Блоги на БРІЗ | Людмила Стражник http://www.briz.if.ua/blogs/13 Блогер Людмила Стражник http://www.briz.if.ua/logo.gif http://www.briz.if.ua/square_logo.png Uk (c) briz.if.ua Sun, 25 Jun 2017 23:37:28 +0300 CMS 1 А ви ще не були у Львові? http://briz.if.ua/blogs/436.htm http://briz.if.ua/blogs/436.htm Що може бути ліпшого за зустріч друзів-однокурсників? Та ще й у Львові! Емоції, спогади, ностальгія, смачна ароматна кава, екскурсії старими місцями й нинішніми приманками галицької столиці. Це було шикарно! Львівська Політехніка і Стрийський парк, басейн у студмістечку і "Романтик", застиглі атракціони і cтарі будинки, дворики, вулички й вишукана архітектура Львова, Оперний театр і балет, печена бульба і народна музика в "Криївці". Ляльки-мотанки й обереги. Нові й старі пам'ятники. Дощ, Святочна Академія в Домініканському соборі, розкішні крамниці одягу й туристичні принади, трамваї і карети, смаколики і наливки, пиво й шоколад. Футбол і велосипеди, вуличні музиканти і театри. Ви ще не у Львові? Тоді--гайда! Туристів там дуже люблять!

]]>
Tue, 17 Nov 2015 23:49:42 +0200
Герой України Сергій Дідич. Пам'ятаємо! http://briz.if.ua/blogs/434.htm http://briz.if.ua/blogs/434.htm Це про Сергія Дідича, Героя України, якому сьогодні виповнилося б 46. Він загинув від ворожої кулі на Інститутській 18.02.2014 р. Слава Герою!

Щоб було куди зійти на берег

            Вперше про громадський клуб мандрівників "Золоте руно" довелося почути на засіданні робочої групи з розвитку туризму в нашому краї. Сподіваємось, що розмова із головним спеціалістом відділу культури і туризму Городенківської РДА Сергієм Дідичем стане в пригоді зацікавленим у справі розвитку територіальних громад і, звичайно, туризму.

            - Маємо багато однодумців, - каже пан Сергій, - хоча спочатку піший та водний туризм був лише захопленням. Ведемо активну роботу з популяризації відпочинку на Дністрі та в Дністровському каньйоні. Велике значення в цій справі приділяється розвиткові сільського туризму (враховуючи повну відсутність будь-якої туристичної інфраструктури). Але, на жаль, крім відсутності уваги з боку інвесторів, існує ряд проблем, які негативно впливають на регіон. Їх вирішення залежить від місцевих громад та власників сільських садиб. Адже не секрет, що певним чином триває ще занепад сільського господарства, масовий виїзд населення на заробітки, забруднення середовища побутовим сміттям, особливо берегів Дністра і потічків - притоків ріки.

            За великим рахунком, туристам чи гостям клубу нема, крім води, що показати. Ось привеземо американців, котрі практикують зелений екотуризм (прибирання територій), то й наші береги, нам на докір, почистять (сміється)! Ми часто з родинами лікарів Івана Сливки, Андрія та Юрія Савичів проводили дозвілля на воді. А вже дещо пізніше обставини спонукали нас зважати й на багато інших речей, крім задоволення від чудових пейзажів Дністрових берегів, скал, водоспадів. Так виникла ідея проекту розвитку придністровських сіл "Дністровський каньйон".

            - Відомо, що його учасниками, крім вашого клубу, є громади сіл Луки, Монастирка, Уніжа, Хмелеви, селища Чернелиці, Коломийський держлісгосп, а також наші районні рада та держадміністрація. В чому полягає співпраця?

            - Так, природа Дністровського каньйону своєрідна та неповторна, схили Дністра покриті реліктовою лісовою та степовою рослинністю. Й історичних пам"яток значно більше, ніж уздовж багатьох європейських річок - замки, монастирі, церкви, костели, скелі, гроти й печери... На території каньйону є понад сто пам"яток живої й неживої природи світового значення. Тому основна мета проекту - сприяння сталому розвиткові  населених пунктів, краєзнавчих об"єктів на території каньйону та Дністровського ландшафтного парку.

            Але прагнемо й поліпшити бізнес-середовище в селах, зацікавити людей до підприємницької діяльності, активної співпраці між членами громади, бізнес-асоціаціями, громадськими організаціями. Власне, дуже хотіли б залучити до участі в розвитку Дністровського каньйону міжнародні програми і гранти, але для цього найперше треба створити регіональний центр розвитку сільського туризму.

            Першим кроком зв"язку з фондами, які мають досвід успішної діяльності  в сфері туризму, було інформування про наш Дністровський каньйон. Ми подали заявку на участь у програмі TASIS, а вже їхні спеціалісти, з Англії, Швеції, Шотландії, вивчаючи можливості всіх регіонів України, вибиратимуть найбільш перспективні й підготовлені місця щодо впровадження проекту. І хоч ці гранти, навіть якби вдалося їх виграти, не є бізнесовими, все ж відкрили б перед нашим краєм великі можливості. Днями ще раз будуть розглядатися обласні пілотні проекти, маємо надію, що й наш район до них потрапить.

            - Довелося багато читати про світову практику розвитку туризму. І дивуєшся, до яких видумок вдаються підприємливі іноземці, щоб завоювати туристів! Ось, наприклад, угорці пропонують діловий туризм. Виходить з новими пропозиціями Болгарія - сільський туризм, мисливські, винні, тури, хоча відомо, що ця країна славиться насамперед пляжами, морськими курортами...

            - Можу продовжити. Більше половини українських туристів приїжджають до Швейцарії взимку, але там уже думають, як залучити побільше приїжджих і влітку. Тому запроваджують нові фестивалі, культурно-розважальні та екскурсійні програми. Прокладаються нові, тематичні, маршрути, зокрема, запрошуються гості до місцевих гастрономів та винних барів. До речі, ця країна вже має свою постійну публіку, котра відвідує винні підвали, сирні та шоколадні фабрики, знайомляться із швейцарською кухнею.  А Польща щораз більше привертає увагу молоді й студентів до літнього відпочинку - очікують збільшення потоків з України. Світові прибутки від туризму ще в 2002 році склали 483 млрд доларів (без урахування транспортних затрат).

            - А що хочете і можете запропонувати туристові ви? (Признатися, мені дуже хотілося б побувати на колишньому консервному заводі в Поточищі: кажуть, там натуральних соків ще досі зберігається "неміряно"...

            - Ось бачите, і в нашому краї, крім принад Дністра, є чимало цікавого. Колекції народного одягу глушківської майстрині Галини Гафійчук, численні, давно закинуті й призабуті народні промисли - ткацтво, гончарство, а навіть культура сільськогосподарського виробництва, як у вашому прикладі з ПФГ "Поточищенське". Ми ж виношуємо в планах організацію фольклорного фестивалю весільної музики "Дністровські ночі" на базі Чернелицького замку. Адже свого часу троє швецьких підлітків, неабияк стурбованих ніяким у сільській глибинці дозвіллям, запровадили у своєму населеному пункті рок-фестиваль. І хоча не мали ніякої підтримки, поступово зробили його найвідомішим у Швеції. Зрозуміло, приваблює він і туристів.

            Чому б, до прикладу, не зацікавити туристів нашим регіональним фестивалем "Дністрові зорі", адже тепер він здебільшого має за глядачів самих же аматорів із сусідніх районів. А місцевого мешканця народними піснями чи танцями вже не подивуєш... Інша справа - спраглий вражень міський чи закордонний турист... Бо туризм не обов"язково має бути основним видом діяльності. Він має сприяти й розвиткові сільської території як такої. У Європі вже давно спохопилися, що невеликі населені пункти занепадають, тому стараються всілякими засобами підняти престиж глибинки. І засобами розвитку туризму - також. Крім того, спільна справа об"єднує громаду, розвиває інфраструктуру села, підтримує його автентичність.

            Ідея полягає ось у чому. Один господар, наприклад, має добрий шинок, інший - готель, третій запропонує  ремесла, ще в іншого є гарно доглянута ферма. Доводилося спостерігати, як власник одного невеликого готелю, не маючи вільних місць, тут же пропонував сусідній, до того ж рекламував заодно приватне підприємство неподалік. Словом, все робить для того, щоб якнайдовше затримати туриста на території. А завтра сусід віддячить йому тим же. А в нас як? Візьмешся  за якусь справу, а заздрісники (по-українськи) вже рахують. твої гроші. Або ж наша звичка: що я з того буду мати? Громада ж повинна добровільно, винятково у власних інтересах прибрати у "своїй оселі" - рідному селі чи місті.

            Годі чекати, що держава викладе гроші кожному на розвиток бізнесу. Та й різноманітні міжнародні фонди стимулюють всілякі добрі ініціативи громад, а не дають готові гроші. Найголовніше, щоб громада була самодостатньою в цьому плані. Наші села насамперед треба "відчухати", "витягнути з гною", подбати про дороги, а вже потім думати про залучення туристів.

            - І все ж, яким, крім очевидних речей, бачиться вам наступний крок?

            - Треба, щоб у кожному селі була своя родзинка. Це має бути надбанням громади. А вже проблеми влади, спеціалістів - провести маркетингове дослідження тощо. Ще хотілося б зупинитись ось на чому. Ми часто звикли працювати заштамповано. Мене дивує, до прикладу, чому гуцули у будівництві готелів, приватних садиб для сільського туризму використовують сучасні будівельні матеріали - все те, що є й у інших місцях. А де традиції давнього будівництва? Чистого, екологічно безпечного! Та ж дерев"яна хата приваблює спраглого за затишком, спокоєм працівника суперсучасного офісу значно більше. Інша справа, що гігієна, санітарні умови проживання мають бути на належному рівні.

            - Ви були учасником, окрім наших "Покутських музик", ХІІІ міжнародної туристичної виставки у Києві. Що нового звідти привезли?

            - Найперше, зрозумів, що потрібно брати участь у всіх подібних заходах, пропагувати, показувати свої ідеї, надбання. Отоді можна сподіватися на якесь зацікавлення нашою справою.

Вела розмову Людмила СТРАЖНИК.   

]]>
Tue, 03 Nov 2015 13:32:35 +0200
Франківчанці Ірині Камінській потрібна допомога! http://briz.if.ua/blogs/433.htm http://briz.if.ua/blogs/433.htm Друзі! Просити завжди дуже важко! Але якщо рахунок іде на людське життя, то що поробиш.... Моя франківська товаришка потребує підтримки! Хворі мама і батько! Ірина--чудова майстриня по роботі зі шкірою та хутром! Її телефон 096-445-4050. Ось її звернення, поширене через Фейсбук:

"Доброго часу доби,Друзі!!!!! Перепрошую,що турбую.... В моїй сім"ї сталася біда. Татові терміново було прооперовано серце у Львові. Мама перенесла інсульт (очний ) Сьогодні мама потрапила в лікарню у Франківську Звертаюся до небайдужих з проханням про будь-яку допомогу Завчасно попереджаю,що зможу віддячити лиш своєю працею..... Фінансова ситуація у нас кризова.... НІКОЛИ НЕ ГОВОРИ НІКОЛИ Пробачте,що турбую!!!!! Телефон в Франківську Галина-0978071681 Телефон у Львові Ірина-0964454050 На всі питання можу відповісти лиш по телефону Інтернет від клініки далеко Пробачте,ще раз!!!!!!!"

]]>
Thu, 22 Oct 2015 08:24:40 +0300
Про кадри і Дамоклів меч http://briz.if.ua/blogs/422.htm http://briz.if.ua/blogs/422.htm  

            Пригадується, років із десять тому понеділкові наради в Городенківській РДА збирали повний актовий зал РДА. Директори сирзаводу, цукрозаводу, цегельні, друкарні, пекарні, автоколони, райагробуду, начальники підприємств зв"язку, правоохоронних структур, відділів та організацій - ніде голці впасти. Напруга від думки, на кого от-от упаде меч правосуддя. Спозаранку перед нарадою тодішній голова РДА Микола Олінійчук мав звичку пройтися пішки містом. То одразу отримували на горіхи керівники міських служб. А ще за результатом постійних тоді виїздів до сіл, прийомів громадян та візитів у колективи Микола Дмитрович робив розгін. Під роздачу міг потрапити будь-хто з керівників: аби тільки надійшла якась усна скарга від мешканців краю. А після наради, дивися, вже й дорогу латають чи сміття вивозять. А то й автобусний маршрут відкривають. Критика була дієвою! Щоправда, вона ніяк не діяла на директора одного із закритих заводів на в"їзді до Городенки з боку Франківська, де вже тоді на дахах корпусів росли берези. Ігнорував він критику й щодо антисанітарії в центрі міста на ще одному своєму підприємстві.

            Та це були тільки перші ластівки розвалу колись потужної районної господарки. Й нині деякі підприємства зовсім щезли, від інших - ріжки та ніжки. Багато структур мають у краї  тільки свої представництва. А соціальні проблеми мешканців краю ще більше загострилися. Тож як і чим керувати в нинішніх умовах? На тепер щомісячну нараду  минулого понеділка прийшло, мабуть, рекордно мале число керівників. Голова РДА Василь Буджак представив у якості свого першого заступника недавнього голову прес-служби Ярослава Левкуна. Про кадрові зміни останнім часом було багато розмов та пліток. Та, як би там не було, варто було подякувати вже тепер колишньому першому заступнику Поліні Сливці. Адже вона заступила на посаду з початком війни, кілька кризових місяців навіть поєднувала цю посаду з виконанням обов"язків голови РДА. Зрештою, можна було би попросити й звіт чиновника. Та в нас звикли витирати ноги в колишніх і звалювати на них усі гріхи... Чи раз було, що змінювалися голови, як шкарпетки, - і більшість не знала, з якої причини, на добре це чи на гірше для краю. Та що вдалося чи не вдалося чиновнику на посаді, скільки вкрав чи ще не встиг...

            Однак, від останньої наради в РДА накопичилося чимало справ, тож, звісно, не до емоцій... 

]]>
Wed, 19 Aug 2015 13:31:50 +0300
У Городенці дискутували щодо правомірності "сафарі" http://briz.if.ua/blogs/416.htm http://briz.if.ua/blogs/416.htm У Городенцівідбулася велика нарада в РДА за участю керівників району, заступника військового комісара області, представників влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Її ініціював голова Громадської ради Микола Дражук. Дали можливість висловитися всім охочим. Факт незаперечний: Батьківщину боронити треба! Лейтмотивом усіх виступів було прагнення надати 5-й хвилі часткової мобілізації цивілізованого характеру. Говорили про порушення, до яких вдавалися члени мобілізаційних бригад. Найголовніше, що в армію чи зараз в АТО мають іти люди вмотивовані. А ловити першого-ліпшого п'яничку чи хлопака, з яким на передовій будуть самі клопоти, не варто. Є реальна загрожа повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю. Натомість російські пропагандисти провадять інформаційну атаку, дискредитуючи владу, армію, волонтерський рух. Тобто, все робиться для того, щоб перемогти не тільки зброєю, а й на невидимому фронті. Не виключено, що проросійські пропагандисти заслані в кожен район, щоб зірвати мобілізацію. Важливим чинником успішної мобілізації є тилове забезпечення. Якщо бійці знатимуть, що вони та їхні родини мають матеріальне заохочення служити в Збройних Силах, як то робиться, скажімо, в Ізраїлі, то служити буде за честь. Хай ті, хто не йде боронити Батьківщину безпосередньо, сплачують матеріальну компенсацію, тоді буде з чого платити пільги бійцям. Щодо мобілізації, то все ж законом передбачено, що її насамперед повинні допомагати проводити сільські голови, депутати. А вони в очікування виборів усуваються від виконання своїх обов'язків. Цікаво, як лише оголошують вибори на посду війта назбирується по 10 кандидатів. Чи вони думають, що ця посада--лише тепле містечко, можливість ділити землю тощо?

]]>
Thu, 11 Jun 2015 10:07:09 +0300
І ви хочете, щоб туристичний потік зростав? http://briz.if.ua/blogs/406.htm http://briz.if.ua/blogs/406.htm "Ні достатньої кількості автозаправок, ні дорожніх вказівників--де найближчі СТО, лікарня чи медпункт, туалет чи просто місце перепочинку". Такі перші враження моїх гостей із Волині, які дорогою з Карпат навідалися до Городенки. Надзвичайно вражені Карпатами, місцевими краєвидами, розкішними будинками й огорожами, вони дивувалися, що такий багатий потенціал використовують мало. Щоб гірські принади давали прибуток, треба зробити їх доступними для туристів. Тут, зрозуміло, мова про дороги. 

Косів і Верховина (центральна частина міст) привабливі, а забредеш десь у вуличку--обдерті будинки... Особливе захоплення викликала Коломия--своєю чепурністю, хорошою інфраструктурою, а також тим, що в центрі є пішохідна зона. Дуже важливий фактор для туристів з дітьми. Тут вони можуть собі й на ровер сісти, і батькам не треба тримати малечу за руку. Є вказівники вулиць, храмів, туристичних принад міста.

Далі--Городенка. Тобто, спочатку важка дорога з Коломиї. У Городенці гості блукали доволі довго, перш ніж знайшли мою хату. Був пізній вечір, спитати нема в кого, а вказівників жодних. Вдень враження погіршилося від доріг--яма на ямі. Найбільше ж захоплення викликав колишній костел. Як для маленького містечка--велика розкіш! дякували городенківцям, що святиня збереглася. 

Попереду ще була Тернопільщина, з її доглянутими замками й фортецями. Городенківщина, на жаль, цим не може похвалитися. Хоч є розвалини Чернелицького замку, вежа Раковецького. Можна залучити меценатів на правах концесії. Бо скоро й цих мурів може не стати. 

]]>
Mon, 04 May 2015 14:39:35 +0300
Медицина і цвинтарна атрибутика: що спільного? http://briz.if.ua/blogs/399.htm http://briz.if.ua/blogs/399.htm Наче й не до теми. Але не можу мовчати, хай навіть обрушать на мене шквал критики. Наче не до теми у великодні дні. Але прикро за нас, галичан. Скільки сотень тисяч гривень витрачено на штучні вінки і квіти, скляні ліхтарики біля гробівців, яких подекуди набирається десятками. Цвинтарі розквітають, як писанки. Все б то нічого. Але в той же час пожертвувати гроші на медицину чи бідних людей якось не поспішають. Пригадую, в місті Стебнику о. Володимир Лужецький під час похорону дуже обурювався через вінки, закликав ці гроші витратити на сиротинець: покійнику така жертва, мабуть, була би більш мила. Не раз про це говорив Городенківський о-д. Ігор Левицький. За кордоном, розповідають, збирають пожертви під час похорону на благодійні цілі. От, чую, в Корневі Городенківського району мають перекривати капличку (добротний там ще дах), і все це має тягнути на 100 тисяч гривень. А якби ці кошти та на місцевий ФАП: придбати якесь медобладнання, щоб людей рятувати? Уродженець села Острівця Городенківського району, що нині мешкає у США: "Якщо я користуюсяправильним джерелом статистики, то в Україніна кожну людину припадає біля 600 гривень витрат на медицину на рік (25 доларівСША). В Америці- біля 3000 доларів,чи в 120 разів більше. Ясно, що американська медицина надто дорога, але різниця в 120 разів дуже суттева. При тому,що на горілку чи на чиновників в Українівитрачаютьбільше,ніж американці.  Явже не кажу про дорогі надгрібні пам"ятники. Жив собі якийсь хлопака. Пропивав усе,що міг, бив дітей і жінку, на зуби грошей не мав, а коли помер, то йому рідня пам"ятник вгатила на десятки тисяч гривень".

]]>
Mon, 13 Apr 2015 15:20:55 +0300
Освіта Городенківщини: що і як змінити? http://briz.if.ua/blogs/397.htm http://briz.if.ua/blogs/397.htm Директор Городенківської ЗОШ№2 Віктор Сливчук

Школа зі своїми проблемами - це віддзеркалення всього суспільства

Що реально залежить від очільника освіти в районі, який, за результатами минулого року - останній в області, бюджет якого на 85% залежить від дотацій, а решта 15% - це прибутковий податок із бюджетників. Бо як би всі гарно не говорили про реформи в освіті, про оновлення її змісту освіти ще про багато чого правильного і прогресивного, але якщо немає реальних коштів, то розмови залишатьсярозмовами. Наші керівники району докерувалися до того, що місцевих бюджетних коштів нема. В той час показники городенківської освіти в порівнянні з іншими районами набагато приємніші. За минулий рік, за результатами предметних олімпіад, район займає 7-8 місця в області. Але лише наші вчителі отримують гроші за відрядження у кращому випадку через рік після відрядження. Наші школи стали фактично акціонерними товариствами батьків, бо утримуються їхнім коштом. Без батьківських і подекуди спонсорських грошей школи уже давно перестали би працювати. Усі голови РДА і райради (не залежно від партійності) просто розводять руками: "Нема грошей у бюджеті". Звідки вони там візьмуться, коли в районі майже не залишилося підприємств, які платять податки, а ті, що є, всіма законними й не дуже способами стараються звести це до мінімуму. Вчитель щомісяця сплачує державі зі своєї зарплати значно більше, ніж підприємець із доходами в сотні тисяч. Виникає запитання: "Кого треба змінювати: керівника освіти, чи керівників району?

Дуже часто щодо вчителів звучить слово "корупція". У правовій державі, до якої ми прагнемо, огульне звинувачення всіх було б не можливе. Якщо ці панове, котрі звинувачують освітян, мають конкретні факти корупції, треба звертатись до відповідних органів державної влади й вимагати ретельних перевірок і покарання винних. Якщо таких фактів нема, то, як прийнято говорити в їхньому середовищі: "За базар треба відповідати". А то виходить, що всі вчителі за професійною ознакою - злісні корупціонери. Не заперечую, що є вчителі, які різними способами спонукають учнів ходити на додаткові платні заняття. Але набагато більше випадків, коли батьки просять, навіть вимагають "позайматися з дитиною". Вчитель повинен робити це за "дякую"? У нас водії навіть із попутників беруть платню, а вчитель має бути вічним доброчинцем.

Більшість претендентів на посаду начальника районного відділу освіти та людей із залу звертали увагу на патріотичне виховання. Згадаємо події кінця 2013 - початку 2014 років. Хто щодня виходив на площу в Городенці на підтримку Майдану? Священики та учні з учителями. Де були сьогоднішні "борці"? Хто ж тоді виховав цих дітей? У нашій школі проводили виховний захід до річниці кровавих подій на Майдані. Цей захід - у плані РДА. Жоден представник влади, політичної чи громадської організації не знайшов можливості прийти й подивитися власними очима й почути власними вухами рівень патріотичного виховання учнів. Деяких, особливо активних сьогодні, запрошували особисто. Не вийшло в них!

Коли по всій державі був оголошений всеукраїнський страйк, коли навіть у східних, "рускоязичних" областях припиняли роботу підприємства й люди виходили на площі й вулиці, Городенка спокійно торгувала. На вимогу наших учителів оголосити в районі страйк один дууууже патріотичний восьмиразовий майданівець сказав, що не хоче, щоб його прокуратура тягала. Вчителі були шоковані такою відповіддю. День скорботи оголосила лише друга школа рішенням зборів трудового колективу. Усі пропущені в той день уроки ми відпрацювали. Кого ж тоді треба виховувати?

Школа зі своїми проблемами - це віддзеркалення всього суспільства. Не можливо реформувати освіту, залишивши старими усі суспільні звичаї і традиції. Держава заснована на корупції. Якщо чиновник, навіть найчесніший і з найблагороднішими намірами потрапляє в цю систему, він має або прийняти існуючі правила гри, або буде видалений з системи. І всі його благородні наміри залишаться мріями. Щоб хоч щось здійснити, мусить іти на компроміс з совістю. Збоку легко критикувати і звинувачувати. У нас усі спеціалісти у державному управлінні і педагогіці.

Начальника будь-якого відділу повинен призначати голова РДА. Голова бере також на себе відповідальність за його роботу. Радитися можна зі спеціалістами. А на мітингу вибирати керівника освіти, як і будь-якого іншого, не треба. А хто запитував у педагогів, коли нічні месники у балаклавах ішли бити Мицуса? Які конкретно претензії до нього? Жодних фактів, документів. Може він справді винен, але де докази? А як тоді бути з таким поняттям як "презумпція невинуватості"? Докази мають бути в суді, а не соцмережах. Тут це просто плітки, за які потім треба буде відповідати. Часи Олекси Довбуша вже давно минули. Дуже багатьом захотілося стати "народними месниками". До чого ми дійдемо? Чесні справи не робляться вночі в балаклавах. Камуфляжний одяг носять військові. Ще мисливці люблять його одягати. Воєнних дій в Городенці нема. На кого ж полюють ці "мисливці"?

]]>
Sun, 05 Apr 2015 22:14:39 +0300
Дискусія триває http://briz.if.ua/blogs/396.htm http://briz.if.ua/blogs/396.htm Освіта: що і як змінити?

Ганна Кісілюк, учитель Городенківської ЗОШ№2 

"У школі працюю 31 рік, проблеми освіти мені відомі зсередини. Постійно стежу за тими пропозиціями щодо кардинальних реформ в освіті, які виходять від Міносвіти. Міністр освіти Сергій Квіт, а також його заступник Павло Полянський налаштовані на дуже серйозні зміни. Проте, якщо на місцях їх не відбудеться, то хоч би в столиці були  "супергероями", українська освіта далі залишиться "глибоким болотом". Учитель має бути й психологом. Якщо педагог боїться відкрито висловити свої міркування, то це не вчитель, а раб. А, як відомо, раб може виховати раба. Велика біда української школи полягає в тому, що, як і за радянських часів, той, хто може стати в "позу раба" - у великій пошані в керівників усіх рангів. Тож потрібно ламати старі стереотипи. Девізом життя наймолодшого Героя Небесної сотні Устима Голоднюка були слова: "Рабів до раю не пускають!" Йому було тільки 19 років, але він розумів, що нову Україну побудують вільні люди. Це є Правда і це є Істина".

]]>
Wed, 01 Apr 2015 09:55:50 +0300
Освіта: що і як змінити? http://briz.if.ua/blogs/395.htm http://briz.if.ua/blogs/395.htm Ігор Джаман

Знання дітей є такою ж продукцією, як і ковбаса для ковбасного заводу, коли її якість визначає розмір надходжень виручки

"Ціллю зміни в освіті має бути система, при якій кожна сім"я матиме можливість вибрати для себе школу, до якої ходитиме їхня дитина. Зараз ми дуже далекі від цієї системи, але, якщо матимемо таку можливість вибору, то це буде система конкуренції та інновацій, яка змінить характер освіти". Свідомо не скажу, чиї це слова, а тільки, що нобелівського лауреата, який походить з України. Почати реформи треба з аналізу можливостей, ресурсів. Скоріше за все, доведеться скоротити половину шкіл і закрити, щоб вони не муляли око, перестали ментально калічити дітей. За рахунок скорочення одних шкіл підняти якість інших. Дітей банально перевозити шкільними автобусами. Навчання має починатися в різний час, щоб автобус на 8-му ранку привозив дітей в одну школу і на 9-ту - до іншої. Так один автобус забезпечить перевезення відразу для двох закладів. Кого скоротити? Провести атестацію, але не вчителів, а дітей. Наприклад, у травні всі школи здають тести. Заклади з кращим результатом зберігаються, а з поганим -  ліквідовуються. Знання дітей визначають рівень фінансування, зарплат тощо.

Знання дітей є такою ж продукцією як і ковбаса для ковбасного заводу, коли її якість визначає розмір надходжень виручки. Посади директорів зробити такими, що обираються батьками та вчителями. Директор має отримати волю до дій і сам визначати, яких учителів набирати. В травні при тестах йому вже нічого не допоможе, ні кум-математик, ні жінка-хімік, бо якщо діти не здадуть математику і хімію, то без роботи залишаться всі - директор, кум і жінка... Для доброї половини сіл зробити так, щоб мали доступний вибір школи, наприклад рогинським дітям дати однаковий доступ до закладів Острівця й Вікна. Якість цих шкіл покаже, куди підуть діти, і для якої з них треба буде збільшити чи зменшити фінансування. 

]]>
Sun, 29 Mar 2015 15:49:46 +0300
Камікадзе в освіті http://briz.if.ua/blogs/390.htm http://briz.if.ua/blogs/390.htm Посаду начальника Городенківського відділу освіти--на громадське обговорення Минулої суботи в Городенківському РПК проходили громадські слухання щодо призначення начальника районного відділу освіти. Попередній керівник Михайло Мицус за наполягання громадських організацій ще в січні написав заяву на складення керівних повноважень. Свої програми комісії під головуванням заступника голови РДА Степана Михайлюка представило шість кандидатів. Це (за алфавітом) аспірантка Прикарпатського державного педагогічного університету імені Василя Стефаника Надія Гериш із Чернелиці, нинішній керівник апарату РДА Василь Гордієвич, директор Городенківської гімназії імені Антона Крушельницького гімназії Мирослав Заліщук, колишній заступник голови Снятинської РДА з гуманітарних питань городенківчанка Світлана Івасюк, учитель із 22-річним стажем, уродженець Чортівця Іван Костюк, вчитель, колишній директор Росохацької школи Богдан Романів.

Зал РПК був  напівпорожній. Чи то від зневіри, що громадськість щось вирішує, чи просто байдужість до найбільшої бюджетної організації. Навіть не всі директори шкіл, не кажучи про делегації із сіл, не виявили потреби брати участь в обговоренні важливого питання. Кандидати, хтось краще, хтось гірше, говорили про актуальні речі: військово-патріотичне виховання, оптимізацію навчальних закладів зі створенням НВК, комп"ютеризацію шкіл, поліпшення матеріальної бази. Практично всі вони добре обізнані із проблемами освіти, однак склалося враження, що чіткого бачення проведення кардинальних змін не має жоден із кандидатів. Реформи- непопулярні рішення, які неодмінно призведуть до скорочення штатів і напруги вколективах.

Накопичилося й чимало інших питань, про які всі знають, але воліють не говорити.

Скажімо, представники громадських організацій закидали щодо хабарництва та корупції в освіті, висловлювали претензії в цьому розрізі до колишнього керівника освіти. Але за руку ніхто нікого не зловив. Ті, хто давав і брав, мовчать зі зрозумілих причин. Але факт,що недавній керівник понаприймав молодих учителів на кілька годин тижневого навантаження. Всім їм треба виплачувати оздоровчі в повному обсязі, а тим часом грошей на зарплатнюне вистачає.

Лунали закиди щодо репетиторства. В школах є безплатні факультативи, індивідуальні заняття. Однак слушно зауважиладиректор українсько-канадського фонду "Світ для дітей"ГалинаМикитюк, що репетиторство провокують батьки, якібудь-що прагнуть підготувати свою дитину, навіть зі слабеньким потенціалом, до вступу у виші. Чимало педагогів оформили навіть підприємницьку діяльність із надання освітніх послуг. Це право кожної людини. Пані Галина наголосила також на тому, що в нашій країні є чудові традиції, як громадським коштом відновлювали й підтримували не тільки церкви, а й клуби та школи. Так є і в цивілізованому світі. Але й контроль за витрачанням коштів мають взяти на себе батьки й наглядова рада, і не запобігати при тім перед дирекцією школи.

Суперечливе питання: хто більше потрібний школі - молодий учитель із креативним баченням педпроцесу чи досвідчений педагог, який має знання, вміння, але відстає від сучасних потреб суспільства й освіти. Тут не можна однозначно підходити, керуючись лише віковим цензом. Якщо один учитель і в 65 постійно в пошуку, а інший ледве шкандибає до школи, не вміючи й не маючи бажання давати собі радиз учнями... Інша річ, що чимало учнів приміських шкіл ледь не з першого класу навчаються в міських школах. Така само ситуація із міськими дитсадками. Отож, питань чимало.

Підсумовуючи громадські слухання, начальник відділу дошкільної, загальної та середньої освіти департаменту освіти Івано-Франківської ОДА Марія Мріцко зауважила, що навчальні програми дуже складні, і навіть дуже працьовиті діти ледве справляються із ними. Школярі мають велике навантаження: сім-вісім уроків щодня плюс виконання домашніх завдань. Це значно важче, ніж у дорослих, які мають здебільшого 41-годинний робочий день і виконують одноманітну роботу. Тож дітей треба огорнути ще більшою опікою та любов"ю, щоб насамперед зберегти їхнє здоров"я. Звертаючись до кандидатів, пані Марія сказала: "На цю посаду має йти волонтер, адже зарплата начальника райво 1,4 тисячі гривень утричі нижча від директорської". І завершила свій виступ словами древнього мислителя Конфуція: "Подумай, що ти робиш добре там, де ти є зараз, і не думай, що ти робитимеш там, де тебе ще нема".

На слуханнях була присутня перший заступник голови Городенківської РДА Поліна Сливка. Остаточне ж рішення щодо начальника районного відділу освіти прийматиме голова Городенківської РДА Василь Буджак із погодженням з обласною владою.

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ. 

]]>
Mon, 23 Feb 2015 09:14:58 +0200
Мобілізація: чого не роблять окремі війти http://briz.if.ua/blogs/383.htm http://briz.if.ua/blogs/383.htm Довелося розмовляти із ветераном радянської армії. Він каже, що не розуміє, чому мало проводиться патріотичної роботи, як то було за Союзу. Чому війти не пояснюють, що мобілізованих новобранців не відправляють одразу в зону АТО, а готують резерв армії. Якщо цього не зробити, то люди й далі боятимуться, ховатимуться від мобілізації. Сільські голови, священики повинні збирати сільські сходи, пояснювати людям ситуацію.

Як відомо, четверта хвиля мобілізації до Збройних Сил України триватиме 90 днів і стосується тих чоловіків віком від 25 до 60 років, які служили в армії і мають військово-облікові спеціальності, на які в даний час є запит. Зі Снятинсько-Городенківського військового округу мають мобілізувати 300 чоловік, але для проходження медкомісії повістки отримає значно більше число військовозобов"язаних. Повістки в Городенківському районі вручає група в складі представника військкомату, районної влади, міліції та сільської ради. Розписатися в її отриманні повинен сам призовник. Якщо його немає, в присутності когось із родичів комісія складає акт із зазначенням місця, де знаходиться призовник. Ніхто з родини не має права отримувати повістку на призовника.

Повістка означає лише запрошення на проходження медкомісії. А вже там роблять висновки, чи придатний призовник до служби. Враховують також соціальний стан, сімейні обставини, а також низку інших чинників, за якими визначають можливість призовника проходити службу. Наприклад, не призивають батька трьох і більше неповнолітніх дітей, а також тих, хто доглядає за перестарілими родичами або має документ із місця роботи щодо неможливості заміни його як спеціаліста. Після цього призовнику вручають іншу повістку і відбувається власне військова мобілізація. 25 днів мобілізований проходить навчання в центрах при вищих військових закладах, 15 днів - бойове злагодження на полігонах, аж після того його направляють до військових частин.

Військово-медичні комісії почали медичний огляд військовозобов"язанихз 20 січня.

"Всім військовим комісарам надіслані документи, якими вони повинні керуватися, це правила і порядок проходження медогляду військовозобов"язаних. Наказ № 402 від 14.08.2008 дозволяє проводити медичний огляд військовослужбовців у кількості 100 осіб за добу. Всі військовослужбовці при проходженні медогляду повинні бути оглянуті всіма лікарями-спеціалістами та пройти всі необхідні аналізи.

Четверта хвиля мобілізації не торкатиметься юнаків-призовників, а також тих чоловіків до 60-річного віку, які з різних причин не служили в арміїі відповідні комісії визнали їх свого часу непридатними до служби.

Людмила СТРАЖНИКдля БРІЗ.

]]>
Wed, 04 Feb 2015 10:35:06 +0200
Кадрова війна в Городенці http://briz.if.ua/blogs/381.htm http://briz.if.ua/blogs/381.htm Городенка збідніла на мудрі голови. Тобто, люди талановиті і мудрі є, навіть такі, що в бідному сільськогосподарському районі зуміли заробити немалі гроші, і славлять Городенківщину своєю працею. Але такі люди не прагнуть іти до влади. Є чимало молоді, яка ще не проявила себе достатньо, щоб знати, чи можна довірити їм керівні посади. Ті ж, що пруться--часто геть не знають, як вивести цей край із кризи. До того ж, робота в РДА перетворюється на рутину із постійною звітністю, якої щодня вимагають з ОДА на виконання вимог АП. Іноді доходить до абсурду, коли така паперова й електронна робота не залишає часу для реальних справ: зустрічі з колективами, виїзди в села.

Чи в цьому розрізі новий голова Городенківської РДА Василь Буджак вигідно відрізняється від чиновників, які звикли працювати по-старому, чи хоч щось вдихне нове з коломийського досвіду? Чи виведе із кризи район, який давно пасе задніх на тлі області? Колись же на керівні посади не приймали просто так, треба було пройти чимало щаблів, і люди були загартовані. Нині кожен голова РДА, прийшовши від певної політичної сили, оточує себе "своїми" людьми. Чого чекати в Городенці? ]]>
Mon, 02 Feb 2015 10:05:43 +0200
Про четверту хвилю мобілізації офіційно http://briz.if.ua/blogs/378.htm http://briz.if.ua/blogs/378.htm  

Витяг з наказу №2 Снятинсько-Городенківського військового комісара про оголошення часткової  мобілізації від 14 січня.

Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15 оголошена часткова мобілізація.  НАКАЗУЮ:  1. Всім офіцерам, прапорщикам, мічманам, сержантам, старшинам, солдатам та матросам, що мешкають на території Городенки та Городенківського району, які мають мобілізаційне розпорядження або при отриманні персональної повістки військового комісаріату, з"явитися в строк на пункти, вказані в їх мобілізаційних розпорядженнях або персональних повістках.  Військовозобов"язаним, які тимчасово проживаютьна території Городенкита Городенківського району,негайно прибути до місця постійного проживання і прибути в пункти, вказані в їх мобілізаційних розпорядженнях, а при неможливості- довійськовогокомісаріатузамісцемперебування на військовому обліку.  2. Офіцерам, прапорщикам, мічманам, сержантам, солдатам та матросам запасу, які не мають на руках мобілізаційних розпоряджень і не отримали повісток військового комісаріату, виїзд за межі міста (району) тимчасово забороняється. 

3. Військовозобов"язані, які призиваються відповідно до п.1 цього наказу, офіцери, прапорщики, мічмани, сержанти, старшини, солдати та матроси запасу при з"явленні по мобілізації зобов"язані мати при собі документи та особисті речі, вказані в мобілізаційних розпорядженнях та персональних повістках. 

4. Підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, з військовозобов"язаними, які призиваються відповідно до п.1 цього наказу, провести повний розрахунок та виплатити їм заробітну плату та забезпечити явку в строки на пункти, вказані в мобілізаційних розпорядженнях та персональних повістках. Врахувати, що, згідно Закону України "Про військовий обов"язок та військову службу", за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток. 

5. Підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, доставити справну автотракторну, дорожньо-будівельну, підйомно-транспортну та іншу техніку в строки на пункти згідно з нарядом військового комісаріату. Громадянам-власникам транспорту доставити їх устроки на пункти завказівкоювійськового комісаріату. 

6. Громадяни України, які не з"явилися при мобілізації у вказані строки на пункти, та керівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості, а також власники засобів транспорту, які не поставили у встановлені строки техніку за нарядами військових комісаріатів або перешкоджали своєчасній явці громадян та поставці техніки при мобілізації, несуть відповідальність згідно із Законом.  7. Наказ оголосити та роз"яснити на підприємствах, в установах та організаціях,незалежно від форм власності та відомчої підпорядкованості. 

Полковник Сергій ЛУЦЮК.

Військовий комісар Снятинсько-Городенківського об"єднаного районного військового комісаріату.   

]]>
Thu, 22 Jan 2015 10:57:57 +0200
Боєць Валерій Доліновський звернувся до городенківців про допомогу http://briz.if.ua/blogs/377.htm http://briz.if.ua/blogs/377.htm У бійців батальйону "Київська Русь" поламався броневик Опель Фронтера, яким хлопці їздять на патрулювання території. Зараз вони охороняють кордон на півдні країни. Відомо, що сплять бійці просто в наметах на всіх вітрах, удень постійно на холоді займаються ремонтом техніки. Майже всі застуджені, до госпіталю не можуть лягати, бо розуміють, що побратимам не вистачає рук.

 

У батальоні служить двадцять бійців з Городенківського району. Валерій Доліновський- один із цих героїв. Крім роботи, яку мають усі в батальойоні, він забезпечує щей зв"язок із волонтерами з усіх куточків світу, координує надходження гуманітарної допомоги. У всіх бійців вдома залишилися сім"ї. Валерія теж чекають троє діточок і дружина, Марія Доліновська, яка тепер, у цей тривожний час, стала волонтером і веде велику роботу по Інтернет-зв"язку з волонтерами.

 

Коли поламалася машина, Валера на двідоби, без харчів, грошей, у холоді,застряв біля машини в Новій Каховці, поки добрі люди не запропонували відвезти його в частину. Тепер терміново потрібний ремонт передньої і задньої ходової, заміна заднього моста. Ціна питання 21тисяча гривень. А машина порібна, як повітря! Бійці надіються на допомогу добрих людей.

Зв"язатись із волонтерами можна за телефоном:  096-923-41-71-Терлецький Денис (місто Городенка) 066 2642432 Остап Підвербецький (місто Городенка) 0979668303 Роман Доліновський 063-570-10-20 або 095-635-02-32- Доліновська Марія (місто Київ) Реквізити для допомоги: Карточки в Приватбанку: Доліновский Валерій Леонідович гривні 5168 7423 3030 8879 долари 5168 7420 1824 2127 євро 5168 7420 1824 4081 Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ.

]]>
Mon, 19 Jan 2015 22:17:22 +0200
Фантастика про аналізи по-телефону та поліклініки без черг http://briz.if.ua/blogs/376.htm http://briz.if.ua/blogs/376.htm Наприкінці року не було бланків листків непрацездатності, тож видавали тільки довідки. За ними лікарняних не нараховують. Тепер ці довідки можна обміняти на офіційний документ. От тільки процедура довга. Спочатку треба довідку здати медсестрі, яка її видавала, зібрати підпис дільничного терапевта і завполіклінікою, а це непросто. От, приходжу в Городенці до районного центру первинної медико-санітарної допомоги. Мого лікаря нема, бо вона взяла відгул за чергування в суботу, отож, доведеться прийти наступного дня. Тобто, я втрачаю час, а в мене як журналіста, час--це гроші. Не виконаю план, не матиму інтенсивності, тобто, надбавки. Йду до завполіклінікою. Він десь бігає, бо приїхала перевірка. Чекаю 30 хв. Нарешті отримую омріяний підпис. А до роботи йти півгодини. Завтра треба знову йти до дільничного, тоді реєструвати лікарняний. Знов не менше 1,5 години... От, як у нас не дорожать чужим часом! Невже не можна налагодити так процес, щоб прийти й одразу отримати бажану довідку? 

Чому не брати приклад з цивілізованих країн? От, наприклад, в Ізраїлі вирішується все по-іншому. Нині, з розвитком комп"ютеризації і шаленого ритму життя, дуже важливо, щоби людина до лікаря дарма до не ходила. Чергу завжди замовляли телефоном, в реєстратурі за номерками не стояли. А вже кілька років поспіль послуги можна замовити Інтернетом. Так само можна також подивитися результати своїх аналізів і попросити рецепти на постійні лікарства. Недавно довідався, що матеріал для аналізу можна зібрати вдома і в спеціальній упаковці відправити поштою. Це економить час і хворих, і медиків.  ]]>
Wed, 14 Jan 2015 20:17:12 +0200
Депутат обласної ради Петро КНИШУК: http://briz.if.ua/blogs/375.htm http://briz.if.ua/blogs/375.htm  Рік, що минув, був надзвичайно важким щодо втрат. Але й знаковим. Він випробував нас на міцність і дав початок новій Україні. Впевнений, що ті зміни, які сталися в суспільстві та у свідомості більшості українців, незворотні. Але не варто розслаблюватися. Бо наступний рік буде не легшим. Адже реформи, які покликані змінити життя в країні на ліпше та наблизити нас до європейських стандартів, даються непросто і важко сприймаються. Впевнений, що кожен із нас проявить терпіння і мудрість, щоб спільними зусиллями добитися добробуту й процвітання. Щиро бажаю всім вам миру, Божої любові та злагоди! Хай у новому році сповняться всі ваші бажання, а новонароджене Боже Дитятко благословить ваші родини на добро і щастя!

З повагою, депутат обласної ради Петро КНИШУК.

]]>
Mon, 05 Jan 2015 21:29:45 +0200
Тисяча дідухів з гектара http://briz.if.ua/blogs/372.htm http://briz.if.ua/blogs/372.htm Планувати нивку треба завчасу

Ніж журитися, як продати вирощене, спробували виготовляти з колосових дідухи і маємо з того неабиякий зиск

 

Зерна на ринку в Тлумацькому районі, де я мешкаю, в ці зимові дні пропонують всілякого. Продати непросто, покупці хіба що питають ціну (а вона впала вже до 150 гривень за центнер добірної, на борошно, пшениці). Воно й не дивно, бо господарі в нашому сільськогосподарському краї самі вирощують колосові. Та в малому одноосібному господарстві на зернових багато не заробиш. Тож не дивно, що більшість селян воліє віддати земельні паї для обробітку великим господарствам, які мають належну техніку.

 

Я порахував затрати на вирощування пшениці на тридцяти сотках (а саме стільки зазвичай сіємо для власних потреб). Отож, за осінню оранку заплатив 360 гривень, насіння - 300, у стільки ж обійшлися посів і післясходове внесення гербіцидів. Варто навесні бодай раз підживити нивку, а п"ятдесятикілограмовий мішокнітроамофоски - 280 гривень. Замовити комбайн, привезти зерно, висушити - ще пів тисячі. Якби готував збіжжя на продаж, то, реалізуавши його навіть по 170 гривень за центнер, виручки мав би всього якусь тисячу. Тому й не дивно, що селяни віддають свої наділи в оренду, отримуючи зерно навзаєм.

 

Стали ми якось думати, що ж вирощувати. От і вирішили з дружиною Ярославою спробувати плести дідухи. Для цього відвели кілька років тому навесні кілька соток для пшениці, жита й вівса. Скошуємо серпом ще в червні, до повного дозрівання, бо ці символи Різдва красивіші, якщо є помішана жовта й зеленувата солома. Сушимо злакові на горищі у снопиках, опісля відбраковуємо порожні колоски. Для роботи використовуємо також засушені стебла льону, розмаїття сухоцвітів. За деякими, дещо екзотичнішими травами, доводиться сходити влітку околиці рідного села, та й не одну гірську стежку в Карпатах. Зате результат того вартий: вправно зроблені дідухи розкуповували хутко напередодні Різдва по 35 - 40  гривень. Цьогоріч були замовлення й на розкішніші дідухи. А до роботи вже й родина долучається.

 

Полічимо, який зиск від цього. Арифметика потрібна лише для того, щоб продемонструвати, скільки можна заробити на гектарі землі. Отож, на квадратному метрі зазвичай росте 300 - 400 рослин колосових. Для звичайного дідуха їх потрібно щонайбільше добру сотню. Тобто, з гектара  можна виготовити аж ...30 - 40  тисяч штук! Звичайно, додавши працю й старання, художні здібності. Й виручити за дідухи немалі гроші. А можна продати вирощене зерно (в середньому п"ятдесят центнерівз цієї ж площі)й заробити в рази менше. То що, варто трудитися на полі? Звичайно ж, але, додавши кмітливість, мати від того ще більшу вигоду.

Роман Бойко.

]]>
Tue, 30 Dec 2014 09:59:05 +0200
"Київський діалог" пропонує http://briz.if.ua/blogs/370.htm http://briz.if.ua/blogs/370.htm В м. Івано-Франківську відбулася панельна дискусія "Очищення влади - виклики і можливості" в рамках проекту "Київський діалог".

Це перший захід представництва "Київського діалогу" на Прикарпатті, такі зустрічі в майбутньому відбуватимуться в середньому один раз на місяць. Основною метою таких публічних обговорень є обмін думками на форумі громадянського суспільства, солідаризація і пошук можливостей продовжити демократизацію українського суспільства та запозичити передовий європейський досвід, що може бути адаптований в Україні.

З вітальним словом до учасників дискусії мав виступити Юрій Андрухович, але через сумні обставини мусів бути в іншому місті, те ж стосується й окремих інших доповідачів та гостей. Сподіваємося, що надалі Івано-Франківське представництво "Київського діалогу" матиме можливість запропонувати широкій громадськості спілкування також із іншими знаними земляками, а життєві негаразди не стануть на заваді цій зустрічі.

В роботі першої частини дискусії взяли участь як доповідачі Юрій Лисюк - голова ІФОО "Комітет виборців України", Володимир Ковальчук - перший заступник начальника головного управління юстиції в Івано-Франківській області, Олег Головенський - редактор Агенції новин "Фіртка", член люстраційної комісії Народної ради, Андрій Фармуга - політолог, Руслан Коцаба - журналіст, громадський діяч. Модерували на заході Ігор Ткач та Ярослав Романишин. Учасники першої панелі дискусії обговорили і питання законодавства щодо очищення влади, і тих парадоксів, котрі мають місце. Окреме слово було про вибори як спосіб недопущення до влади тих людей, що себе дискредитували. Учасникам також було цікаво почути і Андрія Фармугу, котрий окрім того, що є політичним експертом нещодавно повернувся із боїв на сході країни і розповів як процес очищення влади виглядає з точки зору бійців Збройних сил та добровольчих батальйонів. Свій рецепт запропонував також і Руслан Коцаба. Окремі думки висловили люди, що є, або вийшли із середовища влади - Роман Чернега, Олександр Сич.

Друга панель доповідачів була не менш цікава: Андрій Круглашов - координатор громадського руху "Чесно", Мирослав Кошик - історик та аналітик, Віталій Перевізник - громадсько-політичний діяч. В процесі дискусії учасники відкрили декілька пластів проблем, котрі ще треба дослідити окремо.

Загалом захід вдався, організатори дякують усім тим, хто прийшов або долучився через участь в дискусії через онлайн-трансляцію. Звичайно, шкода що в роботі дискусії не змогли взяти участь Юрій Андрухович, Ігор Тенюх, Петро Шкутяк, Ігор Пасічняк, Тарас Возняк, народні депутати та представники силових структур, але ми сподіваємося на плідну співпрацю в подальшому.

Окрема подяка представникам ЗМІ, котрі висвітлили роботу панельної дискусії, а також готелю "Станіславів" за гостинність і добру атмосферу.

 

З найкращими побажаннями команда Івано-Франківського представництва "Київський діалог"-Ігор Ткач та Ярослав Романишин.

]]>
Fri, 26 Dec 2014 11:12:33 +0200
Степан Стефурак. Ми не забудемо! http://briz.if.ua/blogs/349.htm http://briz.if.ua/blogs/349.htm  

Вона закам"яніло стояла, міцно притискаючи до грудей наймолодшого сина Іванка. Скляними очима видивлялася щось. Поруч - застиглі чоловік Степан із найстаршим сином Євгеном. Їхні погляди також скеровані на дорогу. Нею от-от мають приїхати ще два сини подружжя Стефураків із села Топорівців Городенківського району. 21-річний Василько майже місяць перебуває в зоні АТО як контрактник, служить у Дебальцево. Та їде він додому не у відпустку, а супроводжує тіло свого загиблого 19-річного брата Степанка...

Ще в неділю студент-третьокурсник Тернопільського технічного університету Степан Стефурак тішив маму тим, що готується до занять, а наступного дня повідомив, що перебуває в зоні АТО. Мабуть, і не признався б, якби ненька не наполягала, що хоче навідатися до синочка. А того ж дня після обіду повідомили, що нема вже Степанка... Загинув... Начебто із побратимом їхав у розвідку біля села Пісків на Донеччині. Тікаючи від обстрілів важкою артилерією, звернули на поле. Не знали, що заміноване,  підірвалися обидва... Про це повідала бойова подруга Степана. Того ж вечора, о 20.58 на сторінці Рути Пушкарчук з"явився запис:

 "Знаєте, коли хочуть хоч якось передати жах війни, говорять, що це- тисячі, мільйони невинних жертв. Господи, чи хтось взагалі до кінця усвідомлює, що таке, ці тисячі?..Чи просто так апелюють до штампованихфраз, намагаючись переконати в чомусь ? І всі у відповідь бідкаються, співчутливо хитають головами, з розумінням і болем. Але... Наша свідомість не може охопити біль тисяч. Ні ти, ні я не розуміємо цих страшних відчуттів.

Збагни:рве зсередини, коли гине одна близька людина. Коли їй 19 років, наприклад. Коли ти давно її знаєш. Коли у вас купа спільних спогадів. Коли ви постійно сварились, а потім мирились. Коли разом робили революцію, а потім разом були чотиримісяці на вишкільній базі, пліч-о-пліч вивчали військову справу. Коли ви були дуже близькі. Коли вінтелефонує запитати як діяти: казати мамі про те, що на війні, чи продовжувати брехати, що на навчанні. Щоб мама була спокійна. І тут приходить СМС, що ця людина- "200-та", мертва.

"24-й", СтепанеСтефурак, я про тебе. Знаєш, ненавиджу тебе. Як ти міг так? А як тепер твоїй мамі? Ти ж так хотів, щоб вона була спокійна...

А він не винен. Просто є люди, для яких честь- віддати життя за свою країну. За Україну. І в такі моменти я щиро ненавиджу цю боротьбу. Боротьбу, що забирає найкращих, найрідніших. Боротьбу, якій ми віддаємо все без тіні вагань. А отримуємо у відповідь звістки про смерть.

Одна близька людина... А ті тисячі жертв- це теж тисячі чиїхось близьких людей. Це ж те, що ми ніколи не відчуємо. Це ж те, що може просто знищити нас. "24-й", малий, я, знаєш, дуже тебе люблю. Пробач, якщо щось не так було. Та,втім, все одно вже. Сподіваюсь, там тобі буде легко".

На центральному майдані райцентру того скорботного четверга сотні городенківців зібралися віддати останню шану загиблому бійцю Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор"Степану Стефураку. Духовенство, районні керівники, побратими, односельці, представники трудових колективів і школярі в скорботі схилили голови, коли вкриту стягами труну під звуки духового оркестру для останніх почестей занесли до районного Палацу культури. Панахиду очолили отці-декан о. Ігор Левицький та Богдан Мороз. Гірко оплакували свого сина батьки, не скривали ридань три їхні сини.

Відкриваючи віче-реквієм перед пам"ятником Тарасові Шевченку, голова райдержадміністрації Василь Мельничук не стримував емоцій. Адже загиблий Степан - його односелець. Така ж гіркота в голосі та слова співчуття - в голови райради Богдана Кобилянського, чий юний односелець Андрій Галай також нещодавно загинув у зоні АТО. 

Один за одним виходили побратими, розповідаючи про сумлінного безстрашного бійця. Співчували батькам загиблого Степана і давали клятву стояти до кінця в боротьбі проти агресора. Один із них зачитав вірш від бійця Володимира Угрича. Написав, ховаючись від куль, почувши про смерть друга:

"Ти не боявся, не сховався, ти сміло зброю в руки взяв.

Ішов вперед і не здавався. Ти наш герой, ти воював.

Не знала навіть рідна мати. По телефону - кілька фраз:

"Я на навчанні, чи йду спати, не переймайся, все гаразд..."

Ти йшов під кулі за свободу, не маючи в очах ні страху, ні біди.

Хоробрий син свого народу--лиш сльози матері снились тобі вві сні.

Наш брате, ворожий постріл - спинилось серце, ти заснув.

Пролились сльози... бідна мати...

Господь прийняв тебе, дитино, і світлі крила - твоя зброя.

Проводь в останній путь, країно, свого полеглого героя!

У всіх виступах лунали слова прокляття на адресу тих, хто розпочав цю жорстоку війну. Через чиї імперські претензії кров"ю молодих патріотів зрошується українська земля. Не стримував сліз 57-річний рогатинець на псевдо "Дід":

- Я був на Майдані з 1 грудня, і від початку АТО - на передовій. Вдруге виступаю перед вами, вже другий "200-й" супроводжую до вашого краю. Серце розривається від болю. Вже не маю сили їх возити - то Херсон, то Львів, то Суми... Я особисто просив Степанка не рватися на передову, але він був нестримний. А наступного дня я забирав його тіло з поля... Як я маю дивитися в очі цим батькам? Мене душить жаль, чому через годину після оголошення перемир"я нас обстрілювали сепаратисти. Чому досі невігласи при керівництві?.. Мені соромно також за тих молодих людей, які в кнайпах цудлять пиво, за тих земляків, які лежать на диванах і чекають манни небесної. Доки ці торгові точки, нічні бари забиратимуть наших дітей зі стадіонів і спортзалів? Доки дівиці в міні-спідницях і спортивної статури юнаки приноситимуть довідки, щоб відкосити від фізкультури? Чому матері та дружини не муштрують своїх синівта чоловіків? Дочекаєтеся, що прийде окупант із нагайкою. Він не панькатиметься, та як вріже... Отоді спам"ятаєтеся, та може бути пізно... Люди добрі! Підніміться! Бо там, на передовій - там зовсім інше. Не встигаєш поїсти - б"ють снарядами. А потім у тарілках - осколки. А так не хочеться вже, щоб гинули люди!

Від бойових салютів на честь Степана Стефурака здригається майдан. Під скорботний гімн "Плине кача..." процесія рушає до пам"ятника Незалежності. Побратими встеляють останню дорогу загиблого бійця пелюстками червоних троянд. Звідти його доправляють до рідного села Топорівців. Наступного дня похоронну процесію зустрічали на колінах, щоб хоч таким чином вшанувати свого хороброго односельця. Юного Героя, чиє ім"я навічно викарбується в пам"яті вдячних нащадків.

Людмила СТРАЖНИКдля БРІЗ.

]]>
Sat, 04 Oct 2014 16:05:02 +0300
Той п’ятирічний хлопчик Славчик, що називав Юрія батьком... http://briz.if.ua/blogs/343.htm http://briz.if.ua/blogs/343.htm Минуло сорок днів із дня загибелі керівника Городенківського районного штабу "Правий сектор" Юрія Дутчака. Дещо притихли розмови на зразок "хто" та "звідки". Проте не стихає біль у серці осиротілої Мирослави, яка була Юрію за першу й останню дружину, а її синочок Славчик став і для нього сином. Єдиним... І тесть Мирон Гайдук гірко оплакує загибель зятя. Так, він дає собі раду, бо має добру пенсію як колишній військовий офіцер. І з ґаздівством справляться разом із дочкою. А от як пережити душевну втрату?

Зяє пусткою в селі Іспас на Вижниччині батьківська хата Юрія, безутішно оплакують його втрату сестри, яким був за батька. Тому й захотіли хоронити його вдома. Зійшлося на жалобну процесію тоді чи не все село. Хоч, мабуть, ні родина, ні односельці не знали всього того, чим займався керівник "Правого сектора". Як відстоював правду на Майдані, як воював із можновладцями, як по-геройськи загинув, повертаючись від побратимів у зоні АТО. Але, мабуть, на все життя запам"ятають день похорону. Бо він став поворотним у свідомості багатьох. Тих, хто ще донедавна бездумно прославляв руського головного батюшку Кирила, молячись у сільській церкві. Вона підпорядковується московському патріархату ворожої країни. Старенький батюшка знічено слухав, як ще один священик, о. Михайло Арсенич, виголошував гостру звинувачувальну проповідь під час поховання. І мав духовний гість таке право, бо в ролі капелана від початку війни на Сході перебував зі своїми однодумцями з "Правого сектора", підтримував добровольців на блокпостах 5-го батальйону "Прикарпаття". На риторичне запитання священика "хто вбив Юрія Дутчака" під час похорону хтось із присутніх відказав: "Кулі придбані за наші пожертви московській церкві".

Може, саме ця проповідь стала визначальною в тому, що о. Михайла Арсенича викрали сепаратисти. В полоні він перебував майже два тижні. Визволили священика27 серпня. І він далі в строю. І знов закликає краян стати в ряди захисників своєї Вітчизни.

Пам'ять має вибіркову властивість. Найбільше карбуються на віки добрі вчинки людей. Хочеться вірити, що й ім"я Юрія Дутчака залишить помітний слід у душах побратимів, вдячних нащадків. Навіть незважаючи на те, що не зоставив тридцятирічний чоловік кровних дітей. Той п"ятирічний хлопчик Славчик, що називав Юрія батьком, згадуватиме про нього як про Героя. І, як виросте, стане СОЛДАТОМ. Як дідусь Мирон, як тато Юрій.

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ. 

]]>
Tue, 02 Sep 2014 23:21:28 +0300
Кому вигідні плітки? Або — про що пишуть у мережах http://briz.if.ua/blogs/327.htm http://briz.if.ua/blogs/327.htm О. І.Чула,що сьогодні має бути віче в Городенці.Хто розкаже,чи було,і що там говорили?

В.Т. Янічого не чув. Десь від 10 до 14 год був у центрі міста,люди трішки кучкувалися, ніби чули, що має бути віче. Але все на рівні слухів. Нікого з влади не було, коментарів і поясненнь до сих пір ніхто надає. Люди (особливо жінки) в паніці. Вчора ввечері, в 22.00, в центрі десь біля 50 людей зі свічками зібралося,отець-декан Ігор Левицький і о. Ігор Ковбасюк відправили панахиду. І все... тишина...

 

О.І.  Ходили чутки,що "Свобода"буде проводити віче і збирає жіночок протестувати проти мобілізації.А тепер,бачу,що то все видумки.

 

В.Т.  Не знаю,звідки такі чутки. Вчора ввечері дійсно зібрали людей, вшанували пам'ять загиблогоАндрія Галая. Була проведена панахида. Сьогодні в центрі стояв наш намет, спілкувалися з людьми. Було біля 30 жінок, які десь чули,що буде віче. А от районна влада мовчить,хоча мала б проводити роз'яснювальну роботу. Через це вся паніка в районі. На даний момент мешканці Чернятина перекрили дорогу.Протестують...

О.І Я так і думала,що все це неправда.Але хотіла переконатися.Ви все підтвердили.Але ж комусь вигідно розпускати такі плітки.

В.Т.  Та справа не в тому, чи вигідно комусь розпускати такі чутки, а справа в тому,що робота з людьми зі сторони влади не проводиться. Годину назад спілкувався з головою Надвірнянської РДА. Там в районі все спокійно. І голова РДА, і його заступники, і голова районної ради їздять по району і ведуть роз'яснювальну роботу. А в нас паніка, бо люди не знають, а трохи дофантазують...

О. І.  Ну що можуть думати люди, коли їм поштою приходить повістка? Людина ж не розуміє, думає: все, забирають на війну. В міській раді є посадова особа, начальник військово-облікового столу м. Городенки, вона отримує заробітну плату з місцевого бюджету. І вона має вести облік всіх військовозобов"язаних? і викликати їх в військкомат. Розумію, що одній людині заважко це робити. Але хоча б частині людей пояснити можна.

В. Т.  Інколи такі фантазії до маразму доходять. Розповідала одна жіночка сьогодні, що її сусіда в 5 ранку насильно з хати забрали, вибили при чому двері і т.п.

О.І.  О,це я чую кожного дня на базарі.Вже змучилася пояснювати людям, що таке неможливо. Потрібно, щоб посадові особи пояснювали. От, чому влада не йде до людей? Хай послухають, що скажуть. Так, трохи пообзивають, але це не смертельно. Головне - спинити цю дурну паніку.

В.Т Зараз мобілізація НЕ ПРОВОДИТЬСЯ. Тільки сьогодні Верховна Рада прийняла Указ про часткову мобілізацію. Його відправили на підпис Президенту. В районах військовозобов'язані проходять тільки медичну комісію. Додаткову паніку вчинили сільські голови, які повивішували списки, навіть не знаю,чим вони керувалися. В Чернятині в списках є чоловік, який повністю сліпий, в Стрільче чоловік, який не може самостійно ходити.

О.І.  Це все через те,що в нас немає свого військкомату.Колись наш район по обліку був серед накращих в області, сільські ради співпрацювали з військкоматом. А тепер Снятин нашим районом цікавився мало. Облік не вівся взагалі. Де ще щось велося, то це міська рада і Котиківка.Конец формы

Ось така актуальна переписка...

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ.

]]>
Tue, 22 Jul 2014 22:38:42 +0300
Шалені гроші в Городенці http://briz.if.ua/blogs/320.htm http://briz.if.ua/blogs/320.htm Веселе життя в Городенці! В супермаркеті скуповуються напередодні дня Святого Петра й Павла. Черги.... Кажуть, на Івана гуляли так, що до ранку відгукувалося мешканцям прилеглих до розважальних закладів територій. По селах, то тут, то там, відкривають чергові забігайлівки. Схоже, що основнею статтею доходу залишається продажа спиртних напоїв. Ну, ще таксисти маються, бо розвозять підпилих пасажирів. До слова, Городенківська міська рада ніяк нек спроможеться організувати в містечку маршрутки. А для чого? Адже наближені до владної верхівки люди лобіюють свій таксо-бізнес, який успішно процвітає. Кажуть, що кожен таксист має здати за зміну "касу", до 200 грн. Решта твоє. І ремонт машини також. Але якось виживають. Хоча, як зважити на стан городенківських доріг, таксистам не позаздриш! Зате райавтодор "працює", заслужений автодорожник засідає у районній раді в усіх почестях: аякже--орденоносець! 

Городенка живе своїм цікавим і дивним життям. Жнивують аграрії. Про це успішно звітує, як за колгоспних часів, районна влада. А що вона робить для того, щоб ті жнива провести? Видала кредитів пільгових, чи дороги поремонтувала, щоб селяни легше добиралися до полів? Чи пільгове пальне видала? Для чого взагалі районне управління сільського господарства? Яка користь від структур, якщо вони тільки те й роблять, що збирають звітнісь? Кому вона потрібна? Щоб прозвітувати радісно, що все добре? А як збути порося, телятко, сільгоспподукцію? До кого має звертатися селянин за допомогою? 

Про тіньові схеми земельних служб мовчу. Бо... треба гнати в шию всіх управлінців, які шукають лазівки в законодавстві для прибирання до рук можновладцями тих кавалків землі, які ще не прихоплені. 

У Городенці крутяться шалені гроші. Най ніхто собі не думає, що то такий бідненький райончик віддалений! Далебі! Смотрящие далі керують районом. Хоч на ставці в держави не сидять, але грошенятка гребуть, на уклін до них і далі ходять... Житуха....

Кажуть, Порошенко прийшов. Все зміниться. Він що, має такі довгі руки, щоб до Городенки дістатися? До кожного бюджетного закладу, приватної структури... людей.. які .. практично не змінилися, як були до Майдану, так і залишаються. Хто як гріб з державної кишені (тобто бюджетної), так і далі шукає лазівки. Партійна приналежність далі править бал. Є свої князьки й свита. Вони й далі розкошують. А що... народ мовчить, терпить, хоч усе знає і бачить... 

Весело тут у нас... 

 

]]>
Fri, 11 Jul 2014 17:33:35 +0300
У Городенці також стріляють. Петардами... http://briz.if.ua/blogs/306.htm http://briz.if.ua/blogs/306.htm На сході та півдні України - справжня війна. А в нас, слава Богу, затишшя. Навіть помпезні масові заходи не дуже обмежують. Повним ходом проводяться випускні бали, якісь вечірки, особисті святкування. Ллється рікою спиртне, обвалюються столи від наїдків. Петарди то в одному розважальному закладі міста, то в іншому. Щоразу моторошно при думці, чи то часом не канонада зовсім іншого характеру...

Можливо, в цей скорботний час варто обмежитися скромними урочистостями, веселощами, фуршетами, а кошти скерувати на підтримку тих родин, чиї діти нині опинилися в найгарячіших точках? Уявімо себе на місці тих батьків, які щодня із завмиранням серця стежать за повідомленнями в ЗМІ, здригаються від кожного дзвінка. Відчуймона своїй шкірі, як то-немати ні дня, ні ночі через неспокій за рідну дитинку... Чи до феєрверків тоді буде?Дай, боже, нашим оборонцям повернутися додому неушкодженими. Та чи минуть намарне ці місяці під прицілом ворожих снайперів? Чи не потрібно буде опісля на психологічну реабілітацію значних коштів як нинішнім солдатам, так і їхнім батькам? Адже треба врахувати, що в нашій армії служать здебільшого діти з бідних сімей, які не мали змоги відкупитися.            

Тож наш нинішній спокій у тій же Городенці насправді дається дуже дорогою ціною. І платити за нього маємо всі гуртом. Як допомогти, кожен має вирішити сам: чи цільовими внесками (адже відомо, хто з нашого краю на вогневому рубежі). Чи підтримкою спеціальних благодійних фондів. Бо захист Вітчизни - спільна справа для всіх. 

Людмила СТРАЖНИК.

]]>
Fri, 20 Jun 2014 16:01:09 +0300
«Я не братиму участі в інформаційній війні» http://briz.if.ua/blogs/289.htm http://briz.if.ua/blogs/289.htm Великоднє привітання із самого серця Росії в ці тривожні для Вітчизни дні були, мов бальзам на душу! Через соціальну мережу до мене звернулася колишня городенківчанка, а нині мешканка столиці. Радісно обмінялися воскресними вітаннями та побажаннями. Й тут, цілком закономірно, мені захотілося з перших уст почути про ситуацію в Москві, російську пропаганду, українську діаспору. Адже не скористатися таким шансом - просто гріх! Але наступний лист розчарував: "В 1нформац1йн1й в1йн1 ,участь брати не хочу,дуже болить душа,н1коли не думала .що таке може бути.Я медик,кожний день зустр1чаюсь з маленькими д1тьми-це п1дн1мае настр1й.дае сил".

Сподіваюся, зберігши інкогнітосвоєї віртуальної подруги, я таким чином не порушила таємниці листування. Але стало неймовірно жаль, що наші співвітчизники, які нині з різних причин опинилися в Росії, мало роблять для захисту своєї маленької Батьківщини. Тим паче, що родина згадуваної подруги мешкає на Городенківщині, та навіть деякі представники цієї славної родини "сіють вічне, мудре" в головах наших дітей. Отож, нинішня росіянка має достатньо інформації щодо справжньої ситуації в Україні, й може бодай якимось чином допомогти своїй знедоленій Вітчизні у протистоянні з російським агресором. Адже, крупинка до крупинки, протест до протесту - і набралась би велика сила на захист Правди! А Батьківщина неодмінно віддячить своїм синам і донькам!

Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ.

]]>
Tue, 22 Apr 2014 09:23:28 +0300
Пробачте нас, мамо!.. http://briz.if.ua/blogs/288.htm http://briz.if.ua/blogs/288.htm "Мама померла!" Телефонний дзвінок від моєї сестри Тетяни серед ночі 12 квітня заскочив своєю невідворотністю... Гарячкові думки, стукіт у висках, барабанний дріб пальців... У голові - остання розмова з ненькою, за три години до її раптової кончини... Я починала й закінчувала свій день із дзвінка на Львівщину, до рідних. Іноді про себе думала, що звітую про кожен свій крок. А насправді, хоч і живу вже понад тридцять років за сотні кілометрів на Івано-Франківщині, подумки - завжди з родиною, яка в мене чимала - два брати й сестра. Батьки були для нас завжди великим моральним авторитетом. Дуже набожні, вони привчили й усіх нас до молитви, християнських засад. Коли в Стебнику на Львівщині почали будувати нову церкву, батько й брати були там за помічників, у церковному братстві. Брати досі співають у хорі, а батько вже не має сили відвідувати храм Божий, але через вікно милується величавою церквою, де є і його родини цеглинки.

Донедавна й мама з молитовником у руках повсякчас прислухалася до церковних дзвонів, церковних відправ, що через мікрофон долинали до її вікна. Молитва за нас усіх - то була її велика щоденна кількагодинна праця. Через немічність вона вже не йшла допомагати в поле, але поралася в хаті, підставляючи своє слабе плече всім. Так сталося, що пригорнула в останні місяці свого життя у своїй просторій оселі, крім молодшої доньки з чоловіком та двома дітьми, ще й середульших синів Йосипа і Ярослава. Вона все терпіла, лиш би була злагода в наших сім"ях. Мама вимолила молодшій Тетяні життя, коли та була вже фактично при смерті, разом із батьком поставила на ноги її діточок. І моє горе, хоч і на відстані, було її горем: коли мій син потрапив у аварію, коли помер чоловік... Кожному з нас вона мала що сказати, як підтримати.

Нині кожен із нас подумки кається, що завдавав болю неньці своїми клопотами. А тут і тато недавно з мікроінфарктом зліг у лікарню. Що вона в душі пережила, один Бог знає. А повернувся додому, то огорнула його ще більшою опікою. Мама казала мені: "Ти думаєш, я здоровіша? Але мушу давати лад усьому, щоб у хаті був спокій. Терпіти все, мирити всіх". Так, ми знали, що ненька недужа, часто лежала в лікарні з гіпертонією, хворобою серця. Наче й намагалися не турбувати її своїми проблемами, але якось так виходило, що поділишся якимось клопотом - і легше стає. І всі наші болі мама збирала на себе, і вони точили й точили її серденько. Навіть останнього дня я не стрималася та й поскаржилася неньці на свою самотність. Якби ж то знаття, що то остання розмова з мамою. Потім оповідали, що заснула вона наче спокійно, але через годину стала задихатися. Не допомогла вже й "швидка"...

Милий Боже, прийми нашу рідну неньку в Свою оселю, огорни її Своїм піклуванням. А нам прости за всі болі, що ми спричинили матусі... Ми обіцяємо все життя пам"ятати про неньку та своїми молитвами дякувати їй за дар життя, за приклад набожного поводження, за ту повсякчасну опіку. І даємо клятву благодарити Господа за все!

Людмила СТРАЖНИК.

]]>
Tue, 15 Apr 2014 23:00:12 +0300
Шевченко--художник http://briz.if.ua/blogs/268.htm http://briz.if.ua/blogs/268.htm Більшість із нас знає Тараса Шевченка як поета. Але чи відомо на загал, що митець залишив по собі 240 поетичних творів і 1200 художніх полотен? Мистецтво було його першим захопленням, першою любов'ю. До мистецтва прагне його душа і в зрілі роки літературної слави, вонозігрівало й зміцнювало в часи заслання. Вже тяж­ко хворий, він невпинно працював у мистецтві офорта, і лаври акаде­міка увінчали його чоло за півроку до смерті.

Ідеї й тематика Шевченка-художника - вияв настроїв пригнічених і закріпачених мас не тільки України: в його творчості відбилися думи ісподівання пригнічених людей різних національностей.

Шевченко виріс і сформувався як митець на грунті передової ро­сійської художньої культури, під впливом митців Карла Брюллова", Олексія Венеціанова, Павла Федотова.  В кращих своїх творах зрілого віку він виступав як зачинатель і попередник кри­тичного реалізму художників-передвижників.

Серед відомих композицій на теми з античної історії, заслуго­вує на особливу увагу показ сторінок з історії Київської Русі, історич­ного минулого України. Прагнення розкрити історичну тему, але вже на сучасному матеріалі, бачимо в наступних творах молодого Шевченка.

Свій образ цих років Шевченко передав в овальному олійному "Автопортреті", виконаному в 1840-1841 роках.Таким був поет, коли вийшов у світ його "Кобзар". У цьому автопортреті вражає енергія юнака, його сміливість і романтична піднесе­ність, а мистецькі якості дозволяють вважати цей твір одним із найви­щих проявів українського портретного живопису першої половини XIX ст., наближають його до майстерності Карла Брюллова.

Твори Шевченка, що відтворюють сучасні художникові картини життя, різноманітні за своєю тематикою. Серед них привертає увагу акварельна композиція "Циганка-ворожка" - твір, відзначе­ний Радою Академії срібною медаллю. Ця жива сцена ніби вихоплена знародного побуту. Однак показово, що головне в ній не побут, а роз­думи про долю української дівчини-кріпачки.

Це були вже підходи до найбільшого за розміром полотна худож­ника "Катерина", в якому гостра соціально-викривальна тема зазвучала на повний голос.У художньому виконанні картини, в її композиційному і кольоро­вому рішенні чимало умовного, що пояснюється системою академічного виховання. Однак ідейна спрямованість картини, її соціально-викри­вальна суть роблять цей твір Шевченка важливою віхою в історії укра­їнського мистецтва, новим словом у становленні принципів народності і критичного реалізму.

Навесні1843 року, після 14-річної перерви, Шевченко відвідав Укра­їну,дивився на все вже не очима хлопчика-кріпака, а поглядом освіченоїлюдини. Скрізь він зустрічав свавілля поміщиків і безпросвітні злидні, безправ'я та жорстоку експлуатацію кріпаків. Томуаж до арешту і заслання 1847 року Шевченко присвятив благородній меті: піднявсвій голос на захист поневоленого панами народу.Між творами олійного живописує ряд портретів, а такожісторичнакомпозиція"Дари в Чигрині 1649 року", якавходить до серії естампів  першого випуску офортів "Живописная Украйна" Тараса Шевченка. Це було втілення задуму випускатиперіодичне художнє видання. Естампи, виконані технікою офорту, мали виходити окремими тематичними випусками з пояснювальним текстом. Шевченко, як ніхто до нього з українських художників, поставив перед собою завдання великої патріотичної ваги, а саме - познайомити освічене суспільство Росії з життям і побутом українського народу, з його минулим, з чарівною красою української природи. Хоч повністю здійснити цей задум художникові не вдалося,це важлива віха справж­ньої народності і критичного реалізму не лише в історії української і російської тогочасної естампної графіки. Немає нічого рівного їм також у графічному мистецтві сусідніх народів Східної Європи.

Перебуваючи в Яготині, Шевченко виконав для княжни Варвари Рєпніної свій "Автопортрет", який привертаєглибиною психологічної характе­ристики й досконалістю виконання.

Шевченко збирав на­турні зарисовки до своїх картин.Якщо персонажі "Селянської родини" показують життя, яким хотів його бачити художник, то в двох інших офортах  - "Старости" і "Судня рада", авторви­ступає з соціально-викривальними мотивами.Ще гостріша соціальна спрямованість в офорті "Казка".

Навесні 1845 року Тарас Шевченко ставспівробітником Ки­ївської Археографічної Комісії. Зі створених тодічисленних графічних робіт слід звернути увагу на характерні пейза­жісепії.Слід згадати про працю митця в галузі книжкової графіки.Ще навчаючись в Академії мистецтв,художникбрав участь в ілю­струванні кращих російських видань того часу.

Ось такий короткий підсумок першогоперіодутворчості Шевченка, який закінчився трагічно- арештом і засланням. Цар Микола І власно­ручно написав "Із забороною писати і рисувати". Це було тяжким ударом для визнаного вже поета йхудожника. Удар припав саме на такі роки, коли поет був у розквіті своїх творчих сил."Отнять благороднейшую часть моего бедного существования...", - згаду­вавмитецьу своєму щоденнику ("Журнале") 19 червня 1857 року. Незважаючи на царську заборону і переслідування, Шевченко героїчно боровся за право писати і малювати, за десять років створив таку кількість чудових творів, що іншому митцю вистачило б на все життя. Їх можна розділити за жанрами на три групи: портрети, жанрові композиції і пейзажі.Ці твори підняли Шевченка ще вище: його художня майстерність стала досконалою, а думка, закладена в них, гранично гострою і глибокою.

Прикомандирований солдатом караульної роти до експедиції Бутакова, якаобстежувала береги Аральського моря, Шевченко фактично працював художником експедиції, завдяки чому мав формальне право малювати.Тоді ж, а такожпід час походу в гори КараТау, перебування в Новопетрівському укріпленні, художниквиконав багато акварельних пейзажів, яківражаютьзрілістю реалістичної майстерності. В них немає й тіні тієї умовності, яка була властива композиційному йкольо­ровому рішенню академічної школи живопису.

Велике місце у творчості цього періоду посідає й побуто­ва тематика. В Закаспійських степах відкрився перед Шевченком новий, досі не­відомий світ. Досініхто так правдиво не відтворював у мистецтві життя і побут казахського народу, якийсправедливо називає митцясвоїм першим національним худож­ником.

В останні роки заслання Шевченко створив один з головних своїх творів:серію малюнків під назвою "Притча про блудного сина". Збе­реглося вісім малюнків цієї серії. Такимчином, художник остаточно укріпив себе як видатного представника цього напряму в українському, російському і світовому образотвор­чому мистецтві.Автормріяв виконати свою "Притчу..." в тех­ніці акватинти, або літографії, щоб розповсюдити її масовим тиражем. Це свідчить про велике значення, яке надавав він естампній графіці, як наймасові-шому видові образотворчого мистецтва.

У своїх думках про гравюру Шевченко стояв на тих самих пози­ціях, на яких був і Чернишевський. Все краще, створенеШевченком після заслання, було виконане переважно в офорті та акватинті. У безпосередньому зв'язку з цими матеріалістичними поглядами на мистецтво є також його погляд на гравюру:"Из всех изящных искусств мне теперь более всего нравится гра­вюра. И не без оснований. Быть хорошим гравером значит быть рас-пространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины.Значит быть полезным людям. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера. Сколько изящнейшихпроизведений, доступных только богачам, коптилось быв мрачных галлереях без твоего чудотворного резца? Божественное призвание гравера!"

Виняток становлять тільки портрети, які Шевченко створив здебільшогочорним і білим олівцем.Такий "Автопортрет" 1858 року виконаний у Нижньому Новгороді: бурхливий темперамент минулих років поступився місцем перед глиби­ною думки. Гостюючи у Москві у М. Щепкіна, Шевченко виконав його портрет, а згодом в Петербурзі "Портрет Айри Олдріджа". Досить порівняти їх із портретами ранніх років, щоб переконатися, як незмірно виросла реа­лістична майстерністьавтора. Засміливістювиконання і за глибиною характе­ристики ці портрети 50-х років можна поставити поруч з рисунками російських художників-реалістів кінця XIXст.А за три роки впертої праці Шевченкодосяг таких чудових успіхів, що справедливо дістав славу першого офортиста Росії і одного з видатних офортистів світу. Художники, друзі називали Шевченка "ро­сійським Рембрандтом", а імператорська Академія мистецтв змушена була присвоїти Шевченкові почесне звання академіка гравюри.

Особливо привертають увагу офортні портрети і автопортрети. Вражає психологізм, з яким Тарас Шевченко відтворив образ патріарха росій­ського мистецтва художника Ф. П. Толстого. Правдивістю характери­стики і витонченістю виконаннявідзначаються портрети Ф. А. Бруні, П. К. Клодта і незакінчений портрет І. І. Горностаєва.Офортні автопортрети блискуче завершують велику серію авто­портретів, створених Шевченком упродовж  життя. Особливо виділяється "Автопортрет з свічкою". Шевченко тримає високо в руці запалену свічку, як апостол, що несе людям світло правди йнауки. З вогнем він починав своє творче життя,і з вогнем помер, залишивши людям полум'я свого серця, що зігріває, будить думку.

На останньому офортному автопортреті, де великий художник зо­бразив себе у шапці та кожусі, його очі передають глибоку йсмутну думу про свій народ. Цей портрет став уже канонічним.

Під час останньої поїздки на Україну 1859 року Тарас Шевченко виконав незначну кількість зарисовок, бо невдовзі був висла­ний з України.В таких умовах нема що й казати про свободу творчості. І все ж являє великий інте­рес зарисовказ натури "В Черкасах".Цей та інші твориза силою майстерності йреалістичної виразності набагато випереджають час, в якому жив автор, а самі рисунки сміливо можна поставити поруч із малюнками видатних російських майстрів-реалістів кінця XIXст.Геніальний поет, полум'яний патріот і мислитель-гуманіст, Тарас Шевченко одночасно є одним із найвидатніших майстрів українського живопису і графіки, засновником народності та критичного реалізму в україн-ському образотворчому мистецтві. Своїм ідейним напрямом йому зобов'язані наступні покоління українських художників .

словничок

Офорт -а) зображення на металі, зроблене шляхом протравлення металу кислотою, б) відбиток із такого зобра­ження.

Естамп -твір друкарськоїграфіки, що являє собою відбиток малюнка з дошки, металевої пластинки або каменя.

Сепія -сіро-коричнева прозора фарба, що добу­вається із залози морських молюсків або виготовлена із чор­них чи коричневих барвників. Сепією називається ще малю­нок, виконаний цією фарбою.

Ксилографія означає: а) гравірування на дереві, б) гравюру на дереві,

в) відбиток з такої гравюри.

 Б і с т р - фарба, що виготовляється із сажі з букового дерева, змішаної з клеєм, який легко розчиняється у воді.

Акватинта - вид гравюри, відбитої з пластинки із нанесеним на неї голкою зображенням і протравленої кислотою через тонкий шар каніфолі або асфальту. (За матеріалами інтернет-видань).

]]>
Tue, 11 Mar 2014 15:05:55 +0200
Якщо є «Кобзар» в твоїй долі http://briz.if.ua/blogs/267.htm http://briz.if.ua/blogs/267.htm Анна КОСМАЧ: ... А свічка просила: "не квапити",

Бо я ще, мовляв, замала

Так тяжко, так гірко плакати

З святим "Кобзарем" край стола.

До літери літера - музика,

До слова слівце - і сльоза...

Промокла вже зношена блузочка

І куца спідничка стара.

А йшла Катерина шукати

Того, хто, от, збив із пуття,

Не плакало серце байстряти,

Бо я колихала дитя.

І щила маленьк у сорочку,

Купала, як брата свого...

І довго молилась в куточку

За крихітну душу його.

А потім - "Розрита могила"...

Наводила розпач і сум.

І звала, щоб я заплатила

За чорний і дикий той глум.

Ніхто не просив мене плакати,

А річка сльози понесла

Крізь долю, крізь радість і клопоти

Великі премудрі слова.

... Закліпала сплакана свічечка.

Запіяв когутик зорі,

І виросла з сліз отих річечка

В найбільші набутки мої:

- Не треба добра у коморі! -

Кричать небеса і ліси.

 

 

- Якщо є "Кобзар" в твоїй долі.

- Якщо ти для нього єси.

Зерня з нього в душу упало,

Зерня, яке дивом було,

І ніжило й колихало,

 

І сміло за руку вело.

Хитається світ під ногами,

Чи кришаться скали старі,

О, диво-слова, я - з вами,

О, диво-думки, я - з вами -

Допоки душі горіть!

Коли зачерствію, оглухну

Чи гідности втрачу дар,

Велику, премудру науку

Подасть мені мудрий "Кобзар".

Відмиє, відчистить від бруду

І накип з душі відшкребе,

Блюзнірству, брехні і блуду

Він протиставить себе.

Як світ над світами крилатий,

Як світ надземної краси -

Кобзар нам, мов тато і мати,

Візьми його. Й - далі неси.

Візьми його, доню і сину,

Як стяг. І - як долю та гімн...

Над все він хотів Україну

Навіки підняти з колін.

Не хмурся, не злися, Тарасе.

Що води зміліють з Дніпра,

Їх живлять, як сонечко ясне,

Твої неповторні діла.

Колишеться колосом нива

Чи стужі свистять над Дніпром,

Ми будемо мудрі й щасливі,

Його оповиті добром.

Утішмося скарбу такому,

І жиймо, і дбаймо при нім,

І стане він смертю лихому,

І - обронить наш дім.

Помолюся Господу Богу,

Як прийде вечірня зоря,

 

А потім - вклонюсь від порога

Безсмертним словам "Кобзаря". 

]]>
Mon, 03 Mar 2014 20:11:49 +0200
Про помсту і місцевих ПАТРІЙОТІВ http://briz.if.ua/blogs/265.htm http://briz.if.ua/blogs/265.htm Ви не повірите, але в маленькому сільськогосподарському Городенківському районі, який розташований між Івано-Франківськом та Чернівцями, було майже 2 тисячі членів Партії Регіонів. Думаєте, вони вийшли з партії, коли розпочався Майдан? Дзуськи! Аж коли побачили, що КАПУТ владі... Коли загинув "свободівець" з Городенки Сергій Дідич, тоді саморозпустилися. А ще місяць тому наводили страх в районі. Не забуду ніколи, що я пережила, як журналіст, як мене травили. І більшість людей боялася. Хтось боявся втратити роботу, адже її в нашому районі знайти непросто. думаю, ідейних прихильників ПР було мало. Але комусь бізнес ПР допомагала просувати. Таких багатенько... Ось як офіси в Городенці розквітли! Дивує, що ми такі добренькі-предобренькі і будемо далі закривати на це все очі. Я не раз писала, що тут, на місці, свої маленькі Майдани. І тут не легша боротьба, бо насамперед треба змінитися самим. Не брати участі в корупційних схемах. Ще таке. Також зараз багатьом не хочеться цього чути. Я писала--ОПОЗИЦІЯ БЕЗ ПОЗИЦІЇ. Городенківці обурювалися: як же так? Ми ж такі "фронтозмінники", "батьківщинщики" та інші песвдоопозиційні, а ви тут на нас... Та ми... Та ось які ми класні... Народе! Відкрий очі ширше! Не регіонали в Городенківському районі на...обують вас із земельними паями, орендою колишнього колгоспного майна, а свої. А ви кажете--чому депутати-прихильники Янека здають його. Бо всім остогидло. Жаль, що пізно.

]]>
Sun, 23 Feb 2014 10:00:34 +0200
Про помсту і місцевих ПАТРІЙОТІВ http://briz.if.ua/blogs/264.htm http://briz.if.ua/blogs/264.htm Ви не повірите, але в маленькому сільськогосподарському Городенківському районі, який розташований між Івано-Франківськом та Чернівцями, було майже 2 тисячі членів Партії Регіонів. Думаєте, вони вийшли з партії, коли розпочався Майдан? Дзуськи! Аж коли побачили, що КАПУТ владі... Коли загинув "свободівець" з Городенки Сергій Дідич, тоді саморозпустилися. А ще місяць тому наводили страх в районі. Не забуду ніколи, що я пережила, як журналіст, як мене травили. І більшість людей боялася. Хтось боявся втратити роботу, адже її в нашому районі знайти непросто. Думаю, ідейних прихильників ПР було мало. Але комусь бізнес ПР допомагала просувати. Таких багатенько... Ось як офіси в Городенці розквітли! Дивує, що ми такі добренькі-предобренькі і будемо далі закривати на це все очі. Я не раз писала, що тут, на місці, свої маленькі Майдани. І тут не легша боротьба, бо насамперед треба змінитися самим. Не брати участі в корупційних схемах. Ще таке. Також зараз багатьом не хочеться цього чути. Я писала--ОПОЗИЦІЯ БЕЗ ПОЗИЦІЇ. Городенківці обурювалися: як же так? Ми ж такі "фронтозмінники", "батьківщинщики" та інші песвдоопозиційні, а ви тут на нас... Та ми... Та ось які ми класні... Народе! Відкрий очі ширше! Не регіонали в Городенківському районі на...обують вас із земельними паями, орендою колишнього колгоспного майна, а свої. А скільки грошей прос...али на дороги! А на школах, на ДНЗ як заробляють чиновники. Про те, як тендери вграють, як харчують зіпсованою продукцією у дитячих таборах, скільки списують і списують на інше... Зараз посипляться обурені дописи, хто себе впізнає. Одна жіночка написала у соціальній мережі про побори у школах і лікарнях. Коли я це поширила, то сказала, що їй погрожують, плачучи просила видалити. А ви кажете--там, на СХОДі, всі погані. А тут--ПАТРІЙОТИ. Я писала тій пані: та ви ж самі мене закликали не боятися, а тепере мені ж судом погрожуєте... Крик душі... Бо всім остогидло. Бо кров Сергія Дідича і ще всіх тих, хто з ним загинув, кличе до помсти!

]]>
Sun, 23 Feb 2014 09:59:58 +0200
На честь Сергія Дідича пропонують назвати школу і вулицю http://briz.if.ua/blogs/263.htm http://briz.if.ua/blogs/263.htm Городенка скорбить за своїм героєм. Сергій Дідич,уродженець села Стрільча Городенківського району,1970 р.н.,підприємець,голова туристичного клубу "Золоте руно", загинув від гранати 18 лютого в Києві. Активний спортсмен,ще зі шкільних років брав участь у всеукраїнських змаганнях. Дружина Галина була поруч із Сергієм на Майдані від початку до останнього дня. Син Андрій по закінченні КНУ працює в Києві,дочка Ірина навчається в Городенківській гімназії. Сергій Дідич був сотником представників Івано-Франківщини на Євромайдані,а згодом за його організаторські здібності був призначений куратором від Західного регіону. Очоливши РО ВО "Свобода", Сергій Дідич з головою поринув у роботу з відстоювання інтересів своїх краян,був активним депутатом. На віче-реквіємі в Городенці рекомендовано присвоїти звання Сергія Дідича Стрільчкнській ЗОШ, а також відповідно перейменувати міську вулицю Юрія Гагаріна на Сергія Дідича.    

]]>
Wed, 19 Feb 2014 19:52:40 +0200
Осередок ПР в Городенківському районі саморозпустився http://briz.if.ua/blogs/262.htm http://briz.if.ua/blogs/262.htm Про таке рішення повідомив керівник апарату Городенківської райдержадміністрації Андрій Приймак. Повідомляючи про це в телефонному режимі, чиновник сказав, що цей крок прийнято після вчорашніх подій у столиці, де серед інших у кривавому протистоянні загинув лідер Городенківської РО "Свобода", депутат районної ради Сергій Дідич. До речі, фракція ПР у Городенківській районній раді складається з чотирьох депутатів, самих же членів ПР в районі понад тисячу. 

Коментуючи це рішення, голова РО "Батьківщина, голова фракції "Батьківщина" в Городенківській районній раді Євгеній Ротерман заявив, що не виключає того, що завтра на офіційній інтернет-сторінці Партії Регіонів з'явиться повідомлення, що такий крок зроблено вимушено, під тиском екстремістів. І РО ПР переходить на підпільний режим роботи.

]]>
Wed, 19 Feb 2014 12:38:56 +0200
Городенка заплатила дуже дорогою ціною http://briz.if.ua/blogs/261.htm http://briz.if.ua/blogs/261.htm Не час і не місце дискутувати на рахунок провінційної політики, коли ТАКЕ твориться в столиці. Так зреагував на мої випади в бік городенківської опозиції голова Городенківської РО "Батьківщини", депутат районної ради Євгеній Ротерман. Але Городенка заплатила дуже дорогою ціною... Загибель Сергія Дідича пече... Але таке горе прийшло не лише в городенківську родину... Пане Євгене, до Вас особисто не маю жодних зауважень, бо знаю Вашу стійку позицію. Але є інші. Так, можливо, багатьох речей я не знаю. Але загальна тенденція помітна. І вона стосується не лише містечкового політикуму. Зрештою, з отих містечкивих, сільських цеглин будується велика політика. 

]]>
Wed, 19 Feb 2014 07:26:05 +0200
Провінційна політика http://briz.if.ua/blogs/260.htm http://briz.if.ua/blogs/260.htm Знайома картина: в автобусі бурхливо обговорюють сьогодення. Зрозуміло, найбільше хвилює нинішня політична ситуація. Критикують беззубість трійки лідерів опозиції, обурюються бездіяльністю влади, народних депутатів щодо повернення до Конституції зразка 2004 року. Найбільше бідкається бабуся, жаліє, що "нічого з отої тримісячної боротьби не вийшло, діти дурно загинули на Майдані" Якось ніяково запитати її, скільки разів сама брала участь у городенківських мітингах, нехай і малолюдних? Чи, може, її діти з-за кордону їздили на Євромайдан, чи бодай засвітилися у європейській країні, яка дала їм роботу і тимчасовий прихисток? Чи хтось із близької родини жертвував своїм часом, коштами, зрештою, і собою, та стояв на барикадах?..

Та що вже там казати про людей старшого покоління, в яких страх закладено з молоком матері. А ось приклад із життя нашої краянки середнього віку, хоч також народженої за "совка". В розпал протистоянь на майданах вона закликає бойкотувати в нашому місті крамниці, що належать до мережі, власники яких прихильні до провладної партії, пропонує розвішувати листівки патріотичного змісту, закликає боротися зі здирництвом, хабарництвом, міліцейським "бєспрєдєлом". Вимагає звіту в депутатів, які, за її ж словами, "обіцяють багато перед виборами і нічого не роблять нині для них". Але всі ці заклики - тільки на рівні віртуальних коментарів однієї з соціальних мереж. Й одразу пасує, навіть погрожує судом, коли ці коментарі беруться оприлюднити в місцевому друкованому виданні. Страх перемагає навіть сорокарічну пані!

Останній форпост, як думається - депутатський корпус. У районній раді створено міжфракційне об"єднання "Народна рада". Про це пафосно оголошено на черговому сесійному засіданні. Таке рішення підтримали 48 депутатів, які вважають себе опозиціонерами. Щоправда, пояснити автору цих рядків про функції "Народної ради", її повноваження, важелі впливу голова фракції "Батьківщина" в районній раді Євгеній Ротерман наразі не спромігся. З перевірених джерел стало відомо, що на перше засідання цього об"єднання прийшов Іван Григорчук, голова районного об"єднання "Правиця". Цей чоловік - пенсійного віку, начебто ні від кого незалежний, то й, виходить, нічого йому боятися ходити на "Народну раду" А інші? Ті, які отримали депутатські мандати як представники "Фронту змін", "Свободи", "Нашої України", інших начебто демократичних партій? Чи депутатські мандати їм потрібні лише для того, щоби брати участь у розподілі місцевих благ, а зокрема земельних ділянок, лобіювати власний бізнес, отримувати деякі інші дивіденди, надбавки до пенсії?..До речі, серед опозиціонерів на сесії районної ради тоді не було "свободівців". Дещо дивно, бо вони завжди на передових позиціях. А голова РО "Свобода" Сергій Дідич якраз приїхав напередодні з Києва, де перебував із першого дня в якості сотника, щоб взяти участь у сесії, на якійрозглядалися політичні питання. З п'ятьох "свободівців" був лише Іван Напора.

І найсвіжіший приклад - попереджувальний страйк. Тобто, його було оголошено на всеукраїнському рівні, але Городенка цього заклику не почула... Чи то холодний дощик не дозволив висунутися з теплих хат, покинути нагріті крісла... Чи той-таки страх... Чи байдужість... Хай ХТОСЬ там бореться, йде на барикади, гине... А ми будемо лаяти всіх: владу - за непоступливість, Євросоюз - за невтручання, опозиційних лідерів - за слабкість. І чекати на МЕСІЮ. Та звідки ж йому з"явитися, коли наразі нікому його виплекати?!

]]>
Tue, 18 Feb 2014 18:18:43 +0200
Про ту війну "афганці" не говорять http://briz.if.ua/blogs/258.htm http://briz.if.ua/blogs/258.htm Стрітенські зустрічі для тих, хто служив у Афганістані, вже стали традиційними. Адже саме 15 лютого чверть століття тому офіційно завершилася "інтернаціональна" війна в цій країні для сотень тисяч солдат тодішньої радянської імперії. Зустрілися на свято Стрітення Господнього й городенківські афганці. Цікаво, що із села Чортівця служило в Афганістані двадцятеро чоловік. Всі вони повернулися з тієї війни додому.  

Цьогорічна зустріч особлива тим, що колишні афганці приїхали разом зі своїми дружинами. Спочатку всі разом побували в Музеї бойової слави, створеному за ініціативи колишнього воїна-інтернаціоналіста Василя Чупруна. Опісля зустрічалися з представниками городенківської влади, де висловили свої переживання, проблеми, клопоти. З минулого року кількість городенківських воїнів-інтернаціоналістів зменшилася на одинадцять чоловік... На жаль, Афган залишив не лише рани на душі...

Людмила СТРАЖНИК.

]]>
Sun, 16 Feb 2014 00:32:54 +0200
Протистояння на Снятинщині триває. Чи до добра? http://briz.if.ua/blogs/169.htm http://briz.if.ua/blogs/169.htm У Снятинському районі, чи не єдиному на Прикарпатті, досі не прийнято бюджет на поточний рік. А це створює проблеми для фінансування програм, виплати зарплат працівникам бюджетної сфери. Натомість на порядок денний чергової сесії було винесене питання недовіри голові Снятинської районної ради Володимиру Томашу. У вівторок на сесійному засіданні було рекордне число депутатів: 59 із 66. 36 із них проголосували за відставку голови районної ради. Але для прийняття такого рішення потрібно 75 % голосів, тобто 44 "за". Отож, Володимир Томаш і далі залишається головою районної ради. На сесії був присутній депутат Верховної Ради Василь Гладій, який виступив із оцінкою політичної ситуації в країні та висловив свою думку щодо конфлікту у районній раді. 

А торік було так.

За матеріалами прес-конференції голови Снятинської районної ради Володимира Томаша минулого року.

Мабуть, не перебільшу, коли скажу, що найбільш обговорюваною новиною кількох минулих тижнів стала чергова сесія районної ради та ряд публікацій про цю подію в засобах масової інформації. Здавалось би, чому ж така увага до звичайної в місцевому самоврядуванні події? А річ у тому, що, крім основних питань із життя цього красивого Покутського краю, на сесію було винесене питання недовіри заступникові голови районної ради Юрію Костащуку. Авторові цих рядків не вдалося бути на згадуваному зібранні, отож, доводиться судити про сесію та про тематику розмови на ній за перебігом подій на прес-конференції.

Я обіцяв, що до кожного слова прикладу "папір"

- Насамперед прикро від того, що конфлікт уже дійшов до своєї "точки кипіння",  - наголосив голова районної ради Володимир Томаш. - Не хотілося внутрішнє питання ради виносити на вулицю. Можливо, для депутатів та медіа розгляд його на сесії виглядав спонтанним, як і пізніше - ця прес-конференція. Але я неодноразово доносив до голів фракцій інформацію щодо невиконання Юрієм Костащуком своїх прямих обов"язків. Радили терпіти. Мабуть, треба було зібрати всіх голів фракцій, журналістів та обговорити проблему перед винесенням на загал, але я господарник, а не політик, і впродовж двох років від початку роботи районної ради нового скликання намагався змінити ситуацію. Та систематичне невиконання звичайної для заступника роботи (протокольних доручень, підготовку матеріалів на сесію районної ради тощо) продовжувалося. А чашу терпіння переповнило несвоєчасне проведення Дня депутата, що передувало останньому сесійному засіданню. Якщо пригадати останні вибори, то я очолив місцеве самоврядування району завдяки співпраці в сесійній залі між різними фракціями, а зокрема і ВО "Свобода". Чому я так кажу. Бо в Інтернеті поширено інформацію про ущемлення прав цієї партії, про нібито нападки з мого боку на неї. То скажу, що найбільше привілеїв у районній раді має саме ця політична сила: її представники посідають дві ключові позиції, - заступника голови та голови бюджетної комісії. Я особисто вважаю, що в нашому краї нема партій, які працюють на зло району, як стверджують деякі медіа. Всі трудяться на користь свого краю, громад. До речі, я особисто запропонував кандидатуру Юрія Костащука на посаду свого заступника. Він на той час працював у апараті районної ради, тож подумалось: молодий, перспективний, хай дерзає. Єдине: я нікого не спитав, як ця людина працювала раніше. І це - моя помилка, оскільки були інші кандидати. В ЗМІ пишуть, що нібито всю роботу районної ради скинули на заступника. Але я не змінив ні слова із того розподілу повноважень, що був свого часу складений і завізований ще колишнім головою районної ради Василем Гладієм, а нині депутатом Верховної Ради. Є чітко розписано, хто що повинен виконувати згідно із посадовими обов"язками та повноваженнями комісій, все згідно із законом.

До речі, про бюджет: не треба чіпати собі ярлики, що фракція "Свободи" його не підтримала. Ще напередодні бюджетної сесії, 24 грудня, коли проходила колегія райдержадміністрації, я фактично один із членів колегії голосував проти того бюджету, що його запропонували РДА та фінуправління. Через те, що не було закладено коштів на розвиток району, а лише "гола" зарплата працівникам бюджетної сфери до кінця року. Я тоді сказав, що можна в повному складі розпустити райдержадміністрацію та районну раду, залишивши тільки фінуправління, яке й виплачуватиме зарплатню. Непорозуміння виникли абсолютно не через проблеми із неприйняттям бюджету на 2013 рік в першому читанні. Обговорення бюджету відбувалося й на засіданнях відповідної комісії. Юрій Костащук запропонував, щоб було залучено більше людей до її роботи та до обговорення головного фінансового документа району, я завізував відповідне звернення. І справді, у формуванні бюджету брали участь голови фракцій, спеціалісти. А потім представник фракції "Фронту змін" сказав, що їхня фракція не голосуватиме за даний бюджет, і комісія припинила свою роботу, а бюджет не був прийнятий у першому читанні. Однак на наступній сесії він був прийнятий у старому варіанті, фактично нічого не змінилося навіть на копійку. Коли засідала перша бюджетна комісія, я не був на ній присутній, перебуваючи в Івано-Франківську на засіданні дорадчої ради при голові обласної ради. А на минулій сесії мене звинуватили в тому, що, мовляв, "ви там не були, ми це провірили". Протоколи засідання та відеозапис із архіву ТБ "Галичина" підтверджують протилежне. То для чого брехати в сесійній залі?

 Не треба свою безвідповідальність у роботі прикривати політичними гаслами

- У мене впродовж двох років було чимало претензій до роботи Юрія Костащука, - продовжив Володимир Томаш. - Серед багатьох посадових обов"язків  він відповідав за поновлення сайту районної ради, але скажу лише одне: ми провели вже 23-ю сесію, а на інтернет-сторінці відображена була лише 15-а. Зате всі події, в яких брав участь заступник, висвітлені. То де робота, а де - політика  й піар? (До речі, досі на сайті - рішення п"ятнадцятої сесій - авт.). Почалося із дрібниць, і напруга наростала. Було постійне невиконання своїх обов"язків, але Юрій - мастак зробити з будь-якої справи, залежно від особистих інтересів, великий фурор. Я би про це не говорив, але є якась межа! Скажімо, не було виконано доручення щодо вивчення стану доріг, яке мало розглядатися прийняте на сесії районної ради. А треба всього лише проїхатися населеними пунктами краю, зазнимкувати, зняти відеофільм і продемонструвати їх під час доповіді керівника облавтодору на сесії. Юрій Костащук зробив таємницю із роботи цієї комісії так як із багатьох інших. Завалено питання вивчення заборгованості із заробітної плати в бюджетних установах. Не виконано розпорядження щодо створення історико-краєзнавчого музею Снятинщини. І все це та багато іншого невиконаного входило в обов"язки заступника. Як і проведення районного конкурсу проектів місцевих рад, доля кінотеатру, та ряд інших важливих для мешканців Снятинщини проблем. Тож не треба нині свою безвідповідальність у роботі прикривати політичними гаслами.Я дуже сильно поважаю БЮТ, "Фронт змін", "Свободу", новостворений "Рух" і всі інші фракції та депутатів районної ради. Тут нема жодної політики. На цю посаду районна організація "Свободи" може подати іншу свою кандидатуру, як і  будь-яка інша фракція, бо треба людини-виконавця. Ми зустрінемося з головами фракцій районної ради і приймемо спільне рішення.

Властивості правди

Від журналістських помилок, звичайно, ніхто не застрахований. І, очевидно, розміщення в районній газеті "Голос Покуття" фотографії із колегії райдержадміністрації замість знімка із сесійного засідання - прикра випадковість. Одначе, голова районної ради Володимир Томаш висловив зауваження, що сам звіт про роботу сесії районної ради викладений однобоко, з коментарем тільки Юрія Костащука. На що автор звіту Надія Буряк відповіла, що не мала права відмовити заступникові районної ради в публікації. Невдоволення ж голови викладенням перебігу сесії районної ради в часописі "Захід" стосувалося узагальнень на кшталт того, що "самоврядування в Снятинському районі під загрозою". Він наголосив, що не можна асоціювати Юрія Костащука із місцевим самоврядуванням краю. Ця стаття також обурила голів сільських рад, які були присутні на прес-конференції. Свою думку щодо цього вони вже висловили в наступному числі "Заходу"

На запитання Надії Буряк та редактора міської газети "Вежа" Володимира Чепиги щодо партійної приналежності Володимир Томаш відповів, що він - позапартійний, бо "Народної партії" в районі вже нема. Ряд запитань стосувалося також звільнення із посади заступника голови районної ради. І Володимир Томаш наголосив на тому, що він у своєму житті звільняв лише ледарів та пияків. Тож хай долю Юрія Костащука вирішують голови фракцій та депутати районної ради, щоб це звільнення не виглядало особистою неприязню голови. Під час прес-конференції керівник району, як і обіцяв, оперував робочими документами, що підтверджували сказане. А на завершення Володимир Томаш привітав журналістів із професійним святом і попросив відображати лише реальні картини життя. Бо правда має таку властивість, що вона завжди приходить.

Професіоналізм чи партійність?

Ситуація, яка нині чітко простежується в Україні, чимось нагадує колишню імперію: тоді, щоб досягти висот і бути успішним у Радянському Союзі, треба було належати до комуністичної партії. Схоже й нині: змінюється влада, і громадяни тремтять. Бо на керівні посади приходять нові люди. Часто не враховуються ні їхній досвід, ні професіоналізм. Можна навести чимало прикладів того, коли люди перебігають із партії до партії, щоб лише бути на керівних посадах.

Мабуть, у країнах зі сталими політичними системами та традиціями зміна "команди" й оправдана. Якщо це стосується політичних посад. У наших же українських реаліях поняття партійності й професіоналізму часто підмінюються. Саме на ці "граблі", схоже, наступили й у Снятинському районі. На згадуваній прес-конференції були присутні депутати обласної ради, а зокрема Іван Угрин, а також голови фракцій районної ради. Просимо їх долучитися до дискусії щодо ситуації в Снятинському районі.

Людмила СТРАЖНИКдля БРІЗ. ]]>
Sat, 22 Jun 2013 22:27:54 +0300
Щоб не потрапити під щупальця раку http://briz.if.ua/blogs/255.htm http://briz.if.ua/blogs/255.htm - 1111 чоловік на 55-тисячне населення краю. Це 2006 випадків на сто тисяч при середньообласному показнику 1582. Фактично на рак хворіє два відсотки городенківців. Отож, проблема торкається практично кожної родини. Причина криється насамперед у старінні населення. Зростає кількість людей пенсійного віку, схильних до патологій, натомість багато здорових людей працездатного віку виїздить. Ось тому й така невтішна картина.

-    Які чинники найбільше впливають на ріст захворюваності?

- Дедалі більшого поширення набувають онкопатології травної системи: шлунка, підшлункової залози, товстого кишечника, прямої кишки. Це - наслідок поганого харчування, неякісних продуктів, питної води, зловживання алкоголем, тютюнопаління.

-    Чи можна самотужки запідозрити біду?

- Звичайно, особливо візуальні форми раку. Скажімо, до вісімдесяти випадків онкопатології грудної залози виявляють самі пацієнти. Тож самообстеження, на якому раз-по-раз наголошують медики, доволі ефективне. Інша річ, що від часу виявлення якогось потовщення у грудях до звернення до медиків іноді проходить і півроку. А таке байдуже ставлення до проблеми в цій нозології відіграє вирішальну роль, іноді й фатальну. Якщо в іншому виді візуальної форми раку - пухлини на шкірі, час не є таким визначальним фактором, то з проблемами сечостатевої системи (кров"янистими виділеннями, больовими відчуттями) треба звертатися до медиків негайно. Виявлення раку шийки матки на ранніх стадіях є запорукою його успішного й дешевого лікування. Для цього запроваджено програму цитологічного скринінгу, для якісного результату достатньо один раз на три роки пройти онкоогляд. Тобто, не дати пухлині, якщо вона є, перерости з першої стадії в другу.

-    Нині чи не найбільшою проблемою онкології є дороговизна лікування.

- У всьому світі боротьба із захворюванням на рак є дуже коштовною. Це пов"язано із величезними затратами на наукові дослідження, розробку ефективних методів лікування. Попри те, діагностика залишається цілком доступною. Маючи скерування від спеціалістів онкодиспансеру, можна пройти там безплатне обстеження на комп"ютерному томографі. Прийнято ряд програм для боротьби з раком, але, на жаль, вони повністю не фінансуються. Більшість витрат на медикаменти лягають на плечі самих недужих або їхніх родин. Але це аж ніяк не має стати причиною зволікання із лікуванням: при відсутності коштів всі питання про обстеження та лікування узгоджуються з онкодиспансером, і там практично вирішуються. Варто додати, що лікування  в спеціалізованих клініках є на тридцять відсотків ефективнішим. Прикро, коли при задавнених формах недуги хворі готові все віддати, а буває вже запізно...

- Більшість людей жахається самої думки про рак. Як же бути тому, в кого цей діагноз підтверджено?

- Нині ведеться полеміка щодо того, казати чи не казати такому недужому правду. Все залежить від самого пацієнта: одного може зламати повідомлення про онкозахворювання, інший мобілізує всі сили для боротьби за життя. На молекулярному рівні це ще не вивчено, але є дані доказової медицини, які свідчать про те, що одним із найважливіших чинників успіху є психологічний настрій. Найважче адаптуватися до свого стану: зменшувати фізичні навантаження, відмовитися від тютюнопаління, вживання алкоголю, дотримуватися низькокалорійного харчування. Тобто, відкинути ті провокуючі чинники, які викликали збій у системі організму. Тут на допомогу має прийти сім"я. Відомо багато випадків, коли зміна способу життя сприяла повному одужанню. Недарма кажуть, що від медицини залежить лише вісімнадцять відсотків нашого здоров"я.

- Чому так стається, що наче вчасно виявлено недугу, прооперовано, проведено променеву і хіміотерапію, а результату нема. В той же час, здавалось би, безнадійно хвора людина навіть із вираженими симптомами недуги живе й десять, і двадцять років...

- Ніколи не треба акцентувати увагу на стадіях раку. Не має зациклюватися на показниках і сам недужий. Стадія має значення для медиків, які приймають рішення щодо протоколу лікування. Рак непередбачуваний: буває, що пухлина півтора сантиметрова, а вже є метастази в цілому організмі. В іншому випадку - п"ять і більше сантиметрів, стадія розпаду, але нема поширення. Хворі отримують адекватне лікування, і недуга відступає. Практично немає однакових ситуацій. Як і людей. Є такі форми раку, які виявити на першій стадії неможливо, коли ні оперувати, ні призначати хіміотерапію. Але життя - як лотерея. Я працюю на цій посаді вже п"ять років, то знаю чимало випадків, коли при третій-четвертій стадіях після операції, хіміотерапії, опромінення стан стабілізувався, і люди досі живуть.  

-    Тобто, щоб не покладатися на волю випадку, варто все ж самим дбати про себе?

-    Безперечно. Профілактика, як відомо, в усьому світі є запорукою здоров"я.

Спілкувалася Людмила СТРАЖНИК.

]]>
Thu, 06 Feb 2014 22:33:12 +0200
Справа не в грошах! http://briz.if.ua/blogs/254.htm http://briz.if.ua/blogs/254.htm Сьогодні чимало полеміки навколо того, беруть чи не беруть медики гроші. Тут треба сказати ось що. Кожен із нас не жаліє нічого для рідної людини, яка потрапила в біду. Річ у іншому: в підході самого медика, пріоритетах. Мені довелося знати різних лікарів, із різними підходами до лікування однієї й тої ж недуги--вірусного гепатиту С. В Івано-Франківську відома професор-гепатолог приймала нас у коридорі на кушетці. Нам її порадили як відомого спеціаліста знайомі, в яких теж був хворий на гепатит С, і ця лікарка допомогла. У нашому ж випадку вийшло так, що після тримісячної противірусної терапії моєму хворому чоловікові стало гірше. Професор відмінила  своє ж призначення, порадила інший курс. Але це був такий якийсь несистемний підхід... Коли ми не заплатили їй за таку "кушеткову" консультацію (перед тим двічі за кількахвилинну консультацію викладали по триста гривень), наступного дня вона відмовилася телефоном відповісти на запитання... Потім ми звернулися в обласну клінічну лікарню, де відома лікарка взялася лікувати недугу, звичайно, ми щедро дякували. Але це тільки затягнуло час, бо згодом її керівник сказав, що вона просто тягне в нас гроші, а толку з такого симптоматичного лікування при гепатиті С жодного, бо насамперед потрібно давати раду з вірусом. А час минав, вірус руйнував печінку. Жаль, що, коли ми звернулися до кандидата медичних наук, відомого гепатолога Львівської інфекційної лікарні Ольги Богданівни Ворожбит, було вже втрачено момент, коли лікування могло мати успішний перебіг. Але я хочу сказати ось що. ОЛЬГА БОГДАНІВНА ВЗЯЛА В РУКИ АМБУЛАТОРНУ КАРТКУ ХВОРОГО, ПЕРЕГЛЯНУЛА КОЖНУ СТОРІНКУ, ПОТІМ ОПИТАЛА ХВОРОГО, НАС, РОДИЧІВ. ВОНА ЗАНЕСЛА ВСІ ПОТРІБНІ ДАНІ В КОМП'ЮТЕР, ТОБТО, ЗАВЕЛА ЕЛЕКТРОННУ КАРТКУ ХВОРОГО. НА ЖАЛЬ, У НАС БУВ УЖЕ ТАКИЙ ЗАПУЩЕНИЙ ВИПАДОК... АЛЕ Я ВПЕВНЕНА, ЯКЩО БИ НАМ ТРАПИЛАСЯ ТАКА ЛЮДИНА РОКОМ-ДВОМА РАНІШЕ, ТО МИ СЬОГОДНІ НЕ ОПЛАКУВАЛИ БИ ВТРАТУ РІДНОЇ ЛЮДИНИ. ОЛЬГА БОГДАНІВНА ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО ВІДНЕСЛАСЯ ДО ПАЦІЄНТА, ВИКЛИКАЛА НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ВІДОМИХ ЛЬВІВСЬКИХ МЕДИКІВ, ТОБТО, ЩИРО РОБИЛА ВСЕ, ЩО МОГЛА. ВОНА ДО ОСТАННЬОГО ДНЯ ВБОЛІВАЛА, СТЕЖИЛА ЗА ХОДОМ ЛІКУВАННЯ, МИ ЇЙ НАДСИЛАЛИ ПОСТІЙНО РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗІВ, ОБСТЕЖЕНЬ, ХОЧ ОСТАННІ ДНІ ЛІКУВАЛИСЯ ВЖЕ НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ, В ГОРОДЕНЦІ. ОСЬ ТАКИХ БИ МЕДИКІВ БУЛО ПОБІЛЬШЕ! І справа зовсім не у віддяках. Бо кожна людина за свою працю повинна отримувати адекватно. Що ми нині спостерігаємо? Хіба так усі підходять до пацієнта? До речі, на продовження теми гепатиту С. Моя добра знайома, сама лікар, щиро бідкалася. що боїться сама захворіти: "Якщо тут, у нашому райцентрі, ми справді намагаємося зробити все від нас залежне, бо район маленький, практично все на виду, знаємо один одного. То в обласних клініках... Я боюся захворіти... Там усе міряється грошима". НАСАМКІНЕЦЬ: НИЗЬКО ВКЛОНЯЮСЯ ТАКИМ ЛІКАРЯМ, ЯК ОЛЬГА БОГДАНІВНА ВОРОЖБИТ! 

]]>
Sun, 02 Feb 2014 10:32:38 +0200
Справа не в грошах! http://briz.if.ua/blogs/253.htm http://briz.if.ua/blogs/253.htm  Справа не в тому, беруть чи не беруть медики гроші. Кожен із нас не жаліє нічого для рідної людини, яка потрапила в біду. Річ у іншому: в підході самого медика, пріоритетах. Мені довелося знати різних лікарів, із різними підходами до лікування однієї й тої ж недуги--вірусного гепатиту С. В Івано-Франківську відома професор-гкпатолог приймала нас у коридорі на кушетці. Нам її порадили як відомого спеціаліста знайомі, в яких теж був хворий на гепатит С, і ця лікарка допомогла. У нашому ж випадку вийшло так, що після тримісячної противірусної терапії моєму хворому чоловікові стало гірше. Професор відмінила  своє ж призначення, порадила інший курс. Але це був такий якийсь несистемний підхід... Коли ми не заплатили їй за таку "кушеткову" консультацію (перед тим двічі за кількахвилинну консультацію викладали по триста гривень), наступного дня вона відмовилася телефоном відповісти на запитання... Потім ми звернулися в обласну клінічну лікарню, де відома лікарка взялася лікувати недугу, звичайно, ми щедро дякували. Але це тільки затягнуло час, бо згодом її керівник сказав, що вона просто тягне в нас гроші, а толку з такого симптоматичного лікування при гепатиті С жодного, бо насамперед потрібно давати раду з вірусом. А час минав, вірус руйнував печінку. Жаль, що, коли ми звернулися до кандидата медичних наук, відомого гепатолога Львівської інфекційної лікарні Ольги Богданівни Ворожбит, було вже втрачено момент, коли лікування могло мати успішний перебіг. Але я хочу сказати ось що. ОЛЬГА БОГДАНІВНА ВЗЯЛА В РУКИ АМБУЛАТОРНУ КАРТКУ ХВОРОГО, ПЕРЕГЛЯНУЛА КОЖНУ СТОРІНКУ, ПОТІМ ОПИТАЛА ХВОРОГО, НАС, РОДИЧІВ. ВОНА ЗАНЕСЛА ВСІ ПОТРІБНІ ДАНІ В КОМП'ЮТЕР, ТОБТО, ЗАВЕЛА ЕЛЕКТРОННУ КАРТКУ ХВОРОГО. НА ЖАЛЬ, У НАС БУВ УЖЕ ТАКИЙ ЗАПУЩЕНИЙ ВИПАДОК... АЛЕ Я ВПЕВНЕНА, ЯКЩО НАМ ТРАПИЛАСЯ ТАКА ЛЮДИНА РОКОМ-ДВОМА РАНІШЕ, ТО МИ СЬОГОДНІ НЕ ОПЛАКУВАЛИ БИ ВТРАТУ РІДНОЇ ЛЮДИНИ. ОЛЬГА БОГДАНІВНА ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО ВІДНЕСЛАСЯ ДО ПАЦІЄНТА, ВИКЛИКАЛА НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ВІДОМИХ ЛЬВІВСЬКИХ МЕДИКІВ, ТОБТО, ЩИРО РОБИЛА ВСЕ, ЩО МОГЛА. ВОНА ДО ОСТАННЬОГО ДНЯ ВБОЛІВАЛА, СТЕЖИЛА ЗА ХОДОМ ЛІКУВАННЯ, МИ ЇЙ НАДСИЛАЛИ ПОСТІЙНО РЕЗУЛЬТАТИ АНАЛІЗІВ, ОБСТЕЖЕНЬ, ХОЧ ЛІКУВАЛИСЯ ВЖЕ НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ. ОСЬ ТАКИХ БИ МЕДИКІВ БУЛО ПОБІЛЬШЕ! І спрва зовсім не у віддяках. Бо кожна людина за совю працю повинна отримувати адекватно. Що ми нині спостерігаємо? До речі, на продовження теми гепатиту С. Моя добра знайома, лікар, щиро бідкалася. що боїться сама захворіти: "Якщо тут, у нашому райцентрі, ми справді намагаємося зробити все від нас залежне, бо район маленький, практично все на виду, знаємо один одного. То в обласних клініках... Я боюся захворіти... Там усе міряється грошима". НАСАМКІНЕЦЬ: НИЗЬКО ВКЛОНЯЮСЯ ТАКИМ ЛІКАРЯМ, ЯК ОЛЬГА БОГДАНІВНА ВОРОЖБИТ! 

]]>
Sun, 02 Feb 2014 10:32:35 +0200
Справа не в незгоді, друзі! http://briz.if.ua/blogs/252.htm http://briz.if.ua/blogs/252.htm Не можна замовчувати факти, які не прикрашають опозицію, Народні Ради чи ще когось із новостворюваних сруктур. На ці граблі ми вже наступали в 2004 році, коли здавлося, що з перемогою Майдану, його лідерів в країні настануть радикальні зміни. За перемогу треба було боротися, боронити в зародку ті кращі якості, які зародилися на Майданах. Бо до чого привело? Ось повернуться з Євромайдану, і треба засукати рукави. Ніхто з олігархів, тих, хто відчув смк влади з усіма її принадам, добровільно не відступить. Ви думаєте, навіть у маленькому райцентрі народ не знає, хто з влади і з ким шастає по саунах, як ухиляються від сплати податків депутати--начебто опозиціонери, бо належать до опозиційних партій чи під їхніми прапорами висували свї кандидатури? То хіба лише приналежність до провладної партії автоматично робить людей "ворогами народу", а тих же бютівців, свободівців, нашоукраїнців--героями? ось днями прийматиметься бюджет району. Там дуже багато суперечливого в питанні фінансів, тих чи інших програм. До речі, в проекті бюджету, озвученому на засіданні Громадської ради, з 130 мільйонів гривень на бюджетну сферу 4 млн передбачено на діяльність влади. Але детально це не розглядали. Пригадую, торік у Снятині доволі зубасто підійшли до цього питання, й видатки на утримання влади суттєво скоротили.

]]>
Wed, 29 Jan 2014 09:58:33 +0200