купити смарт-квартиру

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...
Портрет професії. Інженер-технолог
Традиційно у третій тиждень лютого відзначається міжнародний тиждень інженерії та технологій (Engineering and Technology week). Будь-яке...
Портрет професії. Провізор
Зазвичай хворих лікують лікарі. Але нерідко наше здоров'я залежить від аптекарів. До них хворі в...
Портрет професії. Гуморист
Хтось скаже, що гуморист - це не професія... це не серйозно і заробити цим на...
Портрет професії. Дієтолог
Кажуть, що їжа - найкращі ліки. Ми б погодились з цією думкою, якби не статистика...
Портрет професії. Стиліст секонд-хенду
За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США. Як засвідчує дослідження...
Портрет професії: тренерка з ефективних комунікацій та конфліктології
Конфліктів з кожним днем стає дедалі більше. Рівень свободи зростає, а люди такі різні -...
Портрет професії. PR-фахівець
Важливим моментом у сьогоденні є комунікація. У бізнес-середовищі нині працює низка фахівців, які її налагоджують...

БЛОГИ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Створення Народного Руху України
11.ІІ.1989. Київ. Ніколи ще Україна не знала такої події. Створено не стільки Товариство, як Народний рух...
21.10.2019, 13:49 (ред.)
Слободян Олександр
директор юридичної консалтингової компанії «Салекс»...
Як терміново отримати довідку про несудимість на Івано-Франківщині: поради юриста (1)
При працевлаштуванні на роботу та в інших життєвих ситуаціях кожному з нас іноді треба надати...
18.9.2019, 16:17 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


1 вересня це:
Новий навчальний рік
Початок осені
Початок вересня

НАШІ ДРУЗІ


Робота ледарю — завжди печаль

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Березень 1988 р.
3.6.2019, 10:02 (ред.)

01.ІІІ.1988

З опівночі падав сніг. Біло, гарно. Бігаю до матері в лікарню. З шевченківськими вечорами ціла проблема. Шкодять і шкодять, як тільки можуть. На Ганущака накинулися за статтю-звіт про наші збори. В театрі здійнялася буря. Вчора попередив мене полковник міліції Виноградник, що мене справді намагаються на чомусь підловити з помсти за статті й виступи (закріплені «хвости»). Мафія діє.

х х х
Сьогодні були вибори голови клубу творчої інтелігенції. Я своє місце уступив ще у вересні, коли мене почали переслідувати за статтю «Пам'ять совісті». І ось гризня до нині, хто сяде на цих 100 крб. Збиралися і Ярош, і Роп’яник, і Марина Златоуст та Ломницький, і Марія Бабій. Сьогодні зібрали представників творчих спілок на вибори керівника клубу. Мусій Пилип’юк повів так збори, що Марія Бабій мала посісти цю посаду, залишаючи за собою частину уроків у школі. Був ще Ломницький, але він голосів не зібрав, Ярошеві одразу нагадали догану. Тоді я встав і сказав, що Мусій веде себе, як диктатор, що Бабій не є організатор, що на цю посаду найбільше підходить Ярош. Цікаво, що Іваницький себе пропонував на громадських засадах. Я запропонував його заступником Яроша, знаючи про те, що вони гризуться, як пси.
На збори прийшли артисти з піною на губах – стаття про наші письменницькі збори, на яких ми піддали різкій критиці мовну і репертуарну політику, збурила цілу область. Секретар обкому комсомолу Капуляк з піною теж погрожував, що зітре на порох Ганущака Василя.


02.ІІІ.1988

Я дуже мало спав. Нанервувався на тих зборах, щоб протягнути на своє крісло Яроша, який усе життя тільки свинив мені. Можуть сказати, що я безпринципний. Навпаки, Ярош зробить більше, ніж Бабій, чи Ломницький.

Потім посиділи в кафе, а ззаду нас сидів «нюхач» і слухав, про що ми говорили. А ми говорили про виданий матеріал з наших зборів.

x х х
Допоміг Сливоцькому зробити виступ. Вітатиме жінок у театрі. Наманувся Білейчук Богдан. Сливоцький познайомив мене з ним. Цей Білейчук працює в журналі «Дніпро» й підробляє в «Україні» й в інших виданнях. Недавно цілком справедливо розкритикував «Беркут» і «Синевир» - ансамблі нашої філармонії. З «Беркута» написали скаргу на Білейчука. Він приїхав сюди. Бачу, що з цього тридцятирічного журналіста щось буде. Він і по Софії Ротару після мене вдарив у «Комсомольском знамени».


03.ІІІ.1988

Погода чисто березнева, то пролетять легкі сніжинки, то вітер закрутить листям торішнім, то розіб’є шибку, то гримне дверима в під’їзді.
Цілий день шукала мою квартиру Параска Яцевська з Грабівця Богородчанського. Місцеве начальство хоче зруйнувати Вознесенську церкву, яка колись стояла коло монастиря на горі, що підпорятковується Манявському Скитові. У 1780-их роках монастир Австрія закрила, церкву перенесено в село. Тепер тут є дві церкви. Одна діє, а другу руйнують. Люди хотіли тут зробити музей, а чиновники протестують. Прийшла жінка Пушика шукати. Дав я їй довідку, що церква – пам’ятка, дав журнал «Україна» зі статтею, дав адреси Товариства пам’яток і фонду культури, пообіцяв поговорити з районним начальством.


04.ІІІ.1988

Вчора напружено працював. Вранці виступав у інформаційному центрі про рідну мову. Були Добрянський і Коровай (Олександр робить портрет Кобзаря на вечір, Павло бореться, аби в програмі залишили «Заповіт» - знову божеволіють випердиші епохи); далі сиджу над «Галицькою брамою», бо вже треба подавати на редагування, читав бездарні вірші якоїсь вчительки і провів заняття літертурної студії. На цей раз я запросив Василя Ганущака, обговорювали ми Тулая.
Признався мені Григорій Кирилюк, що його синові Андрієві (служив у органах) було дано завдання, аби тато дав йому компрометуючі факти про мене для паскуд з управління. Ось тобі й «увага до творчої інтелігенції»! Інший на моєму місці збожеволів би. Йде підла робота, щоб знищити мене, але це зробити їм не вдасться. Мене можуть вбити, але справу, якій я посвятив себе, не вб’є ніхто, сили нема такої.
x х х
Розказує Христина Фіцалович про оскаженіння в театрі після виходу статті-звіту про наші збори. Борис, режисер, кричав:
- Пушика і Добрянського треба рятувати!
Якийсь другий син Рабіна – Марченко з піною верещав, що російські п’єси він буде ставити на великій сцені нашого театру. Іваницький робив теж саме. Готують колективного листа. Звинувачують нас шовіністи в націоналізмі. Дива та й годі!
В Москві пленум Спілки про національні відносини, взаємоповагу і т.д., а в нас он куди загинають. Нищать культуру. Немає більшого болота, як наше управління культури, театр, філармонія, ляльковий театр і т.д. Все прогнило наскрізь, і відступати далі нікуди. Якщо письменник – совість народу, то треба бути совістю.
x х х
Сьогодні одержав повістку: 9 березня, коли в театрі відбудеться шевченківський вечір, мене забирають до армії. На 17 годину, 9 березня, я повинен з’явитися до військкомату на К.З. (командирські заняття). Виходить, що не тільки з Пушкіним, Лермонтовим, Гулаком так розправлялися, але й з Пушиком чинять теж саме.
На шевченківський вечір Токаренко виділив тільки по два запрошення на кожного письменника, а решта ділить сам. «Заповіт» був під забороною, та Добрянському вдалося його відстояти.
x х х
Сьогодні нашу маму виписали з лікарні. Від 25 січня до 4 березня лежала. Аналіз крові нормальний, але тривога на серці не вляглася. В легенях ще не розійшлося затемнення. Радили лікарі через три тижні зробити знову рентген.

Мати живе в нас. Поки не буде тепла, не пущу до села, хоч і рветься. Там справді скрута: Василь-зять іде на роботу, Олеся на роботу, а малі діти самі, ще й худобу треба доглянути.


06.ІІІ.1988

Робиться весна. Тепле сонце. Слободян Михайло Дмитрович, директор фурнітурного заводу, родом з Угринова, чоловік сучасний. Попросив Сливоцького, щоб створив на заводі хор. Вчора на зустрічі з нами хор співав три українські пісні з великим успіхом. Я читав поезії, Сливоцький співав «Пісню про матір», «Співають гори». Цю пісню «Співають гори» надрукували в «Молоді України» зі словом Михайла Сливоцького.


07.ІІІ.1988

Я вчора закінчив читання «Галицької брами» і відіслав рукопис до «Карпат», а «Прикарпатська правда» закінчила друкувати розділ з цього роману. Запросили мене сказати слово про Шевченка на радіозаводі, що я і зробив. Відкрили ми вечір Павличковим віршем про раба, який не встав, коли співали «Заповіт». Тоді говорив я про Тараса і край наш. Актори театру зробили постановку за творами Кобзаря. Крім цього, Шлемко читав «І мертвим, і живим…», Симакова читала «Наймичку». Хор радіозаводу співав пісні на слова Шевченка і українські народні пісні, закінчив «Заповітом», і всі встали. Вечір нам вдався. Збір коштів від вечора піде у фонд культури. Після вечора директор заводу забрав нас до себе додому. Частували нас цілий вечір.
Х х х
Цього року душителі культури дуже прорахувалися. Вони робили все, аби шевченківські вечори були тільки на околицях міста, та ми пробили і в театрі свято. І ось в Микитинцях та в актовому залі радіозаводу відбулись шевченківські вечори. В педінституті і в театрі теж відбудуться. А ще проведено вечір у художньому музеї, куди зійшлося дуже багато жителів міста. П’ять головних вечорів – такого ще не було. Арсенича не допустили виступити в театрі.

08.ІІІ.1988. Надрукували шевченківських лауреатів. Федорів знову не одержав премії. Відзначили Шевчука Валерія, Івана Миколайчука, Стеф’юк Марію, Ніну Матвієнко, літературознавців за видання творів Франка (серед них і Погребенника). Прикро, що Григір Тютюнник залишився без премії. Самогубство лякає. Івасюк теж не згаданий.
09.ІІІ.1988. Усю ніч не міг заснути. Сіро, сиро, мокро – березіль! Зустрічає мене на вулиці якийсь чоловік і каже, що утворилась якась ініціативна група на підтримку резолюції письменників щодо захисту рідної мови. Люди в урядові інстанції надсилають свої листи. А ми, письменники, під сильним ковпаком. Вийти на вулицю не можу – вже нюхало з апаратом стоїть.
Я боюся, що чорні сили хочуть захопити владу, зняти з посади Горбачова, і тому так пильно слідкують за тими, хто підтримує перебудову. Намагаються будь-як, а скомпрометувати нас всіх.
Не вийде!

10.ІІІ.1988. Київ. Прямо з вокзалу я поїхав до будинку кіно. Встиг на відкриття екологічної конференції. Юрій Щербак почав читати уривок з поеми «Сон». Тоді голова кінокомітету Беликов, з яким я був у Середній Азії, відкрив конференцію. Академік Ситник виголосив «Слово». Після нього говорили Зрезанцев і Шокало. Щербак умовив і мене виступити. Я подумав і дав бій за Калуш. Розказав, а боягузи – керівники місцеві бояться вищих і беруть все, що дають. Говорив, що неможливо допустити, аби випили Лімницю, за ТОС, за «Заросляк» і т. д. Показували нам унікальні фільми, які не потрапляють на екран загальносоюзний.
Сполудня я поїхав до видавництва «Молодь», де відредагував збірку пісень, яку впорядкував (сюди я включив чимало своїх записів).

12.ІІІ.1988. Субота. У Києві дуже не стійка погода. Сніг, вітри. Читаю верстку прозової книжки «Страж-гора», - видавництво «Дніпро». В театрі імені Франка дивився «Мазепу» Юліуша Словацького.


13.ІІІ.1988. Неділя. Вітри і сніг. Гуляв годину схилами Дніпра, по снігах бродив, поки сонце не зійшло,читав верстку «Страж-гори». Зо два дні тому вечеряли з Цековим Юрієм. Він сказав, аби я не пропустив газети «Молода гвардія» зі статтею академіка Вернадського «Українське питання і російська громадськість». Стаття дійсно вийшла, і я оббігав пів Києва, щоб купити кілька газет і привезти додому.

15.ІІІ.1988. Мій вечір про «Слово о полку Ігоревім». Перемога! У Спілці був вечір, записав для радіо інтерв’ю. Удосвіта гуляв. Оформив відрядження в Літфонді. Пішов до Міністерства. Всі чиновники боягузи і після злого листа мого Олененко дав команду – продовжити конкурс на пам’ятник Франкові. Я їм пригрозив, що виступлю в пресі.
Був в іституті літератури і мови. Почали шельмувати Леся Танюка люди насторожені. Зустрічав багатьох цікавих людей. Павличко, Дончик і Гриценко напередодні прилетіли з Канади. Всі чекають, хто ж сяде на місце Щербицького. Гомонять про Розумовського і Скибу. Те, що Моргуна призначено головою комітету охорони природи, всіх теж якось обнадіяло.
Візит Горбачова до Югославії – це початок великих дій щодо національної політики. Пленум СПУ, на якому виступили Мушкетик, Лубківський і Олійник, – теж репетиція перед пленумом партійним.
Розказують учасники пленуму, що Євтушенко, Вознесенський і інші демонстративно не прийшли на цей пленум, а Коротич заявився був і втік. Оці виступи проти його інтерв’ю дуже підірвали авторитет цього хитрунчика серед обивателів.
Мовчан захворів. На мій вечір «Слово о полку Ігоревім» (фольклор, міф, література) зійшлося дуже багато людей. Конференц-зал був переповнений. Письменники, історики, літературознавці, мовознавці, журналісти, видавці і, звичайно, знавці «Слова». Я виступав зо дві години після того, як вечір відкрив Володимир Коломієць. Після мене говорили Іван Ворченко, Василь Німчук, Володимир Харитонов, Степан Пінчук, Володимир Осипчук, Євген Павленко. Я боявся, що мене розгромлять, але сталося диво – опоненти почали мене розхвалювати, аудиторія ревіла, аплодувала й гомоніла, коли хтось намагався мені щось закинути.
Весь мій вечір записували для радіо. Коли вечір закінчився (зі мною в президії були Коломієць, Павличко й Осадчук), люди обступили і засипали питаннями.
Павличка, Пінчука, Чередниченка і ще кількох я запросив до готелю «Київ». Ми гарно посиділи, погомоніли. Павличко розказував про Канаду.

17.ІІІ.1988. Учора пізно ввечері літаком АН-24 прилетів до рідного міста. Голова переобтяжена враженнями, подіями, як і серце. Хотів приїхати лише на свій вечір, але виклик-запрошення на екологічну конференцію прискорило мою поїздку. Добре, що я заскочив на пошту. Там уже кілька днів лежала верстка прозової книжки «Страж-гора», що виходить у «Дніпрі» - більше 500 сторінок. Забрав з собою. Виїхав 9 березня. В цей день тисячі людей облягали театр. Свої запрошення я дав жінці й дітям, і вони пішли на шевченківський вечір. Ніякі запобіжні заходи властей не могли зупинити товпище людей. У театр набилося до двох тисяч людей, а ще більше стояли під театром. Добрянський навіть у «Прикарпатській правді» давав пояснення, чому на вечір не могли потрапити всі бажаючі.

18.ІІІ.1988. Хмарно. Обіцяють вітри. Погано спав, болить серце. В «Літературній Україні» стаття про нашу нараду в Києві. Створено республіканську комісію «Письменник і екологія», до якої введено і мене. Тепер треба втовкмачувати людям, як захищати природу, що робити… Інакше завтрашнього в нас не буде.

19.ІІІ.1988. Сніг пролітає весь день. Передруковую нарис про Шевченкового предка, бо хочуть дати його до ювілейного збірника.
Розказував голова Галицького РАПО, як Лихачова перла на мене і брехала на жінку мою, що начебто вона казала:
- Мій Степан буде доти писати, поки останній москаль не забереться з Івано-Франківська.
Ну й примітивна!
Зустрівся Мельничук, студент медінституту. Казав, що хотіли зі мною провести всеінститутський вечір, але їм заборонили зустрічатися зі мною. Дозволили зібрати лиш два курси стоматологічного факультету. Я під особливим наглядом.
Вчора ввечері пройшовся парком, і плентається слідом якась нікчема, здоровило. Я став у тінь і віч-на-віч з ним зіткнувся. Ось тобі й перебудова. Навмисне шкодять, не дають, аби було ліпше й людяніше.

21.ІІІ.1988. Був у військкоматі й відпросився, бо треба було їхати служити аж під Самбір. Відчуваю, що військові бюрократи будь-ким заповнюють «гнізда», або й навмисне брали мене. Трапився морський офіцер. Я сказав, що дихнути ніколи, хай би брав іншого разу, той викликав прапорщика, і я пішов додому.
Зустрів Парипу-журналіста. Дав мені суботній номер газети «Вперед», де Ігор Коваль надрукував статтю в мій захист «Ти, серце, не спиш?»
Х х х
Учора з жінкою були у Вікторові. Через те, що був я у Києві, двічі перенесли шевченківський вечір у селі. І ось, нарешті, я повернувся. Напередодні потелефонував Тарас Салига, і ми зустрілися в селі.
Ігор Коваль – молодець. Створили в школі №2 хор, сам він грав у виставі, вечорниці сільські показали, а наперед Тарас Салига виголосив слово про Кобзаря. Я доповнив своїм виступом, говорив про Шевченка, читав поезії. Людей зібралось море. Встали, коли хор заспівав «Заповіт», підхопили всі.
Коваль, Шевчук, Воробій запрошували залишитися на вечір, але ми поїхали до Івано-Франківська, і повечеряли в нас.
Мати моя потрохи крутиться вдома, годує внуків і худобу. Закололи порося і нам дали трохи м’яса.

23.ІІІ.1988. Ходив на зустріч з городенківським лікарем Блонським (він вивчає екологію), де і сам виступив про те, що говорилося в Києві на екологічній нараді. Я й після наради (на каві) довго говорив з Капуляком, з секретарем з обкому комсомолу, аби негайно оголосили серед молоді «Зелену весну», щоб прибрати береги річок, озер, засадити деревами, повичищувати джерела.
Х х х
Вийшов на демонстрацію Кременчуг. Тут склалася тяжка екологічна обстановка, нема очисних споруд, а набудували заводів. «Сельская жизнь» надрукувала статтю. Редактор місцевої газети хотів її передрукувати, власті місцеві не дозволили. І тоді тисячі людей вийшли на демонстрацію. Це, мабуть, перша екологічна демонстрація, що відбулася в Україні, і про яку повідомило радіо і телебачення.
Дуже складні й цікаві процеси відбуваються в країні. І дуже трагічні. Паразитуючий елемент піде на все, щоб тільки не допустити революційних перетворень.
Ось учора гуляємо. А міністр-шляховик засвітив світло в будинку Маргошеса (біля парку). Сюди до нього чимчикують обласні чиновники, несуть коньяки, різьблені гуцульські вироби. А два дні тому поїхав міністр-побутовик. Теж тут жив. Теж носили йому.

24.ІІІ.1988. Учора викликали до обкому й дали документи на поїздку до Канади. Треба заповнювати, робити фотографії, проходити медкомісію.
Добрянський покликав мене до будинку політосвіти, щоб виступити перед учасниками республіканського семінару атеїстів. Були там ще Турелик, Ярош, львівські письменники Тріпачук і Книш, з Чернівців Фольварочний. Читали ми поезії, але цим не обійшлося, бо вони нав’язали нам полеміку й дискусію.
Я сказав:
«Християнство не тільки «опіум для народу», але й тисячоліття нашої культури. В Польщі духовні особи ухвалили в честь 1000-ліття збудувати 1000 костьолів, а держава – 1000 шкіл. В нас же вилито мільйони слів».
Виступ мій зустріли бурхливо. Ярош від заздрощів мало не вмер. Я зробив йому зауваження, бо ж бубонів, коли я почав говорити. Він зробив афішу, всіх уписав, крім мого імені. Хоч я утвердив його на своє місце. Біс з ним.
Запросив я гостей на вечерю до ресторану. Посиділи, погомоніли. Фольварочний розказував про московський пленум. Боруздін висловився про антиросійські настрої в Україні, а Лубківський його «остепенив». Борис Олійник сказав, що Шелест на схилі віку погано засвоїв українську мову, а зробили його націоналістом. Лубківський захищав Калинця. Ніл Гілевич сильно боровся за мову, Мушкетик підтримував, Петерс теж. Олійник рветься до влади. На крісло Мушкетика хоче сісти.
Я так забігався, заслухався, завиступався, що забув про заняття з літстудією. Біда зі мною. Аж голова перестала боліти – так зажурився.
26.ІІІ.1988. Був у Чернівцях. Записався для телефільму «Червона рута» Володимира Івасюка». В. Стрихович робить фільм. Каже, що дуже тяжко йде. До Чернівців добратися було неможливо. Канікули. Поїзди переповнені. Допоміг черговий на вокзалі.
Я записався. Разом з працівниками студії повечеряли (я запросив їх до ресторану) і поїхав поїздом додому.
Побачив оту Ніну Василівну Гречковську-Щербакову, що була в Івано-Франківську того березневого вечора, коли Володимир Івасюк привіз мені пісню. Це до неї він їхав. Має чоловіка, дитину. І розказує, що скаржився їй Володя:
- Мені постійно здається, що за мною хтось начебто слідкує…

27.ІІІ.1988. Перейшли на літній час. Я вчора сів на міський потяг і доїхав до Чернівців. Дорогою записував дещо від пасажирів. Після запису передачі їздили машиною по Чернівцях (Стрихович з оператором показували, де була перша квартира Івасюків). Повернувся близько першої і ще писав, бо після кави сон не брався.
Х х х
28.ІІІ.1988. Нічний дощ. Гудуть горлиці, паруються качки на озері, де вже майже розтанула крига.
Вчора весь день читав. Читаю «Журавлиний крик» Іваничука. В «Літературній Україні» дали велику добірку В. Симоненка, де є вірш «Злодій», який на зорі моєї юності ходив у рукописах і за нього були в нас великі неприємності. Дехто поплатився навіть життям за те, що нині друкується в газетах, журналах, книжках.
Х х х
У педінституті почалося свято словесності. Я виступав на пленарному засіданні. Відкрив тиждень ректор Кононенко. Виступив ленінградський доктор Віталій Кодухов, студентка Пархуць і Оксана Шараневич з інституту вдосконалення вчителів.
Х х х
Розказували мені, як Нижник за завданням Лихачової, приходила до краєзнавчого музею, збирала всіх і агітувала, аби написали колективне спростування проти статті Ігоря Коваля в газеті «Вперед» «Ти, серце, не спиш?» Ці збори нічого не дали, і тоді використали Грабовецького і Чапугу. Чапуга, як кажуть, рад старатися – написав. Тепер у райгазеті сполошилися: що ж робити?
Найбільше божевілля наступило після шевченківських вечорів, яких ми добилися і провели, і де звучав вірш Павличків про «шнурків», що не встали під час виконання «Заповіту». І шнурки обласні показилися…

30.ІІІ.1988. Бігаю по лікарях. Довідки треба на Канаду. Дочитую «Третю роту» Сосюри. Я був кращої думки про нього й про Малишка. Не знав, що таке буває межи корифеями.

31.ІІІ.1988. Після дощів потепліло. Працюю щоденно. Вибрав медичну довідку. Провів заняття літстудії. Вперше мої вихованці «на людях» читали свої твори. Після них читали твори інші студенти.
З великим тріумфом виступає в нас хор імені Верьовки. На першому концерті в театрі їх засипали квітами. Вчора виступали в актовому залі педінституту. Я переказав, аби Леся приїхала. Завів її на концерт. Сам же не ходив, бо слухав цей хор кілька разів в Узбекистані. Там ми були разом на Днях України.
Х х х
Нема цукру в Івано-Франківську. Вводять картки. Боротьба з алкоголізмом, підвищення цін на спиртне обернулося катастрофою. Самогонку нині роблять робітники, колгоспники, службовці. Спочатку цукор зник у Києві, потім у Вінниці, тепер у нас. Я думаю, що винні не тільки самогонщики. Компрометують Горбачова. Діє змова.


 


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Жовтень
2019
  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31

РЕКЛАМА





Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Вигода відгуляла фестиваль різноманіття «Вулик культур»

ВІДЕОНОВИНИ


Зустрічайте: ляльки Lol у Франківську
<p>
	23 листопада, Івано-Франківськ зустріне милих та енергійних ростових ляльок LOL на сцені обласної філармонії. </p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців