1.VІІ.1988

У Москві проходить найбурхливіша за всю історію Радянського Союзу конференція. Ніколи ще не було такої гостроти, ніколи ще не транслювали по радіо й телебаченню так відкрито все. Навіть Громико, Соломенцеву, Афанасьєву й Арбатову сказали, що пора вже їм забиратися з посад. Навіть Коротича примусили пояснити, чому журнал написав, що злодії й хабарники потрапили на конференцію. Перед цим доручили ревізійній комісії під керівництвом Розумовського перевірити. Генеральний прокурор сказав, що нікого не арештовували й справи не відкривали. Тоді Коротич сказав, що члени уряду й ЦК тиснуть на слідчих, аби не сміли арештовувати, й подав список до ревкомісії.
Цікаво поводиться й Горбачов. Вступає в дискусії, розказує, як не вдається йому переконати людей, що необхідна політична реформа. Та це легко зрозуміти, що ніхто не хоче йти з теплих посад, де вже давно комунізм настав. Хто хоче з комунізму вертатися в гіпертрофований і недобудований соціалізм?
Дуже гостро ставиться національне питання. Ніколи ще не обговорювали його так відкрито, і тепер моя Україна теж пробудиться, лише треба, аби замість Щербицького прийшов хтось чесніший і порядніший.

Конференція сильна! Боротьба нового зі старим, і нове повинно перемогти. Політичні трупи можуть ще насмердіти, але той сморід уже не отруїть суспільство. Ленінградський секретар навіть за Єльцина вступився і так виглядає, що йому дадуть виступити на партконференції. Якщо виступить, то Лігачов одержить ще один удар, а заодно й уся мафія. Ніна Андреєва написала новий лист на партконференцію, де обстоює свої “принципи”. Зіштовхнулося... Плюралізм, який називався в словниках буржуазним, на устах комуністів СРСР і починає діяти реально.
х х х
Бігаю до матері. Глушко із Залукви пише докторську по серцю. Він часто оглядає маму, як і Середюк-професор. І ось він сказав раз мамі, що із Залукви, а мама каже:
- Я знала Глушка із Залукви.
- Та то мій тато був. Він помер.
А мати розплакалася. Глушко розтривожився, бо не зрозумів, чого то мати плаче. А потім мати розповіла, що коли була дівчиною, то Глушків батько зі своїм батьком “бив таму” (укріплював береги нашої річки Луквиці) й вечорами проводив маму додому. Залицявся до неї. Це розхвилювало вже обох: і маму, і Глушка, і мені було дивно це чути, бо ніколи мати не розказувала про Глушка. А це було перше кохання, бо мати в той час була ще дівчатком, бігала до діда до школи, де дід техробом (сторожем - говорили) працював.

І ще дізнався я цього року, що батько Дмитра Яремича, дочка якого вступала до педінституту цього року, сватався до моєї матері, та переговорили вороги, бо бідна. Й коли Дмитро звертався до мене, аби я допоміг його дочці вступити, то матері це не сподобалося, згадалася стара рана, лишень мені про це не розказала, а невістці — дружині моїй. Дива та й годі!

Розказувала мати, що ці залуквівські Глушки жили бідно. Хата їхня коло каплиці. Зо три роки тому галицькі й залукв'янські “діячі” зруйнували каплицю, яку було збудовано на честь знесення панщини в Галичині. Раніше з каплиці викрадено скульптуру Христа і Богоматері, а тоді найняли руйнівників, заплатили їм. І зруйнували каплицю, щоб на цьому місці побудувати крамницю-магазин. Люди позбігалися, дивилися на руйнацію, а коли каплиця впала, повіяло холодом, сніг почав падати. А до тої каплиці, ідучи пішки до Галича, заходили молитися мої баба, мати і я. Пригадую, як вдарила злива з громами, і я тут перечікував той дощ. Свічки горіли, молився і я... Відпочинок для ніг і душі.
х х х

ВОРОГ НАРОДУ
Йшов пленум Харківського обкому чи актив області. Якась дурна баба вийшла на трибуну і секретаря райкому чи директора заводу назвала ворогом народу. А в ті сталінські роки після такої заяви під'їжджав чорний ворон, і “ворог народу” зникав. Цей чоловік пише записку головуючому і просить слова. Той не дає. Пише другу записку. Не дає. Пише й третю... “якщо ви мені не надасте слова для репліки, то я встану і на весь зал вигукну: “Не тільки я ворог народу, але й головуючий, з яким я дію заодно”. Той надав слово “ворогові народу”.
- Товариші! Я хотів сказати, що така-то курва, лиш я не годен це довести!
І зала вибухнула реготом. “Ворога народу” ніхто не заарештував.

3.VІІ.1988

Закінчилася партконференція і чтиво закінчилося. Велетенська енергія пішла в народ, і не може вона не оновити суспільство, не може не розбудити мій народ. Я не знав, що в березні 1985 року за Горбачова стояли Громико, Чебриков, Лігачов. Ця конференція укріпила позиції Горбачова. За нею буде новий наступ на сучасну мафію. Дуже міцний лід, але йде весна і він зникне.
х х х
Багато читаю. В “Прикарпатській правді” надрукували невелику статтю, яку я продиктував Добрянському, а підписали ми ще й Бойка. Це про майбутній палац культури в Івано-Франківську, про створення молодіжного театру на базі лялькового. Будувати палац культури на ріні не варто.

5.VІІ.1988

Спека. Щодня оббігаю озеро, яке цього року не заповнили водою – “беруться” ремонтувати, як вже багато разів “брались”.

х х х
Телефонував до Львова Кудликові. Сказав Роман, що Чапуга вдруге написав на мене донос, що я... Одне слово, те саме, що писав у газету “Вперед”, тепер нашурував туди. Гадаю, що на цей раз керував його рукою той, хто встиг прочитати першу подачу “Галицької брами”.

6.VІІ.1988

Вчора Ярослав Дорошенко, Смоляк і я виступали перед учителями української мови й літератури. З'їхалися з усіх західних областей. Зацікавлено йшла розмова, гостро. Вчителька зі Снятинщини скаржилася, що в Русові заріс бур'яном пам'ятник Стефаникові. Я сказав, що вона з учнями могла би прибрати там, біля пам'ятника. А якщо подумати, то час би вже вирішити з директором музею. Кириловому синові не можна давати директорство, бо все проп'є, а іншого директора нема.
х х х
У світі шум про літак іранський, який збили американці з корабля. Загинуло 398 пасажирів, серед них тільки дітей 66. Світ ще раз переконався, що не США і не СРСР терплять від військових, а інші країни. Майже 800 пасажирів було у двох літаках, що збиті військовими СРСР і США. Страхіття! А ще страхітливіші уряди Ірану й Іраку, що дев'ятий рік ведуть бойню. І поруч таке ж в Афганістані.
х х х
Загітував Ромася, голову радіокомітету, він узяв Безгачнюка, а я Тараса свого і поїхали радіомашиною на розкопки церкви на крилоському підгородді (під Винницею). Там копають тепер львів'яни під рукою Лукомського, з ним Коваль Ігор, який тепер директором школи в Крилосі. Організував і дітей. Викопався саркофаг з двома похованнями (очевидно, то двох Берладників у одну року поклали, дитяче поховання, і мають надію, що ще одна рока є у фундаментах. Ця церква (можливо, що Іванівська) дуже цікава. Датують її ХІІ століттям. Був сьогодні москвич Абрамов на розкопках і ще якийсь зі Львова. З Крилоса ми завернули до Вікторова. Поки ми з Василем готували обід, Ромась, Безгачнюк, шофер і Тарас вилізли на черешню, що вже пристигла, й смушили ягоди. Пообідали, скупалися й до міста.
х х х
Гомонять, що завтра, 7 липня на Івана Купала, у Львові відбудеться новий виступ на захист української мови й культури. Дуже насторожений Львів і довкола Львова. Був тут Лубківський, коли відкривали таблицю на колишній гімназії, і говорив, що оті львівські екстремісти завдають великої шкоди цьому рухові лібералізації та українізації. Я так не думаю. В кожному явищі є щось біле і чорне. Люди дуже довго дивилися на світ крізь чорні або рожеві окуляри, а коли їх скинути, то й від світла може почорніти в очах. Львів завжди левиний...
х х х
УРАГАН
Працівникам парку я допомагав розробляти сценарій купальського свята. І ось на 21 год. 30 хв. було призначене це свято, але в цей час почало творитися щось страшне. Вдень температура на сонці перейшла за +40*С, а в тіні було десь +35*С. Страшенно пекло. …Поніс матері вечерю до лікарні і бачив зловісну хмару, що брала в петлю призахідне сонце. Я вернувся з лікарні, ввімкнув телевізор, і тоді сивий аж голубий ураган почав виривати з корінням дерева. Дощу не було, але пилево-зелена буря підняла в небо якусь незрозумілу хмару і страшної сили вітер почав трощити геть усе: виривав з корінням дерева, трощив липи, верби, рвав дубове гілля, крутив травою, бив шибки, знімав дахи, а дерево, що падало, обривало електричні проводи і валило стовпи.
А в цей час у небі було багато літаків. Надлетів ураган, і аеродроми Західної України не приймали літаки, лиш тільки Івано-Франківський аеродром діяв. З Москви летіла Грицюкова донька, яка захищала там дисертацію. І розказує, що з літаком у повітрі почало творитися щось неймовірне. Ним кидало, він провалювався в ями, на борту почали всі блювати, плакати, кричати, панікувати. Грицюк машиною їхав по дочку, і перед машиною впала липа, перегородивши вулицю, - встиг загальмувати. Падали тополі на військову частину, падали верби й тополі понад озером, попадали липи й тополі в парку, вулиця наша встелена гіллям, листям, папером, сміттям. Крутив смерч.
Коли в нас бився Іван Купало з Арідником, по телебаченню передавали, що в Німеччині великої шкоди наробив цей ураган. Він до нас примчав із Заходу. Приніс блискавки, громи, короткий дощ. І ще по телевізору показували, як затоплює Башкирію і як Вірменія страйкує. Поблизу аеропорту зібралися тисячі людей, багато зайняли аеропорт, не давали злітати літакам. Кинули сюди війська. У військових кидали камінням, пляшками. Є поранені. І все через Карабах. Ситуація на Кавказі дуже і дуже серйозна. Постійні страйки. Якщо будуть застосовувати сили, тут, в горах, може виникнути партизанська війна – Афганістан показав, що перемогти партизанів практично неможливо. Азербайджан і Вірменія нині дуже напружені точки.
х х х
Після бурі ми з жінкою і Лесею пішли до парку, де вже святкували Купала. Над озером горіла ватра, співали, читали гумор, відьма з віником бігала і її кидали у воду, плавали на човнах, вінки кидали у воду, кидали дівчат і молодиць. Стояла над водою якась молодиця, хтось надбіг, ззаду штовхнув, і вона в одежі булькнула в озеро, що лиш сумка її змахнула над плесом. Вилізла вся мокра й пішла додому. Ця була в чорному. А іншу в білому кинули у воду, і вона втопила мешти.
- Діставай! - кричала. Бо будеш платити.
І хлопець пірнав під воду. У світлі фар і вогню виловлював довго мешти. Спочатку один дістав, потім другий. Русалки бігали по берегах і колисалися між вербами. Хлопці перескакували через ватру, дехто зачіпав ломаччя, летіли іскри в небо і на людей. Міліція спостерігала за порядком. А на човнах плавали хлопці й веслами тріскалися, воду розпліскували. А потім хоровод був понад озерця. Аж на міст вибігали — таке коло велике утворилося. Було дуже багато людей у парку. Співали й танцювали коло вогнища. І допізна співало місто.

Такого в нас давно не було, а точніше, ще ніколи не було. Перебудова діє нарешті! Дійшло і до Івано-Франківська.