У 1378 р. "святий РПЦ" московський князь Димитрій Донской, який за прикладом свого діда теж нападав на Русь, наказав не впустити до Москви святого Киприяна, Митрополита Київського. Вояки князя пограбували святителя і познущалися над ним. Він анафемст-вував князя за чином скороченого псалмокатара, тобто не тільки відлучив проклятого від Церкви з відданням його в руки диявола, але накликав на нього всілякі прижиттєві згуби. Протягом наступних років орда сильно пошарпала всю Московщину, а в 1382 році спалила і Москву – лише через рік після того, як у 1380 р. князь "Донской освободил Русь от татарского ига" (за офіційною моск-винською історіобрехнею). До речі, Київ уже давно був звільнений від татарського іга і з 1319 р. входив до володінь Литовського, Ру-ського та Жемойського князівства за князя Гедиміна. А в 1362 р. в битві на руських Синіх Водах орді смертельно було зламано хреб-та і відтоді вона вже ніколи не потикалася до Русі, а, калічка, ще декілька століть користалася прислужництвом москвинських кня-зьків. У "Куликовській битві" татари кинулися втікати лише тоді, коли по них вдарив руський воєвода, племінник Ольгерда – Дмит-ро Коріятович Боброк (навіть за москвинськими підручниками)... Та й "Куликовська битва" була не битвою, а сутичкою, ще й не "за звільнення від татаро-монгольського іга", а, навпаки, за його про-довження в "спільному руському отєчєствє", лише під владою не Мамая, а його супротивника – Чингісида Тохтамиша. Останній навіть привітав Димитрія з перемогою над "нашим спільним воро-гом" Мамаєм. Князь зразу примусив народ знов давати данину ор-ді, а з того і йому до рук немало прилипало. Зрозумівши обман князя, мешканці Москви підняли бунт проти "прославленого ге-роя". Він втік і покликав Тохматиша приборкати народ. За різними історичними джерелами, саме в цей час, а не в 1378 р., святий митр. Киприян анафемствував "Донського" за зраду християн. А в 1382 р. прийшов Тохматиш і спалив Москву. Все було зовсім
інакше, ніж брешуть москвинські історики та "РПЦ". Також відомим є факт розпалювання "святим" Донським разом з ще одним "святим РПЦ" митрополитом Алексєєм (котрий керував Донським замолоду) братовбивчих війн між князями, а де "святі" не могли загортати жар чужими руками, там діяли самі. Так, вони підступно запросили ще одного "святого РПЦ" князя Михайла Олександро-вича Тверського до Москви, а там ув’язнили його і мучили. Потім пішли походом на Тверь, спустошуючи все довкола. І лише військове заступництво Ольгерда за Михаїла розбило військо "святого" підступного хижака Димитрія, який навіть свої московські "окресности обращал в пепел". Відтак не може бути довіри і до опису життя "святого" Сергія Радонезького, у котрому як тільки про¬славляється Донской, якому Сергій начебто все життя у всьому допомагав, не зважаючи на анафемствування Димитрія святим митрополитом Киприяном та зневагу до нього зі сторони народу (див. [6]. – Авт.)
Московське князівство перебувало в союзі з ординцями до кінця XV ст., успадкувавши від них деспотично-самодержавницький устрій влади, а щорічну данину ("поминки") Московія платила правонаступникам орди – Кримському ханству аж до XVIII ст.
Розваж, русине, тепер сам: чи були русичі "всегда вместе с Великой Россией", чи "жили в едином Отечестве" і чи були "единым народом" з москвинами.
У 1988 р. москвинська "церква" раптом згадала, що 600 років тому жила дуже "свята людина", отож узяла та й "прославила в зібранні святих" "блгв. вел. Кн. Димитрия Донского, поборника земля Русская, языки побеждающа. Якоже на Доне Мамаеву низ-ложил еси гордыню". А те, що князя анафемствував Киприян, духовна людина, ще й митрополит Русі, ще й святий, котрий добре знав того князя, і що той князь не покаявся за життя – то все канонічні "дурниці"… Бо тільки Московщина і є "сама Правда і Канон", тому визначає, хто є святим, а хто ні. За канонами Вселенської Православної Церкви – хто молиться із відлученими, той сам відлучається (Апост. 10, Антіох. 2). Тобто тепер, "каноническая" "РПЦ – УПЦ МП", всі її попи і "прихожане" є анафемствувані, відлучені від Православної Церкви, оскільки вони в церковній спільноті живих і усопших перебувають в єдності з відлученим і нерозкаяним Димитрієм, з якого вони зробили собі "святого" ідола, заховавши за ним Бога і Церкву. Бо сама "РПЦ" давно вже є відлучена від благодаті правди і є духовно мертвою.
З моєї книги "Московська "церква" - нехристиянська антируська". Див у фейсбці та контактах.