Нині не дивина, коли у класах навчається шестеро-семеро, а то й п’ятеро учнів. Справа тут не лише в складній демографічній ситуації, а й у тому, що міністерство освіти й науки дозволило формувати такі малокомплектні класи.
Якщо ж, скажімо, в населеному пункті, де є школа, набирається менше школярів-однолітків, то вчителі проводять з ними індивідуальне навчання. Цікаво, що якоїсь суттєвої різниці між оплатою тих педагогів-предметників, які викладають у класах із тридцятьма учнями чи з п’ятьма, немає. Клас, у якому є понад тридцять учнів, ділиться на паралелі.
Якщо ж, скажімо, в класі дванадцять учнів, то класний керівник отримує певну доплату, якщо менше — то половину з цієї суми. Те ж стосується й надбавки за перевірку зошитів, яка також залежить від кількості учнів у класі. Є нюанси в оплаті праці вчителів, які проводять індивідуальні уроки. Заняття, до речі, мають бути з кожним учнем зокрема, а не групою. Така форма навчання складається і для дітей-інвалідів.
Цікаво, що в багатьох сільських школах Городенківського району взагалі немає якогось класу. Буває, що й випускного — також. А якщо врахувати, що подекуди від початку року народилося всього пара-трійка діточок, то думати про перспективу наповнення класів та збереження хоч нині існуючої мережі аж моторошно. Що нас очікує: хвиля пониження статусу шкіл, їх закриття. А педагоги куди? На «біржу»? За кордон? Дожилися…
Людмила СТРАЖНИК для БРІЗ