купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Працівники зросійщених підприємств вимагають українізації (1)
11.Х.1988. Сонячно і погідно, спав погано, бо сняться тяжкі сни, лізуть у голову всякі думки. Мати...
20.8.2019, 10:08 (ред.)
Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Місяць за три в ООС
До 04.06.2019 року законом не зазначалось жодних пільгових умов обрахування вислуги років особам, котрі беруть...
18.7.2019, 17:17

ОПИТУВАННЯ


НАШІ ДРУЗІ


Буває щастя скрізь поганцям, А добрий мусить пропадать

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Червень 1988 року: відгомін Чорнобильської трагедії, понищений Кобзар та повінь на Прикарпатті
10.6.2019, 12:52 (ред.)

1.VІ.1988

Випогоджується. Купив сестрі Олесі імпортні чоботи й учора возив на фабрику. Каже, що мама впала духом, почала говорити про смерть. Мушу поїхати й підбадьорити. Боюсь, аби не онко... Спробую ще покласти до лікарні на обстеження, хоч у селі вона під контролем лікаря Шевчука, і там тепер курорт: легко дихати, спів пташок, свіже молоко і все вітамінізоване.

У газеті “Вперед” друкую нарис про предка Т.Г.Шевченка Івана Бойка. Хоч і районна (дав їм, щоб закріпити за собою право першовідкривача, аби не вийшло так, як з автором “Слова” Володимиром Галицьким), але читачі зацікавилися публікацією, бігають за цими номерами газети.


4.VІ.88

Був на Бистриці. Прибула ріка, може знести кладку на Загвіздя, а якщо підніметься ще на метр, то заллє дачі. Через 19 років – повінь в той же самий час, бо через 19 років той самий шлях місяця стає на те саме місце. Земля так напилася води, що уже не приймає. Центр циклону поблизу Одеси. На початку червня 1969 року великі води гуляли краєм, все повторюється через 19 років.


5.VІ.1988

Гомонять, що в Москві зібралася ініціативна група, яка хоче створити демократичну партію. Начебто Григорянц, з яким зустрічався Рейган, очолює ініціативну групу. Двопартійність – це було би благо для СРСР. Виступав Дрозд, кореспондент “Правды”, у редакції нашій і говорив, що Щербицького вже тричі хотіли зняти з посади, але ніяк не вдається це зробити. Вкоренився пень трухлявий і кат рідного народу. В цій обстановці він принишк, бо не хочеться віддавати владу. Знає, що йому не подарують нищення України, репресій, змови з Брежнєвим проти Хрущова й Шелеста.

                              х                     х                      х

За Осмолодою, де Мшяна, був чоловічий монастир. Далеко в горах, у райському закутку. Жило тут кілька монахів. Нижче Осмолоди, ближче до Гринькова, був жіночий монастир – більше 10 жінок перебувало у ньому. А по середині, в Підлютому, в райському закутку, поблизу мінерального джерела, митрополит і кардинал Сембратович збудував дерев'яний терем. Сюди часто приїжджав Шептицький, який замінив Сембратовича. Після війни 1945-го року бандерівці спалили терем, бо тут гарнізон стояв. Кириченко сказав відбудувати. І Гаврищук взявся для лісників. Підгорний зробив своєю дачею. 1978 року нова пожежа. І ось відбудовують у 1988-му.


6.VІ.1988

Встановилася сонячна погода. Вчора я організував Бойкову жінку (Богдан утік до села), Добрянських, своїх на концерт львів'ян Коника і бандуриста Тараса Стахіва. Вони підготували прекрасну програму “Шевченкова дума”, з якою вже виступали в педінституті (це викликало переполох, особливо Павличкова “Молитва” до Тараса. Коник читає її до портрета). І ось будинок культури взяв львів'ян на два концерти. Людей і людиськ було багато, приймали прекрасно. Ще й мене підняли розповісти про предка Шевченка. І я говорив про Бойка Івана і Якима. Арсенич через цих хлопців організував збір підписів на відкриття літературного музею в приміщенні колишнього товариства “Сокіл”. Вони зі сцени оголосили звернення, і ми попідписували листи. Всі, хто був на концерті, підписувалися під відозвою. Після концерту Добрянські нас запросили до себе, й ми випили там домашнього вина з винограду, й одразу кров заграла, голова не болить. Дурні останні ті, хто гадає, що вино шкідливе. Зрозуміло, що печінка відчуває його, але все тіло теж відчуває оновлення крові, і кров та оздоровить і печінку, якщо пити небагато.


 9.VІ.1988

Учора з Лесею поїхали на лісокомбінат “Осмолода” – просив Дорошенко, бо куди не прийде, всюди просять Добрянського і мене. Я там виступив, а потім пообідали й з Юренцем, секретарем парткому, поїхали з Брошнева до Осмолоди. Їхали спецдрезиною, і я реально відчув тривогу апаратника: “Що зі мною буде після партконфернції?” Позавчора їхав я до Цінявої через Чорний ліс. У Росільні я звернув увагу на пам'ятний знак з вінком. Аптекарка, що їхала в машині (на повороті коло “Лісової пісні” нас підібрав зубний технік), розказала, що цього хлопця машиною вбив директор Осмолодського лісокомбінату. П'яний їхав разом з начальником рожнятівської міліції. Зробили так, що шофера засудили на три роки (він узяв вину на себе, так як не мав права передавати кермо). Шофер сидів, директор забезпечував його сім'ю, хлопець, що закінчив 10-й клас рік тому (точно в день випуску), гнив у землі.

                                     х                       х                        х

Щодня дощі. Ріки каламутні. Води до несхочу напилася земля. Леся з великою цікавістю дивилася на бойківські села, селища й на гори. Юренець розказував, що у Перегінську є п’ять мільйонерів –це керони, які бригади лісорубів возять у інші республіки. Я був свідком, як одна така бригада вилітала в Калінінську область.

Ми їхали крізь дощ. Зупинялися в Підлютому, і тут я оглянув те місце, де збирають мінеральну воду і возять до Перегінська на завод. Тут же я обійшов ту казкову споруду в лісі, де колись розкошували Сембритович, Шептицький, Підгорний, Лисенко, і тепер відбудовують той будинок. Для Спілки купити його не вдасться, бо не схочуть продати. Майстер розказав мені багато цікавого про цю “дачу”. Обійшов там я усе.

Перед виступом моїм відбулися збори в Осмолоді, а я тим часом поїхав з Лесею на Різаню, де колись був уже, спустившись із Сивулі. Виступи мої і на лісокомбінаті, і в селищі сприйняли прекрасно. Запросили на вечерю. Погомоніли. Я вдень записав кілька легенд.

Їхали з гір машиною. Розказали мені в машині цікаву історію, пов'язану з Ясенською церквою.

                                      МЕСНИК — ОДИНАК

     Був у Сливках хлопець, що вернувся з армії. Коли згоріла Ясенська церква, підозріння впало на Миговича, голову сільради. Тоді цей хлопець прийшов до Ясеня і бив двічі голову сільради за спалену церкву. Тоді взяв і запалив приміщення сільради, потім ще щось запалив. Нарешті зробив міну і з міною їхав чи йшов до Рожнятова підривати райком партії за спалену церкву. За ним, мабуть, слідкували, бо затримали й примусово поклали до лікарні для душевно хворих. Я дуже сумніваюся, що психічно хворий юнак здатен змайструвати міну й зривати з помсти райком.

                               х                     х                       х

Сьогодні повернулися з Лесею до міста. Ночували у Брошневі, бо не хотів я мучити шофера — його послали завезти нас до міста. Не виспалися, й робота не йшла. Провів заняття з літстудійцями. Записав радіопередачу про Володимира Івасюка. Багато читаю.

Академік Лігасов покінчив життя через Чорнобильську катастрофу. Він винен теж, що сталося таке, але висповідався перед смертю. Газета “Правда” надрукувала його роздуми. Відчувається, що багато його міркувань і висновків залишилися за берегами газетних сторінок. Чорнобиль – велика драма і трагедія. І чому це мало статися саме в Україні? Кільце атомних — геноцид. Проектанти робили це навмисне, а підлий Щербицький погоджувався; на все, що казали, що робили, очі заплющував.


 10.VІ.1988

Оця пора літня завжди для творчості несприятлива. Людина робиться важкою. Передновок.

Учора я розмовляв з механіком із Житомира. Його в перші дні кинули в Прип'ять. Розказує, що був суцільний бардак. Дозиметри не діяли, бо батареї давно вийшли з ладу, ніхто не дивився до них, респіраторів не було в запасі і ніяких засобів захисту не було. Діти гралися в пісочку після вибуху. Відрядженим не давали їсти. Якась жінка, що перебувала поки що в зоні, привезла відро яєць, і житомирські хлопці під радіацією купували в неї й пили сирі яйця. Ніхто не знав, що робити, хіба що військові. Мародери одразу завелися.

Тепер теж беруть у Чорнобиль. Ніхто новобранців не навчає, як поводитися в зоні. Молоді житомирські хлопці вилазили з цікавості на дахи висотних будинків, дивилися на панораму дикої зони (там коні здичавілі досі ходять), а  скрізь  висока радіація. Хлопці падали на вулицях Прип'яті, де були патрулями. Млоїло їх, блювали й падали. Чорнобиль – то найбільший біль.

                            х                      х                        х

На партзборах читають закритий лист ЦК КПРС з приводу виведення військ з Афганістану. У редакції зборів ще не було, й змісту листа ще не знаю. Єдине, що чув: визнано нарешті помилкою те, що сталося в грудні 1973-го. Нарешті... А хто поверне матерям синів і щорічних п'ять мільярдів карбованців — стільки йшло на війну.

                               х                     х                      х

Ми з Добрянським під недремним оком спецслужб. Виходить, що рушії перебудови розцінюються, як вороги, і особливо на Україні. В роки реакції (застою, як кажуть) я зазнавав постійного цькування, затискувань,  переслідувань, і таке ж саме тепер. Нюхачі тоді в пошані й сьогодні теж, а письменники, виходить, завжди бюрократам впоперек горла. Є любов до батьківщини бюрократа і є любов людини, любов творчої людини жагуча, палка, незрадлива й болюча.

                                  х                    х                      х

Вістовську молодицю питають:

    - Де працює ваш чоловік?

    - Або він працює? Онде на мості стоїть!

А чоловік її охороняє міст на Лімниці.

                                   х                    х                     х

Їде туркмен на ослі, а ззаду жінка його ледве шкандибає.

    - Куди їдеш, Курбане?

    - Жінку до лікаря везу...


11.VІ.1988

Багато читаю. Одержав перший том Соловйова, Ключевського, Карамзіна (історії); в журналах читаю Яворницького та Величка. Шовіністи знову заворушилися: обмежують тиражі українських газет, журналів, книжок. “Літературна Україна” – не більше 65 тисяч, мою книжку видають тиражем лише 6 тисяч, в той час, коли область замовила 12 тисяч примірників; навіть тиражі обласних газет обмежили.

В космосі четверо наших і болгарин Олександров. На Дзержинського в підвалі, де по війні катували й судили людей (був трибунал), грузини відкривають кооперативне кафе “Грузинська кухня”. Йде там ремонт, малюють, і гадають грузини брати великі гроші. Люди молоді не знають, що там було, ходитимуть.

                            х                     х                       х

   Перший обкому Посторонко був на зборах у нашому колгоспі, виступав у Брині на зборах. Виступав там Ігор Коваль, директор школи №2, сильно критикував. Казав, що за роки радянської влади нічого не збудовано в селі. Орнат був на зборах і розказує, що прижартовував Посторонко. Він  після нашої критики українізується.


12.VІ.1988

Дуже багато читаю. В “Юности” Розган нищить Ворошилова й Сталіна, в інших газетах інші розповіді. Повернення до старих часів уже не буде. В об'єднанні “Геофізприлад” скоротили багатьох офіцерів у відставці: армійських, кадебістів, міліцейських, які нічого не робили. Йде очищення й оновлення. В муках, але йде. Всі з нетерпінням чекають наслідків конференції. Коротича й ректора Афанасьєва (МГУ) в Москві не вибрали делегатами, Коротич поїде від Херсонської області - Україна рятує. Не можуть Афанасьєву простити виступу на захист Єльцина.

                                х                    х                       х

     У “Правде” стаття про Гірський Карабах. Там від 23 травня страйкує вірменське населення, створені загони самооборони від азербайджанців. Вимагають вірмени, щоб область приєднали до материнської землі.

В “Известиях” висновки державної комісії щодо кримських татарів. Добилися вони газет, журналів, радіомовлення і прописки в Криму, але автономії їм не дають. За останні місяці в Криму розселилося до трьох тисяч татарів. Створюють татарські колгоспи і радгоспи в Криму. Син Добрянського був тут і розказує, що ситуація там складна. Дехто панікує, бо татари на ці поступки малі не йдуть, а добиваються більшого. Смішно, але поляки-шовіністи мріють про Західну Україну, а мадяри про Закарпаття. Відчуваю, що назрівають великі події. Національні рухи вже охопили всю країну. Росіяни вперше відчули силу азіатів, Прибалтика не спить, і в цьому котлі не може не варитися українське питання.

Селяни борються за церкви. Сьогодні приїжджали до мене дві жінки з Камінної, чи не допоміг би я їм домогтися, аби відкрили церкву. Храм їм погромили  1985 чи 1986 року. Закрили церкву й у Цуцилові сусідньому. Жінки ці їздили до Києва, до Москви, а тепер збираються до Молдавії. Є там якийсь Руденко-священик, що очолює цей рух. На Україні боротьба йде двома потоками: одні домагаються автокефальної церкви, а другі греко-католицької (уніатської). Православні московського патріархату під проводом Макарія в області намагаються якнайбільше грошей витягнути для московського патріархату. На реставрацію Свято-Данилівського монастиря тільки від Івано-Франківщини надійшло 160 тисяч карбованців. Макарій так інструктує попів:

    - Кажіть віруючим, що молитва до Бога не прийнята, якщо не дали грошей “на боже”.

    Продають свічки. Україна дає левову частину грошей Москві, тобто патріархові на всі заходи, що пов'язані з 1000-літтям запровадження християнства в Київській Русі, хоч Київ і Україна на задньому плані в цих заходах.

                                х                    х                     х

                                   ВІТРАЖ    ДЛЯ    УНІВЕРСИТЕТУ

     Панас Заливаха, художник, що жив і вчився в Ленінграді, одружився з дочкою проректора художнього інституту, а потім Фіголь переманив його до Івано-Франківська, дивував усіх своїми незвичними роботами і пробудженням національного духу. Він зробив незвичний портрет Кобзаря (11 варіантів). І ось одного дня, близько 11-ої години, відчинилися двері його майстерні-халабуди, що по вулиці Панфіловців, і в прочинені двері  полилася музика (крутив магнітофон).

    - Я сьогодні створив свого Шевченка.

Той портрет вразив усіх у Києві. І було вирішено, що Опанас Заливаха перенесе його на скло для університету імені Т.Г.Шевченка. І він робив вітраж: 7 метрів висотою і 3,5 метрів шириною. А наближався травень 1965 року. Прийшов інструктор з ЦК:

     - Какого х... ти здесь делаєш?

     - Я знаю, що ви відповідальний працівник. Що це за мова?

     - Пошол ти на х...

Робота була готова. Другого дня мало відбутися відкриття. Зібралися журналісти, художники. Але вночі з Шевченка були тільки скалки. Якась лиха душа влізла з молотком у фойє університету й побила зображення Кобзаря. Великий вітраж загинув. Заливаху посадили на 5 років у пермські табори. Тепер він добивається виставки. Допитувався у Добрянського, чи не міг би в Спілці письменників виставити свої роботи. Павло Добрянський нічого втішного йому не сказав.


 13.VІ.1988        

У Сполучеих Штатах Америки видали збірку пісень Івасюка Володимира. Вчора розказував мені один киянин, що дуже розкішне це видання. Є в книжці пісні і на мої слова.

Учора передали, що 16 академіків пішли з посад. Марчук замінив їх молодими.

Святкували 1000-ліття хрещення Русі, показують по телебаченню і, як парадокс, іде нищення церков. Села цьому чинять опір. Тим часом радіостанції передають церковні відправи, проповіді, і це теж слухають. Дуже складний і дивний час, але оптимістичний, з надіями. В “Неделе” стаття про Л. Брежнєва і його кліку.

                                х                       х                     х

  Прочитав статтю Лади-Бестужева про Брежнєва і брежнєвщину в “Неделе”, а у “Вечірньому Києві” та “Радянській Україні” - погром українського культурологічного клубу. Оце і є дві сторони однієї медалі. Росія демократизується, а Україна спить історичним сном, приспана шайкою Брежнєва і Щербицького. Цікаво, хто отой Набока, що головує в цьому клубі, куди налізло багато різної наволочі-провокаторів? Не без того, що клуб створили спецслужби.

                                  х                       х                      х

    До Тисменицького райкому партії днями прийшов старий комуніст із села Рошнева й на стіл першого секретаря Ілика поклав свій партквиток:

    - Я вже старий, хворий і не хочу бути в партії. Коли я лежав у лікарні, ніхто з комуністів мене не провідав, а безпартійні діди і баби провідували.

Поклав старий партквиток і пішов. Цей перший збагнув перебудову серцем.

У Москві сьогодні заклали камінь, де буде збудовано храм 1000-ліття запровадження християнства на Русі. Цей акт сильно мобілізує віруючих. У нас будуть домагатися відкриття закритих церков. Перший крок зроблено. Кардинал папський зустрівся з Горбачовим.

                           х                         х                        х

     Із Залигіним був я в Новгороді на святкуванні 1000-ліття хрещення Русі. Сьогодні зустрівся знову на телеекрані: редакція “Нового мира” зустрічалася з читачами. Інтелектуальна Росія тривожиться, куди поверне кермо партконференція. Знову говорили про статтю Ніни Андреєвої, за якою стоять великі сили чорної реакції.


14.VІ.1988.     

“Комсомольская правда” надрукувала статтю київської журналістки про те, як у Києві заборонили провести мітинг пам'яті з нагоди других роковин чорнобильської трагедії і розігнали демонстрацію. В Москві мітинг був на цвинтарі, де поховані чорнобильці, а в Києві “ніззя”, але це тільки озлоблює людей і, якщо найближчим часом Щербицького не випруть на пенсію, може статися вибух.

“Известия” вступилися за Леся Танюка, режисера, якого розтоптала київська мафія вдруге.

                 х                         х                        х

 

                     ПРО   ГАВРИЩУКА  Григорія Васильовича

    Розказує недавній голова облвиконкому Петро Кайкан, що Гаврищук заповзявся своє рідне село Космач зробити селищем міського типу. Почав прокладати дорогу з Космача на Ворохту через гори. Сказали, що дорога та нікому не потрібна, й дали йому перцю на бюро обкому (Лисенко Яків секретар). З Кайканом Гаврищук не рахувався. Поїхав до Коротченка – голови Верховної Ради України (Гаврищук обирався чотири рази депутатом) і пробив постанову про переведення села Космача в селище міського типу.

