Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії: керівник військових вишколів
Сергій Демчук: громадський діяч та захисник національного бойового мистецтва. Сергій Демчук є видатною особистістю, яка впливає...
Портрет професії. Водій
«Під час зустрічей з колегами розумієш, що насправді є війна, - розповідає водій в АТ...
Портрет професії. Воєнний розвідник
7 вересня 2021 року українська воєнна розвідка відзначає 29-у річницю створення. За цей час відомство...
Комплектувальник товарів: обов’язки, плюси та мінуси професії
З розвитком гуртової та роздрібної торгівлі, а також численних інтернет-магазинів набула актуальності вакансія «комплектувальник товарів»...
Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба спільно захищатимуть права вразливих категорій осіб
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба, як центральний орган виконавчої...
14.7.2023, 10:09
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Жовтень, 1989: Пушика продовжують "звинувачувати" у націоналізмі
11/10/1989 «Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я...
2.2.2021, 12:57

ОПИТУВАННЯ


Чи любите ви пампухи з ружою?
Так
Ні
Це що?

НАШІ ДРУЗІ


Не сподівайся на сусіда, коли хочеш добробуту

Блог на БРІЗ


ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана Григоровича – пані Ганни, його сина Тараса і доньки Лесі окремим блогом починаємо друкувати (вибірково) «Щоденники Степана Пушика», щоб дати змогу нашим краянам якомога краще відкрити для себе нашого земляка й патріота.
Січень 1988: До кінця 2-го тисячоліття залишилося 12 років, і ці літа будуть буремними
23.5.2019, 09:10 (ред.)

Відтепер Щоденники Степана Пушика плануємо подавати у хронологічній послідовності, починаючи з січня 1988 року. Саме з цього періоду у видавництві Місто НВ готується до друку Пушиків життєпис – адже у ті часи закладалися великі зміни в Україні, зумовлені смертями генсеків колишнього Радянського Союзу, горбачовською перебудовою, економічною та політичною кризою комуністичної імперії. Прикарпаття вже тоді жило у передчутті великих змін, а рухали ці зміни наші громадські діячі, письменники, поети, історики… Пушик не був спостерігачем, він був активним будителем громадської думки, яскравим патріотом, який відстоював українську мову і національну гідність українців. Які актуальні його роздуми, його резюме в нинішній час!


01.І.1988

Зустрічали Новий рік у Богородчанах, у брата Богдана. Були там усі троє, а Леся була у баби в селі. Вона дуже любить сільську ідилію і стихію. Дуже поетична. В «Прикарпатській» – моє новорічне інтерв’ю. Громадський і Галюк обскубали його, повикидали все, де я кажу про гідність і гордість національну, про мову і культуру, де критикую «ревнителів» за те, що навіть факультет української мови і літератури в педінституті з німецьким ухилом.

В «Літературній Україні» надрукували мою статтю про коляду, відгомін якої є в «Слові о полку Ігоревім».

По телебаченню передавали чудовий концерт: колядували, щедрували, віншували, співали; показували нашу Маланку і звізду. Дуже добра телепередача! Наскрізь народна й українська.

Пишу далі про Івана Бойка – предка Т. Г. Шевченка. По телевізору показали фільм «Пропала грамота», який Іван Миколайчук показував мені колись на студії імені Довженка. Все, що зроблено, не загине ніколи. Тоді не випустили на екран, а нині мільйони подивилися. Ось вона – вища справедливість.


03.І.1988.

Неділя. Працював. Ось-ось піде сніг. Відчуваю вже його тілом.

В «Сільських вістях», кажуть, надрукували мої вірші.

В «Правде» велика стаття про підвищення плати за квартиру. Гомонять, що й за криниці платитимуть, тобто за користування водою з усіх джерел.

Борис Васильєв у «Известиях» громить Сталіна, хвалить і критикує Хрущова, б’є Брежнєва і все чиновництво, а заодно «Пам'ять» російську.
До кінця 2-го тисячоліття залишилося 12 років, і ці літа будуть буремними.


04.І.1988.

Снігу нема. Дуже тепло. Осіння погода стоїть у Європі. Такого тепла давно не було. І бродіння в народі…

Гомонять, що в Москві на дверях Образцова, режисера театру ляльок, вивісили череп з кістками. І такі вивіски були на квартирах багатьох євреїв.

Коли Андрій Вознесенський виступав, то в залі були викрики антисемітські. Оце недавно помер Аркадій Райкін; коли в Києві був концерт його, то теж кричали: «Жиде, ти вище аптекаря не критикуєш нікого!»

Нікого не скорочено з чиновників, а ті, що були на звичайних посадах (часто молоді люди), опинилися на вулиці без будь-яких дотацій і без роботи. Мусить наступити велике скорочення паразитуючого елементу, інакше – смерть. Перебудова нічого не дає. Госпрозрахунок породив тисячі проблем.

Війна в Афганістані розгоряється. Якщо лилися потоки крові, то тепер ллються ріки. Йдуть великі бої, і гинуть наші люди. Минуло вісім років, а кінця брежнєвсько-андроповсько-устиновській авантюрі нема.

Голодне новоріччя. З Москви чиновник будь-коли може потелефонувати Посторонкові й скаже: «Відвантажте стільки-то м’яса в Пензенську область». Але Щербицький не може, не має права, потелефонувати в Пензенську область і сказати: «Відвантажте!»
А люди говорять про якийсь націоналізм. Оце слово придумали підлі чинуші, аби ним захищати свої злочинні вчинки. Якщо не буде шовінізму, то це слово зникне само собою. Проте…


05.І.1988.

На радіо переполох. Безгачнюк зробив передачу про трагедію Калуша.Тут щочетверга дитина народжується дебільною, величезний процент захворюваності раком, ухвалено закрити магнієве виробництво, але цехи працюють далі. Критикнули трішки, та Посторонко викликав Ромася, голову радіокомітету, і кричав: «Як посміли?» Безгачнюк мав у столі довідку про ці злочини, але вночі хтось викрав.


06.І.1988.

Цю ніч не спав. За мною ходять нюхачі. Майже щовечора, коли гуляю, бачу у затінку, коло липи, то одного, то другого.
Після падіння Єльцина люди почали зневірюватися. Кожен запитує: "Якщо демократизація і гласність, то чому не надрукували виступ Єльцина на Пленумі ЦК КПРС, а осудження його організували?".

Поїхав до Калуша, де виступав на січневій нараді вчителів. Калуш захлорований. Щороку висаджують дерева біля хімічних підприємств, а вони не приймаються.

Надворі +15*С. Така теплінь стоїть уже довго. Смородина починає розвиватися, озимина почала рости, зазеленіло кругом, верба викинула котики.


07.І.1988.

Вчора передали, що на клопотання трудящих містові Набережні Човни повернено історичну назву. Нема вже Брежнєва-міста. І Брежнєвського району в Москві нема, і станції метро нема. Це ще один удар по культу, по брежнєвцям, по цій епосі.
Багато читаю. Господи, дай так, аби цей період, ця доба продовжилася якнайдалі. Нарешті! Нарешті протверезіли й сліпцям настало провидіння. Те, про що пишуть газети й журнали в Москві та Києві, ще засуджується, процвітає в Івано-Франківську. Не сходить з думки вчорашня сутичка з військовим комісаром у Калуші. Після мого виступу «глаголив» солдафон і зауваження прорік щодо моїх слів на захист рідної мови. Ніякої перебудови на Прикарпатті немає. Все йде по-старому.



Х х х
Нарешті я зрозумів, чому перебуваю під пильною увагою нюхачів. Сказав мені Хвостін, що мою статтю «Пам'ять совісті» взяла на озброєння московська «Пам'ять». Начебто сам Васильєв цитував мою статтю. Невже наші нюхачі думають, що я маю якийсь зв'язок з оцією «Пам’яттю»? Бачу, що матиму неприємності й немалі. Наші варвари ще не можуть прийти до тями, але вони використовують усі засоби, аби вдарити по мені, щоб помститися.



Х х х
Провів заняття з літстудійцями педінституту. Здивувався сам, як швидко гуцулка з Черемошни Галина Петросаняк переродилася. Півтори місяці тому читала недолугі віршики, а сьогодні – бризнуло свіжістю. Збагнула, що є поезія, а що ні. Буде щось з неї. Є зацікавленість, а це немало. Сьогодні тільки над її творами працював. Цікаво з молодими студентами, дуже цікаво.


09.І.1988.

І вчора, і сьогодні дуже тепло. Нарциси почали рости, озимина висока, трава зеленіє. Іменини мої – Степана. І похорон Христини Сорохтей. Купив квіти, сів на автобус і поїхав на Чукалівку. Христину привезли зі Львова на цвинтар, де лежать її батько й брат. Приїхало багато львів’ян: Федорів з жінкою, Возницький, Фіголь, Брик, Остафійчук, жінка Івана і ще багато родичів. Нас теж було багато. Федорів відкрив мітинг, потім говорили Фіглевський, Брик, і я сказав слово над могилою. Козовик заспівав «Чуєш, брате мій», ми підхопили. Потім поїхали до бару «Садко», де справили поминки за нею. Знову ми говорили. Я сказав, як Христя в редакції себе гідно поводила. Христина не прожила навіть 54 роки. З чоловіком прожила 30 років і померла на Різдво. Гарна була людина. Дуже важко втрачати таких. Я наплакався тяжко.


10.І.1988.

Підсніжники продають уже. Аномалії в природі. Сподіваюсь, що дихне холодом північ. Мене кличуть до Києва на Пленум, та я не знаю, чи їхати, чи ні – нема охоти. Федорів каже: «Треба!» Йде боротьба за майбутнє української мови, народу.
Прочитав оповідання Володимира Винниченка в журналі «Жовтень». Якого сильного письменника маємо ми, та не знаємо! Затаїли його, приховали від нашого покоління, ув’язнили більше, як на півстоліття.


Х х х
Учора дивився телепередачу з Києва. Павличко, Мокренко, Стебельська, і переклик студій з виступами народних колективів. Павличко, де може, там бореться за мову, за школи. Нас небагато, але за нами підуть мільйони. Я вірю в наш завтрашній день.


11.І.1988.

Завтра мені треба бути на Пленумі Спілки, але, мабуть, не поїду. Бачу, як болісно це сприймає Добрянський. Кілька днів тому він повів мову: «Треба би мені йти з посади. Я відчуваю, що інші переросли мене». Поїхав до Києва, а з Києва поїде до Білої церкви на виступи, і зароблятиме там гроші аж до 26 січня, хоч так уже треба провести збори. Бачу, як розсипається наша організація. Всі по групках. На січневих нарадах учителів ніхто не виступав, крім мене. Добрянський ніби захворів, хоч так треба було в місті виступати. Лихачова перла там на творчу інтелігенцію.


Х х х
Хотів вилетіти до Києва, але квитків не було. Поїхав на залізничний вокзал, але й тут квитків не було. Зайшов до Дмитра Юсипа, і Рада, яка з ним сидить в одному кабінеті, дістала квиток на поїзд. Я накидав собі тези виступу і поїхав до Києва. Зі мною в купе їхали двоє старих до Коростеня, і я від них записав дві щедрівки.


12.І.1988.

Мушкетик відкривав Пленум. Клуб був переповнений. Гуцало зробив доповідь на 1 год. 40 хвилин. Він охопив усе господарство, що стосується дитячої літератури. Учительський син, як ніхто, знає всі проблеми дошкільні, шкільні, інститутські. Записалося на виступи більше 30 осіб. Дуже гарно говорив Борис Тимошенко, директор школи з Гнідина, Чередниченко, Братунь і багато інших. Сказали, аби я виступив про фольклор. Всі не встигали. Я вже й не хотів говорити, і Мушкетик оголосив, що Пушик виступав на минулому пленумі, але всі в залі закричали, аби я говорив, і Мушкетик надав мені слово.

Я почав з того, що мова українська в Україні має стати державною, інакше не розквітне вона. Що знов на Новий рік я не міг навіть купити листівку з українським текстом, що нема книгарень в селах. Що в педінституті імені Василя Стефаника нема факультету української мови, а спарений з німецькою мовою. Сказав, що вийшов фільм «Князь Данило Галицький», але тільки три копії українською і майже 500 російською. Що конче потрібно української студії грамплатівок і заводу свого, що треба для відеотек робити. Говорив про незадовільне видання фольклору. Мене обнімали й цілували після мого виступу.

Я тут же сів на метро й поїхав на вокзал. Якийсь львів’янин продавав квиток. Я відкупив у нього, сів на поїзд і покотився до Львова.


Х х х
На Пленумі до мене підходив Братунь Ростислав і попросив підтримати вертеп. Я це у виступі зробив. Став розказувати, як три вертепи ходили по Львову. Були в письменників, артистів, художників.

10 січня вирушили йти вертепи до ялинки. І ось рушили: ангел, три царі, пастушки, ірод, жид. Сполошилися КДБ, міліція. У формі й в цивільному оточили вертеп. Їхала машина з мигавкою, йшли попереду майори міліції й чекісти, а за ними ангел білосніжний з білими крилами. З трьох боків оточили ангела, і не знали «стражі порядку», що робити, бо 31 грудня група львівських письменників через «Літературну Україну» звернулася до громадськості, аби дозволити колядки, щедрівки, вертеп, маланку. І ось я підтримав з трибуни їх вертеп, і дуже сміявся, як Ростислав розповідав про цьогорічний львівський вертеп.

Заворушився народ в Україні, вертається до звичаїв і обрядів. А це – здоров’я народу, його чистота, любов і натхнення. Оцей вертеп організував «Клуб Лева».


14.І.1988.

Рік Новий за старим стилем. Учора – Маланка, а нині - Василя. Працював над «Легендою про предка Кобзаря». Провів заняття літстудії в педінституті. Тут учора відбулися дуже бурхливі партзбори. Хочуть знімати Крюкова, та ніхто не хоче йти секретарем парткому. Якоїсь студентки мати ходила скаржитись на Крюкова, що ображав її дочку. Був на зборах Ноздрін з міськкому. Всі виступали дуже бурхливо.


15.І.1988.

Нічний мороз і сонячні дні. Два дні тому прочитав матеріали зустрічі партійних керівників з редакторами засобів масової інформації та керівниками творчих спілок. Повернення назад нема… Це добре. Щогодини, щодня, щотижня всі більше й більше людей прокидається зі сплячки; росте велет, що називається свідомістю.


Х х х
В «Україні» написав Борис Олійник про Яворницького і надруковано статтю Дмитра Яворницького. Відзначено лауреатів журналу. Моєї фотографії і премії нема, хоч резонанс величезний від статті. Каже Михайленко, що й досі йдуть відгуки на мою статтю. Через це й не преміювали мене. Радіостанції коментували, попередруковували в інших країнах, в народі –сильний резонанс. Бог з ними. Добре, що вийшла стаття і своє зробила. Розбудив Україну через журнал «Україна».


17.І.1988.

І знову безсонна ніч минула. Сьогодні відбувся пленум міськкому. Виступав на ньому Посторонко (перший секретар обкому) і знову плів про загострення релігійності, національних пережитків і про творчу інтелігенцію. Зрозуміло, що всі це сприйняли як камінь у мій бік. А нерви вже не витримують. І не сплю, і лізуть думки різні в голову. Не за себе боюсь! Діти малі, і їм важко буде в цьому гадючнику. Шовіністи і чинодрали все роблять, аби не було ніякої перебудови, демократизації. Найперші удари дістаються нам, письменникам. А все одно багатьом доведеться встати з крісел. Ось-ось почнеться скорочення нероб, що живуть за рахунок народу.


Х х х
Вийшла постанова про докорінне поліпшення навколишнього середовища. Це добре. Академік Сахаров майже повністю реабілітований. Виступає він за виведення військ з Афганістану. Обіцяє Горбачов з травня почати виведення військ.

В «Известиях» стаття про хабарництво на рівні секретаря Брежнєва.


19.І.1988.

Йордан. Такої зими ще не було, мабуть, на Україні. Вчора падав дрібен дощик, хоч завжди в цей час тріщать йорданські морози; над ополонками витесували з льоду хрести, обливали розсолом з червоного буряка, прикрашали вінками. Аномалії і в природі, і в житті, і в усьому.

Вчора була в нас на святій вечері Добрянського жінка, бо Павло заробляє на виступах гроші, приїде аж 26 січня.
Дуже серце болить мене. Вночі не спалося, вставав, пив ліки. І вранці болить. Тільки озеро – найкращий лік від усіх хвороб. Трошки біг, а більше йшов навколо озера. Хмарно. Ледь-ледь примерзло. І хоче природа снігу, бо втомилося все від оцього хворобливого тепла.


Х х х
Передруковую вірші літстудійки Петросаняк. Спробую надрукувати. Мій виступ у Києві справив сильне враження. Приїхала міністерська комісія перевіряти педінститут і гомонять про мене. Я сказав, що навіть факультету української мови й літератури вже нема, а з німецькою…


20.І.1988.

Середа. Сухий морозець уночі. Забігав до Спілки. Але я вже намагаюся більше прив’язувати себе до крісла, бо в газетах і журналах так багато цікавого, що неможливо всього осягнути, доби замало.
КРИХ і МАХНО
Розказував мені Крих Юрій, як він молодим скрипалем потрапив у Париж. Зайшов до ресторану пообідати. Місць не було.
-В мене є закапелок, але там сидить один чоловік. Чи не заважатиме? – сказав власник ресторану.
- Нічого. З кимсь цікавіше…
І власник завів його до кімнатки. Там сидів п’яний і дудлив вино. А тоді вино до вартості страв не входило. Робили це навмисне, аби приманити клієнтуру.
П’яний сидів за столиком і варнякав щось по-російськи.
- Ти знаєш, хто я такий?
- Та звідки? – сказав Крих.
- Я – Нестор Махно!
- А… Той бандит!
Махно скипів і почав доводити, що він не бандит. Розказував, що з Марусею був у Румунії, але його звідти виперли. Потім Маруся забрала в нього всі гроші й інше майно і втекла, бо Нестор став пити.. . Розказував Махно Криху, як він брав Катеринослав (Дніпропетровськ). Під видом весілля в’їжджав у місто. А потім молодий і молода залягли за кулемети. А у фільмах показують, що так діяли червоноармійці. Ні, Махнова тактика. Пообідав Крих, наслухався Несторових оповідань і пішов…


Х х х
Знову звіріють обласні чиновники. Олександр Климчук в «Україні» дав коментар до фотографій Пилип’юка з фольклорного свята, і провів усю «організацію» разом з ярмарком, процитував листи з «Прикарпатської правди», оті відгуки на ярмарок, і про те, що людей не повідомили про відмінене свято. Страшне незадоволення верхів. Перед цим вийшла моя стаття в «Культурі і житті», а оце новий удар «України». Тепер не розмовляють уже не тільки зі мною, але й зі Стебельською та іншими культпрацівниками.

Ті, що їздили на конях і кидали нас під копита, нині ходять чорні, скриплять зубами, гарчать, як пси. Ніколи ще чиновники не почували себе так кепсько, як нині. Насувається велике скорочення. Виганятимуть дармоїдів з усіх-усюд, навіть з армії, міліції, КДБ, обкомів, облвиконкомів, ЦК і т. д.


22.І.1988.

Учора так боліло мене серце, що я ледве не вмер. Від ліків розболілася голова, печінка. Та все одно провів заняття з літстудійцями, з Бойком обійшов озеро.
Мати захворіла – їду до села. Люди хворіють через таку погоду. Січень закінчується, а зими не було ще.


Х х х
Телефонували з Києва з телебачення, що художня рада й начальство студійне прийняли мою передачу «Від першої особи». В ефір випускають у перших числах лютого після програми «Час».

Вертався я з села, і їхав в автобусі Ігор Коваль, директор горішньої школи. Я його запросив додому. Бідний просив пробачення, що колись брався критикувати мене за Володимира Галицького. Він боявся, що я з ним і не розмовлятиму, а вийшло навпаки… підтримую його, де тільки можу.


23.І.1988.

Я учора їздив до села. Мати грипує. Температура висока. Я привіз ліки і продукти. Коли температура спаде, візьму маму до міста, хоч і не хоче їхати з села.
До села йшов я з Лисої гори пішки, лісом ішов, полями, через потоки, і трохи відпочив. Удома різав січку, колов дрова. Гриць, племінник, прийшов з армії. Дуже в прикрих умовах служив.


Х х х
Павло Загребельний надіслав мені свої «Неймовірні оповідання». Дивний чоловік і письменник. І не просив я його, а надписав автограф і надіслав.


Х х х
Я сьогодні мало не плюнув у вічі Громадському, редактору "Прикарпатської правди". Попросив машини, щоб маму привезти – зіграв вар’ята, що нема.

Потім зайшов до редакції і бачу в сторінці статтю Голинського і Артима. Роздраконили Дяківа-архітектора і Гуменного-художника, що потрапили до витверезника. Начебто побилися в ресторані, хоч не могла то бути бійка, хіба що жартівлива потасовка, бо ж обидва з художнього комбінату. Прошу я Громадського і Артима, аби зняли цей матеріал, бо шкода талановитих людей – та де там! Дяків – автор проекту «Молочного кафе», «Союздруку», переговорного пункту та інших споруд.

Гуменний – кращий графік. Але дурні дурнями. Просив я вірші Бреславської надрукувати, але… Висоцького надрукував. На цілу сторінку дав про цього талановитого, але штучно роздутого до космічних розмірів артиста й шансоньє.


26.І.1988.

Сніг і вітер. Безсонні ночі, біль серця у мене – це через те, що мати хвора. Передивився дві серії про Висоцького… Москва вміє творити кумирів собі. В нас були б згноїли Висоцького. Є й сильніші, як Висоцький, але… українці. Чи хтось пробував зробити фільм про Івана Миколайчука чи Володимира Івасюка?


Х х х
27.І.1988.

Сьогодні у «Прикарпатській правді» відзначився Володимир Грабовецький. Написав статтю «Коли виник Галич?» Фактично задля того, щоб дзьобнути мене: «Серед ряду гіпотез (а їх біля 10) остання, на нашу думку, найбільш надумана. Автор її письменник С. Пушик, намагаючись переконати, що назва граду пішла від слова «галиця», як колись називали змію, підкріплює свої аргументи сучасними фольклорними даними. Все це не відповідає історичному процесу, оскільки автор не заглиблюється в історичну добу». Перед тим є теж реверанс: «Закиди літописцеві, що це було для нього невигідно, як про це пишуть деякі необізнані з історією того часу автори, надто надумано і довільно».

Треба розуміти, що я необізнаний, а Грабовецький «обізнаний». А як же «необізнаний» написав «Галицьку браму», вісім років досліджує «Слово»?
Ну й Грабовецький. Не захотів я його брати в співавтори до праці про «Слово» і мстить. Це похвальба Ігоря Коваля в «Комсомольському прапорі» так вплинула на нього, що написав. Коваль сказав, що «блискуча гіпотеза», а Грабовецький вирішив розтоптати. Очевидно, що вони разом з Громадським, якого я днями відчитав за політику в газеті, відомстили мені. Їхнє сьогодні, а моє буде завтра!


28.І.1988.

Передивився всі серії про Висоцького. Найоб’єктивнішу оцінку йому дав Євтушенко. Висоцький не був ні великий артист, ні великий поет, ні великий співак, ні великий композитор, а ось бунтар – так, дійсно був. Через сім років слова прийшли про Висоцького та не до Висоцького. Поети п’ятами йдуть по лезу ножа.


Х х х
В «Культурі і життя» є величезна стаття Івана Дзюби про українську культуру. Стаття філософська. Згадує мене поряд з Гончарем, Шевчуком, Павличком, Скуратівським аж двічі. Тут же полеміка навколо «Плахи», яку поставлено в нашому театрі. Коби довше тривав оцей стан потепління. Теле- і радіопередачі, журнали й газети друкують такі матеріали, які повертають народові його ім’я. Це коштує величезної напруги, нервів, болю серця, борінь, приниження, сумнівів, але потрібно во ім’я майбутнього нашого. Без жертовності нинішньої не буде завтрашнього.


30.І.1988.

Сьогодні була зустріч членів бюро обкому з редакторами засобів масової інформації (заввідділами й кореспондентами), активом творчих спілок. На зустрічі була Турелик, Кирилюк, Радиш і я. Довелося виступати. Доповідь виголосив Посторонко (перший секретар), тоді Громадський говорив, тоді Голіков з радіо, після нього я. Кажуть, що я виступав дуже сильно. Почав з підколки Посторонка:
-А ви, Іване Андрійовичу, виявляється, навіть умієте українською мовою розмовляти й виступати.
- Та-а.
- Дякую, дякую. Ви краще й чистіше володієте, ніж Яковишин. Оце слухав його по радіо і страшно стало, що з Братковець він, а така страшна мова.
І сказав, що гинуть книги в підвалах, до 100 тисяч книг. Такий обком відгрохали, а книжку, яка зробила Посторонка першим секретарем, Кононенка ректором, Сливоцького співаком, нема кому врятувати. Бібліотеки нема. А тоді про Калуш, що до загибелі Дністер доводить, що хлор людей отруює, У тому Калуші нема кому вичистити Млинівку від сміття… Захистив «Плаху» (виставу) від того дурня, що напав у «Культурі і житті» на театр. Кажу: «Чому на Чингіза Айтматова не нападає, а на театр?». Сказав, що багато «ізмів» (Посторонко в доповіді теж почав), але чомусь ніхто не говорить про найбільший «ізм» - «баранізм». Я говорив пристрасно і зачепив ще цілий ряд проблем.
Посторонко у заключному слові відбивався за Калуш.


31.І.1988.

Цілу ніч буря снігом сипле у вікна, намітає кучугури – гарно так! «Прикарпатська правда» надрукувала велику добірку Світлани Бреславської, яку я підготував. Ото буде втіхи повні міхи! Не спиться. Заснув близько другої ночі, а вранці пішов до парку. Вітер валить з ніг. Після довгого тепла зима здобула свої права і перемогу.
 


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Березень
2024
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

РЕКЛАМА



ФОТОНОВИНИ


ФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»

ВІДЕОНОВИНИ


Яку небезпеку несе генератор?
<p>
	<span style="color: rgb(15, 15, 15); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgba(0, 0, 0, 0.05);">Часто замінниками центрального електропостачання стають генератори, а обігрівачами приміщення - газові прилади. Поряд з тим, такі речі несуть в собі ряд потенційних ризиків. Про них розповів Богдан Левицький, лікар з гігієни праці відділу досліджень фізичних та хімічних факторів ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ України".</span></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців