Буквально днями почула, що на розвиток тваринницької галузі цьогоріч скерують два мільярди гривень дотацій. Воно б то «гріла» така цифра, особливо мешканців сільськогосподарського Городенківського району, та є одне «але»: дві третини цих грошей мають отримати агропідприємства, а селяни-одноосібники — лише третину.
До того ж, бабуся, годуючи корівку, повинна мати рахунок у банку, а не, образно кажучи, в «банці». Якщо ж поглянути на заготівлю молока, принаймні на рівні нашого району, то вийде цікава річ: більшість молока відкрите акціонерне товариство «Городенківський сирзавод» заготовляє в місцевих товаровиробників — від домашніх корівок.
Січень — період, коли корови фізіологічно, в очікуванні поповнення, дають менше молока або перестають доїтися. Напередодні новорічно-різдвяних свят спостерігався підвищений попит на харчі. Не пройти було байдуже рядами з крамом, де розмаїття таке, що аж очі розбігалися! Свята — добрий шанс заробити, й кожен сповна користав із цього. Така вже склалася українська традиція (на відміну від закордонних із їхніми повальними знижками на все). Підняли ціни й виробники сільськогосподарської продукції, особливо — молочної.
За літр «сепараторної сметани», тобто вершків, приміром, треба було викласти тридцять гривень, звичайної — двадцять п’ять. За півкілограмову плесканку молочного сира («вікарик») правили вісімнадцять, а за півторалітрову пляшку молока — дев'ять. Селяни мали на те своє оправдання, мовляв, усе дорожчає! Хоч зрозуміло, що заготівельники беруть те ж молоко за значно нижчою ціною. 200-грамову пачку масла місцевого виробництва можна було придбати перед святами за дванадцять гривень, а кілограм твердого сира коштував шістдесят і більше, залежно від сорту. Й це при тому, що заготовляють молоко в селян по 2,2 гривні за базисний кілограм сировини.
Саме з цієї причини, як повідомив Тишківський сільський голова Іван Пронич, селяни зменшують поголів’я худоби: якщо позаторік утримували 500 корів, то цього річ—лише трохи більше двох сотень. Та й населення старішає, нікому коло худоби поратися.
Зимової пори, коли є трохи більше часу, селяни й самі реалізують молоко- продукцію на місцевому ринку. Хтось має своїх сталих покупців на молокопродукцію, отож, старається догодити якістю. того, щосуботи є приїжджі гуртовики, які скуповують і домашню сметану, й сир, збуваючи потім це добро чи в обласному центрі, чи деінде.
Правда, при цьому мені подумалося про створення місцевих заготівельно-збутових кооперативів. Ініціативи відповідні розглядалися на районному рівні не раз, але, не маючи матеріального підгрунтя, до особливих успіхів не привели. На сесії районної ради ішлося про впровадження упродовж наступних п'яти років районної програми розвитку сільськогосподарських кооперативів і виділення для цього коштів із місцевого бюджету. Бо чомусь саме сільське господарство залишається найбільш обділеним.
Сподівання також на зміни щодо цього й на рівні держави, адже рух уперед стопорить досі невирішене питання статусу таких кооперативів (прибуткових чи неприбуткових). Селянину ж нічого легко не дається, тому і тваринництвом займатися є все менше охочих як серед одноосібників, так і серед великих сільгосппідприємств: районна статистика раз-по-раз свідчить про зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней та домашньої птиці. На городенківського споживача наразі ніби й вистачає, а як буде далі?
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