Оголошено переможців франківського конкурсу «Сто слів про соборність»


Нещодавно Громадським інститутом аналітики проводився конкурс до Дня Соборності України. Сьогодні, 23 січня, було оголошено результати, за якими лауреатами інтелектуальних змагань стали - студентка Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара Ольга Сидоренко та студентка Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника Анна-Ніколіна Мотика. Також спеціальним призом журі відзначило наймолодшу учасницю конкурсу Софію Кравчук.

Головою журі відкритого конкурсу есеїв "Сто слів про соборність" був під доктор політичних наук Іван Монолатій.

Текст Ольги Сидоренко:

Коли хтось узяв мене за руку, я вперше за своє життя сповна усвідомила значення слова «соборність».

Було так людно, що не можу пригадати, як виглядала людина, чия долоня у той недільний день 1990-го стискала мою. То могла бути рука стоїчного Чорновола чи життєствердного Лук’яненка, Танюка, Павличка, а, можливо, то був Горинь.

Насправді я народилась 1997-го, але, коли український народ єднався у живий ланцюг, мій дух уже був із ним. Я розділила з ним усе: Голод 33-го, кулі під Крутами, війну, табори, дисидентство і «ніч бездержавності».

Сьогодні я теж з ним, а 1991-го я заноситиму до зали Верховної Ради жовто-блакитний стяг…

Текст Анни-Ніколіни Мотики:

Піддані чужих імперій. Частини одного тіла. Клаптики великої ковдри, під якою могла б зігрітись простуджена держава, бо живе на протягах, бо не має ні своїх дверей, ні вікон. Лише зіяючі дірки на місці фресок історії. Вибите немитими чоботами скло, поплямлені кров`ю стіни, бо під цими стінами стояли нескорені, яким притискали до скроні револьвер і спускали гачок. За що? За пульсуючу пам`ять, яка фіксує страждання, боротьбу і віру. За поклик свободи, закладений в генах. За пісні і думи, закодовані в орнаментах вишиванок. За любов і честь, яка для жорстоких і безчесних стає найвитонченішою помстою, бо вони не зможуть віддати тим самим і принцип: «око за око, зуб за зуб» не спрацює. За іскру, яку нічим не загасити, не затоптати, не закидати. Вона є в кожному. І приходить час цим іскрам об`єднатись у полум`я, прогнати морок, зішити в єдино клаптики однієї ковдри, відбудувати обкрадену хату. Роз`єднаний народ прагне стати нацією і робить для цього кроки. Акт Злуки – вияв незламності і духовної єдності, бо за століття полонізації й омоскалення українці залишились собою, і не зробили їх чужими ні колючий дріт, ні режими, ні дула пістолетів, ні війни, де приходилось воювати по різні боки барикад. Живий ланцюг – могутній символ, адже тут важлива, як сукупність усіх, так і кожна частинка, бо коли розривається одна ланка, втрачається єдність. Україна – не натовп безтямних осіб, Україна – нація свідомих особистостей. Ні тавро раба, ні ярлик бидла не зв`язують наші душі, але чітко показують тиранію північного Мордору й позліткову «шляхетність» західного погонича. А Україна була й залишиться неподільним Сходом сонця нашої свободи й братерства.



23 Січня 2019 p.
©http://briz.if.ua/