Найбільша поразка Росії, або Як Путін загнав Україну до Європи

18 Листопада 2013 p.

Незважаючи на те, що прихильники євроінтеграції вже почали вітати один одного з успіхом на саміті у Вільнюсі, варто пам’ятати, що рішення Києва є результатом не стільки активності держав ЄС, як, в основному, політики Росії.

У Москві і Брюсселі мало хто сумнівається, що підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом – найбільша поразка сучасної Росії, яка закриває період геополітичної трансформації «сірої зони» у Східній Європі, яка з’явилася після розпаду СРСР. На скільки політична та економічна орієнтація Прибалтійських країн, Білорусі чи Молдови не впливає значною мірою на рівновагу в регіоні, на стільки рішення України змінює не тільки російсько-українські відносини, але і відносини Росії з усією Європою.

Зроблений у Києві вибір – це зовсім не вияв реалізації конкретної систематизованої зовнішньої політики. Стратегією України була відсутність чіткого визначення своєї політичної приналежності та економічної орієнтації. Знаходячись між двома центрами інтеграції – Росією та об’єднаною Європою – Київ збирався мати зиск від співпраці з обома і бути посередником у їхніх стосунках. Справа в тому, що в ситуації, у якій ЄС та Європа є суперниками, покращення стосунків з одним із них тягне за собою різке погіршення стосунків з іншим. Тим часом у світі, де зв’язки в рамках інтеграційних проектів, посилюючись, одночасно укріплюють бар’єри для суб’єктів, які залишаються поза спільнотою, стає все важче сидіти «на двох стільцях».

Відносно Європа

Середина президентської каденції була для Януковича найменш підходящим моментом для того, щоб робити різкі повороти в зовнішній політиці, які – беручи до уваги поділи в українському суспільстві – мали призвести до ескалації негативних емоцій (як у народі, так і серед еліти). Тим не менше, президент України прийняв рішення порвати з кучмівською політикою «багатовекторності» і вирішив зблизити країну з Заходом. Постає питання, що схилило Януковича до прийняття рішення, яке для нього і для всієї країни дуже ризиковане?

Найбільш очевидна відповідь, яку, напевно, дадуть багато представників ЄС, – привабливість пропозиції, яку Брюссель зробив Україні, що бореться з кризою. Але річ у тому, що в інтересах Януковича було затягування переговорів з тим, щоб закінчити «реструктуризацію» бізнес-активів в Україні (тобто «дорізання» Дніпропетровських та загарбання їх доходів Донецькими) та «підготувати» українську політичну систему до своєї чергової каденції.

Новость по теме
Путин предлагал Таможенный союз, но Янукович отказался - СМИ
Оскільки президент, роблячи це, застосовував методи, які далекі від європейських стандартів демократії та прав людини, необхідність пристосовуватися до них несе з собою ризик дестабілізації його влади всередині країни. Без тиску з боку Росії Янукович, скоріше за все, затягував би переговори до безкінечності (принаймні до часу перемоги на наступних виборах), намагаючись виторгувати підписання максимально вигідної угоди, даючи в замін якомога менше.

Вирішальним імпульсом для прийняття рішення про спрямування країни на рейки інтеграції з Європою була не політика Європи, а дії Кремля. Москва побачила в контролі над Києвом ключ до відбудови вливу Росії у світі, і тому розпочала масовані дії, які мали на меті втягти Україну до євразійської інтеграції. Ці дії були настільки неефективні, що не тільки не дали результату, але й допомогли українській еліті та суспільству побачити можливі плюси зближення з Європою.

-- З себе смійтеся

Найважливішим політичним чинником, який зіграв на шкоду Кремля, було нерозуміння росіянами факту, що в Україні пострадянські інтеграційні процеси сприймаються зовсім не так, як у Білорусі чи Казахстані. Наскільки в Мінську та Астані політична та економічна влада зосереджена в руках однієї людини, без відома і згоди якої «нікому не прибуде сто злотих у гаманці», настільки розбиття України на клани, які конкурують між собою, створює ризик що хтось із них вступить у союз з колегами із Росії (або безпосередньо з Кремлем) і призведе до зміни влади в Києві.

На відміну від Лукашенка та Назарбаєва, яким Росія гарантує утримання на посадах, участь у запропонованих Москвою інтеграційних форматах (при відсутності реальних правових та інституційних рамок співпраці) сприймається українською елітою як спроба підпорядкування бунтарської колоніальної «окраїни» колишній метрополії.

Статья по теме
Как Путин загнал Украину в Европу
Істотна також риторика та символічні жести. Найкращим прикладом була зустріч обох президентів у Ялті в липні минулого року: спочатку Янукович кілька годин чекав, коли Путін закінчить зустріч з російськими байкерами-націоналістами, щоб потім побачити, як він їде в гості на дачу суперника українського президента Віктора Медведчука. І навіть якщо поведінка російського лідера була тільки випадковим збігом обставин, то українська еліта сприйняла це як пробу «братерських» стосунків у майбутньому Євразійському Союзі.

Серед економічних чинників ключове значення мало зовсім різне розуміння укладених в березні 2010 року харківських угод: на скільки Україна вважала їх вступом до зниження ціни на газ за білоруською моделлю (геополітичний актив в замін за дешеву сировину), на стільки росіяни, зокрема Газпром бачили в них крок в бік формування ринкових засад торгівлі блакитним паливом – тобто поступового підвищення ціни. А коли виявилося, що газ все одно буде дорогий, українські олігархи та їхні політичні представники втратили мотивацію до торгівлі незалежністю. Додатковим елементом були погрози паралічу підприємств, які базують виробництво на міжнародній кооперації, та закритті російських кордонів для цукерок Порошенка з недвозначним натяком, що після «розлучення» подібна доля спіткає решту українських товарів, які експортуються до Росії.

Перебіг та результати російських парламентських виборів в 2011 році та президентських в 2012 показали, що якщо у Кремлі діло доходить до системних змін, то це скоріше дрейф у бік китайської моделі, а не зближення з Європою. Якщо припустити, що Росія зближалася б з Європою, Україна могла б розглянути варіант спільного маршу. Однак коли Росія вибрала азійську модель (незважаючи на декларацію про створення незалежного центру сили, просте зіставлення потенціалів наштовхує на такий висновок), Київ був змушений прийняти остаточне рішення. І прийняв його – на користь Європи.

Всі зроблені Росією кроки по відношенню до України виявилися контрпродуктивними: поглибили негативне ставлення русоскептиків, а багатьом русоентузіастам показали, як виглядав би розвиток країни в рамках «братерського союзу» з трійкою пострадянських сестер. Безпрецедентний тиск Росії змінив суто матеріальну дилему з розряду «хто дасть більше» в іспиті на незалежність, який українці не збиралися черговий раз завалити.

І коли російське телебачення показує російських чиновників з кривими посмішками, які з погордою запевняють, що Україна, підписуючи угоду з ЄС на наших очах, самоліквідовується, згадуються слова гоголівського Городничого: «І з чого ви смієтеся? Самі з себе смієтеся».

Джерело: Якуб Корейба, Nowa Europa Wschodnia

• Прикарпатський сноубордист здобув «срібло» на етапі Кубку Європи
• Домовлено про постачання в Україну великої партії броньованих «медеваків» – звернення Президента Володимира Зеленського
• Завершуємо історичний візит до держав Північної Європи, маємо дуже потрібні домовленості – звернення Президента України
• Як зарахувати дитину до школи після повернення в Україну
• ступово війна повертається на територію Росії, і це неминучий, природний та справедливий процес – звернення Президента України Поступово війна повертається на територію Росії, і це неминучий, природний та справедливий процес – звернення Президента України
• Немає у держави-зла таких фортифікацій чи резервів, які зупинять Україну – звернення Президента Володимира Зеленського

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН