40-річчя своєї творчої діяльності продовжує святкувати український композитор, заслужений діяч мистецтв України Богдан Шиптур

29 Листопада 2013 p.

Нещодавно український композитор, заслужений діяч мистецтв України Богдан Шиптур відзначив 40-річчя своєї творчої діяльності великим звітним концертом в обласній філармонії, а 27 листопада він провів творчу зустріч з інтелігенцією Івано-Франківщини та студентами в обласній універсальній науковій бібліотеці ім.І.Франка.

У залі був аншлаг, і це стало свідченням того, що його композиторський успіх пройшов витримку часом.
Митець народився в селі Радчі Тисменицького району, там живе і нині. Професійну освіту здобув в Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського та Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка в класі видатного українського композитора професора Анатолія Кос-Анатольського. із 1980 року викладає композицію та інструментознавство в івано-Франківському музичному училищі ім.
Д. Січинського. У написанні музики Богдан Шиптур звертається до творчості як наших прикарпатських поетів — Любомира Кліща, Галини Турелик, Ярослава Дорошенка, Ярослава Ткачівського, Романа Юзви, Степана Пушика, так і українських класиків — Володимира Сосюри, івана Франка, Тараса Шевченка. Композитор охоче працює в різних музичних жанрах — від дитячої пісні до хорової кантати і симфонічної поеми.

Він мислить нотами — так часто характеризують Богдана Шиптура. Напевно, це так і є. Без музики він не уявляє життя. Наше інтерв’ю теж не обмежилося лише словами, митець доповнив його своєю музикою, котра сказала більше, аніж слова…

- Як ви почали писати музику?

— Першим моїм вчителем музики був батько — Василь Шиптур. Свого часу він закінчив хорове відділення музичного училища, був засновником славного чоловічого хору села Радчі. Він мене навчив грати на акордеоні, пізніше я вчився грати на трубі, музичне училище закінчив у 1970 році. і так сталося, що я зірвав губний апарат. Переді мною постав вибір: або кидати музику, без якої я не уявляв свого життя, або змінювати професію. В той час якраз у Львівській консерваторії відкрили дворічні підготовчі композиторські курси. і тоді я вирішив поїхати до Львова. Володимир івасюк, Катерина Єндрик і я були першими учнями цих курсів під керівництвом славного композитора А. Кос-Анатольського. Звичайно, якби не Кос-Анатольський, то такого композитора, як Шиптур, не було б, й усім, чого я досяг у житті, завдячую йому.

- Пам’ятаєте свій перший твір?

— На першому ж занятті з композиції Кос-Анатольський запропонував мені написати супровід до української народної пісні. Я тут же обрав «Реве та стогне Дніпр широкий». Майже півроку працював над цим супроводом, але це мене навчило серйозної і систематичної праці, як потрібно звуками змалювати бурю на Дніпрі. Пізніше написав романс «і ще заспіваю тої пісні» на слова Петра Федотюка, далі — «Карпатську сюїту» для фортепіано. Серед перших моїх творів — «Червоний мак» та «Любіть Україну» на слова Володимира Сосюри. Це той поет, який мені дуже рідний і близький, я його відчуваю душею.

- Що пам’ятаєте про свого вчителя — видатного українського композитора Анатолія Кос-Анатольського? Які він давав вам настанови?

— Найперше — любити життя, людей і Україну. Він жив і творив у складний час і зумів дуже багато зробити доброго для свого народу. і я горджуся своїм учителем. Минув немалий час, а його музика живе. Це для мене добрий приклад.

- У класі Кос-Анатольського ви навчалися разом із Володимиром Івасюком. Пишуть чимало і не завжди правдиво про конфлікт цих двох видатних українських композиторів. Що ж було насправді?

— З Володимиром івасюком ми познайомились у 1971 році, разом були на перших підготовчих композиторських курсах Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка в класі Кос-Анатольського. Тоді івасюк був у зеніті слави, всі співали «Червону руту», «Водограй», «Я піду в далекі гори» і т. д. Його пісні хоч складні, але водночас дуже легко сприймалися і запам’ятовувалися, люди підхоплювали їх, співали. Це була зовсім інша епоха, в той час Україна цвіла у піснях.

Я був свідком того конфлікту між івасюком і Кос-Анатольським. Воно все ніби було дуже просто. На занятті Кос-Анатольський сказав Івасюкові в одній із пісень розкласти акорди на арпеджіо (терміном арпеджіо називають ритмічно впорядковані послідовності звуків, кожен звук виписують окремою нотою певної тривалості. — Авт.). Івасюк відповів йому: «Добре». Другого разу Кос-Анатольський нагадує Івасюку: «Я тобі казав, аби ти ті акорди не давав, а розклав на арпеджіо, то ти зроби це». Він йому знову: «Добре, зроблю». А третього разу вже чую інше: «Скільки разів я тобі буду казати, що краще буде звучати арпеджіо, аніж акордова фактура». А Івасюк йому: «Але може бути і так». Кос-Анатольський був приголомшений, він витримав паузу і мовив: «Знаєш щоѕ Ти знайди собі другого професора». Навіть у той радянський час студент мав право вибирати викладача. На жаль, Івасюк перейшов до Лешека Мазепи, який був завкафедрою композиторського факультету, тобто адміністратором, але не композитором, в якого такий талановитий учень, як Володимир івасюк, не мав чого навчитися. Дуже шкода, що Івасюк пішов від Кос-Анатольського, він багато втратив, бо музика — це не тільки пісні, вона має багато жанрів — хорова, симфонічна, оперна, тобто це дуже складна наука…

- Це правда, що ви тричі вступали до Львівської консерваторії?

— Так, правда. Річ у тому, що наприкінці моєї служби в армії на мене завели діло за те, що я забагато критикував радянську владу. і за два роки служби набралось дуже багато фактів. Я мусив підписатися, що більше нічого поганого про цю державу говорити не буду. Але після армії я вступив до консерваторії, мені треба було скласти десять іспитів. і на десятому — історії СРСР — я отримав «двійку». і вже аж згодом зрозумів причину цього всього. Тоді у мене зародилися настирливість, упертість, бажання вчитися.

- Музика для вас — це…
— Музика здатна змусити душу плакати, сміятися, радіти, страждати. На жаль, нині пісні затихають, люди менше співають в цілому світі. Це результат технічного прогресу, який заодно нищить і людську душу. Електронна музика — це мертва музика, це як пластмасові квіти: вони красиві, але не пахнуть.

- Багатьох людей цікавить, як народжується музика? Відхиліть завісу своєї творчої кухні.

— Один із моїх найсвіжіших творів — «Вставай, Україно!». Його написав, бо відчув потребу того, що він є на часі, щоби піднести дух народу, щоби люди повірили в свої сили. Композитор мусить мати талант від Бога, і його треба розвивати та примножувати, тобто це не моя заслуга. Я лише маленький інструмент у Божих руках, і стараюся робити те, що мені належить зробити. От і все…
Я ніколи не думав, що колись буду писати музику на вірші Тараса Шевченка. Бо він для мене — святе. Якось ввімкнув телевізор і побачив похорон В’ячеслава Чорновола. А на столі — «Кобзар». Я відкриваю, а там: «Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають». і я беру той «Кобзар», йду до інструмента і відразу чую музику (грає). Отак я написав «і мертвим, і живим, і ненародженим…»

А як написав «Молитву до Богородиці» з поеми Шевченка «Марія»? Я сидів дві години за інструментом, щось бринькав-бринькав, і нічого не виходило в мене. Тож вже закрив інструмент і тут почув голос: «Богдане, а нащо тобі піаніно? То треба для хору писати, бо в церкві і так немає піаніно». і я почав чути музику в хоровому викладі, вона поплила згори, можливо, ця музика була у словах, а я почув і записав. А головне, що це відбулося 9-10 березня.

- Над чим тепер працюєте?

— «Вставай, Україно!» — це пісня-марш. Духовний твір «Серцем зрозумій», який я ще нікому не показував. Закінчую хорове полотно «Мені тринадцятий минало». Такі речі я дуже довго виношую, до того ставлюся серйозно, це для мене святе. Також готовий до видання підручник «Основи імпровізації на фортепіано».
Мені все здається, що я ще буду писати, що я ще нічого не зробив. Але коли у мене був концерт-звіт з нагоди 40-річчя творчої діяльності, то була проблема, який твір не взяти.

- Що вас надихає?

— Я повністю покладаюся на Бога і стараюся зробити сьогодні все, що можу. Бо те, що було вчора, вже не повернеш, а те, що буде завтра, його ще нема. А справжнє життя — це те, що сьогодні, і нині ми мусимо зробити щось добре, що є в нашій силі. А до завтра треба дожити.

Я живу за принципом «Ora еt labora» — «Молись і працюй». Це моє кредо. і всім своїм студентам нагадую цей вислів, а успіх прийде сам собою, стовідсотково — рано чи пізно. З Богом жити набагато цікавіше, простіше, легше, а сама людина — бідна і нещасна мурашка.

- Як можете охарактеризувати Богдана Шиптура? Який ви? Що любите і що не любите?

— Я невибагливий, мені треба трошки доброї кави і добрих друзів, без них я ніхто. Дуже не люблю фальші і капари. В музиці є найстрогіший порядок. Це порядок з любові до тої музики, яка об’єднує людей. Музика має дуже велику силу. Я володію тою зброєю. Я дуже люблю свою рідну землю, вона справді дуже гарна і мила, її народ — працьовитий і дуже співучий. Тобто українська пісня — це величезний скарб нашого народу, його треба берегти, щоб передати нащадкам.
Мені подобається писати музику в різних стилях — від найскладнішої до найпростішої, від найбільшої до найменшої. Мрію написати гарну українську оперету, видати повне зібрання хорових творів, фортепіанний альбом власних творів, але, на жаль, самі розумієте, композитори — люди небагатіѕ Я тяжію більше до класики, але не відкидаю естрадної та популярної музики, навіть джазової.

P. S. На офіційному сайті композитора Богдана Шиптура за адресою shyptur.if.ua можна більше дізнатися про його життя, творчість та послухати його твори.

З автором спілкувалася Ольга МОНЧУК 

• В ОКЛ фахівці з усієї України практикувалися у подоланні нейропатичного болю
• Івано-Франківщина продовжує допомагати Харківщині, яку нещадно обстрілює країна-агресор
• На Івано-Франківщині продовжується посівна кампанія
• Світлана Онищук привітала з Днем Служби безпеки України
• Сьогодні командою Мінветеранів разом з колегами з Червоний Хрест України запустили роботу у тестовому режимі Єдиної ветеранської лінії
• Актуальні питання родин загиблих захисників та захисниць України обговорили на зустрічі у Верховині

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН