Колись вона прикрашала один з найкращих храмів старого Станиславова і до неї стікалися паломники з усієї Європи. Її коронував своєю короною Папа Пій ХІ. А найвідоміший в історії понтифік – Папа Іоанн-Павло ІІ молився до неї. Її чудодійна сила зцілила тисячі стражденних. Сьогодні ж вона прикрашає один із храмів Центральної Європи – відновлений костел Петра і Павла у Гданську. Йдеться про чудотворну Ікону Божої Матері Ласкавої, яку і зараз, по прошесті більш як половини століття після того, як вона покинула рідне місто, гордо величають Станіславівською.
Івано-франківці добре пам’ятають сонячні дні травня 2010 року, коли на фоні урочистостей з нагоди 348-ї річниці з дня заснування Станіславова – Івано-Франківська до їх міста повернувся образ найбільшої його святині за останні три сотні років: хай і не сама ікона, а її точний список, освячений у присутності оригіналу за всіма канонами Католицької Церкви прибув до Івано-Франківська. Його зустрічали тисячі людей, включно з міським головою і представниками
міської влади, на нього молилися сотні прочан, а в Івано-Франківському краєзнавчому музеї, за підтримки влади міста навіть відкрилася унікальна виставка документів та фотографій, присвячених історії ікони: її створення, коронації та чудотворних зцілень…
Втім, як це зазвичай трапляється, благими намірами ентузіастів, що, не шкодуючи зусиль, часу та коштів, поставили собі за мету за будь що повернути івано-франківцям – хай і у вигляді списку – втрачений колись чудотворний образ, не оминули скористатись ті, хто у ситуації з іконою вгледів неабиякі можливості для самопіару і задоволення власних амбіцій.
Та перш, ніж розповідати про сутність проблеми, слід дати відповідь на питання: як сталося так, що ікона з Вірменської католицької церкви має таке велике значення для мешканців обласного центру Прикарпаття – переважно українців-греко-католиків? Сьогодні вже важко сказати, коли зазначений образ з’явився на світ. Відомо, що Ікона Станіславівської Божої Матері точно відтворює риси створеного всередині XVII століття образу Матері Божої Ченстоховської (фактично відрізняється лише візерунком мантії і відсутністю шрамів на обличчі Богородиці) і вочевидь була написана десь на початку XVIII століття. Поговорюють, що її написав 70-річний побожний маляр Даниїл на замовлення писаря вірменської гміни Домініка. З тих пір ікона зберігалася спочатку у спорудженій у 1660-х роках вірмено-католицькою громадою Станіславова дерев’яній церкві, а з повстанням в 1763 році кам’яного вірмено-католицького костелу (зараз – храм УАПЦ – т.н. «голуба церква») – у його стінах. Хроніки зафіксували дату, коли ікона вперше заплакала слізьми: 22
серпня 1742 року. З тих пір історія знає масу свідчень дивовижних зцілень людей, які звертались до образу по допомогу. За двісті років дива Матері Божої Ласкавої знайшли визнання у Ватиканського престолу, тож 30 травня 1937 року ікону було урочисто увінчано папською короною.
Новий етап в історії ікони розпочався в 1946 році, коли, рятуючи образ від більшовиків, останній вірмено-католицький священик «голубої церкви» поляк (щонайцікавіше) за національністю, але неабиякий прихильник вірменського обряду Казимир Філіп’як вивіз його до Польщі.
Вже з досягненням Україною незалежності, в 1991 році перестарілий ксьонз Філіп’як намагався повернути ікону «голубій церкві» (на той час з приміщення храму вже було виселено
Музей релігії і атеїзму і на його місце прийшла громада УАПЦ) і навіть відрядив до Івано-Франківська свою довірену особу – пана Аркадіуша Станішевського. Втім, ікону тоді так і не було повернуто. Як стверджує івано-франківський священик УГКЦ отець Володимир Вінтонів, якому випало особисто поспілкуватись з А. Станішевським, той розповів йому, що нові господарі храму попросту відмовились від ікони, зазначивши, що православній церкві, мовляв, католицькі ікони ні до чого.
Вже за рік, у 1992 році, К.Філіп’як як юридичний власник ікони помер, а за чотири роки – в 1996 році – збіг 50-річний термін, впродовж якого
держава має право висловлювати претензії щодо реституції (повернення) культурних цінностей. Україна назавжди втратила можливість повернути чудотворну ікону на її батьківщину… Ікона ж зайняла своє почесне місце у спеціально створеному для неї санктуаріумі – Відпустовому Місці Костелу Петра і Павла у польському Гданську.
Там її і побачив згаданий вже священик Володимир Вінтонів. «Колись я служив священиком у місті Мястко. Це на периферії Поморського воєводства Польщі, - розповідає він історію об’явлення йому ікони, - Ще в 2001 році мені священики казали: в Гданську є каплиця, і там є чудотворна ікона з Станіславова. Зокрема, я якось обмовився, що приїхав з Івано-Франківська, який там досі знають як Станіславів. У відповідь один із священиків пожартував: «а, то ти, певно, хочеш забрати нашу Матку Божу Станиславівську? Ні. Ми її тобі не віддамо. Вже пізніше, в 2009 році, коли я служив капеланом у Івано-Франківському хоспісі, мені запропонували поїхати до Польщі на конференцію капеланів. Було трохи вільного часу і я запропонував одному товаришеві з’їздити до Гданська. Там, у Костелі Петра і Павла, який за розміром десь приблизно такий, як чотири наших Катедри, мені і об’явилась Станіславська Матір Божа Ласкава».
Зі слів священика, він був вражений побаченим: дорогоцінний оклад, оздоблення, яке свого часу доводилось розпилювати на частини і вивозити у чотирьох залізничних вагонах (до речі, на елементах декору лінії розпилу, якщо пригледітись, видно і тепер). Та найбільше вразило пана Володимира зображення на оздобленні ікону давнього герба Станіславова – Галицької брами з трьома вежами та пилявою – родовим гербом колишніх власників міста магнатів Потоцьких – у брамному проміжку. Отже ікона дійсно Станіславівська, а поляки це пам’ятають і цінують.
Тоді і спала на думку отцю Володимиру цікава ідея: якщо немає надії повернути місту оригінал образу, необхідно повернути хоча її копію – список, який би через схожість з оригіналом провів спеціальну процедуру освячення копії з притуленням до оригіналу, перейняв від ікони частину її чудотворних властивостей. Адже не забуваймо: Станіславівська Матір Божа Ласкава і сама по суті є копією чудотворної ікони Матері Божої Ченстоховської…
Ідея має шанс на успіх лише тоді, коли вона є підкріпленою конкретними кроками. Отець Володимир Вінтонів – не з тих, хто буде лише балакати і тому він одразу взявся до дії. Священик провів не одну бесіду про ікону з колегами із Гданського костелу і як мирянин, і як особа духовна. Вивчав історію ікони, її розміри, пропорції, історію зцілення, яку несла ікона вірянам. А ще він заручився підтримкою одного з найкращих в Україні і чи не єдиного на Прикарпатті художника-реставратора сакральних ікон Валерія Твердохліба – визнаного майстра своєї справи, послугами якого неодноразово користувався Обласний художній музей та інші музейні установи.
Пізніше, коли копія була вже готова, ентузіаст поділився своїми намірами з керівництвом міста. Ідею отця Вінтоніва із захопленням зустрів Івано-Франківський міський голова Віктор Анушкевичус. Що тут казати? Повернути до міста її найціннішу святиню – ікону-покровительку, яка вже своєю назвою «Станіславівська» говорить сама за себе – будь-який мер міста про таке може тільки мріяти!.. А який міжнародний престиж! Скільки вигід для транскордонного співробітництва на рівні споріднених міст! Все говорило про те, що перепон для реалізації ідеї отця Володимира бути не може. Залишалося лише одне – отримати благословення від єпископа Івано-Франківського – владики Володимира Війтишина…
…Хто б міг подумати, що саме тут почнуться незрозумілі моменти.
Отримати благословення владики В.Вінтоніву вдалося лише за місяць і при цьому… не йому єдиному. Як стало відомо, за той час, поки священик разом, між іншим, з тодішнім заступником Івано-Франківського міського голови Зінаїдою Федорук та парафіянами церкви св Йоана Хрестителя (коштом яких були проведені дослідження та виконання списку) добивались аудієнції у єпископа, про його задум прознали ще два священика – отці з церкви Христа Царя, що у мікрорайоні Майзлі в обласному центрі, - Йосафат Фітель та Порфирій Шумило, вирішили і собі зробити подібний список. А що тут такого? – скаже читач, - такі ініціативи треба вітати. Адже закладеної в ікону Божої Матері Ласкавої позитивної енергетики, її чудодійності вистачить не те що на два, на десять подібних списків. Зрештою, що більше копій ікони, то популярніша в народі сама ікона, то більше людей знають і цінують культурні та історичні надбання своїх предків…
Так-то воно так. Але є одне «але». Ми вже говорили, що до реалізації свого задуму отець Володимир Вінтонів залучив найкращого на Прикарпатті і одного з кращих в Україні художника-реставратора Валерія Твердохліба. Так от: за оцінками пана Валерія технологічний час на виготовлення однієї якісної копії ікони становить орієнтовно 2,5 місяця. Отцям з Майзлів для їхньої «копії» вистачило лише одного місяця роботи. Чи варто говорити, що «копія» насправді вийшла абсолютно не схожою на оригінал: ні риси зображень, ані пропорції не відповідали справжній іконі навіть в окладі, не кажучи вже про цілковиту несхожість підокладних ікон.
По консультацію: чи можна вважати ікону отців Йосафата та Порфирія копією Ікони Матері Божої Ласкавої ми звернулись до мистецтвознавця
Мирослава Аронця. «Копія – це є точне відтворення оригіналу», - був його вердикт. При цьому оце «точне відтворення» стосується і кольору, і розмірів, і навіть кожного окремого мазка – його довжини, напрямку тощо. Зі слів пана Аронця художник, звісно, має право на певну творчу інтерпретацію: коли він на свій розсуд змінює, скажімо, кут повороту голови портрету чи додає якусь деталь до пейзажу, а загальна тема картини при цьому залишається тією ж, але тоді можна говорити власне про творчу інтерпретацію, а не про копію. Те ж і з іконами. «Ікону, - зазначає мистецтвознавець, - слід розглядати у двох аспектах: богословському та як витвір церковного мистецтва. В першому сенсі для віруючих людей іноді і перемальований олівцем образ (нещодавно про це була програма по телебаченню) може мати сакральне значення. Але якщо ми говоримо про копію витвору мистецтва, то тут має співпадати і колір, і мазок, і розмір, і пропорції». (На жаль, думку з даного приводу отців Йосафата та Порфирія нам почути не вдалося. Священики виявились вельми зайняті, проте ми сподіваємось, що вони відгукнуться на нашу публікацію і з радістю опублікуємо їхнє бачення проблеми).
Невідомо, як Боже провидіння діяло, але Владика благословив на освячення обидві ікони. У супровідному ж листі він написав, що, мовляв, так сталося, що в Івано-Франківську в один і той самий час дві різні, незалежні одна від одної групи ентузіастів створили дві копії ікони Станіславської Матері Божої Ласкавої, але одна з них – ікона отця Володимира – є для відкритого використання у церковній діяльності, друга ж отців Йосафата і Порфирія передбачається виключно для внутрішнього вжитку у монастирі отців Василіян.
Як би там не було, а освячено було обидві ікони. Між іншим, супроводжувати копію отця Володимира до Гданська тоді вирушила ціла делегація з представників міської влади обласного центру Прикарпаття на чолі з тоді ще заступником Івано-Франківського міського голови Олександром Дерев’янком. Так само міська влада, як і громада міста, з радістю вітали список Твердохліба – Вінтоніва на Батьківщині…
Ситуація змінилася згодом, коли радощі від повернення образу Матері Божої Ласкавої вляглися, а на перший план вийшов холодний прагматизм. «Отці з Майзлів, - говорить пан Вінтонів, - всупереч волі Владики Володимира Війтишина, викладеної ним у згаданому вище супровідному листі все частіше використовують свою ікону у загально церковних заходах, називаючи або «точною копією чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської», або взагалі «чудотворною іконою Матері Божої Ласкавої Станиславівської» і при цьому все частіше, користаючись своєю впливовістю у церковних колах завдяки членству у «всесильному» монашому чині Василія Великого, профанують сам культ почитання ікон в Церкві. І вже незабаром, «благочестиві отці монахи» з Майзлів можуть в обхід місцевого митрополита привезти з Риму папський декрет про створення на основі їхньої ікони відпустового місця, а список роботи Валерія Твердохліба ризикує назавжди відійти в тінь».
Ось так місто Івано-Франківськ назавжди може перетворитися на посміховисько для ревних католиків з усієї Європи як місто, де не тільки не можуть вберегти трьохсотлітні мистецькі цінності, а й де малярську профанацію намагаються видати за копію витвору сакрального мистецтва початку XVIII століття…
І ще: вже цього року івано-франківські мас-медіа облетіла звістка про дивовижну «знахідку на горищі». Говорилося, що ще в травні, під час реставрації «голубої церкви» майстри, розбираючи її піддашшя, «відбираючи матеріали, які ще могли згодитися, та виносячи непотріб, один із них вийняв з купи матеріалів дві старі дошки з рештками якогось живопису», в якому надалі вгледіли лик Богородиці. «Те, що знахідка є копією ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської визнав керуючий Івано-Франківською єпархією УАПЦ Митрополит Галицький Андрій тапідтверджено науковцями Національного музею російського мистецтва м. Києва. Після того, як професійні реставратори відновили образ, було встановлено приблизну дату його написання – початок XVIII століття», - писав днями інтернет-сайт Івано-Франківської єпархії УАПЦ і подавав при цьому фотографію вже відреставрованої віднайденої ікони. Вона дійсно справляє враження дуже старовинного образу. От тільки є одна обставина: так само, як і її профанована «сестра» з Майзлів, вона абсолютно не схожа з оригіналом ікони Станіславівської Матері Божої Ласкавої – тим, що є списком белзьскої (ченстоховської) ікони; тим, що отримав Папську корону у травні 1937-го; тим, що сьогодні радує око польських вірян у Костелі святих Петра і Павла у Гданську…
Певно, задурювати голови пересічним вірянам стає в нашому місті радше правилом, ніж винятком. І байдуже: під фанами якої конфесії це відбувається…