    - А чи добре буде? - запитав Кайкан.

    - Ти підписуй.

    - Ну добре.

Кайкан потелефонував Коротченкові:

    - А як же з податками?

    - Як у місті! Вдвічі більші.

Через три тижні прибіг Гаврищук, зняв шапку, несміливо відчинив двері і почав на “ви”:

    - Делегації за делегаціями їздять. Не хочуть селища міського типу. Я допустився помилки.

А постанову вже прийняли й надіслали до Києва, ще тільки у відомостях треба надрукувати. Кинувся Гаврищук до Коротченка.

    - Ну добре, але більше таких дурниць не робіть.

І Космач залишився селом, хоч міг стати містечком. Але тоді жителі села за свої сінокоси змушені були б платити вдвічі більші податки. Заморозив Гаврищук спорудження дороги Космач – Ворохта.

 Володимир Гаврищук розказує, що його батькові, тоді керуючому трестом “Прикарпатліс”, вкоротили життя євреї Михайло Лев, Ігор Сербін (тоді редактор “Прикарпатської правди”) і кореспондент “Правды” Шумський. Перші два та ще дехто підмовили Шумського, аби виступив у “Правде”, і така ж стаття була підготовлена в нашій обласній газеті. У чому звинувачували Гаврищука? Побудував дорогу, хотів міст через Дністер будувати, який з'єднав би Луку і Незвисько, а ще передав будинок тресту “Прикарпатліс” під інститут нафти і газу, що створювався (ви збудуєте собі, бо ж багаті). Гаврищук згодився передати, а на будівництво грошей не давали, ніби забули. Гаврищука звинувачували, що він мільйонер, хоч Володимир клянеться, що жив старий чесно,на зароблене, хоча був керуючим трестом “Прикарпатліс”. І ось вистрілили дві статті. Старому це вкоротило життя на 10 років. Сказав синові й попросив, аби той написав відповідь для обкому (треба реагувати на критику).

    - А ти чуєшся винним? - запитав.

    - Ні, сину.

    - То плюнь на цю мелюзгу, а їдь у ЦК.

І гуцул з Космача поїхав до Києва, походив по кабінетах і нікому не довелося реагувати на критику.

    Разом з сім'єю поїхав на Дністер до Уніжа. Був з ним і Володимир з жінкою. Розігрілися на сонці. Гаврищук забрів у воду (плавати не вмів), хлюпнув на себе води і упав та й поплив за водою. Володимир схопив човен, наздогнав, витягнув тіло з води (жінка лікар і ще хтось там був), кинулися рятувати, але 64-річний Гаврищук, який першим виступав на народних зборах і сесії про воз'єднання, в 1939 чи 1940-му, помер 22 серпня 1965 року. То було в неділю. Помився і його понесло... Інсульт?


19. VІ.1988.     

Цілий день не відходжу від матері. Їй стало гірше (мабуть, реакція на ліки). Мені здається, що лікарі досі не знають джерела інфекції. Пневмонія, поширення серця — це супутнє. Боюсь, аби не онко. Черговий лікар призначив якийсь тринітрат і я гадав, що мати помре: почала марити, зір пропав, ослабла й втратила свідомість. Я і сам мало не помер і підняв по тривозі медперсонал. Підключили крапельницю з ліками, я тримав оті провідки на долоні, аби не вилетіла голка з вени, бо мати зачіпала ліктем. Потім мати з ложечки випила 100 грамів чаю і заснула. Сон – найкращий лікар. Було б добре, якби вона спала до ранку. Стан такий, що хочуть переводити в реанімацію. Поки що лежить в палаті реабілітації. Тут є три-чотири бабусі й три молоді жінки. Одна з Верховини, що працювала на пекарні, тягала мішки по 60-70 кілограмів з мукою і надірвала серце. А їй тільки 26 чи 28 років.

 Друга з Березівки – інфаркт перенесла. Чоловік її сестри азербайджанець. Працює на будівництві газогонів разом з вірменами. Оженився в Березівці. Той азербайджанець потелефонував з лікарні додому, в Баку, до матері. Мати сказала, що в них війна. Ввели танкові війська через карабахську різню і те, що вірмени вирішили приєднати Карабах до Вірменії, а Верховна Рада Азербайджану не віддає. Оскільки дорога до Єревану йде через Азербайджан, то ситуація тут дуже і дуже напружена. Якщо раніше шум був у країнах соцтабору, то тепер у СРСР — шуми. Тут без організаторів не обійшлося, бо ж робиться все це перед партконференцією. Що буде завтра?

                             х                        х                           х 

    На Кавказі запровадять військовий стан і комендантську годину. Танки на вулицях Баку, танки в Карабасі, щоб не було війни. Відбувся мітинг контрмітингам і виступам на заводах і в містах. Виявляється, що азербайджанці утікають з Вірменії так же само, як і з Азербайджану вірмени.


 20.VІ.1988.       

Учора весь день і до опівночі просидів біля мами. Пережив великий стрес, коли мати зажила сильнодіючі ліки і почалося з нею щось неймовірне. Відходила повільно, але відходила до пізньої ночі, і я сидів коло ліжка. Вдосвіта знову побіг до лікарні. Ввечері й уранці заставив примусово з'їсти по яйцеві й випити чаю. Годую з ложечки, як малу дитину. Цієї ночі били сильні поти — кілька разів змінювали білизну, і це мене тішить — виходить з організму зайвина. Вчора матері було холодно...   

Якийсь Мельник зі Львова запрошує на відкриття Товариства рідної мови. Не поїду, бо здоров'я матері вище за всі товариства разом узяті. Сьогодні брали маму на американський апарат “Луна”. Показало, що між стінками серця утворилося багато гною. Збирався консиліум лікарів за участю професора Середюка. Перекардит — діагноз. Вирішили маму перевести у реанімацію і там робити прокол, щоб витягнути гній. Операція дуже ризикована. Нікульшина (тепер вона інакше пишеться по чоловікові) завідує цим відділенням і веде маму. Ми порадилися, аби зразу не робили прокол, а лікували інакшими методами, а тоді буде видко, як чинити далі.  Головне, що встановили діагноз, і я маю надію, що розсмокчеться гнійник. Тепер я бачу, що легеневу хворобу добре не вилікували. В місті мама не хотіли бути, а в селі не втрималися від роботи: пасли худобу, працювали на городі. Здається, що й змокли на дощі. Крім цього, треба було багато їсти і вживати ліки. Дощова погода, сирість, холоднеча — все це подіяло на ослаблений організм, і запалення виникло поблизу серця, утворилося велике вогнище гною. Тепер треба наступати, аби перемогти. 

                                х                        х                          х

     Був у газетах і на радіо. Заніс етюд про Олександра Смоляка, якому 27 червня виповнюється 50! Заодно вичитав чергову подачу про предка Т. Г. Шевченка. Орнат сказав, що завтра об 19-ій годині на львівському стадіоні збирається демократичний фронт на підтримку перебудови. 7000 львів'ян уже поставили свої підписи на підтримку. Львів показує свою революційність і в наші дні. Я сказав Орнату, аби взяв редакційну машину й поїдемо разом. «Громадський не дасть», - сказав Орнат. «Тоді треба в нас провести подібний мітинг», - сказав я.


 21.VІ.1988.       

Бігаю в лікарню до матері. Пропонують операцію на серці у Львові. Там є лікар Біблюк, що уміє це робити. Я проти операції. Хай поки що рятують, як можуть.

Дочекався журналу “Жовтень”. Є початок “Галицької брами”. Потелефонував Федака, що відредагували цей же роман в “Карпатах”, передруковують, пересилають, аби я вичитав. Побачу й почую, що скажуть читачі й критика. Я перечитав ще раз першу подачу й відчуваю, що твір непоганий. Галичани матимуть своєрідну історію краю, історію звичаїв і обрядів, історію княжого і селянського родів.

    Добрянська на роботі організувала культпохід на японський фільм, і ми з Добрянськими ходили дивитися. Сильна кінострічка.

    Від'їжджає від нас Кримський театр і вже втретє прибуває на гастролі Київський імені Івана Франка. Полонило наше місто киян і приміщенням. Везуть “Енеїду”, везуть “Мазепу” – це добре.


 23.VІ.1988.        

Бреде сонце в хмарах. Косив над озером. Був у матері. З нею складно. Сестра Олеся приїхала. Призналася, що мати перебродила річку, як ішла до дочки Ганни, і набрала води в ґумові чоботи. Ось так, Степане. Ти докладав усіх зусиль, щоб врятувати маму: підключав найкращих лікарів, діставав найкращі ліки, бігав, влаштовував, а мати перебрела собі річку Луквицю, і тепер ти повторно робиш усе, аби врятувати від іншої хвороби. Боже, коли вже людина матиме розум! Оце віками губило наш народ. Без щитів у бій, при температурі по снігу, після пневмонії у холодну воду. Я втомлений уже.


               

 24.VІ.1988.     

Вчора провів заняття з літераторами педінституту. Тішуся, що стала Бреславська студенткою. Її двічі валили на вступних. Яремичева Марія з Вікторова теж пройшла на заочне. Людмилу Малкович направили в Космач (присілок Завоєли) вчителькою, Іван Малкович, її брат, талановитий, а ось вона — не знаю. Вчилася поганенько, тепер не хоче їхати працювати за направленням в глухий присілок Космача. І можна цих дівчат зрозуміти. Недовчена друкарка в кращому становищі, ніж людина з вищою освітою, бо друкарка в місті, а вчителька в закутку, де й хлопця не знайти, щоб вийти заміж.

                                    х                         х                         х

Боюсь, аби моя поїздка до Канади не накрилася. Велику групу працівників канадського посольства вигнали з країни, і вчинили так же само з канадськими дипломатами. Це, безперечно, загострить міжнародні стосунки. Гадаю, що нарада семи найрозвиненіших країн в Канаді теж вплинула на цей інцидент. Надії не втрачаю, але сумнів закрався.

                                   х                      х                       х

     Тарас Салига прислав мені ті номери газет “Вільна Україна” і “Львівська правда”, де опубліковані статті про мітинг біля пам'ятника Каменяреві на Університетській. Прислав і агітку – попередження-звернення міськвиконкому, яку терміново надруковано в друкарні. Стаття у “Вільній Україні” дуже жовчна, а в російській газеті більш об'єктивна. Виявляється, що виступ цей фактично спровокували власті. В клубі машинобудівників мали зібратися фундатори Товариства рідної мови, але їх до будинку культури не пропустили.

Тоді організатори пішли до пам'ятника І. Франкові. Щоб ця акція дістала офіційне спрямування, власті вирішили провести зустріч-мітинг з делегатами партконференції. Делегати пішли до будинку культури, а на площі почалися виступи якогось Макара, Гориня, Чорновола, Калинцевої жінки. Чорновіл начебто розказував про те, як він зустрічався з Рейганом, виступав за права нації, особи, за церкву і демократію. Коли з'явилися делегати партконференції, то почалася на людях сильна дискусія, взаємні образи. Тут зібралося дуже багато різного люду. Організатори мітингу оголосили, що демократичний фронт призначає новий мітинг (мав відбутися на стадіоні). Одночасно із статтями в газетах опубліковано тимчасові правила проведення мітингів, зборів, демонстрацій — це, безперечно, для того, аби не допустити нового виступу. Розказують, що у Львів були кинуті війська, були люди з інших республік, які теж виступають за право на рідну мову, культуру, демократію.   

Виходить, що від Якутії до Львова, від крайньої східної точки, до крайньої західної, потрясли країну революційні виступи. Хочуть того шовіністи, чи не хочуть, але мусять поступитися — приїзд Щербицького до Ужгорода, поява масла в наших магазинах — це перші реальні сходи львівського виступу. Поступки в національному питанні будуть. Якщо і далі зволікатимуть чинодрали, то може дійти до серйозних сутичок. Кореспонденти розписали в газетах, як процвітає у Львові українська мова, як багато шкіл, але ні слова нема про те, що в інших районах України, в інших республіках, де живуть українці. Розповідають, що на мітингу делегатом на конференцію пропонували Романа Іваничука і Лубківського Романа. Якщо торік юрмища людей шукали появи Богоматері, то цього року люди збираються, щоб підтримати перебудову. Зрозуміло, що кожне явище має світлий бік і тіньовий, але політик, який при владі, не може не рахуватися з тим, що діється в країні. І вже не може бути відступу, не вдасться вже поновити Сталіна. В “Новом мире” читаю Василя Селюніна “Истоки” – стаття, де критикується французька революція. Маркс, Енгельс і Ленін, Троцький, Сталін... У “Вітчизні” є стаття Вернадського “Українське питання і російська дійсність”. Час на місці не стоїть. Я писав у щоденнику, що Геракл росте по годинах, і він розірве кайдани.


 25.VІ.1988.        Були в мене Яремійчук Роман, доктор і професор з інститут нафти і газу, та Бойко Богдан. Богданів син Роман, завдяки Яремійчуку, йде до аспірантури. Бере його Мірзаджанзаде. Мені коштувало немало зусиль переконати Бойків, що слід Роману йти до аспірантури, я їх звів з Яремійчуком.

     З редакції “Жовтня” прислали верстку (третю подачу “Галицької брами”), і я читав її до опівночі з невеликою перевою: дивився фінальний матч СРСР –Голландія. На цей раз нашим не пощастило виграти. Навіть пенальті не забив Заваров. Але і срібло – велика заслуга. Ця першість ще раз виявила, з якою ненавистю спортивна Москва дивиться на Лобановського і українських футболістів. З ненавистю! Хоч честь СРСР Україна захищає вже дуже давно і не тільки у футболі. Один Бубка Сергій що вартує!                                                                                                          

                                х                       х                          х

    Першу подачу “Галицької брами” зустріли читачі прекрасно, але чиновники, бачу, шиплять, бо я проїхався по них гострим пером.


 28.VІ.1988.        

Починається партійна конференція. Люди чекають від неї більшого, ніж від усіх останніх з'їздів.

                 х                         х                        х

  Слухав по телебаченню розповідь про “Смерічку” й пісні “Смерічки”. Колись безвусі юнаки через 20-річчя поробилися бородатими й балакають про нові пошуки. Неможливо віднайти й повернути юність, і не вірю, що можна повернути стару славу “Смерічки”. Бачу, що я допоміг Софії Ротару стати народною СРСР. Кілька разів виступав, що вона Народна України, а пісень українських не співає. Ось і дали їй Народної СРСР.

                              х                      х                       х

   

     Був у Івано-Франківську Василь Стефак, заходив до Андріяшка. Розказує, що після виступів у Львові Погребняк мав сувору розмову з Романом Федорівим. Роман, як депутат Верховної Ради СРСР, написав листа на ім’я Щербицького. Зміст листа невідомий мені, але він дуже не сподобався Щербицькому і, закономірно, що Єльченко Юрій Никифорович (теперішній ідеолог) реагував так же само. Погребняк дорікав Федоріву, що той пише й друкує в основному історичні твори (“Ми проаналізували”, - говорив). Одним словом, на “Жовтень” знову летять блискавки. Можна сподіватися, що найближчим часом “Радянська Україна”, “Комуніст України” або ж “Літературна Україна” виступлять з критикою “Жовтня” і перепаде й мені за “Галицьку браму”, бо це ж найсвіжіша публікація. Дай, Боже, аби встиг я видати роман книжкою.


 29.VІ.1988.      

 …Перечитав матеріали конференції. Горбачов має велику опозицію в Політбюро і ЦК КПРС, тому й доповідь його без конкретних прикладів і фактів. Боюсь, що й на цей раз гальмо включиться, аби рішучих дій не було. Національні рухи налякали шовіністів, а злодюги все роблять, аби громадську думку скерувати в інший бік. Пленум ЦК КПРС з національних питань буде більш рішучим, лиш тільки невідомо, що станеться до того часу в країні. Я думаю, що гребля, яку хоче підремонтувати Щербицький, не витримає того напору, що набирає сили, і Україна ще скаже своє слово.

   Запровадження військового стану у Карабасі – не вирішення проблеми. За великими націями піднімуться й малі. Злам стався і попереду доба Буревісника й бурі.

                            х                     х                    х

    Це дуже добре, що “Літературна Україна” та “Жовтень” надрукували статті про Ольгу Дучимінську з нагоди її 105-х роковин. Здається, що то найстаріша письменниця всіх часів і народів, що мужньо й стійко перенесла допити й тюрми, заслання. Вбивство Галана організоване для розправи з інтелігенцією Галичини й Волині — так гомонять сьогодні. В сталінські часи все могло бути, бо й у наші дні робиться щось подібне. Ніхто не знає правди про загибель Івасюка, Яцоли, Іванишина Володимира. А хіба з радості лізли в петлю Тютюнник, Близнець, Бойко? Можливо, що є такі наркотики, які підсипають, щоб до самогубства довести. Та чи треба наркотика, коли гнітюча атмосфера навколо тебе, коли тиснуть на горло і, коли ти непритомнієш, дають трошечки кисню. Мої зрілі роки, найкращі роки, припали на страшну добу брежнєвсько-андропівського каземата, і я зробив найкраще, що міг зробити – кинувся вивчати й записувати фольклор. Інші не змогли втриматися, не виплили. Бачу, як нині мучиться Бойко Богдан. Тоді йому співали дифірамби, сам він роздавав інтерв'ю, що на п'яти столах лежать його п'ять романів, а нині він переоцінює все, хоче писати якось інакше, але вже неможливо вискочити з тієї наїждженої колії. І не пишеться йому. І неспокійно на душі Богданові. 


 30.VІ.1988.      

  Йде в Москві партконфернція. Горбачов заграє з противниками перебудови. Виступають проти Абалкіна, який запропонував створити й демократичну партію. Дуже гостро стоять національні питання. Чітко розрізнилися два табори: російський і європейський. Особливо Бондарєв виступив. Пішли атаки на Коротича і “Огонек”. Моя така думка, що це тільки початок затяжної війни. Те, що декларувала “Пам'ять”, підтримують Бондарєв, Проскурін, Іванов, Распутін, Носов, Астаф'єв, Белов з одного боку, а Юліан Семьонов, Вознесенський, Окуджава, Боровик, Рождественський з другого... Іде гризня. Про це говорив Карпов (відважний чоловік, але не письменник). Ульянов виступав за свободу преси, але його не підтримають, бо чорні сили бояться випустити з рук цю грізну силу. Йде конференція. І все приведено в стан боєготовності. Стоять кадебісти, ходять міліціонери, дружинники теж патрулюють по місту.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Серпень
2019
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31

РЕКЛАМА



Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


На Прикарпатті відкрили перший автомобільний центр преміум класу

ВІДЕОНОВИНИ


На Снятинщині дороги ремонтують і вночі
<p>
	Відео надане Службою автомобільних доріг в Івано-Франківській області.</p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців