З нагоди 76-річчя з дня народження лауреата Державної премії імені Т.Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України письменника Степана Пушика (25.01.1944 – 14.08.2018 рр.) в рідному селі Вікторові, передмісті давнього Галича, в Народному домі пом’янули майстра слова.
На запрошення сільського голови Віктора Бойчука мені також випала честь говорити про велич і грандіозну працю славного земляка, про життєвий шлях і творчу спадщину, про його нові поетичні й прозові книжки та видання про знаного в Україні й за її межами літератора, про вшанування пам’яті письменника івано-франківцями та односельцями…
Проте перед цим неподалік кладовища сам Бог велів зустрітися на дорозі з вдовою, дітьми й онуками Степана Пушика, в серцях яких ниє біль утрати, що, мабуть, ніколи не загоїться. Тому рідні докладають чимало зусиль для того, щоб донести до людей украй необхідне Слово невтомного працівника. Тільки вже після, хай і нетривалої, зате хвилюючої бесіди, навідався до могили, де при запаленій лампадці помолився за упокій душі Співця рідного краю та України.
…А теплого, січневого надвечір’я з Народного дому Вікторова аж до склепіння небес, де нині витає Поет, линула дзвінкоголоса коляда, щирі віншування, щедрівки та українські пісні, котрі так любив і сам творив Степан Пушик. Повертаючись до м. Івано-Франківська, над куполом сільської церкви вже сяяла рання зірка, а ще вище в небозводі засвічувалися й інші вечірні зорі, серед яких, повірте, палала зоряниця Поета, нагадуючи нам про те, що життя, мов спалах…
26.01.2020 р.
Довідково: сайт БРІЗ з люб'язної згоди родини Пушиків друкує блог "Становлення Незалежності України в щоденниках Пушика": http://briz.if.ua/blogs/77