Увага!
Усі матеріали, розміщені у цій рубриці, є проплаченою джинсою. Редакція не несе відповідальності за зміст статей і залишає за собою право не вказувати джерело отримання чи замовлення цих матеріалів. Якщо Ви бажаєте розмістити у нас свою джинсу, то зв'яжіться з нами.
Закрити
купити смарт-квартиру купити квартиру в Пасічній

БЛОГИ


Вороняк Ірина
директор ПП "Інститут іміджу і...
Українці знову готові увірувати у прихід Месії
Дві третини населення України (67%) вважає, що Україна потребує нових політичних лідерів, проте лише 19%...
24.1.2018, 12:49
Віктор Ковач
Між двома орлами...
СБУ-2017: РЕ-ФОРМА чи ДЕ-ФОРМАЦІЯ? (4)
Питання реформування української спецслужби не є чимось новим та на повістці дня з’явилось далеко не...
15.4.2017, 14:04 (ред.)

ОПИТУВАННЯ


Чи готові ви до зими
Так
Ні
А що це таке?

НАШІ ДРУЗІ


Спецназівець із Надвірної полює на «Бабая»


13 Червня 2014 p.

Ще 27 березня 33-річний надвірнянець Василь Боднар став у лави захисників України. Майданівець, учасник подій 18-21 лютого у Києві, колишній десантник із досвідом миротворчої місії в Іраку, старшина за званням, він уже більше місяця виконує бойові завдання у Слов’янську на Донеччині. «Полюю на Бабая, – без жодного епатажу каже Василь. – Це не завдання, це моя особиста позиція».

«Брати» з Росії зайшли вбивати»

Домовилися з Василем поговорити надвечір, коли стемніє, і тут його телефон замовчав на дві доби. Коли надійшло повідомлення, що знову на зв’язку, зітхнули з полегшенням. «Трохи пострілюють, а так все нормально», – пояснив чоловік. Жартував, що ходили москаликів щупати.

Військовий спецпідрозділ, у якому служить Василь Боднар, стоїть під Слов’янськом. У ньому разом із Василем ще десятеро прикарпатців. Більшість хлопців – із Надвірної. «Ми, земляки, тримаємося купи, – розповідає чоловік. – Як стояли всі разом на Майдані, так усі разом і замельдувалися у першій хвилі мобілізації. Тільки надійшла команда відбирати десантників, учасників бойових дій і миротворчих місій, як ми й зголосилися. Хлопці не всі є професійними військовими, але всі мали добру фізичну підготовку і наш український дух у серці. Всі як один вважали, що кожен чоловік, який здатний боронити свою країну, захищати її від вторгнення ворога, мусить зголоситися до тієї праці».
Щоби піти на службу, Василь звільнився з роботи. Він працював у військкоматі і на випадок війни міг залишитися у Надвірній, у структурі комісаріату. Міг, але не залишився. «Завдання виконав – мобілізацію провів. І підтримав її своєю участю – написав заяву «прошу призвати мене у Збройні Сили України». По-іншому просто не міг, чесно», – каже він. У заяві він також просив про службу в спецпідрозділі. «Якщо говорити про досвід бойових дій, то, напевно, я бачив трохи більше, ніж інші. Служив десантником у 2004 році у складі миротворчої місії в Іраку, – каже Василь. – Той досвід допоміг мені швидко відновитися й адаптуватися. І, напевно, дав «чуйку», коли знаєш, що йдеш на ризик».

Бригада Василя Боднара вже більше місяця бере участь в АТО. – Антитерористична операція на Донеччині і Луганщині – це насправді війна, – відвертий чоловік. – АТО не проводиться у такі тривалі терміни. АТО – це блискавична операція: випад, зачистка терористів – і крапка. Максимум три дні, що й забезпечує успіх. А те, у що ми виявилися втягнутими, це класична партизанська війна. Відповідаю за свої слова і деяким генералам з цього приводу міг би багато що сказати. Треба говорити правду: ми не дуже справляємося із ситуацією. Нам попросту не дають проводити повномасштабну операцію. Не дають, наприклад, дозволу зайвий раз перевірити якісь ділянки території чи мікрорайони міста. Чи постріляти в «зеленку» (кущі, зелені насадження – кор.), коли це може бути потрібно. Згори приходять суперечливі команди: то стріляти, то не стріляти – губимося, що робити у таких випадках. Виглядає на те, що фактично нас тримають за руки. І в цей самий час усі наші колони ворог зустрічає вогнем. Розстрілює. І ми нічого не можемо зробити…» Василь розповідає, і відчувається, як чоловіка опановують емоції. За його словами, теперішня ситуація на Сході України багато у чому нагадує майданівську.

«Можна провести паралелі, – вважає він. – Там нас теж «пригашували» – пам’ятаємо цей «мирний протест». Схожість є і в роботі вищого керівництва. Можна було би й грубіше висловитися, але я вже стримаюся…»

Треба пояснити, що спецпідрозділ, у якому служить Василь Боднар, прикриває спину Національній гвардії. Її бійці виконують завдання у місті, відповідають за безпеку в житлових кварталах. Десантники пильнують, щоби на гвардійців не напали, щоби вони не потрапили у засаду чи ще якусь пастку. «Коли ми проходили підготовку на Великій Землі, то слова про «гарячу» точку та «гарячу» територію сприймалися образно. А тут, бачимо, таки гаряче», – вже спокійно констатує Василь. У мові військовиків словосполучення «Велика Земля» та «Велика Україна» на позначення розмежування територій – тих, де іде війна, і тих, де зберігається мир, – з’явилося кілька тижнів тому. Тоді через російський кордон на українську територію впродовж трьох днів перемістилися сотні озброєних бойовиків. «Зайшли «брати» з Росії убивати наших людей», – каже Василь.

«Тут іде підла війна»

За його словами, росіяни влилися у так зване народне ополчення. «Ці воєнізовані угруповання на дві третини складаються з місцевих людей. Переважно тих, які не знайшли себе у житті. Серед них дуже багато наркоманів – відкрито ходять із дозами. Багато хто мав проблеми із законом – зеків за специфічними наколками видно. Вкупі з російськими найманцями вони отримують гроші за наші голови. Хороші гроші. Тарифи, нам доводять оперативну інформацію, такі: вбитий український солдат коштує 20 тисяч гривень, офіцер – 50, вищі чини командування – по 100 тисяч. Плюс росіянам офіційно, як вони заявляють, нараховують платню за участь у бойових діях, платять і за знищену українську військову техніку».

– Зараз уже відомо, що російські найманці використовують міни, розтяжки. Нічому такому, на жаль, нас при підготовці не вчили. Не було ще тоді такої інформації. Як знаходити міни, як не потрапляти у пастки – ці знання і навики залишилися у мене ще з попередньої підготовки. Хлопцям, які поруч, я все це пояснюю, по можливості підказую. Офіцери також уже тут, на місці, показують, які види мін виставляють терористи, як їх розпізнавати і знешкоджувати. З нами служать офіцери з великим досвідом миротворчих місій, вони й проводять навчання з особовим складом. Не знаю, як в інших підрозділах, у нас – так», – розповідає Василь Боднар. Навчаючись воювати у степах України, він часто проводить паралелі з Іраком. «Там була конкретна війна – відкрита і зрозуміла. Одні військові загони воювали з іншими. Мирне населення було реально відсторонене, терористи не ховалися за людей. Тут іде підла війна. Терористи і найманці не просто маскуються під мирних жителів, вони весь час стоять за їхніми спинами. Людей використовують у провокаціях, живим щитом, накручують на сутички, заохочують до підлостей. Під час року моєї місії в Іраку загинуло 11 наших військових. А тут за місяць стільки своїх загинуло, що я вже з рахунку збився. Та найбільш гірко, що окупантів підтримує свій народ», – каже військовик.

Товариші, які також служать на Донеччині і потрапляли під обстріли у колонах, розповідає Василь Боднар, відзначають, що серед нападників є багато людей так званої кавказької зовнішності. Ці типи розчиняються серед мирного населення, живуть під його прикриттям і виходять тільки на бойові операції проти українських військових. «Застосовують апробовану технологію чеченської, абхазької та інших російських окупаційних кампаній, – констатує спецназівець. – Зброя і техніка, як ми бачимо, теж звідти. Почерк, тобто спосіб використання, як мінімум, колишніх військових. Для роботи з ПЗРК, наприклад, потрібні спеціальні навички. Підготувати стрілка для цього комплексу за короткий час неможливо».

Василь каже, що професійних російських військовиків, засланих на війну в Україну, видно й з того, які та в який спосіб організовуються провокації у Слов’янську. «Тактика стравлювати людей і ховатися у цей час за їхніми спинами – це їхня головна тактика. Використовувати місцевих людей для прикриття – це їхній козир. Вони так і далі будуть воювати, бо це результативно – це справді нас зупиняє. Ну як ти будеш стріляти у своїх?… Треба думати, як відсікти цю можливість, як вивести людей з території війни», – каже він.

«Український «Бабай» проти москальського»

Відколи у Слов’янську, Василь Боднар збирає інформацію про одного з російських бойовиків – Алєксандра Можаєва, відомого як «Бабай». Хоче його затримати. «Вполювати «Бабая» – це моя особиста позиція. Таке завдання переді мною ніхто не ставив. Просто мені стало цікаво: що це за морда така приїхала в Україну командувати, «восстанавлівать справєдлівость». З’ясував, що цей «ісконно донской казак», як він чваниться, ніякий не офіцер ГРУ, а бандит – має за собою дві ходки на зону. І оце тепер звалив із Расєюшки, бо у Краснодарі його звинуватили у замаху на вбивство. Думаю, що затримати цього типа цілком реально – треба тільки, щоби були створені відповідні умови. Ми чекаємо, щоби на «гарячій» території оголосили військовий стан, тоді зможемо працювати на повну, так, як воно повинно бути. Тоді й знешкодимо цих кримінальних зайд на Донеччині».

«Казали, що я трохи подібний на «Бабая». То я спеціально бороду відпускаю, щоби бути ще більше схожим. Відпустив, що вже навіть можна посмикати. Готуюсь: буде український «Бабай» проти москальського», – розсміявся чоловік. Раптом у телефонну трубку увірвався моторошний звук. «Не бійтеся, то ракета пішла», – відреагував він на журналістське «ой!».

Поки десь там на передовій гуло і свистіло, десантник спокійно розповідав, як непогано можуть воювати українські спецназівці. Лиш би їм не заважали. Воювати в його розумінні – затримати чи видворити з території України усіх тих, котрі виступають зі зброєю, котрі нацьковують брата на брата, котрі роздмухують полум’я бойових дій. І нічого, що в руках та зброя, що її мала українська армія 40-50 років тому, ще за часів Союзу. «Чим тоді володіли, те й лишилося. Новітнього озброєння у нас немає. Але ми й із цим можемо показати свою силу», – переконаний Василь Боднар.

Ані сучасні бронежилети, ані прилади нічного бачення від американців, про що пишуть і говорять на державному рівні, бригада не отримувала. Захистом спецназівців екіпірували побратими з Майдану. Народний депутат поміг з обмундируванням. Ліки, як і багато інших потрібних у щоденному побуті речей, зібрали і передали медики з Івано-Франківської обласної лікарні. «Але це тільки частина людей отримала, не весь підрозділ, – уточнює Василь. – З нами служать не лише прикарпатці, є й хлопці з інших регіонів. Їм чим можуть допомагають їхні земляки. Так само, як було на Майдані, є люди, які приїздять і привозять що треба, не питаючись, хто звідки. Місцеві бізнесмени, вчителі, фермери. Їм тут, ой, як не солодко – не один раз їх обібрали до нитки всі ці представники Донецької народної республіки, ще й постановили платити «дань». Живуть люди у себе вдома, як в окупації. Тому нам узагалі гріх скаржитися».

Не скаржаться наші хлопці ні на те, що їдять раз на день – не все є можливість щось варити, ні на те, що харчів узагалі бракує. «Не завжди вдається провезти сюди харчі. Колони обстрілюють, є втрати. Що із собою привезли, того поки що вистачає – сухпайки, консерви. Добре, що хоч із питною водою трохи налагодилося. Бо минулі два тижні було одне горнятко води на добу. Про помитися я вже взагалі мовчу. А у нас тут не тільки чоловіки, є й жінки – зв’язківці, медики…»

Ніхто не скаржиться, бо всі розуміють, що йде війна, підкреслює Василь. «Знаємо, що найважливіше – дух зберегти. Мені от дзвонять колеги і розповідають, що хлопці, які служили службу і зараз мобілізовані, на полігоні у Рівному стогнуть – то їм рис недоварили, то компоту недолили, то хліб маслом не помастили. Не знаю, що це за нюні. Де бійці? Ми з хлопцями вже схудли на 20 кілограмів, і ніхто не стогне. Все це – вибір, як і на Майдані було. Або ти є українцем до кінця, або ні. Або ти стаєш на захист Батьківщини, або тобі слабо. До нас ніхто не прийде робити цю тяжку і невдячну роботу. Ми мусимо захищати себе самі, ми повинні втримати Україну».

Прощаємося і Василь наспівує повстанську пісню, яку з товаришами слухає щодня: «Ой там у лузі, при дорозі, червоні маки розцвіли, там троє браття-українці життя за волю віддали…». «Повертайтеся живими!» – закликаємо. «Ми з вами ще вип’ємо кави у Станіславі», – сміється він. І по хвилі стає серйозним: «Головне – зберегти мир».

Наталія КУШНІРЕНКО, газета "Народна воля", червень 2014


Переглядів: 567
Loading...
Рекомендовані статті

Коментарів ще не додавалось!

Залишити коментар

Ім'я: 




Архів


Лютий
2018
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28

РЕКЛАМА





Новини шоубізнесу від KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Сінема Сіті.

ФОТОНОВИНИ


Мольфарські чари уже в Івано-Франківську

ВІДЕОНОВИНИ


У Франківську створили соціальну мережу для автомобілів
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	Проект <a href="https://www.dexpens.com" target="_blank"><em><strong>DEXPENS</strong></em></a> франківської ІТ-компанії “Axion Web” дозволяє створити не лише власний профайл, але й для авто. </div>
<div style="margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 0, 0); font-family: Verdana, Geneva, sans-serif; line-height: 18px;">
	<a href="http://briz.if.ua/44792.htm" target="_blank"><em><strong>Детальніше тут:)</strong></em></a></div>

РОЗСИЛКА НОВИН