в Києві. Я був членом делегації. Івано-Франківщина дружила з Новгородщиною, і нашу делегацію запросили. Нас приймали краще, ніж всесвітню делегацію, і ми їздили ночувати аж на Валдай. Савченко, Богдан Михайлюк, Іванова були ще живі-здорові. Ми, письменники, теж часто обмінювалися делегаціями.

І ось сьогодні Великий Володимир, князь, над Дніпром зустрічає багато вірян, що належать до автокефальної української церкви і до Київського патріархату. І без провокацій не обійшлося, бо запустили чутку, що чернігівський митрополит застрілити патріарха Філарета, коли той снідав у Києві в трапезній, але це неправда. Буковинський лакей, як і раніше, лизав московські зади. Він, мабуть, гадає собі, що коли помре Кирило, то його Москва підніме, щоб остаточно не втратити паству в Україні.

Велика подія відбулася в Києві після місячного затемнення в ніч з 27-го на 28-е липня. Заступник Варфоломія приїхав, щоб на весь світ сказати, що 300 літ Москва незаконно захопила і утримувала українську церкву.

                        *     *     *

Увечері пішов до аптеки купити ліки. Але аптеки вже позакривалися, і тільки в дитячій лікарні ще працювала.

Мене впізнав якийсь чоловік, коли довжелезний грім довго котився над містом. Сказав, що моє обличчя йому знайоме. Під густим дощем розговорилися, і я почув, що вони - батько й син - Панови. Батько служив у карному, а сина я вчив. Два роки син навчався на китайському відділенні в нашому університеті і поїхав до Китаю. Тепер повернувся і в нас викладає китайську мову.

Гомоніли під дощем, йти я не мав сили і присів на сходах дитячої лікарні, зажив ліки. Мені виспівували дифірамби. Молодий Панов через телефон познаходив мої пісні, світлини, матеріали з ювілейного вечора... Батько з сином провели мене додому, бо наближалася вже 23-тя година, а ноги мої не слухалися. Хвороба не покидає мене, якийсь ослаблений...

29 липня 2018 р.      

По телебаченню передали, що загинув один військовий на Донеччині. Там не видно кінця-краю війні, і нині немає нічого такого гидкого, як Росія, Москва, Путін. ..

Сьогодні я почуваюся здоровішим, але це не той Степан Пушик, що був молодим. Вчора я довго сидів за комп"ютером і редагував поезії свої 1980-х років. Телефонувала долинська журналістка. Спробую у вересні організувати в університеті обговорення її книжки. Ця Ровенчак виділяється з когорти борзописців. Писарчуків є багато, а думаючих мало. Там на Долинщині ще Василь Олійник міг організувати Лолинське Франківське свято, але вмер Василь, і свято вмерло, як і криворівнянські свята.

                        *     *     *

На Рожнятівщині гуляла Лімниця, Бистриці виходили з берегів, Прут і Черемоші на Гуцульщині чистили річища від сміття і бруду. Потрібно, щоб хоч один раз на кілька літ природа сама чепурилася.

                        *     *     *

Войовничого католика Тараса Салигу приголомшило те, що створюється Українська автокефальна церква - не телефонує. Він сердитий на мене, що не написав статтю або нарис, а я не мав ні здоров"я, ні часу. Бо такі писання забирають у мене багато сил, а небагато читачів люблять порпатися в отих мудруваннях про доробки літературознавців і критиків.       

                        *     *     *

Зателефонував Богдан Горинь з Києва. Він виписався з "Феофанії", бо ходив на похорон Левка Лук"яненка; виступав і він, і Дмитро Павличко, хвалили один одного. Лук"яненко ще був при свідомості, коли Богдана привезли до лікарні.

Виявляється, що Богдан з дружиною дітей не мають. Хоче Шевченківської премії, і я спробую у вересні підтримати його. Довгенько погомоніли. Горинь розказував, що Панченко у "Феофанії" проходить інтенсивну терапію і пише книжку про Зерова.

                        *     *     *

Горинь розказував, що Павличко посварився з Януковичем тоді, коли Драч увійшов до Громадської ради при Януковичу, до якої налізло повно російських шпигунів.

І ось нема вже ні Лук"яненка, ні Драча, ні Бориса Олійника, ні Олеся Гончара, ні Миколи Вінграновського. Думаю, що із шістдесятників Ліна Костенко може потягнути до 100-річчя. Ще добре чується Юрій Мушкетик. Пише старий.

30 липня 2018 р.    

Я дуже нездоровий, але працюю. Приходив онук Святослав і ми мудрували над моїм комп"ютерним набором поезій, легенд, есеїв...    

                        *     *     *

Один боєць загинув на Донеччині. Російські окупанти лізуть і лізуть. І тисячоліття говоритимуть і писатимуть про гібридну війну. І та війна дивуватиме, що зі Сходу України везли убитих, а московські диверсанти в палаці Потоцьких танцюватимуть і співатимуть голі, вимахуючи членами перед збожеволілою українською молоддю.

А у випуску "теленовостей" покажуть, що поблизу Маріуполя розкопали стійбище наших пращурів, якому кілька тисячоліть, і вони ліпили та випалювали прекрасний посуд, будували хати, орали й сіяли.

А ціле селище трипільців розкопують у Черкаській області, і йому теж кілька тисячоліть. Ось тільки не знаємо самоназви трипільських племен, але в нас не викликає сумніву те, що були це праукраїнці, що українська кров з того далекого часу тече в наших жилах і сьогодні, що б"ються українські серця нині так же само, як билися тоді.

                        *     *     *

А якого страшного ворога викохали ми собі на півночі й сході! Росія. Ні, не може мати майбутнього цей народ-кровопивець! 

]]>
Wed, 15 May 2019 14:58:52 +0300
Останні дні життя Степана Григоровича http://briz.if.ua/blogs/603.htm http://briz.if.ua/blogs/603.htm З усієї величезної творчої спадщини Степана Пушика - українського письменника, лауреата Шевченківської премії, фольклориста, професора, громадського діяча на зламі тисячоліть окремою планетою "пливуть" у віки його Щоденники. Попри усю його зайнятість цей невтомний чоловік щоденно упродовж більш як 50-ти років робив детальні записи прожитого ним дня. І назбиралося цих зошитів-записів, які сам він називав своїми "підручниками", понад три сотні конспектів. Це унікальний життєпис, в якому пристрасно відтворена історія не лише його особиста, а всього краю й України в цілому.

В одному із своїх спогадів Степан Пушик писав: "...я прожив надзвичайно цікаве життя, зустрічався й пив по чарці з президентами, прем"єрами, міністрами, дипломатами, мандрівниками, губернаторами, пастухами на полонинах, лісорубами, трактористами... Сам був пастухом, їздовим, косарем, садівником, скотарем, солдатом, рахівником, економістом, журналістом, головою клубу творчої інтелігенції, поетом, прозаїком, драматургом, есеїстом, критиком, перекладачем, літературознавцем, фольклористом, редактором, безробітним, альпіністом, мандрівником, викладачем, доцентом, професором, членом редколегій і головою державної комісії, мужем, батьком, дідом...".

Від себе додамо: у 90-ті роки - депутатом Верховної Ради України першого демократичного скликання, у 2000-ні - депутатом Івано-Франківської обласної ради, а ще - особистістю неординарною, часто безкомпромісною, але надзвичайно цікавою для своїх сучасників та, переконані, для прийдешніх поколінь українців.

З люб"язної згоди дружини Степана Григоровича - пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) "Щоденники Степана Пушика", щоб дати змогу нашим краянам якомога краще, через призму його світобачення й оцінок фактів, подій, ситуацій, відкрити для себе нашого земляка й патріота Степана Пушика.

...У січні 2019-го йому виповнилося б 75. Але минулорічного серпневого ранку, 14-го числа, Івано-Франківськ облетіла звістка про його раптову смерть. А ще 13-го Степан Пушик, почуваючи себе хворим і немічним, зробив свої останні, дуже короткі, записи у щоденнику. І записи цих серпневих днів засвідчують, що наперекір серцевій недузі він працював, писав, творив...

13 серпня 2018 р. Понеділок.

Ці майже безсонні ночі, спекотні дні. Юсип Дмитро сидить у Лужках на Бойківщині і плаче, що безконечні дощі, грози, зливи. Я вранці трішки задрімав. Львівська професура розлетілася по морях. Салига Тарас теж загальмував десь Кріті чи іншому острові. Хороб Степан повернувся з Черчого. Грязі не допомогли. ...Дружина поїхала на город садити полуниці. ...Ще зо два тижні і зароїться місто студентством, з"їдуться юні з усіх кінців краю.

12 серпня 2018 р.

Ніч майже безсонна. Ранок похмурий. Падав дощ. ...Ліки малоефективні. Я зажив їх близько 7-ї ранку, але ефекту нема ніякого, рідина з мене не сходить. Після сніданку приїжджала братова Ганна. Внуків дочка забрала в Крим, у Саки, а вона їздила до Варшави, до сина. Москальня в Криму бідує. Там водка і "сєльодка". Дорога від нас до Перекопу - тисячу гривень на автобусі. Дитячий квиток з Криму до нас 500 гривень. * * * Я трішки подрімав і взявся за писанину. Тарас з дружиною і дочкою ще вчора поїхали в гори. Я ще минулого року в Яремчі залишив кілька своїх книжок, їх продали, і тепер син зателефонував: - Я гроші за книжки візьму собі. - Хай Бог помагає. Албанці наші телефонують зрідка. Аж не віриться, що єдина родина на літо окупувала три частини світу: Європу, Азію і Африку. Дружина поїхала на оптовий ринок, де щотижня знижують ціни на продукти харчування по акціях. Цей розпродаж називають "Калинова слобода". * * * До полудня мучилося небо, а я весь день мучуся. Від обіду сонце взялося ламати хмари.

11 серпня 2018 р.

Майже безсонні ночі. Щоденно зганяю з себе рідину. Ноги попухли. * * * Ти куди пливеш, горо Парашко? Це тебе навіщось біс накидав? Тобі важко... Мені дуже важко... На усі Горгани і Бескиди. Та про тебе люди вже не дбають. Що тобі? І що мені робити? Всі ліси вже хижуни рубають. Ці поганці наші - непосиди. Що залишать з матері? Руїну? Довели мене всього до трему. Продавали Матір-Україну І сьогодні продають нікчеми. * * * По обіді на півночі почало глухо гриміти. Гриміло безконечно і все сильніше й сильніше. Грім наступає владно на місто, і мені здається, що злива таки буде. Я перебрався з хати на балкон. ...Варяться громи. Шумить дощ. Вітер не ворушить навіть листочком. Такого дня в горах б"ють сильні блискавки і громи. Через годину дощ майже перестає падати, і сонний настрій на балконі пропадає. Пробирається небо. Грає водостічна труба. А вже жолуді бомблять балкон. * * * У "Літературній Україні" волиняни опублікували довгий список лауреатів премії імені Гр. Сковороди, серед яких є прізвище нашої Ольги Слоньовської. Учора ввечері я зателефонував їй, привітав, зраділа. Для неї велика проблема власної хати. Матір оперували, син з невісткою хати не мають - біда. Намагаюся допомогти, але нелегко.

8 серпня 2018 р.

Вранці з Албанії телефонувала Анничка. Їй виповнилося 14 років. Я привітав онучку, а подарунок дістане від дідуся, коли повернуться з відпочинку. А наш Святослав і ще три студенти летять до Єгипту на короткочасний відпочинок перед початком занять у вишах. Приїжджав Олесь. 5 вересня йому виповниться 20 років. Юнак зрілий, високий, вродливий. Заробляє собі машиною, що чистить матраци. Говорить, що хоч місяць попрацював напружено, але заробив непогано. Розказує, що вже раніше мав невеликі заробітки, які йому, студентові, були не зайві. Добре, дуже добре, що внуки працьовиті.

Я постараюся приурочити свою нагороду до його 20-річчя. * * * Я сидів за ноутбуком і набирав легенди й перекази, писав. Моя "Бусова книга" дуже багато прояснила не тільки мені те, що стосується нашої далекої цікавої історії.  

]]>
Fri, 10 May 2019 09:20:19 +0300