Нині чимало дискутується з приводу святкування Міжнародного Жіночого Дня. Не буду зважати на політичну складову цього свята, але жінкам так хочеться, щоб їх шанували.
Якщо вже традиційно так склалося, що «жіночим днем» є 8 березня, то хай воно так і залишається. Бо навесні все пробуджується до життя, бо сонечко пригріває все дужче, і так хочеться бути красивою, відчувати щастя!
Ось Марта Тарасівна для членкинь Городенківського клубу «Оберіг» його й організувала. Були й квіти від засновників клубу — родини Матійчиків, і солодкий стіл. І добрі слова про жінку-матір, жінку-берегиню, жінку-кохану.
Бо що треба жінці? Не особливо замислюючись, кожен із нас скаже: родини, дітей, кохання, доброї долі. Та є ще таке, без чого неможливо уявити людське життя, а жіноче й поготів. Це — бути комусь потрібним. А ще — мати можливість самореалізації. Моя розповідь про городенківчанку Марту Дячук, яка нині очолює жіночий клуб «Оберіг», що створений під егідою благодійної організації родини депутата обласної ради Василя Матійчика «Мій край». Саме Марті Тарасівні, як голові Городенківської філії «Союзу українок», випала приємна місія не лише зорганізувати для благодійної роботи жінок, але й щоразу творити для них свято. Бо до клубу (озвучу думку практично всіх його членкинь) ідуть творити добро і його отримувати, йдуть відчути себе жінками. Адже можуть поділитися власними набутками та навчитися чогось нового. І нехай серед учасниць «Оберегу» переважно жінки поважного віку, вони прагнуть кожну зустріч перетворити на свято.
Людмила Стражник, для БРІЗ