Там падали зорі у воду, Не бачив такого я зроду, Щасливий я тим, що живу, Навчаюся, мрію, пишу, Що рідний гуцульський мій край  Для мене завжди - наче рай.

О, краю, мій краю, Гуцульський мій краю, Тебе я кохаю, Тобою живу. О, краю, мій краю, Лелечий мій краю, Краса твоя вічна,  Я добре це знаю.

Коли я поїду далеко, Не сумуй за мною, лелеко, Я думкою лину в Карпати, І все постараюсь згадати: Дзвінкі водоспади, зелені смереки І вас, мої рідні і вірні лелеки. Щасливий я тим, що живу, Надіюся, мрію, кохаю, Що рідний гуцульський мій край Для мене завжди - наче рай.

 Народився Олекса Довбуш в 1700 році в селі Печеніжин Коломийського повіту Станіславівської губернії. Ще з дитячих літ бачив безправ"я пригніченого народу і тому все своє свідоме життя віддав боротьбі за кращу долю цих людей. Народ любив своїх месників. Про них складали пісні, казки, легенди. Так одна з легенд говорить, що коли помирав Довбуш то Карпати так заридали, земля так затряслася, що від цього земле трясіння утворились скелі - скелі Довбуша.

 Загін опришків на чолі з Олексою Довбушем діяв на території Гуцульщини і Покуття, іноді Поділля. Захоплене у панів майно роздавав біднякам. Проти Довбуша висилалися військові каральні експедиції. Його ім"я наганяло жах на шляхту. Вже за життя він перестав бути реальною людиною і став легендарним. Символом бойової доблесті у опришків стали топірці - " бартки", на яких вояки присягалися коли вступали до загонів. Часто в Рахові рахували награбоване майно. Звідси й походить назва населеного пункту. А золото - срібло ховали високо в горах, в місцях доступних тільки для них.

 Коли я був маленьким я часто говорив мамі, що коли підросту, то піду тими стежками - дорогами, де ходив Довбуш і пошукаю ті дорогоцінності. От якби я їх знайшов насправді! Я б виплатив борги за дитячу газету "Зірка", яка була набагато цікавіша, ніж деякі інші дитячі видання. Наприклад, дитячий журнал "Мульти Бульти", в якому безліч помилок і нічого повчального. Я так хочу, щоб

"знов прийшла пора

Цікавого пера".

Цю рубрику у "Зірці" 

Читала дітвора.

Писали ми про школу, 

Про радість і про біль.

Листи сюди надходили

Майже звідусіль.

Якби знайшов Довбушеві скарби, то вже й Тарасову церкву закінчували б будувати.

 Моя мама знає багато цікавих легенд про Довбуша. Та коли почула, що я задумав, налякалася. І вигадала таке: що зараз землю удобрюють гноєм, а Довбуш удобрив золотом - сріблом, тому наші Карпати такі красиві.

 Ой поїду я у гори

Там, де Довбуш наш бував,

Й пошукаю теє злото,

Те, що він колись ховав.

Побував я у Ворохті.

Кажуть: "В Косові шукай".

Довго я шукав в Яремчі,

Й здогадався тут, доречі, 

Що те злото - то мій край.