Краса не врятує світ. Інтерв'ю з Наталею Когут, керівником благодійної організації “Дім Сірка”

9 Липня 2014 p.

На фото - Наталя. Знайомство з нею проходить без натягнутих посмішок і неоковирного намагання здатись кращим, ніж ти є насправді. Вона одягнута в спортивний костюм і кросівки, не нафарбована і підстрижена “під хлопчика”, в свої майже тридцять вона—це 43 кілограми суцільної енергії. Наталя Когут—керівник благодійної організації “Дім Сірка”, вітає нас словами:

– Привіт. Молодці, що прийшли, я думала вас буде менше, коли дізнались, що будемо обробляти собак від бліх.

 Сідаю в машину до Наталі на переднє сидіння, може вдасться поговорити дорогою до собачого притулку в Павлівці. Мій пасок безпеки надгрижений в двох місцях, на сидінні трохи шерсті. Водія зовсім не треба розпитувати, Наталя замічає моє здивування і сама про все розказує:

– Я часто вожу собак, кішок, брудних, закривавлених, до і після операції. Моя машина—засіб перевезення. А взагалі я з Харкова, попала в Івано-Франківську прокуратуру на роботу по розприділенню, після юридичної академії Я. Мудрого. Оце дійсно була “жесть”, а не собаки. Приходилось і покійника возити в машині, і надивитись на різне. Але найгірше —атмосфера на роботі: нерви, крики і нецензурщина від начальства, нуль вільного часу. Поправилась на 10 кілограм, уявляєте? Тому й кинула те “козирне” місце. 

– А чим ти займаєшся зараз, окрім “Дому Сірка”?

– Б’ю морди (сміється).Серйозно. Я тренер по Тхеквондо. Після прокуратури повернулася в спорт. Я ж чемпіонка. Минулого року, правда, травмувала куприк, тому зараз не виступаю на змаганнях. Десь три роки тому, якраз коли мала їхати в Італію, мене попросили доглянути собаку, в неї був травмований хребет. Можна було тоді зробити операцію, але такого пса треба виходжувати приблизно рік, а я вже мала квитки, зобов’язання. Тоді собаку прийшлось усипити. Це так вплинуло на мене, що після повернення я з друзями вирішила серйозно зайнятись “собачими проблемами”.  Так з’явилась організація “Дім Сірка”

 Ми доїхали до колії в Павлівці, виходимо з машини, далі дорога пішки на край села. Гавкіт собак чути здалеку.

–  Це не наш притулок, ми тут просто допомагаємо, опікуємось собаками. Власник землі зареєстрував його під тваринництво давно і фактично він тут керує усім. А нам землі під притулок не дають нормальної. Ніхто не хоче з цим зв’язуватись. От недавно, запропонували на старому сміттєзвалищі, де частково сміття вже заросло травою з землею. Кажуть,- “беріть, під притулок”. А там же сморід жахливий, земля отруєна...ну які там тварини будуть жити, мутанти якісь? Навіть тут, в Павлівці, нормальні здорові щенятка не виживають, вони заражаються від дорослих собак ентеритом і мруть.

 Підійшовши до притулку ми побачили маленький вольєр з собачатами. Ну от, приїхали. Їх тут штук десять. Дівчата-волонтерки піднімають всіх по черзі і перевіряють, хлопчик чи дівчинка. Пухнасті гарнюні хлопчики підуть перші, їх точно візьмуть люди, а от хто не вдався вродою чи статтю...

 Далі ми обробляємо собак від бліх, переходячи по черзі у 5 чи 6 вольєрів. Тут живе близько 70 собак, було 120, але чумка скосила. Одна собака з страшною хворобою, майже без шерсті, шкіра в неї суха і облуплена, з рани на морді сочиться кров. Наталя хоче її забрати в місто, але власник не відпускає, каже що лікує сам, “бо там її усиплять”. Віддає іншу, здорову, дорослу, в далеких родичах якої були мисливці (вона поїла сусідських курей). Ми забираємо цю Найду і 6 щеняток. П’ятеро мусять залишитися там.

  Дорогою назад розмовляємо про гроші:

– Кошти нам небайдужі люди перераховують на офіційний рахунок. Дуже багато йде на ліки, операції травмованим собакам. В нас був пес, якому в морду запхали петарду. Ми його лікували, навіть зробили пластику. Це дорого і я розумію, що за такі кошти можна вакцинувати або стерилізувати багато собак, але моя думка така: якщо вже даєш шанс на життя, то треба йти до кінця. А от моди на дорожезних собак я не розумію, це ж сучасне рабство, де красивий пес “в тренді”-- це нова статусна іграшка. Дуже хочеться змінити такі вподобання людей.

Ще півдня ми їздили з Наталею містом. Були в їхніх власних вольєрах на лісокомбінаті, там собаки більш ситі, та доглянуті.  Двох собак віддали у руки нових щасливих господарів. Мене вразила ця сильна, вольова жінка з добрим серцем, тому я просто мусила наостанок запитати її про чоловіків:

– Ну, ветеринари переважно чоловіки. Хлопці-волонтери у нас часом з’являються, десь раз в квартал, але надовго їх чомусь не стає. Лише чоловіки волонтерок постійні, їм уже нікуди діватись (і знову посмішка). 

інтерв'ю взяла Анастасія Кінельська (на фото внизу), для БРІЗ

• Людмила Сірко зустрілась зі співзасновником громадської організації "Move Ukraine" Джоном Шморгуном
• Світлана Онищук зустрілася із представниками організації Hilfswerk Internаtiоnal (Австрія)
• Уряд підтримав пілотний проєкт щодо організації соціального супроводу військових та їхніх родин
• Людмила Сірко зустрілася із представниками громадської організації «Чисті серця Калуш»
• На Калущині провели семінар з питань організації харчування в закладах ресторанного господарства
• Потрібно, щоб міжнародні організації, як МКЧХ, негайно долучилися до порятунку людей на окупованій частині Херсонщини – звернення Президента України

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН