Мені, як іноземному журналістові, який наразі проживає в Україні, завжди цікаво подивитися на ті реформи, які проходять в країні після політичних і соціальних потрясінь 2013-2014 років. Україна, немов на виставковому стенді, служить маяком для країн СНД, які загубилися в пострадянському перерозподілі влади і фінансових потоків. Місце, яке раніше займала Грузія, причому, досить успішно.
Реформа децентралізації в Україні, розпочата ще навесні 2014 року, безумовно є наймасштабнішою і найсміливішою. Незважаючи на те, що вона триває вже впродовж 7 років, все ще знаходиться у своєму зародку. У місцях скупчення найбільших людських і інших ресурсів, видніються перші паростки успіху реформи, яким ще належить набрати масу і обрости корою. Піонери серед ОТГ все голосніше заявляють про досягнення і перемоги локального масштабу, перекрикуючи, таким чином, основну масу громад, чиї справи йдуть по не настільки рівному маршруту.
З першого дня, як я почув про реформу, у мене було одне питання: чи закладена в реформу гарантія на її успіх? Абожкожна окрема громада викинута у відкрите море без рятувального жилета і підмоги, а вся надія на виживання у звичайному везіння? Давайте розбиратися.
Найбільші успіхи в питаннях перерозподілу повноважень на місцях завжди декларує Швейцарія. В її кантонах зосереджені великі фінансові ресурси, приймаються практично всі локальні рішення і навіть є свої Конституції. Вражаюче, особливо з огляду на нинішній високий середній рівень життя населення. Однак Швейцарія не може служити лакмусовим папірцем для України, оскільки початкові політичні, соціальні та економічні показники сприяли успіху будь-якої грамотної реформи децентралізації в цій країні.
Положення України в цих сферах не можна назвати стійким навіть з натяжкою. Країна повільно і болісно виходить з цілого ряду криз. Це і війна, що розгортається на сході країни; і олігополії, що поглинули все пострадянський виробництво; і зашкалююча корупція на всіх рівнях влади; і надмірне розчарування населення в політичних силах країни.
Якщо дивитися з історичної точки зору, то реформа децентралізації нагадує, скоріше, античні імперії зі своїми сатрапіями і префектурами. Судячи з опитування фонду «Демократичні ініціативи» ще в 2016 році, дві третини населення країни так чи інакше були інформовані про реформу. Більше половини жителів країни переконані, що реформа децентралізації носить позитивний характер. І якщо подібні результати в перші два-три роки можна було б списати на загальний стан розчарування і втоми від центральної влади, то сім років по тому мова йде як мінімум про успішний маркетинг, а то й зовсім про успіхи вже сформованих громад.
І все ж, вивчаючи статті та матеріали на цю тему, я так і не зміг виявити в цій реформі нічого, що забезпечувало б її позитивний результат. У ній не було закладено та сама гарантія на успіх, і кожна окрема громада залежить від обраного глави, наявності ресурсів і фінансів. Деякі ОТГ позбавлені можливостей розвиватися незважаючи на безпрецедентні зусилля обраного керівництва і наявності умов для розвитку.
Так в рамках прес-туру, організованого співробітниками програми «Добре» НВО «Global Communities», ряд журналістів, в числі яких був і я, відвідали Хотинську ОТГ в Чернівецькій області. На зустрічі з нами начальник відділу економічногорозвитку та міжнародного співробітництва Любов Петрова сказала, що ставку команда глави громади робить на туризм. Воно й не дивно, в Хотині знаходиться знаменитий однойменний замок, який відвідує багато локальних туристів з усього регіону. А недалеко від замку є приватний дендропарк, створений Віталієм Чинчиком, на території якого є прекрасний кемпінг для бекпекеров. Але якщо вести мову про міжнародний туризм, Хотинська ОТГ завжди буде залежати від Чернівецького аеропорту, і того, наскільки активно його керівництво захоче розвивати міжнародний туризм в області. Наразі, будемо чесні, активність прямує до нуля.
У Хотині у мене склалося враження, що реформа децентралізації не переживе випробувального терміну першої декади і кане в лету, тільки нашкодивши іміджу проекту. Але в той же день ми побували в Недобоївській громаді, яка абсолютно автономно працює в профіцит локального бюджету. Все завдяки приватній ініціативі місцевого підприємця В'ячеслава Тодосійчука, який відкрив логістичний хаб для зберігання і упаковки яблук. Справа в тому, що громада відома своїми яблуневими плантаціями, на яких і зайняті місцеві фермери. Така фінансова і соціальна підтримка великого бізнесу не проходить даремно: ОТГ розвивається і процвітає, що тільки підтверджує аргумент про удачу.
На другий день прес-туру ми попрямували на кордон Чернівецької та Івано-Франківської областей, де відвідали по черзі Усть-Путильську та Білоберізьку громади. Знаходяться вони в Карпатах і об'єднують важкодоступні села в гірській місцевості. Природних ресурсів або промисловості там немає, і тому молоде покоління навряд чи затримується. Фінансовий стан обох ОТГ важкий по низці зрозумілих причин.
І все ж глава Усть-Путильської ОТГ Марія Ілюк налаштована позитивно. Вона зібрала активну команду, готову докласти всіх зусиль для розвитку екологічного туризму в регіоні. Крім того, угромаді є своя художня школа, де викладають музику, театральне мистецтво і живопис. Мене підкупило те, наскільки гарно утримується художня школа в такому депресивному районі.
У Білоберізькій ОТГ будується адміністративний центр, в якому,крім інших установ, буде знаходитися ЦНАП. Заступник сільського голови Василь Пилипюк зустрів нашу групу з явною надією на те, що ми розповімо про успіхи громади, яких вдалося досягти виключно всупереч. Сидячи вночі в гостьовому будиночку на мальовничих карпатських схилах, я вперше зловив себе на думці про те, що проєкти Білоберізької і Усть-Путильської громад спочатку були приречені на провал - там немає передумов до успіху, оскільки такі райони в усьому світі виживають виключно за рахунок субсидій. Вкрай несправедливо відрізати їх від постійного фінансування, об'єднавши в ефемерну громаду. Так реформи не пра-цю-та-ють! Але тоді чому після закінчення декількох років, ці ОТГ все ще функціонують і розвиваються? Чому керівництво таких громад налаштоване оптимістично, і не перестає прикладати зусилля для розвитку своїх районів? Чому, в такому разі, життя в цих селах після об'єднання в ОТГ стає кращим? Так і не сформувавши відповіді на це питання, я все ж залишився здивований.
В останній день прес-туру ми відвідали Глибоцьку громаду, де вперше за цей час побачили молодь, залучену до розвитку ТГ. Віталій Мостовий, який відповідає в громаді за комунікацію, розповів про ряд програм для розвитку молодих людей. Сама по собі громада досить заможна, оскільки на її території знаходиться низка успішних приватних підприємств - від найбільшого в країні виробника рослин до місцевої сироварні.
Дивно, але повертався я вкрай спокійний за майбутнє реформи. І справа в тому, що нам не намагалися показати приклади багатих громад, про які можна написати багато гарних історій, в черговий раз затьмаривши їхнімуспіхом невдачі інших. Ні в якому разі. Нам показали громади з абсолютно різними вихідними даними. Від родючих плантацій і великого виробництва, до гірських сіл і відсутності будь-яких підприємств; від громад зі стабільною економікою, дотих, які лишерозвиваються і намагаються стати на ноги.
І ось тут у мене виникло питання: якщо у всіх цих громад до сьогоднішнього дня виходило домагатися результату, чому у них це не вийде завтра? Теорія ймовірності цілком неоднозначно стверджує, що для провалу немає ніяких передумов. А значить, успіх цим громадам гарантований, незважаючи на несприятливі умови і важке фінансове становище. З усього цього виходить, що в реформу децентралізації все-таки закладена гарантія на успіх, і щоб її активувати, досить планомірно, грамотно і наполегливо працювати, як би банально це не звучало. Дорогу здолає той, хто йде. Локальні ініціативи, як то рафтинг по гірській річці або художня школа - ось що забезпечить розвиток навіть найнеблагополучних сіл. Я не дарма на самому початку згадав античні імперії. У Римській, наприклад, міста розвивали шляхом будівництва в них шкіл і префектур. Саме такий підхід,від розв'язання окремих проблем до загальної концепції,і зробить Україну першою пострадянською країною з рівномірно розподіленою владою. Принаймні, дуже хочеться в це вірити.
Мурат Сарсенов