23.ІV.1989.              

Ми в селі. Тут так гарно. Виспалися так, як ніколи. Вночі падав дощ, а ранок імлисто-сонячний із зозулями, синицями, шпаками й дроздами, півні кукурікають, і десь ворона каркає. Коза народила троє козенят (дві кізочки і цапок), кролиця – кроленят, а Манчишина сука теж ось-ось має розродитися. Приходить до нас їсти, а наш пес Брисько ревнує. Цього року, що живе, те цвіте і по селі, і по місті.

                           х                  х                       х

В інститути дали команду, аби кулі на демонстрації першотравневій несли червоного кольору, боронь Боже, не жовтого й не блакитного. В попередні роки несли трьох кольорів, та червоні голками проколювали. Дурнота ідеологічна.

                           х                      х                       х

До нашого села привозять атеїсти з міста великих дітей хрестити. Діти кричать на цілу церкву:

Та священик свариться і хрестить. Сварить батьків, сварить кумів, що пізно привертають дітей до Бога.

         х                    х                     х

Сьогодні вдруге передали наш телефільм «Тепер іду я без дороги» про семирічне заслання Тараса в закаспійській пустелі. Я веду цю розповідь. Людям подобається. Кажуть – найкраще зроблена моя серія. Козак розказував, що «Свобода» вчора передала про наш «Рух» і Чучука, якого вигнали з роботи. І мене згадали, що захищав Чучука перед партократами.

      х                      х                      х

     Сьогодні дуже багато людей ходило до церкви по вербичку-шутку – вербна (шуткова) неділя. Жінка з Лесею і сестрою Олесею ходила, але людей було так багато, що Леся наша втекла додому й з Олею пішла до лісу.

     24.ІV.1989.          

У Москві щось робиться неймовірне. Якась Новодворська, мати двох дітей, створила нову партію – демократичну спілку. Видали партквитки, платять внески, проводять мітинги. Всі кричать, що КПРС себе скомпрометувала (тут і репресії, і Афганістан, і злодійство, і мафія, і хабарництво, і катастрофа в економіці). На демонстрації чи мітингу, який відбувся днями, заарештували 40 демократів, застосувавши на практиці новий закон «за компрометацію» і т.д. Сказали, що намагалися не допустити тбіліських подій. До людей зверталися через телебачення, щоб не виходили на демонстрацію.

Страшеннв гризня в Спілці письменників СРСР між росіянами і євреями. Вознесенський, Євтушенко, Коротич (приблизно 400 письменників) створили свою окрему організацію «Анрель» (в квітні відбувся пленум, що знаменує початок перебудови). Але начебто завтра має відбутися позачерговий Пленум ЦК КПРС. Ситуація тривожна. Можуть зняти Горбачова. В Польщі до влади прийшли різні партії, включаючи й «Солідарність», в Угорщині розпустили комсомол і створюють нову організацію.

      Львів проводить демонстрації й страйкує, бо тут на окружних зборах не пропустили в депутати Івана Драча. Начебто одногодинний попереджуючий страйк провели львівські робітники, й пообіцяли Івана Драча пропустити.

      А Кравчук нині знову топтав НРУ-«Рух»,  йому помагав журналіст, а філософ Попович відбивався від обох. Казав, що куль не вистачить усіх перестріляти. Назрівають грандіозні події. В цій ситуації до влади  можуть прийти військові. Побачимо, що скажуть на Пленумі ЦК. Очевидно, що будуть якісь кардинальні переміни. Низи не хочуть так жити, як жили, а верхи не можуть уже щось дати низам.

       І найстрашніше, що коли ти виступаєш за перебудову, за соціальну справедливість, за мову, тобі тут же наклеюють ярлик націоналіста або екстреміста. Екстремізм нині щось таке, як колись «ворог народу». Гряде доба великих перемін.

  Ніколи ще СРСР і соціалістичну систему не роз’їдали такі суперечності, не потрясали так найрізноманітніших відтінків рухи, не було ще таких великих надій на соціальну справедливість. Прокинулись народи…                        

     25.ІV.1989.             

Написав сердитого листа Ненашеву, голові Комвидаву Союзу про те, що він не дає паперу видавництвам, і Україна на голодному пайку.  Добрянський підпише, і, може, виб'ємо трохи паперу для українських видавництв узагалі й «Карпат» зокрема.

                            х                   х                       х

     Відбувся позачерговий Пленум ЦК. Горбачов вигнав більше 120 членів ЦК, комісій ревізійних. На верху піраміди йде велика війна й боротьба. Передали, що пенсіонерів вигнали, але пенсіонерів багато лишилося. Я потерпав, аби Горбачова не скинули. Думаю, що на з’їзді депутатів він стане президентом, і це теж зустрічалося в штики. Чи не так? Ситуація складна. Горбачов хоче їхати в Китай. Львів страйкує через те, що Івана Драча й Романа Іваничука не пропустили на окружних зборах у депутати.

                                            х                     х                    х

  Учора до мене приходили піонери з 20-ї школи м. Івано-Франківська. Виявляється, що шестикласниці й семикласниці написали Горбачову листа про те, що в Івано-Франківську діє мафія; обком побудували на історичній пам’ятці, умови життя собі створили комуністичні, мене не пропустили кандидатом у депутати. Цей лист переслали до міськкому з Москви, і тепер до школи ходить інструктор міськкому й щоденно тероризує піонерів, аби вони сказали, хто їх намовив написати такого листа. Школа № 20 шумить уся. Діти приходили вчора просити взяти їх під захист. Цей інструктор сьогодні знову прийде до школи. Тривога!

                             х                     х                     х

   Вигнали з роботи Матківського, що начебто копнув дочку міліціонера. Школярі з плакатом «Верніть нам учителя Матківського!» ходили до міськкому, редакції «Прикарпатська правда», облвно. Матківського суд не поновив, хоч я ходив до судді Черепія просити за нього. Не можуть простити демонстрації учнівської. Цього Матківського треба захищати, бо вчитель.                            

     26.ІV.1989.          

Провели засідання правління Товариства мови (вчора на радіо записав звернення до радіослухачів, аби гаївкували цього року і в травні кожен куток і вулиця провели свято «Садок вишневий коло хати»). На обласній конференції я звернувся до делегатів, аби на честь народження Товариства посадили дерева вздовж доріг, у населених пунктах, як ото в 1848 році садили на честь знесення панщини. Робимо печатку, штамп, бланки, відкриваємо рахунок в банку. Посвідчення підписав, щоб перевірили стан вивчення української мови в школах.

                               х                     х                       х

     В «Неделе» стаття «Фашики». Виходить, що серед молоді (особливо в Росії) багато таких, що називають себе фашистами. Чорні куртки, чорні сорочки, розкопки на місцях боїв, фашистська символіка, поведінка. Невже справді все повторюється на цьому світі? Внуки тих, кого вбивали фашисти, стають самі фашистами. Гіппі, панки, фашисти. Ні, радянські фашисти – це виклик бюрократії, це виклик дворянству, класу, який виник на наших горбах.                               

     27.ІV.1989.                    

До обіду писав і читав, а о третій пішов до Спілки. На перекваліфікацію до Івано-Франківська приїхав з Космача якийсь Бербеничук, заніс мені свій «роман» і я мусив то оцінити. Хлопець амбітний, а таланту нема – брак. Рукопис його, здається, побував уже в багатьох руках. Пішов ображений, бо гадав, що він уже класик. Ще й сказав, що якби Пушик таке написав, то надрукували б, а його – ні, бо з Космача. Майже всі графомании так думають.

     Приходив з медінституту якийсь студент з Ковалівки, що був виключений за участь в «Русі» і за язик. Потім його поновили. Казав, що викликали його в КДБ, Чучука і Шевчука теж викликали.

  Про Чапугу студенти гомонять, що на шкірфірмі крали шкіри, а він машиною возив на села. Ось тобі і «правильний ідеолог».

     Приходили з 20-ї школи Таня Туланінова (дочка Христини Володимирівни, вона вчиться в 7-му класі), Світлана Мирославівна Андрійчук та Ірина Василівна Дяченко. Розказували, що написали до ЦК КПРС листа Горбачову. І ось у вівторок і в середу тероризує їх Сергій Євгенович Лягін, інструктор міськкому. Підключилася й директорка школи Любов Костянтинівна Іванцева, завуч теж. Цей Лягін плів несусвітні речі, що на обком (на будівництво) скидалися по 5 крб., що ніякої пам'ятки не було, що вони зганьбили школу. А учениці з гордо піднятими головами прийшли сьогодні до школи. Мати Тані телефонувала мені у вівторок ввечері і розказала, як тероризують учениць, добиваються, аби призналися, хто їх підмовив на таке (а ніхто не підмовив, кажуть). Я сказав, хай не переживає – виступлю в газеті. Другої днини тиск на дітей був менший. Я ще раз переконався, що телефон прослуховується, бо я розмовляв по телефону. Будинок мій теж під пильним оком спостерігачів. Стояв один нюхач коло опорного пункту (до шостої години), а другий вище цього будиночка вже після восьмої. Нагляд КДБ, поліції. А тут ще Білокінь з Києва переслав мені шарф, який привіз з Німеччини від Зубенка, жінці якого я послав свої книжки. Їй адресу мою, виявляється, дала Наталка Черченко, коли та потелефонувала до редакції «Вітчизна» з Німеччини. Я послав Наталі книжки, а цей привіз шарф. Білокінь, історик, переслав мені. Перевірили, що в бандеролі, зламали сургучеві печатки, начебто там антирадянщина. А то лах.

                               х                  х                     х

  Виділили дільничних, які ходять вулицями Ватутіна, Шевченка, Герасимова й Пушкіна, охороняючи начальство. Сьогодні чомусь відключили наш спілчанський телефон, і будинок під наглядом. Що б це значило? Хто приїхав до міста, чи хто телефонує, що Пушик ізольований?  Чи не зв'язано це з подіями львівськими, Великоднем і травнем? Щось є…

  29.ІV.1989.            

 Виспався. Вчора, хоч і цілу ніч працював, писав і вдень. Виснажився нервово. Люди активно обговорюють наслідки Пленуму ЦК КПРС. Підмів Михайло Горбачов немало сміття. Довго ще треба вичищувати Авдієві стайні.

                              х                     х                    х

                           ЮНІ   ФАШИСТИ

    100-річчя Гітлера, яке минуло 20 квітня 1989 року, підігріло юних неофашистів. Кажуть, що й за Івано-Франківськом, у ліску (між Драгомирчанами й Чукалівкою) теж зібралося до 40 учнів профтехучилищ, які цілу ніч палили вогні. Гомонять, що так відзначили Гітлерів ювілей. Шікльгрубер народився 20.04.1889 році в Брацнау на Ікні в Австрії. Мати померла 1908 року. Дев'ятнадцятирічний півсирота мріяв стати художником. Та пішов на війну. Двічі поранений.

   Та особливий ажіотаж був у Смоленську. Сюди з'їхалися юні фашисти з усієї Росії, бо начебто мала бути зустріч фашистів. Думаю, що все це організовує КДБ.

     Велике кипіння пристрастей у Ленінграді й Москві. Там були навіть перестрілки. Народження кооперативного руху породило рекет. Міліціонери очолюють злочинні шайки, які оббирають кооператорів. Загострився фашизм. Оцей рух «за чистоту російської крові» поки що направлений проти євреїв, але завтра він буде скерований і проти українців та України.

     Павличко опублікував «Єврейські мелодії». Цей цикл дуже добре зустріли євреї. Цикл віршів зробив Дмитро непогано. Він часто ступає слідами Франка, але шлях Дмитра звивистіший, хоч пише дуже майстерно.

     Передали, що в республіці 51, 7 млн. населення на 1 січня.

                                х               х                  х

   У будинку культури радилися орендарі. Виступав Василь Галюк. Зустріли його виступ добре, хотіли обрати головою, але він відмовився, сказав, що може машина збити (тонкий натяк), і це багатьом не сподобалося. А на з'їзд до Києва делегатом його обрали. Пустий то чоловік. Орендний підряд, сімейний підряд, гласність – нові непмани. Заворушилося. І девальвація грошей, і нічого нема в магазинах.

                           х                     х                      х

   Зустрів грузина. Розповідає, що в Тбілісі сталося щось страшне. Вчора більш-менш правдиво показали по телебаченню про ту страшну трагедію. Грузія захотіла самостійності, найвищий духовний отець почав відправу перед будинком уряду й демонстрантами. Тоді й кинули десантників, танки. Саперними лопатками вбивали людей. Цілий кілометр гнався солдат за дівчиною і зарубав 17-річну лопатою. Вагітну жінку вбили, а коли почула мати, то вмерла від розриву серця.

    Вчора була страшна телепередача про Тбіліську криваву неділю. Людей оточили й не випускали, і  в оточенні вбивали. Оголосили комендантську годину і стріляли, хто йшов, хоч дехто і не знав про її запровадження. Куля засіла в стегні хлопця. Міліція хотіла відгородити натовп від десантників, але в міліції повідбирали пістолети. Застосували якийсь хімічний дим. Складника не знають медики й не знають, як лікувати потерпілих. Молодий хлопчина утікав від солдата. Забіг у під’їзд і закричав: “Дяденька, не убивай меня!» Але десантник убив. Відбирали кінокамери, фотоапарати й усе, але одна стрічка якось збереглася, як і фотографії. Потрапило це на телебачення. Грузин розказує, що загинуло і поранено до 1000 людей, а не 19. «Цього Грузія ніколи не простить!» - сказав цей грузин. Першим секретарем Шеварнадзе поставив свого родича. Каже, що справжнє прізвище його батька чи діда було інакше.

      Грузія плаче. Плакала Вірменія, плакав Казахстан, плакала Україна в дні Чорнобиля, плаче Грузія.

     30.ІV.1989.               

Великдень. Бузок зацвів. Не пам’ятаю ще такої ранньої весни. Бузок цвів на Зелені свята, а цього року на Великдень. Ранок прохолодний після вечірнього дощу. Я вчора завершив передруковувати «Криваве весілля на Каялі» й відіслав рукопис Шевцеві-редактору. Всі сили забрало «Слово». Прибрав у кабінеті нарешті. Зустрів Качкана і Юсипа. Качкан захистив докторську й написав роман. Київ дав йому багато. Розповідає про війну між Шибиком-редактором «Робітничої» і Карпенком – редактором «Вечірнього Києва». Цей Шибик – сміття, як і Шамота колишній. Коли на виборах прогорів Масик, то цей перший міськкому почав звинувачувати редактора «Вечірнього Києва» Карпенка, що той слабо його пропагував, підтримував інших, і вирішив з’їсти Карпенка, послав ревкомісію, що той приховує листи з осудженням НРУ. Висновки надрукувала «Робітнича». Карпенко тоді зібрав збори колективу, осудили висновки комісії, надрукували й ухвалили звернутися в ревкомісію ЦК КПРС. І почалася війна. Університет тоді, щоб підтримати Карпенка, висунув його кандидатом у народні депутати до Верховної Ради СРСР, бо Масик прогорів. Тепер цей редактор може стати депутатом. Війна…

                            х                     х                       х

     Не можу відійти ніяк. Масові вбивства жінок десантниками в Тбілісі – це щось жахливіше, як кривава неділя в Петербурзі. В Петербурзі вів людей священик Гапон, і в Тбілісі молився з людьми головний священик Грузії. Мене завжди дивує оцей закон парності.

      Вбивали людей близько 4-ої години ночі. Кривава ніч у Тбілісі. Порівнюють з чілійськими подіями.

                           х                   х                   х

     Надрукували наслідки перепису населення. Україна на останньому місці за приростом населення. Вимираюча нація. Одних витлумили в Афганістані, других з’їв Чорнобиль, треті переселилися, четверті русифікувалися, п’яті не народилися. Ніде не робиться стільки абортів, як в СРСР.

                             х                х               х

     Закінчилася Вітчизняна війна 44 роки тому, і тільки тепер опублікували, що 6000000 військових пропали безвісті. Нема на них документів, не засвідчено, що патріоти вони. Один із шести мільйонів поблизу Кремлівської стіни в Москві. Один із шести мільйонів… А решта? Це ж майже шість мільйонів сімей не знають, де лежать сини, батьки, брати, швагри… О Господи! Яке страшне це ХХ століття!