5 березня минуло 63 роки від трагічної загибелі командарма УПА Романа Шухевича. Постать Романа Шухевича є визначальною в історії України минулого століття, поруч зі Степаном Бандерою, Євгеном Коновальцем.
Прикладом самоорганізації, самопожертви, великого полководця. Свято бережуть пам'ять про родину Шухевичів у селі Тишківцях Городенківського району. Адже тут вони не лише жили, працювали, тут плекалася висока духовність та порядність родини Шухевичів. Звання «народного» присвоєно музеєві історії села та визвольних змагань імені Романа Шухевича, в якому чільне місце буде відведено саме експонатам, пов’язаним із командармом УПА.
Майбутній полководець був і пластуном, і чудовим спортсменом, і музикантом, знав кілька мов, мав енциклопедичні знання. Найголовніше, що був до останньої клітини патріотом своєї землі. Такі постаті, як Роман Шухевич, народжуються на зламі епох. Тільки такі люди бачать майбутнє, своєю енергією, думками, справами можуть повести мільйони. Тому й знищили його «визволителі. Нині й ми стоїмо на порозі, і маємо вчитися в Шухевича, як ставити інтереси держави вище своїх.
Кров’ю означені життя та боротьба проти окупантів генерал-хорунжого Української Повстанської Армії Романа Шухевича, а його позбавили звання Героя України…
Та віриться, що восторжествує історична справедливість. Якщо ми самі не будемо стояти осторонь боротьби за власну державу, її мову, її героїв.
Спогад про Романа Шухевича — це тест для нас, нинішніх: чи можемо ми воювати за свою Батьківщину, відстоювати її мову? Бо говоримо нині про здатність українців до самопожертви, а готовності — нема…
Останній бій і смерть Романа Шухевича (Матеріал із Вікіпедії)
В ніч з 4 на 5 березня 1950 р. терміново розробляється «План чекістсько-військової операції по захопленню чи ліквідації „Вовка“», котрий затвердили заступник міністра держбезпеки УРСР В. Дроздов і представник МДБ СРСР генерал-лейтенант П. Судоплатов. Водночас був створений оперативний штаб в складі В. Дроздова, П.Судоплатова, начальника УМДБ Львівської області полковника В. Майструка і начальника Внутрішніх військ МДБ Української округи генерал-майора Фадєєва. До операції залучалися оперативні резерви 62 СД ВВМДБ у Львові, штабу Української прикордонної округи і Управління міліції м. Львова, а також військової сили (600 бійців), котрі були задіяні для зачистки місцевості на стикуГлинянського, Перемишлянського та Бібрського районів Львівської області.
Так як не було точних даних, де саме шукати «Вовка», то для захоплення були намічені п'ять об'єктів: 9 будинків в с. Білогорща та його околицях, де мав би переховуватись Р. Шухевич, його зв'язківці та бойовики охорони. Весь цей район підлягав блокуванню до 6.50 5 березня 1950 р. Був також підготовлений мобільний резерв на автомашинах в складі майже 350 вояків на випадок отримання нових даних про місця укриття «Вовка»[86]. Загальна кількість учасників операції становила до 1 тис. осіб і почалася вона близько 8.00 5 березня 1950 р. Одній з оперативних груп вдалося схопити сина Н. Хробак Данила, котрий випадково вибіг з хати. Від нього дізналися про адресу будинку його сестри Г. Конюшик, який був місцем переховування Р. Шухевича. Як пише В. Кук, «Тур» вже вирішив увечорі 5 березня 1950 р. змінити місце свого постою і ще З березня відправив своїх охоронців «Зенка» і «Левка» перевірити надійність нового укриття[87].
Коли група офіцерів Управління 2-Н і Львівського управління МДБ УРСР у супроводі бійців охорони підійшли до помешкання Г. Конюшик, їм двері відчинила Галина Дидик, яка назвалася Стефанією Кулик. Але емдебісти впізнали Галину Дидик і увійшли до будинку. Їй було запропоновано, щоб «Роман Шухевич, який переховується разом з нею, здався і щоб вона посприяла цьому, тоді їм буде збережене життя».
Тим часом емдебісти розпочали розшук в будинку, хоч впевненості у них щодо присутності в цей час в цьому приміщенні Р. Шухевича не було. Як стверджують сучасні дослідники Д. Вєдєнєєв та Г.Биструхін, «криївка» Головного Командира УПА була добре замаскована і, на їх думку, «в такому сховищі можна було пересидіти обшук, не виявивши себе.» Але можливо, вперше опинившись в такому надзвичайно складному становищі, напружені нерви «Тура» не витримали і він, почувши кроки на східцях, вистрілив через дерев'яну перегородку «криївки» і з пістолетом в руках здійснив спробу прориву. При цьому Р. Шухевич пострілом вбив начальника відділення Управління 2-Н МДБ УРСР майора О. Ревенка і збив з ніг полковника В. Фокіна, заступника начальника УМДБ у Львівській області. Але на виході з будинку він був вбитий автоматною чергою.
В записці по «ВЧ», яка 5 березня 1950 р. була терміново надіслана П. Судоплатовим, В. Дроздовим та В. Майструком на ім'я міністра державної безпеки СРСР В. Абакумова і міністра держбезпеки УРСР М. Ковальчука, стисло повідомлялося, що Р. Шухевич «вчинив збройний спротив, відкрив вогонь з автомата» і «попри вжиті заходи до захоплення живим, в ході перестрілки був вбитий сержантом 8 CP 10 СП ВВ МДБ». В документі також повідомлялось, що тіло Р.Шухевича було впізнане його сином Юрієм, колишньою зв'язковою Проводу ОУН Катрусею Зарицькою («Монета») та колишнім господарським референтом Проводу ОУН 3. Благим («Шпак»).
Так завершилась довготривала, фактично розпочата з 1944–1945 pp., операція спецслужб Радянського Союзу з ліквідації керівника українського визвольного руху Романа Шухевича. Загибель Р. Шухевича стала непоправною втратою для українського визвольно-революційного руху. З огляду на його авторитет, замінити його на керівних посадах революційного підпілля було практично неможливо. Як справедливо зазначив генерал МДБ П. Судоплатов, «після смерті Шухевича рух спротиву в Західній Україні пішов на спад і незабаром згас»
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