Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Спадковий договір
Не завжди відносини спадкування варто врегульовувати складаючи заповіт або очікуючи відкриття спадщини за законом -...
19.11.2020, 11:21
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Громадськість виступила проти зняття Пушика з виборів на користь Павличка
1.Х.1989. Дуже похолодніло. Дощ...
19.10.2020, 23:53

ОПИТУВАННЯ


Чи хворіли Ви на КОВІД-19?
Так
Ні
А що це?
Не існує ніякого ковіду
Не скажу

НАШІ ДРУЗІ


Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Громадськість виступила проти зняття Пушика з виборів на користь Павличка
19.10.2020, 23:53

1.Х.1989.                           

Дуже похолодніло. Дощ пускається, хмари осінні, листя паде. «Прикарпатська правда» вийшла з моєю передвиборною платформою. Відгуки якнайкращі, радять не знімати себе з кандидатів, але я пообіцяв Павличкові й слово ламати не можу. Агітую за його кандидатуру, де тільки можу.

 Був жінчин брат Федь, приїжджали мої знайомі з Павелча. Близько 11-ї години я відіслав декому свої книжки й вирушив до Галича. Але в Пасічній, де церковця, за яку ми так боролися, було дуже багато людей із синьо-жовтими прапорами й тризубами (більше двохсот), а ще кілька церковних фан, хрест і на трибуні, прикрашеній хрестами і квітами, стояли й правили священики. Їх було щось 12 духовних осіб. Відправа підсилювалася мікрофонами, церковцю помалювали й прибрали. А людей було тисячі. Багато з сіл приїхали на цей молебень сумний-пресумний. Люди поминали душі розстріляних людей наших і закопаних у Дем'янових Лазах. Такого ще історія України не знала. Я побув там, подивився. Найбільше вразив мене маленький, що тримав величезний синьо-жовтий прапор (здається, що кадебісти носять прапори й дають гроші, аби інші носили – так компрометують символіку). Було тут багато знайомих, «на боже» гроші збирали, жінки целофанові мішечки підстелювали й вклякали до молитви.

Дмитро Павличко виступав у Бурштині; на 3-тю годину у галицькому сквері встановили машину з гучномовцем, почали сходитися галичани, під’їхав Павличко на «Волзі» з жінкою,а брат його молодший автобусом (рідного брата не підкинув Дмитро до міста й мене не підкинув), Салига Тарас привіз Лубківського з жінкою, Косів Михайло приїхав; з Калуша Павличкові довірені особи Шмигельський, Гаврилюк, Павліха (рать така, що «любит лобизать пантофли сильным мира сего»). Було багато прапорів національних з Бурштина, потім з’явилися з Івано-Франківська великою групою з символікою. Бідолахи думали собі,що ми з Павличком якнайменше поб'ємось, а ми з Павличком обнялися й поцілувалися.

   Говорили про Павличка Павліха, Гаврилюк, Лубківський, сам Дмитро. Було багато крику «Слава!». Оплесків багато було. А я дивився на величезний натовп людей, на великого Тараса Шевченка, що на нас якось поблажливо глядів, і на Замкову гору, і на місто… Коли скінчив Павличко, я підійшов до мікрофона і почав викладати свою платформу з поеми «Золотий тік». Прочитав уривок, а тоді вже казав, чого я добиваюся, пройшовся критикою по апарату, який і навесні оголосив проти мене війну, і тепер. І сказав я:

  • Хочу в своєму рідному Галичі дати урок братолюбства для інших. Аби ніхто не думав собі, що ми самоїди! Часто два вкраїнці – три гетьмани, а козака нема. То я сьогодні хочу сказати, що знімаю свою кандидатуру в народні депутати СРСР на користь Павличка, бо є ще життєві інтереси, інтереси всієї України. Треба зробити все, аби не пройшов ставленик апарату Калуцький, на якого працюють три друкарні, агітками засипані міста й села, а проти нас ведеться підла кампанія. Ми єднаємось! Доволі, що лісове господарство представляє у Верховній Раді Сидорчук, тепер ще Калуцького тягнуть з лісу.

