Увага!
Усі матеріали, розміщені у цій рубриці, є проплаченою джинсою. Редакція не несе відповідальності за зміст статей і залишає за собою право не вказувати джерело отримання чи замовлення цих матеріалів. Якщо Ви бажаєте розмістити у нас свою джинсу, то зв'яжіться з нами.
Закрити
купити квартиру в Пасічній

БЛОГИ


Віктор Ковач
Між двома орлами...
СБУ-2017: РЕ-ФОРМА чи ДЕ-ФОРМАЦІЯ? (4)
Питання реформування української спецслужби не є чимось новим та на повістці дня з’явилось далеко не...
15.4.2017, 14:04 (ред.)
Вороняк Ірина
директор ПП "Інститут іміджу і...
Відповідальним за бардак пропонують призначити…народ (2)
За останні дні у різних джерелах довелося прочитати дослівно таке: «Держава - це ми. Якщо...
15.4.2017, 13:35

ОПИТУВАННЯ


Чи готові ви до зими
Так
Ні
А що це таке?

НАШІ ДРУЗІ



Блог на БРІЗ


Стражник Людмила
Журналіст, Завідувач відділу соціальних проблем Городенківської газети «Край», член правління ОО НСЖУ
Степан Стефурак. Ми не забудемо!
4.10.2014, 16:09 (ред.)

 

Вона закам’яніло стояла, міцно притискаючи до грудей наймолодшого сина Іванка. Скляними очима видивлялася щось. Поруч — застиглі чоловік Степан із найстаршим сином Євгеном. Їхні погляди також скеровані на дорогу. Нею от-от мають приїхати ще два сини подружжя Стефураків із села Топорівців Городенківського району. 21-річний Василько майже місяць перебуває в зоні АТО як контрактник, служить у Дебальцево. Та їде він додому не у відпустку, а супроводжує тіло свого загиблого 19-річного брата Степанка…

Ще в неділю студент-третьокурсник Тернопільського технічного університету Степан Стефурак тішив маму тим, що готується до занять, а наступного дня повідомив, що перебуває в зоні АТО. Мабуть, і не признався б, якби ненька не наполягала, що хоче навідатися до синочка. А того ж дня після обіду повідомили, що нема вже Степанка… Загинув… Начебто із побратимом їхав у розвідку біля села Пісків на Донеччині. Тікаючи від обстрілів важкою артилерією, звернули на поле. Не знали, що заміноване,  підірвалися обидва… Про це повідала бойова подруга Степана. Того ж вечора, о 20.58 на сторінці Рути Пушкарчук з’явився запис:

 «Знаєте, коли хочуть хоч якось передати жах війни, говорять, що це— тисячі, мільйони невинних жертв. Господи, чи хтось взагалі до кінця усвідомлює, що таке, ці тисячі?..Чи просто так апелюють до штампованихфраз, намагаючись переконати в чомусь ? І всі у відповідь бідкаються, співчутливо хитають головами, з розумінням і болем. Але... Наша свідомість не може охопити біль тисяч. Ні ти, ні я не розуміємо цих страшних відчуттів.

Збагни:рве зсередини, коли гине одна близька людина. Коли їй 19 років, наприклад. Коли ти давно її знаєш. Коли у вас купа спільних спогадів. Коли ви постійно сварились, а потім мирились. Коли разом робили революцію, а потім разом були чотиримісяці на вишкільній базі, пліч-о-пліч вивчали військову справу. Коли ви були дуже близькі. Коли вінтелефонує запитати як діяти: казати мамі про те, що на війні, чи продовжувати брехати, що на навчанні. Щоб мама була спокійна. І тут приходить СМС, що ця людина— «200-та», мертва.

«24-й», СтепанеСтефурак, я про тебе. Знаєш, ненавиджу тебе. Як ти міг так? А як тепер твоїй мамі? Ти ж так хотів, щоб вона була спокійна...

А він не винен. Просто є люди, для яких честь— віддати життя за свою країну. За Україну. І в такі моменти я щиро ненавиджу цю боротьбу. Боротьбу, що забирає найкращих, найрідніших. Боротьбу, якій ми віддаємо все без тіні вагань. А отримуємо у відповідь звістки про смерть.

Одна близька людина... А ті тисячі жертв— це теж тисячі чиїхось близьких людей. Це ж те, що ми ніколи не відчуємо. Це ж те, що може просто знищити нас. «24-й», малий, я, знаєш, дуже тебе люблю. Пробач, якщо щось не так було. Та,втім, все одно вже. Сподіваюсь, там тобі буде легко».

На центральному майдані райцентру того скорботного четверга сотні городенківців зібралися віддати останню шану загиблому бійцю Добровольчого Українського Корпусу «Правий Сектор»Степану Стефураку. Духовенство, районні керівники, побратими, односельці, представники трудових колективів і школярі в скорботі схилили голови, коли вкриту стягами труну під звуки духового оркестру для останніх почестей занесли до районного Палацу культури. Панахиду очолили отці-декан о. Ігор Левицький та Богдан Мороз. Гірко оплакували свого сина батьки, не скривали ридань три їхні сини.

Відкриваючи віче-реквієм перед пам’ятником Тарасові Шевченку, голова райдержадміністрації Василь Мельничук не стримував емоцій. Адже загиблий Степан — його односелець. Така ж гіркота в голосі та слова співчуття — в голови райради Богдана Кобилянського, чий юний односелець Андрій Галай також нещодавно загинув у зоні АТО. 

Один за одним виходили побратими, розповідаючи про сумлінного безстрашного бійця. Співчували батькам загиблого Степана і давали клятву стояти до кінця в боротьбі проти агресора. Один із них зачитав вірш від бійця Володимира Угрича. Написав, ховаючись від куль, почувши про смерть друга:

«Ти не боявся, не сховався, ти сміло зброю в руки взяв.

Ішов вперед і не здавався. Ти наш герой, ти воював.

Не знала навіть рідна мати. По телефону — кілька фраз:

«Я на навчанні, чи йду спати, не переймайся, все гаразд…»

Ти йшов під кулі за свободу, не маючи в очах ні страху, ні біди.

Хоробрий син свого народу--лиш сльози матері снились тобі вві сні.

Наш брате, ворожий постріл — спинилось серце, ти заснув.

Пролились сльози… бідна мати…

Господь прийняв тебе, дитино, і світлі крила — твоя зброя.

Проводь в останній путь, країно, свого полеглого героя!

У всіх виступах лунали слова прокляття на адресу тих, хто розпочав цю жорстоку війну. Через чиї імперські претензії кров’ю молодих патріотів зрошується українська земля. Не стримував сліз 57-річний рогатинець на псевдо «Дід»:

— Я був на Майдані з 1 грудня, і від початку АТО — на передовій. Вдруге виступаю перед вами, вже другий «200-й» супроводжую до вашого краю. Серце розривається від болю. Вже не маю сили їх возити — то Херсон, то Львів, то Суми… Я особисто просив Степанка не рватися на передову, але він був нестримний. А наступного дня я забирав його тіло з поля… Як я маю дивитися в очі цим батькам? Мене душить жаль, чому через годину після оголошення перемир’я нас обстрілювали сепаратисти. Чому досі невігласи при керівництві?.. Мені соромно також за тих молодих людей, які в кнайпах цудлять пиво, за тих земляків, які лежать на диванах і чекають манни небесної. Доки ці торгові точки, нічні бари забиратимуть наших дітей зі стадіонів і спортзалів? Доки дівиці в міні-спідницях і спортивної статури юнаки приноситимуть довідки, щоб відкосити від фізкультури? Чому матері та дружини не муштрують своїх синівта чоловіків? Дочекаєтеся, що прийде окупант із нагайкою. Він не панькатиметься, та як вріже… Отоді спам’ятаєтеся, та може бути пізно… Люди добрі! Підніміться! Бо там, на передовій — там зовсім інше. Не встигаєш поїсти — б’ють снарядами. А потім у тарілках — осколки. А так не хочеться вже, щоб гинули люди!

Від бойових салютів на честь Степана Стефурака здригається майдан. Під скорботний гімн «Плине кача…» процесія рушає до пам’ятника Незалежності. Побратими встеляють останню дорогу загиблого бійця пелюстками червоних троянд. Звідти його доправляють до рідного села Топорівців. Наступного дня похоронну процесію зустрічали на колінах, щоб хоч таким чином вшанувати свого хороброго односельця. Юного Героя, чиє ім’я навічно викарбується в пам’яті вдячних нащадків.

Людмила СТРАЖНИКдля БРІЗ.


Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Cічень
2018
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31

РЕКЛАМА



Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


V Мальтійський приятельський бал для людей з обмеженими фізичними можливостями

ВІДЕОНОВИНИ


У Франківську створили соціальну мережу для автомобілів
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	Проект <a href="https://www.dexpens.com" target="_blank"><em><strong>DEXPENS</strong></em></a> франківської ІТ-компанії “Axion Web” дозволяє створити не лише власний профайл, але й для авто. </div>
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	<a href="http://briz.if.ua/44792.htm" target="_blank"><em><strong>Детальніше тут:)</strong></em></a></div>

РОЗСИЛКА НОВИН