Ще їдучи в автобусі з Городенки на всеукраїнську акцію "Вставай, Україно!", думалося про кучугури остогидлого снігу, ями та мокрі ноги.
В передчутті холоднечі, шлапаючи калюжами головною вулицею обласного центру, про який настрій можна думати?.. Та ось навколо почав збиратися народ, замайоріли різнобарвні прапори, й ніби розвеснілося в Івано-Франківську. Навіть привітне сонечко виглянуло. Ємоційне піднесення наростало пропорційно до кількості делегацій біля муздрамтеатру, які, вишикувавшись колонами, рушили в бік Вічевого Майдану.
"Гей! Гей! Гей, соколи!", -- лунало з динаміків, й ця бадьора заклична пісня додавала впевненості, що разом таки можна зробити багато. Від усміхнених облич, закликів до боротьби, повалення режиму, що розносилися стоголосо над містом, стало так радісно на душі. І з'явилася впевненість, що така акція не мине намарне. Що вона розбудить у людських душах приспану надію. Що поверне впевненість у значущості кожного, хто повстає проти несправедливості, за достойне життя. Вставай, Україно! Хай із набридлим снігом із кожного зійде личина байдужості, а весняне сонечко розтопить холодний лід апатії та невпевненості, і запалить великий вогонь віри.
Людмила Стражник