Здавалося б ще трохи і ми опинимось на порозі голодних бунтів. Не дай Боже до такого дійти, але як на сьогодні виживають пенсіонери за 1тис.грн. в місяць, нам годі й уявити. Зрозумійте мене правильно я не хочу бути ані скептиком, ані критиком української влади. Проте вибачте. Мовчати вже досить! Ми вправі і зобовязані від них вимагати результативних дій. Схаменіться, а не то Третьому Майдану бути!

Можливо я один з тих, хто не говорить про свої негаразди, а вбачає їх у житті інших. Проте, попри весь свій оптимізм мушу бути "депресивним скептиком". Передсвядкова гіперактивність в окремих магазин - це скоріш за все традиція, менталітет, ніж реальне відображення реального достатку. Але давайте бути відвертими: невже все так добре?! Може вже прийшов час, щоб складати оди вождям?!

Наше життя полягає в тому, щоб не відкладати його на завтра, а жити вже і сьогодні. Дурень той, хто буде вірити в слова, що сьогодні важко усій країні. Важко пересічній людині, але не олігархам, партогеносам, чи депутатам. В країні нагло крадуть і це все за рахунок наших з Вами кишень.

Досить доречна з даного прводу цитата Ігора Фріса: "Популізм ніхто не любить. І я говорю не про тих хто живе на соціалку. За 9 місяців ми стали бідніше більш ніж на 100 відсотків. Про купівельну спроможність я мовчу. Черги поо які Ви кажете - шлях позбавитись від знецінених грошей. Але якщо ці умніки приймуть бюджет в цій редакціі - тушить світло. Мінімум 50% бізнесу кануть в чорну діру...."

В продовження даних слів можу відзначити,  що бізнес має всі передумови, призупинитися і піти в підпілля: для чого ризикувати і влітати, якщо методом "сидіння на баблі" можна перечикати бурю. Крім того, з такою стрімкою інфляцією гривні я не знаю жодного бізнесу, який би міг показати настільки високий % рентабильності, щоб перекривати ці всі збитки. Все, що може процвітати за таких умов-це корупція і валютне лихварство.

Майдан потрібен не нам, а нашій владі і тим, хто до неї рветься. Мовчання-не вихід. Може досить "мовчання ягнят"?! Розумними очима вовка не зупинеш!

Вся полеміка і діалог з громадою побудовані виключно на одній брехні: спершу нам обіцяли Європу і те, що повернуть Крим, потім, що за місяць вгамують військове протистояння і забезпечать стабілізацію гривні, а сьогодні вже ніхто відверто нічого не обіцяє, а в наглу "закручує гайки" своєму ж таки зубожілому і обездоленому народу.

Не в силах стримати гнів, щоб не висловитись правдиво про наших політиканів, демагогів та "кулявлобів". Країну повністю розвалено вщент. Нам нагло брехали про стабілізацію гривні, яка тривала рівнісінько до 26 жовтня (закінчення виборчої компанії), а вже потім наступив різкий обвал. Як виявилось, що в цій країні ніхто і нізащо не відповідає, а тільки проїдає державний бюджет. Абсолютно недієздатною виявилась структура Нацбанку, яка повністю випустила ситуацію з-під контролю або свідомо перевела весь валютний ринок в тінь для покривання зловживань та отримування надприбутків власними тіньовими структурами.

Не буду неординарним в даному питанні, але держава повністю кинула напризволяще тих людей, які ще й досі виплачують валютні кредити, а таких, як виявилося, половина України. Дана категорія людей потрапила в замкнутий круг з якого вихід тільки один: вмерти і все одно бути винним банку за десятикратні переплати по доларовим кредитам. Дивно, але вся влада і Прем"єр, і Президент роблять такий собі вигляд ніби нічого не бачать.

Варто окремо поговорити про Яценюка. Алгоритм його дій та ініціатив свідчить проте, що наш "куля в лоб" врешті-решт знайшов "справжнього ворога" українського народу в особі того ж таки українського народу. Вже вкотре влада вирішила усунути всі проблеми шляхом перекладання їх на плечі маленького українця. Програма дій Уряду спрямована чітко на винищення українського народу, зокрема таких соціальних прошарків, як педагоги, студенти та пенсіонери. Нова програма дій гнобить усіх крім влади, депутатів та олігархів. Ми кажемо, що ми крокуємо до Європи - брехня. У нас порушений основний демократичний принцип: держава працює для народу, а не народ падає під гнітом держави.

Прикро, але ніхто з представників влади так і не вдався до затягування власного паска шляхом скорочення зарплат, виплат, пільг, так як це притаманно європейським політикам. Але вибачте, про що я говорю?! Де Ви, у нас бачили політиків? Це щось проміжне між євро стандартом та татарсько-тюрським нащадком. Простим словом, весь український політикум-це бариги, які дбають виключно про достаток власних кишень. Ще під час Євромайдану вже все було зрозуміло з приводу того, хто такий Кличко, Тягнибок і Яценюк.

Вони прийшли до влади і забулися, що в цій країні все вирішує народ! Вже не перший місяць ходять слухи про початок Третього Майдану. Скажу більше, він вже розпочався: мітинги вчителів та студентів, масові протести вкладників банків та заручників доларових кредитів і саме головне-це обурення тих, хто на передовій ціною свого життя боронить кожного з нас. Не побоюсь цих слів, але Україну ми має з Вами сьогодні виключно завдяки зусиллям волонтерів, патріотів і добровольців. Влада вже давно програла цю війну. Вона і не збирається її припиняти, оскільки війна стала дуже хорошим джерелом доходів, списань зловживань і банального розкрадання державного бюджету.

Отже, Майдан! Закінчується рік, а на часі четверта хвиля мобілізації і ротація військового персоналу. Промине Різдво і маси невдоволених людей почнуть виходити на вулиці. Цього разу весь цей масовий протест буде організований і мобілізований людьми, які повернулися з війни і не повірили своїм власним очам в те, як ганебно "нова влада просирає Україну". Більшість експертів говорять про те, що наша країна може не витримати третьої хвилі масового невдоволення, але скажіть будь ласка, а чи залишає нам діюча влада вибір?! Більшість реформ спрямовані на те, щоб підняти і так уже високі ціни, скоротити робочі місця, врізати і так мізерні зарплати. Нам щодня говорять чим ми маємо заплати і ніхто не каже, а що ж буде робити влада для нас, щоб забезпечити хоча б більш-менш належні умови існування.

Не треба бути сильним економістом, щоб зрозуміти те, що всі транші фінансової допомоги пішли на рефінансування банків, більшість з яких Януковича, і начебто потерпають від банкрутства. А банкрутство просте: все бабло вивели у валюті в "авшор". До того ж, хочу конкретизувати: рефінансування - це офіційна версія, а насправді гроші пішли у невідомому напрямку, а для "порятунку" банків включили гривневий станок, який і забезпечив нам таку стрімку інфляцію на рівні 60% впродовж року. Я вже навіть не хочу згадувати про те, що у нас вже повністю забули про люстрацію та боротьбу з корупцією. Більше того скажу Вам, всі кроки, які робляться Урядом Яценюка в напрямку впровадження реформ тільки сприяють процесу розростання та вдосконалення корупційних схем.

Після цих слів виникає найбільш логічніше запитання: А де ж вихід? Товариство, можу помилитись, але розраховувати на швидке врегулювання ситуації нічого. Скоріш за все, що Третього Майдану не оминути. Уже неозброєним оком стає зрозуміло, що влада повністю не розуміє процесів і тих настроїв, які зараз панують в країні. Вони повністю втратили відчуття реальності і починають розказувати нам про "покращення", як їхні "папередніки". Проте, панове, щодня, коли ми просинаємося, ми на власній шкурі відчуваємо з Вами, на скільки ми стали бідніші. Загалом, шлях у нас один: або влада схаменеться і почне виводити країну з піке або ми відправимо в піке владу і ще на довше відтягнемо в часі період стабілізації та розвитку.

Будемо вірити у краще життя і напередодні свят сподіватися, що у всьому нам допоможе Господь.

Слава Україні!

Читати також: Сьогодні нам вже нічого боятись. Ми занадто дорого заплатили за свою свободу - Микола Кучернюк

Отже, війна. Як говорять в народі: "Кому війна, а кому матір рідна". Так само виявилось і в нас. Вже ні для кого не є секретом той факт, що більшість армії, її оснащення та існування забезпечується виключно зусиллями волонтерського руху і це в той час, коли влада масово знімає податки зі своїх громадян, отримує мільярдні транші фінансової допомоги та активно в тіні розпродує існуючі військові резерви. Скажу просто: ми ніколи не виграємо цю війну, якщо й надалі будемо красти самі в себе. Країна і кожен пересічний українець уже просто виснажені і переповнені гнівом. Бідність і зубожіння прирікають кожного з нас на убоге існування.

Читайте також:"Ми не до кінця змінили владу, а якщо бути точніше, то ми просто змінили верхівку системи, але не саму систему"

Однак, рано, чи пізно, цьому знову доведеться покласти край. Вже вкотре повторююсь, але просто сподіваюсь цією фразою достукатись до представників владних лав: "Схаменіться, бо Вас, "Революція гідності" так нічого і не навчила". Люди виходили на Майдан з надією на краще життя, а не з метою заміни одних "захланних кишень" на інші.

Жага влади і грошей не полишає їх амбіцій до останнього битись в агонії і хапатися за свої "крісла". Роки бездіяльності вони сьогодні намагаються компенсувати методом яскравого та брехливого піару. За останній п"ять, чи десять років у нас взагалі нічого не змінилося. Все як і раніше: дурні при владі і розбиті дороги. Хоча тепер, як виявилось, латання дірок на асфальті - це заслуга виключно однієї партії.

Мій допис з групи "Франківчани" : "Брехня і цинічність. По вул. Хоткевича висить біл борд: ремонт дороги по вул. Хоткевича зі штампом "Зроблено Свободою". Перепрошую, але Вони щось переплутали. Кошти на ремонт-це гроші громади, наші з Вами податки. Не розумію до чого тут Свобода? Це обовязок міста і місцевих депутатів. Попрошу не привласнювати чужих заслуг. Вкладіть свої гроші, зробіть, а тоді вихваляйтесь."

Однак, дозволю собі нагадати, що за весь період правління ми не побачили від їхніх дій нічого корисного, крім дешевого піару, корупції та дерибану. А єдиним джерелом збільшення надходжень до бюджету стало банальне збільшення орендної плати за землю для підприємців та забудівельників, тим самим змусивши нас, пересічних городян, просто платити за всі послуги більше.

Скажу просто. Настав час сказати Досить і відправити наших місцевих популістів у небуття. У кожного з них було більше ніж достатньо часу проявити себе. Комусь випала нагода робити це в міській раді, комусь у верховній, а хтось встиг побувати і Віце-Прем"єр-міністром.

Цей рік для більшості українців став переломним моментом у їхньому житті. Впродовж  20 років наша країна спала і потопала в багнюці від  непрямого впливу окупанта. Але нарешті відбувся перелом. Відбувся збій, як в геополітичному, так і в історичному процесі. У своєму прагненні змін та досягненні гідних стандартів життя український народ обрав проєвропейський вектор тим самим сказавши ні діючій владі та представникам бандитського режиму, які повністю корумпували усю діючу владну вертикаль.

Але насправді все відбувалось не так просто і наразі ще й досі не помітний кінець або логічне завершення розпочатих процесів. Чи не вперше за стільки десятиліть, що проминули Україна вмилася кров"ю своїх дітей, синів та чоловіків. Чи не вперше українське суспільство не побоялось ризикнути власним життя задля досягнення кращого життя, задля збереження країни, задля мирного майбутнього наших дітей.

Читайте також: Місцеве самоврядування повинне слугувати для громади

Кожна домівка, кожен погляд був сповнений надії на зміни та краще життя. Впродовж кровавих лютневих подій стало чітко зрозуміло, що вся доля країни перебуває виключно в руках простих людей, а не політиків. І те, що сьогодні ми маємо Україну - це заслуга кожного з нас, заслуга тих людей, які не побоялись і вийшли на Майдан, які ціною власних зусиль підтримували і продовжують підтримувати українську армію, яка чомусь була покинута владою напризволяще.

Не даремно кажуть, що українці є дуже терпеливий народ. Так, ми вміємо терпіти і пробачати, але яка ціна нашого з Вами терпіння? Ми вірили у вибори Президента, ми чекали обрання нового Парламенту, але на превеликий жаль за весь цей час в країні так і не відбулося жодних позитивних змін: крах економіки, знецінення національної валюти, відсутність реформ, зубожіла армія, розквіт корупції та повне нехтування ідеалами та переконаннями Майдану.

 Товариство, проминув рік, а ми й досі не почули прізвищ винних у побитті та знищенні людей на Майдані. Ми стали свідками прийняття законів про люстрацію та боротьбу з корупцією, але так і не побачили ефективності цих законів в дії. Прикро, але в країні нічого не змінилося: даішники, як брали, так і беруть хабарі, податкові перевірки і надалі приходять з "таксами" до підприємців, а свідомість усіх дозвільних установ так і залишилась на тих самих дореволюційних позиціях. Найбільш болючіше вражає те, що значна частина тих людей про яких я висловився вище також виходила на Майдан і кричала на все горло про революцію гідності. Скажіть тоді мені будь ласка за які ж цінності ми тоді боролись?! І заради чого і кого герої віддали своє життя?!

Висновок: "Революція гідності" ще не завершилась. А зміни, першочергово, повинні відбуватися в кожному з нас.

Вірю і переконаний в тому, що нашій країні доведеться пережити ще не один Майдан. Як не прикро, але злочинну систему ми не подолали. Представники бандитського режиму вкотре пройшли в парламент, а серед них є безпосередньо ті люди, які приймали особисту участь у розчленовуванні країни та прислуговуванні окупанту. Колишня система все ще жива. Вона вдало переформувалася, добрала нових облич, назв та знамен і вже повністю готова до контратаки. Щоб уникнути цього нам треба відійти від політики компромісів та колуарних домовленостей. Президент був зобов"язаний найти в собі волю і підвести до кримінальної відповідальності всіх тих, хто був причетний до злочинних дій проти власного народу з числа представників Партії Регіонів, всіх тих, хто зраджував країну і всіх тих, хто заробляв мільйони на розкраданні армії в той час, як патріоти і герої віддавали своє життя за Україну. Здавалося б все просто, але чомусь цього не відбулося. І вже вкотре ми бачимо бандитів при владі, але під новим образом псевдо опозиції.

Наразі, всі ті вибори, що відбулися були потрібні їм, а не нам. Ми так і не отримали реформ, а взамін на їх відсутність ми стали свідками брехливої стабілізації курсу долара, зростання цін та вартості комунальних послуг. Завдяки інфляції кожна сім"я стала не просто бідною, а зубожілою щодня балансуючи на межі виживання. Проте, нам й надалі продовжують брехати і говорити, що все добре. Вибачте за цинічність, але все це мені ще більше починає нагадувати славнозвісне "покращення", а ніж шлях стабілізації та реформ.

Українці,ми вже вкотре з Вами залишились на одинці зі своїми проблемами. І майже кожен тепер починає розуміти, що ми навіть і на мізинець не наблизилися до євроінтеграційних процесів, стабілізації, чи досягнення їхніх стандартів життя. Як не прикро, але швидких змін не буде. Хочеться вірити, що новий Парламент буде хоч трохи кращий чим попередній. Але наразі на нас чекають нові дії: треба кардинально змінювати всю владу на місцях, робити прямий тиск на владу з вимогою впровадження реформ і вимагати дієвого законодавства. Досить говорити про люстрацію - настав час діяти. Кожен хто скомпрометував себе своїми діями, чи вчинками повинен бути покараний і відсторонений від займаної посади, і байдуже хто це, чи чиновник, чи депутат. Нам і країні потрібні ті закони, які будуть діяти. А ефективність дії цих законів залежить виключно від політичної волі представників влади і Президента зокрема. Якщо ми не помічаємо змін, то можемо з впевненістю сказати, що в країні нема мудрої влади, в країні панує корупція і процвітає старий режим.

Сьогодні нам вже нічого боятись. Ми занадто дорого заплатили за свою свободу і не вправі пробачати будь-якому посадовцю його бездіяльність, халатність, чи популізм. Україна і її народ кров"ю вибороли своє право на гідне життя. Тому закликаю владу схаменутись, бо ми невдовзі знову вийдемо на Майдан!

P.S. Герої не вмирають! Вони вічно житимуть в наших серцях і ми будемо гідні Вашого подвигу. Україну - не зламати!

Слава Україні!

            Вибори нового Президента і перевибори парламенту стали лишень першим кроком на шляху очищення і оновлення влади. Під тиском громадськості Верховною Радою та Порошенком було ратифіковано антикорупційний та люстрацій ний закони. Тепер, вже як закономірний крок, нам слід провести очищення і зміну влади на місцях.

            Під час виборів до місцевих рад, які відбудуться весною 2015 року ми повинні стати перешкодою на шляху гореполітиків та ошуканців, які вирішили для себе, що вони "прихватизували" владу, місто і нас громадян. Місцеве самоврядування повинне слугувати для народу, а не бути годівницею, чи плацдармом для реалізації кар"єрних амбіцій. Переконаний, що вже кожного з нас, кожного франківчанина в душі оскомить від самого почутого прізвища, або побаченого обличчя тих місцевих обранців, які свого часу бездумно роздавали порожні обіцянки, а взамін змогли дати місту лишень розруху, занепад та розбиті дороги.

            Чи не вперше нам потрібно навчитись голосувати розумом, а не емоціями. Так це складно, бо тільки в зубожілому суспільстві люди будуть вірити і йти за тими, хто краще збреше або більше пообіцяє. Але ми змінилися, громада змінилася. Для всіх нас поступово стає чужим принцип: "чого бідні, бо дурні, а чого дурні, бо бідні". Все частіше і все більше виборець починає мислити головою. І це не через те, що ми стали жити краще, а через те, що в глибині душі ми стали усвідомлювати, що зміни зможуть відбутися лишень завдяки появі нових облич, зміни можуть бути наслідком певних дій або програм, але в жодному разі вони не настануть, якщо ми буде обирати одних і тих же людей, які змінюють один партквиток іншим, скидають вишиванку і одягають камуфляж, спершу обіцяють, а потім відверто брешуть.

            Якщо більш уважніше придивитись, то для нашого міста абсолютно нічого не змінюється вже впродовж двадцяти років. Одна династія мерів замінилась іншою. Один прагне "вийти вперед ногами", а інший мріє про династію, але чомусь ніхто з них і ні на мить не подумав про громаду. Все просто: їм так зручно, вони вже давно "прихватизували" нас і для чого їм потрібна наша думка.

 Повне ігнорування і нехтування потребами громади. Одні це роблять з крісла мера, інші - з крісел депутатів місцевих рад. А що ж поробляє в той час громада, що думає і як живе? А громада все жде і живе в надії на зміни, на краще життя. Ще трохи і всі ми станемо свідками бурхливої роботи на місцях: агітки, листівки, від дверей до дверей, малювання дверей і лавочок біля під"їзду, гречка... І все лиш для того, щоб вже вкотре здурити нас. Вийдіть кожен у свій двір і запитайте себе, а чи знаю я в лице свого депутата, а чи зробив він щось для нашого округу за останніх п"ять років і чи спілкувався він взагалі з громадою за весь цей період? Вибачте панове, але після того, як Ви знайдете відповіді на ці всі запитання Ви зрозумієте, що першочергово ми повинні винити себе, оскільки ми з Вами обирали такого мера, ми з Вами обирали того чи іншого депутата і тільки ми з Вами віддавали голоси за ту чи іншу політичну партію.

            Отже, громадо, допоки ще панує час тишини і нам ніхто "не вкатує катком" у вуха пусті обіцянки, пильно спостерігайте, шукайте і випитуйте у своїх депутатів гіркої правди про безрезультативність, халатність, або подекуди й злочинність їхніх дій.

            Думаємо і обираємо головою...

Не стали винятком і теперішні виборчі перегони, які ми можемо впевнено охрестити, як "military style".

Ще зовсім недавно, в період весняно-літніх місяців, у якості політичного тренду досить активно використовувався образ "борця та визволителя Майдану". Як наслідок, саме за таким принципом в подальшому і відбувалося формування нового Уряду та влади на місцях. Ефективність такого підходу від самого початку викликала дискусійні погляди серед громади. І як виявилось, на практиці, через відносно короткий проміжок часу, такий метод кадрового підбору став малоефективним. Вже вкотре було допущено помилки "Помаранчевої революції". Однак, жага до влади є більш важливішою чим доля України, професіоналізм, чи програмні засади розвитку держави. Якщо пригледітись уважно до політичних обіцянок будь-якого політика, чи політичної сили, Ви ніде не побачите і не почуєте чіткої програми дій по відновленню миру, збереження територіальної цілісності, чи стабілізації економіки. Максимально на що спромоглися наші політикани - це на одно або й два передвиборчих гасла, які не мають жодного відношення до того, що дані персоналії планують і будуть виробляти в Парламенті.

Український народ тримають за "відвертих лохів". Хоча це і образно, але ми самі допускаємо до того, щоб так з нами поводились. Ще на початку президентської виборчої компанії вже чітко було зрозуміло про неминучість проведення позачергових виборів до Парламенту. Питання лишень стояло у конкретній даті проведення голосування. Як наслідок, на тлі військових протистоянь та кровопролиття з числа десятків тисяч героїв, які ціною свого життя стали обороняти Україну, з"явилися одиничні "military" герої, які завчасно окупували шпальти новин та ефіри телепередач. В подальшому така тенденція почала набирати все нових та нових обертів і в якійсь мірі звелась ледь до неповного безумства, коли майбутні кандидати, шляхом створення псевдо фото, почали робити з себе "великих учасників АТО" і масово популяризуватися у соц.-мережах.

Уже сьогодні, більшість з них є топ-персонами виборчого списку якоїсь однієї з числа багатьох політичних партій або одним із фаворитів виборчих перегонів на одномандатних виборчих округах. Здавалося б ну що тут такого, адже нас і так 23 роки поспіль українські політики тримали за лохів. Але ні товариство. Коли вже мова зайшла про людські жертви та ціну життя тих людей, які воюють за Україну, ми не маємо права мовчки спостерігати за тим, як на фоні справжнього героїзму політтехнологи перетворюють передвиборчу боротьбу на клоунаду. Найбільший прояв цинізму відобразився в тому, як нещодавно, майже повною більшістю усіх учасників виборчих перегонів відбувався заклик до населення та волонтерів про надання невідкладної фінансової допомоги учасникам АТО. А вже сьогодні, ми стали очевидцями тих фактів, як вони тратять мільйони доларів тільки для того, щоб зберегти за собою "тепленькі" парламентські місця.

Переконаний, що кожен з Вас, досить часто задається запитанням: "Що дала нам "Революція гідності" і чи досягли ми основних цілей Майдану?". Прикро товариство, але все ще тільки починається. Методи і підходи за яким ми плануємо обрати новостворений Парламент прирікають його на недовговічність і низьку результативність. Серед числа усіх кандидатів, які зареєстровані у виборчих списках є чимала кількість пристосуванців, чи представників старого режиму. У більшості партійних структур оновилась лишень обгортка, а за своїм змістом і суттю вони залишились колишніми монополіями окремих олігархів і старих партійних політиків. Нові персони в ролі "military style" стануть нічим іншим, як маріонетками. В їхніх особистостях для нас безперспективно шукати в них нових реформаторів, законотворців, чи управлінців. Їхня сьогоднішня участь в долі країни є нічим іншим, як трендом, чи своєчасно спеченим "технологічним продуктом" для електорату. Прикро, але ні Майдан, ані події визвольної боротьби не народили Україні нових лідерів. Мабуть все дуже просто: все що відбувається розгортається за чиїмось дуже чітко спланованим сценарієм. Водночас, ніби проходять зміни, однак в паралелі нічого не відбувається нового: старі обличчя, перебрендовані партії і як завжди ганебно низький рівень життя.

Якщо говорити про виборчий процес в цілому, то нам ніколи не досягнути європейських стандартів. Там, на відміну від нас, вже давно обирають за принципом програми дій і люструють або відсторонюють від влади за тим же принципом, коли політична сила не виконує або порушує задекларовані програмні обіцянки. Наша ж виборча культура, скоріш за все, схожа на Голівуд: сьогодні ми голосуємо за "Мойсея", завтра за "Рембо", а після завтра за "Телепузиків". Може це висловлювання звучить дуже іронічно, але це факт.

В України абсолютно нема часу для зволікань. Нам потрібен чіткий шлях швидких та ефективних реформ, які свого часу відбулися в Польщі, Литві, Латвії та Естонії. Прикро, але у нас, кожен новий президент розтягує свій план реформ на той час, який один в один співпадає з часом його виборної каденції. Україна повинна розвиватися впевнено і поступово. Щороку ми повинні отримувати програму розвитку 2015, 2016..., а не відтягувати майбутнє в кошик дальніх перспектив під назвою "2020".

Нам також не варто забувати про фарисейство тих політиків, які потрапили до умовної категорії "Мир". Чому умовної? Мабуть того, що під змістом їхніх висловлювань про забезпечення миру в країні та відновлення економічної стабільності приховується справжня суть: капітуляція перед Росією, федералізація та пригальмовування євро інтеграційних процесів. Як це банально не звучить, але вплинути на те, чи буде, чи не буде мир в нашій країні, може тільки Путін. Світова спільнота вже давно дала нам зрозуміти, що їхні співпереживання не мають нічого спільного з нашою унітарністю. Отже, вирішення конфлікту можливе лишень в двох площинах: або в дипломатичній, або у військовій. Хоча, скоріш за все, на окуповані території чекає нас така ж участь, як Абхазію, а на Україну, загалом, федералізація під "соусом децентралізації".

Не потрібно бути "сильним" економістом для того, щоб зрозуміти, що всі кроки влади у грошовому питанні спрямовані на те, щоб лихварським способом заробити на своєму ж таки народі. Хороші основи такого підходу були закладені ще за часів Ющенка та Стельмаха, коли вся країна заплатила високу ціну власними грошима за катастрофічні помилки влади в період світової економічної кризи. В ті часи все відбувалось значно простіше: в одну мить курс долара виріс вдвічі і це в той момент, коли кожен другий в Україні був учасником доларового кредитування.

Сьогодні у нас все відбувається по-новому: Уряд і Нацбанк по всіх медіа ресурсах кричать про запровадження необхідних та "ефективних" заходів по стабілізації валютного курсу. Блюзнірство цих меседжів полягає в тому, що всі ці кроки замість того, щоб зміцнювати гривню, створюють доларовий ажіотаж. Банальна логіка: влада обмежує продаж долара і "свято" вірить в те, що якраз це і призведе до його падіння. Нонсенс і нагла брехня. Чим більше Уряд буде вводити обмежень, тим більше буде ажіотажу довкола іноземних валют і паніки серед населення. Ми кожен день чуємо, про зловживання на валютному ринку. Але скажіть будь ласка, а чи не сам державний регулятор винен у таких наслідках. В той час, коли банки більш менш дотримуються загальнонаціонального курсу, в тих же приватних пунктах обміну відбувається абсолютно своє незалежне життя, де курс долара, чи євро вищий на 2 або й 3 гривні від курсу Нацбанку. Ви запитаєте: "Так в чому ж проблема? Чому б не купляти валюту там, де вона значно дешевша?" Ось саме тут і криється потаємна відповідь на наше запитання. Як виявляється, у банків курс валют нижчий, проте самої валюти на продаж нема, не зважаючи на те, що шухлядки касирів добротно наповнені іноземними купюрами.

Однак і це ще не все. За останній тиждень ми стали свідками унікальної стабілізації курсу долара і його втримання на позначці 13,00. Не для кого не секрет, що на даний момент в Україні відбуваються вибори і цілком зрозуміло, що саме владі так гостро необхідно створити завуальоване відчуття стабільності та "економічного зростання". За вказівкою головнокомандувача вся його свита чітко зреагувала: долар стрімко спустився з позначки 15 гривень і твердо зупинився на 13. Здавалося б фантастика. Невже нарешті Нацбанк найшов справжній комплекс ефективних дій, який призвів до зміцнення гривні.

Але вибачте, "не тут то було". Як виявилось на практиці, куди б ви не подались, чи до кантора, чи в банк - ви ніде не знайде долар, хоча все і по-чесному: його продажна вартість становить дійсно 13 гривен. Отже будьте пильні, оскільки день виборів уже не за горами, а часи "економічного дива" можуть раптово закінчитись.

Не маю жодного уявлення, під яким приводом влада змусить Західну Україну жертвувати своїми грошима для відбудови Донбасу. Ви навіть і не уявляєте можливих наслідків від того, що принесе нам відкриття ящика пандори під назвою федералізації. Багатолітнє нівелювання потреб та амбіцій західних областей аж тепер вдасться взнаки. Відверто не розумію, за що воювали і віддавали своє життя гідні сини України?!

З давніх-давен, впродовж всієї історії український народ виборював своє право на власне існування та незалежність. Ціною мільйонів життів Україна, неодноразово, ставала вільною і нескореною державою.  Сьогодні, вже вкотре, ворог знову біля наших воріт і найболючіше те, що він, наче злоякісна пухлина, метастазами проник у наше життя. Прагнення українців стати вільним і європейським народом далося нам надзвичайно дорогою ціною: війна, кровопролиття, втрата рідних і близьких. Що таке біль і смуток відчула кожна родина української землі. І сьогодні, коли ми твердо стали на шлях боротьби за справжню незалежність, ми повинні бути сильними і єдиними в спільному прагненні жити на Богом даній нам землі під чудовою назвою Україна.

Долаючи труднощі та негаразди український народ знайшов в собі мужність дати гідну відсіч ворогам. Сьогодні, коли ми святкуємо величний день нашої незалежності, ми повинні увіковічнити пам'ять у своїх серцях про тих, хто віддав своє життя на Майдані і в протистоянні з ворогом в зоні АТО. Герої не вмирають і пам'ять про Вас, буде вічна.

Громадо, сьогодні кожен з нас отримує шанс на краще життя. І завдячувати цьому ми повинні нашим братам, сестрам, батькам та чоловікам, які мужньо боронять український кордон. З надією в серці і з вірою в Бога ми дякуємо Вам, за те, що живі!  

З Днем Незалежності. Герої, повертайтесь додому.

 Товариство, я розумію  всю повноту відповідальності за подані мною слова і чітко усвідомлюю усі можливі наслідки по відношенню до себе: жорстка критика, обливання брудом, переслідування з боку представників бандитського режиму. Проте, мовчати вже не вистачає сил.

 Ми всі з Вами стали свідками "непроголошеної" і  "дивної війни". Окрім зовнішньої загрози з боку російського окупанта, кожен з нас став жертвою внутрішньодержавного геноциду. Так звана антитерористична операція вже давно перейшла в стадію війни. Однак, питання не в термінології, а у методах ведення боротьби. Наразі до військових дій залучено біля 100 тис. чоловік з яких число військових і спец-призначенців не перевищує 20-30 тис чоловік. Країну пішли боронити ті, хто ніколи не тримав в руках зброї, хто надто юний за віком або просто патріот.

Укази Президента про часткову мобілізацію були нічим іншим, як блюзнірством. Військова повістка прийшла у кожен дім і що найбільш дивує: характерна масовість такого явища притаманна, виключно, серед жителів Західного регіону. Всупереч положенням закону "Про часткову мобілізацію" до несення військової служби стали залучатися всі. Люди, які не мали і не отримали належного військового досвіду, за відсутності обладунків і засобів індивідуального захисту були відправлені в зону бойових дій. І це в той час, коли наша країна утримує за кошти бюджету біля 600 тис. чол. військових, міліціонерів та спец-призначенців. Проте ні, влада вирішила відправити на смерть простих людей. Вже традиційно: "нашими руками попіл загортати". Як наслідок, щодня ми читаємо сумні повідомлення проте, як наші земляки віддали героїчно своє життя і це в той момент, коли все кацапське кодло із Донецька і Луганська перейшло в категорію біженців і мовчки споглядає на все, що відбувається з курортних містечок Західної та Південної України.

Тривожить питання: Чому все так?". Невже хтось задався страшною ціллю, щоб винищити все активне і готове до протесту населення Західної України? А може саме так, раз і назавжди, хочуть повністю знищити Майдан?! Не знаю, як у Вас, але в мене нема жодних сумнівів з приводу того, що це не наша війна. Сьогодні українці воюють за конфлікт інтересів між олігархами. Досить нам брехні про те, що Донбас годує Україну. 23 роки вся Україна годувала ненажерливий Донбас.

Сьогодні, терпіння переходить всі межі і я з вимогою звертаюся до Президента України: "Негайно забезпечити в країні мир і зупинити кровопролиття!!!" В той час, коли в боях гине "простий українець" і катастрофічно не вистачає військової техніки і спорядження, у Києві на День Незалежності планується помпезний парад.  Кому це потрібно?! Товариство, по-іншому, як геноцид я це назвати не можу. В країни достатньо збройних сил і військового потенціалу для того, щоб професійно підійти до вирішення військового конфлікту. Крім того, більшість з організаторів східного сепаратизму безпосередньо знаходяться у лавах Парламенту, працюють у міністерствах і ще гірше: керують військовими операціями в зоні АТО.

Нам щодня розказують про ефемерні перемоги і взагалі мовчать про кількість реальних жертв. Всю правду ми дізнаємося від учасників бойових дій, які розповідають про будні своєї боротьби, які подібні подіям Вітчизняної війни: відсутність озброєння, відсутність харчів, підступна зрада керівництва            Пане Президенте, ми вимагаємо пояснення з приводу всіх цих злочинних дій. Ми вимагаємо негайної ратифікації  Угоди між Україною та Європейським союзом. Ми вимагаємо негайної стабілізації економіки, державного контролю за ростом цін на пальне, комунальними послугами та стримуванні різкого рівня падіння гривні. Можливо Ви, живете в іншому світі. Проте, в тому світі в якому живемо ми, звичайні українці, панує повна розруха, війна, смерть і занепад. Ми хотіли "жити по-новому", а зажили ще гірше по-старому: корупція поглинула всі сфери життя, як і раніше ніхто не відчуває захисту, чи справедливості від правоохоронця і в свою чергу влада,вже традиційно, в особі чиновника, ще більше "забирає в нас життя".  

Сьогодні, вже ніхто не говорить про рівень зарплат, соціальне забезпечення, чи пенсійні виплати. Сьогодні влада каже просто: "Ти віддай життя", а за що, кому, навіщо - ніхто не каже.

 Досить! Схаменіться і подивіться правді у вічі...

            Сьогодні, все що нам залишається - це вірити, вірити в краще життя і вимагати справедливості. У нас з Вами, нема права на самообман. Життя людини - найцінніше і наш обов"язок нагадати владі про це і вимагати від неї МИРУ та ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ.

Сьогодні, серед більшості з нас панує розпач, страх і гнів. Важко повірити в те, що в двадцять першому столітті така миролюбна країна, як Україна була втягнута у кровопролитну боротьбу. Думав використати фразу "братовбивча війна", але ні, оскільки цей термін вживати буде помилково. Переконаний, що серед українців завжди була і залишається внутрішня єдність. Ті хто привів жах, смерть і розруху на нашу землю - це не українці. Від самого початку ми не мали справу ні з громадянським протистояння, ані з тероризмом. Нас відкрито атакував зовнішній ворог в особі Росії, який заздалегідь і впродовж декількох років готував свій зловісний план окупації. Рано чи пізно, але нам все одно довелося б стати на цей шлях боротьби. Сьогодні ми боремося за Україну, сьогодні ми нищимо кацапа і москаля, який впродовж десятиліть, під прикриттям, проникав на територію України для того, щоб заявити про свою "братскую любовь" до Путіна і пролити невинну українську кров, посіявши розбрат, страждання і смерть.

Сьогодні, нашим прямим обов"язком є зупинення кровопролиття! Лише гідним ударом і проявом мужності ми в силі зупинити окупанта. Вставай Україно! Вставай Схід і Захід, оскільки окрім нас, пересічних українців, в цій країні, нікому Батьківщину боронити. Знаю, що страшно, розумію біль матерів, оскільки є великий ризик загинути і не повернутися з поля бою. Однак, є ще й інша сторона питання: сьогодні ми виборюємо справжню незалежність і майбутнє для наших дітей. Влада, як завжди, робить помилки і намагається владнати всі питання "голими руками" українського народу. Проте, якщо ми не встоїмо сьогодні, вже завтра ми можемо не мати ні влади, ні держави, ані власного даху над головою, так як ворожа зграя невгамовна і не зупиниться до тих пір, допоки ми не дамо йому гідну відсіч.

Що стосується діючої влади, то ми повинні поставити їй чіткі вимоги: першочергово провести мобілізацію спец-загонів, забезпечити армію озброєнням та військовим провіантом, прийняти потрібні закони, які зможуть убезпечити солдатів та їх сім"ї не залежно від того, чи поранений, чи загинув у бою, чи живий. Ризикують всі! І кожен з нас любить цю країну і ми готові ризикувати життям, проте і країна, разом з владою, повинна подбати про своїх людей. Важко, але потрібно бути мужніми. Сьогодні? у нас на Прикарпатті спокійно лиш через те, що наші герої віддали і продовжують віддавати за нас і за "безхребетних" східняків життя. В ім"я пам"яті про  Небесну сотню і тих військових, які пролили свою кров ми повинні бути сильними і знаходити мужність в собі. Хай боїться, хай тремтить і нехай здохне москаль. Слава Україні і незламному українському народу.

"ФРАНКІВЧАНИ"

Прогресуюче безробіття, скорочення соціальних виплат,  відсутність процесу  зростання заробітної плати залишила один на один зі своїми проблемами пересічного українця. Прикро, але діюча влада не спромоглась знайти будь-яких рішень для задоволення даних проблем. Все, що ми чуємо сьогодні - це необхідність в "затягуванні пасків" економіки. Уряд повністю випустив з уваги питання контролю за ринком цін і забезпечення гідного рівня життя для найбільш вразливих верств вітчизняного суспільства:  молоді, пенсіонерів, людей з обмеженими можливостями  та малозабезпечених українців.

Партія розвитку України вважає, що влада не має права  стояти осторонь і мовчки спостерігати за тим, як більшість жителів нашої держави   опиняється за межею нормального існування, а  зростання цін вже в декілька разів перевищує показники офіційного рівня інфляції.

На Прикарпатті ситуація зі зростанням цін на продукти харчування та необхідні для прожиття товари стоїть гостро: в рази піднялись ціни на найважливіше: хліб, сіль, воду, засоби гігієни тощо. При тому, що колосально підскочила ціна у оплаті послуг  ЖКГ, подорожчання  цих товарів може привести франківців до зубожіння. В той час, коли мінімальна заробітна плата не досягає й позначки в півтори тисячі, постає логічне питання: як прогодувати сім"ю?

Саме такі процеси призводять до того, що українці шукають кращої долі в державах з більш розвиненою економікою, а бюджет нашої країни не поповнюється податками та вкладами тих людей, що вимушені бути емігрантами.

Держава не піклується про простих українців,  наразі від пустих обіцянок влада не поспішає переходити до реальних справ.

Для того, щоб стати європейською країною, не достатньо одного лиш бажання. Команда розвитку вважає, що необхідно першочергово забезпечити дотримання європейських цінностей та стандартів життя. А у нас, як завжди, все навпаки: людина і її потреби відійшли на другий план. І в даному випадку, немає жодного виправдання чи пояснення в тому, що країна перебуває в активній фазі військової боротьби.  Як би нам складно не було, але ми повинні комплексно вирішувати усі проблеми. Зволікання сьогодні з питанням росту рівня споживчих цін  вже завтра може призвести до жорсткої економічної кризи, коли виробник повністю втратить свого споживача, а більшість українців  будуть не в змозі забезпечити себе товарами першої необхідності та оплатити послуги комунальних служб.

Україна так і не отримала відповідей, що буде з її підприємствами ВПК, металургічними заводами, підприємствами важкої промисловості. Багато питань залишається щодо подальшої долі українського автопрому. Вже в травні обсяги виробництва автомобілів почали знижуватися на 20% в порівнянні з квітнем.

Окрему увагу громадськості, політиків, влади та світової спільноти Партія розвитку України звертає на ситуацію у вітчизняному військово-промисловому комплексі. Попри те, що українська продукція в даній сфері є конкурентоспроможною, однак експерти наголошують, що підписання економічної частини Угоди про асоціацію створює ризики занепаду українського ВПК. При цьому ми бачимо політику подвійних стандартів світової спільноти. З однієї сторони ми чуємо про санкції, які ось-ось Захід має ввести проти РФ, але так і не вводить. З іншого боку, тільки за перших 6 місяців 2014 року обсяг поставок російського озброєння за кордон склав 5,6 мільярдів доларів, а загальний портфель експортних замовлень зріс майже до 50 мільярдів доларів. Проте, український виробник так і не отримав жодних преференцій.

Основою українського суспільства, так як і більшості європейських країн, має стати формування та зміцнення позицій так званого "середнього класу". Наразі, з боку влади та Верховної Ради України не було запропоновано жодних проектів, законів чи програм розвитку в напрямку оптимізації податкового середовища, створення умов захисту національного виробника та надання державної підтримки представникам дрібного та середнього бізнесу. Коли ми гововоримо про нагальну необхідність вирішення питань зайнятості та працевлаштування населення, ми не повинні забувати той факт, що саме цей, найбільш вразливий, прошарок української економіки містить у собі прихований потенціал, який дасть можливість ефективно задовільнити потреби ринку праці та соціального забезпечення населення.

Крокуючи до Європи, ми повинні чітко усвідомлювати власні дії і розуміти зміст причинно-наслідкових зв'язків. Варто пам"ятати про те, що досягнення європейських стандартів і відповідного рівня життя, першочергово, забезпечується не лишень методом підписання економічних угод, але й шляхом глибинної внутрішньої реструктуризації країни, прийняттям відповідних рішень, законів та впровадженням ряду реформ.

Микола Кучернюк, громадський активіст

Криза дедалі інтенсивніше затягує на шиї вітчизняної економіки зашморг. Зміни прийшли дуже швидко і болісно: зросли ціни практично на все, включаючи товари та послуги першої необхідності. Так в Івано-Франківську суттєво збільшилась оплата за житлово-комунальні послуги, свою позицію не втримали і ціни на проїзд у маршрутках.

Ще в середині травня перевізники розпочали акції протесту, вимагаючи від міської влади Івано-Франківська дозволити підвищення тарифів у транспорті, а також позбавити пільговиків права їздити безкоштовно, спираючись на той факт, що це економічно не обґрунтовано і суперечить законодавству.

Звісно, враховуючи те, що чинний мер приймав участь у довиборах до ВР, то задоволення вимог перевізників було б його політичною смертю в очах електорату. Анушкевичус заявляв про те, що знайдуться інші охочі працювати за ті ж гроші, котрі франківці платили до того часу за проїзд, пригрозивши перевізників розірваннями контрактів.

Що бачимо зараз? Вибори закінчились, обіцянки мера не допомогли йому здобути бажаний результат, контракти не розривались, а ціни на проїзд в даному виді транспорту, попри обіцянки очільника Франківська, підвищились.

Івано-Франківський міськвиконком погодив приватним перевізникам збільшення з 1 липня 2014 року розміру граничного тарифу на перевезення пасажирів у міському пасажирському автотранспорті загального користування на 37,5% - з 2 грн до 2,75 грн за поїздку. Так зберігається безкоштовне необмежене перевезення приватними перевізниками пільгових категорій населення з 10.00 до 16.00, проти чого протестувала міська прокуратура, оскільки цей пункт "суперечить вимогам чинного законодавства". Мовляв, треба всіх "чесати під одну гребінку". В даному випадку бажання матеріального збагачення затьмарює всі норми моралі.

Все, що змогла зробити міська влада, аби виправдати себе в очах франківців - нагодувати обіцянками про покращення комфорту в міських автобусах: зобов"язали перевізників до 1 вересня 2014 року обладнати свої автобуси приладами GPS-моніторингу і двома відеореєстраторами та встановити компостери і впровадити видачу пасажирам квитків за проїзд, обладнати міські автобусні зупинки інформаційними табличками про графік руху маршруток та встановити на кінцевих зупинках біотуалети. Тобто ввести ті запровадження, які вже давно могли бути в нашому місті. І це вже не перший приклад того, коли на місцеву владу реально вплинути виключно протестами та вимогами.

Однак наразі в громадському транспорті не змінилось нічого. Квитків немає, їх не видають навіть за проханнями пасажирів, у маршрутках - брудно, водії забувають про обіцянки громаді не зловживати тютюнопалінням та не слухати музику надто гучно. Виходить, що міська влада не має авторитету у своїх підлеглих і не в змозі виконувати обіцянки належним чином.

Микола Кучернюк - громадський активіст

На сьогодні, по суті, влада так і не дала конкретної відповіді щодо ЗВТ та Угоди з ЄС. Проте громадяни чують попередження економістів та фінансових аналітиків, котрі говорять про неминучі ризики для українського виробника.  Позиція Партії розвитку України щодо створення глибокої та  всеохоплюючої зони вільної торгівлі однозначна: перед тим, як підписувати такий важливий документ, необхідно було  переглянути умови та наполягати на особливих преференціях для України. Для нашої політичної сили основний інтерес становить захист українського виробника, на якого сьогодні очікують великі економічні ризики і висока ймовірність економічних втрат. Тому, в першу чергу, влада та європейські партнери повинні надати гарантії збереження та створення нових робочих місць, забезпечити прозорий процес залучення інвестицій.

Світовий досвід засвідчує, що насамперед вільна торгівля вигідна більш розвиненому партнеру, чиї товари відрізняються високою конкурентоспроможністю. Питання про те, чи зможуть українські виробники конкурувати з європейськими виробниками, поки залишається відкритим. На думку  президента Центру антикризових досліджень Ярослава Жалило, найбільші ризики український виробник відчує у середньостроковій і довгостроковій перспективах. Саме тоді почнеться тестування наших виробників на предмет, чи готові вони вийти на європейські ринки. Вільна торгівля буде будуватися за правилами ЄС. Це означає, що  всі регуляторні норми, включаючи стандарти якості, ветеринарні та фітосанітарні вимоги, будуть європейськими. Щоб їм відповідати, українським виробникам доведеться серйозно попрацювати.

І для того, аби даний процес проходив на належному рівні, необхідно компенсувати  потенційні збитки українському виробнику, який традиційно орієнтований на пострадянський простір.

Беручи до уваги досвід державотворення більшості європейських країн, варто відзначити, що вони, першочергово, вміють цінувати свою культурну спадщину та історичні надбання. А це є ще однією з причин, яка зобов"язує нас більш серйозніше підійти до питання єдності країни, фактично, будучи на сьогодні, майже повноправним суб"єктом європейської спільноти.

Прикро, але впродовж 23 років свого існування, жодна з політичних, чи економічних еліт не приділяла належної уваги питанню консолідації країни. За ці роки, так і не було сформовано єдиного поняття національної ідеї. Досить часто, під ударами політичних баталій, український народ всіляко розчленовувався за мовною, географічною та соціально-економічною ознаками. Як результат, ми отримали постійно наростаючий конфлікт, підґрунтям для якого стало часткове не розуміння внутрішніх потреб суспільства, яка живе на Сході та Заході країни.

Сьогодні вже не той час, коли варто зосереджуватись, виключно, на аналізі причин розколу країни. Сьогодні настав саме той час, коли важливий пошук рішень і відповідей на питання: "Що може консолідувати країну?"

Пропоную зупинитися на ряді ключових тез:

-        Прозорість влади

-        Двохсторонній діалог влади з громадою

-        Економічне стабільність

-        Забезпечення рівних умов для розвитку будь-якого громадянина

І саме головне: повноцінне формування внутрішніх та зовнішніх ознак держави:

-        Професійна армія і  збройні сили

-        Чітко визначена і на належному рівні захищена міжнародна лінія кордону

-        Інститути та наукові установи по стратегічного розвитку країни

-        Розширення повноважень та посилення ролі місцевого самоврядування. Рухаючись в напрямку децентралізації, першочерговою метою має бути переслідування ідеї економічного зростання, зміцнення та формування самодостатніх територій.

Коли ми говоримо про єдність країни, ми повинні чітко усвідомлювати одну важливу річ: Україна є і повинна залишатись державою для українців не лишень за національною ознакою, але й за способом мислення і самоідентифікацією себе, як громадянина даної країни.

В будь-якій країні представники її громади, першочергово, чекають від своє влади одних і тих же речей:

-        Економічної стабільності

-        Захисту прав, свобод, життя та здоров"я кожного громадянина

-        Миру

-        Рівноправних можливостей та умов для особистого розвитку

Саме таким і повинен бути шлях розвитку для України. Прозорість влади, відсутність корупції, єдиний для всіх і дієвий Закон повинні закласти основні передумови для розвитку Унітарної держави в контексті рівноправного і відкритого діалогу з усіма країнами європейської спільноти.

Попри всю свою трагічність та ряд соціальних потрясінь, які довелося пережити українському народу під час подій, Майдану та зовнішнього військового втручанням з боку Росії, відбувся ряд позитивних змін: ми, врешті - решт, почали задумуватись над власним розвитком і пошуком шляхів виходу з тих кризових явищ, які були присутні в нашому житті впродовж останніх десятиліть.

Нема жодних сумнівів в тому, що Україна повинна "перейти на рейки" програмного розвитку, повністю відкинувши шлях пустих обіцянок та політичної демагогії. Крім того, не менш важливим завданням перед нами постає питання розробки та формування стратегічного плану розвитку країни. Це буде своєрідний вектор і дороговказ, який повинен залишатися незмінним і не бути залежним від процесу ротації владних облич. Все, що повинно відбуватись - це доповнення стратегічного курсу новими  ідеями, а не його кардинальна зміна.

Сьогодні більшість існуючих політичних механізмів не справляються з тими викликами, які стоять перед українським суспільством. Існуючі політичні партії, здебільшого,  збанкрутували політично і втратили довіру серед громадян. Старі політичні проекти та їхні одноосібні лідери своїми діями, бездумною політикою і ціною задоволення власних особистих амбіцій поставили під загрозу існування країни, в цілому,  і не забезпечили жодного кроку для вирішення тих питань, які так гостро сьогодні хвилюють українців - об'єднання країни, викорінення корупції та забезпечення розвитку економіки. Банкрутство старої політичної системи відкриває можливість створити нову політичну силу, яка запропонує новий порядок денний новому українському суспільству - відновлення демократичного розвитку, децентралізацію влади, політику європейської інтеграції на основі широкого суспільного консенсусу і прагматичного підходу, подолання економічної кризи і забезпечення стійкого зростання економіки, глибоку модернізацію всіх сфер життя.  

Виступ учасника "Форуму розвитку України"

Наростаюче народне невдоволення і відторгненнягніту старої усталеної системи, спрямувало життєдайну енергію громади, не лишень,в окреме русло, але й у кардинально новий напрямок розвитку суспільства. Наслідком зимово-весняних подій став злам у свідомості кожного з нас, який призвів до краху цілих "політичних імперій".

Вже нема жодних сумнівів в тому, що ми можемо поставити жирну крапку в історії "Партії регіонів", комуністів таБЮТ. Крах політичних платформ був зумовлений "політичним дефолтом" його лідерів. Вже нікому не цікаві і не потрібні старі обличчя: Тимошенко, Тігіпко, Добкін, Кличко, Тягнибок, Симоненко та ряд інших. Результати виборчих перегонів будуть доленосні: кожен з перелічених кандидатів не зможе подолати межі 10% бар"єру.А подальша ситуація з Парламентськими виборами, для ряду партій, стане ще більш складнішою і кар"єрозавершальною.

Те, що ми маємо сьогодні-це повну "алергію" з боку населення на політику та її представників. На Сході б"ють своїх фаворитів одні, невдовзі і на Заході почнуть товкти - інші. Наростаюча хвиля невдоволення, яка буде викликана значним погіршенням соціально-економічних умов життя, буде мати в собі усі передумовидля того, щоб усе "вирвати з корінням" на своєму шляху і винести "вперед ногами" весь"старийполітикум"країни.

Насправді, ситуація в країні - повністю неконтрольована. Ми знаходимося на крок від розвалу, на крок від окупації і одною ногою, вже давно, "стоїмо в економічній могилі". Прикро, але в тій ситуації, що склалась, себе не зміг проявити жоден із політиків.

Такий стан відторгнення суспільством "старої кагорти політиків" створює сприятливі передумови для появи нових облич і політичних сил. Всіх тих, хто є сьогодні, як з боку лівого, так і з боку правого ідеологічного кола, вже завтра, чекає доля маргінальних політичних партій та кінцева ланка еволюції.

Події Майдану стали яскравим прикладом того, що ніхто з представників старої, чи нової влади, не в змозі задовільнити потреб народу.

Стара генерація політиків уже давно віджила своє. Її місце - у минулому, на запилених полицях історії. Напевно, тільки людина анархічна або політично заангажована не кричала оте провокативне "Банду геть!". Україна змінилась. Змінилась зсередини. Її жителі уже не мають бажання та сили слухати омиті кров"ю обіцянки. Вони заманювали тисячі українців бажанням змін, однак змінили лише свої банківські рахунки, створивши хаос не тільки в підсвідомості, але й в країні загалом.

Як наслідок, результатом всіх вище перелічених передумов стала поява нових лідерів та ряду нових політичних проектів в особі Ольги Богомолець, Петра Порошенка, Валерія Коновалюка та ряду інших, які ще не встигли заявити про себе перед громадськістю,  а лишень перебувають на стадії становлення.

Так, зокрема, вчора, 8 травня 2014 року, за інформацією місцевих ЗМІ, на Прикарпатті було проведено засідання ініціативної групи, яка розглянула питання створення на теренах області та країни, в цілому, нової політичної сили. Після обговорення проекту програми та статуту політичної організації,  своїм одноголосним рішенням присутні підтримали дану ідею.

Ініціативна група складалась з числа 25 чоловік, до складу якої входили представники міської громади та районів області. В соціальному аспекті група була представлена підприємцями, студентством та інтелігенцією краю.

З цього приводу, також висловив свою думку керівник всеукраїнської ініціативної групи Сергій Ларін: "Україні потрібна нова потужна політична сила , не "іменна " партія однієї людини , окремих регіонів або фінансових груп, яка не є віртуальною , а міцно стоїть на землі та має зв'язок з кожним містом і селом . Я б сказав , партія нормальних людей. Хаос , непрофесіоналізм , радикалізм у владі ні до чого хорошого країну не приведуть. Зараз же ми спостерігаємо невідворотний процес розпаду старих політсил , які з різних причин перестали відповідати вимогам нашого непростого часу. Серед причин, через які їх перестають сприймати , - вождизм , відірваність від реальних потреб і очікувань людей , прагнення отримати в одні руки всю повноту влади.

Критичний стан сьогодення спонукає громадськість до більш активних дій та пошуку конструктивних рішень. Формуючи власну індивідуальну позицію, шляхом висловлення своїх прагнень, кожен небайдужий українець може і повинен стати активним суб"єктом державотворчого процесу. Зусиллями неоціненних жертв Українському народу вдалося, частково, подолати систему клановості та узурпації влади. Однак, в прагненні реальних перетворень, ми не повинні обмежуватися процесом заміни персоналій. Нам треба рухатись вперед, ідучи шляхом досягнення реальних цілей, з метою повного повалення корупційної системи, політичних монополій та присутності "іноземної агентури" серед числа владних представників. 

Микола Кучернюк

Отже, що може змусити людину, яка з малку отримує правильне виховання та любов батьків, некоректним методом "залазити в карман Батьківщини", або своїх співгромадян? Як на мене, кожна людина, яка поважає себе, має честь і гідність, при належному рівні фінансового та соціального забезпечення вона не дозволить собі ризикувати власним ім"ям і втрачати власну повагу до себе зі сторони громади. Виходячи з даного твердження, ми повинні відзначити соціальну складову прояву корупційних процесів серед громади нашого міста.

Сьогодні всі масово кричать не брати і не давати хабарі. А я Вам, скажу навіть більше: в останні дні я особисто став свідком появи нового терміну, який в народі означає - "вдячність". Отже революція-революцією, а "подякувати" не забувайте. Тим не менше, повертаємось до питання рівня соціального забезпечення населення. Хочу розпочати з самих низів суспільства: з прошарку лікарів та вчителів. Лишень за останні два місяця рівень інфляції та девальвації гривні склав 25%. Курс долара вже сягнув позначки на рівні 11 гривень. Тепер скажіть мені будь ласка, яким чином дана категорія населення має виживати на зарплату в розмірі 1000-1200 грн. Що в переводі на "американські доляри" становить 80-100дол. США. В такій самій фінансові скруті знаходиться вся основна маса пенсіонерів, які і стають, досить часто, жертвами хабарництва.

А тепер шановне товариство я хочу розмежувати терміни "хабарництво" і "вдячність". Ті люди, які живуть на копійки і свідомо виконують свою роботу, чи маємо ми право звинувачувати їх в тому, що вони хабарники? Ви будете здивовані, але ні! Це не вони хабарники, а держава, яка змусила інтелігентних людей жити на межі бідності та виживання. В тому числі і ми, коли звертаємося з проблемою до тих же людей, чи можемо ми їм не "віддячити"? Також ні. Бо ми приходимо в установи, де нема жодного ні матеріального, ні технічного забезпечення і хочемо, щоб нам надавали допомогу. Виходить замкнутий круг. Чи можливий вихід з даної ситуації? Думаю, що так. Передумови ринку внесли свої зміни у сфери суспільно-соціального життя. Ми стали свідками появи приватних медичних, навчальних та інших установ, де ніхто і нікому не дає хабарі. Прикро, але наразі такі сервіси є малодоступні, знову ж таки, через низький рівень соціального забезпечення. Громадо, більшість з нас виросла в країні, яка нічого і ніколи нам не давала, а лиш відбирала. Починаючи від освіти, ми платимо за вступ в університет, ми даємо хабар за те, щоб нас прийняли на роботу, ми віддаємо останнє банкам, які через кредити і дії влади доводять нас до зубожіння. Ми все життя комусь винні і боремося за власне існування. Саме такий стан речей , досить часто, вбиває в людях гідність і змушує їх вдаватись до "низьких вчинків".

Для того, щоб вийти з даної ситуації замало буде того, щоб просто самому змінитися. Хоча, в індивідуальних випадках-це дасть максимальний результат. Важливо, щоб первинні зміни відбулися в самій державі і владі, яка її представляє. Шляхи виходу прості - це гідний рівень заробітної плати і жорсткість закону, який буде карати морально слабких. До поки ми будемо жити цифрами статистики, дивлячись на розмір середньої заробітної плати і не розуміти, що на 90% складової даного показника впливають доходи 5% тієї частини населення України, яка має у своїх активах 90% всього існуючого майна. Доти ми будемо мати злиденних лікарів, чиновників, міліціонерів та педагогів, які будуть на 100% вмотивовані піддаватись впливам корупції та "вдячності". Проте, все ж таки, хочу піддати жорсткій критиці явища корупції та хабарництва в органах влади та місцевого самоврядування, які, в основному, викликані зажерливістю та вседозволеністю.

Саме слабкість Закону та корумпованість всіх силових структур, в даному випадку,сприяють тому, що вони "миють один одному руку". Саме таким товаришам варто сказати ганьба і піддавати люстрації. Як не прикро, але в основах хабарництва, досить часто, лежать і політичні передумови. Узурпованість владних структур, тими чи іншими політичними силами, за умови слабкої, або "фрагментарної опозиції", створює всі передумови для активного розвитку та наростання проявів корупції, хабарництва, здирництва та казнокрадства. Отже, саме по цій причині, вся кадрова політика держави має базуватись на принципах професіоналізму, трудового досвіду та чистоти морального сумління її представників.

               Я закликаю усіх українців, незалежно від віросповідання, національності, чи політичних симпатій, згуртуватися і в один голос ще раз показати світові, що ми єдиний народ, і що ми здатні самі навести лад у власному домі без чобота і дула автомата москаля. Нам нема куди відступати. За спинами кожного з нас наші сім"їі діти. Нам потрібно стояти до кінця - на захисті нашого майбутнього. Товариство,  у неділю 23 березня о 12 год, від імені спільноти "Франківчан", закликаю всіх українців, всіх партійних та громадських діячів, військових вийти на всенародний український мітинг зі словами "Україна єдина", "Ми незламний український народ" і "Путін - руки геть від України", з метою відстояти свою незалежність, свою землю та вічну пам'ять про наших батьків та дідів. Товариство, ми повинні стати прикладом для тих, хто ще вагається на Сході, чи він українець. Товариство, сьогодні ми не маємо права не підтримати тих українців і кримських татар, які залишились в Криму і ходять під дулом автомата. Україно вставай! Всіє своєю величчю вставай: любов"ю матерівта мужністю чоловіків!

Що нас може  чекати завтра, дізнаємося про це з уст російського телеканалу "Росія24": "Подібну долю Криму, в найближчому часі, оберуть ще й інші області України, такі як Донбас, Луганськ та Херсон. Вже сьогодні там відбуваються народні мітинги, які блокують місцеві органи влади та діяльність силових структур. Невдовзі протестувальники планують звільнити від влади губернатора Донецької області Таруту і визволити народного губернатора Губарєва"(переклад з російської). Отже, без дієвих дій з боку влади, ми ризикуємо втратити не лишень ряд територій, а взагалі - зійти зі світової політичної арени. А те, що вже відбулось сьогодні - це підписання указу Президентом Росії Путіном про визнання незалежності Криму. Невже наша влада ще вірить в те, що конфлікт буде вирішино?!

            Вже традиційним, для нашого суспільства, стало циклічно-послідовне сприйняття часу. У відповідності до цього, більшість наших господарських питань мають своє місце в певний період року. За своєю галицькою ментальністю ми належимо до числа людей із релігійним світосприйняттям.  Питання не в тому, що ми дуже побожні, питання в тому, що відзначення святкувань, є невід"ємною частиною нашого життя. Якщо поглянути на календар святкових днів і урочистостей, то одразу стає помітно, що значну частину часу в році можна віднести, як до неробочої. Однак, чи в святковий, чи в звичайний робочий день, питання "шопінгу" ніхто не відміняв. По своїй природі людині важко встояти перед спокусою витрати гроші або придбати собі певні блага. Однак, в святковий період, відволікти нас від бенкетів і народних гулянь може лишень одне - це якісний маркетинг або передсвяткові знижки. Саме в такі моменти більшість компаній готові створити сприятливі умови для покупця, щоб відповідний період, для їхньої компанії був не лишень святковий, але й прибутковий.

            Візьмемо за основу, як приклад,  ринок нерухомості. Вже традиційно, в році сформувалося два періоди стрімкого росту продажу житла, а саме: в період різдвяних і великодніх свят. Така закономірність багато в чому залежить від потоків трудової міграції, адже, ні для кого не є секретом те, що більшість заробітчан, саме в цей період, повертаються назад до України. Досить часто візит на Батьківщину супроводжується придбанням нових матеріальних благ і житла зокрема. І це цілком логічно, адже ніхто з добра туди не поїхав. Саме в цей час більшість забудівельників готові піти на сезонне зниження вартості житла. Кожен з них стоїть перед спокусою: розпродаж залишків житла, повний готівковий розрахунок за покупку, втримання лідерських позицій на ринку. Всі ці процеси є повністю здорові і закономірні. Ринок диктує їх. І саме головне, від впливу цих тенденцій у виграші залишаються обидві сторони, як покупець, так і забудівельник. Варто зауважити, що маркетингова активність останніх, в ці періоди і в році загалом, побудована на правдивості і достовірності задекларованих святкових цін та знижок. Я невипадково зробив на цьому акцент, адже більшість з нас стали учасниками магазинного ошуканства, де за традиційним сценарієм, робилась спершу націнка на діючу ціну, а потім від неї робилась фантастично велика знижка. Пройшовши нелегкі роки кризи, більшість забудівельників прийшли до правильного і логічного висновку: лишень чесністю і своєю відкритістю перед споживачем, можна досягнути успіху і зайняти своє гідне місце на ринку краю.

            Що стосується святкових періодів, ми з"ясували. Пропоную розібратися в питанні, а що ж робити в тому випадку, якщо необхідність у придбанні житла  припадає на звичайний несвятковий місяць. Насправді і в цьому випадку нема жодних проблем. Актуальність поступлення готівкових коштів не стає меншою від місяця в місяць, а навіть навпаки зростає. В той час, коли кількість клієнтів зменшується, як правило, іде зростання навантаження на будівельний процес: закупівля матеріалів, введення мереж в експлуатацію та ін. Отже, перебуваючи в такій ситуації, представник забудівельника не відмовить Вам у діалозі і виявить готовність піти на обговорення індивідуальних умов придбання житла.

            Не останнє місце, у випадку пошуку привабливої цінової пропозиції, відіграє стан готовності будівництва. Більшість клієнтів ставить одну і ту ж вимогу при формуванні їм пропозиції: зданий будинок, 3-4 поверх і ціна - нижче ринкової. Але шановні - дармовий сир буває тільки в мишоловці. Для того, щоб отримати кращу цінову пропозицію Вам необхідно зрозуміти наступні моменти: 1. Найменші фінансові затрати забудівельник несе на ранній стадії будівництва, отже і його поступливість в ціні найбільш реальна саме в цьому періоді., 2. Найбільше фінансове навантаження лягає на плечі будівельної компанії в період завершення будівництва і введення в експлуатацію мереж. Наявність збудованих і нереалізованих  залишків житла, висока витратна частина на дозвільну документацію, не те що унеможливлюють діалог із забудівельником, а ставить останнього в таку ситуацію, де він позбавлений можливостей для фінансового маневру. Перед тим, як скористатися моєю порадою, зважте на скільки надійна компанія. Вивчіть її передісторію. Якщо Ви виберете надійного забудівельника, то рішення щодо купівлі житла на ранній стадії будівництва буде оптимальним. В даному випадку, раджу звертатися до компаній, які акредитовані у Мінрегіонбуді. Наявність певних зобов"язань перед міністерством, тісно пов"язана із відповідною фінансовою і виробничою спроможністю компанії.

            Отже, незалежно від покажчика термометра за вікном і від кольору дати у календарі. Ви завжди зможете, при правильному підході, підібрати для себе на вигідних і доступних умовах житло.

Яке житло обирати? Основні тенденції ринку нерухомості на Прикарпатті.

Більшість людей купляють своє власне житло один раз в житті. Декому вдається це робити значно частіше. Отже, без сумніву можна відзначити, що правильне прийняття рішення в цьому питанні має не останнє місце в нашому житті. Постає логічне запитання, як зробити так, щоб не помилитись, адже важливість даного рішення супроводжується відповідною вартістю придбаного житла, на яке, здебільшого, так важко треба заробляти.

                Впродовж останніх років Івано-Франківськ був і залишається одним з міст-лідерів у будівництві житлових об"єктів. До кризовий період характерний швидкими темпами будівництва з постійно зростаючим ринком споживання. Доступність кредитів та вливання іноземного капіталу методом заробітчанства, створили сприятливі умови для розвитку будівельної галузі. Однак, в таких умовах, жоден із за будівельників не задавався питанням якісного і доступного будівництва. Все що потрібно було робити - це встигати будувати. Архітектура даного періоду характерна типовими "совковими" плануваннями, дешевими фасадами та низькоякісними матеріалами. Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що дане житло повинне бути в низу списку при виборі власного житла з числа новобудов.

                В роки кризи умови ринку внесли нові свої корективи: стрімке падіння продажу житла стало передумовою зупинки будівельних процесів. Період з 2008 по 2010 роки, став часом "виживання" для більшості компаній. Розвиваючи свій бізнес за рахунок участі коштів "дольовиків" та кредитів, більшість компаній зіштовхнулась з непоборимими труднощами. Як наслідок, з"явились нові поняття, як недобудови і довгобуди. Перебуваючи в такій ситуації, доводилось шукати нові шляхи виходу: розтермінування платежів, зниження ціни і самий неефективний - це бартерні операції. Цілком зрозуміло, що за таких умов, ніхто не дбав про високу якість матеріалів, чи дотримання відповідних стандартів. Але, як то кажуть: "Ринок диктує умови". Головним пріоритетом для будівельних компаній стало питання завершення будівництва і перелаштування власної життєдіяльності на нові фінансові рейки.

                Як наслідок, після кожної кризи настає період розвитку. Вийшовши із кризи, більшість забудівельників зрозуміли, що шляхом демпінгу не досягнеш успіху і не завоюєш прихильності серед споживача. Отже, настав час нових кроків: відбулось покращення та оптимізація планувань квартир, якість фасадів та наповнення житла відповідними опціями, які дозволили б покупцеві значно зменшити часові та фінансові затрати на внутрішньо оздоблювальні роботи. Пріоритетними напрямки стали розвиток інфраструктури та комплексність архітектурних рішень. Новим кроком у будівельній галузі стало спорудження нового типу житла - житлових комплексів, які за своїм змістом відтворюють ідею "маленького міста в місті". Тобто забезпечення усіх необхідних умов для комфортного життя споживача.

                Виходячи з аналізу трьох типів житла, на мою думку, перевагу у  виборі необхідно надавати саме третій категорії, оскільки саме в ній прослідковується певна тенденція співвідношення ціни і якості. Крім того. Вистоявши в часи кризи, ряд будівельних компаній зарекомендували себе, як надійні і стабільні іграки будівельного ринку Прикарпаття.

Завдяки житловому і соціальному будівництву Прикарпаття стало туристичною зоною в Україні за останні роки. Щорічно лише туристичний комплекс "Буковель" приймає до 1,5 млн. туристів, і зараз претендує як базовий центр для зимової олімпіади 2022 року. За 2011 р. із об"єктів соціальної сфери введено 5 загальноосвітніх шкіл, 4 дошкільні заклади, навчальні корпуси духовної академії, інфекційну лікарню, 11 амбулаторій, десяток спортивних закладів, чимало промислових об"єктів. За десять місяців 2012р. освоєно підприємствами області 878 млн. гривень, що на 15,9 % більше ніж 2010р., введено в експлуатацію 335,4 тис.мІ загальної площі житла, до відповідного періоду минулого року, складає 127,8 %. На тисячу осіб на Прикарпатті збудовано в 2011р. - 42 мІ житла. Це п"ятий показник в Україні. За десять років (2001-2011рр.) інвестиції в будівництво зросли в десять раз, з 108 млн. грн.. в 2002 році до 1,135 млн.грн. в 2011 році. Згнідно прогнозів аудиторських компаній, показники цього року будуть вищими за минулий рік.

Якщо говорити про ринок збуту, то його можна умовно поділити на три категорії покупців: жителі обласного центру (35%), мешканців районних центрів та прилеглих сіл (50%) і представники інших областей (15%). У зоні безпосереднього впливу проживає близько 250 тис осіб. Також, невід"ємною аудиторією даного ринку є значний % населення, який перебуває на тимчасовому або постійному заробітчанстві у країнах Східної та Західної Європи.

Цілком зрозуміло, що основні тенденції ринку нерухомості напряму залежать від рівня купівельної спроможності споживачів. За статистичними даними для домогосподарств м. Івано-Франківська витрати, в т.ч. грошові, перевищують доходи, проте прогнозується поступове вирівнювання доходів і витрат, та зростання грошових доходів. Середньомісячні доходи та витрати населення у м. Івано-Франківську з розрахунку на 1 особу становлять 2500 грн. Крім того, Івано-Франківська область є однією з лідируючих по кількості грошей на депозитах, на душу населення. Постійним джерелом фінансування будівельної галузі краю залишаються фінансові надходження із закордону. Виходячи з аналізу ринку продаж, варто відмітити, що такий контингент покупців складає приблизно 65-70%.

Визначальним фактором будівельного ринку є стрімке зростання пропозиції, поява нових проектів, що пов'язано з існуючим ажіотажем на ринку будівництва якісних житлових площ та зростанням споживчого ринку. На сьогодні, Івано - Франківськ є одним з найбільших міст Західної України й містом з інтенсивним розвитком будівництва. Темпи розвитку будівельної галузі щорічно відбуваються із 20% приростом. Все це говорить про те, що якщо всі майбутні проекти реалізуються, то конкурентна ситуація загостриться. Однак, це звичайно не вказує на крах ринку будівельної галузі. Падіння обертів буде не в усіх. Підсилюється роль конкурентних переваг. Найбільш успішні об'єкти зможуть домогтися високого рівня комерційних ставок і продажу нерухомості. У такій ситуації, самими головними конкурентними перевагами, будуть не розмір, чи місце будівництва, а грамотна концепція, професійний підхід до організації виробничого процесу, швидкі темпи та якість будівництва.

Тим не менше, варто звернути увагу на принципи ціноутворення вартості житла та фактори, які впливають на його динаміку. Ринок нерухомості в Івано-Франківську, умовно поділений на дві категорії за географічним принципом. Відповідно до цього, ми отримуємо наступну класифікацію: центральна частина міста і спальний район. Для центральної частини міста, вартість метра квадратного житла, перебуває в ціновому діапазоні від 5500 до 6000 грн.  щоб зрозуміти реальну вартість житла, варто розглянути ціновий аналіз в розрізі типу квартир. Отже, однокімнатна квартира, середньою площею 40 м.кв., буде коштувати на ринку, в ціновому діапазоні, від 220000 до 240000 грн., 2-х кімнатна квартира площею 60 м.кв. - від 330000 до 360000 грн. і 3-х кімнатна квартира площею 80 м.кв від 440000 до 560000грн . Що стосується спального району, то цей діапазон перебуває в межах від 3800 до 4900 грн. При чому, варто зауважити, що якість будівельних робіт в цій будівельній зоні нічим не поступається центру, а подекуди і вища. Отже, ціна житла у спальній зоні, в розрізі типу квартир, виглядає наступним чином: однокімнатна квартира середньою площею 40 м.кв. перебуває в ціні від 152000 до 196000 грн., двохкімнатна квартира площею 60 м.кв. - від 228000 до 294000 грн. і трьохкімнатна квартира площею 80 м.кв. - від 304000 до 392000 грн. Для правильного розуміння цінової похибки, варто відзначити, що нижня межа відображає вартість житла, в ціну якого не входить вартість опції, тобто житло класу "сирець".  Прикро констатувати той факт, але наявність у квартирі новобудови наступних опцій: електророзводки, підігріву підлоги та розводки опалення, ще далеко не означає, що якість виконання цих робіт знаходиться на відповідному рівні. Здебільшого, якість матеріалів та комплектуючих бажає бути кращою.

            Чи належимо, насправді, ми самі собі? І що таке, в нашому розумінні, особиста свобода? Саме на ці два запитання ми спробуємо пошукати відповіді.

            З першого дня своє появи на світ, людина народжується вільною і незалежною, принаймні. так прийнято вважати, однак, в світлі процесу суспільного розвитку, ми можемо спостерігати постійну залежність від ряду факторів. Змінюються історичні епохи, а залежність залишається: видозмінюючись у зростаючій прогресії. Кожного дня, з розвитком цивілізації, бажання управляти і підкорювати свободи одних, іншими - постійно зростає.

В чому ж полягає суть свобод: можливість вільнодумства, свобода дій, права вибору і фінансова незалежність? Чи є ми, насправді, носіями таких прав? Змушений констатувати, що ні! З давніх-давен, принцип побудови будь-якої держави, базувався на процесі підкорення пануючої меншості над поневоленою більшістю. На превеликий жаль, такі тенденції збережені і в сьогоденні. З раннього дитинства, ми не належимо собі: "зв"язані по руках і ногах" обов"язковими система загальної освіти, ми свідомо заведені у відповідні і чітко визначені рамки особистого розвитку. Зауважте, ніхто не ставить собі за мету навчити нас, як бути вільними і як, насправді, виглядає школа життя. Усі ми виростаємо в призмі виховання наших батьків, які і є плодом колонізуючої системи. Насправді, все дуже просто: керуючій меншості потрібна підконтрольна більшість. Блага життя мають високу ціну і за неї повинен хтось платити. Керуюча меншість називає такий поділ рівновагою. Але, хто їм надав право приймати такі рішення? Хто нас, ще в утробі матері, позбавив свобод?

Так, ми живемо, як в "матриці". Ми маємо право на освіту, ми думаємо, що має право на вільну думку і саме основне: ми наділені правом волевиявлення, яке створює  у свідомості ілюзію, що ти - керуєш життям. Але все це мізерна плата за те, чого нас, в дійсності, позбавлено. Не даремно кажуть, якщо хочеш розібратися в тій чи іншій ситуації, спробуй вийти за її межі і поглянути на все, що відбувається, з боку. Саме завдяки такому прийому, стає чітко зрозуміло, що ми не належимо собі. Ми існуємо в чіткій системі обмежень, яка підтримує лишень наше існування і життєдіяльність, лишень для того, щоб не втратити, в особі нас, людський, виробничий і фінансовий ресурс. Меншість завжди винищувала "інакомислячих", бо вони завжди повставали прямою загрозою для знищення їхньої рівноваги. Освіта, робота, народження, смерть - це все замкнутий цикл нашого з Вами поневолення. Ви запитаєте мене: "А чи дійсно це так?". Тоді і я Вам задам запитання: "Як за часто Ви займаєтесь тою справою, яка Вам подобається, чи може, Ваш дохід постійно перед Вами відкриває свободу дій? А може, Ви є повністю вільні і з понеділка по неділю живете лишень за власною волею?". Мабуть, що ні. Осі Вам і відповідь на запитання: "Кому ми належимо?". Ми належимо усім. Але не собі. Наша покірність вигідна. Але не нам. І те, що ми живемо у ХХІ столітті, ще далеко не означає те, що ми не раби. Ми раби, кріпаки, поневолені, але більш якісного і осучасненого рівня. Більшість з нас, а це 90% - ходить на роботу. Не випадково, термін страхування походить від слова страх (комусь вигідно нас тримати в страху), а термін робота, походить від слова - раб. Невже Ви вірите в те, що нас приймають на роботу для нашого блага? Звісно ж, що ні. Нас використовують, як ресурс: більшість свого особистого і життєвого часу ми проводимо саме там. Але що ми отримуємо взамін. Нам платять гроші, але чи дають вони Вам можливість розбагатіти, чи стати фінансово незалежним? Допускаю, що ні. Більше того, наша "керуюча меншість" створила усі можливі умови, щоб відсутність роботи - повністю унеможливлювала наше життя. Отже - це залежність, отже - це рабство. І в котре, переконуюсь, що всі думки і рішення приймають за нас. Переконаний, що Ви досить часто задавались запитанням: "Чому я нещасливий(а)?". Відповідь проста - ми не живемо власним життя і здебільшого робимо щось не через те, що ми любимо, а через те, що повинні. Хіба від цього можна бути щасливим?

Постає логічне запитання, а які ж тоді цінності можуть бути в такому житті і чи є вихід з даної ситуації? Не хочу видатись циніком, але у нашому житті цінність мають лишень дві речі: здоров"я і гроші (влада). Лишень той, хто володіє цим двома китами і стоїть на третьому, тобто знає "правду", може змінити щось в своєму житті. Цей крок - це виклик системі. Нас давно вже зробили слабкими: розділили релігіями, обмежують мовами, тримають в постійному страху "чогось". Виклик системі - це шлях боротьби! Більшість з нас програє. Однак, бажання свободи і особистої волі, ми і наші нащадки, завжди будемо відчувати в своїх серцях. Бог створив людину вільною, він навіть наділив її свободою від себе особисто. Тоді чому, ми повинні дозволяти відбирати у нас свій дар? Свобода душі, воля вибору, власні бажання дій - саме це робить нас щасливими. Не згоджуйтесь на менше - відстоюйте своє!

     Завтра, буде обрано нового секретаря міської ради. Ми вкотре, станемо свідками, що Закон - працює не для всіх. В Україні нема, ані громадянського суспільства, ані демократії. Те, в чому ми живемо - це анархія і вседозволеність. Якщо на Сході - це анархія "Регіонів", то на Заході - це анархія "владо-опозиції". Обрання Януковича Президентом, створило унікальний прецедент: кожен, хто злочинець, чи колишній ув'язнений, може бути представником влади. Звісно ж, що новосформовані традиції, знайшли сприятливий грунт для свого розвитку на теренах Івано-Франківщини.

     Сьогодні, ми стаємо свідками повної деморалізації суспільства. Як відомо, історичний процес розвивається за принципом циклічності. Відбувається розгортання нового сюжету подій 20-х років ХХ століття. Результати виборчої компанії 2012 року, підтвердили факт, чіткого, наростання більшовицьких настроїв. Тільки за комуністів, було віддано понад 11 тис. голосів. Але й це, ще не все. Вдало замаскувавшись під національні кольори, більшовицькі настрої знайшли свій прояв і в рядах "владо-опозиції". Ми, фактично, стали свідками гасел тих років :"Бий куркулів" ,"повернемо країну народу" і "вся влада - радам". Неймовірно, але все те, що відбувалось понад 100 років тому - стає реаліями сьогодення. Як і тоді: сьогодні, під лозунгами "правильних ідей", прийдуть до влади циніки і маргінали. А це, в свою чергу, призведе до утворення нового режиму, узурпації влади та політичних переслідувань. Вітаю! Ми на порозі "нової жовтневої революції" і створення "Радянського Союзу" під керівництвом комуністів і владо-опозиції.

     На часі, розробка нового Кримінального Кодексу України. Корупція - це вже стандарт нашого життя! Для чого, в законах, прописувати норми відповідальності за цей злочин, якщо, за нього, нікому нести відповідальність. Я б сказав: "Навіть - навпаки". Корупційна приналежність - це кар"єрний ріст і шлях до "всенародного любимця". І не нагадуйте їм про люстрацію - це не для них, а тільки для "ворожих регіонів". Новому більшовику, мандат - необов"язковий. Він вже недоторканий. Він - понад Законом. Однак, рано чи пізно, але все стає явним. Задамся питанням: "Якщо Гаркот не більшовицької приналежності, тоді чому, її представники, вносили, за нього заставу?" Цікавим стає походження 320 тис. грн. Можливо - це, також, корупційні гроші? Однак, про це, історія замовчує. Наші "невловимі месники", більшовицького походження, старанно все приховують, адже влада - понад усе. І заради неї, вони готові поступитися своїм політичним принципам.

     Переживаю тільки за одне - це за життя і здоров"я Володимира Колковського. Адже. свідчення цього братчика депутата, можуть повністю потопити весь "більшовицький титанік" і добре ім"я владо-опозиції.

"Весна демократії" або віртуальність української політики.

                Чи має шанс, українське суспільство, на порятунок і перспективи демократичного розвитку? Сьогодні, ми живемо і споглядає політичний театр трагікомічних дій. Ми віримо в світле майбутнє і в свободу демократії. Однак, чи можливо це насправді? Якщо так, то за яким сценарієм буде іти розвиток цих подій?

                Уявіть собі, ідеальну Верховну Раду України: на кожен мандат народного депутата, буде обрано трьох представників (трійку виборчих перегонів). Вас, звісно ж, зацікавить: "І які ж позитивні наслідки, ми отримаємо від такого "чудо процесу"?". В дійсності, все просто: менше буде ображених, від кандидатів, і наступить справжня "весна демократії". Уявіть собі: участь у засіданні Парламенту, буде брати той із депутатів, який першим прийшов на сесійне засідання. Ми, однозначно, станемо очевидцями факту щоденного і стовідсоткового наповнення Верховної Ради, що  дозволить зняти, з порядку денного, голосування за чужими картками. З ранньої ночі, до пізнього ранку, перед стінами Парламенту, буде вистроєна черга народних обранців. Кожен з них, вмотивований до дії. Боротьба між депутатами розпочинається ще перед стінами законодавчого будинку. Всі працюють - на користь народу. Значно зростає ефективність роботи народних обранців з електоратом. Адже кожен, з тих двох, що не потрапили до сесійної зали, буде мати можливість, проявити себе в "полях", спілкуючись і допомагаючи людям.

                Наслідком "весни демократії", стане утворення ситуативної більшості: одного дня більшість формують комуністи, а вже іншого - опозиціонери. І кожен з них, приймає ті рішення, які є ключовими пунктами їхніх передвиборчих програм. Сьогодні - повертаємо країну народу, а вже завтра - проводимо імпічмент Президента. В стінах Парламенту, розгорнеться справжня боротьба. Вести кулуарні домовленості - стане неможливо. Кожна політична сила, отримає свого Прем"єра і Президента. А сама Верховна Рада, переведе свою роботу у цілодобовий режим. Кожне гасло - буде почуто. Кожна електоральна верства, зможе реалізувати власні політичні потреби. А саме головне: кількість гетьманів - зросте, а це так необхідно для нашого суспільства. Адже, ми вже звикли, що на одного українця є два гетьмана. Отже, ідея вірна і ми рухаємося у правильному напрямку.

                "Країною - керуєш ти" - і це гасло, дійсно, стане реальним. Адже, кожного дня, будуть прийматися нові закони, впроваджуватись перевибори, і наш Президент, на яву, зможе: "почути кожного". Можливо, метод віртуальної політики, дозволить нам наздогнати 300-літнє відставання від США та Європи, прийняти дієву Конституцію та покласти край політичній боротьбі. А можливо, все залишиться без змін, адже те, що ми спостерігаємо сьогодні - це також "весна демократії" і чудеса віртуальної української політики.

Здебільшого, кожен з нас живе у багатоповерхівках.  Освітлення сходових кліток є необхідною складовою комунального сервісу для жителів міста. В умовах економічної кризи, питання щодо використання енергозберігаючих приладів, стає все більш актуальнішим. Однак, в світлі останніх подій, ми стаємо свідками нових див від ЄРЦ. Розглянемо ситуацію на прикладі одного з мікрорайонів міста - Пасічна. Ще за часів колишніх ЖЕО, в ряді будинків, було встановлено світлодіодні лампи  з потужністю до 5 ват. Дана технологія дозволила в десятки разів скоротити витрати по енергоспоживанню населення. Не менш важливою складовою цього процесу було й те, що енергозберігаючі світильники є місцевого виробництва.  Розробником світлодіодної технології на Прикарпатті, стало одне з найбільших підприємств-виробників ДП " ВО "Карпати". З 2010 року дане підприємство проводить дослідні роботи і працює над використанням потужних світлодіодів у світильниках для освітлення магістральних доріг категорій А,В, громадських і виробничих приміщень, чергового, аварійного освітлення у житлово-комунальному господарстві, територій у сільській місцевості. Роботи проводяться із залученням фахівців Київського науково-дослідного інституту інноваційних технологій і енергозбереження в енергетиці. Здавалось би, що все розвивається в правильному руслі. Однак, з появою ЄРЦ, розпочалося впровадження в життя нового "Станіславського дива". В другому півріччі 2012 року відбулась закупівля нових світильників, трансформаторного типу, у харківського виробника. Сума угоди купівлі-продажу становить 240 тис. грн. Варто, також, звернути увагу на те, що світильник цього виробника є значно дорожчими і менш надійнішими у використанні. Виникає логічне запитання: "Які цілі переслідує така угода?". Також, не зрозумілим для нас, постає явище відсутності духу патріотизму і підтримки місцевого виробника з боку ЄРЦ. Чому відсутня процедура тендерів на закупівлю даного обладнання? І взагалі. Де логіка таких дій? Як бачимо: чимало є запитань, які потребують відповіді. Вже вкотре, ми спостерігаємо повну бездіяльність збоку місцевої влади та правоохоронних органів. Щодня ми стаємо свідками все нових і нових "Станіславських див".  І вкотре, виникає запитання: "Кого ж буде покарано? Чи візьмуть на себе відповідальність за "покращення" секретар  міської ради та мер міста?" Залишається тільки сподіватись.

Українське політичне середовище і краю зокрема, нагадує "парк юрського періоду". На превеликий жаль, існування політичних динозаврів, зумовлене сприятливим середовищем, породженим тим же електоратом, який все ще вірить в правдивість їхніх обіцянок. Гарне, нове і навіть багатообіцяюче слово "люстрація", говорить не лишень про початок нових дій, але й за своїм змістом, дає надію на краще життя. Однак,як не прикро, але на цьому все і закінчується. Славні автори цих ідей навіть і не думають робити якихось  дій в цьому напрямку. Сама суть люстрації - це очищення. Тоді чому корумповані сили міської ради про це мовчать? Чому решта "опозиційних" партій не допоможуть своїм ідеологічним побратимам покаятись і відійти від гріха?

Виходить все просто: для них люстрація - це спосіб повалення однієї влади іншою. І досить ілюзій - ніхто з них не мав за мету робити владу прозорішою чи відкритою для людей. Замовчування фактів корупції і злочинності у їхніх рядах, є прямим доказом того, що люстрація не вигідна, в першу чергу, їм, а не виконавчій владі. Виходячи з цього, ми приходимо до висновку: повинен діяти громадський контроль. Коли у владі перебуває опозиція, а учасники влади є безпосередніми представниками опозиції - це призводить до нівелювання процесу демократичності і втрати механізму відповідальності і влади, і народних обранців перед громадою.

Тоді яких змін ми чекаємо? Старі обличчя нових партій вже завчасно розуміють, що змін не буде! А для більшості людей - це явище породить розчарування і закономірне здивування: "життя не змінилось - вкотре "продовжуємо розпочате".

Я як політолог, переконливо можу стверджувати,що представники влади - це люди, які обіймають посади, як у виконавчих, так і виборних органах влади. Виходячи з цього твердження  пропоную провести певний аналіз і з"ясувати, хто в нашому краї є представниками тої зловісної влади, а хто "опозиції". Серед громади міста є один з її представників, усім відомий, Анушкевичус Віктор Андрюсович, який обіймає посаду мера. Виникає запитання: "Хіба це не влада ?" 34 депутати івано-франківської міської ради від правлячої партії. Хіба це не влада? Посада голови обласної ради і секретаря міської ради. Хіба це не влада?  

Відповідь очевидна - звісно ж, що влада!

Пропоную тепер з"ясувати, який інформаційний зміст нам розкриває термін "Прикарпатська аномалія". Більшість кандидатів, які брали участь у виборчих перегонах ішли на вибори, як представники "опозиції" в руках яких перебували всі ресурси і важелі впливу влади. Цікавий парадокс - "опозиція", яка у владі. То хто ж насправді винен у злиденності життя маленького івано-франківця? Відповідь одна - відповідальність повинна нести на місцях. Однак, зважаючи на незрозумілий свій статус "опозиційності" і голова міста, депутати і голова обласної ради перекладають всю відповідальність на плечі абстрактної влади. Вкотре у всьому винні москалі і Янукович.

На превеликий жаль політична свідомість і обізнаність громади знаходиться на дуже низькому  рівні. Саме по цій причині наше суспільство вже 20 років поспіль приймає рішення не головою і навіть не серцем. Одні і ті ж персони, змінюючи політичні партії, як шкарпетки, систематично обираються народом. І в котре останній не може зрозуміти чому не відбувається змін на краще. Може досить! Суспільство - прокинься. Скільки можна перебувати в статусі "донкіхота" і ловити вітряки.

Вже завтра наші славні представники "Прикарпатської аномалії" опиняться в парламенті і вже вкотре будуть переконувати нас, що народний депутат - це не влада і що кляті москалі, і Янукович не дають їм можливості "працювати на благо народу".