Вона еволюціонувала від часів Другої світової до наших днів, і зараз для її мети - маніпуляції суспільною думкою та збору інформації, використовуються найсучасніші засоби комунікації. При цьому, роль інформаційної війни як складової "гібридної" війни проти України в рази більша, ніж у будь-яких подібних випадках у минулому. Це пов"язано, насамперед, із розвитком інформаційних технологій.

Декілька десятиріч тому інформація поступала "зверху вниз" - тобто, ключові ЗМІ давали дані про ту чи іншу подію, що розходилися по менш авторитетних ЗМІ. З появою електронних засобів інформації - Інтернету та соцмереж - напрямок руху інформації змінився: тепер пост у Фейсбуці може бути ретрансльований провідними ЗМІ. У зв"язку із збільшення потоку інформації люди не встигають перевіряти її, що спрощує поширення фейків і підвищує ризик ретрансляції неправдивих новин доволі авторитетними медіа.

Крім того, авторитетність того чи іншого джерела часто оцінюється не по способу подачі інформації, а по кількості відвідувачів ресурсу, а збільшення об"єму і швидкості появи і поширення інформації змінили психологічне її сприйняття суспільством. Порівняно з минулим, у контенті значно зросла емоційна складова і знизилася інформаційна складова. Це дозволяє противнику підмінювати інформацію, наповнювати її вигідним для нього емоційним навантаженням. На думку окремих спеціалістів, інформаційна війна проти України почалася задовго до анексії Криму - ще взимку 2013 року. Стартом було використання терміну "фашисти" - це було першим міфом російської пропаганди, що розпочав підготовку суспільної думки Росії до майбутньої агресії проти України. Саме завдяки інформаційній блокаді та поширенню пропагандистських міфів РФ змогла "анексувати" Крим та Донбас ще задовго до безпосередніх агресивних дій.

Однак, наразі російська пропагандистська машина дуже ослаблена, оскільки залишається дедалі менше підгрунтя, яке могло б бути використане для створення і поширення нових міфів. У даний час мета російської пропаганди - показати, як погано живуть країни, що зробили європейський вибір. Цей меседж просувається їхньою пропагандою сьогодні і просуватиметься у майбутньому. Тому, найдієвішим засобом протидії російській пропаганді для тих країн, проти яки вона веде інформаційну війну, може бути їхня успішність та підвищення благополуччя населення. Крім того, доступними методами протидії пропаганді можуть бути курси "інформаційної гігієни" у школах та вузах, де молоде покоління навчатимуть фільтрувати інформацію, а також грунтовне, підкріплене фактами спростування дезінформації авторитетними державними лідерами і лідерами громадянського суспільства, щойно вона з"являється в інформаційному просторі.

В умовах інформаційної війни Росії проти України необхідно усвідомлювати те, що розповсюдження неперевіреної та необ"єктивної інформації про суспільно-політичні процеси та ситуацію в державі може бути використано Російською Федерацією для поширення антиукраїнської пропаганди, дискредитації України в очах світового співтовариства як самостійної та самодостатньої країни.

9 листопада 2012 Omtron подала клопотання до суду США у справах неспроможності, що знаходиться під юрисдикцією міста Вілмінгтон штату Делавер, для порушення процедури банкрутства. За свої активи компанія розраховує виручити від 10 до 50 млн. доларів. Причиною банкрутства Omtron видання називає підвищення цін на кормові культури, а так само надмірні боргові зобов'язання.

У лютому 2011 року компанія Omtron придбала в США частину активів збанкрутілої американської компанії з переробки свійської птиці Townsends Inc. з умовою погашення боргових зобов'язань і сонації підприємства. Ця угода, яка обійшлася Олегу Бахматюку в $ 24,9 млн, повинна була дозволити більш раціонально поєднати і використовувати експортні можливості американської компанії на ринках Близького Сходу.

Однак після покупки становище птахофабрик тільки погіршилось і виробництво було закрито. Ліквідація 680 робочих місць, за словами мера Моксвіля, в якому одна з птахофабрик була найбільшим роботодавцем, призвела до руйнівних наслідків для міста.

Згідно з даними "Авангарду", Omtron повністю належить мажоритарному акціонерові агрохолдингу Олегу Бахматюку і є одним з найбільших акціонером "Авангарду" з часткою 28,9%.

Раніше за борги в Україні була розпродана мережа продуктових магазинів "Фаворит", що належить Олегу Бахматюку. На думку експертів, схожа доля чекає й інші структури бізнесмена, які так само обтяжені непосильними борговими зобов'язаннями. У минулому році Бахматюк придбав відразу два збанкрутілих агрохолдингу - "Райз" і "Дакор Агро Холдинг", загальна сума боргів яких складає за різними оцінками близько 400 млн доларів. А колекторські компанії вже почали скупку боргів агрохолдингу "Авангард" за 5-10% їх вартості, що так само вказує на хитке становище компанії.

Недавно, як голова Ради громадської організації "Народний Контроль", я виступив у ЗМІ з приводу ошукання мешканців міста комунальною структурою "Єдиний розрахунковий центр"при сплаті комунальних послуг.

Контора, створена "свободівською" більшістю в міській раді, відразу ж після мого виступу заявила про те, що подає на голову громадської організації до суду та вимагає 100 тисяч гривень моральної шкоди.

Вважаю за необхідне повідомити, що відповідних судових засідань ще не було, бо ні я, ні громадська організація не отримували з цього приводу ніяких позовних документів. Тільки вчора в суді нам стало відомо про те, що керівництво ЄРЦ начебто надсилали якісь документи, але на зовсім іншу(не мою і не громадської організації) адресу. 

Тому ми припускаємо, що "Свобода" це робить спеціально виключно для піару. Адже цілком зрозумілим є те, що такі позови є просто марною тратою часу, скоріш за все це намагання затягати по судах тих, хто не згідний з політикою "єдино правильної" партії.Ймовірно, саме тому документи були направлені на іншу адресу(при тому, що паспортисти з даними про мешканців працюють саме в ЄРЦ).

Це виглядає кумедно, як у відомому анекдоті про курку та півника, який біжить за куркою і думає: якщо не дожену, то хоч зігріюся.

Скоріш за все, це істерика самого О.Сича. Напевно, хоче Максимович помститися за те, що нами викриті деякі "темні справи" міської Свободи. Невже ці "захисники нації" вважають, що судитися із населенням, яке їх вибирало - це найкращий метод підняття собі рейтингу? Можливо, тому у них цей рейтинг останнім часом стрімко падає. Гадаю, що не один мешканець багатоповерхівки міста "почухав" собі потилицю, отримавши квитанцію від ЄРЦ про сплату комунальних послуг, і водночас лаяв себе за те, що в свій час віддав голос за ВО "Свобода".

Як бачите, "захисники нації" не чіпляють багатих, які проживають у власних будинках і не платять ні за прибирання прибудинкової території, ані за вивіз твердих побутових відходів. А бідних можна і "лохотронити", можна поставити їх в позу і, як писав Володимир Гарматюк, "без мене мене женити" та "жарити їх і в хвіст та гриву".

Можна придумати договір, який мешканцям підписувати не потрібно, а послуги надаватиме ЄРЦ, якщо схоче. В їхніх будинках може прибирати депутат міськради М.Сеньків із головним бухгалтером новоствореної Свободою комерційної структури. А перевірити мешканець не може, бо виявляється виконком міськради зробив ЄРЦ виконавцем послуг з прибирання внутрішньобудинкової та прибудинкової території. Ну і що, що ЄРЦ формальний виконавець, "Свобода" затвердила Статут підприємства в якому дозволила ЄРЦ делегувати право виконавця послуг кому забажає. А щодо мешканця, то тут за думкою "свободівців", "його не мелеться".

От і став виконавцем послуг по прибиранню внутрібудинкової території депутат міськради від фракції "Свобода" Михийло Сеньків та його фірма, у якій по документах працювали всього лиш дві особи: він і бухгалтер! Виходить, внутрібудинкові території міста Івано-Франківська прибирались двома особами, один з яких навіть депутат.

Що не кажи "свободівці" швидко навчились трактувати законодавство "на хлопський розум". Не заперечуємо, що "на хлопський розум" добре тоді, коли хлоп розумний, але ними на жаль забуте просте правило, хто платить, той і замовляє музику.

Користуючись безвихідним становищем малозабезпечених, "свободівці" просто знущаються над городянами. Натомість керівництво ЄРЦ за кошти мешканців, тобто оплачену квартплату, виявляється може не робити ремонтів, а викидати кошти "на вітер", тобто оплатити позов біля 1000 грн., судові витрати, оплатити роботу свого юриста та інше. Адже їм це можна робити, вони в місті - влада.

Все з чим не згідні мешканці і відкрито заявляють, це є наклеп проти великих патріотів. Так вважають у Свободі.

З усього ясно, що представники цієї партії, які перебувають у владі, надалі будуть "піаритися" та всім брехати, що реформа ЖКГ в місті проведена на вищому рівні, що вони дуже розумні і що в Україні до тепер ще ніхто не здогадався таке зробити. А те, що з мешканців незаконно здирають немалі суми, навіть за послуги які "надавав" п.Сеньків із бухгалтером комерційною структурою "Комунальні інвестиції" - це у них називається початком реформи, а реформа потребує жертв.

Ніхто із "захисників нації" не задумується і про те, що внаслідок цієї реформи збільшено армію "неробів" і вони висять на шиї платників податків міста.Я пригадую, що УЖКГ (управління житлово-комунального господарства) в штатному розписі було 33 працівники і займалися вони реально двома речами, капітальним ремонтом житла та капітальним ремонтом доріг. Внаслідок "свободівської" реформи вже другий рік капітальний ремонт доріг проводить УКБ (управління капітального будівництва), а всі кошти капітального ремонту житла передано ЄРЦ. Чим займається теперішній департамент (колишнє УЖКГ) - всім відомо: утримують за рахунок бюджету міста 30 працівників, яким щомісяця даремно платять зарплату, що в сумі становить біля 100 тисяч гривень за один місяць. В ЄРЦ управлінського апарату аж 65 чоловік, за штатом ще більше і на кожному кроці кричать, що їм не вистачає коштів.

Як на мене, то велика біда, що в обласному центрі до влади прийшла як кажуть у Бурштині "свободівська шпана", яку необхідно терміново зупинити.

Попередній склад міської ради хоч і теж критикували, але депутати приймали міський бюджет в якому передбачали біля 9 млн.грн. на капітальний ремонт житла і один мільйон на фінансову підтримку ЖЕО. І в порівнянні видно, що в ті роки в 10-15 раз більше проводився капремонт житлових об"єктів. Тепер ці кошти перекинули як дотаційні для ЄРЦ і ми не бачимо як їх використовують.

Адже "втирання" мешканцям про те, що це їхнє житло і все мають ремонтувати мешканці, а згодом прийняття "свободівцями" рішення про співфінансування - це "лохотрон" вищого ґатунку.

Що тут казати, отак добре видно як "Свобода" "піклується " про мешканців. Але тим часом Сич О.М. надалі "піариться", примусово зібравши комунальників у колишньому приміщенні ЖЕО №3, він розповідав про те, що відношення до збору коштів як і до роботи ЄРЦ немає відношення.

Сич добре виправдовувався, та забув пояснити чому "свободівці" вигнали на вулицю більше 2000 спеціалістів, через що в 2012 році зимою будинки замерзали. Чому місто стає бруднішим, а люди платять все більше!? Він виправдовувався: "...я не маю відношення до роботи ЄРЦ"... (тобто до роботи своїх однопартійців міської організації, яких колись приймав у партію). Абсурд! Правда, пане Сич Олександр Максимович?

З повагою, Михайло Вінтоняк

Сумно, що свою частку олії в цей вогонь підливають і засоби масової інформації. Черговий такий приклад трапився буквально днями. Спочатку в пресі, а потім і в деяких інтернет-виданнях з"явились матеріали, які різко розкритикували агітаційно-пропагандистську кампанію кандидата у народні депутати по Тисменицькому мажоритарному виборчому округу № 84 Ігоря Волощука.

Якщо  вірити публікаціям, то "гріх" кандидата  є ну просто-таки неспокутуваним. Адже, замість того, щоб у найяскравіших чи найчорніших (залежно від ситуації) кольорах розписувати на поставлених за кошти власного виборчого фонду агітаційних біл-бордах: чому виборцям не слід голосувати за "них" і чому натомість їм слід обрати його, пан Волощук "мав необережність" використати проплачені ним же рекламні площі для того, щоб закликати мешканців і гостей краю... взяти участь у прощі до монастиря Успіння Матері Божої чину Святого Василія Великого, що у селі Погоня, Тисменицького району. Такі прощі щороку відбуваються у жовтні місяці і давно вже стали традицією, набувши в тому числі і міжнародного значення. Адже саме тут зберігається Чудотворна Погонська ікона Пресвятої Богородиці, яка з давніх-давен славиться своїми чудодійними властивостями.

До  політиків у нас завжди ставились  з пересторогою. І все ж напевно все-таки краще, коли політик закликає до духовного єднання і поваги до вічного, ніж поливає когось брудом чи вихваляє якісь надумані здобутки. Тим більше вибори. Тому що ж тут такого страшного і "гріховного"? - запитає читач. Адже на темі церкви, духовності і паломництва вже не раз "піарились" десятки інших кандидатів у депутати і в тому числі в тому ж таки Тисменицькому виборчому окрузі. Так-то воно так і всі би це радо вітали, якби пан Волощук йшов на вибори від будь-якої іншої політичної сили. Та є одне "але". Ігор Іванович є активістом Партії регіонів і кандидує до Верховної Ради України саме від цієї політичної сили. Зрозуміло, що вказана обставина не дає спокою деяким любителям чіпляти людям ярлики, яких, на жаль, чимало трапляється в наших (втім, напевно, не тільки в наших) краях. Деякі люди, чомусь, уперто не хочуть зрозуміти, що судити про людину варто не по його належності до "модної" чи "немодної" в тій чи іншій місцині політичної сили, а по конкретних його вчинках, а тому схильні шукати, як кажуть у народі, скалку в очах інших, інколи не помічаючи колоду в очах власних. То чи варто дивуватись, що кандидата в депутати Ігоря Волощука звинуватили у тому, що він закликав людей брати участь у прощі... без погодження з керівництвом монастиря? Мовляв, грошей він у розвиток монастиря та діючого на його базі паломницького центру не давав, настоятелем святині не є, а відтак яке він мав право запрошувати туди прочан..?

Отакої! Виявляється, в нашій країні приватизовані вже не тільки заводи, земля, влада і право на істину, а й віра. А щоб закликати до духовності, вже треба спеціальний дозвіл. Цікаво, чи посмів би хто сказати криве слово проти будь-якого мусульманина - чи то світської людини, а чи політика від якоїсь із партій, - який би закликав мусульман йти на хадж до Мекки? Невже ми гірші за людей інших віросповідань?

"Серед  наших людей чомусь склався якийсь такий стереотип, - коментує ситуацію пан Волощук, - що Партію регіонів люди схильні асоціювати з Українською православною церквою Московського патріархату, а опозиційні сили - відповідно з Українською греко-католицькою церквою чи Українською православною церквою Київського патріархату. Я сам народився на Тисмениччині і сповідую греко-католицьку віру. Але я зростав і працював разом з людьми різних християнських конфесій. Тому я вважаю вкрай неправильним, коли людей намагаються ділити за релігійним принципом. Бог є один для всіх. Його неможливо приватизувати, як не можна приватизовувати віру і духовність. Тому я хочу зламати всі ці стереотипи. Моя партійність - це мій погляд на шляхи розвитку і становлення нашої країни і не варто її плутати з моєю релігією".

Зі  слів кандидата, його виборча програма передбачає відновлення на Тисмениччині низки інвестиційних проектів, в тому числі і залучення інвестицій до розвитку паломницького центру на базі Погонського монастиря, що дозволить перетворити його на центр всеукраїнського, а можливо і міжнародного масштабу, про який би знали і до якого б прагнули потрапити люди різних християнських конфесій і насамперед молодь. До речі, створення умов для навернення до духовності - ще один пункт у програмі пана Волощука.

 "У  мене немає мільйона, щоб пожертвувати на монастир, - зазначає він, - зрештою, в сучасних умовах це було б сприйнято  як підкуп. Але я знаю, як, будучи у парламенті, зробити так, щоби ті, хто має такий мільйон, об"єднались  і вклали ці кошти у розвиток Погоні, перетворивши наявні туристичні можливості на реальний добробут цілого району. Ми маємо безліч яскравих прикладів коли паломницький туризм давав поштовх економічному підйому цілих міст, регіонів та навіть країн. Згадайте Люрд, Париж, Кельн, Єрусалим, Почаїв. Всі ці речі є прописані у моїй програмі. Вона є опублікованою і кожен може з нею ознайомитись".

Пан Волощук також стверджує, що він  все-таки зустрівся з отцем Никодимом  - настоятелем монастиря Успіння Матері Божої у селі Погоня. Після того, як кандидат  виклав йому свій погляд на розвиток паломницького центру та об"єднавчу роль релігії, ознайомив його зі своїми програмними цілями, між політиком і священиком в кінцевому підсумку було досягнуто консенсус. "Сутність консенсусу, - зазначає Ігор Іванович, - все, що не робиться, - головне, щоб воно робилось заради духовності. Я не прошу церкву агітувати за мене. Та вони того і не робили б. Але якщо я чимось можу допомогти наверненню людей до духовності, до віри, то чому б це не зробити?"

Інакше, звідки така байдужість до самого процесу виборів?

Найостанніші приклади.

Перший приклад: Олесь Доній намагається перемогти, проводячи виборчу компанію у жартівливому стилі. Чого вартують лише "приколи" з пропозиціями іншим кандидатам знятися на його користь. А загальний тон виступів "київського парашутисти"? Таке враження, що він зібрався балотуватись не на окрузі, де переважає архаїчна ментальність сільського електорату, а у постмодерній тусовці київських лібералів. Знаючі люди кажуть: то в Олесика від того, що немає ресурсів. Так що, виходить: вдаримо пофігізмом по кандидатському безгрошів"ю?

Другий приклад: ювілеї міст і сіл Прикарпаття, урочистості до Дня Незалежності... - майже всі ці події були проігноровані мажоритарниками. За два місяці до виборів уже всі знають, хто де переможе.Ані народні маси, з якими можна було б поспілкуватися, ані церковні служби, де можна було б "показати себе" і свої родини, не стали для претендентів на місця у Верховній Раді приводами для проявлення активності.

Один лише самовисуванець Василь Мельник демонстрував свої вокальні здібності у караоке на Тисменицькому святі. А де ж був регіонал Ігор Волощук, чиї біг-борди з недоречною капличкою вже стали предметом журналістських жартів? Дивно це все. Чи то кандидати економлять на політтехнологах, чи праві ті, хто каже, що ресурси і сили політики зберігають на перевибори, які відбудуться у січні-лютому.

На мою електронку прийшов лист від якоїсь невідомої мені дівчини (жіночки?) "Соломії Гайдич". Зважаючи на те, що  в листі викриваються деякі невідомі широкій громадськості факти, подаю його без своїх правок: "

Прокуратура порушила кримінальну справу відносно депутата Івано-Франківської міської ради Халаменди Ігоря Анатолійовича, добре відомого усім кримінального авторитета "Бури". 

Халаменда, до того як стати народним обранцем тривалий час жив на вимаганнях. Для таких як він, як то кажуть, "правила  неписані". На дорогих автомобілях вони ганяють з шаленою швидкістю, незважаючи на "простих смертних". Халаменда не став винятком. Ввечорі 9 серпня  на трасі Стрий-Чернівці він збив п"ятеро людей і втік, покинувши важко травмованих на дорозі. Однак цього разу кримінальному авторитету не вдалось приховати свій злочин. Як повідомляє прес-служба обласної прокуратури, правоохоронці затримали депутата через кілька годин. Щодо Халаменди порушено кримінальну справу. 

Нарешті злочинцю доведеться відповісти за вчинене і на таких, як він, є управа. Можливо правоохоронців зацікавить ще й інша діяльність Ігоря "Бури"... До речі, під час обшуку правоохоронці вилучили в нього нарізну вогнепальну зброю."

Виборчі перегони, про які так багато говорили політики і журналісти, розпочалися. Гадаю, покійний радянський політкласик пробачить мені перефразування його відомого вислову, тим більше, що вибори у нас, за усталеною традицією, з року в рік вважаються ледь не революцією, після якої або кінець світу (не вірите? Спитайте у майя), або райське життя. Отже старт дано і ознаменувався він, природно, значним пожвавленням партійного життя. Основні політсили провели свої партійні з"їзди і навіть "розродились" на партійні списки, які вже, до слова, встигли наробити чимало розголосу і навіть спровокувати перші виборчі (в сенсі під час виборчої кампанії) політскандали, на кшталт демаршу досі "бютівського" нардепа Сергія Міщенка.

Деякі партії - вочевидь найбільш ретельні у підготовці до виборів (чи то найбільш популістичні?) навіть оприлюднили списки кандидатів-"мажоритарників". Впав в вічі такий "мажоритарний" список від партії "УДАР Віталія Кличка". Одразу пригадався останній візит лідера партії і, за сумісництвом, всесвітньо відомого боксера - самого Віталія Кличка - до Івано-Франківська: помпа, море народу, симфонічний оркестр на сцені посеред Вічевого майдану, сам Лідер, який (о диво!) говорить українською (нехай з русизмами і запинаючись, але ж говорить!) і обіцяє при цьому захищати українську мову, а ще повиганяти (а він може) з парламенту всіх тих, хто голосує не особисто і взагалі проти українства. Пригадалося, як одного за одним представляв пан Кличко потенційних кандидатів-"мажоритарників", які висуватимуться від "УДАРу" на Прикарпатті: Юрій Соловей, Володимир Гергелюк, Тарас Парфан, Микола Палійчук, Василь Онутчак, Володимир Довганюк.

Звіряю з оприлюдненим вчора списком: начебто усі ті ж. Додався Олег Нижник по 85-му виборчому округу, по якому В.Кличко кандидата раніше не оприлюднював... Але упс... А де Юрій Соловей? Замість молодого енергійного і, вочевидь, перспективного голови Івано-Франківської міської організації "УДАРу" Юрія Солов"я, у списку стоїть прізвище юриста очолюваної Ю.Солов"єм громадської організації "Громадський форум Івано-Франківська" Володимира Чорноуса. Зрештою, нічого не маю проти пана Чорноуса: дуже кваліфікований юрист, спокійний і виважений політик - він імпонує багатьом. Але ж він не має такого авторитету у місті Івано-Франківську з його складною передвиборчою ситуацією, як у екс-кандидата в мери обласного центру Юрія Солов"я. Майнула думка: може то хлопці з громадського руху "Чесно" щось "нарили" на одного з фаворитів передвиборчих перегонів по в/о № 83? Не секрет, що партія "УДАР" однією з перших передала для "часникової" фільтрації не тільки "мажоритарні", а й партійні списки. До того ж буквально вчора у ЗМІ з"явилось повідомлення про те, що партійне керівництво викинуло із своїх списків низку кандидатів, які не пройшли того фільтру. І хоча прізвище Ю.Солов"я серед них не значилося, але ж хто його знає? Та ні. Якщо караючий "часник" не торкнувся, скажімо, таких кандидатів, як Микола Палійчук чи Тарас Парфан, які мало того, що, перебуваючи тривалий час при досить високих посадах у виконавчій владі, мали неабияку спокусу і можливості до вчинення корупційних дій, та ще й змінили буквально нещодавно свої політичні погляди, перебігши з "Нашої України" до "УДАРу", то за що ж то йому карати Ю.Солов"я, який хоча й також свого часу пішов з "Нашої України" і навіть був у владі, але ж тоді ще не було ні "УДАРу", ні "Чесно". І взагалі, як то кажуть, то було давно і не правда.

Усі сумніви зруйнував перегляд списку "ударних" кандидатів-"пропорційників". Ось воно: за номером 45 числиться Соловей Юрій Ігорович. Одразу відлягло від серця: отже претензій у руху "Чесно" до екс-кандидата в мери Івано-Франківська не було жодних.

Але що ж змусило рейтингового кандидата-"мажоритарника" змінити округ, де він мав таку велику підтримку на ефемерне в плані прохідності 45-те місце у списку? Ефемерне, тому що сьогодні соціологи "віддають" "УДАРу" близько 10 % голосів на виборах. Не важко порахувати, що від 225 депутатських "списочних" місць 45 становить 5 %. Якщо врахувати, що до парламенту проходять тільки ті політсили, які пройдуть 5%-ковий бар"єр, ця цифра звісно дещо збільшиться, але навряд чи дотягне до 10%. Тому сподіватись на те, що 45-й кандидат потрапить до Верховної Ради може лише ду-у-у-уже великий оптиміст.

На сьогоднішній день мені не відомо, що змусило пана Солов"я перейти до "пропорційного" списку. Наскільки мені відомо - і про це говорив голова обласного "УДАРу" Роман Чернега - за списком йдуть керівники обласних організацій партій. Про голів міських структур мова не йшла. Звісно, я не виключаю певний об"єктивний момент, типу: Кличко великий і сильний - проти його волі не попреш. Втім, так само можна собі уявити і ту обставину, що Ю.Соловей, маючи певний авторитет у партії та серед представників громадських організацій в різних регіонах України, маючи певний фінансовий ресурс, цілком припустимо міг бути включений до списку за його власною ініціативою.

Навіщо? Причини можуть бути різними. Мені особисто спадає на думку одна (хоча це моя суб"єктивна думка, яка не обов"язково є вірною). Юрій Соловей злякався...

Ні. Аж ніяк не хочу образити шанованого мною політика і абсолютно не вважаю його боягузом. Просто виглядає так, що пан Соловей не має впевненості у своїй перемозі в мажоритарному окрузі. І для цього є причини. Очікується, що по виборчому округу № 83 балотуватимуться такі гіганти місцевої політики, як кандидат від "нашоукраїнської" опозиції мер обласного центру Віктор Анушкевичус та лідер прикарпатських "свободівців" голова обласної ради Олександр Сич. За кожним з них стоїть досить значний стабільний електорат і (що гріха таїти?) адмінресурс. Фактично сьогодні Ю.Соловей, В.Анушкевичус та О.Сич можуть похвалитись приблизно рівним рейтингом - в межах 20 - 25 % (замовні рейтинги до уваги не беремо). Крім того, в потилицю їм дихає Олександр Шевченко, який зараз стрімко надолужує відставання у рейтингу активною агітаційною та "благодійною" діяльністю.  При такому розкладі, коли сили претендентів є більш-менш рівними, слід очікувати перемоги того кандидата, який найбільш вміло використає старий римський принцип "divideetimpera" - поділяй і владарюй. Так, Олександр Сич до переходу Ю.Солов"я у "списочники" міг виграти на хвилі одвічної боротьби між В.Анушкевичусом та Ю.Солов"єм і, вочевидь, зараз намагатиметься використати чвари між В.Анушкевичусом і О.Шевченком. О.Шевченко ж, коли приймав рішення про власне балотування, вочевидь, розраховував перемогти за рахунок того, що електорату важко буде обирати між О.Сичем, В.Анушкевичусом та Ю.Солов"єм і тепер, вочевидь, розраховуватиме, що перші два поділять між собою голоси націоналістично налаштованого електорату, а собі забрати підтримку решти населення.

На цьому тлі шанси Ю.Солов"я на перемогу в мажоритарному окрузі ставали ще більш ефемерними, ніж балотування за списком. Можна припустити, що в даній ситуації він обрав варіант, який пропонував йому найбільше виграшів від передвиборчих перегонів. З одного боку надія на те, що "УДАР" все-таки набере більше напророчених 10% і 45-й номер таки пройде до парламенту жевріє. А з іншого боку: в разі перемоги на виборах кандидатури Івано-Франківського міського голови Віктора Анушкевичуса у пана Солов"я знову відкриваються можливості для реалізації своїх давніх мерських амбіцій. Причому в разі, якщо Юрій Ігорович не балотуватиметься по 83-му мажоритарному округу, шанси діючого мера на перемогу значно зростуть, а відповідно відкриється більше шансів на те, що буде оголошено позачергові вибори Івано-Франківського міського голови, на яких Ю.Соловей в світлі результатів виборів попередніх буде безперечним фаворитом.

І тут виникає парадоксальна ситуація: для того, щоб хоч щось виграти на виборах лідеру міського "УДАРу" доведеться підтримувати на виборах до Верховної Ради не колегу по Громадському форуму Володимира Чорноуса, а свого одвічного конкурента - практично ворога Віктора Анушкевичуса. Тож не дивуйтесь, якщо ми незабаром побачимо хлопчиків з Громадського форуму, які роздають агітпродукцію на підтримку нині діючого міського голови. До речі, балотування Ю.Солов"я за партійним списком лише сприятиме цьому. Адже не потребуватиме значних витрат матеріальних, людських і часових ресурсів на агітаційну кампанію (її робитиме партія та її обласна організація, керівник якої - Роман Чернега - також балотуватиметься за списком), які можна буде витратити на виборчу кампанію В.Анушкевичуса.

На завершення додам, що ця думка є лише спробою осмислити процеси, які відбуваються у прикарпатській політиці, і спрогнозувати їх подальший розвиток, а тому не претендує на статус універсальної істини. В той же час підстави розмірковувати саме так, як було наведено вище, нам дають прецеденти в  історії виборів у Івано-Франківську. Зокрема, історія парламентської виборчої кампанії 2006 року, коли івано-франківський міський виборчий штаб "Нашої України", до якого, до слова, був причетний і Юрій Соловей як член команди Зіновія Шкутяка (до тієї ж команди тоді входив тоді ще "нашоукраїнець" Олександр Сич) підтримував на виборах Всеукраїнське об"єднання "Свобода" значно активніше, ніж "рідну" "Нашу Україну".