купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Фотозйомка дітей
"Є батьки, які не хочуть купувати альбоми і не хочуть робити фотографії, про що письмово...
12.11.2019, 18:05 (ред.)
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Друга декада березня 1989: Як росіянин Дубінін вимагав повернути українську церкву народові, а євреї створили своє товариство
16.ІІІ.1989. Учора виступав на “Карпатпресмаші”. Створювали Товариство української мови. Уже маємо кілька десятків осередків. Щодня десь...
6.11.2019, 11:12 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Не взявшись за сокиру, хати не зробиш

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Як вперше голосно почали говорити, що "бандерівщина - опір сталінщини"
21.6.2019, 11:37 (ред.)

 9.VІІ.1988

Спустили озеро. Після моїх виступів у пресі й по телебаченню, на зустрічах починають чистити його. Сьогодні вранці десятки рибалок бродили в каші — ловили коропи й карасі, що задихалися без води. Чорне болото, люди й риба, яку хапали жадібно й несли додому. Виловили рибу. А до половини озеро заросло вже травою. Вчора я ішов з річки, то перейшов його впоперек по середині в кросовках.
                             х х х
                        БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ СТУПКА
Народний артист України. Я з ним познайомився давним-давно, ще 1969-го року в Скольному, коли в комсомольсько-молодіжному таборі проходила нарада-семінар творчої молоді західних областей. Проводив Львівський обком комсомолу. Ступка, підкотивши одну штанку, грав у футбол. Було нас там багато: Ільницький, Стельмах, Максимчук, Кудлик, Петренко, Герасимчук, Кушплер та інші. Тоді я підпеньок назбирав, Петренко заніс на кухню посмажити, та мені не дали й попробувати. Було там гарно й весело. Пізніше ми не раз зустрічалися зі Стригуном, Ступкою, Данченком, Кадировою... Зустрічалися у Києві, у Львові і в Івано-Франківську, куди приїжджав театр імені Заньковецької, а тепер Івана Франка, Київський уже втретє.
Іду сьогодні з Богданом Грицаком (той безперервно балабонить про свої пісні), а спереду якісь троє. Оглядається Ступка, а з ним Шах, ще один актор. Пожартували, погомоніли й пішли на каву. Посідали на Радянській і пили, гомонячи. Богдан грає Котляревського в “Енеїді” і паралельно знімається в “Кам’яній душі” за повістю Хоткевича. Кіногрупа стоїть у Верховині. Режисер Клименко надіється, що через 25 років повториться таке саме, яке було з “Тінями забутих предків”, коли Сергій Параджанов відкрив собі Карпати й Івана Миколайчука. Тоді били цих людей, чіпляли їм “ізми”; а нині Вірменія кипить, Іван в могилі, а Параджанов живий. У Вірменії страйки, щоб повернути Карабах. Сам церковний лідер-католикос звертався до вірменського народу, щоб тверезими були. І в нас, особливо у Львові, щочетверга збираються люди коло пам'ятника Івана Франка, де університет. Кажуть, що Львівське товариство Лева сьогодні в селі Майдан поблизу калуської траси проводить свято Івана Купала. Таке ж свято в Галичі. Але чому після Івана? Страшенне патрулювання кадебістів. Коли ми сиділи на Радянській і пили каву, то коло нас підсувалися й навколо нас крутилися щось четверо “недорослів”.
Богдан Ступка розказував про тата Сильвестра, який 33 роки співав у львівському оперному театрі. Мама Богданова не працювала ніде ніколи – домогосподарка. Уродженці села Нестерівського району (це тепер Новий Львів). Село Куликів, як їхати на Гаї. Богдан Ступка оженився з Ларисою Качмасовою (каже, що суміш росіянки з білорускою). Син їх Остап закінчив театральний інститут, актор. Одного сина мають. Ступка вважає своєю найкращою роллю в кіно одного з Дзвонарів у фільмі “ Білий птах з чорною ознакою”, а в театрі – Задорожного (“Украдене щастя”). З пієтетом говорить про чоловіка Ліни Костенко Цвіркунова, який був директором кіностудії імені Довженка і при ньому поставлено “Захар Беркут”, “ Пропала грамота”, “Криниця для спраглих” і т.д. За це й вигнали. Ступці багато дало спілкування з Романом Іваничуком. Роман Ступці, як і мені, постійно каже:
- Чому ти мені викаєш? Кажи ти...
Ступка:
- Я колись скажу. Але так, аби ти аж здригнувся.
І ось одного разу на Ватутіна, 6 відкрились чорні двері одного з кабінетів, оті, що з коридора, і на порозі виріс Ступка.
- Сервус, бику красний! - вигукнув артист театру Заньковецької.
- Що ти собі позволяєш?
- Та ти казав перейти на ти.
- То ти вже перейшов? Нарешті... Файно...
Ступка любить співати. Особливо сороміцькі коломийки:
Любила-мсі на постели
І на околоті.
Ще сі хочу полюбити
На колючім дроті.
Відколи я оженивсі,
То лиш набідивсі.
Мою маму так злюбили,
Лиш хребет лишивсі.

 



10.VІІ.1988

Сьогодні дивився денну виставу киян “Енеїда”. Рок увірвався і на сцену театру Івана Франка. Коли вертався, то у вікні бібліотеки для юнацтва побачив чорну майку з короткими рукавами, на якій білою фарбою через трафарет написано:“Ударим кулаком металлического рока по пережиткам пролетарского искусства”, а нижче того напису на друкарській машинці додруковано: “Эта майка подарок двух молодых металлистов Ивано-Франковскому рок-клубу. Утверждаю Пакар Ю”.
Вікно розчинене, вітер розвіває ту чорну ганчірку. Люди зупинялися, усміхалися, а далі стояв кадебіст і спостерігав. Поруч у вікні лялькового театру вивішені фотографії комічні — виставка. Чорна майка і чорні сорочки фашистів. Чи нема тут спільного? А Льоня Гах все друкує і друкує про рок-музику в “Комсомольському прапорі”, а Галина Турелик благословляє. Це навмисне. Це безпечніше для властей, ніж те, що робиться у Львові, Москві, Ленінграді. Розказують, що на останньому мітингу з'явилися своєрідні “штрейбрехери”, яких гучномовцями забезпечили. Якась Андреєва з львівської молодіжної газети “Ленінська молодь” найбільше біситься там, показує свій шовінізм. Редактор цієї газети найпрогресивніший з усіх львівських редакторів. Він об'єктивно надрукував про мітинг. “Це остання така публікація”, - сказав, ідучи з профілактики в обкомі. Макар львівський нагадує мені польського Валенсу, але він значно мудріший. Я з ним не знайомий, не бачив його, але читав у газетах і чую від нього про людей. На цьому мітингу добилися місця для пам'ятника Т. Г. Шевченкові, зібрали велику суму грошей. Начебто говорили про мою публікацію про предків Шевченка. “Шевченко має спільне коріння між Галичиною і Східною Україною!” – вигукували на тому мітингу і зсилалися на публікацію в газеті “Вперед”. Люди читають, виявляється, передають все одні одним, слухають.

Вчора слухали мій репортаж по радіо з розкопок у Крилосі. Я, правда, не чув себе, а ось мати в лікарні слухала. Не пишеться мені, але багато читаю. Гомонять, що на львівському мітингу говорили, що бандерівщина — це опір сталінщині. Виступала там старенька жінка і розказувала: “Я – жертва сталінізму. Мене сімнадцятирічною забрали і життя скалічили моє”. Гомонять, що в перший четвер наступного місяця знову збирають мітинг. Ініціативна група називає себе “Український демократичний фронт”. Вірмени телеграмою вітали мітинг. А Вірменія нині страйкує. Вся нація повстала проти Азербайджану. Вимагають приєднання Карабаху. Сьогодні по телебаченню показували цей гарячий район. Тут, виявляється, уже не вперше робилося отаке.



11.VІІ.1988

Юзва відмовився їхати у Верховинський район на виступи. Довелося послухати Дорошенка й поїхати замість нього. Не спав усю ніч, а гори лікують. Крім того, я давно постановив побувати на горі Стіг і на Кедроватому, де сідець Довбушів. І ось їду! Поїздом докотився до Ворохти. Перед посадкою побачив свіжий випуск “України”, купив і побачив свою статтю “Бус і Джус” (до 200-річчя відкритя “Слова о полку Ігоревім”). Ця моя публікація сколихне багатьох. Відкриваю невідоме. Предківщину відкриваю. Читав і радів, що дали.

Я влаштувався на турбазі разом з Дорошенком. Я хоч почувався кепсько, але був змушений їхати на лісокомбінат. Відбувся тут прекрасний вечір. Нас тут приймали прекрасно і вечеряли разом, а тоді поїхали на ночівлю.


13.VІІ.1988

У Верховині багато опришків, жінок, дівчат у гуцульській одежі – йдуть зйомки “Камінної душі”. Відкрив для себе, що в Жаб'ї-Верховині збереглася та хата, в якій разом з Квіткою була Леся Українка. Я був там (вже третій власник ґаздує), обдивився все. Відкрив, що Верховинський райком стоїть на тому ж місці, де була церква. Ця хата, де Леся була, перейшла до лікаря Питлина; від Питлина до Моровка Болеслава Михайловича, а в нього купив Танасійчук Іван Федорович з Пробійнівки. Відкрив собі й Палійчука, про якого оповідання понаписували Іван Ле та Яновський. Він з Бабина. А дочку його я знаю віддавна. Вона працювала в комсомолі, вчилася в педінституті, а тепер завідує дитсадком. Подарувала мені фотографії батькові. Я почув багато цікавого.

Вранці приїхала машина, і ми розтеклися по колгоспах. Я поїхав у Красний Луг (тепер Красник). Тут ніколи ще не виступав письменник, і реакція була шалена. Слухали прекрасно, вражені й захоплені. Особливо цікаво було їм про Баюрака, який з цього села мав жінку Бобручку, про інших опришків. І тоді я вирішив здійснити свою багаторічну мрію: на Кедроватому побувати, посидіти на Довбушевому сідці. Підмовив секретаря парторганізації. Дивно, але факт, що він ще не був там ніколи, хоч тут народився і живе, шофер теж не був. Виявилося, що в нього є родич єгер Хацюк, що тепер у національному парку.

Поки збиралися, почалася гроза, але в мене вдача така: не відступати! Ми втрьох полізли через ліс на Згари, а далі на Степанець (не знав, що є в мене тезко полонинський верх). Я наслухався багато дивних історій.

На Степанці паслися коні і його Зірка. Коні сподівалися, що ми щось несемо, й кинулися до нас, а за ними й корови з телятами. Мало не розтоптали нас коні, коли побачили, що нічого їм не даємо. А далі Хацюк показував нам бурсучі нори, рідкісні рослини (родеолу), послід ведмедя. Єгер розказував і показував зарості рододендрону. Так ми вийшли на шпичку Матіюкову, а звідси крізь терени Кедроватий. Були ми мокрі, як хлющі, а тут різкий вітер ударив нам у голі й мокрі груди, показалися латки снігу на верхах. Сніг був на Кедроватому, на Розщібенному, на Лисиній, на Марічесці. Але не це тут зацікавило мене, а сідець-крісло, видовбане в камені. Я сів і був вражений краєвидом. Ніде ніколи я не бачив такої краси, такого царства гір, таких кольорів. За Бистрицем уже було чисте небо, а тут ще гриміло і падав дощ, але я пив красу, був вражений побаченим. Тут ховалися останні язичники, тут були опришки! Тут якась підла душа прочитала книжку наших легенд “Ходили опришки” і вже тепер шукала скарбів, повідколювала великі плити з того каменя, землю порозкопувала. Я сміявся. А потім ми сходили навпростець через ліси й побачили, як дикі свині перерили землю.
- А чим дикі свині тут живляться? - запитав я.
І почув, що в соснових лісах росте такий горішок, ніби картопля, що називається кунягубка (трюфель). Скоро єгер і парторг Бельмега знайшли цю кунягубку. Вона, виявляється, росте без коріння і без пагіння. Я ту картоплю-кунягубку сховав у кишеню, аби показати біологам. “В кого понос, то лікують кунягубкою”, - казали мені.
Скоро ми сполохали диких курей. То сімейство глухарів вивелося — аж семеро. Виявилося, що ми вийшли на токовисько глухарів. Тут треба бути навесні. Ми спустилися в видолинок, тоді полізли на верх полонини, і єгер сердився, що відірвали таблицю з написом “Національний парк”. Нарікав на колгоспи, що не чистять полонини. Вивів Хацюк до столика з лавками під дашком. Тут ми перекусили. Поруч було сіно, заготовлене для звірини, яке чомусь не їли олені. Потім ми ішли гірськими стежками, переходили потоки й співали аж до Бистриця. Прийшли пізно увечері. Жінка Хацюка прийшла з магазину (вона вчиться в кооперативному технікумі заочно), готувала вечерю, дала ягід, розводу, гуляш, але їсти це не хотілося, крім розводу і ягід. Я їм подарував книжку, бо нічого більше не мав, і ми поїхали. Була вже пізня ніч. Бельмега лишився в Краснику, а мене шофер привіз до Верховини, але моїх колег там уже не було. Вони роз'їхалися. Я ліг спати щасливий, що побував у далеких горах.


16.VІІ.1988

Уночі падав невеликий дощ. Не виспався, бо не давали співаки й машини, сміх. Як швидко змінився настрій народу. Ще кілька років тому місто ввечері було немовби мертве, тільки дружинники й міліція чатували на “порушників спокою”. Тепер люди не бояться співати й сміються над властьімущими. Часто співають пісню “Ой там підо Львовом” і грають її. Популярна “Повіяв вітер степовий”.
х х х

Ігор Коваль – одержимий чоловік. Він перейшов працювати директором школи в Крилос. Він хапається за все. Колись я йому розповів про “галицького Шлімана” Лева Лаврецького, залукв'янського священика, який був промоскофільської орієнтації, і через це народники не його прославляли, але Шараневича. Москофіл-шліман залишився у затінку. Коваль про це одразу ж написав для галицької газети, тепер – для “Комсомольського прапора”, підключив нас, Лукомського Юрка. Це добре. Зрозуміло, що Лукомський на дві голови вище Коваля, але він не вміє писати. Я дуже хотів би, щоб Коваль вивчив першоджерела, аби глибше аналізував факти. Пригадую його негативні відгуки на мої публікації про “Слово”. Тепер йому за них соромно. Коваль трохи змінився. Але, на жаль, не хоче він копати глибоко, вивчати в деталях джерела. Поверховість — це найбільший недолік Грабовецького, Коваля і багатьох інших істориків, як ось Ауліх і “несть им числа”. Якби моя воля, то я б передав у руки Лукомського чи Коваля весь “Давній Галич”, хай би він вів там усе господарство історичне.



18.VІІ.1988

Телефонували з Київського телебачення (Скидан), чи не поїхав би я на Мангишлак, щоб звідти повести передачу про Т. Г. Шевченка. Одного разу я мав туди летіти, але зірвалося. На цей раз полечу, бо треба колись там побувати. Нарешті починається відзначення 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка.
х х х
Вичитав першу “порцію” відредагованої в “Карпатах” “Галицької брами” і відіслав Тамарі Лісун. Відіслав також вірші, які одержав від Денисова в його перекладах. Він впорядковує збірник поетів Західної України і мої вірші дає до тієї книжки.



19.VІІ.1988

Транслювали засідання Президії Верховної Ради СРСР з приводу подій у Карабасі, Степанакерті (Азербайджані й Вірменії). Вірмени займають чітку позицію: Карабах долучити до республіки, а ось азербайджанці не віддають. Кажуть, що це їхня територія. Москва теж боїться, щоб це не озлобило мусульманів. Горбачов у своєму виступі ще раз наголосив про мови, національні культури. Це ще один удар по наших “моголах”. А в цілому засідання залишило неприємний осадок. Злодюги й хабарники Закавказзя знайшли добрий спосіб, як можна сховатися за страйки. Треба би було спочатку викрити банду, а потім уже страйкувати. В нас, в Україні, створилися теж цілі угрупування бандюг. Досить нашого одного Косова, аби відчути, що робиться. Марта Тимчук цілу сумку грошей пхала Марії Стеф’юк, щоб та допомогла їй зайняти місце Яцоли – першого секретаря; Не менше, мабуть, заробив колишній наш перший секретар обкому Віктор Добрик, який, що хотів, те й творив у Львові й Івано-Франківську. Тепер його пригріла Москва. Та чи сниться йому Іван Миколайчук, якого починав за фільм “Білий птах з чорною ознакою” розпинати? Чи сниться той ведмідь-циркач, якого випустили з клітки, а Добрик стріляв у нього на звірогосподарстві у Павлівці. Роман Федорів описав вуйка-ведмедя в повісті, а Добрик повернув, що ведмідь — бандерівець і випсярив Романа в кулуарах на партактиві чи конференції.
х х х
Бігаю до матері в лікарню. Їй легше. Маю надію, що наступить одужання остаточне. Вона вже значно ліпше їсть. Правда, тривоги геть вибили мене з колії.

  


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Листопад
2019
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30

РЕКЛАМА




Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців