Увага!
Усі матеріали, розміщені у цій рубриці, є проплаченою джинсою. Редакція не несе відповідальності за зміст статей і залишає за собою право не вказувати джерело отримання чи замовлення цих матеріалів. Якщо Ви бажаєте розмістити у нас свою джинсу, то зв'яжіться з нами.
Закрити
купити смарт-квартиру купити квартиру в Пасічній

БЛОГИ


Вороняк Ірина
директор ПП "Інститут іміджу і...
Українці знову готові увірувати у прихід Месії
Дві третини населення України (67%) вважає, що Україна потребує нових політичних лідерів, проте лише 19%...
24.1.2018, 12:49
Віктор Ковач
Між двома орлами...
СБУ-2017: РЕ-ФОРМА чи ДЕ-ФОРМАЦІЯ? (4)
Питання реформування української спецслужби не є чимось новим та на повістці дня з’явилось далеко не...
15.4.2017, 14:04 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


Чи готові ви до зими
Так
Ні
А що це таке?

НАШІ ДРУЗІ


Між «рослинною філософією» і літературною кон’юнктурою…


30 Листопада 2015 p.

Євген Баран, письменник, літературний критик, м. Івано-Франківськ, авторська колонка на сайті буквоїд:

Особливість літературного процесу, сиріч українського, полягає в тому, що тут вже давно ніхто не хоче про себе чути навіть натяку на правду. Не те що правди у її найрізноманітніших виявах: від християнського фанатизму до геббелівської пропаганди, – а навіть подобизни правди.

Чому так склалося, важко сказати, а ще важче зрозуміти. Одні літератори вийшли на зарубіжні стипендіальні фонди і вдало їх експлуатують, вдаючи із себе суспільних лібералів і лоялістів ріжного штибу сексменшин. Інші рвуть на собі вишиванку і хто тихо, а хто цинічно краде все, що може. Ще інші… Але про невдах жодного слова…

Так виглядає, що ідея високої літератури потрібна лише декільком людям, – вже покійному Олегу Лишезі й живій, нонконформістській Галині Пагутяк. Кожна з цих постатей має своє коло шанувальників і прихильників, а є ще інші літератори, самодостатні й по-самурайськи приречені на вічну опозиційність, той же Степан Процюк.

Тарас Прохасько завжди виокремлювався із усіх можливих і неможливих літературних шерег. Він спокусив читача умінням літературного говоріння , власне такий собі варіант усної літератури в конспектованому вигляді. Його показна житейська мудрість і простота створили навколо Прохаська імідж новітнього філософа-сковородинця, хоча ніхто не вникав у сутність його світоглядної ходи.

Кілька оповідань у середині 90-х, відтак антироман „ НепрОсті“ на початку 2000-х, створили йому реноме українського Маркеса з нібито українським магічним реалізмом. Але від 2003 року Прохасько перебивається в літературі балаканням , ніяк не виходячи ні в жанрові рамці роману, ні в жанрові рамці оповідання чи новели. Він так і „ завис “ на рівні есеїстичного говоріння вголос (не беру до уваги пробу дитячої книги, яку тут же проголосили шедевром світового значення), але чомусь цього естетичного і світоглядного „ зависання “ ніхто не хотів зауважити. Навпаки, постійно і завжди – Прохасько – найкращий, Прохасько – унікальний, Прохасько – неповторний. Майже як крихітка Цахес…

Прохасько справді унікальний випадок в українській літературі. Він давно зрозумів читацькі потреби і вдало маніпулює літературною справжністю. Хоча давно вже не має бажання ні писати, ні видавати книги. Але чоловікові назбирується під півсотню літ. Він отримав з десяток несогірших фінансово європейських премій. Робити барменом йому не вдається ( се одна з улюблених його професій), то чому не заробляти літературною лінню, коли читач потребує такої постаті і ця ніша є відкритою…

Можливо, я б не був такий категоричний, коли б не прочитав розмови з Прохаськом, зібрані воєдино під обкладинками книги, виданої Василем Карпʼюком.

Хочу подякувати Карпʼюку, що він зробив необхідне: розкрив сутність літературного лінування.

Майже всі розмови Прохаська стереотипні, сливе під копірку проговорені, хоча слова інші. Що є в них, цих розмовах? Людина, яка мала літературний хист і трохи його розвинула за допомогою простих маніпуляцій: особливостей родинної біографії; галицької говірки, вдало використаної; займенникових галицьких форм; показової простоти; недбальства до зовнішнього вигляду; внутрішньої сором’язливості, про яку постійно нагадується і ходження по колу: „ одної і тої самої “. Прохасько навіть не намагається приховати свого небажання щось вигадувати, він говорить про себе майже правду, „л опоцеїть “ (літературно бреше), а читач, мов заворожений, радісно вигукує: се так природно, се так щиро, се так просто . Навіть не звертають уваги на те, що Прохасько твердить, що ні природним, ні щирим, ні відвертим він не був і не буде.

Я не беру до уваги приватний аспект, бо се, в принципі, особиста справа кожного. Але роль, обрана Прохаськом вимагає дотримання певних правил, яких він не дотримується і твердить, що ніхто нічого не повинен дотримуватися. Тобто, його філософія – всьо так просто , мені так до бре, я себе відчуваю письменником, але не ідентифікую з професією письменника , я собі хочу бути збудником думання про самого себе, я вибираю… Сей квазісковородинець є одним із найегоцентричніших літераторів сучасної України. А його філософія не що інше як літературно-побутовий анархізм.

Хоча треба сказати, що з тої епохи т.зв. „ станіславського феномену “ сьогодні залишаються письменниками двоє – Іздрик і Єшкілєв . Інші – давно спекулюють на літературі, і навіть не соромляться цього літературного спекулювання.

Чому я такий категоричний? Почитайте розмови з Тарасом Прохаськом. Це розмови в принципі ні про що. Так, це посібник як нічого не робити, аби тебе називали письменником і ще й проголошували такого літературного неробу майже новітнім класиком. Дайош канонізацію літературної ліні …

Жанр розмов хитрий. У ньому, як в кривому дзеркалі видно, хто є хто. І оце зібрання розмов ні про що під однією обкладинкою зіграло злий жарт з неписьменником Прохаськом. Воно вияскравило усю дріб’язковість і вторинність його т.зв. літературної ходи і літературного досвіду.

Бо з тих письменників, які вростали в світ Природи й ставали його органічною складовою, вартує уваги лише Олег Лишега. Всі інші ( a ʼ la Прохасько, a ʼ la Дочинець, a ʼ la Сорока ), які бавляться в природолюбців, сковородинців, вічників – се імітація творення справжнього. А по-суті ці літератори плекають новий різновид навкололітературної творчости – квазіінтелектуальної попси.

Євген Баран, письменник, літературний критик, м. Івано-Франківськ, авторська колонка на сайті буквоїд


Переглядів: 121
Loading...
Рекомендовані статті

    Коментарів ще не додавалось!

    Залишити коментар

    Ім'я: 




    Архів


    Лютий
    2018
          1 2 3 4
    5 6 7 8 9 10 11
    12 13 14 15 16 17 18
    19 20 21 22 23 24 25
    26 27 28

    РЕКЛАМА





    Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
    Загрузка...
    Загрузка...
    Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

    ФОТОНОВИНИ


    Мольфарські чари уже в Івано-Франківську

    ВІДЕОНОВИНИ


    У Франківську створили соціальну мережу для автомобілів
    <div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	Проект <a href="https://www.dexpens.com" target="_blank"><em><strong>DEXPENS</strong></em></a> франківської ІТ-компанії “Axion Web” дозволяє створити не лише власний профайл, але й для авто. </div>
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	<a href="http://briz.if.ua/44792.htm" target="_blank"><em><strong>Детальніше тут:)</strong></em></a></div>

    РОЗСИЛКА НОВИН