21.УІІІ.1988.     

Учора почався сезон полювання. І начальство на державних машинах поїхало стріляти качок, куликів, голубів... Та чи вибирають вони, в що стріляти? І  Кахно опівночі приплив у білій “Волзі” з трофеями. Вже не заступник голови області, та пільги ті ж самі і розбій теж той самий...

Яремійчук повернувся своєю “Волгою” із Словаччини. Не може нарозказуватися про культуру і високий життєвий рівень країни. Події 1968 року пішли на користь словакам. На керівних посадах сиділо багато чехів і євреїв, а після того федерація двох республік почала розвиватися досить самостійно: чехи не вивчають словацьку мову, а словаки – чеську. Зате почав розвиватися словацький шовінізм у ставленні до українського населення. Дуже багато українців поробилося словаками. Тут гостро стоїть циганське питання. Циганські сім'ї  великі, але більшість циганів не працює, часто організовуються з циганів розбійницькі та злодійські шайки. Циганська проблема дуже гостра і в нас. Вчитися цигани не хочуть, а благами користуються.

                                  х                     х                      х

 Хлопці з Молдавії, які роблять фільм про Дністер (і мене знімали в ньому), розказували, що жінка Бодюла народила від Брежнєва дочку Світлану. Вмер Брежнєв, але вмерла й жінка Бодюла, а самого Бодюла в Москві розбив параліч. Він сидить у квартирі й не виходить. Молдавські журналісти хотіли в нього взяти інтерв'ю, але Бодюл відмовився...

                                   х                      х                      х

    Яковлєв каже, що Брежнєв був сентиментальний. Рибок, що погинули, пошкодував, що й рішення Політбюро з'явилося по Байкалу. Але це не заважало йому розправлятися з політичними противниками, вводити війська в Чехословаччину й Афганістан, гноїти по тюрмах поетів, брати хабарі, чіпляти на себе найвищі нагороди. Навіть орден Перемоги взяв, хоч не мав права такого, бо той орден вручали за особливі заслуги великим діячам.

  22.УІІІ.1988.     

Мав я велику надію, що у вересні поїду до Канади. Оформив документи, розтрубіли від ранньої весни, і ось сьогодні потелефонувала Синиця, що... двох запросили, а я... третій. Поїдуть Зіновія Франко та Федір Погребенник, а ти, Пушику, може, за рік поїдеш. Я відчував, що так станеться, бо вже не пустили мене на Близький Схід. Там у моєму досьє це вже зафіксовано, і бюрократична машина завжди даватиме - “ні”, якщо виникатиме питання поїздки за кордон. Я живу в країні, де брехня возведена до нечуваних висот, де говорять одне, а роблять інше. Величезні мафіозі проникли в усі пори суспільного життя, і головне завдання цих кланів — топтати все, що росте.

Затримка з виходом моїх книжок – це ланка одного ланцюжка. Я помітив, що по радіо не передають моїх пісень. І ось не поїдеш, Пушику, до Канади. Навіщо, аби ти набрався там ума, аби тебе знали, аби ти написав щось. Ти –індіанець, абориген-галіцієць, і твій край – заготконтора й полігон.

     Які підлі людиська навколо! Яка дичина! З письменником роблять, що хочуть. Залишається ще повантажити у вагони для худоби й вивезти на Біломор-Канал або в Магадан. Мало що змінилося з часів Сталіна. Підлість! Кругом підлість! Таке ж ставлення в Південно-Африканській республіці до негрів, як у нас до українців. Правда, там хоч атомних електростанцій і хімічних комбінатів не будують посеред великих міст... Сумно й страшно... Жахливо навіть...

                                   х                    х                        х

                                         РОЗКОПКИ

    Приїхав Володимир Баран. Розкопує в Кукільниках селище. Перед цим був на розкопках у Німеччині. Відкрили старе слов'янське місто. Розказав мені професор багато цікавого про свої відкриття, про археологію взагалі. Ми півдня просиділи в “Кришталі” (кав'ярні) втрьох: Угрин, Баран і я. Слухав. Виявляється, що албанці – осколок колишніх траків (фракійців), які були і в нас.

    Празька культура — склавини, пеньківська — анти, колочинська — задніпровська (5-7 ст. н. е.). Ці три культури стикаються там, де Київ. Виходить, що легенда про трьох братів Кия, Щека і Хорива — справді племінна. 

 23. УІІІ.1988.       

Номенклатура — ось той клас, який створився в нас на зміну класу буржуазії. В кожній області вузи, де би престижні професії могли здобувати діти номенклатурників. Якщо не можна в себе, то йде облік міжобласний, міжреспубліканський. Дуже багато бездарних дітей, але місця їм забезпечені. Це велике гальмо в розвитку суспільства. У самій номенклатурі є ще й клани.

                                    х                     х                       х

    Був у Спілці, в редакції. Плануємо відсвяткувати день народження Івана Франка. Радилися. Правда, Добрянський лягає до Федора Мамчура в лікарню, так що з моєї затії, щоб створити Товариство української мови, не виходить поки що нічого.

 25.УІІІ.1988.        

Недаремне не спалося мені вчора. Книготорг одержав 7000 примірників моєї книжки прози (“Страж-гора”, “Перо”, “Ключ”). Сигнальної не мав і випросив пачку. Довго, дуже довго йшла вона до мене. А сполудня прийшов журнал “Жовтень”, де кінець “Галицької брами”. Так що я тепер автор двох романів.

Третя подача багатьох чинуш виведе з рівноваги. Я сильно вдарив по номенклатурі, по безрідних іванах, по перешиванцях. Мені й самому сподобалося те, що написав. І хоч “Брамі” чогось, може, й бракує (в сюжеті), але не міг я знайти ліпшої форми, щоб втиснути все те багатство інформації про галицьку землю. Хай собі говорять те, що хочуть, але книжка моя — це том живої історії мого народу. Вона не може загубитися й померти! Вона є! І мої позиції укріпилися. Глибше я вкоренився  в рідній землі. Дуже чекаю поетичної книжки й двох публікацій про “Слово”. Це викличе бурю або розгублення серед найбільших знавців “Слова”.

                                х                    х                     х

21 серпня, на двадцятиріччя вводу військ, Чехословаччиною прокотилися мітинги протесту, страйки, демонстрації. Кажуть (“Правда” пише), що в Москві, де Тверський бульвар стикається з вулицею Горького, відбулася теж демонстрація за виведення військ з Чехословаччини, проти окупації. Дозвіл на демонстрацію не дали, а, коли зібралися люди, їх просто розігнали. Столиця кипить.

                               х                     х                      х

    Про Австрію часів Івана Франка кажуть, що це загниваюча імперія. Добре, що вона гнила, і Іван Франко мав змогу надрукувати все, що він написав, а якби імперія була квітуча й сонячна, то не мали б ми Івана Яковича Франка і багатьох талантів не мали б.                             

 26.УІІІ.1988.       

 “Літературна Україна” в кожному номері друкує мене. Дав спогад про Володимира Івасюка, своєрідний відгук на смерть Воронька, тепер про пам'ятник Каменяреві. “Молодь України” надрукувала теж цю ж замітку. Газети читають. Одразу ж відгукнувся Іван Цюпа. Він, виявляється, сидить у тюрмі в Райківцях на Хмельниччині, бо передав листа через робітника. А, може, то лікувальна установа, де алкоголіків перевиховують? Хоче і він пам'ятник Іванові Франкові робити. Я йому послав умови конкурсу.

                                      х                      х                       х

     Приїхав Герман Павликов з Ульяновська й Москви. Розказує, що був на демонстрації коло кав’ярні “Ліра” в Москві, яка відбулася 21 серпня 1988 року, і про неї написала газета “Правда”. Виступ був не тільки проти 20-тирічної окупації Чехословаччини, але й проти Михайла Горбачова: “Дайте сахара!”, “Долой Горбачова!”, “Возьми Раю-царицу і освободите столицу!”. Зрозуміло, що ці лозунги викинули синки чорних людей-катів. Озвіріла вже банда сталіністів, і треба пильно дивитися, аби не повторився 1964-ий, коли “з'їли” Хрущова. Вони маскуються під прогресивних. Зрозуміло, що Раїса Максимівна мала б зрозуміти, що вона своєю поведінкою компрометує Михайла Горбачова. Її москвичі називають Максудовною, але вона українка Титаренко.

