Священик на протезах замість ніг дає приклад того, як навіть у складних життєвих обставинах не зламатися, а жити повноцінним життям

24 Липня 2012 p.

Хто не знає близько отця Івана Теремка УПЦ КП із села Глушкова Городенківського району, нізащо би не подумав. що молодий священик має якісь проблеми зі здоров'ям. Адже на звіті художньої самодіяльності упродовж усього концерту був на сцені: то співав у ансамблі чи хорі, то сам керував церковним колективом.

Коли ж я запитала, хто підготував стільки номерів, то аматори з гордістю вказали на свого пароха. У концерті ж брали участь хор церкви Архистратига Михаїла громади УПЦ КП, а також хоровий колектив, фольклорний ансамбль та чоловічий квартет сільського клубу, сільські драмгуртківці, ансамбль троїстих музик, а також молодіжні гурти Глушкова. Цікаво, що на святі у місцевому клубі був і о. Роман Лапчинський УГКЦ, який править почергово в сільському храмі.

Тут не було властивих кінцю минулого століття церковних війн, не виникало якихось непорозумінь і між священиками. Дерев'яну церкву перекрито бляхою, гуртом встановили нову огорожу. О. Іван Теремко й сам невтомно працює. Вправний водій, він за потреби — й до Одеси, до брата, самотужки їде. «Своїми двома» весь день, як мовиться, на ногах — то в богослужебних чи громадських справах, то в сімейних. Біля будинку Теремків на околиці Городенки є присадибна ділянка, і в полі десять соток. Для сусідів не дивина, що сам господар підправляє загати біля дерев: восени пообмотував стовбури від морозів та зайців (сад ще молодий, а з поля таки забігають вухасті). Має і яблуні, і груші, і сливи та абрикоси. Дружина Галина — всю¬ди з о. Іваном, служить дяком у церкві, опікується хором, донечки повиростали, старша вже заміжня. Пощастило із зятем: і людина добра, і разом господарюють. Донедавна мали ще в селі два гектари землі, вирощували цукрові буряки, зернові культури. Нині ділянку віддали для суспільних потреб, але роботи вистачає і на садибі. Вирощують картоплю та різні овочеві культури. Священик не цурається жодної сільської роботи: косить, город копає. То хто ж-бо скаже, що він — інвалід? Згадує про свої "другі ноги" хіба що ввечері, коли треба знімати їх, як, приміром, шкарпетки, на відпочинок.

У льодових оковах

Випадок, який стався дев'ять років тому в одну із жахливих зимових заметілей, без перебільшення, перевернув усе в житті Теремків, які мешкали тоді в селищі Чернелиці. Того трагічного зимового вечора о. Іван вирушив на допомогу місцевому настоятелю о. Дмитрові, який добирався з Городенки. Не зауважили з фірманом, як з’їхали з дороги, і сани застрягли. Так до ранку і просиділи. Удосвіта вирішили йти пішки, але о. Іван упав, як підко¬шений: у чоботях замерз-ло, штани пристали до ніг. Фірман сам побрів снігами, але зблудив, і його згодом знайшли переля¬каного аж на четверту добу в одному із сіл: дуже пережи¬вав, що залишив отця у полі одного. А тим часом священик якось намагався вибратися. Наближався вже полудень, сподіватись на порятунок було годі, поповз на колінах. Здавалося, що до дороги, а насправді — далі в поле... Удома ж організували пошуки. Коли натрапили на о. Івана, той був весь у снігу, обличчя обледе¬ніле, куртка примерзла. Ні говорити, ні йти не міг. Завезли його до районної лікарні, а звідти — до обласного опікового центру.

Щоб запобігти гангрені, надрізали ноги без знеболювання скальпелем — визначали чутливість. Праву кінцівку “стесували”, як стовбур дерева, було аж чотири операції. А ліву відрізали, залишивши 20 см нижче коліна. До того страшного випадку важив під дев'яносто, а за час хвороби схуд до сорока п'яти кілограмів, і дружина носила його на руках. Опісля ортопедии з Ковеля Волинської області сказали, що ліва нога готова до протезування, а праву треба ампутувати ще вище… На виготовлених протезах о. Іван майже рік учився заново ходити, звикав, але згодом і вони стали тісними.

Господь іде до людей ногами отця Івана

Відтоді минуло вже немало літ. Та не здається о. Іван. Чи тому, що двічі сам помирав, та не втратив віри в Божу поміч. Змінював протези, але й нинішні недосконалі. Ходить без поясів, хоч іноді доводиться цілий день на ногах вистояти. В Україні нині, мабуть, нема священика, щоб у такому стані служив би Господу, а о. Теремко і під час похорону не сяде до машини, йде пішки разом із громадою. Щоправда, розповів один випадок, як зламався протез, відчепилася стопа. Допомогли добратися додому, там цвяхом прибив, дротами скрутив — і до церкви: молодята на шлюб очікували!

Часто посередниками між Богом та людьми є священики, які й покликані вести нас до Небесних висот. Без сумніву, одним із таких, що дають цей дороговказ, є о. Іван Теремко. І Господь крокує до нас зболеними ногами отця Івана.

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ,

підписатись на блоги від Людмили Стражник.

• Світлана Онищук: Прикарпаття продовжує приймати на оздоровлення та відпочинок дітей з прифронтових областей, яким доводиться жити під постійними обстрілами
• Якщо військовослужбовець вважає, що рішення комісії не відображає його реального стану здоров’я, він може оскаржити висновки ВЛК
• Строки для ідентифікації отримувачів пенсій та соцвиплат в Ощадбанку можуть продовжити
• Герої завжди житимуть в історії Перемоги нашої держави, яка обов’язково буде
• Крок за кроком наближаємося до того, щоб шведські літаки «Гріпен» з’явилися в нашому небі – звернення Президента України
• В обласній клінічній лікарні пораненому військовослужбовцю замість ампутації кінцівки нарощують кістку

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН