16.ІІІ.1989.        

Учора виступав на “Карпатпресмаші”. Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь створюють осередки, всюди запрошують, але вже сил нема всюди побувати. Вчорашній день був святом. Молоді інженери вдало підготували доповідь і виступи, редактор газети про статут говорив, пробрався на завод і Путько з “Руху”. Почав закликати, щоб Посторонко, Матвеєв, Ткачук і Сидорчук познімали свої кандидатури, бо не мають конкурентів на виборах, а як ні — голосувати проти них. Тоді мені довелося виступити. Було багато запитань. Партійні органи кинули все, аби знищити НРУ. Учора теж збирали чапуг, возняків, пугача, аби йшли на підприємства. Коли мене запитали про моє ставлення, то я виступив за Рух. Про це ми написали в листі до редакції, але Турелик, Неоніла Стефурак категорично відмовилися підтримувати рух України, як і Ярош, який щось крутить-вертить, аби не підписувати.

Після створення Товариства був гарний концерт. Виступала капела “Каменярі”, співав хор заводу, ансамбль, дівчинка-першокласниця Мар'яна Павлюк (школа №20) прекрасно прочитала “Отче наш” Павличка і кілька поезій Т. Г. Шевченка. Я їй вручив букет квітів і поцілував ручку як великосвітській дамі. Люди плакали з радості, а директор Шинкаренко сердився, що я критикував номенклатуру, що відреклася свого коріння (нація нігілістів національних), і казав, що він мене переміг би на зборах по висуненню кандидатом у депутати.

      Послав я Чебрикову журнал “Україна”, де є моя стаття “Пам'ять совісті”, аби знав, хто така Лихачова, раз вона написала на мене донос у ЦК КПРС Чебрикову. Ну й приціл! Правову комісію очолює вчорашній голова комітету держбезпеки. Може будь-кого взяти за шкірочку.

                           х                      х                      х

     Вчора почався Пленум ЦК КПРС з аграрних питань. Депутатів обрали від партії. Сміхота – оці вибори. Вже обирають то від одного клану, то від другого. Тепер 100 партійних депутатів на 100 місць. Ще 26 березня побавиться “плебс”. Ура! “Найдемократичніші” вибори... Горобці вже сміються. А ще зривають агітки за Ткачука й Сидорчук. На деяких написи: “Голосуйте за Пушика!”. Рукою понаписувано.

                          х                      х                          х

    Якийсь чоловік з плакатом вийшов на демонстрацію перед обком партії. Проти нього кинули міліцію, кадебістів. Він не давався, щоб його запакували в машину. Йому на допомогу кинулися люди, говорили міліції, що не мають права, бо є закон. Скоро зібралося дуже багато людей, цілі вулиці, площі. Міліція й кадебісти не знали, що робити, й цього чоловіка, обвішаного плакатами  протесту, завели до вірменської церкви (музей історії релігії та атеїзму). Люди кинулися вслід за ними, та жандарми зачинили двері й нікого не пускали. Дубінін. “Ленинскую мерзость вон из наших церквей!” – напис був на грудях. Нарешті вивели його, посадили в машину і повезли. По місту пустили, що душевно хворий цей чоловік. Аби не було демонстрацій по навчальних закладах, кинули обласних керівників і міських теж, організували репетиції. Цей арешт перед виборами до Верховної Ради СРСР, тому й велика перестраховка.

     Цікаво, що тоді, коли проводився мітинг проти сталінських репресій, до інституту нафти і газу підігнали 18 автобусів, і студентам запропонували (безплатно!!!) провести вихідний день у горах, під Татарським перевалом. Там профілакторії у Яблуниці. Студенти не захотіли їхати, автобуси простояли весь день, і за них довелося платити.

     12 березня у Львові відбулися масові демонстрації проти керівної верхівки, несли плакати й лозунги: “Геть Щербицького!”. Кинули КДБ, міліцію і 6-ту роту (“берети” швидкого реагування). Вийшли з дубинками. Намагалися розсікти живу масу, та люди не давалися. Промовляв Горинь, щоб люди боролися проти панівної верхівки. Гориня захищали. Ця маса рухалася по місту з одного району в другий. Міліція й кадебісти били жінок. Жінки верещали, юрба звіріла, і жандарми звіріли теж. Отаке розказують.

     Новий мітинг і демонстрація, присвячені виборам до Верховної Ради СРСР (на це санкції не треба), відбудеться цієї неділі. Львів готується до виступу проти номенклатури. Гадаю, що будуть серйозні події. До виборів – тиждень.  На арешти не підуть. Горинь, Чорновіл, Макар, Калинці – це українські Валенса, Міхник та інші (те, що відбувалося у Гданську та в інших польських містах, нині відбувається у Львові та в інших містах Західної України, в Києві). Я гадаю, що ці події повинні прискорити падіння Щербицького, трохи лібералізувати життя, українізувати республіку. На розв'язання війни не підуть. Мені здається, що Афганістан кліці Брежнєва потрібен був для того, щоб утриматися при владі. Нині, після поразки, люди відчули гнилість системи. Потрібен капітальний ремонт або народження нового.

                               х                       х                       х

     Сьогодні приїжджав Ганущак, кандидат медичних наук. Він працює в Миколаєві головним лікарем тубдиспансера. А сам народився в Сільці, 1951 р. закінчив медінститут. Приїхав на відновлення пам'ятника Т. Г. Шевченкові в селі. Домігся, що поновили плиту з бюстом. Кличе мене до Сільця на відкриття, але я не поїду, бо маю в Калуші бути (створюємо Товариство мови), і в селі рідному літературний вечір. Цей Ганущак аж у Миколаєві робив бюст Шевченка, а його брат привіз звідти до Сільця, лишень казав, аби йому за бензин заплатили.

                                х                        х                          х

(цитати про мову)    Розмовна мова... Є люди, в мові яких слова немов би взуті в чоботища кирзові. І є письменники, які пишуть такою мовою. Правда, письменниками вони самі себе вважають.

    Невже мистецтво — примітивна розвага? Невже найсвітліші уми, найбільші трударі-таланти працювали задля цього? О ні! Шекспір чи Бетховен не стали б працювати задля цього. Не міг Бетховен працювати лишень задля розваг. Якби Леонтович писав задля розваги, то його б не вбив отой кат-чекіст. А Івасюка?

                               х                       х                      х

   В “Україні” читаю про Щолокова, колишнього міністра, друга Брежнєва. Спочатку гинули такі як Івасюк, Тютюнник, Близнець, потім настав час загибелі Щолокових, Андропових, суду над Чурбановими.

  - Влада у вигляді піраміди стійка, але має маленьку голову.

  - Цінність корупції в тому, що вона роз'їдає старе суспільство і створює нове.

  Наприкінці 60-х, виявляється, був замах і на Льоню Брежнєва. Це тоді, коли Нікітін стріляв по машині? Написали, що по космонавтах стріляв...

                               х                        х                        х

    Я ніяк не міг збагнути, чому на пленумі ЦК КПРС лишень робітники осудили діяльність Бориса Єльцина, колишнього першого секретаря Московського міськкому. Виявляється, що в Москві створюють народний фронт за перебудову і Єльцину запропонували очолити його. Коли вже Єльцин стає на чолі народного руху і робить це в Москві, то є надія, що будуть зміни й  переміни. Зрозуміло, що це не могло не налякати всю номенклатуру. В Москві й Ленінграді виникла нова партія — демократична спілка. Членам її вручено партійні квитки. Демократи є вже нині в Прибалтійських республіках, Білорусії, на Україні. Можна сподіватися, що виникне багатопартійна система.

    СРСР катастрофічно втрачає свій інтелект. Коли в 50-х роках за рівнем інтелектуальним СРСР на 3-ому місці у світі, то в 1985-ому — на 42-ому, у 1987-ому — на 57-ому. Зрозуміло, що статистку складали люди зацікавлені, але спад помітний. Інтелект сучасної молоді на задвірках інтелекту. Рок-музика, телебачення — вся поп-музика нічого не дають. Масова культура — загибель душі. Мистецтво — розвал. Класична музика — вищий рівень культури.

                                  х                       х                     х

     Виявляється, що той чоловік, який учора зібрав натовп людей коло Вірменської церкви, де музей атеїзму, це росіянин Дубінін, який начебто справді хворий. Величезний плакат-напис “Ленинскую мерзость вон из наших церков” він обмотав навколо себе грубезним дротом, що ніяк не могли розмотати міліціонери й кадебісти. Його ще не давали люди. Тепер гомонять, що цього Дубініна хтось підкупив або ж підмовив це зробити. Тому й допитують, щоб натрапити на тих, хто стоїть за плечима цього Дубініна, який звідкись приїхав до нашого міста. Якби це зробив українець, пришили б націоналізм.

                                   х                         х                     х

      У Палаці піонерів (це пародія на палац; я б’юся, щоб будинок політосвіти передали під палац) провели шевченківський вечір. Мав слово про Кобзаря, читав свої поезії. Школярі читали Тарасові поезії, бандуристки співали, Зоя Слободян теж співала, а Гретчук все знімав для телебачення. В залі виставка робіт школярів була. Кликали на вечерю до ресторану. Я не пішов. Втомився виступати, та треба. Оцю відлигу треба використати на 100%, щоб розбудити старших і закласти любов до рідного в серця юні. Наш народ і мова його вже не загине.

    19.ІІІ.1989.              

Неділя. Вночі і вранці сиготить дощ. Міські керівні дурні винищили липи на центральній алеї парку, а тепер вирубують тополі навколо озера. Кричатиму. Приїхав Ігор Гаврилюк з Павліхою, забрали мене до Калуша на установчу конференцію Товариства мови. Добре конференцію провели, сильно виступали. Виник ще один осередок “Відродження” і зіштовхнулися між собою. Зібрали представників 40 осередків на конференцію, а Івасюків осередок не пускали. Більше того, коли Івасюкові люди хотіли провести конференцію, то їм заборонили, кваліфікували, як захоплення приміщення, назначили суд на понеділок. Довелося мені і сварити калуських діячів, і мирити, і закликати до миру, бо все полетить шкереберть: “два вкраїнці, три гетьмани”. Після моєї розмови  начебто дійшло. Прийдуть реєструватися до нас. Головою Товариства вибрали Ігоря Гаврилюка. Я в якісь мірі сприяв цьому, коли проводили голосування. Створили Раду. Після того повезли мене до Викторова, де відбувся Шевченківський вечір. Я мав слово про Кобзаря, Арсенич теж промовляв про вшанування пам'яті Шевченка на Прикарпатті, хорова капела Крушельницького співала, ансамбль “Любисток” співав, співали бандуристки, читали Шевченкові вірші. Гарний вечір був. Частину учасників вечора я взяв до сестри Олесі, тобто до мами. Повернулися останнім автобусом.

                                                                   МИХАЙЛО  ЗОРІЙ

     Михайло Йосипович Зорій — художник. Закінчив Краківську академію. Послав на конкурс проектів пам'ятників і свій ескіз. Не відзначили. Були музи з лірами. А він не слав у 1938р. і бандури чотири. Не присудили місця й премії. А в 1943 році, коли німці були наполохані, один з українців-керівників сказав:

    - Де твій проект?

Німці не звертали уваги на те, що Михайло Йосипович Зорій (14.УІІІ.1908.н.) разом з Ярославом Корниловичем Лукавецьким відкопують кістки композитора Дениса Січинського, перезахоронюють його, ставлять пам'ятник.  Жінка лікаря-окуліста Грушкевича показувала, де могила Січинського була. А був у місті польський художник Добрава (ополячений чех чи словак) і хотів засадити в тюрму Зорія і Барана Левка Романовича. Україножер. Отакі, як він, восени 1943 року вранці перед прем'єрою “Шаріки” ходили по театру, підкидали пістолети й гранати. А коли закінчилася перша дія, увірвалися гестапівці й почали обшук і арешт. Зорій був декоратором у театрі. Прийшов до нього товариш і на виставу не пішов. “Шаріка” - про січовика. Починається з Черчого, де будинок відпочинку для української інтелігенції, показували й  Індію, Закарпаття. І ось “Генде гох!”. Там лимонка, там пістолет. Барнич посивів у лоджії. Автор музики “Українського танго”, “Гуцулки Ксені”, “Ах, соловію”. Слова Романа Савицького, а музика Барнича. Савицький закінчив історичний факультет у Львові, горбатенький, налягав на ногу й з паличкою ходив. Директор фахово-доповнюючої школи. Іван Недільський грав на віолончелі. Був у італійському полоні. Пізніше написав пісню: “Засяло сонце золоте, народ збудивсь зі сну”. Мелодія італійських безпритульників. Написав “Червоні маки”. Де суд, на Пушкіна, “Товариство української бесіди”. Кімната для концертів. 1936 року москофіли відсудили клуб товариства.

     Кость Вишневський, меценат українського драмтеатру імені Тобілевича, який у 1928-30-х роках діяв у будинку “Сокола”, де гімназисти тягають штанги. Високий рівень гри. Кость Вишневський витратив 42000 польських злотих. Директор гіпотечного банку. З ним був Мартинець (директор), який фінансував українську футбольну команду. “Пролом”. І ось 1944 року Добрава -художник розлучився з жінкою, голодував і ходив по квартирах пиячити і їсти. Він і настукав у НКВД, що Зорій при німцях був декоратором у театрі. І за це “співробітництво” повезли Зорія у Ваніно, щод над Татарською затокою. Тут пересильний порт на Магадан. За чотири місяці на важких роботах Зорій важив 40 кілограмів. А тоді зробили його художником, і вже було легше.

                              х                        х                          х

     Іларій Степанович Ремешило був на війні, перекинули до Коломиї з-за кордону. Служив з ним стукач. Доніс, що не так висловлювався. Арешт. У листопаді 1945 року. В камері сиділа якась Оксана. З нарів відірвала дві дошки, підлізла по трьохметровій стіні до віконця, розбила його, лягла на нари і склом різала вени. В ту камеру з кров'ю свіжою привели фронтовика-солдата Ремешила ( з Львівщини родом). І повезли на Чукотку. Везли 2300 осіб, а довезли живими 13. Тепер він у Калуші працює.

                                х                       х                         х

 Оцей студент з Коломиї Голей уже відсидів два роки на одному курсі. Мабуть, покарали за активність. І тепер бурчать, що організував шевченківський вечір, що “Катерину” читали, що я сказав про новий будинок обкому: “пам'ятник добі великого застою”.

                                 х                       х                        х

    Час такий приходить, коли все стає на свої місця і платиться кожному те, що заслужив. Я нікому не заздрю, а мені постійно кидають колоди під ноги й заздрять.

                                    х                        х                       х

     Підтримали євреїв. Вони створили своє товариство. Я мав бути вчора на конференції. І хотів бути, але в Калуші запланували конференцію і шевченківський вечір у рідному селі. Я попросив Смоляка побувати на цьому заході, й Дорошенко прийшов (напевне, Добрянський послав). Євреї задоволені. Було їх на конференції десь 250 осіб.