    Читав я виступи й інтерв'ю Яковлєва в прибалтійських республіках. Коротич терпить фіаско. Один з тих, що давав свідчення на делегатів- номенклатурників конференції вже відмовився від показань і слідчого звинуватив. Зрозуміло, що дали зрозуміти, що його чекає... Але моя думка така, що московський демократичний фронт, який вже розгалузився на Україну й Прибалтику, з часом стане новою партією. Якщо проти демократичного фронту почнуться репресії, то він піде в підпілля, як колись РСДРП. Це нове інтернаціональне явище швидко поширюється, і я чомусь так думаю: виникне нова партія. З часом у СРСР буде дві партії – комуністична й демократична. Правда, ще невідомо, яка програма у демократичного фронту. Але якщо по великому рахунку міряти, то СРСР в агонії. Ця велетенська країна нагадує Давній Рим, коли величезна маса, обурена пануванням патриціїв-номенклатурників, не хоче працювати,а хоче хліба й видовищ. Цей голод на видовища й хліб полонив суперміста, де люди голодні й хочуть чистого повітря, зеленої природи. Наркоману й алкоголіку не треба високих ідей. Сексуальна розбещеність більша, як в стародавніх Греції та Римі.

      Днями зустрів жінку-сусідку, що народним засідателем (на пошті працює вона). Чоловік її літає в Тюменську область, і з ним фактично вона не живе, але йшла на судове засідання. Дивно, але засідання відбувалося не в суді,а в опорному пункті міліції навпроти мого будинку. Тут, де чергують дружинники, за якусь годину мало розлучитися 15 пар. В опорному пункті міліції розлучалося 15 сімейних пар. Це щось неймовірне, але факт залишається фактом. Я зустрів її після обіду... А, може, комусь вигідно, аби тріщали сім'ї, родини?                                                  

  27.УІІІ.1988.         

Добрянський ліг до лікарні, а мені сказав йти на серпневу нараду вчителів, де він мав бути. Я виступав на нараді тріумфально для українців і квасно для людей без роду й племені або прихованих євреїв пітікіних, августінових і т. д.  Українська мова впоперек горла багатьом. Якраз дістали мою книжку, і багато педагогів купили її, довелося давати автографи. Наслухавшись виступючих, я відчув жаль, що такі ніякі люди навчають наших дітей. Педагог мав би запалити вогонь у дитині, а ця інертна маса (кажу про актив) погасить.

     Не знав я, що хохлячок Грицькевич, який відає торгівлею, свого синка звільнив від вивчення української мови. Написав заяву. Такий же Волков і ще деякі чиновнички.

     Я сказав у виступі: чому то так є, як тільки здається нова школа, то туди переводять російський контингент дітей, а українцям віддають старе приміщення. Так було з першою, так з двадцятою...

     Виступав різко проти перекриття греблею Лімниці й будівництва нових заводів у Калуші, забруднення рік. Августінов, теперішній директор військових заводів “Родон”, виступаючи про будівництво заводів своєї галузі, підколов мене: “Якщо дозволить Пушик”. Я в боргу не залишився, відбив... Бідний Мойсеєнко, колишній завідувач пропагандою, а тепер директор школи № 4 головував і, коли я сказав, що не чути української пісні навіть коло новорічної ялинки, почав оправдовуватись, що не так, і се, і те, але я його перебив.

                            х                      х                       х

    Сьогодні рано-вранці поклали кошик з квітами до пам'ятника Каменяреві на вулиці його імені. Ніс кошик я з Міхнюком. Зібралися тут люди з культури. О 18-ій годині буде тут мітинг, якого добилося товариство “Рух”, а о 19-ій годині проведемо літературний вечір у будинку культури по Шевченківській вулиці.

  28.УІІІ.1988.       

Неділя й Богородиця. Закінчується літо. З'їжджаються студенти. Позавчора, коли ми з жінкою поверталися з кіно, то в самому центрі слухали гуцульські пісні якогось гітариста. Пісні примітивні, але вже українською мовою. Багато молоді було. “Кристал” вечорами роїться.

     Вчора провели мітинг коло пам'ятника Іванові Франкові по вулиці Франка. Товариство “Рух” довго добивалося, довго думали-гадали в міськвиконкомі (зрозуміло, що не тільки тут), що робити, й нарешті дали дозвіл. Було багато людей, багато міліції й переодягнених. Могло бути ще більше, але ж сталася НП у Гошеві. До завтрашнього дня церква православна запланувала відкриття Гошівського монастиря. А село після спалення дерев'яної церкви було вже наелектризоване, а ще підігріли греко-католики (є якийсь єпископ Василик, якого начебто висвятив єпископ (а в Римі й кардинал) Сліпий (легенда). Неправда. Днями “Прикарпатська правда” друкувала статтю про нього й про уніатських священиків.

     Після мітингу ішов я до будинку культури на франківський вечір і зустрів викладача школи міліції. Він був п'яний і став мені говорити, що всю школу міліції підняли по тривозі. Видали всім панцирні жилети, щити, дубинки; посадили в автобуси й повезли до Гошева. Там все село повстало чи й села. Люди озброїлися пляшками, ножами, камінням і не пустили православних відкривати монастир. Кинули районну міліцію, але почався бій. І ось підняли школу міліції, кинули до Гошева. Цікаво, що там робиться? Арешти?

     На мітингу надали мені слово першому. Я говорив про Каменяра, про те, щоб будинок Маргошеса передати під музей Івана франка (це зустріли люди овацією), читав вірші. Виступили Арсенич, Головатий, Турянська; звучали пісні, “Каменярі” -вірш. Зібрано багато грошей на будівництво школи імені Тараса Шевченка в Польщі. Вів мітинг (це й не мітинг, а свято Франка) Шевчук — Неоніли Стефурак чоловік, хоч сама Неоніла з Галиною Турелик не прийшли ні до пам'ятника, ні на музично-літературний вечір. На вечорі у будинку культури я читав поезії, Богдан Юрків, Головатий, тріо бандуристок співали пісні на мої слова; Дорошенко і Ярош теж читали поезії свої, а ансамбль “Смерічка” співав пісні. Обидва заходи були пристрасними, ми виступали на захист культури, мови. Я вперше почув пісню на свої слова “Мелодія ночі”, яку написав Терлецький. Здається, що вона вдалася йому. Після мітингу й вечора Юрків Богдан, Кривень, з філармонії співак, Головатий були в нас удома на вечері. Посиділи десь до першої, і нічка мені пропала. Хвилювання під час виступів, кава, аналіз усього, а ще думка, що в Гошеві може пролитися кров (арешти будуть точно), не давали заснути. Я не спав, перекидався з боку на бік, і зараз болить у мене серце.

                                     х                      х                     х

     Знову не виходить з голови Гошів. Я переконаний, що не повстало би село, якби не спалили в Гошеві дерев'яну церкву під горою. Вночі під'їхали, облили бензином, підпалили й утекли... А тепер пожинають плоди в Гошеві.

                                  х                      х                     х

     Головний бандит, який нашу область перетворив у хімічну клоаку – це Добрик. З Дніпродзержинська перетягнув багато своїх дружків, вони мали зв'язки з міністерством хімічної промисловості й почали будувати на погибель нам Калуш. Кондратенко, тодішній директор, зумів утертися в довір'я до Добрика, платив за ніщо заробітну плату його авантюрній жінці, давав хабарі й купив собі героя. Він і тепер на заводі ТОС складає проекти розширення. А в Калуші стоять у запасі тисячі тонн хлору, і якби, не дай Боже, стався там вибух чи упав літак, чи ще щось, то на 300 кілометрів за вітром вимерло би все живе.

                                  х                      х                       х

    Розмовляв з Манжалою. Він з курсантами школи міліції два місяці був у Вірменії. Прилетіли з палицями й щитами, але заявили, що курсанти проти вірмен дубинки не візьмуть, хоч московські генерали агітували: “Дать им, армянам!”. Вірмени вели себе спокійно, в гості запрошували наших міліціонерів. Події в аеропорту були спровоковані навмисне, щоб вдарити по демонстрантах. Приїхали в автобусі якісь люди, почали шуміти, кинули військових:

    - Русским покинуть зал аеропорта!

А один залишився, щоб бачити, як діятимуть солдати. Військовий вирвав дитину у матері, яка  дитину годувала. Вірменка з люті вдарила солдата пляшкою. Це роздули, почали калашматити вірмен. А майор з пістолета вистрелив у чоло й убив вірмена тут же. Вірмени терміново видали книжку про Карабах, і Манжала привіз її. Курсанти школи міліції вернулися і тут кинули їх до Гошева.

    До Гошівського монастиря на свято Богородиці зійшлося тисячі віруючих не тільки з Долинського району, а й з кількох областей. Це страшенно налякало власті, духовних, тому й кинули міліцію.                        

29. УІІІ.1988.         

Пишу спогад про Івана Миколайчука. Довго пишу, з місяць. Болить голова. Кілька книжок відіслав до Києва, бо там хочуть висунути мою кандидатуру на здобуття премії Т. Г. Шевченка. Це Бориса Олійника затія. Перечитав за цей рік “Культуру і життя” і пішов на Бистрицю, щоб хоч трохи розвіятися. Впізнав там мене інженер з “Водбуду”. Має над рікою город. Запросив до себе і почастував коньяком. І диво дивнеє. Коньяк справді розширює судини кори головного мозку. Чи той коньяк, чи розмова, чи купіль, але я зробився свіжий і бадьорий. Купалися ми під місяцем великим. До нього прийшли ще два сусіди, і ми всі четверо полізли у воду. Купальник Адама і місячна ніч.

                                  х                      х                   х

                                       АНДРЕЙ  ШЕПТИЦЬКИЙ

     По галицьких селах ходять легенди про митрополита Андрея. Коли він служив у австрійській армії офіцером-кіннотником, то на іподромі побачив багатого єврея з дочкою. Шептицький почав до неї залицятися. Єврейка теж закохалася в офіцера і начебто завагітніла від нього. Тим часом офіцера викликали до Франца-Йосифа, чи до інших чиновників і запропонували стати намісником кардинала Сембратовича. Коли той помре, Шептицький замінить його. Андрій Шептицький замінив мундир військовий на чорну ризу – став монахом, єпископом станіславським, митрополитом львівським. Син його від єврейки був управителем митрополичих маєтків у Осмолоді до Мельника, чи після Мельника, чи разом з Мельником (посада його називалася якось інакше). Коли німці почали нищити євреїв, однієї ночі рабін Львова постукав до Шептицького. Його впустили до митрополита. Шептицький сховав його і переховував ще багатьох євреїв. За це йому стоїть пам'ятник у Ізраїлі.

  30.УІІІ.1988.        

У неділю начебто відкрили в Гошеві монастир. Православне духовенство при допомозі влади перемогло греко-католиків, які не давали церкву й монастир. Цікаво те, що два священики, які закінчили православну семінарію чи й академію, перейшли на уніатську віру. Повсюдно йде тертя, боротьба, натиск і опір. Нейтралів залишилося дуже мало, хіба що серед наших літераторів, художників, акторів.

    В “Культурі і житті” знову побили Галину Турелик за те, що на догоду властям вигнала з роботи Карла Волоха. Волоха захистили київські євреї (я теж на його боці цілком), а чиновників і Галину Турелик справедливо виставили на посміховище. Я з нею ще побалакаю, хоч знаю, що образиться на мене смертельно. Така вже  в неї вдача. Та чи тільки в неї? Яновський щоденно п'яний волочиться, але й слова не скаже на захист мови й культури. Ярош так вже випирав мене з посади голови клубу творчої інтелігенції, а коли я передав йому цю посаду, практично нічого не робить…

                              х                    х                     х

     Гомонять, що під час розмови Цвігуна з Сусловим, коли той доповів йому про злочинну сім'ю Брежнєва, “чорний кардинал” зразу ж усе засекретив. 

    - А що мені робити тепер? - запитав Семйон Цвігун з Вінничини.

    - Найкраще на вашому місці застрелитись, - сказав Суслов.

На мою думку, Андропов на всі 100% використав цього довірливого й простодумного українця-подоляка і по його трупі вискочив у вожді. Труп Черненко був чудовий для нього, як друга особа, яку ось-ось треба було замінити. Бог врятував нас від Андропова, який міг перетворити країну в концтабір. На його совісті Машеров.

                              х                     х                      х

В “Правде” надрукували великий матеріал про зятя Брежнєва Чурбанова. Кажуть, що Брежнєвська кліка переправила в швейцарські банки мільярд карбованців, і Чурбанов знає номери рахунків. Невже і на цей раз переможуть ці чорні бандити, що при владі? Як Скибі тепер здається? Дали ж Чурбанову даруночок. Скиба був ініціатором візиту зятька. Здавалося мені, що хоч цей чесний, а він звичайнісінький кар'єрист, як і більшість. Потрібні якісь радикальні заходи в оздоровленні всього організму. Перебудова забуксувала на місці. Досить глянути на все те, що робиться в області, аби, як у краплі води, побачити всю країну. Гниль, суцільна гниль, і Горбачов безсилий щось зробити.

                                  х                     х                     х

 “Прикарпатська правда” думала-думала й дає на завтра інформацію про свято Франкове, яке ми провели. Фотографію Пушика заборонено давати – Боднаря-гітариста дають. “Рух” поволі рухається. Наші літератори поїхали по Франкових місцях до Коломиї,  Криворівні й Косова. Я теж мав їхати, але Добрянський лягає до лікарні – треба комусь бути на домарстві.                                     

 31.УІІІ.1988.    

Відчуваю, що почалося на Україні “завинчивание гаек”. “Радянська Україна” дала нову статтю про культурологічний клуб, а “Комсомольское знамя” про львівські мітинги й демонстрації. Дивно, що не б'ють тих, хто спровокував львівські виступи, заборонивши створення Товариства рідної мови імені Т. Г. Шевченка. Найстрашніше те, що навіть слово українське розцінюється, як націоналізм. Але ж “хіба ревуть воли, як ясла повні”? Власті змушені будуть піти на уступки, бо інакше буде велика пожежа. Те, що робиться в Польщі та в інших країнах, так чи інакше підніматиме свідомість українця. Міцні й постійні зв'язки з іншими народами викличуть ріст самоповаги до загальнолюдського рівня. Процес незворотній.

“Радянська Україна” цитує лист якоїсь українки-екстремістки, де дає таку характеристику росіянам: “поллитра водки и хвост селедки” – такий рівень. Зрозуміло, що це вкрай неправильно. Істинний росіянин добрий, розумний, працьовитий, але імперський дух посіяв злі зерна в душі багатьох росіян, і вони розбрелися по світу, покинувши свою землю на поталу – центр Росії перетворився в пустелю. 

                         х                   х                      х

Потелефонував Тарас Салига, що здобув для мене мою поетичну книжку “Луни”. Вийшла вже з друку на львівському “Атласі”. Обіцяє передати поїздом, бо поки вона потрапить до книгарень, мине багато часу. Виходить, що можна буде і цю збірку висувати на премію, якщо вже така каша вариться.

Телефонував Малкович, що на 1990-й рік планують мою поетичну книжку, треба писати анотацію.

                        х                   х                      х

Помер великий страждалець, перекладач Лукаш, мужня людина. Я з ним був знайомий, зустрічалися в Києві, розмовляли. Відходять люди, приходять інші їм на зміну.