купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Друга декада березня 1989: Як росіянин Дубінін вимагав повернути українську церкву народові, а євреї створили своє товариство
16.ІІІ.1989. Учора виступав на “Карпатпресмаші”. Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь...
6.11.2019, 11:12 (ред.)
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як і де швидко отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині з перекладом і апостилем (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
24.10.2019, 13:26 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Любиш солодке — терпи гірке

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Створення Народного Руху України
21.10.2019, 13:49 (ред.)

11.ІІ.1989.             

Київ. Ніколи ще Україна не знала такої події. Створено не стільки Товариство, як Народний рух. Вся бюрократична машина на чолі із Щербицьким перелякана, й влади реальної майже нема. Навколо все не каламуть, а багно, в яке кинь каменем, навіть кола не підуть. Смердить усе. А народ відчув письменників силу. Нині вже не ми одні, а й технічна інтелігенція бореться, студентство. Треба було бачити Будинок кіно, обліплений плакатами і лозунгами. Я не сердився навіть, що рухівці перехопили наші мандати й запрошення. Людей наїхало удвічі або й утричі більше, ніж міг вмістити зал. Олесь Гончар виголосив наймужнішу промову. Прекрасно говорили всі. Підіслали якогось Терещенка, начебто робітника. З ганьбою його зігнали. То була не конференція, а глибокий аналіз геноциду проти нашого народу, що триває упродовж століть,а особливо у ХХ столітті. То відбувалося щось таке велике, якого ще не було в нас за 70 років. Ми є!  І є наша мова! Гідність!  Сила!


    12.ІІ.1989.              

Конференція в Будинку кіно продовжується. Якщо в суботу ще говорили в основному про підлі вчинки ідеолога Кравчука, то сьогодні вимагали суду над ним під овації та крики “Ганьба! Геть! До суду!” Особливо після виступу Івана Драча наелектризувалися всі. А як сильно виступали кореянка Лі, вчителька з Бердянська, робітники й інженери, Калинець, Омельченко і всі. Львів'яни з Товариства Лева піднімали плакат “Львів підтримує!” Про Щербицького говорили, проклинали його, але по імені не називали. Але виступив харків'янин і сказав: “Коли був Шелест, то була мова й історія хоч трохи, а Щербицький знищив”. І закричали під овації: “Геть Щербицького! Ганьба! Геть!” І згадали, як він у “Комуністі України” друкував статті проти Шелеста (Огульченський-економіст говорив), і вставали, і під овації скандували: “Ганьба! Ганьба!” Всього не опишеш. То було щось велике.

До Києва я їхав з Лазебником Станіславом, і він мені признався, що до Канади мене не пустив Єльченко. На конференції перед Єльченком якийсь робітник зі Львова плакав, що його у Львові зробили націоналістом. Після нього я підійшов до Єльченка й запитав, чому мене не пустили. Він вдав, що не знає, але кинув якусь незрозумілу репліку: “Он ви який?! А ми розшукуємо вас!” Обіцяв посприяти. Але, мабуть, забув, бо його зігнали з трибуни, коли пробував погрожувати, що створюється окрема партія.

Вибрали керівництво Товариством. Павличко очолює, Іваничук і ще два — заступники. Мене вибрали членом Головної Ради Товариства. Прийняли звернення до українського народу. Було сильно! Було відчайдушно! Було могутньо! Ніколи народ не піднімався так духом, як тепер. Олійник, Драч, Павличко — вони йдуть на все й ведуть не одиниці, не десятки, а тисячі... Є рух! Є!

        х                     х                        х

     Вийшла моя повість “Славетний предок Кобзаря” про Шевченкових предків у книжці “В сімї вольній новій”.


     14.ІІ.1989.           

Берусь за створення Товариства української мови в Івано-Франківську. Досі нам дозволу не давали. Тепер згоди не питатимемо. Вперед!

В Спілці вдалося пробити чотирьох учасників наради молодих письменників. Поїдуть Мороз, Фуфалько, ще одна жінка — прозаїк і Люся Малкович, яку силою впхав брат Іван. Я ж хочу, аби поїхала гуцулка зі студії Галина Петросаняк.

                                х                       х                        х

     Цей світ ніхто ще не збагнув і не збагне до кінця. Хто міг подумати, що син Якова Петровича Погребняка, секретаря ЦК, а колись першого секретаря Івано-Франківського обкому, посватає дочку Івана Дзюби, того самого Дзюби, якого посадили за працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, якого називав націоналістом сам Погребняк, хоч він і не належить до крайніх реакціонерів. Можливо, що цей факт одруження сина Погребняка з дочкою Дзюби й послужив приводом для Щербицького: гнати з ЦК до Львова. І керує Погребняк у Львові, діти живуть у Києві, Дзюба виступає і друкується. Гадаю, що свати не зустрічаються у сімейному колі. Дива! Дива! Гени сильніші за політику.


15.ІІ.1989.           

Завершується вивід військ з Афганістану. Стрітення. Перше весняне свято. Вдосвіта пустився падати сніжок, але тільки припудрив землю. Моє тіло відчуває, що будуть сніги ще. Не виспався. Вчора допізна дивилися телефільм “Тепер іду я без дороги” про Тараса Шевченка в Казахстані. Одразу ж пішли дзвінки-відгуки. Карпенко з Києва телефонував. Сьогодні багато відгуків. Усім сподобалася передача моя. Після фільму я мав говорити про екологічні біди у “Вечірньому віснику”, та зняли мене. Може, тому, що говорив про Шевченка, а, може, тому, що різко говорив — критикував. Область кипить. Люди агітують за мою кандидатуру у депутати. Хтось навіть по хатах ходить, агітує. Редактора Громадського потягли на бюро обкому за те, що дав пригладжений звіт про окружні збори (не смів і такого давати, бо цим збудоражив народ — не вони махінаціями, а газети) та про критику в бік Чернова. Чернов закликав у “клітки садити письменників і журналістів”, а після критики в газеті завив. Громадського вчора чистили на бюро.

                               х                        х                         х

     Перечитав у збірці “В сім'ї вольній, новій” свою документальну повість-дослідження “Славетний предок Кобзаря”. Знову співпало: телефільм про Шевченка й повість – у один день. Закон парності. В плані “Молоді” моя нова збірка, а в плані “Дніпра” – збірка Ольги Стрілець, над якою я так багато працював.

     Учора був у мене Босович. Створюється у Львові “Галфільм” (Галицька кіностудія). Я входжу до організаційного комітету. Треба пожертвування збирати, бо кіностудія буде самоокупною.

                               х                       х                        х

     Завершено вивід радянських військ з Афганістану. 3380 українців убито, 2000 самогубців, 12 тисяч ранених, 100 тисяч з порушеною психікою. Скільки крові! Скільки жертв і втрат матеріальних! Величезна подія, яка народ Афганістану на крилах слави піднесла дуже високо, але за це заплачено  дорого. Мені боляче, що українці  ішли туди, гнані кремлівськими  вождями! Мені гірко, що так багато наших хлопців полягло на тій кривавій  війні. Перед очима молодий робітник з Коломиї, який підійшов до мене і запитав: “А чи не будуть до афганців ставитись, як до вбивць?” Цей хлопець служив у Афганістані. Скільки розчарованих молодих! Це не крикливі ветерани Вітчизняної війни, які сиділи по тилах. Це мовчазні хлопці, які розуміють, що війна ця їм і нікому з українців не потрібна. Виводив контингент радянських військ з Афганістану мій ровесник Борис Громов, що перед цим проходив “обкатку” на посаді заступника командувача 38-ї армії, штаб якої по нашій вулиці в колишній  семінарії, єпископській резиденції, де я рахуюся військовим журналістом. Жив Громов  з дружиною Наталею і двома дітьми по сусідству з нами —  через два будинки від нашого, на другому поверсі.  Коли Громов з військами вступив у Афганістан, сім’ю охороняли спортивні хлопці в спортивному взутті. Громов прилетів до Москви на кілька днів і зателефонував, щоб дружина прилетіла. Наші порадили їй  на військовому літаку зі Львова летіти до Ленінграда, а звідси швидкісною електричкою  “Стріла” мчати до Москви, де чекає її генерал. Літак знявся в повітря і в цей самий час таллінський пасажирський лайнер заходив на посадку. Вони вдарилися в повітрі й розлетілися від удару. Не знаю, що привезли з Наталки  до Івано-Франківська. Пригадую Наталчин похорон. Її тіло (якщо було в домовині щось з тіла) забирали батьки до Росії – на Волгу.  Під будинком військових було дуже мало. Я спостерігав за цим похороном. Громов, очевидно, був уже в Афганістані. Дітей забрали з Франкового міста. Син, коли вивели війська з Афганістану, зустрів батька на мості, що був кордоном між СРСР і Афганською Республікою.


20.ІІ.1989.              

Всі гомонять про те, що до Львова їде Горбачов. Я про це чув ще у Києві. Можливо, що зніме Щербицького. Було б добре, якби поклав на рік-два Погребняка.

     В “Молоді України” стаття про те, як судилися Глазовий і Чалий. Виходить, що поему про пригоди Барвінка писали вони обидва, та пізніше Бодьо Чалий усе присвоїв собі, заробив славу і пошану, диплом Андерсена. Особливо цей Чалий розперезався при Маланчукові, коли той зробив його секретарем парткому. Бодьо і мене перевиховував, коли я різко виступив на зборах проти Козаченка (Козаченко, Іщенко, Чалий старалися тоді). І ось настав час, коли Чалого били по морді, а тепер викрили його як злодія. Гіркий кінець на схилі віку... Суд ухвалив виплатити Глазовому гонорар і заборонив Чалому друкувати твір без згоди співавтора Глазового. І в цей самий час Аятола Хомейні послав своїх агентів, щоб убили автора книжки “Сатанинські вірші” Салмані Рашді, якому 41 рік. За голову письменника старий фанатик дає 4 млн. доларів. На грані розриву дипломатичні стосунки. Письменник вибачився перед Іраном, що не хотів образити Коран і Магомета. Я гадаю, що цей інцидент стріляє в бік СРСР. Якщо таке може натворити книжка, то в мусульманських республіках Радянського Союзу будь-коли може вибухнути щось значиміше, більше, страшніше. Афганська війна не завершилася. Вона не може закінчитися виведенням військ. Те, що сталося на Стрітення (коли стрічається зима з літом), 15 лютого відіб'ється луною в історії. Горбачов здобув любов у матерів і батьків, чиї сини гинули за Аму-дар'ю і за горами. Генерал Громов буде проклятий афганцями. Він — генерал-лейтенант, його зустрічав син-восьмикласник у Термезі. А 39 хлопців загинули, повертаючись додому. В Афганістані продовжиться громадянська війна, та я не думаю, що режим Наджіббули втримається при владі.

                                 х                       х                      х

     Учора дивилися виступ Євтушенка по телебаченню. Добрий поет, але втрачає почуття міри. В його віці вже не пасує виступати на рівні Алли Пугачової. Цілувати в руки жінок не вміє, та мов постолом чмакає і видурнюється, присідаючи й повзаючи по залу. Грач.

                                х                       х                       х

     Добрянський заробляв гроші на виступах на Вінничині, а Дорошенко в Тисменицькому районі організував виступи. І ніхто не подав пропозиції до постанови обкому про поліпшення вивчення й поширення сфери вживання української мови. Довелося мені сьогодні писати пропозиції. Добрянський завтра віднесе мої пропозиції до обкому. Ми боремось, а Федорчук нарочито проводить пленум, як і конференцію, російською (вона й не російська) мовою. На радіозаводі виступав, і йому робітники зробили зауваження.

    - А я нарочито не хочу виступати українською, - сказав.

    І Посторонко тут зустрічався й теж російською.

    - Я мовою Леніна виступаю, - сказав.

    Ми йому вже сказали на партконференції, що то мова Валуєва й повії Катерини ІІ. Реакційна партійна верхівка. Поки не виздихають оці покручі, то зрушень не буде.

                                     х                      х                       х

     Нашуміли ми! Так нашуміли, що Горбачов прилетів до Києва. Завтра чи післязавтра буде він у Львові. Тоді полетить у Донецьк і повернеться знову до Києва. Народний рух розцінюють як створення нової партії. Новицький був на нараді в Києві. Сьогодні повернувся й провів нараду з ідеологічною верхівкою. Головне завдання: не допустити створення ланок руху на підприємствах. Вівчар був на цій нараді й розказував мені. Завтра скликають секретарів підприємств, вузів і всіх. Крім Новицького, виступав Постронко. Примітивно, як і завжди. В пресі почалися виступи проти програми руху. Надрочили академіків, і вони виступили в “Радянській Україні”. Гадаю, що тепер Москва змушена буде піти на деякі уступки, особливо щодо статусу державності мови. Народний рух почнуть компрометувати.

                                        х                      х                        х

     Постійно шумлять, що мене побили. А сьогодні ввечері, після виступу в педінституті, де я сильно крив сталіністів і брежнєвців, до мене причепився якийсь сталініст-енкаведист і почав провокувати бійку.

    - Ах ты, мазепинец, о Шевченко говориш с телеэкрана! Гад ты!

    І почав увечері серед міста ображати мене в присутності Грабовецького і Середи. Я ледве стримався, щоб не вліпити йому по морді. Грабовецький потягнув мене: “Не смій! То — провокація!”  З пащі цієї свині смерділо горілкою.

                                    х                     х                        х


    21.ІІ.1989.           

Цілу ніч вітер. Дуже тепло. Цілу зиму орють люди городи й поля. Сьогодні по районах збирають активи, робітників, селян, які мають осуджувати й засуджувати народний рух. Міліцію й КДБ кинули до Львова, бо Горбачов мав бути у Львові 22 лютого, але начебто летить спочатку в Донецьк. Учора прилетів до Києва. В Борисполі показували йому “Мрію” - новий літак. Зустрічався з киянами на вулицях, був у Патона і в науковців. Гадаю, що народний рух, боротьба за мову, за правду, за перебудову зумовили його приїзд. Якщо два-три дні я сам створював осередки товариства “Меморіал”, добирав кандидатів на конференцію до Києва на 4 і 5 березня, то сьогодні потелефонував з обкому Солован Василь Дмитрович, що 23 лютого в будинку ОНМЦ відбудеться обласна конференція “Меморіалу”. Виходить, що з Києва прийшло “добро”. Андрухович їде до Спілки на вечір, і я добився, щоб з ним поїхав Василь Добрянський.      Грабовецький після вчорашньої сутички зі сталіністом-енкаведистом, який провокував зі мною бійку, переполошений, Бойко теж перепуджений. Нагнав на нього страху Галюк Василь. Василь хотів учора сказати мені про райкомівську нараду антирухову, та побачив Грабовецького і втік.

                                   х                      х                      х

     Запросили мене на зустріч до проектно-конструкторського інституту. Виступав зо дві години. Було багато запитань. Може, й дурне зробив, але сказав, що Щербицькому пора йти на пенсію, і піддав різкій критиці Посторонка і Федорчука за манкуртство. Прямо сказав, що нині вони зрікаються української мови, а при німцях були б фольксдойче, а при поляках — шляхтою, а при румунах — румунами, а при турках — турками.

    Щербицький, Масол і Шевченко прилетіли з Горбачовим до Львова. Роман Лубківський вітав Горбачова українською мовою, назвав його архітектором перебудови, потрясаючи бородою. Дівчата хліб-сіль вручали і теж промовляли українською. Були зустрічі на “Електроні” (сказав, що йому і Раїсі Максимівні львівський телевізор служив 20 років), в місті, у картинній галереї. Тут Роман Лубківський сів коло Горбачова справа і дуже переживав, аби той не зачепив його обличчя. Очевидно, що Лубківський, Кадирова, Колесса (виступало кілька від творчої інтелігенції) піднімали проблеми мови, культури, екології. Братуня там не бачив я, а ось Федорів та Іваничук були на цій зустрічі. Горбачов подивився старий Львів і сьогодні ж відлетів до Києва. На зустрічі сказано було, що в Донецьку не льотна погода, і тому він раніше прилетів до Львова, але я гадаю, що так треба було. Дехто й досі дивиться на Західну Україну, як на бандерівське гніздо. І хоч Горбачов був у Львові лиш тільки один-єдиний день, львів'яни не могли не скористатися з цього, щоб не висловити свої болі. Та було б злочином упустити таку нагоду. Горбачов перепитав: “Перебудова” – це по-українськи “перестройка”?  Йому сказали, що так.


    22. 02. 89.          

 “Робітнича газета” дала статтю Назарчука Василя про окружні збори, де зіштовхнули мене з Ткачуком. Написав дуже обережно, але з натяком. Зачепив Посторонка й Матвеєва. Оці вибори показують, що Франківщина – найреакційніший закуток. З п'яти претендентів на депутатське місце, четверо проходять “зеленою вулицею”, без виборів. Мошки-Полоніни домоглися свого.

                                    х                       х                     х

          Республіканські газети зчинили галас проти народного руху України, в областях іде обробка населення проти письменників, але ж історія засвідчує, що це все тільки на користь НРУ. Я вчора виступав у ПКТІ на захист. Було багато запитань. Номенклатура відчула, що перебудова змиє її.

                             х                          х                          х

         Телефонував я до Львова до Романа Іваничука. Розказував про зустріч з Горбачовим. Виступали там Лубківський, Федорів. Говорили про мову, екологію, розграбування бібліотек (на клопотання Ярузельського віддали багато документів за розпорядженням Горбачова), історію. Дві години йшла зустріч. Іваничук сидів, не говорив нічого, й Горбачов підійшов до нього сам. Говорили приблизно 15 хвилин обидва.

                               х                        х                     х

    У Донецьку виступав дурень Ляшок від імені шахтарів, щоб розігнав Горбачов об’єднання формальні і неформальні на втіху іншому Ляшкові, Щербицькому, пропонував прикрутити творчу інтелігенцію. Зі Львова такої трансляції не було, а з Донецька все передають. От біда та й горе!

 Ляшки: “Если было бы больше колбасы, то все говорили бы на украинском”. 

     На товариство алкоголіків збирають гроші по підприємствах, а на рідну мову забороняють, як ось Яцюк з фурнітурного заводу, секретар парторганізації, заборонив.

                 


     24.ІІ.1989.       

 Учора “Радянська Україна” дала статтю “Коломийські “владики”, в якій розкритикували коломийських чинодралів за тиск проти мене і тих, що висували мене. Але Шляхтич не зачепив область. Обходять обережненько з Назарчуком. Але поїзд їде. І цей гомін, що котиться краєм, своє робить. Разом з тим про мене поширюють різні чутки. Стараються і провокатори з нашого “Руху”. Був Добрянський на “Меморіалі”. Сказав, що то шайка провокаторів, яка діє задля того, щоб поламати щось більше, як ось народний рух України (фронт). Затесалися там різні Шевчуки. Тепер знову вони цілим кагалом поїхали до Києва. Самі себе вибирають і їдуть, а ось роботи нема. В конференції Товариства мови брали участь, а ось осередки створювати не хочуть. Таке ж з “Меморіалом” зроблять.

      Відчуваю проти себе різні перешкоди. Розмовляв з Данканичем і Федакою. Виявляється, що моя книжка “Галицька брама” зібрала величезний тираж. Планували видати тиражем 30 тисяч, а видають 15 тисяч. Паскудство і тільки... Кажуть, що нема паперу. “Угрюм-реку” видають 250-тисячним тиражем, а тебе, Пушику, 15-тисячним, хоч ти і зібрав поверх 100 тисяч. Коли та перебудова прийде на Україну? Стало ще гірше з виданням, як колись було. Обман! Навколо обман. Писатиму в Держкомвидав, щоб якось тираж книжки збільшили. По місту поширюють найнеймовірніші чутки, що побили мене, що я очолюю народний рух і під моїм керівництвом в інституті нафти і газу розбили бюст Пушкіна. Що тільки не видумують, аби скомпрометувати мене.


    25.ІІ.1989.             

Нема снігу. Дуже тепло. Якщо така погода утримається й далі, то в березні розів'ються сади. Цілу зиму орали люди городи. Сіятимуть у березні.

     Вчора потелефонували зі Спілки письменників, чи не полетів би я до Оренбурга та до Орська на святкування 175-річчя Т. Г. Шевченка. Летіти треба через Москву. Я дав згоду. В неділю поїду до Києва, а там уже квиток куплений, і в обід – на Москву з Кочевським і Орачем.

     Учора працівники обласної лікарні запросили нас з Дорошенком на шевченківський вечір. Я казав слово про Шевченка, читав поезії, Дорошенко теж читав поезії, медсестри й діти співали... Не був до кінця, бо ж треба було квиток купити. Після всього зійшлися в Спілці Добрянський, Крамаренко, Шляхтич, Юсип, Кирилюк. Пили вино з калини. “Прикарпатська правда” нарешті надрукувала моє звернення про Товариство української мови. Я тепер лишень тим і займаюся, що створюю осередки по області. Боюсь, аби не перетворилося воно в контору, як пам'ятки, фонд культури, знання і т. д.

    “Молодь України” надрукувала мою статтю про Федора Зубанича. Його висунули на шевченківську премію. Федір телефонував, щоб підтримав його, і я написав статтю. Прикро,що найголовніше з неї вирізали. Очевидно, що почалося легеньке “закручування гайок”, або ж молодіжна преса під особливим контролем.

                                  х                     х                       х

    У середині січня якась підла душа в Бистрицю випустила високотоксичні відходи. Отруєно все живе в Бистриці. Очевидно, що це той страшний випадок, коли на ТОСі мала статися аварія. Гомоніли, що вдалося запобігти аварії. Виходить, що спустили у річку отруту. Якась труба, невідомо чия, прокладена до річки поблизу Козакової долини.

                                       х                       х                      х

  Хтось навмисне поширює і поширює чутки, що я лежу в реанімації побитий. Я тільки не знаю, чи то вороги поширюють, чи “друзі” такі, як отой п’яний енкаведист, що справді чіплявся до мене серед міста, коли я гуляв з Чайкою і Грабовецьким. Мені радять берегтися, щоб не було такого, як з Галаном. Його вигнали з роботи, забрали в нього зброю, підіслали двох убивць із сокирою. Саме сокира потрібна була, щоб весь рух назвати “сокирницьким”, а людей сокирниками, а заодно й підмести Львів і західні області від інтелігенції, студентства, більш-менш свідомого елементу. 15000  осіб забрали зі Львова після вбивства Галана. Оці два дурники-вбивці, що були підіслані начебто за завданням якогось Буй-Тура, вчинили чорну справу, бо ж Ярослав Галан дуже багато знав. І Сталінові (та й не тільки йому) було не вигідно, щоб жив у Львові Галан. Його виманювали в Москву. 50 томів слідчої справи засекречено. Вбивці Галана ще живі досі.

                                    х                      х                     х

    Сьогодні в центрі міста йде збір підписів на захист народного руху України. Шельмувати письменників почала навіть “Прикарпатська правда”, але так примітивно, що жаль Громадського, якого сьогодні формально слухали на пленумі обкому за роботу газети. Яка це страшна й підла банда — номенклатура.

     Ніколи ще так не бурлив Івано-Франківськ і область, і вся республіка, як бурлить тепер. Праця наша не минула даром, промочив дощ замерзлий ґрунт, відтає земля, починає дихати. Ніколи ще не було такої теплої зими, ніколи ще українці не відчували такого подуху оновлюючого вітру. Оце, що мене провалили на окружних зборах, повернулося ненавистю до номенклатури. Ця моя поразка означає перемогу багатьох, можливо, що цілої області. Газети оповістили про смерть Григорія Івановича Ткачука з Підвербців, який головував у колгоспі “Україна” Городоцького району на Хмельниччині. Цьому Ткачуку в Підвербцях мали пам'ятник ставити (двічі Герой), та якийсь дід розказав, що той був сотенним в УПА, і Ткачука тихенько відправили на пенсію. Проживши 71 рік, двічі Герой помер. Але люди не всі знають, що є два Ткачуки-герої й голови, і з новою силою загомоніли, що Пушика не пустили в депутати через нього, а сам помер. Цей Ткачук сам не знає, що робити, так йому незручно. І виділив 400 крб. на семінар молодих літераторів. Нелька Стефурак каже, що вона знайшла ці кошти, а я собі думаю: “Нелько, Нелько, якщо би Пушик не був конкурентом в депутати Ткачуку, і якби Ткачук не бачив, що він прогорає, і лиш підлі чиновники фальшем врятували його, то мала би ти дулю з маком, а не 400 крб. на семінар молодих літераторів”. Ткачук сам не знає, що робити в цій ситуації, а народ реве, обурюється, протестує.

                                   х                     х                      х

    Коли гастролював у нас Кубанський народний хор,то з величезним успіхом виконували пісню про похорон Т.Г. Шевченка. “Бачив місяць, як учора могилу копали...”  І ніхто не знав, чия то пісня. Хто написав? Народна?!  Та написав цю баладу український письменник, перший біограф Кобзаря Олександр Кониський. Співали вірш на мотиви народних пісень. Найпопулярнішою була пісня на мотив пісні “Віють вітри, віють буйні” з п'єси Івана Котляревського “Наталка-Полтавка”. Пісню забороняли, ходила в списках, співали й співають.                                


     26.ІІ.1989.               

Гомонять люди, як у Львові пробивалися львів'яни до Горбачова з плакатами, але кордони міліції, війська, кадебістів не пропускали нікого. Були плакати й лозунги. А в Києві була розмова з письменниками. Тут також несли лозунги “Перебудова – так, Щербицький – ні!” Але в людей виривали з рук ці плакати й лозунги. Завтра я буду в Києві й дізнаюся про все з перших уст. Далека дорога стелиться до Оренбурга й Орська.

                                  х                      х                       х

                                                                   РУХ   І   ОБКОМ

     Рухівці пікетували обком, щоб Посторонко Іван Григорович ішов з посади. На зустріч з членами обкому пішли Дума, Василь Дмитрів, Борис Голодюк, Олег Білоцеркович (тепер у Києві), Микола Кобрин, Андрухів, Озарко. Кобрин у кросовках ходив по кабінету першого секретаря, підходив до Посторонка і говорив коло вуха:

    - Ти, крокодил, надоїв усім. Пиши заяву і йди на пенсію.

    - В нас так не буває. Є ще Київ. Порядок.

    - Нема часу. Пиши заяву.

    Сиділи секретарі. Посторонко доповів до Києва, прилетів завідувач відділом пропаганди і агітації ЦК КПУ Леонід Кравчук. У Будинку політосвіти відбулася зустріч з рухівцями, а наступного дня і пленум обкому, на який запросили і мене як голову Товариства української мови. Посторонка замінив Куравський. А на Зелені свята відбулася відправа на могилах січових стрільців у сквері, які позносили. Там виступав і Микола Кобрин, за що його заарештували на 15 діб. Кобрин викладав комп'ютери в училищі № 16. І раптом вибори, Микола — депутат, голова народного контролю, ходив по підприємствах:

    - Я вам дозволяю чуть-чуть красти, але небагато.


      27.ІІ.1989.               

Пишу оці рядки в поїзді Івано-Франківськ-Київ. Проїхали деревлянський Коростень, де Малові люди прив'язали князя полянського Ігоря до двох беріз за ноги й відпустили берези. А Ольга прийшла мстити деревлянам. І є попіл у землі від спаленого міста. І є ще Ігорева могила. І Нестор скіфські звичаї (похоронні обряди) подав як помсту, чи то Ольга поламала звичаї (помстилася) і пішла приймати нову віру.

      У Києві лив дощ. Анатолій Логвиненко-Славута мав узяти мені квиток на Оренбург, та в нього помер батько слідом за матір'ю, і він поїхав додому, квитка не купив. Я ледве розшукав Зіну Семенівну, взяв квиток і тут же поїхав на площу Перемоги, щоб устигнути до Борисполя на літак. Правда, ще з Драчем перекинувся кількома словами, а решта розказали Кочевський і Онкович, з якими я летів. Київ вражений від зустрічі Горбачова з письменниками. Наші хруні на чолі із Щербицьким почали шельмувати народний рух. Тоді Гончар, Олійник і Павличко під час зустрічі з активом послали записку Горбачову, що хочуть з ним зустрітись. Олійник поговорив і з Раїсою Максимівною. І зустріч відбулася. Пішли на зустріч Гончар, Мушкетик, Павличко, Сердюк, Драч, Борис Олійник, Міщенко. Дев'ять письменників говорили з Горбачовим. Коли зайшла мова за Рух, Щербицький подибав до комірки і приніс папку з листами, що начебто робітники проти, але Горбачов не хотів навіть дивитися. Леонід Кравчук сидів чорний, коли почалася мова про шельмування ним Руху. Мушкетик запитав, чи буде мова українська державною, і почув, що буде. Так сказав Горбачов. Переполох серед чинодралів великий.

      Ми прилетіли до Внукового, з Внукового на таксі приїхали в Домодєдово і пізно ввечері (тут різниця дві години) були в Оренбурзі. Нас зустріли Большаков, заступник мера міста, заступник завідувача відділом пропаганди міськкому.

             Де Ор біжить до сивого Уралу,

             З'явився город славний Оренбург.


  28.ІІ.1889.            

Оренбург. Мороз. Сніги. Гострий вітер. Ожеледа. Особливо над Яїком-Уралом, де стояв Шевченко і де ми стояли. І були в тій хаті, де Тарас бував. Сильна поїздка. Вражень багато, зустрічей.

    Чудова екскурсія по Оренбургу. Вчора, як тільки приземлився літак, зустрів нас Большаков з партійними і господарськими працівниками, які вручили нам букет троянд. Поселили в готелі “Оренбург”. Я – в 627-му номері; Віктор Кочевський, Дмитро Онкович і Крикуненко були на цьому ж поверсі, та сьогодні переселили їх на другий і третій. На п'ятому живуть Володимир та Іван Турецькі (вони народилися в Івано-Франківську, але переїхали з батьками до Львова) і Орест Дмитрович Гнатів. Турецькі старі (батько 1923 року) давні мої приятелі. Ці художники оформляють під Шевченків музей гауптвахту, де сидів Т.Г.Шевченко. Музей-гауптвахта над Уралом-рікою. Чи не оригінально? Ми сьогодні находилися і наїздилися по місту (європейською і азіатською частинами міста). Були в тій хаті, де мешкали Лазаревські. Параска Трифонова й Ніна Чаплигіна (рибачка й учителька) нам показали усі закамарки. Навіть підвал показала 72-річна вдова фронтовика. І ходили попід будинки, куди Тараса привезл; Сарай з мінаретом бачили і все святилище мусульманів. Мустай Карім казав, що приїде до Оренбурга виконувати ленінський декрет про передачу караван сарая башкирам. Тарас Шевченко найперше побачив цю споруду, як його привезли до Оренбурга, який деякий час називався Чкаловим. Бачили ми всі будинки. І училище, де вчився Гагарін, теж бачили.

      І виступали в бібліотеці імені Т. Г. Шевченка, де зібралось немало молоді. Співали нам, і обідали ми в них. Після цього була зустріч з пропагандистами в обласному театрі імені Горького. І в театрі, і в бібліотеці звучали українські пісні. Тут немало українців, але бувають такі сім'ї, що батько – башкир, мати – українка, а діти – росіяни. Асиміляція йде невпинно. Я закликаю створювати товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. З театру мене повезли на трикотажну фабрику, де працюють узбечки і в'єтнамки. Тут і болгар є немало. Одружуються й везуть звідси жінок до Болгарії. Робітники. Мене гарно сприймають. Кочевський, Онкович і Крикуненко їздили на фабрику, але не задоволені, бо там було небагато людей. Чаювали, слухали виступ філармонійної бригади, що підготувала програму за творами Т. Г. Шевченка, самі виступали. Вилітаємо звідси 6-го березня на Київ.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2019
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців