Немало наших краян, котрі з тих чи інших причин опиняються надовго за кордоном, мимоволі долучаються до місцевих звичаїв і традицій. Цікаво ж дізнатися, як, наприклад, в різних країнах святкують Різдво. І якшо ми за східним обрядом лише помишляємо про прихід Божого дитяти, Європа, потопаючи в ілюмінації, вже повним ходом насолоджується найочікуванішою в році подією.
Не виняток – і Швеція, ще зовсім не освоєна нашими заробітчанами. Проте серед тих небагатьох українців, котрим вдалося «пришвартуватися» надовго в цій скандинавській країні, є й городенківська сім’я Жибчинів. Відстань патріотизму не завада Хіба могли собі колись уявити Віктор і Лідія, що мешкатимуть у столичному місті Стокгольмі, а їхній син Валентин у престижних змаганнях з бальних танців у молодшій віковій категорії посяде перше місце? Мешкають у Швеції вже десять років, позаду – труднощі з працевлаштуванням, вивченням мови, житлом. Нині подружжя Жибчинів має право на постійне місце проживання в Швеції.
А ось їхньому синочкові Валентину було простіше: поміж сусідських дітей малий швидко освоїв не лише мову, але й став, так би мовити, «своїм хлопцем». Нині він навчається в англійській школі, паралельно студіює науки в українських недільних класах, до того ж, з України передають рідною мовою підручники та літературу. Батьки прагнуть навчити хлопчика також українських звичаїв.
Є ще один інтерес, якому подружжя приділяє частину дозвілля. Маються на увазі серйозні заняття малого Валентина плаванням і танцями. Тож після роботи викроюють час на те, щоби відвезти сина то в басейн, то в танцювальну студію. Раніше, ще на Батьківщині, Віктор із Лідою здобули музичну освіту, відвідували гуртки танців, то й дитину привчають до мистецтва. А хлопчик же й беручкий! Навіть вчителі відзначають, що малий українець надзвичайно старанний у школі, ловить на льоту почуте, а вже в танцях нема йому рівних! Ось і нещодавно в престижних змаганнях з бальних танців разом із партнеркою-росіянкою Катею посіли перше місце.
Маючи можливість вільно перетинати кордон, подружжя Жибчинів часто буває вдома. Мені цікаво було спостерігати, коли сім’я гостювала в батьків, як Валентин прудко спілкується з сусідськими дітьми: думалося, як же то відбувається процес асиміляції, чи не втрачає дитина інтерес до українського коріння. І приємно було бачити, як разом ішли до церкви, співали українських пісень. Втім, знаючи, що у своєму шведському домі, в побуті, Ліда і Віктор дотримуються наших традицій, впевнена, що ніяка відстань не применшить їхньої любові до рідного дому і своєї Вітчизни. Ось і тепер, телефонуючи, турбуються, кого із кандидатів оберуть у президенти, адже по супутниковому телебаченню мають змогу спостерігати за всіма передвиборними перипетіями. Радіють із того, що, як громадяни України, матимуть право і своїми голосами долучитися до того вибору.
Гостювали влітку в Швеції Лідині батьки, а також Вікторові брати. А на Різдво по-українськи Жибчини очікують нових гостей – своїх друзів з Городенки. Привезуть вони гостинців з рідної землі, і неодмінно – все для куті та інших традиційних городенківських різдвяних страв. Ото вже тоді буде свято!
Адвент
А про шведське Різдво Ліда і Віктор розповідають багато цікавого. Адвент триває цілий місяць: з 13 грудня по 13 січня. У містах щедро прикрашають ілюмінацією балкони будинків, а біля садиб – ще й інші дерева. На півночі країни встановлюють світильники з олією біля воріт, бо в там, у шведській Лапландії, зараз полярна ніч, а в решті регіонів світловий день дуже короткий, тож вогні використовуються не лише для декорації, а й для освітлення.
Урочисто впродовж тисячоліття відзначається день Королеви Світла святої Лусії, який припадає на 13 грудня і знаменує те, що саме вона надягала корону із запаленими свічками, коли носила їжу давнім християнам, змушеним ховатися в темних підземних печерах. Процесією, зі свічками й зірками, дівчата, вбрані в білі одежі, йдуть містом, виспівуючи різдвяні гімни, а дітлахи, переодягнені гномами, отримують від привітних господарів цукерки та пряники. Звичай нагадує наше щедрування. За чотири тижні до 24 грудня – початок церковного року, Пришестя. Першої неділі в «чотиримісному» свічнику запалюють одну свічку, а на вікні з’являється сяюча вифлеємська зірка, виготовлена з люмінесцентного паперу, що чотири тижні вестиме волхвів до місця народження Христа. Кожної наступної неділі до свічки додаватиметься ще одна, поки всі чотири не спалахнуть разом.
У дітей на той час припадають шкільні канікули, а дорослі мають вихідні 24-25 числа. Ялинку (лише це хвойне дерево) у Швеції прикрашають мами напередодні вночі. А вранці вітають дітей різдвяним печивом. Подарунки, складені в декоративних панчохах, вже лежать під ялинкою. Взагалі, щось дарувати прийнято всім – співробітникам, родичам, друзям. Найпоширеніші солодкі пакунки. А Дід Мороз у шведів називається Томте, такий собі добрий гномик-домовик. Цікаво, що 24 грудня рівно о п’ятнадцятій годині цілими родинами разом дивляться мультфільм на різдвяну тематику, і щороку, ось уже півстоліття, до нього додається нова серія. (Щось схоже, як у нас на Новоріччя очікують «Іронію долі»). В ці дні серед міста – хіба що туристи, адже багато шведів використовують цей період для поїздок в теплі краї. Найпопулярніші в них Єгипет, Таїланд, Канари та Домініканська республіка. Для подорожей зазвичай використовують частину щорічної відпустки чи неоплачувані вільні дні. Хтось вибирає поїздку в гори на лижні курорти, але, здебільшого, шведи просто відвідують рідних і близьких.
Різдво — суто сімейне свято, його зустрічають обов’язково в домашній атмосфері. Неодмінним атрибутом різдвяного столу є спеціальним способом приготовлена шинка, а також риба, м’ясні страви, печена картопля, солодощі. Тортів не печуть, їх заміняють шоколадні цукерки та плитки. До традиційного напитку – гльога, нагрітого до 55 градусів гарячого вина з родзинками, мигдалем та спеціями, подають печиво з перцем –(peppаrkakor). Та ще особливий шоколад – також із перцем… А вже наступного дня йдуть до церкви, в селах організовують катання на санках, гуляння.
Завершуються різдвяні свята у Швеції так званої «дванадцятої ночі». 13 січня розбирають ялинку, пакети з цукерками, печивом та горіхами роздають дітям. Є також подібний звичай до нашої розколяди – проводжати Різдво співами.
Тож, що не кажіть, а, незважаючи на відстані й кордони, є у двох народів, яких свого часу вже зводила історія, багато спільного. Зрештою, воно й не може бути по-інакшому: Христос один для всіх!
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