Купити квартиру Івано-Франківськ

ПОРТРЕТ ПРОФЕСІЇ


Портрет професії: керівник військових вишколів
Сергій Демчук: громадський діяч та захисник національного бойового мистецтва. Сергій Демчук є видатною особистістю, яка впливає...
Портрет професії. Водій
«Під час зустрічей з колегами розумієш, що насправді є війна, - розповідає водій в АТ...
Портрет професії. Воєнний розвідник
7 вересня 2021 року українська воєнна розвідка відзначає 29-у річницю створення. За цей час відомство...
Комплектувальник товарів: обов’язки, плюси та мінуси професії
З розвитком гуртової та роздрібної торгівлі, а також численних інтернет-магазинів набула актуальності вакансія «комплектувальник товарів»...
Портрет професії. Дизайнер прикраc
Її прикраси носять тисячі людей в Україні, Італії, Польщі, Росії, Америці, Іспанії, Греції, Норвегії, Грузії.....
Портрет професії. Електрогазозварник 5 розряду «Івано-Франківськгаз»
Лідія Анікеєнко: «Коли ставлю шов, вогонь мене заряджає… Тому я б не змогла працювати за...
Портрет професії. Миловар
Заради нової справи вона залишила звичний побут та стабільну роботу у Франківську і перебралась до...
Портрет професії. Кондитер
Щодня у стрiчцi соціальних мереж нам трапляються фото апетитних тортiв та кексів, вiд споглядання на...
Портрет професії. Тренер з НЛП (нейро-лінгвістичного програмування)
У нашому суспільстві багато говорять про те, що НЛП – це маніпуляції. Демонізуючи НЛП, люди...
Портрет професії. Інженер з якості
У рамках відзначення міжнародного тижня інженерії та технологій продовжуємо розповідати про інженерні професії. Чи задумувалися ви...

БЛОГИ


Юридичні консультації
вул. Івана Франка, 4 Івано-Франківськ 76000 тел.0342...
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба спільно захищатимуть права вразливих категорій осіб
Координаційний центр з надання правової допомоги та Національна соціальна сервісна служба, як центральний орган виконавчої...
14.7.2023, 10:09
ЩОДЕННИКИ СТЕПАНА ПУШИКА
З люб’язної згоди дружини Степана...
Жовтень, 1989: Пушика продовжують "звинувачувати" у націоналізмі
11/10/1989 «Прикарпатська правда» надрукувала мою обскубану репліку-відповідь Дедуріну, який мене й Товариство звинуватив у націоналізмі. Я...
2.2.2021, 12:57

ОПИТУВАННЯ


Чи любите ви пампухи з ружою?
Так
Ні
Це що?

НАШІ ДРУЗІ


Сучасні чоловіки не плачуть, бо бояться, що туш потече

Портрет професії. Письменниця


16 Липня 2018 p.

Ніжність та біль, розпач та радість, маса контрастних почуттів. Письменники, це люди, які пропускають через себе ввесь існуючий спектр емоцій, щоб створити унікальний твір, який змусить вас шаленіти, перечитуючи кожне слово, перегортаючи нову сторінку.

Оксана Кузів – франківська письменниця, чия творчість зачаровує та зачіпає. Її проза порушує теми, про які часом бояться говорити в голос, а поезія огортає своєю чарівністю та ніжністю, притаманною справжній українській пані. Її твори з’являються на цей світ через її руку, але диктує їх для неї голос з неба: "Невідомий геній, що приходить, коли йому заманеться, та іде, не сказавши".

Письменниця не позиціонує себе виключно як затятий прозаїк чи поет.

«Пишу сьогодні вірш – дякую за вірш. Пишу завтра прозу – дякую за  прозу. Вірші пишу значно частіше, бо писати їх трохи легше, адже це - блискавка, миттєвий надих. У вірша може бути різний розмір, але це завжди вже готовий твір, який має тему та ідею.

Прозу можу писати раз в пів року чи рік. Це має бути історія однозначно жива. Не знаю чому, можливо з часом і буду щось сама вигадувати, але на разі, це є живі історії, звичайно крізь власну призму почуттів, своє авторське бачення. Однозначно, що це не є повністю та стовідсотково реальна подія, художній твір  інкрустований авторським домислом, а імена та важливі назви змінені. Прозу пишеться значно важче, вона вимагає більшої віддачі. До прикладу, мій твір «ЩЕмить» був написаний за 17 днів. Ви можете усвідомити, що за такий період часу важко навіть все це передрукувати, але історія тримає і наскільки з тебе пре, що ти просто живеш тими героями.

Інколи навіть звук дзвінка телефону може вибити тебе з колії, тому під час написання прози варто обмежити себе в певних поїздках, зустрічах та від всього світу: тільки письменник та комп’ютер.

Я практично не пишу вручну, тільки поезію. Для неї завжди має бути під руками папір або планшет. Писати прозу набагато важче на папері, адже потім це все потрібно передруковувати.  Колись я думала, що буду надиктовувати текст, але це далеко не те і не так якби ти цього хотів, оскільки комп’ютер часто вносить свої корективи і правки. Я не вмію друкувати обома руками, а всього лише одним пальцем. Шкода, що я не вмію друкувати двома руками, бо якби ала такі навики, то однозначно б друкувати з закритими очима. В момент написання прози твій світ має бути тихим для того, щоб не збити тебе з думки.

Інколи люди кажуть, що добрий поет ніколи не може бути хорошим прозаїком. Маю на це свою думку. Хороший письменник пише тоді, коли є надих, а що вже виходить з-під пера, це вже не від нього залежить. 

Завжди кажу, що я лінивий письменник, адже я чекаю надих згори. Чекаю на те, щоб  почула та відчула, щоб  могла написати все це, знову ж таки, під диктовку.  Звичайно можна сісти, вимордувати себе та написати щось, але це все буде не те. В мене навіть були такі моменти, що просто ішла інформація, яку я думала, що запам’ятаю ,але  її не записувала. Але коли трохи згодом  сідала, щоб її відтворити - все виходило не так. Слова, здавалося б, ті самі, але не той порядок, не ті емоції.

Насправді, емоції є найважливішими у будь-чому, бо читач або сприймає ті емоції або, якщо його не зачепило,  не приймає твір взагалі.

 Нещодавно, коли у мене була презентація у Львові я почала читати вірш «А людині потрібна людина» і увесь зал заговорив хором. Це - надпотужні відчуття, коли ти розумієш, що твою творчість знають напам’ять.

Багато людей думають, що поети обожнюють всю свою творчість, ніби-то все, що виходить з-під їхнього пера, є досконалим та неперевершеним, але це не завжди так. Творчі люди є інколи дуже критичними до своєї творчості.

Мені часто кажуть, що, певне, в мене немає не улюблених творінь. Це зовсім не так. Людина переростає все, і свої твори теж. Ти сьогодні можеш написати щось, а через декілька років неймовірно критично дивитися на це. Але в той період цей вірш мав бути саме таким. І нехай письменник його переосмислив та переріс, але є люди, які читають його зараз і бачать саме той бік, який автор хотів показати тоді. Комусь потрібно чогось більшого, комусь чогось меншого. Не потрібно думати, що ти маєш підлаштовуватися під люде, бо твоя читацька аудиторія завжди знаходиться.

Бувають моменти, коли проза або поезія вже готова, але коли я перечитую її, мені хочеться щось в ній змінити, а інколи навіть перекромсати та  переколотити там все від початку до кінця. Так мій твір «Адамцьо», який був перевиданий за 2 роки 5 разів, я хотіла переробити, але мені сказали що не потрібно, бо я тоді відчула цей твір саме так, через місяць, рік чи два, я б відчула його по-іншому.

Як не дивно, попри неоціненний вклад письменників в розвиток культури, вони не стоять на одному рівні разом з нафтовими магнатами чи чиновниками.

Я ніколи не думаю, що буду завтра їсти чи пити, чи у що зодягнуся. Творча людина не має цим жити, матеріальне не може бути пріоритетом. Не дурний сказав, що: «Не хлібом єдиним буде жити людина, а словом.» Напевне, я відношусь саме до цих людей. Все, що людині потрібно і про що вона просить, Бог може їй дати в найнеочікуваніший спосіб, потрібно просто вірити і прагнути цього.

Творчі люди, як і усі також зустрічаються з труднощами. В їхній роботі все не так просто, як може здаватися.

Труднощі для мене, як для письменника, немає, найважливіше знайти тему. Страшно, коли ти півроку не і твій внутрішній лектор не стукає до тебе і не каже, що ти йому потрібен.

Хорошим письменником може бути як ядерний фізик так і філолог. Для цього не встановлені певні рамки.

Мабуть, для того щоб писати, в людини має бути єдине -  чуття слова.  Зазвичай, письменники відрізняються сприйняттям світу. Часом навіть здається, що це зовсім інші люди, які вміють чути по-особливому. Вони мають постійно контактувати з людьми, адже якщо не чути людей, то і писати для них чи про них неможливо. Особисто я стараюся відкриватися людям завжди та повністю, нехай це збоку виглядає кумедно, але перед ними моя душа завжди навстіж, від них я чекаю того ж самого, адже люди – це і є оте натхнення, бо ти пишеш саме для них, адже найважливішим критиком завжди є час і читач.

Кожна написана робота є різною. Не тільки за змістом, думкою чи формою, але й за часом, який на неї витрачено та душею, яку в неї вкладено.

Я ніколи не називаю свої роботи працею, адже я не працюю, я просто записую те, що мені диктує голос згори. Для мене праця - це коли на руках вже є готовий твір і ти його перечитуєш,  щось впорядковуєш, перевіряєш граматичні помилки.  Це надокучлива та одноманітна робота, оскільки тобі треба сісти та зробити.  Але коли ти тільки пишеш твір, то наскільки натхнений, що не думаєш ні про що, просто сідаєш та записуєш те, що чуєш зверху.

За роки свого життя я чула багато історій і всі вони мене торкали за живе, але були історії, які не пройшли мимо, кристалізувалися в тобі місяць-два, роки. А є історія, яку ти почув, - і тебе вже торкнуло у цю ж мить і ти шалено хочеш писати.

До прикладу, тема для книжки «ЩЕмить» мене дуже вразила оскільки я думала, що таких людей, які народжуються з таким генетичним захворюванням  як гермафродитизм,  практично немає. Виявилося, що таких дітей щороку в нашому місті народжується п’ятеро-восьмеро і це взагалі не мало.

Чому «Ще мить»? Бо ще одна мить і з тобою може трапитись метаморфоза і щемить сама тема бо люди із цим захворюванням все життя не сприймаються ні суспільством на самими собою. Словом, захворювання – табу. Це ж абсурд.

Кожен хороший автор з часом стає популярним, кожен твір знаходить свою аудиторію, свого читача. Так само, як і їхні творіння, стають відомими і їхні творці.

Я не можу сказати, що щось змінилося з приходом популярності. Я звичайна жінка, яка крім того, що пише – дуже любить квіти, не боїться попрацювати на городі, інколи може годинами милуватися красою природи. Можливо, мене більше стали впізнавати на вулицях, але корона на голові від цього в мене не з’явилася.


Наші канали в соц. мережах:
Переглядів: 2864
Рекомендовані статті

Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Березень
2024
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

РЕКЛАМА



ФОТОНОВИНИ


ФК «Карпати» нестандартно презентували нову форму та оголосили титульного спонсора – бренд «Львівське»

ВІДЕОНОВИНИ


Яку небезпеку несе генератор?
<p>
	<span style="color: rgb(15, 15, 15); font-family: Roboto, Arial, sans-serif; font-size: 14px; white-space: pre-wrap; background-color: rgba(0, 0, 0, 0.05);">Часто замінниками центрального електропостачання стають генератори, а обігрівачами приміщення - газові прилади. Поряд з тим, такі речі несуть в собі ряд потенційних ризиків. Про них розповів Богдан Левицький, лікар з гігієни праці відділу досліджень фізичних та хімічних факторів ДУ "Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ України".</span></p>

РОЗСИЛКА НОВИН



все для підприємців, роботодавців та орендарців