Мігрантська дорога в нікуди

7 Червня 2013 p.

Наприкінці 2009 року у загальнодержавний розшук по Україні був оголошений 33-річний житель Закарпатської області Мар’ян Стойко (з певних міркувань усі прізвища, а також назви країн змінено). Шукали його і в Івано-Франківській області. Офіційне формулювання – «за вчинення тяжкого злочину, що спричинило смерть трьох неповнолітніх дітей». Втім, Мар’ян Стойко – не вбивця. Він – організатор каналу нелегальної міграції. У зимову пору року за ціну у кількасот гривень за людину він узявся вказати маршрут переходу через кордон із Закарпатської області у Словаччину чеченській родині з чотирма дітьми. Вночі нелегали збилися з напрямку і заблукали. Троє дітей замерзло на смерть. Добровільний помічник забув чи не захотів попередити мігрантів, що нічний шлях у кілька кілометрів через зимові Карпати може бути смертельним навіть для дужих дорослих чоловіків.

З цієї точки зору щастить нелегальним мігрантам, яких українські прикордонні патрулі затримують ще поблизу кордону. Їм гарантовані безпека, їжа та тепло. У 2012 році Україна приєдналася до тих цивілізованих держав, які не карають нелегальних мігрантів. Адміністративний арешт на п’ять діб та примусове повернення додому – ось і все, адже навіть ризик загинути не може зупинити тих, хто шукає кращої долі для себе і своїх дітей.

Здається, ніщо не може зупинити і деяких жадібних наших краян, які легко можуть відправити своїх братів на вірну смерть у сніги, тільки б отримати яку тисячу гривень приробітку. У середині травня пройшла по усіх ЗМІ, однак лишилася без особливого резонансу новина про велику, навіть за масштабами України, групу нелегальних мігрантів – 18 чоловік, затриманих чи то на Івано-Франківщині, чи на Закарпатті. Власне, затримують нелегальних мігрантів доволі часто, однак вкрай рідко виявляють тих, хто запросив їх в Україну, спокусивши легкою дорогою до Європи. Цього разу СБУ вдалося вийти на організаторів каналу нелегальної міграції, однак, побоюючись розповісти зайве, там, як завжди, обмежилися казенними фразами. Розібратися  у тому, що ж, власне, сталося, спробуємо разом.

У грудні 2012 року до 40-річного жителя міста Івано-Франківська Івана Ткачука зателефонували з невідомого йому номера і російською мовою з кавказьким акцентом попросили допомогти переправитися через кордон до Словаччини. Прохання зовсім не здивувало чоловіка, адже йому вже доводилося виконувати подібні делікатні роботи. Можливо, необхідні контакти він зав’язав наприкінці 90-х, відбуваючи виправні роботи за крадіжку та побиття. А швидше за все, нічого делікатного у порушенні закону взагалі не бачив, оскільки через п’ять років після першої зустрічі з законом дістав чотири роки за грабіж, а у ще за кілька років ледве уникнув ґрат за організацію підпільного притону.

Отож, Ткачук домовився з гостями про дату їхнього приїзду, в обумовлений день зустрів на залізничному вокзалі у Івано-Франківську та перевіз до Закарпатської області, де в районі посту Великий Березний відпустив у лісі, показавши напрямок руху до кордону. Ткачук дуже ризикував, однак оборудка була того варта – 1000 доларів за день роботи. Тому й не поділився грішми, і словом не обмовився зі спільником, Юрієм Гуцуляком, з яким разом займалися цим кримінальним бізнесом.

Переважно, бажаючих перетнути кордон підшуковував Гуцуляк, і їх ніколи не бракувало. 14 лютого 2013 року він привіз двох братів-кавказців зі Львова, і у Франківську доручив займатися ними Ткачуку. Той поселив гостей у готелі на околиці міста, а наступного дня повинен був везти у Закарпаття, до кордону. Однак, цього разу прихопив свого знайомого Василя Чернишека на «дев’ятці». Маршрут вже давно був точно розрахований: до прикордонного села приїжджали у темряві, щоб, переходячи кордон, гості не втрапили на очі ані українському, ані словацькому патрулю. Гроші ділили пропорційно до власного авторитету, зробленої роботи та пройденого з мігрантами шляху: 200 євро взяв Гуцуляк, 400 – Ткачук, з них 100 віддав Чернишенку.

Не дивлячись на те, що Ткачук надав гостям вичерпні консультації про перехід кордону, брати все ж таки втрапили до рук прикордонників. Відносно них було прийнято рішення про повернення з території України у добровільному порядку. Розчаровані, брати повернулися до Івано-Франківська, зв’язалися з Гуцуляком і зажадали, щоб їх таки переправили у Словаччину. Той доручив Ткачуку і Чернишенку довершити справу, і кавказців повторно доправили у Закарпаття, показавши інше місце переходу кордону.

У цей час своєї черги вже очікувала наступна група нелегальних мігрантів – троє чоловік. Після прибуття у Івано-Франківськ, їх так само поселили у віддаленому готелі. Однак, цього разу Ткачук був напідпитку, їхати у сусідню область не зміг, і мігрантів повіз у Закарпаття сам Чернишенко. Все відбувалося за відпрацьованою схемою, гостям дали вичерпні вказівки, як переходити і куди йти, однак і ця група мігрантів також заблукала, насилу вийшла у Закарпатті до людських поселень, зв’язалася телефоном з Гуцуляком та вимагала провести їх кращим маршрутом. Отож, Ткачуку з Чернишенком знову довелося перетинати перевал, знаходити  заблукалих мігрантів, везти до кордону та показувати шлях. За нетямущість з них додатково взяли 250 євро. А вже наступного дня Ткачук на вокзалі у Івано-Франківську зустрічав нову групу кавказців – із чотирьох чоловік.

Увесь цей час за їхнім пересуваннями слідкували, і оперативники лише встигали фіксувати прибуття нових «гостей», поселення, переїзд у сусідню область та прибуття до кордону. У ніч на 28 лютого Ткачук, Гуцуляк і Чернишенко переправили чотирьох чоловік. 14 березня – іще трьох. У ніч на 18 березня – одного відчайдуха, у ніч на 27 – ще одного, і це при тому, що по Україні та Європі лютували аномальні снігопади, висота сніжних заметів сягала півтора-двох метрів. Про місце переходу кордону оперативники не забували попередити прикордонників, які знаходили кожну наступну групу у лісі та повертали до цивілізації, звільняючи Ткачука з Чернишенком від необхідності зайвий раз долати перевал і шукати заблукалих. Організатори каналу, таким чином, могли цілком зосередитися на роботі і наростити обсяги, однак в СБУ вирішили, що жвавий бізнес час закривати, оскільки було зібрано достатньо доказів, аби направити справу до суду. 

Івана Ткачука затримали вночі біля кордону як раз тієї миті, як він вказував шлях у Європу черговому бідоласі. Гуцуляка з Чернишенком «Альфа» брала в їх помешканнях, де під час обшуків знайшлися паспорти тих, кого вони переправили за кордон.

Учора своє слово сказав суд. Гуцуляк та Ткачук  отримали по п’ять років позбавлення волі з іспитовим терміном 3 роки, Чернишенко – три роки позбавлення волі, з іспитовим терміном – два роки. Це означає, що вони залишатимуться на волі, однак впродовж трьох років раз на тиждень відмічатимуться у кримінально-виконавчій інспекції. Якщо правоохоронці спрацюють так, як треба, і організатори каналу нелегальної міграції знаходитимуться «під ковпаком», то принаймні цих три роки не налагодять іще якусь вигідну для себе та небезпечну для інших оборудку. 

P.s. Нагадуємо, з певних міркувань усі прізвища та назви країн змінено

• Ситуація на дорогах Івано-Франківщини під час стихії – під цілодобовим контролем
• «Дорога смерті»: Івано-Франківська громада придбає дві відеокамери для поліції
• Одна людина загинула, одну травмовано: в ДТП на дорогах Прикарпаття продовжують страждати пішоходи
• У Калуші відбувся допрем'єрний показ фільму Оксани Лісовської "Наша дорога додому"
• За минулу добу підрозділами УДСНС в області здійснено 30 виїздів для надання допомоги на автодорогах області
• На дорогах Прикарпаття гинуть пішоходи

Коментарів ще не додавалось!

РОЗСИЛКА НОВИН