купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
1 травня 1989 року: на новому переговорному пункті хтось вивісив жовто-блакитний прапор
1.V.1989. Співпав Великдень з Першотравнем. Учора ввечері і сьогодні до полудня злива з грозою. Гримить, ллє...
2.12.2019, 13:08
Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)
Фахівець Івано-Франківського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Віталій Якимів надає роз’яснення щодо...
26.11.2019, 17:35 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Обіцянка - цяцянка, а дурневі радість

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Листопад 1988 р. Перша декада
28.8.2019, 17:44 (ред.)

01.ХІ.1988.         

Почалися задушні дні. Мали маму виписати з лікарні, і ми з братом понакуповували цукерок, квітів, я набрав своїх книжок і пороздаровували медперсоналу. А маму ще не виписали.

 В «Правде Украиньі» страшна публікація про невідому хворобу у Чернівцях, від якої діти до 14 років лисіють, відмовляє вестибулярний апарат. Захворіло 97 дітей, але смертних випадків нема. Велика кількість медиків з’їхалися до Чернівців, щоб встановити причину епідемії. 

х                    х                   х

     Цікавився в медиків, чи дійсно в Румунії стався ядерний вибух. Не знають. Сказали, що викид ртуті був у Румунії. Про атомну катастрофу начебто повідомили зарубіжні радіостанції. З’явилась версія, що румуни хочуть позбавити нафти, яку почали добувати наші на Буковині, й підривають ядерні заряди, стався викид. Нічого конкретного.

 


2. ХІ.1988.       

Погідно й тепло, хоч учора пролітав сніг. Щодня бігаю до матері у лікарню. В книгарнях розпродали мої книжки; ще тепер дістали збірку пісень і днями почнуть торгувати нею. Болять ноги. Дуже багато запрошень на зустрічі. Вибірково ходжу. Уже добралися до мене, як до керівника літстудії педінституту, і шарпають. Виходить, що за 50 карбованців я повинен відпрацювати 39 годин щомісяця. Розумію, що це зачіпка, аби вижити із цієї маленької роботи, щоб ізолювати від студентів. Те, що студентський клуб організував виступи Стахіва, Коника, а тепер хотів надати сцену Олесеві Берднику й Василеві Литвинові, викликало страшну реакцію. Почалася перевірка роботи обкому профспілки працівників культури, студентського клубу, докопалися й до мене. Побачимо, що робитимуть далі. Кононенко, теперішній ректор, - це реакціонер. Пропагує російську мову, постійно картаючи всіх і вся за діалектизми, оголошуючи постійну війну діалектам. Начебто не діалекти – криниці для поповнення мовної ріки і українського моря.

                      х           х             х

 Хоч заховайся кудись. Додому вриваються: «Виступи в нас!» Ходив на зустріч з журналістами західних областей, які навчаються у комсомольській зональній школі. Профспілкові голови тягнули на курси, але я не пішов. Сил уже нема, вигораю. Але треба говорити людям, щоб інакшими були. Від цих людей багато залежить.

      У «Молоді України» Волох дав повідомлення про масове захворювання в Чернівцях. Уже 97 потерпілих. Я написав листи київському прокурору і чернівецькій комісії. В Києві судять сім’ю, яка нібито отруювала дітей талієм. Я гадаю, що це дурниця. Злі люди напатякали, а слідчі душу виб’ють.

      Я написав, щоб шукали причини в Делятині, де військова зона, в Коломиї (Загайпільський сірчаний рудник), заборонили будівництво нових заводів у Калуші, перевірили наш ТОС, Стебник, Калуш; заборонили вивозити відходи з очисних споруд на поля. Не знаю, що буде. Але два листи я написав.


  3.ХІ.1988.        

Іде зима. На півночі України вже ожеледиця, а в нас – сильні вітри. А в Чернівцях страшна паніка! Невідома хвороба, коли (кажуть, що за одну ніч) повністю лисіють діти; осипається з них волосся, як листя з дерев. Буковинці позабирали зі шкіл учнів, порозбігалися, немовби під час Чорнобильської аварії. Нова біда впала на мою землю! Геноцид проти українського народу.

                         х        х         х

       Учора в кав’ярні «Юність» я промовляв перед директорами шкіл західних областей. Говорив про мову рідну, про культуру, закликав садити дерева, боротися за чистоту природи. І читав поезії. Коли читав «Сталініста» (цей вірш має великий успіх), то надбіг міліціонер знизу. Там є слова: «Вина! Вина! Вина!». Він подумав, що хтось напився і кричить до офіціанток, або злякало те, що я критикував Посторонка за комарівські заводи, за Лімницю і Калуш.  Біг! А я кажу:

   - Прошу! Прошу, товаришу міліціонер!

Він зупинився під регіт директорів шкіл. Я продовжував читати поезії. А потім мене оточили директори шкіл, і кожен грав з себе патріота і т.д.

                         х          х          х

      І ще одне велике відкриття подарувала Галицька земля. В Пітричі Томенчук і Лукомський Юрко відкопали ще одну невідому церкву-ротонду. Дві церкви за один сезон відкрилися в Давньому Галичі: в Царині під Винницею (винниця – виногардник, так і тепер кажуть на Закарпатті) – Іванівська, а на Пітричі – Петра і Павла. Круглої форми церква. То велике відкриття. Жаль, що сніг почав падати, жаль…

                        х          х              х

       Бурлить Львів. Почалися задушні дні, і вчора ціле місто зі свічками ринуло на Янівський цвинтар, де священики правили молебні за січових стрільців. Начебто Ростислав Братунь виступав там і говорив про славу України й героїв України. До Львова начебто стягнули війська. Народ співав, говорив, плакав. І хоч шовіністи шиплять, доведеться йти на поступки, бо повторення репресій неможливе. Я не вірю. Може бути прикручування, але народ ніколи не простить злочинів катам, не стане на коліна, не залякати молоде покоління. Гримить! Нова доба наступає! Колоніальна система вижила себе, імперія дала серйозні тріщини. Я прочитав програму Народного фронту Латвії, яка опублікована в російськомовній партійній газеті. Така подія не може не вплинути на Білорусію, Україну, Литву та й на інші республіки. Якщо піднімаються цілі народи, то це вже дуже серйозно, і тільки сліпець може сидіти в норі і мовчати.      


 5.ХІ.1988                   

Учора був теплий день. Завершили друкувати «Славетного предка Кобзаря», і я відіслав газети до Інституту літератури, до «Вітчизни» і Роману Федоріву. Гадаю, що котрийсь журнал надрукує. Наливайко з Києва прислав «Вітчизну» і «Мовознавство», де є його статті. Він був на моєму вечорі в Києві, коли я виступав про «Слово».

                          х            х              х

 Надворі мороз, сонце й мало снігу. Тарас пішов до школи. Багато читає. Василь Глинчак повернув зі Львова, їдучи до села Парище. Я йому подарував книжки. Передав і Мирославу Скочелясу. Розказують, що влада Львова дала дозвіл на проведення відправи на Янівському цвинтарі. Прийшли львів’яни, священики; виступали Р. Братунь, Р.Іваничук на мітингу коло могил січових стрільців. А ось товариству Лева на проведення зборів дозволу не дали. Пам’ятник Іванові Франкові стоїть у риштуваннях, щоб не допустити мітингів. «Ремонт і реконструкція» пам’ятника. Цікава деталь, як на характеристику епохи. В Польщі не справилися з робітничими виступами в Ґданську, то закривають судноверф. А пам’ятник І.Я.Франкові не закриєте, панове. Не заселять поки що будинок, який вибудувало собі начальство на Ватутіна в нас.

 Не випускають Макара, якого заарештовано у Львові на мітингу за те, що вимагав пам’ятника бандерівцям. Кажуть, що він з Бойківщини, цей вусатий Макар.

                          х            х              х

       Зустрів Попова з педінституту. Розказує, що 12 молодих викладачів написали до обкому листа з протестом, що начальство побудувало собі палац на Ватутіна, а 18 тисяч сімей чекають на квартири. Сьогодні до ректора приїхав заступник голови облвиконкому Капітанчук. Почав умовляти Шатохіна, Попова і ще когось там, аби схаменулися, не писали вище. Ректор теж вмовляв, а парторг мовчазно підтримував молодь. Коли збирали підписи, то В. Грабовецький і ще багато викладачів не підписали листа. Злякалися. Шатохін, Попов – революційні хлопці, бо їм ніхто не повісить ярлик націоналістів.

      Хтось кинув камінь у вікно будинку начальницького. Викладачі нарікали і на обком, що вибудували такий величезний будинок для себе. Йшла гостра суперечка в ректора.

      Попов пропонує створити народний фронт для боротьби з бюрократією. Назрівають великі події.

                     х            х            х

      Сьогодні виписали маму з обласної лікарні. Я роздаровував лікарям і медсестрам квіти, книжки, цукерки, поки мама переодягалася. Привів додому. Спала мама, поки не приїхав Богдан з жінкою і дітьми. Мама рвалася до села. Я відпустив. Все одно доведеться везти до Львова на операцію. Страшно. Болить серце і в мене. Хай мати побуде декілька днів у селі, хай відійде, а тоді вже хай доля диктує і Бог. Треба зважитись, щоб жити, та щось зупиняє мене.


  7.ХІ.1988.       

Пишу книжечку для товариства «Україна». Писав учора до полудня, а тоді вийшов у місто і побачив у самому центрі між поштою і переговорним пунктом багато людей. Там стояли дві великі тумби, обклеєні вирізками з газет: про екологію одна, а друга про мову рідну з віршем Дм. Павличка «Моголи». Були й два гасла – «За державність української мови!» і «Не допустимо безглуздя (чи загибель) Калуша!» Другий лозунг треба уточнити. За столами сиділи члени товариства «Рух» і збирали підписи. Людей було дуже багато. Перелякані енкаведисти-алкоголіки: «Да, тысмотри, что требуют». Я поставив свій підпис ще перед виступом Бердника і Василя Литвина. Там теж ішов збір підписів. Товариство «Рух» зрушилося і діє. Тут було багато різного люду. Леонов фотографував. Цікаво, що Франківськ відразу підхоплює естафету після Львова. Там товариство Лева, а тут «Рух».

      На четверту годину під’їхала машина з Крилоса, і я з Фіголем поїхав до його села. Ігор Коваль організував там чудовий вечір, де ми мали бути головними заводіями. Зрозуміло, що маючи машину, я не міг не загітувати хлопців звернути вправо. Через Козину поїхали на Пітрич, бо там, на горі, де живе Чаграк, Юрко Лукомський і Томенчук натрапили на нову церкву. Кажуть, що церква ця ротонда, тобто кругла. Ми, звичайно, полізли на Пітрицьку гору, побачили Чаграків город, перехрещений навхрест ровами-зондами, оглянули поховання й зонд. Покликав я Чаграка, який колись приїжджав до мене зі своїми п’єсами. Тепер він читав мені свої вірші й кликав нас на обід, але ми з Михайлом Фіголем подякували йому (відмовилися). Оглянули глибочезні яри-укріплення і зійшли до дороги. Найбільше, що мене вразило, це те, що в Пітричі храм на «Зеленець» (Свято Божого тіла, 9-ий четвер). Зеленець – це чисто язичницьке свято, дохристиянське, і Дмитрія тут святкують. А Дмитро зв’язаний з Деметрою. Церковця маленька під черепом червоним унизу, під горою, а не на горі. Колись церква стояла на горі. Сказав мені Чаграк, що, за переказами, ще одна церква (кругла) стояла в углі, тобто в Усті, де Гнила Липа впадає в Дністер. Треба сказати Лукомському Юркові, аби там копав, бо вчора з Лукомським ми й не поговорили.

      До Крилоського будинку культури зійшлося жителів з чотирьох сіл (Крилос-гора, Підгородь,Четверки й Комарів). Спочатку промовляв Михайло Фіголь, тоді надали слово мені. Говорив і прозою, і віршами. Читав «Золотий Тік», «Сталініста», «Кагановича»,  «Виставку собак», «Файні люди», ще деякі твори. Абсолютне злиття з аудиторією, увага. Пробудження і вибух овацій.

      Юрко Лукомський демонстрував слайди своїх розкопів, розповідав про давні церкви. Після того школярі показали дві інсценізації про Осмомислову сім’ю, яку за романом Федоріва написав Ігор Коваль, і за романом Загребельного «Роксолана» (вчителька написала). Співали школярі й сільські співачки. Є у Крилосі Ганна Григорівна Сорочинська (Маланій), яка підготувала виступ сільських співачок у формі вечорниць. Коли вже вечір закінчувався, я попросив заспівати ще й весільних. І заспівали всі: і сцена, і зала. І сталося щось таке, що раптом всі відчули єдиним організмом. Пісні виправляли душі галичанок, пісні ішли ще з княжих часів у наш день і верталися у той день. Ніхто не казав людям, що співати і як співати, і дух воскрес. Після того імпровізованого виступу в будинку культури люди оточили мене, я давав автографи, а вони дякували за такий вечір, якого ще в них не було. Тільки Михайло Фіголь шептав мені, що в залі сидить озлоблений на весь світ Михайло Бойчук. Це він не знав, де дітися, коли я читав вірш «Сталініст», бо ж через нього в Крилосі багатьох вивезли до Сибіру й заарештували при Сталіні. Коли ми виходили з будинку культури, то під будинком стали в коло крилоські хлопці та ґазди і співали своїх пісень. Співали натхненно і відважно, що аж село пливло на тих піснях. Ми повечеряли й повернулися до міста. У Крилосі я записав кілька пісень.

                     х            х              х

 В ніч із 6 на 7 листопада 1988 року семикласники СШ № 15 на шпилі костелу Св. Йосипа на Майзлях (колись це був кінотеатр ім. Горького) вивісили синьо-жовтий прапор. Організатором був на кілька років старший Віталій Гайдукевич («Гайдук»). Пошила прапор учениця Світлана Деркач, намалювала тризуб. Віталій Сідлак, Андрій Альков та інші семикласники шнурами страхували Ігоря Дуневича, що поліз на шпиль костелу й дротом у трьох місцях прикрутив прапор. Демонстрація. Розстрілювали прапор із автомата з меншої бані костелу. Стояв. Привезли альпініста в міліцейському авто у плащ-палатці. «Мавпи». 6 дір на прапорі від куль.

                     х           х           х

Учора по телебаченню передавали мій виступ у Кіровограді. Сьогодні в Києві пройшла демонстрація під українськими гаслами і т. д.  Борис Олійник виступав з Москви, з Красної Площі по радіо і телебаченню. А тим часом усі чекають реформи політичної системи, пленуму з національних питань. Та навіть, коли відбудеться пленум, то чорні сили чинитимуть опір. Може вибухнути громадянська війна.

       Перед очима стоїть учорашня площа в центрі міста. Два кадебісти-алкоголіки.

   - Да ты смотри, что написано! – сказав менший червононосий і пальцем тикнув на гасло «Українській мові – державний статус!»

   - Ничего не вижу! -сказав вищий.

   - Да во! Во! Во! Смотри!

І переляк, і злість, і сум’яття на обличчях.

 


     9.ХІ.1988.   

 В педінституті виступав Новицький Євген, другий секретар обкому. Астроном – професор Климишин Іван Антонович подав записку, в якій запитав, навіщо керівництво області бере в Калуш нові хімічні заводи. Через два дні Посторонко викликав до себе Климишина й почав його сварити:

    - Ви – професор, навчаєте студентів, але замість того, щоб підтримувати нас, вносите смуту. Все вивчено…

    - Знаєте, нас уже перед Чорнобильською катастрофою заспокоювали. Я – астроном, займаюся небом. Там більше порядку, як на землі.

     І пішов з кабінету.

                        х          х          х

       Коли була зустріч в обкомі й ми атакували керівництво за втрату скромності, Посторонко так нас заспокоював:

   - Товарищи, да это наш общий дом! Заходите, пожалуйста!           

 

 


 


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Грудень
2019
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31

РЕКЛАМА



Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


«UMAMI»: п'ятий смак у Франківську

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців