Українські науковці, діячі культури та мистецтв, представники громадськости підписали Звернення до т. в. о. міністра культури України Світлани Фоменко, в якому заявляють про неприйняття запропонованих Міністерством культури та інформаційної політики змін до Закону України «Про культуру» та пропонують розпочати розробку відповідного законопроєкту «з нуля» з широким залученням представників громадянського суспільства. Підримали звернення й відомі прикарпатці. Зокрема: член Національних спілок журналістів і письменників, заступник керівника ТО перекладачів Національної спілки письменників Тарас Марусик  і сучасний український письменник Степан Процюк, Aнатолій Грицан, директор Навчально-наукового інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, всього - близько 800 підписів і укранці продовжують долучати свої слова підтримки до цього Звернення: воно  відкрите для підписання. 

Далі текст звернення подаємо без змін:

«Світлані Фоменко,
в. о. міністра культури та інформаційної політики України
Щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про культуру» щодо загальних засад надання населенню культурних послуг»

Шановна пані Фоменко!
Ознайомившись із розробленим Міністерством культури та інформаційної політики України проєктом змін до Закону України «Про культуру», винесеним на громадське обговорення 13 травня ц. р., ми, громадяни України, хочемо висловити свою принципову незгоду з ним.
Ми концептуально не підтримуємо запропонований законопроєкт, бо вважаємо хибними та здатними завдати великої шкоди Україні всі три закладені в ньому основоположні ідеї, а саме:
1. Послідовне намагання видалити всюди з тексту Закону будь-які згадування про українську культурну самобутність як основу української національної тотожности та культурну підвалину українського державотворення.
2. Заперечення значення української національної культури як чинника об’єднання української нації, відмову від формування єдиного культурного простору України на основі української національної культури.
3. Трактування культурного життя як частини сфери послуг, тобто – суто ринкової сфери.
Натомість, ми вважаємо що:
1. Українська культура є основою української нації, а українська нація – основою української держави.
2. Забезпечення культурної єдности країни має бути одним з головних пріоритетів державної культурної політики, бо відсутність культурної єдности неминуче веде до розвалу держави на її відмінні між собою в культурному відношенні складові.
3. Культура кожної нації є її спільним благом та спадщиною, її розвиток та культурна творчість не тотожні наданню послуг, а є самовираженням людини і нації, засобом актуалізації закладеного в них творчого потенціалу.
Викладений нами погляд відповідає змісту статті 11 Конституції України, де сказано: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.»
Натомість, зміст і логіка представленого Міністерством законопроєкту суперечать Конституції, звужують обсяг існуючих культурних прав громадян, пропонуючи вилучити з закону «Про культуру» саме те, що є основним конституційним обов’язком держави у відношенні до своїх громадян в культурній царині. 

Зокрема, запропонованими Міністерством культури змінами до Закону України «Про культуру» передбачено вилучення з Закону положення, згідно якого «держава у пріоритетному порядку створює умови для розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України…»

Це означатиме, що держава надалі відмовляється від захисту, підтримки та розвитку як української культури, так і культур корінних народів та національних меншин України. Зважаючи на утиски, яких наразі зазнає культура кримськотатарського народу в окупованому Росією Криму, на глибоку радянсько-російську асиміляцію, яких зазнали культури усіх національних меншин, це означає, що держава, де-факто, відмовляється від підтримки цих культур, сприяння їх справжньому національному відродженню та інтеграції корінних народів і меншин до єдиної української політичної нації.

Крім того, запропоновані Міністерством культури зміни до Закону України «Про культуру» суперечать ідеології та завданням, закладеним до розпорядження Кабінету Міністрів, на виконання якого вони, нібито, розроблені. Затверджена Розпорядженням КМУ від 23 січня 2019 р. № 27-р «Концепція реформування системи забезпечення населення культурними послугами» спрямована на розширення мережі закладів культури та підвищення якости їх роботи (див. зазначене Розпорядження, а також «План заходів щодо реалізації Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами», затверджений Розпорядженням Кабміну від 22 травня 2019 р. № 355-р.). При цьому Концепція чітко розуміє культуру «як системоутворюючий фактор єднання і розквіту суспільства на регіональному та національному рівнях», «важливий інструмент збору та передачі соціального досвіду від покоління до покоління», а одним із очікуваних результатів бачить «укріплення національної ідентичности українських громадян».

Тому ми вважаємо, що винесений Міністерством на громадське обговорення законопроєкт щодо внесення змін до Закону України «Про культуру» не може подаватися на розгляд Кабінету Міністрів України, а потребує докорінної переробки з максимальним залученням представників громадянського суспільства.»
 

25 Травня 2020 p.