Портрет професії. Воєнний розвідник

7 Вересня 2021 p.

7 вересня 2021 року українська воєнна розвідка відзначає 29-у річницю створення. За цей час відомство стало взірцем патріотизму, професіоналізму та гордістю для держави. 

Про окупацію Криму, російсько-українську війну, впровадження стандартів НАТО, принципи і нові підходи в роботі українських розвідників та багато іншого, розповідає керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони, бригадний генерал, повний кавалер Ордену «За мужність» Кирило Буданов в ексклюзивному інтерв'ю голові Українського центру безпеки та співпраці Сергію Кузану. 

С.К: Ви провели десятки спецоперацій проти ворога, на Вас вчинено не один замах на життя, Ви користуєтесь неймовірною повагою серед своїх колег. Розкажіть трішки про свій бойовий шлях та свою участь у війні. 

К.Б: Свій життєвий шлях я обрав ще в дитинстві. Я твердо вирішив стати військовим, тому по закінченню школи я поступив до Одеського військового інституту, факультет «аеромобільних військ» на той час називався, який і закінчив. Після закінчення я розпочав службу на офіцерських посадах у спеціальному підрозділі Головного управління розвідки Міністерства оборони України, де я прослужив досить тривалий час. У цьому підрозділі я і застав початок війни.

С.К: Тобто Ви весь час хотіли бути розвідником?

К.Б: Так, авжеж.

С.К: Вас якраз можна ідентифікувати як уособлення нової української армії, Ви не належите до старого покоління радянських командирів. Як Ви зустріли війну? Як молоді офіцери як ви сприйняли її?

К.Б: Особисто для мене та багатьох моїх колег по спецпідрозділу не було якогось зляку, коли ці події почались. Навпаки, ми всі хотіли швидше вступити в бій на захист нашої держави. Проте політичне керівництво нашої держави у той час не поспішало застосовувати нас у подіях, які стосувались захоплення Автономної республіки Крим російськими військами. Я як і тоді, так і зараз повторююсь – це була велика помилка, яка коштувала нам втрати величезної частини нашої території, і в принципі з цього почалась вся війна на Донбасі. Бо якщо тоді була би застосована сила, імовірніше за все, цього б далі не було. Ось в таких умовах ми зустріли ті часи.

С.К: Ви кажете, що ці настрої панували і серед ваших колег офіцерів?

К.Б: Так. Треба розуміти, що у Головному управлінні розвідки були професійні військові, тут не було так би мовити срочників – людей, призваних по мобілізації. Тут були всі професійні військові. Всі займались абсолютно різними справами, але ніхто не сумнівався, що треба застосовувати підрозділи. 

С.К: Так багато у 2014 році було чути, що українське військо не готове, що є страх, що всі вважали Росію братнім народом, а відповідно армію – братньою. Чи була готовність воювати, чи було розуміння, що це Росія захоплює?

К.Б: Було чітке розуміння, що це дії Росії, про це доповідалося неодноразово і напередодні, за багато років, що Росія готує цей план. Політика того часу забороняла нам, і це є фактом, працювати по Росії. Тому вся робота по Росії велась виключно в межах Криму, більша її частина. Але навіть та невелика за обсягом робота показувала чітко, що Росія готується до захоплення цієї території. Іще раз підкреслюю – це неодноразово доповідалось. 

С.К: У нас є питання про час за президентства Януковича, коли вся стратегія України була спрямована на дружбу з Росією, коли Росія не розглядалась як ворог. І Ви кажете, що у молодого офіцерського складу було чітке розуміння і, більше того, це доповідалось вищому керівництву держави. Скажіть, як би Ви охарактеризували той період за президента Януковича, коли міністром оборони навіть був російський громадянин? 

К.Б: Ви, в принципі, самі відповіли на всі питання – міністр оборони був громадянином Російської Федерації. Робота по Росії заборонялась, невеликим виключенням була Автономна республіка Крим, де на той час був наш розвідувальний центр. Він давав певні дані в межах території АРК по діяльності Росії. Навіть з тієї інформації було чітке розуміння, що Росія готується до захоплення території України. При чому, це не обмежувалось лише Кримом або Сходом України. Росія готувалась і продовжує готуватись до серйозної анексії території України. 

С.К: Зважаючи на легенди, які ходять про Вас про вашу групу і ваші спецоперації, які Ви проводили саме в Криму, розкажіть, будь ласка, те що можна, яка була ваша служба по цьому напрямку? Можливо є якісь факти, які Ви можете оприлюднити.

К.Б: Початок війни я зустрів у підрозділі спеціального призначення. Займались ми здебільшого питаннями саме військової розвідки. Як Ви вже самі згадували, армія була паралізована і питання, які мали вирішувати звичайні розвідувальні підрозділи Збройних Сил, дуже сильно просідали. Тому ми допомагали у вирішенні цих питань. Так пройшов майже весь 2014 рік. Далі вже ситуація почала трохи змінюватись і ми більше почали займатись роботою, притаманною саме нам: розвідувальні, агентурні операції, диверсії і так далі. 

С.К: Отже, логічним було ваше призначення на цю посаду як керівника. Чи справдились ваші очікування? Як Вас призначали на цю посаду? 

К.Б: Для мене було великою честю, коли Президент призначив мене на цю посаду. Я щиро вдячний йому за таку довіру. Які очікування на майбутнє? Це реформування системи воєнної розвідки і набуття набагато більших спроможностей по її застосуванню саме за кордоном. Тому що ця гілка була так само майже повністю зруйнована. 

С. К: Бачимо, що Президент дійсно робить сміливі кадрові призначення нових людей, і фактично зараз відбувається формування нової військово-політичної еліти України. Як Ви думаєте, з чим це пов‘язано? Як би Ви дали оцінку таким кадровим призначенням перш за все в українському війську?

К.Б: Зміни потрібні і вони своєчасні. На жаль, досить тривалий час система Збройних Сил жила недореформованим радянським минулим. Якби відбувся повний перехід на стандарти НАТО – можливо ситуація була б інша. 

С.К: ніхто не може заперечити, що Ви є чудовим бойовим командиром, але водночас те що говорили про Вас ваші недруги:  що Ви занадто молодий для такої керівної військово-політичної посади, що не маєте відповідного досвіду, який мають радянські генерали. Однак фактично одразу після призначення на посаду, ваша команда взяла участь у розробці нового закону України про розвідку і фактично Ви пролобіювали прийняття цього закону у ВР і тепер українська розвідка за всі 30 років свого існування має абсолютно новий закон, нові правила гри, які ще більше наближають до західних стандартів. Оцініть дію цього закону і те, що було до прийняття і як відбувається життя після прийняття цього закону. 

К.Б: Я би змінив формулювання. Мені дуже це приємно чути, але не я пролобіював закон, а ми прийняли участь у створенні цього закону і його прийнятті. Це величезна сукупна робота й комітету з питань розвідки, й Офісу Президента, й інших наших колег із силових відомств. Тобто це гарний приклад командної роботи. Як допомагає цей закон? Я б сказав, що цей закон унормував певні питання нашої діяльності, які майже тридцять років просто нічим не регламентувалися. І їх можна було трактувати як буде вигідно для певних осіб в певний час, що на мою думку не зовсім правильно. Крім того цей закон допомагає пришвидшити реформування нашої системи, а також здобуття спроможностей, повторюся, тому, що цей закон унормовує нашу діяльність і ми можемо повною мірою на нього спиратись. 

С.К.: Розумію. Чи можна сказати, що цей закон наближає нас до тих, західних стандартів безпекових і можна говорити, що українська розвідка надійніше, вільніше почувається в тих нормах, які діють в Західному світі?

К.Б.: Давайте так, українська розвідка є хедлайнером в питаннях прийняття Західних стандартів та інтеграції у Західну систему. Кооперація із Західною розвідувальною спільнотою почалася дуже багато років тому – для розуміння, це більше десяти років, набагато більше. Певний час вона трошки стихала, потім більш активізовувалась. Проте, так чи інакше, вона досить тривалий період вже триває. 

С.К.: Чи можна Вас назвати адептом саме переходу до західних стандартів? Чи таким буде правильне формулювання? 

К.Б.: Я думаю, що так, це правильне формулювання. 

С.К.: Переходячи до змін в системі оборони України, в законодавчому забезпеченні. Минулого року  Президент подав і була прийнята нова Стратегія воєнної безпеки України – вже більш системний, комплексний документ, який унормовує повністю всю безпекову сферу. Як би Ви оцінили місце розвідки української й можливо весь документ загалом? 

К.Б.: Воєнна розвідка це один з головних, а можливо навіть й найголовніший аспект воєнної безпеки, тому що головне завдання воєнної розвідки – це завчасно попередити про наміри ворога про прийняття ним рішень по застосуванню його сил і засобів проти нашої держави. На всіх рівнях, від диверсійно-підривної діяльності до відкритої воєнної загрози. 

С.К.: Ми всі звикли, що війна це лише фронтова, що це є лише зброя. Але виявилося з чотирнадцятого року, всі ми відкрили що війна може тривати й бути й в інформаційній сфері, й в гуманітарній сфері й в усіх фактично сферах життєдіяльності людини й держави. Завдання розвідки є, як Ви сказали, виявлення й запобігання цим загрозам. Тоже розкажіть, будь ласка, який є на сьогодні сучасний розвідник? Якого працівника Ви для себе виховуєте? І можливо переглянуті питання патріотизму, якихось особистих якостей для тієї молоді, яка поступає до Вас на службу? 

К.Б.: Я вважаю, й це те чого я вимагаю від своїх підлеглих, що теперішній розвідник це по-перше, патріот і професіонал своєї справи. Абсолютно рівномірно мають бути розподілені ці поняття, бо без одного не буде іншого. Це людина з високим інтелектом, здатна приймати швидко та самостійно рішення. Тому, що в нинішній час прийняття рішень в багатьох операціях лягає на голову саме тієї особи, яка залучена до операції. На жаль, це реалії нашої війни. І не завжди це йде так, як показують у фільмах, написано в книжках, що йде доповідь, що: "В мене зміна обстановки", тут всі швидко думають, потім спускають відповідь на особу і вона щось пробує реалізувати. Ні, насправді в умовах суцільного моніторингу всіх мереж передачі зв'язку, буває дуже багато моментів, коли людина має приймати рішення особисто і саме під ці критерії ми спробуємо підводити наших працівників. 

С.К.: Це, власне кажучи те, що я чув про Вас раніше. На відміну від генералів, командирів старого типу, коли боєць є лише гвинтиком, який слухняно виконує накази, Ви, натомість, плекаєте власну ініціативу і саме оці особисті якості бійця і здатність приймати рішення самостійно. Скажіть, чи це лише ваша структура, чи можна говорити, що такий підхід поступово впроваджується в усьому українському війську?

К.Б.: Я хотів би в це вірити, бо вважаю особисто, що це правильно. Прийняття рішень — це одна з головних рис, що має бути у будь-якого керівника, на будь-якому місці. Ініціатива в прийнятті рішень і готовність відповідати за неї.

С.К.: Україна є повноцінним учасником міжнародних сил безпеки, і зокрема здійснює на рівні з іншими західними партнерами різноманітні операції, спільні операції. Те, про що ми усі чули – це евакуація українських громадян і також іноземців, преси, яку забезпечило Головне управління розвідки. Хотілось би більше дізнатись саме про цю операцію.

К.Б.: Стосовно цієї евакуаційної операції – так, насправді, ключову роль у ній відігравало Головне управління розвідки. Наш підрозділ якраз і спеціалізується на подібних операціях. Для нашого спецпідрозділу Головного управління розвідки – це, в принципі, типове завдання. Там де багато підрозділів світу не наважаться на щось, тому що це підвищені ризики, у нас бачення зовсім інакше. Тому це і є запорукою того, що нам вдалося евакуювати ту групу журналістів, про яку так багато зараз розповідають у пресі. Проте, я хотів би сказати, що це була лише одна група, про яку так сильно розкрутили кампанію у ЗМІ. Були представники дуже багатьох правозахисних організацій світових, журналістських видань – USA Today, до прикладу, The Washington Post і інші. Саме ця історія, про яку усі згадують, – це другий етап виконання цього завдання. На першому було врятовано, якщо я правильно пам'ятаю, 83 особи.

С.К.: Забезпечити логістику, забезпечити евакуацію – це потребує значних сил.

К.Б.: Значних сил, проте ми в змозі проводити операції у будь–якому куточку світу, якщо це буде потрібно, і нам не потрібен нічий дозвіл, чи щось інше. Приймається рішення і воно буде виконане.

С.К.: І як би Ви охарактеризували, можливо загально, наскільки швидко такі рішення приймаються?

К.Б.: Це рішення було прийняте дуже швидко, за один день.

С.К.: Тоді в мене питання можливо провокативне: чому ми чуємо про такі операції лише зараз, лише за каденції цього вищого військово–політичного керівництва? Чому про такі заходи, які вкрай важливі для формування міжнародного іміджу України, ми не чули раніше, за минулі каденції?

К.Б.:  Мабуть тому, що цей Президент – єдиний, хто не боїться брати на себе відповідальність за подібні операції. Треба розуміти, що ця операція закінчилася, я вважаю, добре і правильно, але існує завжди ризик, що все піде зовсім інакше і за це потрібно буде відповідати. Тому багато попередників не наважувалися на це. На мій погляд, Україна продемонструвала, дала сигнал усьому світу, що вона є, по-перше – надійним партнером, на якого можна розраховувати у важкі часи. По-друге, продемонструвала усім, що незважаючи на усю критику, яка лунає, про яку неодноразово згадували, від багатьох, так би мовити, експертів, справи насправді зовсім відрізняються від цього. Україна насправді спроможна стати надійним і сильним партнером для багатьох Західних країн – для тих, хто готовий стати партнером для України. 

С.К: Поговоримо про гуманітарний аспект. У зв‘язку з тісною співпрацею з міжнародними спецслужбами, як відбувається комунікація з ними? Я знаю, що їхні співробітники спеціально вивчають російську мову, щоб простіше спілкуватись. 

К.Б: Для розуміння, наші службовці вивчають дуже багато різноманітних мов: це і східні мови, і західноєвропейські. Це всі абсолютно – від англійської і португальської до угорської і польської. Східні мови: це і фарсі, і дарі, і арабська мова класична, африканські діалекти, японська китайська – весь набір. Для наших співробітників не існує мовного бар‘єру. З усіма ми спілкуємось на рівні, немає жодної проблеми в комунікації. 

С.К: Як би Ви охарактеризували необхідність знання української мови? Бо ми часто чуємо, що важливий професіоналізм, а мова – це щось другорядне.

К.Б: Не може людина, яка є громадянином України, не знати українську мову. Вона може знати безліч мов, хоч 50, 100 мов – скільки може, хай стільки і знає. Але офіційною  є виключно українська мова. 

С.К: Чого вчаться Західні спецслужби у нас, в країни, яка зараз знаходиться у стані війни?

К.Б: Західні партнери вчаться у нас формам і методам ведення війни проти серйозного супротивника. Не можна порівнювати військово-політичну міць Російської Федерації з якоюсь близькосхідною або африканською країною. Це зовсім інші умови. Вони не звикли вести свою діяльність в таких умовах і це одне з основних, на чому ми знайшли порозуміння і кооперацію. Ми надаємо їм свій досвід, а вони допомагають нам. Так це все і побудовано. 

С.К: Ви постійно знаходитесь в центрі цієї співпраці. Як би Ви оцінили тоді – за минулої каденції – і зараз співпрацю та її інтенсивність? 

К.Б: По-перше, рівень співпраці не впав, а тільки підвищився. По-друге, все покаже час і у теперішньої влади певний час ще є. Побачимо, з якими здобутками прийдемо до наступних виборів. Я особисто певен, що ситуацію з нерозумінням нашого місця та ролі в системі НАТО ми зможемо подолати. Це проблема яка виникла дуже багато років тому і, на жаль, її ще не вирішив ніхто. Вірю в те, що нам це вдасться. 

• Світлана Онищук: Сьогодні важливо навчати та готувати нове покоління управлінців, яким відновлювати державу в післявоєнний період
• «русскій воєнний флот – до дна!»: Укрпошта продовжує легендарну серію поштових марок
• У воєнний час працювати з донорським організаціями та грантовими проєктами - обов’язок кожного керівника , - Руслан Савчук
• В Івано-Франківську презентували виставку портретів та історій людей “Втрачений дім”
• Як запобігти поширенню інфекційних хвороб у воєнний час
• Портрет професії. Водій

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН