Другокласники з Верховини назбирали трав, засушили і відправили на передову...

26 Грудня 2014 p.

47-річний житель селища Вишнівець, що на Тернопільщині, старшина 80-ї аеромобільної бригади Олег Шаповал вперше за майже чотири місяці перебування на передовій у Луганській області приїхав у відпустку. Вдома бійця славнозвісної "вісімдесятки" з нетерпінням чекала дружина, діти, внук. "Дєд", а саме так кличуть Олега його бойові побратими, бо він найстарший у роті, через десять днів знову повернеться на передову.

-Це – війна, а не ніяка антитерористична операція, яка закінчиться не скоро, адже всім давно зрозуміло, що ми воюємо з Росією, збройні сили якої перетнули кордон України разом із військовою технікою, – переконаний старшина 80-ї аеромобільної бригади Олег Шаповал, з яким вдалося поспілкуватися у районному штабі національного спротиву, – Нескоро передусім через всі ті так звані перемир’я, недолуге забезпечення української армії. На мені бушлат 1974 року випуску, який нам видало наше Міноборони. "Легенький" такий – кілограмів п’ять. А ще додайте бронежилет, автомат. Як у цьому воювати? Але, коли поливають "гради", то без проблем біжиш інколи й кілька десятків кілометрів. Біда у тому, що всі ці роки Росія нарощувала військовий потенціал, а Україна – навпаки знищувала свої збройні сили. У нас немає техніки, сучасної зброї. Усе на плечах волонтерів і українського народу. Наприкінці серпня мене одягали в штабі, ще й мали неабиякий клопіт з розміром форми, яку на базар бігали міняти разів чотири, бо я чоловік немаленький. Тепер приїхав на ротацію і мене знову тут одягають та забезпечують всім необхідним. У 80-х роках я служив у радянській армії і ніколи не міг подумати, що на старості літ ще раз це робитиму. Хоч дехто каже у Вишнівці, що ми пішли за орденами-медалями, за грішми. То тим хитрим я хочу сказати, що згідний уступити своє місце і заробіток. На гражданці я більше заробляв, працюючи в охороні "Схід-Кобра", ніж тепер отримую.

Чоловік з болем розповідає про все те, що відбувається зараз на лінії вогню, часто іронізує, щоб вгамувати вир негативних емоцій у серці.

– Нашу "вісімдесятку" кремлівські ЗМІ похоронили у Побєді Новоайдарівського району Луганської області. Путін сказав, що 80-ту аеромобільну бригаду в селі Побєда розбито і знищено. Так, третя частина хлопців загинула – молодих хлопців. Тяжко втрачати побратимів. Сьогодні зранку ти заправляв БТР, а завтра його притягують спаленого і звідти «вишкрябують» останки бійців, які перетворилися в попіл. Для перемоги нам потрібне нормальне керівництво і є у нас справжні бойові офіцери. Перемога була би давно у наших руках. Аеропорт в Луганську ми могли давно взяти під контроль. Але нам дають команди відступати, не відкривати вогонь. А що ви скажете на те, що наша бригада на ротацію їхала три з половиною доби? Добу ми стояли у Полтаві, бо вище командування не могло визначитися, куди чіпляти вагони з бійцями. У підсумку до пасажирського потяга побоялись і шість наших вагонів причепили до товарного потяга. У Львові дивізіону хлопців-артелеристів порадили звернутися до волонтерів, щоб ті провели їм ротацію і забезпечили транспортом. І волонтери знайшли два автобуси та відправили бійців додому на відпочинок. Але ми ж не партизанський загін! Ми – військовослужбовці Збройних Сил України!

Разом з тим, Олег Шаповал переконаний, що Україна переможе. – Ми воюємо за свою землю, а не за територію Росії. Я не пішов ні у Кострому, ні у Ростов, ні в Москву. Ми не окупанти. Донбас і Луганщина були і є Україна. От я приїхав додому, але без рабів, про яких віщає Путін. Хай москалі краще приїжджають у Буковель, відпочивають і тратять тут свої рублі, але не йдуть сюди зі зброєю. Ми ж готові стояти до кінця. В мене внук підростає. Коли телефонує, то питає: "Діду, ти застрілив Путіна?". "Ні", – кажу, – "він тікає, гад, не можу здогнати його". "То ти, діду, сильно за ним не бігай. Я, коли виросту, теж буду військовим і я його вб’ю!". Повірте, я не хочу, щоб мій внук когось вбивав. Ліпше я воюватиму до кінця, щоб він жив у нормальній, квітучій Україні. У нас люди хороші. Звісно, різні покидьки є всюди і на Заході, і на Сході, і на Півдні, і на Півночі України. Але по одній паршивій вівці про стадо не судять. Україна, знаю точно, має бути єдиною.

Коли заходить мова про підтримку армії волонтерами і простими українцями, чоловік говорить з особливим піднесенням і тремтінням голосу від сліз, які стискають горло.

– Сто десять днів я був у зоні АТО. Картку поповнення мого мобільного телефону постійно поповнювали незнайомі люди. Допомога небайдужих українців, особливо дитячі листи, малюнки – це те, що нас найбільше підтримує там. Жертовність волонтерів і простих людей вражає. Другокласники з Верховини разом із вчителькою влітку у лісі в горах назбирали вісім видів трав, засушили, спакували і прислали бійцям на передову. Волонтери з Івано-Франківська трьома бусами везли передачі на блокпости і один автобус підірвався. Вони не розбіглися, не втекли. Зібрали ті ящики, що вціліли, перевантажили в іншу машину і поїхали далі на передову. Знаю волонтера, у якого вже згоріло чотири мікроавтобуси. Але він не зупиняється. Купує новий і знову везе життєво необхідні речі бійцям. А міг би тратити ці кошти на родину, власне дозвілля. Дуже зворушила передача з Волині, яку передав дім молитви "Феофанія". У одній коробці була 750-грамова банка варення, загорнута у хустину, і лист: "Навесні були заморозки і ягідні кущі підмерзли. Врятувала один кущ смородини, накривши рядном. З цих ягід зварила варення. Дай вам Бог, дітки, щоб ви повернулися додому живими. Я за вас буду молитися. Хай моє варення вам згодиться і зігріє на війні". Дітки присилають малюсінькі відбитки рученят і пишуть, що забезпечать нас ліками, одягом, їжею, аби ми тільки живі повернулися. Зрозумійте, іншого нам не потрібно, ніж такі слова і вчинки людей.

Приємний сюрприз нам зробив батальйон "Капелан", який створили на Луганщині віруючі нетрадиційних церков. На день Збройних Сил України, 6 грудня, вони організували для нас концерт української пісні. Дві з половиною години у сильний мороз без рукавиць вони грали на гітарі. А потім молилися за українських воїнів, за мир в Україні, знаючи, що всі ми різних віросповідань – католики, греко-католики, православні.

Додому Олег Шаповал приїхав не з порожніми руками – привіз дитячі листи і малюнки, які беріг, як зіницю ока, та синьо-жовтий прапор з однієї зі шкіл Луганщини, якій вони допомогли продуктами.

-Дякуючи волонтерам, ми забезпечені їжею. Продуктів стільки, що ми навіть не можемо їх використати усі, переважно й через те, що готувати ніколи. Тому вирішили поділитися. Завезли продукти у Великопокровську школу І-ІІІ ступенів. Директор не міг натішитися, казав, що до весни матиме чим дітей годувати. Правда, деякі вчительки стояли осторонь і дивилися на нас як на фашистів. Аби якось віддячити за допомогу, директор зняв зі стіни в своєму кабінеті Державний прапор України і подарував нам. Попросив забрати його на Західну Україну, "чтобы эти звери, когда придут, не уничтожили его". Я привіз прапор додому і передам у музей Вишнівецької школи, а також віддам усі дитячі малюнки і листи, яких за майже чотири місяці назбирав багато. Нам писали навіть діти з Німеччини.

Землякам боєць радить не відсиджуватися вдома, щоби потім не було пізно, та подумати про тих, хто на передовій місяцями без відпочинку.

– Дивна ситуація, коли одні чоловіки, молоді хлопці сидять у барах, ресторанах, п’ють пиво, а інші в той час на війні гинуть від "градів", "тюльпанів" і "смерчів". Зрозумійте, якщо сюди прийдуть путінські найманці, то пізно буде «рвати ворога», як дехто грозиться, сидячи вдома. Якщо на Луганщині на одного жителя припадає 26 гектарів землі, то у нас – один гектар, то спитайте себе, де легше буде вибивати їх? Ворога потрібно стримати там – на Сході. А також потрібно пам’ятати, що бійці, які там, потребують відпочинку. А це можливо, коли їх замінять нові спеціалісти. Уявіть, коли мій побратим йшов на війну, його донечці було 9 місяців, а тепер вона, коли ввечері телефонує дружина, вириває в мами слухавку і кличе: "Папа, папа!". Дорослий мужик, воїн плаче, як дитина. А щоранку він їде бензовозом заправляти техніку на лінію вогню. І не знає, чи повернеться живим, бо на війні водії – це смертники, їх ворог знищує, як правило, одними із перших.

Світлана Боднар,

Джерело: gazeta-misto.te.ua

• 18 рідних наших Героїв відправилися на екскурсію до Верховини в межах проєкту «Турбота про родину Героя»
• Діти з Сумщини відправилися на оздоровлення на Прикарпаття
• Діти наших захисників відправилися на відпочинок до Польщі
• 19 родичів Захисників України відправилися на мандрівку Косівщиною
• Працівники «екстренки» відправили гуманітарну допомогу жителям Херсонської області
• Ще три сім’ї відправилися на відпочинок та оздоровлення в межах проєкту «Турбота про родину Героя»

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН