купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Створення Народного Руху України
11.ІІ.1989. Київ. Ніколи ще Україна не знала такої події. Створено не стільки Товариство, як Народний рух...
21.10.2019, 13:49 (ред.)
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як терміново отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині: поради юриста (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
18.9.2019, 16:17 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Робота ледарю — завжди печаль

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Вересень 1988: "Переживаємо період, коли чорні сили вже озвіріли"
18.7.2019, 10:11 (ред.)

20.ІХ.1988

Одні поїхали на батьківщину Яновського, другі ще кудись, а ми в Красносілля. До нас підсів Братунь, бо їхали з телебачення й з ЦК Дроб'язко. Виступали Захар Гончарук, Володимир Бровченко, Братунь, Микола Литвин, Перепеляк. Про мене навмисне чи не навмисне забули, і я сказав, що демонстративно піду. Тоді секретар райкому підбіг до жінки голови ведучої, і я на “ура” читав поезії. Зробили цю зустріч у формі вечорниць. Співали й танцювали. Був там з нами львівський  “Дзвіночок” – капела бандуристів зі Львова. Вечорниці були чудові, але було б краще, якби вся школа слухала наші виступи, а то більшість пішла в степ урожай збирати, а вибрані святкували мову.

 Ми поспішали на хутір Надія до Тобілевичів. Тут мало відбутися основне свято, сюди з'їжджалися ми всі. Дивно, що будень вибрали (знову ж, щоб якнайвужче)... Але люди з'їхалися. Навіть Левко Різник, онук Карпенка-Карого, вчителі з різних областей, студенти. 

                               МАРІЯ   з  ЧОРНОБИЛЯ

    Їхала з нами працівниця інституту вдосконалення вчителів, дуже гарна й розумна жінка. І розказала мені страшну історію. Закінчила вона педінститут у Кіровограді. Вийшла заміж за хлопця, не мали де жити й пішов служити прапорщиком, працював секретником у ракетній військовій частині ППО. Цей артдивізіон стояв і стоїть за 10 кілометрів від чорнобильської атомної, прикриває її на випадок нападу з повітря. Вона спала з дитиною, коли стався вибух. Ніхто нічого не знав — ні чоловік, ні вона. Несли службу солдати й офіцери цілу ніч, цілий день, ще ніч, і тільки 28 квітня побачили,що дуже багато машин їде з Прип'яті. Тоді й вони вирішили евакуюватися. Взяла дитину, влізла (вмістилося семеро) в машину й виїхала. Але ніхто не порадив помитися й скинути одежу. Так і ходила. До лікарів звернулася, а вони не вміли дозиметром користуватися. Чоловік навчив її, то вона й показала, що треба на кнопочку натиснути. Зашкалило!.. Треба було скидати плаття, а нового не мала за що купити. А чоловік, всі офіцери й солдати несли бойове чергування на точці, коли ліквідовували наслідки аварії. І служить до тепер. А дитина захворіла. Кажуть, що дизентерія (забороняють точний діагноз встановлювати). П'ють гранатовий сік. Домоглися переводу з Чорнобиля в Кіровоград. Ця жінка береже свій стан. Ми обідали, а вона не їла. Голодна була. Я дав їй каравая, що нам вручили, їла дорогою.

                               х                      х                      х

    А на хуторі Надія мітингували без нас. Говорили Драч, Павличко, Бровченко, професори і ще дехто. Ми поклали квіти до пам'ятника. Було там багато людей. Потім усі перейшли на поле драматургічне. Співали, танцювали, читали поезії, а я вирішив заглянути в кожний куточок хутора Надії. Оглянув музей у хаті Тобілевичів, новий музей, батьківську хату, діброву, напився води з джерела, обійшов ставок, накупив значків, путівників, познайомився з багатьма людьми; син Тобілевича (він професор-політехнік) впізнав мене, й ми довго говорили про різне, дав інтерв'ю для республіканського радіо, а після всього ми поїхали у Кіровоград. У ресторані “Добруджа” дали для нас концерт “Зоряни”. Ми теж наспівалися, я імітував Бориса Олійника, Козаченка, Федоріва, Іваничука. Обидва з Павличком навчили всіх співати “Ой служив я в пана”. Був там і Білаш. Івасюк поїхав. У Драча в номері до опівночі їли ми кавуни й балакали. Павличко і Драч нині великі люди.


 21.ІХ.1988

Виступали перед студентами педінституту в палаці культури. Заворушився Кіровоград. Яблуку ніде впасти. Я повинен був їхати на “Зелену Браму”, та як поїдеш, коли двогодинний виступ. Вів Павличко. Ми говорили про гідність українця, про мову, про добу сталінську й брежнєвську, про чиновництво й читали сильні вірші. Драч поїхав, та приїхав Білаш, читали поезії Бровченко, Кочевський, Скунць, Бортняк, Маруга, Гончаренко й інші. Братунь полетів, а ми дивилися й слухали концерт, тоді понесли квіти до пам'ятника Т. Г. Шевченкові. Читали поезії серед міста. Всі поїхали до готелю, а Панченко, Гончаренко, Рябчук, Гордасевич, Кремінь і я пішли до дитячої бібліотеки. Тут, виявляється, директором родичка Посторонка, тому-то й мене дуже хотіли там бачити. Тоді вона почала хвалитися, що на Прикарпатті вдалося їй дістати паркет і майстрів. Про Посторонка зайшла мова, і я сказав:

    - Посторонко – ніякий секретар. Гризуться, як собаки, з першим міськкому та соромиться рідної мови. Я і зі сцени сказав, що ваш Посторонко ніколи не розмовляє українською.

Ой, бачили б люди, як ця дама змінилася й перемінилася. Безперечно, що передасть усе Посторонкові, а він злопам'ятний, не упустить можливості відомстити. Та чорт з ним! Я йому й у вічі сказав про це. Прийшли на зустріч діти з елітної школи. Ми їх переучували. Читали їм сильні вірші.

                                   х                     х                        х

     О 18-ій годині почався заключний вечір. Говорили начальники з Києва. Говорив і Павличко. Він зачитав листа-звернення до Голови Президії Верховної Ради України про надання статусу державної мови. Текст звернення народився під час свята. Це перелякало Дроб’язка з ЦК, бо всі вчинили овацію й встали. Вставали ми й під час  виконання «Вічного революціонера». Павличко закінчив виступ віршем «Молитва». До того між ним і Хоменко була гостра розмова, бо нашу дівчину з Коломиї Хоменко хотіла зняти з віршем: «Де ви взяли цей вірш «Рідна мова»?» Дівчина розплакалася. А вірш з журналу «Україна». Читала. І чудово співали дві калушанки.

     Вручили після заключного концерту грамоти, призи. Свято сягнуло апогею.

                                 х                      х                      х

  Таланти одинокі, а бездари тримаються купи, бо вони можуть перемагати тільки групою, як зграя вовків. Завжди талановиту людину запитують, чи вона щаслива. Щасливими бувають тільки дурні або мертві. Щастя – мить, воно довгим не буває. Це – блискавка, а після короткого спалаху блискавки буває довгим плач дощу. Рівновага душі підтримується працею. Праця й боротьба – це прекрасно, а ще любов і принципи. Безпринципна людина не може створити нічого гідного. Чесність — це стержень, але порядність вища за чесноту. Коли людина побачила, що інший порушив закон, він, будучи на місці чесного громадянина, мав би донести на нього, але порядний не доніс, бо відчув, що ця людина порушила закон не через те, що хотіла це зробити, а тому, що не мала виходу, що не мала життєвого досвіду, що була інша причина.

Я думаю, що правий був Ернест Хемінгуей, коли при одержанні Нобелівської премії за “Старий і море”, говорив: “Письменництво в ідеальному вигляді – це самотнє життя. Всілякі літературні об'єднання дещо заповнюють цю самотність митця, але навряд чи підвищують рівень його майстерності. Відмовляючись від самотності задля громадської діяльності, письменник виростає в очах суспільства, як громадянин, але часто починає писати гірше. Він працює на самоті, і якщо він добрий письменник, то щодня мусить залишатися один на один (віч-на-віч) з вічністю, або відчувати, що те, що він пише, піде у небуття. Для справжнього письменника кожен твір мусить бути початком нових зусиль досягти недосяжного”.


 24.ІХ.1988.      

Переживаємо період, коли чорні сили вже озвіріли. Сливоцький і ансамбль «Усмішка» прилетіли з США і кажуть, що в Москві не могли купити молока, щоб перекусити. Все позникало з магазинів.

Коли ми були у Кіровограді на святі рідної мови, Володимир Бровченко розповідав мені, що потелефонували з Канади й сказали: в Палермо спалили музей Т. Г. Шевченка і згорів він ущент. Я думаю, що це зв’язано з Панчишиним зі Львова, який 20 років працював на КДБ, а центр ОУН гадав, що він керівник підпілля на Україні. Можливо, що зроблено це навмисне україноненависниками.

Цікаво, що пожежу в Ленінградській бібліотеці учинили сталіністи, які боялися, що випливуть наверх їхні злочини. Лихачов  цю пожежу порівняв з чорнобильською катастрофою у культурі. Спочатку спалили українську бібліотеку, а через чверть століття – російську в Ленінграді. Чи не фашизм це? 


 25.ІХ.1988.         

На 106-му році життя померла Ольга Дучимінська. Про Дучимінську колись писатимуть, як про унікум. Найстаріша жителька міста Івано-Франківська, найстаріша поетеса-українка.

Академіку Дмитру Лихачову відіслав кілька своїх праць про «Слово» і книжку з перекладом «Слова», примітками. До Румунії Ткачукові теж послав свої книжки, той готує там антологію української поезії румунською мовою.

Стець із Золочева написав, що корону Данила Галицького 1945-го або 46-го року реквізували поляки при обшуку в перемишльського єпископа Коциловського. Я написав Борисові Олійнику листа, що треба потрусити Польшу й вернути вкрадені скарби.

Прочитав страшну публікацію білоруських журналістів про Купати. Там, під Мінськом, у тридцятих роках розстрілювали людей енкаведисти, а по війні кістяки відкопували солдати, щоб замести сліди.

Коли вже розкопають парк Козицького у Вінниці? Коли розкажемо правду про сорокові роки в Галичині

Кати учорашні сьогодні дичіють і скаженіють. Вони можуть вчинити все, що завгодно. Вони нас ненавидять, бо ж бояться.

В інституті нафти і газу хтось заїкнувся, що пора відмінити шовіністичні накази й читати дисципліни хоч деякі українською мовою, то його обізвали націоналістом на партзборах.

                        Х                       х                       х 

     Австрія не могла так, як Росія, передових людей засилати до Сибіру. Вона їх засилала в найглухіші закутки Карпат. І дуже прорахувалися душителі. Якщо батько Осипа Вітошинського відбував заслання в Красноїллі на Гуцульщині, і народив тут сина, то цей син Остап (18.ІХ.1838 р.н.), коли виріс, у Денисові Козівського району Тернопільської області організував сільський хор – один з найкращих сільських хорів. Мене запрошували в Денисів на святкування 150-річчя Осипа Вітошинського, але я поїхав на Дні рідної мови.

    Луку Гарматія з Поділля (теж Тернопільщина) заслали в Голови учителем. Він там став великим збирачем фольклору. Антін Онищук прославився в селі Зелениці за Надвірною, збираючи фольклор. Розстріляний Онищук у 1937 році. 

                          Х                          х                        х

    Старі пердуни поперелякувалися святкуванням дня народження Івана Франка на вулиці його імені. Грицькові Кирилюкові шипів якийсь пердун:

     -Ви, Григорію Васильовичу, уникайте Пушика. Він з душком націоналізму. Організував мітинг коло пам’ятника  Франкові.

    Який дурень! Поперелякувались мерзотники. 

    По телебаченню й по радіо передавали мої інтерв’ю. Це так важливо, що прозвучали мої роздуми про державність української мови.                      


  27.ІХ.1988.        

Горбачов зустрічався з керівниками газет, журналів, з письменниками, і через тиждень роблять таку ж зустріч у нашому обкомі. Гра! Гра! Гра!

   А тим часом ростуть озонні діри, розбудовується Калуш (нові заводи),  поширюють радіоелектронні заводи. З одних – отрута, а з других – важкі елементи, які роблять безплідними хлопців. Очисні споруди не проводять біологічної очистки води, чекають ночі, аби скинути все у Бистрицю, і дощу чекають. І в лісі коло Галича будують сховище для високотоксичних відходів. Буду знову говорити на зустрічі, хоч нічого це не дає.

                          Х                        х                     х

     Розповідала мені Яницька, як казяться чорні сили, як розпускають різне про мене. Далі розпускають, що я в реанімації, що мене побили.

     А стара Дарія Цвєк телефонувала:

-      Ви скажіть, прокляті комуністи, що ви зробили з молодим чоловіком?

Це вона мене «молодим чоловіком» називає.

     Обласний чиновник навіть Олеся Гончара брудом обливає…


  30.ІХ.1988.            

Працюю над поетичною збіркою, був на відкритті виставки Михайла Фіголя і виступав там. Учора  теж виступав, у Будинку політосвіти проходив семінар учителів. Запросили Дорошенка, Турелик, Яроша і мене. Зустріч відбувалася так гостро, що деякі сталіністи після мого вірша «Сталініст» повискакували із зали. Я розказав про свято рідної мови, про україножерів обласних, про екологічну обстановку, про чинодралів і про зловживання владою.

    Ця зустріч передувала подіям сьогоднішнього дня – Горбачов блискуче усунув від влади Громика, Соломинцева, Добриніна, Долгих, Капітонова, перевів Чебрикова в секретарі ЦК, щоб і КДБ мати під контролем. Тепер можна повірити в перебудову! Горбачов стає президентом. Є надія, що демократичний вітер овіє весь народ.

Я в своєму виступі на відкритті виставки сказав: «Сьогодні перебудова здобула ще одну перемогу. Ввечері про це почуєте. А нашим керівникам давно вже пора українізувати наші вузи, профтехучилища і т.д.». 


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Жовтень
2019
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31

РЕКЛАМА





Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців