На сході та півдні України — справжня війна. А в нас, слава Богу, затишшя. Навіть помпезні масові заходи не дуже обмежують. Повним ходом проводяться випускні бали, якісь вечірки, особисті святкування. Ллється рікою спиртне, обвалюються столи від наїдків. Петарди то в одному розважальному закладі міста, то в іншому. Щоразу моторошно при думці, чи то часом не канонада зовсім іншого характеру…
Можливо, в цей скорботний час варто обмежитися скромними урочистостями, веселощами, фуршетами, а кошти скерувати на підтримку тих родин, чиї діти нині опинилися в найгарячіших точках? Уявімо себе на місці тих батьків, які щодня із завмиранням серця стежать за повідомленнями в ЗМІ, здригаються від кожного дзвінка. Відчуймона своїй шкірі, як то—немати ні дня, ні ночі через неспокій за рідну дитинку... Чи до феєрверків тоді буде?Дай, боже, нашим оборонцям повернутися додому неушкодженими. Та чи минуть намарне ці місяці під прицілом ворожих снайперів? Чи не потрібно буде опісля на психологічну реабілітацію значних коштів як нинішнім солдатам, так і їхнім батькам? Адже треба врахувати, що в нашій армії служать здебільшого діти з бідних сімей, які не мали змоги відкупитися.
Тож наш нинішній спокій у тій же Городенці насправді дається дуже дорогою ціною. І платити за нього маємо всі гуртом. Як допомогти, кожен має вирішити сам: чи цільовими внесками (адже відомо, хто з нашого краю на вогневому рубежі). Чи підтримкою спеціальних благодійних фондів. Бо захист Вітчизни — спільна справа для всіх.
Людмила СТРАЖНИК, блогер сайту бріз