ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ
БЛОГИ
ОПИТУВАННЯ
НАШІ ДРУЗІ |
Блог на БРІЗ
Січень 1988: До кінця 2-го тисячоліття залишилося 12 років, і ці літа будуть буремними
23.5.2019, 09:10 (ред.)
Відтепер Щоденники Степана Пушика плануємо подавати у хронологічній послідовності, починаючи з січня 1988 року. Саме з цього періоду у видавництві Місто НВ готується до друку Пушиків життєпис – адже у ті часи закладалися великі зміни в Україні, зумовлені смертями генсеків колишнього Радянського Союзу, горбачовською перебудовою, економічною та політичною кризою комуністичної імперії. Прикарпаття вже тоді жило у передчутті великих змін, а рухали ці зміни наші громадські діячі, письменники, поети, історики… Пушик не був спостерігачем, він був активним будителем громадської думки, яскравим патріотом, який відстоював українську мову і національну гідність українців. Які актуальні його роздуми, його резюме в нинішній час! 01.І.1988 Зустрічали Новий рік у Богородчанах, у брата Богдана. Були там усі троє, а Леся була у баби в селі. Вона дуже любить сільську ідилію і стихію. Дуже поетична. В «Прикарпатській» – моє новорічне інтерв’ю. Громадський і Галюк обскубали його, повикидали все, де я кажу про гідність і гордість національну, про мову і культуру, де критикую «ревнителів» за те, що навіть факультет української мови і літератури в педінституті з німецьким ухилом. В «Літературній Україні» надрукували мою статтю про коляду, відгомін якої є в «Слові о полку Ігоревім». По телебаченню передавали чудовий концерт: колядували, щедрували, віншували, співали; показували нашу Маланку і звізду. Дуже добра телепередача! Наскрізь народна й українська. Пишу далі про Івана Бойка – предка Т. Г. Шевченка. По телевізору показали фільм «Пропала грамота», який Іван Миколайчук показував мені колись на студії імені Довженка. Все, що зроблено, не загине ніколи. Тоді не випустили на екран, а нині мільйони подивилися. Ось вона – вища справедливість. 03.І.1988. Неділя. Працював. Ось-ось піде сніг. Відчуваю вже його тілом. В «Сільських вістях», кажуть, надрукували мої вірші. В «Правде» велика стаття про підвищення плати за квартиру. Гомонять, що й за криниці платитимуть, тобто за користування водою з усіх джерел.
Борис Васильєв у «Известиях» громить Сталіна, хвалить і критикує Хрущова, б’є Брежнєва і все чиновництво, а заодно «Пам'ять» російську. 04.І.1988. Снігу нема. Дуже тепло. Осіння погода стоїть у Європі. Такого тепла давно не було. І бродіння в народі… Гомонять, що в Москві на дверях Образцова, режисера театру ляльок, вивісили череп з кістками. І такі вивіски були на квартирах багатьох євреїв. Коли Андрій Вознесенський виступав, то в залі були викрики антисемітські. Оце недавно помер Аркадій Райкін; коли в Києві був концерт його, то теж кричали: «Жиде, ти вище аптекаря не критикуєш нікого!» Нікого не скорочено з чиновників, а ті, що були на звичайних посадах (часто молоді люди), опинилися на вулиці без будь-яких дотацій і без роботи. Мусить наступити велике скорочення паразитуючого елементу, інакше – смерть. Перебудова нічого не дає. Госпрозрахунок породив тисячі проблем. Війна в Афганістані розгоряється. Якщо лилися потоки крові, то тепер ллються ріки. Йдуть великі бої, і гинуть наші люди. Минуло вісім років, а кінця брежнєвсько-андроповсько-устиновській авантюрі нема.
Голодне новоріччя. З Москви чиновник будь-коли може потелефонувати Посторонкові й скаже: «Відвантажте стільки-то м’яса в Пензенську область». Але Щербицький не може, не має права, потелефонувати в Пензенську область і сказати: «Відвантажте!» 05.І.1988. На радіо переполох. Безгачнюк зробив передачу про трагедію Калуша.Тут щочетверга дитина народжується дебільною, величезний процент захворюваності раком, ухвалено закрити магнієве виробництво, але цехи працюють далі. Критикнули трішки, та Посторонко викликав Ромася, голову радіокомітету, і кричав: «Як посміли?» Безгачнюк мав у столі довідку про ці злочини, але вночі хтось викрав. 06.І.1988.
Цю ніч не спав. За мною ходять нюхачі. Майже щовечора, коли гуляю, бачу у затінку, коло липи, то одного, то другого. Поїхав до Калуша, де виступав на січневій нараді вчителів. Калуш захлорований. Щороку висаджують дерева біля хімічних підприємств, а вони не приймаються. Надворі +15*С. Така теплінь стоїть уже довго. Смородина починає розвиватися, озимина почала рости, зазеленіло кругом, верба викинула котики. 07.І.1988.
Вчора передали, що на клопотання трудящих містові Набережні Човни повернено історичну назву. Нема вже Брежнєва-міста. І Брежнєвського району в Москві нема, і станції метро нема. Це ще один удар по культу, по брежнєвцям, по цій епосі.
09.І.1988. І вчора, і сьогодні дуже тепло. Нарциси почали рости, озимина висока, трава зеленіє. Іменини мої – Степана. І похорон Христини Сорохтей. Купив квіти, сів на автобус і поїхав на Чукалівку. Христину привезли зі Львова на цвинтар, де лежать її батько й брат. Приїхало багато львів’ян: Федорів з жінкою, Возницький, Фіголь, Брик, Остафійчук, жінка Івана і ще багато родичів. Нас теж було багато. Федорів відкрив мітинг, потім говорили Фіглевський, Брик, і я сказав слово над могилою. Козовик заспівав «Чуєш, брате мій», ми підхопили. Потім поїхали до бару «Садко», де справили поминки за нею. Знову ми говорили. Я сказав, як Христя в редакції себе гідно поводила. Христина не прожила навіть 54 роки. З чоловіком прожила 30 років і померла на Різдво. Гарна була людина. Дуже важко втрачати таких. Я наплакався тяжко. 10.І.1988.
Підсніжники продають уже. Аномалії в природі. Сподіваюсь, що дихне холодом північ. Мене кличуть до Києва на Пленум, та я не знаю, чи їхати, чи ні – нема охоти. Федорів каже: «Треба!» Йде боротьба за майбутнє української мови, народу.
Х х х 11.І.1988. Завтра мені треба бути на Пленумі Спілки, але, мабуть, не поїду. Бачу, як болісно це сприймає Добрянський. Кілька днів тому він повів мову: «Треба би мені йти з посади. Я відчуваю, що інші переросли мене». Поїхав до Києва, а з Києва поїде до Білої церкви на виступи, і зароблятиме там гроші аж до 26 січня, хоч так уже треба провести збори. Бачу, як розсипається наша організація. Всі по групках. На січневих нарадах учителів ніхто не виступав, крім мене. Добрянський ніби захворів, хоч так треба було в місті виступати. Лихачова перла там на творчу інтелігенцію.
Х х х 12.І.1988. Мушкетик відкривав Пленум. Клуб був переповнений. Гуцало зробив доповідь на 1 год. 40 хвилин. Він охопив усе господарство, що стосується дитячої літератури. Учительський син, як ніхто, знає всі проблеми дошкільні, шкільні, інститутські. Записалося на виступи більше 30 осіб. Дуже гарно говорив Борис Тимошенко, директор школи з Гнідина, Чередниченко, Братунь і багато інших. Сказали, аби я виступив про фольклор. Всі не встигали. Я вже й не хотів говорити, і Мушкетик оголосив, що Пушик виступав на минулому пленумі, але всі в залі закричали, аби я говорив, і Мушкетик надав мені слово. Я почав з того, що мова українська в Україні має стати державною, інакше не розквітне вона. Що знов на Новий рік я не міг навіть купити листівку з українським текстом, що нема книгарень в селах. Що в педінституті імені Василя Стефаника нема факультету української мови, а спарений з німецькою мовою. Сказав, що вийшов фільм «Князь Данило Галицький», але тільки три копії українською і майже 500 російською. Що конче потрібно української студії грамплатівок і заводу свого, що треба для відеотек робити. Говорив про незадовільне видання фольклору. Мене обнімали й цілували після мого виступу. Я тут же сів на метро й поїхав на вокзал. Якийсь львів’янин продавав квиток. Я відкупив у нього, сів на поїзд і покотився до Львова.
Х х х 10 січня вирушили йти вертепи до ялинки. І ось рушили: ангел, три царі, пастушки, ірод, жид. Сполошилися КДБ, міліція. У формі й в цивільному оточили вертеп. Їхала машина з мигавкою, йшли попереду майори міліції й чекісти, а за ними ангел білосніжний з білими крилами. З трьох боків оточили ангела, і не знали «стражі порядку», що робити, бо 31 грудня група львівських письменників через «Літературну Україну» звернулася до громадськості, аби дозволити колядки, щедрівки, вертеп, маланку. І ось я підтримав з трибуни їх вертеп, і дуже сміявся, як Ростислав розповідав про цьогорічний львівський вертеп. Заворушився народ в Україні, вертається до звичаїв і обрядів. А це – здоров’я народу, його чистота, любов і натхнення. Оцей вертеп організував «Клуб Лева». 14.І.1988. Рік Новий за старим стилем. Учора – Маланка, а нині - Василя. Працював над «Легендою про предка Кобзаря». Провів заняття літстудії в педінституті. Тут учора відбулися дуже бурхливі партзбори. Хочуть знімати Крюкова, та ніхто не хоче йти секретарем парткому. Якоїсь студентки мати ходила скаржитись на Крюкова, що ображав її дочку. Був на зборах Ноздрін з міськкому. Всі виступали дуже бурхливо. 15.І.1988. Нічний мороз і сонячні дні. Два дні тому прочитав матеріали зустрічі партійних керівників з редакторами засобів масової інформації та керівниками творчих спілок. Повернення назад нема… Це добре. Щогодини, щодня, щотижня всі більше й більше людей прокидається зі сплячки; росте велет, що називається свідомістю.
Х х х 17.І.1988. І знову безсонна ніч минула. Сьогодні відбувся пленум міськкому. Виступав на ньому Посторонко (перший секретар обкому) і знову плів про загострення релігійності, національних пережитків і про творчу інтелігенцію. Зрозуміло, що всі це сприйняли як камінь у мій бік. А нерви вже не витримують. І не сплю, і лізуть думки різні в голову. Не за себе боюсь! Діти малі, і їм важко буде в цьому гадючнику. Шовіністи і чинодрали все роблять, аби не було ніякої перебудови, демократизації. Найперші удари дістаються нам, письменникам. А все одно багатьом доведеться встати з крісел. Ось-ось почнеться скорочення нероб, що живуть за рахунок народу.
Х х х В «Известиях» стаття про хабарництво на рівні секретаря Брежнєва. 19.І.1988. Йордан. Такої зими ще не було, мабуть, на Україні. Вчора падав дрібен дощик, хоч завжди в цей час тріщать йорданські морози; над ополонками витесували з льоду хрести, обливали розсолом з червоного буряка, прикрашали вінками. Аномалії і в природі, і в житті, і в усьому.
Вчора була в нас на святій вечері Добрянського жінка, бо Павло заробляє на виступах гроші, приїде аж 26 січня.
Х х х 20.І.1988.
Середа. Сухий морозець уночі. Забігав до Спілки. Але я вже намагаюся більше прив’язувати себе до крісла, бо в газетах і журналах так багато цікавого, що неможливо всього осягнути, доби замало.
Х х х Ті, що їздили на конях і кидали нас під копита, нині ходять чорні, скриплять зубами, гарчать, як пси. Ніколи ще чиновники не почували себе так кепсько, як нині. Насувається велике скорочення. Виганятимуть дармоїдів з усіх-усюд, навіть з армії, міліції, КДБ, обкомів, облвиконкомів, ЦК і т. д. 22.І.1988.
Учора так боліло мене серце, що я ледве не вмер. Від ліків розболілася голова, печінка. Та все одно провів заняття з літстудійцями, з Бойком обійшов озеро.
Х х х Вертався я з села, і їхав в автобусі Ігор Коваль, директор горішньої школи. Я його запросив додому. Бідний просив пробачення, що колись брався критикувати мене за Володимира Галицького. Він боявся, що я з ним і не розмовлятиму, а вийшло навпаки… підтримую його, де тільки можу. 23.І.1988.
Я учора їздив до села. Мати грипує. Температура висока. Я привіз ліки і продукти. Коли температура спаде, візьму маму до міста, хоч і не хоче їхати з села.
Х х х
Х х х Потім зайшов до редакції і бачу в сторінці статтю Голинського і Артима. Роздраконили Дяківа-архітектора і Гуменного-художника, що потрапили до витверезника. Начебто побилися в ресторані, хоч не могла то бути бійка, хіба що жартівлива потасовка, бо ж обидва з художнього комбінату. Прошу я Громадського і Артима, аби зняли цей матеріал, бо шкода талановитих людей – та де там! Дяків – автор проекту «Молочного кафе», «Союздруку», переговорного пункту та інших споруд. Гуменний – кращий графік. Але дурні дурнями. Просив я вірші Бреславської надрукувати, але… Висоцького надрукував. На цілу сторінку дав про цього талановитого, але штучно роздутого до космічних розмірів артиста й шансоньє. 26.І.1988. Сніг і вітер. Безсонні ночі, біль серця у мене – це через те, що мати хвора. Передивився дві серії про Висоцького… Москва вміє творити кумирів собі. В нас були б згноїли Висоцького. Є й сильніші, як Висоцький, але… українці. Чи хтось пробував зробити фільм про Івана Миколайчука чи Володимира Івасюка?
Х х х Сьогодні у «Прикарпатській правді» відзначився Володимир Грабовецький. Написав статтю «Коли виник Галич?» Фактично задля того, щоб дзьобнути мене: «Серед ряду гіпотез (а їх біля 10) остання, на нашу думку, найбільш надумана. Автор її письменник С. Пушик, намагаючись переконати, що назва граду пішла від слова «галиця», як колись називали змію, підкріплює свої аргументи сучасними фольклорними даними. Все це не відповідає історичному процесу, оскільки автор не заглиблюється в історичну добу». Перед тим є теж реверанс: «Закиди літописцеві, що це було для нього невигідно, як про це пишуть деякі необізнані з історією того часу автори, надто надумано і довільно».
Треба розуміти, що я необізнаний, а Грабовецький «обізнаний». А як же «необізнаний» написав «Галицьку браму», вісім років досліджує «Слово»? 28.І.1988. Передивився всі серії про Висоцького. Найоб’єктивнішу оцінку йому дав Євтушенко. Висоцький не був ні великий артист, ні великий поет, ні великий співак, ні великий композитор, а ось бунтар – так, дійсно був. Через сім років слова прийшли про Висоцького та не до Висоцького. Поети п’ятами йдуть по лезу ножа.
Х х х 30.І.1988.
Сьогодні була зустріч членів бюро обкому з редакторами засобів масової інформації (заввідділами й кореспондентами), активом творчих спілок. На зустрічі була Турелик, Кирилюк, Радиш і я. Довелося виступати. Доповідь виголосив Посторонко (перший секретар), тоді Громадський говорив, тоді Голіков з радіо, після нього я. Кажуть, що я виступав дуже сильно. Почав з підколки Посторонка: 31.І.1988.
Цілу ніч буря снігом сипле у вікна, намітає кучугури – гарно так! «Прикарпатська правда» надрукувала велику добірку Світлани Бреславської, яку я підготував. Ото буде втіхи повні міхи! Не спиться. Заснув близько другої ночі, а вранці пішов до парку. Вітер валить з ніг. Після довгого тепла зима здобула свої права і перемогу. Коментарів ще не додавалось! |
РЕКЛАМАФОТОНОВИНИФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»
ВІДЕОНОВИНИЯку небезпеку несе генератор?
|
|||||||||||||||||
РОЗСИЛКА НОВИН |