В одному з містечок Російської Півночі загинув український мігрант. Інцидент стався вночі в робочому гуртожитку, де ночував наш співвітчизник. Будівля спалахнула як сірник. Нажаль, наш громадянин знаходився на верхніх поверхах. Після прибуття «оперативних» працівників російської МНС, будівля вже палала і рятувати було нікого. Інші обставини трагедії і процес гасіння залишків гуртожитку біля компресорної станції ще довго мусувалися різними інформаційними агентствами. І як завжди не зустрічалася інформація про виплату компенсації за смерть годувальника сім'ї нашого громадянина і інших згорілих мігрантів-газівників. Та чи була вона? Мовчить і фірма-працедавець, за дорученням якої загиблі газівники, включаючи українця, проводили реконструкцію компресорної станції. Хоча положення про фінансові зобов'язання фірми у разі травматизму і загрози життю чітко прописувалися в контракті українця. «Смерть в неробочий час при форс-мажорних обставинах» – кажуть захисники фірми.

Тоді чому фірма-працедавець заселила українця і інших мігрантів в гуртожиток, який не відповідав нормам пожежної безпеки? У конструкції будівлі були відсутні вогнетривкі матеріали. Не було на необхідних місцях комплектів рятувального спорядження та сходів. А в коридорах чомусь прибрали схеми евакуаційних шляхів та виходів. Порушення «Правил пожежної безпеки в РФ» ППБ 01-03 як на долоні. Як і право сім'ї загиблого українця на компенсацію. Проте нелегко обґрунтувати своє право на компенсацію в російському суді. І де знайти підстави для фінансової відповідальності винних? Для цього існують відповідні норми європейського права. У Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яку ратифікували Україна і Росія, закріплюється право будь-якої фізичної особи на відшкодування порушених прав на території будь-якої держави. При цьому ця держава зобов'язана зробити відповідне сприяння при проведенні судового процесу. У нашому випадку можна казати про порушення права на життя і здоров'я загиблого українця, якого заселили у будівлю, що не відповідає нормам пожежної безпеки. Тому відшкодування за смерть годувальника для української сім'ї загиблого лежить на плечах працедавця. Відповідальності не уникнути і органам місцевого самоврядування, які нічого не зробили для підтримки будівлі у безпечному стані. Адже причиною займання могло стати коротке замикання у випадку зношеної ізоляції проводки. Або витік та вибух газу зі зношених труб. Тут «не загашена сигарета» робітника не причина трагедії. Уся справа в недбалості відповідних структур.

Але на якій підставі сім'я загиблого українця може отримати компенсацію замість нього? Для цього існує Резолюція 75(7) Ради Європи про компенсацію за фізичну шкоду або смерть. Згідно з цим документом, у випадку якщо наслідки фізичної шкоди призводять до смерті потерпілого, право на отримання компенсації переходить до його утриманців. У нашому випадку на утриманні українця знаходився старий батько та сестра-інвалід другої групи. Для вирішення питання про розмір і форму компенсації, резолюція відсилає нас до норм національного права. Згідно положенню Цивільного кодексу України, у разі втрати годувальника компенсація виплачується у розмірі не менше ніж середня заробітна плата загиблого з вирахуванням його власних витрат. Якщо на утриманні загиблого знаходилися інваліди, то компенсація виплачується на термін їх інвалідності, а якщо пенсіонери –довічно. Цілком зрозуміло на кому тепер лежатиме відповідальність за утримання недієздатних родичів загиблого українця. Незрозумілим залишається один момент. Чому родичі українських мігрантів, які гинуть за кордоном, пасивні у відстоюванні права на компенсацію за їх смерть. Хоча норми європейського права припускають подібний механізм відшкодування. Інше питання – судовий процес за кордоном, з перешкодами, які створюють захисники винних. Для вирішення цієї проблеми існують різні форми допомоги з боку компетентних фахівців і експертів. Головне вчасно звернутися по допомогу.