ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ
БЛОГИ
ОПИТУВАННЯ
НАШІ ДРУЗІ |
Блог на БРІЗ
Постанова про статус естонської мови як державної повинна вплинути на свідомість українців
10.7.2019, 12:58 (ред.)
11.ІХ.1988. Будівництво Чигиринської АЕС відмінено. В Естонії ЦК прийняв постанову про те, що естонська мова –державна мова республіки. Це велика перемога, яка не може не вплинути на свідомість українців. Через шість днів я повинен бути в Кіровограді на святі рідної мови. Прямого рейсу літака нема, то я взяв на ЯК-40 до Черкас, а звідти чимось доберуся. Розказував Яремійчук, що розвертався машиною і виїхав на тротуар. І раптом почув сильний удар по капоту. - Що таке? - запитав по-українськи. - У-у-у, бандеры! – завила морда з планками. Я стрелял таких, как ты! Професор Яремійчук розгубився, тоді раптово розвернувся й кинув йому: - Ну й вонючка ти! Звіріють ще більше звірі з відомства ягоди, єжова, берії. 12.ІХ.1988. Благодать, коли всі розходяться з дому, а ти залишаєшся з Музою. Вона тебе любить тоді. Був у лікарні в тещі. Пожовкла, та лікарі все ще не ставлять кінцевого діагнозу. Завтра повезуть в онкодиспансер на апарат. Лікарям подарував кілька своїх книжок. Був у редакції, потім з Бабієм говорили про різне. Прочитав у “Правде” Волкогонова “Демон революції” про Лейбу Бронштейна (Троцького). Я не знав фактично нічого про його життя. Це він підготував план знищення України, яке втілив у життя Сталін; він один із авторів усесвітнього панування євреїв. Боротьба Сталіна з євреями привела і його до загибелі. Але спочатку він розправився з Троцьким. Вислав на кораблі “Ильич” в Мармурове море на маленький острів, звідти він переїжджав з країни в країну, аж поки не опинився Мексиці. Будинок був перетворений у фортецю з вишками й кулеметами, охороною. Коли Сталін дізнався, що він пише книжку “Сталін”, у якій пророчить падіння його, група лжеполіцаїв (загін Берії) увірвалася до броньованої фортеці Троцького і з автоматів просікла усі кімнати. Друга жінка Бронштейна і син заховалися в кутку. 1 серпня 1940 року прийшла телеграма, що Троцького вбито. На цей раз підіслали кінопромисловця. Він увійшов у довір'я до Троцького, приніс статтю, щоб той вичитав. І вдарив по голові прес-пап'є. Берія організував це вбивство. 13.ІХ.1988. Був у мене вдома професор з Канади Юхас Михайло Васильович (батько його з Іллінців). Познайомився я з ним у неділю, хоч бачилися ще у Львові на Франковому святі. А в неділю ми з ним довго балакали. Сьогодні він мав зустріч з викладачами й студентами педінституту. Ішов з працівницею музею, а я назустріч йому Шевченківською. Обіцяв же старому книжки, а другої нагоди не буде подарувати (поїду до матері) й запросив до хати. Можливо, що це комусь не сподобається з наших чиновників, але не міг же я тримати старого під хатою. В нас, коли хтось приїжджає з-за кордону, то так опікають його, як великого шпигуна, хоч той Юхас — прогресивний діяч. Пригостив канадійця. х х х Тещу мою сьогодні обстежували в онкологічному диспансері. Діагноз страшний: рак підшлункової залози, метастази пішли в печінку. Жінка плаче. 14.ІХ.1988. Готуюся до поїздки в Кіровоград на свято мови. Розболілася голова, і я поїхав до села до матері. Трохи лежить, трохи ходить вона. Доведеться ще брати її до лікарні, але нехай вона прийме курс лікарськими травами, які назначив Шпук, лікар з Братишева чи Делеви. До нього вже двічі возили маму брат Богдан і сестра Олеся. Колись цього Шпука виключили з медінституту за лікування травами. Приписали йому знахарство. Михальчук, мій сусід, захищав його через “Молодь України”. Мати хоче розмовляти. Розказує про минуле, про Глушкового діда й батька. Глушко лікував маму. Мати моя школярам їсти варила на першому поверсі й не раз давала їсти цим Глушкам. Телефонували з “Карпат”, аби я заповнив заявку на видання двотомника до свого 50-річчя. Багато писанини, але я зроблю це. х х х В “Литгазете” прочитав сильну статтю про Брежнєва. Бурлацький Федір при Хрущові й Брежнєві працював у ЦК КПРС. Публіцист з нього сильний. Для мене відкриття, що змову проти Хрущова очолив не Суслов, а Шелєпін, якого в Англії закидали помідорами. Він на своє місце влаштував комсомольця Семичастого, потім підмовив Суслова й Брежнєва проти Хрущова. Він готувався стати вождем, воскресити сталінські часи й сталінські методи “кручення голів”, але Бог є на світі, і це зробити йому не вдалося. Які то страшні люди: Шелєпін, Суслов, Брежнєв, Андропов, Грішин “и несть им числа”. Як погано закінчують підлі люди! Телефонував Скунць з Долини. Він там на виступах, які організовує Дорошенко. Їдемо обидва в Кіровоград на свято мови. Просить грошей позичити. Позичу, бо вартий своїм талантом. 16.ІХ.1988. Разом з Богданом Бойком ходили провідати Павла Добрянського у лікарні. Подарував хлопцям і “Луни”, і зібрання “Страж-гора”. Телефонував Женченко, що саме оця книжка прози, мабуть, піде на Шевченківську. Борис Олійник кликав на якесь засідання, але я відмовився їхати: свято мови в Кіровограді важливіше. х х х З'явився Горбачов. Полетів до Красноярська, в Хакасію і Норильськ. Зустрічається з людьми, розмовляє. Такого цікавого лідера ще не було в нас, хіба що Хрущов любив отак їздити. Він хоче зрушити з місця й витягнути на тверду дорогу танк, що по башту погруз у болоті й грузне далі з поламаним мотором і нікудишнім екіпажем. х х х Вчора з Вінниці прийшов лист від якогось БРУКу. Все робиться начебто від неформального об'єднання на захист мови. Та я чомусь думаю, що “неформальні об'єднання” культорологічного напрямку створюються навмисне, аби виявляти всіх тих, хто сюди тягнеться. Шовінізм – прокляття ХХ століття, а він в свою чергу породив крайній націоналізм. х х х У “Прикарпатській правді” поправка. Петрів з Тлумацького району опротестувала, що вона не писала листа про єпископа Василика та інших уніатів. Дивно робляться матеріали. Якщо в Росії йде перебудова, то в Україні скаженіють чорні сили реакції. Преса заповнена матеріалами в дусі найбільшого застою. Гадаю, що це вже агонія. Щербицький повинен піти з посади вже тепер, негайно. Був у мене Петро Скунць з чоловіком Олениної сестри. Я подарував їм книжки свої, і Петро поїхав поїздом до Києва. В неділю з Києва виїжджають автобусами. Я ж полечу до Черкас, а з Черкас доберуся до Кіровограда на свято мови. 17.ІХ.1988. У педінституті переляк, бо якусь студентку-піаністку направили в Рогатинський район, а вона там не захотіла працювати й перевелася в Тисменицький, бо сама з Івано-Франківська. Написала до “Радянської України”, що на музпеді не того навчають, що школярам потрібно, і Шляхтич зацікавився тим листом. Були партійні збори, Шляхтич слухав виступи і взявся за статтю. Кононенко злякався, бо мріє повернутися до Києва на інститут іноземних мов, і почав мене просити, аби я вплинув на Шляхтича. Я не знав ситуації, а коли усе вислухав, то й не посмів сказати: “Не пиши, Василю Панасовичу”. х х х Вилетів літаком на Черкаси. Там переночував, оглянув місто і поїхав автобусом до Кіровограда на свято рідної мови. 17.ІХ.1988. До Кіровограда літак не летить, і ЯК-42 приніс мене до Черкас. Вечір. Автобусів у колишній Єлисаветград нема. Я хотів сісти на поїзд Москва-Одеса, але квитків не було, та й не їде потяг через обласний центр, а тільки через область. Є поїзд о 1-ій ночі, але вирішив я ночувати. З якимсь узбеком Кочкорем Саїбовим, шкільним вчителем російської з-під Самарканда влаштувалися в готелі “Україна” в сосновому гаю за Черкасами. В ресторані весілля. Співають українських пісень. Ми перекусили і пішли гуляти під сосни. х х х Викладає російську цей узбек. Виходить, що й Україну зробили базою російської мови. Вранці з цим узбеком поснідали в центрі міста, і я поїхав на автовокзал, де взяв квиток на новокаховський автобус до Кіровограда. Про прибуття й відправлення автобусів повідомляли російською. Я підійшов до начальства і висварив їх, чому не виконують постанови ЦК КПУ, і тут же почали оголошувати рейси українською. Спочатку путалися, але скоро виломився голос і мова, пішло! Виходить, що кожному сказати треба по слову й діло буде. Докотивсядо Сміли. Звідси письменника Смілянського, чиїми творами я зачитувався в дитинстві, – корінь. Доїхав до Кіровограда. У готелі застав Степана Реп'яха, Михайла Івасюка з дочкою Оксаною, Ростислава Братуня, болгар, А.Бортняка, Д.Кременя, В. Панченка, через деякий час приїхали з Києва Павличко, Драч, Білоус, Бровченко, Погрібний, Скунць, Грабовський з Житомира, Демків, Осадчук. У готелях “Київ” і “Україна” поселилися науковці, а нас, літераторів, у готелі “Добруджа” держать, щоб менше спілкувались. Отаке-то Свято рідної мови! Святкувати можна тоді, коли здобудемо перемогу, а поки що йде боротьба за українське слово. Ми, письменники, примусили суспільство задуматися, що далі так жити неможливо. “Кіровоградська правда” надрукувала цілий розворот матеріалів про рідну мову. Тут же є Павличків вірш “Моголи”. 18.ІХ.1988. Розбили нас на групи й повели показувати заводи, аби якнайменше агітували ми за мову українську. Я розсердився й сказав про це перед камерою “Вістей” республіканських. Другого дня ставлення до мене було особливе. По телебаченню прозвучало, що нас намагаються приймати, як святкових гостей, а ми приїхали не святкувати, а боротися. Святкувати можна тільки тоді, коли здобуто перемогу, коли ми почуємо, що є конституційний акт, що українська мова має статус державної мови. Другого дня мене намагалися обминути, коли ми виступали в Красносіллі, але цього зробити їм не вдалося. Після “Ротера” - заводу повели нас на 10 хвилин до палацу культури, але я сказав Павличкові не годитися на таке. - Та нас чекають у облвиконкомі, - квапили. - Почекають! - сказав я, і Павличко (великий молодець!) пристав на це. Ми говорили про рідну мову і читали поезії, які самі хотіли. Молодь дуже гарно сприйняла наш виступ. Там продовжувалися співи, а ми пішли до облвиконкому, де вже сиділо обласне начальство і з Києва приїхали Марія Орлик (заступник голови Ради Міністрів), Хоменко (вона росла в Кутах, батько був першим секретарем райкому) - заступник міністра освіти, Олененко — міністр культури, Білаш — композитор. Я ближче познайомився з головою облвиконкому Володимиром Желібою, “ідеологічний центр” Світлана Шапикіна заслуговує окремої новели. Пообідали, поклали квіти й пішли на відкриття свята до філармонії. Промовляли там Орлик, Павличко й Драч. Був прекрасний концерт, й торгівля книжками була, десятки різних колективів, виставка дитячих виробів. Тут я відчув, як багато українського в Єлисаветграді — Кіровограді й на цих чорноземах. 19.ІХ.1988. Ранній ранок. Ми з Івасюком Михайлом живемо в 311-ому номері готелю “Добруджа”. Старий пише роман про останні схлипи Галицько-Волинського князівства. Дмитро Дедько не дає спокою Михайлові. Івасюк добре знає румунську мову і літературу. Його обурює румунський шовінізм. Старий читав молдавську літературу молдавською мовою в Чернівецькому університеті. Студенти-молдавани пішли до ректора і попросили, щоб ніхто інший, а Івасюк читав. Заодно попросили, щоб українську викладав українською. Коли Івасюк заходив до аудиторії, то молдавани хором співали “Червону руту” і “Я піду в далекі гори”. х х х Дмитро Гнатюк – богатир із сентиментальною душею. Василь Михайлюк – український композитор з Вашковець Кіцманського району. Він написав “Черемшину”, “Смерічки”, “Стежечку” і збудував хату за гонорари своїх пісень, Павло Дворський – гарний хлопець, Василь Зінкевич, Назар Яремчук служать українській пісні. Вона для них цариця. Левко Дудківський вдарився в рок. 12 пісень і жодної української. Посварився Дудківський з Яремчуком. 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк. Батько в сільськогосподарському технікумі й школі вчителював. Мати теж в середній школі вчителькою. Брат жив у рідній хаті. В будинку вчителя жили, де левада Воробкевичів. Коментарів ще не додавалось! |
РЕКЛАМАФОТОНОВИНИФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»
ВІДЕОНОВИНИЯку небезпеку несе генератор?
|
|||||||||||||||||
РОЗСИЛКА НОВИН |