У селі Станіславівка, Коломийського району, поступово розвивається овеча ферма. Її господар - 35-річний коломиянин Євген Очеретяний планує розвести 300 овець, виробляти крафтові сири, продавати “мармурове” м’ясо та цінні овечі шкури.
Хлопець декілька років тому проходив стажування у Німеччині та США і мав усі шанси там залишитись, але повернувся на рідну землю і у невеличкому селі зайнявся вівчарством. За словами підприємця, робота в офісі не для нього. Зрозумів він це ще близько десяти років тому.
“Я дуже люблю у вихідні кудись їхати. Сідаю в машину і мандрую областю або районом. Так потрапив у Станіславівку. Спершу думав, що це якийсь хутір”.
Згодом хлопець купив тут ділянку і вирішив відкривати ферму. Підтримала молодого підприємця і Сідлищенська сільська рада. Євгену під ведення господарської діяльності виділили 2 га землі.
“Сконцентрував увагу на вівчарстві, бо ці тварини не вимагають якоїсь великої турботи про себе як, до прикладу, корови. Вівці їдять все, починаючи від трави і закінчуючи корою та шишками. Їм смакує навіть молодий борщівник. Тут росло декілька кущів. Вони і його з’їли”, - наголошує чоловік.
Купував тварин здебільшого у Тернопільській і Львівській областях по декілька штук. Зараз у кошарі Євгена є 80 вівцематок та 20 молодих овець. Усі вони романівської породи.
“Ці вівці характеризуються багатоплідністю. Тому, маючи 40-50 вівцематок, можна дуже швидко розвинути поголів’я отари. Тварини можуть народжувати і два рази на рік. Також легко пристосовуються до різного клімату, мають значну витривалість і добру якість шерсті”.
Задля розвитку бізнесу чоловік переїхав з Коломиї у Станіславівку, збудував на території ферми невеличку хатину і сам доглядає за тваринами. Євген розповідає, що вивчив уже поведінку кожної вівці.
“Коли ти за ними щоденно дивишся, то починаєш їх розрізняти. Он та з білими колами довкола очей дуже любить випрошувати їжу і завжди ходить за ногами”.
За словами виконавчого директора Агенції розвитку ОТГ Прикарпаття Максима Чопея, робота таких фермерських господарств може стати основним позитивним важелем для повернення у громади людського і фінансового ресурсу.
“Кращі практики дають можливість зарядити не тільки молодь, але й старших людей, які мають досвід, бажання та додаткові ресурси, вкладатись у села. Ми бачимо, що децентралізація повернула повноваження громадам, а якщо ми зможемо повернути сюди ще й приватний ресурс та людей, тоді можна говорити про стабілізацію ситуації на цих територіях і створення певної інфраструктури”.