У селі Серафинцях, Городенківського району, вшанували віце-президента ЗУНРу

Сьогодні в селі Серафинці на Городенківщині відбулося вшанування пам’яті віце-президента ЗУНРу Левка Бачинського. Квіти до погруддя відомого громадського діяча Галичини, посла до Австрійського парламенту, уродженця Покуття поставили представники районної влади, виконкому сільської ради, вчителі, учні та представники громадськості району.
Минуло 95-років, але галичани не забувають тієї вікопомної дати коли на велелюдному всеукраїнському вічі біля Святої Софії в Києві урочисто було проголошено Акт Злуки двох частин України – Західної і Східної. Народ роз’єднаний кордонами двох монархій – царської Росії і цісарської Австро-Угорщини оголосив про незламну волю жити в одній суверенній державі. Відбувся великий історичний акт – Західноукраїнська Народна Республіка, що постала волею народу після розпаду Австро-Угорщини, й Українська Народна Республіка, яка виникла на руїнах царської Росії стали єдиною державою з центром У Києві. Незважаючи на те, що ця держава проіснувала недовго, акт проголошення злуки двох частин України мав і має велике значення в історії національно-державного життя України. 
Одним з натхненників цього державного акту від Західноукраїнської Народної Республіки був Левко Бачинський. А народився великий син українського народу, Левко 14 липня 1872 року в багатодітній родині сільського інтелігента – директора народної школи. Початкову освіту здобув у рідному селі, потім було навчання в Коломийській гімназії. Тут він починає товаришувати з Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, тут формується його світогляд. Бачинський свою науку продовжив на юридичному факультеті Чернівецького університету і поступово втягується у громадсько-політичну діяльність, стає діячем Українсько-руської радикальної партії.
Здобувши вищу освіту , ставши доктором юриспруденції він належить до радикальної партії „Громадський голос”. З 1898 року входить до правління партії спільно з І. Франком, М. Павличком і Макухою. При підтримці демократичних сил 1907 року стає послом від Станіславського округу в Австрійському парламенті. 13-14 червня 1912 року тринадцять годин без перерви виголошував опозиційну антиурядову промову. В парламенті активно відстоює інтереси селянства, бореться за рівні права українців у монархії. В період Першої світової війни опікується долею українців. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році стає членом Української Національної Ради, яка проголосила утворення на землях Галичини, Буковини і Закарпаття української держави. 25 жовтня делегація в складі: Є.Петрушевич, Є.Левицький, Л.Бачинський, К. Трильовський, М.Василько , А. Лукашевич ,Т. Окуневський заявила українському урядові про утворення української держави на західноукраїнських землях. У листопаді українські збройні сили з активною підтримкою українського населення здійснили державний переворот і повністю перебрали в Галичині владу до своїх рук. Проти новоутвореної держави у Львові виступили польські військові частини. Почалася українсько–польська війна, в якій українці, відстоюючи право жити на рідній землі, об'єдналися зі своїми братами з Наддніпрянщини. Центр політичного життя Західної України в цей час зі Львова перемістився до Станіславова, де всім політичним і культурним життям краю керувала Українська Національна Рада.
Третього січня 1919 року Л. Бачинський був обраний заступником президента Ради Є. Петрушевича і членом правління. Таким чином, він, голова радикальної партії, взяв на себе і свою партію співвідповідальність за діяльність уряду молодої держави, її внутрішню і зовнішню політику. Державні інтереси України стають у центрі його уваги. А найдужче турбувала його проблема об'єднання двох частин України, де утворилися свої уряди.
Ще першого грудня представники Західноукраїнської Народної Республіки й Української Народної Республіки у Фастові дійшли до обопільної згоди про умови об'єднання. А 3 січня 1919 року сесія ЗУНР, спираючись на цю домовленість, ухвалила закон про злуку двох частин України в єдину державу при збереженні автономії ЗУНР. Це було великим досягненням української політичної думки, свято духовного відродження народу, єдиного за своєю історією і культурою на обох частинах рідної землі. Всі ці заходи і теоретично, і практично розроблялися з найактивнішою участю Л. Бачинського. 
 Делегація від ЗУНР у складі шістдесяти п'яти осіб на чолі з Левом Бачинським приїхала до Києва 21 січня 1919 року. На 22 січня було призначено врочисту історичну подію — проголошення свята Злуки двох частин України в одну Соборну Українську Державу. Їх радісно зустріли "орли з-над Дністра, що захищали серце України — столицю Київ — над Дніпром" — українські січові стрільці, які забезпечували порядок на святі, мешканці Києва. Торжества мали відбутися на Софійському майдані, який був свідком багатьох історичних подій. О 12-й годині на площу біля святої Софії прийшли члени Директорії на чолі з її головою В. Винниченком і делегація від ЗУНР на чолі з її віце-президентом Л. Бачинським. Наша делегація під проводом д-ра Лева Бачинського станула між Мазепиною дзвіницею і пам'ятником Хмельницького, лицем до тризуба, плечима до дзвіниці. Директорія (Винниченко, Петлюра, Швець, Андрієвський і Макаренко) та міністри УН Ради лицем до дзвіниці і за їх плечима представники чужих держав... Ціле море народу.
Урочистість розпочалася виваженою урочистою промовою голови західноукраїнської делегації.
"На цій історичній площі столичного города Києва стаємо оце, ми, законні й вільними голосами нашого народу обрані представники Західної України, а саме: Галичини, Буковини і Закарпатської Русі, та доносимо Вам і запевняємо прилюдно перед усім народом України, перед усім світом і перед лицем історії, що ми, український нарід західноукраїнських земель, будучи одною кров'ю, одним серцем і одною душею з усім народом Української Народної Республіки, власною нашою волею хочемо і бажаємо обновити національну державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого, і до якої стреміли наші гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа... Від сьогодні Західна Україна лучиться в одно нерозривне тіло, в Соборну й Суверенну Державу..."
Це був найбільший тріумф у житті й політично-державній діяльності Лева Бачинського, коли він говорив до всього українського народу, виражаючи його споконвічну мрію жити в одній державі, мрію, яка на його очах ставала дійсністю. Із захопленням слухали промову Л. Бачинського і його побратими, а серед них і В. Стефаник, які приїхали з-над Черемоша, Прута і Тиси, щоб заманіфестувати свою кровну національну єдність з усіма українцями.
Голова Директорії, Володимир Винниченко, привітав делегацію короткою промовою і попросив члена Директорії, професора Федора Швеця проголосити Універсал Директорії про Соборність. Професор прочитав Універсал, від імені УНР сповістив усьому українському народові про велику подію в історії нашої української землі: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України... Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".
Всіх присутніх охоплює велике зворушення. Винниченко й Бачинський подають собі руки, і тоді з грудей присутніх, неначе грім, з усіх-усюдів залунало радісне тисячоголосе "Слава!"

Пройшло багато літ, але серафинчани гордяться своїм земляком. Нині у селі проживає велика родина Лева Бачинського. Як стверджує Дарія Рашковецька, її батька старший син Омелян Шлемкевич навчаючись у Відні вступив у Січові Стрільчі. А дід Микола Шлемкевич при великій допомозі свого близького родича Лева Бачинського організував велике товариство Січових Стрільців у Серафинцях, яке було створене скоріше чим будь-які січі у Галичині. На підтвердження цьому є дуже багато старих світлин тих часів і спогадів старожилів. 

Переглядів: 696