1.V.1989.                

Співпав Великдень з Першотравнем. Учора ввечері і сьогодні до полудня злива з грозою. Гримить, ллє. Я жінку з дітьми відіслав до Грушки, а сам пишу. Сьогодні ходив на демонстрацію. Всі помокли, порозбігалися. Я теж почвалав додому під дощем.

                           х                   х                 х

    Сказав мені Володимир Іваницький, теперішній зав облвно, що цієї ночі на новому переговорному пункті хтось вивісив жовто-блакитний прапор. Спроектував цю споруду Славко Дяків з Більшівців. З вежею спроектував. Цього року мають відкрити цей переговорний пункт. І ось цієї ночі ця вежа в центрі міста пригодилася комусь для прапора, який вивісив до 9-ої години ранку, і лиш тоді його зняли. Я гадаю, що такий прапор могли вивісити над містом Івано-Франківськом навмисно. Кілька червоних прапорів зірвали. Це Парфан зробив.

                           х                   х                      х

   В Грузії відмінили футбольну зустріч «Динамо»- «Спартак» і відмінили першотравневу демонстрацію. Ці, що в Грузії вчинили кривавий погром, видумують різні нісенітниці про напади на військових. Це прозвучало в програмі «Час». А кореспондент «Правды» по Грузії це спростував.

                          х                       х                        х

    Грозової ночі, з Великодня на світлий понеділок, напередодні 1 Травня, хтось у центрі міста поліз на недобудований будинок. А через годину, як зняли прапор, під дощем танцювали румунський танець демонстранти, бо приїхали з Румунії гості, з Байя-Маре. «Правда» в статті Дрозда згадала Посторонка, який одного себе висунув у депутати. Вдарили по Бандурівському, Погребняка згадали – перших секретарів.

                          х                 х                  х

      Поїхав до Вікторова на зустріч  випускників. Цілий день цідив дощ над Франківськом, важкі хмари висіли. Та коли я поїхав на автобусну, то за горами пожовкло небо, а коли виїхав на Лису гору, то виглянуло сонце. З трьох боків висіли важкі, сині, аж темні хмари, неначе гори. Я ішов гостинцем поміж зелені стіни дерев, і душа моя купалася в співах пташні. А коли вийшов я з лісу, то побачив гори на півдні, підсвічені сонцем. Ще хмари важкі висіли. То були останні хмари зими, тепер уже перемагало тепло повсюдно. Їхав Юрій на білому коні; через білі шапки Карпат скакав і грав у зелену сурму на всю Галичину, на всю Україну, на всю Європу, на півсвіту. Я сходив з гори у село – біле від білих садів. Воно аж ніби змаліло під великим травневим сонцем, що дивилося на світ, викупаний дощем, освічений блискавкою. Над'їхала машина і підбрала мене, повезла по чистому асфальті в село.

---

     2.V.1989.            

Випогоджується. Але вранці ще падав дощ. Болить голова, розколюється на дві половини, млоїть. Цвітуть яблуні, цвіте бузок, дуб зазеленів. Дуже й дуже рання весна.

     Люди бурхливо обговорюють львівські події, криваву подію у Тбілісі, виступила Вірменія (сильна багатотисячна демонстрація), гуде Москва, гуде Ленінград і Прибалтика. А в нас заборонили свято гаївки, яке готували робітники арматурного і радіозаводу. Мало бути свято веснянок у Опришівцях, та прийшло «височайшеє повеление»: «ніззя». Заборонили й по школах гаївкувати.

      Сьогодні гуляв із Дмитром Захаруком. Каже, що Іван Посторонко й Ярослав Федорчук проводили нараду з директорами заводів і давали вказівки: «Пушика не пускати на заводи». «Як це так? Інструктор міськкому на завод не проникне, а Пушик вільно іде!» Начебто мої фотографії  на прохідних є. Не пущать! З фотографіями, мабуть, вигадали, як вигадали, що я в реанімації, що я в психушці, що побили, що машина наїхала.

     Пухнуть досьє в КДБ на кожного, хто підтримує перебудову. Дуже сильні ще застійники. В нас особливе кодло, яке викохалося за 45 років радянської влади. Але я думаю, що  Горбачов не зупиниться, а вибори до місцевих рад ще прочистять джерела наших душ.

                        х                    х                   х

     Зустрів сина Кройтора. Ішов у гості до чеського партсекретаря, який у нас тут, на газогоні, веде ідеологічну роботу серед робітників. Цей парторг у Празі покинув жінку з двома дітьми, а тут зійшовся з артисткою, що прийшла до нашого театру. Нарікає чех на перебудову:

• Навіщо цього було? Все йшло добре.

    Чехів теж уразила та ж сама хвороба, що й СРСР: «слуги» народу панують, а господар-народ бідує.

                         х                    х                    х

                            СВЯТА   ОЛЕНА

     В Струпкові була криничка, вода якої вважалася цілющою. І ось ще за Польщі одна жінка оголосила, що їй тут з’явилася Божа Мати. Ця жінка називалася Олена. І ринули люди до Струпкова з Польщі, Білорусії, України. Олена сиділа коло кринички, люди кидали гроші. Її прозвали Святою. Збудували в Струпкові каплицю на цьому джерелі. Стояла каплиця. В 50-ті роки померла Свята Олена. Але люди далі ходили і їздили до Струпкова. І ось 3-4 роки тому розвалили цю каплицю, заорали-забили джерело з цілющою водою. І тоді люди з помсти почали палити колгоспні скирти з соломою, конюшиною. Міліції дали наказ: знайти, хто палить. А один чоловік напився, йшов п'яний через поле до села. Вислідили його і схопили. Били в Коломиї у міліції. Так били, що він узяв на себе чужу вину. Не палив скирти, а сказав, що спалив, і його засудили.

     Отаку історію розказав голосківський чоловік.

                      х                    х                    х

     Учора  у Вікторові ми провели великий  вечір зустрічі  випускників шкіл. Але зустрілися не лишень випускники, зустрічалися й теперішні  школярі. Я виголосив  вступне слово, прокурор Савчук виступив, Ткачівський-фотограф говорив, економіст, робітник Федір Бибик. Після першої частини вечора відбувся концерт-вечорниці, мене  запросили читати свої  поезії, гаївки наші поставили на сцені. Жаль, що директора школи Воробія не було. Він доклав багато зусиль, аби побудувати школу,  а з директора погнали. Я говорив, що дуже несправедливо вчинили з ним. Після концерту почалися  танці, але я побіг до матері додому. Матері пішов 70-ий рік. Треба її знову покласти до лікарні. Був у нас  Глушко, завтрашній доктор медицини, була і Люба Чейпеш. Обстежили матір.  Бачили, що їй краще, але з ногою прикро.

                         х                    х                       х

                        Львівські й  херсонські  події

    Роман Яремійчук був у Львові в тестя. Розказує, що на демонстрацію не пускали з синьо-жовтими прапорами членів Гельсінської спілки, членів Товариства української мови, народного Руху, Товариства  Лева, але вони прорвалися й колоною пройшли повз трибуну. У командувача Прикарпатським військовим округом вилиці ходили з люті, але перешкодити не зміг.

    Дівчата носять синьо-жовті стрічки, хлопці – сорочки, старі жінки – букети з двох квіток: синьої і жовтої. Греко-католицькі священики  святили паски. Було 10-15 тисяч кошиків обох конфесій. Моляться й відправляють обряди старші жінки, молодих менше.

     В центрі, де не дозволяли ставити пам'ятник Тарасові Шевченкові, нарешті вивісили величезний портрет Кобзаря, а з двох боків тріпочуть на вітрі  синьо-жовті прапорці. Перший секретар обкому Яків Погребняк проходив  з дружиною і поклав  галузку бузку. Ту галузку взяли й прикріпили до синьо-жовтого прапора. Розповідають про дискусію на мітингу з першим секретарем обкому Яковом Петровичем Погребняком. Михайло Горинь запитав, чи згідний він, партійний керівник області, аби на цьому місці Тарас Шевченко стояв. Той помовчав  хвилинку і сказав, що непогане місце.

     - Шановна громадо, завтра на цьому місці, де стоятиме наш Кобзар, покладання квітів! – звернувся  до учасників віча Горинь.

     Велика війна йде за депутатство. Драча й Іваничука не пропустили на окружних зборах балотуватися кандидатами в депутати. Був страйк одногодинний,  пікет львів'ян коло Центральної виборчої комісії в Москві чи коло Верховної Ради. Сказали там, що порушення незначні. Тепер всі гомонять про те, аби бюлетені забирати з собою, а не кидати в скриньку. Ростислав Братунь прорвався на цьому турі, але з ним у списку ще до 10 інших кандидатів у депутати Верховної Ради.

      В Москві розганяли демонстрацію, організовану новою партією – демократична спілка. Якогось львів'янина, що у Москві вчиться, так врізали знопівці кийком по спині, що шкіра трісла й плечі почорніли. Лежить у лікарні. Були на демонстрації й українські демократи з синьо-жовтими прапорами й промовляли там.

     А в Херсоні, в день народження Гітлера (20.ІУ. – 100 років), була демонстрація юних фашистів. Вийшли в основному учні профтехучилищ. Чи не організовано це КГБ, щоб  простих людей налякати. Пішов люд у баламут, і ці події не можуть не народити чогось нового і значного. Лавину не спинити.  Теперішні події глибші, ніж події 1904-1905 років, чи й 1917-го. Вони ще розгортаються. Гряде нова доба.                                                

---

     3.V.1989.          

 Товариство української мови щодня забирає в мене багато часу, здоров’я, сил, енергії, коштів  Створюємо нові осередки, вибиваємо приміщення, робимо печатку, штамп, замовили бланки, створили хорову капелу «Червона калина», підготували свято гаївок, а обласне і міське начальство  заборонило його проводити під приводом, що це релігійний великодній обряд.  Та мій виступ по обласному радіо не був марним. Села й міста підхопили моє звернення. У Грушці, наприклад, навіть учителі місцевої школи гаївкували. Школярі  Вікторова підготували цілу програму. А про все, що сталося, можна написати книгу-звіт. Це вже не пропаде ніколи.

                            х                    х                    х

                          ПЕС    МЕНЕ    ВРЯТУВАВ

    Коли я був маленький, то біг до річки Луквиці. Усе мене  на Стахове щось тягнуло. Там було так глибоко, що втопився фірман, що їхав до Стаха  Януша коней кувати. Коні схарапудилися, почали брати назад, віз покотився з гори у воду. Фірман випав з воза у Луквицю, зверху привалили його  коні чи то фіра. Це місце називали «на Стаховім», хоч тут було поле мого прадіда Сницара, але коли він помер, коли закінчувалася Перша світова війна, то прабаба не мала за що навіть хрест і труну замовити і віддала за це шмат землі панському стельмаху. Він тут побудував свою хату. Під час другої світової війни помер мій дід Кирило Дзундза. Залишилося шестеро сиріт, які не мали коня й плуга, а був голод. Щоб не померли з голоду брати й сестри, моя мати вийшла заміж за вдівця. Батько орав і собі й свекрусі, а його сестра постійно точила брата, навіщо він сватав молоду Марію, коли міг узяти її подругу-вдову. Добра в хаті не було, і моя мати хотіла мене втопити і сама втопитися на Стаховім, та побоялася кари Божої на тім світі. А мене щось кликало до річки. Того дня вода розгулялася, коли я побіг дивитися на велику Луквицю. За мною побіг наш пес Брисько. Тато з мамою щось робили коло хати, коли почули, що пес над  водою  чогось  скавулить. Тато  побіг до річки. Я уже був у воді, коли пес схопив мене заду за сорочину  тримав мене, щоб я не захлинувся каламутною водою,  й скавулів. Я був уже синій, але пес тримав, аби я не пішов на дно. Мене відтелепали і я вижив.

     А вдруге врятував мене на Стаховім  Славко-вуйко, коли ми з Ромком  Бучковським вчилися плавати, а  втретє – Люльцин Мирось (Сницар),  коли мені не вистачило сили переплисти глибоке місце на Козаковім. Тепер річка не та. Вона зарвала частину нашого саду, її перекопала організація Гальмуй-вода, як її жартома називають, а там, де втопився їздовий і я топився, виросла лоза. 

                        

---

4.V.1989.          

 Уночі вітер дув, а  сьогодні сонце світить. Я вчора ще накупив помідорів, і ми з жінкою засадили весь наш городець. Я, крім цього, засадив соняшником увесь той рів, яким проклали кабель і засипали його. Я зверху засадив, аби цвів, аби дітвора мала забавку влітку й восени. Якщо не поламають – ростиме.

                         х                        х                   х

                         ПОСТОРОНКОВА     ЛЮТЬ

     Розказував Якібчук, що днями викликали його до обкому партії. Проводив нараду Посторонко. Зібрав Лихачову, Новицького, Бойчука, Токаренка. І почав Посторонко з піною на устах кричати за приміщення художнього музею. Виявляється, що Якібчук написав листа Горбачову й передав його через Раїсу Максимівну. Вона обіцяла допомогти, яко заступник голови Фонду культури,  підключила чоловіка, і Горбачов, мабуть, на нараді перед Пленумом дав шміру Посторонкові. Сюди долучилися лист школярів, мій лист, скарги інших людей. Іван Григорович Посторонко кричав безперервно півтори години:

      - Перестройщик, понимаешь! Он написал! А мне ты говорил?

      - Говорив.

      - Когда?

      - Був у вас такого-то числа 1986 року.

      - И что?

      - Пообіцяли і нічого не зробили.

     Він зі своїми клерками не піде в костел за місто. Не схочуть піти з центра. І люди не підуть. Треба рішати. Мені до четвертої години треба дати відповідь у Москву. Написав, що Іван Скиба обіцяв дитячий світ під картинну галерею.

      І Посторонко пообіцяв, що дадуть це приміщення, а поки що виділяють гуртожиток  фізкультурного технікуму.

      В «Правде» цікава стаття про кадрову політику. Такі, як Постронко, відчувають, що їхня пісня доходить до кінця.                           

---

 7.V.1989.               

Страшенно ображає отой негласний нагляд кадебістів. Яких тільки засобів не застосовують! Що поробиш? У газеті «Аргументи і факти» пишуть, що в країні майже півмільйона (400000 штатних працівників КДБ, окрім сексотів). На цю величезну армію щороку тратиться 10 000 000 000 крб. І не мають що робити, і мусять щось робити. Слідкують за письменниками, а особливо за мною. Вигідно і ворогом зробити, щоб вислужитися. Через оті машини, що ввечері під хатою стояли, я  не спав цілу ніч,  аж  о 4-ій ранку заснув, а о 7-ій уже прокинувся. Не давала спати злива. Цілу добу ллє і ллє. В двох місцях сильно протікає дах, і я тричі за ніч виливав воду з різних шабатурок, щоб не протекла стеля. На кадебістів гроші є, а на дах нема.

                           х                   х                    х

     Зателефонував Роман Гнатишин, що ввели мене до редколегії журналу «Прапор», і прізвище вже є в 4-ому числі на обкладинці. Кілька разів Федорів подавав мене до редколегії «Жовтня», але в ЦК хтось мене викреслював, а вписував замість мене прізвище Галини Турелик. Це так олютило львів’ян, що вони при першій нагоді викинули Галину з редколегії.

     Вийшов журнал «Україна» №18, де є моя стаття «Не кидай палиці на чужі ґалиці». Коломийський І. Кічак вирішив мені відомстити за те, що я не схвалив його статей, і дав торік репліку в «Україні» на статтю мою «Бус і Джус». Його репліка дала мені змогу дати статтю-відповідь, у якій я виклав чимало такого, що ніяк не йшло в попередніх публікаціях. Я фактично викрив усі фальсифікації й інсинуації зі «Словом» у добу Катерини ІІ. Ця публікація викличе гнів не Кічака, але академіків. Гадаю, що саме ця публікація, можливо, вартує багатьох попередніх. Молодці хлопці, що дали! Тут і про Данила Заточника я сказав, і про Боянову пісню, і про Троянь, і взагалі публікація сильна. Збудоражить багатьох знавців «Слова о полку Ігоревім».

                        х                 х                     х

     Розказував мені молодий міліціонер, що ввечері, напередодні Першотравня, йшли хлопці, і над головами їхніми звисали прапори. Один з них вишмаркався в червоний прапор, утер носа й пішов вулицею. Ось тобі і патріотизм, про який говорять з високих трибун.

                        х                 х                 х

   На стінах будинків і на парканах крейдою малюють тризуби, свастики гітлерівські, а юні росіяни зробили з Гітлера кумира. Фашизація лякає євреїв дуже, хоч єврей Юліан Семенов прислужився найбільше для створення культу фашистських вождів. Його телесеріал «Сімнадцять миттєвостей весни» зробив своє. Зерно посіяно.

---

    8.V.1989.               

По республіканському радіо передали моє інтерв'ю про діяльність Товариства української мови. На громадську роботу йде до 80% часу. Переслідують членів Товариства. Рятую.

                      х                      х                     х

                                                  МАКУХ

     Колишній міністр внутрішніх справ ЗУНРу.  Адвокат. Засновник «Каменярів». Друг Стефаника. Хоронив письменника у Русові. Коли прийшла Червона Армія, то переховувався в Заліщиках. Коли прийшли німці, Макух побачив беззаконня й написав листа Гітлеру. Його заарештували і помер Макух у Зальцбургу.  А жінку його вивезли на Сибір уже по війні, чи ще й  перед війною. Вона до Тлумача повернулася й померла там у колишньої наймички, здається. Я в Тлумачі на стовпі читав оголошення про похорон Макушихи.

                       х                   х                      х

     Нарешті газети пишуть, що наші солдати воювали в Єгипті та у В'єтнамі. А я служив у той час. І возили ракети до В'єтнаму, і хлопці їздили туди через Китай. Били по літаках американських ракетами С-75.  

                       х                     х                    х

     НКВС має бути визнане злочинною організацією, як і німецьке гестапо. Сталін, Молотов, Калінін, Ворошилов і вся банда мають бути посмертно виключені з партії.

                       х                   х                  х

     Багато суперечок, де були слов'янські об'єднання Куявія, Славія і Артанія, які згадують арабські й перські географи. Чомусь учені не звертають уваги на те, що всі три об’єднання русинські. Мені давно вже не дає спокою Закарпатське Арданове. Я чогось думаю, що там був центр Арданії (Артанії).  Про це я написав статтю і надіслав до «Закарпатської правди» і до «Жовтня». Куявія – Київщина; Славія – Переяславщина; Артанія (треба Арданія) – регіон Карпат і, можливо, Подунав'я.

                     

---

    9.V.1989.             

День Перемоги. Діти пішли на покладання квітів і на «живий коридор», яким проходять ветерани війни. У Надвірній, Яремчі, Ворохті (і взагалі в Карпатах) лежить сніг. Упав на цвіт студений сніг. Настрій у міських людей невеселий, бо в магазинах нема ні одягу, ні взуття, ні інших товарів, і ще навмисне створюють дефіцит.

                              х                       х                   х

    Зустрів Ігоря Герету з Тернополя (він часто приїжджає до брата). Розповідав про життя, про діяльність «Меморіалу» (там виникло фактично дві організації) одна створена стихійно, а друга – обкомом. Петрука-Попика поновлюють у партії, якого виключили були за осередок НРУ. Цього року було веснянкування (гагілки) в Тернополі за озером. Розказував, як Гром'яка провели в народні депутати. Герета розказував мені про свою археологічну працю, я випитував про дохристиянські святилища.

                       х                     х                        х

    Учора ввечері потелефонував Федорчук Ярослав Петрович (він телефонував кілька разів, але я уникав зустрічі). Ходили по парку. Скаржився на Посторонка, що з Бойчуком підписали  згоду на будівництво цементного заводу в Дубівцях. Обидва підлі й безхребетні. Бачу, що заграє Федорчук, відчуваючи хитке становище всіх  партократів. Але чи є на таких посадах святі? Не було, нема й не буде!

                       х                       х                      х

     Колишній голова обласної ради П. Кайкан розказував, що 1938-го року, коли вже комінтерн розпустив КПЗУ, польські власті судили комуністів.  Комуністи не вірили, що партія розпущена (називали це тактичним ходом, дезорієнтацією). В КПЗУ лідером тоді був поляк Мар'ян Нашковський. Він був заступником Дрогобицького окружкому КПЗУ, а  звідти  направили до Станиславова  секретарем окружкому. Жив навпроти катедри (Лесі Українки), де медінститут. Заарештували його завдяки провокаторові, що мав псевдо «Врубель  (Горобець)» і Семен (у якомусь селі жив і провалював комуністів). Процес Мар'яна Нашківського був гучний. Всього судили 32 особи. Захищав львівський адвокат. Коло Дубівців жив якийсь ґазда. З ним Нашковський зустрічався в очереті. Їх сфотографували. Адвокат під сумнів поставив цю фотографію. Поліції не хотілося видавати провокатора, який у Нашковського вважався секретарем і все знав (завербований хитрий Горобець). Ґазда не хотів визнати. Прокурор сказав, аби заприсягнув ґазда на Євангелії. Заприсягнув і відрікся.

    - Судити як клятвовідступника! – кричав прокурор.

    В 1939-ому році Мар'яна Нашковського вивозили з тюрми карні злочинці. Пізніше, мабуть, виселили до Сибіру. Був представником Польщі в ООН, потім заступником міністра внутрішніх справ. Написав спогади «Важкі дні» 1962 року. А провокатора розстріляли в 1939-ому році, коли документи польської поліції потрапили до рук НКВД. Нашковський – друг Гомулки.

                       х                      х                      х

     Вийшли з жінкою в місто й зустріли там Гладиша, юриста із санстанції обласної. Розповідає, що повернувся зі Львова. Там створили координаційний комітет НРУ на Західні області України, до якого ввійшли Іваничук, Лубківський, Братунь і багато інших людей: науковців, робітників, інженерів… Конференцію провели під національними символами: синьо-жовтим прапором, тризубом, стрічками двох кольорів. Їздив до Львова і єврей Гровзман, чи як його прізвище? Кажуть, що дисидент, що начебто сидів. У Москві його не прописують, то він перебрався до Івано-Франківська. Якийсь росіянин виступав у Львові і оцей Гладиш. Відчуваю, що намолов оцей чоловік - юрист. Здається, в Гюго в романі «93-й» є вислів, що молоді орли хочуть крові. Якщо отакому фанатикові, чи він українець, чи він росіянин, чи німець, чи єврей дати безмежну владу, то без крові не обійтися. Дуже багато крику, маніфестів, закликів, а ось естонці, литвини й латиші роблять свою справу розумно, вперто й здобувають перемогу за перемогою.

     Сьогодні зібралися троє: Лесюк, Шулепа і я. Надіслали кілька важливих листів, щоб 23 школа була українською і інш. Я розказав їм, що вчора мав зустріч з першим секретарем міському, що домовився з ним  за приміщення для Товариства, за те, щоб школа була українською, а не двомовною, щоб місто мало  пам'ятник Франку… Все це ми сьогодні «закріпили» листом.

Архів

---

Квітень

2024

Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
1	2	3	4	5	6	7
8	9	10	11	12	13	14
15	16	17	18	19	20	21
22	23	24	25	26	27	28
29	30