    Я виступав двічі! Салига Тарас називав мене у виступі князем гідним. Центр міста здригався від виступів. «Слава Пушику!», «Єднання!», «Слава Павличкові!». Чорний стояв перший райкому  Креховецький Юрко і ще деякі апаратники. Вимикали інколи мікрофони, та на мою вимогу вмикали. Ми всі співали «Заповіт» біля пам’ятника. Стрічали хлібом і сіллю, дарували нам вишивки. Я кликав Павличків до матері, та було так багато львів’ян, іванофранківців, що не було змоги привезти всіх до матері, й ми роз'їхалися; щасливий Павличко помчав до Калуша, а я зупинив автобус (ніхто не запросив до машини) і покотився до Івано-Франківська. Павличко не підкинув, у «Волзі» покотився. Думав і думаю, як Павличкові на цьому мітингу давали багато питань і серед них було таке: «Як ви, Павличку, могли колись писати про «синьо-жовте ганчір'я», а тепер стоїте під синьо-жовтими прапорами й славите їх?».  Мені й самому стало холодно від такого запитання, але Павличко звів усе на те, що час такий був. І вміє він викрутитися… Нині він робить багато доброго, і я його підтримав. Розумію, що чуже добро скоро забувається, бо міг би тепер стати депутатом, але є щось вище за мене. Хай побачать люди, що я не кар’єрист, що Україна для мене «не шмат гнилої ковбаси». Піду до парламенту республіки, якщо виберуть. Тоді вже не відступлю


  2.Х.1989.                                

Опівніч. Не спиться. Таким уже вдався. Фактичне безвладдя. В місті купи сміття – нема звалища. Знайшли кар’єр коло Тарновиці. Два дні возили сміття, та люди виставили пікети. Учора телефонував Яковишин, просить мене поїхати на схід села, вмовити, бо нема порятунку. Поїду, мабуть. Голова міста Яковишин не може впливати на людей.

     З Москви пишуть, що там наростає сильне незадоволення урядом. Не виключений військовий переворот.

     Містом ходять озброєні омоновці (спеціальні міліцейські загони), але ті, що носять синьо-жовті прапори й тризуби, не бояться вже їх. У Львові і в нас більше лібералізму, ніж у інших містах. У Чернівцях, наприклад, б’ють ґумовими палицями молодь.

                       х                х                 х

     Учора в моєму селі Вікторові був мітинг на стадіоні. Готувалися вони (і, мабуть, ходили) до могили січовим стрільцям на Лисій горі. Цю могилу підірвали були мінами польські жовніри й жандарми в 1931(0) році, коли на наші села впала карна експедиція. Тоді замучили кати тязівського війта Литвинця. Про нього я написав у «Галицькій брамі». Тарас Салига розказував учора в Галичі, що мій роман продають на львівському базарі по 5 крб., хоч ціна його 2 крб. 10 коп. І на нашому базарі з-під поли продають.

                        х                    х                 х

     Не знаю, що робити. Телефон червоний. Виборці обурені моєю заявою в Галичі, що я знімаю свою кандидатуру на користь Павличка. Кричать: «Павличко – в Києві, а ти – наш! Доволі варягів! Не смій знімати себе!» Назад вороття нема.                       


   3.Х.1989.                                

Сьогодні голова облвиконкому Вадим Олександрович Бойчук запросив нас з Павличком до себе, почастував кавою і коньяком. Начальство бурхливо обговорює те, що я себе зняв з кандидата у народні депутати  СРСР на користь Павличка. Прості люди обурені, бо хочуть мати свого депутата, а не столичного, інші сердяться, що начальство протягне Калуцького, і не буде депутатом ні Павличко, ні я. Дмитро оп’янів від підтримки членів Товариства мови, моєї заяви, яку я написав для «Літературної України». Я йому вручив і свою заяву для виборчої комісії,щоб передав про моє зречення. Гадаю, що вчинив добре. Павличкові потрібен захист депутатський для того, аби він зробив дещо для України, хоч я зробив би не менше нього. Зрозуміло, що я не чекаю віддяк. Народ недовго пам'ятає добрі вчинки, але добрі вчинки робляться насамперед для того, аби люди пам'ятали, що на світі є ще люди, і аби сама людина перевіряла себе саму.

                        х                     х                    х

     Начальник слідчого відділу КДБ Долгіх Михайло Іванович майже в кожному номері хаяв оунівців під псевдонімом Легейда. Тепер, коли відкрилося стільки жертв енкаведистів, замовк, боїться вечорами ходити. Активність спала, коли ми у виступі сказали, що невідомо, якому комітетові належить «Прикарпатська правда» – обласній партії, чи держбезпеки. Гадаю, що у головах молодих чекістів відбувається велика переоцінка, коли дивляться, що натворили їхні вихователі. Та чи покаються? Бандерівців примушували каятися, та не чути каяття злочинців-чекістів.

                       х                   х                   х

     Коли підлий Маланчук-Мільман із Щербицьким захопили владу, почалося полювання на відьом. Тарас Салига був жертва в другому ешелоні арештів. У першому, в 1965-ому заарештували братів Горинів, Осадчого, Мороза, Заливаху і т.д. У другому – Калинців, Базя, Дзюбу, Мельничука. Розказує Антонець-адвокат, що Мельничук говорив, що виступатиме в суді російською мовою.

     - Не треба, Тарасе.

Адвокат порадив виголосити палку промову:

     - Громадяни судді! З почуттям великої провини і каяття стоїть перед вами Тарас Мельничук. Мене звинувачують, що я намагався підірвати радянську владу. Та хто може підірвати її? Ті, що подзенькують зброєю? Та якби вони пішли зі зброєю на нас, то я по однім боці барикад разом з вами!

     І Мельничукові дали найнижчу кару – три роки.

                       х                 х                       х

                               ДОЛІШНІЙ  ВАСИЛЬ

    А Долішній Василь був головним інженером держінспекції газу. По війні начебто сидів за те, що у 1946 році схопили зі зброєю в руках. Жив у Пацикові (тепер Підлісся). Переписував працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» і якусь працю Мороза. Пив з якимсь надрайоновим провідником, дав йому ці праці прочитати, а той загубив п’яний (я гадаю, що був то завербований донощик і передав до КДБ). А ще кудись їхав Долішній і запитав, що російською розмовляли:

    - А хто ви?

    - Українці.

    - Які до чорта українці? За три дні українського слова не чути.

За це знайшли статтю «антирадянська агітація і пропаганда». Адвокат Антонець на суді доводив, що ніяка це не агітація і, як приклад, навів Сосюри вірш «Любіть Україну». Судив Фардига з Бурштина. Коли почув Долішній, то зрадів:

     - Наш чоловік.

А «наш» засудив на 8 років. А коли Долішньому дали останнє слово, то він сказав:

      - Я нічого у вас не прошу, бо ви вже змовилися стільки мені дати. А скористаюся останнім словом тому, що процес відкритий, і говорив адвокат і його слухали. А коли мене судили 1946 року, то теж був адвокат, але він лишень устав і сів, ніхто його слухати не хотів.

     Долішній відсидів від дзвінка до дзвінка, а коли вернувся, то його знов посадили за хуліганство, як і Тараса Мельничука. Очевидно, що то був такий шаблон у правових органах.                           


4.Х.1989.                            

 Сестра Олеся розповідає про недільні події у нашому селі. На леваді мітинг організували і хід до могили січових стрільців на Лисій горі. Козакова цілу ніч шила синьо-жовті прапори, дітвора бігала по селі й до воріт кожному чіпляла сині й жовті стрічки, дівчата плели вінки й гірлянду, хлопці зробили великий березовий хрест, сховали його до неділі. На мітинг приїхали іванофранківці й калушани. Дуже добре говорили про мене, але просили проголосувати за Павличка. Село обурювалося, що йому радять, за кого голосувати, й стояло за мене. На Лисій горі дізналися, що я зрікся кандидатства в народні депутати на користь Павличка і кричали: «Молодець Пушик! Слава Пушику!». Правда, прибічники Павличка кричали, а галичани гірко те переживали, а потім телефонували й перестрівали: «Не роби того!».

     З піснями з левади ішли аж на Лису гору. Напередодні переписували «Ще не вмерла Україна», «Червону калину», січові пісні. Співали дорогою :

        Бачив я, бачив раненого друга,

        Він впав на землю ще живий.

        Червона кровця з грудь текла рікою,

        Останні слова говорив…

     Була міліція (16 осіб), були, мабуть, і кадебісти. Стояли на горі й спостерігали, що відбувається на леваді, а потім пішли на Лису гору до могили Меленя (ніхто й не знає, хто тут був похований). Закопали хрест березовий на могилі, яку підривали 1931 року польські жовніри (карної експедиції), обклали могилу вінками й гірляндою. Це після того відбувалося, як я з Павличком відмітингував у Галичі й поїхав до Івано-Франківська. Був сильний вітер, холодно, але в Івано-Франківську – служба Божа за жертвами сталінських репресій і хід на місце розкопок, у Бурштині й Галичі зустріч з нами під національною символікою, у Вікторові й на Лисій горі нове дійство, якого не було ще…

А у Львові в цей день пролилася кров. 1 жовтня відбувся мітинг чи демонстрація (17 вересня 100 або й 300 тисяч вийшло добиватися греко-католицької церкви), на людей кинули 6-ту роту, багатьох побили; тоді пішли демонстранти скаржитися прокурору про цей злочин, але тут знову побили львів'ян. Як добре, що я тиждень тому  кровопролиття не допустив. Правда, коли я добився, що людей міліцейські кордони пустили на стадіон, людська ріка зім'яла трьох міліціонерів, вони попадали під ноги, і майору Долішньому поламали ногу, пройшлися ногами, а двом іншим начебто нічого не бракує, живі й здорові. Правда, є такі серед рухівців, що й нарікають. Їм хотілося крові. Я гадаю, що певні люди прагнуть, аби когось убили, аби пролилася кров, аби каліками поробилися. Пригадую, як жінка якась верещала:

      -Би-и-ийте їх! Фаши-и-истів! Бийте!

А потім перша утікала поза плечі, коли з’явилася поблизу міліція з ґумовими кийками.

                       х              х                х

     Радіостанція «Свобода» оперативно повідомляє про події на Івано-Франківщині. Це, очевидно, Гладиш передає Доценкові до Москви, а той – за рубіж.

                        х                х              х

     Те, що нині відбувається на Україні, не може не залишити глибокого сліду  в історії нації. Те, що в хрущовські часи було романтикою, нині стало реальністю, жаль, правда, що під час володарювання трьох трупів (Брежнєва, Черненка й Андропова) Україна опинилася на краю безодні й боязко починає задкувати, але кроки ще дуже малі. Правда, Галичина нині задає тон усій Україні.

                        х                х              х

 

В історії було вже багато таких періодів, коли владу захоплювали не люди, а людиська й вели все до катастрофи. Особливо після революції «кто был ничем, тот стал всем». Влади хочуть нині всі, та не кожен зуміє вміло користуватися владою. Розумію Толстого, розумію Горького, розумію Франка нині, як ніколи. Можливо, що колись обзиватимуть лібералом (дехто й запроданцем пробував обзивати тихесенько), але я для України роблю нині більше, ніж тисячі «патріотів», для цих же «патріотиків» роблю стільки добра, як ніхто з них, та не вийдеш на вулицю, не крикнеш, не похвалишся. Буває гірко, прикро, важко, та мусиш усе зносити. Так нині наказує Україна. Та дехто любить її як дійну корову, а я роблю усе, аби вона була рівною серед рівних, аби народ був народом, аби відродження не породило ракову пухлину.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2020
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30

РЕКЛАМА



Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Ловаги - прикарпатське село, де страусів більше, ніж людей

ВІДЕОНОВИНИ


Софія Міколяш читає уривок зі свого роману
<p>
	<span style="color: rgb(3, 3, 3); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgb(249, 249, 249);">Софія Міколяш написала перший роман – «Наснилося Між Двох Світів. Невагомість». Попри деяку нерівність роману, він зачіпає душі тих, хто його читав особливою безпосередністю і чесністю...</span></p>
<p>
	інтерв'ю з авторкою<a href="http://briz.if.ua/64636.htm" target="_blank"> читайте тут....</a></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців