В.Кличко "відірвався" не "по-дєтскі" - День

12 Жовтня 2012 p.

Соціологи фіксують зростання виборчої підтримки партії «УДАР». Експерти «Дня» — про об’єктивні передумови й суб’єктивні фактори.

Похід всесвітньо відомого боксера Віталія Кличка в політику став 2006 року великою несподіванкою для суспільства, експертного середовища й політикуму, викликавши доволі неоднозначні емоції та коментарі. Частина громадян позитивно оцінювала це рішення Віталія, вбачаючи в ньому лідера нового покоління — сучасного, успішного, авторитетного, європейського, й висловлювала готовність підтримати його на виборах. Інші ж навпаки — скептично оцінювали перспективи перетворення професійного спортсмена на професійного політика, який, не маючи відповідних фахових навичок, одночасно замахнувся на підкорення парламентського Олімпу та здобуття посади міського голови Києва. Реагуючи на ці небезпідставні закиди, симпатики Кличка звертали увагу на те, що набути необхідні знання йому допоможуть політичні партнери із блоку «Пора» — ПРП, котрий, за словами оглядачів, був вдалим сплавом молодості й досвіду.

БИТВА ЗА КИЇВ

Однак виборчий старт Доктора Нокаута, попри підвищенні сподівання, виявився не надто вдалим: очолюване ним об’єднання не подолало тривідсоткового бар’єру, а на муніципальних перегонах у Києві перемогу відсвяткував Леонід Черновецький. Чи не єдиним здобутком Кличка стала фракція в Київраді, частина депутатів якої, щоправда, згодом перейшла у «космічну» промерську більшість. Тим не менше Віталій не здався й разом з іншими київськими опозиціонерами боровся як міг із «молодою командою» Черновецького, що «уславилася» земельно-майновим «дирибаном» небачених доти масштабів і, мабуть, тоннами розданої гречки, за яку кияни терпіли безчинства можновладців. Намагаючись зупинити деградаційні процеси у столиці, Блок Кличка постійно закликав до проведення дострокових виборів Київради і Київського міського голови. Згодом, у 2008 р., за підтримки парламентської коаліції демократичних сил БЮТ і НУ — НС це прагнення втілилось у відповідну постанову Верховної Ради.

Спільне прагнення демократів «відправити у космос» ексцентричного мера, втім, не привело до їхньої консолідації проти Черновецького. У гірших традиціях вітчизняної політики вони запропонували виборцям відразу кілька кандидатур з одного електорального поля: БЮТ висунув на посаду міського голови першого віце-прем’єра Олександра Турчинова, Європейська партія України — нардепа Миколу Катеринчука, а Блок Кличка — свого лідера. Поступатися амбіціями не хотів ніхто, але особливо норовливими були насамперед новачки київських перегонів, Турчинов і Катеринчук, які об’єктивно відбирали голоси в популярного у столиці Кличка. У результаті такої недалекоглядності першим до фінішу знову прийшов Черновецький і його клептократичні соратники.

До речі, днями Кличко розповів про деякі подробиці тієї виборчої кампанії... «Юлія Володимирівна пообіцяла зробити праймеріз, ми домовилися, й на цьому наші відносини закінчилися, — сказав він в ефірі програми «Один на один» із Савіком Шустером на Першому Національному. — В той момент, коли ми вже виходили на фінішну пряму, домовилися, що у випадку одержання тим або іншим кандидатом кращого результату ми знімаємо кандидатуру на підтримку найсильнішого, але такого не сталося. В останній момент Тимошенко висунула ультиматум, що я повинен обов’язково віддати голос Турчинову. Він тоді посів друге місце, але це була не заслуга самого Турчинова, люди голосували за Тимошенко. Різниця була між нами буквально в один відсоток».

КРЕДИТ ДОВІРИ

Місцеві вибори 2010 р. стали новим випробуванням для команди Кличка, котра із блоку партій перетворилася в самостійну структуру «УДАР» («Український демократичний альянс за реформи») правоцентристського спрямування. Вона показала в цілому непоганий результат по країні, здобувши депутатські мандати в багатьох радах, передусім у західних регіонах і на Київщині. На руку «ударівцям» зіграли, безумовно, високий авторитет їхнього очільника, а також розчарування суспільства у «старих» політиках, які вже «приїлися» людям за роки невпинної внутрішньовидової боротьби. Саме тому у вересні 2010-го відносно добрі показники отримали «Сильна Україна», «Фронт Змін», «Свобода» й «УДАР», однак далеко не всі з них змогли закріпити свій успіх на довшу перспективу.

«Сильні українці» внаслідок податкових і соціальних реформ свого керманича, віце-прем’єра Сергія Тігіпка, швидко втратили прихильність виборців і згодом злилися в об’єднавчому пориві з регіоналами. «Фронтовики» та інші постпомаранчеві партії в 2012 р. вступили в альянс із «Батьківщиною», втім кумулятивний ефект від створення Об’єднаної опозиції виявився поки що не надто відчутним. Проходження до парламенту «свободівців» все ще залишається під питанням. Тоді як «УДАР» має доволі хорошу динаміку зростання рейтингу, про що свідчать результати нещодавніх соціологічних досліджень, проведених GFK — Україна, Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Київським міжнародним інститутом соціології. За їхніми даними, політична сила Кличка, з невеличким відривом від «Батьківщини», вийшла на другу позицію за рівнем електоральної підтримки, поступаючись лише Партії регіонів.

КОНКУРЕНТИ В ДІЇ

Поступові успіхи «УДАРу» напередодні парламентських виборів-2012 не проходять непоміченими для його конкурентів, які всіляко намагаються протидіяти цьому, реанімуючи найгірші методи політичної боротьби в Україні. Так, скажімо, деякі приватні й комунальні кримські газети з номера в номер публікують однотипні «розгромні» статті про Кличка, заголовки яких говорять самі за себе: «Чому Кличко — це не нова сила, а новий Ющенко», «Помаранчеві знову рвуться до влади. Тепер вони називаються «УДАР»...». Причому, що характерно — частина цих пропагандистських опусів підписані кандидатами-мажоритарниками — Олександром Нірським («Об’єднані ліві та селяни») і Сергієм Куценком (Молодіжна партія України), які жодним словом не прохоплюються про свою передвиборну програму, зате обіцяють і в наступних матеріалах викривати підступи хитрих і вертких «помаранчевих», які знову рвуться до влади. Поруч із полум’яними тавруваннями Кличка видання півострову публікують компліментарні звіти й інтерв’ю, в яких розповідається про настання ери стабільності й добробуту під патронатом місцевої «єдиної команди» Партії регіонів. Вона, звісно, не хоче відкрито бруднитися дискредитацією Віталія, тому й використовує для цієї «почесної» місії «технічні» креатури. Хоча іноді слово беруть і самі регіонали, республіканська організація яких зі сторінок «Кримської газети» вимагає від «УДАРу» (увага!) «перестати нав’язувати в Криму політику українського націоналізму», виявом чого стали шанобливі слова Віталія про бійців УПА, його участь в акціях протесту проти ухваленого Закону «Про засади державної мовної політики» й орієнтація на інтеграцію в євроатлантичні структури. Складається трохи дивна ситуація: націоналісти нарікають, що «ударівцям» бракує патріотизму, а проросійські сили навпаки — заявляють про бандерівські симпатії та погано приховану русофобію «УДАРу».Утім, протидія «кличківцям» не обмежується лише суто пропагандистськими інструментами. Що ближче до виборів, то більше проти них застосовують сумнозвісний адміністративний ресурс, зокрема в освітній галузі, що підконтрольна владі й надзвичайно залежна від неї. Невипадково ж керівництво університетів Дніпропетровська, Тернополя, Кременчука й Полтави відмовляли Віталію у проведенні зустрічі зі студентами, попри те, що попередньо такі домовленості були (до слова, у Луганську в серпні цього року зривали візит його брата Володимира). «Влада забороняє представникам «УДАРу» зустрічатися з людьми, тому що боїться зростаючої підтримки населення. На зустрічі з провладними кандидатами і партіями-сателітами влади студентів звозять. На наші — не пускають», — зазначив політик після того, як 10 жовтня йому несподівано не вдалося поспілкуватися з молоддю Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Але розмова все одно відбулася, правда, на вулиці, хоча адміністрація вишу навіть і цю неформальну зустріч намагалася зірвати, під різними приводами залишаючи студентів у приміщенні навчального закладу.

З іншого боку, партію Кличка також критикують партнери з опозиційного табору й політичні оглядачі, котрі висловлюють застереження щодо деяких одіозних, на їхню думку, списочників і мажоритарників. Така проблема справді існує, адже не скрізь по країні висунули авторитетних і прохідних кандидатів (щоправда, декого відсіяли після моніторингу громадського руху «Чесно»). Наприклад, у Полтаві від «УДАРу» балотується редактор газети «Іскра простих людей» Сергій Каплін, який прославився тим, що пішки пройшов 350 кілометрів до Києва, щоб вручити Президентові Януковичу продуктовий набір (гречка «Фальсифікації та підкуп», тушковане м’ясо «Самовисуванець», цукор «Суд і ЦВК», горілка «28 жовтня поминаємо корупцію та Партію регіонів»). А згодом він розвинув конспірологічну теорію про існування в місті мафії, котра краде з поштових скриньок його «бойове» видання й більше того — виготовляє фальшиві наклади «Іскри...» На тлі такої ексцентричної поведінки «ударного» кандидата репутація Кличка в очах полтавців починає дещо підупадати, хоча нещодавній багатолюдний мітинг «УДАРу» на Театральній площі Полтави засвідчив протилежне.

Зрештою, списочники й мажоритарники ні в кого не бездоганні, проте подібних відвертих кадрових прорахунків партії все ж таки бажано уникати. Якщо, звісно, вона дбає про своє реноме респектабельної сили й не хоче мати комічний вигляд в очах українського виборця, який за останні роки вже втомився від політичного «цирку» в будинку під куполом на Грушевського та сподівається побачити в наступному парламенті політиків нової якості, котрі подолають зневіру суспільства в елітах і заслужать його повагу.

КОМЕНТАРІ

«МОЖЛИВО, ВІН ЗАРАЗ ЄДИНА ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ»

Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва:

— Віталій Кличко — єдиний політик в Україні, який має позитивний баланс довіри: інші в мінусах. Кличко — герой. Якщо у світі знають щось позитивне про Україну, то це Кличко (зараз додалося Євро-2012). Андрій Шевченко, наприклад, не був безумовним чемпіоном світу, а Віталій Кличко вже давно утримує це звання. Він, можливо, єдина гордість України зараз. До того ж він нічим себе не скомпрометував. Незважаючи на певні ораторські недоліки, відчувається, що він говорить щиро, тому виборці це досить легко пробачають. Люди не можуть пробачити брехні, на яку вони повелися.

Зокрема, феномен Віталія Кличка полягає в тому, що суспільство не вірить політикам. Також, варто відмітити, що «Батьківщина», у якої здебільшого «УДАР» відбирає голоси, була лідерською партією. Якщо проглянути мотивацію виборців опозиції, у грудні, квітні й частково в серпні цього року, вони орієнтувалися на лідерів. Хто був лідером опозиції — очевидно. Зараз лідерська мотивація виборців Об’єднаної опозиції суттєво знизилася: на лідерів цієї сили орієнтуються близько 30% їх виборців. Інша частина, якій потрібен був лідер, пішли до Кличка. 70% виборців «УДАРу» орієнтуються на лідера.

«ПОЛІТИК-ЗАГАДКА»

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Кличко — це політик-загадка. Він є нерозшифрованою політичною фігурою, яка, водночас, незабруднена політикою останніх років. В уявленні людей він не є типовим представником нинішньої політичної еліти: злодійкуватим, трішки корумпованим, брехливим, нещирим і аморальним. Загалом виборця Кличка приваблюють не його політичні погляди чи політична змістовність, а їх відсутність. Його перевага в тому, що він не брав участі у політиці останніх років, на відміну від Яценюка, який має політичні погляди й позицію, чи Партії регіонів з їх непрогресивними поглядами та позиціями. Кличко — це неполітичний Тігіпко президентських виборів 2010 року.

«ЯЦЕНЮК НА МАЧО НЕ ТЯГНЕ. КЛИЧКО — ТЯГНЕ»

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Пошук третьої сили — хронічне для України явище. Секрет електоральної перспективності Кличка у тому, в чому був секрет Тігіпка на виборах 2010 р. — очікування альтернативної сили: ні вашим, ні нашим. Свого часу так само виступав Леонід Кучма: не за Кравчука і не за Симоненка. У майбутньому парламенті доведеться сформувати опозиційне утворення, яке б було єдиним. Однак суперечностей як всередині Об’єднаної опозиції, так і між ОО та Кличком буде достатньо.

Феномен Кличка в тому, що він став зіркою поза політикою. Зараз він, певно, найрозкрученіший і шанований українець у світі. До того ж у нього достатньо грамотна маркетингова стратегія. Непогано сформований список: у першій десятці Пинзеник, Матіос, Наливайченко. Окрім цього, Кличко природній у своєму амплуа. Наприклад, Яценюк, який намагається позиціонувати себе як мачо, на це не тягне. Кличко — тягне. Це також приваблює виборців. Чи покаже він себе ефективним політиком — буде видно.

«КЛИЧКО — ЧИСТИЙ АРКУШ ПАПЕРУ»

Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:

— У суспільстві існує запит на нову політичну силу й на нового лідера, який ще не наробив дурниць. Решта конкурентів Кличка під час агітації змушені демонструвати або озвучувати недоліки (якби вони їх не приховували), яких вони набули при владі. Окремі люди з команди Кличка були у політиці, але разом було створено образ безгрішної політичної сили.

Кличко — це чистий аркуш паперу. Уявляючи своє майбутнє, люди пишуть на ньому хороші слова. На аркушах, на яких уже багато чого написано, покреслено і витерто, писати хороше не дуже хочеться.

«УКРАЇНЦЯМ ПОДОБАЄТЬСЯ КЛИЧКО ЯК НЕПОЛІТИК У ПОЛІТИЦІ»

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, заступник декана історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк):

— Українці, які зневірились у всьому, очікують (як типові східні слов’яни) дива: ось-ось з’явиться нова і незаплямована темним політичним минулим сильна особистість і наведе довгоочікуваний та багаторазово обіцяний лад. А сумніватись у силі фізичній та моральній багаторазового чемпіона світу з боксу не доводиться. Віталія Кличка знають, згідно з соціологічним опитуванням, 98% українців, а таким рівнем популярності мало хто з кандидатів може похвалитися. Наші громадяни традиційно охоче підтримують третю силу (згадаймо успіхи свого часу Партії зелених України, «Сильної України» Тігіпка та ін.), а саме такою силою позиціонує себе партія «УДАР».

Після брутальної і цинічної демонстрації повної аморальності вітчизняного політикуму українцям подобається Віталій Кличко як неполітик у політиці. А тут ще й доречно пригадується американський аналог — також багаторазовий світовий чемпіон з бодібілдингу — Арнольд Шварценеггер, який став успішним та результативним політиком, хоча й не мав попереднього досвіду. Відомо, що політика — це дії, а не гасла. А бокс як вид спорту є переконливо дієвим та видовищним. Дуже спокусливо вірити, що «УДАР» Віталія Кличка є саме тою єдиною та остаточною силою, яка нарешті одним ударом знищить корупцію та хабарництво.

Опозиція останнім часом розпочала активну критику Кличка. Отже, в ньому побачили достойного суперника, який також заявив про власну опозиційність до влади. І вже багатьом хочеться не стільки перемогти ПР, скільки не пропустити вперед себе. Благородна популярність Кличка стійко перемагає намагання монополізувати певними силами опозиційний бренд. Триває боротьба за опозиційні настрої нашого виборця, але бачимо мало конструктивізму і багато голого популізму. Саме взаємопоїдання та самопоборювання були чи не єдиними причинами втрати нашої державності впродовж усієї вітчизняної історії.

Західна Україна пам’ятає Кличка-переможця на рингу в Лас-Вегасі під час помаранчевої революції з піднятим помаранчевим прапором у знак солідарності з Майданом. А на Східній Україні Віталій позиціонує себе як центристська партія із соціал-ліберальною ідеологією і не демонструє надактивності в боротьбі з ПР, чим знаходить своїх нових прихильників. Розчарований невиконаними обіцянками влади «покращити життя вже вчора» східноукраїнський електорат готовий підтримати «УДАР», який (їм дуже хочеться вірити) здатен послати в нокаут низький рівень життя та брехливу, хоча і рідну, владу. Проживши більшу частину життя в західній спільноті, Віталій щиро хоче розбудувати в Україні таке ж громадянське суспільство, як у Німеччині. Інше питання, наскільки це можливо сьогодні. Але саме тому в інтерв’ю своїм політичним ідеалом він називає Йошку Фішера, а країною-зразком для України — Німеччину. Як справжній боєць він сміливо заявляє про бажання боротись зі злочинністю та корупцією влади, здійснювати реформи за зразком Грузії, припинити кримінальні переслідування опозиції, ліквідувати мафіозні територіальні клани і т. д.

З іншого боку, думає виборець, краще кота (але такого гарного і знаменитого) в мішку, ніж тих усіх попередніх політичних зрадників, які (це вже перевірено усіма попередніми виборами) виявились ще гіршими. Таке наше світосприйняття. Така наша політична культура.

«БАГАТО ПОЛІТИКІВ ПРОГРАЮТЬ КЛИЧКОВІ В ЕМОЦІЙНОСТІ СПРИЙНЯТТЯ»

Олександр МОШНЯГУЛ, керівник Причорноморського центру політичних та соціальних досліджень (Херсон):

— Зростання рейтингу партії Кличка об’єктивно зумовлене політичною ситуацією в країні, а точніше кризою традиційних лідерів політичних симпатій і попитом на нову силу. 2006 року він ще не був таким актуальним, бо більшість виборців надіялися на розв’язання головних проблем суспільства через конкуренцію помаранчевих і біло-блакитних.

Це об’єктивні передумови. А суб’єктивно «УДАР» виграв конкуренцію в багатьох інших політичних сил, які претендували на цю нішу. У чому ж причина успіху? Передусім — у харизмі лідера партії, в образі такого собі героя-захисника суспільства, здатного енергійно й — головне — реально протистояти тиску і зловживанню владою. Багато хто з політиків критикує «УДАР», викриває злочини, але вони суттєво програють Віталієві Кличку в емоційності сприйняття. Кличко-герой на рингу може стати героєм-парламентарем.

Крім того, варто враховувати, що частина виборців підтримує його не через політичні вподобання, а просто як відому постать, улюблену особистість.

Інше питання — чи довго протримається цей рейтинг після виборів, чи не буде він ще одною мильною булькою на кшталт Сергія Тігіпка? Це вже залежатиме від того, яку позицію займе фракція Кличка в новому парламенті. У разі пасивності або конформізму до влади за кілька місяців від цього рейтингу майже нічого не залишиться.

«КЛИЧКО МУСИТЬ ПРИВНЕСТИ В ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС МОДЕРНІСТЬ МИСЛЕННЯ»

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом», телеканал ЗІК (Львів):

— Маємо справу не з феноменом персони, а з феноменом потреби. У всіх посттравматичних перехідних суспільствах завжди є 10 — 15% людей, тезаурус яких явно перевищує середній, тож затребуваність на оновлення та реформування переважає над боязню змін та інертністю. Першим цю 15-відсоткову смугу якісно кращих українців відкрив Тігіпко. Тепер — Кличко. Не було б Кличка, ним став би Гриценко. Чи Наливайченко. Чи хтось інший — форматний. Заслуга самого Кличка тут мінімальна, оскільки він — не політик. Він радше стяг, локомотив, вивіска. Йому дали можливість вирости з боксера до голови партії. Утім, це анітрохи не применшує його вартості для суспільства, адже надто довго пустувало місце нового, свіжого, успішного. Наразі цим новим і свіжим є Кличко.

Я з «УДАРом» пов’язую насамперед європейськість і сучасність. Якщо Кличко вже опинився на гребені хвилі, він просто зобов’язаний привнести в українську політику базові ознаки сучасної політики. Він негайно повинен припинити загравати з люмпеном. Він повинен стати делегатом середнього класу — людей із самостійною думкою, людей, відкритих до світу, заможних, незалежних, прогресивних, іронічних, вимогливих. Кличко — ідеальний ліберал, і таким йому треба будь-що залишатися. Як тільки він почне набирати традиційних національних барв, йому кінець. Масштаби ідей Кличка мають бути європейськими, а не суто українськими. Він повинен стати виразником усього прогресивного, яке протистоїть неосвіченому, лінивому бидлу. А це означає, що Кличко мусить привнести в політичний дискурс основний дефіцит — модерність мислення. Ніякого скасування мовного законопроекту, бо хто дав право забирати рідну російську в половини країни? Обов’язкова повага до прав людини! На противагу законопроекту Царькова — одностатеві партнерства за зразком країн Євросоюзу та кримінальне покарання за гомофобію. На противагу податковому терору — повна лібералізація податків. Урізання бюрократії. Цілковита децентралізація бюджетів. Перманентний плебісцит і каскад місцевих референдумів із найрізноманітніших питань.

У цій країні я поки що не бачу іншого політика, який би міг усе це підняти на свій щит. Я з нетерпінням очікую, коли Кличко нарешті постане в повен зріст саме як європейський модерний політик із порядком денним для мислячих, сучасних людей. Він має не пропонувати готову «рибку», а навчати користуватися вудкою. Уся суть українських бід полягає в єдиному — невмінні співіснувати. Кожна з барикад бачить Україну монотонною. Дальтонізм процвітає насамперед у політиків, які не здатні утверджувати досвід нормального співіснування різностей. Українці будують країну більшостей, де немає місця ні мовним меншинам, ні релігійним, ні сексуальним, ні іншим вразливим верствам. Та й просто інакодумцям. Кличко претендує на роль політичного симбіотика, який може виражати позицію різностей. Це дуже почесна місія, і ціна політичного майбутнього Кличка — якраз у тому, чи не стане він таким, як усі.

«ДЛЯ ГРОМАДЯН НЕ ВАЖЛИВО, ЩО ВІН ГОВОРИТЬ ОДНОСКЛАДНО, — ЇМ ПОДОБАЄТЬСЯ ЗМІСТ»

Олесь СТАРОВОЙТ, депутат Львівської обласної ради:

— Політики в Україні уже давно не виконують свого питомого завдання. Практично ніхто із політичних лідерів і партій не дає адекватної оцінки ситуації та не пропонує реалістичної програми виходу із політичної та економічної криз. Натомість у суспільстві вже давно сформований стійкий запит на «іншого», правильного, європейського політика та «іншу» політичну силу. Віталій Кличко й партія «УДАР» якраз намагаються не брати участі у старій політичній парадигмі, а пробують творити нову. Звичайно, Кличко ще не набув рис публічного політика, але громадяни це йому вибачають, адже для них не важливо, що він говорить односкладно, — їм подобається зміст того, що він говорить, і те, як він говорить. Очікування електорату й суспільні запити на сьогодні перевершують можливості Кличка й партії «УДАР», бо ж навіть при досягненні високого результату на парламентських виборах навряд чи вдасться створити ефективну більшість навколо Кличка — на це ні за що не піде «Батьківщина». Тому швидких змін не буде. Узагалі реформувати систему влади у країні, відновлювати економіку — це справа на десятиліття. Але якщо Кличкові вдасться витримати лінію чесності і прозорості дій та домовленостей, це може перетворитися не в ситуативну, а в довготривалу електоральну підтримку. І дати той необхідний часовий запас для проведення реформ, якого нині не має жодна з політичних сил в Україні. Тому питання успіху Кличка та «УДАРу» — це головне питання подальшого розвитку країни безвідносно до симпатій чи антипатій персонально до Кличка чи його соратників. Сьогодні — це єдина альтернатива «старій» політичній системі, єдиний спосіб реальних змін.

«ВИБОРЦІ РОЗЧАРУВАЛИСЯ В ЛЮДЯХ, ЯКІ ТАК І НЕ ЗМОГЛИ ДОКОРІННО ЗМІНИТИ НАШЕ ЖИТТЯ»

Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог» (Сімферополь):

— У нашому розбурханому нинішніми виборами суспільстві є багато причин для зростання рейтингу Віталія Кличка. По-перше, це дещо нова фігура в політиці, з цим пов’язані надії виборців на кращі зміни. По-друге (і найголовніше), побачивши список Об’єднаної опозиції, виборці розчарувалися в цих людях, які так і не змогли докорінно змінити наше життя раніше, а тому на них просто вже перестали сподіватися. На відміну від «Батьківщини», список партії Віталія Кличка сконцентрував і людей з опозиційними поглядами, і патріотів, і в той же час це політики, які ще не вичерпали своїх потенційних реформаторських потенцій, тож виборець сподівається, що їх буде застосовано в новому складі парламенту. І тому в громадян країни з’явилася певна надія саме на політичну силу Віталія Кличка. Тут не так феномен самого Кличка, як віддзеркалення нинішньої скрутної для виборців і країни в цілому політичної ситуації в Україні.

«...ЗАВДЯКИ ТОМУ, ЩО «УДАР» Є ЦЕНТРИСТСЬКОЮ СИЛОЮ»

Сергій ТКАЧЕНКО, голова Донецької обласної організації Комітету виборців України:

— Нове завжди сприймаємо кращим, ніж старе. У цьому разі є певний кредит довіри, як і в будь-якого політичного проекту. Кличко — відносно нове. На тлі дефіциту нових осіб, підходів і назв це впливає. Як він розпорядиться цим кредитом довіри, ми дізнаємося пізніше. Варто зазначити, що сьогодні зростає електорат усіх політичних сил, зокрема й «УДАРу», який відбирає голоси як в опозиції, так і в Партії регіонів. Це відбувається завдяки тому, що «УДАР» є центристським. Зрозуміло, що є й інші політичні гасла, але в основному йдеться про те, як розвиватися, і менше про негативи. Наприклад, кампанія опозиції будується на негативі. Постійно жити в такій свідомості шкідливо, електорат від такого втікає.

Підготували Анна ЧЕРЕВКО, «День»; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Іван АНТИПЕНКО, Херсон; Наталя МАЛІМОН, «День», Луцьк; Микола СЕМЕНА, «День», Сімферополь; Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк

• 21 березня відзначають Міжнародний день людини із синдромом Дауна
• 2 лютого – Всесвітній день водно-болотних угідь
• Уже за тиждень завершується кампанія декларування за 2021, 2022 звітні періоди
• На Прикарпатті відзначили День Соборності та 105 річницю підписання Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки
• Другий рік поспіль Всесвітній день дитини Україна зустрічає в умовах повномасштабної війни
• 14 листопада – Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН