Питання реформування української спецслужби не є чимось новим та на повістці дня з"явилось далеко не вчора. В розрізі взятого курсу на "євроінтеграцію", реформування армії, патрульної поліції та інших нововведень державного рівня, проведення змін в секторі державної безпеки виглядає цілком органічним і резонним явищем. Однак, враховуючи сьогоднішні реалії, в яких перебуває Україна, питання проведення анонсованої масштабної реформи у вітчизняній спецслужбі залишається рівнянням із деякими цікавими невідомими.

"Кадри вирішують все"

Основною тезою українських можновладців по відношенню до проведення змін в секторі державної безпеки є приведення стандартів української спецслужби до європейського та світового зразка. Вказана концепція насамперед передбачає суттєве скорочення чисельності бійців "плаща і кинджала" та позбавлення їх функцій "не притаманних спеціальним службам".

Стосовно зменшення штату - особливих питань не виникає. Провівши поверхневий аналіз інформації (див. інфографіку), яка є у відкритих джерелах, дійсно можна переконатись, що порівняно з такими державами як Франція, Німеччина та Польща (найбільш підходять для порівняльного аналізу з огляду на кількість населення та площу території), чисельний штат СБУ перевищує вказані європейські аналоги в середньому в 6-10 разів. При цьому, бюджети вітчизняної та європейських секретних служб приблизно однакові, інколи з відчутною різницею не в нашу користь. Висновок про приблизний обсяг фінансування "на одного працівника" сил держбезпеки в Україні і в ЄС можете зробити самостійно.

Кому це вигідно?

Вказане питання, особисто для мене, є першочерговим. Не тільки по відношенню до теми реформування вітчизняного сектора держбезпеки, а взагалі - стосовно проведення будь-яких реформ, які останнім часом набрали темпів "популярного мейнстріму" в нашій державі.

Теза про позбавлення СБУ функцій "не притаманних спеціальним службам" проходить червоною ниткою через усі інтерв"ю, повідомлення та виступи осіб, які так чи інакше причетні до процесу реформування. Мова йде про ліквідацію в межах структури підрозділів по боротьбі з корупцією, організованою злочинністю та економічними злочинами. Дійсно, більшість європейських спеціальних служб на зразок німецької BfV(Федеральна служба захисту конституції) та французького DGSI(Головне управління внутрішньої безпеки) позбавлені вказаних вище функцій. До їхніх завдань входять виключно протидія іноземним розвідкам та захист суверенітету і територіальної цілісності, а самі органи держбезпеки інтегровані в структуру міністерств внутрішніх справ зазначених іноземних держав. Польща в цьому плані - виключення з правил, оскільки до компетенції польської ABW(Агенція внутрішньої безпеки) входить контррозвідка, захист конституційного ладу, боротьба з корупцією, контрабандою зброї та наркотрафіком.

Взагалі, виведення національних спецслужб з сектору боротьби з корупцією, організованою злочинністю та економічними злочинами є нормальною і ефективною світовою практикою, яку цілком резонно повинні були б наслідувати (і наслідують) українські реформотворці. Але є одне "але"...

В 2016 році увсесвітньому рейтингу сприйняття корупції (СРІ) Україна посіла 131 місце зі 176 країн. Цю сходинку із показником 29 балів разом з нами розділяють Казахстан, Росія, Непал та Іран. Крім того, відповідно до результатів дослідження, проведеного в 2016 році міжнародною аудиторською компанією Ernst & Young, станом на початок 2017 року Україна посідає 1-е місце в світі по рівню корупції в економічній та бізнесовій сферах.

В розрізі вказаних невтішних показників варто зазначити, що за 2016 рік НАБУ і САП, які по задуму реформаторів української спецслужби повинні стати повноцінною заміною антикорупційним органам СБУ, не змогли посадити жодного великого корупціонера. До суду направлено всього 44 обвинувальних акти - при цьому персони і суми незначні, а в бюджет повернуто лише 100 млн. грн. Результати роботи органів держбезпеки України в цьому напрямку виглядають набагато оптимістичніше. За 2016 рік СБУ розпочато 665 досудових розслідувань, у яких повідомлено про підозру у скоєнні корупційних злочинів та засуджено 281 особу.

Статистика наштовхує на цілком резонні, хоч і не однозначні запитання. Чи зможуть новостворені антикорупційні структури стати повноцінною заміною діючим на даний час в складі українських органів державної безпеки? Чи не лобіюється реформа, пов"язана з відібранням в СБУ функцій "не притаманних спеціальним службам", окремими зацікавленими в цьому персоналіями та структурами для того, щоб почувати себе ще більш "вільно" та "розкуто" в правовому полі України?Принесе вказана реформа позитивні зміни нашому суспільству та державі чи увінчається черговим "провалом" і розвалом існуючого замість створення ефективного і нового?

Здавалося, після 2014 року в свідомості пересічного українця щось повинно було б змінитись, насамперед у напрямку усвідомлення своєї національної ідентичності, громадянської позиції, самобутності, розуміння свого місця на політичній арені Європі, взаємовідносин з нашими сусідами по географічній карті, тощо. Здавалося, що після анексії Криму та окупації Російською Федерацією частини території Донбасу українці повинні були б по новому  подивитись на справжні плани і наміри так званих "споконвічних друзів", "братів" та "союзників", більш тверезо оцінити їхню мотивацію та зрозуміти, що дружбу від ненависті відділяє всього декілька кроків... наприклад, через контрольно-слідову смугу на державному кордоні України. Та, як виявилося, просто здавалося...

Значна частина українців, повторюючи помилки трирічної давнини, і надалі продовжує активно обговорювати і позиціонувати Польщу в якості нашого "стратегічного партнера", "європейського лобіста" та "найближчого товариша", вперто не помічаючи гучних заяв окремих представників польського Сейму, органів місцевого самоврядування, полонійних організацій та ЗМІ щодо "польського Львова", "геноциду польського народу", практичної реалізації ідей "кресового руху", відновлення історичних меж Речі Посполитої 1939 року, що передбачає собою приєднання частини України до нашого західного сусіда. Частина - не помічає, а частина - відверто чекає коли біло-червоний орел звиє гніздо в його селі, місті, області, тощо. Не вірите - запитайте в своїх оточуючих, що вони думають про "польський Львів", "польський Станіславів", "польський Тернопіль", тощо. Ви будете здивовані (а можливо і не дуже) дізнавшись, що значна частина ваших знайомих знає історію Польщі, її письменників, свята та традиції краще за українські аналоги, а окремі - взагалі готові свій родовід переписати для отримання омріяної "Карти поляка".

І в таких суспільно-політичних реаліях винна ніяк не Польща, яка, як і Росія, планомірно і цілеспрямовано реалізовує свою державну політику та імперські амбіції щодо України. Питання радше до нас, українців - "Скільки коштує наша гідність, самоповага, історія, традиції та національність?".

Звісно, не варто сприймати Польщу однобоко, малювати з поляків образ  "кровного ворога" та розпалювати міжнаціональну ворожнечу. Я декілька разів відвідував Річ Посполиту, спілкувався з місцевим населенням, з окремими товаришую і по даний час. Бачив речі, яких нам в поляків варто б навчитись, багато з чого можна брати приклад, впроваджувати їхній досвід в Україні, тощо. Однак, при цьому нам варто пам"ятати, що Україна історично розміщена між двома імперіями, які ніколи не позбудуться своїх амбіцій щодо нашої держави. Орел - це хижий птах, а інстинкти з часом не зникають, а тільки загострюються.